ГолодоморМета: Нагадати людям про страшну трагедію нашої історії. Вшанувати пам'ять загиблих у невидимій війні. Обладнання: - на сцені плакат "Голгофа голодної смерті"; - стоять квіти, вінок з чорною стрічкою; - стоїть великий підсвічник із свічами; - запрошення для гостей (виготовлені власноруч); - музичний супровід; - стоїть оформлена книжкова виставка. СЦЕНАРІЙ МАСОВОГО ЗАХОДУ Шановні гості! 14 березня по всій Україні відмічають, як день пам'яті і скорботи, присвячений жертвам голодомору 32-33 рр. Тож давайте і ми з вами вшануємо пам'ять загиблих. (Сцена оформлена державним прапором з чорною стрічкою, плакат з написом "Голгофа голодної смерті") Звучить музика і на фоні читець виконує вірш Т.Г. Шевченка "Розрита могила". Світе тихий, краю милий, Моя Україно! За що тебе сплюндровано, За що, мамо, гинеш? Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась? Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила? Молилася, турбувалась День і ніч не спала, Малих діток доглядала Звичаю навчала. Виростали мої квіти, Мої добрі діти, Панувала і я колись на широкім світі, - Панувала... (Музика продовжує звучати голосніше і затихає. Виходять ведучі) 1-й ведучий: Відкрийтесь небеса! Зійдіть на землю Всі українські села, присілки ти хутори, Повстаньте всі, кому сказали: вмри! Засяйте над планетою, невинні душі! Зійдіть на води й суші, Збудуйте пам'яті невгасимий собор! 2-й ведучий: Це 22 рік. 1-й ведучий: Це 32 рік 2-й ведучий: Це 46 рік. Разом: Голодомор. 2-й ведучий: Благословенний труд для щастя і добра Хліботворящий люд на берегах Дніпра. Це ми, о, Господи, твої плугатарі, Орали, сіяли, молились на зорі. 1-й ведучий: Немов своє дитя, ми пестили ріллю Кохали ми життя, вклонялись мозолю, Вдихали чорнозем, вгорталися в лани, Не знали, що помрем з наказу сатани. 2-й ведучий: Ви чули, юні і старі, в нас 33 богатирі Були сучасники билин, Добринь ровесники були. А вік новий... з яких доріг привів нам 33-й рік? Понад селом, як бурелом, Пройшов великий перелом... (Розповідь про голодомор) 70 років тому по Україні гуляла смерть. Смерть без війни, без посухи чи потопу. Смерть спустошила села й хутори, і живі не встигали хоронити мертвих. Смерть мала ім'я - Голод. Голод 32-33 років одна з найбільш трагічних сторінок історії українського народу. Мільйони людей, які загинули у 33 році голодною смертю, не могли безслідно розчинитися у часі. Про них пам'ятають ті, хто вижив, їх діти та онуки. Так послухайте свідчення очевидців. Жінку, вагітну на восьмому місяці з с. Харсин Полтавської області, яку піймали, коли вона рвала недозрілу пшеницю, побили дошкою, після чого вона невдовзі померла. В с. Більське (тієї самої області) Настю Сліпенко, матір малих дітей, чоловіка якої перед тим заарештували, застрілив озброєний охоронник уночі, коли вона копала картоплю. Після цього троє її дітей померли від голоду. В іншому селі цієї ж області сина "розкуркуленого" селянина, який збирав колосся пшениці на колгоспному полі, побив до смерті сторож-"активіст". Один із активістів пригадує: "Протягом жахливої весни 1933 р. я бачив людей, які вмирали від голоду. Я бачив жінок, дітей з роздутими животами, посинілих, які ще дихали, але з порожніми, позбавленими життя очима. І трупи - трупи в зношених вовняних кожухах та дешевих черевиках; трупи в селянських хатах, на талому снігу старої Вологди, під мостом Харкова. Я бачив усе це, не збожеволів, не покінчив життя самогубством. Я не проклинав тих, хто послав мене забрати в селян зерно взимку, а весною переконувати людей, що ледве пересували ноги, худі як скелет, або болісно опухлі, вийти в поле, щоб виконати посівний план ударними темпами." Тож давайте схилимо голови в скорботі мовчання. (Усі встають, хвилина мовчання. Виходить ведуча з свічкою в руках.) 1-й ведучий: Хай палає свіча... хай палає Поєднає нас вона в цей час. Хай сьогодні спогади лунають. Пам'ять чиста, світла і велична Пісня й слово хай єднає нас. Гори, священна пам'яті лампадо, В урочій тиші під склепінням бань, Щоб не підкралось забуття, як зрада. Теплими погожими ночами зірки падають додолу, падають, але не розбиваються, бо застигають у повітрі, спалахкують, востаннє перемовляються перед тим, як піти у вічність. Але то не звичайні зірки, то зорі-Душі безневинно вбитих діток. Тож послухаймо про що гомонять зорі-душі. (Звучить повільна музика і повільно "випливають " три зіроньки) 1-а зірка: Мені заподіяли смерть за 5 колосочків. Було це літечком 33-го. Я з маленькою сестричкою Катрусею пішла на колгоспне поле по колосочки. Ой, як хотілося