Формування і становлення первіснообщинного ладу на території УкраїниГеографічне становище як чинник історично¬го розвитку України. Господарська діяльність людини в первісну епоху. Економічний роз¬виток рабовласницьких держав Північного При Чорномор'я. Античні міста-держави Північного Причорномор'я. Географічне становище як чинник історичного розвитку України Характерною рисою географічного становища України є її розташування між Центральною Євро¬пою та Азією. Із Європою Україна була з'єднана карпатськими перевалами, сухопутними шляхами і через Балтійське море далі річками. Ці шляхи спо-лучення не мали ніяких перепон, і таке становище визначало тісні економічні і культурні зв'язки з Західною Європою. Зі Сходу на Україну йшов великий торговий шлях, що починався у Китаї, проходив Монголію, Туркестан і "ворітьми народів" над Каспійським морем входив у Європу. З півдня з ним з'єднува¬лися шляхи, які прямували з Індії та Ірану. Слід підкреслити, що на відміну від шляхів, що сполуча¬ли Україну з Європою, шляхами зі Сходу користу¬валися не тільки торговці, а в більшій мірі кочові орди, що йшли із Азії в Європу. Надзвичайно важливе значення в господарсь¬кому житті українських земель мали Чорне та Азовське моря, оскільки тут сходилися всі сухо¬путні і водні шляхи з України. Основні напрями військових походів і колонізаційних процесів, торгові зв'яз¬ки і господарські інтереси мали своєю кінцевою метою жит¬тєдайне море. Але цей процес освоєння нових територій ук-раїнською спільнотою мав певні труднощі і перешкоди. Зок¬рема, Чорне море для України було "негостинне", його береги, плоскі і замулені, мало чим приваблювали до мореплавства, не заохочували до поселення. Тільки один регіон побережжя мав важливе значення для забезпечення високого рівня жит¬тєдіяльності людської спільноти - Крим. Той, хто володів Кримом, той панував над морем і суходолом. Але Крим був слабо пов'язаний з Україною, являв собою майже острів, який зазнав значного тиску з боку зовнішніх сил. І все таки, саме Чорним морем і його берегами йшли найважливіші шляхи, що з'єднували Україну з південним світом: з Кавказом, Ма¬лою Азією, Балканами, з усім Середземномор'єм. Ще більш складним для господарського життя було сусід¬ство на південному сході з відкритим степом, що здавна слу¬жив ареною експансії азійських народів на захід. Південна степова зона має багатий чорнозем, найкращий у Європі, але відкрита зі Сходу, не мала сприятливих умов для розвитку землеробства. Система річок на території України визначала величезний вплив на господарське життя, на формування української на¬родності. Головна водна артерія України Дніпро, що вбирає в себе цілу низку середніх і дрібних річок України - Сейму, Псла, Ворскли, Десни, Ірпеня, Горині, Случа. Важливе значення мав і Дністер, по якому можна було дістатися із західноукра¬їнських земель до Чорного моря. На великих річках, як основ¬них торгових шляхах, зосереджувалась людність. Тут виника¬ли перші торговельні осередки — міста. Населення, що розта¬шовувалось далі від річок, займалось хліборобством і лісови¬ми промислами. Маючи великий вплив на народногосподарське життя, річки мали також велике політичне значення. За роз¬міщенням населення по басейнах річок йшов і політичний поділ країни. Таким чином, зважаючи на основі риси географічного по¬ложення України, основним регіоном зосередження людсь¬кої спільноти була лісостепова зона України: Галичина, Во-линь, Київщина. Чернігівщина, північні райони, далекі від людних шляхів, захищені віковічними лісами, творили ре¬зерв української спільноти, де населення могло пересидіти небезпеку. Тут життя пливло спокійно, без потрясінь. Тут творилась основа культури і зберігались досягнення, здобуті поколіннями. Ці землі слугували притулком для людності в разі того, коли чужі орди своїми наїздами загрожували куль¬турному життю. Інший характер мала південна, степова