Статеве здоров’я юнаків та чоловіків
ЗМІСТ
ВСТУП 3
1. МОРФО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЧОЛОВІЧИХ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ 5
2. ФІЗІОЛОГО-ГІГІЄНІЧНІ ОСНОВИ СТАТЕВОГО ВИХОВАННЯ
2.1. СТАТЕВЕ ДОЗРІВАННЯ ПІДЛІТКІВ 12
2.2. ЗМІСТ І ФОРМИ СТАТЕВОГО ВИХОВАННЯ 14
2.3. СТАТЕВА НАЛЕЖНІСТЬ, СТАТЕВИЙ ПОТЯГ І СТАТЕВЕ ЗАДОВОЛЕННЯ 18
2.4. СТАТЕВА ПОТРЕБА І СТАТЕВА ПОВЕДІНКА 21
3. НЕБЕЗПЕКИ ЗДОРОВ’Ю ЛЮДИНИ ПОВ’ЯЗАНІ З ЇЇ НЕПРАВИЛЬНОЮ СТАТЕВОЮ ПОВЕДІНКОЮ
3.1. СИФІЛІС, ГОНОРЕЯ, ТРИХОМОНОЗ 25
3.2. ВІРУС ІМУНОДЕФІЦИТУ ЛЮДИНИ (ВІЛ) 26
3.3. СТАТЕВІ ЗБОЧЕННЯ І СТАТЕВІ ЗЛОЧИНИ 31
3.4. СТАТЕВІ НАДМІРНОСТІ 32
3.5. ОНАНІЗМ 35
4. ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ СТАТЕВИХ РОЗЛАДІВ У ЧОЛОВІКІВ ТА ЇХ ДІАГНОСТИКА 36
5. ДІАГНОСТИКА СТАТЕВИХ РОЗЛАДІВ ЧОЛОВІКІВ СПРИЧИНЕНИХ ПОРУШЕННЯМ ФУНКЦІЙ ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ 39
6. ЗАПАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ 45
7. ЗАПАЛЕННЯ СІМ’ЯНОГО ГОРБИКА І СІМ’ЯНИХ МІХУРЦІВ 52
8. АДЕНОМА ПРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ 55
9. ПРОФІЛАКТИКА ТА ЛІКУВАННЯ ПРОСТАТИТУ І СТАТЕВИХ РОЗЛАДІВ 58
10. ФІТОТЕРАПІЯ ПРИ ЛІКУВАННІ СТАТЕВИХ РОЗЛАДІВ ТА ПРОСТАТИТУ 68
11. РЕЦЕПТИ ЛІКУВАННЯ СТАТЕВИХ РОЗЛАДІВ ПРОДУКТАМИ БДЖІЛЬНИЦТВА 72
12. МАСАЖ І САМОМАСАЖ В КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ ХВОРИХ ХРОНІЧНИМИ ПРОСТАТОВЕЗИКУЛІТАМИ І СТАТЕВИМИ РОЗЛАДАМИ 79
13. ЛІКУВАЛЬНА ФІЗКУЛЬТУРА В ЛІКУВАННІ ЗАХВОРЮВАНЬ ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ 81
14. НЕТРАДИЦІЙНІ МЕТОДИ ТЕРАПІЇ СЕКСУАЛЬНИХ ДИСФУНКЦІЙ
14.1. КИТАЙСЬКА ЕНЕРГЕТИЧНА СИСТЕМА 87
14.2. РЕГУЛЯЦІЯ ТРИВАЛОСТІ СТАТЕВОГО АКТУ 89
14.3. ВПРАВИ ШАФРАНОВА ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ БІОЕНЕРГЕТИКИ ОРГАНІЗМУ 90
14.4. ТОЧКОВИЙ МАСАЖ 91
14.5. ФІЗИЧНІ ВПРАВИ ЙОГІВ 94
15. ДОДАТКИ
15.1. ЛІКУВАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ ЛІКАРСЬКИХ ТРАВ ТА ХАРЧОВИХ РОСЛИН 97
15.2. МЕТОДИ ЗАПОБІГАННЯ НЕБАЖАНОЇ ВАГІТНОСТІ 101
15.3. ПАМ’ЯТКА ХВОРОМУ ПРОСТАТИТОМ 108
ЛІТЕРАТУРА 110
Сучасна епоха ставить перед людиною дуже складні задачі виживання. Соціальні, економічні, технологічні, кліматичні і інші фактори в поєднанні з значним прискоренням темпів життя обумовили потребу адекватної адаптації до їх дії. Урбанізація, екологічні катаклізми, зміна характеру трудових процесів виявляють все більш помітний вплив на реактивність і резистентність організму людини, призводять до порушень процесів регуляції і репродукції. Все більше і більше осіб зрілого віку страждають розладом статевих функцій, розповсюджуються важкі і небезпечні для життя людини хвороби (СНІД, “повільні інфекції” тощо).
Сучасна медична сексологія – це міждисциплінарна галузь знань. Вона досліджує причини, умови розвитку і клінічну симптомологію порушень сексуального здоров’я людини. Її метою є діагностика, раціональне і адекватне лікування, психологічна корекція, дійова реабілітація і профілактика, а також розробка питаннь психогігієни статевого життя. Ставши інтегративною і міждисциплінарною, сучасна сексологія вивчає статеві розлади, їх функціональні, емоційні, особистісні, соціально-адаптаційні і інші аспекти, які відрізняються виразною специфікою. Ось чому жодна з клінічних суміжних спеціальностей не може забезпечити адекватних підходів щодо діагностики, лікування і реабілітації усього різноманіття сексуальної патології (Кон І.С., 1989; Васильченко Г.С., 1990; Горпинченко І.І., 1991).
За таких умов ефективність лікування таких хворих залежить від спільної роботи невропатологів, психіатрів, урологів, ендокринологів та ліка¬рів інших спеціальностей (Горпниченко І.І, 1986; Козлов Г.І., Камалов#К.Г, 1988; Васильченко Г.С., 1990; Юнда І.Ф., 1990; та ін.). Зазначена полісиндромність статевих розладів лежить в основі потреби узгоджень між спеціалістами, які працюють у різних сферах і галузях медицини і педагогіки. При цьому тактика взаємодії і взаємовідношень між суб’єктами які призвані допомогти хворому повинна будуватись на принципах взаємоповаги і взаєморозуміння. Виникла нагальна потреба тісних контактів, зрозумілої і чіткої координації взаємноузгоджених дій ангіохірургів, спеціалістів, працюючих в галузі імплантаційної хірургії, сексопатологів.
Значні труднощі в тактиці взаємодії різних спеціалістів в останні роки, зумовленні прогресом науки у вивченні судинних форм еректальних дисфункцій, а також внаслідок розробки ефективних форм хірургічного лікування ерекційної недостатності, зокрема таких, як ангіохірургічні операції, використання вакуум-еректорів, вазоактивних препаратів і про-тезів статевого члена – від напівжорстких першого покоління до надувних четвертого (Т.В.Дьяченко, М.Е.Веремйов, М.А.Пересадін, 2000).
При вивченні проблеми розладу статевої функції чоловіків на¬лежить пам’ятати, що в цій фізіологічній функції беруть участь не одна, а дві особини – чоловік і жінка. Тому, для виявлення причин статевих розладів у чоловіків, успішної профілактики цих розладів, проблемі дисгармоній в статевих взаєминах між чоловіком і жінкою належить приділяти першочергову увагу.
Необхідність організації спеціальної допомоги чоловікам з розладами статевих функцій особливо зросла в нових умовах суспільного розвитку України, – в умовах демографічної і валеологічної кризи. Актуальність проблеми захворювань передміхурової залози зумовлена надзвичайною поширеністю простатитив і наслідками до яких вони призводять. Згідно статистичних даних близько 50% чоловіків віком від 20 до 40 років страждають хронічним простатитом (А.Левін, 2001), серед осіб старшого і похилого віку переважаючими є такі хвороби предміхурової залози як аденома і рак. Внаслідок нечіткої вираженості початкових проявів простатиту, кількість страждаючих цією хворобою значно більше, ніж кількість пацієнтів, які звертаються за допомогою. Особливо насторожує той факт, що наслідки простатиту можуть бути дуже серйозні (розлади статевої функції, перехід в хронічну форму, рубцеве заміщення залозистої тканини з порушенням репродуктивних функцій тощо).
Великою про¬галиною в забезпеченні лікувальної допомоги чоловікам з розладами статевої функції є відсутність належної пропаганди здо¬рового способу життя, недостатня кількість науково-популярної літератури з даної проблеми.
Статеві розлади у чоловіків, спречинені порушеннями функцій передміхурової залози в даній книзі розглядаються з по¬зицій взаємозв’язку сексуальної патології і гігієни статевого життя. Серед засобів профілактики простатиту та лікування цієї розповсюдженої хвороби особлива увага приділяється фітотерапії, зокрема в поєднанні з продуктами бджільництва, самомасажем і вправами лікувальної фізкультури.
1. МОРФО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЧОЛОВІЧИХ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ
Органи розмноження (статеві органи) чоловіків діляться на внутрішні і зовнішні. До зовнішніх належить статевий член (пеніс) і мошонка, до внутрішніх – яєчка (сім’янники) з придатками (епідідімуси), сім’явиносні протоки, сім’яні міхурці, передміхурова залоза (простата) і бульбоуретральні залози (рис. 1).
Рис. 1. Сечостатева система чоловіка: 1 – куприк,
2 – пряма кишка, 3 – придаток яєчка, 4 – яєчко, 5 – отвір сечовода,
6 – сечовий міхур, 7 – простатична частина сечівника, 8 – простата,
9 – сечівник, 10 – губчаста частина статевого члена.
Основними біологічними функціями статевої системи чоловіків є ендокринна (синтез гормонів), генеративна (утворення репродуктивних клітин – сперматозоїдів) і копулятивна, в реалізації якої необхідна участь двох – чоловіка і жінки. Тому такою важливою є роль впливу тих чи інших відхилень (девіацій) на взаємну адаптацію партнерів (Прудомінський І.М., 1968; Васильченко Т.С., 1970; Горпнинченко І.І., 1977, 1986; Юнда І.Ф., 1985).
Статевий член чоловіка складається з головки, тіла і кореня. Головка статевого члена являє собою конусоподібне утворення, в яке входять кінці двох печеристих тіл. Поверхня головки представлена епітелієм і оточена коловою борозенкою. До борозенки прикріплений внутрішній листок крайньої плоті.
До складу тіла статевого члена входить три печеристих тіл. Між печеристими тілами знаходиться сполучнотканинна перегородка. Знизу печеристі тіла статевого члена межують з печеристим тілом сечовипускного каналу. Сечовипускний канал оточений сполучною тканиною, в якій проходять судини і нерви статевого члена. На поверхні сполучної тканини розташована гладком’язова оболонка і тонкий рухливий шар шкіри (крайня плоть), який покриває головку статевого члена. Інколи крайня плоть вузька і її не можна відтягнути, щоб відкрити головку. За таких умов інколи виникає потреба хірургічного втручання. Корень статевого члена складається з каверонозних тіл, які щільно зрощені з сідничо-лобковими кістками.
До складу печеристої тканини статевого члена входить сітка капілярів, сполучнотканинних елементів і вен. Статевий член має багато лімфатичних судин.Надходження крові до статевого члена забезпечується головним чином з внутрішньої соромітної артерії, яка поділяється на кавернозну та тильну ар¬терії. Кровонаповнення капілярів і системи порожнин, сполуче¬них між собою, забезпечує ерекцію (напруження) члена. Кавернозна артерія забезпечує кро¬в’ю печеристі тіла, а тильна – головку статевого члена. Напруження статевого члена відбувається за рахунок зменшення венозного відпливу і збільшення припливу артеріальної крові. Розміри розслабленого статевого члена не дають достатніх підстав робити висновок про його розміри при ерекції.
Статевий член іннервується соромітним нервом, який виходить з І-ІV крижових нервів. Імпульси, що надходять до члена по відцент¬ровому ерекційному нерву викликають розширення його кровоносних судин. Тильний нерв забезпечує чутливу іннервацію статевого члена. Ритмічні переміщення крайньої плоті по головці і шкіри по тілу статевого члена, а також контакт члена із стінкою піхви, внаслідок скорочення чутливих нервових утворень головки і ствола члена, викликає почуття любострастя (оргазм).
Виникнення ерекції і сім’явилиття (еякуляції) відбувається рефлекторно за участю чутливих рецепторів, аферентних висхідних шляхів, нервових центрів, еферентних нейроних шляхів і виконавчого органу (статевого члена). Важливу роль у відправленні статевої функції відіграє кора великих півкуль головного мозку, яка виявляє певний вплив на підкіркові утворення та спинномозкові центри ерекції і еякуляції.
Головними чинниками в механізмі виникнення ерекції (адекватного наповнення кров’ю печеристих тіл статевого члена) є розшире¬ння судин статевого члена, спадання подушечок Ебера в артеріях ста¬тевого члена, розслаблення трабекул печеристих тіл та скорочення діа¬фрагми таза. Достатнє кровонаповнення печеристих тіл статевого члена викликає його ущільнення. Піднімання ерогованого члена до лобкового зрощення забезпечується скороченням сідничного м’яза. Усе це робить можливим здійснення нормального статевого акту.
В нормі через 30-50 рухових актів добре ерогованого статевого члена (фрікцій) відбувається рефлекторне сім’явилиття. Його початок пов’язаний із скороченням гладенької мускулатури передміхурової залози, сім’явивідної протоки і сім’яних міхурців. В цей період складові компоненти еякуляту (в тому числі секрет залоз Літтре і Купера) потрапляють у сечівник і виштовхуються назовні ритмічним скороченням цибулинно-печеристих м’язів та м’язів промежини. Біологічно активні речовини залоз Літтре і Купера посилюють оргазм.
Яєчка – парна статева чоловіча залоза. В період ем¬бріонального розвитку плоду яєчка знаходяться в черевній порожнині, згодом (ще до народження) вони опускаються через пахвинний канал в мошонку. Температура в мошонці приблизно на 4-5C нижча від температури тіла. Це є необхідною умовою сперматогенної функції яєчок. Тільки в мошонці після періоду статевого дозрівання яєчка виробляють сперматозоїди, які здатні до запліднення. У випадку недоопускання яєчок (крипторхізм) їхня гормональна функція зберігається, сперматогенна, внаслідок перегріву залози, втрачається. За зовнішнім виглядом яєчко має подібність з голубиним яйцем ( довжина 4-4,5 см, ширина – 3 см, товщина – 2-2,5 см, вага – 15-30 г). Ліве яєчко дещо більше ніж праве і розташоване в мошонці трохи нижче.
В яєчку розрізняють верхній і нижній полюси, латеральну і медіальну поверхні. Біля верхнього полюса і на задньому краї знаходи¬ться трубка (придаток яєчка), її верхня частина разом з вивідним канальцем сім’яної залози утворює головку придатка; нижня частина трубки переходить у сім’явивідну протоку. Довжина придатка – 4-4,5 см, попе¬речник – 6-8 мм, вага – 2,5-3,5 г.
Поверхня яєчка разом з придатком представлена серозною (власне піхвовою) оболонкою, яка має внутрішній і пристінковий листки і щілиновидну порожнину між ними з серозною рідиною. Внутрішній листок се¬розної оболонки зрощений з білковою оболонкою і прилягає до яєчка, піхвовий – до мошонки. Білкова оболонка – це сполучнотканинна пластинка товщиною близько 0,5 мм. Зростаючись з паренхімою яєчка пластинка білкової оболонки утворює вздовж заднього його краю клиновидне стовщення, що заходить всередину сім’янника (середостіння яєчка або гайморове тіло). Від середостіння в порожнину яєчка відходять радіальні фіброзні перегородки. Вони ділять яєчка на 200-300 конусоподібних часток. Кожна з цих часток має в собі два-три звивистих сім’яних канальці, вистелені сперматогенним епітелієм (клітини Сертолі). Довжина звивистих канальців – 30-70 см, діаметр – 0,2-0,3 мм. З’єднуючись між со¬бою в ділянці середостіння, яєчка, звивисті канальці утворюють прямі канальці – галлерова сітка середостіння. Від неї беруть свій початок короткі вивідні канальці; пронизуючи білкову оболонку в ділянці зад¬нього краю яєчка вони входять у головку придатка.
Яєчка виконують зовнішньосекреторну (генеративну або репро-дуктивну) функцію пов’язану із сперматогенезом і внутрішньосекреторну (гормональну). Чоловічі статеві гормони представлені цілим спектром речовин, які відрізняються ступенем їх біологічної активності. Основним з них є тестостерон, дегідротестостерон, андростендіон, дегідроепіандро-стерон. Тестостерон і дегідротестостерон є найбільш сильними за біологіч¬ною дією гормонами. За андрогенною дією андростендіон і дегідроепіандростерон значно слабші від тестостерону, але вони є достатньо сильними анаболіками, які виявляють виразну дію на кісткову тканину та волосяні фолікули (О.Н.Савченко та ін, 1993).
Гормональна активність тестостерону проявляється в його андрогенній і анаболічній дії. Андрогенна дія полягає в забезпеченні статевого дозрівання (розвиток первинних статевих ознак) і здатності виконувати статеві функції, а також у стимуляції сперматогенезу та розвитку вторинних статевих ознак. Тестостерон активізує процеси росту статевого члена, мошонки, додаткових статевих органів (передміхурової залози, сім’яних міхурців), сприяє розвитку таких вторин¬них статевих ознак, як оволосіння пахових западин, лобка, тіла, обличчя. У жінок розвиток вказаних вторинних статевих ознак спостерігається при надмірному виділенні андрогенів наднирковими залозами (вирілізація). На оволосіння голови тестостерон діє негативно. Складовою частиною андрогенного впливу тестостерону є психотропна дія: тестостерон під-тримує розвиток чоловічого типу психічної орієнтації.
Анаболічна дія тестостерону проявляється в біосинтезі білків, особливо білків скелетних м’язів. Затримуючи виділення з організму азоту, фосфору, кальцію, хлоридів та води тестостерон стимулює синтез білків у кістках і тим самим сприяє зміцненню структурної організації скелета. Стимуляція біосинтезу білків тестостероном здійснюється через генетичний механізм клітинного ядра.
При видаленні чоловічих статевих залоз (кастрування), проведеного задовго до статевої зрілості, статеве дозрівання припиняється, вторинні статеві ознаки не розвиваються. Якщо ж кастрування проведено після статевого дозрівання, то стате¬вий апарат регресує в меншій мірі, а вторинні статеві ознаки збе¬рігаються лише частково. Ті статеві ознаки, які зберігаються після кастрації статево зрілого організму, називаються незалежними стате¬вими ознаками, а ті, які втрачаються – залежними. Якщо в людини з невидаленими статевими залозами наявні ознаки євнухів, то такий стан називається євнухоїдизмом. Цей стан частіше зустрічається серед осіб чоловічої статті в періоді статевого дозрівання і після нього.
Передміхурова залоза або простата є непарним залозистим органом. Вона міститься в нижньопередній третині малого таза (рис. 1). За формою передміхурова залоза нагадує каштан і дещо – серце людини, чим підкреслюється важливість її ролі в організмі чоловіків. Можливо тому предміхурову залозу ще називають “другим серцем чоловіка”. Поперечник предміхурової залози у дорослих чоловіків – 2,5-4 см, довжина – 2,5-3,5 см, товщина (діаметр) – 1,7-2 см.
Анатомічно залозу поділяють на 5 зон:
• передня (близько 30%) представлена в основному гладенькими м’язами;
• периферична (найбільша) містить 3/5 залозистої тканини;
• центральна – велика частина залоз, що не увійшли в периферичну зону;
• препростатична тканина відіграє вирішальну роль у забезпеченні руху еякуляту по сечовипускному каналу (у піхву жінки, а не в сечовий міхур);
• перехідна зона оточує сечовипускний канал (тут найчастіше розвивається аденома простати).
Передміхурова залоза оточує сечовипускний канал в ділянці його виходу з сечового міхура. Тому збільшення окремих ділянок простати спричиняє утруднене виведення сечі з сечового міхура. Такі порушен¬ня досить часто спостерігаються у чоловіків похилого віку і є нас¬лідком андрогенної недостатності яєчок. Для нормалізації сечовидільної функції показаним є хірургічне видалення усієї передміхурової залози або її части¬ни.
Поверхня простати оточена тонкою капсулою, яка представлена сполучною тканиною і гладенькими м’язовими волокнами. На поверхні капсули знаходиться фасція.
Залозисте утворення передміхурової залози становить 50-75% її обсягу і включає в себе залози трьох типів: слизисті, підслизисті і власне простатич¬ні трубчасто-альвеолярні залози (А.Хем, Д.Кормак, 1983).
Слизисті залози найбільш дрібні, вони знаходяться в тканині, яка безпосередньо прилягає до сечовивідного каналу. Саме в цих залозах розвиваються аденоматозні утворення. Підслизові залози передміхурової залози роз¬ташовані кільцем в тканині, яка оточує сечовивідний канал. Власне простатичні (головні або зовнішні) залози, забезпечують формування основної частини секрету усієї простати. Вони розташовані в зовнішній, найбільшій за розміром ділянці передміхурової залози.
В простаті виділяють три долі, кожна з яких поділяється на дольки. В межах дольки протоки галузяться, формуючи тубуло-альвеолярні секреторні одиниці (ацинуси) в яких утворюється секрет простати. Маючи високу еластичність ацинуси здатні досить сильно розтягувати¬ся, виконуючи функцію резервуарів. Загальна кількість ацинусів – 30-50.
В передміхуровій залозі статевозрілого чоловіка епітелій секреторних одиниць і протоків утворений високим циліндричним епітелієм, в клітинах, його між ядром і вільним краєм, розташований добре розвинутий апарат Гольджі.
Функції предміхурової залози. Фізіологічна роль предміхурової залози пов’язана перш за все з реалізацією репродуктивної функції (екскреторна і інкреторна). Окрім того простата бере безпосередню участь в утриманні сечі в сечовому міхурі, а отже забезпечує нормальне сечовиведення.
Екскреторна (зовнішня) функція предміхурової залози полягає у виробленні секрету (соку), який забезпечує розрідження сперми еякулята і необхідну рухливість сперматозлїдів (рухливість сперматозлїдів в фізіологічному розчині – три години, в секреті простати – близько доби). Зниження секреції залози, зміна складу і фізико-хімічних властивостей соку призводять до порушень запліднювальної здатності сперматозоїдів, а отже до неплідності.
Інкреторна (внутрішньо секреторна) функція простати полягає у синтезі статевих гормонів пристагландинів – речовин, які регулюють білково-вуглеводний обмін, підтримують тонус гладенької мускулатури, забезпечують перебіг процесів ерекції і еякуляції.
Частими наслідками недостатності інкреторної функції предміхурової залози є віжкі нервові і психічні розлади (неврестинічність, меланхолічність тощо), зниження основного обміну, порушення функцій серцево-судинної системи (зменшення частоти серцевих скорочень, зниження артеріального тиску, порушення серцевого ритму, стенокардія тощо).
Складовими соку простати є лецетин, спермін, фібринолізин, фібриногеназа, лимонна кислота і кисла фосфатаза. Фізіологічна роль кислої фосфатази як ферменту науковцям ще не відома. Проте рівень її в сек¬реті допомагає діагностувати злоякісні пухлини простати.
Сім’яний міхурець – парна залоза, розмішена в клітковині над передміхуровою залозою. Являє собою грушовидної форми звивисту тру-бку довжиною близько 10 см. При розрізанні сполучної тканини і випря-млені трубки, що утворює сім’яний міхурець її довжина зростає до 15 см. Стінка залози складається з сполучнотканинного, м’язового, підсли¬зового і слизового шарів. Слизовий шар включає в себе одношаровий і частково багатошаровий циліндричний епітелій.
Епітеліальні клітини сім’яних міхурців виробляють густий жовтуватий секрет, який надходить в сечівник (спермовивідний канал) в час еякуляції. Функціональна активність сім’яних міхурців, як і простати, знаходиться в прямій залежності від андрогенної функції яєчок. Підтвердженням цього є повна атрофія цих залоз при кастрації статевозрілих чоловіків. Епітеліаль-ні клітини сім’яних міхурців заповнені секреторними гранулами; після видалення яєчок епітеліальні клітини міхурців змор¬щуються і за формою наближаються до кубічних, секреторні гранули при цьому з цитоплазми таких клітин зникають (А.Хем, Д.Норман, І983).
Основним складовим компонентом сім’яних міхурців є фруктоза. Вважається що цей вуглевод є головним енергосубстратом для сперматозоїдів.
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
2. ФІЗІОЛОГО-ГІГІЄНІЧНІ ОСНОВИ СТАТЕВОГО ВИХОВАННЯ
2.1. СТАТЕВЕ ДОЗРІВАННЯ ПІДЛІТКІВ
Статеве дозрівання хлопчиків відбувається протягом підліткового періоду (13-15 років). У цей час активізуєть¬ся діяльність гіпофізу. Його гормони стимулюють діяльність інших залоз внутрішньої секреції (статевих, надниркових, щитовидної) завдяки чому відбуваються зміни в розвитку статевих органів, у фізичному розвитку всього організму. У підлітковому віці інтенсивно збільшуються зріст (на 23-35 см) і маса тіла (на 25-27 кг), активізується розвиток м’язової тканини. У 10-11 років збільшуються яєчка. Особливо інтенсивно яєчка ростуть і дозрі¬вають в наступні 3-4 роки. В цей час зростає і кількість тестостерону, який вони виробляють. З 11-12 років починає виявлятися активність передміху¬рової залози; в 13-14 років спостерігається прискорення росту пеніса. В 14-15 років з’являються перші полюції (мимовіль¬не сім’явиверження), які супроводжуються приємним відчуттям. Нормаль¬на частота полюцій для юнаків і чоловіків які не живуть статевим життям – 1-3 рази на місяць. При більш частіших полюціях, особливо з домішками крові в сім’яній рідині, болями, потрібно негайно звернутися до лікаря. Звичайно, полюції бувають вночі але інколи можуть бути і вдень. Сприяють час¬тим полюціям м’яка постіль, тісний одяг, гостра їжа, алкоголь, мала рухливість, близьке спілкування з дівчиною, перегляд еро¬тичної літератури.
Під час статевого дозрівання підлітків формуються вторинні статеві ознаки. Пропорції тіла наближаються до чоловічих (плечі стають ширши-ми ніж таз, порівняно довгі кінцівки). Відбувається оволосіння лобка у виг-ляді клина що звужується вгору (починається в 12-13 років закінчується в 16-17 років). Збільшується гортань, подовжуються голосові зв’язки, голос пони¬жується і змінюється його тембр. З 14-15 років починається оволосіння під пахвами, відбуваються зміни в молочних залозах, які можуть супроводжуватися появою болючих вузликів під пігментованими кружками навколо соска. Кінцевий розвиток і формування вторинних статевих ознак відбува¬ється в 15-19 років.
На внутріш¬ній поверхні передньої шкірочки статевого члена нагромаджується секрет який може стати причиною сверблячки, набряку головки статевого члена і передньої шкі¬рочки. Тому статеві органи необхідно регулярно обмивати з милом.
Статеве дозрівання в дівчаток починається з 8-9 років і закінчується в 17-18- річному віці. При цьому швидко збільшується довжина і маса тіла. Це збільшення нерівномірне.
Найінтенсивніше зростає довжина і маса тіла в 10-13 років. Щорічний приріст довжини може досягти 8-10 см, маси – 4-8 кг. Згодом темп приро-сту як маси тіла так і росту знижується; з 18 років маса тіла практично не збільшується, ріст може не суттєво продовжуватися до 20-25 років. Таз у дівчаток починає розвиватися і 9-10 років. Його розвиток продовжується до 18 років і довше. Порівняно з чоловічим таз у дівчат більш місткий і широкий. На розвиток тазу в підлітковому віці несприятливо впливає рахіт, раннє сидіння дитини (раніше 8-9 місяців) і ходіння, стрибки з великої висоти, но¬сіння взуття на високих каблуках. З 10-11 років починають набрякати і ста¬ють болючими грудні залози. В 12-13 років з’являється пігментація на сосках, збіль¬шуються розміри самої залози. До 14-15 років грудна залоза стає округ¬лою, продовжується пігментація навколососкового кружка, у 16-18 років залоза набуває кінцевої форми.
Молочна залоза складається з 15-20 часточок, в яких виробляється мо¬локо. Між ними розростається жирова тканина, яка надає залозі округлої форми. В 10-11 років починається оволосіння лобка, яке може тривати 4-6 років. Після цього воно набирає остаточного вигляду – трикутника з гори¬зонтальною верхньою межею. Іноді оволосіння нагадує ромб. Це є наслідком росту волосся угору по середній лінії живота. Збільшуються розміри і остаточно формуються яєчники, матка, піхва, великі і малі статеві губи. В 13-14 років починається оволосіння під пахвами, яке триває до 20 років. В середньому в 12-13 років з’являється менструація (коливання можуть бути від 9 до 17 років). Здатність до вагітності може наступати в 14-15 років. Проте в цьому віці вагітність часто супроводжується токсикозами та підвищеною смертністю новонарод-жених.
У виділеннях зі статевих органів жінки, за певних умов інтенсивно розмножуються мікроорганізми, в тому числі хвороботворні. Нагромаджу¬ючись і розкладаючись, вони створюють неприємний запах і подразнюють зовнішні статеві органи, тому треба ретельно стежити за чистотою. Уранці і ввечері слід підмиватися теплою водою з милом. Вода повинна стікати. Дівчат привчають до цієї процедури з дитинства. Ще ретельніше повинна бути гігієна під час менструації. Два рази на день (а іноді і частіше) зов¬нішні статеві органи підмивають теплою водою з милом, добре вимивши руки до і після підмивання. Для вбирання менструальної крові користу¬ються гігієнічними салфетками або прокладками.
Під час менструації знижується стійкість організму проти несприятли-вих факторів, тому не рекомендується лежати на вологій землі, купатися у відкритих водоймах. Оберігаючи від охолодження поперек, нижню части-ну живота, ноги, в холодну пору року носять теплий одяг і тепле взуття.
Звичайно менструація, що нормально відбувається, не є хворобливим станом. Навіть якщо знижується працездатність, погіршується настрій, не-має потреби лежати в постелі. Лише в разі великої кровотечі рекомендуєть¬ся більше часу проводити в ліжку. Під час менструації можна робити ран¬кову гімнастику, уникаючи різких рухів, стрибків. Не варто їздити на вело¬сипеді, швидко бігати, піднімати важкі речі, виконувати вправи на гімнас¬тичних снарядах. Не рекомендується загоряти, вживати гостру їжу, алко¬голь, бо вони можуть посилити кровотечу. Іноді причиною болючості під час менструації можуть бути переповнені сечовий міхур, пряма кишка. Тому треба стежити за їх своєчасним випорожненням Щоб уникнути запорів, вживають продукти з великим вмістом клітковини (овочі, фрукти, чорний хліб), кисломолочні продукти. Бажано вести календар, помічати початок мен¬струації і тривалість кровотечі. Це дає змогу планувати роботу, яка пов’язана зі значними фізичними навантаженнями, поїздками, а також виявляти від-хилення в циклічності, помітити початок вагітності.
2.2. ЗМІСТ І ФОРМИ СТАТЕВОГО ВИХОВАННЯ
Правильна організація педаго¬гічного процесу неможлива без врахування особливостей сексуального роз¬витку дитини. Незнання цих особливостей призводить до того, що нормальні прояви сексуального розвитку дітей досить часто сприймаються доросли¬ми як відхилення і викликають інколи неадекватну, а то навіть і панічну реакцію; багато помилок в статевому вихованні допускається через те, що не враховується стадійність сексуального розвитку.
Статеве виховання – процес, направлений на вироблення якостей, рис, властивостей, а також установок особистості, які визначають бажане відно¬шення до представників даної статі. Саме тому в сферу статевого виховання входять не лише такі специфічні відношення між представника-ми чоловічої та жіночої статі, як шлюбні, а також інші, зумовлені вихован-ням дітей, професійною діяльністю, відпочинком.
Мета статевого виховання – сформувати в учнів правильне розуміння суті моральних норм та установок в сфері взаємовідносин статей та потре¬бу керуватися ними в усіх інших сферах діяльності. Досягнення необхідно¬го соціального ефекту в процесі статевого виховання можливе лише за умо¬ви вирішення таких конкретних педагогічних завдань:
- виховати почуття соціальної відповідальності у взаємовідносинах між особами чоловічої та жіночої статі;
- сформувати переконання, що в сфері інтимних відно¬син людина не є незалежною від суспільства;
- виховати цілеспрямоване бажання мати міцну, здорову і дружню сім’ю, яка б відповідала потребам суспільства, бажання мати декількох дітей, сві¬домо і відповідально відноситись до їх виховання, як до свого обов’язку перед своїми батьками, дітьми і перед суспільством в цілому;
- виховати здібність розуміння інших людей та почуття поваги до них не тільки, як до людей взагалі, а також, як до представників тієї чи іншої статі;
- здібність враховувати та поважати специфічні статеві особливості людей в процесі їхньої суспільної діяльності;
- виховати прагнення і навички оцінювати свої вчинки щодо інших лю¬дей, сформувати переконання про шкідливість ранніх статевих зв’язків, про недопустимість безвідповідальності та легковажності у відносинах з особа¬ми іншої статі, сформувати поняття дозволеного і недозволеного в цих від¬носинах;
- виробити правильне розуміння дорослості – її змісту, істинних ознак та якісних проявів.
