.: Menu :.
Home
Реферати
Книги
Конспекти уроків
Виховні заходи
Зразки документів
Реферати партнерів
Завантаження
Завантажити
Електронні книги


????????...

 
��������...
Демографічні проблеми України і їх вплив на динаміку ВНП. - статистика ввп за 100 років 


Демографічні проблеми України і їх вплив на динаміку ВНП.

ЗМІСТ

     Вступ.
1.    Методологічні підходи і методи аналізу демографічних процесів і структур.
2.    Динаміка народжуваності і смертності на Україні.
3.    Методика викладання демографічних питань на уроках економіки в школі.
 

Вступ
Наприкінці XX сторіччя людство зіткнулося з безліччю життєво важливих і важко-розв'язуваних проблем. XXI сторіччя може стати викликом людству, якого ще не знала світова історія. Прогресуючий розпад біосфери, безжальне нищення величезної кількості видів флори й фауни (зооцид), необоротні порушення глобального кліматичного гомеостазу, масовий голод у країнах "третього світу", загроза пандемії СНІДу — більшість цих проблем є наслідком агресивної, конфліктної й руйнівної експансії людини в природний простір, дедалі більших антропогенних навантажень на біосферу планети, а в першу чергу прискорення темпів зростання чисельності світового населення в другій половині XX сторіччя, широко відомого як "демографічний вибух". Усі головні глобальні проблеми людства так чи так пов'язані з проблемою зростання населення планети, яке ніколи раніше не збільшувалося такими швидкими темпами.
На тлі лякаючої перспективи майбутнього "демографічного потопу" й розпаду біосфери планети, не здатної більше нести на собі тягар дедалі численнішого людства, зниження кількості населення в Україні, відзначене вперше 1993 року, може бути поціновано невтаємни-ченими як акт демографічної поміркованості нації.



1. Методологічні підходи і методи аналізу
демографічних процесів і структур.

Цілі й завдання демографічного аналізу. Історія розвитку методологічних підходів і методів демографічного аналізу налічує понад 300 років. Багато які класичні методи, розроблені на світанку демографії, зберігають неперебутне значення й донині. Достатньо згадати теорію побудови таблиць смертності за причинами, розроблену Д.Бернуллі ще у XVIII сторіччі, яка відповідає найсуворішим сучасним вимогам. А проте методи демографічного аналізу постійно оновлюються й розширюються у зв'язку зі зростанням вимог до точності обробки вихідної інформації про процеси відтворення населення, до строгості вимірювальних процедур, поняттєвого апарату й термінології, до адекватності використовуваних для аналізу й прогнозу демографічних моделей.
У вітчизняній літературі здавна склалася традиція критичної оцінки мето-дів демографічного аналізу, пов'язана з іменами М.В.Птухи, Ю.О.Корчак-Чепурківського, А.П.Хоменка та інших. Низка методологічних проблем демографічного аналізу залишається досі нерозв'язаною. До них, зокрема, належить проблема взаємозв'язку реальних демографічних процесів та їх відображення системою демографічних показників або демометричних моделей. Потребують розвитку методологічні принципи перспективного обчислення населення, а прийоми потенційної демографії — ширшого розповсюдження.
Демографічний аналіз є розділом демографії й слугує цілям вивчення процесу зміни генерацій людей та чинників, що його детермінують. Залежно від об'єкта дослідження розрізняють аналіз народжуваності, смертності, шлюбності та припинення шлюбу, відтворення та зростання населення загалом, а також життєвого циклу сім'ї. За мірою охоплення в демографічному аналізі виокремлюють вивчення кількісних співвідношень між демографічними процесами, структурами і зростанням населення у часі та дослідження  впливу  на  ці  процеси  й  структури  соціально-економічних, соціально-психологічних, екологічних, політичних та інших чинників. Залежно від підходу до зміни населення у часі використовують або поздовжній аналіз (вивчення частоти демографічних подій у житті когорти, але у різні періоди), або поперечний аналіз (вивчення цієї частоти у різних когорт, але в той самий календарний період).
Метою демографічного аналізу є оцінка масштабів та особливостей процесів, що відбуваються в населенні, з'ясування їх закономірностей і  причинно-наслідкових зв'язків, а також передбачення їх подальшого розвитку. Кількісна оцінка цих процесів здійснюється з обов'язковим урахуванням їх якісних особливостей.
Поперечний та поздовжній аналізи. Перші спроби кількісного вивчення зміни генерацій були здійснені Е.Галлеєм наприкінці XVII сторіччя (1693 рік) і пов'язані з вивченням смертності. У середині XIX сторіччя мірою нагромадження статистичних даних про вік живих та померлих А.Кетле й незалежно від нього У.Фарр запропонували побічний метод розрахунку вікових коефіцієнтів смертності для конкретного календарного періоду, який дістав назву поперечного аналізу. Пізніше Р.Бек і Р.Кучинський поширили цей підхід на народжуваність.  До  середини  XX  сторіччя  поперечний  аналіз залишився найрозповсюдженішим і широко застосовувався для оцінки демографічної ситуації. Не втратив він свого значення й сьогодні.
Поперечний  аналіз,  відомий також під  назвою методу умовної або гіпотетичної генерації,  — спосіб вивчення демографічних процесів для нетривалого  календарного  періоду  (звичайно   1—2  роки),  ґрунтований на умовному припущенні, що для сукупності осіб, що живуть у цьому періоді впродовж усього її подальшого життя  (або  перебування  в певному  демографічному стані) інтенсивність демографічних процесів у кожному віці відповідатиме існуючій у цей календарний період. При цьому осіб різного віку що живуть у цьому календарному періоді, розглядають як немовби  приналежних до тієї самої генерації. На цьому припущенні й грунтується концепція умовної або гіпотетичної генерації. Умовна генерація — абстрактне поняття, використовуване в аналітичних цілях при оцінці існуючої або перспективної демографічної ситуації.
Поперечний аналіз — найпоширеніший методичний прийом демографічного описання та аналізу. Багато які показники, з якими сьогодні має справу демографія,  розраховують для  умовної генерації. Більшість опублікованих окремих демографічних характеристик для конкретного календарного періоду (року) — шереги вікових коефіцієнтів народжуваності, смертності, шлюбності, показники демографічних таблиць, а також узагальнюючі демографічні  показники — сумарний коефіцієнт народжуваності, середня тривалість майбутного життя, брутто- та нетто-коефіцієнти відтворення населення — звичайно обчислюють для гіпотетичної, а не реальної генерації. Вони дають уявлення про сучасний стан демографічних процесів і збігаються з відповідними показниками реальних генерацій лише у стабільному населенні. Динаміка демографічних показників, побудованих за схемою гіпотетичної генерації, відчуває постійний вплив змін інтенсивності демографічних процесів у реальних генераціях, що складають їх.
Показники умовної генерації як вимірники особливо широко використовували 20—30-ті роки нашого сторіччя. Проте компенсаційне збільшення народжуваності після другої світової війни показало, що спостережувані коливання у народжуваності по календарних періодах не можуть бути пояснені на підставі показників гіпотетичної генерації. В методиці побудови вимірників народжуваності виникли нові проблеми у зв'язку з широким розповсюдженням внутрішньосімейного регулювання дітонародження. Ця обставина викликала необхідність розвитку нового напрямку демографічного аналізу — поздовжнього аналізу спертого на дані щодо реальної, а не умовної генерації.
 Уявлення про поздовжній аналіз як про спосіб дослідження сукупності осіб, що водночас увійшли в певний демографічний стан, було сформульоване 1875 року В.Лексисом стосовно шлюбності реальних когорт. Цей підхід був використаний Р.Беком 1885 року при побудові таблиці припинення шлюбу, а 1897 року Г.Майр запропонував будувати таблиці шлюбності по роках укладання шлюбу.  Вивчення  смертності  реальних  генерацій здійснив уперше І927 року англійський актуарій У.Деррік. Перші спроби вивчення народжуваності у різних когортах були здійснені 1934 року англійським статистиком К.Д.Ричем.
Поздовжній аналіз смертності введено в практику демографічних досліджень американським актуарієм Л.І.Дубліном та американським демографом М.Спігелменом, а народжуваності — П.К.Уелптоном та американським статистиком Н.Райдером у 1950-ті роки. П.К.Уелптон уперше відзначив відмінності між гіпотетичними та реальними когортами й запропонував терміни "поздовжній аналіз" та "поперечний аналіз". У сучасній демографії поздовжній аналіз застосовують достатньо широко. В Україні поздовжній аналіз був використаний В.С.Стешенко для вивчення народжуваності.
 Поздовжній  аналіз,  відомий також як когортний метод або метод реальної генерації, є способом вивчення демографічних процесів, за якого їх описують та аналізують у когортах, тобто сукупностях людей, котрі одночасно ввійшли в якийсь демографічний стан. Кожна когорта визначена демографічною подією, настання якої об'єднує людей в когорту, та календарним періодом її формування. При цьому при описанні та аналізі того чи того демографічного процесу періодом формування реальної когорти вважають період настання демографічної події, яка передувала тій події, частоту якої вимірюють. Отже, в реальній когорті всі демографічні події, настання яких об’єднує людей у когорти, відбуваються у певному інтервалі календарного часу, а можливі наступні події, частоту яких вимірюють, розтягнуті у часі в майбутнє стосовно календарного періоду формування. Наприклад, при описанні розлучуваності у реальній шлюбній когорті розглядають сукупність осіб, які уклали шлюб у конкретному календарному періоді, та розлучення у цій когорті за період наступного шлюбного життя, розподілені по шлюбу на момент кожного розлучення.  На відміну від реальної  когорти періодом формування гіпотетичної когорти вважають період настання тієї демографічної події, частоту якої вимірюють. Так, смертність гіпотетичної когорти 1994 року — це смертність усіх людей, котрі померли цього року, але народилися впродовж низки попередніх років.
У поздовжньому аналізі демографічні події розглядають в їх природній послідовності як такі, що відбуваються в житті однієї когорти або групи найчастіше — когорт за роком народження (при вивченні всіх демографічних процесів) або шлюбних когорт (при вивченні народжуваності та припинення шлюбів). При графічному поданні це відповідає зображенню сукупності подій на демографічній сітці вздовж ліній життя. Звідси й походить назва методу.
При поперечному аналізі демографічні події, що відбулися водночас, але за різної тривалості демографічного стану, розглядають як такі, що відбуваються в одній гіпотетичній генерації, яка немовби проживає життя за умов конкретного часу. При графічному поданні це відповідає зображенню сукупності подій на демографічній сітці впоперек ліній життя, звідки, й назва методу. Схема двох різновидів аналізу — поздовжнього та попер подана на рис.1.
Частота, з якою відбуваються демографічні події в різні періоди життя, розрізняється для окремих етапів її існування й залежить від умов того часу, коли когорта проживає той чи той період, а також від умов усіх попередніх періодів. При порівнянні частоти демографічних подій у різних когорт на різних етапах їх життя за допомоги поздовжнього аналізу можна отримати точніше уявлення як про вплив зміни умов життя на динаміку демографічних процесів так і про саму цю динаміку. При використанні поперечного аналізу, коли на показниках для одночасно існуючих когорт позначаються й умови конкретного часу, й попередня історія життя когорти, їх вплив на динаміку демографічних процесів виміряти без викривлень неможливо.
У тих випадках, коли демографічна поведінка якихось когорт різко змінюється у порівнянні з попередніми, застосування поперечного аналіу небажане, позаяк він може викривити або затушувати справжню динаміку  демографічного процесу.
Поздовжній аналіз і поперечний аналіз розрізняють за спосрбом обчислення   показників.  У  поздовжньому аналізі  головним  показником  є чистота демографічних подій у осіб, приналежних до певної когорти. У поперечному ж аналізі головний показник — частота подій за тривалістю демографічного стану впродовж конкретного календарного року. Відносні показники частоти
подій  (демографічні  коефіцієнти)  у  поперечному аналізі  обчислюють,  зіставляючи кількість подій із середньорічною чисельністю конкретної групи населення, у поздовжньому ж аналізі — з кількістю тих осіб з конкретної когорти, хто дожив до початку відповідного календарного року. Маючи потрібні дані, можна обчислити будь-які характеристики демографічних про-цесів, включаючи коефіцієнти відтворення населення, як для реальних, так і
для гіпотетичних генерацій, але збігаються вони лише у стабільній генерації.

