Біографія Миколи Хвильового Прокопенко Андрій IV курс II група Микола Хвильовий Невже я зайвий чоловік тому, що люблю безумно Україну? (М. Хвильовий) 13 грудня 1893р. в селі Тростяниці (тепер Сумщина) в сім»ї вчителів народився Микола Григорович Фітільов. Навчається у початковій школі, гімназії, з 6-го класу якої виключенний за участь у революційній організації. 1916р. - фронти першої світової війни, член дивізійної ради солдатських депутатів. 1917р. - член компартії України, активна участь у громадянській війні в лавах Червоної армії. 1919р. - у Харкові, вийшло друком три збірки поезій, 1921р. до літератури, української культури і державотворчих змагань увійшов як Микола Хвильовий. 1923р. - збірка прозових творів |Сині етюди| (|Редактор Карк|, |Кіт у чоботях|, |Солонський Яр|, |Легенда|, |Свиня|, |Чумаківська комуна|). 1924р. - збірка оповідань |Осінь| (|Елегія|, |Я (Романтика)|, |Силуети|, |На глухім шляху| та ін.), повість |Санаторна зона|. Ці публікації і громадянська активність зробили Хвильового центральною постаттю в літературному процесі 20х років. Микола Хвильовий у перші пореволюційні роки був одним із найпопулярнійших письмеників. Його вірші і новели вміщувались у шкільні підручники і хрестоматії, його пісні співав народ… І раптом все це, як і його твори, було зачинено за сімома замками, його ім»я викреслювали із національних енциклопедій. Оцінка його постаті була однозначною, добре відрегагованою, її дав Сталін. Слова вождя воістину стали дороговказом для «синів» - літературознавців, які задурманювали голови читачам. Безглуздість звинувачень була очевидною, але хто тоді осмілювалися б їх спростувати? 20 листопада 1925р. - разом з однодумцями створює літературну організацію ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури). літературна діскусія 1925-1927рр., яка від питання про якість літературних творів, порушеного Хвильовим, швидко перейшла на ідеологічні засади і принципи розвитку української культури: |Ми визнаємо українське відродження за необхідний і неминучий етап|. Микола Хвильовий. 26 квитня 1926р. - лист Йосипа Сталіна до Генерального секретаря ЦК КП(б)У Лазаря Кагановича, де критикується нарком освіти Олександр Шумський, який |неправильно розуміє українізацію і не зважає на цю останню небезпеку|. Сталін також пише: |…цей рух… може набрати місцями характеру боротьби за відчуженість української культури і української суспільності від культури і суспільності загальнорадянської, характеру боротьби проти |Москви| взагалі, проти росіян взагалі, проти російської культури та її найвищого досягнення - ленінізму. …Я маю на увазі такий усім відомия факт, як статтю відомого комуніста Хвильового в український пресі. Вимога Хвильового |негайної дерусифікації поролетаріату| на Україні, його думка про те що |від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати|, його заява про те, що |ідеї пролетаріату нам відомі і без московського мистецтва|, його захоплення якоюсь месіаністичною роллю української |молодої| інтелігенції, його смішна й немарксистська спроба відірвати культуру від політики - все це й багато іншого в устах українського комуніста звучить тепер більше ніж дивно… Тільки в боротьбі з такими крайнощами можна перетворити відроджену украйнську культуру й українську суспільність в культуру і суспільність радянську|. Йосип Сталін. 14 січня 1928р. ВАПЛІТЕ змушена |самоліквідуватись|. 1927р. - роман |Вальдшнепи|, ІІІ частина якого знищена урядовими органами. Трактат |Україна чи маларосія?|, опублікований лише 1990р.: |…незалежна україна не тому, що цього хочемо ми, комуністи, а тому, що цього вимагає залізна і непереможна воля історичних законів|. 1933р. - поїздка по селах, де на власні очі бачить голодомор як найбільш переконливий |аргумент| сталінського виховання українців. Травень 1933р. - арешт Михайла Ялового, друга й однодумця, колишнього презідента ВАПЛІТЕ. |Наділений чутливою інтуїцією, письменник гарячково шукає виходу із катастрофічної ситуації, породженої, наростаючою хвилею репресій, вимиранням мільйонів українських селян, поширенням недовіри і підозри в суспільстві. Шукає і не знаходить. Бо не бачить виходу з цієї ідеологічної пастки, в яку він, комуніст, потрапив, натхненно довірившись гуманістичним ідеалам Революції|. Микола Жулинський. Кілька разів Микола Хвильовий пробував зняти з себе жорстокі і небезпечні звинувачення. Адже його не чули і не хотіли чути. 13 травня 1933р., зібравши друзів, Микола Хвильовий застрелився. Так закінчила свої рахунки з життям людина, яка тричі була під розстрілом. Посмертна записка: Арешт ЯЛОВОГО - це розстріл цілої генерації… За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію. За генерацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола Хвильовий. |Отже|, як говорить Семенко… ясно. Сьогодні прекрасний сонячний день. Як я люблю життя - ви й не уявляєте. Сьогодні 13. Пам.ятає, як я був закоханий у це число? Страшенно боляче. Хай живе комунізм. Хай живе соціалістичне будівництво. Хай живе комуністична партія. |…Він свято вірив у можливість рідкісного шлюбу, у можливість неймовірного єднання. Він вірив, що вільна, незалежна суверенна держава Україна, яку він виборював усією суттю, усім життям, може бути пошлюблена з червоним, справжнім, непідробним, справді ленінським комунізмом|. Іван Драч. Мабуть жодна література не мала такого запеклого ворога. Кількість разів мінялись портрети вождів, сталінські холоди змінились хрущовською відлигою і важким застоєм, а ворог української літератури і всього українського народу лишався один - Микола Хвильовий. У житі ми ніколи не бачили ні творів Миколи Хвильового, ні його портретів, ні його життєпису, ні гасел, проголошуваних ним. Лише читали підручники, монографії, ециклопедичні статті - й мусили приймати все на віру. І.Білецький зазначив в журналі |Червоний шлях|: |Микола Хвильовий - основоположник української радянської літератури і української прози.| Він нічого не боявся, нічого не цурався. Визнавав помилки, бо помилявся. Мав загонисту, шалену і неймовірно чесну душу. Йому присвятили вірші В.Сосюра, М.Рильський, В. Стефаник - новелу |Мережа|. Через два місяці після похорону його могилу зруйнували і тільки недавно знайшли. Перечитуючи його біографію, переконуємося, що він вірив у те, що ми, його майбутні читачі, зрозуміємо його.
