Роль і місце християнства в історії Європи 9-13 стЗа епохи Середньовіччя 9-13 століття християнська ідеологія проникає в усі сфери Суспільного життя, підкорюючи собі філософію, науку, мистецтво. Світська і духовна влади взаємно допов¬нюють одна одну: могутні феодали були водночас і всесиль¬ними церковниками. Мистецтво цього періоду мало вираз¬но релігійний характер. Фізично й духовно досконала лю¬дина провідний мотив античного мистецтва — більше не привертає уваги художників. Відтепер проповідуються аске¬тичні ідеали, віра у потойбічний світ стає могутнім знаряд¬дям у руках церкви, диктує мистецтву основну тематику. Мистецтво Візантії було підпорядковане догмам хрис¬тиянства. Художник повністю залежав від вироблених раз і назавжди, встановлених православною церквою канонів. Значні досягнення мистецтва Візантії пов'язані із храмо¬вим будівництвом. Шедевром ранньовізантійської архітек¬тури є собор св. Софії в Константинополі (532—537 рр.). Це величезна й масивна споруда заввишки 55 м. В основі її композиції — тринефна базиліка — видовжена, прямокутна будівля. Високе склепіння увінчувалося гігантським куполом (його діаметр — 31м), оточеним з обох боків напівкуполами. Сорок вузьких вікон, розміщених в основі центрального ку¬пола, пропускають у внутрішнє приміщення світло, завдяки чому конструкція здається легкою і просторою. Пізніше, у IX ст., панівним в архітектурі стає так зва¬ний хрестово-купольний тип церковних споруд. Ці храми увінчувалися банями-куполами. Прикладом пам'ятників такого типу є храм Феодора в Афінах. До визначних пам'ятників візантійської архітектури належать храми, побудовані в Равенні: тринефна базиліка Сан Аполінаре (549 р.) і центральнокупольна церква Сан Вітале (526—547 рр.), оздоблені розкішними мозаїками. На Візантійський живопис, який, на жаль, погано збе¬рігся до наших часів, помітно вплинули елліністичні тра¬диції. Мозаїка в церквах Нікеї, Равенни та Фессалонік, фрески в Кастельсепріо зображують сцени, пов'язані з життям Христа. Уявлення про ранній період живопису Візантії дають мозаїки Равенни, зокрема церкви Сан Вітале. Серед кра¬щих — композиції "Імператор Юстиніан з почтом" та "Імператриця Феодора з почтом". Кольорова гама мозаїк насичена яскравими золотистими, білими, блакитними, червоними барвами, що мерехтять і переливаються. Живописна культура Візантії досягає розквіту в IX—X ст. До цього періоду належать мозаїки церкви св. Софії, які зображають сцени міфічних персонажів та історичних осіб: імператор Лев Мудрий перед троном Христа, імператор Костянтин дарує Богоматері засноване ним місто тощо. Об'ємне моделювання, портретна схожість, благородні про¬порції фігур, контрастна, багатокольорова гама характери¬зують ці мозаїки. Зразки пізніших мозаїк збереглися в церквах Успіння в Нікеї та Дафні (біля Афін). Мозаїки тут складають орга¬нічну єдність з конструкцією храмів. Вони розміщені у верхній частині будівель і добре узгоджені із загальними архітектурними формами. Нищівного удару Візантійській імперії на початку XIII ст. завдали хрестові походи. Храми і палаци були погра¬бовані, художні цінності — вивезені, майстри, які залиши¬лися живими, емігрували. Проте вже на межі XIII і XIV ст. у візантійській культурі почалося своєрідне відродження мистецтва. Повернення до традицій античності сприймалось як утвердження свого національного стилю. У живописі в цей час розширюється сама тематика, у композиціях переважа¬ють розповідні елементи, зростає роль пейзажу. Стіни хра¬мів вкривають багатошаровими фресками, більше викори¬стовується декор. Відомими пам'ятками цього часу є моза¬їки монастиря Хора в Константинополі. Сцени на біблійні, сюжети пройняті життєвою вірогідністю та емоційністю. Значного розвитку досягає у Візантії іконописне мис¬тецтво. У багатьох музеях світу зберігаються чудові зразки візантійських ікон. Третьяковську галерею прикрашає зна¬менита ікона Володимирської богоматері, привезена з Візантії до Київської Русі ще в VII ст. Вона втілює благо¬родство, ніжність, материнську красу. До жіночого лиця горнеться дитя. Мати ніби передчуває трагічну долю сина. В її очах застиг смуток. Один із шедеврів живопису — ікона "Дванадцяти апостолів" — знаходиться в Музеї образотвор¬чого мистецтва у Москві. Роботі властиві чіткий компози¬ційний ритм, тематично-смислова спорідненість, благород¬ство барв. Значне місце у візантійській художній культурі займала мініатюра. Вона значною мірою відбивала реальну дійс¬ність, подекуди наслідуючи античну традицію. До кращих творів слід віднести Паризький псалтир (X ст.). У мініа¬тюрі "Давид, що грає на лютні" образ музиканта приваб¬лює реалізмом, значне місце в композиції посідає пейзаж. Зберігаючи античні традиції, візантійське мистецтво ви¬робило власний урочисто-репрезентативний стиль, пов'я¬заний головним чином з церковними догмами. Майстри Візантії зуміли надихнути канонічні форми реалістичністю, живими ознаками часу, емоційно наситити зображення.