Україна. Це край з буйною рослинністю і багатою фауною, але суворою, морозною зимою і сухим, безводним літом. Тільки вперта, завзята люди¬на могла тут утриматися і використати природні багатства. До того ж, це був терен, на якому кочували азійські народи. Туди, на південь, йшли найсміливіші, найактивніші елементи. Господарська діяльність людини в первісну епоху Первинною суспільно-економічною формацією в історії людства була первіснообщинна. Суть її полягає в колектив¬ному виробництві та споживанні, а також у колективній влас-ності на природні ресурси й знаряддя праці. Первісну епоху можна умовно поділити на декілька основних історичних пе¬ріодів. З точки зору матеріальних умов виробництва розріз¬няють: палеоліт (стародавній кам'яний вік), бронзовий вік і ранню залізну культуру. Ці періоди розрізняються між со¬бою не тільки за знаряддями праці, які використовувала лю¬дина, а й за формами суспільної організації, видами госпо¬дарської діяльності. Так, первісні люди епохи палеоліту (400 - 40 тисяч років до нашої ери) використовували найпримітивніші кам'яні, дере¬в'яні, кістяні інструменти, займались збиральництвом, мислив¬ством, вели кочовий спосіб життя. Вони об'єднувались для полювання, для захисту від ворогів, тварин, стихій. Ці об'єднання, що мають назву первісне стадо, були непостійними, нестійки¬ми, випадковими. Найдавніша людина сучасного типу з'явилась на території України в палеоліті. Аналіз місцезнаходження найдавніших людей на території України дає змогу твердити, що найвірогіднішими напрямками їх початкового розселення були західний (з боку Західної Європи) та південно-східний (з боку Кавказу). Це підтверджується розкопками багатошарового поселен¬ня епохи палеоліту біля с. Королево на Закарпатті. Крім Ко¬ролева, залишки палеолітичних поселень відомі ще у 20 пунк¬тах Закарпаття. За розкопками минулих років стоянки первісної людини відомі також у Донбасі (в районі м. Амвросіївка), на Дністрі в с. Лука-Врублевецька, на Житомирщині. Археологами вияв-лені тут ручні рубила та велика кількість крем'яних відщепів, уживаних як знаряддя праці. В період пізнього палеоліту значно зростає кількість насе¬лення. На Україні відомо близько 500 поселень цієї доби. Па-леодемографічні розрахунки С.М. Бабікова дають приблизну цифру 20 тис. чоловік населення. Тодішні людські колективи трималися берегів річок. Дослідники вирізняють окремі ло¬кальні етнокультурні зони, близькі за рівнем розвитку і соціальною структурою. На цей час припадає завершення фізичного і розумового формування людини сучасного типу (HOMO SAPIENS). Характерною особливістю епохи пізнього палеоліту була відносна осілість населення. Спостерігаються якісні зміни в знаряддях праці: вони вдосконалюються за формою й урізно¬манітнюються за призначенням. Це — скребки, скребла, різці, які вживались при обробці та розкроюванні шкір, проколки, свердла, кремінні мікропластинки. Зазнало великих змін і ускладнилося духовне життя. У пізньопалеолітичних поселеннях, розкопаних на Україні, знай¬дено стилізовані жіночі статуетки, фігурки птахів. На стоян-ках у села Межиріч на Канівшині та на Чернігівщині вияв¬лені зображення на кістках мамонта, виконані червоною фар¬бою. Деякі з цих розмальованих кісток С.М. Бабіков інтерпре¬тував як музичні ударні інструменти. На стоянці Молодове V знайдено музичний інструмент типу флейти. Наприкінці пізнього палеоліту, як вважають дослідники, ви¬значилася криза полювання на великих тварин, зумовлена різни¬ми антропогенними й природними чинниками. Подолати її вда¬лося, запровадивши та розвинувши мікролітизацію знарядь праці, а також змінивши форми мисливського господарства. В епоху мезоліту (40-14 тисяч років до нашої ери) сталися істотні зміни в природному середовищі. Останній льодовик у Європі зник приблизно 11 тисяч років тому. Клімат пом'як¬шав, а ландшафтно-географічні зони набули сучасних характе¬ристик. Сформувалися