План
1. Анатомо-фізіологічні особливості еферентної іннервації.
2. Холінергічний синапс.
3. Класифікація засобів, що впливають на холінергічні синапси.
4. Антихолінестеразнізасоби.
5. Засоби, що впливають на мускариночутливі рецеп
тори.
6. М-Холіноміметики.
7. М-Холіноблокатори
8. Засоби, що впливають на нікотиночутливірецептори.
9 Н-Холіноміметики.
10. Н-Холіноблокатори: а) гангліоблокатори; б) міорелаксанти.
 
До еферентних нервів належать рухові (соматичні), які іннервують скелетні м'язи, і вегетативні, які регулюють функції внутрішніх органів.
Вегетативні нерви на відміну від соматичних перериваються у нервових вузлах (гангліях) і складаються з прегангліонарного і постгангліонарного волокон. Соматичні не перериваються і мають одне волокно.
Вегетативні нерви поділяють на симпатичні і парасимпатичні. Вони відрізняються один від одного у місцях виходу з ЦНС, у місці розташування ганглій (симпатичні — поблизу від місця виходу з ЦНС, а парасимпатичні — поблизу виконавчих органів), а також виявляють протилежний вплив на функції внутрішніх органів. Останній пояснюється тим, що із закінчень нервів виділяються нейромедіатори (трансмітери) — речовини, які є переносниками нервового збудження. Нерви, з яких виділяється нейромедіатор ацетилхолін, називають холінергічними, а нерви, з яких виділяється норадреналін — адренергічними.
Синапс — це місце контакту між двома нейронами або між нервовими закінченнями і ефектором (виконавчим органом). Синапси, в яких виділяється ацетилхолін, називають холінергічними, а в яких норадреналін, — адренергічними.
Холінергічний синапс складається з пресинаптичної і постсинаптичної мембран, між якими розташована синаптична щілина.
У пресинаптичних закінченнях холінергічних нервів є пухирці (везикули), в яких виробляється медіатор ацетилхолін, що надходить у синаптичну щілину і потрапляє на постсинаптичну мембрану, де взаємодіє з холінорецепторами. Внаслідок цього виникає деполяризація постсинаптичної мембрани — потенціал дії, який спричинює зміну функції ефектора. Після взаємодії ацетилхолін руйнується ферментом ацетилхолінестеразою.
Холінорецептори (спеціальні утворення на постсинаптичній мембрані) неоднаково чутливі до хімічних речовин. Розрізняють мускариночутливі, або м-холінорецептори, що чутливі до мускарину (алкалоїд грибів мухоморів), та нікотиночутливі, або н-хо-лінорецептори, що чутливі до нікотину (алкалоїд тютюну).
М-Холінорецептори розташовані в постгангліонарній мембрані клітин ефекторних органів, на закінченнях холінергічних нервів, у ЦНС, екзокринних залозах.
Н-Холінорецептори розташовані в гангліях (симпатичних і парасимпатичних), у мозковій речовині надниркових залоз, кароти-дних синусах, на закінченнях соматичних нервів і в ЦНС.
Як лікарські препарати призначають речовини, що впливають на холінорецептори і ацетилхолінестеразу.