їстоньки... Катруся опухла від голоду, сиділа на межі і рученятами ловила волошку, щоб з'їсти її. Я озирнулась, зійшла з межі, зірвала один колосок, 2, 3,...5... І раптом схопив мене голова сільради і поволік до воза. Мене били, били, били... поки не забили. Забили за 5 колосочків, а було мені шість рочків. І Катруся моя теж померла, там, на межі. Тепер вона теж зіронька. (Діти беруться за ручки і танцюють, зупиняються) 2-а зірка. І мені хотілося їстоньки, мене Петриком звали. Спочатку померли мої бабуся і дідусь. З голоду вони опухли і здавалися дуже великими. Приїхали дядьки, повкидали їх на воза і повезли за село в ями. Мій таточко пішов до міста за хлібом і не повернувся - його дядько міліціонер з рушниці застрелив. Я в матінки все просив: "Відріж мені пальчика, я його з'їм, а то він не перекушується". Мама обнімала, цілувала мене, а з її великих запалих очей котились сльози. Надвечір мама помила нас з братиком, одягла в чисті сорочки, напоїла маковинням... І вже нас не стало. Петриком, Петриком мене звали. 3-я зірка. А я Андрійком був... Було мені три рочки. Мене матуся зарубала... З моїх ручок, з моїх ніжок холодець зварила, старших братиків і сестричок ним погодувала. А мою голівку до серденька притулила, люлі-люлечки співала, любим дитям називала... А через два дні моя рідна, люба мама в річці утопилась... (Беруться за ручки, кружляють) 1-а зірка: Ой, Уже світає! Полетіли, нам у рай пора... (Берут ься за ручки і вибігают ь) Лунає траурна музика, виходить дівчина в чорному одязі, читає монолог Романа Кзви "Голосіння матері". Мати: Мої синочки, доньки малолітні! Ви сині, мов німого неба синь, І як же так, у сонце щедрім квітні ви вмерли, Згинь же смерте, згинь, О, діти, діти, Ангели невиннії! Чом ви так тяжко й страшно мовчите? Ви вже ніколи рідній Україні Своїх сердець і душ не віддасте... Ви не розцвівши, згинули дочасне, Поклав у землю вас голодомор, Волала я, їх матінка до Спаса "Звільни нас від грабіжників-потвор. О, Боже правий! Ти мій вчуєш голос, спаси нас від проклятої чуми... Я ж бачу, як важкий достиглий колос Схилився над голодними дітьми". (Виходять ведучі) 1-й ведучий: Ще нагадає Мати-Україна, Ще приголубить діточок своїх... Яка ж бо перед Богом в нас провина? Який ми сотворили гріх? Чи той, що в нас поруйнували храми? Та руйнували їх не ми!!! Прийшли в наш край перевертні і хани Чинить страшну наругу над людьми. 2-й ведучий: За Петра, за Дмитра, за Антона, За Галин, за Оксан, за Докій, Не співала півча похоронна, Не лунали дзвони за впокій... Ні труни, ні хрестів, і ні тризни, Прямо в яму, навіки віків. Чорна сповідь моєї Вітчизни, І її затамований гнів. Можна секретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписувати історію. Та з пам'яттю народу нічого не вдієш. Після заборон, утисків, приниження людської гідності вона оживає, відроджується - що б там не було. З правдою нічого не вдієш. Не сьогодні це сказано: час народжувати і час помирати, час руйнувати і час будувати, час розкидати каміння і час збирати його, час мовчати і час говорити. Хай ці гіркі слова правди, народжені після десятиліть безмовності, ляжуть першим нашим каменем у підмурівок всенародного пам'ятника трагічній історії українського народу. 1-й учень: Боже Великий, Всевладний, Яви нам свою могуть, . Дай розпізнати Правду, Праведників не забудь. 2-й учень: Дивляться в твої очі Мільйони скатованих душ. Пригорни їх, посели на спочинок, Та їх сну не поруш. 3-й учень: Заступи нас і нашу державу, Од кривавих, лютих незгод. Всі ми - сущі, усопщі, прийдешні - Твій пшеничний, безсмертний народ! (Звучить молитва, всіх присутніх "причащають " хлібом) Надмогильні хрести, Надмогильні хрести Ніби зведені руки в небо... Господи, нам прости, Господи, їм прости, - Тим, що в муках пішли до тебе. Дай їм хліба й води, Вдосталь хліба й води, Щоб забули страшні наруги, Боже, не доведи, Боже, не доведи, Щоб той мор повторився вдруге. Надмогильні хрести, Надмогильні хрести По усій по моїй Україні, А під них - за село – Сім мільйонів лягло, А під ними - тіла їх тлінні. Надмогильні хрести Надмогильні хрести, Розмовляють і стогнуть, і плачуть . Господи, захисти, Од лих усіх захисти Нам славну праматір козачу. Землю дай засівать, Землю дай прикрашать Словом, ділом своїм, душею, Бо нам жить не роки, Бо нам жить віки, Милуватись й гордитися нею. Надмогильні хрести, Надмогильні хрести Ніби зведені руки в небо... Господи, нам прости, Господи, їм прости, - Тим, що рано пішли до тебе. (на сцену виходять усі учасники, кланяються і виходять зі сцени) Дякуємо за увагу.
