Біографія Григорія Сковороди Реферат З української літератури на тему Біографія Григорія Сковороди Учениці IX–А класу середньої школи № 8 м. Києва Калінкіної Тамари |А мій жребій – з голяками…| (Г. Сковорода) Пам«ять про поета-філософа Григорія Сковороду вшановують в Україні та в усьому світі. Народ відзначає знаменні ювілеї філософа-поета. Відкрито меморіальні музеї письменника. йому споруджено оригінальні пам«ятники у нас в Києві, Лохвиці та Сковородинівці, гранітній монумент у Бабаївському лісі й у Сковороднівському парку. Велич і безсмертя Григорія Сасича Сковороди полягає в тому, що в глуху пору національного гніту, жорстоких утисків українського народу самодержавною Росією він став на захист співвітчизників і проголосив: |А мій жребій з голяками|. Народився письменник-просвітитель ХVII ст. Григорій Сковорода 3 грудня 1722 року в селі Чорнухах, на Полтавщині, в сім«ї Сави і Паланки Сковородів – малоземельних селян з козаків. Батьки Григорія славилися на всю округу чесністю і правдивістю, гостинністю і працьовитістю. так виховували і Гриця. Змалку його привчали до праці: пасти гусей, допомагати по господарству. Грицевій душі була милою сопілонька, в гру на який хлопчик вкладав всю свою дитячу душу… Одного дня повів тато сина до дяка в науку. Навчався Григорій з цікавістю і навіть був на привілейованому становищі, бо дяк виявив у хлопця надзвичайної краси голос, навчив нотної грамоти, поставив першим співаком у церковному хорі, давав читати книжки і підготував до вступу в академію. Битим шляхом через Пирятин, пішки, жадібним до знань, Григорій дістався до Києва і став одним із наполегливих і тямущих студентів. У 1753 році Григорій закінчив академію. На цей час він вже поет, композитор, соліст і музика. Його відряджають до Петербурга в придворну капелу, бо він прославився чудовим басом, грою на скрипці, флейті, бандурі, цимбалах, сопілці. На а власні вірші Григорій складав музику і таку музику, що деякі з його пісень перейняли навіть кобзарі. Але всебічно обдарований хлопець вирішив якомога більше мандрувати і зустрічатися з людьми. Повернувшись знову до Києва, юний поет і композитор вирушає за кордон і три роки мандрує по Угорщині, Польщі, Словаччині, відвідує Братиславу, Відень, Будапешт, буває в університетах, слухає лекції знаменитих професорів, студіює філософськи праці. володіючи багатьма мовами, вільно дискутує з вченими різних країн. Повернувшись на Україну, він викладав піїтику в Переяславському колегіумі. Молодий педагог викладав по-новому, творчо, сміливо, за |що| і був звільнений з роботи. Далі 6 років працював домашнім учителем сина поміщика Томари у селі Коврай на Переяславщині. У вільний від роботи час багато розмірковував. Саме в ці роки, завдяки близькості до природи і народу, формуються філософські погляди майбутнього письменника-мислителя. Згодом він стає викладачем синтаксису, грецької мови та етики у Харківському колегіуму. Сковорода був незвичайним учителем: писав байки, викладав стародавні мови, глибоко цікавився математикою, географією, економікою. Учив, як жив, а жив, як навчав – найкраща риса педагога. Підручника з етики не було, і Григорій Савич написав його сам. Це був перший філософський твір, основною думкою якого є : ледарство – це найбільша людська вада. Сковорода привселюдно заявив: |Весь світ спить, пора прокидатися!