Тема: Інфекційні захворювання людей (10 клас)
Мета: Ознайомити учнів із інфекційними захворюваннями, виховати почуття відповідальності за свої вчинки, розвинути дисциплінованість та відповідальність .
Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.
Вид уроку: лекція.
Наочність: кодоплівки.
Обладнання: кодоскоп.
Тривалість: 45 хвилин.

План уроку:
1.    Закони епідеміології.
2.    Епідемічний процес.
3.    Основні риси епідемічного процесу.
4.    Механізми передачі.


Хід уроку
І.  Організаційна частина.
Заходжу в клас. Вітаюся з учнями. Дозволяю їм сісти на свої місця. Запитую чергового – хто відсутній. Перевіряю готовність учнів до уроку. Сьогодні ми з вами будемо вивчати нову тему “Інфекційні захворювання людей”.
ІІ.  Пояснення нового матеріалу.
Закони епідеміології
Охорона здоров'я населення — це соціальна проблема, яка великою мірою залежить від умов праці, житлово-комунального забезпечення, культури, харчування та забезпечення необхідною кваліфікованою медичною допомогою. Щодо останнього чинника, то тут величезне значення має профілактика інфекційних хвороб. Правильне розуміння завдань епідеміології, раціональне, кваліфіковане, цілеспрямоване використання великого арсеналу специфічних та загально-протиепідемічних заходів, безумовно, сприятимуть подальшим успіхам у боротьбі з інфекційними хворобами.
Епідемічний процес. Існування будь-якого збудника інфекційної хвороби, окремого біологічного виду неможливе без постійної зміни індивідуального хазяїна. Ця зміна відбувається за допомогою особливого способу, який Л. В. Громашевський назвав механізмом передачі збудника інфекції. Раніше заражений організм хазяїна виступає як джерело збудника інфекції, а той, якому цей збудник був переданий,— як сприятливий до хвороби організм. Останній сам стає джерелом збудника інфекції, і цей процес передачі повторюється безперервно, доки існують сприятливі організми, доки є «горючий» матеріал для збудника.
Таким чином збільшується кількість збудників, кількість хворих, поширюється захворюваність. У цьому і вбачають сутність епідемічного процесу, основною закономірністю якого є безперервність, що підтримує життєздатність популяції збудників інфекційних хвороб.
Найкраще основні риси епідемічного процесу були вивчені Л. В. Громашевським, який уклав їх у так звані закони епідеміології.
1. Джерелом збудника інфекції є заражений (хворий, а іноді здоровий) організм людини або (при зоонозах) тварини. Сучасне уявлення про сапронози, які спричинюються мікробами, що вільно живуть у природі, дозволяють доповнити цей закон положенням, що джерелом інфекції може бути навколишнє середовище (при сапронозах).
2. Локалізація збудника інфекції в організмі та механізм передачі його є взаємообумовленими явищами. Закономірно змінюючи один одного, вони утворюють безперервний ланцюг, який забезпечує існування виду збудника в природі, а разом з тим безперервність епідемічного процесу при будь-яких інфекційних хворобах.
3. Специфічна локалізація збудників інфекційних хвороб в організмі, відповідний їй механізм передачі та обумовлена ними сума основних біологічних рис збудника являють собою комплексну об'єктивну ознаку, котра може бути покладена в основу раціональної класифікації інфекційних хвороб людини. За цими ознаками вони розподіляються на 4 групи:
Група інфекцій



