Сучасна західна філософія відрізняється від “класичного” етапу свого розвитку поруч особливостей, зрозуміти які можна, тільки зіставивши етапи. Класична західна філософія висунула вимогу пізнання природи і суспільства з метою їхнього розумного перетворення. При цьому більшість мислителів виходило з тези приступності пізнання, і відповідно, можливості досягти истину будь-якій людині. Такий гносеологічний демократизм” доповнювався “оптимізмом”.

Вважалося цілком можливим на основі збагнення законів природи і суспільства панувати над ними. Це означало, в першу чергу, досягнення матеріального благоденства людства за допомогою науки і найвищого розвитку людини, усіх його духовних і фізичних сил за допомогою встановлення оптимального суспільного пристрою. Незламній вірі вчених в силу людського розуму й обов’язковість суспільного прогресу був нанесений перший удар французькою революцією 1879 р. Суспільство, що вважалося заснованим на “принципах розуму”, що проголосило “розум” божеством, в основу своєї політики офіціально поклало вчення “геніїв людства”, на перевірку виявилося і нерозумним і нелюдяним. – Терор, громадянська війна м десятками тисяч безневинних жертв змусила багатьох філософів задуматися над дійсними можливостями розуму і науки. На одній зі Шкіряних фабрик біля Ліона (за свідченням історика Т. Карлейла) по останньому слову тодішньої технології вироблялися рукавички з чоловічої шкіри контрреволюціонерів. Жіноча шкіра, як більш тонка, на ці виріб не годила і йшла на обробку продукції. Наступні події в Європі й в Америці (наполеонівські війни, перевороти, революція 1848 р.) змусили засумніватися в значимості освіти для зм’якшення вдач і встановлення соціальної гармонії. Наука ж показала свій “звіриний оскал” в першій світовій війні 1914 р., продемонструвавши здатність використовувати її для масового знищення людства і його культури в газових атаках і бомбардуваннях мирних міст. Не дивно, що найбільше проти давальні мислителі кінця XIX ст. В момент, здавалося б, найбільшого торжества ідей класичної філософії раптом заговорили про сумнівність історичного прогресу, релятивності істини, ірраціональності історії і самої душі європейської людини.

Надлам класичної філософії відбувся вже в навчаннях Артура Шопенгауера, Фрідріха Ніцше і їхніх послідовників. Уже ці видатні філософи показали, що і пізнання і процес добування істини доступні далеко не всім і кожному, світ зовсім не є раціональною єдиною системою, а прогрес наук привів до жахливого для людства наслідкам. Історія, скоріше, ірраціональна, а пізнання аристократично і перевиконане міфами. Спроба ж створити усеосяжний світогляд виглядає смішний на тлі крайньої індивідуалізації людського буття, його атомизації. Проблема людини поверталася досі небаченої площиною. З одного боку – нівелювання, “усереднення” людини, становлення л поширення в світі “людини юрби”, з інший сторону-самітність, розпач і безпорадність людини перед світом і суспільством як межа індивідуалізму. Вже в Шопенгауера, Ніцше, Кьеркйогора ми знаходимо мотиви більш пізнього етапу західної філософії, що домінують в ній з 20-х рр. XX ст. Якщо коротко визначити основні тенденції сучасного фі-лософського мислення на Заході, то треба назвати сциентизм, антропологізм, повернення до основ місткорелігійної філософії.

У XX ст. висувається цілий ряд сміливих і нових ідей, що вдало конку-рують зі старою “класичною” філософською системою. Це, по-перше, ідея ви-вчення життя окремої людини і важливості її аналізу, примата вивчення життя індивіда над дослідженням великих людських груп (класів, народів, націй, етносів і т.д.).

По-друге, цей рух від ідеї вільної і розумної людини, здатного кардинально переробити природу і суспільство і себе особисто, до людини, жорстко детермінованному економікою, політикою, релігією й ін. Виявилася, що в людини є не тільки розум і свідомість, але і підсвідомість, що разом з інтуїцією стає центром сучасної антропології.

По-третє, свідомість і розум окремої людини і (що важливіше) суспільна свідомість не розуміються тепер як незалежна структура. Навпроти, з’являється, що вони виявляються об’єктом маніпуляції з боку різних сил держав, партій, авторитетів і навіть ірраціональних сил – масонів, магів, таємних орденів, партій і т.п.

По-четверте, активно проводиться ідея двох не пересічних ліній людського знання – наукового і філософського, що мають своїм кінцевим продуктом “наукову істину” і “філософську правду”. Відповідно, оптимістичні погляди “класичної” західної філософії продовжуються в ідеях “технотронпого” “постіндустріального” суспільства. Але куди більшу вагу мають ідеї антигуманістичної сутності науки, що може привести до фізичної загибелі світу в вогні ядерного або вибуху до його деградації шляхом промивання мозків засобами сучасної електронної техніки і тотального контролю над величезними масами людей.

Виникають принципово нові філософські картини світу і стилі мислення; наприклад, соціально-екологічний тип мислення і картина світу, що визначають сучасну науку і культуру. Із середини 50-х рр. XX ст. проблеми розвитку людства в зв’язку з бурхливою науково-технічною революцією почали розроблятися в світовому масштабі. В джерел наукових дискусій стояли різні наукові об’єднання, з них найбільш помітним став так називаний “Римський клуб”, очолюваний Аурелно Печчеї. Страх за майбутнє людства спонукав учених виділити три головних питання: або виникає між людиною і природою катастрофічне протиріччя? Якщо це так, то ли можна сказати, що дане протиріччя випливає з істоти науково-технічного прогресу? І нарешті, ли можна зупинити загибель природи і людства і яким шляхом?