У 1453 р. внаслідок турецького завоювання Візантійсь¬ка імперія припинила своє існування. Проте вплив її куль¬тури яскраво позначився на мистецтві Західної Європи, південних слов'ян, Київської Русі, Закавказзя. В епоху Середньовіччя Європа стала головним носієм культури католицької церкви, могутність якої постійно зро¬стала. Вже у XII—XIII ст. римські папи видавали загально¬обов'язкові акти (булли), володіли виключним правом скли¬кати собори і санкціонувати їх постанови. Папа був вищою судовою інстанцією як у церковних справах, так і в справах світської влади. За Інокентія III (1160 — 1216) багато євро¬пейських монархів визнали себе його васалами. В боротьбі з непокірними папи використовували інтердикт — заборо¬ну відправ усіх богослужінь і релігійних обрядів на території тієї чи іншої держави, а також відлучення монархів від цер¬кви, звільнення підданих від присяги королю. На ниві духовного життя панувала папська курія, яка включала колегію кардиналів, канцелярію і судові устано¬ви. Це була справжня "духовна імперія", котра для боротьби з єретицтвом створила репресивний апарат — інквізицію; згідно з постановами IV Латеранського (1215 р.) і Тулузь¬кого (1229р.) соборів церква повинна була виявляти єре¬тиків, засуджувати їх і передавати світській владі для по¬карання. Світські правителі під загрозою відлучення від церкви мусили негайно виконувати вироки, очищати свої землі від єресі. Для боротьби з Реформацією і зміцнення папської вла¬ди католицька церква у 1534 р. створила чернечий орден єзуїтів, який також контролював у Європі майже всю осві¬ту. Церква розробила своє правництво, основні норми якого іменувалися канонами. Джерелом канонічного права були Святе письмо, постанови церковних соборів, нормативні акти пап — конституції, булли, енцикліки. Це право регулю¬вало не тільки внутрішньоцерковні відносини. Церковним судом вирішувалися справи про шлюб і сім'ю, підробку гро¬шей, наклепи, фальшиві свідчення, оскільки вважалося, що такі проступки безпосередньо пов'язані з гріхопадінням. Католицька церква була своєрідною папською теокра¬тією, заснованою на взаємовиключних принципах — ас¬кетизмі та всесвітній владі. Поборники цих принципів вели вперту і жорстку боротьбу за те, щоб встановити у світі панування теократії й підкорити релігійному (католицько¬му) світогляду всі сфери людського життя — державу, еко¬номіку, право, літературу, мистецтво, науку. Тому-то культура Західної Європи набрала виразного теологічного забарвлення. Антична філософія була замінена католицьким богослов'ям, у надрах якого зародилися ори¬гінальні естетичні, етичні і логіко-філософські течії. Так, С. Боецій (480—525) — римський філософ-неоплатонік, автор праць з математики, теорії музики — своїми тракта¬тами і коментарями до творів Арістотеля і Порфірія з ло¬гіки справив великий вплив на середньовічну схоластичну філософію. Зокрема, він чітко розмежував поняття буття (існування) і сутності. За Боецієм, сутність і існування як поняття співпадають тільки в Богові, який є простою суб¬станцією; що ж стосується створених речей, то вони за своєю природою не прості, а складні; щоб сутність отри¬мала існування, вона повинна стати актом творіння Божої волі. Широкою популярністю користувався трактат Боеція "Про музику" в п'яти книгах, який містив виклад музич¬но-теоретичних вчень стародавніх греків — від Піфагора і Арістоксена до Птолемея. Цей трактат став головним дже¬релом пізнання античної музичної теорії. Видатними схоластами були Альберт Великий (1193— 1280) і монах-домініканець Фома Аквінський (1225—1274). Завдяки коментарям Альберта праці Арістотеля стали над¬банням середньовічної культури. Він не тільки системати¬зував знання античних і арабських вчених у галузі природо¬знавства й етики, але й провів також власні дослідження на основі спостережень і досвіду. Фома Аквінський створив своєрідну енциклопедію католицького богослов'я "Сума теології", в якій усі питання пізнання природи і