Зміст:

Вступ......................................................................................................................3

РОЗДІЛ І. Туристична галузь в Україні.............................................................5

1.1. Сучасні особливості розвитку туристичної галузі України......................5

1.2. Мета та основні завдання розвитку туризму в Україні.............................8

1.3. Стратегія розвитку галузі туризму..............................................................9

1.4. Фінансове забезпечення Основних напрямів...........................................13

1.5. Проблеми, що стоять на шляху створення рівних можливостей для

суб’єктів туристичної діяльності............................................................14

1.6. Авторитет України у світовому туристичному співтоваристві..............17

1.7. Перспективні напрями українського туризму..........................................18

1.8. Необхідні ресурси та умови для розвитку українського туризму..........22

Розділ ІІ. Організація безпеки, як важлива складова турпродукту...............24

2.1. Загальні питання безпеки туристів під час подорожей...........................24

2.2. Питання безпеки під час здійснення турів залізницею...........................30

РОЗДІЛ ІІІ. Організація і техніка виконання операцій міжнародного

туризму......................................................................................................37

Висновки.............................................................................................................44

Список використаної літератури......................................................................45

Вступ

Туризм належить до високоліквідної галузі, тобто галузі зі швидкою віддачею. Проте, як свідчить українська  практика, внесок туризму в національну економіку явно недостатній, що обумовлено слабкими інвестиційними можливостями переводу туризму на якісно новий рівень.

"Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку економіки та культури і створює умови для туристичної діяльності", — йдеться у новому Законі "Про туризм", який Президент України підписав 11 грудня. На відміну від попереднього законодавства, цей документ більш детально описує механізм створення туристичного бізнесу (процес ліцензування), окреслює повноваження органів влади, регламентує стосунки, права і обов’язки туристичних агентів та туристів.

Згідно із Законом, який набув чинності 1 січня 2004 року, існує внутрішній та міжнародний туризм, а залежно від категорій осіб, які здійснюють туристичні подорожі та їхніх цілей, розрізняють 17 видів туризму в Україні, серед яких: дитячий, сімейний, спортивний, екологічний, релігійний. За статистичними даними, у порівнянні з 2005 р., цього року в Україні на 15-20% збільшилась кількість іноземних туристів. Щороку іноземні інвестори вкладають у розвиток вітчизняного готельного ринку до 100 млн. доларів. Але ці показники можуть стати ще вищими — до цього часу іноземних інвесторів стримувала недосконалість вітчизняного законодавства та відсутність в Україні кваліфікованих спеціалістів з туризму.

Транспорт є головним чинником розвитку туризму. Велика роль транспорту в вирішенні соціальних проблем, забезпеченні ділових, культурних і туристських потреб населення, розвитку культурного обміну як усередині країни, так і за кордоном, у використанні вільного часу трудящих країни. У колишньому СРСР була створена потужна транспортна система, що істотно збільшилася за останні 10 років. Протяжність мережі повідомлення усіх видів транспорту збільшилася з 2500 тис. км. до 4800 тис. км: автомобільні дороги - із 500 тис. км до 1250 тис.  км, повітряні лінії - із 850 тис. км до 2 млн. км, залізниці  - із 110 тис. км до 165 тис. км, внутрішні водяні шляхи - із 110 тис. км до 175 тис. км.

Транспортні послуги - один з основних видів обслуговування в туризмі. На них припадає й основна частка ціни туру. У залежності від тривалості, дальності подорожі ця частка (у більшості випадків) коливається від 40 до 60%. Так як у більшості випадків користування і використання будь-яких видів транспорту пов’язане з підвищеною небезпекою, то питання безпеки туристів під час здійснення подорожей обумовлює актуальність теми даної роботи.

Безпека - поняття важливе і стародавнє, таке ж необхідне для кожного туриста, як харчування і сон. Тому забезпечення безпеки туристів під час подорожі - головна турбота туристської фірми. На забезпечення безпеки туристів спрямований цілий комплекс заходів, здійснюваних туристськими організаціями. При цьому першорядне значення мають стабільна політична обстановка в місцях відпочинку або подорожі й екологічний стан цих місць. При невідповідності цих чинників нормі - туризм важкий і небезпечний.

Структурно робота складається з вступу, основної частині, висновків і списку використаної літератури.

РОЗДІЛ І. Туристична галузь в Україні.

1.1. Сучасні особливості розвитку туристичної галузі України

Туризм в Україні як галузь, як сектор економіки, який формує позитивний імідж країни, почав розвиватися на початку 90-х. Створення Державного комітету з туризму стало першою сторінкою в історії вітчизняної сфери надання туристичних послуг. Міжнародний досвід, урахування особливостей національної економіки та ментальності українців допомогли науковцям, законодавцям та фахівцям туристичної галузі наблизитися до цивілізованого рівня ведення цього бізнесу.

Торік український уряд затвердив програму розвитку туризму в Україні до 2010 року. Вона, зокрема, передбачає необхідність проведення роботи у кількох напрямах: розвиток туристичної інфраструктури, поліпшення послуг на всіх рівнях за рахунок підвищення майстерності кадрів, спрощення формальностей при отриманні віз і пересуванні країною, впровадження новітніх наукових розробок.

Понад 50 галузей народного господарства залучено до індустрії туризму. Вони тісно взаємопов’язані і в комплексі можуть принести чималий прибуток державі. Проста арифметика – кожний турист, який відвідує країну, протягом трьох днів витрачає в середньому 520 дол. США. Минулого року Україну відвідали 12 мільйонів туристів. Але ми маємо потенціал на порядок вищий. Необхідно лише створити умови і перш за все цивілізовані «правила гри», які зробили б нашу державу більш привабливою для іноземних туристів.

Поступові зміни на краще в економічній ситуації та певні зрушення на шляху поліпшення матеріального становища населення створили об’єктивні передумови для розвитку сприятливого стосовно туристичної діяльності ринкового середовища. Позитивні результати дала й державна туристична політика, перш за все, через впровадження системи ліцензування, що посилило контроль за якістю туристичного обслуговування. Але в міжнародному туризмі ситуація залишається нестабільною: пожвавлення туристичної активності чергується із спадами, відтворюючи в цих коливаннях не тільки стан внутрішнього ринкового середовища, а й світової ринкової кон’юнктури (мал.1), де імідж України залишається ще невизначеним.

Україна на ринку міжнародного туризму виступає як країна-генератор туристичних потоків, хоча потік іноземних туристів до нашої країни постійно зростає (мал.2).

Незважаючи на позитивні зрушення на національному ринку туристичних послуг, які позначені зростанням обсягів діяльності на внутрішньому ринку і зростанням потоку іноземних відвідувачів, ще помітною залишається тенденція перевищення виїзного потоку над в’їздним у структурі міжнародного туризму. Слід відмітити певне падіння темпів виїзного туризму і його мотиваційний та географічний перерозподіл, що позитивно характеризує зміни на національному туристичному ринку. Основними партнерами країни на ринку зарубіжного туризму залишаються країни-сусіди, до яких спрямовані як туристичні, так і транзитні поїздки: Польща (31,4%), Росія (30,5%), Молдова (11,5%), Білорусь (6,5%), Угорщина (5,7%), Словаччина (4,2%). Запровадження візового режиму у відносинах із Словаччиною позначилось зменшенням виїзного потоку майже на 19% за рік. Відпрацьовується механізм роботи візового режиму з Польщею та Угорщиною, які з 1.05.2004р. стали членами Європейського Співтовариства.

1.2. Мета та основні завдання розвитку туризму в Україні

Метою розвитку туризму в Україні є створення сприятливого організаційно-правового й економічного середовища для розвитку цієї галузі, формування конкурентноспроможного на світовому ринку вітчизняного туристичного продукту на основі використання природного та історико-культурного потенціалу України, забезпечення її соціально-економічних інтересів і екологічної безпеки.

Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити такі основні завдання:

- впровадити ефективні механізми фінансово-економічного регулювання розвитку галузі туризму;

- визначити шляхи, форми та методи стимулювання розвитку підприємництва в цій сфері;

- створити, з урахуванням соціально-економічних інтересів держави, ефективну модель інвестиційної політики в галузі туризму;

- удосконалити організаційні структури управління галуззю туризму;

- забезпечити раціональне використання та відновлення природного та історико-культурного середовища;

- прийняти екологічні регламенти та затвердити допустимі норми освоєння туристичних ресурсів, розробити механізми їх дій та запровадити в практику управління.

1.3. Стратегія розвитку галузі туризму

Стратегія розвитку туристичної індустрії в Україні полягає у виробленні державної політики в галузі туризму як одного із пріоритетних напрямків розвитку національної культури та економіки.

Основу державної політики в галузі туризму повинні складати такі чинники:

- державне стимулювання внутрішнього та іноземного (в’їзного) туризму, в тому числі через удосконалення системи оподаткування;

- забезпечення внутрішньої конвертованості туристичних послуг шляхом підвищення їх якості та розширення асортименту, поліпшення умов обслуговування туристів;

- поетапна приватизація туристичних об’єктів з їх інфраструктурою;

- будівництво нових, реконструкція та модернізація діючих туристичних об’єктів;

- державне фінансування відновлення пам’яток архітектури, культури, історії України;

- залучення коштів підприємницьких структур, суб’єктів туристичної діяльності для розвитку інфраструктури туризму (шляхи, пункти пропуску, системи водопостачання та каналізації, зв’язок, служби сервісу тощо);

- організація приміських зон короткочасного відпочинку, створення нових рекреаційних зон загальнодержавного та місцевого значення;

- сприяння організації виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції для забезпечення потреб туристів і відпочиваючих у високоякісних продуктах харчування;

- залучення приватного сектора, особливо у сільській місцевості, до рекреаційно-туристичного підприємництва та підсобної діяльності у сфері туризму (сільського зеленого туризму);

- створення сприятливих умов для розвитку активних видів туризму (оздоровчо-спортивного, екологічного, пригодницького тощо);

- державне сприяння просуванню на міжнародний ринок туристичного продукту України через міждержавні угоди та програми;

- створення сучасної інформаційно-маркетингової служби у сфері туристичного бізнесу;

- проведення науково-дослідних, проектних і пошукових робіт з актуальних проблем розвитку рекреаційно-туристичних господарств, використання природного та історико-культурного потенціалу країни, створення геоінформаційної системи “Туризм в Україні” тощо.

Разом із цим необхідно реалізувати низку науково-організаційних програм з метою забезпечення екологічно допустимих масштабів і темпів розвитку рекреаційно-туристичних зон, зокрема:

- провести комплексні ландшафтно-екологічні та історико-культурні дослідження території України, встановити диференційовані норми туристичного навантаження на довкілля;

- переглянути природо-та пам’яткоохоронні нормативно-правові акти з метою посилення відповідальності за їх порушення;

- обґрунтувати на основі норм антропогенного навантаження гранично допустимі межі сумарної місткості об’єктів, розміщених у туристичних центрах.

Першочерговими практичними кроками у контексті реалізації Основних напрямів слід вважати:

- розроблення нормативно-правової бази з питань туризму, здійснення за участю Державного комітету України по туризму експертиз проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів у цій галузі;

- розроблення стандартів на послуги, що надаються туристам і екскурсантам;

- проведення сертифікації туристичних послуг;

- здійснення паспортизації туристичних підприємств і організацій;

- удосконалення порядку ліцензування суб’єктів туристичного підприємства;

- запровадження пільгових умов для стимулювання організацій відпочинку й оздоровлення дітей та молоді, насамперед, дітей-сиріт, дітей-інвалідів, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших соціально незахищених груп населення;

- облаштування туристичної інфраструктури у мережі міжнародних транспортних коридорів, що пролягають через територію України;

- налагодження потужної реклами вітчизняного туристичного продукту;

- випуск високоякісного інформаційно-довідкового матеріалу, створення спеціалізованих видань туристичного профілю (газет, журналів, законодавчих збірників, методичних рекомендацій, тематичних монографій, навчальних посібників, підручників тощо), постійних радіо- та телепрограм;

- забезпечення регулярного проведення в Україні міжнародних і національних туристичних виставок, салонів, бірж, ярмарків, фестивалів, конкурсів тощо, організацію участі вітчизняних виробників туристичного продукту в аналогічних заходах за межами України з метою залучення в Україну найбільшого числа іноземних туристів;

- створення сприятливих умов для збільшення туристичних потоків шляхом спрощення, згідно з міжнародною практикою, візових, митних і прикордонних формальностей;

- формування мережі туристичних представників України за кордоном;

- створення тематичних програм, у яких всебічно, повно та правдиво висвітлюються вітчизняна історія, життя і діяльність видатних українських політичних і військових діячів, народних героїв, митців;

- проведення науково-практичних, методичних конференцій, семінарів та інших заходів для визначення науково обґрунтованих напрямів туризму;

- підготовку кваліфікованих кадрів у сфері туризму.

1.4. Фінансове забезпечення Основних напрямів.

Комплексне управління реалізацією Основних напрямів покладається на Державний комітет України по туризму, який має співпрацювати з цих питань з місцевими органами виконавчої влади, заінтерисованими міністерствами і відомствами.

Основними джерелами фінансування Основних напрямів мають сили:

- кошти туристичних підприємств і організацій, у тому числі й на умовах пайової участі;

- кредитні ресурси;

- іноземні інвестиції;

- державні асигнування на розвиток рекреаційних зон загальнодержавного значення та відновлення історико-культурних пам’яток;

- інші джерела, не заборонені законодавством України.

1.5. Проблеми, що стоять на шляху створення рівних можливостей для суб’єктів туристичної діяльності

У сучасному світі ринок диктує закони, згідно з якими всі його учасники повинні мати рівні права та нести однакову відповідальність. Відсутність фінансової відповідальності перед туристами та державою, тіньові махінації, обман клієнтів – все це шкодить інтересам галузі та іміджу України.

Сьогодні в Україні зареєстровано 5 тисяч суб’єктів туристичної діяльності. Але 90 відсотків надходжень до бюджету з галузі дають лише 100 з них. А інші? Для виведення капіталу з «тіні» та його легалізації необхідно було замінити застарілі положення законодавства. Для цього прийнято нову редакцію Закону «Про туризм».

Протягом минулого року проводилася робота щодо фінансового забезпечення виконання Державної програми розвитку туризму на 2002–2010 роки. Загальна сума коштів, використаних у 2003 році, становить майже 12 млн. грн. Першим і найважливішим результатом реалізації Програми є повне та глибинне розуміння сучасних проблем галузі як практиками, так і громадськими організаціями у їх комплексному розв’язанні та підтримка Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України.

У 2004 році Державною туристичною адміністрацією проводилася робота по створенню сприятливих умов для залучення інвестицій у розбудову туристичної та курортно-рекреаційної сфери. З цією метою протягом року велася робота по збору та узагальненню інвестиційних пропозицій у туристичну сферу регіонів України для представлення потенційним іноземним та вітчизняним інвесторам (загальна сума інвестиційних проектів 2,5 млрд. грн.).

Важливим кроком стало проведення першої міжнародної виставки інвестиційних проектів у туристичну галузь. Найбільш привабливі інвестиційні проекти будуть включені до каталогу, який планується випустити у 2005 році.