Класифікація препаратів, що впливають на холінорецептори
1. Антихолінестеразні засоби: прозерин (неостигміну метилсульфат); галантаміну гідробромід (нівалін); піридостигміну бромід (калімін).
2. Засоби, що впливають на м-холінорецептори:
2.1. М-холіноміметики (мускариноміметичні): пілокарпіну гід-рохлорид, ацеклідин.
2.2. М-холіноблокатори (атропіноподібні): атропіну сульфат, препарати красавки (беладонни), скополаміну гідробромід, платифіліну гідротартрат, метацин.
3. Засоби, що впливають на н-холінорецептори:
3.1. Н-холіноміметики: цититон, лобеліну гідрохлорид.
3.2. Гангліоблокатори: бензогексоній, пентамін, гігроній.
3.3. Міорелаксанти: тубокурарину хлорид, ардуан (піпекуронію бромід), панкуронію бромід (павулон) диплацин, дитилін.
Антихолінестеразні засоби знижують активність ферменту ацетилхолінестерази і сприяють накопиченню в холінергічних синапсах ацетилхоліну, який стимулює м- і н-холінорецептори. Під впливом препаратів підвищується тонус і скоротлива активність гладеньких (непосмугованих) м'язів (циркулярні м'язи райдужки, м'язи бронхів, травного каналу, жовчовивідних шляхів тощо), розвивається брадикардія, робота серця та артеріальний тиск знижуються, підсилюється секреція залоз, а також виявляються нікотиноподібні ефекти: покращується передача збудження на скелетні м'язи та у вегетативних гангліях.
Прозерин є синтетичним антихолінестеразним засобом. Застосовують при міастенії, паралічах, залишкових явищах після менінгіту, полімієліту, при атонії кишок і сечового міхура, іноді при глаукомі. Призначають дорослим внутрішньо, а при міастенічному кризі — внутрішньовенно. Призначають іноді при слабкій пологовій діяльності по 0,003 г 4—6 разів через 40 хв. Для стимуляції пологів вводять під шкіру по 1 мл. При глаукомі застосовують 0,5% розчин препарату.
Галантаміну гідробромід — алкалоїд цибулинок пролісків. На відміну від прозерину проникає в ЦНС. Призначають препарат при міастенії, залишкових явищах після порушення мозкового кровообігу, у період рецидиву гострого полімієліту і при дитячих церебральних паралічах. Можна застосовувати при атонії кишок і сечового міхура. Вводять галантаміну гідробромід підшкірно 1 раз, а за необхідності — 2 рази на добу. Дозу підбирають індивідуально.

Побічні явища:
— міоз;
— гіперсалівація;
— пронос.
Для усунення побічних явищ дозу зменшують або припиняють приймання препарату. Препарати протипоказані при епілепсії, бронхіальній астмі, стенокардії, вираженому атеросклерозі.
Антихолінестеразні засоби виявляють оборотну дію, тобто через декілька годин після їх введення в організм активність ацетилхолінестерази повністю відновлюється. Є речовини з необоротною дією — фосфороорганічні сполуки (хлорофос, карбофос), які використовують у побуті і є високо токсичними речовинами.
Гостре отруєння речовинами антихолінестеразної дії може виникнути внаслідок передозування препаратів цієї групи, а також у разі недотримання правил безпеки під час роботи з інсектицидами типу ФОС. У потерпілих з'являється затруднення дихання, різко сповільнюється серцева діяльність і знижується АТ. Підсилюється слино- і потовиділення, з'являються блювання, пронос, судоми, запаморочення, коматозний стан.
Допомога полягає у видаленні отрути з місць, у які вона потрапляє. Так, у разі потрапляння її на шкіру — ділянки ураження промивають 3—5% рочином натрію гідрокарбонату; в травний канал — промивають шлунок, дають адсорбівні та проносні засоби, призначають високі сифонні клізми. Якщо ФОС потрапила в кров — форсований діурез. Ефективними методами є гемодіаліз і гемосорбція. Призначають антагоністи (атропін) та реактиватори холінестерази — дипіроксим, ізонітрозин. їх призначають внутрішньо, у м'яз або вену. Проводять симптоматичне лікування.
До засобів, що впливають на мускариночутливі рецептори, відносять речовини, які збуджують мускариночутливі рецептори — м-холіноміметичні речовини, та речовини, які блокують мускариночутливі холінорецептори — м-холіноблокатори.
Дія м-холіноміметичних засобів подібна до ефектів, які спостерігають при збудженні парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи. З лікувальною метою використовують пілокарпін і ацеклідин.
Пілокарпін — алкалоїд, який одержали з рослини Pilocarpus Jabordani (росте в Південній Америці). Препарат пілокарпіну гідрохлорид звужує зіниці і знижує внутрішньоочний тиск, спричинює спазм акомодації. У практичній медицині застосовують у вигляді розчинів місцево для лікування глаукоми. Перед сном закладають за повіки пілокарпінову мазь. Є плівки для очей з пілокарпіном (закладають за повіки 1—2 рази на добу).
Ацеклідин — синтетичний препарат, який використовують (краплі для очей) для лікування глаукоми, а також при атонії кишок та сечового міхура, гіпотонії матки (вводять під шкіру). У терапевтичних дозах добре переноситься хворими. Унаслідок передозування може бути слинотеча, пітливість і пронос. Протипоказано застосування препарату при бронхіальній астмі, тяжких захворюваннях серця, стенокардії, епілепсії, вагітності, запальних процесах у черевній порожнині.

