1.1. ВПЛИВ ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНОГО МИСТЕЦТВА НА ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ ШКОЛЯРІВ В УМОВАХ СЬОГОДЕННЯ
Національна державна комплексна програма естетичного виховання “рекомендує широко і повсякчасно звертатися до народного мистецтва: включати до шкільних програм твори народної творчості, національного мистецтва, використовувати їх у викладанні музики і хорового співу, на уроках образотворчого мистецтва, історії та праці. Значної уваги заслуговує знайомство з народною творчістю, національним мистецтвом в позакласній і позашкільній роботі, на заняттях гуртків і факультативів. Доцільно широко знайомити дітей з мистецтвом інших народів, а також з класичним світовим надбанням. Пізнання гармонії і краси рідної природи, світу, що нас оточує, науки, фізичної досконалості має стати важливою складовою естетико-виховного процесу в школі. Необхідно розробити методику поглиблення естетичного аспекту у викладанні всіх шкільних предметів.
Декоративно-прикладне мистецтво – це найдоступніша дитині форма духовності, це перший етап оволодіння нею художнім стилем бачення. Декоративно-прикладне мистецтво притаманне культурі різних народностей, у ньому втілюється душа етносу, воно оточує людину в повсякденному житті й у свята. Тому саме декоративне мистецтво є найбільш близьким кожній людині і може стати основою художнього розвитку особистості, оскільки, з одного боку, в ньому відбито минуле, а з іншого – в народному мистецтві упродовж століть були вироблені творчі методи, які складають основу розвитку сучасної народної творчості. Народне мистецтво відбиває об’єктивну суспільну потребу в етичному осмисленні середовища, яке нас оточує, заради задоволення запитів людини, є могутнім стимулом її розвитку.
На думку І.Ю.Кабиша, саме малюнок первісних художників є передумовою появи образотворчого мистецтва, “яким художник намагався задовольнити свою потребу у відображенні навколишньої дійсності, як він розумів і відчував її”.
Малюнки первісних художників, різьблене прикрашання предметів побуту, знарядь – усе це свідчить про те, що люди хотіли бачити той або інший предмет не тільки зручним, а й гарним. Під час відвідин історичного музею, де зібрані ужиткові речі людей далекого минулого, ми допомагаємо учням відшукати у цих пам’ятках матеріальної культури елементи художності, пропонуємо з’ясувати необхідність декорування певного предмета. Речі, виконані людиною у глибоку давнину немовби, освітлюють далеке минуле образотворчого мистецтва. Розглядаючи їх, учні збагнуть, що краса була потрібна ще в ті давноминулі епохи.
У доступній формі пояснюємо дітям, яке значення має образотворче мистецтво у суспільстві, як воно впливає на формування світогляду в умовах різних соціально-економічних формацій.
Позитивною особливістю цього мистецтва є залучення молоді до прекрасного через різноманітні форми, які органічно вплітаються в повсякденне життя, побут, одяг, житло родини – розмальовані декоративні тарілки, різьблені з дерева речі, художні вироби з глини (глечики, миски, макітри, малі форми скульптури, кахлі), прикраси одягу, різні види тканини. Правильно роблять ті батьки, які у спадок своїм дітям передають знання, вміння і навички з художнього килимарства і ткацтва, кераміки, настінного розпису, художньої обробки дерева, скла і металу, вишивки. Завдяки народно-декоративному мистецтву здійснюється зв’язок поколінь, а через задоволення художніх потреб реалізується соціальне призначення мистецтва. Цінність будь-якого мистецтва, зокрема і народного, визначається багатством засобів, за допомогою яких втілюються певні ідеї. У цілому саме у співвідношенні мистецтва з життям виявляється його естетична цінність як могутнього засобу освоєння і перебудови світу. Тому звернення до національного є на сьогодні одним із головних засобів нашого самозбереження.
Так, в Україні є чудова традиція: дівчина змалку вчиться вишивати. Мистецтво вишивання вона переймає від матері чи старшої сестри. Бувають випадки, коли вишиванню вчаться навіть хлопці. Вишиваними узорами прикрашають одяг, подушки, серветки, килими та інші побутові речі. Дівчина вишиває милому сорочку, хусточку, весільні рушники. Власними руками виготовлений і оздоблений вишивкою одяг завжди викликав загальне схвалення як свідчення працьовитості й художнього смаку. Цю традицію знає увесь світ.