Інвестиційні можливості туристичної галузі України протягом 2004 року були представлені на багатьох міжнародних виставках. Прикладом плідної роботи в цьому напрямі може бути спільний україно-польський дослідницький проект «Туристичний потенціал Західної України».

Світова практика показує, що в сфері туризму держава виділяє кошти передусім на фінансування рекламно-інформаційної діяльності: проведення виставок, ярмарків, видання буклетів, журналів та газет, розвиток послуг туристичних електронних мереж. І має з цього зиск. Наприклад, Великобританія на кожний вкладений фунт у рекламу туристичної галузі повертає 20!

Скресла крига і в нас. Передусім, збільшилися видатки на розвиток інформаційно-рекламної сфери, що дало змогу суб’єктам туристичної галузі брати участь у виставковій діяльності, гідно представляти Україну за кордоном, випускати різноманітну продукцію, яка рекламує можливості та переваги того чи іншого регіону.

Ще у 2003 році започатковано рекламно-інформаційну акцію «Україна запрошує», мета якої – привернути увагу до регіонів нашої країни, їх туристичних можливостей та потенціалу, залучення преси та спеціалізованих видань до промоції.

Активізується виставкова діяльність. Українські туристичні компанії беруть участь у престижних міжнародних виставках та біржах на кшталт «ІТВ» (Берлін), «WTM» (Лондон), Міжнародному туристичному ярмарку (Познань), ІСЕМ (Санкт-Петербург) та в інших. За сприяння Державної туристичної адміністрації в Україні проводяться виставки: «UITT – Україна – подорожі та туризм», «Турєвроцентр – Закарпаття», «Турекспо», «Крим. Курорти. Туризм», «Чорноморська Одисея. Туризм. Відпочинок. Здоров’я» та інші. Україна поступово набуває міжнародного досвіду у менеджменті виставкового туристичного бізнесу.

1.6. Авторитет України у світовому туристичному співтоваристві

З 1997 року Україна є дійсним членом Всесвітньої туристичної організації (ВТО), з 1999-го – Виконавчої ради ВТО – керівного органу, що формує світову туристичну політику, контролює бюджетні питання. Для нас відкрилися нові можливості налагодження співпраці з країнами-учасницями ВТО. Україна бере участь у перспективних програмах кооперації у сфері туризму, залучається до впровадження новітніх туристичних технологій, передових методів підготовки та підвищення кваліфікації кадрів відповідно до світових стандартів, використовує глобальну інформаційну мережу тощо.

У 2001 році Київ отримав статус члена Ділової ради ВТО. До речі, крім столиці України, такий статус мають лише Париж, Мадрид і Москва. Наші іноземні партнери визнають, що зі своїм потужним туристично-рекреаційним потенціалом Україна має усі можливості стати туристичною державою світового рівня.

1.7. Перспективні напрями українського туризму

Перш за все, необхідно розвивати внутрішній туризм: сільський, екологічний, оздоровчо-спортивний, релігійний, дитячо-молодіжний, екстремальний, мисливський і багато інших напрямів, які популярні і серед наших співвітчизників, а особливо у гостей України. Серед названих напрямів особливої уваги заслуговує сільський. Україна традиційно сприймається як аграрна країна, одна з європейських житниць, зі збереженням сільського устрою життя, багатою культурною спадщиною, з дивовижною природою та гостинними господарями. Тому розвиток сільського «зеленого» туризму прискорить становлення інших його видів.

В Україні з 1996 року діє Спілка сприяння розвитку сільського «зеленого» туризму. Головна мета її діяльності – популяризація відпочинку в українському селі, сприяння розвитку сільської інфраструктури, зайнятості сільського населення, виховання поваги до краси рідного краю, гостинних мешканців сільської місцевості, існуючого культурного та історичного надбання народу, сприяння збереженню навколишнього середовища, захисту прав та інтересів своїх членів. У 18 областях засновані осередки сільського туризму, вони охоплюють різні місцевості від поліських рівнин до карпатських гір.

Для ефективної діяльності сільської туристичної мережі необхідно впровадити добровільну систему сертифікації житла як базового елементу сільського туризму, забезпечити функціонування інформаційно-туристичних центрів при регіональних осередках сільського туризму, створити прозорий механізм відносин між організаторами, власниками садиб та органами місцевого самоврядування. Основою ж збереження інформаційно-організаційної інфраструктури сільського туризму мають стати членські внески власників садиб. Такі кроки створять умови, за яких турист відпочине від урбанізованого міста. Матеріальної бази для такого відпочинку вистачає. Нам лише потрібно навчити людей, як надавати послуги і заробляти гроші. А від цього виграють всі: і громадяни, і держава.

Якщо розглядати альтернативи, що існують сьогодні перед українським туризмом, то є лише два шляхи, тобто два сценарії подальшого перебігу подій. Саме зараз відбувається той вирішальний момент, від якого залежить майбутнє українського туризму, коли з’ясовується, чи стане туризм однією з головних статей доходу у бюджеті, як це відбувається у більшості цивілізованих країн світу, чи залишиться на тому ж рівні, на якому він існував до сьогодні. Все це визначається тими орієнтирами, що будуть закладені в політику розвитку туризму, тобто, якщо говорити доступніше, тим на кого буде спрямований наш ринок туристичних послуг. Таким чином, стоїть альтернатива: чи робити акцент на іноземного споживача чи реанімувати внутрішній туристичний процес.

Зрозуміло, що палкі суперечки, які ведуться з цього приводу, базуються на перевагах та недоліках як першого, так і другого шляху розвитку.

Якщо орієнтуватися насамперед на іноземного споживача, то це потребуватиме серйозного перегляду всієї суті самого поняття  туристичної послуги як такої. Не треба втішати себе ілюзіями, що при наявності сучасного рівня комфорту на кількох туристичних об’єктах в цілій державі можна істотно змінити ситуацію. Адже іноземний турист їде в Україну насамперед за враженнями, і готовий платити за них, у державу, а не в ізольований від неї туристичний об’єкт. За оцінками фахівців, за останні 4 роки наші можливості по прийому іноземних туристів використані на 10 %, від чого ми втратили 80 % валютних надходжень. Отже, будьмо реалістами - “буму” іноземних туристів в найближчі роки очікувати не варто. Під великий сумнів можна поставити надії на істотне пожвавлення процесу припливу іноземних інвестицій на туристичний ринок України.

Тобто, слід обрати, чи форсованими темпами довести рівень туристичного комфорту до міжнародних стандартів, чи поступово налагоджувати сервіс та реанімувати внутрішній туристичний процес. Зрозуміло, що така постановка питання є досить умовною, але на рівні концептуального обгрунтування програм на найближчу перспективу перевагу слід віддати другому варіанту. Звичайно, це не познає, що  при цьому  треба ігнорувати вигоди від міжнародного туризму. Йдеться, насамперед про те, щоб піднятися на ноги за рахунок власних споживачів, і тоді вже, маючи відповідну базу, прагнути максимізувати свої досягнення на світовому рівні.

Але навіть обираючи другий шлях розвитку (орієнтація на розвиток внутрішнього туристичного процесу), постаємо перед вибором, в якому саме напрямку працювати: в’їзний  (регіональний) чи виїзний туризм розвивати. Так, організація поїздок за межі України - справа доволі прибуткова, і на ній заробляють гроші безліч організацій, зокрема й туристичні агенції. Але не слід забувати, що у більшості випадків – це так звані “шоп-тури”, які спричинені нестабільною економічною ситуацією в країні і тому не можуть залишатися пріоритетними надовго. Крім того, вони не є безпосередньою функцією туристичних фірм, а лише дозволяють їм отримати певний прибуток. Тим часом, у більшості держав закордонний туризм посідає якраз останнє місце. Так, у Японії з 15000 тур фірм тільки 5% організовують поїздки за її межі, решта працюють на іноземний та внутрішній туризм. Тому більш доцільним, мабуть, є розвиток саме в’їзного туризму , адже він дає додаткові робочі місця та валютні надходження.

