Сучасна наука виникла в Європі в період XV-XVII ст. Будучи особою формою пізнання світу і його перетворення, наука сформувала розуміння того, що є світ, природа, як можна і треба людині відноситися до них. Зовсім очевидно, що науковий погляд на світ могло затвердитися в суспільстві тільки тому, що воно було вже готове прийняти цей погляд як щось саме собою що розуміється. Отже, у період руйнування системи феодального виробництва в суспільстві формується повое, у порівнянні із середньовічним, погляд на світ, природу, по своїй суті співпадаюче з науковим.

У чому його новизна? Відзнаніжо кілька моментів. Античне і середньовічне уявлення про космос, як кінцевому й ієрархічно упорядкованому світі, уступає місце уявленню про нескінченною Вселений, єдність якої забезпечується однаковістю складових її елементів і законів, по яких здійснюється їхній зв’язок і відношення.

Змінюється і уявлення про простір. Античність і середні століття сприй-мають простір як сукупність унікальних місць і подій. Згідно цим уявленню, немає ніякої гарантії, що подія, що відбулася в даному місці, може повторитися в іншому. Новий світогляд ототожнює простір з геометричною довжиною, на якій немає ні унікальних місць, ні інших особливих відміток. Воно скрізь однородне. Не випадково Р.Декарт запропонував зображувати його графічно за допомогою системи координат, тобто системи трьох пересічних взаємо-перпендикулярних прямих, кожна з який іде в нескінченність. У ході руйнування схоластичної картини світу в цілому як механізму. Механізм – це пристрій створений людиною, тобто штучний предмет (артефакт). Оголосивши природу механізмом, людина тим самим “створив” світ, у якому він зміг щось розуміти, знати, а, отже, перетворювати його по своїй волі і бажанню. Природа стала розглядатися з погляду природного порядку, у якому мають місце тільки механічні події. У цьому зв’язку простір, час і матерія стали цікавити людей тільки з кількісної сторони. Світ природи перестав бути заселений казковими істотами, духами і т.д. І навіть якщо не заперечувалася ідея утвору природи Богом, то пе-редбачалося, що творив Він за законами математики. Божественна Книга природи має шифр змістів, схованих у її письменах. Ключ до нього – математика. Цей ключ Бог вручив людині.

Сприймати природу як сукупність природних подій і процесів, причинно обумовлених, нс залежних від людини, що протікають без участі в них чи сил істот, що не піддаються математичної формалізації – значить відноситися до неї як до об’єкта науки. Науковий світогляд грунтується на допущенні: світ природи не є арена дії довільних, одухотворених сил, що надходять по своєму бажанню, а тому непередбачених. Таке допущення не можна вивести зі спостережень і узагальнення фактів. Навпаки воно є попередньою умовою можливості спостереження фактів, їхнього узагальнення.

Іншими словами, щоб побачити світ як природний порядок, що підкоряється законам, виразимим мовою математики, щоб відніс гись до природи як до механізму, треба попередньо допустити можливість такого бачення і такого відношення. Зовсім очевидно, що люди нс завжди так сприймали природу. Античність і середні століття “бачили” світ іншими оніжа. Тому невірно думати, що уявлення про природу як механізмі, про її закономірності і панування в ній причинності механічно-фізичної користі є результат природного акта відображення в нашій голові природи як вона є сама по собі, у своїй первородній суті. Якби це було так, то люди за всіх часів і у всіх культурах мали б ту саму картину світу – наукову, тобто подібну з тієї, котра сформувалася в Європі в Hовий час.

Світоглядні зміни, описані вище, торкнули розуми не тільки майбутніх творців науки: повсякденна свідомість гнітючого більшості людей перетерпіло вплив цього нового світогляду. Не випадково І.Ньютон не пояснює читачу своє розуміння простору – часу як нескінченної однорідної довжини і лінійної рівномірності довжени, очевидно, вважаючи, що в читача немає інших уявленнь, відмінних від його, ньютонівського.

Наука “вписалася” у цей світоглядний контекст епохи і відробила способи і методи спілкування людини з так проінтерпретованим світом і природою. Головною метою такого спілкування стало одержання знання, которое можна було б використовувати на практиці з користю для реальної справи. Вона відкрила практичну силу знання про речі і предмети природи, про се закони.

Наукова раціональність та її сутність. Орієнтуючись на вивчення об’єктивного світу речей і речових відносин, що мають життєво важливе практичне значення для людини, наука шукала такі методи вивчення і способи такої організації знання, щоб його можна було практично застосовувати, а також передавати в користування широкому колу людей (не вчених). Найбільш адекватним цим задачам формою організації знання з’явилася раціонально-логічна, що дозволяє уявити знання в правилі, математичній формулі, принципі, рецепті і т.д. Підручники, довідники стали виконувати функцію збору і збереження формалізованих результатів наукових досліджень, придатних до безпосереднього використання.