русла річок. Близьким до нинішнього став тваринний світ, найтиповішими представниками якого були бико-тур, косуля, олень. У межах України виявлено сотні мезолітичних поселень і стійбищ — біля сіл Білолісся, Гиржеве, Мирне на Одещині, Осокорівка в Надпоріжжі, в Криму. Населення було віднос¬но осілим. Поряд з великими відкрито чимало малих сто¬янок, які виникли внаслідок розпаду общини на невеликі мисливські колективи. У мезоліті відбулися кардинальні зміни в сфері виробниц¬тва знарядь праці. Були винайдені лук і стріла, що в свою чергу спричинило важливі зрушення в організації мисливсь¬кого господарства. На цей час припадає початок приручення деяких тварин, насамперед собаки, потім - свині. Нестача м'яс¬ної їжі стимулювала розвиток рибальства, а також збираль¬ництва, яке поклало початок рослинництву. Як свідчать наявні археологічні дані, в мезоліті сталася друга велика криза мисливського господарства і виникли перші фор¬ми відтворюючого господарства. Завершальною стадією кам'яного віку стала епоха неоліту, котра тривала з VI по III тис. до нашої ери й характеризувала¬ся великими змінами в економіці. Поряд з традиційними її формами — мисливством, рибальством і збиральництвом — за¬роджуються й поширюються нові — скотарство і землеробство. Відтворююче господарство заклало підвалини подальшого по¬ступального розвитку стародавнього населення України, чи-сельність якого в неоліті значно зросла. Перехід до свідомого виробництва продуктів харчування - якісно новий етап в історії людства. Спричинений новими знаряддями праці прогрес економіки неолітичного суспільства, в свою чергу, стимулював удоскона¬лення цих знарядь і розширення їхнього асортименту. З'яви¬лися нові типи кам'яних сокир, ножів, тесел. Виникли й не¬відомі раніше способи обробки каменю — шліфування, розпи¬лювання, свердління. Велика подія неолітичного часу - поча¬ток виготовлення керамічного посуду. На сьогодні в долинах Дніпра, Сіверського Дінця, Південно¬го Бугу, Дністра, Десни, Прип'яті, Ворскли, Псла, Сули та інших рік і річок виявлено близько 500 неолітичних поселень. Госпо¬дарський та культурний розвиток племен того часу відбувався нерівномірно. В межах України виділяються дві культурно-гос¬подарські зони: південно-західна (землеробсько-скотарська) і північно-східна (мисливсько-риболовецька). Перша охоплюва¬ла лісостепове Правобережжя, Західну Волинь, Подністров'я, Закарпаття, друга - лісостепове Лівобережжя, Полісся. В кожній зоні існувало кілька археологічних культур: буго-дністровська, лінійно-стрічкової кераміки, дунайська, тиська (перша зона), сурсько-дніпровська, ямково-гребінцевої кераміки, дніцро-донець-ка (друга зона). В ІУ-ІІІ тис. до нашої ери на території сучасної України відбувся перехід до енеоліту (мідно-кам'яного віку), який ха¬рактеризувався не лише опануванням технології виробницт¬ва й обробки міді, але й подальшим прогресом відтворюючих форм господарства - землеробства та скотарства. Найяскраві¬шою археологічною культурою нової епохи була трипільська, пам'ятки якої виявлені в лісостеповій зоні на величезних обширах від Пруту і Дунаю до Дніпра. Трипільські пам'ятники вперше були виявлені В.В. Хвой-кою біля с. Трипілля на Київщині наприкінці минулого сто¬ліття. Проживали трипільці в поселеннях, розташованих по¬близу річок на першій і другій заплавних терасах. На ранньо¬му етапі існування цієї культури поселення мали кілька де¬сятків житлових та господарських будівель. Число мешканців досягало кількасот. Найтиповішим житлом був наземний гли-нобитний будинок прямокутної форми з кількома приміщен¬нями. Провідними галузями господарства трипільців були орне землеробство й скотарство. Вирощувалися пшениця, ячмінь, про¬со, бобові, льон. Рало із застосуванням тяглової сили великої рогатої худоби різко підвищило загальну культуру землероб¬ства, виникла можливість переходу до перелогової системи. Хоча трипільці й почали