Тема: Вплив радіації на здоров'я людини.
Мета: Ознайомити учнів із надзвичайними ситуаціями, із радіаційно-небезпечними об’єктами, виховати почуття обов’язку перед природою, розвинути дисциплінованість та відповідальність .
Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.
Вид уроку: лекція.
Наочність: плакати та схеми.
Обладнання: відеопроектор.
Тривалість: 45 хвилин.

План уроку:
1.    Вплив радіації на здоров'я людини.
2.    Вплив іонізуючого випромінювання на людину.


Хід уроку
І.  Організаційна частина.
Заходжу в клас. Вітаюся з учнями. Дозволяю їм сісти на свої місця. Запитую чергового – хто відсутній. Перевіряю готовність учнів до уроку. Сьогодні ми з вами будемо вивчати нову тему “ Надзвичайні ситуації техногеного походження”, зосередьтися будь-ласка.

ІІ.  Пояснення нового матеріалу.
Вплив радіації на здоров'я людини.
Перші дослідники явища радіоактивності зіткнулися із шкідливим впливом іонізуючої радіації на організм людини. Так, у 1895 році помічник Рентгена В. Груббе отримав радіаційні опіки рук під час роботи з рентгенівським промінням. У 1896 році французький учений Анрі Беккерель поклав декілька фотопластинок у шухляду, а зверху поклав мінерал, що містить уран. Після проявлення на фотопластинках виявилися сліди якогось випромінювання. Дещо пізніше цим явищем зацікавилася Марія Кюрі, яка і ввела у користування слово “радіоактивність” (1911 p.).
Марія Кюрі померла, вірогідно, від злоякісного захворювання крові, тому що часто потрапляла в зону випромінювання. У 1899 році Е. Резерфорд відкрив альфа- і бета-промені і визначив їхню природу, а в 1919 році здійснив першу штучну ядерну реакцію і довів можливість перетворення одних елементів на інші. Подальші роботи вчених спочатку привели до створення атомної бомби (1945 p.), а потім атомної електростанції (1952 p.). Наприкінці 20-х років була організована Міжнародна комісія з радіаційного захисту (МКРЗ), яка розробляє правила роботи із джерелами іонізуючих випромінювань. У 1955 році в рамках ООН було створено Науковий комітет щодо дії атомної радіації (НКДАР), який координує і збагачує дослідження у цій галузі.
Проникаюча радіація спричиняє іонізацію атомів і молекул організму, що призводить до порушення життєвих функцій його окремих органів, ураження кісткового мозку, розвитку променевої хвороби. За даними Міжнародної комісії з радіологічного захисту, небезпечними є дози, що перевищують 35 бер на годину.
Орієнтовні норми радіаційної безпеки людини:
450 бер – тяжкий ступінь променевої хвороби;
100 бер – нижній рівень розвитку променевої хвороби;
75 бер – короткочасна незначна зміна складу крові;
25 бер – допустиме аварійне опромінення персоналу (разове);
10 бер – допустиме аварійне опромінення населення (разове);
5 бер – допустиме опромінення персоналу в нормальних умовах за рік;
3 бери – опромінення під; час рентгеноскопії зубів (місцеве);
500 мбер – допустиме опромінення населення за рік;
100 мбер – фонове опромінення на рік;
30 бер – місцеве опромінення при рентгеноскопії шлунка;
1 мкбер – перегляд одного хокейного матчу по телевізору;
35 бер – межа для населення за 70 років (середня тривалість     життя).
Допустимі рівні забруднення:
внутрішнє приміщення дитячих закладів – 0,02 мР/год;
верхній одяг дітей – 0,05 мР/год;
територія дошкільних закладів – 0,04 мР/год;
верхній одяг, взуття, засоби індивідуального захисту – 0,045 мР/год;
автотракторна техніка – 0,055 мР/год.
Життєдіяльність людей не зменшується, якщо доза опромінення за чотири доби дорівнює 50 рад, багаторазова протягом 10–30 діб – 100 рад, протягом року – 300 рад. Від впливу проникаючої радіації практично повністю людину захищають сховища та протирадіаційні укриття, а відкриті й особливо перекриті щілини зменшують цей вплив. Удвічі послаблюють інтенсивність гамма-променів сталь товщиною 2,8 см, бетон – 10 см, ґрунт – 14 см, деревина – 30 см. Біологічна дія випромінювань (найбільш небезпечних) розподіляється на три етапи: фізико-хімічний; вплив випромінювання на клітини організму; вплив його на весь організм.
- Дія іонізуючої радіації на організм людини залежить від поглиненої дози, її розподілу в організмі в часі та типу випромінювання.