Але ніж наука відрізняється від повсякденного пізнання? Адже у своєму повсякденному житті люди також вивчають природу і процеси, що відбуваються в ній. Наука, на відміну від повсякденного пізнання, орієнтується на пошук сутності, істини, тобто того, що не лежить на поверхні явищ і процесів, не дано безпосередньо почуттям, більш того, приховано від них. Проникнути в сутність речей не можна шляхом простого спостереження, узагальнення фактів і т.д. Необхідні спеціальні процедури трансформації реальних об’єктів в ідеальні, існуючі тільки в думці. Наприклад, в.природі немає абсолютно чорного тіла, матеріальної крапки. I те, і інше є ідеальні об’єкти, тобто об’єкти, “сконструйовані” думкою і пристосовані нею же для своєї специфічної діяльності.

Здатність мислення працювати з ідеальними об’єктами, моделями була відкрита ще в давній Греції. Світ ідеальних конструкцій – це теоретичний світ. Його перетворюють, з ним працюють тільки в думці і за допомогою думки. Наприклад, можна в думці уявити, що існує світ, у якому опір, що виникає при терті поверхні одного тіла об поверхню іншого, стало нескінченно малим. Сконструювавши такий світ, потім можна встановити закони, що будуть у ньому діяти. Саме теоретично, тобто думкою сконструювавши такий ідеальний світ, Г.Галилей відкрив відомий нам зі шкільної лави закон інерції. У главі “Буття” ми показали, що Парменід працював як теоретик і предмет його дослідження – буття – був ним сконструйований як ідеальний об’єкт.

Відкривши властивість мислення працювати з ідеальними об’єктами, античність тим самим відкрила раціональність. Наука використовувала це відкриття, але внесла в нього істотні зміни і додатки. Антична раціональність – це відкриття здатності мислення вільно, без всяких обмежень нестися і нескінченні метафізичні простори. Антична раціональність не забороняла думки конструювати такі ідеальні об’єкти, як кентаври, горгони і т.д. Ніхто і ніщо не контролювали діяльність мислення але створенню ідеальних світів.

Наука не могла погодитися на таку свободу думки, тому що вона шукала знання, придатні для практичного використання ii застосування. Звідси виникла необхідність обмеження свободи думки: простір роботи думки з ідеальними об’єктами було обмежено вимогою, відповідно до якого наука має право створювати такі ідеальні об’єкти, які можна перетворити в реальні річ, або предмет справа. Іншими словами, наука приєднує до ідеї античної раціональності ідею можливості перевести ідеальний об’єкт у зроблену руками людини річ. Вона визнає правомірної роботу думки тільки з такими ідеальними конструктами, що проверяеми на практиці (або безпосередньо побічно). Наукова думка – технологічна думка. В інтерпретації Гете це звучить так: “Що треба знати, те можна взяти руками”.

Отже, наука об’єднала античний раціоналізм із раціональним “деланием” речей, додала здатності думки до нескінченного конструювання світу ідеальних речей технологічні цілі. Так народився експеримент, що з’єднав ідеальність (теорію) і технологічність (“делание руками”). Експеримент не був однієї з форм простого утелітарно-звичайного “делания”: він завжди спирався на ідеальні конструкти, моделі, що виконували функцію концептуального іспиту природи, були своєрідною формою питання до неї. Експеримент переводив це ідеальне питання у фізичну “катування єства”, змушуючи природу відповідати на нього, але не в ідеальному, а в матеріально-практичному плані. (Більш докладно про відношеню науки і її раціональності – у наступній главі.)

Екстерналізм і патерналізм про генезис науки і наукової картини світу. Чому ж відбулися настільки серйозні зміни у світогляді Європи XVI-XVII ст., що сприяють виникненню науки? Загальноприйнятої відповіді на це питання поки немає. У сучасному наукознавстві існує кілька підходів, що пояснюють це дивний феномен. Два з них – екстерналізм і патерналізм.

Дослідники екстерналістського напрямку (Дж.Бернал, Е.Цильзель, Р.Мертон та ін.) виводять науку з її раціонально-механістичним баченням світу зі стають у XVI-XVII ст. раціональних буржуазних соціально-економічних відносин. Їхня основна теза: буржуазні економічні відносини, пронизані духом раціоналізму, залишили не затребуваними колишні форми сприйняття світу: релігійні, магічні, анімістичні й ін. Капіталістичне виробництво вимагало розвитку математики та механіки, що і викликало до життя раціональне мислення і механіко-математична картина світу. Крайні екстерналісти переконані, що поява науки цілком обумовлена економічними і військовими потребами капіталістичного суспільства, що народжується.

