Частим наслідком неправильної статевої поведінки юнаків і дівчат, які починають дошлюбне статеве життя, є такі захворювання, як сифіліс, гонорея, м'який шанкер, паховий лімфогранулематоз, трихоманоз, синдром набутого імунодефіциту (СНІД). Ці інфекційні захворювання можуть уражати організм одночасно. Передаються вони, в основному, статевим шляхом.
Сифіліс – важке захворювання, що спричиняється блідою трепонемою (спірохетою), яка швидко гине під дією чинників зовнішнього середовища. Хвороба уражає внутрішні органи і нервову систему. Без лікування хворі, як правило, стають інвалідами і швидко вмирають.
Збудник хвороби проникає в організм через слизову оболонку або пошкоджену шкіру. В перші три-чотири тижні захворювання (інкубаційний, прихований період) хворобу виявити дуже важко. Тоді настає первинний період сифілісу, який триває 4-6 тижнів. На місці проникнення трепонеми (частіше на статевих органах) з'являється безболісна ерозія (виразка) – твердий шанкер. При побутовому зараженні шанкер з'являється на губах, язику та інших місцях. Згодом шанкер заживає і приблизно через тиждень після його появи відбувається збільшення лімфатичних вузлів до розмірів горошини або дрібної сливи (сифілітичний бубон). Прояви сифілісу в первинному періоді безболісні, тому хворий, як правило, до лікаря не звертається.
Через два місяці після зараження настає вторинний період сифілісу. Інтенсивно розмножуючись трепонеми спричиняють отруєння організму (головний біль, біль в м'язах, суглобах, кістках, підвищення температури), на шкірі і слизових оболонках з'являється висип у вигляді дрібних безболісних плям блідо-рожевого кольору, вузликів, міхурців, маленьких білястих бляшок. В цей період хворий дуже заразний. Циркулюючи в крові, лімфі, спинномозковій рідині, грудному молоці, спермі трипонеми можуть уражати печінку, нирки, серце, легені, шлунок, оболонки головного мозку та інші органи. Заразитися від такої людини можна не тільки статевим шляхом, але і побутовим (при допалюванні цигарки, поцілунку, користуванні губною помадою хворої, посудом тощо).
Внаслідок активізації специфічних механізмів захисту (вироблення антитіл) кількість трепонем в організмі поступово (протягом двох місяців) зменшується, висип зникає, настає другий прихований період сифілісу. Його ознаками є періодичні висипання на шкірі, зміни у внутрішніх органах, нервовій системі. Тривалість вторинного періоду сифілісу - два-п'ять років.
В третинному періоді розвитку хвороби трипонеми локалізуються в сифілітичних горбиках (під шкірою) і сифілітичних гумах (в органах і тканинах). У місці розмноження трепонем вражені органи руйнуються. Гуми в твердому піднебінні призводять до руйнування кістки в цьому місці і появи характерної сифілітичної гугнявості, гуми в кістковій перегородці носа спричиняють до його западання. Небезпечні пошкодження виникають при розташуванні гум у серці, легенях, печінці, мозку. Особливо важко переноситься ураження спинного та головного мозку (слабоумство, втрата особистості), порушення координації рухів. Лікування сифілісу досить складне, але від цієї хвороби можна вилікуватись, якщо суворо дотримуватись встановленого лікарем режиму.
Гонорея (трипер). Збудником цього захворювання є мікроб гонокок, нестійкий у довкіллі. Зараження гонококом відбувається як статевим так і побутовим шляхом.
Перші ознаки гонореї з'являються вже через 1-3 дні після зараження. В чоловіків – це гнійні виділення із сечівника, печія, болі при сечовипусканні. Згодом гонокок переходить на інші органи, викликаючи їх запалення.
Без лікування через кілька тижнів болючі прояви гонореї зникають, хвороба переходить у хронічну форму. Несвоєчасне, як і неповне лікування гонореї може призвести до звуження просвіту сечівника, порушень репродуктивних функцій.
