Риторика в українських навчальних закладах ХVIIІ ст. Києво-Могилянська академіяПЛАН Вступ 1. Створення академії, її місце у розвитку вітчизняної риторики 2. Феофан Прокопович – виходець та викладач Києво-Могилянської академії 3. М.Ломоносов – колишній студент Києво-Могилянської академії Використана література Вступ Києво-Могилянська академія протягом тривалого часу була єди¬ним осередком просвіти й культури в Україні, Росії, значною мірою і в Білорусії та південних слов'янських країнах, мала статус євро¬пейського навчального закладу, а слава про її випускників сягала світового масштабу. Академія виконувала високу й благородну місію. Адже тут «наук визвольних навчаються й звідти підпору церкві пра¬вославній і вітчизні необхідну творять». Вона виникла в період за¬гального культурного піднесення на Українських землях, що було зумовлено соціально-економічним пожвавленням у другій половині XVI — на початку XVII ст. 1. Створення академії, її місце у розвитку вітчизняної риторики Початок академії поклала Київська братська школа, заснована 1615 року; ідею підтримувало запорізьке козацтво та впливові освітні сили, які гуртувалися в той час у Києві. Школа досить швидко ста¬ла першим вищим загальноосвітнім навчальним закладом України. Академія, маючи глибоко національне спрямування, керува¬лася системою і методами навчання кращих західноєвропейських уні¬верситетів. Її вихованці здобували різнобічну освіту і згодом става¬ли визначними громадськими, політичними, державними діячами, відомими вченими, художниками, композиторами, які успішно пра¬цювали в Україні та за її межами. Унікальні набутки у вихованні й навчанні у Київській академії припадають на XVII—XVIII ст., коли тут читався курс риторики. До наших днів дійшли описи 183 підручників риторики, з них 127 складені в академії. За свідченням В. Маслюка та 3. Хижняк, це були оригінальні курси риторики як за структурою, так і за змістом, у які органічно впліталися громадсько-політичні проблеми; більшою чи меншою мірою вони виконували соціальне замовлення щодо за¬хисту гноблених і беззахисних людей від іноземних поневолювачів та місцевих «держиморд», які зрадили інтереси народу. Переконли¬во це простежується на прикладах судових промов. Риторика в ака¬демії була найпопулярнішим предметом, бо мала постійне практичне застосування. Студентів навчали створювати промови (судові, па¬негіричні), писати вітальні, дякувальні, прохальні, прощальні ли-сти тощо. Києво-Могилянська академія увійшла до скарбниці вітчиз¬няної риторичної спадщини, а вивчення й осмислення нако¬пиченого тут досвіду риторичної науки дають духовно-інтелек¬туальну наснагу сучасним риторам та дослідникам. Ім'я ака¬демії прославили й такі видатні ритори-гуманісти, як Григорій Сковорода, Феофан Прокопович, Михайло Ломоносов та інші просвітителі. 2. Феофан Прокопович – виходець та викладач Києво-Могилянської академії Феофан Прокопович (1681—1736) — видатний український вче¬ний, оратор, письменник, політичний і громадський діяч. Один із засновників стилю українського бароко з його демократичним ха¬рактером, зв'язком з народною творчістю, умілим використанням культурної спадщини. Виходець із середніх верств суспільства, рано втратив батьків, виховувався у дядька. Закінчивши Київську академію, продовжував навчання в Польщі та Римі. Завдяки своєму ораторському таланту згодом досягає вищих посад держави, стає, по суті, правою рукою Петра І, його радником, главою «Ученої дружини». З 1706 року Ф. Прокопович — професор риторики Київської академії, курс якої у той час розглядався як унікальна наука про слово взагалі. Ритори¬ка вважалася «царицею душ», «княгинею мистецтв». Спадщину ви¬датного українського просвітителя високо цінували Пушкін, Сума¬роков, Фонвізін та ін. Підручник риторики, який створив Ф. Прокопович, увібрав у себе прогресивні ідеї Арістотеля і складався з десяти книг: Книга І. Загальні вступні настанови. Книга II. Про підбір доказів і про ампліфікацію. Книга III. Про розташування матеріалу. Книга IV. Про мовностилістичне оформлення. Книга V. Про трактування почуттів. Книга VI. Про метод писання історії і про листи. Книга VII. Про судовий і дорадчий рід промов. Книга VIII. Про епідиктичний, або прикрашувальний, рід промови. Книга IX, Дещо про священне красномовство. Книга X. Про пам'ять і