Та структура українського туризму, яка існує вже протягом багатьох років потребує якщо не докорінної зміни, то хоча б відповідної адаптації до сучасного становища як в країні, так і у світі. На сьогодні вона є досить своєрідною. Так, майже половина (близько  43%) належить  відпочинку на курортах та в інших рекреаційних зонах. Цю особливість доволі легко пояснити історичними обставинами, коли туризм cаме всередині країни розвивався великими кроками. Звичайно, ніхто не стверджує, що це може стати негативною рисою нового українського туризму, але слід приділяти більшу увагу й іншим видам туризму. Так, розмір сільського, мисливського та інших спеціалізованих видів туризму становлять лише 9%.

1.8. Необхідні ресурси та умови для розвитку українського туризму

Не  зважаючи на всі реалії сьогодення, хотілося б зазначити, що Україна об’єктивно  має могутній туристичний потенціал, який, нажаль, використовується не дуже ефективно. Так,  вагомою складовою туристичного потенціалу країни є історико-культурні пам’ятки. Найбільше туристів приваблюють розкопки античних міст Північного Причорномор’я  (Тіра, Ольвія, Херсонес, Пантікапей); пам’ятки Київської Русі ІХ-ХІІ ст. у Києві, Чернігові, Каневі, Овручі, Володимирі-Волинському; пам’ятки оборонної архітектури  (фортеці в Луцьку, Меджибожі, Кам’янці-Подільському, Хотині, Білгороді-Дністровському, Ужгороді та Мукачевому); палацеві комплекси в Криму, на Львівщині та Чернігівщині; пам’ятки  культової архітектури в Києві, Львові, на Івано-Франківщині, у Почаєві, Мукачевому і Чернівцях, а також дерев’яної культової  та цивільної архітектури в Карпатах.

Природний потенціал України складають узбережжя Чорного та Азовського морів, рельєф, водні (понад 70 тис. річок, більше 3 тис. природних озер і 22 тис. штучних водоймищ), лісові, рослинні та тваринні ресурси.  На їх основі створено 5 національних природних парків, 15 державних заповідників, заказники, дендропарки, пам’ятки садово-паркового мистецтва, які належать до природоохоронних територій. Родовища лікувальних грязей,  а також  мінеральних і радонових вод входять до рекреаційного потенціалу нашої країни, який  має не тільки внутрішнє,   а й міжнародне значення. Крім того, Україна розташована на перехресті шляхів між Європою і Азією: важливі залізничні та автомобільні магістралі, порти Чорного і Азовського морів, а також Дунаю, авіа мережа здатні забезпечити  її інтенсивні багатосторонні зв’язки з багатьма країнами.

Як вже згадувалося вище, великі ідеї покладаються на реалізацію глобальної програми створення  в Україні транспортних коридорів. Вони можуть дати не тільки тисячі й тисячі нових робочих місць на строк будування, а й створити певний поштовх до появи багатьох малих та середніх підприємств інфраструктури подальшого обслуговування транспортних коридорів.

Згадувалося вже і про “зелений туризм”, всі передумови до розвитку якого в нашій державі існують. Адже саме Україна з давніх часів славилася красою та мальовничістю своїх пейзажів.

Розділ ІІ. Організація безпеки, як важлива складова турпродукту

2.1. Загальні питання безпеки туристів під час подорожей

Дуже важлива в даному питанні правдива і повна інформація для туристів про екологічний і політичний стан у країні (регіоні) подорожі. Якщо туристська фірма не може гарантувати безпеку в нестабільних політичних або неблагополучних екологічно районах, то подорожі в ці регіони скорочуються. Прикладів тому багато. Наприклад, під час війни в Перській затоці подорожі в країни цього регіону в той період скоротилися на 90%. Аналогічна ситуація є в наш час у Югославії і на Кавказі. Не провадяться подорожі в екологічно неблагополучні райони.

Турист їде в незнайоме йому місце, часто в іншу країну. Він не завжди знає, який там клімат, які речі, захисні засоби, ліки можуть знадобитися в подорожі. Йому важко буває зорієнтуватися на місці через мовні розходження. Передбачити, що може знадобитися туристу в подорожі, і дати йому найкращу пораду - задача туристської фірми.

Для приклада можна взяти досвід американської медичної компанії, що працює в тісному контакті з турбізнесом "Пепто-Бісмол". Її буклет за назвою "Радник мандрівника" надається безплатно кожному туристу при придбанні їм туру. У цьому буклеті містяться елементарні, але дуже необхідні поради по зберіганню здоров'я для подорожуючих у різних країнах.

Поради цього буклету допоможуть туристу зробити подорож більш безпечним заходом із погляду здоров'я.

Насамперед, радять автори буклету, ще до виїзду в подорож необхідно дізнатися про кліматичні умови обраного місця. Можливо, вони не підійдуть по медичних показаннях (алергія, підвищений артеріальний тиск і ін.). Може бути, краще поїхати туди в інший, більш сприятливий період (сезон). Для провідування деяких екваторіальних країн необхідно обов'язково робити щеплення від жовтої лихоманки, що діє приблизно 10 років, але повинне бути зроблена не пізніше 10-15 днів до в'їзду в країну й ін. Можливі й інші медичні вимоги.

Бажано підготувати запас з необхідними таблетками і медикаментами, тому що можна не знайти потрібних ліків у країні перебування, а аналог не гарантує тієї ж дії і відсутності побічних реакцій.

Необхідно в подорож брати із собою невеличку аптечку, до складу якої включаються антигістамінні, протизапальні, протиопікові, перев'язувальні і дезинфікуючі матеріали.

"Порадник мандрівника" звертає увагу туристів на необхідність дотримання обережності і стриманості при прийомі незнайомої їжі в інших країнах, а також про небажаність ужитку сирої води.

Сонце і плавання в міру - здоров'я в подорожі! Необхідно пам'ятати про важливість використання в тропічних країнах сонцезахисних кремів і окулярів.

Плавати найкраще в спеціально позначених місцях водойм і в басейнах. У незнайомих місцях можна наткнутися на "підводні сюрпризи", а також сама вода може призвести до інфекційних або шкірних захворювань.

При подорожі в іншу країну необхідно пояснити туристам, як знайти кваліфікованого лікаря, куди звертатися в крайніх випадках. Корисно мати у своїх дорожніх документах на випадок непередбачених обставин бланк, де вказуються основні дані по стану здоров'я (група крові, можливі алергійні реакції, медичні проблеми і рекомендації).

Страхування туристських подорожей грає велику роль у забезпеченні безпеки туристів.

При класичному страхуванні від нещасних випадків клієнту звичайно компенсується моральна сторона події - він одержує матеріальну виплату за те, що його організму був нанесений збиток. Це крім оплати по лікарняному листі. У ряді випадків суми виплат перевищують фактичні витрати.

Проте усе залежить від страхового договору, укладеного між страховою компанією і туристом.

Інгосстрах та його агенти, наприклад, займаються страхуванням українських туристів, що виїжджають за кордон, відшкодовує тільки фактичні витрати, пов'язані з наданням екстреної медичної допомоги в країнах, де вона платна, проте, у межах 50 тис. дол. (у Європі).

Види страхування в сфері туризму:

• страхування туристів у закордонних подорожах

• страхування туриста і його майна

• страхування ризику турфірм

• страхування іноземних туристів.

Сума страхового внеску залежить від декількох причин.

Перше - від розміру страхового внеску (чим вище страховий внесок, тим більше суми страхових виплат).

Друге - люди старше 60 років сплачують подвійний тариф.

