Хід заняття
Вступне слово вчителя.
Сучасний стан нашого суспільства характеризується зростанням етнічної свідомості народу, посиленням його інтересу до вітчизняної історії та культури, до усвідомлення необхідності збереження традиційного народного мистецтва як генофонду його духовності, втрата якого загрожує існуванню самого народу.
Звернення до життєдайних джерел народного мистецтва, до збереження та оновлення всіх його видів — це усвідомлення свого родоводу, духовних традицій, відродження культури українського народу.
Витоки народного мистецтва сягають сивої давнини. Зберігаючи тісний
зв'язок з традиціями народної творчості минулого, народне мистецтво набуває нового змісту, нових якостей і рис сьогодення. Вічнозелене дерево народної творчості збагачується новими паростками в наш час.
У розмаїтті українського декоративного мистецтва художнє вишивання посідає одне з провідних місць. Це улюблений і здавна поширений різновид народної творчості. Адже для вишивання не потрібно складних пристосувань. Колись за кількістю й довершеністю вишитих рушників, сорочок, скатерок, які дівчина підготувала до свого весілля, судили про її працелюбність. Уміння серцем відчувати навколишню красу й відтворювати її в узорах кожна дівчина змалечку вчилась у своєї матері, бабусі.
Учень 1. Вишивка в Україні — світ краси й фантазії, поетичного осмислення навколишньої природи, схвильована розповідь про думки й почуття людини, світ натхненних образів, що сягають давньої міфології, звичаїв і уявлень наших предків.
Учень 2. У вишивці яскраво й повно розкрилася душа народу, споконвічне прагнення до прекрасного, високорозвинене почуття ритму, композиційної міри в побудові орнаменту, гармонії кольорових поєднань. Це давнє і вічно молоде мистецтво. Секрет його молодості в єдності людини з природою, в умінні протягом століть зберігати і примножувати красу, дарувати людям радість зустрічі з прекрасним.
Вчитель. Уважно придивіться до узорів вишивки й ви побачите, що це мистецтво високої естетичної наснаги, мистецтво простого й разом із тим мудрого декоративного мислення. Розглядаючи орнаменти вишивки, ви відчуєте в гармонії кольорових сполучень, у ритмі ліній узору їхню глибоку змістовність. Адже у вишивці, як і в народній пісні, відображалися заповітні мрії на краще майбутнє, прагнення до краси.
В небі сонця золотий клубочок
Розсипає нитки промінні,
Їх збирають рученьки дівочі
І гаптують цвіт на полотні.
Максим Рильський
Учень 1.  В узорах вишивки жінки розповідали про свої думки й почуття, сподівання і страждання. Тому є вишивки сумні й замріяні, а є радісні й веселі, в яких барви й узори бринять, як жартівлива співаночка.
Розгортаю життя, як сувій полотна...
Так глибоко і проникливо відчуває вишивку українська поетеса Ірина Сеник — мучениця за правду та ідею незалежності України. Ця мужня жінка, що провела в засланні близько 32 років, весь час вишивала — адже вишивання було її потребою, її життям, її зв 'язком з рідним краєм.
Учень 2. Споконвіку в народі бриніла нестримна радість краси, не зникав потяг до всього прекрасного в житті й побуті. Людина намагалася прикрасити своє нужденне життя, зробити радісною важку щоденну працю. За допомогою лише голки й нитки на простому полотні народжувалися неперевершені узори вишивок. Людині важливо було не просто мати білу сорочку, шкіряний кептарик чи шматок полотна для витирання рук. Кожну річ майстрині оздоблювали, роблячи з неї високомистецький витвір завдяки прекрасним вишивкам.
Вчитель. Вишивка сьогодні живе повнокровним життям, прикрашає сучасний інтер'єр, одяг, надаючи йому своєрідності й неповторності. До невичерпних джерел народного вбрання постійно звертаються й черпають у ньому наснагу модельєри, конструктори, художники. Вивчаючи традиції народного костюма, вони створюють сучасні моделі одягу, в котрих виявляються риси індивідуального смаку, звільнені від загальної стандартизації, і кожна з яких несе тепло рук майстрині.