До засобів виховного впливу при статевому вихованні належать:
- правильна і своєчасна реакція дорослих на ті чи інші особливості по-ведінки дівчинки, дівчини, її взаємовідносини з ровесниками чоловічої статі;
- правильна реакція на ті чи інші прояви сексуального розвитку дівчин¬ки, хлопчика основані на твердих знаннях того, що в їхньому розвитку є нормальним, а що відхиленням від норми. Вчителі зобов’язані завжди ро¬зуміти, що їхня реакція на всі ці прояви – один з важливих шляхів статево¬го виховання;
- приклади правильного відношення дорослих до представників іншої статі, основаного на глибокій повазі. Дорослі не повинні ставити до відома дітей свої конфлікти, вирішувати при них свої відносини тощо. Вчителю потрібно спеціально звертати увагу школярів на позитивні приклади відно¬шення людей різної статі один до одного, на взаємний прояв кохання, увагу і турботу (виховання на позитивних прикладах).
Необхідно постійно надавати школярам інформацію статевої направ-леності. З цією метою використовують такі форми надання інформації:
1) відповіді на запитання;
2) індивідуальні та групові заняття,
3) спеціальні бесіди,
4) включення інформації з даної теми в зміст навчальних предме¬тів. Ця інформація може бути донесена до слухача як роздільно, так і разом для хлопчиків та дівчаток, юнаків і дівчат. Важливе значення має контроль за читанням літератури, надання необхідної літератури, її обговорення тощо.
Основними принципами статевого виховання є:
- єдність виховних зусиль школи, сім’ї, громадськості, облік кола спіл-кування та шляхів інформації дівчаток та хлопчиків, пошук та реалізація можливостей подіяти на них;
- повне використання всіх можливостей для виховної роботи, існуючих в навчальних предметах, уроках, позакласній роботі, а також їх прийнят-ність і взаємозв’язок, невіддільність статевого виховання від інших аспек-тів морального виховання, від усієї навчально-виховної роботи;
- комплектність та систематичність виховного впливу в інтересах стате-вого виховання, їх виконання з врахуванням вікових та індивідуальних особ¬ливостей на основі доброзичливості, розуміння, поваги і вимогливості.
Зміст статевого виховання включає вивчення таких питань:
1) фізіологічні, психологічні, педагогічні особливості, пов’язані з статевою приналежністю, значення цих особливостей для взаємовідносин з іншими людьми в усіх сферах людської діяльності;
2) сім’я і взаємовідносини в ній;
3) народження і виховання дітей;
4) спадкоємність поколінь тощо.
Про статеву інформацію дітей та підлітків. Необхідно давати дітям таку інформацію про статеве життя і в такій формі, щоб не виклика-ти у них статевої уяви дуже рано, щоб не збагачувати зміст їх статевої фантазії і не створювати сприятливих передумов для статевих переживань і відчуттів.
Знайомство дітей з питаннями статевого життя необхідно починати з самих близьких і зрозумілих речей, які їх оточують, і з того, що вони можуть спостерігати в природі, в житті рослин і тварин. В цілому статеві питання не слід виділяти з інших питань біології, з загального комплексу природознавства. Щоб у дітей не виникали враження особистої винятко-вості, необхідно постійно привертати їх увагу на подібні явища, які мають місце в природі. Негативно впливають на дитину фізичні покарання. Вони шкідливі не тільки тим, що змушують дитину замикатися в собі, прихову-вати від дорослих свої переживання, особливо статеві, а також і тим, що у деяких дітей вони самі по собі інколи викликають стан статевого збудження. Такий стан може сприяти в майбутньому формуванню патологічного статевого потягу, в якому статеві переживання поєдну-ватимуться з потребою мучити інших або піддавати мукам самого себе.
Недоцільними є залякування і погрози щодо дітей, у яких помічений онанізм, надмірна статева цікавість та ін. Цим самим статева поведінка дитини штучно ставиться в центрі всієї її поведінки, випадковий прояв статевої зацікавленості перетворюється в постійний. Дуже важливо ознайомлення підлітків з процесами, які проходять в організмі в зв’язку з початком у них періоду статевого дозрівання. Але пояснюючи дітям зміст цих процесів, головну їх увагу варто звертати не на ці процеси, а на загальні зміни, які наступають в організм в зв’язку з переходом до змужнілості. Статеве виховання повинно дати правильний розвиток статевого інстинкту, щоб підліток не витрачав передчасно свою статеву потенцію і зберіг би сили організму для творчої праці. Статеве виховання і освіта повинні сприяти гармонійному прояву розвитку всіх інстинктів, в тому числі і статевого, щоб не інстинкти, а свідомість і воля направляли поведінку людини в інтересах не тільки її особистого щастя, але і в інтересах інших членів суспільства.
Елементарні сексуально-значимі реакції. Елементарними сексуально-значимими реакціями називають найбільш прості прояви сексуального розвитку дитини, які спостерігаються вперше в ранньому віці, з’являються як би незалежно один від одного, поступово об’єднуючись в певну систему. Спочатку ці реакції мимовільні і не усвідомлюються, згодом рівень їх усвідомлення зростає, і вони набувають елементу довільності. У дорослої людини це може реалізуватись за рахунок цілеспрямованої поведінки по створенню ситуа¬ції, коли мимовільні реакції виникають з високою ступінню ймовірності. Елементарні сексуально-значимі реакції повинні сприяти формуванню у ді¬тей зрілої статевої системи характерної дорослій людині, вони не пов’язані безпосередньо з почуттями статевої приналежності, статевого потягу тощо.
У хлопчиків ще до року спостерігається ерекція. Її поява обумовлена подразненням рефлексогенних зон статевих органів (при їх запаленні, пе-ред сечовиділенням тощо). Інколи ерекція виникає і без видимих причин, що, ймовірно пов’язано із спонтанною активністю спинного центру ерек-ції. Такий характер ерекції на початку її виникнення з часом значно ускладнюється, в цьому процесі починають брати участь все більш вищі відділи нервової системи.
Прояв ерекції має періодичний характер. Значно частіше вони виника-ють у віці 2-3 роки і особливо з 10-12 до 15-16 років. У старших підлітків ерекції можуть зберігатись з перервами по де¬кілька годин на добу протягом декількох тижнів або навіть і місяців (своє¬рідний віковий пріапізм). В багатьох випадках ерекція виникає без будь-яких на то причин, але часто з’являється при боротьбі та інших фізичних напруженнях, а також в транспорті (при ритмічному погойдуванні, вібра-ції). Діти молодшого віку звичайно не помічають такої ерекції, не скар-жаться батькам, підлітки – соромляться її і відносяться до ерекції з насто-рогою, сприймаючи її як щось незрозуміле і не зовсім бажане.
Ерек¬ція завжди є мимовільною реакцією проте з віком кількість подразників які викликають її появу зменшується. Якщо для підлітка ерекція завжди несподівана, то для дорослої людини ступінь цієї несподіваності за раху¬нок зменшення кола подразників і підвищення її специфічності значно змен¬шується. Цьому сприяє швидке усвідомлення специфічності подразника, яке нерідко випереджує саму цю мимовільну реакцію.
Діти після 7-8 місячного віку спроможні до характерних рухів коїдального характеру (поєднання ритмічного стискування стегнами і ви-гинання хребта). Це спостерігається інколи при звичайному педіатричному огляді, при торканні внутрішньої поверхні стегна і статевих органів. З річ¬ного віку така реакція зникає. Деякі хлопчики річного віку уві сні (точніше в період засинання) приймають характерні пози навкарачки, виконують ритмічні розгойдування тулуба вперед і назад. При спробі батьків спинити ці рухи, дитина просипається нерозуміючи чого від неї вимагають. Відчуття оргазмового характеру в віці 4-6 років інколи виникають при переляку, чеканні покарання тощо. В аналогічних ситуаці¬ях вони можуть спостерігатися і в старшому віці (до 10-12 років) і нарешті стають відносно регулярними при появі полюцій (як у хлопчиків так і у дівчаток). Ці хоч приємні відчуття звичайно сприймаються з насторогою, в них увага перш за все акцентується на мимовільному сім’явиверженні, окремо ж як позитивний момент вони не аналізуються.
У дівчаток грудного віку спостерігаються своєрідні реакції статевої системи по типу місячних. Характер виділень при цьому відмінний від тих, що буває при так званих статевих кризах новонароджених. Відомі випадки регулярних виділень крові з статевих шляхів у дівчаток віком від 1-5, 9, 10 місяців до 3-5 років (М.Г.Сердюковська, 1972). Передчасні місячні мають патологічний характер, але саме їх виникнення зумовлено здатністю статевих органів вже в ранньому віці адекватно відповідати на певні, хоч і не своєчасні гормональні впливи, що є важливим для вивчення нормального сексуального розвитку дитини.
2.3. СТАТЕВА НАЛЕЖНІСТЬ, СТАТЕВИЙ ПОТЯГ І СТАТЕВЕ ЗАДОВОЛЕННЯ
Здатність розрізняти людей за статтю виявляється в основному у всіх грудних дітей після 7-8 місяців. Перші ознаки інтересу у дітей до особистого тіла з’являються в 2-4 роки, а на більш вищому етапі пізнання – у старших підліт¬ків. У дітей сутність цього інтересу полягає в порівнянні себе з іншими, старших підлітків – у необхідності аналізу морфо-функцюнальних змін, які характерні для даного віку та змін системи цілісної орієнтації в плані самоутвердження. Само по собі правильне усвідомлення статевої належності далеко не завжди гарантує поведінку, відповідну зразковим уявленням про діяльність людини відповідної статі. Кожний школяр повинен мати тверде переконання, що його статева належність обумовлює необхідність певної поведінки. Завдання педагогів тут не тільки виробляти таке переконання але й сприяти формуванню чіткого уявлення про те, яким повинен бути справжній чоловік, або справжня жінка.
Статеве задоволення – це перш за все особливе відношення людини однієї статті до людини іншої статі. Стимулом до такого відношення є певні особливості представників протилежної статі. Статевий потяг виявляється спочатку у відносно мало виразних специфічних формах, але згодом його специфічність зростає. Отже виявлення статевого потягу у відповідній даному віку формі може спостерігатися дуже рано.
Специфічною формою статевого потягу є кокетство, характерне для дівчаток вже раннього віку. Елементи кокетства можуть мати місце і у хлопчиків. Кокетство, або кокетлива поведінка – це комплексна мимовільна поведінкова реакція в основі якої лежить спонукання привернути до себе увагу. За цією поведінкою стоїть темперамент і прояв статевого потягу та інші особливості, які щодо дорослої жінки визначаються (оцінюються) як статевий резонанс. У самих маленьких дівчаток ця реакція може спостерігатися як сама по собі, без подразника, якому можна було б приписати сексуальне значення.
Статева активність чоловіка і жінки в цілому однакова, але про¬яви різні. Активність жінки проявляється саме в прагненні привернути до себе увагу, бути в центрі уваги. В цьому полягає глибокий біологічний зміст. Для чоловіків привернути до себе увагу взагалі не так складно оскільки його статева поведінка активна.
Ці особливості поведінки з’являються поступово і на кожному етапі сексуального розвитку дитини мають різний характер. Особам жіночої ста¬ті притаманна соромливість і кокетство. Помітне зростання соромливості спостерігається після 5-6 років, але спочатку вона виражена нечітко. Зго¬дом, в міру процесу статевого дозрівання, відчуття соромливості стає більш помітним, проте, якщо В сім’ї не звертають зайвої уваги випадковому оголенню тіла, соромливість ніколи не перетворюється в манірність. З появою вторинних статевих ознак соромливість стає більш вираженою спочатку щодо всіх, а згодом лише до представників протилежної статі. Соромли¬вість є характерною рисою поведінки жінок, вона чітко проявляється в зрі¬лому віці. Для чоловіків ця якість жінки є найбільш істотним сексуальним стимулом.
У віці зростання соромливості, чи трохи пізніше, у дівчаток спостері-гається прагнення привернути до себе увагу демонстрацією своїх статевих органів дітям того ж віку, інколи родичам. Дана реакція цілком нормальна за виключенням тих випадків, коли це спеціально робиться перед хлопчи¬ками значно більш старшого віку, а тим більше перед дорослими чоловіка¬ми. Форма такої реакції обумовлена тим, що дівчинка інстинктивно відчу¬ває прагнення притягти до себе увагу саме як представниця жіночої статі але інших способів для цього вона ще не знає. Подібну реакцію не варто розглядати як патологічну.
В 6-8-річному віці повністю зберігається інтерес дітей до ігрової діяль-ності, причому вона набуває чітко вираженого рольового характеру. Це такі ігри як “дочки-матері”, “тата та мами”, “лікаря” тощо. Спеціального сексу¬ального напрямку в цих іграх немає, але в них є елементи сексуального характеру оскільки зберігається інтерес до ознак статевої належності. До цих ігор, так як і до інших проявів нормального сексуального розвитку немає підстав відноситися насторожено. Але їх треба контролювати або ж зовсім забороняти якщо в іграх поряд з малими дітьми беруть участь більш дорослі діти, а також якщо хтось з дітей навіть одного віку прояв¬ляє сексуальні пізнання які значно перевищують знання інших учасників гри.
У деяких підлітків частіше 15-17-річного віку, інколи можуть спостерігатися перехідні явища гомосексуальної спрямованості (статевого потягу до особи своєї статі). В основі гомосексуалізму лежить негативізм у деяких підлітків до жіночої статі. Причиною його може бути неправильне виховання в сім’ї – надмірна засторога батьків щодо жінок і дівчат.
Специфічною формою прояву статевого потягу є кохання. Як і інші види статевого потягу кохання має вікові особливості становлення і перебігу. В сексуальному розвитку дитини виділяють окремі періоди, коли здатність до кохання і його виявлень стають більш чіткішими. Перший період – після трьох років. В цей час дитині дуже подобається який-небудь хлопчик чи дівчинка. Це може бути кохання до однолітка, або дитини більш старшого віку.
Другий період – вік 7-8 років. Почуття кохання в цей час також малозначиме. Воно проявляється у взаємній ніжності, подарунках, вираженому прагненні до спілкування. Інколи спостерігається своєрідне поєднання почуття ніжності і прагнення заподіяти (як правило подумки) яку-небудь образу, причому сама думка про це, не говорячи вже про її реалізацію, різко підсилює почуття ніжності і жалості (своєрідна амбівалентність).
Третій період – вік 12-13 років. Для кохання в цьому віці характерні елементи фетишизму. Зберігається і властиве попереднім періодам прагнення до спілкування, інколи надмірний інтерес до об’єкту кохання. Особлива увага звертається на який-небудь компонент зовнішності, наприклад волосся особливої довжини або кольору, ноги. Спостерігається прагнення до спілкування, спільної гри, взаємної допомоги. На протязі всього періоду кохання – постійні думки про об’єкт кохання, усі інші думки відходять на інший план. Можуть бути і прояви ревності прагнення бути подібним на об’єкт кохання, у дівчаток – бажання бути переможеною в грі певним хлопчиком.
Четвертий період – вік 15-17 років і трохи пізніше – юнацьке кохання. Характеризується тенденцією до особистого спілкування, взаємним бажанням бути “один на один” – спільні прогулянки, розмови, обговорення різних проблем. Головне тут – пізнання особистості коханої (коханого). Це вже майже доросле кохання. Статевий потяг нормальної дорослої людини є спонукаючою основою специфічної діяльності, яку називають статевою поведінкою. Її основними компонентами є: 1) розглядання; 2) спілкування (безпосередній контакт типу спільної діяльності, розмова і інші форми спілкування зміст яких залежить від характерних особливостей конкретної людини, особистих якостей); 3) дотики (поцілунки, обнімання тощо); 4) генітальний контакт.
Поряд з загальними для чоловіків і жінок моментами статевої поведінки є і специфічні. Так, для жінок в значно більшій мірі ніж для чоловіків мають значення ситуації, коли вона користується увагою (саме як жінка), що в значній мірі реалізує прагнення до “статевої віддачі”. Для чоловіків велике значення має можливість залицятися, з метою реалізації прагнення до “статевого володіння”. Задоволення статевого потягу в значній мірі визначається ситуацією, яку можна позначити як сексуально-значиму. Присут¬ність на різного роду вечорах, в тому числі вечорах танців, не обов’язково значить усвідомлене прагнення до генітального контакту (навпаки, якраз останнє має самоціль – ознака або низького рівня розвитку особистості, або ж розпутності), і не всі їх учасники користуються бажаним “успіхом”, про¬те, саме особисте спілкування з представниками протилежної статі вже дає певне задоволення і своєрідну розрядку.
Правильне розуміння можливостей і способів статевого задоволення має важливе педагогічне значення. Думка, що підлітки повинні стримува-ти свій статевий потяг, як такий, глибоко помилкова і ґрунтується на по-милковому переконанні, що процес задоволення статевого потягу обов’яз-ково зводиться до генітального контакту, а також і на нерозумінні того принципового факту, що не може бути повноцінної особистості поза статевою належністю.
2.4. Статева потреба і статева поведінка
Кожній нормальній людині природою дана необхідність (потреба) в продовженні роду. Проте на відмі¬ну від тварин прояви цієї потреби втрачають свій виключно біологічний зміст і набувають великого соціального значення. Відношення чоловіка до жінки є одним з найважливіших показників того, в якій мірі конкретна людина може розглядатися як повноцінна соціальна істота. На основі цього відношення можна визначити загальну культуру людини. В міру розвитку людини як особистості, в міру її духовного збагачення змінюється її стате¬ва потреба і статева поведінка.
Задоволення статевої потреби в елементарному його розумінні – це до¬сягнення при статевому контакті з жінкою специфічного фізіологічного від¬чуття. Але задоволення стає по-справжньому повноцінним лише при наяв¬ності в ньому другого елементу – емоційного. У повноцінного, розвинутого в соціальному плані чоловіка статевий контакт лише в тому разі може при¬нести задоволення статевої потреби, якщо він сприймає і переживає факт присутності задоволення у жінки, і, лиш сприймаючи це, чоловік в повній мірі може бути задоволений сам. Аналогічно і відношення жінки до чоло¬віка.
Лише єдність і цілісність двох елементів – фізіологічного і психологіч-ного – можуть сприяти виникненню відчуття статевого збудження у осіб високого розвитку особистості. І навпаки, у соціально малорозвиненої лю¬дини все зводиться лише до фізіологічного компоненту. В міру розвитку суспільства, його культури, кохання закономірно стає головним мотивом шлюбу. Поряд з цим спостерігаються і протилежні тенденції. Багато з тих, що вступають до шлюбу, не можуть відрізнити кохання від закоханості або захоплення, не можуть розібратися в особистих якостях своїх вибраних. Деякі особи низького загального рівня культури нерідко впадають в первісний дикий стан щодо прояву сексуальних інстинктів.
Ранній початок статевого життя. Важливою потребою статевого життя є питання про раннє статеве життя. Небажані наслідки раннього статевого життя полягають в зниженні рівня фізіологічної реактивності організму людини і в психологічній травматизації особистості. Будь-які форми статевих відносин у молодому віці, що не супроводжуються позитивними емоціями, можуть призвести до психічних травм. Безумна гра в “секс” спустошує і без того ще бідний внутрішній світ підлітка, робить його цинічним, розв’язним, не здатним на глибокі почуття. Досить часто ранній вступ в статеві відносини проходить на фоні вживання спиртних напоїв і нерідко з випадковими людьми. Усе це сприяє формуванню у підлітка антисуспільних поглядів, які згодом приводять його до лав неповнолітніх правопорушників.
Настання статевої зрілості не означає, що всі органи і системи організму завершили свій розвиток. Загальне фізичне дозрівання настає на 3-4 роки пізніше статевої зрілості. В цей період продовжується ріст і розвиток кістково-м’язової, серцево-судинної і дихальної систем, залоз внутрішньої секреції, вдосконалюється нервова діяльність, формується особистість людини. Значить, статеве стримування до періоду повного завершення фізичного розвитку не тільки не шкідливе, але навіть корисне, бо при цьому не порушується гармонійність розвитку.
Рано почате статеве життя являє собою велике фізіологічне навантаження, виснажує слабкий організм, негативно впливає на його фізичний стан. Воно може призвести до передчасного старіння, бути причиною імпотенції в майбутньому. Випадкові сексуальні зв’язки, з яких, звичайно починається раннє статеве життя, приховують в собі небезпеку зараження венеричними хворобами та ВІЛ-інфекцією, які несуть велику небезпеку для здоров’я. Дівчата, крім цього, можуть розплачуватися за це різними гінекологічними захворюваннями або настанням вагітності. Вагітність, як правило, стараються перервати, що може бути причиною розвитку багатьох хвороб і неплідності. Якщо ж вагітність буде збережена, то в багатьох випадках відсутність у юної матері життєвого досвіду і економічної самостійності несприятливо впливає як на організм молодої жінки, так і на стан здоров’я й дитини. Тим більше, що фактичні батьки таких дітей через соціально-громадянську незрілість, а також внаслідок недостатньої моральної вихованості далеко не завжди спішать заявити про своє батьківство і брати на себе відповідні обов’язки.
Не слід забувати і про інші сторони цієї проблеми. Дитина швидко під-росте і поцікавиться, де його тато. Що і як відповість йому мати? І чи не захоче вона ще до цього в судовому порядку поставити питання про приму¬сове встановлення батьківства? Про це не зайве пам’ятати представникам чоловічої статі, які є занадто великими прихильниками “статевої свободи”. Тому не слід недооцінювати тих моральних втрат, які є наслідком хаотичного статевого життя, моральне спустошення, невміння цінувати ра¬дості справжнього кохання, щастя сімейного життя. Батькам не варто за¬спокоюватися тим, що молоді люди наберуться розуму, а тоді все налаго¬диться. Сексуальна розкованість молодості набирає характеру звички, і, в кінцевому рахунку, подружня вірність підмінюється позашлюбними стате¬вими зв’язками, які загрожують здоровому моральному клімату в сім’ї і міцності шлюбу. Таким чином, шкода раннього статевого життя зводиться до фіксації примітивного рівня міжстатевих відносин, як єдино можливо¬го, до спрощеного вузького погляду на жінку, і нездатності розібратися в її щиросердечних якостях, до втрати можливості розвиватися як особистість в процесі взаємовідно-син з нею, а інколи до вироблення відкрито антисо¬ціальних установок.
Безпідставним є переконання підлітка про шкоду утримання. Спеціа-лісти вважають, що молодим людям до 24-25 років статеве утримання не шкідливе, навпаки, воно сприяє підйому загального тонусу організму, вит-ривалості, покращенню працездатності, кращому формуванню організму. Продовжити утримання – значить продовжити період росту і розвитку, дуже рано вступити в статеве життя – отже поставити під загрозу і здоров’я, і красу, і творчі можливості.
За твердженням сексологів, в оцінці чоловічої і жіночої сексуальності треба виходити з двох понять: сила бажання (тобто рівень вираження ста-тевого потягу), особливості його прояву (тобто статева поведінка). Вважа-ється доведеним, що сила статевого потягу приблизно в однаковій мірі влас¬тива представникам чоловічої і жіночої статі, прояв же цього бажання в них суттєво відрізняється. В чоловіків переважає прагнення до статевого акту. Звідси випливає активний “наступальний” характер поведінки в сек¬суальних взаємовідношеннях. В жінок більше виражене прагнення до до¬тиків, тісного контакту з коханим. Звідси велика тяга жінок до ласок, поці¬лунків, погладжування і т.п., завдяки яким в них з’являється і зростає ста¬теве збудження і бажання фізичної близькості. Такий своєрідний розподіл ролей аж ніяк не означає, що тільки чоловіки проявляють статеву активність, а жінки відіграють пасивну роль. Тому винуватцями вільних статевих зв’язків не слід вважати тільки юнаків, чоловіків або тільки дівчат, жінок.
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
3. НЕБЕЗПЕКИ ЗДОРОВ’Ю ЛЮДИНИ ПОВ’ЯЗАНІ З ЇЇ НЕПРАВИЛЬНОЮ СТАТЕВОЮ ПОВЕДІНКОЮ
Частим наслідком неправильної статевої поведінки юнаків і дівчат, які починають дошлюбне статеве життя є такі венеричні захворювання як сифіліс, гонорея, м’який шанкер, паховий лімфогранулематоз, трихоманоз, синдром набутого імунодефіциту (СНІД). Це інфекційні захворювання, які передають¬ся в основному статевим шляхом. Причо¬му ці хвороби можуть уражати організм одночасно.
3.1. СИФІЛІС, ГОНОРЕЯ, ТРИХОМОНОЗ
Сифіліс – важке венеричне захворювання, спричиняється мікроорганізмом блідою трепонемою (спірохетою), яка швидко гине в зовнішньому середовищі. Хвороба уражає внутрішні органи нервову систему і при відсутності лікування закінчується інвалідністю або смертю.
Збудник хвороби проникає в організм через слизову оболонку або пошкоджену шкіру. В перші три-чотири тижні (інкубацій¬ний, прихований період) захворювання сифіліс виявити дуже важко. Тоді настає первинний період сифілісу, який триває 4-6 тижнів. На місці проникнення трепонеми (частіше на статевих органах) з’являється безболісна ерозія (виразка) – твердий шан¬кер. При побутовому зараженні шанкер з’являється на губах, язику та ін¬ших місцях. Згодом шанкер заживає і приблизно через тиждень після його появи відбува¬ється збільшення лімфатичних вузлів до розмірів горошини або дрібної сливи (сифілітичний бубон). Прояви сифілісу в первинному періоді безболісні, тому хворий, як правило, до лікаря не звертається.
Через два місяці після зараження настає вторинний період сифілісу. Інтенсивно розмножуючись трепонеми спричиняють отруєння організму (головний біль, біль в м’язах, суглобах, кістках, підвищення температури), на шкірі і слизових оболонках з’являється ви¬сип у вигляді дрібних безболісних плям блідо-рожевого кольору, вузликів, міхурців, маленьких білястих бляшок. В цей період хворий дуже заразний. Циркулюючи в крові, лімфі, спинномозковій рідині, грудному молоці, спермі трипонеми можуть уражати печінку, нирки, серце, легені, шлунок, оболонки головного мозку та інші органи. Заразитися від такої людини можна не тільки статевим шляхом, але і побутовим (при докурюванні цигарки, поцілунку, користуванні губною помадою хворої, посудом тощо).
Внас¬лідок активізації специфічних механізмів захисту (вироблення антитіл) кількість трепонем в організмі поступово (протягом двох місяців) зменшується, висип зникає, настає другий при¬хований період сифілісу. Його ознаками є періодичні висипання на шкірі, зміни у внутрішніх органах, нервовій системі. Тривалість вторинного періоду сифілісу два-п’ять років.
В третинному періоді розвитку хвороби трипонеми локалізуються в сифілітичних горбиках (під шкі¬рою) і сифілітичних гумах (в органах). У місці розмноження трепонем вражені органи руйнуються (утворюються так звані гуми). Гуми в твердому піднебінні призводять до руйнування кістки в цьому місці і появи характерної сифілітичної гугнявості, гуми в кістковій перегородці носа спричиняють до його западання. Небезпечні пошкодження виникають при розташуванні гум у серці, легенях, печінці, мозку. Особливо важко перено¬ситься ураження спинного та головного мозку (слабоумство, втрата особистості), порушення координації рухів. Лікування сифілісу досить складне, але від цієї хвороби можна вилікуватись, якщо суворо дотримуватись встановленого лікарем режиму.
Гонорея (трипер). Збудником цього захворювання є мікроб гонокок, нестійкий у довкіллі. Зараження хворобою відбувається як статевим так і побутовим шляхом.
Перші ознаки гонореї з’являються через 1-3 дні після заражен¬ня. В чоловіків – це гнійні виділення із сечовивідного каналу, печія болі при сечовипусканні. Уражаючи спочатку слизову оболонку сечовивідного каналу, гонокок згодом переходить на інші органи, викликаючи їх запа-лення.
Без лікування через кілька тижнів болючі прояви зникають і хворо¬ба переходить у хронічну форму. Не¬своєчасне (неповне) лікування гонореї може призвести до звуження просвіту сечовивідного каналу, порушень репродуктивних функцій.
У жінок гонококом спочатку уражається шийка матки, сечовивідний канал, тоді – матка, маткові труби, яєчни¬ки і навіть очеревина.
Гонореєю можуть заразитися і діти, особливо дівчатка, частіше побутовим шляхом: при користуванні одним рушником, мочалкою, при спільному купанні в одній ванні з хворими батьками або перебування в їхній постелі. Своєчасне лікування гонореї веде до повного видужання.
Трихомоноз – найбільш поширене венеричне захворювання. Збудник – піхвова трихомонада з класу джгутикових, яка швидко гине в довкіллі. У заражених чоловіків спочатку уражається сечовипускний канал, у жінок піхва і сечовипускний канал. Перші симптоми хвороби з’являють¬ся через 3-10 днів після зараження: виділення, печія, різь при сечовиділенні, сверблячка зовнішніх статевих органів. Із цих осередків трихомона¬ди розповсюджуються і на інші органи сечостатевої системи, вик¬ликаючи їх запалення. Для лікування трихомонозу тепер є ефективні засо¬би.
3.2. ВІРУС ІМУНОДЕФІЦИТУ ЛЮДИНИ (ВІЛ)
Потрапляючи в організм людини, збудник цієї хвороби – вірус СНІДу (відкритий в 1983 році французьськими вченими) викликає смертельне інфекційне захворювання – “ВІЛ-інфекцію”. Хвороба протікає довго і мляво, має декілька стадій, останню з яких з різноманітними клінічними проявами позначають терміном “синдром на¬бутого імунодефіциту” (СНІД); “синдром” – означає сукупність сим¬птомів хвороби. Передача збудника ВІЛ від хворої людини до здорової може відбуватися такими шляхами:
- при статевому контакті з інфікованою людиною незалежно від його способу;
- при переливанні крові зараженого ВІЛ донора, пересадці його органів і тканин;
- при неодноразовому застосуванні забруднених голок і шприців нар-команами, проколюванні вух, нанесенні татуювань;
- при пошкодженні шкірних покривів або слизових оболонок медичним інструментом, забрудненим ВІЛ;
- від інфікованої матері плоду під час вагітності, пологів або при годуван-ні дитини грудним молоком.
При будь-якому з цих шляхів людина піддається дії інфікованих біоло-гічних рідин організму, крові, сперми, секрету шийки матки, піхви, мате-ринського молока. Вірус також міститься в слині, сечі, сльозах, спинномоз¬ковій рідині, гної, поті заражених людей. Концентрація вірусу в них суттє¬во нижча, ніж в крові, спермі чи вагінальному секреті.
Серед населення є певні групи людей, які мають підвищений ризик зараження ВІЛ-інфекцією. Це перш за все наркомани, які внутрішньовенно вводять в організм наркотичні засоби, гомосексуалісти (“голубі”), бісексуали, проститутки, які досить часто змінюють статевих партнерів. Вчені прогнозують зростання числа захворювань СНІД-ом у зв’язку з зростанням кількості наркоманів. Сьогодні в Україні загальна кількість осіб, що вживають наркотики більше 600 тис. осіб (у 1997 році – 64 тис., з них 54,5 тис. – наркомани, 9,1 тис. епізодичне вживання).
У 1999 році на обліку було 68 тис. наркоманів, захворюваність становила 20,8 на 100 тис. населення (Нагорна А.М., Безпалько В.В., 2001; Безпалько В.В., 2002). Характерно, що сьогодні на шлях наркоманії стає все більше підлітків із сімей з високим рівнем забезпеченості (Ю.В.Вороненко, В.Ф.Москаленко, 2000).
Діти і підлітки повинні мати достатню інформацію про СНІД для того, щоб (Гончаренко М.С., Кравцова Т.Д., Макєєв М.В., 1998):
• зменшити страх, пов’язаний з цією хворобою;
• задовольнити свою природну потребу знати все і про все;
• допомогти дітям, які мають друзів або знають сім’ю яку заражено ВІЛ-інфекцією;
• затримати початок сексуальної активності;
• сприяти використанню презервативів і безпечної сексуальної поведінки, якщо підлітки вже сексуально активні;
• зрозуміти і уникнути ризику, пов’язаного з вживанням наркотиків з допомогою ін’єкцій;
• навчити їх здоровому відношенню до сексуальності і кохання.
Збудник ВІЛ не передається:
- побутовим шляхом;
- при рукостисканні і обіймах;
- через посуд, їжу і туалетні приладдя;
- через постільну і натільну білизну;
- монети і паперові гроші;
- через воду, повітря, іграшки, шкільні предмети;
- через дверні ручки, порічні в транспорті, спортивні снаряди.
Вірус СНІДу дуже малий, він містить РНК і три особливих ферменти з допомогою одного з яких на вірусній РНК в зараженій клітині людини синтезується ДНК. Остання вбудовується в генетичний апарат клітини і може знаходитися в такому стані тривалий час не проявляючи себе. Через декілька років в інфікованій клітині починається процес активного розмноження (реплікації) ДНК, з утворенням вірусних частинок. Виходячи назовні вони проникають в інші, ще не заражені клітини, а батьківська клітина гине. Включення ВІЛ в генетичний апарат клітини-хазяїна є перепоною для боротьби з ним. Знаходячись в цьому стані збудник хвороби стає недосяжним для дії самих сильних сьогодні антивірусних препаратів.