Механізм передачі




4. Епідемічний процес виникає і підтримується тільки за умови спільних дій таких трьох первинних рушійних сил (чинників, агентів): 1) існування джерела збудника інфекції; 2) здійснення механізму його передачі; 3) сприйнятливість населення до даної інфекції.
При виключенні хоч одного з цих чинників епідемічний процес припиняється. На цьому законі базуються заходи профілактики всіх інфекційних хвороб.
5. Природні та соціальні явища зумовлюють кількісні та якісні зміни епідемічного процесу шляхом впливу на його первинні, рушійні сили (джерело збудника, механізм передачі, сприйнятливість), а тому вони є вторинними, або опосередкованими, силами епідемічного процесу.
6. Епідеміологія будь-якої інфекційної хвороби може змінюватись, якщо у соціальному житті суспільства виникають зміни, які спроможні впливати стимулююче або пригнічуюче на первинні рушійні сили епідемічного процесу, для чого зовсім не потрібні будь-які зміни у біологічній основі відповідної хвороби.
Перераховані закони епідеміології можна уточнювати, доповнювати на основі нових даних, наприклад популяційної генетики, але в своїй основі вони і нині неперевершено точно розкривають суттєві риси епідемічного процесу.
Механізм передачі паразита від одного організму до іншого схематично подають у вигляді трьох фаз, що йдуть одна за одною: 1) виведення збудника з організму; 2) перебування його в навколишньому середовищі; 3) проникнення збудника у новий організм. Залежно від способу та часу перебування у навколишньому середовищі розрізняють відкриту, напіввідкриту та закриту паразитарні системи. Відкритими називають паразитарні системи, при яких паразит відразу виділяється в навколишнє середовище і до проникнення в новий організм мусить певний час у ньому перебувати (наприклад, збудники кишкових хвороб). Збудники цих хвороб найбільш пристосовані до перебування у несприятливих для них умовах навколишнього середовища. В закритій паразитарній системі паразит практично не потрапляє в навколишнє середовище (сказ, сифіліс, СНІД та ін.). Ці паразити не пристосовані до життя в навколишньому середовищі і швидко, нерідко протягом кількох годин, а то й хвилин, гинуть. Збудники цих хвороб є абсолютними паразитами. Напіввідкриті паразитарні системи характеризуються недовгим перебуванням збудника хвороби в навколишньому середовищі — це більшість інфекцій дихальних шляхів — грип, кір, дифтерія, кашлюк та ін.
Кожна група інфекційних хвороб і навіть деякі окремі хвороби мають свої специфічні чинники передачі. При кишкових інфекціях кінцевими чинниками передачі найчастіше бувають вода та харчові продукти, значно рідше (зокрема, у дитячому віці) — предмети навколишнього середовища (соски, іграшки, руки тощо). Але будь-який предмет, а також вода і харчові продукти можуть бути і проміжними чинниками передачі. У такому разі говорять про естафетну передачу збудника інфекційної хвороби. При цих інфекціях збудник виділяється у навколишнє середовище, як правило, з фекаліями, а потрапляє в організм через рот. Такий механізм передачі зветься фекально-оральним. Для інфекцій дихальних шляхів зовнішнім середовищем (у теоретичному розумінні) є повітря, а чинник передачі збудника — крапельки слизу, десквамованого епітелію з поверхні дихальних шляхів. Цей механізм передачі зветься крапельним, або повітряно-крапельним. Його різновидністю є так звані пиловий та аерозольний механізми, при яких чинниками передачі виступають відповідно забруднений збудником пил або аерозоль. Слід відзначити, що аерозольний механізм відрізняється від крапельного лише розміром краплин. У кожному конкретному випадку може бути різне співвідношення малих і великих краплин в аерозолі. Але що менші краплини, то довше тримається аерозоль у повітрі, він може навіть потрапляти в інше приміщення за допомогою вентиляційної системи. Осідаючи на підлозі, різних предметах, більша частина збудників інфекції дихальних шляхів досить швидко гине, але деякі (наприклад, туберкульозна паличка) утворюють так звані ядерця, котрі довгий час (протягом тижнів і місяців) можуть зберігати збудник у залишках вологи під сухим поверхневим шаром. Ці ядерця за відповідних умов підіймаються з пилом у повітря і потрапляють у дихальні шляхи людини. Це так званий пиловий шлях зараження, який притаманний не тільки інфекціям дихальних шляхів, але, хоча й значно рідше, деяким іншим хворобам (сальмонельоз, чума, туляремія).
Чинниками передачі кров'яних інфекцій є живі переносники, які живляться кров'ю;) Збудники цих хвороб під час свого формуванню пристосувалися до існування як в організмі людини (тварини), так і в організмі переносників, яких вони по черзі змінюють. Механізмом передачі при цих хворобах є інокуляція (прищеплення) переносника збудника в здоровий організм. До того ж пристосування збудника до організму переносника високо-специфічне, у зв'язку з чим майже кожний збудник має властивий йому чинник передачі: при малярії—комар роду Anopheles, при висипному та зворотному тифах—воші, при африканській сонній хворобі — муха цеце (глосіна) тощо. До цієї групи інфекцій належать також вірусний гепатит В і СНІД, при яких збудники хвороби потрапляють у кров за допомогою шприців та інших інструментів, які порушують цілість шкіри та слизових оболонок людини. Це парентеральний механізм передачі збудника.
Нарешті, при інфекціях зовнішніх покривів передача збудників хвороби здійснюється при безпосередньому спілкуванні здорового і хворого організмів — контактним способом. Збудники цих хвороб виділяються з фізіологічними (слина) чи патологічними (гній, слиз) виділеннями уражених органів або містяться на уражених тканинах — лусочках епідермісу, волоссі тощо. Сюди належать також ранові інфекції, при яких мікроорганізми використовують для свого існування тканини, що містяться глибше від пошкоджених зовнішніх покривів.
Слід зауважити, що прямим контактом передаються лише чотири класичні венеричні хвороби, СНІД (при статевому акті), сказ та содоку (хвороба від укусу пацюків). Щодо інших хвороб цієї групи, то їх поширення відбувається частіше за участю чинників зовнішнього середовища — одягу, головних уборів, постільної білизни, рушників, ванни, перев'язувальних засобів тощо.
На характер епідемічного процесу впливає не лише механізм передачі збудника, але й клінічні особливості хвороби, її патогенез, тривалість інкубаційного періоду, перебіг захворювання, наявність і поширення бактеріоносійства, швидкість утворення імунітету. Так, пронос, експіраторні акти — це саме та еволюційно закріплена симптоматика хвороби, яка сприяє швидкому виділенню збудника в навколишнє середовище, підвищує вірогідність ураження великої кількості сприйнятливих організмів та збереження збудника як екологічного виду.
Що коротший інкубаційний період, то швидше поширюється хвороба серед населення за однакових інших умов. Наприклад, епідемія грипу спроможна охопити захворюваністю місто з мільйонним населенням за декілька тижнів, тоді як епідемія черевного тифу триває місяцями.
Хронічний перебіг хвороби, наявність бактеріоносійства, відсутність чи повільне утворення імунітету призводять до розтягування епідемії на довгі роки.
Але особливості хвороби та її патогенез більш впливають на характер епідемічного процесу. На його інтенсивність справляють вплив в основному природні та соціальні чинники, про що йтиметься далі.

ІІІ. Закріплення вивченого матеріалу.
1.    Що таке охорона здоров’я населення?
2.    Які групи інфекцій ви знаєте?
3.    Назвіть механізми передачі інфекції?

IV.     Підсумок уроку.
Бачу ви непогано засвоїли новий матеріал. Можливо виникли якісь запитання до мене? (якщо є запитання, то відповідаю на них).
Урок закінчено.
До побачення.