Педагогічні ідеї софії русової1. Життя та діяльність С.Ф.Русової. 2. Ідея національного виховання. 3. Погляди С.Ф.Русової на школу. 4. С.Ф.Русова про педагогіку та вчителя. Література 1. С.Ф.Русова , Дошкільне виховання 2. С.Ф.Русова. До сучасного становища сучасного народного вчителя 3. С.Ф.Русова, Нова школа Наочність: Портрет Русової С.Ф. Форма контролю: Виклик на консультацію. Життя та діяльність С.Ф.Русової. Софія Федорівна Русова /Дівоче прізвище Ліндфорс / - видатний український педагог, культурно-освітній діяч, письменниця. Народилася Софія Федорівна 18 лютого 1856 р. на Чернігівщині в с. Олешня в інтелігентній сім’ї. Батько – шведського походження, мати – француженка. Після реформи 1861 року сім’я Ліндфорсів переїжджає до Києва. Тут Софія вступає до фундуклеївської гімназії і в 15 років /1871 p./ із золотою медаллю закінчує її. З дитячих років, особливо навчаючись в гімназії, Софія захоплювалася грою на фортепіано і досягла певних успіхів. Навіть мріє згодом поступити до Петербурзької консерваторії. В сім’ю Ліндфорсів приходить горе – помирає матір, а згодом і батько. Сестри Марія / старша / і Софія залишаються сиротами. Створюються скрутні матеріальні умови. Сестри Марія і Софія Ліндфорс вирішують організувати дитячий садок, причому приватний дитячий садок. Так, незважаючи на молодість сестри Марія і Софія , якій було всього 15 років, в 1871 році в Києві організовують приватний дитячий садок. Сестри переконують попечителя Київської шкільної округи В.І.Антиповича і він дав дозвіл на відкриття. Отож 1 вересня 1871 року в Києві було відкрито сестрами Марією і Софією приватний дитячий садок на 20 вихованців. Це були переважно діти інтелігенції. Дитячий садок Софії Федорівни відвідували дочки письменника М.Старицького /Марія і Людмила/. Знайомство з родиною Старицьких мало вирішальне значення і вплив на педагогічну діяльність Софії Федорівни. В батьківському домі Софії Федорівни спілкувались, розмовляли переважно російською та француською мовами. Завдяки Старицьким у родинне спілкування та життя Софії Федорівни ввійшла українська мова, якою вона опанувала і писала. Приміщення дитячого садка стало одним із центрів культури Києва. У вечірні години тут відбувались заняття драмгуртка, в якому брали участь Марія і Софія Ліндфорс. Так, на першу виставу “Різдв’яна ніч” тут зібралися Старицькі, діти Яких виховувалися у садочку, а також сім’я композитора Миколи Віталійовича Лисинка, родина мовознавця Павла Гнатовича Житецького /до речі викладав рос. мову у Кам’янець-Подільській гімназії / та інші. М.Старицький познайомив Софію Федорівну з видатними вченими, письменниками, композиторами Києва та інших міст. Зокрема, вченим-етнографом М.Драгомановим, Оленою Пчілкою, Петром Чубинським, поетом Олександром Русовим та ін. Ото ж серед цих видатних людей був поет Олександр Русов – земський статистик, етнограф і поет. У 1874 році Софія Федорівна Ліндфорс одружилася з Олександром Олександровичем Русовим. Вінчалися вони у Петербурзі у церкві святого Семіона. З нагоди шлюбу Русових Микола Лисенко написав рапсодію /музичний твір на мелодії народних пісень та танців/ на пісню “Золоті ключі” – це був єдиним весільним подарунком від композитора подружжю. Слід за українським письменником М.Старицьким на Софію Федорівну мав вплив її чоловік Олександр Русов. Саме він – Русов,- як писала Софія Федорівна, - відкрив мені красу української народної поезії, заговорив до мене українською мовою, збудив у мені любов до нашого народу, яка ніколи не покидала мого серця.” Згодом молодому подружжю Русових Київська Українська громада доручає без скорочень видати “Кобзар” Т.Шевченка. Із-за цензурних утисків та заборони української мови цього у Києві зробити було неможливо, тому Русови видають “Кобзар” за кордоном у Празі. Після повернення з Праги, сім’я Русових переїжджає до Чернігова. де Олександр Олександрович працює у земстві, а Софія Федорівна – навчає дітей. В сім’ї Русових було четверо дітей. Саме працюючи в дитячому садку. Софія Русова проявила себе як педагог практик і теоретик. Вона виступає з лекціями перед педагогами, вихователями, студентами. У 1917 році С.Русову запрошують прочитати курс лекцій з педагогіки дошкільної, дошкільного виховання у Київському Фребелівському педінституті, який на той час готував вихователів для дошкільних установ /Нині – це педуніверситет ім. М.Драгоманова/. І хоча Софія Федорівна не мала диплома про вищу освіту та лекторського стажу читання лекцій, ці лекції вона прочитала блискуче. Так, Софія Федорівна прилучилася до педагогіки, з якою не поривала до кінця життя. В перші роки радянської влади С.Русова бере активну участь в товаристві поширення писемності серед населення України. У 1917 р. Софія Русова бере активну участь у встановленні в Україні Народної Республіки і стає її діячем. на пропозицію секретаря міністерства України С.Ф.