Головною мішенню ВІЛ є клітини, які мають на своїй оболонці молекули особливого білка глікопротеїна, так званого СД-4. Клітина ніби втягує в себе вірус і з цього моменту вона вже приречена на загибель. Глікопротеїн СД-4 є на поверхні лімфоцитів, інших клітин, які відповіда-ють за імунітет – моноцити, макрофаги, а також нервові клітини, клітини печінки, серця. Руйнуючи ці клітини ВІЛ порушує нормальну вза¬ємодію складових частин імунної системи людини. Внаслідок пошкоджень клітин мозку, печінки, селезінки в організмі інфікованої людини порушується нормальне функціонування цих органів, виникають запальні і дистрофічні зміни в серцево-судинній, травній і інших системах. Прояви ВІЛ-інфекції дуже різноманітні, тому розрізнити їх на ранній стадії хвороби дуже важко.
Специфічною особливістю ВІЛ є його надзвичайна мінливість (в 1000 разів мінливіший від вірусу грипу). Деякі білки його зовнішньої оболонки настільки швидко змінюють свою структуру, що навіть віруси, виділені з одного і того ж хворого протягом декількох місяців не є абсолютно однаковими.
Збудник ВІЛ високочутливий до дії різних фізичних і хімічних факторів оточуючого середовища. Прогрівання при температурі +56°С і вище протягом 30 хвилин є достатнім, щоб вбити більше 99% вірусних частин. Кип’ятіння знищує ВІЛ майже негайно. Вірус гине під дією різних хімічних дезинфікуючих засобів, ультразвуку.
В усіх осіб, які заразилися вірусом імунодефіциту людини, рано чи пізно розвинеться СНІД, після чого фатальний кінець неминучий. Через 5 років, після зараження СНІД розви¬вається в кожної третьої людини
В своєму розвитку ВІЛ-інфекція проходить декілька стадій. Перша стадія – стадія зараження триває близько тижня, тоді настає гостра фаза ВІЛ-інфекції. Її симптомами є підвищення температури тіла, збільшення лімфатичних вузлів, ан¬гіна, висипання на обличчі, тулубі у вигляді рожевих або червоних плям, розлади травлення, головна біль, блювота, світлобоязнь. Тривалість гострої фази ВІЛ-інфекції від 2 до 4 тижнів. В більшості випадків інфекція на цій стадії не діагностується. Антитіла до ВІЛ-інфекції з’являються в організмі через 1,5-3 місяці після закінчення гострої фази.
Наступною фазою хвороби є фаза безсимптомної ін¬фекції (латентний період). В цей період людина почуває себе здоровою, веде звичний спосіб життя, сексуально активна. Проте вона є джерелом інфекції і за певних умов може заразити ВІЛ оточуючих (одна з причин її швидкого розповсюдження в світі). Ознаками прогресування хвороби є збільшення перифе¬рійних лімфатичних вузлів – шийних, підщелепних, потилич¬них, надключичних, ліктьових, пахових (вони не болючі, еластичні, рухливі). Температура тіла може бути нормальною, але на відміну від фази гострої інфекції збільшення лімфатичних вузлів не зникає, настає період “персистуючої генералізованої лімфаденопатії”. Ця стадія може тривати декілька років. Розпочате в цей період лікування може продовжити життя хворому, сповільнити руйнування імун¬ної системи.
Наступна стадія “СНІД – асоційований комплекс” або стадія вторинних захворювань. Їх характерними симптомами є подальші розлади кишечника, діарея, тривале (більше одного місяця) підвищення температури тіла, зниження маси тіла (на 10% і більше), швидка втомлюваність і пітливість під час сну.
Прогресування різноманітних вторинних інфекцій, викликаних вірусами, бактеріями або найпростішими (кандидоз порожнини рота або стравоходу, пневмоцистна пневмонія, туберкульоз, криптоспоридоз кишечнику і ін.), розвиток пухлин, поява симптомів ураження нервової системи і психічних порушень свідчить про на¬стання фінальної стадії хвороби – СНІДу.
Тривалість життя хворого СНІДом після встановлення діагнозу коливається від декількох місяців до декількох років. Так, для хворих з пневмоцистною пневмонією вона складає близько 10 місяців, саркомою Капоші – два-три роки, іншими інфекціями – 4-6 місяців. Протягом од-ного року після встановлення діагнозу СНІДу вмирає кожний другий хво-рий, через 3 роки гине 70-80% хворих. Загальна характеристика захворю-вань, що передаються статевим шляхом представлена у таблиці#1.
Таблиця 1
Загальна характеристика захворювань,
що передаються статевим шляхом
Захворю-вання Збудник Інкубаційний період Початкові синдроми Можливі наслідки Лікування
СНІД Вірус 1-8 тижнів для виявлення початкових стадій інфекції. Кілька років розвитку СНІДу Збільшення лімфатичних вузлів, лихоманка, втрата ваги, швидка втомлюва-ність Тяжкі інфекції, злоякісні пухлини, смерть Препарати, для подовжен-ня життя
Генітальний герпес Вірус 2-12 днів Сверблячка, невеличкі наповнені рідиною прищі, лихоманка Загибель плоду в
утробі матері, народження неповноці-нних дітей Анцикло-вір понижує частоту рецидивів і їх важкість
Інфекція, викликана хламідіями Бактерії 5-7 днів Пекучість при сечо-виведенні, виділення з піхви і сечівника Безпліддя, позаматкова вагітність, передчасні пологи Анти-біотики
Гонорея Бактерії
(кокки) 2-8 днів і більше Пекучість при сечо-виведенні, виділення з піхви і сечівника Безпліддя Анти-біотики
Сифіліс Бактерії
(спіро-хети) 10-90 днів Шанкер Важкі порушення ЦНС та ін. життєвоваж-ливих органів Анти-біотики
3.3. СТАТЕВІ ЗБОЧЕННЯ І СТАТЕВІ ЗЛОЧИНИ
Під статевими збоченнями розуміють хворобливі порушення щодо спря¬мованості статевого потягу і засобів його задоволення.
Поширеним серед статевих збочень є психічний або уявний онанізм, при якому практикується фантазування на статеві теми без прагнення до особи протилежної статі. Як при статевому акті уявний онанізм супроводжується збудженням, почуттям сладострастя.
При гомосексуалізмі статевий потяг спрямований на особи своєї статі (педерастія в чоловіків, лесбіянська любов у жінок). В окремих випадках гомосексуальний потяг може бути спрямований на малоліток (педофілія), осіб похилого віку (геронтофілія), тварин (зоофілія), кровних родичів (інцестофілія) тощо.
Інколи для отримання статевого задоволення необхідною і достатньою умовою є лише споглядання статевих органів осіб протилежної статі (вуайєризм). У деяких осіб статеве задоволення настає при тривалому, болючо-нав’язли¬вому любуванні своїм оголеним тілом (нарцисизм) або тільки за умови оголення своїх статевих органів перед особою протилежної статі (ексгібіціонізм).
Окремим людям для отримання сексуального задоволення достатнім є володіння якимось предметом, що належав особі протилежної статі, на-приклад носовиком, шматком стрічки, шпилькою для волосся (фетишизм); періодичним носінням одягу протилежної статі (трансвестизм). Статевими збоченнями є садизм і мазохізм. У садистів статеве задоволення настає лише у випадку жорстокого повод¬ження з сексуальним партнером, а у мазохістів – тоді, коли їхні страждання спричиняє партнер.
Причин статевих збочень багато. Існує певний взаємозв’язок їх виникнення з різними нервово-психічними і ендокринними захворюван-ня-ми. Важливу роль можуть відігравати і інші фактори, особливо рання підвищена ста¬тева збудливість і утворення міцних умовних рефлексів в результаті співпадання тієї чи іншої ситуації з сексуальним збудженням або статевим ак¬том (інколи навіть після одноразового поєднання).
Лікування статевих збочень досить складне, тому повинно проводитись досвідченим пхсихотерапевтом-сексопатологом. В більшості ви¬падків ці стани легше попередити, ніж лікувати. Це ще раз підкреслює важ¬ливість профілактичних заходів.
На ґрунті сексуальних збочень досить часто здійснюються статеві злочини – групи злочинів проти життя, здоров’я, свободи і досто¬їнств особистості.
Статеві правопорушення прийнято ділити на три групи. До першої з них відносять статеві злочини, які включають зазіхання на статеву недоторканість громадян (зґвалтування, примушуван¬ня жінок до вступу в статевий зв’язок). Друга група статевих правопору¬шень включає злочини у вигляді зазіхань на нормальний статевий розвиток неповнолітніх і малолітніх (зґвалтування, статевий акт з особою, яка не досягла статевої зрілості, розбещувальні дії щодо неповнолітніх і ін.). До третьої групи відносять статеві злочини, пов’язані з зазіханням на нор¬мальні статеві відносини, наприклад, чоловічий гомосексуалізм тощо.
Серед статевих злочинів найбільш небезпечними є ті, які здійснюються з застосуванням насилля аж до вбивства, а також статеві злочини щодо не¬повнолітніх. Небезпечними є і інші види статевих злочинів, тому законодавством України передбачені суворі міри відповідальності за ці правопору¬шення. Страх перед покаранням є важливим профілактичним фактором, що застережливо діє на осіб схильних до аморальних вчинків та статевих злочинів. Профілактична робота повинна проводитись комплексно різними державними органами, громадськими організаціями, школою і звичайно батьками. Важливою ланкою в цій роботі повинно бути правильне статеве виховання дітей з самого раннього віку.
3.4. СТАТЕВІ НАДМІРНОСТІ
Серед шкідливих звичок, важливе місце займає звичка до надмірностей у статевому житті. Про статеву надмірність говорять і тоді, коли проміжки часу між статевими відправленнями недостатні для повного відновлення. За таких умов статева діяльність, як правило приносить шкоду здоров’ю.
Статевий потяг є однією з найсильніших реакцій організму, його можна порівняти з інстинктом самозбереження, або потягом до вживання їжі. Статевий потяг коріниться у самій природі людини, а її статева потреба є необхідною умовою повноцінного життя.
Статевий акт пов’язаний з великою затратою енергії, значною активізацією вегетативних функцій (прискорення дихання, серцевої діяльності, підвищення кров’яного тиску, підвищення температури тіла), опорно-рухового апарату і систем нейрогуморальної регуляції функцій.
Тривале зловживання статевою функцією призводить до виснаження (перенапруження) нервової системи і ендокринних залоз (особливо статевих), ослаблення серцевої діяльності. Симптомами (ознаками) статевого перенасичення є загальна втома організму. При тривалому статевому зловживанні задоволення від статевого життя притупляється, а інколи зникає взагалі. Не рідким наслідком статевих надмірностей є зниження імунної реактивності організму (білки використовуються не на синтез імуноглобулінів, а на синтез сперматозоїдів), підвищена захворюваність. Окрім того, надмірне статеве життя відвертає людину від всього того, що повинно складати головний зміст життя – фізичне, моральне та духовне вдосконалення.
Основними причинами, які спонукають людину до статевих надмірностей є такі.
• Підвищене статеве почуття у подружжя, як наслідок підвищеної нервової збудливості або надзвичайної вразливості;
• Наявність позашлюбних зв’язків (коли чоловік старається показати свою статеву здатність) і пов’язані з ними нервово-емоційні перенапруження; деякі захворювання нервової системи.
• Ранні шлюби. Нормативним віком вступу в шлюб в нашій країні вважається вік 19-20 років для дівчат і 23-24 роки для юнаків. Статеві надмірності в ранньому віці призводять до фізичного виснаження, затримки розумового розвитку, низької стійкості до інфекційних і простудних захворювань.
• Статеві зв’язки в стані алкогольного сп’яніння.
• Підстьобування статевої функції різними препаратами, частіше аналогами чоловічих статевих гормонів.
Тривала надмірна статева діяльність, відбиваючись на функціональному стані систем нейро-гуморальної регуляції функцій, спричиняє послаблення статевої функції чоловіків – імпотенцію. Як наслідок страждає одна з найінтимніших сторін особистого життя людини – статеве життя. У таких осіб втрачається апетит, життєрадісність, виникає апатія і безсоння, знижуються розумова і фізична працездатність. Внаслідок недостатності вироблення гормонів статевими залозами знижується тонус організму, ослаблюються всі його життєві процеси, загострюються хронічні хвороби, організм передчасно старіє. Щоб попередити подальший розвиток статевої слабкості, при перших її ознаках, необхідно тимчасово припинити статеву діяльність, усунути еротичні подразники, поліпшити якість харчування, виключити з харчового раціону гострі страви, категорично відмовитись від паління і вживання алкогольних напоїв, врегулювати режим праці і відпочинку.
Надмірне статеве життя негативно відбивається і на здоров’ї жінки. Наслідками статевої нестримності жінок є виснаження нервової системи, неврастенія, недокрів’я, стенокардія, загальна слабкість, зниження імунної реактивності організму, послаблення гормональної діяльності яєчників тощо. Часті приливі крові до статевих органів під час статевих відправлень у жінок ведуть до застійних явищ щодо кровообігу органів порожнини малого тазу, спричиняють гінекологічні захворювання.
Виснажуючи статеві залози і ослаблюючи їх гормональну діяльність, статеві надмірності жінок можуть викликати розлади менструального циклу, а згодом до згасання функції яєчників і передчасного старіння.
Інтенсивність статевого життя подружжя залежить від способу життя, рівня розумового і фізичного навантаження, темпераменту і, звичайно, віку. Вважається, що для здорових людей у молодому віці найбільш гігієнічним (безпечним для здоров’я) є статеві акти не більше 1-2 разів на тиждень, для більш старших осіб – 2-3 рази на місяць.
Важливим показником регулювання частоти статевих відправлень повинен бути стан самопочуття подружжя після статевих зносин. В нормі після статевих зносин людина не повинна бути стомленою і пригніченою, її не повинні турбувати неприємні відчуття в ділянці статевих органів.
Належить знати, що тривала статева стриманість завжди переноситься організмом легше, ніж статеве перенапруження. Щоб легше стримуватись від статевих зносин, не слід часто концентрувати свої думки на статевих епізодах, уникати розмов на сексуальні теми. Чоловік ніколи не повинен наполягати на статевий близькості з жінкою, якщо вона цього не бажає.
Дійовими засобами відвернення думок від статевих зносин, фактором, що гальмуюче діє на діяльність статевих залоз є фізична культура і спорт.
Чоловік повинен вміти володіти своїми почуттями. Нездатність до ста-тевого утримання більш характерне для осіб з психічною неврівноваже-ністю, обмеженістю життєвих інтересів і культурних запитів, моральною нестійкістю.
Підтримуючи свою статеву потенцію в межах фізіологічної норми дещо її стримуючи, людина економить сили і енергію, захищає себе від передчасного розумового і фізичного виснаження, зберігає бадьорість і життєрадісність, попереджує передчасне старіння. Фізіологічний механізм позитивного впливу на здоров’я статевого утримання полягає в збільшенні концентрації андрогених гормонів в крові чоловіка (при сім’явиверженні вони виводяться з організму). Особливо шкідливі статеві надмірності особам, які хворіють на склероз кровоносних судин і гіпертонію, а також людям похилого віку.
Помірність у статевому житті – важливий фактор доброго функціонального стану нервової системи, врівноваженості характеру, – передумова нормалізації і продовження статевої функції.
Негативно впливає на здоров’я людини і тривалість її життя повна відмова від задоволення статевої потреби організму (аскетизм). Вченими доведено – повний спокій будь-якого органу веде до порушення його нормального функціонування, а повна бездіяльність – до атрофії. Орган, що не тренується піддається зворотному розвитку. Тривала відсутність статевого життя часто є причиною порушень функцій залоз внутрішньої секреції, а згодом і порушень обміну речовин і енергії.
3.5. ОНАНІЗМ
Онанізм (мастурбація) – протиприродне (поза статевим актом) подразнення статевих органів для досягнення статевого збудження і задоволення статевої потреби. Як і статеві надмірності тривалий онанізм шкідливо впливає на здоров’я людини.
Причин виникнення цієї шкідливої звички багато. Онанірування підлітків може сприяти раннє статеве дозрівання і загострення статевих почуттів, у дітей онанізм може виникати внаслідок носіння тісного одягу, наявності глистів, гостриків, а також в результаті деяких внутрішніх і шкірних захворювань, які супроводжуються свербінням шкірних покривів та подразненням статевих органів. Онанірування, як правило, припиняється, коли юнак (дівчина) вступає в нормальне статеве життя.
Наслідком надмірної мастурбації є ослаблення організму юнака (в’ялість, блідність, безсоння, втрата апетиту), перенапруження функцій нервової (неврастенії), серцево-судинної та інших систем організму. Часте онанірування може бути причиною сповільнення фізичного розвитку, зниження фізичної і розумової працездатності підлітків. Профілактичні заходи щодо фізичного онанізму юнаків повинні зводитись перш за все до роз’яснювальної роботи про його суть, зокрема про його негативний вплив на здоров’я
Разом з тим хворим хронічним простатитом, які не мають стабільного статевого партнера і не мають можливості стабілізувати статевий режим рекомендується час від часу вивільняти простату від секрету мастурбацією (М.Левін, 2001). Автор стверджує, що при простатиті корисним є не стільки сам статевий акт, скільки еяколяція, якою він завершується. Адже саме при еяколяції внаслідок скорочення тазової мускулатури створюються сприятливі умови для природного масажу простати. За таких умов продовження регулярного “статевого життя” (одна еякуляція за 1-7 днів) є необхідною передумовою терапії простатиту. В розвинених країнах Заходу мастурбація вважається замінною формою сексуальної активності, ефективною секс-терапевтичною процедурою.
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
4. ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ СТАТЕВИХ РОЗЛАДІВ У ЧОЛОВІКІВ ТА ЇХ ДІАГНОСТИКА
Згідно з дослідженями Y.Sato (1997) статеві розлади включають пору-шення статевої диференціації, статеву неплідність і сексуальні дисфунк-ції, сред яких особливо поширеними є еректальні дисфункції (ЕД). ЕД – це трудності в досягненні і (або) підтриманні ерекції, достатньої для проведення задовільного статевого акту (Ogzine F.I., Zinet O.I., 1995; Montague D.K. et. ab., 1996).
Еректальна дисфункція в ряді випадків є інформативною ознакою таких серйозних захворювань, як діабет, гіпертонія, порушення обміну холестерину, атекросклерозу, депресій. Ось чому сучасні наукові дослідження показують, що наявність нормального сексуального життя є ознакою (передумовою) доброго здоров’я. В США еректальною дисфункцією страждають близько 30 млн. чоловіків (NIH Consensus Development Panel on Impotence // I/Amer. Med Assec. –1993. – Vol. 270. №1. p.83-90.). Встановлена виразна тенденція до прогресування ЕД у зв’язку із зростанням тривалості життя: в 40 р. ЕД стає 39% з 1709-ти опитаних чоловіків, в 50 років – 48%; у 60-літніх ЕД зустічалось у 57%, а у 70-літніх – в 67% випадків (Feldman H.A. et. al. 1994).
Основними факторами, які сприяють винекненню ЕД є такі (Верем-йов#М.Е., 1977; Дьяченко Т.В., Веремйов М.Е., Пересадін М.А., 2000):
• органічні причини, пов’язанні з порушенням утворення і розвитку судин, з гормональними і неврологічними порушеннями, порушеннями пещеристих тіл пеніса;
• психо-емоціональні причини, детерміновані центральними механізмами пригнічення еректальної функції без фізичної травми;
• змішані причини – різні варіанти зазначених причин.
Основними факторами ризику розвитку ЕД є хронічні захворювання (атеросклероз, гіпертонічна хвороба, цукровий і нецукровий діабет, печінкова недостатність, розсіяний склероз, хвороба Альцгеймера, ендо-кринні розлади тощо), хірургічні втручання (простатектомія, трансуре-тральна резекція простати), травматичні пошкодження (особливо спинно-го мозку), тривале використання деяких медикаментозних препаратів (гі-потензивних засобів, антидепресантів, транквілізаторів, гормональних препаратів тощо), куріння і жування тютюну, вживання алкогольних напоїв, а також роботи на шкідливих виробництвах та проживання в еко-логічно несприятливих умовах. Для тестування еректальних дисфункцій Rosen R.C., et. al. (1997) пропонують такий опитувальник (табл. 2).
Поширеною формою сексуальних розладів у чоловіків є так звана психогенна моносиндромна статева дисфункція з ознаками невротичних реакцій. Основною причиною її виникнення є психо-емоційна травма. Характерними симптомокомплексами цих розладів є зниження або відсутність адекватних статевих реакцій при збереженні спонтанних напружень пеніса і вираженім лібідо. Перед майбутньою статевою близкістю чоловіки з такою формою сексуальних розладів переживають непереборні фобії, ранній статевиї акт для них це серйозне випробування, неуспішність якого вони передбачають. Згодом у таких пацієнтів формується невроз чекання невдачі.
Таблиця 2
Міжнародний опитувальник статевого здоров’я
ЗАПИТАННЯ Рівень статевого здоров’я (в балах – від 0 до 5)
0 1
(дуже низький) 2
(низький) 3
(задовіль-ний) 4
(добрий) 5
(високий)
1. Як Ви оцінюєте ступінь своєї впевненості щодо досягнення і утримання ерекції? — Впевне-ність дуже низька Низька
Середня
Висока
Дуже висока
2. У тих випадках, коли при сексуаль-ній стимуляції у Вас виникла ерек-ція, як часто вона була достатньо сильною для вве-дення статевого члена в піхву? Сексу-альної актив-ності не було Майже ніколи або інколи Інколи (значно рідше, ніж у 50% випад-ків) Інколи (приб-лизно у 50% випад-ків) Часто (значно частіше, ніж у 50% випад-ків) Майже завжди або завжди
3. Як часто Вам вдавалось зберегти ерекцію після введення статевого члена у піхву? Не робив спроб здійсни-ти стате-вий акт Майже ніколи або інколи Інколи (значно рідше, ніж у 50% ви-падків) Інколи (близько 50% випад-ків) Часто (значно частіше, ніж у 50% ви-падків) Майже завжди або завжди
4. Наскільки важко Вам зберегти ерекцію до завершення статевого акта? Не робив спроб здійсни-ти стате-вий акт Надто важко Дуже важко Важко Трохи важку-вато Не важко
5. Здійснюючи статевий акт, як часто Ви отримували задоволення? Не робив спроб здійсни-ти стате-вий акт Майже ніколи або інколи Інколи (значно рідше, ніж у 50% ви-падків) Інколи (приб-лизно у 50% випад-ків) Часто (значно частіше, ніж у 50% ви-падків) Майже завжди або завжди
Шкала оцінки статевого здоров’я (наявність ерекції)
Примітка: сума балів 21 і менше вказує на наявність порушеннь ерекції.
Більш складні психічні полісиндромні сексуальні дисфункції характеризуються відсутністю адекватних реакцій щодо сексуальних про-явів. У таких пацієнтів сексуальні розлади формуються на фоні неврозів, екзогенних та ендогенних психозів, органічних уражень з виразними психопатологічними проявами (Возіанов А.Ф., Горпинченко#І.І., 1997). Ефективними методами лікування таких хворих є когнітивна терапія, недирективна терапія за К.Роджером, гешталь-терапія, сімейна психотера-пія, позитивна психотерапія і нейролінгвістичне програмування (Авдє-єв#Д., Пезешкіан Х., 1993; Бідлер Р., Гріндер Д., Сатір В., 1993; Гарбузов В.І., 1994; Перлз Ф., 1997; Дьяченко Т.В., Веремйов М.Г., Пересадін М.О., 2000).
Значного поширення серед чоловіків сьогодні набула діенцефальна форма статевих розладів. Пацієнти скаржаться на зниження лібідо (сексуального потягу), зниження статевої активності, слабку вираженість оргазму (без зниження еректальних здібностей).
Розрізняють екзо- і ендогенну форми діенцефальної дисфункції. Етіологічними факторами екзогенної діенцефальної статевої дисфункції є іонізуюче випромінення, вібрації і шуми на виробництві, інші екологічні і виробничі фактори; причиною ендогенних дисфункцій є хвороби сечостатевої системи, хронічні інфекції.
У чоловіків віком 29-45 років, які брали участь у ліквідації аварії на ЧАЕС, відмічені такі симптоми діенцефальної статевої слабкості (Т.В.Дьяченко, М.Е.Веремйов, М.О.Пересадін, 2000):
• зниження лібідо і збільшення оргастичних відчуттів;
• зменшення частоти сексуальних контактів;
• підвищена пітливість і серцебиття, зміна показників артеріального тиску крові.
• зниження працездатності і підвищена втомливість;
• підвищення синтезу протитканьових антитіл і циркулюючих імунних комплексів;
• пригнічення бактерицидної активності сироватки крові;
• лімфопенія, зниження концентрації -лімфоцитів з одночасним зменшенням Т-клітин крові.
Серед чоловіків, які попали під дію іонізуючого випромінення збільшилось число осіб з спинальними статевими дисфункціями (як наслідок пошкодження спинальних статевих центрів), генітально-рецептивних статевих дисфункцій (у осіб з простатитами, везикулітами, епідідімітами, уретрітами тощо), судинні, ендокринні, інволютивні і змішані статеві дисфункції з порушенням того чи іншого складового компонента купулятивного цикла (М.Е.Веремйов, 1997).
5. ДІАГНОСТИКА СТАТЕВИХ РОЗЛАДІВ ЧОЛОВІКІВ СПРИЧИНЕНИХ ПОРУШЕННЯМ ФУНКЦІЙ ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ
Оцінку стану чоловічих статевих залоз і сексуальної функції особи, яка звернулася до андролога варто розпочинати із заповнення анкети такого змісту (опитувальник Меллана):
• прізвище, ім’я і по-батькові;
• дата заповнення анкети;
• одружений;
• неодружений;
• розлучений.
У кожному з розділів обведіть цифру, яка стоїть проти ряду, що найбільш відповідає вашому станові на даний момент.
І. Потреба в статевих зносинах. Якщо б це залежало тільки від наявного в мене в даний момент статевого бажання (незалежно від напруження статевого члена) я мав би зносини:
0 – взагалі ніколи або не частіше одного разу на рік;
1 – кілька разів на рік, але не частіше одного разу на мі¬сяць;
2 – два-чотири рази на місяць;
3 – два рази на тиждень або трохи частіше;
4 – щодоби один або кілька разів.
II. Настрій перед зносинами:
0 – сильний страх невдачі, а тому спроб ніколи не робив;
1 – виражена невпевненість, а тому шукаю привід, щоб ухили¬тись від спроби;
2 – деяка невпевненість, але від спроби не ухиляюсь (або провожу зносини на догоду дружині без внутрішнього спонукання, або щоб випробувати себе;
3 – головним чином жадання насолоди, оволодіння жінкою, зносини починаю без побоювань;
4 – завжди тільки жадання насолоди, ніколи не відчуваю ні¬яких сумнівів.
III. Статева заповзятливість (роблю дії на проведення статевого акту):
0 – взагалі не роблю, або з інтервалом не менше року;
1 – кілька разів на рік, але не частіше одного разу на мі¬сяць;
2 – кілька разів на місяць, але не частіше одного разу на тиждень;
3 – два рази на тиждень, або трохи частіше;
4 – щодоби один або кілька разів.
ІV. Частота здійснення статевого акту. Мені вдається здійснити статеві зносини (хоча б і не цілком повноцінні за формою, тобто короткочасні або при недостатній ерекції статевого члена):
0 – взагалі ніколи не вдається;
1 – дуже рідко;
2 – в більшості випадків;
3 – у звичайних умовах завжди;
4 – в будь-яких умовах і завжди, навіть якщо обставини цьому не сприяють.
V. Напруження статевого члена (ерекція):
0 – ерекції при спробах зносин взагалі немає;
1 – на початку ерекція достатня, однак в момент зносин слабшає, і введення члена не вдається;
2 – доводиться робити зусилля або місцеві маніпуляції, щоб викликати достатню для введення ерекцію (або ж ерекція слаб¬шає після введення);
3 – ерекція неповна, але введення вдається без особливих зусиль;
4 – ерекція настає в будь-яких умовах.
VI. Тривалість зносин. Сім’явилиття настає:
0 – ще до введення члена в піхву жінки;
1 – в момент введення або через декілька секунд після нього;
2 – приблизно через одну хвилину;
3 – через 2–5 хвилин;
4 – за будь-яких обставин здатний довільно затримувати акт до настання певного задоволення у жінки.
VII. Частота статевих відправлень. Сім’явилиття відбувається при зносинах (або нічних полюціях, онанізмі тощо) у середньому:
0 – взагалі не відбувається або не частіше одного разу на рік;
1 – кілька разів на рік, але не частіше одного разу на місяць;
2 – кілька разів на місяць, але не частіше одного разу на тиж¬день;
3 – два рази на тиждень, або трохи частіше;
4 – щодоби один або кілька разів.
VIII. Настрій після статевих зносин (або невдалої спроби):
0 – крайня пригніченість, відчуття катастрофи (або відрази до дружини);
1 – розчарування, прикрість;
2 – байдужість (або деякий осадок від думки про те, що жінка залишилася незадоволеною;
3 – задоволеність і приємна втома;
4 – повна задоволеність і душевне піднесення.
IX. Оцінка успішності статевого життя:
0 – жінка не хоче близькості зі мною;
1 – жінка робить закиди;
2 – у статевому житті бувають успіхи і невдачі;
3 – статеве життя проходить загалом успішно;
4 – здатний за будь-яких обставин задовільнити жінку.
X. Тривалість статевого розладу:
0 – від початку статевого життя;
1 – більше півроку;
2 – менше півроку;
3 – в даний момент немає ніяких розладів, але вони траплялися раніше (особливо на початку статевого життя);
4 – не знаю, що таке труднощі в статевому житті.
Перші три розділи анкети відображають рівень статевої активності, розвитку статевої домінанти і характер статевої конституції. Розділи ІV- VІ характеризують об’єктивні показни¬ки реалізації коопулятивного циклу (стан ерекції, тривалість фрикцій і еякуляторної фази). Розділи VІІ-ІХ дають уявлення про загальний рівень статевих відправлень і емоційний стан особистості у зв’язку з оцінкою успішності статевої діяльно¬сті. Розділ Х вказує на тривалість статевого розладу.
Кількісну оцінку кожного з розділів анкети сексуальної функції чоловіків виражено в п’ятибальній системі. В ній перші три цифри (0-2) характеризують різні ступені патологічного зниження статевої функції, цифра “3” відповідає середній статистичній нормі, цифра “4” характеризує сильну статеву конституцію або період вікової домінантної гіперсексуальності. Середня статисти¬чна норма для чоловіків зрілого віку виражається в числі 30, яке становить суму з 10 трійок кожного розділу.
Виникнення статевих розладів у чоловіків в звичній мірі зумовлено запальними процесами в передміхуровій залозі і сі¬м’яних міхурцях. При хронічному простатиті і везикуліті часто відмічається зміна розмірів, консистенції, рухомості, чутливості простати, змінюється склад її секрету.
Діагностика хронічного простатиту ґрунтується на даних анамнезу (суб’єктивних відчуттях хворого) і клінічних симптомах, результатах пальпації передміхурової залози через пряму кишку, мікроскопічних досліджень її секрету. В ряді випадків важливо враховувати наявність непрямих ознак, з допомогою яких можна тестувати “слабкі місця” (Времйов М.Е., 1998): варікозні захворювання вен ніг, мерзнучі навіть у теплі ноги, слабкий пульс на венах стоп, зовнішній і особливо внутрішній геморой, розширення вен сім’яного канатика, гемангіоми (судинні плями), на шкірі стегон, попереку, тривалий анурез у хлопчиків після 4-5 років, ніктурія, слабка статева капституція з незначним оволосінням і пізнім початком статевого дозрівання, травми статевих органів, опромінення, несприятливі екологічні фактори, запалення будь-яких відділів сечостатевої системи, переохолодження, незагартованість організму, перегрівання промежини, тривале перебування на сонці у вузьких плавках або переохолодження від мокрих плавок після купання, різноманітні мікротравми, систематичні запори, надмірне вживання жирних, гострих, кислих, солоних страв в харчуванні, стримання сечовиділення, гіподинамія. Провокуючими факторами розвитку простатитів є радикуліт поперикового відділу хребта і імунодефіцити, які призводять до зниження імунітету.
Перед повторним дослідженням хворий повинен спорожнити сечовий міхур. Це необхідно для того, щоб звільнити уретру від лейкоцитів і слизі при наявності хронічного уретриту. При хронічному і катаральному простатиті форма, консистенція і чутливість залози майже не відрізняється від нормативних величин. Зменшення залози або западання в ділянці однієї з часток свідчить про руйнування запальним (гнійним) процесом її залозистої тканини. Нерівномірна консистенція залози (м’якіші ділянки чергуються твердішими) свідчать про наявність інфільтративного процесу або вогнищ зруйнованої тканини. При переході запального процесу в рубцювання пальпуються ділянки ущільнення на тлі еластичної консистенції простати. При в’ялій залозі (атрофія м’язових волокон) навіть легкий її масаж спричиняє виділення слизово-гнійного секрету у порівняно великих дозах.
