Тема: Пам’ять ЕОМ. Внутрішня і зовнішня пам’ять комп’ютера. Операційна пам’ять. Зовнішні запам’ятовуючі пристрої. Дискові накопичувачі, їх основні характеристики і принципи роботи. 
Мета: Дати учням поняття про пам’ять ЕОМ та пояснити їм про внутрішню та зовнішню пам’ять комп’ютера. Знайомити їх з дисковими накопичувачами.
Тип уроку: комбінований.
Тривалість: 45 хвилин.
Література для учнів
1. Каймин и др. “Основы информатики и вычислительной техники”, параграф 1,2,3 ст. 5-12.
2. Верлань та ін. “Інформатика”.
Література для вчителя
1. «Информатика. Базовый курс». Симонович С.В. и другие.
2. «Информатика. 7-8 класс». Под редакцией Макаровой Н.В
3. “Персональний комп’ютер”. Степаненко.
4. “Практичний курс інформатики”. Руденко В. І др.
5. «Вы купили компьютер». Евсеев и др.
План уроку
1. Пам’ять ЕОМ. Внутрішня та зовнішня пам’ять.
2. Оперативна пам’ять.
3. Зовнішні запам’ятовуючі пристрої ПЕОМ.
4. Види дисків: гнучкі, жорсткі, оптичні.
5. Структура розміщення інформації на магнітних дисках.
6. Стандартні імена зовнішніх запам’ятовуючих пристроїв ПЕОМ.
Хід уроку
1. Організаційна частина.
Заходжу в клас. Вітаюсь. Перевіряю відсутніх.
2. Актуалізація опорних знань.
Повторимо матеріал, який вивчали на минулому уроці. (Проводжу фронтальне опитування)
1. Давайте пригадаємо, які є групи клавіш? (Алфавітно цифрові, функціональні, службові, управління курсором, клавіші малої цифрової клавіатури.)
2. Що таке миша? Миш – це пристрій введення, який заміняє багато функцій клавіш.
3. Що ми відносимо до ручних маніпуляторів? Миш, тренбол і джойстик.
4. Які є типи принтерів? (Матричні, лазерні, світлодіодні, струменеві.)
5. Давайте згадаємо основні правила безпеки?
1. Пояснення нового матеріалу.

Внутрішня пам’ять (основна) – пам’ять високої швидкості і обмеженого об’єму. Всі вузли комп’ютера виконують певну роботу з інформацією. А що являє собою інформація в машині? )Біт – найменша частинка  пам’яті комп’ютера. Звідси у слова біт є два значення: одиниця вимірювання інформації і частина пам’яті комп’ютера. Обидва ці поняття зв’язані наступним чином: в одному біті пам’яті зберігається один біт інформації. Бітова структура визначає першу властивість внутрішньої пам’яті комп’ютера – дискретність. Дискретні об’єми складаються з частинок. Друга властивість внутрішньої пам’яті є адреса. Вісім розміщених підряд є байт. У внутрішній пам’яті комп’ютера всі байти пронумеровані. Нумерація починається з нуля. Порядковий номер байта називається його адресою. Принцип адресації означає, що занесення інформації в пам’ять, а також вилучення її з пам’яті проводиться по адресам. Конструктивні модулі пам’яті (SIMM, DIMM).
Досить часто пам’яті не вистачає, деколи буває досить і ніколи не буває забагато. Обмеження можуть бути тільки фінансові. Об’єм пам’яті вимірюється в Мб. Чим їх більше тим краще і швидше працюють програми.
Пройшли ті часи коли пам’ять вважалася предметом розкоші, при чому займала вона велике місце. Спочатку з’явилися восьми розрядні SIMM-модулі пам’яті – невеликі печатні плати з запаяними на них мікросхемами пам’яті, які вертикально вставляли в спеціальні роз’єми (слоти) на материнській платі.
Зазвичай на платі встановлюються від 4 до 8 таких розємів, а самі SIMM-модулі були об’ємом до 4-х Мб. Технологія виробництва мікросхем пам’яті – одна з самих швидко розвиваючихся галузей мікроелектроніки. Ще зовсім недавно пам’ять працювала набагато повільніше процесора і для звернення до неї використовувалися цикли очікування і спеціальні буферні схеми КЕШ-пам’ять.
На сьогодні застосовуються найновіші модулі пам’яті DIMM які працюють синхронно з процесором, за останні роки швидкодія мікросхем збільшилась в тисячі разів.
