У Східних слов’ян склалася гуманна система виховання, яка відображала досвід народу у вихованні в підростаючого покоління і разом з тим ті соціальні суспільні взаємини, в яких вона виникла і розвивалась.
В процесі трудового життя люди виробляли свої вимоги щодо навчання та виховання своїх дітей, народ творить свою систему виховання, виникає народна педагогіка.
Народна педагогіка – галузь педагогічних знань, які полягають у прояві певних поглядів народу на завдання і мету виховання та сукупність засобів, умінь та навичок виховання та навчання.
Народною називаємо ту педагогіку, яку створив народ.
Це галузь емпіричних знань і досвіду трудящих мас, що виробляється в домінуючих серед народу поглядах на мету і завдання виховання у сукупності народних засобів і навичок виховання та навчання. Народ охоплює всі соціальні групи населення.
Термін “народна педагогіка” вперше в наукових оббіг ввели К.Д.Ушинський, а в Україні О.В.Духнович.
Народна педагогіка є сумою  здобутих трудящими знань і вмінь у справі виховання і навчання.
Мета, завдання і засоби народної педагогіки відображені у фольклорі: казках, легендах, прислів’ях, приказках, піснях, а також в іграх і танцях, прикладному мистецтві, музиці, святкових обрядах і традиціях трудового і сімейного виховання.
Народна педагогіка – це багатотомний усний підручник навчання і виховання, який зберігається в пам’яті народу постійно ним використовується, систематично збагачується й вдосконалюється і передається з покоління в покоління.
Народна педагогіка наймудріша тому, що вона створювалась протягом віків, шліфувалась і перевірялась досвідом мільйонів людей багатьох поколінь. Її ще справедливо називають школою, яка завжди з нами, школою сім’ї і оточуючого дому, маминою і батьковою наукою, першим університетом життя, через який проходить кожна людина.
Нещодавно в педагогічній науці з’явився термін етно-педагогіка. У науковий оббіг ввів її чуваський педагог Г.Н.Волков.
Етно-педагогіка охоплює народні засоби та методи впливу виховання порівнюючи невеликої групи населення. Якщо народна педагогіка включає в себе емпіричні педагогічні знання народу, то етнічна педагогіка включає в себе конкретні емпіричні педагогічні знання певної етнічної групи народності, краю.
Змістом виховання і навчання народної (етнічної) педагогіки є реальний процес повсякденного побутового і трудового життя людей, а основними засобами – спостереження, образ і багаторазові повторення дій різних людей.
Рисами народної педагогіки, які виховували дітей у старослов’янському роді, а пізніше у сім’ї були такі: повага до людей, повага до старших, працьовитість, чуйність, совість, хоробрість, стійкість, витривалість, чуйне ставлення до слабих і хворих, слухняність та ін.
Молодь з ранніх дитячих років залучалась до праці дорослих і на очах їх і під керівництвом здобувала певні трудові навички і вчилась виконувати працю землероба, скотаря, мисливця, рибалки тощо. Засобами виховання було також незначне фізичне покарання дітей.
Ідеалом людини у слов’ян були люди, які зображені у фольклорі. Це люди працьовиті, мудрі, чесні, совісні, гуманні, патріоти, відважні захисники Батьківщини…Такими людьми є Іван, Василиса Премудра, Ілля Муромець, Добриня Нікитич та інші.
Джерелами народної педагогіки є фольклор – усна народна творчість.
Усна народна творчість – народні пісні, казки, прислів’я, легенди, приказки були тим матеріалом, на якому виховувались діти східних слов’ян ще за довго до виникнення писемності. Однак і після впровадження письма народна педагогіка продовжувала і продовжує функціонувати у кожній сім’ї.
Народною називаємо ту педагогіку, яку створив народ.
Народна педагогіка – це галузь педагогічних знань, одержаних на основі досвіду трудящих мас, що виробляється в домінуючих серед народу поглядах на мету і завдання виховання.
Народна педагогіка є сумою здобутих трудящими знань та умінь у справі виховання і навчання підростаючого покоління.
Цілі, завдання та засоби народної педагогіки відображені у фольклорі: казках, легендах, прислів’ях, піснях, приказках, а також у святкових обрядах, традиціях сімейного виховання.