Основним критерієм оцінки препарату секрету передміхурової залози є аналіз співвідношень кількості лейкоцитів і лецитинових зерен. У здорових осіб кількість лейкоцитів в полі зору мікроскопа не більше 8-10, а лецитинових зерен досить багато. В секреті передміхурової залози в період запилення в полі зору мікроскопу виявляють понад 15-20 лейкоцитів, кількість лецитинових зерен зменшена аж до повної відсутності. Чим поширеніший запальний процес, тим більше лейкоцитів і менше лецитинових зерен. Зменшена кіль¬кість лейкоцитів з наростанням числа лецитинових зерен в процесі лікування хворого свідчить про зворотній розвиток хронічного запаль¬ного процесу. При інкапсуляції гнійного вогнища кількість лейкоцитів не зменшується, а число лецитинових зерен зростає (Б.А.Вартапетов, О.М.Демченко, 1972).
Ефективним методом дослідження передміхурової залози є паль¬цеве ректальне обмацування. Перед дослідженням хворий повинен спорож-нити сечовий міхур. Дослідження простати проводять в таких положеннях хворого:
• в коліно-ліктьовому або напівзігнутому вертикальному;
• на правому боці, з приведеними до живота ногами;
• на спині з розве¬деними і зімкнутими в колінних та кульшових суглобах ногами.
Колінно-ліктьове положення найбільш зручне для отримання соку простати; ослаблених хворих обстежують в положенні на боці; для визначення розмірів простати та її зміщуваності користуються дворучним дослідженням в положенні хворого на спині (більш точно розміри простати визначають з допомогою ультразвукового дослідження).
У здорових чоловіків простата визначається на відстані 3-4 см від анального отвору, її поперечний діаметр біля основи – від 2,2 до 4,5 см, поздовжній – від 2,5 см до 3,5 см, товщина – 1,5-2,5 см; межі залози виразні і чіткі, посередині виділяється поздовжня борозенка, яка поді¬ляє її на дві частки (Й.М.Аптер, 1972). Значна кількість сполучнотканинних елементів робить передміхурову залозу компактною, а добре розвинуті м’язові волокна – гнучко-еластичною.
Сік простати містить в собі білкові речовини, переважно глобулінової фракції. Дослідженнями К.К.Йоцус і В.А.Вайчувенс (1973, 1980) встановлено, що сік хворої передміхурової залози містить в собі нові білкові фракції: гама -1, -2, -3 – глобуліни; при везикулопростатиті виявлялись лише гама -1 – глобуліни. При виразній формі олігоспермії при хворобі передміхурової залози відмічається збільшення концентрації високомолекуларних білків при одночасному зниженні низькомолекуляр-них (О.Л.Тіктінський, Л.С.Пупкова, 1984).
З клінічно-лабораторних досліджень при простатитах використову-ють проби сечі, соку передміхурової залози, рідше застосовують біопсію простати.
Двосклянкова проба дослідження сечі полягає в отриманні 50-60 мл сечі в одну склянку, решти – в іншу (перед пробою хворий не пови¬нен мочитися 3-5 годин). При наявності запального процесу в передній або задній уретрі перша порція сечі буде каламутна (наявність слизі та гною), друга порція – прозора.
При проведенні трисклянкової проби передню частину уретри промивають з допомогою катетера. Тоді ставлять двосклянкову пробу. За рівнем прозорості чи каламутності отриманої промивної рідини та двох порцій сечі визначають яка ділянка уретри запалена.
Для отримання соку передміхурової залози масажують кожну її дольку окремо – простату погладжують в напрямку від основи до вер-хівки залози паралельно уретрі. Закінчують масаж погладжуванням за-лози зверху вниз уздовж міждолькової борозенки. Це сприяє виділенню соку простати в сечівник і на зовні, де її збирають на предметне скло для аналізів. В нормі секрет простати – це опалесцентна рідина слабо-лужної реакції; в полі зору мікроскопа знаходять поодинокі лейкоцити, лецитинові і крохмальні зерна. При запальних процесах сік простати містить в собі патогенні мікроби, збільшену кількість лейкоцитів; певне прогностичне значення має співвідношення лейкоцитів і лецитинових зерен.
Велике значення для судження про функціональний стан передміхурової залози мають такі її компоненти, як кисла фосфатаза і лимонна кислота. Величина кислої фосфатази в спермі здорових чоловіків є відносно постійною, її рівень істотно знижується у хворих з різними формами гіпогонадизму (Radoch I Homolgo, 1961).
Вироблення лимонної кислоти простатою перебуває під гормональним контролем, на що вказують клінічні спостереження пов’язані з кастрацією. Після кастрації піддослідних тварин лимонна кислота повністю зникає з простатичного секрету. Введення тестостерону відновлює синтез лимонної кислоти передміхуровою залозою.
У здорових чоловіків вміст лимонної кислоти в секреті передміхурової залози коливається в широких межах – від 500 до 2700 мг. За даними Б.А.Вартапетова і О.М. Демченко (1972) зменшення концентрації лимон-ної кислоти нижче 200 мг% свідчить про виражене порушення функції передміхурової залози, характерне для патологічного перебігу клімаксу.
Про функціональний стан передміхурової залози і інших статевих залоз можна судити за показником (типом) кристалізації секрету простати. Краплю секрету передміхурової залози отриману після її масажу наносять на предметне скло. Препарат висушують при кімнат¬ній температурі, додають краплю фізіологічного розчину і розгляда¬ють при малому збільшенні мікроскопу. В міру випаровування фізіоло¬гічного розчину в препараті з’являється певний вид кристалізації. У здорових чоловіків він характеризується типовим феноменом – “лист папороті”. При порушенні функції статевих залоз структура кристалізації порушується. Її зв’язок з рівнем андрогенної стимуляції показано в таблиці 3.
Таблиця 3
Взаємозв’язок між кристалізацією і рівнем андрогенної стимуляції
(за Б.А.Вартапетовим і О.М. Демченко, 1972)
Вид кристалізації Андрогенна стимуляція
У вигляді правильно розкладеного листа папороті Нормально (+++)
Папоротеподібна структура збережена, гілки скелетизовані, виснажені, зігнуті Помірна андрогенія (++)
Кристали деформовані, стовщені з багатьма гілками химерної форми Виражена гіпоандрогенія (+)
У препараті на тлі аморфної структури поодинокі грудочки кристалів Відсутня (–)
В ряді випадків для діагностики захворювань передміхурової залози використовують біопсію з наступним цитологічним і гістологіч¬ним дослідженням отриманого матеріалу, проводять цистоскопію та рентгенологічне дослідження (інструментальні методи).
6. ЗАПАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ
Серед багатьох класифікацій статевої імпотенції найбільшого визнання набула класифікація Й.М.Аптера (1972), побудована за етіологічним принципом. Згідно даної класифікації у чоловіків виділяють такі основні форми порушень статевої функції (імпотенції).
1. Психогенна (невротична, умовно-рефлекторна). До цієї форми імпотенції відносять всі випадки статевих розладів, які зумовлені порушенням вищої нервової діяль¬ності в резу¬льтаті психічних травм, дисгармоній в статевому житті, статевих збочень і відхилень, інших конфліктних чинників, які порушили нормальний перебіг фаз копуляційного циклу (лібідо, ерекція, еякуляція, оргазм).
2. Нейрогенна або цереброспінальна (внаслідок органічних захворювань центральної нервової системи, інфекцій, травм, пухлин, інтоксикацій, променевих уражень тощо).
3. Соматогенна, як наслідок гострих і хронічних соматичних захворювань (інфекцій та інтоксикацій, соматогенної астенії).
4. Ендокринна, спричинена порушенням функцій (захворюванням) залоз внутрішньої секреції.
5. Рецепторна, або уро-генітальна, як наслідок захворювань місцевих статевих органів (недорозвинення, інфекцій, травм, інтоксикації, променевого ураження тощо).
Окрему групу хворих, які потребують особливої тактики лікування і цілеспрямованої психотерапії, становлять особи із сексуальними неврозами. При відсутності урологічних захворювань таких хворих належить направляти до психоневролога, і в жодному разі не призначати масаж простати, гормонотерапію тощо. Маніпуляція на статевих ор¬ганах в урологічному кабінеті у хворих на сексуальні неврози завдає шкоди, оскільки є додатковою травмою, яка посилює невротичний стан (Й.М.Аптер, 1972).
Серед причин рецепторної імпотенції провідне місце належить хронічним простатитам. Етіологічно виділяють інфекційні і застійні простатити.
Застійні (асептичні) простатити обумовлені застоєм секрету зало¬зи і еякуляту внаслідок неритмічного статевого життя, статевої абстиненції, утримання. Причиною цієї форми хронічного запалення передміхурової залози можуть бути і виразні застійні явища венозної крові в ділянці малого таза та мошонки. Цьому сприяє надмірний розвиток сечо¬статевого венозного сплетіння – велика кількість звивистих тонкостін¬них вен в ділянці малого тазу. За певних умов (при тривалому порушенні нормального статевого життя, зловживанні статевим зносинами, інтенсивній мастурбації, частих незадоволених статевих збудженнях, перерваних або затягуваних статевих актах) у венозних судинах малого тазу депонується значна кількість крові. За таких умов знижується тонус м’язів передміхурової залози, зменшується її скоротлива функція. Внаслідок цього відбувається неповне спорожнення секрету і при наявності інфекції розвивається хронічний інфекційний простатит.
В 50-х роках в урології переважала думка про те, що простатит має переважно інфекційне походження. Це породжувало у хворих нереалізовані практичні надії вилікуватись з допомогою лише вірно підібраних антибактеріальних препаратів. Сьогодні в медичній науці є достатньо доказів, які вказують на те, що мікробний компонент в походженні простатиту є вторинним (М.Левін, 2001). Він приєднується до вже присутніх структурних змін в предміхуровій залозі. Ці зміни не лише є початковим етапом простатиту, але й виявляють суттєвий вплив на подальший перебіг цієї хвороби.
Для попередження запальних процесів в передміхуровій залозі треба перш за все запобігати за¬стійним явищам у ділянці малого таза. Для цього необхідно чергувати сидячу розумову роботу з фізичною роботою на свіжому повітрі, не до¬пускати запорів, не переривати статевий акт з метою попередження за¬пліднення жінки (користуватися презервативами або іншими засобами контрацепції), не зловживати частими збудженнями, особливо на фоні тривалого утримання і без статевого акту.
Гостра гіперемія передміхурової залози часто спостерігається у молодих чоловіків, особливо у військовослужбовців, які не ведуть регулярного статевого життя і не займаються онанізмом.
Інфекційні простатити можуть бути викликані бактеріями, вірусами, мікоплазмами, тріхомонадами, кишковими або тифозними паличками тощо. Найчастіше інфекція проникає в залозу при запаленні заднього відділу сечівника, особливо після катетеризації сечово¬го міхура, цистоскопії та інших ендоуретральних маніпуляцій.
Патогенетично виділяють декілька груп простатитів (О.Л.Тіктінський і інші, 1985). Гематогенні простати виникають при запальних інфекційних захворюваннях шляхом інфікування з вогнищ інфекції (у хворих хроніч-ним тонзилітом, гайморитом, фронтитом, пневмоніями, холециститами, гнійними захворюваннями шкіри тощо.
Окрему групу становлять простатити, що виникають внаслідок інфікування залози уриногенно через сечівник або запалення нирки та сечовий міхур:
– уриногенним висхідним шляхом (у хворих уретритами) – а також після статевого акту з жінкою, яка страждає інфекційними захворюваннями статевих органів;
– уриногенним низхідним шляхом (при запально-гнійних захворюваннях нирок);
– висхідним каналікулярним шляхом (при епідидимітах, фолікулітах, деферентитах).
До третьої групи належать простатити, які розвиваються внаслідок інфікування лімфогенним шляхом при захворюваннях тканин та органів, які розта¬шовані поряд (проктити, тромбофлебіт геморойних вен тощо). В залежності від переважного ураження елементів простати І.М.Прудомін-ський виділив чотири форми хронічних простатитів: катаральний, фолікулярний, паренхіматозний і парапростатит.
При катаральному простатиті (перша стадія процесу) запалені тільки вивідні протоки, іноді слизові оболонки поряд розташованих залозистих дольок. Вивідні протоки залози заповнені зрушеним епітелієм. При цій формі простатиту величина залози змінюється не суттєво, перебіг запального процесу млявий, проміжна тканина залози не уражена запальним процесом. Внаслідок сильно вираженої болючості масаж передміхурової залози при цій формі простатиту не можливий.
У другій (фолікулярній) фазі запального процесу деструкція епітелію більш виражена. Внаслідок набухання слизової оболонки вивід¬них протоків спостерігається часткове закупорювання їх просвіту. Депонуючись в залозі продукти запалення розтягують порожнини фолікула, утворюється гнояк. Дегенеративні і проліферативні зміни сецернуючого епітелію залози спричиняють порушення його функції. Як наслідок, в секреті простати зменшуються або повністю зникають лецитинові зерна. З вивідних протоків слизової оболонки залозистих часток запальний процес поширюється на проміжну тканину. Інфільтрований з набряком проміжної тканини фолікул виступає у вигляді зерна (горошини) на поверхні залози. Такий фолікул при пальпації болісний. Порушення функціональної здатності простати у цій фазі пов’язане з інтоксикацією залозистого епітелію бактеріальними токсинами і продукта¬ми запального процесу.
Нагромаджування продуктів запального процесу призводить до значного розширення залозистих трубок предміхурової залози, перегородки між окремими дольками стають тонкими і розриваються. Після цього запальний процес переходить на проміжну тканину – частковий або розлитий паренхімозний простатит. Внаслідок розплавлення інфільтратів виникає велика кількість обмежених абсцесів. Розміщуючись в частках залози окремо або зливаючись між собою вони утворюють один гнояк (флегматозний простатит). Інколи біляклітинний інфільтрат у про¬міжній тканині заміщується сполучною тканиною з локаль¬них рубцевих утворень, перетворюючи цілу дольку передміхурової залози в рубцеву тканину.
Поширення запального процесу з передміхурової залози на сусі¬дню з нею клітковину спричиняє розвиток парапростатиту. В окремих випадках при лімфогенному або гематогенному проникненні інфекції, розвивається ізольований парапростатит без ураження тканини передміхурової залози; коли ж інфекція надходить до залози по венозних судинах то може виникнути гнійний тромбофлебіт із септичними явищами нагноєння перипросататичної клітковини і утворенням великої кількості гнояків.
Вказані об’єктивні морфофункціональні зміни запаленої передміхурової залози проявляються самими різноманітними, досить часто не¬зрозумілими і не передбачуваними щодо діагнозу, суб’єктивними відчут¬тями. Основні з них такі:
• свербіння або коління в ділянці сечівника, заднього проходу, промежини;
• тупі болі в ділянці крижів, попереку, яєчках, стегнах – за ходом сідничного нерва. Ці відчуття не постійні, вони то посилюються (після статевих зносин, прийнятті алкоголю), то затухають;
• після сечовипускання або при дефекації з уретри виділяється кіль¬ка крапель слизового або слизово-гнійного секрету залози без домішки сперматозоїдів – простатерея (механічне видавлювання секрету залози при проходженні по прямій кишці твердих калових мас);
• сперматорея – мимовільне виділення з уретри секрету сім’яних міхурців, що містять сперматозоїди. Найчастіше сперматорея спостерігає¬ться при запорах, як наслідок значного напруження черевного преса, скорочення прямої кишки і сім’яних міхурців, а також у період порів¬няно тривалого статевого утримання;
• больові відчуття неврологічного характеру, що зумовлені подразненням нервових корінців попереково-крижового відділу хребта;
• сечоміхурові симптоми (часті позиви до сечовипускання) пов’язанні з незнач¬ною кількістю виведеної сечі, в’ялий струмінь (про порушення процесів сечовиведення у чоловіків писали ще Гіпократ і римський лікар Гален).
Сечоміхурові симптоми досить часто спостерігаються і при аденомі передміхурової залози. Тому при діагностиці даних захворювань у хворих зрілого віку необхідно забезпечити диференційований підхід. Навіть незначні утруднення се¬човиділення, стоншення струменя сечі у хворого з анамнезом хронічного простату тривалістю 10 років і більше (особливо при поєднанні з такими симптомами, як сухість в ротовій порожнині, слабкість, адинамія), повинно насторожувати чоловіків, спонукати їх до обстеження в спеціаліста на предмет склерозу передміхурової залози.
Виразність сексуальних синдромів у хворих навіть з незначними змінами передміхурової залози в значній мірі залежить від втягування в запальний процес сім’яного горбика і сім’яних міхурців.
Тиктінський О.Л. і співавт. (1985) окремо виділяють атипічну клі¬нічну форму хворої передміхурової залози з незвичною локалізацією болі (лише в яєчках, прямій кишці, поперково-крижовій області, нижніх кінцівках тощо). Це пояснюється складною іннервацією передміхурової залози. Таких хворих досить часто лікують з діагнозом попереково-крижовий радикуліт, фолікуліт, проктит тощо.
Діагноз простатиту охоплює такі етапи (Н.Е.Времйов, 1998): 1)#гострий бактеріальний; 2) хронічний бактеріальний; 3) небактеріаль-ний і простатодінія (табл. 4).
Таблиця 4
Характеристика окремих типів простатиту
Тип Причина Симптоми
1.Гострий бактеріаль-ний Спричиняється мікробами (бактеріями, вірусами, грибками) Інтенсивні, але не тривалі. Жар (холод), в сечі кров, в ділянці малого тазу і мошонки біль, сечовиділення утруднене)
2.Хронічний бактеріаль-ний Спричиняється мікроорганізмами Тривалість різна, зумовлена інфекціями сечостатевих шляхів, які повторюються. Сечовиділення утруднене, біль в ділянці малого тазу, в мошонці, статевого члена тощо.
3.Небактері-альний Не пов’язаний з бактеріями і не залежить від інфекцій (причини кінцево невідомі) Ті ж, що і при хронічному бактеріальному
4.Простато-дінія Болючість предміхурової залози може бути спричинена спазмами м’язів шийки сечового міхура, сечівника (не пов’язана з інфекцією) Ті ж, що і при хронічному бактеріальному
Причиною бактеріального (інфекційного) простатиту досить часто є стрептококи і стафілококи, які живуть в різних органах здорового організму і спричиняють запальний процес лише за умови зниження захисних сил організму. У 30% випадків, причиною хронічного простатиту є хламідії і гардинели (умовнопатогенні мікроорганізми), які активізуються при зниженні імунної реактивності організму. У 5-20% хворих ганококовим простатитом захворювання виникає після перенесеного гонорейного уретриту. У 15-30% хворих тріхомонадний простатит виявляється на фоні специфічного уретриту. Значна частина простатитів обумовлена діяльністю віруса герпеса, а також спричинена невірно проведеною антибактеріальною терапією (грибковий простатит).
Внаслідок постійного подразнення великої кількості нер¬вових рецепторів запаленої передміхурової залози рефлекторно змінюється стан нервової системи і психіка хворого. Основною причиною цього е значна тривалість (один-два місяці і більше) перебігу хронічного простатиту. За умови відсутності лікування і несер¬йозного ставлення хворого до хвороби хронічний простатит може три¬вати декілька років. Постійний дискомфорт, недостатня обізнаність щодо хвороби із складністю її діагностування за суб’єктивними ознаками, переоцінка тяжкості свого захворювання на фоні прогресуючого зниження статевої функції досить часто призводить до розвитку неврастенічних явищ з порушенням сну, серцево-судинних і статевих розла¬дів. В окремих випадках знижується ерекція (інколи повністю), приско¬рюється сім’явилиття, стає болісною еякуляція, знижується відчуття оргазму, заявляються часті полюції.
Хронічний простатит не загрожує життю хворого, але відрізня¬ючись низькою ефективністю лікувальної терапії дуже часто призводить до порушень статевої функції (імпотенції). Кінцевим наслідком тривалого хронічного простатиту є рубцювання з утворенням рубцевих звужень передміхурової ділянки простати (склероз передміхурової залози). 3а таких умов утруднюється сечовиведення і можуть виникати важкі форми недостатності нирок.
Запальні процеси передміхурової залози є однією з причин екскреторної неплід¬ності чоловіків. Адже наявні в секреті передміхурової залози лейкоцити, бактерії та їх токсини шкідливо діють на сперматозоїдів. Підвищена кислотність соку запаленої передміхурової залози, наявність в ній слизу створює значну перешкоду для нормальної рухливості сперматозоїдів. За таких умов запліднювальна здатність сперматозоїдів значно знижується.
Причиною порушень статевої функції чоловіків може бути атонія передміхурової залози. В нормі м’язова тканина простати знаходиться в стані певного тонусу – невеликого скорочення. Внаслідок різних паталогічних змін м’язова тканина передміхурової залози атрофується, надмірно розслаблюється і втрачає свою здатність до скорочення. В нормі м’язова тканина простати становить близько 70% від її загальної маси. Паталогічна простата має в своєму складі близько 40% і менше м’язових структур.
Наслідком недостатнього тонусу м’язів передміхурової залози та атрофії знач¬ної кількості м’язових волокон є неповнє спорожнення залози, розтягнення залозистих трубок з виникненням застійних форм простатиту. Причини атонії передміхурової залози різноманітні і кінцево невідомі. Здебільшого вона (атонія) зумовлена порушенням кровообігу і застоєм венозної крові в органах малого таза внаслідок зловживання мастурбацією, статевих надмірностей, перерваних, затягуваних статевих актів, статевих збуджень, які не завершуються еякуляцією.
Характерними симптомами атонії передміхурової залози є суб’єктивні відчуття повноти і важкості в ділянці заднього проходу та промежини, виділення з уретри в кінці сечовипускання або в час дефекації простатичного секрету чи сперми. Порушення сечовипускання, частіші позиви, в’яло-переривчиста струмина, виділення сечі краплями в кінці сечовипускання – усе це ознака атонії м’язового апарату передміхурової залози, який бере участь у спорожненні сечового міхура (Б.Л.Полонський, Ю.О.Борисенко, 1972). Хворі з атонією передміхурової залози часто скаржаться на постійну втому, дратівливість, безсоння, пригніче¬ний стан, шлунково-кишкові розлади, болі в ділянці хребта і крижів. Досить часто у таких хворих на фоні підвищеної сексуальної збудливо¬сті спостерігається зниження адекватних і спонтанних ерекцій (аж до їх повного припинення), прискорене сім’явилиття, більш часті нічні полюції.
При пальпації атонічна передміхурової залози дещо збільшена за обсягом, не має чіт¬ких контурів, в’яла, безболісна. Навіть легкий масаж і слабке натискування на залозу спричиняє виділення значної кількості секрету з вели¬ким вмістом лейкоцитів.
Відновити нормальний м’язовий тонус простати надзвичайно важко. Найбільш ефективним лікувальним заходом атонії передміхурової залози є періодичний про¬тягом 2-3 місяців масаж залози. Показана фарадизація, ректальна дарсонвалізація, різні види гідротерапії, застосування тонізуючих (стрихніну, миш’яку, пантокрину, прозерину) і гормональних (андрогени, кортикостероїди, гонадотропін) препаратів. Щоб запобігти рецидивам хворим рекомендується ретельне обстеження і тривале лікування.
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
7. ЗАПАЛЕННЯ СІМ’ЯНОГО ГОРБИКА І СІМ’ЯНИХ МІХУРЦІВ
Тісний анатомічний зв’язок передміхурової залози з сім’яними міхурцями, задньою уретрою і сім’яним горбиком зумовлює системне захворювання цих органів при різних запальник процесах. При цьому в основі запалення усіх цих органів лежать одні й ті ж фактори: тривале зловживання мастурбацією, почи¬наючи з раннього віку, незадоволене статеве збудження, тривало застосову¬вані перервані і затягуванні статеві акти, статеві надмірності, переохо¬лодження, сидяча робота тощо. Зумовлюючи порушення кровообігу (венозний застій) в ділянці малого таза усі ці фактори за певних умов (наявність інфекції, переохолодження) сприяють розвитку хронічного простатиту, фолікуліту, уретриту, везикуліту, епідиміту.
Фолікуліт (запалення сім’яного горбика). В сім’яному горбику зна-ходиться велика кількість рецепторів, які беруть участь в здійсненні статевої функції чоловіків, зокрема ерекції і еякуляції. Запальні про¬цеси в ділянці задньої уретри і сім’яного горбика завжди супроводжують¬ся частими полюціями і прискоренням еякуляції. Інфекційний фолікуліт часто розвивається на тлі заднього уретриту, простатиту і запалень сім’яних міхурців.
Ще в 1955 році А.І.Васильєв виділяв чотири форми запалення сім’яного горбика: поверхневий фолікуліт (м’яка інфільтрація поширю-ється на слизову оболонку сім’яного горбика), інтерстиціальний (дрі-бноклітинна інфільтрація перетворюється в рубцеву тканину або щільний інфільтрат), мішаний і атрофічний фолікуліти. При мішаному фолікуліті на поверхні сім’яного горбика формуються невеликі (від макового зернятка до конопляного зерна) міхурці з вмістом жовто-білого кольору. Атрофічний фолікуліт характеризується зменшеними розміра¬ми сім’яного горбика. Внаслідок порушення тонусу м’язів, які оточують гирло сім’явивідних проток відмічається послаблення ерекції, запізнення еякуляції і ослаблення оргазму. Сполучнотканинне переродження сім’яних горбиків може призвести до зниження збудливості нервових закін¬чень і втрати оргастичних відчуттів.
Основним методом діагностики фолікулітів є уретроскопічне дослідження, а також пальцево-ректальне (болючість при натисканні на уретру в ділянці сім’яного горбика).
Лікування фолікулітів пов’язане перш за все з усуненням при¬чин, які спричиняють застійні явища в органах малого тазу. У випадках коли запалення сім’яного горбика є вторинним, і спричинене хронічним простатитом або везикулітом, доцільно, насамперед, лікувати запальний процес передміхурової залози і сім’яних міхурців. Після цього приступають до лікування фолікуліту. При м’якому і змішаному інфільтраті Б.Л.Полонський, Ю.О.Борисенко, 1973) рекомендують змащувати сім’яний горбик 20%-ним розчином нітрату срібла через уретроскоп один раз на п’ять днів. Під час та¬кого лікування хворий повинен утримуватись від статевих збуджень і зносин. При поліпозних фолікулітах найдоцільнішою є ендоуретральна електрокоагуляція через уретроскоп. Застосовують також теплові проце¬дури у вигляді теплих сидячих ванночок (38-39°С), гарячі мікроклізми, грязе- і озокерито- лікування, ін’єкції біогенними стимуляторами, всередину приймають йодид калію тощо.
Везикуліт (запалення сім’яних міхурців), як і фолікуліт, зде¬більшого поєднується з простатитом і епідидимітом. Інфекція (стафілококи, стрептококи, псевдо дифтерійна, тифозна палички тощо) проникає в сім’яні міхурці в основному із запаленої задньої уретри через сім’явивідні протоки, безпосередньо з простати або через кровоносні та лімфатичні судини з інших хворих органів та тканин.
Симптомами гострого везикуліту є загальна слабкість, підвищення температури до 38 і більше, важкість в ділянці промежини і прямої кишки з іррадіацією в ділянку сечового міхура, пахвинну зону, попереково-крижовий відділ хребта. У хворого підвищується статева збудливість. Внаслідок звуження або перегину сім’явивідної протоки в час еякуляції виникають колючі болі, які поширюються в передміхурову залозу і головку статевого члена. Ерекції часто не припиняються після здійснення статевого акту.
Кінцевий діагноз везикуліту ставлять на основі пальпації сім’яних міхурців через пряму кишку, а також шляхом аналізу результатів мікроскопічних досліджень секрету міхурців, везикулографії. При катаральному везикуліті в час паль¬пації відзначають незначну болісність і набряклість тканини у ді¬лянці міхурців; при інфільтративний формі сім’яні міхурці мають щільно еластичну консистенцію і більш болісні; при паравезикуліті на місці міхурців пальпується щільний болісний інфільтрат.
Секрет сім’яних міхурців для бактеріологічного дослід¬ження отримують шляхом масажу передміхурової залози з наповненим сечовим міхуром. Після масажу залози хворий повинен мочитися, щоб змити секрет простати з уретри і сечового міхура. Тоді сечовий міхур промивають стерильною дистильованою водою, залишаючи там 50 мл промивної рідини. Після масажу сім’яних міхурців хворий випускає решту промивної рідини до якої приєднується досліджуваний секрет. При хронічному везикуліті такий секрет містить в собі значну кіль¬кість лейкоцитів, еритроцитів, епітеліальних клітин. Шляхом центрифугування і посіву промивної рідини визначають тип мікрофлори і її чутливість до окремих антибіотиків.
Лікування катаральних і глибоких везикулітів полягає у призначенні значних доз антибіотиків, систематичному легкому масажі сі¬м’яних міхурців. В колінно-ліктьовому положенні хворого кожний сі¬м’яний міхурець притискують з боку живота до вказівного пальця, вве¬деного в пряму кишку. Масаж роблять в напрямку до простати (ззовні до середини). Сприяючи механічному видаленню продуктів запального процесу і підвищуючи м’язовий тонус та поліпшуючи крово- і лімфообіг, систематичний масаж сім’яних міхурців (10-15 однохвилинних сеансів не частіше, як через день) сприяє розсмоктуванню запальних інфільтратів. Одночасно з масажем проводять лактотерапію, теплові процедури у вигляді теплових сидячих ванночок і мікроклізм, грязе-парафінотерапію, ректальну діатермію, інші фізіопроцедури.
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
8. АДЕНОМА ПРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ
У значної частини чоловіків віком 50 років і старших спостерігається різке збільшення (ріст) розмірів простати. Однією з причин цього, звичайно є гормональні зміни в чоловічому організмі (“чоловічий клімакс”). Саме цим ростом найчастіше пояснюється розвиток аденоми простати (доброякісна пухлина).
Виростаючи з простати аденома стискає сечівник, зменшуючи його просвіт. Цим створюються значні труднощі щодо виділення сечі з сечового міхура. Стискаючи тканину простати аденома відсуває її на периферію. Поздовжня борозенка простати при цьому згладжується (зникає), що легко діагностується ректальною пальпацією. Коли аденома росте в бік сечового міхура діагностувати її можна ультразвуковим методом.
Симптомами аденоми простати є порушення сечовиведення (часті сечовипускання, стоншення струменя, зниження напору, необхідність натуження в процесі сечовипускання, відчуття неповного опорожнення сечового міхура, слабкий преривчастий струмінь сечі), прогресуюче послаблення статевої функції (зниження інтенсивності і частоти ерекцій), відсутність нормального випорожнення товстого кишечника (запор).
Аденомою простати страждає кожний третій чоловік віком більше 60 років. Тому, починаючи з цього віку кожний чоловік повинен звернутися до уролога на предмет визначення стану своєї простати. Окрім ректального обмацування простати пальцем, бажано провести ультразвукове обстеження з метою тестування стану простати і наявності залишкової сечі в сечовому міхурі. Для цього сечовий міхур досліджують через передню стінку живота двічі: до сечовиділення і після. Для оцінки рівня стискання сечівника аденомою визначають показник з уродинаміки шляхом урофлоуометрії (визначають кількість виділення сечі в мілілітрах за певний проміжок часу. В нормі мінімальний показник урофлоуометрії для чоловіків – 14 мл/сек.
Окрім пальцевого, ультразвукового, уродинамічного і ренгенологіч-ного дослідження інколи проводять біопсію простати і цистоскопію сечового міхура (для діагностики раку сечового міхура).
Після встановлення діагнозу аденоми простати лікар починає лікування. Воно залежатиме від стадії захворювання, наявності ускладнень, рівня вираженості змін сечовиведення, наявності хронічних захворювань інших органів, віку хворого тощо.
При аденомі простати першої стадії (відсутність залишкової сечі, нормальна потенція, відсутність порушень сечовипускання) хворому рекомендується з’явитися для контролю через 6-12 місяців. За цей період він повинен дотримуватись певного (оздоровчого) режиму, спати на твердому матраці, не вкриватись надто теплою ковдрою, не переїдати перед сном, здійснювати прогулянки після сну і перед сном (20-30 хв швидкої ходьби або легкого бігу), обмежити, а ліпше відмовитись від вживання алкогольних напоїв (Е.Б.Мазо, 1991).
При аденомі простати І стадії без виражених порушень сечовиведення (які дозволяють хворому не змінювати спосіб життя без напруження), при аденомі простати І стадії з помірним порушенням сечовиведення (1-2 сечовипускання вночі, через 3-4 години – вдень), при аденомі простати ІІ стадії, коли є залишкова сеча (не більше 200 мл), але оперативне лікування не рекомендується (недавно перенесений інфаркт або інсульт, цукровий діабет, бронхіальна астма тощо) рекомендується неоперативне лікування з систематичним контролем.
Для неоперативного лікування лікар може призначити медикаменти, гормональні препарати, гіпертермічне лікування, лазарне опромінення тощо. Коли аденома поєднана з простатитом призначають протизапальне багатокурсове лікування. Ефективним є лікування доброякісної гіперплазії простати препаратами рослинного походження, зокрема простамолом. Кожна капсула простамола містить 320 мг екстракту плодів сабаля дрібнопильчастого. Курс лікування – один місяць (30 капсул для внутрішнього прийому).
