Поглиблення відчуження в суспільстві, зростання маргінальних кіл населення, криза традиційних релігійних та моральних цінностей викликали до життя рок-культуру — складний, своєрідний та суперечливий феномен XX ст. Рок (від англ. госк — хитатися, розкачуватися) швидко еволюціонує та має багато різних форм. Проте він є цілісним явищем, що дає змогу визначити характерні ознаки року, його місце в сучасній культурі. Передусім зазначимо, що рок — це не лише музичний стиль. Музика — не головне, принаймні не все, що становить зміст року. Головне в ньому — моральна позиція, тип існування. В рок-культурі є «Ми» та «Вони». «Ми» — ті, для кого оточуюче соціальне се¬редовище є неприйнятним, хто конфронтує з ним. «Вони» — всі інші. До того ж конфронтація має не ідеологічний або політичний характер, а скоріше психологічний, коли індивід не бажає існувати, «укладаючись» у загальні мірки, за загальноприйнятими стандартами та стереотипами. Він стверджує себе, лише відкидаючи масові стандарти. При¬наймні, таким було концептуальне ядро цієї культурної течії XX ст. на ранньому етапі, в момент зародження. В ході еволюції рок поступово змінював своє обличя, відходячи від морального змісту до музикальної форми та комерцій¬ного успіху.
Зароджуючись на зламі 50—60-х років, рок висловив світосприйняття повоєнного покоління, яке вступало в ак¬тивне життя. Це покоління об'єднувало розчарування в цінностях довоєнної епохи, на яких спекулювали всі тота¬літарні режими, що розв'язали другу світову війну та по¬воєнне ядерне .протистояння. Молодь критично оцінювала такі звичні «цінності» цивілізованого суспільства, як респектабельний конформізм, користолюбство та кар'єризм, престижна робота, облудні правила «пристойності», які давали змогу спритно улаштовувати темні справи. Свій протест молодь прагнула висловити новою, ще нескомпроме-тованою мовою — мовою побутової поведінки, політичне та ідеологічно нейтральної. Рок-культура виникає як прагнення повернути моральності та мистецтву їх простий, без¬посередній людський зміст, звільнити їх з-під диктату церкви, держави, партій.
У 1954 р. пролунала пісенька Білла Хейлі «Роск агоипсі ІЬе сіоск», що дала назву новому музичному стилю, а та¬кож рок-культурі загалом. Проте дійсна манія року охопи¬ла молодь після славетних гамбургзьких гастролей групи «Бітлз» у 1960 р. Протягом 1963—1968 рр. складаються й інші славетні групи виконавців рок-н-ролу, які разом з «Бітлз» визнані класичними: «Роллінг Стоунз», «Пінк Флойд», «Діп Перпл» та ін. Музиканти цих груп, які здебільшого музиці ніде і ніколи не вчилися, стали символами зневіреної повоєнної молоді. Своїм зовнішнім виглядом, стилем одягу, манерами вони підкреслювали свій зв'язок з «низами» суспільства, з яких вийшли, їх музика була простою, використовувала мотиви міського фольклору, популярних блюзів та шлягерів. Щирість музикантів та слухачів, вільне спілкування «сцени» та «залу» посилювало демократичну естетику року. Відчуття свободи, людської солідарності, молодості, пустощів — усе це притаманне ранній творчості Е. Преслі, Ч. Беррі, Дж. Харріса та ін. Апофеозом цього класичного етапу, вірогідно, можна вва¬жати епохальну рок-оперу «Ісус Христос — суперзірка» Райса та Уеббера.
З початку року були притаманні й епатажні елементи: посилена гучність, ритм, що б'є по нервах, багаторазове повторення одного музичного елемента. Проте цей епа¬таж не виводив рок за межі існуючої музичної культури. Соціальний протест знаходив адекватні естетичні форми, вписуючись як живий та гострий камертон у суспільне та художнє життя.
Поступово, в ході еволюції року емоційне збудження все більше перетворювалось на головну мету концерту. Нарешті, в крайніх формах «панка» або «металу» соціаль¬на орієнтація року втрачається, а концерт стає шабашем, де все підкорено оглушливій гучності звуку, висота якого перевищує сто децибел. Ця еволюція відбувалася вже в середині 70-х років, коли на рок-естраді з'явилась молодь нового покоління: Вони взяли ім'я панків від англійського слова рипк, в якому поєднується поняття продажності та злобного аморалізму. Такі панк-групи, як «Секс Пістолз», «Демнд», «Клеш» та деякі інші, швидко набули популярності. З форми контр-культури та нонконформізму рок пере¬творюється у комерціалізовану масову культуру.
Сучасний рок — це велика кількість стилевих форм та напрямів, національних та регіональних різновидів. Найчастіше виділяють шість основних стилевих груп року:
мейнстрім-рок (зберігає традицію класичного року 60-х років), поп-рок (відноситься до сфери поп-культури), фольк-рок (спирається на фольклорні традиції), джаз-рок (синтез джазу і року), арт-рок (спрямований на зближення з кла¬сичним мистецтвом), авангардний рок (експериментальний напрям). Таким чином, рок є надзвичайно нерівноцінним у своїх проявах, його складність та суперечливість пов'язана з тим, що він відображає не просто значну фазу світової культури, а саме фазу кризову.
Ми зупинилися лише на тих течіях культури XX ст., які, на нашу думку, найповніше втілюють трагізм цього століття, глибоку духовну кризу, в якій опинилось людство. Культурна ситуація нашого століття спричинила до життя багато різних художніх течій, які на відміну від модернізму та рок-музики зберегли зв'язки з попередньою культурною традицією. Це й національна романтика та неокласика в архітектурі та образотворчому мистецтві, новий традиціоналізм 20—30-х років, неореалізм у кіномистецтві тощо. Попри всі суперечності та конфлікти епохи, діяльністю представників різних художніх течій та напрямів, різних національних культур формується багатолика, суперечлива, але міцно взаємопов'язана світова культура. І коли перед нами постає питання, як подолати духовну кризу, ми можемо відповісти на нього словами Йохана Хеизінгі: «...Якщо ми хочемо зберегти культуру, то повинні продовжити її творення».