Гігієна легкої атлетикиЗміст: Вступ..............................................................................................3 1. Гігієнічні вимоги до місць занять фізичною культурою в школі..4 2. Гігієнічні вимоги до спортивних споруд.....................................7 3. Попередження перенапружень, травм і захворювань під час занять легкою атлетикою........................................................9 4. Попередження перенапружень, травм і захворювань під час занять спортивними іграми...................................................11 Список використаної літератури...................................................13 Вступ. Легкою атлетикою займаються мільйони людей. Різноманітність фізичних вправ, точність регулювання навантажень, відносна простота обладнання місць занять роблять легку атлетику масовим видом спорту, доступним людям будь-якого віку. Легка атлетика широко представлена у програмах фізичного виховання учнів і молоді, планах тренування з різних видів спорту, на заняттях фізкультурою осіб середнього і старшого віку. Секції легкої атлетики займають провідні місця у колективах фізичної культури, добровільних спортивних товариствах, у вищих і середніх навчальних закладах і т. д. Легка атлетика має важливе оздоровче значення, адже заняття в основному проводяться на свіжому повітрі, а у виконанні вправ бере участь більшість м'язів тіла. Легкоатлетичні вправи поліпшують діяльність опорно-рухового апарату, внутрішніх органів і систем організму в цілому. Завдяки заняттям легкою атлетикою можна набути спеціальних знань, поліпшити вміння керувати власними рухами, зробити їх швидкими і економними, удосконалити навички в доланні перешкод і т. д. Крім навчального легка атлетика має також виховне значення, бо правильна організація і методика проведення занять сприяє формуванню особистості людини, розвитку її моральних якостей, розумових здібностей та естетичного смаку. 1. Гігієнічні вимоги до місць занять фізичною культурою в школі. У відповідності з нормативними вимогами в школах передбачені спортивна зона та навчально-спортивні приміщення. Спортивна зона розташовується на ділянці школи не ближче ніж в 10 м від вікон різних приміщень школи. У неповній середній школі площа спортивної зони становить 5800-7900 м2. У середній школі в залежності від кількості учнів вона може становити від 4900 до 10700м2. У школах всіх типів у спортивній зоні розташовуються легкоатлетичний і гімнастичний майданчики. У середній школі (1176-1960 учнів) проектується майданчик для спортивних ігор і легкоатлетичних метань, а також комбінований майданчик для баскетболу, волейболу та інших ігор. У неповній середній школі (320 учнів) і в середній школі (392-984 учні) передбачений малий майданчик для спортивних ігор і легкоатлетичних метань. Навчально-спортивні приміщення школи включають в себе спортзали і розташовані при них 2 роздягальні, 2 душові, 2 туалети і 2 спеціальні кімнати: для викладачів і для збереження інвентаря. Розміри спортзалів залежать від типу школи. У неповній середній і середній школі (192-624 учні) проектується спортзал розміром 9?18?5,4 м. У середній школі (784-1176 учні) передбачений спортзал розміром 12?24?6 м. У середній школі (1568 учнів) планується 2 спортзали: один – 12?12?3 м, а другий 12?24?6 м. У середній школі на 1960 учнів також передбачені два спортзали: 12?12?3 та 15?30?6 м. Спортзали розміщують на першому поверсі ізольовано від навчальних секцій і секцій спальних приміщень (у школі-інтернаті). Вхід до спортзалу здійснюється безпосередньо з роздягалок або через окремий коридор з спортзалу або інвентарної кімнати передбачений вихід на спортивний майданчик (для виносу інвентаря або евакуації учнів). Основні гігієнічні вимоги до обладнання, опалення, вентиляції, освітленню та експлуатації спортзалів школи аналогічні загальним вимогам, що висуваються до звичайних спортзалів. Температура повітря у навчально-спортивних приміщеннях в залежності від кліматичних районів повинна мати наступні величини у спортивних залах – 15-17?С, роздягальнях при спортзалах – 19-22?С, душових – 25?С, роздягальнях при душових – 20-23?С, туалетах – 17-20?