Третє - підвищені тарифи звичайно встановлюються для людей, пов'язаних із ризиком: льотчиків, моряків, спортсменів, детективів, водіїв вантажівок.

На дітей знижки, як правило, не передбачені, а деякі компанії взагалі не страхують дітей молодше 2-3 років.

Деякі фірми страхують цінне майно.

Для великих тургруп страховка обійдеться дешевше, ніж для туристів - одиначок.

Необхідно знати, що посольства країн, де дуже дороге лікування, просто не дадуть візу, якщо туристи застраховані менше ніж на 30 тис. доларів. Таку страховку необхідно мати при в'їзді в США, Канаду, Японії, Ізраїль, Німеччину, Австрію.

Якщо з туристом відбувся під час подорожі в іншій країні "страховий випадок", що призводить за собою або звертання до лікаря, або втрату багажу, то туристу необхідно зателефонувати по телефону, зазначеному в страховому полісі, назвати його номер і номер телефону, по якому з ним можна є зв'язатися, і обрисувати ситуацію, що створилася.

Туристів варто попередити, що оплачуються лише ліки  виписані лікарем.

Виїзд за рубіж на власному автомобілі оформляється особливим видом страховки, що називають "зелена карта" ("синя карта" - у країнах Східної Європи). Діє ця страховка на території держав, що підписали договір по "зеленій карті". Це практично вся Європа і ряд держав Сходу. Без "зеленої карти" туриста не допустять у ці країни. Україна  поки не є членом даної угоди, але такий вид страхування надає тим, хто виїжджає за кордон.

"Зелена карта" - це страхування збитку, заподіяного життю до майну третіх осіб, якщо турист є винуватцем ДТП. Додатково до медичного поліса турист може оформити страхування допомоги автомобілістам - "автомобільну атестацію", що діє при несправності, ДТП, хворобі і неможливості управляти машиною (дається водій від страхової компанії), ремонті, буксируванню і т.д.

Основні види страхування мандрівників роздивимося на прикладі української страхової компанії "СКІФ", що має три варіанти розцінок страхового внеску, що дають туристам різні можливості.

1-й варіант ідеальний, на думку страховиків, для турів вартістю до 200 дол. і тривалістю до 8 днів. Має самі мінімальні розцінки страхового внеску: 1 чол. - 3 дол.; 2 чол. - 6 дол.; 3 чол. - 9 дол. Ці розцінки поширюються на тури тривалістю 8 днів. Понад 8 днів - ще плюс по 0,5 дол. за кожний додатковий день подорожі. Цей варіант дає гарантії страхового відшкодування у випадках: відмови від подорожі, ремонту орендованої машини, покалічення і смертельного випадку. Затримки подорожі не з вини туриста і затримки багажу - по найнижчих розцінках.

2-й варіант підходить для турів вартістю до 400 дол., тривалістю до 13 днів. Розцінки страхового внеску: 1 чол. - 7 дол., 2 чол. - 14 дол.; 3 чол. - 21 дол. Якщо подорож понад 15 днів - плюс ще по 1 дол. за кожний додатковий день. Цей варіант дає гарантії більш високих страхових виплат.

3-й варіант - туристські круїзи і подорожі, вартістю понад 400 дол. Сума внеску розраховується як 5% від загальної ціни подорожі. По цьому варіанті передбачені найвищі тарифи страхувальних виплат по всіх зазначених у 1 і 2 варіантах випадках плюс: у випадку банкрутства туристської компанії й авіаліній (по невиконаних подорожах); медична допомога і госпіталізація в подорожі; пропажа багажу, документів; критична авіаційна медична допомога.

Кредитні картки, розширяючи сферу своєї фінансової діяльності, включають і страховку подорожей. Таку страховку надають картки "Америкен експрес", "Віза", "Дайнерс" і "Еврокард/Мастеркард".

Продаючи тури, турагент активно інформує туристів про можливості страхових гарантій подорожі. Це вселяє туристу впевненість у безпеці подорожі, знімає сумніви в придбанні їм туру.

До питань безпеки в туризмі належать також такі аспекти.

• відповідність підготування туристів категорії маршруту, туру (якщо мова йде про спортивні, похідні, пригодницькі тури і т.п.). На ряд маршрутів туристи припускаються тільки при наявності медичної довідки про відсутність протипоказань до подорожі (наприклад, тури в гори);

• наявність високої кваліфікації в гідів, інструкторів по туризму, що супроводжують туристів на маршруті (не припускаються до роботи з туристами люди випадкові, непідготовлені);

• належне устаткування безпечних трас пересування туристів, а також пунктів їхніх зупинок.

Все це серйозні проблеми, що вирішуються туристськими фірмами з метою успішної роботи своїх підприємств. Компанії, що займаються страхуванням у сфері туризму, вкладають кошти в попереджувальні заходи. Наприклад, із метою попередження пропажі туристів на маршрутах подорожей забезпечують туристів радіостанціями.

Проте це не відміняє необхідності в роботі спеціальних рятувальних і контролюючих безпеку туристів служб.

У нас у країні такі контрольно-рятувальні служби (КРС) діють у всіх регіонах активного туризму.

2.2. Питання безпеки під час здійснення турів залізницею

Залізничні подорожі на  потягах загального користування часто організуються у виді групових подорожей - подорожей туристів спеціально сформованими групами. При таких подорожах пасажирські потяги використовують для транспортування туристів до місця відпочинку й зворотно. Обслуговування на місці відпочинку може провадитися як у готелі, на турбазі, так і в інших місцях розміщення.

Перевезення туристів у графікових пасажирських потягах постійного курсування - один із головних елементів в організації транспортного групового маршруту. Він і визначає вимоги до організації подорожей:

1. Упорядкування туристського маршруту.

2. Заключення договорів між туристськими організаціями про напрямок і прийом туристських груп відповідно до графіків, затвердженими кожною туристською організацією.

3. Здійснення взаємозв'язків між туристсько - екскурсійними організаціями і транспортними підприємствами шляхів сполучення.

4. Резервування місць і попереднього продажу квитків на пасажирські потяги.

Резервування місць здійснюється на підставі взаємопогоджуваних планів. Не планується, як правило, посадка груп на транзитні потяги при наявності потягів свого формування або можливості оформлення квитків із прямою плацкартою. Прийом заявок на резервування місць провадиться за 45 діб до відправлення потягу, а оформлення проїзних документів - у термін, зазначений представником залізниці.

При проходженні групи туристів із пересадкою в шляху їй повинні бути продані квитки з прямою плацкартою на весь шлях проходження.

При оформленні квитка з прямою плацкартою одержують один квиток на весь шлях проходження для проїзду у твердому вагоні пасажирського потягу з місцями для сидіння, на якому накладаються  два компостери: перший (голчастий) указує номер потягу і дату його відправлення зі станції початкового відправлення, а другий і наступні (мастичні) указують номера потягів і дати їхнього відправлення в пунктах пересадки.

До зазначеного квитка видаються квитанції доплат на проїзд у відповідній категорії потяги і вагона. На квитанціях доплат, оформлених для виїзду з пунктів пересадки, у правом верхньому куті ставиться штамп такого змісту:

П р я м а      п л а ц к а р т а

______________________________________ (станція)

«____»_______________________місяця 20___р.

Квитковий касир___________________/ підпис/ "

У залежності від місцевих умов вирішується проїзд до або від пункту пересадки у твердому вагоні з місцями для сидіння або в приміському потязі.

При одночасній оплаті вартості проїзду "туди" і "назад" видається два групових квитки.

При поданні заявки з кожного заявленого місця незалежно від того, яка кількість квитків буде фактично придбано, виплачується один раз  комісійний збір у встановленому розмірі.

