ЗМІСТ

     Вступ.
1.    Методологічні підходи і методи аналізу демографічних процесів і структур.
2.    Динаміка народжуваності і смертності на Україні.
3.    Методика викладання демографічних питань на уроках економіки в школі.
 

Вступ
Наприкінці XX сторіччя людство зіткнулося з безліччю життєво важливих і важко-розв'язуваних проблем. XXI сторіччя може стати викликом людству, якого ще не знала світова історія. Прогресуючий розпад біосфери, безжальне нищення величезної кількості видів флори й фауни (зооцид), необоротні порушення глобального кліматичного гомеостазу, масовий голод у країнах "третього світу", загроза пандемії СНІДу — більшість цих проблем є наслідком агресивної, конфліктної й руйнівної експансії людини в природний простір, дедалі більших антропогенних навантажень на біосферу планети, а в першу чергу прискорення темпів зростання чисельності світового населення в другій половині XX сторіччя, широко відомого як "демографічний вибух". Усі головні глобальні проблеми людства так чи так пов'язані з проблемою зростання населення планети, яке ніколи раніше не збільшувалося такими швидкими темпами.
На тлі лякаючої перспективи майбутнього "демографічного потопу" й розпаду біосфери планети, не здатної більше нести на собі тягар дедалі численнішого людства, зниження кількості населення в Україні, відзначене вперше 1993 року, може бути поціновано невтаємни-ченими як акт демографічної поміркованості нації.

2.Динаміка народжуваності і смертності на Україні.