Оперативна пам’ять (RAM) – це масив кристалічних комірок що зберігають дані, існує багато різних типів оперативної пам’яті, але з точки зору фізичного принципу дії розрізняють динамічну пам’ять (DRAM) і статичну пам’ять (SRAM). Комірки динамічної пам’яті можна представити в вигляді мікроконденсаторів, що можуть накопичувати заряд на своїх обкладках.  Це найбільш поширений і економічно доступний тип пам’яті. Недоліки цього типу пов’язані по-перше, з тим що як при заряді так і при розряді конденсаторів незбіжні перехідні процеси, тобто запис даних відбувається порівняно повільно. Другий важливий недолік пов’язаний з тим, що заряди комірок мають властивість розсіюватися в просторі, при чому досить швидко. Якщо оперативну пам’ять постійно не підзаряджувати, втрата даних відбувається через декілька сотих долей секунди. Для боротьби з цим явищем в комп’ютері відбувається постійна регенерація комірок оперативної пам’яті. Регенерація відбувається декілька десятків разів в секунду і викликає не спонтанний розхід ресурсів обчислювальної системи.
Комірки статичної пам’яті можна представити як електронні мікроелементи – тригери, що складаються з декількох транзисторів. В тригері зберігається не заряд, а стан (включено/виключено), тому цей тип пам’яті забезпечує швидку бистродію, хоча технологічно він складніше і відповідно дорожче.
Мікросхеми динамічної пам’яті використовують в якості оперативної пам’яті комп’ютера. Мікросхеми статичної пам’яті використовують в якості допоміжної пам’яті, призначеної для оптимізації роботи процесора.
Кожна комірка пам’яті має свій адрес, який виражається числом. В наш час прийнята 32-розрядна адресація, а це означає, що всього незалежних адрес може бути 232. Таким чином в сучасних комп’ютерах можлива безпосередня адресація до поля пам’яті розміром 232 = 4294967296 байт (4,3 Гб). Однак це зовсім не означає, що саме стільки оперативної пам’яті повинно бути в комп’ютері. Граничний розмір поля оперативної пам’яті встановлений в комп’ютері, визначається мікропроцесорним комплектом (чіпсетом) материнської плати і зазвичай складає декілька сот Мб.
Характеристика різних видів внутрішньої пам'яті.
Мікросхема ПЗУ і система BIOS.
В момент включення комп’ютера в його оперативній пам’яті немає нічого – ні даних, ні програм, оскільки оперативна пам’ять не може нічого зберігати без підзарядки комірок, але процесору потрібні команди в тому числі і в перший момент після включення.
Тому зразу після включення на адресній шині процесора виставляється стартова адреса. Це відбувається апаратно, без участі програми. Процесор звертається по виставленій адресі за своєю першою командою і потім починає працювати по програмам. Цей початковий не може вказувати на оперативну пам’ять в якій поки нічого немає. Він показує на другий тип пам’яті – ПЗУ. Мікросхема ПЗУ здатна довгий час зберігати інформацію, навіть коли комп’ютер був виключений.
Комплект програм що знаходяться в ПЗУ утворює базову систему вводу/виводу (BIOS). Основне призначення програм цього пакета складається в тому, щоб провірити склад і працездатність комп’ютерної системи і забезпечити взаємодію з клавіатурою, монітором, жорстким диском і дисководом гнучких дисків. Програми, що входять в BIOS, дозволяють спостерігати нам на екрані діагностичні повідомлення, що супроводжують запуск комп’ютера, а також вмішуватися в хід запуску з допомогою клавіатури. 
Давайте запишемо, що зовнішня пам’ять – це, як правило, накопичувач на магнітних та оптичних дисках.
Зовнішня пам’ять призначена для довгострокового зберігання програм і даних. Пристрої зовнішньої пам’яті є енергозалежні при виключені блоку живлення не приводять до втрат даних. Об’єм є важливою характеристикою зовнішньої пам’яті. Об’єм зовнішньої пам’яті можна збільшувати, добавляючи все нові і нові накопичувачі.
Не менш важливими характеристиками зовнішньої пам’яті є час доступу до інформації і швидкість обміну інформації. Ці параметри залежать від пристрою зчитування інформації і організації типу доступу до неї. По типу доступу до інформації пристрої зовнішньої пам’яті діляться на два класи: пристрої прямого доступу та пристрої послідовного доступу. При прямому – час доступу до інформації не залежить від її місця розміщення на носії. При послідовному – час доступу залежить від місця розміщення інформації.
Основними носіями зовнішньої пам’яті накопичувачі – зовнішні запам’ятовуючі пристрої. Зовнішні запам’ятовуючі пристрої(ЗЗП) забезпечують довгострокове збереження програм і даних. Найбільш поширеними є такі типи ЗЗП:
 Накопичувачі на магнітних дисках(НМД);
 Накопичувачі на гнучких магнітних дисках(НГМД);
 Накопичувачі на жорстких магнітних дисках(НЖМД);
 Накопичувачі на оптичних дисках(НОД);
 Накопичувачі на магнітних стрічках(НМС);
Відповідно, фізичними носіями інформації, з якими працюють ці пристрої, є магнітні диски(МД), магнітні стрічки(МС) і оптичні диски(ОД).
Перейдемо до другого питання, в якому розглянемо кожен з видів дисків.
2. Види дисків: гнучкі, жорсткі, оптичні.