У жінок гонококом спочатку уражається шийка матки, сечівник, тоді – матка, маткові труби, яєчники і навіть очеревина.
Гонореєю можуть заразитися і діти, особливо дівчатка, частіше побутовим шляхом: при користуванні одним рушником, при спільному купанні в одній ванні з хворими батьками або перебування в їхній постелі. Своєчасне лікування гонореї веде до повного видужання.
Трихомоноз. Збудником цього поширеного захворювання є піхвова трихомонада з класу джгутикових. Тріхомонада досить чутлива до чинників довкілля, а тому швидко гине під їх впливом. У заражених чоловіків спочатку уражається сечівник, звідси трихомонади розповсюджуються і на інші органи сечостатевої системи, викликаючи їх запалення. Перші симптоми хвороби з'являються через 3-10 днів після зараження: виділення, печія, різь при сечовиділенні, сверблячка зовнішніх статевих органів. Для лікування трихомонозу тепер є ефективні засоби.
Вірус імунодефіциту людини. Потрапляючи в організм людини, збудник цієї хвороби (вірус СНІДу) викликає смертельне інфекційне захворювання - "ВІЛ-інфекцію" (вірус імунодефіциту людини). Хвороба протікає довго і мляво, має декілька стадій, останню з яких з різноманітними клінічними проявами позначають терміном "синдром набутого імунодефіциту" (СНІД); "синдром" - означає сукупність симптомів хвороби. Передача збудника ВІЛ від хворої людини до здорової може відбуватися такими шляхами:
• при статевому контакті з інфікованою людиною незалежно від його способу;
•  при переливанні крові зараженого ВІЛ донора, пересадці його органів і тканин;
• при неодноразовому застосуванні забруднених голок і шприців наркоманами, проколюванні вух, нанесенні татуювань;
•   при пошкодженні шкірних покривів або слизових оболонок медичним інструментом, забрудненим ВІЛ-інфекцією;
• від інфікованої матері плоду під час вагітності, пологів або при годуванні дитини грудним молоком.
При будь-якому з цих шляхів інфікування людини вірусом СНІДу може знаходитись в таких біологічних рідинах організму, як кров, сперма, секрет шийки матки, піхви, материнського молока. Вірус також міститься в слині, сечі, сльозах, спинномозковій рідині, гної, поті заражених людей. Концентрація вірусу в них суттєво нижча, ніж в крові, спермі чи вагінальному секреті.
Серед населення є певні групи людей, які мають підвищений ризик зараження ВІЛ-інфекцією. Це, перш за все, наркомани, які внутрішньовенне вводять в організм наркотичні засоби, гомосексуалісти, бісексуали, проститутки, які досить часто змінюють статевих партнерів. Вчені прогнозують значне зростання числа захворювань СНІДом у зв'язку з зростанням кількості наркоманів. Сьогодні в Україні загальна кількість осіб, що вживають наркотики більше 600 тис. осіб (у 1997 році їх було 64 тис., з них 54,5 тис. - наркомани, 9,1 тис. епізодичне вживання).
У 1999 році на обліку було 68 тис. наркоманів, захворюваність становила 20,8 осіб на 100 тис. населення (Нагорна А.М., Безпалько В.В., 2001; Безпалько В.В., 2002). Характерно, що сьогодні на шлях наркоманії стає все більше підлітків із сімей з високим рівнем забезпеченості (Ю.В.Вороненко, В.Ф.Москаленко, 2000).