С. Гігієнічними вимогами до будівельних матеріалів для спортивних споруд є: низька тепло- і звукопровідність, незначна гігроскопічність. Дані фактори створюють сприятливий мікроклімат у приміщеннях. Ці якості залежать як від основних будівельних матеріалів, з яких будують стіни та перекриття, так і від оздоблювальних і облицювальних матеріалів. Нині найширше для будівництва спортивних споруд використовується залізобетон і цегла. Для оздоблення та облицювання широко використовуються синтетичні полімери, яким притаманні добрі звуко- і термоізоляційні властивості, вони красиві і є зручними для обробки. Разом з тим вони можуть виділяти токсичні речовини, що особливо небезпечно при виконанні фізичних вправ внаслідок посиленого дихання. На синтетичних матеріалах утворюються статичні електричні поля, які негативно впливають на здоров’я і працездатність спортсменів, особливо при тривалому і повторному впливі. Для підлог у спортзалах краще використовувати дерев’яне покриття. У роздягальнях, гардеробах, буфетних і масажних кімнатах підлогу краще покривати лінолеумом, який дозволяє проводити прибирання. Таке покриття також забезпечує добру теплоізоляцію. У приміщеннях, де потрібна добра водоізоляція – душових, туалетах, ваннах – підлога покривається керамічною плиткою або цементом. У легкоатлетичних і футбольних манежах, критих стадіонах сьогодні використовують покриття з синтетичних матеріалів – тартану, рекартану, які мають високі пружноеластичні властивості, потрібні для бігу і зручні для механічного прибирання. Стіни спортзалів фарбуються масляними фарбами на висоту не менше 1,8 м. Вони зменшують затримку пилу і зручні для вологого прибирання, проте масляна фарба знижує повітропроникність стін, погіршує вентиляцію приміщень, сприяє підвищенню вологості. Тому, як правило, для покриття стін застосовують також і клеєву фарбу (вище 1,8 м). Доцільно використовувати фарби світлих тонів з матовою поверхнею (світло-жовті, світло-зелені), які сприяють кращому відбиванню світлових променів і створенню розсіяного рівномірного світла. До того ж, світлі тони тонізуюче впливають на нервову систему і створюють сприятливий емоційний фон у тих, хто займається. Стеля в спортзалі, де відбуваються ігри, повинна фарбуватися масляною фарбою, оскільки вона стійкіша до ударів м’яча, ніж побілка та клеєва фарба. 2. Гігієнічні вимоги до спортивних споруд. Спортивні споруди поділяються на основні (група А) і допоміжні (група Б). Серед основних споруд виділяють відкриті і закриті, окремі (для одного виду спорту) і комплексні (декілька окремих споруд, які об’єднані територіально). Загальними гігієнічними вимогами до всіх спортивних споруд є: розташування та орієнтація, транспортна доступність, планування, стан оточуючого середовища – повітря, вода, ґрунт, зелені насадження, обмеження шумових подразників, мікроклімат (температура, вологість, рух повітря, радіація). Спортивні споруди будуються з навітряного боку від об’єктів, які забруднюють повітря. Відкриті спортивні споруди бажано розташовувати на південних схилах з деяким нахилом. Забруднення ґрунту не повинно досягати тої міри, коли втрачається його спроможність до самоочищення. До спортивних споруд повинні бути зручні під’їзні шляхи громадського транспорту, які зменшують тим, хто займається там спортом, час на дорогу і забезпечують достатній потік глядачів на змагання. У створенні сприятливих гігієнічних умов важливу роль відіграють зелені насадження. Вони повинні оточувати спортивні майданчики. Вибирають породи дерев і чагарників, які відповідають кліматичній зоні і мають добру пилезахисну спроможність (тополі, каштани, акації). Зелені насадження знижують забрудненість повітря на 40-60% влітку і 10-15% взимку, захищають від вітру, виділяють ароматичні речовини, створюють сприятливий естетичний фон. Під час будування спортивних споруд повинна враховуватись їх орієнтація щодо сонця, від якого залежить величина радіації, яка надходить у приміщення. Опромінення прямим сонячним промінням спортивних приміщень знижує бактеріальну забрудненість і повинно тривати не більше 3 год на добу. Оптимальна орієнтація вікон повинна бути на південь і південний схід, а повздовжня вісь критої споруди – зі сходу на південний захід. Орієнтація спортивних споруд залежить від напрямку домінуючих вітрів. У північних районах рекомендується надавати такої форми будівлям (овал, напівсфера), щоб вітри ніби обтікали їх, а вікна не виходили в бік домінуючих вітрів. На відкритих спортивних спорудах напрямок домінуючого вітру повинен бути поперечним щодо поздовжньої вісі. При плануванні спортивних споруд повинні враховуватись кліматичні умови. У південних районах перевагу надають павільйонному розташуванню приміщень, яке забезпечує кращу вентиляцію. Перед вікнами висаджують дерева, які затримують надмірну сонячну радіацію. До складу спортивних споруд входять допоміжні споруди і приміщення – гардероби, буфети, роздягальні, душові, туалети, приміщення для лікарів і відновних заходів, для викладачів і адміністрації тощо. Шляхи руху спортсменів і глядачів повинні проходити окремо. З роздягальні повинен бути обов’язково вихід до туалету і душової (ці приміщення повинні бути роздільними), до спортзалу. 