Хід заняття
Дійові особи: мати, старший син, середній син, молодший син, чоловік, король, Ксеня.
(Сцена вбрана, як селянське подвір'я).
Ведуча.
Котився камінь з високої гори,
Котився не день і не два, і не три.
Якби хтось той камінь спинив,
То він би заговорив.
Та не було кому його спинити
І не було кому його розговорити.
Котився той камінь, котився -
Та й у річці глибокій опинився.
Річка його прийняла,
Хвиля його обняла,
Вода з нього пилюку змила,
Вода його розговорила.
Лежить той камінь на самому дні,
Розказує казку хвилям і мені.
Я на березі сиділа,
Тепла хвиля мені ноги мила,
Казку слухала.
Та й вам розказати захотіла.
(Входять мати і три сини).
Мати. Сини мої любі, сини мої милі, всім ви вдалися: і зростом, і вродою, але не знаєте, що таке життя. Ідіть по світу кожен своєю дорогою та набирайтесь розуму. І як відчуєте, що порозумнішали - повертайтесь до мене, своєї матері. Болить моє серце за вами, діти мої, та розумію, що конче мушу так зробити.
(Дає кожному по хлібині, благословляє, хлопці цілують її руку. Виходять).
Старший син (виходить, зустрічає чоловіка сумного). Чому ви такий невеселий, щось у вас трапилося?
Чоловік. Та сусідній король на нас війною йде, хоче все собі загарбати. А ми люди мирні: хліб вирощували, мистецтвом займалися. Про війну і не думали. Тепер навіть військо нема кому очолити. Сміливці у нас є, а доброго ватажка для них немає. От ми і журимось.
Старший син. То не біда. Веди мене до вашого короля. Я очолю ваше військо. Я також проти війни, але землю свою захищати треба. Хоч то земля не моя, але я готовий вам допомогти, бо ніхто не має права зазіхати на чужу свободу. (Виходять).
Звуки бою за сценою, брязкіт шабель і т.п. Сцена вбрана, як покої короля.
Король на троні. Входить старший син.
Король. Якої нагороди хочеш, сміливий хлопче?
Старший син. Для мене нагорода - ваша радість і свобода вашого краю.
Король. Я вже старий. У мене є дочка розумна і гарна. Якщо сподобаєтесь одне одному - одружу вас і ти будеш правити. А я піду в мистецтво.
(Сцена закривається).
Ведуча. І залишився старший син у королівстві лад давати. І зажив щасливо і весело так, що і про домівку забув і матір свою не згадував. А середній син ішов і зайшов у село, де було дуже гарно, але все навкруги зів'яло, трава висохла, люди сумні.
Середній син (виходить, назустріч сумна жінка). Що у вас тут трапилося? Чи лихо яке?
Жінка. Велике лихо! Прогнівалась на нас вода. У всіх криницях зникла. В сусіднє село по воду ходимо.
Середній син. А чому так? Чим прогнівили воду?
Жінка. Та захотів наш пан на воді багатство собі нажити. Наказав із кожної криниці податок платити. А то гріх великий. Вода людині Богом дана, вона нікому не належить. От вода і прогнівалась.
Середній син. Невже нема на те рятунку?
Жінка. Одна стара жінка казала, що треба, щоб криницю викопала людина з чистим серцем. Всі, хто пробував не змогли здобути воду.
Середній син. Чув я від своєї бабусі, що найкраще копати криницю там, де материнка росте.
Жінка. Так, я знаю де. У найвродливішої і найдобрішої дівчини Ксені росте материнка на городі. Сама бачила. (Виходить).
(Селянське подвір'я. Середній син копає криницю).
Середній син (подає кухоль дівчині Ксені). Тільки копнув і відразу забило джерело. Перший кухоль - господині.
Середній син. Злий би не викопав цієї криниці. А зачарувати тебе я б хотів, бо ти дуже гарна. Та, на жаль, не маю таких чарів.
Ксеня (п'є воду). Ой, яка добра вода, я ще з роду такої не пила...(ніяково). Ти там про чари щось казав... Якщо люба я тобі, парубче, то стану я для тебе дружиною.
(Обнявшись, виходять).
Ведуча. Всім селом весілля справляли. Кращої пари на світі не було. Зажив середній син щасливо і весело, забув про домівку і матір свою не згадував.
А найменший син ішов собі шляхом і зустрів старого-престарого дідуся.
(Виходить молодший син, а назустріч дідусь).
Дідусь. Куди ти, хлопче, йдеш?
Молодший син. Та послала мене мати в світі розуму набиратись. А де того розуму шукати й сам не знаю. Та й звідки дізнаюся, що порозумнішав?
Дідусь. Не журися. Я тобі допоможу. Ходи зі мною. (Виходять).
(Сцена з декорацією лісу або хатки, обтиканої пучками трав).
Дідусь. Дивись, хлопче, все це зілля і всі ці трави - це здоров'я людське.
Молодший син. Ого, скільки тут його! А десь у світі люди без здоров'я пропадають.
Дідусь. Ти, я бачу, добрий та розумний. От ти і повинен навчитися допомагати людям. Лікувати їх.