Недолік цієї позиції в наступному. По-перше, при поясненні генезису науки не враховується вплив ідеологічних факторів, ціннісних орієнтації, світоглядних установок і інших компонентів духовного життя реального суспільства. По-друге, у ній є явна неточність. Справа в тім, що в епоху розкладання феодальних відносин відбувалося не ослаблення релігійного, магічного сприйняття світу, а навпроти, посилення релігійного світовідчування, про що свідчить поява різноманітних форм “нових” релігій – лютеранства, кальвінізму, протестантизму н його численних сект. Католицький же світ відповів на Реформацію спробами зміцнити і підсилити Римську церкву. У цей же час активізується діяльність різного роду чаклунів, відьом, магів, віщунів. По-третє, у рамках цієї концепції важко пояснити, чому капіталістичне виробництво зажадало, наприклад, уявлення про простір як нескінченному і однорідному.

Представники интерналістського напрямку (А.Койрі, А.Хол і ін.) бачать джерела виникнення наукової картини світу і науки в специфіці духовної культури епохи, у її саморозвитку, у зміні способу мислення. Деякі з них схильні розглядати науку як результат “інтелектуальної мутації” (А.Хол). Вразливість позиції інтерналістів в тім, що вони не розглядають причини зміни духовної культури епохи, а якщо і розглядають, те не зв’язують їх з тими корінними перетвореннями, що відбулися в соціально-економічній структурі суспільства. Так, вони не в змозі відповісти на запитання, чому наука виникла саме в Європі і саме на рубежі XVI і XVII ст.

Спроби пояснити генезис науки, спираючи па марксистську ідею соціа-льно-екопомічної обумовленості науки і наукового знання, почали і радянські філософи (В.С.Степин, Л.А.Мікешіна, В.С.Черняк та ін.). Цікаву концепцію запропонувала Л.М.Косарева: становлення науки і наукового раціонального бачення світу розвивалося діалектично через перетворення протилежностей, шляхом заперечення заперечення. Це становлення йшло не через послаблення релігійної віри (як вважали, наприклад, екстерналісти), а, навпроти, з’явилося “парадоксальним результатом” “граничної інтенсифікації і розжарення релігійного почуття” у протестантизмі. Економічно-соціальні зміни, що приніс капіталізм не є безпосередніми причинами виникнення науки. Між матеріальним виробництвом і наукою знаходиться система ланок, що опосередковують, до яких відноситься і протестантизм. Будучи пануючою ідеологією, безпосередньо обумовленої соціально-економічними процесами, властивому капіталізму, протестантизм вплинув на масову повсякденну свідомість людей, перешикував його в дусі раціоналізму і практицизму. Протестантська ідея рівності всіх рангів при-родного і соціального буття означала відмовлення від схоластичної концеп-ції світобудови, в основі якої лежав принцип ієрархії “тварини” (“тварина” від “творення”). Під впливом протестантизму інтерес людини зосереджується на предметному світі, його перетворенні з метою використання відкритих законів природи у виробництві, орієнтованому на одержання прибутку. Все, що зв’язано з емоційним відношенням до людей (дружба, любов), до творів мистецтва (замилування, насолода) відсувається на периферію громадського життя, втрачає статус головних цінностей.

Протестантська ідеологія відтворила і закріпила головну ідею висхідного класу буржуазії – ідею соціальної рівності, породивши на її основі уявлення про рівність “всього з всім”. Без такого уявлення механічна картина світу була б неможливою. Протестантські уявлення стали надбанням повсякденної свідомості самих широких народних мас. Тому, коли вчені н філософи XVII ст. – Декарт, Ньютон, Локк, Гоббс – стали міркувати про механічну картину світу, зводити у свої роботи новій, відповідній новій картині світу, поняття про довжину, час, причину, закони, вони нс сумнівалися в тім, що їхнього вчення будуть ясними і доступними свідомості кожної людини. Це свідчить про зміну повсякденної свідомості, його готовності зрозуміти і прийняти той особливий погляд на природу і світ узагалі, якому ми називаємо науковим. Звичайно, потрібно усвідомлювати тім, що в строгому змісті слово “наукова” картина світу формується в процесі розвитку природознавства значно пізніше, у XIX ст, але сама її можливість викликана соцнокультуриими змінами епохи XVI-XVII ст.