Діти і підлітки повинні володіти достатньою інформацією про СНІД для того, щоб (Гончаренко М.С., Кравцова Т.Д., Макєєв М.В., 1998):
•   зменшити страх, пов'язаний з цією хворобою;
•   задовольнити свою природну потребу знати все і про все;
•   допомогти дітям, які мають друзів або знають сім'ю яка заражена ВІЛ-інфекцією;
•   затримати початок сексуальної активності;
• сприяти використанню презервативів і безпечної сексуальної поведінки, якщо підлітки вже сексуально активні;
•  зрозуміти і уникнути ризику, пов'язаного з вживанням наркотиків з допомогою ін'єкцій;
•   навчити їх здоровому відношенню до сексуальності і кохання.
Збудник ВІЛ не передається:
– побутовим шляхом; при рукостисканні і обіймах;
– через посуд, їжу і туалетні приладдя;
– через постільну і натільну білизну;
– монети і паперові гроші; 
– через воду, повітря, іграшки, шкільні предмети;
– через дверні ручки, поручні в транспорті, спортивне спорядження.
Вірус СНІДу за розмірами дуже малий, він містить РНК і три особливих ферменти з допомогою одного з яких на вірусній РНК в зараженій клітині людини синтезується ДНК.
Остання вбудовується в генетичний апарат клітини і може знаходитися в такому стані тривалий час, не проявляючи себе. Через декілька років в інфікованій клітині починається процес активного розмноження (реплікації) ДНК, з утворенням вірусних частинок. Виходячи назовні, вони проникають в інші, ще не заражені клітини, а батьківська клітина гине. Включення ВІЛ в генетичний апарат клітини-хазяїна є перепоною для боротьби з ним. Знаходячись в цьому стані, збудник хвороби стає недосяжним для дії самих сильних антивірусних препаратів.
Головною мішенню ВІЛ є клітини, які мають на своїй оболонці молекули особливого білка глікопротеїна, так званого СД-4. Клітина ніби втягує в себе вірус, і з цього моменту вона вже приречена на загибель. Глікопротеїн СД-4 є на поверхні лімфоцитів, інших клітин, які відповідають за імунітет - моноцити, макрофаги, а також нервові клітини, клітини печінки, серця. Руйнуючи ці клітини, ВІЛ порушує нормальну взаємодію складових частин імунної системи людини. Внаслідок пошкоджень клітин мозку, печінки, селезінки, порушується нормальне функціонування цих органів, виникають запальні і дистрофічні зміни в серці, судинах, шлунку, кишечнику і інших органах. Прояви ВІЛ-інфекції дуже різноманітні, тому розрізнити їх на ранній стадії хвороби дуже важко.
Специфічною особливістю ВІЛ є його надзвичайна мінливість (в 1000 разів мінливіший від вірусу грипу). Деякі білки його зовнішньої оболонки настільки швидко змінюють свою структуру, що навіть віруси, виділені з одного і того ж хворого протягом декількох місяців не є абсолютно однаковими.
Збудник ВІЛ високочутливий до дії різних фізичних і хімічних чинників оточуючого середовища. Прогрівання при температурі +56°С і вище протягом 30 хвилин є достатнім, щоб вбити більше 99% вірусних частинок. Кип'ятіння знищує ВІЛ майже негайно. Вірус гине під дією різних хімічних дезинфікуючих засобів, ультразвуку.
В усіх осіб, які заразилися вірусом імунодефіциту людини, рано чи пізно розвинеться СНІД, після чого фатальний кінець неминучий. Через 5 років, після зараження, СНІД розвивається в кожної третьої людини.
В своєму розвитку ВІЛ-інфекція проходить п'ять стадій. Перша з них - стадія зараження триває близько тижня, тоді настає гостра фаза ВІЛ-інфекції. її симптомами є підвищення температури тіла, збільшення лімфатичних вузлів, ангіна, висипання на обличчі, тулубі у вигляді рожевих або червоних плям, розлади травлення, головна біль, блювота, світлобоязнь. Тривалість гострої фази ВІЛ-інфекції від 2 до 4 тижнів. В більшості випадків інфекція на цій стадії не діагностується. Антитіла до ВІЛ-інфекції з'являються в організмі через 1,5-3 місяці після закінчення гострої фази.