Часто діти люблять малювати. Потяг до малювання в них виявляється дуже рано і його слід підтримувати.
Перші малюнки дітей здебільшого бувають одноманітні, смішні й незграбні. Це зрозуміло. Однак головне тут – не результат, а велика естетична насолода, трудове натхнення та муки творчості, які переживають маленькі художники. Та й, по правді кажучи, малятко з олівчиком у руках не стільки вправляється в малюванні, скільки вчиться бачити й сприймати красу навколишнього світу. Тому навіть найнезграбніший дитячий малюнок – це своєрідна дитяча художня творчість, дуже часто оригінальна й хвилююча, що викликає радісне переживання не тільки у дітей, а й у дорослих.
“З глибокою зацікавленістю сприймають діти й твори образотворчого мистецтва, – стверджує М.Г.Стельмахович, – художні картини, які висять у них вдома на стіні й змалку міцно вкарбовуються у пам’ять на все життя. Художню картину народна педагогіка зараховує до найактивніших засобів прилучення молоді до прекрасного”.
Перед школою, як перед державно-громадською установою, стоять основні завдання – формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу; бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати; забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу. Тому навчання та виховання в сучасній школі має будуватися на основі наукової методології й орієнтуватися на загальнолюдські моральні цінності та національні традиції. Щоб українська школа стала справді національною, вона мусить базуватися на традиціях української етнопедагогіки, на українській системі виховання. Важливо зазначити, що виникаючи із життєвої виховної практики народу, етнопедагогіка сприяє реалізації принципу зв’язку школи з життям. Водночас раціональне використання народних засобів забезпечує наступність між дошкільним та шкільним вихованням”.
Вдале використання народної творчості на уроках чи в позакласній роботі оптимізує працю вчителя. Зустріч учнів у школі зі звичним і добре відомим для них засобом народного виховання завжди радісна, цікава й приємна. Вона збуджує позитивні емоції, робить малодоступне простим, близьким і зрозумілим, активізує творче мислення учнів, збагачує їх духовно. Нарешті, знання етнопедагогіки з її багатющими традиціями є важливим показником педагогічної майстерності вчителя.
Використання декоративно-прикладного мистецтва в навчальному процесі суттєвий вклад у формування морально-естетичного світогляду молодших школярів. Декоративно-прикладне мистецтво становить собою величезний досвід розвитку народу та його культури, формує глибоку повагу до джерел, розвиває патріотичні почуття і переконання як результат розуміння своєї належності до нації. Так, Г.Я.Майборода, досліджуючи потенціал національних обрядів у системі формування морально-духовних цінностей особистості, визначає низку функцій, що впливають на світогляд людини.
Пізнавально-світоглядна функція – життя повсякчас змінюється, а обряди виступають як етапи шляху, які дають їй можливість осмислити й оцінити пройдене, спланувати майбутнє. Ці події грунтуються на циклічних процесах, які відбуваються у природі, житті людини, суспільстві.
Естетична функція допомагає пізнавати та сприймати довкілля за законами краси, що дають насолоду людині. Саме естетизм народного мистецтва характерний для української ментальності. Різнобарвність, яскравість притаманні Різдвяним, Великодним, купальським та іншим обрядам. Краса людей виявляється в оспівуванні їхньої гідності, працьовитості, духовній величі.
Моральна функція дає можливість новим поколінням зрозуміти історію, сенс і мету життя, реалізувати інтереси, які співвідносяться з діяльністю, спрямованою на задоволення духовних запитів. Ідеї духовності, моральні норми завдяки образній формі обрядів краще усвідомлюються їх учасниками та присутніми, глибоко співпереживаються ними.
Такі ж функції притаманні не тільки обрядам, але й творам народного декоративного мистецтва, оскільки останні, як правило, завжди входили в обряди як невід’ємна частина.
Педагоги чітко усвідомлюють, що художню культуру не можна розглядати тільки як усвідомленість в галузі мистецтва: вона визначається впливом емоційної чутливості на художні та естетичні уявлення, якісним ставленням до них, готовністю активно захищати, збагачувати, зберігати, примножувати прекрасне власною працею в процесі створення творів мистецтва.