Динаміка народжуваності в Україні. Дослідження народжуваності в Україні мають давню традицію, завдяки чому ми можемо простежити динаміку рівня народжуваності за останні 100 років.
Наприкінці XIX сторіччя рівень народжуваності в Україні був дуже високий: у 1896—1900 роках загальний коефіцієнт народжуваності становив 48,8%, а коефіцієнт сумарної народжуваності (середня кількість народжень у однієї жінки за все її життя) досягав 7,5. Проте й смертність, а надто дитяча, була вкрай високою: з тисячі новонароджених не доживали до року 1999. Тому найпоширенішою була сім'я не з сімома — вісьмома дітьми, а з чотирма дітьми віком понад 5 років; а 30-річний вік переживали тільки 3—4 з 7—8 народжених наприкінці XIX сторіччя.
Така сім'я була, мабуть, найпоширенішою, позаяк, попри дуже високий рівень смертності, чисельність населення України у XIX сторіччі швидко зростала, особливо у другій його половині, після скасування кріпосного права. Якщо 1835 року кількість її мешканців становила 8,7 млн чоловік, то 1880 року — вже 15,7 млн, а 1897 року — 21,2 млн чоловік. Напередодні першої світової війни населення України досягло 28,9 млн чоловік. І хоча з початку XX сторіччя народжуваність у ній почала поступово знижуватися, її загальний коефіцієнт був як і раніше достатньо високий і дорівнював у 1910-1914 роках 41,8%.
В роки першої світової війни загальний коефіцієнт народжуваності в Украіні впав до 30,7%, а відтак почав зростати, досягнувши максимуму 1926 року -  42,1%. Почасти це був компенсаційний підйом народжуваності у повоєнні роки, почасти — результат поліпшення вікової та шлюбної структури населення. Після 1926 року загальний коефіцієнт народжуваності в Україні почавшвидко зменшуватися. Насправді ж зниження інтенсивності дітонародження почалося ще до революції, про що свідчить зменшення сумарних коефіцієнтів народжуваності. Але оскільки смертність знижувалася ще швидше, дітність сім'ї у середньому залишалася такою самою, як і до революції. Насправді на початку XX сторіччя в Україні почався демографічний перехід. А на середину 70-х років він був повністю завершений.
Такому швидкому завершенню переходу до нового типу відтворення населення сприяли багато які чинники, й у першу чергу ті, що прискорювали вплив соціально-економічних та політичних криз першої половини XX сторіччя.
Народ України пережив три доглибні кризи: у 1917—1921 роках — громадянська війна й воєнний комунізм з його репресіями та господарчою руїною; у 1929—1934 роках — колективізація, що супроводжувалася руйнуванням усього укладу життя, депортаціями безлічі сімей та жахливим голодомором 1932—1933 років; і, нарешті, друга світова війна, яка почалася в Україні, по суті, 1939 року з приєднання західних територій і чергової хвилі репресій щодо заможних прошарків та інтелігенції, відтак власне війна з окупацією, 5еличезними людськими втратами та розривом сімейних зв'язків. Усі три кризи супроводжувалися кризами демографічними. Крім значного збільшення смертності, вони виявляли себе у значному зниженні народжуваності.
Громадянська війна викликала зниження народжуваності, здебільшого класичного типу — в результаті тимчасового або необоротного розриву шлюбів — і лише невеликою мірою в результаті навмисної відмови від народжувань або їх відкладання серед пошлюблених жінок. Друга криза 1929-1934 років уже значною мірою супроводжувалася свідомою відмовою від народжувань. Цей процес розпочався у місті й згодом поширився на село. На тлі загальної секуляризації культури й утрати впливу з боку релігійних авторитетів і церкви раніше етично неприйнятний аборт швидко ввіходив у побут, ставав повсякденним і невдовзі зробився частиною культури. Генерації, репродуктивний вік яких припав на 30-ті роки, вже не відчували моральних сумнівів. Народжуваність так і не піднеслася після кризи, вона продовжувала знижуватися. Заборона аборту 1936 року майже нічого не змінила, а друга світова війна тільки закріпила тенденцію до внутрішньосімейного регулювання дітонародження.
Техніка планування сім'ї залишалася примітивною й переважно варвар-ською. Проте новий тип репродуктивної поведінки став панівним. Загальний Коефіцієнт народжуваності в Україні, який досяг 1940 року 27,3%, У повоєнні Роки почав швидко знижуватися: 1960 року він становив 20,5%, 1970 року — І5,2%, 1980 року - 14,8%, 1990 року - 12,7% і, нарешті, 1994 року він упав до 10,0%.
Слід зазначити, що у першій половині 1980-х років рівень народжуваності в Україні, як і у СРСР загалом, повсюдно підвищився. Пік народжуваності припадає на 1985—1986 роки, коли загальний коефіцієнт народжуваності досяг
відповідно 15,0°/оо та 15,5°/оо. Проте у подальшому знову почалося зниження і
абсолютних, і відносних кількостей новонароджених. Цей феномен
пов'язаний із заходами щодо посилення державної допомоги сім'ям з дітьми, ухваленими союзним урядом у січні 1981 року. Короткочасний ефект цих заходів не був  випадковим.  Інакше й бути не могло, позаяк вони мали епізодичний характер і не являли собою єдиної, комплексної науково обгрунтованої демографічної політики, спрямованої на формування у населення потреби у більшій кількості дітей.
Якщо  мати  на увазі  головні,  тривалі  тенденції народжуваності, а не короткострокові підвищення її показників, зумовлені різними структурними  чинниками, то необхідно визнати, що народжуваність в Україні знижується давно й неухильно, а малодітність охоплює дедалі ширші прошарки населення. Про це красномовно свідчить динаміка сумарного коефіцієнта народжуваності (див. таблицю 3).


                                                                                                      Таблиця 3
Динаміка сумарного коефіцієнта народжуваності в Україні
Роки
    Сумарний коефіцієнт народжуваності (середня кількість дітей, народжених жінкою за все її життя)

1958-1959
    2,286

1965-1966
    1,886

1969-1970
    2,059                                                           

1975-1976
    2,029                                                          

1978-1979
    1,957                                                          

1980-1981
    1,927                                                       

1982-1983
    2,024                                                         

1985-1986
    2,069                                                       

1986-1987
    2,089                                                       

1987-1988
    2,041                                                          

1988-1989
                                                         2,0                                                            .
1989-1990
    1,9                                                         