Наступною (третьою) фазою хвороби є фаза безсимптомної інфекції (латентний період). В цей період людина почуває себе здоровою, веде звичний спосіб життя, сексуально активна. Проте вона є джерелом інфекції і за певних умов може заразити ВІЛ оточуючих (одна з причин її швидкого розповсюдження в світі). Ознаками прогресування хвороби є збільшення периферійних лімфатичних вузлів - шийних, підщелепних, потиличних, надключичних, ліктьових, підмишкових (вони не болючі, еластичні, рухливі). Температура тіла може бути нормальною, але, на відміну від фази гострої інфекції, збільшення лімфатичних вузлів не зникає, настає період "персистуючої генералізованої лімфаденопатії" (четверта стадія). Ця стадія може тривати декілька років. Розпочате в цей період лікування може продовжити життя хворому, сповільнити руйнування імунної системи.
П'ята стадія "СНІДу - асоційований комплекс" або стадія вторинних захворювань. їх характерними симптомами є подальші розлади травлення в кишечнику, діарея, тривале (більше одного місяця) підвищення температури тіла, зниження маси тіла (на 10% і більше), швидка втомлюваність і пітливість під час сну.
Прогресування різноманітних вторинних інфекцій, викликаних вірусами, бактеріями або найпростішими (кандидоз порожнини рота або стравоходу, пневмоцисна або герметична пневмонія, туберкульоз, криптоспоридоз кишечнику і ін.), розвиток пухлин, поява симптомів ураження нервової системи і психічних порушень свідчить про настання фінальної стадії хвороби - СНІДу.
Тривалість життя хворого СНІДом після встановлення діагнозу коливається від декількох місяців до декількох років. Так, для хворих з пневмоцистною пневмонією вона складає близько 10 місяців, саркомою Капоші - два-три роки, іншими інфекціями - 4-6 місяців. Протягом одного року після встановлення діагнозу СНІДу вмирає кожний другий хворий, через 3 роки гине 70-80% хворих. Загальна характеристика захворювань, що передаються статевим шляхом представлена у таблиці.
Статеві відхилення. Під статевими відхиленнями розуміють хворобливі порушення щодо спрямованості статевого потягу і нетрадиційні способи його задоволення. Найбільш поширеним серед статевих відхилень є психічний або уявний онанізм, при якому практикується фантазування на статеві теми без прагнення до особи протилежної статі. Як і при статевому акті, уявний онанізм супроводжується збудженням та почуттям сладострастя.
При гомосексуалізмі статевий потяг спрямований на особу своєї статі (педерастія в чоловіків, лесбіянська любов у жінок). В окремих випадках гомосексуальний потяг може бути спрямований на малолітніх (педофілія), похилих (геронтофілія), тварин (зоофілія), кровних родичів (інцестофілія) тощо.
Інколи для отримання статевого задоволення необхідною і достатньою умовою є лише споглядання статевих органів осіб протилежної статі (вуайєризм). У деяких осіб статеве задоволення настає при тривалому, болючо-нав'язливому любуванні своїм оголеним тілом (нарцисизм) або тільки за умови оголення своїх статевих органів перед особою протилежної статі (ексгібіціонізм).
Окремим людям для отримання сексуального задоволення достатнім є володіння якимось предметом, що належав особі протилежної статі, наприклад, носовиком, шматком стрічки, шпилькою для волосся (фетишизм); періодичним носінням одягу протилежної статі (трансвестизм). Статевими збоченнями є садизм і мазохізм. У садистів статеве задоволення настає лише у випадку жорстокого поводження з сексуальним партнером, а у мазохістів – тоді, коли їхні страждання спричиняє партнер.