1.2. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ХУДОЖНЬОГО СПРИЙНЯТТЯ В СУЧАСНІЙ ШКОЛІ
Народна педагогіка прагне навчити дитину відчувати і розуміти красу, де б вона не виявлялася, забезпечити єдність між естетичним розвитком дитини і її моральним, фізичним вихованням, збудити потяг до художньої творчості, бажання вносити красу в навколишнє життя, працю, поведінку, виробити непримиренне ставлення до потворного, здатність ненавидіти зло і боротися з ним. З цією метою вона мобілізує всі можливі засоби і методи, на які має змогу опертися сім’я, щоб залучити дітей до прекрасного. Вміле їх застосування дає змогу дитині змалку засвоювати елементи естетичного світорозуміння, навчитися бачити прекрасне, розуміти й цінувати твори мистецтва, залучатися до художньої творчості, жити й творити за законами краси.
Художнє сприйняття дійсне у всіх своїх виявах, а особливо в мистецтві, одним із шляхів самосвідомості суспільства, органічною частиною світосприйняття, притаманного гармонійно розвиненій людині, духовність якої закладається ще в школі. Ось чому особливе місце у формуванні світогляду школярів належить мистецтву. Мистецтво – одна з форм людської свідомості, складова частина духовної культури суспільства, специфічний стимул практично-духовного освоєння світу. Тому воно необхідне особистості як спосіб цілісного суспільного виховання, її емоційного, естетичного та інтелектуального розвитку. Твір мистецтва завжди становить собою і духовну форму, модель життя, і матеріальну конструкцію – звукову, пластичну, кольорову, словесну, створену митцем за законами краси. Ця модель відіграє подвійну роль. Вона дає образу матеріальне втілення і сама впливає на емоції людини, викликаючи естетичне ставлення до нього за допомогою спеціальної мови: літературної, музичної, образотворчої, кінематографічної тощо.
Художнє сприйняття формується засобами декоративно-прикладного мистецтва, допомагає розвивати здатність глибокого розуміння не лише змісту, а й форми декоративних виробів, орієнтуватися у стильових історичних особливостях мистецтва. Формуванню художнього смаку, розумінню естетичних особливостей декоративних творів сприяє вивчення історії образотворчого мистецтва.
Разом з художньою літературою, музикою, співом, справі естетичного виховання учнів служать уроки образотворчого мистецтва.
На уроках та в позанавчальний час учні опановують основи теоретичних знань, засвоюють практичні навички “читання” картин, малювання, знайомляться з різними видами художнього віддзеркалення дійсності, що сприймаються за допомогою зору (живопис, скульптура, графіка, декоративне мистецтво), з творчістю відомих художників.
На уроках образотворчого мистецтва учні набувають знання про лінійну та повітряну перспективу, навчаються малювати олівцем і акварельними фарбами. Відповідно до навчальної програми запроваджено малювання з натури, сюжетне або тематичне малювання за задумом, орнаментальне, декоративне малювання, робота з гравюрою тощо. У шкільних та позашкільних студіях і гуртках образотворчого мистецтва розширюються знання й уміння учнів з використання різних технік: різьби по дереву, карбування, художньої вишивки, кераміка тощо.
В основу змісту ознайомлення дітей із кольоровим образом покладено діалектичний зв’язок чуттєво-сприйнятливих художніх засобів з зовнішнім змістом та задумом автора. Щоб підштовхнути дітей до осмислення цієї діяльності, необхідно формувати правильне розуміння кольорового образу. Воно не є простим повторенням життєвих явищ – це результат осмислення буття автором. Розуміння цих залежностей і зв’язків повинно сприяти розвитку вмінь оперувати ними у власній образотворчій діяльності.
Зміст формування естетичного і художнього сприйняття включає низку завдань:
1.    Розвивати аналітичне сприйняття. Осмислювати художні засоби творів мистецтва: колір і його відтінки, виразність ліній, фактуру і форму мазка тощо. Дати поняття лінійного, площинного та кольорового ритму і симетрії як основних виразних засобів, виховувати вміння не тільки оком, а й через пластику власного тіла сприймати художній образ у декоративно-прикладному мистецтві.
2.    Розширяти уяву дітей про семантику витворів мистецтва через ознайомлення з усною народною творчістю, побутом українського народу; через знаходження паралелей із формами природи, через розуміння витворів мистецтва як результату праці народу, який взяв тему з життя і перевтілив її в своєму художньому задумі.