використовувати металеві вироби, їхні знаряддя праці в цілому зберігали неолітичний характер. Кре¬м'яна індустрія, як і раніше, мала велике значення. В ряді рай¬онів мешкання трипільців виявлені чисельні копальні, пов'язані з добуванням кременю, а також спеціальні майдан¬чики на поселеннях, де працювали майстри. Високого технічного й художнього рівня досягло кераміч¬не виробництво. Досліджені гончарні печі, вишуканість форм посуду, багатокольорове розмалювання тощо - все це свідчить про те, що гончарною справою займалися майстри-професіона-ли, общинні ремісники. Спеціалізованою галуззю було й виго¬товлення антропоморфної та зооморфної пластики. Особливо¬го поширення набули жіночі статуетки. Характер господарської діяльності трипільців зумовив даль¬ший розвиток територіальних зв'язків, відбитих у формах со¬ціального життя. На основі територіальних общин формують¬ся племена, зароджуються міжплемінні об'єднання, складаєть¬ся ієрархічна структура родів, виділяються найзнатніші з них на чолі з визнаними главами — патріархами. В другій половині III тис. до нашої ери на території Украї¬ни розпочався бронзовий вік. Він дістав назву за найменуван¬ням цього сплаву (мідь плюс олово чи рідше - свинець або миш'як). Вважається, що відкриттю цього сплаву могла спри¬яти наявність у деяких мідних рудах домішок олова (найкра¬ща бронза — 9 частин міді і 1 частина олова). Коли люди пере¬свідчились у перевагах нового металу, з нього почали виготов¬ляти знаряддя праці та зброю. На території нинішнього Дон¬басу в давнину були шахти для видобування руд, необхідних для виробництва бронзи. Розвиток виробництва бронзи і поява значної кількості ме¬талевих знарядь сприяли подальшому розвитку всього госпо¬дарського комплексу, взаємовпливу між скотарськими та зем¬леробськими племенами, котрі водночас поглиблювали свою спеціалізацію. Якраз на початку епохи бронзи в степах Східної Європи завершився процес виділення скотарських племен з-поміж інших. Це знаменувало початок нагромадження багат¬ства (насамперед худоби та товарів від землеробства) в руках окремих сімейств. Доба бронзи характеризується великою кількістю архео¬логічних культур (близько 20). В цілому тогочасний світ, як уже зазначалося, поділявся на землеробський і скотарський. У північних районах протягом усього згаданого періоду добу¬вання каменю і виготовлення з нього різноманітних виробів все ще посідало виключно важливе місце. На відносно легких ґрунтах Полісся почало розвиватися землеробство, про що свідчать знахідки стародавніх дере¬в'яних рал у с. Токарі на Сумщині та в Поліссі на Чернігів¬щині. Ще більшого розвитку досягло землеробство в лісо¬степовій зоні — найсприятливішій для цього заняття. Тут значно розширюється асортимент культурних рослин: заф¬іксовані знахідки кількох сортів пшениці, проса, ячменю, льону, коноплі, гороху, сочевиці; розвиваються садівництво й городництво (виявлено кісточки вишні, сливи, насіння ріпи, цибулі, часнику, маку). Зображення плугу на плитах навісу Таш-Аїр у Криму та наскальні малюнки биків у ярмі в Кам'яній Могилі в При-азов'ї, свідчать про те, що в II тис. до нашої ери вже було відоме орне землеробство. В степових же регіонах основним було скотарство. Тут знали всі види домашніх тварин, пере¬дусім велику рогату худобу, поступово збільшились отари овець та кіз. Але степнякам було також відоме вирощування злаків. Розвивалось, як і на Північних територіях, общинне ремесло, що сприяло виділенню ремісників різних напрямків, передусім професіоналів — металургів (Причорномор'я), майстрів з виготовлення крем'яних знарядь (Волинь). За темпами соціального розвитку лісостепова зона дещо поступалася степовій, але обидві вони перебували під дією за¬гальних закономірностей, їхні суспільні відносини ґрунтува-лися на патріархальній сім'ї та племінній організації. Бронзовий вік на Україні — завершальна стадія первіс¬нообщинного ладу, який пройшов