Дослідник. Вишивкою захоплювалися повсюди, кожний район, навіть кожне село різнилися місцевою самобутністю.
В українських вишивках збереглася значна кількість геометричних орнаментальних мотивів, які мали в давнину магічний зміст. Вишивки були своєрідним оберегом від злих сил.
Технікою вишивки народні майстри відображають розмаїтість навколишнього життя, свої думки та почуття, красу рідної природи, яка завжди була джерелом творчої наснаги й у художніх образах лягала на полотно.
Вчитель. У вишивці, як і в пісні, розкривається доля людини, її радощі й горе.
Гаптує дівчина й ридає — чи то життя!
Червоним, чорним вишиває мені життя, —
пак піднесено сказав Павло Тичина.
Учень 1. В Україні вишивати вміли скрізь. Поділля займає територію між Південним Бугом і Дністром, його умовно поділяють на Західне, Східне Поділля та Подністров'я.
Краєвид Поділля має неповторний сільський пейзаж, про який писала Леся Українка:
Красо України, Подолля,
Розкинулось мило, недбало.
Подільська вишивка — одна з найбільш складних і красивих в Україні. Бездоганні щодо техніки виконання, високохудожні вишивки цієї області зачаровують з пер¬шого погляду.
Найкращі полотна ткали в чорноземних районах Поділля, де були особливо сприятливі умови для вирощування конопель. Лляне полотно м'яке, має дрібнішу клітинку, сірувато-охристі відтінки, а конопляне — тугіше, зеленкувато-сірих відтінків. В Україні відомо близько 20 видів полотна. У XIX столітті вишивали лляними, конопляними й вовняними нитками ручного виробництва. Нитки пряли з найкраще вичесаних волокон льону чи конопель, пряли тоненько й рівно, щоб нитка вільно рухалась у вушці голки й легко стелилася на тканині. Потім нитки білили, фарбували, натирали воском або жиром. Нитки для вибілювання золили в діжках-«зільницях». У діжки складали нитки, намотані в півмітки, пересипали попелом із спалених дров і заливали окропом. Лугова вода поступово вибілювала нитки, потім їх прали й висушували на сонці чи на морозі. Такими нитками вишивали, часто комбінуючи із сірими, небіленими, що мали зеленуватий відтінок. Для фарбування використовували кору вільхи, дуба, ягоди бузини, цибулиння. У південних районах Східного Поділля нитки для вишивання змочували гарячою водою з розчином лугу, отриманого від спаленої соломи гречки. В результаті нитки набували світлого вохристого кольору, його називали «пшеничним». Із середини XIX століття стали користуватися привозними бавовняними, вовняними, металевими, шовковими нитками, бісером.
Для того, щоб оволодіти всіма «секретами» української вишивки й навчитися виконувати узори так, як це вміють робити уславлені майстрині, вам необхідно уважно прочитати описи технік, наведені в цій книжці, розібрати малюнки-схеми, в яких подається послідовність усіх станів вишивання. З клаптиком тканини й голкою в руках ви поступово засвоїте технічні прийоми виконання — від простих до складніших. Знання окремих технік виконання дасть вам змогу вміло поєднувати їх, а також: створювати власні цікаві композиції узорів. Саме завдяки цьому ви не лише оволодієте вишивкою, а й зможете прикрасити свій одяг або речі для оздоблення вашої оселі — доріжки, серветки, рушники, скатерки.
Крім цього, ви дізнаєтеся про історію української вишивки від давнини до нашого часу, зрозумієте, якою вона була впродовж століть.
Вчитель. Повертаючись до вишивки, ми робимо добре діло, бо не даємо загаснути цьому рукомислу. Вишиті речі допомагають зробити наш дім неповторним, індивідуальним. Народне вишивання — живе мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстрів. Наше завдання — не розгубити його, а передати це живе, іскристе диво наступним поколінним, куди ми можемо вписати і своє ім'я.