Операція може бути показана за таких умов (Е.Б.Мазо, 1991):
• аденома І стадії, що проходить з вираженими порушеннями сечовипускання, які не дозволяють хворому нормально жити і працювати, особливо в поєднанні з порушеною потенцією;
• аденома простати ІІ стадії з залишковою сечею більше 200 мл, наявності порушень функції нирок і сечоводів;
• гострі ускладнення аденоми простати, гостра затримка сечовипускання, кровотеча з розширених вен сечового міхура із наявністю в ньому згустків крові;
• аденома простати ІІІ стадії, коли внаслідок виразного зниження тонуса сечового міхура він переповнений сечею, але не може скорочуватись і виштовхувати сечу, внаслідок порушення функції свінктера сечового міхура сеча краплями виділяється з сечівника.
Під час операції хірург повністю видаляє тканину аденоми, звільняючи таким чином сечівник від стискання. Найбільш поширеними операціями видалення аденоми простати є аденомоектомія і трансуретральна резекція.
Аденомектомія здійснюється після розрізання шкіряних покривів і спеціального підходу до аденоми простати (надлобковий доступ або позадулобковий доступ). Резекцію (вирізання) аденоми проводять резектоскопом через сечівник під контролем зору.
В ряді випадків (при гострій затримці сечі) для того щоб підготувати хворого до операції роблять вимушену операцію з встановленням трубки в сечовий міхур (для відведення сечі). Згодом хворому роблять трансуретральну резекцію або аденомектомію.
При трансуретральній резекції в сечовий міхур хворого по сечівнику вводять балон-катетер, а після надлобкової аденомектомії – катетер і додатково гумову або поелітиленову трубку над лоном. По таким катетерам (трубкам) в сечовий міхур протягом перших трьох днів інтенсивного лікування вводять спеціальні розчини з антибіотиками. За хворим ведеться цілодобове спостереження, призначаються необхідні ліки.
Через три дні хворого продовжують лікувати у палаті де він знаходився до операції. Катетер з сечового міхура виймають через 48-72 год. Час видалення катетера і надлобкової трубки після аденомектомії залежить від ефективності операції. В більшості випадків через 3 дні видаляють катетер з сечівника і сечового міхура, тоді – надлобкову трубку (інколи навпаки – спочатку через 5 днів видаляють надлобкову трубку, тоді через два дні – катетер. Для попередження переповнення сечового міхура після операції хворому пропонують здійснити довільне сечовиведення.
Тривалість домашнього періоду лікування хворого, після операції аденомектомії – 6-8 тижнів, після трансуретральній ресекції – 2-3 тижні. Протягом цього часу хворому рекомендують дотримуватись дієти (для попередження запорів), збільшити прийом рідини для промивання сечового міхура, різко обмежити прийняття рідини після 20 години, носити бандаж на животі і не піднімати тягарів вагою більше 1,5 кг протягом трьох місяців (для попередження грижі). З метою попередження інфекції продовжують приймання антимікробних і протизапальних препаратів.
Після операції сексуальні можливості чоловіків, як правило не змінюються, а часто навіть поліпшуються. У деяких хворих спостерігається порушення ерекції, що при потребі вимагає додаткового лікування. Після трансуретральній резекції інколи втрачається здатність чоловіків до еякуляції під час оргазму.
#
#
#
#
#
#
#
9. ПРОФІЛАКТИКА ТА ЛІКУВАННЯ ПРОСТАТИТУ І СТАТЕВИХ РОЗЛАДІВ
Лікування чоловіків з різними формами сексуальних розладів необхід-но проводити з врахуванням таких основних принципів (Порудомін-ський#І.М., 1960; Мільман Л.Я., 1960; Васильченко Г.С., 1956-1990; Буртянський Д.П., Кришталь В.В., 1983-1990; Возіанов А.Ф., Горпінчен-ко#І.І., 1977-1997; Веремйов М.Е., 1997; Д’яченко Т.В., Времйов М.Е., Пересадін М.О., 2000):
• лікуванню, як правило, підлягає сімейна пара, оскільки нормальне сексуальне життя здійснюється двома партнерами;
• основним (провідним) методом при всіх варіантах статевих дисфункцій є психотерапія. Навіть при хірургічних операціях її варто використовувати на доопераційному і післяопераційному етапах;
• в кожному конкретному випадку при визначенні терапевтичної і реабілітаційної стратегії тактично необхідно виходити з пріоритетного принципа індивідуального підходу до пацієнта;
• принцип комплексності – сексуальні дискфункції можуть бути зумовлені розвитком напружень в багатьох системах організму – у різних відділах ЦНС (діенцефальний, спинальний рівень), у залозах внутрішньої секреції (ендокринний рівень), у виконавчих (статевих) органах;
• доцільність поєднання психотерапії і патогенетичних (симптоматичних) засобів, які поліпшують перебіг окремих фаз копулятивного циклу;
• ретельний аналіз індивідуального копулятивного циклу на основі сучасного обстеження пацієнта і вплив на усі ланки етіології і патогенеза сексуального розладу;
• тривалість терапії, наполегливість пацієнта і лікаря в прагненні до виздоровлення і реабілітації порушених функцій.
В системі лікування пацієнта, який страждає розладами функцій статевої сфери умовно виділяють три сторони (Веремйов М.Е., 1997):
• етіотропна терапія (усунення причин сексуальних порушень);
• патогенетичне лікування (нормалізація і оптимізація структурно-функціональних складових механізму сексуальних проявів);
• реабілітаційний етап – відновлення в повному обсязі індивідуальної сексуальності, типічної віковій фізіологічні нормі.
Психотерапевтична система лікувального впливу направлена на виявлення глибинних особливостей пацієнта і розкриття інтимних деталей патогенезу. Знімаючи емоційне напруження вона допомагає у вирішенні багатьох психологічних і міжособистісних проблем.
При використанні раціональної психотерапії для корекції особистості використовують навіювання (самонавіювання) впевненості в собі. Патогенетична психотерапія направлена на усунення невротичних реакцій тривожного чекання. Після вияснення причин невротичної поведінки, проводять корекцію поведінкових реакцій, які спричинили до функціональних розладів ерекції.
Суггестивна терапія сприяє усуненню деяких невратичних ознак, неприємних відчуттів, негативних емоцій, поліпшує сон, апетит, самопочуття. Індивідуально використовуються методи гіпнотичного навіювання, самонавіювання, аутогенного тренування.
При використанні методу нейролінгвістичного програмування використовують спеціальні бесіди з вивченням окорухових реакцій, техніки візуально-кінестетичної дисоціації, постановки “якорів”, які відтворюють в сенсорній уяві пацієнта картину успішного коїтуса тощо.
Сутність профілактики простатиту полягає у використанні комплексу заходів, направлених на ліквідацію факторів, які сприяють його розвитку. Такими факторами перш за все є:
• усунення венозного застою в органах малого таза та попередження застою секрету в передміхуровій залозі;
• своєчасне і ефективне лікування запальних процесів в інших органах (зокрема, в сечовипускному каналі, прямій кішці, мигдалинах тощо), з тим, щоб не допустити надходження мікробів до передміхурової залози;
• розробка комплексу заходів, які б не допускали рецидивів захворювання.
Для попередження венозного застою в передміхуровій залозі кожний мужчина повинен визначати для себе нормативи ритму інтенсивності статевого життя, тривалості статевих актів тощо. Чоловікам належить орієнтуватися на середні фізіологічні норми статевого життя – 2-3 статеві акти на тиждень тривалістю 1,5-2 хвилини кожний. Юнаки до 20 років звичайно можуть здійснювати статеві акти частіше, а тим кому більше 45 років – рідше, але тривалість статевих актів стає більшою. Чоловіки не повинні штучно подовжувати тривалість статевих актів, оскільки такий засіб подовження статевого задоволення може привести до венозного застою в передміхуровій залозі, а згодом і до простатиту.
Для попередження венозного застою в передміхуровій залозі важливо, щоб статевий акт протікав нормально і закінчувався сім’явилиттям у піхву, а не за її межами. Сприяє застою венозної крові і секрета в передміхуровій залозі переохолодження організму, зловживання алкогольними напоями. Крім того алкоголь знижує рівень андрогенів в крові, що сприяє розвитку запальних процесів в передміхуровій залозі і імпотенції. Важливо також своєчасно лікувати запальні процеси в сечовипускному каналі та прямій кішці звідки мікроби легко проникають до передміхурової залози.
Особливості анатомічної будови предміхурової залози (м’язево-залозиста структура), складна судинна сітка утруднюють проникнення в залозу медикаментозних препаратів і сприяють тривалому збереженню інфекції. Як наслідок запальний процес в простаті носить в’ялий і тривалий характер. Оскільки основним завданням при лікуванні хронічного простатиту є відновлення структури і функції предміхурової залози, то лікування повинно проводитись комплексно, суворо індивідуально. Не варто чекати негайного терапевтичного ефекту. Його не буде. Лікування простатиту процес довготривалий і складний. Лише терпіння і оптимізм, дозволять справитись з цією хворобою.
Необхідною умовою максимальної ефективності антибактеріальної терапії при хронічному простатиті є дотримання таких загальних принципів (М.Левін, 2001):
• виділення і визначення мікрофлори, яка обумовлює простатит та встановлення її чутливості до антимікробних засобів;
• підбір найбільш ефективних препаратів з найменш вираженими побічними ефектами;
• визначення ефективних доз, способів і частоти введення ліків з врахуванням особливостей їх впливу на простату;
• своєчасний початок лікування і проведення достатнього за тривалістю курсу антимікробної терапії;
• поєднання антибактеріальних препаратів як між собою так і з препаратами та процедурами, які посилюють антимікробний ефект, поліпшують мікроциркуляцію в простаті, знижують частоту ускладнень;
• проведення комплексної терапії з врахуванням особливостей загального стану здоров’я хворого.
Лікування хронічного інфекційного простатиту направлено, перш за все, на боротьбу з інфекцією предміхурової залози. Як і при гострому простатиті, антибіотики підбирають індивідуально. З врахуванням бактеріологічних досліджень і чутливості мікроорганізмів до антибіотиків. Курс лікування – 5-6 тижнів. Через кожні 10 діб бажано змінювати антибіотики з тим, щоб попередити адаптацію збудника хвороби до даного препарату. Окрім антибіотиків використовують сульфаміламіди (бісептол). В простату вводять антибіотики у вигляді розчинів і мазей за допомогою катетера; через сечівник вводять антисептики і протимікробні препарати.
Недостатній антибактеріальний вплив антибіотиків на передміхурову залозу пояснюється їх поганою розчинністю в ліпідах клітин залози. О.Л.Тіктінський, І.Ф.Новіков, В.В.Михайличенко (1985) при хронічних простатитах пропонують використання метацикліну (рондоміцину), сульфаніламідних препаратів в поєднанні з триметапрімом (бактрін або бесиптол), нітроксоліна, 5-НОК, 5-нітрокс, ректальне введення анальгетиків і нітрофуранів. При стійких штамах стафілокока ефективним є введення автовакцини та використання стафілококового антитоксина.
При фолікулярних і паренхіматозних простатитах хворі повинні отримувати антибактеріальні препарати у великих дозах і комбіновано (по 10-12 днів), до отримання клінічного ефекту. З метою попередження звикання мікроорганізмів, які спричиняють простатит, до лікувальних препаратів, їх (препарати) час від часу змінюють.
Для підвищення ефективності лікування хворих хронічним простатитом бактеріальної етіології використовують імуностимулюючі (імунотронні) препарати (М.Е.Веремйов, 1998):
• медикаменти тимусного походження (тімапін, тактівін, тімоптін, тімактід, тімостимулін, вілозен), а також синтетичний аналог тимічних факторів – тімоген;
• препарати кровотворних органів (мієлопід, спленін);
• цитоксини і їх аналоги – альфа-інтерферони (альфа-ферон, інтерферон людини, віферон, інтрон А) і бета-інтерферони (ребіф, фрон, бета-ферон;
• індуктори інтерферона (циклоферон, аміксін, рідостін, мегостін);
• препарати мікробного походження (пірогенал, БЦЖ, рібомуніл);
• синтетичні імуностимулятори (леакадін, левамізол, дібазол, амізон).
Важливою умовою антибактеріальної терапії є забезпечення відтоку гною із звивистих і криптоподібних вивідних протоків ацинусів. З цією метою роблять масаж передміхурової залози поєднуючи його з регулярною еякуляцією викликаною статевим актом.
Потужні скорочення тазових м’язів під час еякуляції, скорочення власної мускулатури простати сприяють її природньому масажу. Отже регулярне статеве життя – необхідна передумова нормального функціонування простати, а також лікування.
Добрий фон для лікування – це регулярне статеве життя з одним партнером. При зміні статевого партнера відбувається надходження до сечовидільної системи нових мікробів. За таких умов агресивність “чужих” мікробів зростає, що в свою чергу підвищує ризик виникнення інфекційного простатиту.
При простатиті корисний не сам секс, а еякуляція, якою він завершується. Тому тим хто страждає хронічним простатитом і не має можливості його стабілізувати, рекомендується час від часу вивільняти предміхурову халозу і сім’яні міхурці від їх секрету маструбацією (М.Левін, 2001). Звичайно при маструбації не забезпечується таке ж потужне скорочення м’язів тазу як при нормальному статевому акті. Але на думку М.Левіна це ліпше, ніж нічого.
Масаж простати. Масаж передміхурової залози сприяє механічному спорожненню паталогічного вмісту залозок і вивідних проток. Крім того масаж під¬вищує тонус м’язових волокон передміхурової залози, поліпшує циркуляцію крові і лімфи в кровоносних і лімфатичних судинах, сприяє розсмоктуванню запального інфільтрату в залозистих часточках і проміжній тканині передміхурової залози.
Масаж роблять при наповненому сечовому міхурі у вигляді ритмічних рухів пальця в напрямку вивідних проток передміхурової залози зверху вниз із зовні всередину до міжчасткової борозенки. Перші сеанси масажу роблять легкими (легке поглажування), при твердій консистенції – залозу масирують більш ін¬тенсивно, але без болісних відчуттів хворого. Після масажу хворому пропонують помочитися, це сприятиме змиттю виділеного патологічного секрету залози з уретри. Середня тривалість масажу – 1-2 хв., кількість сеансів (залежить від тяжкості хвороби) – 10-20 і більше (два-три рази на тиждень, але не частіше, ніж через день). Останні сеанси масажу передміхурової залози роблять з проміжками через 5-10 днів.
Пальцевий масаж передміхурової залози доцільно поєднувати з гідромасажем. Спочатку роблять звичайну очисну клізму, через 10-15 хв. після спорожнення кишечника в пряму кишку вводять 50-70 мл теплого відвару ромашки, шавлії лікарської, деревію звичайного тощо. Тривалість утримання рідини в прямій кішці – 30-40 хв.
Для нормалізації тканьового обміну в простаті і підвищення локального імунітету необхідно забезпечити достатній вміст в організмі цинку. З цією метою для змащування ануса при пальнації і масажі простати використовують 10%-ну цинкову мазь.
Метод фаллодекомпресії і інстилляційної терапії. Сутність методу фаллодекомпресії полягає у дії гіпобаричного (0,4-0,6 атм) тиску на статевий член. Внаслідок розширення кровоносних судин значно покращується кровопостачання органу, нормалізується функція, відновлюється потенція. Дія тиском на статевий член рефлекторно активізує капілярний кровообіг простати, що нормалізує її живлення і оптимізує гормональну функцію.
Одним із ефектів фаллодекомпресії є збільшення сумарного обсягу губчастої тканини статевого члена, та підвищення ерекційної функції. Характерно, що набутий в процесі використання даного андрологічного методу ефект зберігається і після припинення гіпобаровпливу.
Лікування простатиту методом фаллодекомпресії проводять щоденно або через день. Курс – 10-15 процедур. М.Левін (2001) рекомендує поєднувати фаллодекомпресійне лікування з інстилляцією та масажем.
Інстилляційними називають методики, які дозволяють безпосередньо доставляти препарат (лікувальну суміш) по призначенню через зовнішній отвір сечівника. Для цього використовують одноразові шприци з копічним одноразовим наконечником або ж спринцівкою Тернавського. Перед введенням лікувальної суміші спорожнюють сечовий міхур і розслабившись вводять 5 мл препарату. Головку статевого члена після введення лікувальної суміші стискають пальцями або спеціальним зажимом. Для того щоб розчин швидше дійшов до простати і сечового міхура, проводять поглажування заповненого сечівника вільною рукою в напрямку промежини.
Після процедури виникає потреба до сечовиведення. Її треба деякий час перетерпіти, щоб лікувальна суміш встигла подіяти на простату. У зв’язку з небезпекою жирової емболії не рекомендується вводити в уретру масляних сумішей. Необхідною умовою використання лікувальних сумішей є відсутність ефекту подразнення слизової оболонки сечівника і взаємна сумісність її складових компонентів.
Введення в уретру лікувальних сумішей доцільно поєднувати з масажем предміхурової залози (інстилляційний масаж). За таких умов кількість активних компонентів лікувальної суміші в зоні запаленої простати значно зростає.
Введена в товстий кишечник рідини сприяє скороченню і розслабленню окремих його ділянок. Цим створюються сприятливі умови для руху рідини, а отже масажу слизової оболонки прямої кишки, а через неї і передміхурової залози, і сім’яних міхурців. Одночасно відбувається активне скорочення м’язових структур передміхурової залози. При цьому покращується крово- і лімфообіг, підвищується тонус, оптимізується функціональна активність залози. Добрі результати дає масаж передміхурової залози з використанням піхтового масла (8-10 крапель на процедуру; Л.Г.Кругляк 1999).
При сексуальних розладах, спричинених пошкодженням нейрогумо-ральної регуляції копулятивного циклу використовують чоловічі статеві гормони (андрогени) і їх синтетичні аналоги (Времйов М.В., 1997, 1998).
• Метандростенолон (табл. по 5 мг) – доза 0,01 – 3 рази на день протягом місяця. Харчовий раціон хворого повинен містити достатню кількість повноцінних білків, вітамінів, мікроелементів і харчових волокон.
• Тестастерона пропіонат в ін’єкціях (1% або 5% масляний розчин) – 2-3 рази в тиждень протягом 2-3 тижнів.
• Метилтестастерон – табл. по 5 мг. Приймають по 0,01 мг – 3 рази на день протягом місяця.
• Тестастерон (суміш декількох препаратів). Приймають по 1 мл 1 раз на тиждень протягом 1-2 місяців.
• Нероболін (володіє виразною анаболічною дією). Призначають 1 раз на тиждень внутрішньом’язово протягом місяця.
• Ретаболін (анаболік). Призначають внутрішньом’язово 1 раз на тиждень. Курс лікування – 1 місяць.
• Тестенат (комбінація тестостеронів). Приймають по 1 мл внутрішньо-м’язево 1 раз на тиждень 1-2 місяці.
• Амбосекс (комбінація андрогенів і естрогенів). Приймають по 1 мл один раз на місяць.
• Тестобромлеціт – по 1-2 таблетки під язик, 2-3 рази протягом дня. Курс – 2-3 тижні.
З метою підвищення імунітету і зміцнення захисних функцій організму хворим хронічним простатитом вводять простатилен – фермент виділений з предміхурової залози бугаїв. Препарат володіє комплексною дією, сприяє відновленню функцій простати при їх пригніченні внаслідок запального процесу або старіння.
При наявності ознак гіпогонадизма (при збереженні функціональної активності яєчок) використовують гонадотропні препарати – хоріогонічний гонадотропін, сироватковий гонадотропін, профазі, префізон, бромкріптін. Для активізації синтезу власних андрогенних гормонів приймають вітамінні препарати (токоферола ацетат, ретінол, квадевіт, декамевіт і ін); для підвищення загального тонусу і регулювання функцій генітально-гіпофізарної системи приймають адаптогени (жен-шень, лимонник китайський, аролію манжурську, елеутерокок, радіолу розову тощо), біогенні стимулятори (апілак, екстракталос, торфат тощо). При зниженні сексуальної активності, астеніях і зниженні еректільної функції приймають стимулятори ЦНС – фенамін, аміналон, стріхніна нітрат, секуріпін, ягоди лимонника китайського, спиртову настоянку коріння женшеня тощо.
В якості протизапальних препаратів при лікуванні простатитів використовують антіпірін (по 2 таблетки в якості добавки до теплого трав’яного настою для мікроклізм), ортофен, вольтарен, диклофенак 0,025 (по 1 таблетці 4 рази на день), димексід – по 2 чайні ложки в якості добавки до трав’яних настоїв для мікроклізм, полібіолін (внутрішньо-м’язово), тіотріазолін (ректальні свічки), амніоцен (підшкірно).
Із засобів, які сприяють розсмоктуванню інфільтрату використовують лідазу (в якості компоненту для парапростатичної блокади), амніоцен для підшкірного введення, полібіолін (внутрішньом’язово).
Знеболюючі: аналгін (по 1 таблетці), новокаїн (в якості розчинника препаратів для ін’єкцій). Імунностимулятори: тактівін (для підшкірного введення), тімалін (внутрішньом’язово), метилурацил, левамісоль.
Стимулятори мікроциркуляції – ескузан, пентоксіфілін; стимулятори регенерації – метилурацил, оротат калію; плазмолітики – но-шпа, настоянка беладонни.
Використання пірогеналу. Ефективним при хронічному простатиті є використання пірогеналу Планельса. Пірогенал – ліпопротеід створений з бактерій паратифозної групи. Впливаючи на обмін речовин, пірогенал підвищує фагоцитоз і загальну імунну реактивність, виявляє розсмоктувальну дію щодо рубцевої ткани¬ни. Внутрішньовенне введення пірогеналу належить проводити лише в умовах стаціонарного лікування. О.Л.Тіктінський, І.Л.Новікова (1972) розглядають пірогенал як засіб неспецифічного впливу на фізіологічну і імунологічну реактивність організму, як необхідну передумову (основу) для про¬ведення етіотропної антибактеріальної терапії.
Перша доза пірогеналу для внутрішньовенного введення – 25 МПД, при відсутності реакції на другий день вводять 37 МПД, на третій день – 50 МПД, на четвертий – 50-75 МПД і т.д. При підвищенні температури тіла до 38° і вище через декілька годин після введення, при появі оз¬нобу і слабкості на наступний день доза препарату не збільшується, а залишається попередньою. Таким чином на дев’ятий день доза пірогеналу зростає до 100-150 МПД і більше (О.Л.Тіктінський, І.Ф.Новіков, В.В.Михайличенко,1985).
І.М.Прудомінський вказує на ефективність та¬кого курсу лікування пірогеналом: по 10-15 мкг через день. В залежності від реакції, дозу препарату підвищують на 10-15 мкг і доводять до 200-250 мкг. При вираженій реакції на пірогенал, що відмічається на третій-шостий день, необхідно розпочинати антибактеріальну терапію одним-двома антибіоти-ками і одним сульфаніламідним препаратом в досить високих дозах або бісептолом. Одноразово щоденно проводять фізіотерапію, а через день масаж передміхурової залози. Пірогенну терапію завершують через 10 днів.
З електрофізіологічних методів лікування для підвищення тонусу м’язових волокон передміхурової залози використовують дорсовалізацію або фарадизацію передміхурової залози, ректальну діатермію. Над лобком накладають пластинку, а в пряму кишку вводять ректальний електрод. При силі струму 0,5-1 А, тривалість сеансу 15-25 хвилин. Викликаючи глибоке прогрівання тканин (хворий повинен відчувати тепло в прямій кишці), ректальна діатермія сприяє розширенню капі¬лярів, посилює тканинний обмін, прискорює розсмоктування інфільтратів в передміхуровій залозі.
Хронічні простатити із зниженням статевої потенції чоловіків успіш¬но лікують грязями, озокеритом і парафіном. Грязелікування застосовують у вигляді грязевих ректальних тампонів і “трусів”. Температура грязі для тампонів – 40-50. Курс лікування – 10-12 процедур через день, або дві процедури підряд з одним днем відпочинку. Оптималь¬ною температурою грязі для “трусів” є 38-45 градусів, тривалість одного сеансу 10-15 хвилин. Всього призначають 10-14 грязьових “трусів” через день.
Для приготування озекерито-парафінової суміші беруть 60гг озокериту і 50 г рідкого парафінового масла. Отриману гомогенну масу підігрі¬вають до 42-46 і спеціальним шприцом через задній прохід вводять в пряму кишку. Курс лікування включає 10 процедур через один або два дні відпочинку. Грязе- і озоке¬ритотерапію поєднують з масажем передміхурової залози та іншими фізіопроцедурами, зокрема гідротерапією: струменевий душ Шарко, циркулярний, шотландський, висхідний, дощовий і інші види душів. Температурний режим, сила дії і тривалість процедур повинна підбиратись для кожного пацієнта окремо з врахуванням паралельного психотерапевтичного впливу з поясненням суті тих чи інших процедур. Виразно збуджуючий ефект дають скипідарні та вуглекислі ванни; седативний – хлоридно-хвойні, йодно-бромні.
Призначення фізіотерапії полягає в тому, щоб покращи¬ти кровообіг залози, а отже сприяти надходження до неї ліків, які вво¬дять перорально і парентерально. З цією метою використовують ультра¬звук, парафін, фонофорез антибіотиками тощо.
УВЧ – терапія з ректальним введенням електрода в резиновому напальцевику на глибину 8-10 см, доза – 5-15 Вт, тривалість – 12-15 хвилин щодоби або через день.
Анальгезуюча дія досягається електрофорезом новокаїна, тримокаїна, савкаїна, дикаїна, індуктотерапією, імпульсними токами низької частоти. Цими ж методами досягається і протизапальний, обмежуючий і розсмоктуючий ефекти.
Лікування наслідків основного захворювання у вигляді розладів копуляції здійснюється загальнозміцнювальними ваннами, різними душами, електростимуляцією тощо. Распутіним Б.К. (1984) встановлено позитивний вплив голкотерапії на рівень гонадотропних гормонів в крові хворих гіперплазією передміхурової залози з покращенням статевої функції.
Вітафонотерапія. “Вітафон” розроблений російськими вченим В.А.Федоровим, в останній час успішно використовується в лікувально-профілактичних закладах і санаторіях, а також в домашніх умовах для лікування простатитів і імпотенції. У “Вітафона” амплітуда вібрації в 50-100 разів менша, ніж у вібромасажерів, тому її називають мікровібрацією. Лікувальний ефект вітафонотерапії забезпечується саме завдяки безперервній зміні частоти в широкому звуковому діапазоні. Використання “Вітафона” грунтується на його здатності поліпшувати місцевий кровообіг. Це досягається шляхом зниження судинного опору руху крові під час дії мікровібрації певної частоти (для судин з різним діаметром існує своя оптимальна частота). Окрім того віброакустичною дією “Вітафона” в венах створюється ефект гідродинамічної помпи яка сприяє направленому руху крові по венах. Розслаблюючи м’язи “Вітафон” посилює не лише капілярний але й лімфатичний кровотік.
При використанні “Вітафона” хворий, як правило, не відчуває дискомфорту, інколи може спостерігатись приємне відчуття тепла і вібрації, ще рідше, якщо в зону дії попадає нервовий центр, виникають больові відчуття, зменшується кількість сечовипускань, покращується потенція (М.Левін, 2001).
При лікуванні хронічних простатитів необхідно 2-4 курси вітафонотерапії. Після першого курсу роблять перерву на 3-5 днів, після другого і третього – на два тижні.
З профілактичною метою “Вітафон” використовують в режимі один-два рази на тиждень, тривалість сеансу – 15 хв. Для закріплення ефекту через 3-6 місяців курс лікування повторюють.
Санітарно-курортне лікування. Найбільш поширеним санаторно-курортними факторами лікування гіперплазії передміхурової залози є грязі і мінеральні ванни. Комплексне лікування в умовах санаторію з використанням грязей, мінеральних вод, кліматотерапії і психоемоційного розвантаження сприяє поліпшенню крово- і лімфообігу в органах малого тазу, оптимізує дренажну функцію передміхурової залози, сприяє активізації перебігу окисно-відновних реакцій, що підвищує фізіологічну і імунну реактивність організму, сприяє більш швидкому відновленню функцій статевих органів.
Для того, щоб вірно обрати тип санаторію для лікування належить пройти ретельне обстеження з тим, щоб уточнити форму захворювання, виявити наявність патологій інших органів тощо. В нашій країні спеціалізованих санаторіїв, в яких проводять терапію хворих з сексуальними розладами, поки що не має. Хронічний простатит, поряд з іншими захворюваннями, успішно лікують на таких урологічних і неврологічних курортах як Бердянськ, Миргород, Моршин, Немирів, Саки, Сатанів, Хмільник, Ялта тощо.
##
#
#
#
#
#
10. ФІТОТЕРАПІЯ ПРИ ЛІКУВАННІ СТАТЕВИХ РОЗЛАДІВ ТА ПРОСТАТИТУ
Фітотерапія – лікування лікарськими рослинами. Переваги лікарських рослин, в порівнянні з синтетичними препаратами, в їх низькій токсичності і можливості тривалого вживання без суттєвих побічних наслідків.
До рослин, яким притаманні виразні стимулюючі щодо сексуальної функції, властивості належать перш за все такі: лепеха звичайна, аралія манчжурська, бузина чорна, гвоздики різноколірні, жен-шень, заманиха висока, календула лікарська, левзея сафлоровидна, лимонник китайський, липа серцелиста, лопух великий, зозулинець чоловічий, любисток лікарський, малина, мати-й-мачуха, яловець звичайний, родіола розова, рододендрон, спаржа лікарська, стеркулия платонолиста, шафран посівний, елеутерококк колючий, ефедра хвощевидна. Приймають фітопрепарати як в середину (орально), так і у вигляді ванночок, мікроклізм, інстілляцій.
Комплексним лікуванням хронічних простатитів передбачається використання зборів з лікарських трав, які володіють протизапальними, сечогінними і антиалергічними властивостями (див. Додаток 1, Л.Г.Кругляк, 1999).
Професор Ф.Мамчур (1990) при запальних процесах предміхурової залози рекомендує такий збір: пирій повзучий (кореневище) – 15 г, звіробій звичайний (трава) – 15 г, грицики звичайні (трава) – 15 г, валеріана лікарська (кореневище) – 15 г, золотушник звичайний (трава) – 10 г, чебрець звичайний (трава) – 10 г, нагідки лікарські (квітки) – 10 г, ромашка лікарська (квіти) – 10 г. Столову ложку рекомендованої суміші, заливають склянкою окропу, настоюють 30 хв, тоді на малому вогні доводять до кипіння (але не кип’ятять), проціджують. П’ють па 100 мл три рази на день через 30 хв після іди. При цьому добре вживати таблетки вітаміну В (по 50 мг), вітаміну Е (капсули по 100 мг), соняшникову олію по 1-2 столових ложки на день.
Біологічно активні речовини суміші виявляють різноманітний вплив на організм, викликають істотні зміни в органах сечовивідної системи – зменшують або цілком усувають дезуричні розлади завдяки затуханню запального процесу в простаті. За даними автора вище приведена суміш не лише виявляє протизапальну дію, але й певною мірою запобігає виникненню злоякісних новоутворень (дія календули, звіробою тощо).
1. Ромашка аптечна (квіти) – 50 г, нагідки лікарські (квіти) – 50 г, вовчуг польовий (корінь) – 50 г, ліщина звичайна (корінь) – 50 г, приймочки і стовпчики кукурудзи – 50 г. Одну столову ложку подрібненої суміші збору заливають 400 мл окропу і прокип’ятивши 3 хв. настоюють 20 хв. П’ють по 80 мл відвару шість разів протягом дня за 15 хв. до їди і через 30 хв. після їди.
2. Золотушник звичайний (трава) – 100 г, ліщина звичайна (трава) – 100#г, мучниця звичайна (корінь) – 50 г, оман високий (корінь) – 50 г, вовчуг польовий (корінь) – 50 г, хміль звичайний (шишки) – 50 г, кульбаба лікарська (корінь) – 50 г. Готують і вживають так же, як і збір №1.
3. Вовчуг польовий (корінь) – 100 г, меліса лікарська (трава) – 30 г, кріп запашний (насіння) – 30 г, хвощ польовий (трава) – 30 г, крушина ламка (кора) – 30 г, нагідки лікарські (квіти) – 30 г, ромашка лікарська (квіти) – 30 г. Готують і приймають так же, як і збір №1.
4. Ягоди шипшини – 20 г, квіти бузини чорної – 15 г, трава деревію звичайного – 10 г, квіти волошки синьої – 10 г, трава зозулинця чоловічого – 10 г. Для приготування беруть 4 столових ложки збору. Готують і приймають, як і збір №1.
5. Трава звіробою звичайного (40 г), трава хвоща польового (40 г), квіти бузини чорної (30 г), квіти липи сердцелистої (20 г), трава безсмертника (20 г), квіти волошки синьої (15 г). Запарюють 4 столових ложки збору і приймають так же, як збір №1.
6. Трава деревію звичайного (20 г), квіти нагідок лікарських (20 г), трава хвоща польового (10 г), листя кропиви дводомної (10 г), корінь вовчуга польового (10 г), насіння кропу (10 г). Запарити 1 столову ложку збору в 300 мл окропу, настоюють 1 год. П’ють по 0,5 склянки 3 рази на день через 1 год. після їди.
7. Листя подорожника великого (20 г), трава зозулинця чоловічого (20 г), листя мучниці звичайної, листя берези білої (10 г). Готують і приймають так само, як збір №6.