тривалий шлях розвитку від первісної общини на базі екзогамних шлюбних відносин до взаємнопотестарних племінних об'єднань. У ньому заро¬дилися й визріли всі передумови для виникнення станово-класових відносин - панівних на наступному історичному етапі. Економічний розвиток рабовласницьких держав Північного Причорномор'я У УІІ-ІП ст. до нашої ери у степових районах Північного Причорномор'я, на території сучасної Південної та Південно-Східної України, а частково і в Криму, панували скіфські пле¬мена. Найдавніші згадки про скіфів (або, як вони себе нази¬вали, сколотів) містяться в ассірійських клинописах. Про по¬ходження скіфів, їх переселення у причорноморські степи роз¬повідає давньогрецький історик Геродот. Наймогутнішим і найчисленнішим племенем, розповідає він, були скіфи царські, які вважали інших скіфів своїми рабами. Жили вони на лівому березі нижньої течії Дніпра, аж до Азовського моря і нижнь¬ого Дону, а також у степовому Криму. На правому березі ниж¬нього Дніпра мешкали скіфи-кочівники, між Інгулом і Дніпром з кочівниками жили скіфи-землероби. У басейні Південного Бугу, поблизу грецького міста Ольвія, знаходились елліно-скіфи. Нарешті, на північ від царських скіфів мешка¬ли скіфи-хлібороби. Причиною перенесення центру скіфів у Нижнє Подніпро¬в'я і степовий Крим було, на думку В. Мурзіна, намагання кочівників установити контроль над торговельними шляхами, що сполучали античний світ із землеробськими районами Лісо¬степу. Встановлення такого контролю сприяло також певній економічній єдності кочового Степу та землеробського населення північних районів. До складу скіфської держави, яка сформувалась наприкінці VI ст. до нашої ери, крім ірано-мовних сколотів, входили різні за походженням народи. У скіфському суспільстві вже можна виявити ознаки, що свідчать про розклад родового ладу. З середовища вільних об¬щинників — кочових скотарів і осілих землеробів — виділялася родоплемінна знать (родові старійшини, племенні вожді та ін.). Як свідчать археологічні дані, ставала все більш помітною май¬нова диференціація. З'являються у скіфів і раби, яких вони добували під час численних воєн і походів. Щоправда, роль рабської праці у скіфів була незначною. Успіхи скіфів у воєн¬них діях значною мірою були зумовлені наявністю найдоско¬налішої для тієї доби зброї. Ударною силою у них була кіннота. Головним засобом вої-на-скіфа був панцир, хоч використовувались і звичайні шкіряні куртки. Він мав бойовий пояс і щит, його голову захищав шо¬лом. Захищеним був також бойовий кінь. Основною зброєю був невеликий складний лук. Рівень господарського життя населення Скіфії на той час був досить високим. Панівне становище в економіці займало орне землеробство і скотарство. Скіфи-орачі сіяли хліб не тільки для власних потреб, але й на продаж. Землю обробляли за до¬помогою запряженого волами плуга, врожай збирався залізни¬ми серпами, зерно змолочувалось у зернотерках. Величезними стадами худоби і табунами коней володіли скіфи-кочівники. Значних успіхів набуло у скіфському суспільстві також ви¬робництво шкіри, ткацтво і таке інше. Інтенсивно розвивалася торгівля з прибережними грецькими містами. Скіфи достав¬ляли сюди хліб, худобу, хутро, рабів та інші товари, а натомість одержували вино, коштовну кераміку, ювелірні вироби. У ре¬зультаті між скіфами і греками встановилися міцні й широкі торгові зв'язки. Зрушення в господарському житті стали основою для по¬яви майнової нерівності й соціальної диференціації. Основи родоплемінної структури у скіфському суспільстві підривалися зростанням приватної власності, майновою не¬рівністю, розвитком рабства. І внаслідок цього із загальної маси вільних землеробів і скотарів виділилася пануюча вер¬хівка, до якої належали царська сім'я, військова аристократія, дружинники, багаті торговці. Саме у них зосереджувались ос¬новні багатства. Найчисельнішу верству скіфського суспільства складали