МЕТА. Довести учням, що правильний вибір професії – це щасливе майбутнє.
Одним із найважливіших кроків у житті є вибір професії. Адже займатися тим, що тебе цікавить, приносить радість — одна з найважливіших умов відчуття життєвої повноцінності.
Вибір навчального закладу, а згодом професії значною мірою впливає на все наступне життя людини. Тут не можна покладатися на випад-ковість, квапитися. Необхідне найсерйозніше ставлення до цієї проблеми як ваших батьків, так і вас особисто.
До питання вибору професії людини повер¬тається інколи не раз. Уперше воно постане пе¬ред вами після закінчення 9 класу, тобто десь у 15-річному віці. Для тих, хто не піде до проф¬техучилищ, а продовжить шкільне навчання, це питання виникне знову після одержання атеста¬ту зрілості. Що робити далі: йти працювати, по¬ступати на якісь курси чи до вищого навчально¬го закладу? Вирішуючи такі питання, необхідно добре зважити на всі аспекти. Та хоч ким ви станете — робітником чи керівником, ученим чи продавцем, артистом чи фермером, — нама-гайтеся здобувати авторитет спеціаліста високої кваліфікації.
Це дуже важливо, бо поважати себе, бути задо¬воленим собою, роботою, життям можна тільки тоді, коли в рідній сім'ї, у колективі здобудете визнання своєї професійної майстерності, працьови¬тості. Без такої поваги до себе людина психо¬логічно буде вразливою і нестійкою, вона не ба¬читиме перспективи, — адже авторитет трудівни¬ка визначає, насамперед, його фахова вартісність.
Перемога у своїй справі, хай скромна, але впевнена, — просто необхідна. Ми часто говори¬мо про те, що люди, які нас годують, одягають, лікують, навчають, повинні володіти про¬фесійною майстерністю. Цим людям такою ж мірою потрібне наше високопрофесійне вміння у тому, що ми робимо для них. Без глибокого усвідомлення цього нерозривного взаємозв'язку немає культурної людини.
А для того, щоб стати хорошим спеціалістом, майстром своєї справи, треба наполегливо вчити¬ся, може, все життя працювати раціонально, високопродуктивно.
Дзеркалом індивідуальної культури працівника нерідко стає стан його робочого місця. Якщо на столі чи навколо верстата брудно, накидано па¬перів, недопалків, огризків, то це свідчить про те, що працівник — людина невихована, неорганізо¬вана і навряд чи може сумлінно й чітко викону¬вати свої службові обов'язки.
Якщо ви обідаєте не в їдальні чи буфеті, які є на багатьох підприємствах і в установах, а на своєму робочому місці, то повинні подбати про те, щоб не забруднити стола, не залишати на ньому чи біля нього пакетів з-під молока, обгорток чи іншого сміття.
Чому ж виробничій культурі працівника на¬дається таке велике значення? Насамперед тому, що люди, етично не виховані, не тільки самі не¬здатні налаштувати себе на роботу, а й заважа¬ють продуктивно працювати іншим. Це буває в тих колективах, де не вміють цінувати робочого часу, де


не вгаває пустопорожня балаканина, де іалять у приміщеннях, вештаються без діла, раз у раз грюкають дверима, або, навпаки, забувають їх зачиняти.
До речі, зверніть увагу на двері установи. Чому у них такий непоказний вигляд? Великою мірою тому, що рідко хто зачиняє їх тихо, акуратно, — здебільшого грюкають так, що не тільки дерево і фарба — метал не витримує. Якби ті двері вміли говорити, вони багато могли б розповісти про на¬шу невихованість.
Переважна більшість людей працює сумлінно і вміло. Але є ще, на жаль, і немало халтурників, недолуга робота яких не може не викликати зне¬ваги і невдоволення людей. З перших днів трудо¬вого життя треба виховувати в собі неприми¬ренність до халтурників,які б посади вони не обіймали.
Робота — головна справа нашого життя. Треба не тільки добре знати, а й любити те, що робиш, і тоді праця, навіть найпростіша, даватиме втіху.
Найкращу частину свого життя людина присвячує роботі. Приємно працювати в колективі, де серед співробітників панують взаємоповага і щирість — за¬порука гарного трудового настрою, творчої наснаги.