Оптичні диски (ОД).
Давайте запишемо:
Оптичні диски , або лазерні – це диски, на поверхні яких інформація записана з допомогою лазерного променя.
Назва цих дисків визначається методом запису і зчитування інформації. Інформація на доріжках створюється потужнім лазерним променем, який випалює на поверхні диска впадини і являє собою чергування впадин і виступів. (Показую оптичний диск)
Об’єм інформації, яка зберігається на лазерному диску досягає 750 Мбайт, що відповідає інформації звукового файлу тривалістю 74 хв. Інформацію на лазерному диску неможливо змінити. Її можна тільки зчитувати. Ця властивість і визначала назву оптичного диску як ком пакт – диск тільки для читання.
Є диски, що дають змогу здійснювати тільки читання даних. Інформація записується на диск під час його виготовлення і потім не може бути змінена. Такі диски називаються CD ROM. На них можна записувати тексти, програми, зображення, звук, фрагменти відеофільмів. Існують також оптичні диски, інформація на яких може перезаписуватись. Вони називаються CD – R.
Жорсткі МД. ЖМД або “вінчестери” є обов’язковим компонентом ПК. Перший ЖД був випущений в філії фірми ІВМ в невеликому місці Вінчестері.
ЖД – це декілька алюмінієвих пластинок покритих магнітним шаром, які разом  з механізмом зчитування і запису поміщені в герметично закритий корпус в середині системного блоку.
Жорсткі диски
- відноситься до класу носіїв з прямим доступом до інформації;
- для збереження інформації він поділяється на доріжки і сектори ;
- для доступу до інформації один двигун дисководу обертає пакет дисків, а другий встановлює головки в місце зчитування(запису) інформації;
- об’єм вищий ніж ІД і займає від декількох сотень Мб до кількох десятків Гб;
- швидкість обміну інформації в 10 раз більша.
Для звертання до жорсткого диску використовується ім’я, задане латинською буквою С.
Гнучкі МД. ГМД – це дискети, або флопідиски. Ці диски є найбільш поширеними носіями інформації (показую дітям дискети).
Диски називаються гнучкими тому, що пластинковий диск, який розміщений всередині захисного конверта, дійсно гнеться.
Найбільш відомими є ГД розміром 3,5 дюйма. Диск покритий з верху спеціальним магнітним шаром, який забезпечує зберіг інформації та даних.
Дисковод для ГД відноситься до групи накопичувачів прямого доступу і встановлюється в середині системного блоку. Диск встановлюють в середину дисковода і при звертанні до нього відповідної програми головка запису/читання встановлюється на потрібне місце. Один двигун дисковода забезпечує обертання диску в середині захисного конверта. Другий – переміщає головки запису/читання по поверхні диску і визначає час доступу до інформації.
Диск має також вікно захисту від випадкового запису.
3. Структура розміщення інформації на магнітних дисках.
Інформація на дисках записується з двох сторін по доріжках, які являють собою концентричні кола. Кожна доріжка ділиться на сектори.
Знаючи число доріжок, число секторів і розмір одного сектора можна обчислити об’єм ГД: V=2*n*m*s, де V – об’єм диску, n – число доріжок, m – число секторів, s – об’єм сектора.
Щільність запису на доріжках буває різною і відповідно до цього різним може бути об’єм пам’яті.
4. Стандартні імена ЗЗП ЕОМ.
Для того, щоб звернутися до жорсткого диску, використовується ім’я, задане латинською буквою С:
для звернення до гнучкого диску, встановленому в дисководі, комп’ютер використовує спеціальні імена;
для 3 – дюймового диска присвоюється латинська буква А, а для 5 – дюймового і 3 – дюймового – В;
оптичному диску присвоюється перша вільна буква латинського алфавіту.
5. Закріплення нового матеріалу.
Розглянемо приклад визначення об’єму гнучкого диску.
Нехай n=80, m=9, s=1024 байти, тоді V=2*80*9*1024=1474560 байт = 1,47 Мбайт.
(задано ряд питань до всього класу)
1. Що таке пам’ять? Пам’ять – це пристрій для збереження інформації.
2. Що називають зовнішньою пам’яттю? Зовнішньою пам’ять – це накопичувачі на магнітних та оптичних дисках.
3. Які ви знаєте види дисків? Гнучкі, жорсткі, оптичні.
4. Де записується інформація? На доріжках, які поділяються на сектори.
6. Домашнє завдання.
Н.В. Макарова “Інформатика 7 – 8”. Тема 2 – 3 , стр. 70 – 74. задача 2.1

Підсумок уроку.
Отже, на цьому уроці ми з вами дізналися, про пам’ять комп’ютера, про оперативну пам’ять, гнучкі, оптичні та жорсткі диски, про структуру розміщення інформації на магнітних дисках. Можливо. Вам щось було незрозуміло, то задавайте питання.
Якщо запитань немає, тоді дякую за увагу. Урок завершено. До побачення.