| Студенти любили свого вчителя, радилися з ним, бували в нього вдома. Він засівав їхні душі зернами правди, гуманізму й волелюбства, мріями про республіку. Проте незабаром залишив колегіум, бо працювати стало нестерпно від цькування і доносів. Коли його запрошували на церковні або світські посади, він відмовляв: Хіба ви хочете, щоб я збільшив число фарисеїв (лицемірних людей)? або: Не можу представляти в театрі світу жодної особи крім низької, простої… Я брав собі цю роль – і задоволений. Навіть Катерині ІІ не вдалося заманити його до царського двору: Я не покину батьківщини. Мені моя сопілка і вівця дорожча царського вінця, – горда заявив він. З 1769 року Сковорода вів мандрівне життя. Майже 30 років мандрував цей співець-музика і вчитель-бацкар курними шляхами. Лівобережжя, заходив в села й хутори, рідше – в міста, здебільшого на ярмарок, зупинявся у приятелів, а то й зовсім незнайомих селян, – і всюди зустрічали його як рідного, приймали як найпочеснішого гостя, бо з ним до хати входили дружня бесіда, добрий настрій, доброзичлива порада, влучний жарт. Мудре слово Сковороди притягувало людей. зайде він, бувало, в село, сяде край майдану або на цвинтарі, або в когось на подвір«ї, скине торбу, дістане подругу-сопілку, заграє народної |Ой, піду я лугом-долиною| – і сходяться люди. Тоді мандрівний філософ виймає книги ,читає, збере малят біля школи чи в хаті, тай розказує казки, ним же складені, навчає читати й писати, довірливо бесідує з малечею. Якраз про цей період життя великого просвітителя і писав Дмитро Павличко у вірші |Сковорода|: І, виламавши полацю із тину, Він темними байраками пішов Кріпацьким дітям викладать латину, Бентежити думками рабську кров Чого ж навчав Сковорода? Навчав, що в природі краса, гармонія, а в суспільстві – несправедливість, і щоб змінити макросвіт на краще, треба кожному змінити мікросвіт, тобто себе самого. Пізнавши себе, а пізнаєш – удосконалюй. Пізнаючи свої нахили, людина правильніше визначає своє місце в суспільстві й принесе найбільшу користь. Але чимало людей займають на свої місця. Людина не може бути щасливою, якщо діє всупереч своїй природі. Веління природи – це пізнання Бога в людині. Пізнання природи – це пізнання Бога. Григорій Сковорода був демократом. Він писав, що його рідний край страждає під владою |загребущих|, |лукавих|, |мавп| і |змій|. Філософ жив сподіваннями на нове суспільство рівноправних людей, де не буде |рабського іга|, |тяжкої роботи|, |нічого златожадного|, |хамського|. Погляди великого правдолюбця мали великий вплив на наступні покоління. Лев Толстой зазначив, що світогляд Сковороди дивовижно близький йому. Останнє десятиріччя життя Сковороди – це роки його слави. Всі хотіли його бачити. У Харкові, Бєлгороді та багатьох селах виникли гуртки послідовників його вчення і способу життя. 9 листопада 1794 року Григорій Савич помер. Помер так просто, як і жив… Останнє десятиріччя життя Сковороди – це вершина творчості письменника. Про це Павло Тичина писав: |Він свідомо обрав своїм кабінетом цілий світ, при обміркуванні його творів присутні були і небо над головою, журавлі, лелеки, тополі, озера, ліси і тверда земля під ногами, а головне – люди|. Справді, боляче те, що за його життю не надруковано ні жодного твору. Але його поезія, притчі поширювалися на Україні вустами народу. Він написав 30 прозових байок, пізніше склали збірочку |Байки Харківські|. Велику славу письменнику принесла збірка ліричних поезій |Сад божественних пісень|. А мені запам«яталися рядки, в яких автор милується красотою рідної природи: Гей поля, поля зелені, Зелом, квітом оздоблені! Жайворонок над полями! Соловейко над садами! У своїх творах Сковорода відобразив мрію народу про кращі часи, коли землі стане |царством любові..без ворожнечі і чвар|. Мені хочеться закінчити твір висловлюванням поета-філософа: В Горній Русі (майбутній Україні) бачу все нове: нових людей, нове покоління і нову славу. Григорій Сковорода – гордість і слава українського народу – завжди житиме в наших серцях – серцях вдячних його правнуків.
