План
1. Ведення послідового період: оцінка загального стану.
2. Ознаки відшарування посліду (за Шредером, Альфедом, Довженком, Чукаловим-Кюстнером).
3. Самостійні виділення посліду. Способи виділення посліду, що відшарувався (за Абуладзе, Креде-Лазаревича).
4. Визначення фізіологічної крововтрати. Поняття компенсованої крововтрати.
 
– І –
Ведення послідового період: оцінка загального стану.
Послідовий період охоплює час від народження плода до народження посліду. В цей період відокремлюється й народжується плацента (з оболонками послід). У разі нормального перебігу й правильного ведення пологів послідовий період триває 20–30 хв і супроводжується крововтратою 250–350 мл. Але при порушеннях відшарування і зганяння плаценти може статися значна кровотеча, небезпечна для жінки. Отже, після народження плода забороняється передчасно втручатися в процес відокремлення плаценти.
Роділлю прикривають простирадлом до колін, щоб було видно зовнішні статеві органи й можна було спостерігати за крововтратою. Це дуже важлива деталь ведення послідового періоду, що дає можливість своєчасно запобігти патологічній крововтраті. Щоб мати уяву про крововтрату, під сідниці підкладають ниркоподібний тазик або лоток з поміткою 350 мл (або періодично виливають кров у посудину такої ж ємкості). Якщо крововтрата перевищила 350–400 мл, то слід негайно приступити до виділення посліду з порожнини матки. При цьому треба знати ознаки відокремлення плаценти й методи виділення посліду із порожнини матки. Важливо пам'ятати, що в послідовий період потрібно пильно стежити за станом сечового міхура і не допускати його переповнення сечею. Це гальмує перейми і порушує процеси відшарування та зганяння посліду.
– ІІ –
Ознаки відокремлення плаценти від стінок матки
1. Ознака Шредера. Зміна форми й висоти стояння дна матки. Після народження дитини матка набуває круглої форми й лежить нижче від пупка, а після відшарування плаценти витягується за довжиною. Дно її піднімається вище від пупка і відхиляється вправо від серединної лінії.
2. Ознака Альфельда. Лігатура, накладена на пуповину біля статевої щілини, при відшаруванні плаценти опускається на 10–12 см (вірогідна ознака у 90–92 % випадків).
3. Ознака Чукалова–Кюстнера. При натисканні ребром руки над лобковим симфізом при відокремленій плаценті пуповина не втягується.
4. Ознака Довженка. Під час глибоких вдиху і видиху у разі відшарування плаценти пуповина не втягується і не опускається.
– ІІІ –
При фізіологічному перебігові послідового періоду відокремлений послід виділяється із статевих хів самостійно, здебільшого протягом 30 хв після народження плода. Інколи відшарована плацента і оболонки виділяються через 0,5–1 год після зганяння плода, і ще рідше – після 1 год. Якщо народження посліду затримується довше як на 0,5 год, перевіряють, чи є ознаки відокремлення посліду. Коли послід не відокремився, кровотечі немає і стан роділлі добрий, то чекають до 1,5 год і тільки після цього його виділяють. Якщо ж при перевірці через 30 хв ознаки відокремлення плаценти позитивні, то відразу вживають заходів щодо її виділення. Насамперед спорожнюють сечовий міхур і пропонують роділлі потужитись. Під дією черевного преса відокремлена плацента легко народжується. Якщо цей найпростіший спосіб виявляється неефективним, то вдаються до виділення посліду зовнішніми прийомами. До цього треба роділлю підготувати, тобто провести катетеризацію сечового міхура (переповнений сечовий міхур рефлекторно розтягує матку), легкий зовнішній масаж матки; вивести матку на середину живота. Після цього виділяють послід одним запропонованих способів.
Спосіб Д. А. Абуладзе. Передню стінку живота беруть руками в складку і пропонують жінці потужитись. При цьому тиск на матку збільшується і плацента народжується. Цей спосіб фізіологічний і досить ефективний.
Спосіб Креде–Лазаревича. Стоячи зліва роділлі, лікар (акушерка) правою рукою з черевну стінку захоплює дно матки і тисне в напрямку до входу в малий таз. При цьому наркоз не застосовують.
– IV –
Кровотеча у послідовий і ранній післяпологовий періоди.
Серед ускладнень послідового і раннього післяпологового періодів найнебезпечнішим для життя роділлі є кровотеча. Тому часто післяпологовий період називають кривавим. Фізіологічною вважається крововтрата до 250 мл, крововтрата від 250 до 400 мл – на межі з патологічною, а понад 400 мл – патологічною.
Етіологія. Причини кровотечі у післяпологовий період різноманітні, а іноді взагалі неможливо встановити їх.
Причини кровотечі у послідовий період слід розглядати як реалізовані фактори ризику, які виникають протягом життя, під час вагітності і пологів.
Так, обтяжений соматичний і акушерський анамнези зумовлюють ускладнену вагітність, ускладнена вагітність — багато ускладнень у пологах, у тому числі й кровотечу в послідовий період. У разі недостатньої або запізнілої лікарської допомоги виникають декомпенсована кровотеча, геморагічний шок, настає клінічна смерть. При успішній реанімації хвору можна ще вилікувати, а при неуспішній – настає біологічна смерть.
Універсальність такого підходу полягає в тому, що він враховує основні фактори ризику, які, реалізуючись, зумовлюють кровотечу у послідовий і ранній післяпологовий періоди.
Об'єм крововтрати і стадії геморагічного шоку.
Крововтрата впливає на об'єм циркулюючої крові (ОЦК). Встановлено, що втрата кожних 500 мл крові супроводжується зниженням ОЦК на 10 %, а крововтрата 2000 мл – на 40 %, що призводить до тяжкого порушення гемодинаміки, а отже колапсу й шоку. Тому між об'ємом крововтрати і порушенням гемодинаміки існує тісний зв'язок, виявлення якого вкрай потрібно для подання адекватної допомоги.
Так, компенсована і субкомпенсована крововтрати супроводжуються порушенням гемодинаміки в стадії компенсації або адаптації геморагічного шоку. Декомпенсована крововтрата супроводжується декомпенсованою стадією геморагічного шоку, залежно від крововтрати виділяють дві підстадії шоку: оборотну при крововтраті 1600–2000 мл і необоротну при крововтраті понад 2000 мл. Слід зазначити, що незворотна стадія часто буває тоді, коли була несвоєчасно подана допомога (трансфузійно-інфузійна терапія).
На підставі взаємозв'язку об'єму крововтрати і стадії геморагічного шоку можна визначити ступінь гемодинамічних порушень у організмі, що дуже важливо для вироблення тактики лікування.
 
Список використаної літератури

1. Жученко П.Г., Тарасюк В.І. Акушерство. – К.: Здоров’я, 1995. – 480 с.

2. С. Хміль, А. Франчу, Л. Романчик, З. Кучма. Акушерство. – Тернопіль: Укрмедкнига, 1998. – 378 с.