Незважаючи на різні варіанти відповідей на поставлені питання і різні аргументації, основні риси нової духовної позиції “нового гуманізму” і нової картини світу такі: мале проти великого, базис проти центра, самовизначення проти визначення ззовні, природне проти штучного, ремісниче проти промислового, село проти міста, біологічне проти хімічного, дерево, камінь проти бетону, пластику, хімічних матеріалів, обмеження споживання проти споживання, економія проти марнотратства, м’якість проти твердості. Як бачимо, нова картина світу поставила в центр історії людини, а не безликі сили. Культурний розвиток людини відстав від енергетичних і технічних можливостей суспільства. Вихід бачиться в розвитку культури і формуванні нових якостей людини. В ці нові якості (основу нового гуманізму) входять глобальність мислення, любов до справедливості, відраза до насильства.

Звідси видні і нові задачі людства. На думку теоретиків Римського клуба їх рівно шість: 1. Збереження культурної спадщини. 2. Створення світовий наддержавної спільності. 3. Збереження природного середовища прожиття. 4. Збільшення ефективності виробництва. 5. Правильне використання ресурсів природи. 6. Розвиток внутрішніх (інтелектуальних, сензетивних. (почуттєвих), соматичних (тілесних) здібностей людини.

У той же час широко поширюються не нові, але модернізовані іраціонально-містичні представлення про світ, зв’язані з відродженням астрології, магії, вивченням “паранормальних” явищ в психіці людини й в природі. Феномени магії дуже різні: це медична магія (знахарство, чаклунство, шаманство); чорна магія – засіб заподіяння зла й усунення з претензіями на альтернативну соціальну владу (пристріт, псування, заклинання й ін.); церемоніальна магія (вплив на природу з метою зміни – виклик або дощу моделювання успішної війни з ворогом, полювання і т.д.); релігійна магія (вигнання злих або парфумів злиття з божеством за допомогою обрядів “каббала”, “екзорцизм” і т.п.

Надзвичайно поширилася астрологія відноситься до “окультних наук”, тобто до форм знання, заснованим на мантичних навчаннях (гадання по руці, по рельєфі черепа, нутрощам і кістам тварин, по числах і ін.). Астрологія шукає одкровення, що пояснить будівлю всього космосу, шляху утвору світу і покаже долю окремої людини. Остання залежить від положення зірок, планет і особистих зусиль людини, ДО окультних наук відноситься й алхімія, що робить трансмутацію речовини (якісний перехід свинцю в золото, вугілля в алмази і т.д.) і що займається збагненням таємниць природи через магічні дії і процедури типу “перйогонка”, “сублімація”, дозрівання металів, росту душі металів і “вплив зеленої зірки” і т.п.

У паранормальні явища входять ясновидіння, телепатія, телекінез, полтергейст і проблеми НЛО. В основному перераховані явища порозуміваються або видами природної енергії, про які ми поки нічого не знаємо, особливими властивостями свідомості окремих неординарних облич: екстрасенсів, білих і чорних чаклунів, шаманів і т.д., або наявністю “неземних” форм життя. Якщо характеризувати всі ці явища з погляду нового погляду на світ (нова картина світу) і нового мислення XX ст., необхідно відмітати наступні основні положення. 1. Магія, астрологія, духопроповідування і т.д. розглядаються як реалізація об’єктивних можливостей, закладених в або природі в свідомості людини, ще невідомих науці, але в принципі пізнаваних. 2. Магічні, і містичні явища не суперечать науці, а доповнюють її, пояснюючи духовну сутність людини і космосу по перевазі нераціональним шляхом (одкровенням, осяянням і ін.).

Нове бачення світу засноване на містичних переживаннях, особливих станах свідомості (поза щоденністю і раціональністю), особливій мові, що описує реальну “загробну” життя в спеціальних поняттях. Інший важливий момент нового погляду в принципової “граничності” з наукою і практикою. Там, де практика не досягла упевненої регулярності, а наука не представляє упевненого пояснення, завжди знаходиться місце для магії, паранорммальних явищ і т.п. Оскільки природа невичерпна, то наука і практика завжди обмежені. І отже, ми завжди будемо зіштовхуватися з іраціонально-містичним, магічним представленням про світ.

Відомий внесок в іраціонально-містичну картину світу внесло психоаналітичний напрямок в психології і культури. Воно виникло як цілком раціональне вчення про особливості психіки людини, що пояснює глибини його підсвідомості, вплив емоцій, почуттів, вражень на поводження людини й особливості культури людини. Однак вчення засновників психоаналізу 3. Фрейда, К. Юнга, А. Арпера було витлумачено в іраціонально-містичній площині. Узявши за крапку відліку ідеї психоаналітиків про уродженість і спадковість “первинних потягів” людини, сексуальних комплексів, природи несвідомого як внутрішнього і сутнісного ядра людини, ряд їх послідовників (В. Рейх, Карен Хорни й ін.) заговорили про принципову нез’ясовність людської діяльності, містичної сутності сексуальної волі і негативному розумі людства, що виключає раціоналістичній.