Особливості роботи з м-холіноміметиками:,
— після закапування препаратів притискують на 2—3 хв ділянку сльозового мішка, щоб уникнути надходження препарати в сльозовий канал і порожнину носа;
— м-холіноміметики несумісні з антигістамінними засобами, місцевими анестетиками.
При отруєнні м-холіноміметиками, а також мускарином, з'являється брадикардія, міоз, слинотеча, надмірне потовиділення, блювання, пронос, знижується АТ, утруднюється дихання внаслідок бронхоспазму, виникають судоми, коматозний стан. Допомога полягає у вжитті заходів із запобігання всмоктуванню отрути, введенні внутрішньовенне функціонального антагоніста — атропіну сульфату по 2 мл кожні 10 хв до появи сухості у роті. Проводять симптоматичне лікування.
М-Холіноблокатори — це засоби, що блокують м-холінорецептори і перешкоджають взаємодії з ними ацетилхоліну. Під їх дією зменшують або усувають ефекти стимуляції парасимпатичних нервів, тобто спостерігається мідріаз (розширення зіниць), підвищення внутрішньоочного тиску, параліч акомодації; з'являється тахікардія, покращується атріовентикулярна провідність; знижується тонус м'язів травного каналу, жовчних проток, жовчного міхура, бронхів, потових і сльозових залоз, шкіри, слизових оболонок порожнини рота.
Атропін — алкалоїд, що міститься в беладонні (Atropa Belladonna), блекоті (Hyoscyamus niger), дурмані (Datura stramonium).
У медичній практиці застосовують атропіну сульфат. Для нього характерні всі ефекти м-холіноблокаторів, крім того він проникає через ГЕБ і чинить складний вплив на ЦНС. Застосовують атропін при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, холециститі, жовчнокам'яній хворобі, спазмах кишок і сечовивідних шляхів, бронхіальній астмі, для профілактики рефлекторної брадикардії перед наркозом. У практиці лікування очей для дослідження дна ока, при травмах ока. Застосовують як антидот при отруєнні холіноміметичними і антихолінестеразними засобами.

Препарати беладонни
Настойку беладонни призначають внутрішньо дорослим по 5—10 крапель як спазмолітичний і знеболювальний засіб при виразковій хворобі шлунка, жовчнокам'яній хворобі.
Екстракт беладонни сухий призначають у таблетках і супозиторіях як болезаспокійливий і спазмолітичний засіб.
Комбіновані препарати з атропіном «Бекарбон», «Бесалол», «Белалгін» призначають при захворюваннях травного каналу, при геморої і болю в прямій кишці — супозиторії «Бетіол», «Анузол».
Скополамін — алкалоїд, що міститься разом з атропіном в беладонні, блекоті, дурмані, скополії. В медичній практиці застосовують у вигляді скополаміну гідроброміду. Подібний до атропіну. На відміну від останнього пригнічує ЦНС — чинить седативний ефект, протиблювотну дію, знижує рухову активність. Застосовують скополаміну гідробромід для лікування паркінсонізму, разом з анальгетиками, іноді як протиблювотний засіб при морській і повітряній хворобі (таблетки «Аерон»). У практиці лікування очей — з діагностичною метою.
Платифілін — алкалоїд рослини жовтозілля (Senecio platyphillis). Застосовують препарат платифіліну гідротартрат. Поступається атропіну м-холіноблокуючою дією. Виявляє міотропну спазмолітичну дію, пригнічує судиноруховий центр. Застосовують при спазмах шлунка, кишок, жовчних проток і жовчного міхура, виразкових хворобах шлунка та дванадцятипалої кишки, бронхіальній астмі, при спазмах мозкових і вінцевих судин, стенокардії. В очній практиці використовують для розширення зіниць. Діє менш тривало ніж атропін.
Метацин (метацину йодид) — синтетичний м-холіноблокатор. Застосовують при виразковій хворобі шлунка та хронічних гастритах, нирковій і печінковій коліках; в анестезіології — для премеди-кації перед наркозом.