3.    Вчити розрізняти характерні особливості кожного кольору, сприяти розвитку емоційної чутливості дітей на кольоровий образ, вчити розуміти його зміст.
4.    Дати початкові відомості про кольоровий образ у легендах, баладах і обрядах українського народу.
5.    Формувати вміння розповідати про свої художні враження, використовувати образні порівняння і вміти дати оцінку творам мистецтва.
6.    Вчити застосовувати отримані знання у власній образотворчій діяльності, вміти оцінити результати своєї праці і праці свого товариша, виховувати навички співпраці між дітьми.
Основний принцип – активність дитячого сприйняття – забезпечується включенням дітей в ігрову діяльність. Це можуть бути такі типи ігор:
ГРА-ПОДОРОЖ. Її мета на першому і другому етапі навчання ознайомити дітей з минулим нашої Батьківщини, з легендами та думами українського народу, світоглядом і баченням навколишнього середовища через кольоровий образ шляхом подорожі у казку, під час якої потрібно знайти красиве, цікаве і розповісти про це. Така гра змушує дитину зосередити увагу. Поведінка дітей в цьому випадку відзначається емоційністю і високим пізнавальним інтересом, створюється установка на сприйняття.
ГРА-ФАНТАЗУВАННЯ побудована на особливостях дитячого сприйняття вибирати другорядні для даного твору деталі, емоційно значимі для нього, і наділяти їх власним смисловим змістом. У тих випадках, коли вільне трактування не суперечить сюжету і смислу твору, не порушує його цілісності, можна використовувати цю особливість дитячого сприйняття, розгорнути її і дати волю уяві, фантазії, емоційним проявам, що є прикладом сприйняття кольорового образу.
САМОПРОЕКЦІЯ – гра, в якій дитина ніби переміщується в кольоровий казковий простір, уявляє себе персонажем, що допомагає їй на емоційному рівні проникнути в сутність твору, в художній образ. Це особлива дія, яка здійснюється в плані фантазування. Заглиблюючись в художній простір, дитина, з одного боку, діє відповідно до своїх фантазії, а з другого – вона обмежена особливостями авторського задуму. Такі дії визначені специфікою художнього об’єкту. Їх можна зіставити з ігровими діями дитини, коли вона пристосовує свої вчинки і рухи до реальногоу матеріалу, який у неї є, і в той же час поводиться відповідно до вигаданої ситуації. Такі ігри є найважливішим засобом формування художнього сприйняття дитини, її уяви, фантазії і творчості – невід’ємних рис особистості.
ГРА-ПОШУК. Цей вид ігор направлений на розвиток пізнавального аспекту художнього сприйняття. Дитина повинна вміти відшукати художній об’єкт за раніше запропонованими кольоровими властивостями, параметрами, ознаками. “Знайди колір і розкажи про нього”. (Урок 2). На другому і третьому етапах навчання діти, опираючись на отримані знання і навички сприйняття, здатні зіставити таку діяльність зі своїми знаннями про кольоровий образ в історичному минулому, демонструючи вищий рівень оволодіння художнім сприйняттям.
ЗВЕРНЕННЯ ДО ЖИВОПИСУ на всіх етапах навчання є невід’ємним органічним аспектом в розвитку художнього сприйняття. Розуміння народного живопису, переданого в ньому художнього образу, де єдність форм і змісту досягається кольором, потребує сполучення ігрових моментів і бесід із використанням опорних питань, а також застосування різних роду паралелей і порівнянь у підборі матеріалу, що спонукає дитину до складної внутрішньої роботи у сприйнятті, пізнанні, осмисленні різноманітних зв’язків людини з навколишнім світом, переданий у фольклорі.
СТВОРЕННЯ СИТУАЦІЙ, завдяки яким діти повинні розв’язати творчі завдання, що спонукають їх до вияву самостійності, розвитку нестереотипного мислення, можуть забезпечити індивідуально-диференційний підхід до учня.
РОЛЬОВІ ІГРИ, виконуючи розвиваючу і діагностичну функції, виявляючи можливості дитини, – найближчі до художнього сприйняття, саме вони допомагають педагогу здійснити корекцію процесу виховання і навчання.
