Хід заняття
Мова рідна! Колиско моя! Ти і запашна, вишнева, барвінкова, милозвучна, бо сповнена ніжністю музики і квіткових пахощів, ти - цвіт душі й серця. Скарбе мій єдиний!
Це сьогодні на твою честь ми проводимо свято: «Мово моя барвінкова, диво калинове».
Звучить пісня «Рідна мова» на сл. Г. Вієру, муз. П. Дворського
Ведучий.
Мова наша, мова —
Мова кольорова,
В ній гроза травнева
Й тиша вечорова.
Мова наша, мова —
Літ минулих повість,
Вічно юна мудрість,
Сива наша совість.
Ю. Рибчинський, «Наша мова».
Українка.
Я без тебе, мова,
Без зерна полова,
Соняшник без сонця,
Без птахів діброва,
Як вогонь у серці
Я несу в майбутнє
Невгасиму мову.
Слово незабутнє. Королева Граматика надає слово декламатору. С.Плачинда, «А мова - як море». (Збірник «Українська мова», Диктант для випускних екзаменів, - К.  1993, стор.  109). Слово.
Наша мова солов'їна прекрасна, вічна, вона - жива вода. Про це заявляє М.Адаменко у своїй поезії «Жива вода». Слово декламатору.
Декламатор.
Я знаю: мова мамина — свята.
В ній вічний, незнищенний дух свободи.
її зневажить — зрадити народ.
Котрий до сонця зводився крізь муки,
Це — забруднити плеса чистих вод,
Це — потоптати материнські руки,
Які нас від напастей берегли,
Останню дрібку хліба віддавали,
Щоб ми нівроку дужими були
И Матусиних пісень не забували.
Зневажить мову мамину — біда.
Котра пустими зробить наші душі,
І ми нащадкам зможем передать
Лиш те, що корені калини сушить.
Зневажить мову — зрадити себе
(А зрадників хто може поважати ?).
І стане чорним небо голубе,
Вмиратиме у муках рідна мати.
Слово.
Слово і мати, слово і пісня - це два крила,
які надають сили для польоту.
Слухайте пісні:
«Лелеченька» на сл. Д.Павличка,
«Джерело мого краю» на сл. М.Сингаївського.
Ведучий.
Ти постаєш в ясній обнові, Як пісня, линеш, рідне слово, Ти наше диво калинове, Кохана материнська мова!
Українка.
Несеш барвінь, гарячу яру В небесну синь пташиним граєм І, спивши там від сонця жару, Зеленим дихаєш розмаєм.
Слово.
Плекаймо в серці кожне гроно, Прозоре диво калинове. Хай квітне, пломенить червоно В сім У великій, вольній, новій.
Д.Білоус, «Рідне слово».
Ведучий.
На свято до нас завітали українські козаки, учасники фольклорного ансамблю «Козачата». Вони подарують нам свій музичний сувенір - пісні «Запорозькі козаки» - сл. В.Крищенка, муз. Г.Татарченка;
«Гей, шуми, Великий Луже» - сл. П.Ребра, муз. Є.Пасічника.
Слово.
Слово рідне моє, запашне, барвінкове,
ти зі мною завжди: і в натхненні й труді,
Ти гучне і надійне, таке веселкове,
В тобі сили злилися мої молоді.
З.Бебешко, «Українській мові». Українка.
Таке ніжне, як запах цвітіння калини.
Той, хто любить тебе, той не зрадить повік,
Не забуде поля і гаї України,
Тому вистачить щастя на цілий свій вік.
З.Бебешко, «Українській мові».
Ведучий.
Бо життя неможливо любити без слова, Пустоцвітом ростимеш в степу край села, Бо святая з святих на землі — рідна мова, Що з малечого віку у серці цвіла.
Українка.
Неможливо любити народ, Україну
Без твого аромату, о слово, мій цвіт,
Я ж тобі присягаюся, мово єдина,
На любов і на вірність на тисячу літ!
З.Бебешко, «Українській мові». Королева Граматика.
Але є серед нас, українців, учні, які зневажають рідну мову, не працюють належно над її вивченням, засмічують різними словами, забувають народну мудрість: «Не знаючи граматики, не втнеш і математики». От послухайте, які прикрощі спіткали героїв через незнання мови.
Слово.
С.Олійник «Написав листа Панас». («Українська дитяча література», Хрестоматія, ч. II, К.   1992, стор.   173-174).
Королева Граматика.
«Казка про Сергійка, Оксанку, букви є та и, Наго¬лос, дядечка Правило і пані Помилку».
(В книзі Т.Ю. Горбунцова «Цікаві ігри та вправи на уроках української мови», К., «Радянська школа», 1996 p., crop. 107-111).