Причин статевих відхилень багато. Існує певний взаємозв'язок їх виникнення з різними нервово-психічними і ендокринними захворюваннями. Проте відіграють роль і інші фактори, особливо рання підвищена статева збудливість і утворення міцних умовних рефлексів в результаті співпадання тієї чи іншої ситуації з сексуальним збудженням або статевим актом (інколи навіть після одноразового поєднання).
Лікування статевих відхилень досить складне, тому повинно проводитись досвідченим пхсихотерапевтом-сексопатологом. В більшості випадків ці стани легше попередити, ніж лікувати. Це ще раз підкреслює важливість проведення профілактичних заходів серед підлітків.

Таблиця
Загальна характеристика захворювань, що передаються статевим шляхом
Захво-рювання Збудник Інкубаційний період Початкові синдроми Можливі наслідки Лікування
СНІД Вірус 1-8 тижнів для виявлення початкових стадій інфекції. Кілька років розвитку СНІДу Збільшення лімфатичних вузлів, лихоманка, втрата ваги, швидка втомлюваність Тяжкі інфекції, злоякісні пухлини, смерть Препарати, для подовження життя
Гені таль-ний герпес Вірус 2- 12 днів Сверблячка, невеличкі наповнені рідиною прищі, лихоманка Загибель плоду в утробі матері, народження неповноцінних дітей Анцикловір понижує частоту рецидивів і їх важкість
Інфекція, викликана хламідія-ми Бактерії 5-7 днів Пекучість при сечовиведенні, виділення з піхви і сечівника Безпліддя, позаматкова вагітність, передчасні пологи Антибіотики
Гонорея Бактерії (кокки) 2-8 днів і більше Пекучість при сечовиведенні, виділення з піхви і сечівника Безпліддя Антибіотики
Сифіліс Бактерії (спіро-хети) 10-90 днів Шанкер Важкі порушення ЦНС та ін. життєвова-жливих органів Антибіотики
На ґрунті сексуальних відхилень досить часто здійснюються статеві правопорушення (злочини) проти життя, здоров'я, свободи і достоїнств особистості. Статеві правопорушення умовно поділяють на три групи. До першої з них відносять статеві злочини, які включають зазіхання на статеву недоторканість громадян (зґвалтування, примушування жінок до вступу в статевий зв'язок). Друга група статевих правопорушень включає злочини у вигляді зазіхань на нормальний статевий розвиток неповнолітніх і малолітніх (зґвалтування, статевий акт з особою, яка не досягла статевої зрілості, розбещувальні дії щодо неповнолітніх тощо). До третьої групи відносять статеві злочини, пов'язані з зазіханням на нормальні статеві відносини, наприклад, чоловічий гомосексуалізм тощо.
Серед статевих злочинів найбільш небезпечними є ті, які здійснюються з застосуванням насилля аж до вбивства, а також статеві злочини щодо неповнолітніх. Тому законодавством України передбачені суворі міри відповідальності за такі правопорушення.
Страх перед покаранням є важливим профілактичним чинником, що застережливо діє на осіб, схильних до аморальних вчинків та статевих злочинів. Профілактична робота повинна проводитись комплексно різними державними органами, громадськими організаціями, школою і, звичайно, батьками. Важливою ланкою в цій роботі повинно бути правильне статеве виховання дітей з самого раннього віку.
Статеві надмірності. Серед шкідливих звичок, важливе місце займає звичка до надмірностей у статевому житті. Про статеву надмірність говорять і тоді, коли проміжки часу між статевими відправленнями недостатні для повного відновлення. За таких умов статева діяльність, як правило, приносить шкоду здоров'ю.
Статевий потяг є однією з найсильніших реакцій організму, його можна порівняти з інстинктом самозбереження, або потягом до вживання їжі. Статевий потяг коріниться у самій природі людини, а її статева потреба є необхідною умовою повноцінного життя.
Статевий акт пов'язаний з великою затратою енергії, значною активізацією вегетативних функцій (прискорення дихання, серцевої діяльності, підвищення кров'яного тиску, підвищення температури тіла), опорно-рухового апарату і систем нейрогуморальної регуляції функцій.