Робота потребує зосередженості, напруження духовних і фізичних сил. Як свідчить життєвий досвід, найкраще працівник може організувати се¬бе тоді, коли відчуває доброзичливе ставлення до себе безпосереднього керівника, товаришів по ро¬боті. За однакових умов продуктивність праці згуртованих колективів завжди вища.
Ось чому так важливо, щоб кожен умів володіти собою, був стриманим, обачним навіть у гарячих конфліктних ситуаціях, які іноді виникають на ро¬боті. А виникають такі ситуації переважно тому, що по доброті своїй ми надто багато вибачаємо людям нетактовним, грубим, наївно пояснюючи їхнє небажання стримувати себе запальною вда¬чею, розладнаною житейськими бурями нервовою системою. Насправді вдача тут ні до чого, — така людина просто погано вихована, егоїстична, свідо¬мо не хоче контролювати своїх емоцій.
На жаль, «майстрів» псувати робочий настрій є ще немало. Подбайте про те, щоб ви ніколи не відносилися до їх числа.
Інтереси спільної справи повинні об'єднувати, згуртовувати, надихати в роботі всіх працівників, незалежно від того, яка у них посада і які харак¬тер та досвід вони мають. Людина, яка тільки спритно маскує відданість спільній справі, дбає ви¬ключно про свої особисті егоїстичні інтереси, завжди отруює атмосферу дружнього колективу. Саме під таким кутом зору і слід оцінювати по¬ведінку того чи іншого працівника.
Співробітники. Особливої актуальності сьогодні набуває культура поведінки співробітників з по¬гляду дисципліни праці.
Кожен колектив об'єднує людей різного віку, статі, рівня освіченості та культурності. У кожного працівника — свій характер, звички, уподобання. І все ж, треба вміти підпорядковувати особисте громадському, можливо, поступитися деякими звичками, які можуть мати небажаний вплив на мікроклімат колективу.
Товариш по роботі повинен бути сумлінним трудівником,   ввічливо


ставитися   до   тих,   хто поруч, поважати старших, допомагати менш досвідченим виконувати складні завдання. Скромний, чемний і тактовний, він не заважає товаришам пустими розмовами, не прогулює, не пиячить, не палить у робочому приміщенні, не перекладає свою відповідальність на інших, але й іншим не дозволяє байдикувати. Такий працівник ніколи не розпускає пліток про співробітників, не сприяє чварам у колективі, го¬товий замінити товариша, якщо той захворів, за-ступитися за колегу, з яким повелися несправед¬ливо. Він не упадає улесливо біля керівників і не поглядає зверхньо на рівних собі. Принциповий, діловитий, справедливий, він тактовно вказує то¬варишеві по службі на його помилки, критикує інших об'єктивно, але доброзичливо, не пе¬ребільшуючи допущених ними хиб.
Для сприятливої атмосфери на роботі велике значення має правильний підхід старших това¬ришів до молодших, насамперед до новачків. Роз-виток наставництва — яскраве свідчення єдності і спадкоємності поколінь людей, душевної щедрості батьків і синівської вдячності дітей.
Однак, у стосунках між співробітниками буває немало такого, що має викликати тривогу. На жаль, не всі сумлінно ставляться до роботи. Дехто працює впівсили. А в колективі нерідко миряться із ледарями, які своєю неорганізованістю, безвідповідальністю іноді свідомо створюють вигідну для себе репутацію невмілих, нездатних бути активними в роботі; керівники часом з лег¬кою душею перекладають їхні обов'язки на праць¬овитіших. Така безпринципність стає однією із причин розбрату і чвар у колективі.
Не в злагоді з професійною етикою і такі працівники, які поводяться на державній службі, немов у себе вдома, зухвало ставлячи свої права вище за обов'язки. Скажімо, медсестра по телефо¬ну годину розповідає подрузі про свої амурні при¬годи під час відпустки, а тяжкохвора людина не може додзвонитися в поліклініку.
Дехто вважає, що невихованість — це неодмінно лайка, хамство, фамільярність, що людина, яка люб'язно відчинить перед вами двері, першою привітається, подасть пальто, не може бути невихованою. Але зовні ввічливий ступінь неповаги до співробітників своєї установи, до людей взагалі — ще небезпечніший, ніж відверте хамство. Цікаво, що саме такі люди, якщо ви наважитеся зробити їм
зауваження, обурено назвуть невихованим саме вас...