                                                   
                                                     Гіпотетична генерація
                   

                   


               
                   

               
                   


Календарний час.
Поздовжній аналіз                          Поперечний аналіз
Рис.1. Загальна схема поздовжнього та поперечного аналізу.

Джерелами даних для поперечного аналізу є матеріали поточного обліку, для поздовжнього аналізу — ретроспективні дані, отримані при перепису або спеціальних обстеженнях, або дані поточного обліку за низку років, опра-цьовані у розрізі генерацій.
Істотний недолік поздовжнього аналізу полягає в тому, що результати ретроспективного спостереження відстають від реальних процесів. І повністю демографічна історія когорти стає відомою тільки тоді, коли вона виходить з розглядуваного демографічного стану, але тоді дані становлять лишень  історичний інтерес. Когорти ж, які ще не вийшли з розглядуваного стану, можуть спостерігатися тільки до тих значень його тривалості, яких вони досягли на момент спостереження.
Поздовжній аналіз має переваги при вивченні тих процесів, за яких події в  генерації відбуваються на порівняно невеликому проміжку часу, наприклад, при вивченні народжуваності та шлюбності, що тривають у генерації 20-25 років. Інша важлива перевага поздовжнього аналізу полягає у можливості вивчення календаря демографічних подій (розподілу подій по періодах життя когорти) та зміни цього календаря під впливом тих чи тих умов, чого не може забезпечити поперечний аналіз. Останній же, навпаки, відображає сучасний стан, проте не виявляє впливу історії розглядуваної когорти на сьогоднішні показники, що вельми важливо у тих випадках, коли вона, ця історія, визначає поточний стан.
Обидва різновиди демографічного аналізу мають свої сильні та слабкі боки. Не віддаючи переваги жодному з них, зауважимо, що для глибокого вивчення динаміки демографічних процесів доцільно використовувати комбінацію їх прийомів.
Демографічні сукупності, які характеризують чисельність когорти на різних етапах її життя, та кількості подій, які змінюють її чисельність на різних етапах можуть бути зображені на демографічній сітці для випадків як реальної, так і  гіпотетичної когорт.
     Теоретичні моделі стабільного населення. Для будь-якого відомі тривалі періоди часу, коли режим народжуваності та порядок  вимирання, зазнаючи періодичних і випадкових коливань, залишалися проте в середньому практично незмінними. Відтворення населення у цьому разі може бути описане з достатньою точністю за допомоги теоретичної моделі стабільного  населення, яке характеризують незмінні у часі вікові інтенсивності народжуваності, смертності та вікової структури населення. Стабільне населення розглядають  як  закрите або,  іншими  словами, як  таке,  що  не знає міграційних процесів.
Стабільне населення є спрощеним, схематичним зображенням реальних взаємозв'язків демографічних процесів і вікової структури населення. Теорія стабільного населення дозволяє аналізувати закономірності відтворення населення за різних гіпотез природного приросту населення, її застосовують як підставу для розрахунку інтегральних характеристик режиму відтворення населення: істинного коефіцієнта природного приросту, істинних коефіцієнтів народжуваності та смертності. Теорію стабільного населення також використовують  для аналізу взаємного впливу режиму народжуваності та порядку вимирання, з одного боку, і вікової структури населення — з іншого. Вона також дістає застосування  у демографічних  розрахунках  І  прогнозах  за відсутності вірогідних статистичних даних про населення й, крім того, ввіходить як складова до інших демографічних та економічних моделей.                                       Застосування теорії стабільного населення в демографічному аналізі грунтується на трьох його властивостях: воно має незмінний у часі коефіцієнт
природного приросту населення; кожному сполученню режиму народжуваності та порядку вимирання відповідає єдине стабільне населення з тільки йому притаманними характеристиками режиму відтворення населення; у населенні,
в якому з певного моменту часу залишаються незмінними режим народжува-ності та порядок вимирання, поступово стабілізується й вікова структура.
Розробка теорії стабільного населення пов'язана з іменами Л.Ейлера, В.Борткевича, А.Лоткі. У працях Л.Ейлера ми подибуємо лише зародки цієї теорії. 1762 року він установив взаємозв'язки між чисельностями вікових сукупностей живих та померлих у населенні з незмінним порядком вимирання, коли кількість новонароджених зростає як експоненційна функція часу. Ці взаємозв'язки стали засадовими стосовно методу Л.Ейлера побудови таблиць смертності. Л.Ейлер є автором концепції закритого населення, йому належить також одна з перших спроб спрощеного, але такого, що враховує народжуваність, описання відтворення населення (1741 р.). Слідом за Л.Ейлером включив народжуваність до описання відтворення населення В.Лексис, котрий заклав підвалини для розрахунку показників відтворення й головним чином нетто-коефіцієнта відтворення. Р.Бек обчислив нетто- та брутто-коефіцієнти відтворення населення Берліна (1884 р.) і побудував першу таблицю народжуваності.
Завершення розробки теорії стабільного населення відбулося у першій третині XX сторіччя. У статті В.Борткевича, присвяченій співвідношенню чисельності чоловіків та жінок у населенні загалом та в окремих вікових групах, опублікованій 1911 року, наведений перший систематичний виклад теорії стабільного населення. Завершення розробки цієї теорії пов'язане з іменем американського демографа А.Лоткі, котрий у своїх працях 1907—1939 років ( і пізніше — до 1948 року) виклав усі головні тези теорії та властивості стабільного населення. Великий внесок у розробку методів практичного застосування теорії стабільного населення зробили вітчизняні демографи С.О.Новосельський, В.В.Паєвський, А.Я.Боярський, І.Г.Венецький та інші.
Стабільне населення є центром системи теоретичних населень, кожне з яких характеризується постійністю у часі певних параметрів режиму відтво-рення. До них належать: експоненційне населення, квазістабільне населення, частково стабільне (напівстабільне) населення та стаціонарне населення.
   Населення, в якому незмінні в часі темп зростання та один з двох параметрів його відтворення  — вікова структура або функція доживання, називають
експоненційним. Воно посідає центральне місце в теорії стабільного населення, позаяк дає можливість аналітичне виразити головні взаємозв'язки між  параметрами відтворення.
Стабільне населення, в якому незмінна тільки вікова структура, частково стабільним (або напівстабільним) населенням. У квазістабільному населенні кожної миті часу існують майже ті самі співвідношення між  віковою структурою населення, коефіцієнтом народжуваності, смертності та загальним коефіцієнтом природного приросту, що й у певному експоненційному  населенні. Обидва терміни — і квазістабільне, і частково стабільне (напівстабільне) населення — введені в науковий обіг французьким демографом Ж.Буржуа-Піша й використовуються в публікаціях ООН відповідно з 1958 та з 1966 року. І модель напівстабільного, і модель квазістабільного населення є подальшим узагальненням теорії стабільного населення й відображають такий етап у розвитку реального населення, коли зниження рівня смертрості ще не супроводжується зниженням вікової народжуваності.
На відміну від квазістабільного населення, властивості якого вивчають на підставі емпіричних спостережень і розрахунків, теорія частково стабільного населення має строгий математичний дедуктивний характер. Зокрема, існує доказ того, що населення, в якому вікові інтенсивності смертності в усіх вікових групах  знижуються  рівномірно,  є  частково стабільним  населенням.Така ситуація виникає на першій стадії демографічного переходу, коли смертності від деяких екзогенних причин знижується, що майже однаково впливає на смертність у всіх вікових групах населення. По суті, частково стабільне населення — це формальне обгрунтування квазістабільног населення й має ту саму царину застосування: демографічні розрахунки різного роду для населення країн Азії, Африки та Латинської Америки, що розвиваються, де до 1960 року була відсутня вірогідна демографічна статистика або ж її дані були неповними.
Стаціонарне населення є окремим випадком стабільного населення за незмінної чисельності населення та істинного коефіцієнта приросту, дорівнюваного нулю. Теорія стаціонарного населення вивчає систему співвідношень між чисельностями різних сукупностей новонароджених, живих, померлих та ймовірностями смерті (доживання) та народження. Ці співвідношення використовують при побудові різноманітних демографічних таблиць і передусім таблиць смертності.
Істинний коефіцієнт природного приросту населення, відомий також як коефіцієнт Лоткі, є коефіцієнтом природного приросту стабільного населення відповідного конкретному режиму відтворення населення. Коефіцієнт Лоткі є засобом аналізу демографічної ситуації шляхом проекції її на майбутню динаміку населення. Засадовою стосовно аналізу демографічної ситуації за допомоги моделі стабільного населення є проекція на перспективу особливостей відтворення населення у певний період на підставі умовного припущення, що вікові інтенсивності народжуваності та смертності у населенні залишаться незмінними й по деякому часі населення стане стабільним.
  У стабільному населенні інтенсивності народжуваності та смертності для реальної та гіпотетичної генерацій збігаються.  У практиці демографічних
розрахунків переважають дані для гіпотетичної генерації, які характеризують вікові інтенсивності народжуваності та смертності у населенні у певний період. На підставі цих даних і будують модель стабільного населення, яку викорис-товують в оцінці демографічної ситуації. Результати розрахунків для гіпотетич-ної генерації можуть певною мірою викривлювати реальну картину.
Одним з узагальнень моделі стабільного населення є стабільне населення з урахуванням міграції. Засадовим стосовно нього є не відмова від вихідної концепції закритого населення, а аналіз його окремих частин — субнаселень, пов'язаних міграційними потоками з незмінними віковими інтенсивностями виїзду. За допомоги такої моделі стає можливим виміряти, бодай приблизно, роль кожного з трьох процесів — народжуваності, смертності та міграції — у формуванні чисельності та складу населення.
Фактична структура населення конкретної миті може істотно відрізнятися від структури відповідного йому режиму відтворення стабільного населення. Постала на конкретний момент структура населення відображає всі зміни режиму відтворення, що відбувалися в минулому; міграційні процеси з їх вибірковим стосовно статево-вікових груп характером; війни тощо. А проте знання розмірів стабільного населення, відповідного конкретному режиму відтворення, має і наукове, і прикладне значення: воно дає розуміння законо-мірностей і характеру самого відтворення населення, з одного боку, та дозволяє здійснити практичні розрахунки різних нормативів, пов'язаних із структурою населення, — з іншого.