суспіль¬ства розглядалися з позицій теологічного раціоналізму. Висуваючи ідею гармонії віри і розуму, він намагається підкорити науку богослов'ю, а тому розрізняє істини ро¬зуму та істини одкровення, вважаючи останні недоступни¬ми розуму, підвладними лише душі (вірі). Природничо-раціоналістична тенденція знайшла яскра¬вий вияв у працях англійського вченого, монаха францис¬канського ордену Роджера Бекона (1214—1292). Він одним із перших наполягав на необхідності дослідного пізнання природи, протиставляючи його хибним авторитетам. У своїх працях він висуває ряд цікавих ідей про літальні апарати, підйомні крани, про способи добування багатьох хімічних речовин, утому числі пороху. Церква виголосила його тво¬рам анафему, а самого автора запроторила у в'язницю на 14 років.Під кінець X ст. з розвитком ук¬раїнської державності великокнязівська влада приходить до необхідності створення єдиної системи офіційної релігії — християнства. Християнство стало найсильнішою зброєю в зміцненні державного і соціального ладу і у всякому відно¬шенні мало виключно прогресивний характер, з ним по¬чинається нова доба в історії нашого народу, яка характе¬ризується прилученням до європейської цивілізації. На фундаменті християнства виростає християнська культура в усіх своїх виявах і формах. Проте під личиною християнства ще протягом століть серед східних слов'ян зберігався релігійний дуалізм, або двовір'я, що полягало у дотриманні язичницьких за поход¬женням звичаїв та обрядів (таких, зокрема, як святкуван¬ня приходу весни, свято Святого Андрія Первозванного, свято Калити), витворився новий вид християнства, який увібрав, окрім власне християнської обрядовості, культи давніх старослов'янських вірувань. Із прийняттям христи¬янства у Київській Русі поширилася нова, витончена й складно зорганізована релігія. Християнство принесло в наші землі культ Софії — Премудрості Божої. Мудрість, а з нею віра, надія, любов — це християнські цінності, які знайшли відгук у народі, котрий має характер, психологію, в цілому менталітет переважно жіночі і прислухається в своїх діях, перш за все, до свого серця. Недарма серед хри¬стиянських культів святих найорганічніше українським народом був сприйнятий культ Богородиці — Матері всіх матерів. Культурний розвиток Русі піднявся на новий щабель після прийняття християнства. З X ст. з його поширенням запановує візантійський стиль у ремеслах, письменстві, мистецтві, праві. Разом з ним відбулися якісні зміни в світогляді і побуті русичів: нова релігія широко відкрила двері візантійству в усіх сферах життя. Християнство стало ідеологічним підґрунтям для феодальних відносин, сприяло входженню України-Руси в європейський культурний світ. Однак і після цього Украї¬на-Русь не втратила самобутності, своєрідності в усіх га¬лузях культури. Із уведенням християнства піклування про освіту взяли на себе держава і церква. За князювання Володимира в Києві вже існувала державна школа, в якій навчалися діти з найближчого оточення князя. Школа для підготовки ос¬віченого духівництва була відкрита Ярославом у Новгороді, котрий "зібрав від старостів і попових дітей триста учити з книг". Це було свого роду обов'язкове навчання для мо¬лоді з вищих станів, що мала займати вищі світські та ду¬ховні посади. У 1086 р., згідно з повідомленням літопису, дочка Всеволода Ярославича Янка (Анна) заснувала при Андріївському монастирі школу для дівчат. Крім держав¬них та церковних шкіл, існувало й приватне навчання. Так, Феодосій Печорський здобував освіту в невеликому місті Курську, де він вчився в "єдиного вчителя" — літописця Нестора. Продовженню і поглибленню освіти сприяли бібліоте¬ки, які створювалися при монастирях та церквах. На Русі існувало багато книгозбірень, але перша і найбільша, зас¬нована у 1037р. при Софії Київській. Любителями книг вважалися: Ярослав Мудрий, його син Святослав; князь Миколай Святоша витрачав на книги всю свою казну і дарував їх Печерському монастирю. Отже, можна зробити наступний висновок: християнству в історії та культурі Європи 9-13 століття слід віддати ключове місце, оскільки ця релігія впливала на стосунки між державами, народами, впливала на їх звичаї, науку, мистецтво тощо. Література 1.Історія світової культури. – К., 1993, 2.Історія світової та української культури. – К., 2000. 3.Історія світової культури. Культурні регіони. – К., 1997. 4.Історія української та зарубіжної культури. – К., 1999. Avtor: GeorG
Avtor: GeorG