Небажані ефекти м-холіноблокаторів:
— відчуття сухості в роті (порушення ковтання);
— тахікардія;
— мідріаз, підвищення внутрішньоочного тиску;
— атонія кишок, закрепи;
— зниження тонусу сечового міхура;
— порушення тепловіддачі (за рахунок зменшення потовиділення).
Протипоказані м-холіноблокатори при глаукомі.

Особливості роботи з м-холіноблокаторами:
— всі препарати (крім препаратів беладонни) є отруйними речовинами, а атропіну сульфат зумовлює психомоторне збудження і галюцинації; під час застосування треба бути дуже обережними з дозуванням;
— під час закапування атропіну в кон'юнктивальний мішок притиснути ділянку сльозових шляхів, щоб уникнути абсорбції препарату в кров;
— розчин атропіну для ін'єкцій — 0,1%, а в краплях для очей — 1%;
— м-холіноблокатори несумісні зі психостимуляторами, кофеїном, препаратами наперстянки, клофеліном;
— атропіну сульфат несумісний зі снодійними, морфіном, магнію сульфатом, дибазолом, кислотою ацетилсаліциловою;
— атропіну сульфат, платифіліну гідротартрат, метацин призначають внутрішньо до їди.
На сьогодні синтетичні м-холіноблокатори мають переваги перед описаними вище в лікуванні деяких станів. Наприклад, для дослідження в офтальмологічній практиці застосовують тропікамід (дія триває 2—6 год), при бронхіальній астмі — іпратропію бромід (атровент) і тровентол, що чинить селективну дію на бронхи; пірензепін (гастроцепін) блокує переважно м-холінорецептори в шлунку та дванадцятипалій кишці.
Отруєнння м-холіноблокаторами може виникнути внаслідок передозування препаратів або вживання рослин - - беладонни, блекоти, дурману (стосується дітей).
Симптоми отруєння: психічне збудження (марення, галюцинації), почервоніння і сухість шкіри, спрага, підвищення температури тіла; розлади ковтання, мовлення; розширення зіниць; тахікардія.

Допомога при отруєнні:
— промивання шлунка 0,5% розчином таніну;
— активоване вугілля;
— сольові проносні;
— для прискореного виведення отрути з крові — форсований діурез, гемосорбція.
Застосовують функціональні антагоністи — прозерин, галантаміну гідробромід. При збудженні — діазепам; при тахікардії —  -адреноблокатори; для зниження температури тіла обкладають потерпілих грілками з льодом. При пригніченні дихання роблять штучне дихання з інгаляцією кисню.
Н-Хлінорецептори мають різну локалізацію. Чутливість Н-холінорецепторів до хімічних сполук неоднакова. Одержано лікарські речовини, які стимулюють та блокують н-холінорецеп-тори.
Н-Холіноміметики — це засоби, що стимулюють нікотиночутливі холінорецептори. Нікотин у практичній медицині не використовують, тільки в експериментальній фармакології.
Тютюнопаління призводить до хронічного отруєння нікотином. При цьому розвиваються процеси запалення в слизових оболонках дихальних шляхів, аритмії, рак легенів, ішемічна хвороба серця. Зменшується тривалість життя.
Як лікарські засоби іноді використовують такі н-холіноміметики, як цититон і лобеліну гідрохлорид. Вони збуджують н-холінорецептори сонної пазухи і рефлекторно — дихальний центр. Під їх впливом дихання стає глибшим і частішим, а також підвищується АТ (стимулюють симпатичні ганглії і мозкову речовину надниркових залоз).
Лобеліну гідрохлорид — сіль алкалоїду з рослини лобелії. Застосовують при рефлекторних зупинках дихання. Останнім часом — дуже рідко. Лобелін входить до складу таблеток «Лобесил» — препарату, що полегшує відвикання від тютюнопаління.
Цититон — це розчин алкалоїду цитизину, що міститься в насінні термопсису. Дія цититону нетривала. Застосовують при рефлекторних зупинках дихання, шокових і колаптоїдних станах, інфекційних захворюваннях. Цититон входить до складу таблеток «Табекс» — препарату для відвикання від тютюнопаління. З такою метою використовують таблетки, плівки та жувальні гумки «Га-мібазин», що містять алкалоїд анабазин.
Н-Холіноблокатори — це речовини, що блокують нікоти-ночутливі холінорецептори. До таких відносять гангліоблокатори та курареподібні засоби (міорелаксанти).
Гангліоблокатори — це засоби, що блокують передачу збудження у вегетативних гангліях (парасимпатичних і симпатичних), а також н-холінорецептори клітин мозкової речовини надниркових залоз. Унаслідок цього розширюються периферійні судини і покращується кровообіг, розширюються кровоносні судини (артеріальні і венозні) і знижується АТ, погіршуються секреторна і моторна функції шлунка і кишок.