Потенційна демографія — новий напрямок демографічного аналізу, її головні принципи сформульовані швейцарським демографом Л.Гершем у низці публікацій, перша з яких з'явилася 1940 року. Потенційна демографія виросла з тих труднощів, які супроводжували розвиток традиційної демографії. Методи потенційної демографії відображають принципово новий підхід до вивчення демографічних процесів і є додатком до вже існуючих методів їх дослідження.
Труднощі й протиріччя традиційної демографії зумовлені здебільшого прийнятою одиницею аналізу, якою є окрема людина. За такого підходу виявляється, що старий має таку саму вагу, як і новонароджений. Між тим вікова структура населення справляє істотний вплив на перебіг і характер демографічних процесів, позаяк з точки зору можливості народити дитину, укласти шлюб, ймовірності померти тощо окремі вікові групи не рівноцінні. Так найбільше значення для народжуваності мають особи, котрі перебувають поточного моменту в дітородному віці; значно менший вплив справляють на цей процес діти, з яких тільки частина доживе до дітонароджувального віку; старі ж до дітонародження взагалі не мають стосунку. Так само, коли йдеться
про шлюбність, молоді генерації мають найбільше значення, поза як частота укладання шлюбу серед них є найвищою. Що ж стосується смертності, то найбільший вплив на її рівень справляють новонароджені та старі, що характеризуються найвищою смертністю.
Труднощі виникають не тільки при визначенні відносних характеристик народжуваності, смертності або шлюбності, але також і при обчисленні деяких абсолютних величин, наприклад, природного приросту населення. Кількісно однаковий природний приріст населення може бути результатом різниці як між великою кількістю народжувань та великою кількістю смертей, так і між меншою кількістю народжувань і так само меншою кількістю смертей. Тому сама тільки величина природного приросту населення не може бути свідченням вгаразділого розвитку населення.
Може також трапитися, що за більш високої питомої ваги осіб дітонароджувального віку та низької питомої ваги старих кількість народжувань  перевищить кількість смертей, проте з плином часу процес старішання населення приведе до зниження кількості народжувань і зростання кількості смертей, у результаті чого все населення по завершенні певного періоду часу почне зменшуватися. У зв'язку з цими труднощами в інтерпретації величин природного приросту й виникла концепція нетто-коефіцієнта відтворення населення.
З часом з'ясувалося, що й нетто-коефіцієнт відтворення населення інколи виявляється ненадійним. Так, компенсаційна народжуваність у повоєнні роки зумовила відносно високий нетто-коефіцієнт відтворення  населення, який виявився скороминущим і не означав по суті зростання народжуваності.
Отже, головні труднощі традиційної демографії при описанні, поясненні та прогнозі демографічних процесів випливають здебільшого з того, що різні групи людей відрізняються не тільки за своєю народжуваністю, смертністю або  частотою укладання шлюбу в окремих вікових групах, але також і за віковою структурою. Потенційна демографія охоплює демографічний процес більш різнобічно, ніж традиційна демографія. Потенційна демографія виявляє такі аспекти розвитку населення, які традиційна демографія взагалі не аналізує. У парадигмі потенціалізму можливе несуперечливе пояснення багатьох з першого погляду безглуздих висновків, до яких може призвести застосування методів традиційної демографії. Крім того, потенційна демографія дозволяє порушувати такі  проблеми й аналізувати такі залежності, які перебувають поза межами можливостей традиційної демографії.
Потенційна демографія являє собою цінний і подеколи незамінний, додаток традиційної демографії.  А  проте її методи  застосовують у рідкісних випадках через трудоємність розрахунків. І хоча вони й не дістали широкого розповсюдження, їхні можливості як у демографічному, так і в соціально-економічному аналізі далеко не вичерпані.
Хоча загальновизнаним фундатором та ідеологом потенційної демографії й є Л.Герш, не можна не згадати, що її принципи були використані в Україні
ще 1930 року (за 10 років до появи першої праці Л.Перша) при оцінці письменності населення за переписами 1897, 1920 та 1926 років. Результати цієї роботи були опубліковані в книзі М.Авдієнка "Письменність людності України", що вийшла в Харкові 1930 року. Статистичне опрацювання матеріалів про населення, використаних у цій публікації, було здійснене А.П.Хоменком. Тому найбільш ймовірно, що саме він був автором та ініціатором застосування принципів потенційної демографії. Він, зокрема, обрахував часткові життєві потенціали для окремих вікових груп населення за ознакою його письменності, ці розрахунки дозволили оцінити у вартісному вираженні втрати народного господарства України у результаті неписьменності населення. Надзвичайно цікаві й плідні ідеї А.П.Хоменка так і не дістали подальшого розвитку: він був репресований і загинув 1939 року.
Потенційна демографія ще за життя Л.Герша зазнала вдумливої критики. На початку 50-х років Ж.Буржуа-Піша, проаналізувавши висновки потенційної демографії, показав, що їх доволі просто проінтерпретувати за допомоги давно відомих і широко застосовуваних у традиційній демографії показників. З його доведення випливало, зокрема, що величина середнього життєвого потенціалу населення близька до очікуваної тривалості життя середнього віку цього населення, а щорічне зменшення потенціалу населення, викликане смертями та старішанням, приблизно дорівнює чисельності цього населення. У зв'язку з цим, стверджував Ж.Буржуа-Піша, деякі висновки Л.Герша стають майже очевидними, а обчислювальні процедури зазнають істотного спрощення.
У результаті полеміки, що розгорнулася між французькими та швейцар-ськими демографами, була досягнута угода про те, що коли йдеться про точні розрахунки життєвого потенціалу, слід використовувати трудомісткі обчислення Л.Герша. Проте головні висновки, що випливають з розрахунків на підставі точних формул, можуть бути отримані й при використанні простіших і приблизних обчислень. Кілька таких спрощених формул вивів сам Ж.Буржуа-Піша. Найзначніший внесок у спрощення формул Л.Герша зробив польський демограф Е.Фільрозе, автор популярного методичного посібника з потенційної демографії. Ідеї потенційної демографії дістали розвиток у працях українського демографа С.І.Пирожкова, котрий розробив теорію трудового потенціалу й визначив утрати демографічного потенціалу України у ЗО—40-ві роки поточного сторіччя.
Отже, з точки зору потенційної демографії люди у різному віці мають різну вагу. Цією вагою є величина середньої тривалості майбутнього життя, або очікуваної тривалості життя.
Показник середньої тривалості життя є засадовим стосовно всієї системи показників потенційної демографії. Він показує середній час майбутнього життя особи, що досягла певного віку, із сукупності тієї чи тієї генерації за
Мов існуючого на конкретний момент часу рівня смертності. Тривалість
майбутнього життя розуміють як інтервал між певним віком та віком смерті.
Центральним поняттям та узагальнюючим показником потенційної демографії є життєвий потенціал, який характеризує кількість майбутніх років життя особи або групи осіб певного віку, обчислену за умови збереженя наявного рівня повікової смертності на підставі таблиць смертності. Життєвий потенціал вимірюють у людино-роках і він може бути розрахований як на весь період життя (повний потенціал), так і для певного його інтервалу (частковий потенціал).
Життєвий потенціал населення загалом або його окремих груп залежить від їх чисельності, структури за віком та середньої тривалості майбутнього життя  (повного чи  неповного).  У традиційній демографії використовують лишень один показник — величину чисельності всього населення або його окремих груп. Зміну життєвого потенціалу як усього населення, так і його окремих груп визначають такі чинники: кількість новонароджених та померлих, структура  померлих за віком, динаміка середньої тривалості життя для окремих  вікових  груп,  постарішання  населення,  чисельність  прибулих та вибулих та їхня вікова структура. У традиційній демографії зміни розмірів групи осіб визначають на підставі самої тільки кількості народжувань та кількості смертей, можливо, ще з урахуванням кількості емігрантів та іммігрантів.
Концепція життєвого потенціалу дозволяє також виміряти можливу тривалість різних демографічних і соціально-економічних станів у різні періоди життєвого циклу людини: потенціал перебування у шлюбі, тривалість періоду трудової діяльності тощо. Заслуговує на увагу підхід до інтегральної оцінки відтворення населення, запропонований польською дослідницею М.Рушкевич Вона розробила низку показників режиму відтворення населення, грунтованих на принципах потенційної демографії. Соціально-економічний  напрямок у використанні  методів  потенційної демографії репрезентований досі лише розробками потенціалів на період трудової діяльності та отримання освіти.
Структура життєвого потенціалу. За умов низьких параметрів режиму відтворення  населення,  коли  чисельність певних вікових груп змінюється неістотно й не справляє суттєвого впливу на приріст загального обсягу життєвого потенціалу, важливе значення має оцінка його структури. Для цих цілей у потенційній демографії обчислюють різні часткові потенціаліали. Як приклад наведемо обчислені українським демографом С.І.Пирожковим часткові потенціали для різних вікових груп і на окремі періоди життя населення України (див. таблиці 1 і 2).
                                                                                                     Таблиця 1
Еволюція трьох головних вікових груп повного життєвого потенціалу
 населення України у 1897-1989 роках
Рік    Життєвий потенціал
    Загалом    Чоловіки    Жінки
    млн чоловіко-років    %    млн чоловіко-років    %    млн чоловіко-років    %
Особи віком 0-14 років
1897    443.3    51,6    224,7    51,2    218,6    51,9
1926    565,2    47,3    277,0    48,7    288,2    45,9
1939    740,7    43.4    359,2    45,0    381,5    42,0
1959    706,6    38,5    344,1    42,6    362,5    35,3
1970 ,    751,9    38,9    362,5    42,1    389,4    36,3
1979    675,7    35.1    319,5    37,6    356,2    33,1
1989    713,9    36,1    340,5    38,4    373,4    34,3
Особи віком 15-59 (54) років
1897    397,9    46,3    206,2    47,0    191,7    45,5
1926    602,9    50,4    282,4    49,7    320,5    51,0
1939    922,5    54,0    428,3    53,6    494,2    54,3
1959    1045,4    56,9    446,5    55,2    598,9    58,3
1970    1062,9    55,0    474,0    55,1    588,9    54,9
1979    1127,5    58,6    504,9    59,5    622,6    57,9
1989    1119,5    56,7    513,5    58,0    608,0    55,6
Особи віком понад 60 (55) років
1897    18,3    2,1    7,7    1,8    10,6    2,5
1926    28,1    2,3    8,9    1,6    19,2    3,0
1939    44,7    2,6    11,0    1,4    33,7    3,7
1959    84,7    4,6    18,0    2,2    66,7    6,5
1970    118,5    6,1    24,1    2,8    94,4    8,8
1979_    122,0    6,3    24,7    2,9    97,3    9,0
1989    142,3    7,2    32,1    3,6    110,2    10,1