1990-1991
    1,8                                                         

1991-1992
    1,7                                                         

1992-1993
    1,6                                                         

1993-1994
    1,5                                                         


Отже, за останні тридцять років в Україні переважним типом сім'ї виявилося двохдітна. Перехід до контрольованої народжуваності завершився як у міській, так і у сільській місцевості. Головним засобом контролю як і раніше залишається варварський аборт. І хоча кількість абортів з розрахунку на 1000 жінок віком   15-49  років  послідовно знижується  (від 89,2   1980  року до75,4
1992 року), кількість абортів на 100 пологів, включаючи мертвонародження, зросла від 149 1985 року до 153 1994 року.
Про завершення переходу до малодітної сім'ї в Україні свідчать і результати опитувань про ідеальну та плановану кількість дітей. За даними вибіркового обстеження, проведеного Міністерством статистики України 1991 року, в половині опитаних сімей було двійко дітей, кожна третя сім'я була однодітною, кожна десята мала трьох дітей і лише 2% сімей виявилися багатодітними (4 і більше дітей). У сім'ях, де вже були діти, ставлення батьків до збільшення їх кількості залежало від кількості вже наявних дітей. Так, понад третину чоловіків (38%) та жінок (35%) у сім'ях з однією дитиною воліли б ще мати дітей. У сім'ях з двома дітьми тільки кожний десятий чоловік та кожна дванадцята жінка не заперечували проти народження ще однієї дитини. А ось серед сімей з трьома дітьми тих, хто бажає четверту дитину, виявилося вкрай мало — лише 8% чоловіків та 4% жінок. У бездітних сім'ях, частка яких становить 5% вибіркової сукупності, третина чоловіків та жінок не планує народження дітей.
Оптимальною кількістю дітей у сім'ї більшість опитаних (понад 60% подружніх пар) вважають двох дітей, 18% — трьох, 13% — одну дитину. Головною причиною, яка обмежує сьогодні дітонародження в сім'ях, є, за твердженням опитаних членів подружжя, недостатній рівень матеріального забезпечення. Цю причину назвала кожна третя сім'я. Другою за значимістю причиною є складна соціально-економічна ситуація в Україні, її відзначила кожна четверта сім'я. На третьому місці опинилися незадовільні житлові умови, які стримують кожну п'яту сім'ю в її бажанні збільшити кількість дітей. Кожний десятий чоловік і кожна шоста жінка з-поміж опитаних мотивували свою відмову від дітонародження поганим станом здоров'я.
Понад третину жінок, що мають дітей, вважає, що було б доцільно приділяти якомога більше часу вихованню дітей. Проте 87% з них не можуть дозволити собі кинути роботу через важке матеріальне становище сім'ї.
Сьогодні Україна переживає четверту в XX сторіччі демографічну кризу — Різкий спад народжуваності та зростання смертності. Зниження рівня життя й Утрата опертя на звичні соціальні інституції, невпевненість у майбутньому сім'ї призвели багатьох людей до перегляду своїх шлюбних і репродуктивних планів. Вони відмовляються від народження дітей, відкладаючи це на кращі часи; відкладають шлюби, замінюючи їх альтернативними формами стосунків. Зниження народжуваності є одним з головних чинників природного зниження вселення, зареєстрованого в Україні вперше 1991 року, яке має тенденцію 40 поглиблення. У країні розвивається депопуляція: як у місті, так і в сільській місцевості смертність населення перевищує народжуваність. Сумарний коефіцієнт народжуваності у 1992—1993 роках досяг мізерного показника у 1,6 дитини тоді як для простого відтворення населення він повинен становити не ніж 2,2 дитини, а для розширеного відтворення населення — не менш ніж 2,5 дитини. Подолання цієї несприятливої демографічної ситуації пов'язане з проведенням активної соціальної та демографічної політики, грунтованої  на міцній економічній базі та знанні й використанні законів, що керують репродуктивною поведінкою людей.
Динаміка смертності в Україні. Перехід до смертності сучасного типу в ХХ сторіччі почався тільки в окремих, найбільш розвинених промислових країнах. Поступово, вже у XX сторіччі, до цього процесу включалися дедалі нові країни, серед яких була й Україна. В середині XIX сторіччя в Україні майже безроздільно панувала смертність традиційного типу, зумовлена переважно екзогенними чинниками. Одне з місць у структурі причин смерті міцно утримував туберкульоз. Ще більша кількість людей, а надто дітей, помирала від пневмонії. Великою була частка смертей від шлунково-кишкових та дитячих інфекційних хвороб. Рівень смертності був надзвичайно високим, і хоча після реформи 1861 року почалося його поступове зниження, показники, що його відображали, як і раніше свідчили про негаразди. Звернімося до даних, наведених у таблиці 4.
Наведена в таблиці 4 інформація свідчить про істотні відмінності у рівнях
смертності населення України, Росії та найбільш розвинених європейських
країн наприкінці XIX —    на початку XX сторіччя. Від моменту скасування 
Таблиця 4
Динаміка смертності населення України, Росії та деяких європейських
країн у другій половині XIX — на початку XX сторіччя
Роки
    Кількість померлих на 1000 мешканців