Ведучий.
У поетичному зошиті наших подільських поетів В.Глови, В.Колодій, В.Козок звучить гімн слави - священному дару кожного українця, уславлюються генії українського народу - художники слова. З їх поетичного зошита рядки.
Декламатор.
В.Колодій «Рідна мова».
Ти сіяєш мені, мов незгасна зоря,
І нащадків зовеш у шляхи світанкові,
Ти живеш у вулканних рядках Кобзаря .
І в нещаднім, як правда, Франковому слові.
І якщо, наче пасинки, є ще оті,
Що тебе відцурались, тут недоріки,
Манівцями до скону блукати в житті
Вони будуть отак, жалюгідні каліки.
Той, хто мову свою забува без жалю —
Так же легко і матір у горі забуде.
Я ж до віку своєї жаги не втоплю
Й припадаю до тебе у свято і в будень.
Усе п'ю —не нап 'юсь із твого джерела,
До краплини — слова — мов живі самоцвіти.
Рідна мова, це ти нас увись підняла,
Нам на крилах твоїх у безсмертя летіти.
Звучить пісня «Як же нам жити на рідній землі», сл. Ф.Тишка, муз. Г.Татарченка.
Ведучий.
Українці мої! То вкраїнці
ми з вами — чи як ?
Чи в «мовчанні» і вмерти
судилось нам ще од Тараса?
Чи в могили забрати судилось
нам наш переляк,
Що згнітив нашу гідність
до рівня вторинної раси ?
Українка.
Українці мої! Дай вам Боже
і щастя, і сил!
Можна жити й хохлом, і не
згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо
прихилить до ваших могил,
Як не зраджена вами Вкраїна... В.Баранов, «До українців».
Слово.
0 прекрасна рідна мова, —
Краю отчого окраса,
Є в тобі вогонь Тараса —
Українська наша мова.
Розвивайся ж барвінково
У саду нового часу,
Наша рідна щира мова,
Краю отчого окраса!
Д.Кононенко, «Рідна мова».
Королева Граматика.
Над всі багатства і припливи мод
Шануймо мову серцем і вустами.
Народ без мови — це вже не народ,
Без мови всі б ми сиротами стали.
Шануймо мову над усі Боги,
Якщо ми хочем зватися народом.
О.Софієнко, «Шануймо мову».
Ведучий.
Залишимо в спадок — новим поколінням...
Залишимо те, що душею народу
Зовуть недаремно від роду й до роду —
Як вишу красу і життєву основу,
Декламатор.
Сьогодні я ще в школі вчусь:
Добром світитись завше буду.
Я слову рідному клянусь,
Його ніколи не забуду.
Себе в народі віднайду,
Наш корінь роду стародавній.
До всіх з любов 'ю я прийду,
Бо в козаків учуся славних.
Мої улюблені слова:
«Вітчизна», «Незалежність», «Воля».
Я все зроблю, аби була
В мого народу щаслива доля.
Свій розум, працю, серця, рук
Віддам країні до остатку.
Учи нас, школо, і веди
До Світла, Правди і Свободи.
Благословіть же назавжди
Нас, ясні зорі й тихі води!
Нащадкам мову передам, як скарб,
Я зрозуміть не здатна тих людей,
Що рідної зреклися мови.
На тиждень — в місто, і, дивись, іде
Й російською до земляків говорить.
Ні, я не проти неї — Боже збав!
Але ж у нас прекрасна рідна мова!
Відтінків скільки в неї! Скільки барв!
У ній — і сива давнина, й онова...
У ній далеких предків пісня й сталь,
Звитяга, мужність поколінь минулих...
В ній мудрість Кобзаря, його печаль,
В ній голос Рильського, Франка, Сосюри...
Нащадкам передам, як цінний скарб,
Багату нашу українську мову.
Як боляче вистукує в висках,
Коли зневагу бачу я до слова!
Бо зрозуміть не здатна тих людей,
Які так легко одреклись від мови.
Для мене зрадить їй — це значить те,
Що Батьківщині зрадить...
Звучать пісні у виконанні ансамблю. «Душа криниця» (Ю.Морозов, А.Демиденко), «Смерекова хата» (П.Дворський, М.Бакай).
Ведучий.
Україно, земле рідна,
Земле сонячна і хлібна
Ти навік у нас одна.
Ти, як мати, найрідніша,
Ти з дитинства наймиліша,
Ти і взимку найтепліша —
Наша отча сторона.
Українка.
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо, горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік!
В.Симоненко
Ведучий.
Україно!
Під небом твоїм калинові пливуть острови,
У зелених вітрилах — вишневі гудуть заметілі.
Україно!
Я — промінь живий
В твоїм сонячнім тілі!