Розподіл повного життєвого потенціалу в розрізі трьох великих вікових груп та за статтю за даними всезагальних переписів населення показує, що на тлі помітного збільшення в кожній з них абсолютних розмірів життєвого потенціалу після 1939 року майже припинилося його зростання у дитячому віці (0—14 років) і знизилися темпи зростання життєвого потенціалу в працездатному віці. У населення пенсійного віку життєвий потенціал продовжував зростати. При цьому більш високі темпи цього зростання відзначені для осіб жіночої статі, що пояснюється не тільки постарішанням населення, але й збільшенням розриву показників очікуваної тривалості життя чоловіків та жінок.
Частка життєвого потенціалу у дитячих вікових групах до 15 років у 1897—1989 роках неухильно зменшувалася, а у старшому пенсійному віці — збільшувалася, що відображало глобальні зміни вікової структури населення України, пов'язані з його постарішанням. У динаміці питомої ваги життєвого
потенціалу осіб працездатного віку у 60-ті роки настав помітний злам, а у 70-ті та 80-ті роки його частка почала зменшуватися.
Часткові потенціали на окремі періоди життя дозволяють оцінити розподіл повного життєвого потенціалу особи або сукупності осіб певного віку по окремих періодах життя; їх використовують при дослідженні різних демографічних і соціально-економічних процесів: шлюбності, трудової діяльності, професійної підготовки тощо. При обчисленні таких часткових потенціалів установлюють загальні межі життєдіяльності населення, зайнятого певними різновидами діяльності. Розподіл повного життєвого потенціалу населення України на окремі періоди життя за двома переписами населення (1939 та 1989 років) наведений у таблиці 3. З неї видно, що потенціал на всі періоди життя вищий у жінок, що пояснюється їх чисельною перевагою та більшою величиною їх середньої тривалості життя. Відзначена тенденція не може бути визнана нормальною, позаяк  інформація про структуру життєвого потенціалу в різних країнах свідчить про те, що на період життя до ввіходження у працездатний вік потенціал, як правило, вищий у чоловіків, а на період життя понад 60 років завжди вищий у жінок. Демографічні втрати України у 30-40-ві роки досі справляють вплив на тенденції відтворення життєвого потенціалу населення, а загальне постарішання його призводить до нагромадження життєвого потенціалу в старшому віці. Мабуть, ця тенденція збережеться й на майбутнє.
Часткові потенціали можуть бути обчислені також і на окремі періоди часу. Методи потенційної демографії застосовують при визначенні структури потенціалу для населення, яке бере участь у міграційних переміщеннях. Вікова структура мігрантів має свої особливості й відрізняється від вікової структури
населення у місцях їх входу чи виходу. Серед мігрантів менше дітей і старих, більше осіб працездатного віку. У зв'язку з цим як середній потенціал, так і його структура у мігрантів інші, ніж у всьому населенні.

Таблиця 2
Розподіл повного життєвого потенціалу населення України
на окремі періоди життя

Рік
    Життєвий потенціал населення на періоди життя, років

    0-14
    15-59 (54)
    60 (55) +
    Загалом

    млн чоловіко-років
    %
    млн чоловіко-років
    %
    млн чоловіко-років
    %
    млн чоловіко-
років   

    Чоловіки

1939
    216,5
    27,1
    501,5
    62,8
    80,5
    10,1
    798,5            
1989
    223,2
    25,2
    546,1
    61,6
    116,8
    13,2
    886,1            

    Жінки

1939
    250,5
    27,6
    505,1
    55,5
    153,8
    16,9
    909,4            
1989
    245,6
    22,5
    574,9
    52,8
    269,1
    24,7
    1089,6           

Сучасний аналіз відтворення населення висуває низку методичних проблем, розв'язання яких дозволило б істотно поглибити розуміння процесів демографічного розвитку. Серед них важливе місце посідає аналіз внеску вікової структури у майбутнє зростання населення. Вікова структура населення є самостійним чинником демографічного розвитку, проте дослідження її значення для відтворення населення було розпочато порівняно нещодавно. Найпоширенішими методами оцінки внеску вихідної вікової структури у майбутнє зростання населення є обчислення показників демографічного зростання, грунтованих на моделі стабільного та стаціонарного населення, а також розклад коефіцієнта приросту реального населення на дві складові: за рахунок впливу інтенсивності режиму відтворення та вікової структури.
Фундатором теорії потенціалу демографічного зростання є французький демограф П.Венсан, котрий запропонував доповнити характеристики ста-більного населення потенціалом демографічного зростання (1945 р.). Подальший розвиток теорії потенціалу демографічного зростання був здійснений Ж.Буржуа-Піша. Істотний внесок в її розвиток зробили Є.М.Андрєєв та С.І.Пирожков, котрі показали, що потенціал населення істотним чином залежить від коефіцієнта природного приросту стабільного населення, відповідного режиму відтворення, й що намагання ігнорувати цей режим призводить до значних викривлень у розрахунках потенціалу демографічного зростання.
Потенціал демографічного зростання. Потенціал демографічного зрос-тання — це показник внеску компонентів відтворення населення в його майбутній приріст за період його стабілізації. Це не тільки важлива й корисна характеристика відповідності вікової структури населення його режиму відтворення, але й легко обчислюваний показник, застосування якого в демо-графічному аналізі дозволяє збагатити Існуючі методики аналізу процесу відтворення методом стабільного населення.
Здійснена С.І.Пирожковим оцінка потенціалу демографічного зростання, грунтована на моделі стаціонарного населення, свідчить про завершення у 70-ті роки процесу перебудови режиму відтворення населення України й Утрати частини демографічного потенціалу, нагромадженого у віковій структурі. Досліджуючи внесок вікової структури у приріст населення шляхом розкладу коефіцієнта природного приросту на дві складові — за рахунок впливу інтенсивності режиму відтворення та за рахунок внеску вікової структури, С.І.Пирожков дійшов таких висновків.
Внесок вікової структури у коефіцієнт природного приросту населення України від кінця XIX сторіччя (1897 р.) і до 1926 року неухильно збільшувався, а у 30-ті роки помітно зменшився. Проте найбільше його абсолютне значення було досягнуте наприкінці 50-х років, коли вікова структура визначала формування коефіцієнта приросту населення України, перекриваючи негативні наслідки впливу його режиму відтворення. Від 70-х років внесок структурного чинника до приросту населення України починає зменшуватися, що свідчить про втрату потенціалу демографічного зростання, нагромадженого у віковій структурі.
Соціологічні методи у демографії. Демографія сформувалася й тривалий час існувала в рамках реєстраційно-описової статистики. Це значною мірою зумовило її методологічні засади та методичні прийоми. Як слушно зауважив А.Г.Вишневський, "впродовж трьохсот років демографію цікавив переважно один з аспектів відтворення населення — фізичне відновлення генерацій, те,  що й варто було б назвати відтворенням "у вузькому розумінні", причому цікавив головним чином з точки зору виявлення кількісних закономірностей цього процесу". Інформаційною емпіричною базою демографії були й є в першу чергу матеріали державного обліку й реєстрації таких фактів життєдіяльності людей  (народження, смерті, шлюби, розлучення, міграція), які доступні безпосередньому спостереженню, реєстрації та аналізу традиційним апаратом математичної статистики.
Починаючи від середини 60-х років поточного сторіччя у практиці демографічного аналізу дедалі ширше використовують соціологічні методи — опитування, аналіз документів, включаючи контент-аналіз, спостереження. Звертання демографів до методів соціологічних опитувань (інтерв'ювання, анкетування, тестування тощо) було викликане постановкою нового комплексу дослідницьких завдань, пов'язаних з вивченням соціально-психологічних механізмів, які формують демографічну поведінку. Аналіз потреб, інтересів, мотивації установок, оцінок, думок з різних аспектів демографічної поведінки — місця зміни замешкання, кількості дітей у сім'ї, самоохоронної поведінки тощо -  сьогодні не мислимий без використання соціологічних методів.
Їх упровадження в практику демографічного аналізу привело до активного опанування демографами поняттєвого апарату й концептуальних тез соціології та соціальної психології, які збагатили предметну царину демографічної науки. Водночас відбувається адаптація методів соціологічного аналізу до специфіки предмета демографії.
Взаємодія статистичної традиції та соціологічного підходу в демографії, як з'ясувалося впродовж першого ж десятиріччя цього методологічного симбіозу, виявилася складним і суперечливим процесом. Серед демографів виникло критичне ставлення до адекватності соціологічних методів тим пізнавальним завданням, для розв'язання яких їх почали використовувати. Оцінюючи досвід проведення соціально-демографічних досліджень, відомий російський демограф В.О.Борисов зробив висновок про те, що під виглядом соціологічних опитувань часто-густо подають звичайнісінькі статистичні методи фіксації ознак. Тільки якщо у традиційних статистичних дослідженнях фіксувалися характеристики умов життя, то тепер фіксують висловлювання, але спосіб
інтерпретації отриманої інформації залишається традиційним, — пише В.О.Борисов, — якщо раніше демографи на підставі зіставлення умов життя та показників народжуваності гадали про мотиви репродуктивної поведінки, то й тепер на підставі опитувань думок жінок отриманої інформації вистачає лише для припущень-гадань про справжні мотиви та установки поведінки". Це дуже влучне спостереження.
Відбулося ось що: за зміни предмета вивчення (факти поведінки замінені фактами свідомості) методи їх фіксації та методики побудови запитань не змінилися. Саме тому залишився традиційним спосіб інтерпретації, головною особливістю якого є переважання інтуїтивних умовисновків про механізми репродуктивної поведінки за гострої нестачі емпіричних фактів, необхідних для пояснення цієї поведінки.
У розвитку соціологічного підходу до вивчення демографічних процесів визначальним є не метод опитування (це суто технічний, процедурний аспект), а саме включення царини свідомості як суб'єктивного чинника демографічних процесів до предмета демографічної науки. Усвідомлення цієї обставини мало фундаментальне значення для подальшої долі традиційного методу опитування у вивченні демографічних процесів. Стало очевидним, що метод, який вважали достатньо надійним при обліку кількості дітей, померлих, переїздів та переселенців, виявився сумнівним і ненадійним при врахуванні фактів, які характеризують стан свідомості людей як суб'єктів демографічної поведінки.
Перші ж спроби "статистики думок" стали для демографії початковим щаблем, що веде до емпіричного вивчення царини суспільної свідомості. Врахування думок виявилося не ключем до пояснення проблем демографічної поведінки, як передбачалося на початку, а лише вказівкою на невивченість царини свідомості як одного з істотних чинників цієї поведінки. Демографія була поставлена перед необхідністю розв'язання нових дослідницьких завдань. Зокрема, необхідно було знайти відповіді на запитання про те, наскільки вірогідна інформація про думки, чому люди гадають так, а не інакше; як їхні уявлення пов'язані з їхньою реальною поведінкою у найближчому та віддаленому майбутньому, з умовами життя, з соціальним досвідом, культурними та національними традиціями; чи можна прогнозувати демографічну поведінку людей на підставі інформації про їхні установки, думки, уявлення.
Одним з найважливіших позитивних результатів першого етапу опанування демографами соціологічних методів опитування було започаткування методологічної та методичної рефлексії. У зв'язку з використанням методів соціологічного опитування у вивченні демографічних процесів треба виокремити три головних напрямки їх адаптації й розвитку:
— опанування демографією загальних методологічних принципів соціо-логічного аналізу та його методів, які мають універсальний характер;
— виявлення специфіки використання соціологічних опитувань стосовно дослідницьких завдань демографії;
— аналіз взаємозв'язків і поєднання пізнавальних можливостей соціологічних опитувань у комплексі методів демографії та соціології.
Якщо фактографічні, поведінкові прояви демографічних процесів, фіксовані описовою статистикою, вельми нечисленні, легко доступні для огляду й обмежуються кількісними ознаками, то кількість показників, що характеризують свідомість у царині демографічної поведінки, може бути як завгодно великою й має, як правило, якісні ознаки. При цьому для розуміння механізмів, які формують уявлення про демографічні процеси, необхідні показники описують той соціальний контекст, за умов якого перебігають демографічні процеси й без якого інтерпретація даних про демографічну поведінку та її соціально-психологічні детермінанти стає неможливою. Йдеться про такі царини соціальної практики, як праця, побут, дозвілля, царина сімейних відносин освіта та інші.
Розробці опитувального аркуша (анкети)  передує формування системи гіпотез про структуру, механізми й закономірності функціювання й розвитку демографічних процесів та явищ, їх формулюють на підставі попереднього аналізу об'єкта дослідження.
Особливість дослідницької ситуації у демографії полягає в тому, що розробка опитувальника та гіпотетичних суджень стосовно природи досліджуваного об'єкта може бути грунтована на обсяговій попередній статистичній інформації, яка дозволяє простежити динаміку демографічного процесу за багато років. Така ситуація є унікальною, позаяк переважна частина соціологічних процесів та явищ такою інформацією не забезпечена. Демографічна статистика істотно полегшує не тільки обгрунтування вибіркових процедур, але й побудову змістовних гіпотез, для перевірки яких може застосовуватися метод масового опитування, й формування концепції такого опитування загалом.
Багато які судження, які інтерпретують статистичні дані, що характеризують сучасну демографічну ситуацію, є нічим іншим, як гіпотезами, що вимагають перевірки різними соціологічними методами, в тому числі методами масового опитування.  Нічим  іншим, як  гіпотезами, є значна частина суджен, що пояснюють причини зниження народжуваності, зафіксовані статистико. Так однією з причин зниження народжуваності, на думку багатьох демографів і соціологів, є зниження потреби сучасної сім'ї в дітях. У свою чергу, цей чинник пов'язують з низкою інших пояснювальних суджень, які також мають гіпотетичний характер. Шерег дослідників указує, зокрема, на перебудову економічних функцій сім'ї, на підвищення вимог до якості виховання дітей, на зниження цінності дітей у системі ціннісних орієнтацій сучасної сім'ї тощо.
Гіпотетичний  характер  цих суджень  виявляється  у зв'язку  з тим, що будь-якому з них може бути протиставлене повністю або частково альтернативне судження, яке є так само правомірним, що й перше, й так само вимагає емпіричної перевірки у соціологічному аналізі. Між тим конкретний зміст, механізм  прояву й  відображення у свідомості сучасної сім'ї економічних
функцій практично не вивчені, а судження про них мають переважно умоглядний характер. В яких конкретних формах і якою мірою реалізується сьогодні тенденція до відмирання колишніх економічних функцій сім'ї у різних соціальних прошарках та групах, якою є реальна їх структура та вплив на демографічну поведінку — всі ці питання ще чекають на спеціальні дослідження.
Однією з найістотніших методологічних проблем використання соціоло-гічних опитувань у демографічному аналізі є врахування відмінностей між розумінням проблеми на рівні наукової, теоретичної свідомості та її відобра-женням у буденній свідомості широких мас населення. Ці два рівні відобра-ження об'єктивної реальності розрізняються між собою за глибиною розуміння демографічних процесів та явищ, за своїми цілями та функціями, за мовою та засобами вираження.
Наукова, теоретична свідомість зорієнтована на осягнення сутнісних, сис-темних властивостей об'єктивної реальності, виконує функції їх описання, пояснення й передбачення; має за мету наукове обгрунтування системи прогнозів і демографічної політики; використовує теоретичний поняттєвий апарат і логіку наукового пізнання.
Для буденної ж свідомості царина відображення об'єктивної реальності обмежена повсякденною життєвою практикою, яка зазнає істотного впливу з боку засобів масової інформації та освіти. Тут джерелом оціночних суджень с в першу чергу повторювані життєві ситуації, практичні дії, спосіб життя, індивідуальний досвід та думки найближчого соціального оточення. Результати такого практичного досвіду фіксують і транслюють у вигляді порад, рецептів, повчань як готові, "стандартні" рішення різних життєвих ситуацій. Для формування й трансляції життєвого досвіду та уявлень використовують побутову повсякденну мову.
Як показують теоретичні та емпіричні дослідження, ці рівні свідомості можуть лише частково перетинатися, а обсяг, зміст і мова суджень про ті самі явища можуть розрізнятися більшою чи меншою мірою. Реальний рівень поінформованості буденної свідомості з приводу досліджуваної проблеми, про міру її актуалізації у суспільній свідомості можна виявити за допомоги відкритих запитань, включених до запитувальників.
Для вивчення співвідношень структур наукової та буденної свідомості у
досвіді соціологічних досліджень склалися й успішно використовуються методи вільного, групового та фокусованого інтерв'ю. Дослідник отримує необхідну інформацію для "перекладу" досліджуваної проблеми з мови наукового, теоретичного  аналізу  на  мову  повсякденної життєвої  практики,  в  якій  і формується відображення цієї проблеми у масовій свідомості. Цей переклад необхідний не тільки для того, щоб забезпечити адекватне розуміння респондентами сенсу запитань, але й для уникнення можливого зміщення структури буденної свідомості як досліджуваної об'єктивної реальності у бік вихідних уявлень автора запитального аркуша, що склалися на рівні наукової свідомості.
Важливим  методологічним  завданням  є  визначення  меж  інтерпретації результатів соціологічного опитування. Вибір запитання як вимірюювального інструменту має бути обгрунтований з точки зору його  придатності для вимірювання саме тієї змінної, для якої його сформульовано, а не будь-якої іншої.  Особливі  труднощі  виникають тут  при  вимірюванні  характеристик свідомості: оцінок, думок, суджень, планів поведінки тощо. Тут постають дві групи  проблем: труднощі,  пов'язані  з впливом  нормативних уявлень про досліджувану царину поведінки й свідомості, та труднощі, пов'язані з рівнем поінформованості, з рівнем усвідомлюваності досліджуваних явищ. Це -  проблеми, універсальні для будь-яких напрямків соціологічного аналізу
Специфіка демографічних проблем полягає в тому, що вони мають  глобальний характер не тільки на макрорівні (природа й населення планети держав, регіонів), але й на мікрорівні (сім'я, особистість). Наприклад, прийняття рішення про народження дитини або про кількість дітей — це водночас і  планування способу життя сім'ї та окремих її членів на тривалий період. Зміст конкретного рішення визначає стратегію життєдіяльності сім'ї та індивіда в  таких найважливіших царинах соціальної практики, як праця та відпочинок, виробництво та споживання, культура та освіта, бюджет часу та фінансовий бюджет, соціальна активність та соціальні переміщення. Очевидно, що методом соціологічного опитування можна отримати інформацію лише про ті  чинники репродуктивної поведінки, які, по-перше, усвідомлюються людьми, по-друге, дістають вербальне вираження у формулюваннях відповідей.
Інтерпретація результатів опитування часто-густо виявляється заважкою без знання рівня поінформованості громадської думки щодо предмета опитування. Тому ще на попередній стадії дослідження необхідно з'ясувати, яка частина досліджуваних проблем знаходить у тій чи тій формі відображення у структурі громадської думки, а яка частина на момент дослідження перебуває поза межами її поінформованості та компетентності.
Рішення людей, пов'язані з вибором того чи того різновиду демографічної поведінки, мають для їхнього життя важливе значення. Вони формуються під впливом  безлічі чинників,  хоча усвідомлюються останні з різною мірою чіткості, а деякі з них узагалі можуть не усвідомлюватися. Тому при вивченні чинників демографічної поведінки необхідна попередня інформація щодо поінформованості людей  про предмет опитування та щодо того, як він відображений у буденній свідомості. Відкриті запитання й тести на поінформованість є необхідним інструментом для визначення меж інтерпретації відповідей на закриті запитання. При цьому необхідно також ураховувати й ту обставину, що спроби проникнення у царину свідомості людей, пов'язану з аналізом та оцінкою мотивів демографічної поведінки, часто-густо викликають ускладнення респондентів при відповідях і зміщення їх вірогідності під впливом захисних психологічних механізмів.