При організації туристських груп для школярів під час осінніх, зимових і весняних канікул (із 1 жовтня по 15 травня) залізниця  надає їм знижку в розмірі 100% із тарифу у потягах і вагонах усіх категорій, крім м'яких із 4- і 2-місцевими купе (СВ).

На проїзд у потягах дальнього і приміського сполучень організованих учнівських груп  (10 чол. і більш) навчальні заклади дають заявки з указівкою метою подорожі: одну - на проїзд туди і другу - на проїзд назад відповідно до форми:

Найменування навчального

закладу______________

Дата________________

№__________________

ГРУПОВА ЗАЯВКА на придбання квитка з 100%-ною  знижкою для учнів у період із 1 жовтня по 15 травня.

Начальнику станції (вокзалу)________________________________

(найменування)

Прошу видати груповий пільговий квиток до станції_____________

Група учнівських у кількості_________________________(чоловік)

(прописом)

Квиток поручається одержати керівнику групи_____________________________________________________

(прізвище й ініціал)

__________________________________________________________

(найменування і № його документа: студ. квиток,

__________________________________________________________ посвідчення особи, довідка школи й інше)

Підпис керівника навчального закладу

Печатка

Квиткові каси в обмін на заявку видають учнівський спеціальний груповий пільговий квиток (із 100%-ною знижкою) у загальному твердому вагоні пасажирського потягу і додаткову квитанцію доплат (форма ГУ-57) із знижкою у випадку проїзду у вагоні і потягу вищої категорії (Тарифне керівництво № 5).

З 1991 р. МШС увело систему планування туристських перевезень. Основні моменти цієї системи полягають у наступному:

1. Планування провадиться 2 раз у рік на півріччя. На 1-е півріччя планованого року заявки від організацій повинні бути здані у Відділення залізниць до 1 жовтня попереднього року. Дороги передають заявки в МШС у Головний Обчислювальний Центр (ГОЦ), де вони вводяться в комп'ютер.

15 листопада туристська організація може у своєму Відділенні дізнатися, які заявки на 1-е півріччя затверджені. Туристські організації зобов'язані підтвердити свої заявки в термін із 15 листопада і за 60 днів до відправлення потягу. При підтвердженні представнику турбюро видається парольна квитанція, а місця зберігаються в пам'яті комп'ютера. При не підтвердженні резервування місць вони з пам'яті комп'ютера вилучаються.

Заявки на викуп квитків подаються за 45 діб  до відправлення потягу. На 2-е півріччя плани - заявки від туристських організацій приймаються до 1 березня. 15 квітня туристська організація може одержати відповідь і підтвердити бронювання у встановлені терміни.

2. При плануванні перевезень груп туристів у заявках повинна бути передбачена заміна потягу з 5 варіантів. При цьому 1-й із зазначених потягів рахується основним, а 4 інших - варіантними.

3. У системі планування припускається підсадження груп туристів по лінії. Комп'ютер сам  дає повідомлення по лінії. Проте термінали на дорогах установлені поки тільки на великих станціях.

Повернення невикористаних залізничних квитків провадиться відповідно до Тарифного керівництва № 5. При поверненні невикористаних проїзних документів підприємствами, фірмами, організаціями і установами в касу залізничної станції за 7 діб  до відправлення потягу - їм повертається повна вартість проїзду.

При поверненні невикористаних квитків менше, ніж за 7 діб, але не пізніше, ніж  за 3 доби до відправлення потягу - повертається 90 % вартості проїзду, а якщо менше, ніж за 3 доби до відправлення потягу, то повертається 80% вартості проїзду. При погашенні одного або декількох квитків керівником групи діють правила для індивідуальних пасажирів: до 24 час. до відправлення потягу - їхня вартість повертається цілком; менше 24 год., але більш 6 год. -90%; менше 6 год. - 75% вартості квитка.

При поверненні проїзних документів на зворотній виїзд у пунктах їхнього придбання (зворотного відправлення) не пізніше, ніж за 3 доби до відправлення потягу повертається повна вартість проїзду, а при поверненні пізніше цього терміна, але до відправлення потягу -75 %  вартості проїзду. При поверненні квитка з "прямою плацкартою" по місцю його придбання менше, ніж за 24 годин, але не пізніше, ніж за 6 годин до відправлення потягу з пасажира стягується 10% загальної вартості проїзду (включаючи всі доплати) від початкової станції відправлення до пункту пересадки і від пункту пересадки до станції призначення, а при поверненні пізніше, ніж за 6 год. стягається 25%.

Якщо по груповому квитку відправляється неповна кількість учасників маршруту, те її керівник зобов'язаний до відправлення потягу пред'явити груповий квиток начальнику станції відправлення для проставлення відмітки про це. Невикористані місця повинні бути передані в касу. Повернення платежів за проїздні документи, придбані по груповій заявці по безготівковому розрахунку, провадиться в претензійному порядку тільки на розрахунковий рахунок організації, що одержувала квитки.

Обслуговування залізничних груп на маршруті провадиться на підставі договору, укладеного між туристськими організаціями, що відправляють і приймають; графіка заїзду груп туристів, що прикладається до договору. Направляюча туристська організація повинна підтвердити телеграмою заїзд групи у встановлені терміни за 10 днів із указівкою кількості туристів, дати, часу прибуття, номерів потягу і вагона. Забезпечити керівника групи списками туристів. Спрямовувати групу на маршрут тільки при наявності обернених квитків, або підтвердження організації, що приймає, про забезпечення зворотними квитками на місці.

Турфірма, що приймає, зобов'язана організувати зустріч і доставку туристів власним (орендованим) автотранспортом до місця розміщення і харчування; підготувати місця розміщення відповідно до зазначеної кількості прибуваючих туристів (у телеграмі підтвердження заїзду); укласти договір на обслуговування з підприємством харчування свого міста і контролювати своєчасне надання і якість харчування; забезпечити надання екскурсійної програми обслуговування в повному обсязі, а також додаткових послуг за розрахунок готівкою (додаткові екскурсії, розважальні заходи й ін.). Зустріч і проводи туристів повинні здійснюватися відповідно до  графіка прибуття і відправлення потягів у будь-який час доби (це повинно бути обов'язково обговорене в договорі).

На залізничному транспорті питання безпеки громадян в Україні регламентується «Правилами безпеки громадян на залізничному транспорті України», які зареєстровані в Міністерстві юстиції України 24 березня 1998 р. за N 193/2633.

Основні їх положення наступні.

Правила безпеки пасажирів:

...3.1. Підніматися у вагон і виходити з вагона дозволяється тільки після повної зупинки потяга.

3.2. Посадку пасажирів у вагон і вихід їх з вагона необхідно проводити тільки з боку перонів або посадкових платформ. Дітей під  час  посадки у вагон і висадки із вагона слід тримати за руку або на руках.

3.3. Виходити із вагона під час зупинки можна тільки з дозволу провідника.

Пасажирам забороняється:

3.4.  Проїжджати  на  дахах,  підніжках, перехідних площадках вагонів.

3.5. Заходити у вагон і виходити з вагона під час руху потяга.

3.6.  Висуватися  із  вікон вагонів і дверей тамбурів під час

руху потяга.

3.7.  Стояти  на  підніжках і перехідних площадках, відчиняти двері  вагонів  під час руху потяга, затримувати автоматичні двері вагонів під час їх зачинення і відчинення.

3.8. Проїжджати у вантажних потягах без спеціального дозволу.

3.9. Знаходитись у потязі в нетверезому стані.

3.10. Залишати дітей без нагляду на вокзалі та в потязі.

3.11. Провозити у вагонах легкозаймисті, шкідливі і вибухові речовини.

3.12.  Виходити  із вагона на міжколійя і знаходитись там під

час руху потяга.