    Україна
    Європейська Росія
    Німеччина
    Франція
    Англія

1861-1770*?
    32,0
    36,9
    26,8
    23,7
    22.5

1871-1875
    35,7
    37,1
    27,2
    23,7
    21.4

1876-1880
    31.9
    35,7
   
   
   

1881-1885
    32,5
    36,4
    25,1
    22,1
    19,2

1886-1890
    31,6
    34,5
           
1891-1895
    31,7
    36,2
    22,3
    21,5
    18,2

1896-1900
    27,6
    32,1
           
1901-1905
    26,1
    31,0
    18,7
    19,4
    15,4

1906-1910
    26,1
    29,5
           
1911
    22,7
    27,4
    18,2
    19,4
    14,8

1912
    21,5
    26,5
    16,4
    17,5
    13,8

1913
    23,4
    27,4
    15,8
    17,7
    14,3


кріпосного права й до початку першої світової війни смертність в Україні поступово знижувалася, досягнувши на зламі сторіч такого її рівня, який був відзначений у Німеччині ще у 1861—1870 роках. А рівень смертності, спостережуваний у цей самий період часу у Франції, в Україні був досягнутий лишень 1913 року. Зниження смертності в Україні відбувалося повільніше, ніж у Німеччині (від 1861 по 1913 рік смертність у Німеччині скоротилася на 11% а в Україні —   лише на 8,6%), проте швидше, ніж в Англії та Франції, де показники смертності зменшилися відповідно на 8,2% та 6,0%.

Таблиця 5
Динаміка смертності населення України та деяких європейських
країн у 20-ті роки XX сторіччя5
Роки
    Кількість померлих на 1000 мешканців

    Україна
    Німеччина
    Франція
    Англія


1924
    17,9
    12,3
    16,9
    12,2
1925
    19,1
    11,9
    18,1
    12,2
1926
    18,1
    11,7
    17,5
    11,6

1927
    17,7
    12,0
    16,5
    12,3




Імперіалістична війна забрала з планети за 2—3 роки 10 млн життів і зробила інвалідами ще 20 млн чоловік. За 39 місяців цієї жахливої війни царська Росія втратила загиблими 2,5 млн чоловік, ще 6 млн були поранені та покалічені. Виокремити  з  цієї кількості демографічні  втрати України  не уявляється можливим. Значними були й утрати народу України в громадянській війні, З упровадженням непу демографічна ситуація почала ввіходити в норму, рівень смертності поступово стабілізувався, наблизившися впритул до значень інтенсивності цього процесу, досягнутим у Франції (див. таблицю 5). За темпами зниження смертності Україна у 1913—1927 роках наздогнала Німеччину й випередила Англію та Францію (див. таблицю 6).
Найвищими темпами знижувалася дитяча та материнська смертність. У період від 1901 по 1925 рік Україна посідала перше місце серед провідних європейських держав, США, Японії та Австралії за темпами зниження ч смертності у вікових групах 0-4, 5-9 та 15-19 років, а у віковій групі 10—14 років і посідала друге місце,  ненабагато поступившися лише Цейлону. Тенденції зниження смертності в інших вікових групах істотною мірою були диференційовані за статтю: за темпами падіння жіночої смертності Україна утримувала 1—2-е місця, а чоловічої — лише 5—7-е. Цей феномен пояснювався різким  скороченням  материнської смертності, з одного боку, та чоловічою надсмертністю у генераціях, які винесли на своїх плечах увесь тягар імперіалістичної та громадянської війн, що підірвало їхнє здоров'я, — з іншого.