 



2.Динаміка народжуваності і смертності на Україні.

Динаміка народжуваності в Україні. Дослідження народжуваності в Україні мають давню традицію, завдяки чому ми можемо простежити динаміку рівня народжуваності за останні 100 років.
Наприкінці XIX сторіччя рівень народжуваності в Україні був дуже високий: у 1896—1900 роках загальний коефіцієнт народжуваності становив 48,8%, а коефіцієнт сумарної народжуваності (середня кількість народжень у однієї жінки за все її життя) досягав 7,5. Проте й смертність, а надто дитяча, була вкрай високою: з тисячі новонароджених не доживали до року 1999. Тому найпоширенішою була сім'я не з сімома — вісьмома дітьми, а з чотирма дітьми віком понад 5 років; а 30-річний вік переживали тільки 3—4 з 7—8 народжених наприкінці XIX сторіччя.
Така сім'я була, мабуть, найпоширенішою, позаяк, попри дуже високий рівень смертності, чисельність населення України у XIX сторіччі швидко зростала, особливо у другій його половині, після скасування кріпосного права. Якщо 1835 року кількість її мешканців становила 8,7 млн чоловік, то 1880 року — вже 15,7 млн, а 1897 року — 21,2 млн чоловік. Напередодні першої світової війни населення України досягло 28,9 млн чоловік. І хоча з початку XX сторіччя народжуваність у ній почала поступово знижуватися, її загальний коефіцієнт був як і раніше достатньо високий і дорівнював у 1910-1914 роках 41,8%.
В роки першої світової війни загальний коефіцієнт народжуваності в Украіні впав до 30,7%, а відтак почав зростати, досягнувши максимуму 1926 року -  42,1%. Почасти це був компенсаційний підйом народжуваності у повоєнні роки, почасти — результат поліпшення вікової та шлюбної структури населення. Після 1926 року загальний коефіцієнт народжуваності в Україні почавшвидко зменшуватися. Насправді ж зниження інтенсивності дітонародження почалося ще до революції, про що свідчить зменшення сумарних коефіцієнтів народжуваності. Але оскільки смертність знижувалася ще швидше, дітність сім'ї у середньому залишалася такою самою, як і до революції. Насправді на початку XX сторіччя в Україні почався демографічний перехід. А на середину 70-х років він був повністю завершений.
Такому швидкому завершенню переходу до нового типу відтворення населення сприяли багато які чинники, й у першу чергу ті, що прискорювали вплив соціально-економічних та політичних криз першої половини XX сторіччя.
Народ України пережив три доглибні кризи: у 1917—1921 роках — громадянська війна й воєнний комунізм з його репресіями та господарчою руїною; у 1929—1934 роках — колективізація, що супроводжувалася руйнуванням усього укладу життя, депортаціями безлічі сімей та жахливим голодомором 1932—1933 років; і, нарешті, друга світова війна, яка почалася в Україні, по суті, 1939 року з приєднання західних територій і чергової хвилі репресій щодо заможних прошарків та інтелігенції, відтак власне війна з окупацією, 5еличезними людськими втратами та розривом сімейних зв'язків. Усі три кризи супроводжувалися кризами демографічними. Крім значного збільшення смертності, вони виявляли себе у значному зниженні народжуваності.
Громадянська війна викликала зниження народжуваності, здебільшого класичного типу — в результаті тимчасового або необоротного розриву шлюбів — і лише невеликою мірою в результаті навмисної відмови від народжувань або їх відкладання серед пошлюблених жінок. Друга криза 1929-1934 років уже значною мірою супроводжувалася свідомою відмовою від народжувань. Цей процес розпочався у місті й згодом поширився на село. На тлі загальної секуляризації культури й утрати впливу з боку релігійних авторитетів і церкви раніше етично неприйнятний аборт швидко ввіходив у побут, ставав повсякденним і невдовзі зробився частиною культури. Генерації, репродуктивний вік яких припав на 30-ті роки, вже не відчували моральних сумнівів. Народжуваність так і не піднеслася після кризи, вона продовжувала знижуватися. Заборона аборту 1936 року майже нічого не змінила, а друга світова війна тільки закріпила тенденцію до внутрішньосімейного регулювання дітонародження.
Техніка планування сім'ї залишалася примітивною й переважно варвар-ською. Проте новий тип репродуктивної поведінки став панівним. Загальний Коефіцієнт народжуваності в Україні, який досяг 1940 року 27,3%, У повоєнні Роки почав швидко знижуватися: 1960 року він становив 20,5%, 1970 року — І5,2%, 1980 року - 14,8%, 1990 року - 12,7% і, нарешті, 1994 року він упав до 10,0%.
Слід зазначити, що у першій половині 1980-х років рівень народжуваності в Україні, як і у СРСР загалом, повсюдно підвищився. Пік народжуваності припадає на 1985—1986 роки, коли загальний коефіцієнт народжуваності досяг
відповідно 15,0°/оо та 15,5°/оо. Проте у подальшому знову почалося зниження і
абсолютних, і відносних кількостей новонароджених. Цей феномен
пов'язаний із заходами щодо посилення державної допомоги сім'ям з дітьми, ухваленими союзним урядом у січні 1981 року. Короткочасний ефект цих заходів не був  випадковим.  Інакше й бути не могло, позаяк вони мали епізодичний характер і не являли собою єдиної, комплексної науково обгрунтованої демографічної політики, спрямованої на формування у населення потреби у більшій кількості дітей.
Якщо  мати  на увазі  головні,  тривалі  тенденції народжуваності, а не короткострокові підвищення її показників, зумовлені різними структурними  чинниками, то необхідно визнати, що народжуваність в Україні знижується давно й неухильно, а малодітність охоплює дедалі ширші прошарки населення. Про це красномовно свідчить динаміка сумарного коефіцієнта народжуваності (див. таблицю 3).