виголошування. Метод риторики автор вбачав у тому, щоб навчити, як у про¬мові за допомогою оволодіння мистецтвом слова дати відповіді на важливі запитання й переконати, що ці відповіді є правильними. Джерелами красномовства він вважав природу, талант, освіту, тре¬нування, наслідування. Учений обстоював принцип античної кла¬сичної естетики про відповідність словесного вираження ідейно-емо¬ційному змісту. У своєму курсі риторики він писав про чесноти ри¬тора, який повинен вміло розпочинати виклад, бути поважним у повчанні, дотепним у розважанні, сильним і багатослівним у зво¬рушенні, і, нарешті, підбирати стиль не на свій розсуд, а згідно з вимогами справи і часу.Творчо використовуючи досягнення античної риторичної на¬уки, Ф. Прокопович розробляє вчення про три стилі: високий, квітчастий і низький. Завдання і мета високого стилю — хвилювати аудиторію, для чого слід підбирати емоційні, величні способи викладу: часті ме¬тафори, піднесені фігури. Квітчастий стиль має приносити насолоду, для чого вжива¬ються гарні способи вислову: часті тропи, помірковані сентенції, дотепні вислови. Низький стиль «служить для повчання і вживається у розповідях, якими ми повчаємо інших. Він виключає сильні емоції, рідко вживає фігури, тропи, буденні справи. Повчання вимагає низького стилю, роз-веселення — середнього, а зворушення — високого». Феофан Прокопович — автор славнозвісного «Букваря», за яким вчилися українці, росіяни, білоруси, молдавани, грузини, серби, болгари, греки та інші. Він закликав учених академії до формуван¬ня самостійного мислення, мріяв про генерацію українських «знавців, а не крамарів науки» 2. Учений володів багатьма мовами, писав українською, латинською, російською, старослов'янською, німецькою, англійською, французькою, шведською, польською мовами. Така полілінгвістична культура і сьогодні вражає. Останніми передсмертними словами просвітителя були такі: «О, голово, голово, розуму впившись, куди ся прихилиш?» Великий російський вчений М. Ломоносов як студент Києво-Могилянської академії був знайомий з риторичними працями її про¬фесорів. Знав він і «Риторику» Ф. Прокоповича, про що свідчать вип¬равлення у ній та інші матеріали. 3. М.Ломоносов – колишній студент Києво-Могилянської академії Михайло Ломоносов (1711—1765). Великий російський учений-енциклопедист, родоначальник матеріалістичної філософії в Росії, поет. Заклав основи сучасної російської літературної мови, став те¬оретиком красномовства як автор «Краткого руководства к красно¬речию», «Краткого пособия к риторике в честь любителей словес¬ности», «Российской грамматики». М. Ломоносов писав: «Красномовство є мистецтво про всяку дану матерію красно говорити, тим самим прихиляючи інших до своєї про це думки». Учений так класифікував структуру публічної промови: вступ, тлумачення, твердження, заключения. Для успішного впливу на слу¬хачів він рекомендував добре знати людину, стан оратора, стан слу¬хачів — вік, стать, виховання, звички, рівень освіти; силу красномовства. Оратор повинен володіти своїми пристрастями, вміти збуджувати й гасити свої почуття, тоді слухачі будуть знати, що ця людина чесна, совісна, їй не є чужими ті пристрасті, які вона хоче збудити у слухачів. Заслуги М. Ломоносова в галузі художньої культури сучасники й послідовники бачили у його поетичній, риторичній творчості й розвитку російської мови. «Ломоносов — геній творчий, він батько нашої поезії, він пер¬шим спробував вступити на шлях, який до нього ніхто не відкри¬вав, мав сміливість складати рими мовою, яка, здавалося, є не¬сприятливим матеріалом для віршування... Він відкрив нам красу й багатство нашої мови, дав нам відчути гармонію, виявив й' чарівність і відсторонив її грубість... До слави великого поета він приєднує звання вдалого прозаїка, його похвальна промова Петру Велико¬му— безсмертний твір, який приносить хвалу й герою, й автору, мужнє, високе красномовство у цій промові є безмежним, легко тут висловлюється геній звеличений, який завжди стоїть вище того, що він творить». Використана література: 1.Іржі Томан. Мистецтво говорити. – К., 2000. 2.Молдован В.В. Риторика: загальна та судова: Навч. посіб. — 2-ге вид. — Біблогр.: С. 128 - 131. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 320 с. 3.Основи ораторського мистецтва. – К., 2002. Avtor: GeorG
Avtor: GeorG