3.13. Стрибати з платформи на залізничні колії.

3.14. Проводити на пасажирських платформах рухомі ігри.

3.15. Палити у вагонах (у тому числі в тамбурах) приміських потягів, а також у непередбачених для паління місцях вагонів пасажирських потягів.

3.16. Бігти по платформі поруч із вагоном потяга, що прибуває або відходить, а також перебувати ближче ніж 2 метри від краю платформи під час проходу потяга без зупинки.

3.17. Підходити до вагона до повної зупинки потяга.

3.18. Без потреби самовільно зупиняти потяг.

3.19. Самостійно перевозити ручну поклаж засобами, які призначені для перевезення пошти або багажу працівниками пошти та залізниці.

3.20. Розміщувати ручну поклаж у тамбурах вагона, коридорі салону, проходах купе та в проході вагона потяга.

Як бачимо, у цих правилах немає нічого складного, але їх належне виконання гарантує пасажирам і туристам безпечний відпочинок, від якого можуть залишитися тільки позитивні враження.

РОЗДІЛ ІІІ. Організація і техніка виконання операцій міжнародного туризму.

Здійснення міжнародних туристичних операцій передбачає певні відносини між туристами - споживачами туристичних послуг і туристичними фірмами - їх виробниками і реалізаторами, а також відносини останніх з різними організаціями(банками, транспортними і страховими компаніями і т.п.),  що забезпечують виконання цього вигляду міжнародних послуг.

Робота туристичних фірм з туристами включає в себе:

- пропозиція туристу або групі туристів певного набору турістично-екскурсійних послуг;

- отримання від клієнта грошових коштів за путівку (тур);

- перерахування грошових коштів певним організаціям за розміщення, мешкання, екскурсійне обслуговування.

Договірні відносини туриста і туристичної фірми складаються як відносини покупця (замовника) і продавця (виконавця). При цьому потрібно підкреслити  особливий характер “продукт", що придбається у туристичної фірми. Вступаючи з нею в договірні відносини, турист розраховує отримати в кінцевому результаті необхідний йому набір послуг. Фірма ж надає йому, як правило, ще не самі послуги, а права (гарантії) отримання  в певний час, в певному місці послуг, безпосередньо здійснюваних іншими фірмами, що не мають прямих договірних відносин з  даним туристом, але що знаходяться у договірних відносинах з направляючою туристичною фірмою. Турист придбаває також і гарантії надання певних видів послуг і самої направляючою фірмою. Сукупність цих прав відображається в путівці, яка є кінцевим “продуктом" діяльності туристичної фірми і відповідно предметом її реалізації.

Туроператорська діяльність - це діяльність по формуванню, просуванню і реалізації туристичного продукту, здійснювана на основі ліцензії юридичною особою або індивідуальним підприємцем (туроператором).

Турагентська діяльність - діяльність по просуванню і реалізації туристичного продукту, здійснювана на основі ліцензії юридичним особа або індивідуальним підприємцем (турагентом).

Взаємовідносини між туроператором і туристом частіше за все будуються на основі агентського договору про надання першим другому права на реалізацію туристичного продукту, сформованого туроператором.

Саме тому при організації турів туристичні фірми співробітничають зі страховими компаніями. Страховий внесок входить у вартість путівки. Його величина залежить від тарифу. Існують чотири різновиди тарифів, які засновуються на:

- умовах посольств, які можуть визначити мінімальну величину страхової суми, наприклад, для Західної Європи це приблизно 30 доларів США;

- терміні поїздки;

- кількості чоловік в групі (можливі знижки від 5 до 20%);

- віці (старше за 60 років страхова сума може бути збільшена в два рази).

На сьогоднішній день існують дві форми страхового обслуговування туристів.

1) Компенсаційна.

Передбачає оплату самим мандрівником всіх медичних витрат і відшкодування їх лише після повернення на батьківщину, що, як правило, незручно, оскільки змушує туриста мати при собі значний грошовий запас на цей випадок.

Програма страхування багажу.

Сума страхового ліміту біля 2000 доларів. Вона виплачується по пред'явленні документів, підтверджуючих, що багаж був загублений або пошкоджений під час зберігання або транспортування. Це найбільш поширений вигляд страхування, так як тариф страхування багажу складає біля 50 центів в день.

2) Сервісна.

Страхування медичних витрат.

Юридичний і інформаційний асістанс - забезпечення правової підтримки мандрівникам у разі адміністративних або цивільних порушень, а також гарантія отримання необхідної інформації про найбільш зручні маршрути.

Страхування від нещасного випадку.

Програма страхування цивільної відповідальності за нанесення збитку майну третіх осіб, нанесених туристом внаслідок  “ненавмисних дій".

Страховий поліс - обов'язковий документ при турпоїздці. Більшість країн світу не видає візи без наявності спеціального страхового поліса. До них відносяться більшість розвинених країн: Австрія, Бельгія, Німеччина, Голландія, Данія, Іспанія, Норвегія, Франція, Швейцарія, Швеція, США.

Страховий поліс як документ, що гарантує оплату необхідного медичного обслуговування у страховому випадку, обов'язково містить номер телефону фірми-партнера, по якому можна звернеться за допомогою, інформацію про страхувальника, страхувальника, умови, вартість страховки і звільнення від (відповідальність) зобов'язань компанії у разі війни, ядерних вибухів, дорожніх аварій, хронічних захворювань і т.д.

Туристична фірма пересилає постачальнику запит і гарантійний лист з термінами поїздки, найменуванням країни призначення, засобів пересування, приймаючої фірми, кількістю туристів поіменно з вказівкою номера паспорта і віку.

Подібним образом оформляються і візи.

Існує декілька видів віз в залежності від цілей поїздки - туристичні, візи по приватному запрошенню, візи по діловому запрошенню.

Оформлення віз по приватних і ділових запрошеннях здійснюється в консульстві країни.  Випадки відмови у візі становлять 5 - 7% від кількості всіх звертаючихся, причому відмова може бути переглянена. Консульський збір за даний вид послуг становить 10-60 доларів США.

Оформлення туристичних віз здійснюється за допомогою виклику зарубіжної фірми на певну кількість туристів зі списком, заявленим раніше туристичним агентством. Після розгляду консульством видається віза, загальна для всієї групи або призначена для окремих туристів.

При розробці програм враховується не стільки вартість, скільки складність процедури оформлення.

Все описане характерне передусім для Сполучених Штатів Америки і Західної Європи, де до дозволу на в'їзд відносяться дуже суворо.

14 червня 1985 року в Люксембургськом місті Шенген державами Бенілюксу, Францією і Німеччиною була підписана угода про майбутнє поступове скасування паспортного контролю на своїх внутрішніх кордонах.

У червні 1991 року до Шенгенському угоди приєдналися Іспанія і Португалія, і був складений список країн, які обов'язково повинні мати відкритий візовий режим. 17 грудня 1992 року був затверджений список з 120 країн, громадяни яких для перетину кордонів повинні мати візу єдиного зразка (до них відноситься і Україна), був прийнятий бланк єдиної візи і 22 грудня 1994 року представники урядів цих країн підписали офіційний протокол про набирання чинності Шенгенських угод з 26 березня 1995 року. У 1997 році до Шенгенському угоди приєдналися Швеція і Данія. Саме з цього часу українські туристи, що виїжджають в одну з цих держав на термін менш трьох місяців, отримують Шенгенськую візу, при більш тривалому перебуванні в країні призначення діють національні візи.

З одного боку, пересування по території семи європейських держав при оформленні однієї візи безумовно дуже зручне, але, з іншого боку, істотно подовжився термін (до чотирьох тижнів), протягом якого розглядається питання про видачу дозволу на виїзд. Це пов'язано з тим, що посольства цих держав посилають один одному запити на того, який звернувся.