                                                                                                      Таблиця 3
Динаміка сумарного коефіцієнта народжуваності в Україні
Роки
    Сумарний коефіцієнт народжуваності (середня кількість дітей, народжених жінкою за все її життя)

1958-1959
    2,286

1965-1966
    1,886

1969-1970
    2,059                                                           

1975-1976
    2,029                                                          

1978-1979
    1,957                                                          

1980-1981
    1,927                                                       

1982-1983
    2,024                                                         

1985-1986
    2,069                                                       

1986-1987
    2,089                                                       

1987-1988
    2,041                                                          

1988-1989
                                                         2,0                                                            .
1989-1990
    1,9                                                         

1990-1991
    1,8                                                         

1991-1992
    1,7                                                         

1992-1993
    1,6                                                         

1993-1994
    1,5                                                         


Отже, за останні тридцять років в Україні переважним типом сім'ї виявилося двохдітна. Перехід до контрольованої народжуваності завершився як у міській, так і у сільській місцевості. Головним засобом контролю як і раніше залишається варварський аборт. І хоча кількість абортів з розрахунку на 1000 жінок віком   15-49  років  послідовно знижується  (від 89,2   1980  року до75,4
1992 року), кількість абортів на 100 пологів, включаючи мертвонародження, зросла від 149 1985 року до 153 1994 року.
Про завершення переходу до малодітної сім'ї в Україні свідчать і результати опитувань про ідеальну та плановану кількість дітей. За даними вибіркового обстеження, проведеного Міністерством статистики України 1991 року, в половині опитаних сімей було двійко дітей, кожна третя сім'я була однодітною, кожна десята мала трьох дітей і лише 2% сімей виявилися багатодітними (4 і більше дітей). У сім'ях, де вже були діти, ставлення батьків до збільшення їх кількості залежало від кількості вже наявних дітей. Так, понад третину чоловіків (38%) та жінок (35%) у сім'ях з однією дитиною воліли б ще мати дітей. У сім'ях з двома дітьми тільки кожний десятий чоловік та кожна дванадцята жінка не заперечували проти народження ще однієї дитини. А ось серед сімей з трьома дітьми тих, хто бажає четверту дитину, виявилося вкрай мало — лише 8% чоловіків та 4% жінок. У бездітних сім'ях, частка яких становить 5% вибіркової сукупності, третина чоловіків та жінок не планує народження дітей.
Оптимальною кількістю дітей у сім'ї більшість опитаних (понад 60% подружніх пар) вважають двох дітей, 18% — трьох, 13% — одну дитину. Головною причиною, яка обмежує сьогодні дітонародження в сім'ях, є, за твердженням опитаних членів подружжя, недостатній рівень матеріального забезпечення. Цю причину назвала кожна третя сім'я. Другою за значимістю причиною є складна соціально-економічна ситуація в Україні, її відзначила кожна четверта сім'я. На третьому місці опинилися незадовільні житлові умови, які стримують кожну п'яту сім'ю в її бажанні збільшити кількість дітей. Кожний десятий чоловік і кожна шоста жінка з-поміж опитаних мотивували свою відмову від дітонародження поганим станом здоров'я.
Понад третину жінок, що мають дітей, вважає, що було б доцільно приділяти якомога більше часу вихованню дітей. Проте 87% з них не можуть дозволити собі кинути роботу через важке матеріальне становище сім'ї.
Сьогодні Україна переживає четверту в XX сторіччі демографічну кризу — Різкий спад народжуваності та зростання смертності. Зниження рівня життя й Утрата опертя на звичні соціальні інституції, невпевненість у майбутньому сім'ї призвели багатьох людей до перегляду своїх шлюбних і репродуктивних планів. Вони відмовляються від народження дітей, відкладаючи це на кращі часи; відкладають шлюби, замінюючи їх альтернативними формами стосунків. Зниження народжуваності є одним з головних чинників природного зниження вселення, зареєстрованого в Україні вперше 1991 року, яке має тенденцію 40 поглиблення. У країні розвивається депопуляція: як у місті, так і в сільській місцевості смертність населення перевищує народжуваність. Сумарний коефіцієнт народжуваності у 1992—1993 роках досяг мізерного показника у 1,6 дитини тоді як для простого відтворення населення він повинен становити не ніж 2,2 дитини, а для розширеного відтворення населення — не менш ніж 2,5 дитини. Подолання цієї несприятливої демографічної ситуації пов'язане з проведенням активної соціальної та демографічної політики, грунтованої  на міцній економічній базі та знанні й використанні законів, що керують репродуктивною поведінкою людей.
Динаміка смертності в Україні. Перехід до смертності сучасного типу в ХХ сторіччі почався тільки в окремих, найбільш розвинених промислових країнах. Поступово, вже у XX сторіччі, до цього процесу включалися дедалі нові країни, серед яких була й Україна. В середині XIX сторіччя в Україні майже безроздільно панувала смертність традиційного типу, зумовлена переважно екзогенними чинниками. Одне з місць у структурі причин смерті міцно утримував туберкульоз. Ще більша кількість людей, а надто дітей, помирала від пневмонії. Великою була частка смертей від шлунково-кишкових та дитячих інфекційних хвороб. Рівень смертності був надзвичайно високим, і хоча після реформи 1861 року почалося його поступове зниження, показники, що його відображали, як і раніше свідчили про негаразди. Звернімося до даних, наведених у таблиці 4.
Наведена в таблиці 4 інформація свідчить про істотні відмінності у рівнях
смертності населення України, Росії та найбільш розвинених європейських
країн наприкінці XIX —    на початку XX сторіччя. Від моменту скасування 
Таблиця 4
Динаміка смертності населення України, Росії та деяких європейських
країн у другій половині XIX — на початку XX сторіччя
Роки
    Кількість померлих на 1000 мешканців

    Україна
    Європейська Росія
    Німеччина
    Франція
    Англія

1861-1770*?
    32,0
    36,9
    26,8
    23,7
    22.5

1871-1875
    35,7
    37,1
    27,2
    23,7
    21.4

1876-1880
    31.9
    35,7
   
   
   

1881-1885
    32,5
    36,4
    25,1
    22,1
    19,2

1886-1890
    31,6
    34,5
           
1891-1895
    31,7
    36,2
    22,3
    21,5
    18,2

1896-1900
    27,6
    32,1
           
1901-1905
    26,1
    31,0
    18,7
    19,4
    15,4

1906-1910
    26,1
    29,5
           
1911
    22,7
    27,4
    18,2
    19,4
    14,8

1912
    21,5
    26,5
    16,4
    17,5
    13,8

1913
    23,4
    27,4
    15,8
    17,7
    14,3


кріпосного права й до початку першої світової війни смертність в Україні поступово знижувалася, досягнувши на зламі сторіч такого її рівня, який був відзначений у Німеччині ще у 1861—1870 роках. А рівень смертності, спостережуваний у цей самий період часу у Франції, в Україні був досягнутий лишень 1913 року. Зниження смертності в Україні відбувалося повільніше, ніж у Німеччині (від 1861 по 1913 рік смертність у Німеччині скоротилася на 11% а в Україні —   лише на 8,6%), проте швидше, ніж в Англії та Франції, де показники смертності зменшилися відповідно на 8,2% та 6,0%.

Таблиця 5
Динаміка смертності населення України та деяких європейських
країн у 20-ті роки XX сторіччя5
Роки
    Кількість померлих на 1000 мешканців

    Україна
    Німеччина
    Франція
    Англія


1924
    17,9
    12,3
    16,9
    12,2
1925
    19,1
    11,9
    18,1
    12,2
1926
    18,1
    11,7
    17,5
    11,6

1927
    17,7
    12,0
    16,5
    12,3




Імперіалістична війна забрала з планети за 2—3 роки 10 млн життів і зробила інвалідами ще 20 млн чоловік. За 39 місяців цієї жахливої війни царська Росія втратила загиблими 2,5 млн чоловік, ще 6 млн були поранені та покалічені. Виокремити  з  цієї кількості демографічні  втрати України  не уявляється можливим. Значними були й утрати народу України в громадянській війні, З упровадженням непу демографічна ситуація почала ввіходити в норму, рівень смертності поступово стабілізувався, наблизившися впритул до значень інтенсивності цього процесу, досягнутим у Франції (див. таблицю 5). За темпами зниження смертності Україна у 1913—1927 роках наздогнала Німеччину й випередила Англію та Францію (див. таблицю 6).
Найвищими темпами знижувалася дитяча та материнська смертність. У період від 1901 по 1925 рік Україна посідала перше місце серед провідних європейських держав, США, Японії та Австралії за темпами зниження ч смертності у вікових групах 0-4, 5-9 та 15-19 років, а у віковій групі 10—14 років і посідала друге місце,  ненабагато поступившися лише Цейлону. Тенденції зниження смертності в інших вікових групах істотною мірою були диференційовані за статтю: за темпами падіння жіночої смертності Україна утримувала 1—2-е місця, а чоловічої — лише 5—7-е. Цей феномен пояснювався різким  скороченням  материнської смертності, з одного боку, та чоловічою надсмертністю у генераціях, які винесли на своїх плечах увесь тягар імперіалістичної та громадянської війн, що підірвало їхнє здоров'я, — з іншого.