Часті і тривалі статеві акти призводять до виснаження (перенапруження) нервової системи і ендокринних залоз (особливо статевих), ослаблення серцевої діяльності. Симптомами (ознаками) статевого перенасичення є загальна втома організму. При тривалому статевому зловживанні задоволення від статевого життя притупляється, а інколи зникає взагалі. Нерідким наслідком статевих надмірностей є зниження імунної реактивності організму (білки використовуються не на синтез імуноглобулінів, а на синтез сперматозоїдів), підвищена захворюваність. Статеві надмірності в ранньому віці призводять до виснаження, затримки фізичного і розумового розвитку, низької стійкості до інфекційних і простудних захворювань. Окрім того, надмірне статеве життя відвертає людину від всього того, що повинно складати головний зміст життя - від фізичного, морального та духовного вдосконалення. Серед причин, які спонукають людину до статевих надмірностей особливо значимими є такі:
• підвищене статеве почуття у подружжя, як наслідок підвищеної нервової збудливості або надзвичайної вразливості, наявність деяких захворювань нервової системи;
• наявність позашлюбних зв'язків (коли чоловік старається показати свою статеву здатність) і пов'язані з ними нервово-емоційні перенапруження;
• ранні шлюби (нормативним віком вступу в шлюб в нашій країні вважається вік 19-20 років для дівчат і 23-24 роки для юнаків);
•   статеві зв'язки в стані алкогольного сп'яніння;
• підстьобування статевої функції різними препаратами, частіше аналогами чоловічих статевих гормонів.
Тривала надмірна статева діяльність, відбиваючись на функціональному стані систем нейрогуморальної регуляції функцій, спричиняє послаблення статевої функції чоловіків – імпотенцію. Як наслідок, страждає одна з найінтимніших сторін особистого життя людини – статеве життя. У таких осіб втрачається апетит, виникає апатія і безсоння, знижуються розумова і фізична працездатність. Внаслідок недостатності вироблення гормонів статевими залозами, знижується тонус організму, послаблюється перебіг усіх життєвих процесів (низький рівень життєрадісності, апатія), загострюються хронічні хвороби, організм передчасно старіє. Щоб попередити подальший розвиток статевої слабкості, при перших її ознаках, необхідно тимчасово припинити статеву діяльність, усунути еротичні подразники, поліпшити якість харчування, виключити з харчового раціону гострі страви, категорично відмовитись від паління і вживання алкогольних напоїв, врегулювати режим праці і відпочинку.
Надмірне статеве життя негативно відбивається і на здоров'ї жінки. Наслідками статевої нестримності жінок є виснаження нервової системи, неврастенія, недокрів'я, стенокардія, загальна слабкість, зниження імунної реактивності організму, послаблення гормональної діяльності яєчників тощо. Часті приливі крові до статевих органів під час статевих відправлень у жінок ведуть до застійних явищ щодо кровообігу органів порожнини малого тазу, а згодом - до різних гінекологічних захворювань (розлади менструального циклу, згасання функції яєчників) і передчасного старіння.
Інтенсивність статевого життя подружжя залежить від способу життя, рівня розумового і фізичного навантаження, темпераменту і, звичайно, віку. Вважається, що для здорових людей у молодому віці найбільш гігієнічним (безпечним для здоров'я) є статеві акти не більше 1-3 разів на тиждень, для осіб більш старшого віку – 2-4 рази на місяць.
Важливим показником регулювання частоти статевих відправлень повинен бути стан самопочуття подружжя після статевих зносин. В нормі після статевих зносин людина не повинна бути стомленою і пригніченою, її не повинні турбувати неприємні відчуття в ділянці статевих органів.
Належить знати, що тривала статева стриманість завжди переноситься організмом легше, ніж статеве перенапруження. Щоб легше стримуватись від статевих зносин, не слід часто концентратувати свої думки на статевих епізодах, уникати розмов на сексуальні теми.