Ознайомлення дітей з різними видами мистецтва, використання системи ігрових завдань, звернення до їх власної образотворчої діяльності на всіх етапах навчання сприяє підвищенню рівня їх естетичного і духовного сприйняття, вияву морально-етичних почуттів, розвитку образного мислення, мови, уяви.

1.3. ОСОБЛИВОСТІ РОЗУМІННЯ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ СУЧАСНИМИ ШКОЛЯРАМИ
Продукт творчості є епіцентром культурно-естетичного розвитку особистості. Так, наслідком інформаційно-культурної діяльності є сюжетне розмаїття продуктів творчості, ціннісно-орієнтаційна сфера визначає переважаючу тематику творів, спонукально-діяльнісний компонент забезпечує творчу продуктивність (кількість творів), а творчо-перетворюючий – індивідуальний стиль і майстерність.
Це означає, що оцінювати рівень культурно-естетичного розвитку особистості можна за предметними наслідками діяльності в певній сфері художньої творчості, а саме: за кількістю й різноманіттям робіт, тематикою сюжетів, технікою й художньою довершеністю творів.
У наслідках цих зусиль, тобто в творчо-перетворюючій діяльності, й реалізуються всі попередні компоненти культурно-естетичного розвитку особистості: інформаційно-культурна, ціннісно-орієнтаційна і спонукально-діяльнісна. Без достатнього розвитку кожної з них не можна одержати кінцевий результат-продукт творчості.
Головною метою предмета “образотворче мистецтво”, за словами А.А.Малік-Пашаєва, повинно стати формування засобами мистецтва і художньої творчості особистості кожного учня у всій багатообразності його зв’язків зі світом, формуванн системи його духовних цінностей, його творчого потенціалу. Для цього учень повинен, перш за все, відчути, що світ мистецтва – це його світ, в якому він може висловлюватися, пізнавати, змінювати свої ставлення до всього в житті, а отже, і до самого себе. Завдяки мистецтву дитина повинна пережити невідчужене, співпричетне ставлення до всього, що стає предметом споглядання, мислення, зображення, до інших людей, природи, подій життя, історичного минулого, до предметів людської культури.
Недосяжний і нерідко складний для сприймання дитини світ образотворчого мистецтва – світ живопису, скульптури, графіки. Але саме ці види мистецтва варіативно формують відношення людини до природи, суспільства і у світ дитинства проникають не просто.
Якщо ілюстрація в дитячій книзі подобається усім дітям, то зі станковими та монументальними формами вони зустрічаються рідко. Необхідно формувати інтерес школярів і до цих видів образотворчого мистецтва, організовуючи частіше відвідування виставок, музеїв, зустрічі з художниками, шкільні лекторії. Знання ж, асоціюючись із власним життєвим досвідом, поступово виливаються не тільки в розуміння мистецтва, але й у свідоме сприйняття або несприйняття художньої позиції автора. Діти повинні знати шедеври українського та світового мистецтва.
Виховне значення кожного конкретного твору мистецтва полягає в тому, – як зазначає Б.М.Теплов, – що він дає можливість “увійти “в середину” життя, пережити його.
Цінність справді художнього твору ще й у тім, що людина, яка любить мистецтво, сприймає його по-своєму і розуміє зміст не завжди так, як задумав автор. У цьому, напевно, чарівна сила мистецтва: кожен по-своєму його розуміє і кожному воно дає своєрідну духовну поживу, змушує переживати, спонукає на роздуми, вводить в епоху автора і викликає різні асоціації.
На уроках та в позакласній роботі потрібно встановити безпосередні й опосередковані зв’язки змісту художніх творів із колом проблем і питань, які цікавлять школярів у сучасному світі. Під час аналізу особистих рис і характерів героїв потрібно наголосити, в яку епоху вони жили, які ідейні цінності сповідували, визначити симпатії чи антипатії до них, внутрішні стимули вчинків і взаємини з іншими людьми. Звідси можна через образну структуру твору в цілому виявити спільні закономірності суспільного життя, самим посилити їх через емоційно-чуттєве сприйняття об’єктивного пізнання світу, а опосередковано встановити особисті мотиви суспільно значущої діяльності, аксіологічні поняття і уявлення про негативне і позитивне в моральному вияві особистості.