Таблиця 6
Динаміка смертності населення України та деяких
 європейських країн у 1913—1927 роках7
Роки
    Темпи зниження смертності, у відсотках

    Україна
    Німеччина
    Франція
    Англія

      1913   ? країн наприкінці XIX —    на початку XX сторіччя. Від моменту скасування 
    100
    100
    100
    100

1924
    77
    78
    96
    85

1925
    82
    75
    102
    85

1926
    77
    74
    100
    81

1927
    76
    76
    96
    86


Швидкими темпами знижувалася в Україні смертність серед немовлят. І якщо в останній чверті XIX сторіччя її рівень зберігався незмінне високим, то у першій чверті XX сторіччя, особливо у 20-ті роки, з організацією й розвитком служб охорони материнства й дитинства він почав швидко знижуватися, й за темпами падіння смертності серед немовлят Україна у 1910—1925 роках опинилася на другому місці (33%) після Німеччини (35%), випередивши Англію (32%), Францію (25%) та Росію (19%). 1925 року загальний рівень смертності серед немовлят досягав в Україні 14,6 померлого на першому році життя із 100 народжених, у тім числі в сільській місцевості — 14,9, у містах — 12,1, у великих містах — 10,2.
І хоча на 1926 рік зниження смертності в усіх вікових групах уже стало фактом, який не викликав сумнівів, проте на повну силу цей процес розгор-нувся в наступні десятиріччя. Ще 1926 року структура причин смерті населення України була винятково несприятливою. На одному з перших місць стояв туберкульоз, від якого гинуло понад 10% усіх, хто помирав у міських поселеннях України, смертність від туберкульозу була найвищою у віковій групі 20-40 років. Ще вищою була смертність від пневмонії, яка вражала в першу чергу дітей. Величезна їх кількість помирала від інфекційних шлункових захворювань та інших дитячих хвороб. Водночас на частку хвороб серця, злоякісних новоутворень та інших причин ендогенного характеру припадало не більш ніж 15—17% усіх смертей. 1926 року в Україні навіть у старших вікових групах ендогенна смертність не перевищувала третини летальних
Смертність в Україні у 20—30-ті роки добре вивчена, їй присвячена численна спеціальна література. Класикою стали праці М.В.Птухи та Ю.О.Корчак-Чепурківського, котрі досліджували динаміку тривалості життя населення в Україні. Значну увагу приділяли проблемам смертності та тривалості життя й вчені, що працювали в галузі соціальної гігієни.
Зі зниженням смертності серед дорослих і перш за все дітей відбулися радикальні зміни і в динаміці тривалості життя (див. таблицю 7). Показники середньої тривалості майбутнього життя при народженні в Україні за останні 100 років відображають її майже дворазове збільшення. Й якби не трагедія голодомору, жертви колективізації й репресій 30-х років, демографічні втрати у Великій Вітчизняній війні, Україна, треба вважати, за природного перебігу процесу зниження смертності досягла б європейського рівня тривалості життя ще у 30-ті роки.
Таблиця7
Середня тривалість майбутнього життя в Україні у 1896-1994 роках
(кількість років)8
Роки
    Середня тривалість майбутнього життя

    Чоловіки
    Жінки

    При народ-женні
    У віці
    При народ-женні
    У віці
        10 років
    20 років
    ЗО років
    60
років
        10 років
    20 років
    ЗО років    60
років
1896-1897
    35,9
    49,3
    41,9
    34,8
    14,6
    36,9
    47,4
    40,1
    33,1   
1925-1926
    43,6
    52,4
    44,5
    37,2
    15,5
    46,6
    54,2
    46,4
    39,1   
1958-1959
    66,1
   
   
   
   
    72,5
   
   
       
1969-1970
    66,5
   
   
   
   
    74,2
   
   
       
1975-1976
    65,0
   
   
   
   
    74,2
   
   
       
1980-1981
    64,6
   
   
   
   
    74,0
   
   
       
1985-1986
    65,9
    57,6
    48,0
    38,8
    15,2
    74,4
    65,9
    56,1
    46,4   
1987
    66,3
   
   
   
   
    74,9
   
   
       
1988
    66,4
   
   
   
   
    74,8
   
   
       
1989
    66,0
   
   
   
   
    75,0
   
   
       
1990
    65,9
   
   
   
   
    75,1
   
   
       
1991-1992
    64,2
   
   
   
   
    74,1
   
   
       
1993-1994
    62,8
    54,3
    44,8
    36,0
    14,2
    73,2
    64,5
    54,7
    45.1   