Таблиця 6
Динаміка смертності населення України та деяких
 європейських країн у 1913—1927 роках7
Роки
    Темпи зниження смертності, у відсотках

    Україна
    Німеччина
    Франція
    Англія

      1913   ? країн наприкінці XIX —    на початку XX сторіччя. Від моменту скасування 
    100
    100
    100
    100

1924
    77
    78
    96
    85

1925
    82
    75
    102
    85

1926
    77
    74
    100
    81

1927
    76
    76
    96
    86


Швидкими темпами знижувалася в Україні смертність серед немовлят. І якщо в останній чверті XIX сторіччя її рівень зберігався незмінне високим, то у першій чверті XX сторіччя, особливо у 20-ті роки, з організацією й розвитком служб охорони материнства й дитинства він почав швидко знижуватися, й за темпами падіння смертності серед немовлят Україна у 1910—1925 роках опинилася на другому місці (33%) після Німеччини (35%), випередивши Англію (32%), Францію (25%) та Росію (19%). 1925 року загальний рівень смертності серед немовлят досягав в Україні 14,6 померлого на першому році життя із 100 народжених, у тім числі в сільській місцевості — 14,9, у містах — 12,1, у великих містах — 10,2.
І хоча на 1926 рік зниження смертності в усіх вікових групах уже стало фактом, який не викликав сумнівів, проте на повну силу цей процес розгор-нувся в наступні десятиріччя. Ще 1926 року структура причин смерті населення України була винятково несприятливою. На одному з перших місць стояв туберкульоз, від якого гинуло понад 10% усіх, хто помирав у міських поселеннях України, смертність від туберкульозу була найвищою у віковій групі 20-40 років. Ще вищою була смертність від пневмонії, яка вражала в першу чергу дітей. Величезна їх кількість помирала від інфекційних шлункових захворювань та інших дитячих хвороб. Водночас на частку хвороб серця, злоякісних новоутворень та інших причин ендогенного характеру припадало не більш ніж 15—17% усіх смертей. 1926 року в Україні навіть у старших вікових групах ендогенна смертність не перевищувала третини летальних
Смертність в Україні у 20—30-ті роки добре вивчена, їй присвячена численна спеціальна література. Класикою стали праці М.В.Птухи та Ю.О.Корчак-Чепурківського, котрі досліджували динаміку тривалості життя населення в Україні. Значну увагу приділяли проблемам смертності та тривалості життя й вчені, що працювали в галузі соціальної гігієни.
Зі зниженням смертності серед дорослих і перш за все дітей відбулися радикальні зміни і в динаміці тривалості життя (див. таблицю 7). Показники середньої тривалості майбутнього життя при народженні в Україні за останні 100 років відображають її майже дворазове збільшення. Й якби не трагедія голодомору, жертви колективізації й репресій 30-х років, демографічні втрати у Великій Вітчизняній війні, Україна, треба вважати, за природного перебігу процесу зниження смертності досягла б європейського рівня тривалості життя ще у 30-ті роки.
Таблиця7
Середня тривалість майбутнього життя в Україні у 1896-1994 роках
(кількість років)8
Роки
    Середня тривалість майбутнього життя

    Чоловіки
    Жінки

    При народ-женні
    У віці
    При народ-женні
    У віці
        10 років
    20 років
    ЗО років
    60
років
        10 років
    20 років
    ЗО років    60
років
1896-1897
    35,9
    49,3
    41,9
    34,8
    14,6
    36,9
    47,4
    40,1
    33,1   
1925-1926
    43,6
    52,4
    44,5
    37,2
    15,5
    46,6
    54,2
    46,4
    39,1   
1958-1959
    66,1
   
   
   
   
    72,5
   
   
       
1969-1970
    66,5
   
   
   
   
    74,2
   
   
       
1975-1976
    65,0
   
   
   
   
    74,2
   
   
       
1980-1981
    64,6
   
   
   
   
    74,0
   
   
       
1985-1986
    65,9
    57,6
    48,0
    38,8
    15,2
    74,4
    65,9
    56,1
    46,4   
1987
    66,3
   
   
   
   
    74,9
   
   
       
1988
    66,4
   
   
   
   
    74,8
   
   
       
1989
    66,0
   
   
   
   
    75,0
   
   
       
1990
    65,9
   
   
   
   
    75,1
   
   
       
1991-1992
    64,2
   
   
   
   
    74,1
   
   
       
1993-1994
    62,8
    54,3
    44,8
    36,0
    14,2
    73,2
    64,5
    54,7
    45.1   

У 40-ві роки з'явились антибіотики, й наприкінці 50-х років була одержана переконлива перемога над інфекційними та паразитарними хворобами. Екзогенна смертність в Україні почала різко спадати, й домінуючими в структурі причин смерті стали ендогенні. Як показала практика, протистояти ендогенній смертності виявилося неспіввимірно важче, вона досі слабо піддається контролю з боку людини. До того ж на її рівень справляють несприятливий вплив дедалі гірша екологічна ситуація, недостатньо кваліфікована медична допомога, незадовільні житлові умови, сумнівна якість продуктів харчування та шерег інших чинників.
На початку 70-х років тривалість життя в Україні несподівано почала знижуватися. Смертність зростала в усіх вікових групах, починаючи з 20 років серед чоловіків та з 40 років — серед жінок. Непояснюваним чином зросла смертність навіть серед дітей віком до 5 років. Така сама тенденція у динаміці смертності спостерігалася і в інших республіках колишнього СРСР. Виникнення цих тенденцій породило чимало запитань, й відповіді на них досі не знайдені. Зниження тривалості життя в Україні продовжувалося 15 років. Відтак її показники практично стабілізувалися. Треба вважати, що заходи, вжиті у травні 1985 року й спрямовані проти пияцтва та алкоголізму, одразу ж дали відчутний демографічний ефект. Проте він не був довгостроковим і вже 1987 року відбулася стабілізація показників тривалості життя на рівні 1970 року.
З розпадом СРСР і ввіходженням України у смугу економічної кризи, політичної нестабільності й різкого зниження рівня життя смертність населення знову зросла, а середня тривалість життя в Україні різко скоротилася. У країні почалася вже четверта у XX сторіччі демографічна криза. Дедалі більша смертність у поєднанні з дедалі нижчою народжуваністю призвела до розвитку тотальної депопуляції, й 1991 року вперше за повоєнний час відбулося природне скорочення приросту населення в Україні на 39,2 тис. чоловік, у 1992 році — на 100,3 тис. чоловік, у 1993 році — на 184,2 тис. чоловік, у 1994 році — на 242,8 тис. чоловік. Чи стане ця несприятлива тенденція довготривалою, покаже час. Але хоч би якою виявилася перспективна динаміка середньої тривалості життя в Україні, навряд чи варто очікувати радикальних змін в її рівні. Навіть якщо виходити з найоптимістичніших гіпотез і припустити, що сучасне зниження середньої тривалості життя зумовлене чинниками, які в доступному для огляду майбутньому можна усунути, й що поталанить повністю поставити під контроль головні ендогенні причини смерті, що мало ймовірно, не слід сподіватися в перспективі на надто велике збільшення середньої тривалості життя, зіставне з тим, яке було досягнуте за останні 150-200 років.
Розрахунки показують, що якби вдалося повністю усунути смертність від серцево-судинних захворювань, то виграш у середній тривалості життя становив би в середньому не більш ніж 10—15 років, а усунення смертності від раку привело б до збільшення її рівня лише на 2—3 роки



3.Методика викладання демографічних питань
на уроках економіки в школі.

 Орієнтовний урок закріплення .

Тема: “Населення України”.
Мета: закріпити знання, отримані під час вивчення теми, уточнити знання термінів (уміння вільно ними оперувати, висловлювати свої думки, погляди).
Формування особистісно значущої для учнів мети відбувається методом проблематизації: “Чому зменшується кількість населення України?” “Шляхи вирішення цієї проблеми”.
Для орієнтації учнів у ході уроку на дошці має бути виготовлено план уроку і варіативні домашні завдання.
У ході опанування теми застусовується метод проектів, і ще до початку уроку учні мають ознайомитися з виставкою навчально-пошукових робіт однокласників з наступних тем:
•    Демографічні проблеми Хмельницікої області.
•    Безробіття в Хмельницькій області.
•    Міграції в Хмельницькій області.
•    Захкорювання учнів навчально-виховного закладу (школи, колегіуму та ін.)
•    Зайнятість батьків (хронометраж часу – як його використовує мама і тато, чи багато часу залишається для відпочинку і для спілкування з дітьми).
•    Мінімальний кошторес витрат на динаміку сім’ї: на скільки “дорога дитина” у грошовому вимірі (скільки коштують дитячі речі, дитяче харчування...).
•    Динаміка шлюбів, народжуваності, смертності, розлучень у м. Кам’янець- Подільському Хмельницької області (за даними Кам’янець-Подільського ЗАГСу).
•    Вивчення можливостей Кам’янець-Подільського центру зайнятості (які професії можна отримати, як тощо).
•    Опитування бажаючих виїхати за межі України (постійно, тимчасово), в які країни, чому.