Препарати тривалої дії
Бензогексоній має достатню активність. Діє протягом 3-5 год. Застосовують при спазмах периферійних судин (ендартеріїт), гіпертензивних кризах, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки. Дозу підбирають індивідуально.
Пентамін за гангліоблокуючими властивостями поступається перед бензогексонієм. Вводять тільки парентерально. Тривалість дії — 2—4 год. Використовують при спазмах периферійних судин, гіпертензивних кризах, набряку мозку, набряку легенів, при коліках (кишкових, ниркових), гострих нападах бронхіальної астми, при еклампсії.

Препарати нетривалої дії
Гігроній — це препарат, подібний до бензогексонію. Антигіпертензивна дія після введення у вену настає через 2—3 хв і діє 10—30 хв. Використовують для керованої артеріальної гіпотензії, а також в акушерській практиці (при нефропатії вагітних, еклампсії).

Небажані ефекти гангліоблокаторів:
— ортостатичний колапс;
— загальна слабість;
— сухість у роті;
— розширення зіниць;
— атонія сечового міхура і кишок.
Препарати протипоказані при інфаркті міокарда, гострій стадії гіпотензії, ураженні нирок і печінки, тромбозах, дегенеративних змінах з боку ЦНС. Обережно слід призначати людям літнього віку.

Особливості роботи з гангліоблокаторами:
— перевірити реакцію організму пацієнта на малі дози препарату (вводять половину середньої дози і слідкують за його станом);
— пам'ятати про можливість ортостатичного колапсу і порадити пацієнту полежати після ін'єкції 2—2,5 год;
— бензогексоній не сумісний з мезатоном, кофеїном, дибазолом;
— бензогексоній приймають до їди.
Міорелаксанти — це лікарські речовини, що блокують н-холінорецептори скелетних м'язів і переривають нервово-м'язову передачу. Під їх впливом знижується тонус м'язів і настає їх розслаблення (релаксація) в певній послідовності. Такі властивості було виявлено в кураре — отруті, яку використовували індійці Південної Америки під час полювань.

За механізмом дії їх поділяють на дві групи:
1. Антидеполяризувальні препарати блокують н-холінорецептори і перешкоджають деполяризувальному впливу ацетилхоліну.
Тубокурарину хлорид вводять у вену. Дія починається через 1—1,5 хв і триває 25-40 хв. Застосовують в анестезіології під час оперативних втручань та в ортопедії при репозиції кісткових уламків. Уводять препарат після переведення пацієнта на штучне дихання. Антагоністом курареподібних антидеполяризувальної дії є прозерин.
Побічні явища: розширення зіниць, зниження АТ.
Протипоказання: міастенія, захворювання печінки та нирок.
З цієї групи переважно використовують такі препарати стероїдної будови: панкуроній (павулон), піпекуроній (ардуан), веку-роній (норкрон), атракурій, які справляють менш токсичну дію.
2. Засоби деполяризувальної дії збуджують н-холінорецептори і зумовлюють стійку деполяризацію постсинаптичної мембрани. Спочатку спостерігають тремтіння м'язів, а потім настає міопаралітичний ефект.
Дитилін (лістенон) застосовують при інтубації трахеї, ендоскопічних процедурах, нетривалих операціях. Спричинює сильне, але нетривале (8—10 хв) розслаблення м'язів. Застосовують препарат після переведення пацієнта на штучну вентиляцію легенів.

Побічні явища:
— брадикардія;
— колапс;
— спазм бронхів;
— біль у м'язах кінцівок, шиї, поперековій ділянці.
Протипоказаний при глаукомі. Обережно призначають при тяжких захворюваннях печінки, анемії, кахексії, вагітним.

Особливості роботи з курареподібними засобами:
— всі недеполяризувальні міорелаксанти можуть зумовити псевдоалергійні реакції, особливо бронхоспазм;
— міорелаксанти не сумісні з адреноміметиками, гепарином, строфантином, глюкокортикоїдами, наркотичними анальгетиками;
— тубокурарину хлорид не сумісний з промедолом.