Існують також держави, в яких оформлення на в'їзд здійснюється безпосередньо на кордоні. До них відносяться Бахрейн, Єгипет, Кенія, Ліван, Мальта, Непал, Об'єднані Арабські Емірати і Туреччина.

Безвізовий в'їзд по запрошенню без оформлення закордонного паспорта дозволений в країни Східної Європи, Монголію, Кубу.

Українські громадяни мають право на в'їзд без оформлення віз в Колумбію, Малайзію, Еквадор, Кіпр і інш. країни.

При оформленні документів в обов’язки турфірмы входить інформування туристів про вимоги прикордонних і митних служб.

Система взаємовідносин між основними суб'єктами операцій міжнародного туризму юридичний оформляється різними договорами (контрактами).

Договір між туристичною фірмою і туристом, як правило, містить наступні типові умови:

-  предмет договору (придбання туристом прав(гарантій) на тура, оформлених у вигляді путівки);

- вартість послуг фірми і форма їх оплати (готівка або переказ грошей на розрахунковий рахунок фірми);

- обов'язки туристичної фірми (по наданню туристичного продукту в повному об'ємі і якісно; по медичному страхуванню туристів; по оформленню для них посольських віз);

- відповідальність і звільнення від відповідальності сторін (у випадках форс - мажорних обставин, зміни якості послуг, що надаються,  термінів їх надання, відмови сторін від тура);

- обов'язку туриста (по оплаті, наданні необхідних документів для оформлення віз і т.п.).

У договорі з клієнтом доцільно відобразити наступні відомості: дату укладення договору, терміни надання послуг, вигляд транспорту до місця відпочинку і зворотно, клас готелю, його найменування і місце розташування.

Договір між туроператором і турагентом в залежності від змісту відносин між турфірмами може бути декількох видів.

Агентські згоди передбачають передачу виробником послуг туристичному агенту прав на продаж окремих видів послуг і інклюзив-турів від імені і за рахунок туроператора. У договорі звичайно містяться чіткі інструкції по виконанню покладених задач, територіальне обмеження сфери дії, встановлюються права і обов'язки сторін, а також порядок виплат комісійних винагород. Об'єм і характер вимог до агента неоднаковий і залежить від конкретних умов, існуючих на національних ринках.

У угоду може бути внесена обмовка, що зобов'язує агента не вступати у ділові відносини з іншими фірмами, а також обмовка про монопольне право продажу окремих туристичних послуг. Подібна форма діяльності, з одного боку, дає можливість працювати, не маючи великих витрат на рекламу, маркетинг, організацію турів і отримуючи комісійні, але, з іншого боку, не дає можливості істотного розширення і отримання великих прибутків. Крім того, агент часто дуже залежить від туроператора і по суті справи позбавлений самостійності.

Саме тому часто туристичні фірми придбають путівки як готову продукцію, сформовану іншою компанією, і надалі продають її дорожче. У обов'язку продавця входить бронювання місць в готелі, оформлення необхідних для поїздки документів, забезпечення туристичної групи гідом-перекладачем і інформування покупця про можливі зміни, а покупець здійснює набір, комплектацію і відправку туристів, забезпечує надання їх списків в трьох примірниках для оформлення документів і бронювання місць на транспорті і готелі, інформує туристів про вартість і порядок розрахунків.

У разі не виконання зобов'язшкодань і не дотримання термінів перекладу вартості обслуговування або не надання анкет і списків громадян продавець має право анулювати поїздку, а покупець відшкодовує збитки.

Висновки

Отже, проаналізувавши ситуацію в туристичній галузі України, я спробувала виокремити її головні проблеми та спробувала знайти альтернативний шлях виходу з кризи. Звичайно, така робота є далекою від висновків та думок справжніх фахівців та експертів в цій галузі. Але, незалежно від рівня фахової підготовки, нас сьогоднішній день є декілька речей, очевидних, мабуть, кожному громадянинові України. Найважливіше з них – аби досягти успіху слід докласти загальних зусиль до розв’язання  проблеми. Це мають бути не лише викладені на папері думки законодавців з приводу того,  якою б вони хотіли бачити галузь туризму у майбутньому, а конкретні вчинки з їх боку.  І починати слід не тільки з економічних та законодавчих нюансів. Так, на сьогодні можна говорити про деяке покращення загальної ситуації. Так, спостерігається певна зацікавленість іноземних інвесторів. Розпочато реконструкцію ряду київських готелів; в Карпатському регіоні почала свою діяльність з розвитку туристичної галузі міжнародна організація TACIS; британський фонд “Ноу-хау” взяв на себе витрати  на відновлення  туристичних об’єктів Львова; декілька мільйонів доларів вкладено в ялтинський готель “Ореанда” та відому “Поляну казок”.

Туристична галузь, хоч і дуже повільними кроками, починає збільшувати свої показники. Але не можна зупинятися на досягнутому. Саме від того, яким шляхом піде зараз розвиток галузі, залежить все її майбутнє зокрема  та майбутнє економіки, а, отже, і життя України в цілому.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про туризм” (N 324/95-ВР) від 2004 р.

2. Д.Прейгер, І.Малярчук “Розвиток іноземного туризму в Україні в контексті  розбудови міжнародних транспортних коридорів” // Економіка України”, № 6 (червень) 2001 р.  , с.20-28

3. “Конкурентоспроможність української економіки : орієнтири макрополітики в кризових умовах” // “Економіка України”  №4 (квітень) 1999 р., с.4 –14

4. В.Цибух  “Туризм в Україні”  // “Економіст”,  №6 (June) 2003 р., с.34-35

5. Марина Каплан “Рай в шалаше” // “Комп&ньоН”,  №44(196) 30 жовтня – 3 листопада 2004 р.  , с.62 - 65

6. Указ Президента України “Про підтримку розвитку туризму в Україні (”№127/2001) від 2.03.2001 р.

7. Правила безпеки громадян на залізничному транспорті України. Зареєстровані в Міністерстві юстиції України 24 березня 1998 р. за N 193/2633.

8. Волошин Г.В. По Европе - на поезде.// Международный туризм.- №4.-1999.

9. Забелин П. В., Моисеева Н. К. Основы стратегического управления: Учеб. пособие. - М.: Информ.-внедрен. центр «Маркетинг», 1998. - 195с.

10. Ильина Е. Н. Менеджмент транспортных услуг: Учебник. - М.: РМАТ, 2001.-173с.

11. Ильина Е. Н. Туризм - путешествия. Создание туристской фирмы. Агентский бизнес: Учеб. для туристских колледжей и вузов. - М.: РМАТ, 1998. - 170с.

12. Іщенко А.М. Залізничний турізм.// Туристичний бізнес.-№4.-2001.

13. Квартальнов В. А. Туризм: теория и практика: Избранные труды: В 5-ти т. - М.: Финансы и статистика, 1998. Т. 3: Новые цели туризма: экономика и управление. - 384 с.

14. Менеджмент туризма: Учеб. для студентов / Авт.-сост. И. В. Зорин. - М.: РМАТ, 2001. - 230с.

15. Основы менеджмента туризма / Науч. ред. В. А. Квартальнов. - М.: РМАТ, 2000. - 59с.

16. Русенко М.С. Железнодорожные зарисовки // Вояж.-№7.-2001.

17. Сенин В.С. Введение в туризм. – М., 1993.

18. Толковый словарь туристских терминов: Туризм. Туристская индустрия. Туристский бизнес / Авт.-сост. И. В. Зорин, В. А. Квартальнов. - М.-Афины: INFOGROUP, 2001. - 407с.

19. Туризм: нормативные правовые акты: Сборник актов / Сост.Н. И. Волошин. - К., 2002. -432с.