3. Попередження перенапружень, травм і захворювань під час занять легкою атлетикою. Легка атлетика поєднує різні за структурою та впливом на організм фізичні вправи. Їх можна поділити на дві великі групи: аеробної спрямованості (стаєрський, марафонський біг, спортивна ходьба), які вимагають загальної витривалості; анаеробної спрямованості (спринт, метання, стрибки), які вимагають швидкісно-силових якостей. Біг на середні дистанції займає проміжне місце і залежить як від аеробного, так і анаеробного забезпечення. Гігієнічні вимоги до проведення занять з легкої атлетики полягають у наступному: 1. У підготовчій частині тренування спринтерам, стрибунам, метальникам, багатоборцям варто приділити особливу увагу якісній підготовці суглобового апарату. У спринтерів і стрибунів часто спостерігаються розтягнення, надриви і розриви м’язів і сухожилок стегна, гомілки (ахілового сухожилля), зв’язок гомілковостопного суглоба; в стрибунів у висоту частіше відбуваються розтягнення і розриви зв’язок гомілковостопного та колінного суглобів, травми хребта в шийному та поперековому відділах. Для бігунів на довгі дистанції типовими є пошкодження м’язів і сухожилок стопи та гомілки через мікротравматизацію та перевтому; у метальників – розтягнення та розриви зв’язково-м’язового апарату суглобів рук і м’язів спини. 2. Кожен вид легкої атлетики (крім багатоборства) має певну відносно вузьку спрямованість, що вимагає розвитку переважно однієї рухової якості за участю головним чином однієї м’язової групи. Тому для легкоатлетів необхідно застосовувати компенсовані вправи для підтримання інших рухових якостей (крім основної) і всіх м’язових груп на функціональному рівні, який необхідний для ефективного виконання вправ спортивної спеціалізації і для збереження здоров’я. 3. Тривалий біг по твердому покриттю (асфальт) негативно відбивається на опорно-руховому апараті (плоскостопість, травми гомілковостопного суглобу, запалення окістя). Спостерігається виділення крові з сечею (механічний гемоліз). Тому бігати потрібно по спеціальному покриттю (тартан, рекортан); тренування на місцевості краще проводити на паркових і лісових стежках. Потрібно застосовувати спеціальні вправи, що зміцнюють склепіння ступні (багатоскоки, імітація та виконання окремих елементів основних вправ); корисним буде використовування ортопедичного взуття та амортизаторів. 4. Температура повітря в приміщенні повинна становити +14-17?С, відносна вологість – 30-60%, рух повітря – до 0,5 м/с. 5. Ранкова зарядка повинна проводитися по типу тренування із загальної фізичної підготовки з малим навантаженням, що сприяє підготовці до основного тренування. Як правило, це аеробна розминка для підготовки серцево-судинної системи і активізації обмінних процесів у тканинах. Варто включати в ранкову зарядку вправи для профілактики плоскостопості. Після неї обов’язково виконуються загартовуючи водні процедури, оскільки легкоатлетам доводиться тренуватися і виступати в складних метеорологічних умовах. 6. Харчування легкоатлетів залежить від спортивної спеціалізації. Найбільші енерговитрати у стаєрів, марафонців, ходоків. Калорійність добового раціону становить 70-76 ккал/кг. У спринтерів і стрибунів енерговитрати нижчі і калорійність раціону в них 65-70 ккал/кг. 4. Попередження перенапружень, травм і захворювань під час занять спортивними іграми. Спортивні ігри вимагають від спортсменів високих швидкісно-силових якостей, швидкісних дій, стрибучості, стрибкової витривалості, доброї координації в поєднанні з відмінними психофізіологічними якостями – ігровим мисленням, спроможністю швидко приймати рішення і реалізовувати їх раціональних рухових діях. В розробці раціонального режиму дня спортсменів-ігровиків потрібно планувати 30-40 хв між підйомом і зарядкою. В ігровиків, на відміну від спортсменів інших