вільні общинники. Вони відбували військову службу, платили данину, виконували різні повинності. Нижню сходинку соціальної градації скіфського суспіль¬ства займали раби. Головне джерело рабства у скіфів - військо¬вий полон, підкорення сусідніх народів. Але як уже зазнача¬лось, рабство не відігравало вирішальної ролі. Наочне уявлення про соціальне розшарування і класову структуру суспільства скіфів дають розкопки поховань, особ¬ливо грандіозних курганів скіфської знаті, що відомі в літера¬турі під назвою "царські". У таких курганах археологи вияви¬ли силу силенну золота й дорогоцінностей, дорогу кераміку, багату зброю і таке інше. Різкий контраст з "царськими" кур¬ганами складають поховання простих скіфів під невисокими земляними насипами із скромним набором речей або взагалі без інвентаря. Таким чином, можна зробити висновок: скіфи створили високу матеріальну культуру. Вона увібрала в себе досягнення місцевих племен, передових цивілізацій Сходу, Кавказу і особ¬ливо Греції, а пізніше й Риму. В свою чергу, Скіфія здійснюва¬ла істотний вплив на економіку, суспільний устрій, матеріаль¬ну культуру, ідеологію землеробського населення лісостепової України. Поряд з тим тривала експлуатація виснажила гос¬подарські ресурси Лісостепу, і це стало однією з головних при¬чин загибелі Скіфії. Античні міста-держави Північного Причорномор'я Велику роль в історії України відіграли античні міста-дер¬жави Північного Причорномор'я. Як органічна частина ан¬тичної цивілізації, вони утворились і розвивалися у тісній взає¬модії з місцевим причорноморським населенням. Останнє впро-довж цілого тисячоліття відчувало на собі вплив високої ан¬тичної культури, що знайшло свій вияв у прискоренні їх со¬ціально-економічного та культурного розвитку. В історії античних міст-держав Північного Причорномор'я вирізняються два основні періоди. Перший охоплює час з VI по середину І ст. до нашої ери й характеризується відносно само¬стійним життям на базі еллінських традицій і мирними відносинами зі скіфськими племенами. Другий припадає на середину І ст. до нашої ери - 70-ті роки IV ст. нашої ери, коли міста-держави поступово потрапляли у сферу інтересів Риму й до того ж зазнавали постійних руйнівних нападів готів і гунів. У процесі античної колонізації у Північному Причорно¬мор'ї утворилися чотири основних осередки. Перший - це побережжя Дніпро-Бузького та Березансько-го лиманів. В першій половині VI ст. до нашої ери на правому березі Бузького лиману, неподалік від місця впадіння його в Дніпровський лиман, вихідці з Мілета заклали Ольвію - зго¬дом одне з трьох найбільших давньогрецьких міст Північного Причорномор'я, її зручне географічне розташування сприяло налагодженню тісних торговельних зв'язків із землеробами Лісостепу та кочівниками Степу. Другий центр античної цивілізації Півдня України склав¬ся в районі Дністровського лиману, де розташувалися міста Ніконій і Тіра. Третій центр сформувався в Південно-Західному Криму. Головне місто тут - Херсонес Таврійський. Четвертий центр античної культури в Північному Причор¬номор'ї виник на Керченському й Таманському півостровах. Тут були побудовані міста Пантікапей, Феодосія, Фанагорія. Грецькі міста-колонії Північного Причорномор'я були ра¬бовласницькими полісами, які за своєю суттю мало чим відрізнялися від метрополії. Важливе місце в економічному житті Ольвії, Херсонесу та інших міст займали землеробство і скотарство. Наприклад, Оль¬вія мала свою сільськогосподарську територію - хору, на якій її мешканці могли вирощувати хліб і городину, пасти худобу. Хліборобством і скотарством займалися також мешканці посе¬лень, що оточували Ольвію. У прибережних районах було дуже розвинуте рибальство. Херсонес з самого початку розвивався як центр сільськогосподарського виробництва. Мешканці міста володіли значним сільськогосподарським районом. Західне узбережжя Криму, що херсонесці називали "рівниною", було