Там, де дозволяє матеріал, треба цілеспрямовано зіставити художній твір з внутрішнім світом учня, допомогти йому знайти особистісну суть зрівняти себе з героєм, дати привід до роздумів і до довірливої розмови зі старшим. Таким шляхом формується естетичний ідеал, художній смак, відбувається стимулювання творчих задатків у всіх сферах життєдіяльності. Формуючи світогляд учнів засобами мистецтва, потрібно завжди враховувати особливості сприйняття і оцінки художніх творів сучасними школярами, помилкові погляди і оцінки творів, що склалися з низки причин.
Виявлення таких відхилень стає предметом повсякденних турбот учителя. Потрібне педагогічно тактичне переконання в помилкових учнівських оцінюваннях. Краще всього спрямовувати думки учня на шлях самостійного пошуку істини, орієнтувати його в матеріалі, щоб він міг зробити “своїми” ідейно вірні оцінки подій, людей і явищ.
Мистецтво дає можливість не тільки відповідати, але й ставити питання, вводити в ситуації і проблеми майбутнього дорослого життя, орієнтуючи молодь на шлях пошуку мети і сенсу буття. Через це виховання потреби в мистецтві і пошукового, відповідального ставлення до нього є важливим: це не тільки засіб розваги, але і навчання, спосіб пізнання. У процесі виховання потрібно виробляти в учнів уміння, навички, потреби аналізувати ідейну сутність творів мистецтва в їх емоційно-естетичному вираженні, у властивій їм специфіці художньої форми. Важливо уникнути спрощеного уявлення про образне втілення ідеї. Оцінка світу художником, його філософські і політичні погляди, що знаходять своє віддзеркалення в творі, не завжди лежать на поверхні, найчастіше вони завуальовані є внутрішнім компонентом у структурі твору.
Художні образи музики, літератури, образотворчого мистецтва, театру і кіно завжди містять у собі моральний елемент.
Уроки з використанням образотворчого мистецтва різноманітні за тематикою, збагачують духовний світ дітей, спонукають їх до морально-естетичних переживань, виховують добрі почуття, сприяють становленню музичних інтересів й уподобань. Саме так проходить процес осмислення художнього твору.
Ось чому художній твір завжди є нерозривною єдністю двох джерел – естетичного і морального. Навіть у найпростіших казках, пісеньках, картинках формується відношення дітей до найважливіших моральних. Досить мудро висловився Д.Б.Кабалевський: “Мистецтво допомагає дитині робити свої перші кроки в світ моральності ще до того, як вона самостійно зробить перші кроки по землі”.
Функції навчання й виховання засобами образотворчого мистецтва (виховна, освітня та розвиваюча) є загальними для всіх вікових груп. Їхню специфіку для кожної групи визначають різні пріоритети. Мистецтво відіграє вирішальну роль у переведенні естетичних ідеалів у духовну культуру людини, закріплюючи їх в усталених уявленнях, нормах і звичках конкретної взаємодії зі світом, тобто це і є процес перетворення естетичного на моральне, коли осягнута людиною краса світу не тільки збагачує її духовно, але й спрямовує її вчинки, діяння на досягнення гармонії, досконалості, краси.
В процесі такої діяльності у дитини формуються естетичні ідеали, які є наслідком взаємодії психологічної, інтелектуальної й соціальної сфер особистості, а їх проявом є естетичний смак, здатність до обгрунтованого об’єктивно-суб’єктивного аналізу художніх явищ дійсності. Це значить, що на основі вироблених пріоритетів дитина приділяє першочергову увагу цілком конкретним видам творчості і, що головне, робить практичні зусилля створити свій художній твір на бажаному рівні.
У сучасних умовах немає більш важливого завдання, ніж використання всіх сил, засобів, можливостей художньої творчості для формування морально-естетичного світогляду. Таким чином, соціально-політичні, естетичні, релігійні погляди, ідеї, уявлення, переконання концентруються, втілюються в естетичних ідеалах, смаках, оцінках, нормах і опосередковуються в художніх образах, виражаються в творах мистецтва, а останні, в свою чергу, передають їх новим поколінням.
Підвищення рівня художнього навчання і естетичного виховання молоді, на що спрямовують нас основні напрямки шкільної реформи, повинно мати під собою чітку світоглядну основу, і саме з цього потрібно починати залучати учнів до світу прекрасного, до творчості.