Пам'ятайте: на роботі завжди треба поважати тих, хто поруч. Люди неодмінно відгукнуться на вашу доброзичливість. І тоді вам приємніше і легше працюватиметься.
Хто і як нас обслуговує. Мабуть, у жодній сфері людської діяльності економічні і моральні принципи так тісно не переплітаються, як у сфері обслуговування. Щодня ми користуємося послу¬гами працівників торгівлі, транспорту, служби побуту, нерідко буваємо у поліклініці, перукарні. Там працюють люди із відповідною освітою, практичним досвідом. Лікарі, одержуючи диплом, навіть дають клятву про те, щоб не шкодувати своїх сил і знань для тих, хто звертається до них за допомогою.


Зразком особистої гігієни, охайності покликані бути медичні працівники. Вихований лікар не но¬сить старого заяложеного одягу, на його білосніжному халаті немає плям, а на рукавах — розпоротих швів.
Такими ж принциповими є і вимоги до мораль¬ної гігієни медичного працівника. У хворих нерідко буває поганий настрій, вони примхливі, дратівливі, незадоволені усім на світі. А лікар, медсестра повинні мати виняткову витримку, ні за яких обставин не показувати свого роздрату-вання, а, навпаки, вселяти у хворого оптимізм, ба¬дьорість, віру в одужання. Вони покликані бути чуйними, уважними до хворого, зобов'язані бе¬регти таємницю його захворювання, бути готови¬ми до самопожертви в ім'я врятування життя чи здоров'я людини.
І все ж, якщо вам доведеться звернутися до ліка¬ря, не забувайте, що він — така ж людина, як і ви. Лікар не володіє якоюсь надзвичайною силою, то¬му не вимагайте від нього неможливого, не пере¬творюйте свою тимчасову болячку у світову про¬блему, майте мужність не вередувати, поводитися з лікарем стримано і скромно. До речі, це допомо¬же вам скоріше одужати.
Продавці продовольчих магазинів зовні схожі на медичних працівників: у них такі ж білосніжні ха¬лати і шапочки, такі ж суворі вимоги до особистої гігієни. Вони мають бути винятково охайними. Од-нак, приходити на роботу в екстравагантній сукні і з зачіскою, яка більше привертатиме увагу до се¬бе,    ніж    до    товарів,     продавцю    недоречно.Претензійний вигляд має і та продавщиця, яка, мов ювелірна вітрина, — вся в золотих прикрасах.
Давно помічено: ввічливий покупець більше ку¬пить, а ввічливий продавець більше продасть.
Несправедливо вимагати люб'язності тільки від працівників магазинів, — люди, які приходять у магазин, теж мають поводитися ввічливо, як і в інших громадських місцях. З продавцем слід привітатися, якщо, звісно, він не перевантажений роботою. Якщо продавець обслуговує іншого по-купця, треба тактовно зачекати.
Не в кожному магазині обов'язково щось купу¬ють. До товару треба добре придивлятися. Зароб¬лена нелегкою працею гривня любить, щоб її бе¬регли. І все ж, десятки разів перекладати, пе¬реміряти речі, коли ви й не збиралися нічого ку¬пувати, — нетактовно. За гарну покупку належить щиро подякувати.
Деякі покупці мають погану звичку привселюд¬но ганити товар, якщо передумали його купувати. Але не слід, особливо дівчатам і жінкам, привчати себе без потреби «прогулюватися» по магазинах.
Ще більші вимоги щодо культури поведінки став¬ляться до продавця. Ввічливість і люб'язність — психологічна основа цієї професії. Його обов'язок — показати покупцеві потрібний товар, допомогти вибрати найкращий, охоче, із знанням справи, по¬радити, як ним користуватися.
Взаємна повага службовців і відвідувачів — за¬порука нормальної роботи усіх установ.



Питання для обговорення
1.    Які дії свідчать про нетактовність, неделікатність?
2.    Що відчуває людина, щодо якої допустили не¬тактовність?
3.    Чи завжди тактовними і делікатними є  взаємини між учнями вашого класу?
4.    Чи потрібна тактовність у випадках, коли критикуєш товариша?
5.    Чим відрізняються норми поведінки у гро¬мадських місцях від норм поведінки вдома? Чому? Яку поведінку в громадським місцях можна вважа¬ти некультурною?
6.    Які правила поведінки на вулиці ви знаєте?
7.Чи існують спеціальні правила поведінки в магазині