жит¬ницею Херсонесу, яка поставляла місту зерно. Територія на край¬ньому південному заході Криму, що називається тепер Герак-лійським півостровом, була поділена на велику кількість наділів-клерів розміром 25-30 гектарів. Клер являв собою земельну ділянку з укріпленою садибою, що складалася звичайно з бу-динку, різних господарських будівель, цистерни для води. Сади- було виноградарство, але до складу клерів входили також сади, пасовиська і поля. Значну роль відігравало ремісниче виробництво. Так, вели¬ких успіхів досягли ольвійські майстри у виготовленні мета¬левих виробів, відлитих із бронзи або міді, дзеркал, прикрас, статуеток, які часто виконувались у "скіфському звіриному стилі". В Ольвії розвивалося керамічне виробництво, ювелірне, деревообробне, ткацьке та інші ремесла. Металургійні, ювелірні, текстильні підприємства працювали у Херсонесі. Виробляла¬ся різноманітна кераміка. Херсонеські ремісничі вироби збу¬валися не тільки у самому місті, але й за його межами — у скіфських поселеннях Криму. Причорноморські міські центри вели інтенсивну заморсь¬ку торгівлю. Основною статтею у торговому балансі (за винят¬ком Херсонесу) був вивіз хліба. Крім того, купці продавали у Грецію, а потім в Рим худобу, шкіри. Експортувалися Сіль, риба, рибні продукти. Поширеним товаром були раби. У свою чергу, ці міста ввозили із Греції вино й оливкове масло, різні металеві вироби та предмети озброєння, тканини, мармур і ви¬роби з нього, предмети розкоші та мистецтва. Грецькі міста мали високу культуру. Тут споруджувалися кам'яні будинки, храми, театри, оздоблені скульптурою, розпи¬сом і мозаїкою. На вулицях стояли кам'яні стовпи з висічени¬ми на них офіційними текстами. Натиск північних племен на узбережні міста в останні сто¬ліття до нашої ери й перші століття нашої ери штовхав ці поліси під протекторат Риму. Римська окупація Причорномо¬р'я і включення більшості міст до складу Римської імперії не могли істотно змінити становище, оскільки римляни розгляда¬ли ці міста лише як джерело одержання продуктів і рабів, як передаточні пункти у торгових і дипломатичних зносинах з "варварським світом". У III ст. нашої ери міста-колонії на території Північного Причорномор'я вступають у період загального економічного та соціально-політичного розладу, що призвів через сто з лишнім років до їх остаточної загибелі. Найбільшого удару міста зазнали від готських і гунських племен. У IV столітті припиняє своє існування як місто-держава Ольвія. Херсонес, хоч і вцілів, але потрапив під владу Візантійської імперії. Відо¬мий як місто Корсунь, він був знищений золотоординськими завойовниками в середині XV ст. Така ж участь спіткала Пан-тікапей і Феодосію. Таким чином, стародавнє різноетнічне населення території нинішньої України пройшло в своєму розвитку всі основні формаційні етапи: кам'яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-кам'яний, бронзовий, ранній залізний віки. Кожний з цих етапів створив свій тип суспільно-господарської організації життя: первісна палеолітична та родова общини, племінна структура, класове суспільство. Особливого значення для історичного про¬гресу цих земель мала епоха античної цивілізації Північного Причорномор'я. Тому не дивно, що ці території історичних зв'язків перейняла згодом Київська Русь. Питання для повторення 1. В чому полягають особливості природно-географічного середо¬вища українських земель? Як це вплинуло на форми життєдіяль¬ності стародавньої людини? 2. Визначте основні види господарської діяльності людини в пе¬ріод палеоліту. 3. Дайте характеристику змісту соціально-економічних відносин племен Трипільської культури. 4. В чому полягають зрушення в господарському житті населен¬ня України періоду бронзи? 5. Господарська і соціальна структура скіфських племен, її ос¬новні елементи. 6. Грецькі міста-поліси Північного Причорномор'я і їх вплив на історичний розвиток українських земель.