Таблиця
Засоби, що діють на холінергічні синапси
Назва препарату Форма випуску Спосіб застосування
Антихолінестеразні засоби
Прозерин (Proserinum) Порошок; таблетки по 0,015 г; ампули по 1 мл 0,05% розчину  Внутрішньо до їжі дорослим по 0,01-0,015 г 2—3 рази на день; під шкіру 1 мл 0,05% розчину (0,0005 г) 1-2 рази на добу
Галантаміну гідробромід (Galanthmini hydrobromidum) Ампули по 1 мл 0,1%; 0,25%; 0,5% та 1% розчинів  Вводять під шкіру залежно від віку 0,25-1 мл 1 % розчину 1 —2 рази на добу
М-Холіноміметики
Пілокарпіну гідрохлорид (Pilocarpini hydrochloridum) Порошок; флакони по 5 та 10 мл 1%та2% розчинів; 1% та 2% мазь для очей, плівка для очей (0,0027 г препарату)  Закапують у кон'юнк-тивальну порожнину 1—2 краплі 1—2% розчину, закладають за повіки 1% і 2% мазь
Ацеклідин (Aceclidinum) Порошок; ампули по 1 та 2 мл 0,2% розчину; 3% та 5% мазь для очей  У кон'юнктивальну порожнину — 1—2 краплі 2-5% розчину, 3% та 5% мазь; вводять під шкіру 1-2 мл 0,2% розчину
М-Холіноблокатори
Атропіну сульфат (Atropini sulfas) Порошок; таблетки по 0,0005 г; ампули та шприц-тюбики по Імл 0,1% розчину; 1% мазь для очей; плівки для очей (містять по 0,0016 г препарату)  Призначають внутрішньо до їди дорослим по 0,00025-0,0005 г 1-2 рази на добу. Вводять підшкірно, внутрішньом'я-зово, внутрішньовенно 0,25-0,5 мл 0,1% розчину (0,00025-0,0005 г); у кон'юнктивальну порожнину 1-2 краплі 0,5-1% розчину, 1% мазь закладають за повіки
Екстракт беладонни сухий (Extractum Belladonnae siccum) Порошок  Внутрішньо та ректальне 0,02-0,04 г
Скополаміну гідробромід (Scopolamini hydrobromidum) Порошок, ампули по 1 мл 0,05% розчину  

Внутрішньо та підшкірно – 0,00025-0,0005 г; у кон'юнктивальну порожнину — 1—2 краплі 0,25% розчину

Назва препарату Форма випуску Спосіб застосування
Платифіліну гідротартрат (Platyphyllini hydrotartras) Порошок; таблетки по 0,005 г; ампули по 1 мл 0,2% розчину Внутрішньо до їди по 0,003 - 0,005 г 2-3 рази на добу; підшкірне — 1-2 мл 0,2% розчину; у кон'юнктивальну порожнину — 1-2 краплі 1-2% розчину; ректальне — по 0,01 г 2 рази на добу
Метацин (Methacinum) Таблетки по 0,002 г; ампули по 1 мл 0,1% розчину Внутрішньо до їди по 0,002-0,005 г 2-3 рази на добу; підшкірне, внутрішньом'язово, внутрішньовенне 0,5-2 мл 0,1% розчину
Гангліоблокатори
Пентамін (Pentaminum) Ампули по 1 і 2 мл 5% розчину Внутрішньом'язово 1— 2 мл 5% розчину; внутрішньовенне 0,2-0,5 мл 5% розчину в 20 мл ізотонічного розчину натрію хлориду (повільно)
Гіфоній (Hygronium) Флакони та ампули по 0,1 г препарату (розчиняють перед застосуванням) Внутрішньовенне крапельне 0,04—0,08 г в ізотонічному розчині натрію хлориду
Міорелаксанти
Тубокурарину хлорид (Tubocurarini chloridum) Ампули по 1,5 мл 1% розчину Внутрішньовенне 0,0004-0,0005 г/кг
Дитилін (Dithylinum) Пррошок; ампули по 5 і 10 мл 2% розчину Внутрішньовенне 0,0015-0,002 г/кг