Молодший син. Та чи осилю я таку науку? Я тільки знаю, як малих дітей рум'янком напувати та коли ноги болять лопуха чи капусту прикладати.
Дідусь. От бачиш, щось уже знаєш. А решти я тебе всього навчу, якщо будеш старатися.
Молодший син. А чому би я мав не старатися? Мені жаль людей, яких мучить недуга.
Дідусь. От, і добре, що жаль. Це найголовніше. Тоді навчишся.
Ведуча. Швидко став знатися хлопець на травах, і стали називати його чарівником, бо багатьом людям поміг стати на ноги. Він сердився, коли люди називали його чарівником.
(Входять дідусь і молодший син).
Молодший син. Який же я чарівник? От ви - справжній чарівник.
Дідусь. Все, що я знав, ти від мене перебрав. А тепер і свої вміння та знання докладаєш. Сина в мене нема, дітей Бог не дав, то залишайся у мене за сина, якщо хочеш. Дівчину тобі висватаємо, на моїм ремеслі багатим не станеш, але й голодувати не будеш. Полюбив я тебе за душу чисту, за серце добре. То як, парубче, залишишся?
Молодший син. Дякую Вам за Вашу ласку, за Вашу науку. Але мушу до своєї ж матері повернутись, бо не знаю, як там вона. Може, якраз їй моє вміння лікувати знадобиться, бо вона вже старенька. А ще я так і не знаю чи набрався розуму. Бо ж не годиться дурнем до матері повертатися. Ви обіцяли мені про це сказати.
Дідусь. Тебе, синку, мати наділила розумом, ще коли народила тебе. А тепер ти знаєш, як свій розум на користь людям повернути. Благословляю тебе на те, щоб творив людям добро Іди з Богом до своєї матері, Добре, що не забув про неї, по світах вештаючись.(Виходять).
Ведуча. От пішов хлопець додому. По дорозі лю¬дям допомагав, від недуги рятував. Слава про нього попереду летить. Так прийшов до свого села. По дорозі людей про матір питає. Люди кажуть, що стара стала, хвороби обсіли. А сини десь по світі вештаються, про матір забули. Прийшов хлопець додому.
(Сцена прибрана, як селянська хата).
Мати (обнімає сина). Як же добре, що ти повернувся. Я вже всі очі за вами виплакала. Думала, що не побачу. Хвороби обсіли. Кажуть, що по селах якийсь чарівник ходить, травами лікує. От якби до нього. Та як ти його знайдеш?
Молодший син. А його й шукати не треба, мамо. Цей чарівник - я. Я вилікую вас від усіх хвороб. Але чому ви знову заплакали?
Мати. Та журюся за старшими синами. Може, їх уже й на світі нема.
Молодший син. Якщо ви так плачете, то піду їх пошукаю.
Мати. Не йди, сину, бо пропадеш. Якщо пам'ятають матір - повернуться.
Молодший син. Ні, мамо, піду я. Насушіть мені лишень тих квіток, що споконвіку у нас під хатою ростуть.
Мати. А нащо тобі?
Молодший син. Я знаю на що.
Мати дає хлібину і квіток сушених.
На сцені королівські палати.
Король. Приведіть до мене того лікаря, що хотів зі мною розмовляти.
Молодший син (заходить, кланяється, розкладає домашні квіти перед королем). Понюхайте ці квіти, ваша величносте!
Король (нюхає, плаче). Хто ти? Чи не чарівник?
Король. Скажи, брате, а чому в квітках є полин? Він ніколи не ріс за нашою хатою.
Молодший син. Полин - це гіркота маминих сліз.
Король (владно). Готуйте дарунки, бо я їду додому до своєї матері!
(до брата) Ти їдеш зі мною?
Молодший брат. Мені ще рано. Мушу знайти нашого брата і нагадати про дім і про матір (виходять).
(Сцена вбрана, як сільське подвір'я. Входить молодший брат).
Молодший брат. Господиня, дайте води напитися.
Ксеня. Заходьте, будьте ласкаві. Відпочинете, пополуднуєте, вмиєтесь з дороги - та й про втому забудете — така сила у нашій воді.
(Заходить середній брат, не впізнає молодшого).
Молодший брат. Гарно тут у вас і зілля всяке росте, а от таких квіток у вас немає (розкладає зілля, дає братові понюхати).
Середній брат (нюхає, плаче). Як же я міг забути? Де ж там моя матінка? Чи жива ще?
Молодший брат. Жива. Та вже всі очі за вами виплакала.
Середній брат. Ксеню! Збирай дітей! До матері поїдемо.
Ксеня. Ой, ти ніколи не казав, що в тебе є мати. (Виходять).
(На сцені святковий стіл, всі брати і мати за столом).
Старший брат. Що ж ти, брате, за своє життя ні дружини не знайшов, ні багатства не надбав?
Молодший брат. Дружина ще буде,
а багатство - всі квіти і трави.
А найцінніше з цього багатства - це мамині квіти.
Якби не вони, то ви б про дім свій не згадали.
Великий лік - квіти біля рідної хати.(Сцена закривається).