8. Трава вересу звичайного (15 г), трава остудника голого (12 г), трава вероніки лікарської (10 г), лист вишні (10 г), плоди яловця звичайного (10 г), квіти акації (10 г), кореневище пирію повзучого (5 г), насіння борщівника (8 г). Одну столову ложку суміші залити 0,5 л киплячої води, настоювати 1 год., процідити і випити протягом дня в 4 прийоми (через 1 год. після їди). Курс лікування – 25-30 днів. Через 2-3 тижні курс лікування повторити.
9. Лікування хронічного простатиту і аденоми передміхурової залози за методом П.Д.Двояковського: цибуля, насіння соняшника, ядра волоських горіхів. Вказані продукти споживають перед сном, через 2 год. після вечері, за схемою: перший день перед сном з’їдають цілу головку цибулі, другий день – півсклянки сирого насіння соняшника, третій день – півсклянки волоських горіхів. Тривалість курсу лікування – три місяці. В цей період не можна пити спиртних напоїв.
10. Лікування гострого і хронічного простатитів ліщиною звичайною. Одну столову ложку подрібненої кори ліщини залити 0,5 л окропу і кип’ятити 10 хв., настояти (до охолодження). Приймати по 0,5 склянки перед їдою 4 рази на день.
11. При хронічному простатиті, який поєднується з аденомою передміхурової залози, корисним є прийняття згущеного водного екстракту з шкірок стиглих плодів гіркого каштана звичайного. Для його приготування 40 г очищених і висушених шкірок каштана залити 600 мл окропу і настоювати 12 годин. Не проціджуючи настоянку випарюють до 1/3 обсягу, проціджують і п’ють по 30-40 крапель тричі на день після їди.
12. Лікування аденоми простати і хронічного простатиту настоянкою гіркого каштана звичайного. Рецепт настоянки: 25 г шкірок плодів каштана залити 250 мл спирту. Настоювати 10 днів. Пити по 10 крапель перед обідом, вечерею. Курс лікування – 20 днів. Через 10 днів курс лікування повторити. Бажано провести підряд 5-10 курсів.
13. Лікування аденоми передміхурової залози осикою звичайною:
• 2 столових ложки подрібненого листя і бруньки осики залити 2 склян-ками окропу, настояти (до охолодження). Пити 3-4 рази протягом дня;
• 45 г подрібненої суміші листя і бруньок осики (1:1) залити 0,5 л окропу, кип’ятити до тих пір, поки відвар не зменшиться на половину. Процідити, додати мед (за смаком), пити по ¼ склянки 3 рази на день.
• 5 столових ложок подрібненого листя і бруньок осики (1:1) залити 0,5 л горілки. Настоювати два тижні. Приймати по одній десертній ложці 3#рази на день перед їдою.
14. При аденомі простати з’їдати 2-3 склянки насіння гарбуза в день, ввести в меню інші страви з гарбуза, пити гарбузовий сік.
Лікування простатиту відваром трав і мікроклізмами
• Рецепт збору: кора дубу (1 частина), верхівки коноплі посівної (2 час-тини), кореневище родовика лікарського (1 частина), листя ліщини звичайної (4 частини), трава любистку лікарського (2 частини), квіти ромашки лікарської (3 частини), коріння миколайчиків синіх (1 час-тина), бруньки тополі чорної (4 частини). Одну столову ложку подрібненої суміші залити склянкою води, кип’ятити 1 хв., настоювати 1#год., процідити. Пити три рази протягом дня по 0,5 склянки за 20 хв. до їди. На ніч робити клізми теплим відваром.
• Рецепт збору: кореневище валеріани лікарської (2 частини), квіти ромашки лікарської (2 частини), трава деревію звичайного (2 частини), плоди шипшини коричневої (1 частина). Усе подрібнити і змішати. Одну столову ложку суміші залити склянкою води. Кип’ятити 5 хв., настоювати 1 год. Пити 3 рази на день до їди по 0,5 склянки. На ніч робити клізми.
• Рецепт збору: трава гірчака перцевого (2 частини), листя ліщини звичайної (2 частини), полинь гірка – верхівки в час цвітіння (1 частина), квіти ромашки лікарської (3 частини), трава хвоща польового (2 час-тини). Готувати відвар і використовувати так само, як і попередній рецепт .
Лікування аденоми передміхурової залози і простатиту піхтовою водою і піхтовим маслом (Л.Г.Кругляк, 1999):
• 50 г піхтової води (готова аптечна форма) нагрітої на водяній бані до 38-40C, вводять в пряму кишку. Після цього необхідно полежати на животі 10 хв. Мікроклізми роблять після випорожнення кишечника або після очисної клізми. Курс лікування 1,5 міс.
• Поряд з мікроклізмами рекомендується втирати чисте піхтове масло в область промежини (не торкатись мошонки і анального отвору).
• В сироватку з піхтовою водою додають піхтове масло: спочатку 5 кра-пель, тоді, через кожні 2-3 дні дози поступово збільшують, доводячи кількість крапель до 10-12. Курс лікування такими мікроклізмами – 1 мі-сяць, через 2-3 місяці лікування повторюють.
Хронічні простатити досить часто супроводжуються порушеннями функцій нервової системи (безсоння, підвищена дратівливість, швидка втомлюваність, зниження статевих функцій). За таких умов в лікувальний комплекс включають настої з трав, які діють заспокійливо:
• Листя м’яти перцевої (30 г), трава собачої кропиви серцевої (30 г), корінь валеріани лікарської (20 г), шишки хмелю звичайного (20 г). Одну столову ложку суміші заливають склянкою окропу, настоюють 2#години, п’ють 3 рази на день перед їдою.
• Трава материнки звичайної – 30 г, квіти нагідок лікарських – 15 г. Суміш настоюють в 1 л окропу 8-10 годин і п’ють по 1 склянці 3 рази в день перед їдою.
• Трава деревію звичайного (30 г), трава собачої кропиви серцевої (30 г), трава меліси лікарської (20 г), корінь валеріани лікарської (10 г). Одну столову ложку суміші настоюють в двох склянках холодної води протягом 3-х годин, тоді кип’ятять на водяній бані 15 хв., проціджують і п’ють протягом дня. Курс лікування – 30 днів.
##
#
#
#
#
11. РЕЦЕПТИ ЛІКУВАННЯ СТАТЕВИХ РОЗЛАДІВ ПРОДУКТАМИ БДЖІЛЬНИЦТВА
Не дивлячись на те, що з року в рік кількість синтетичних лікарських препаратів неухильно зростає, все більшою популярністю користуються натуральні продукти рослинного і тваринного походження, з яких можна отримати нетоксичні і ефективні ліки. Серед них особливої уваги заслуговують цілющі продукти бджільництва. Мед та інші продукти життєдіяльності бджіл – віск, прополіс, перга, маточне молочко, бджолоотрута знайшли широке використання як ефективні засоби для зміцнення здоров’я, лікування, досягнення довголіття. Мед і пилок, крім того є цінними харчовими продуктами.
Велика популярність продуктів бджільництва, як оздоровчих засобів, полягає в їхній високій бактерицидності – спроможності знезаражувати збудників захворювань (бактерій, вірусів, грибків та їх токсинів), в здатності виводити з організму токсичні речовини обміну (“шлаки”), в спроможності нормалізувати порушену постійність внутрішнього середовища (крові, лімфи, міжтканинної рідини). Усі ці властивості продуктів бджільництва, а особливо меду, перги та прополісу, тісно пов’язані з рослинами. До рослинних біологічно активних сполук бджоли додають свої специфічні речовини. Як наслідок, утворюються сполуки з новими більш широкими біологічними властивостями. Вітаміни, мікроелементи, ефірні масла, органічні кислоти і багато інших корисних речовин, які знаходяться в рослинах, а отже в медові, перзі (пилку), прополісі, маточному молочку, володіють різноманітними профілактичними і лікувальними властивостями, вони діють мобілізуюче на імунну систему, стимулюють вищу нервову діяльність людини, знімають депресію, підвищують розумову і фізичну працездатність.
• При імпотенції чоловіків:
– споживати настоянку з коріння аралії (по 40 крапель на 25 мл кип’яченої води, 3 рази на день за 20-30 хв до їди) і поживного медового напою із слиззю зозулинця чоловічого. Слизь готують безпосередньо перед вживанням. Для цього 5 г подрібненого (висушеного) зозулинця (або порошку) замочують у 50 мл холодної води, тоді протягом 10¬-15 хв поступово доливають кип’ятком до обсягу 0,5 л. В отриманій однорідній масі розчиняють мед (1 столова ложка на склянку напою). П’ють по 0,5#склянки 3 рази протягом дня;
– змішати мед із пилком (1:1) і приймати по 1 чайній ложці 2-3 рази на день. Курс лікування – 7 місяців;
– свіжий сік моркви з медом (1:1). Приймати по ¼ склянки 3 рази на день. При відсутності обладнання для отримання соку, моркву труть на тертушці, до каші додають мед і сметану (1:1:1) і приймають як десерт;
– медовий бальзам: 500 г меду, 500 г листя алое 3-5 літнього віку (перед зрізанням рослину не поливають 5 діб), 500 г червоного вина типу “Кагор”. Все перемішати і настояти в темному місці 5 діб. Тоді процідити і приймати по 1 чайній ложці тричі на день за 1 год. до їди. Через тиждень дозу збільшують до 1 столової ложки. Курс лікування – 1#місяць, через тиждень лікування повторюють.
• При запальних захворюваннях сечовивідних шляхів. Дві столові ложки подрібненої суміші збору (листя подорожника – 40 г, коріння перстача прямостоячого – 30 г, трава хвоща польового – 30 г) залити в термосі 0,5 л окропу, настояти 1 год., процідити. Пити теплим перед сном по 0,5 склянки, додаючи мед за смаком.
• Прополісний мед при аденомі передміхурової залози. Приймати по 1 столовій ложці 10%-ного прополісного меду (тримати в роті до повного розчинення) 2-3 рази за 20-30 хв до їди. Курс лікування – 1 мі-сяць. Через 10-12 днів курс повторити. Одночасно з прополісним медом приймають настоянку трав (звіробій – 35 г, собача кропива – 35#г, толокнянка звичайна – 30 г). Для приготування настоянки беруть 2 столові ложки збору і запарюють його в термосі 0,5 л окропу. Настоюють 1 год. П’ють теплим по 0,5 склянки 3 рази на день за 30 хв до їди.
• При аденомі передміхурової залози п’ють відвар солодки і прополісний мед. Одну столову ложку подрібненого коріння солодки голої запарити 0,5 л окропу, варити на слабкому вогні 10 хв, настояти 2-3 год., процідити і пити по ¼ склянки 3 рази на день за 30 хв перед їдою. Одночасно приймати по 1 чайній ложці 10%-ного прополісного меду (див. попередній рецепт).
• При хронічному простатиті:
– настоянка трав (звіробій – 35 г, ромашка лікарська – 35 г, чистотіл лікарський – 15 г, квіти липи – 15 г) з медом при гострому простатиті. Дві столові ложки збору залити в термосі 0,5 л окропу, настояти 1 год., процідити. Настоянку пити теплою з медом за смаком по 0,5 склянки після сніданку і вечері;
– дві столові ложки збору (квіти нагідок лікарських – 30 г, трава хвоща польового – 25 г, коріння оману (дев’ясилу) – 15 г, листя кропиви дводомної – 10 г, листя шавлії лікарської – 10 г, листя м’яти – 10 г) запарити 0,5 л окропу в термосі, настояти 1 год., процідити. Пити по 1/3#склянки з медом (за смаком) 3 рази в день перед їдою;
– дві столові ложки збору (плоди ялівцю звичайного – 40 г, коріння солодки голої – 15 г, коріння петрушки – 15 г, плоди фенхеля звичайного – 15 г, квіти ромашки лікарської – 15 г) залити в термосі 0,5л окропу, настояти 2 год., процідити. Після охолодження додати мед за смаком і пити по 0,5 склянки після сніданку і вечері;
– дві столові ложки збору (коріння лепехи звичайної – 40 г, трава звіробою – 20 г, листя мучниці звичайної – 20 г, трава рутки лікарської – 20 г) залити 0,5 л окропу в термосі, настояти 2 год., процідити, додати мед за смаком і пити по 0,5 склянки за 30 хв до сніданку і вечері.
• При хронічному простатиті, тріщинах прямої кишки, геморої використовують свічки з прополісом. Їх готують так: на водяній бані розплавляється 20 г масла какао, до якого додається 1 г м’якої витяжки прополісу (випарюється 50%-тна спиртова настоянка прополісу). Із цієї суміші виготовляють 10 свічок. Прополісову свічку вводять у пряму кишку 1 раз на добу у вечірній час. При хронічному простатиті проводять два-три 20-30-денних курси лікування (з перервою 1-2 міся-ці). Свічки виявляють знеболюючий, антибактеріальний і протизапаль-ний ефекти.
• При аденемі предміхурової залози, використовують 5%-ний мед з прополісом, таблетки препарату “Апілак”, пергу і свічки (кожна свічка містить 0,2 г перги, 0,01 г маточного молочка і 2 г масла какао). Свічки вводять в пряму кишку один раз на день (на ніч). Суміш перги і меду з прополісом приймають за 1,5-2 год до їди по чайній ложці (тримають в роті до розчинення), тоді приймають таблетку “Апілак”. Курс лікування – 3 міс. Через місяць перерви курс повторюють.
• При хронічному простатиті. Приймають 10%-тне пролісне масло (1#чайна ложка на день за 1,5 год до їди) і п’ють настій, приготовлений зі збору: листя толокнянки звичайної – 30 г, листя подорожника – 34 г, трава остудника духм’яного – 34 г, листя берези – 10 г. Дві столові ложки збору залити в термосі 0,5 л окропу, настояти 1 год, процідити, додати мед за смаком і пити по 0,5 склянки 3 рази в день після їди. Дані процедури поєднувати з введенням в пряму кишку (2 рази в день) свічок “Апілак”.
• Змішати 35 крапель 20%-ної спиртової настоянки прополісу і ½ склянки теплого молока або води. Пити 3 рази протягом дня перед їдою. Одночасно приймати по 3-5 г чистого прополісу 3-4 рази на день. Прополіс належить довго жувати, тоді проковтувати.
• Для лікування хронічного простату і при аденомі простати ефективним є застосування прополісних свічок в поєднанні з прийняттям спиртової настоянки прополісу (дивіться попередній рецепт).
Для виготовлення прополісних свічок необхідно завчасно приготувати м’яку спиртову витяжку прополісу (50 г подрібненого прополісу настоюють 10-12 днів в 50 мл 96%-ного спирту, витяжку відфільтровують і випарюють на водяній бані). Окремо на водяній бані розтоплюють 20 г масла какао і розтирають його з м’якою витяжкою прополісу. З отриманої маси готують 10 свічок (в кожній з них міститься 0,1 г витяжки прополісу і 2 г масла какао). З лікувальною метою проводять два-три 30-денних курси лікування. Між курсами перерви – 1-2 місяці.
• Лікування аденоми передміхурової залози медом, свічками і настоєм трав. Для цього приймають прополіс з медом (5% прополісу і 95% меду). Одну чайну ложку такої суміші тримати в ротовій порожнині до повного розчинення. Одночасно приймати пергу: по чайній ложці тричі на день за 1,5 години до їди; на ніч в пряму кишку вводять прополісову свічку. Одночасно вживають настоянку з трав: хвощ польовий – 7 час-тин, листя кропиви – 7 частин, листя брусниці – 6 частин (2 столові ложки збору залити 0,5 л окропу і настояти в термосі). Пити по 0,5#склянки три рази на день за 30 хв. до їди. Курс лікування – 2 місяці. Через місяць курс лікування повторити.
• Прополісні свічки можна чергувати з свічками, приготовленими з згущеного екстракту або потовченого в порошок коріння живокості лікарської (0,3 г) і бруньок тополя чорного (0,2 г). У ті дні, коли для лікування свічки не використовують, приймають теплі (37-38 °С) сидячі ванни з настоями трави м’яти перцевої.
• Ефективними при лікуванні простати є свічки з насіння гарбуза звичайного. Очищене від шкірок насіння подрібнити на ковомолці, змішати з розтопленим маслом какао і вершковим маслом (1:1:1). При охолодженні до 45 виготовляють (розкачуючи) свічки. Готові свічки зберігають в прохолодному місці. Вводять в пряму кишку на ніч після очисної клізми.
• В аптеці можна замовити свічки з піхтовим маслом (10-15 крапель на свічку). Зберігати такі свічки необхідно в герметично закритім посуді в холодильнику не довше одного тижня. Курс лікування – один місяць.
• Лікування хронічного простатиту прополісним маслом, свічками “Апілак” і настоєм трав. Свічки “Апілак” вводять в пряму кишку двічі на день – вранці, після випорожнення кишечника, і у вечерню пору (перед сном). Одночасно приймати 10%-не прополісне масло (за 1,5 го-дин до їди по 1 чайній ложці протягом дня), пити настоянку з трав: листя мучниці звичайної – 3 частини, листя подорожника – 3 частини, трава остудника голого – 3 частини, листа берези білої – 1 частина. Дві столові ложки збору запарюють 0,5 л окропу в термосі. П’ють додаючи мед за смаком по 0,5 склянки 3 рази на день через 1-2 год. після їди. Курс лікування – 30 днів. Через місяць лікування повторити.
• Лікування хронічного простатиту прополісними свічками і настоянкою трав. Прополісні свічки вводять в пряму кишку двічі протягом доби (вранці і перед сном). Курс лікування – 30 днів. Через місяць повторити. Одночасно п’ють настоянку з трав: деревій звичайний – 5 частин, квіти календули – 5 частин, корінь вовчуга польового – 3 частини, плоди фенхелю звичайного – 3 частини, трава хвоща польового – 2 частини, листя кропиви – 2 частини. Дві столові ложки збору запарюють 0,5 л окропу в термосі. П’ють з медом по 1/3 склянки 3 рази на день після їди.
• Лікування аденоми передміхурової залози відваром з мертвих бджіл. Одну столову ложку мертвих бджіл заливають 0,5 л води, доводять до кипіння і варять на малому вогні 2 години, після охолодження проціджують і п’ють по 1 столовій ложці 1-2 рази протягом дня. Курс лікування – 1 місяць, через шість місяців курс лікування повторюють.
• Лікування аденоми предміхурової залози відваром з мертвих бджіл, медом і прополісом. До відвару з мертвих бджіл (див. попередній рецепт) додають дві столові ложки меду і дві чайні ложки 10%-ного спиртового екстракту прополісу. П’ють по 1 столовій ложці 1-2 рази на день протягом місяця. Курс лікування повторити через 6 місяців.
• Лікування аденоми передміхурової залози настоянками з трав і прополісним медом. Для приготування настоянки беруть сім частин звіробою, сім частин трави собачої кропиви серцевої, шість частин мучниці звичайної. Дві столові ложки подрібненого збору запарити 0,5 л окропу в термосі. Пити 3 рази протягом дня за 30 хв. до їди по 0,5#склянки. Одночасно приймати по 1 чайній ложці 10%-ного прополісного меду (2-3 рази за 20 хв. до їди).
• Лікування простатиту настоянкою трав з медом і прополісними свічками. Рецепт настоянки: березовий гриб – сім частин, трава чистотілу – три частини, трава звіробою – сім частин, кореневище аїру тростинного (лепехи звичайної) – три частини, трава деревію звичайного – три частини. Дві столові ложки подрібненого збору помістити в термос і залити 0,5 л. окропу. Настоювати 2-3 години. Перед вживанням додати мед за смаком. Пити 3 рази на день по 0,5 склянки за 30 хв. до їди. В період вживання настоянки щоденно (на ніч) в пряму кишку вводять прополісну свічку (2 курси по 30 днів).
• Лікування простатиту відваром корінння солодки голої з прополісним медом. Для приготування відвару одну столову ложку сухого подрібненого коріння солодцю голого кладуть в емальований посуд, заливають 0,5 л окропу і варять на слабкому вогні 10 хв., настоюють 2-3#години. П’ють по ¼ склянки 3 рази на день за 0,5 години до їди. Одночасно приймають 10%-ний прополісний мед (по 1 чайній ложці за 20 хв. до їди).
• Лікування простатиту піхтовою водою і пилком. Після випорожнення кишечника набрати в спринцівку 50 мл підігрітої до 40C піхтової води і ввести її в пряму кишку. Полежати на животі 10 хв. Курс лікування – 1,5#місяця. Одночасно втирати піхтове масло в ділянку промежини (не торкаючись мошонки і анального отвору) і вживати квітковий пилок (пергу).
• Лікування піхтовим і обліпиховим маслом та настоянкою прополісу. Змішати піхтове і обліпихове масло в співвідношенні 1:1, цією сумішшю змастити кусочок марлі або (вати), вводити в пряму кишку на ніч. Курс лікування – 1 місяць. Одночасно приймати 3 рази протягом дня 20%-ну спиртову настоянку прополісу (45 крапель на 25 мл води).
• Лікування гострого простатиту настоянкою трав з медом: трава звіробою – сім частин, квіти ромашки лікарської – сім частин, трава чистотілу – три частини, квіти липи – три частини. Дві столові ложки суміші заливають 0,5 л окропу і настоюють в термосі 1 годину. Пити з медом вранці і вечором після їди по 0,5 склянки.
• Зняттю запальних процесів і відновленню функції передміхурової залози сприяє прийняття настоянки з таких трав: трава пустирника – 2#частини, плоди шипшини коричної – 1 частина, листя подорожника – 1 частина, листя берези – 1 частина. Три столових ложки подрібненого збору запарюють 0,5 л окропу і настоюють 2-3 години в термосі. П’ють теплим з медом по 0,5 склянки 3 рази на день за 20-30 хв. до їди. Курс лікування – 30 днів. Через місяць курс повторюють.
• Для зняття запального процесу в передміхуровій залозі і нормалізації сечовиведення п’ють настоянку приготовлену за таким рецептом: квіти календули – шість частин, коріння дев’ясила – три частини, листя кропиви і листя м’яти – по дві частини. Дві столових ложки подрібненої суміші запарити в термосі 0,5 літрами окропу. Настоювати 2-3 години, процідити і додати мед за смаком. Пити 3 рази протягом дня за 20-30 хв. до їди по 1/3 склянки.
• При гострому запаленні передміхурової залози пити таку настоянку трав з медом: корінь лепехи звичайної – дві частини, трави звіробою, листя толокнянки і трави дев’ясила – по одній частині. Дві-три столові ложки збору запарюють 0,5 л окропу в термосі. П’ють два рази протягом дня за 0,5 години до їди по 0,5 склянки.
• Лікування простатиту прополісними свічками і соком з свіжих огірків, столового буряка і моркви (1:1:1). Пити 3-4 рази протягом дня по 0,5#склянки за 20-30 хв. до їди. Щоденно (на ніч) в пряму кишку вводять прополісну свічку. Курс – 1 місяць; через 20-30 днів лікування повторити.
• Лікування аденоми передміхурової залози бджолиним медом, воском, сосновою каніфоллю і рослинним маслом. Лікування проводять в два етапи (по 15 днів кожний) за допомогою аплікацій-липучок, які накладають на ділянку лобка. Курс лікування – 30 днів.
Мазь для аплікацій готують на 15 днів. Тоді знову готують мазь на наступні 15 днів. Рецепт мазі: соснова каніфоль – 100 г, бджолиний віск – 50 г, мед – 50 г, рослинне масло – 50 г. Усі компоненти розігрівають (постійно помішуючи) в емальованому посуді. Тоді суміш охолоджують до 45С, беруть 1/5 частину мазі і швидко наносять на полотняну тканину (розміром 1015 см) шаром – 1-2 см. Готову до використання аплікацію-липучку кладуть на завчасно поголений лобок і носять (не знімаючи) 3#дні. Через кожні три дні аплікацію заміняють свіжою (5 аплікацій за 15#днів).Після завершення 15-денного курсу лікування, готують свіжу мазь і курс лікування повторють.
• Лікування аденоми передміхурової залози квітковим пилком. Змішати пилок з підігрітим бджолиним медом (1:1). Приймати по 1 чайній ложці вранці натщесерце, запити невеликою кількістю води або молока. Для посилення лікувального ефекту квітковий пилок вживають одночасно з прийняттям настоянок, відварів або екстрактів лікарських рослин.
• При хронічному простатиті, який поєднується з розладами статевих функцій ефективними є лікарські рослини до складу яких входить 20%-ний прополіс на маслі обліпихи, шипшини, соняшника тощо. В 100 г масла, доведеного до кипіння і охолодженого до 50-60, додають 15 г подрібненого прополісу і безперервно помішуючи підігрівають до 80С. Гарячу суміш фільтрують через марлю, охолоджують і зберігають в закритому посуді. Вживають по 1 чайній ложці вранці натщесерце. Курс лікування – 30 днів.
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
12. МАСАЖ І САМОМАСАЖ В КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ ХВОРИХ ХРОНІЧНИМИ ПРОСТАТОВЕЗИКУЛІТАМИ І СТАТЕВИМИ РОЗЛАДАМИ
Самомасаж доцільно проводити вранці натщесерце, перед виконанням комплексу лікувальної фізкультури, а також перед обідом, після випорожнення кишечника і сечового міхура. Кожний прийом повторюють 36 разів, загальна тривалість процедури – 10-15 хв. (Л.Г.Кругляк, 1999).
Масаж спини
1. Вихідне положення (В.п.) – стоячи. Ноги на ширині плечей. Трохи прогнутися зовнішньою стороною кистей виконати легке поглажування спини від верхнього краю тазових кісток до лопаток. Тоді кисті рук почергово рухаються від хребта в сторони.
2. В цьому ж напрямку, щільно притискаючи пальці, проводять більш інтенсивне натискання на м’язи спини. Тоді знову поглажування.
Масаж попереково-крижового відділу
1. В.п. – стоячи. Поглажування: руки рухаються вздовж хребта від середини сідниці до попереку (поясниці), тоді вправо і вліво по верхнім краям тазових кісток.
2. Подушечками пальців обох рук роблять дрібні колові рухи, повільно натискаючи пальпують куприк, крижово-поперекову ділянку хребта. Руки рухаються від куприка вверх до попереку, тоді в сторони.
3. В.п. – ноги на ширині плечей, руки на поясі. Нахили тулуба вперед під кутом 90. Тоді 3-5 колових рухів тулуба в правий, лівий боки.
Масаж сідниць
1. В.п. – стоячи. Вага тіла перенесена на ліву ногу, праву ногу відвести в сторону, ледь-ледь зігнувши в коліні поставити на носок. Правою рукою провести масаж (поглажувати, розминати) сідниці знизу вверх. Таким же чином піддають масажу ліву сідницю.
2. В.п.– лежачи на правому (тоді на лівому) боці, ноги дещо зігнуті. Правою рукою роблять масаж (поглажування, розминання, колові рухи тощо) правої сідниці. Тоді так же – лівої.
Масаж живота
1. В.п. – лежачи на спині. Ноги зігнуті в колінах, під головою невисока подушка. Пальцями правої руки провести легке поглажування навколо пупка за ходом годинникової стрілки, поступово розширюючи кола. Тоді провести поглажування в тому ж напрямку долонею, проте, починати потрібно з великих кіл, поступово звужуючи їх. В ділянці над лобком поглажування необхідно послаблювати.
2. Пальцями обох рук захватити (як обценьками) обидва реберних краї, і ковзаючись по них, зробити прямолінійне розтирання в сторони.
3. Дещо зігнувши кисть правої руки погрузити кінчики пальців в черевну стінку. Проводити колові розтираючі рухи звужуючими колами від пахової складки до пупка, тоді – в зворотному напрямку розширюючими колами. Закінчують масаж живота поглажуванням.
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
13. ЛІКУВАЛЬНА ФІЗКУЛЬТУРА В ЛІКУВАННІ ЗАХВОРЮВАНЬ
ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ
Однією з основних причин виникнення хронічних простатитів є застій секрета в передміхуровій залозі а також венозний застій, зумовлений затримкою крові в тазових органах. Для попередження застійних явищ необхідно використати лікувальну фізичну культуру, доповнивши її самомасажем, масажем біологічно активних точок тощо.
Вправи лікувальної фізкультури виконують після самомасажу. Даний комплекс вправ рекомендується особам будь-якого віку (Л.Г.Кругляк 1999). Він включає в себе 23 вправи. Спочатку рекомендується виконати вправи 6, 7, 9, 10, 11, 12, 14, 22, згодом, в міру зростання натренованості, включати по одній-дві з решти вправ. Звичайно, розпочинають виконання вправ з мінімальної кількості і інтенсивності (частоті) повторень.
При виконанні вправ належить дотримуватись вказівок щодо режиму дихальних циклів і рухів. Невірне поєднання дихань і рухів утруднює роботу легень і серця, погіршує відтік венозної крові, зокрема і від передміхурової залози. Належить пам’ятати, що при вдиху відбувається активізація відтоку венозної крові від головного мозку, при видиху – з ділянки малого тазу.
При складанні комплексу вправ лікувальної фізкультури враховані фізіологічні особливості організму, тому змінювати послідовність виконання вправ не доцільно. Заняття лікувальною гімнастикою бажано проводити щоденно (не менше трьох разів на тиждень), ліпше у другій половині дня.
Сприяють нормалізації порушеного кровообігу і попереджують застійні явища в органах тазу заняття туризмом, ходьбою, бігом, плаванням, іншими видами спорту. Виконувати фізичні вправи належить в повільному і середньому темпі, враховуючи вік, стать і рівень фізичної підготовленості тих, хто вирішив оздоровитись даним методом. Головне тут, як і при виконанні вправ лікувальної гімнастики, – не допустити перевтоми.
Для працівників розумової праці, для тих, хто проводить робочий день сидячи, і особливо тих, хто має геморой, рекомендується виконувати таку специфічну вправу – втягування заднього проходу на видиху. Цю вправу роблять на протязі доби не менше 100-150 разів в будь-якому положенні (стоячи, сидячи, лежачи).
Відсутність оздоровчого ефекту при заняттях фізичними вправами перш за все пов’язано з помилками в методиці таких занять, у визначенні нормативних величин навантажень (обов’язковість врахування рівня функціональних можливостей організму). Нехтування цим положенням (виконання наднормативних навантажень) призводить до негативного впливу фізичних вправ на здоров’я. З іншого боку, виконання недостатніх навантажень не сприяє їх оздоровчому впливу на організм. Отже навантаження повинні бути оптимальними, тобто відповідати рівню фізичної підготовленості (рівню здоров’я). Звідси зрозуміло, наскільки важливо вміти оцінити рівень здоров’я.
Іншим важливим моментом при організації оздоровчого тренування є чистота і систематичність занять фізичними вправами. Для отримання бажаного оздоровчого ефекту інтервал між заняттями повинен становити 1-2 доби (3-4-разові заняття протягом тижня); інтенсивність занять (за частотою серцевих скорочень – ЧСС) – 100-140 ск/хв., (65-85% від максимальної ЧСС, розрахованої за формулою 220 мінус вік).
Протипоказаними до занять лікувальною гімнастикою, фізкультурою і спортом є сильні болі в передміхуровій залозі, венеричні і інфекційні захворювання. З наведених нижче 22 вправ у вранішню гігієнічну гімнастику Л.Г.Кругляк (1999) пропонує включати вправи 9, 10, 16, 22.
Підготовча частина. Найбільш ефективна робота опорно-рухового апарату спостерігається при температурі м’язів – 37,5-38С. За таких умов знижується в’язкість і підвищується еластичність м’язів і зв’язок, зменшується ймовірність їх розривів і пошкоджень.
З метою підготовки до більш інтенсивних навантажень в основній частині заняття підготовча частина заняття повинна включати гімнастичні вправи на усі суглоби з помірним зусиллям на розтягнення. Важливим складовим елементом підготовчої частини є виконання циклічних вправ (біг, біг на місті), направлених на активізацію функцій киснезабезпечую-чих систем; їх середня тривалість – 5-6 хв., інтенсивність – близько 50% від максимального споживання кисню (ЧСС – 110-120 ск/хв).
1. Підготовча частина лікувальної гімнастики розпочинається з звичайної ходьби, тоді ходьба схрещеним кроком і ходьба з високим підніманням стегон. Тривалість – 2-3 хв.
2. Продовжуючи рух розвести руки в сторони. Стиснувши кисть в кулак, зробити 10-20 колових рухів в плечових суглобах вперед, тоді – стільки ж назад. Після цього – 2-3 дихальних вправи (глибокий вдих – видих).
3. В русі з В.п. – руки вперед – в сторони – на кожний крок на видиху доставати пальцями лівої ноги праву долоню, а пальцями правої – ліву долоню (8-12 разів). Тоді – 2-3 дихальні вправи з розслабленням рук.
4. Зробити широкий крок лівою ногою вперед, повернутися корпусом і руками вліво – вдих, вправо – видих (8-16 разів).
5. В.п. – руки на поясі – відвести лікті назад – вдихнути животом (діафрагмальне дихання), звести лікті вперед – видихнути, одночасно втягнути живіт і анальний отвір (8-16 разів).
Основна частина. Основною вимогою до структури, змісту і нормування навантажень основної частини заняття лікувальної фізкультури є потреба в забезпеченні належного адаптивного ефекту щодо впливу на відповідні ділянки тіла та на розвиток окремих рухових здібностей.
Вправа 1. В.п. – стоячи, ноги в сторони, в руках м’яч: а) підняти м’яч вверх – вдих; б) нахилившись вперед, покласти м’яч якнайдалі від себе – видих; в) підняти руки вверх – вдих; г) нахилившись взяти м’яч – видих. Кількість повторень – 8-16 разів.