Сташевського Софію Федорівну призначають головою відділу дошкільного виховання Міністерства освіти України. У 1918 р. Софія Русова у Катеринославі /Кіровограді/ видає підручник “Дошкільне виховання”, який на конкурсі у Парижі одержав першу премію. Згодом С.Ф.Русову запрошують прочитати курс лекцій з питань дошкільного виховання у Парижі у дошкільному вузі. 1919 р. внаслідок наступу більшовицьких військ на Українську Народну Республіку уряд УНР переїзджає до Кам’янця-Подільського, куди переїжджає і С.Ф.Русова і проживає тут у 1919-1920 рр. Вона читає лекції з педагогіки в Українському народному університеті в цьому приміщенні !!! В 1921 р. С. Русова емігрує за кордон, де продовжує наукову-педагогічну діяльність. У 1940 р. С.Ф. Русова померла у Празі /Чехословакії тоді/. З-під пера С.Ф.Русової вийшли в різні роки такі твори : “Дошкільне виховання”, “До сучасного становища сучасного вчителя”, “Нова школа”, “Український буквар”, “Теорія і практика дошкільного виховання”, “Початкова географія”. Художні твори – “Сестра Катерина”(1893 р.), “На щасливих островах”, “Одне слово правди за євреїв” та ін. Історичні твори – “Брати Гракхи”, “Як болгари здобули собі свободу”, “Страник Григорій Сковорода”, “Національні відносини в Бельгії”, “Братства в південно-західній Русі”. С.Ф.Русова володіла надзвичайними здібностями оповідача, публіциста-пропагандиста наукових знань. З поміж численних її науково-публіцистичних праць привертають і сьогодні увагу саме ті, в яких закладено пізнавально-виховний зміст, дух просвітництва… С.Ф.Русова про національне виховання. У працях “Дошкільне виховання”, “Нова школа” та ін. Русова С.Ф. широко розглядає ідею національного виховання. Націоналізм в його позитивному значенні, який характерний для кожного народу, який проживає в незалежній самостійній державі, ідентичний патріотизмові. Національне виховання – не сумісне з шовінізмом, це виховання в дусі своєї рідної мови, на українських переказах, віруваннях, звичаях історії свого народу, своїй культурі, фольклорній творчості народу. Національне виховання, як стверджує С.Ф.Русова, виховання високоосвіченої людини можливе при правильній організації національної школи, національної освіти і національної системи виховання при наявності національних вчителів і педагогічних кадрів. В кожній народності поруч з загальними педагогічними ідеями, вселюдно визначеними, є риси своєї національних рис і особливостей. Кожна дитина, школяр належить до того чи іншого народу, до певної народності, яка має свої національні особливості. У справі національного виховання важливе місце займає ідея національної самосвідомості – усвідомлення того, що ти належиш до певного народу, з його мовою, культурою, звичаями, гордості за свою державу. Національна самосвідомість формується в дитини в соціально-національному середовищі /оточені/, в своїй духовності сім’ї. Батьки, і вчителі сприяють моральному вихованню, етичному, моралі рідного краю, самовідчуття, самовідданості і самоаналізу, що ти належиш до тієї чи іншої народності. Українська самосвідомість – відчуття задоволення, гордості за приналежність особистості до своєї нації, до своєї держави… Національна самосвідомість формується в сім’ї та школі, коли вони спілкуються рідною мовою, співають і слухають рідні пісні, слухають рідну музику, музику своїх композиторів, свого народу, дотримуються своїх обрядів і традицій. Велике значення в національному вихованні має обряд відзначення народних свят… В праці “Нова школа” С.Ф.Русова відзначає значення національних свят, ювілеїв, річниць, видатних письменників, народних героїв, діячів, історичних подій, дат, релігійних свят. Зокрема Різдво Христове, святий вечір, колядки, вечір вертепу, Водохреща, його ритуалу Великодню, весняні танці – ягілки, окрашування яєчок-крашанок, писанок, освячення Пасхи, розгавляння, обряд поминок-Проводів… Зелені свята, Івана Купала, Андрія, Миколая, празники сіл, Покрови, Петра-Павла, Наума(14 грудня), Віри, Надії, Любові – 30 грудня. В Україні повинна бути своя національна школа, на своїй державній рідній мові… Завдання школи – формувати дитину-українця на своїй національні й основі, народній педагогіці. Однак пам’ятати слова геніального письменника: І чужому научайтесь, І свого не цурайтесь… Педагогіка повинна опиратися на національний світогляд в Україні і на національну філософію, якою має оволодіти педагог, щоб успішно формувати в учнів компонент духовності. С.Ф.Русова ввела в педагогіку такі терміни як “народні погляди”, “духовність особистості” та ін. Русова піклується про народного вчителя, його матеріальне становище, необхідно давати йому ґрунтовну педагогічну підготовку. Кінець: Проминули літа, десятиріччя, давно немає серед живих відданої своєму народові дочки, невтомної трудівниці на освітній та культурній ниві – Софії Русової… Але назавжди зосталась з нами і серед нас те Добре, Вічне й Розумне, яке сіяла ця жінка в українській освіті і культурі.