Фракціоноване (роздрібнене) опромінення приводить до менш тяжких наслідків, ніж одноразове у тій же сумарній дозі. Хронічне опромінення (тривале, малими дозами) може призвести до розвитку хронічної променевої хвороби, зменшення стійкості організму до шкідливих впливів і так званих віддалених наслідків опромінення. Ступінь ураження організму залежить від розмірів опромінюваної поверхні. Основний ефект радіації – іонізація молекул та атомів, що спричиняє усі подальші порушення. Наслідки опромінення людини можна розподілити на три групи:
І група:
1) соматичні ефекти (безпосередньо в опромінених);
2) гостра променева хвороба;
3) хронічна променева хвороба;
4) променеві опіки, катаракта, критичні ураження окремих органів.
ІІ група:
1) соматико-стохастичні ефекти;
2) доброякісні та злоякісні пухлини.
ІІІ група:
1)    генетичні ефекти;
2)    спадкові хвороби у нащадків опромінених.
Ознаки радіаційного ураження: нудота, блювота, запаморочення, слабість, порушення координації рухів, виникнення загару та ін.
Під час аварії в Чорнобилі в атмосферу потрапило близько 450 типів радіонуклідів (у тому числі таких, яких раніше не було в атмосфері Землі). Під час аварії горів графіт (була висока температура), що спричинило викид радіоактивного аерозолю (дрібні часточки оксидів та карбідів), який прилип до поверхні листя, обпалої хвої і був перенесений вітром на інші території. У забруднених радіо нуклідами зонах сьогодні спостерігаються масові аномалії: гігантізм та викривлення форми листя дерев, народження поросят без очей, лошат із вісьмома ногами та ін.
У результаті пригнічення імунної системи людини протікання різних хвороб ускладнювалося. Змінилася діяльність щитовидної залози і гіпофіза, який регулює її діяльність. У Києві, наприклад, утричі збільшилась кількість онкозахворювань, у 5 разів – ендокринної системи, в 31 раз – органів дихання.
Залежно від ступеня забруднення і небезпеки зараження людей радіоактивний слід розподіляється на чотири зони: А – помірного, Б – сильного, В – небезпечного і Г – надзвичайно небезпечного зараження.
Зона відчуження – територія, з якої була проведена евакуація населення у 1986 році. За периметром вона досягає 223,5 км (рівень радіаційного забруднення перевищує 20 млР/рік).
Зона обов'язкового відселення – територія, на якій рівні ізотопів цезію складають від 150 Кюрі на квадратний кілометр і вище; плутонію – від 0,1 Кюрі і вище. Ефективна еквівалентна доза опромінення людини може перевищувати 0,5 бер за рік вище дози, яку б вона одержала в доаварійний період.
Зона добровільного відселення – територія, де густина забруднення ґрунту на квадратний метр склала: цезієм від 5,0 до 15,0; стронцієм – від 0,15 до 3,0 або плутонієм – від 0,005 до 0,01 Кюрі. Ефективна еквівалентна доза у цьому випадку не повинна перевищувати 0,1 бер на рік понад дозу доаварійного періоду.
Четверта зона – зона посиленого радіологічного контролю. Це територія, де рівень забруднення ґрунту ізотопами на квадратний кілометр склав: цезію – від 1,0 до 5,0, стронцію – від 0,02 до 0,15, плутонію – від 0,005 до 0,01 Кюрі. Ефективна еквівалентна доза у цьому випадку не повинна перевищувати 0,1 бер на рік понад дозу доаварійного періоду. Потужність дози опромінення при аваріях на АЕС зменшується значно повільніше, ніж при ядерних вибухах.
Рівень радіації на місцевості в районі АЕС зменшується: через добу – вдвічі; через місяць – у 5 разів, через 3 місяці – у 11 разів, через 6 місяців – у 40 разів, через рік – у 90 разів.
Небезпека ураження-людей на відкритій місцевості на сліді із плином часу зменшується. Це відбувається внаслідок довільного розпаду радіоактивних речовин.
Кожне семиразове збільшення часу після вибуху сприяє зменшенню потужності дози у 10 разів, тобто через 7 годин вона зменшиться у 10 разів, через 49 годин – у 100, через два тижні – у 1000. Таким чином, найбільш різке спадання потужності дози відбувається у перші години після ядерного вибуху.
У результаті впливу іонізуючих випромінювань, так само як і при впливі проникаючої радіації, у людей виникає гостра променева хвороба. Доза 150–200 Р спричиняє променеву хворобу першого ступеня, доза 250–400 Р – променеву хворобу другого ступеня, доза 400–700 Р – променеву хворобу третього ступеня, доза вище 700 Р – променеву хворобу четвертого ступеня.
Доза одноразового опромінення протягом чотирьох діб до 50 Р, так само як і багаторазового до 100 Р за 10–30 днів, не викликає зовнішніх ознак захворювання і вважається безпечною.
У наш час органами охорони здоров'я у нашій країні визначені гранично допустимі дози (ГДД) опромінення людей.
Значення гранично допустимих доз опромінення людей такі:

Для персоналу радіаційно небезпечних об'єктів    20 мЗв (2 бери) на рік
у середньому за будь-які 5 років,
але не більше 50 мЗв (5 бер) на рік
Для населення    1 мЗв (0,1 бера) на рік
у середньому за будь-які 5 років,
але не більше 5 мЗв (0,5 бера) на рік
У ці дані не включені дози від природних, медичних джерел випромінювання і дози внаслідок радіаційних аварій.
Вплив іонізуючого випромінювання на людину
При опроміненні організму розрізняють гостре і пролонговане (тривале) одноразове та багаторазове (фракціоноване) опромінення. Під гострим розуміють короткочасне опромінення при високій потужності дози (0,1 Гр/хв та вище). Під прологнованим – опромінення при низькій потужності дози (частки Гр/год та нижче).
Обидва ці види опромінення можуть бути одноразовими та фракціонованими (роздрібненими). За одноразове опромінення приймають опромінення, одержане протягом 1–4 діб (незалежно від кількості отриманих доз). Крім того, відоме хронічне опромінення, яке можна розглядати як різновид фракціонованого опромінення, яке проходить дуже довго і в малих дозах.
Основні наслідки впливу іонізуючого випромінювання на людину:
Умови (час) опромінення    Доза (накопичена) або потужність дози    Ефект
Хронічне – протягом кількох років
Катаракта    0,5 Зв (50 бер) на рік і більше (при дозі 30 бер на рік)    Хронічна променева хвороба, зменшення імунореактивності
Гостре одноразове    1 Зв (100 бер) і більше    Гостра променева хвороба різного ступеня тяжкості
Гостре одноразове    4,5 Зв (450 бер) і більше    Гостра променева хвороба із летальним кінцем у 50 % опромінених
Радіоактивне забруднення навколишнього середовища є, якщо вміст радіоактивності у ґрунті, воді або поверхні перевищує гранично допустимі концентрації (див. таблицю).
Місце    Одиниці    Гранично допустимі концентрації
Забруднення    вимірювання    Йоду-13    Цезію-137    Стронцію-90    Плутонію -239,240
Ґрунт    Кі/км2    –    1    0,3    0,1
Вода    Кі/л    1,0х10(-8)    1,5х10(-8)    4,0 х 10(-Ю)    5,2х10(-9)
Повітря    Кі/л    1,5х10(-13)    4,9х10(-13)    4,0 х 10(-14)    3,0х10(-17)
Гостра променева хвороба виникає при тотальному одноразовому зовнішньому рівномірному опроміненні у дозі 1–10 Гр. Уражаються кістковий мозок (основна його функція – продукування клітин крові: еритроцитів, лімфоцитів, тромбоцитів). Відсутність або недостатня кількість цих клітин обумовлює основні патологічні прояви гострої променевої хвороби – інфекційний та геморагічний синдром (виникнення інфекційно-запалювальних процесів, кровотечі і крововиливи різної локалізації).
ІІІ. Закріплення вивченого матеріалу.
1.    Які ви  знаєте аварії техногеного походження?
2.    Що таке радіація?
3.    Які ви знаєте джерела радіоактивних відходів?
4.    Назвіть види радіоактивності?
5.    Що таке:
а) межа дози;
б) гранично-допустима доза;
в) поглинена доза.
6. Як ви розумієте “поняття ризику”?

IV.     Підсумок уроку.
Бачу ви непогано засвоїли новий матеріал. Можливо виникли якісь запитання до мене? (якщо є запитання, то відповідаю на них).
Урок закінчено.
До побачення.


Підпис студента: _______________________
Підпис вчителя: ________________________