Вправа 2. В.п. – стоячи, ноги в сторони: а) підняти м’яч вверх; б)#присісти якнайглибше, руки з м’ячем вперед, сильно випя’чуючи задній прохід – видих. Вправу повторюють 8-16 разів.
Вправа 3. В.п. – стоячи, ноги на ширині плечей: а) підняти м’яч вверх – вдих; б) зробити поворот вліво – назад, вдарити м’ячем в підлогу позаду п’яток і спіймати його – видих. Теж повторити в інший бік. Повторити 8-12 разів в кожну сторону.
Вправа 4. В.п.– стоячи, ноги на ширині плечей: а) підняти м’яч – вдих; б) підняти ліву ногу і під нею перекласти м’яч з руки в руку – видих. Теж саме зробити під другою ногою. Кількість повторень – 8-12 разів, почергово кожною ногою.
Вправа 5. В.п. стоячи, ноги на ширині плечей: підкинути м’яч вверх, зробити хлопок в долоні позаду тулуба; два хлопки спереду і спіймати м’яч. Повторити 8-12 разів.
Вправа 6. В.п. – лежачи на спині, ноги прямі, руки вздовж тулуба: а)#підняти руки вверх – вдих; б) підняти руками ліве коліно, сильно притиснути до живота, – видих; в) цю ж вправу повторити з другим коліном (кількість повторень 8-12); г) почергово піднімати прямі ноги. Масажуючи цією вправою товстий кишечник створюються передумови для нормалізації багатьох функцій, зокрема статевої.
Вправа 7. В.п. – лежачи на спині, ноги зігнуті, руки під головою: а)#підняти таз вверх, випинаючи живіт – вдих; б) повільно повернутись в вихідне положення, втягуючи задній прохід, а тоді живіт – видих. Повторити 8-16 разів. Вправа масажує передміхурову залозу, поліпшує кровообіг.
Вправа 8. В.п. – лежачи на спині, ноги прямі, руки в сторони: а)#підняти ліву ногу вверх – вдих; б) покласти ногу під прямим кутом зліва від тулуба – видих; в) підняти ногу вверх – вдих; г) вернутись у вихідне положення – видих. Те ж зробити іншою ногою. Повторити почергово – 8-12 разів.
Вправа 8а: а) підняти вверх ліву ногу – вдих; б) завести її за праву ногу і великим пальцем постаратися достати праву долоню, що лежить на підлозі – видих; в) підняти ногу вверх – вдих; г) вернутись у вихідне положення – видих. Те ж зробити другою ногою. Повторити 8-12 разів.
Вправа 9. В.п. – лежачи на спині, ноги зігнуті, руки під головою. При виконанні вправ проводять рухи тазу вліво і вправо з поступовим збільшенням темпу (24-40 разів в кожну сторону). Тоді дихальні вправи: вдих – живіт випинають, при видиху втягують нижню частину живота і анальний отвір (6-8 разів). Вправа забезпечує масаж попереково-крижового відділу хребта, поліпшує функції статевих органів і залоз.
Вправа 10. В.п. – лежачи на правому боці, права рука під головою, права нога зігнута: а) підняти одночасно вверх ліву руку і ліву ногу так, щоб натягнулись м’язи промежини – вдих; б) опустити руку і ногу у вихідне положення – видих. Повторити 12-24 рази.
Вправа 11. В.п. – лежачи на правому боці, руки під головою, права нога зігнута: а) одночасно відвести ліву ногу назад, а ліву руку вперед (вдих); б) одночасно відвести ліве коліно вперед, а ліву руку назад – видих (8-12 разів). Тоді так же – 11.1.: а) відвести ногу назад, а руку вперед (вдих); б) мах прямою ногою вперед, а рукою назад, – видих. Повторити 8-12 разів.
Вправа 12. В.п. – лежачи на правому боці, ноги зігнуті. Дихання діафрагмальне: а) на вдиху прогнутися в попереку, випинаючи живіт і задній прохід; б) на видиху втягнути живіт і задній прохід. Кількість повторень – 8-12 разів.
Вправи 10, 11, 12 виконують так же, лежачи на лівому боці. Усі вони сприяють активізації кровообігу в тазовій області, добре масажують передміхурову залозу.
Вправа 13. В.п. – лежачи на спині: а) підняти ліву ногу і провести колові рухи зліва направо 12-16 разів, тоді стільки ж – справа наліво; б)#вправу повторити правою ногою. Дихання мимовільне.
Вправа 14. В.п. – лежачи на спині, ноги прямі разом, руки вздовж тулуба. Кероване диафрагмальне дихання (без затримки вдиху і видиху): на вдиху живіт видувається, на видиху сильно втягується, одночасно напружується анальний отвір. Повторити 4-12 разів.
Вправа 15. В.п – лежачи на спині, ноги зігнуті, п’ятки разом і ближче до сідниць, руки на стегнах з внутрішнього боку: а) розвести коліна в сторони так, щоб натягнулись м’язи промежини, – вдих; б) звести коліна, створюючи невеликий опір руками, – видих. При цьому напружують м’язи сідниць і промежини, втягуючи задній прохід. Кількість повторень – 8-16 разів.
Вправа 16. В.п. – лежачи на животі, руки під підборіддям, лікті в сторони: а) зігнути ліву ногу і коліном дістати лівий лікоть – видих; б)#вернутися у вихідне положення – вдих. Теж саме зробити другою ногою. Повторити почергово 8-12 разів.
Вправа 16а: дещо підняти таз і лівим коліном під животом постаратися дістати правий лікоть – видих; б) повернутися у вихідне положення – вдих. Кількість повторень – 6-8 разів почергово кожною ногою.
Вправа 17. В.п. – лежачи на животі, ноги в сторони, руки в упорі на долонях біля грудей: а) спираючись на руки, підняти груди, одночасно повертаючи голову вліво, подивитись на носок правої ноги – вдих; б) вер-нутись у вихідне положення – видих. Те ж виконати в інший бік. Кількість повторень – 6-8 разів.
Вправа 17.1.: а) повільно на вдиху припідняти голову і плечі, спину прогнути так, щоб тулуб від лобка до грудей щільно притискались до підлоги; б) на видиху опустити груди і голову, трохи полежати, розслабити усі м’язи. Вправу повторити 4-8 разів.
Вправа 18. В.п. – стоячи на колінах, стопи в сторони так, щоб між ними можна було б сидіти: а) підняти руки вверх – вдих; б) сісти між стопами, злегка нахилитися вперед – видих. Повторити 8-16 разів.
Вправа 19. В.п. – сидячи на коврику. Рухатись на сідницях вперед-назад до легкої втоми.
Вправа 20. В.п. – сидячи на коврику: а) підняти руки вверх, ноги розвести в сторони – вдих; б) підтягнути коліна до живота руками – видих. Повторити 8-16 разів.
Вправа 21. В.п. – стоячи на колінах і кистях. Дихання діафрагмальне: а) прогнутися в попереку; на вдиху, випнути живіт і задній прохід; на видиху розслаблюють м’язи рук. Повторити 8-12 разів. В колінно-кистьовому положенні найнижчий внутрішньочеревний тиск. Це підвищує ефективність масажу передміхурової залози, кишечника, сприяє покращенню крово- і лімфообігу в малому тазі.
Вправа 22. В.п – сидячи верхом на стільці (лицем до спинки): а) пок-ласти слабко накачаний волейбольний м’яч під промежину і, тримаючись за спинку стільця, коловими рухами зліва-направо розкачувати м’яч 20-40 разів. Тоді повторити – справа-наліво, вперед-назад. Перед зміною напрямку руху зупинитись і зробити втягування анального отвору 8-12 разів; б) виконати 12-24 пружних стрибків на м’ячі. Тоді – 6-8 разів діафрагмального дихання.
Якщо при виконанні вправ відчувається біль промежини або анального проходу, то натискати на м’яч варто слабкіше. При відсутності дискомфорту сідати на м’яч можна щільніше. З часом кількість повторень вправи збільшують.
Вправа 23. В.п. – стоячи, ноги в сторони: а) зробити вдих. Повільно видихуючи дещо нахилити тулуб вниз. Долоні покласти на стегна ближче до колін і, затримавши дихання, втягувати низ живота і анальний отвір. В час виконання вправи коліна дещо зігнуті, плечі припідняті. Кількість повторень – 4-6 разів.
Заключна частина. Після комплексу вправ необхідно походити, зробити декілька дихальних вправ з розслабленням рук, плечового пояса, спини, ніг.
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
#
14. НЕТРАДИЦІЙНІ МЕТОДИ ТЕРАПІЇ СЕКСУАЛЬНИХ ДИСФУНКЦІЙ
Сьогодні, як ніколи раніше нетрадиційним методом терапії сексуальних розладів, приділяється багато уваги. Ними цікавляться і спеціалісти, і самі хворі. Нетрадиційну терапію ще називають біоінформаційною терапією (БІТ). До неї входять голкорефлексотерапія, лазерна рефлектотерапія, електрорефлексотерапія, ультразвукова рефлексотерапія, мікрохвильова рефлексотерапія і інші.
14.1. КИТАЙСЬКА ЕНЕРГЕТИЧНА СИСТЕМА
Згідно китайської релігії Дао, яка бере свій початок у другому столітті до н.е. секс є таким заняттям, без якого на Землі стає неможливим гар-монійне розприділення чоловічого (Ян) і жіночого (Інь) начал. В об’ємних даосистських трактатах які збереглися до наших днів, вказується на ліку-вання сексом самих різних захворювань і зокрема захворювань статевих органів. Згідно Дао-вчення будь-яке захворювання є наслідком порушення перебігу енергії в тілі. Навчившись переносити енергію в ділянки тіла де її невистачає вдається попередити застійні явища, а отже нормалізувати функцію тканин і органів. З метою профілактики застою системою Дао пропонується метод направлення енергії по мікрокосмічній орбіті. Для цього використовується сексуальна енергія, думка і активна робота певних груп м’язів. За допомогою даного методу вдається використати нагромаджену в статевих органах енергію для виведення “шлаків”, нормалізації запаленої простати. Системою Дао передбачається значне подовження тривалості статевого акту і збереження сперми.
Систематичне протягом тривалого часу (два-три місяці і більше) виконання вправ, направлених на спрямування циркулюючої енергії по мікроорбіті виявилось досить ефективним при лікуванні самих різнома-нітних недугів і особливо запалень передміхурової та інших статевих залоз. Виконання вправ так званого “яєчкового дихання” необхідно проводити за такою схемою.
Вихідне положення – сидячи на краю стільця, ступні на ширині плечей, статеві органи вільно звисають. Розслабившись сконцентруйте увагу на мошонці, – на ділянці між двома яєчками. Повільно вдихніть і ледь-ледь підтягніть яєчка вверх. Тоді затримавши дихання повільно видихніть і опустіть яєчка. Дихайте рівно через ніс. Вдихаючи акцентуйте увагу (думайте) на вдихуваному повітрі, яке іде вниз до яєчок, наповнюючи їх; на видиху піднімайте яєчка назустріч енергії дихання, яка іде до них. Таке “яєчкове дихання” продовжуйте до тих пір, поки не відчуєте в мошонці нагромадження свіжої прохолодної енергії. Кількість повторень вправи – 9 разів, після відпочинку – ще 4-9 разів.
На цьому етапі тренувань бажано якнайменше напружувати м’язи статевого члена і ануса. Головне навчитись “втягувати” енергію повітря до яєчок та основи статевого члена і видихати нагромадження (шлаки) в момент, коли яєчка опускаються вниз.
Через один-два тижні занять за вище наведеною схемою ви зможете відмітити підняття і опускання яєчок під час яєчкового дихання без напруження м’язів. Для підняття і опускання яєчок необхідно використовувати лише уяву (розум); від фізичних напружень м’язів бажано відмовитись якнайшвидше. Деякі чоловіки опановують дану методику за один день, іншим для цього доводиться займатися декілька тижнів і місяців. Швидше опановують даною методикою ті хто раніше займався аутотренінгом і йогівським диханням.
Наступним етапом занять передбачається навчання руху отриманої прохолодної енергії (в області мошонки) в ділянку промежини з допомогою легкого проштовхування яєчок вверх під час вдиху. Шляхом посиленого концентрування уяви в промежині (між статевим органом і анусом) забезпечується нагромадження енергії в цій точці. Для цього декілька разів вдихніть і видихніть, дещо підтягуючи яєчка вверх під час вдиху. Вправу повторюють протягом декількох днів (до отримання відчутного результату). Тоді переходять до третьої вправи.
Сутність третьої вправи системи Дао полягає в проштовхуванні нагромадженої в промежині сексуальної енергії вверх по хребтовому стовпу. Розпочинають звичайно з першої вправи (яєчкового дихання) – з нагромадження енергії в мошонці. Тоді вдихаючи тягнуть “прохолоду” з яєчок в промежину (друга вправа системи Дао) і лише після цього, енергію проштовхують до куприка і далі до крижової кістки. Тут знаходиться крижова помпа – перша ділянка мікрокосмічної орбіти. Для активізації крижової помпи дещо прогинають нижню частину спини на зовню, нахиляють крижову ділянку дещо вперед і вниз. Утримуючи в такому положенні енергію в крижовій зоні, особливу увагу акцінтуйте на фазу видиху. Дихання узгоджують з рухом крижової кістки і концентра-цією уваги, яку направляють на нагромадження енергії в крижовій зоні.
Коли відчуєте, що шлях вверх відкритий нагромаджену в крижовій зоні енергію (“прохолоду”) поступово рухають вверх. Для цього активізують крижову помпу (похитування крижовою ділянкою вперед-назад). Не хвилюйтесь при відчутті болю або поколюванні в момент, коли “прохолода” входить в хребтовий отвір. Це нормальне явище. Для зняття больового відчуття достатньо зробити легкий масаж крижової зони хребта і куприка через м’яку тканину.
Виконання вище приведених вправ можна проводити у будь-який зручний період доби, а також і під час статевого акту. Посилення крово-обігу і рух енергії в ділянці малого тазу сприятиме лікуванню запальних процесів в органах, які тут розташовані, опримізувати статеву функцію.
14.2. РЕГУЛЯЦІЯ ТРИВАЛОСТІ СТАТЕВОГО АКТУ
Переважаючою серед науковців є думка про те, що чим більше чоловік втрачає сперми, тим швидше він старіє і вмирає. Разом з тим відомо що древні даоси, тривалість життя яких була досить значною, не обмежували себе в коханні і статевому житті. Більше того даосці вважають що без кохання і сексу неможливе повноцінне і тривале життя. З цього приводу Сунь Сю Мо (відомий лікар епохи Тан: 618-906 рр н.е.) писав: “Сперма чоловіка є однією з життєвих основ і не повина марнуватись не контрольованим способом. Якщо чоловік марнує свою сперму, він буде відчувати слабкість, а якщо безтурботно вичерпає свою сперму то вмре.” В залежності від віку, цей прибічник вчення “Дао кохання” вказав на таку оптимальну частоту еякуляцій: “чоловік 20 років може мати одне сім’явиверження кожні 4 дні; чоловік 30 років раз у 8 днів; чоловік 50 років – кожні 20 днів; чоловік 60 років не повинен пускати сім’я під час статевих актів взагалі; якщо ж він виключно здоровий і міцний, що може дозволити собі одну екуляцію в місяць. Мужчина проживе довге і здорове життя, якщо буде підтримувати оптимальну частоту еякуляцій, приділяючи в той же час увагу здоровій їжі і фізичним вправам.
Після еякуляції чоловік, як правило, відчуває втому, спрагу, в’ялість кінцівок, виникає потреба пасивного відпочинку, якщо ж чоловік регулює (зменшує) частоту своїх еякуляцій до абсолютного мінімуму, то тіло його зміцнюється, поліпшуються розумові здібності, оптимізуються функції аналізаторних систем тощо (В.Ч.Семакін, 1990). Ці та інші факти покладенні в основу вчення даосизму про необхідність регулювання частоти еякуляцій і про абсолютну шкідливість безконтрольного сім’явиверження під час кожного статевого акту.
Для контролю за еякуляцією і для подовшення статевого акту (до 1 години і більше) даосці пропонують ряд методик (способів).
Спосіб “гальмування Ву Синя”. Суть методу полягає у вийманні статевого члена з піхви жінки в момент коли виникає відчуття надмірного (близького до еякуляції) збудження. Через 10-30 с фрикції продовжують-ся. Тривалість опанування методом – близько 20 днів.
Спосіб “витискування” за Мастерсом і Джонсоном. Цей спосіб ефективний при позі “чоловік на спині, жінка зверху”. Чоловік говорить жінці про наближення часу надмірного збудження. Вона повина швидко звільнити пеніс і пальцями натискати на коронарне ребро протягом 3-4 с. Через 15-30 с жінка знову вставляє пеніс у піхву і продовжує фрикції.
“Давньокитайська техніка витискування.” В час надмірного збудження чоловік вказівним і середнім пальцями лівої руки протягом 3-4 с натискує на точку, розташовану між мощонкою і анусом. Натискування проводяться одночасно з глибоким вдихом.
Спосіб Кінснея-Семакіна. В період наближення еякуляції чоловік повинен якнайсильніше стиснути (напружити) сідниці і стегна, а також максимально скоротити усі статеві м’язи. Опанування даним методом триває близько місяця.
Вище зазначена даосистська концепція кохання і сексу істотно відрізняється від західноєвропейської. Проте у неї вагомі аргументи і вона заслуговує на увагу і більш глибоке вивчення.
14.3. ВПРАВИ ШАФРАНОВА ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ БІОЕНЕРГЕТИКИ ОРГАНІЗМУ
Для лікування хронічних простатитів особам похилого віку з ослабленою серцево-судинною системою А.Шафранов (1994) пропонує виконання такого комплексу вправ:
1. Для підвищення біоенергетики організму. А. Сісти на стілець, ноги в сторони, руки на рівні грудної клітки долонями вверх, лікті в сторони:
а) зробити повільний вдих через ніс, затримати дихання і повільно підняти одну руку вверх, повернувши долоню вверх, підняти голову і подивитися на тильний бік кисті руки, другу руку одночасно опустити і з силою потягнути вниз;
б) розслабити руки, опустити їх вниз на повільному видиху. Таку ж вправу повторити і з другою рукою. Вправу повторити двічі, кожний раз змінюючи положення руки.
Б. Сісти на стілець, ноги в сторони, долоню лівої руки покласти на праве стегно, долоню правої – на ліве:
а) повільно вдихаючи повітря підняти руки вверх, розвести їх в сторони, затримавши повітря в легенях;
б) повернутися у вихідне положення, зробити сильний, тривалий, повільний видих.
2. Для масажу передміхурової залози, збільшення відходу крові з венозних сплетінь органів малого тазу, активізації циркуляції енергії в глибоких меридіанах черевної порожнини.
Сісти на стілець, руки на поясі:
а) відвести лікті назад, зробити короткий вдих;
б) звести лікті вперед, зробити тривалий видих.
Одночасно втягувати низ живота і анальний отвір. Кількість повторень – 8-16.
3. Для нормалізації моторної функції органів малого тазу – сфінктера сечового міхура, сім’явиносних шляхів, м’язів промежини, які беруть участь у сечовиділенні.
Сісти на стілець, тримаючись руками за його краї, ноги прямо:
а) підняти ліву ногу вверх – вдих;
б) відвести її в лівий бік, підтягнути м’язи промежини і опустити ногу на підлогу – видих;
в) знову підняти ліву ногу вверх – вдих;
г) повернути її у вихідне положення – видих.
Ті ж рухи повторити правою ногою. Кількість повторень – 6-8 разів.
4. Для нормалізації роботи нирок. Сісти на стілець. Пальцями кожної руки (окрім великого) тиснути на шкіру голови з двох сторін і з силою виконувати масаж шкіри лоба і черепа в поздовжньому напрямку (від лоба вверх і назад). При виконанні масажу роблять швидкі вдихи і видихи. Тривалість виконання вправи – 1 хв. Тоді сильно затиснути в пальцях пучки волосся, натягнути їх і робити колові рухи до тих пір, поки не відчуєте легку біль і поколювання шкіри голови.
5. Для нормалізації роботи шлунково-кишкового тракту, хребта, відновлення ослаблених функцій організму, зокрема статевих. Сісти на стілець, ноги в сторони:
а) підняти руки вверх – вдих;
б) повернутись вліво – видих. Повторити вправу з поворотом в праву сторону. Повторити 6-8 разів.
6. Для відкриття каналів, які сприяють очищенню організму. Сісти на стілець. Підняти руки на рівень грудей (лікті в сторони). Долоні рук скласти перед підборіддям. Повільно, напруженням ліктів, збільшувати силу стискування долонь. Тоді розводячи променевозап’ястні суглоби вигнути пальці в інший бік. Затримати дихання, потримати пальці в такому вигнутому і напруженому стані деякий час. Вправу повторювати три рази.
7. Для профілактики і лікування ракових пухлин за методикою японського професора Ніші. Її виконання покращує рух криві і лімфи по судинам. Вправу бажано виконувати вечором і вранці.
Лягти на спину. Під шию підкласти тверду подушку-валик. Підняти одночасно руки і ноги вертикально і швидко трусити (вібрувати) ними. При виконанні вправи старатися витягувати ступні ніг і пальці вверх якнайвище. Тривалість вправи – 30-120с.
14.4. ТОЧКОВИЙ МАСАЖ
Точковий масаж є допоміжним методом терапії при лікуванні простатитів. Виявляючи виразну збуджуючу чи гальмівну функцію точковий масаж в поєднанні з лікувальною гімнастикою дає добрий результат при послабленні статевої функції.
Виконується точковий масаж натисканням подушечками пальців на шкіру і м’язовий шар в ділянці розташування нервових закінчень. Ефективність точкового масажу в значній мірі залежить від точності визначення точок масажу. Для цього користуються пропорційними відрізками (“цунь”), величина яких суворо індивідуальна і відповідає приблизно величині поперечника великого пальця руки; віддаль у півтори цуня рівна поперечнику складеного разом вказівного і середнього пальців, два цуня – до попередніх додають безіменний палець, а три цуня – ще й мізинець.
Точковий масаж протипоказаний при будь-яких злоякісних і доброякісних пухлинах, активних формах туберкульозу, виразковій хворобі шлунка і 12-палої кишки, важких формах серцевих, легеневих, ниркових захворювань. В період проведення курсу лікування не можна вживати каву, міцний чай, алкоголь, гострих приправ і солоної їжі.
За умови правильного визначення місцезнаходження необхідної точки, при натисканні на неї виникає відчуття болю. В залежності від інтенсивності і тривалості подразнення точковий масаж може виявляти як тонізуючу так і заспокійливу дію. Тонізуючий точковий масаж виконується короткотривалим сильним натисканням і швидким, різким відриванням пальця від точки. Заспокійливий масаж здійснюється тривалою безперервною дією. При цьому подушечками пальців роблять плавні колові рухи за годинниковою стрілкою в горизонтальній площині або ж просто натискають подушечкою пальця на відповідну точку поступово нарощуючи силу тиску. Не відриваючи пальця від точки, протягом 3-5 хв. роблять декілька повторень.
Ефективним є також метод вібрації пальцем протягом 30-60 с. В час, коли місяць повний і після заходу сонця, рекомендується робити лише заспокійливий точковий масаж, в решту днів місяця – тонізуючий.
Рис.2. Розташування точок на тілі
Точка 1 – несиметрична, знаходиться на задній серединній лінії між остистими відростками ІІ й ІІІ поперекових хребців. Масаж робить інша людина. Вихідне положення – лежачи на животі з підкладеною під нього подушкою.
Точка 2 – симетрична, знаходиться на спині на відстані 1,5 цуня убік від задньої серединної лінії, на рівні точки 1. Масаж робить інша людина одночасно ліворуч і праворуч. Вихідне положення – лежачи на животі.
Точка 3 – симетрична, знаходиться на відстані 1,5 цуня убік від задньої серединної лінії, на рівні проміжку між остистими відростками і ІІ поперекових хребців. Масажувати аналогічно точці 2.
Точки 4, 5, 6, 7 – симетричні, розташовані по обидва боки від задньої серединної лінії. Відповідають хребетним отворам І-ІV крижових хребців. Масажувати як і точку 2.
Точка 8 – симетрична, знаходиться на рівні пупка на відстані 0,5 цуня убік від передньої серединної лінії. Масажувати одночасно ліворуч і праворуч у положенні на спині, розслабившись.
Точка 9 – несиметрична, знаходиться на передній серединній лінії нижче пупка на 3 цуня. Масажувати лежачи на спині, розслабившись.
Точка 10 – несиметрична, знаходиться на передній серединній лінії над верхньою гілкою лобкової кістки. Масажувати лежачи на спині, розслабившись.
Точка 11 – симетрична, знаходиться на внутрішній стороні поверхні стегна на 6 цуней вище надколінка. Масаж проводять одночасно зліва і справа у положенні лежачи, розслабившись.
Точка 12 – симетрична, знаходиться біля внутрішнього кінця підколінної складки на рівні центра надколінка. Масажувати в положенні сидячи з напівзігнутими ногами одночасно ліворуч і праворуч.
Точка 13 – симетрична, знаходиться на гомілці на 3 цуня вище внутрішньої щиколотки. Масажувати аналогічно точці 12.
Точка 14 – симетрична, знаходиться на місці перетину межі підошовної і тильної поверхонь шкіри стопи з п’ятковим сухожиллям, донизу і позаду від внутрішньої щиколотки. Масажувати аналогічно точці 12.
Точка 15 – симетрична, знаходиться на гомілці на два цуня нижче надколінка і на 2,5 цуня усередину від переднього краю великогомілкової кістки. Масажувати аналогічно точці 12.
Точка 16 – симетрична, знаходиться на відстані 0,5 цуня убік від передньої серединної лінії над верхньою гілкою лобкової кісти. Масажувати одночасно ліворуч і праворуч у положенні лежачи на спині, розслабившись.
Точка 17 – симетрична, знаходиться на животі на відстані чотири цуня нижче пупка і на відстані 0,5 цуня убік від передньої серединної лінії. Масажувати аналогічно точці 16.
Точка 18 – симетрична, знаходиться на плечі на відстані сім цуней вище зовнішнього кінця ліктьової складки. Точка масажується при зігнутій у лікті руці, по черзі ліворуч і праворуч. Масаж цієї точки застосовується при передчасній еякуляції (сім’явиділенні).
Точка 19 – симетрична, знаходиться на середині зводу стопи. Масажується одночасно ліворуч і праворуч у положенні сидячи. Ефективна при ослабленій ерекції.
Точка 20 – симетрична, знаходиться на великому пальці стопи на відстані 3 мм усередину від кута нігтьового ложа. Масажувати одночасно ліворуч і праворуч у положенні сидячи, зігнувши ноги в колінах.
Точка 21 – несиметрична, знаходиться на задній серединній лінії між остистими відростками I i ІІ грудних хребців. Масаж робить інша людина. Положення пацієнта – лежачи на животі чи сидячи, злегка нахилившись вперед.
Точка 22 – несиметрична, знаходиться на передній серединній лінії на відстані 1,5 цуня нижче пупка. Масажувати в положенні лежачи на спині, розслабившись.
Точка 23 – несиметрична, знаходиться на задній серединній лінії між остистими відростками ІV і V поперекових хребців. Масаж робить інша людина. Положення пацієнта – лежачи животом на подушці. Вплив на точки 1-7, 13-15, 18-21, 23 проводять тонізуючим методом, шляхом глибо-кого натискання з повертанням протягом 30-60 сек.; вплив на точки 8-12, 16, 17, 22 проводять заспокійливим методом, шляхом легкого поглажува-ння точки коловими рухами за годинниковою стрілкою протягом 3-5 хв.
Кожна людина індивідуально підбирає “свою” групу точок (поєднання точок з тонізуючим і заспокійливим впливом), вплив на які виявиться для неї найбільш ефективним. Точковий масаж бажано виконувати щоденно протягом 12-15 днів. Через 7-10 днів курс точкового масажу можна повторити.
14.5. ФІЗИЧНІ ВПРАВИ ЙОГІВ
Згідно вчення йогів ефективна робота статевих органів і залоз можлива лише за умови доброго тонуса м’язів живота, поперекової ділянки і тазового дна. Для цього йоги пропонують виконувати такі асани.
Джатхара парівартасана – асана бокових м’язів живота. Вихідне положення (в.п.): лежачи на спині, ноги разом, руки в сторони на рівні плечей. При вдиху підняти ноги вертикально вверх і повільно видихаючи, опустити на ліву сторону. Затримати дихання на 20-30 с. На видиху підняти ноги вертикально вверх і на вдиху опустити їх на праву сторону. Знову затримка дихання – 20-30 с. При виконанні вправи спину від підлоги бажано не відривати; ноги в нижньому положенні – не розслаблювати; основну увагу зосереджувати на м’язах живота і на лобку.
Виконання цієї асани зміцнює передню черевну стінку, підвищує активність органів черевної порожнини і малого тазу, тонізує нирки.
Пашімоттанасана. В.п. лежачи на спині, ноги разом. З глибоким повільним видихом покладіть випрямленні руки за голову; з спокійним вдихом сісти і, нахиляючись вперед, не згинаючи ноги захватити руками лодижки. Голову нахилити до колін, лікті покласти на підлогу поряд з коліньми. максимально довго затримати дихання. Глибоко вдихаючи повернутись у вихідне положення.
В час виконання асани увага зосереджена на сонячному сплетінні. Вправа діє тонізуюче на предміхурову залозу, сечовий міхур, нормалізує функцію нирок, селезінки і наднирників.
Утана падасана – підняття рук і ніг вверх. В.п. лежачи на спині, руки вздовж тіла. Повільно вдихаючи підняти груди від підлоги і впертися головою в коврик. Ноги повільно підняти до кута 45-55° від підлоги, руки скласти долонями над животом (паралельно ногам). Утри-мати прийняте положення 30-50 с. Вправа активізує тонус м’язів сечоста-тевої системи і діагфрагми, зміцнює м’язи сідниць і черевної стінки.
Дханурасана (поза лука). В.п. лежачи на животі, руки уздовж тулуба. Після повільного вдиху захвативши лодижки максимально прогнутися назад. М’яко погойдуючись вперед-назад утримати положення якнайдовше. Асана тонізує роботу статевих органів, нормалізує функцію хребта, стимулює роботу черевної порожнини, сприяє використанню жирових запасів живота.
Шавасана (поза мертвого). В.п. лежачи на спині, руки уздовж тулуба долонями до верху. Сповільнивши дихання поступово (почергово під самоконтролем) розслабити усі м’язи тіла. Ні про що не думати, увагу концентрувати на серці. Асана діє заспокійливо на нервову систему, розслаблює м’язи, знімає емоційні і ментальні блоки.
Стискання ануса (сфінктера анального отвору). Ця йогівська вправа виявляє виразний масажний вплив на предміхурову залозу, попереджує застій крові в ділянці малого тазу, сприяє направленню енергії по біляхребтовим каналам.
Анус складається з декількох м’язових груп:
• кільце м’язів біля самого анального отвору (середня частина);
• м’язова група між анусом і статевим органом (передня частина);
• м’язова група між анусом і куприком (задня частина);
• м’язова група між анусом і лівим сідничним горбом (ліва частина);
• м’язова група між анальним сфінктером і правим сідничним горбом (права частина).
Скорочення відповідної м’язової групи сприяє активізації відповідних органів і тканин. При скороченні середньої частини ануса енергія надходить в сечовий міхур, простату, товстий кишечник, передні відділи мозку, очі; при скороченні м’язів задньої частини анального сфінктера енергія надходить в крижаву ділянку хрептового стовпа, грудні хребці, діагфрагму, ділянку шиї, мозочок тощо. При виконанні стискань ануса дихання повино бути плавним, глибоким, стискання м’язів – максимально сильним. Вправу необхідно повторювати не менще трьох разів на день.
1. Сядьте на п’ятки або навприсядки так щоб нічого не тисло на анальний отвір. Якщо ці пози для вас незручні, то можна розслаблено стояти так, щоб нічого не обмежувало рухів живота і не напружувало м’язів тазової ділянки. Згодом вправу можна буде виконувати в будь-якій позі.
Повільно вдихайте через ніс і одночасно плавно скорочуйте м’язи анального сфінктера. На перших порах диференційовки щодо скорочень окремих м’язових група ануса будуть невдалими, згодом, через 2-3 дні тренувань, скорочуватимуться ті частини сфінктера на які акцентується уявна увага. Скорочення м’язів середньої частини ануса найбільш повне при стоянні рівно, рівномірно розподіливши вагу тіла на обидві ноги.
2. Якнайдовше затримайте дихання (без напруження), тоді повільно видихайте через ніс. На видиху обережно і повільно розслабте м’язи ануса. Повторіть вправу 3-9 разів.
3. Для того, щоб більше активізувати праву частину анального сфінктера необхідно перенести вагу тіла дещо вправо (на праву ногу); при перенесенні ваги на ліву ногу легше активізувати м’язи лівої частини ануса.
4. Для скорочення передньої і задньої частин анального сфінктера змінюють положення тазу в передньо-задньому напрямку. Щоб стиснути передню частину сфінктера таз подають дещо вперед, живіт і статевий член дещо втягують. Для напруження задньої частини ануса таз дещо відхиляють назад.