спеціалізацій, зарядка включає вправи з м’ячами і деякі ігрові дії, тому вона триває дещо довше. У перерві між підйомом і зарядкою потрібно випити чай, кофе і з’їсти печиво або інші продукти, які легко перетравлюються. Основні тренування потрібно планувати на ту годину доби, коли будуть відбуватися календарні ігри. При цьому тренування повинні проводитися за будь-якої погоди. Час відходу до сну після змагань потрібно планувати з урахуванням того, що ігри, як правило, закінчуються вечором і гравці звичайно схвильовані спортивною боротьбою. Особливу увагу необхідно приділити організації денного сну. Спеціальна підготовка і змагання в спортивних іграх, як правило, проводиться у приміщеннях (зали, манежі, палаци спорту), тому для загартовування і розвитку витривалості спортсменів частина загальнофізичних та ігрових тренувань потрібно проводити на свіжому повітрі. У процесі підготовки і особливо після напружених турнірів рекомендується влаштовувати профілактичні періоди активного відпочинку з виконанням занять на місцевості, щоби гравці добре відпочили і набули необхідної «психологічної свіжості». У відновних заходах важливе місце повинно відводитися психоемоційному відновленню, використовуючи для цього спеціальні методи психологічного розвантаження і стимуляції (аутогенне тренування та ін.). Для ігрових видів спорту характерними є наступні травми: розриви і надриви м’язів, сухожилок і зв’язок, розтягування, вивихи. Вони виникають під час зіткнень, падінь, ударів м’яча. Аналіз травматизму в спортивних іграх (крім футболу), який зробила швейцарська страхова агенція за 2 роки, показав, що з 401 спортивної травми були отримані до 12 год 30 хв 12%, з 12.30 – до 18.30 – 29,5%, після 18.30 – 58,5%; 12,5% отримані з понеділка по п’ятницю, 15,5% - в суботу, 22% - у неділю; влітку – 32,9% травм, взимку – 33,4%, навесні та восени – 33,6%. Профілактика полягає у належній розминці, яка забезпечить розігрів м’язів і підвищить їх еластичність, удосконаленні техніки і загальної фізичної підготовки спортсменів, виконанні гігієнічних вимог до місця занять. Спортсмени-ігровики особливо під час занять у приміщеннях знаходяться в досить щільному контакті, тому підвищується небезпека розповсюдження інфекцій по повітрю. Профілактика полягає в ізоляції хворого, провітрювання і прибирання приміщень, загартовування спортсменів. Харчування повинно містити 63-68 ккал/кг на добу. В мінливих умовах розкладу змагань бажано по можливості зберегти режим харчування, оскільки організму потрібний відносно тривалий час для адаптації до нового режиму харчування. Одяг футболісті і хокеїстів передбачає спеціальні захисні засоби для попередження травм (щитки, прокладки, каски, маски у воротарів та ін.). У волейболі, баскетболі, гандболі використовуються наколінники, які захищають колінний суглоб від травм. Температура повітря в спортивному залі повинна бути +15-16?С, відносна вологість повітря 30-60%, повітря завдяки вентиляції повинно змінюватися 2-3 рази на годину. Список використаної літератури: 1. Бенедь В.П., Ковальчук Н.М., Завацький В.І. Цілеспрямовані дії фізичних вправ на розумову працездатність людини: Навчальний посібник. – Луцьк: Надстир’я, 1996. – 104 с. 2. Борисенко А.Ф., Цвек С.Ф. Руховий режим учнів початкових класів: Навч.-метод. посібник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Рад.шк., 1989. – 190 с. 3. Булатова М.М., Платонов В.Н. Спортсмен в различных климато-географических и погодных условиях. – К.: Олимпийская литература, 1996. – 176 с. 4. Вайнбаум Я.С. Гигиена физического воспитания: Учеб. пособие для студентов фак. физ. воспитания пед. ин-тов. – М.: Просвещение, 1986. – 176 с. 5. Зільман С.Л., Зільман В.Л., Шевченко С.М. Гігієнічне виховання учнів: Посібник для вчителів. – К.: Рад.шк., 1988. – 123 с. 6. Куколевский Г.М. Гигиена физкультурника. – М.: Медицина, 1971. – 80 с. 7. Лаптев А.П., Малышев И.Н. Практикум по гигиене: Пособие для институтов физической культуры. – Изд. 2-е, перераб. – М.: Физкультура и спорт, 1981. – 151 с. 8. Лаптев А.П., Минх А.А. Гигиена физической культуры и спорта: Уч-ник для ин-тов физ. культуры. – М.: Физкультура и спорт, 1979. – 288 с.: ил. 9. Омельяненко В.Г. Лекції і лабораторні заняття з гігієни шкільної і фізичних вправ: Навчальний посібник. – Тернопіль: Видавничий відділ ТДПУ, 1999.–140с. 10. Физиология оздоровительного бега / Фурман Ю.Н. – К.: Здоров’я, 1994. – 208 с.