Хід уроку:
Учитель: “ Ми – народ...” Із цих слів починаються тексти Конституцій багатьох демократичних держав. Тим самим підкреслено, що основною цінністю тієї чи іншої держави є народ. Ми сьогодні підіб’ємо підсумок з теми “Населення України”. Ці питання хвилюють багатьох, засоби масової інформації це питання висвітлюють постійно, учні нашої школи також їх досліджували.
Подивіться на план (на дошці):
1.    Кількість населення.
2.    Розміщення й густота населення.
3.    Віковий і статевий склад.
4.    Природній рух населення.
5.    Механічний рух.
6.    Трудові ресурси і зайнятість населення.
7.    Демографічні проблеми і шляхи їх вирішення.
(Пропонує учням вибрати питання для обговорення, що будуть стосуватися нашої проблеми).
Учень обводить номери питань.
1.Кількість населення. Учні коментують як змінюється кількість населення починаючи з 90-х років. Чи можна сказати, що Україна стала незалежною?
Учні: Ні, бо це питання набагато складніше, і на кількість населення впливає багато факторів.
2.Природній рух населення.
•    Учні пяснюють, що таке природній приріст і встановлюють, що він впливає на кількість населення. Зараз смертність перевищує народжуваність.
                   Чому нехочуть мати більше дітей?
•    Учні з’ясовують причини використовуючи свої дослідження.
Перший учень: Вважаю однією з причин низького приросту населеня розлучення. (Повідомлює скільки за даними ЗАГСу в 2001р.  зареєстровано розлучень і скількишлюбів. Наголошує на тому, що розлучень більше.) Молоді треба серйозніше підходити до проблеми створення сім’ї.
Другий учень: Ще одна з причин -  це здоров’я людей. (Дорога медицина недоступна для пенсіонерів).  Повідомляє скільки за 2001 р. У Кам’янець-Подільському районі народилося  немовлят, та  говорить, що смертність за цей період значно перевищувала народжуваність.
Третя учениця: Я вважаю, що однією з причин є недостатня освіта і зайнятість жінки. Я зробила аналіз часу мами за декілька днів. (Розповідає про результати аналізу.)  Орієнтовний аналіз:мама не має вищої освіти, 7 годин – сон, 9 годин – робота, 4 години – домашні справи, 4 години вільного часу, за який мама хоче відпочити, приділити увагу собі і сім’ї, і тому вона незмогла народити другу дитину. Яв сім’ї одна.
Четвертий учень:  Наводить ціни і доводить вислів “дорога дитина” – це означає, що до народження дитини треба зібрати до 3-х тис. гривень. Коляска коштує приблизно 500 грн., а ще ліжко, дитяче харчування, придане.
П’ятий учень: Вважаю, що матеріальний стан молодої сім’ї не викликаї бажання заводити дітей, велика також кількість абортів.
Шостий учень: Умови життя в молодих сім’ях. Як правило, молоді сім’ї не мають квартири, а якщо мають, то невелику. Це також впливає на можливість мати дітей. У селі з цією проблемою легше, там мають свій будинок, але в селі мало иолоді.
Учитель: А як пояснити таку ситуацію: Українські Карпати – єдиний удержаві регіон, де природній приріст населення досить значний, але, разом зтим, тут найвищі доходи і найвище безробіття.
Учні пояснюють: демографічна проблема досить складна й актуальна для багатьох країн світу. На природній приріст впливає багато факторів. У більш розвинених капіталістичних країнах природній приріст низький. Вусьому світі шукають шляхи вирішення демографічних проблем.
На запитання учителя, хто вмайбутньому захоче мати трьох дітей, рукуніхто не підняв, усі планують мати 1-2 дитини.
Учитель: Що ще впливає на кількість населення?
Учень: Пояснює, що механічний рух. Сальдо міграцій в Україні від’ємне, від’їжає більше людей, ніж приїздить. Пояснює, що від’їжають люди з вищою освітою, кваліфіковані спеціалісти. Це не вигідно для України. (Розповідає про результати опитування серед учнів школи).
Причини виїзду різні, але переважно економічні. Бажають виїхати до США, великобританії, Німеччини, Франції та інших країн.
Механічний рух населення також впливає на зменшення кількості населення України.
Учитель: кількість населення вплине на кількість трудових ресурсів?
Перший учень: Так. (Пояснює, що трудові ресурси, економічно активне населення, безробіття).
Учениця: Пояснює – якщо людина залишається без роботи, треба звернутися до центру зайнятості. Центри зайнятості є в кожному районі; вони ведуть облік безробітних, матеріально підтримують, готують людейз тих спеціальностей, у яких є потреба.
Учитель: А як пояснити таку ситуацію: населення зменшується – і є безробіття, а до 1991 р. безробіття небуло.
Учень: Це можна пяснити переходом України від командно- адміністративної до перехідної (ринкової) системи.
Учениця: Я досліджувала цю роблему і пропоную:
-    збільшити матеріальну допомогу молодій сім’ї (під час народження дитини);
-    пільгові кредити від держави для придбання сім’єю, у якої народилась дитина, житла. Як, наприклад у Німеччині;
-    зменшення для сімей, у яких діти, прибуткового податку;
-    пільги на комунальні послуги для сім’ї з дітьми;
-    у родині, яка має 2-3 і більше дітей, одному зних надати можливість надати безкоштовну освіту;
-    скоротити робочий день жінки-матері (зберігши платню);
-    створити робочі місця для жінок з дітьми (неповний робочий день,погодинна робота);
-    пропагувати зоровий спосіб життя.
Інші учні висловлюють свої думки, доповнюючи рекомендації.
Учень: Можливе вирішення прблеми безробіття:
-          ввести заохочення для областей, де буде знижуватися безробіття;
-    звільнити працюючих пенсіонерів, але додати до їхніх пенсій кошти, які виділяють для безробітних. Незайняті трудові ресурси можна працевлаштувати на звільнені місця.
Вчитель: Ми бачимо, що демографічні проблеми досить складні, і щоб вирішити питання, треба вивчити всі аспекти.Дякую всім учням за співпрацю і пропоную відповісти на запитання тестів (на вибір І-ІІІ рівень).
ІІ рівень:
1.    Які форми сільського роз селення ви знаєте?
2.    Що таке приріст населення?
3.    Що таке трудові ресурси?
4.    Що таке демографічна політика?
5.    Що таке демографічна криза?
6.    Види безробіття.
ІІІ рівень:
1.    Що тлумачить російсткий вислів “утечка умов”? Наведіть приклади.
2.    Що таке субурбанізація і де її можна состерігати?
3.    Чому багато українців мешкають за межами України?
4.    Як пов’язані між собою рівень розвитку господарства і рівень класифікації, професійний склад, розміщення трудових ресурсів?
5.    Які причини швидкого приросту кількості міського населення? Назвіть проблеми великих міст.
6.    Які причини появи біженців? Назвіть приклади в кркїні і за її межами.
7.    Що таке безробіття? Його види.
8.    Що таке ринок праці, як він діє?
Наприкінці уроку домашнє завдання:
Всім повторити терміни з теми (за бажанням);
-    вирибити рекомендації людині, яка лишилася без роботи;
-    які прфесії, на вашу думку, будуть перспективними у майбутньму?
Підсумок уроку.
Вчитель: Сьгодні ми з вами з’ясували які демографічні прблеми панують на Україні (чому зменшується кількість населення нашої держави), та обговорили можливі шляхи вирішення цих проблем. Гадаю урок пройшов цікаво і продуктивно. Дякую вам за роботу.
Урок закінчено.


Задачі, які б доцільно було запропонувати учням розв’язати
 при вивченні даної теми.

•    Рівень життя населення України за роки незалежності зменшився більше, ніж в 3 рази. Назвіть:                                                                                                              по-перше фактори, які спричинили таку ситуацію;
по-друге, Яку економічну політику повинна проводити держава для виправлення становища?
                          Відповідь довільна.
•    Скоро у вас виникне проблема продовження навчання. Чи допоможуть вам знання з економіки у виборі майбутньої професії?
                       Відповідь довільна.       
•    Валовий внутрішній продукт (ВВП) України мав такі значення: 1991 р. – 295,4 млрд.крб., 1992 р. – 254,9 млрд.крб., в економіці України було зайнято в 1991 р. – 25 млн.чол., а в 1992 р. – 24 млн.чол. Визначте продуктивність праці в 1991 та в 1992 рр. Та наскільки відсотків вона змінилася.
        Продуктивність праці:
    1991 р. =11,82 тис. крб./ на одного працюючого.
    1992 р. =10,62 тис. крб./ на одного працюючого.
•    У 1996 р. НД України становив 79 млрд. Грн., його створювало близько 20 млн.чол. Визначте НД на душу населення, а також середню заробітну плату робітників та службовців, якщо частка її в НД – 55%.
         НД  на душу населення 79000:20=3,95 тис.грн.
    Зарплата 79?55 :100=43,45 млрд.грн
    Середня заробітна плата 43450:20=2172,5 грн. в  рік
    2172,5:12=181,04 Грн. в місяць.
•    Кількість працездатних вкраїні становить 30 млн.чол., а кількість зайнятих – 24 млн. Чол. Визначте кількість безробітних та рівень зайнятості.
         Кількість безробітних 30-24=6 млн.чол.
    Рівень зайнятості  ?100%=80%
 Продуктивність праці зменшилася в 1992 р. відносно 1991 р. на 1,2                     тис. крб./ на одного працюючого.

•    Обчисліть ВНП країни за сумою доходів і за сумою витрат, використовуючи наступні дані:
№ п/п    Показник    Сума, тис. грн.
1.    Заробітна плата    148
2.    Прибуток підприємств    165
3.    Проценти за кредит    98
4.    Інвестиції    196
5.    Ренра    74
6.    Споживчі витрати    201
7.    Державні закупки    109
8.    Імпорт    65
9.    Амортизація    51
10.    Експорт    95


•    У звіті служби зайнятості зазначено, що чисельність зайнятих в країні налічує 1248,0 тс.чол. Однак існує безробіття, до складу якого входять:
особи, звільнені за власним бажанням    2,4 тис. чол.
особи, звільнені у зв’язку із зміною технології    6,8 тис.чол.
особи, звільнені у зв’язку з економічним спадом    45,9 тис.чол.
особи, звільнені через введення довільної техніки    4,3 тис.чол.
особи, що тимчасово виїхали на роботу за кордон    1,8 тис.чол.
Визначте:
    а.Загальний рівень безробіття.
    б.Рівень фрикційного безробіття.
    в.Рівень циклічного безробіття.
             г.Рівень структурного безробіття.
а)   
б)     
в)   
г)   








   
   

















Література
1. Андреев Е.М., Пирожков С.И. О потенциале демографического роста // Насе-ление й окружающая среда. — М., 1975.
2. Антонов А.И. Социология рождаемости. — М., 1980.
3. Белова В.А., Дарский Л.Е. Статистика мнений в изучении рождаемости. — М., 1972.
4. Бойко В.В. Малодетная семья: Социально-психологическое исследование. — М., 1980.
5. Борисов В.А. Перспективы рождаемости. — М., 1976.
6. Боярский А.Я. Население й метоы его изучения. — М., 1975.
7. Буржуа-Пиша Ж. Анализ населення в процессе его стабилизации //Демогра-фические модели. — М., 1977.
8. Буржуа-Пиша Ж. Стабильные, полустабильные населення й потенциал роста //Демографические модели. — М., 1977.
9. Венецкий И.Г. Математические методы в демографии. — М., 1971.
10. Грушин Б.А. Мнения о мире й мир мнений. Проблемы методологии исследования общественного мнения. — М., 1967.
12. Гырдев Д.А. Актуальные проблемы общественного сознания. — М., 1982.
13. Дарский Л.Е. Формирование семьи. — М., 1972.
14. Демография поколений. — М., 1972.
15.Корчак-Чепурковский Ю.А. Перспективнеє начислення населення с применениєм комбинированной таблицы доживаемости й повозрастной интенсивности миграции //Проблемы демографической статистики. — М., 1966.
16. Методы исследования. — М., 1986.
17. Модели демографических связей. — М., 1972.
18 Мольнар Л. Применение социологических методов в демографических исследованиях //Проблемы народонаселення. — М., 1977.
19.Народонаселение. Знциклопедический словарь. — М., 1994.
20.Никитенко В.В. Демографический анализ поколений. — М., 1979.
21.Новикова Т.В. Применение контент-анализа должностньїх инструкций в  решении проблем управлення трудовыми коллективами //Социологические исследования. — 1978. - № 4.
22.Нозль Э. Массовые опросьы — М., 1978.
23.Пирожков С.И. Демографические процессы й возрастная структура населения. — М., 1976.
24.Пирожков С.И. Трудовой потенциал в демографическом измерении. — Киев, 1992.
25.Пресса Р. Народонаселение й его изучение //Демографический анализ. — М.,1966.
26. Роубичек В. Демографические прогнозы й потенциальная демография
//Демографические прогнозы. — М., 1973.
27. Саганенко Г.И. Социологнческая информация. Статистическая оценка
надежности данньїх социологического исследования. — Л., 1979.
28.Сови А. Общая теория населення. — М., 1977. — Т.2.
29.Стешенко В.С. Опыт применения метода когорт для изучения рождаемости на Украине в послевоенный период //Проблемы демографической статистики. -
М., 1966.
30.Таба Л. Взаимосвязи между возрастной структурой, плодовитостью, смертностью и миграцией //Демографические модели. — М., 1977.
31.Туаринов В. П. Философия сознания. — М., 1971.
32.Улицкий Я.С. Демографическое понятие поколения //Проблемы демографической статистики. — М., 1959.
33.Урланис Б.Ц. История одного поколения. — М., 1968.
34.Латер Ю.С., Ящишина І.В., Гільберг Т.Г./Економіка: робочий зошит для вчителя. – К.-П., 2000.- Ч.2

Search:
????????...

напрями релігійної філософії 20 століття

українська драматургія 70-90 років

галузі педагогічної психології

опис людини в художньому стилі

порушення діяльності серцево-судинної системи

вимушені коливання резонанс

Значення творчосты О.В.Духновича

виховні заходи про україну

Людина як предмет виховання

Суспільно-політичні погляди Ф.Вольтера



?????????? ????????? ????
   
Created by Yura Pagor, 2007-2010