Схема вправ професора Афанасьєва
Для відновлення функції предміхурової залози професор Афанасьєв пропонує:
• щоденно підтягувати і розслабляти мошонку з яєчками і тренувати сфінктер сечового міхура, шляхом багаторазового периривання сечовиведення;
• скорочувати м’язи основи статевого члена і промежини. Через посилення процесів обміну це поліпшить роботу простати;
• медитація тепла в області низу живота спочатку у вигляді теплого невеликого шарика, тоді уявно збільшують його до розмірів усієї внутрішньої області таза. Добре відчувши тепло починають уявляти вже прохолодний (у вигляді снігової грудочки) шарик в ділянці простати. Таке ідеомоторне тренування проводять в будь-який час, декілька разів на день.
15. ДОДАТКИ
ДОДАТОК 1. Лікувальні властивості лікарських трав та харчових рослин
Лікарські
трави
та
рослини Терапевтична дія
Сечогінна Кровозупина Протизапальна Літогінна Жовчогіна Гіпотензивна Обмін речовин Спазмолітична В’яжуча Послаблююча Полівітаміна
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12
Аір тростинний (кореневища) •• •• •• •• • •
Гути (плоди) •• • •• • •
Кавун звичайний (м’якоть) ••• •• •• • ••
Багно болотяне (листя) •• ••
Баклажан •• ••
Барбарис звичайний (кора, листя, ягоди) •• •• •• •• • • • •
Барвінок малий (трава) •• •• •• ••• ••• •
Береза біла (бруньки, листя) •• •• •• ••• •• • •
Безсмертник піщаний (суцвіття) ••• • • •• ••• ••• • •• • • •
Бузина чорна (квіти, корінь) •• •• •• • • •
Волошка синя (квіти) •• • • •
Верес звичайний (трава) •• •• • • •
Вероніка лікарська (трава) •• •• • •• •
Виноград (ягоди) •• • • • •• • ••
Вишня (плодоніжка) • •• ••
Гірчак почечуйний (трава) •• ••• • • • •
Остудник гладенький (трава) ••• ••• •• •• •• •• •
Груша (плоди) •• • •• ••
Звіробій (трава) •• •• ••• •• ••• •• • •
ДОДАТОК 1. Продовження
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12
Оман високий (коріння) ••• • ••• •• •• •• • •
Буркун лікарський (коріння) • •• •• •• ••
Материнка звичайна (трава) •• • •• • •• •• •• •
Суниця лісова (плоди, листя) •• •• •• • •• •• ••• • • ••
Золототисячник звичайний (трава) • •• •• •
Верба біла (кора) • • •• •• • •
Календула (квіти) •• • ••• • •• •• •• •
Капуста (сік) • • • •• •
Перстач гусячий (трава) •• •• •• • • •
Коріандр посівний (плоди) • • •• • •
Кропива дводомна (трава) •• ••• •• • • • •
Агрус (плоди) •• •• • •• ••
Приймочки і стовп-чики кукурудзи ••• •• •• ••• ••• •• •
Льон посівний (насіння, масло) • •• •• • • •
Липа (квіти) •• •• • • • •
Лопух великий (корінь) •• •• • •• ••
Любисток лікарський (корінь) •• •• • •• •• •
Мати-й-мачуха (суцвіття, листя) • •• • •• •
Медунка лікарська (трава) •• •• •• • ••
Меліса лікарська (листя) • •• •
Морква (коренеплоди) • • • •• • ••
Яблуня (плоди) ••• •• •• •• ••
ДОДАТОК 1. Продовження
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12
Яловець звичайний (ягоди) ••• ••• •• ••• •• • •
М’ята перцева (листя) • •• •• •• • •• •
Овес (насіння, солома) •• • •• •• •• • ••
Кульбаба лікарська • •• •• •• •• • • • ••
Омела біла (листя) •• •• ••
Осока (кореневище) • •• •• •• • •
Грицики звичайні (трава) •• ••• • • •• •• ••
Петрушка посівна (коріння, насіння, листя) ••• • • •• • • • •• •••
Первоцвіт весняний (трава) • • • •
Підмаренник справжній (трава) • • •• • •
Подорожник великий (трава) • • •• •
Огірок (плоди) •• • • •
Полин гіркий (трава) • •• •• •• • •
Нирковий чай (листя) ••• •• ••• ••• •
Собача кропива (трава) • • ••• •
Ромашка лікарська (квіти) • • ••• •• •• ••
Парило звичайне (трава) •• •• •• • ••• ••• •
Горобина звичайна (плоди) •• •• •• •• •• •• •• • •••
Рута запашна (трава) • •• •• •• ••
Смородина чорна (плоди, листя) •• • •• • •• • •••
Селера пахуча (плоди, листя) •• • •• ••
Чайний гриб •• • •• • •••
ДОДАТОК 1. Продовження
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12
Сосна лісова (бруньки, хвоя) •• •• • • •••
Спаржа лікарська (коріння, листя) ••• ••• •• •• •• • •• •
Спориш звичайний (трава) ••• ••• •• ••• •• • •• • • •
Вовчуг польовий (коріння) •• ••• •• •• •• •• •• •
Терен колючий (пло-ди, листя, коріння) •• •• • •
Мучниця звичайна (трава) ••• • ••• • •• •
Тополя чорна (бруньки) •• • • •• •
Гарбуз звичайний ••• •• •• ••
Деревій звичайний (трава) •• ••• ••• •• •• ••• •• •
Кріп посівний (трава, насіння) •• • • •• •• •• •
Фіалка трьохколірна (трава) •• • •• • • • • •
Хвощ польовий (трава) ••• •• ••• • • • •
Хміль звичайний (шишки) •• ••• • • ••
Цикорій звичайний (трава) • •• • •• •• •
Череда трироздільна (трава) •• •• • •• •• ••
Чорниця (ягоди, листя) •• • •• •• •• •• • ••• ••
Чистотіл звичайний (трава) • •• • •• •• • •• • •
Шалфей лікарський (листя) • •• ••• • • ••
Шипшина корична (плоди) ••• ••• •• • ••• ••• •••
Евкаліпт кулястий (листя) • • •••
ДОДАТОК 2. Методи запобігання небажаної вагітності
Запобігання вагітності (контрацепція) – застосування протизаплідних засобів і методів з метою попередження чи регулювання вагітності.
Існує багато підстав для попередження чи регулювання вагітності. Використання сучасних засобів і методів контрацепції є одним з основних прийомів профілактики абортів, зниження гінекологічних захворювань і акушерської патології, планування сім’ї, регулювання народжуваності дітей.
Для запобігання вагітності використовують механічні, хімічні, гормональні контрацептиви, внутриматкові засоби, спринцювання, фізіологічні методи, хірургічну контрацепцію тощо.
До механічних засобів контрацепції (бар’єрні методи) належать чоловічий презерватив, жіночі діафрагми, шийкові ковпачки, контрацептивні губки. Основою їх дії є створення механічної перешкоди на шляху руху сперматозоїдів. Презерватив виготовляється з тонкої, високоякісної гуми; надягається на чоловічий статевий орган тільки в стані ерекції. Більшість презервативів мають змазку до складу якої входять сперміцидні речовини, токсично діючі на сперматозоїди. При кожному статевому акті необхідно застосовувати новий презирватив. Не можна використовувати презирватив з закінченним терміном зберігання, а також при виявленні ознак пошкодженості (ламкість, склеювання). Купуючи презервативи належить брати до уваги термін їх зберігання.
Ефективність (найменш можлива частота невдач) при використанні презирватива складає 20%. Використання сперміцидної піни при використанні презерватива значно збільшує ефективність захисту. При використанні цього методу контрацепції відповідальність за попередження запліднення бере на себе чоловік.
Перевагами презервативної контрацепції є абсолютна зворотність (збереження здатності до дітонародження), дешевизна, легкість придбання (не потребує рецепту лікаря), безпечність (не має ризику для здоров’я).
Презерватив може бути куплений як жінкою, так і чоловіком. Окрім того, використання презерватива зменшує поширення захворювань, які передаються статевим шляхом.
Недоліки презервативної контрацепції. Інколи може виникати алергія на латекс. У цьому випадку необхідно використовувати презервативи з природніх матеріалів. Окрім того презерватив може зменшити чутливість головки статевого члена, а одягання презерватива може перервати статевий акт, що вже розпочався. Можлива також негативна психологічна дія (деякі чоловіки не здатні зберегти ерекцію пеніса при одягненому презервативі).
Діафрагма – це куполоподібні напівсфери виготогвлені з еластичної гуми і латекса. Пружний обідок допомагає втримати діафрагму на місці в піхві. Покриваючи передню стінку піхви і шийку матки діафрагма виконує функцію фізичного бар’єру на шляху руху сперматозоїда. Діафрагму бажано використовувати з сперміцидними засобами.
Ефективність використання діафрагм досить висока, її зниження може бути пов’язане з неточною приміркою, неакуратним введенням чи зміщенням під час статевих зносин. Діафрагма вставляється кожний раз перед зносинами. Після примірки її використовують від одного до двох років. Діафрагма повинна залишатися в піхві 6-8 годин після статевого акту (час потрібний для втрати активності усіх сперматозоїдів).
При постійному і правильному використанні це більш надійний засіб, ніж внутріматкові спіралі і оральні контрацептиви. Поєднання діафрагми з сперміцидами в певній мірі попереджує захворювання, які передаються статевим шляхом, а також рак шийки матки.
З не багатьох недоліків методу фізичної контрацепції належить відмітити необхідність попередньої примірки, можливість алергічної реакції на матеріал, з якого зроблена діафрагма.
Шийкові ковпачки. Вони підбираються лікарем і використовуються для закриття шийки матки. Ковпачки виготовлені з гуми і мають форму наперстка. Тривалість їх утримання – близько двох діб.
Контрацептивні губки. Їх виготовляють з поліуретану і насичують сперміцидами. Сперміцид, який всмоктує губка захищає жінку від захворювань, які передаються статевим шляхом і крім цього запобігає розвитку пухлин шийки матки. Попередньо змочана водою губка вводиться в піхву, тут вона розширюється і заповнює весь простір біля шийки матки. Губку тримають 24, години після цього часу її виділяють.
Мінімальна очікувана частота невдач при користуванні губками близько 5-8%. Це зумовлено анатомічними відхиленнями в будові піхви, матки і прямої кишки, що може перешкоджати правильному розташуванню губки чи її затриманню в піхві.
У деяких жінок виникають труднощі при введенні чи видаленні губки, інколи можлива алергічна реакція на поліуретан чи сперміцид. Всмоктуючи багато піхвових виділень, губка сприяє сухості піхви, що погіршує перебіг статевого акту.
До хімічних засобів контрацепції належать введені в піхву пасти, таблетки, свічки та інші лікарські форми, які мають спермотоксичну дію (граміцидинова паста, контрацептин Т, трацетин, галаскорбін, люгенурін, хлоцетін тощо). Обов’язковим складовим компонентом сперміцидів є активні фармакологічні компоненти (в основному ноноксил-9), які інактивують сперматозоїди. У більшості випадків сперміциди використовують разом з фізичними контрацентивними засобами.
Хімічні засоби контрацепції починають діяти через 10-30 хвилин після введення, тому між введенням і статевим актом повинен пройти деякий час.
Гормональні контрацептиви – високоефективні протизаплідні засоби, основою механізму дії яких є гормональні субстанції.
Гормональні контрацептиви призначаються тільки лікарем, і для кожної пацієнтки підбираються індивідуально. Використання даного методу контрацепції пов’язане з ризиком виникнення великої кількості побічних ефектів і протипоказань. При використанні гормональних контрацептивів необхідно виключити паління (компоненти диму збільшують ризик виникнення тромбів, порушень кровообігу).
Найбільш частого практичного застосування знайшли гестогенні препарати (комбіновані естрогени). В основі їх контрацептивної дії є стимуляція вагітності та стримування процесу овуляції. При правильному застосуванні їх ефективність близько 100%.
При використанні гормональних контрацептивів не бажано приймати анальгетики, антибіотики та інші лікарські препарати (бісекурин, нон-овлон, регилидон, тризистон).
Жінкам старшого репродуктивного віку рекомендуються препарати, які містять мікродози (не більше 0,5 мг) гестагенів (фемулен, континуін тощо) – “міні пілюлі”. В основі механізму їх дії лежить порушення механізмів транспортування яйцеклітини, зниження активності дії жовтого тіла. У порівнянні з комбінованими препаратами вони є менш ефективними.
Ін’єкційні препарати. Одна внутрім’язова ін’єкція забезпечує контрацепцією на 8-10 тижнів (в залежності від препарату). Високоефективним контрацептивом довготривалої дії є норплант (6 силі-конових капсул). Вони вводяться під шкіру плеча строком на 5 років.
Препарати, які містять більше 0,05мг естрогенів (інфекудін, ановрал), застосовуються лише з лікувальною метою, а також як естрогенні препарати (нарколут). Гестагенні та естрогенні препарати повинні призначатися лише лікарем. Контрацептивний ефект ін’єкційних препаратів близько 99%.
Недоліками ін’єкційних препаратів є підвищення ризику утворення тромбів, які можуть визвати приступи стенокардії, інсульт і легеневу емболію. Цей ризик тим більший, чим довше жінка приймає таблетки, особливо при поєднанні з палінням. Збільшення і приступи головної болі, підвищення ризику гіпертонії і утворення каміння в жовчовому міхурі; загострення діабету, зменшення кількості молока у матері-годувальниці – усе це можливі наслідки неконтрольованого і тривалого використання ін’єкційних препаратів. Неприємними є побічні дії в перші декілька циклів під час звикання до препарату: нудота, головна біль, набряки тощо.
Механізм протизаплідної дії посткоїтальних препаратів (постинор) полягає у блокуванні розвитку заплідненої яйцеклітини. Їх вживають не пізніше 72 години після статевого акту. Суттєвим недоліком посткоїтальних препаратів є часті внутриматочні кровотечі. Тому їх використовують для запобігання вагітності в особливих випадках (наприклад, після зґвалтування), а також для переривання вагітності на ранніх стадіях.
Перервані статеві зносини, як метод контрацепції (коли статевий акт закінчується еякуляцією поза статевими шляхами жінки) має багато недоліків і низький контрацептивний ефект. Цей метод контрацепції вимагає від чоловіка дисциплінованості і точного розрахунку. При перших ознаках еякуляції (оргазму) чоловік повинен негайно зупинити зносини. Такі дії звичайно суперечать сексуальним інстинктам обох партнерів, вони знижують повноту сексуального задоволення і є однією з причин неінфекційних простатитів. За таких умов незначні переваги даного методу контрацепції (відсутність підготовки і спеціальних пристосувань, грошових затрат) зводяться на ніщо. Його недоліками є:
- неможливість уникнути попадання в піхву виділень з пенісу, які можуть мати сперматозоїди;
- трудність визначення чоловіком моменту еякуляції;
- виділення сім’я проходить до і після оргазму;
- чимало пар не можуть контролювати себе під час оргазму;
Один з найбільш ефективних і часто використовуваних методів попередження вагітності для жінок, які живуть регулярним статевим життям є внутриматкові засоби (ВМЗ). ВМЗ виготовлені з синтитичних матеріалів, біологічно інертних до тканин організму.
Сучасні ВМЗ (їх є більше 50) – це пластмасові пристосування величино близько 2-3 см, які вводять в порожнину матки і залишають там на тривалий час. Існує дві гіпотези щодо механізму дії ВМЗ. Перша – присутність ВМЗ у матці перешкоджає руху сперматизоїдів до яйцеклітини, друга – будь-яке чужорідне тіло в матці, стимулює фагоцитоз яйцеклітини і сперми лейкоцитами, третя найбільш поширена – ВМЗ перешкоджає імплантації заплідненої яйцеклітини в маточну стінку.
Ефективність ВМЗ залежить від їх розміру: чим більші розміри, тим надійніший захист.
Найбільш поширеними ВМЗ є прогестасерт-Т, коппер 7, коппер-Т та інші.
Прогестасерт-Т містить запас прогестину, який поступово вивільнюється в матку. Підвищена концентрація гормону, пригнічуючи клітини ендометрію, перешкоджає імпланації заплідненої яйцеклітини. Запас прогестину в даному препараті розрахований на один рік, тому через рік його змінюють.
Коппер-7 і коппер-Т – це пластмасові пристосування, на які намотаний тонкий мідний дріт. Повільно розчиняючись в слизі порожнини матки, мідь перешкоджає поглинанню естрогену клітинами ендометрія, а відповідно і дії цих гормонів.
ВМЗ цього типу слід змінювати кожні 3-4 роки.
Петля Ліппса – це гнучке пластмасове пристосування без покриття, яке вводиться в матку на певний (досить тривалий) період часу.
Недоліки використання ВМЗ:
- значні витрати на їх купівлю та встановлення;
- необхідність періодично замінювати цей засіб;
- необхідність перевіряти перед зносинами наявність шовкової нитки;
- деяке збільшення кровотечі при менструації;
- доволі велика вірогідність слідів крові і біль після встановлення;
- ризик запальних захворювань органів малого тазу;
- можливість випадання;
- ризик позаматкової вагітності в перші місяці після видалення ВМЗ;
- ризик виникнення хвороб, які передаються статевим шляхом.
Хірургічна стерилізація. Розрізняють жіночу і чоловічу стерилізацію. Методи жіночої стерилізації: лігірування (перев’язування) маткових труб з наступним пересіченням, накладання силіконових кілець чи зажимів, а також введення в маткові труби спеціальних пробок чи хімічних речовин. Після стерилізації менструації продовжуються, яйцеклітина дозріває і овулює кожний місяць, але гине в маткових трубах. У деяких жінок така стерилізація збільшує інтерес до сексу (відсутність страху завагітніти).
Чоловіча стерилізація (вазектомія) – пересічення сім’явивідних протоків, по яким сперма з кожного яєчка потрапляє в статевий член. Операція проходить під місцевою анастезію, технічно проста з рідкими ускладненнями.
Після вазектомії сперматозоїди залишаються в епідидимісі і сім’явивідних протоках, де руйнуються, а продукти розпаду всмоктуються в кров.
Фізіологічний метод контрацепції. Суть методу полягає у щомісячному визначенні овуляції у жінок і утриманні від статевих зносин у цей і найближчі до нього дні. Тестування дня овуляції проводять шляхом вимірювання базальної температури, досліджень цервікального слизу, а також шляхом розрахунків безпечних і небезпечних днів місячного циклу. Цей метод контрацепції ґрунтується на таких основних положеннях:
- овуляція відбувається за чотирнадцять днів (плюс-мінус два дні) до початку менструації;
- сперма, яка потрапила в піхву залишається життєздатною протягом 2-3 днів;
- яйцеклітина, яка не запліднилась протягом 12-24 годин після овуляції гине.
Спочатку реєструють тривалість 6-12 попередніх менструальних циклів. З них виділяють самий короткий і самий довгий цикл. Наприклад, 25 і 29 днів. Проводиться спеціальний розрахунок: 25-18=7 і 29-11=18. Звідси випливає, що “небезпечним” періодом, який вимагає застереження чи утримання від статевого життя, є період з 7-го по 18-й день менструального циклу, тобто 10 днів.
Температурний метод полягає у визначенні часу овуляції шляхом реєстрації ректальної температури тіла протягом трьох менструальних циклів. Вимірювання ректальної температури в прямій кишці проводять щоденно вранці після пробудження (не встаючи з ліжка і не змінюючи положення тіла), одним і тим же термометром протягом 5-6 хвилин. На основі отриманих даних малюють графік і визначають час овуляції. У фазі дозрівання яйцеклітини температура не перевищує 37°С , в момент виходу яйцеклітини з фолікула вона може знизитися на 0,2°С-0,4°С , а в період овуляції і в фазі жовтого тіла – піднімається вище 37°С. Підвищення температури може бути швидким чи повільним. До часу наступної менструації температура падає і повертається до свого мінімального значення.
Так, наприклад, якщо овуляція по графіку відповідає 12-му дню менструального циклу, то для визначення меж утримання проводять такі розрахунки: 12-6=6 і 12+4=16. Отже для даної жінки найбільш сприятливим для настання вагітності є період з 6-го по 16-й день циклу.
В узагальненому вигляді переваги і недоліки окремих методів контрацепції представленні в таблиці 5.
#
#
#
#
#
#
#
#
#
Таблиця 5
Ефективність різних методів контрацепції
(Пересадін М.А., Дяченко Т.В., Пшеничний П.Я, 2000)
№ Метод Переваги Недоліки
1 Перев’язка труб Найефективніший Практично відсутні
2 Вазектомія Найефективніший Практично відсутні
3 Комбіновані таблетки Висока ефективність, простий у використанні Вимагає щоденного застосування, постійні витрати, незначний ризик для здоров’я, побічні ефекти
4 ВМЗ Вимагає мало уваги, не вимагає витрат після встановлення Вимагає мало уваги, невимагає витрат після встановлення
5 Презерватив Відсутність побічних ефектів. Простий у використанні, запобігає захворюванню венеричними хворобами Постійні витрати, вимагає постійного застосування, може заважати статевому акту
6 Ковпачок, діафрагма Встановлюється на кілька днів, немає побічних ефектів Можна замінити при статевому акті, одягання вимагає навиків, постійні витрати. Правильне використання вимагає сильної мотивації
7 Переривання статевого акту Не використовуються гормони та хімічні препарати, не вимагає витрат та підготовки Низька ефективність, немає повного задоволення від інтимної близькості
8 Фізіологіч-ний метод Не використовуються гормони та хімічні речовини, добре для тих, хто проти ВМЗ хімічних засобів Вимагає сильної мотивації
9 Без засобів захисту Не потрібні попередні приготування, не використовуються гормони та хімічні засоби Високий ризик вагітності, постійні хвилювання
ДОДАТОК 3. Пам’ятка хворому простатитом
(21 правило Е.К.Арнольді)
1. Простатит обумовлений не однією а багатьма причинами. Тому спроби відновити і встановити одну причину приречені на поразку.
2. Діагностика простатиту завжди комплексна, оскільки необхідно врахувати форму і стадію захворювання, ускладнення і інші фактори, які визначають характер лікування. Ознаки простатиту у різних хворих можуть не співпадати, тому вірний діагноз може поставити лише кваліфікований спеціаліст.
3. Клінічний перебіг простатиту нестабільний, він інколи загострюється і досить часто ускладнюється, а то й набуває прихованої форми. Тому в процесі лікування необхідно проводити спостереження.
4. Лікування простатиту комплексне, і найважче підібрати поєднання терапевтичних методів. Не беріться займатись цим самі, окрім того не варто змінювати лікаря що вас лікує.
5. Позбавлення від інфекції в протаті ще не означає позбавлення від простатиту. Не менш важливо позбавлення від капілярного застою.
6. Складність і багатогранність патологічних змін в простаті виключають можливість винаходу універсальних ліків від простатиту.
7. Навіть якщо досягнута тривала ремісія, не зневажайте періодичними обстеженнями у лікаря. Якщо стан знову погіршиться, ви самі цього вчасно не помітите.
8. Пацієнт, який вважає, що одночасне використання рекомендацій декількох спеціалістів допоможе виздоровленню, м’яко кажучи, помиляється. Пам’ятайте, що навіть вірні рекомендації інколи заперечують одна одну.
9. Ніколи не розраховуйте на швидке оздоровлення – це самообман. Це відноситься до будь-якого лікувального методу.
10. Впорядковане статеве життя – необхідний фон для лікування. В рівній мірі є як небажанні сексуальні перенавантаження, так і тривала сексуальна бездія.
11. Якщо при простаті вживати алкогольні напої навіть у невеликих кількостях, загострень запального процесу майже не уникнути.
12. Переохолодження, навіть короткотривалі, наприклад при купанні у річці чи озері, призводять до загострення.
13. Фізична праця і спорт – окрім плавання і їзди на велосипеді! – не шкодить простаті, тоді як сидячий спосіб життя утруднює лікування.
14. Вживання гострих страв може спричинити загострення, але деякі продукти, які вважаються гострими і не рекомендуються при захворюванні шлунка та печінки, при простаті не приносять шкоди. До них належать: оцет, лимони, кислі фрукти і ягоди, квашена капуста, солоні огірки, помідори тощо, жирна і смажена їжа. Уникати треба копчених продуктів і приправ з перцем, хроном, цибулею і часником.
15. Хронічні запори порушують кровообіг в предміхуровій залозі, загострюють перебіг простатиту і утруднюють лікування. Від запорів допомагає рухливий спосіб життя і велика кількість клітковини в раціоні.
16. Не хвилюйтесь, якщо у простаті постійно виявляються мікроби: вони можуть попадати туди з уретри, де присутні практично завжди. Інша річ, що часта зміна статевих партнерш призводить до взаємного обміну мікробними асоціаціями, які мирно співіснують в статевих органах. Такий обмін підвищує агресивність мікрофлори, що при простаті дуже небажано.
17. Типова картина погіршення самопочуття хворих – обмін думками між ними в санаторіях і на курортах. Віддавйте перевагу думці свого лікаря, а не оточуючих хворих.
18. Своєчасно виявлений рецидив легше піддається лікуванню, тому продовжуйте виконувати вказівки лікаря і під час ремісії.
19. Як відомо, лікування далеко не завжди приводить до повного одуження, але ось що воно робить завжди – поліпшує стан і зменшує ймовірність ускладнень.
20. Не перебільшуйте ймовірність негативних наслідків простатиту. Зниження потенції в багатьох випадках результат самонавіювання.
21. Навіть затяжний простатит не виключає нормального сімейного життя. Відомий афоризм: “Простата – друге серце чоловіка” – об’єктивно невірний. Серце у чоловіка – як і у жінки – лише одне.
1. Акунц К. Б. Актуальные вопросы безплодия в браке. –Ереван, 1978.
2. Базарова М.А., Пекус Е.Н., Борисенко Ю.А., Липкан Г.Н. Лабораторная диагностика мужского бесплодия. Методические рекомендации. –М., 1979.
3. Безпалько В.В. Визначення медико-соціальних чинників ризику виникнення наркоманії серед учнів навчальних закладів: Методичні рекомендації. –Кам’янець-Подільський, “Абетка-НОВА”, 2002. –20с.
4. Беикос С.К. Сексуальные извращения или тайная жизнь американцев / Пер. с анг. –М.: Кронпресс, 1998. –352с.
5. Бесплодие в супружестве. Под ред. проф. Юнда И.Ф. –К.: Здоровья, 1990. –463.
6. Боржиевский Ц.К., Фильо И.С. Урология и нефрология, 1980, №2, с.34-37.
7. Буртянский Д.Л., Кришталь В.В., Смирнов Г.В., Медицинская сексология. –Саратов. Изд-во Сарат. Ун-та, 1990. –272с.
8. Вартапетов Б.А., Демченко А.Н. Предстательная железа и возрастные нарушения половой деятельности. –К.: Здоров’я. –214 с.
9. Васильченко Г.С. Общая сексопатология. –М., 1977.
10. Веремьев Н.Е. Неироиммунологические аспекты и эффективность комплексной реабилитации у мужчин с нарушениями копулятивной функции // Українский мед. альманах. –1999. –Том 2, №4. –С.23-25.
11. Веремьев Н.Е. Воспаление предстательной железы и сексуальное здоровье мужчины: диагностика, терапевтические и профилактичес-кие аспекты. –Луганск, 1998. –20с.
12. Веремьев Н.Е. Сексуальные расстройства у лиц мужского пола: тактика лечения и комплексная реабилитация. –Луганск, 1997. –24 с.
13. Вестхеймер Р.К. Энциклопедия сексуальности человека. / Пер. с англ. А.О.Кутуменой. –М., 1995. –400с.
14. Володин В.С. Чтобы семья была крепкой. –Воронеж, 1984. –48с.
15. Горпинченко И.И. Геронтологическая сексопатология. –К.: Здоровье, 1991. –168с.
16. Гришин А.В. Эмоционально-стрессовая психотерапия в комплексном лечении психогенных сексуальных расстройств . Автореф. дисс. канд. мед. наук. –М., 1988. –22с.
17. Дьяченко Т.В., Времьев Н.Е., Пересадин Н.А. Половое развитие и сексуальное здоровье мужчин и женщин. –Луганск, 2000. –40с.
18. Дьяченко Т.В., Времьев Н.Е., Пересадин Н.А. Сексуальное здоровье молодежи (фундаментальные и прикладные аспекты). –Луганск, 1999. –36с.
19. Ефремов А. Травник для мужчин. Изд-во “Физкультура и спорт”, вып. 206. 1997 г.
20. Зленко А.Б. Лечение половых расстройств у мужчин с применением лекарственных растений, продуктов пчеловодства. –Луганск, 1992.
21. Иванов В.А. Здоровье и успех мужчины. –М.: Кронпресс, 1998. –400с.
22. Ильин И.И., Ковальов Й.Н. Тест кристализации секрета простаты в диагностике хронического простатита. –Урол и нефрол. 1971, №2 с.40-42.
23. Каган С.А. Диагностика мужской стерильности (метод. пособие). –Л., 1971.
24. Капанадзе Р.Б. О резистентности сперматозоидов и сперме мужчин состоящих в бездетном браке. Урология и нефрология. №5, 1972 с.49-51.
25. Коп И.С. Введение в сексологию. –М.: Медицина, 1989. –336с.
26. Кругляк Л.Г. Простатит. –СПБ: ЗАТ “ВЕСЬ”, 1999. –94 с.
27. Кунин М.А. Исследования спермы при бесплодном браке. –Воронеж, 1968.
28. Левин М. Простатит: победа над болезнью. ИК “Невский проспект”. –СПб: 2001. –128с.
29. Мамчур Ф. Фітотерапія захворювань простати. Наука і суспільство, №10, с.80-81.
30. Меерсон Е.А., Карикян Т.Н. Экология семьи (социальные и медицинские аспекты репродуктивной функции); Учеб. пособие. –Волгоград, 1998. –44с.
31. Нагорна А.М., Безпалько В.В. Профілактика наркоманії серед підлітків. –Кам’янець-Подільський, “Абетка-НОВА”, 2001. –168с.
32. Нарушения сексуального здоровья и их коррекция: Учеб. пособие. / Кришталь В.В., Агишева Н.К., Кришталь Е.В., Криничанскии А.В. –М., 1990. –80с.
33. Пересадин Н.А., Бабанов В.А., Дамбиев А.Г., Дьяченко Т.В. Продукты пчеловодства и фитопрепараты в оздоровлении и лечении. –Иваново: “Талка”, 1995. –168с.
34. Пересадин Н.А., Дьяченко Т.В., Пшеничная П.Я. Контрацепция. Предохранение от нежелательной беремености. –Луганск: Луганский гос. университет, 2000. –17с.
35. Продукты пчеловодства. –Бухарест: Апимондия. 1988.
36. Прудоминский И.М. Бесплодие у мужчин. –М., 1964.
37. Прудоминский И.М. Половые расстойства у мужчин. –М, 1968.
38. Пулкова Л.С. Диск електрофорез белков секрета предстательной железы у больных олиго- и астенозиоспермией, обусловленной хроническим простатитом –Материалы Всесоюзного съезда урологов (18-21 мая 1984) –Минск, 1984 с.205-206.
39. Рецепти лечения и очищения при болезнях предстательной железы: хронических простатитах и аденоме. –Днепропетровск: РВВ ОП ДКД. 2000. – 64 с.
40. Розин В.М. Любовь и сексуальность в культуре, семье и взглядах на половое воспитание: Учеб. пособие для вузов. –М.: Логос, 1999. –208с.
41. Сексология и андрология / Бойко Н.И., Борисенко Ю.А., Быстров А.А. и др. –К.: Абрис, 1997. –880с.
42. Сексопатология. Справочник. / Васичьченко Г.С., Агаркова Т.Е., Атарков С.Т. и др. под ред. Г.С.Васильченко. –М.: Медицина, 1990. –576с.
43. Семакин В.Ч. Проблема секса и долголетия. // Твое здоровье №8, 1990. –с.26-28.
44. Соціальна медицина і організація охорони здоров’я / Під. ред. Вороненка Ю.В., Москаленка В.Ф. –Тернопіль: “Укрмедкнига”, 2000. –676с.
45. Статеві розлади. За ред. Проф. Й. М. Аптера К. –Здоров’я, 1972. –273с.
46. Стусь В. П. Хронический простатит. –Днепропетровск: Пороги, 1996.
47. Тарасов Е.А. Как не стать импотентом. –М.: Советский спорт, 1998. –112с.
48. Ульянич Н.В. Лечение продуктами пчеловодства. –Киев, 1999.
49. Уолш П., Вортингтон Дж.Ф. Простата. / Пер. с англ. Е.Муравьевой. –М., 1998. –320с.
50. Федорченко П.М. Кушнірук Ю.И., Лікування і профілактика чоловічої безплідності: Метод. Рекоменд. – Київ, 1977.
51. Федорченко П.М., Кушнирук Ю.И. Лечение и профилактика мужского бесплодия. Методические рекомендации. –Киев, 1977.
52. Шафранов А. Второе сердце мужчины. – Физкультура и спорт, №7, 8-9, 10. 1994.
53. Шигалевский В.В., Пересадин Н.А., Михайлова Д.П. и др. Природные биологически активные комплексы: связь с валеологиеи и активным долголетием //Спорт для всех, 1998. №1. С.61-67.
54. Юнда И.Ф. Простатиты. –К.: Здоровья, 1987. –186с.
55. Юнда И.Ф., Имшинецкая Л.П. Состояние ендокринной функции при хроническом простатите // Врачеб. дело. –1976. –№12. –С.94-96.