Дійовими засобами відвернення думок від статевих зносин, чинником, що гальмуюче діє на діяльність статевих залоз, є фізична праця. Щоб уникнути зайвих статевих зносин, чоловік ніколи не повинен наполягати на статевий близькості з жінкою, якщо вона цього не бажає. Він (чоловік) повинен вміти володіти своїми почуттями. Нездатність до статевого утримання більш характерне для осіб з психічною неврівноваженістю, обмеженістю життєвих інтересів і культурних запитів, морально нестійких.
Підтримуючи свого статеву потенцію в межах фізіологічної норми, дещо її стримуючи, людина економить сили і енергію, захищає себе від передчасного розумового і фізичного виснаження, зберігає бадьорість і життєрадісність, попереджує передчасне старіння.
Фізіологічний механізм позитивного впливу на здоров'я статевого утримання полягає в збільшенні концентрації андрогених гормонів в крові чоловіка, у зменшенні витрат незамінимих амінокислот на синтез репродуктивних клітин, які при сім'явиверженні виводяться з організму. Особливо шкідливі статеві надмірності особам, які хворіють на склероз кровоносних судин і гіпертонію, а також людям похилого віку.
Помірність у статевому житті – важливий чинник доброго функціонального стану нервової системи, врівноваженості характеру, – передумова нормалізації і продовження статевої функції.
Негативно впливає на здоров'я людини і тривалість її життя повна відмова від задоволення статевої потреби організму (аскетизм). Вченими доведено – повний спокій будь-якого органу веде до порушення його нормального функціонування, а повна бездіяльність - до атрофії. Орган, що тривалий час не функціонує піддається зворотному розвитку. Тривала відсутність статевого життя часто є причиною порушень функцій залоз внутрішньої секреції, а згодом і до порушень функції нервової системи.
Онанізм підлітків. Онанізм (мастурбація) - протиприродне (поза статевим актом) подразнення статевих органів для досягнення статевого збудження і задоволення статевої потреби. Як і статеві надмірності, частий і тривалий онанізм шкідливо впливає на здоров'я юнаків.
Причин виникнення цієї шкідливої звички багато. Онанірування підлітків досить часто пов'язане з раннім статевим дозріванням і загостренням статевих почуттів. У дітей онанізм може бути спричинений носінням тісного одягу, наявності глистів, гостриків, внутрішніх і шкірних захворювань, які супроводжуються свербінням шкірних покривів та подразненням статевих органів. Онанірування, як правило, припиняється, коли юнак (дівчина) вступає в нормальне статеве життя.
Наслідком частих і тривалих мастурбацій є ослаблення організму юнака (в'ялість, блідість, безсоння, втрата апетиту), перенапруження функцій нервової (неврастенії), серцево-судинної та інших систем організму. Часте онанірування може бути причиною сповільнення фізичного розвитку, зниження фізичної і розумової працездатності підлітків.
Профілактичні заходи щодо фізичного онанізму юнаків повинні зводитись, перш за все, до роз'яснювальної роботи про його суть, зокрема про його негативний вплив на здоров'я. Разом з тим хворим хронічним простатитом, які не мають стабільного статевого партнера і не мають можливості стабілізувати статевий режим, рекомендується час від часу вивільняти простату від секрету мастурбацією (М. Лєвін, 2001). Автор стверджує, що при простатиті корисним є не стільки сам статевий акт, скільки еякуляція, якою він завершується. Адже саме при еякуляції внаслідок скорочення тазової мускулатури створюються сприятливі умови для природного масажу простати. За таких умов продовження статевого життя (одна еякуляція за 1-7 днів) є необхідною передумовою терапії простатиту. В розвинених країнах Заходу мастурбація є однією із форм сексуальної активності, ефективною секс-терапевтичною процедурою.