У 40-ві роки з'явились антибіотики, й наприкінці 50-х років була одержана переконлива перемога над інфекційними та паразитарними хворобами. Екзогенна смертність в Україні почала різко спадати, й домінуючими в структурі причин смерті стали ендогенні. Як показала практика, протистояти ендогенній смертності виявилося неспіввимірно важче, вона досі слабо піддається контролю з боку людини. До того ж на її рівень справляють несприятливий вплив дедалі гірша екологічна ситуація, недостатньо кваліфікована медична допомога, незадовільні житлові умови, сумнівна якість продуктів харчування та шерег інших чинників.
На початку 70-х років тривалість життя в Україні несподівано почала знижуватися. Смертність зростала в усіх вікових групах, починаючи з 20 років серед чоловіків та з 40 років — серед жінок. Непояснюваним чином зросла смертність навіть серед дітей віком до 5 років. Така сама тенденція у динаміці смертності спостерігалася і в інших республіках колишнього СРСР. Виникнення цих тенденцій породило чимало запитань, й відповіді на них досі не знайдені. Зниження тривалості життя в Україні продовжувалося 15 років. Відтак її показники практично стабілізувалися. Треба вважати, що заходи, вжиті у травні 1985 року й спрямовані проти пияцтва та алкоголізму, одразу ж дали відчутний демографічний ефект. Проте він не був довгостроковим і вже 1987 року відбулася стабілізація показників тривалості життя на рівні 1970 року.
З розпадом СРСР і ввіходженням України у смугу економічної кризи, політичної нестабільності й різкого зниження рівня життя смертність населення знову зросла, а середня тривалість життя в Україні різко скоротилася. У країні почалася вже четверта у XX сторіччі демографічна криза. Дедалі більша смертність у поєднанні з дедалі нижчою народжуваністю призвела до розвитку тотальної депопуляції, й 1991 року вперше за повоєнний час відбулося природне скорочення приросту населення в Україні на 39,2 тис. чоловік, у 1992 році — на 100,3 тис. чоловік, у 1993 році — на 184,2 тис. чоловік, у 1994 році — на 242,8 тис. чоловік. Чи стане ця несприятлива тенденція довготривалою, покаже час. Але хоч би якою виявилася перспективна динаміка середньої тривалості життя в Україні, навряд чи варто очікувати радикальних змін в її рівні. Навіть якщо виходити з найоптимістичніших гіпотез і припустити, що сучасне зниження середньої тривалості життя зумовлене чинниками, які в доступному для огляду майбутньому можна усунути, й що поталанить повністю поставити під контроль головні ендогенні причини смерті, що мало ймовірно, не слід сподіватися в перспективі на надто велике збільшення середньої тривалості життя, зіставне з тим, яке було досягнуте за останні 150-200 років.
Розрахунки показують, що якби вдалося повністю усунути смертність від серцево-судинних захворювань, то виграш у середній тривалості життя становив би в середньому не більш ніж 10—15 років, а усунення смертності від раку привело б до збільшення її рівня лише на 2—3 роки

3.Методика викладання демографічних питань
на уроках економіки в школі.

 Орієнтовний урок закріплення .

Тема: “Населення України”.
Мета: закріпити знання, отримані під час вивчення теми, уточнити знання термінів (уміння вільно ними оперувати, висловлювати свої думки, погляди).
Формування особистісно значущої для учнів мети відбувається методом проблематизації: “Чому зменшується кількість населення України?” “Шляхи вирішення цієї проблеми”.
Для орієнтації учнів у ході уроку на дошці має бути виготовлено план уроку і варіативні домашні завдання.
У ході опанування теми застусовується метод проектів, і ще до початку уроку учні мають ознайомитися з виставкою навчально-пошукових робіт однокласників з наступних тем:
•    Демографічні проблеми Хмельницікої області.
•    Безробіття в Хмельницькій області.
•    Міграції в Хмельницькій області.
•    Захкорювання учнів навчально-виховного закладу (школи, колегіуму та ін.)
•    Зайнятість батьків (хронометраж часу – як його використовує мама і тато, чи багато часу залишається для відпочинку і для спілкування з дітьми).
•    Мінімальний кошторес витрат на динаміку сім’ї: на скільки “дорога дитина” у грошовому вимірі (скільки коштують дитячі речі, дитяче харчування...).
•    Динаміка шлюбів, народжуваності, смертності, розлучень у м. Кам’янець- Подільському Хмельницької області (за даними Кам’янець-Подільського ЗАГСу).
•    Вивчення можливостей Кам’янець-Подільського центру зайнятості (які професії можна отримати, як тощо).
•    Опитування бажаючих виїхати за межі України (постійно, тимчасово), в які країни, чому.

Хід уроку:
Учитель: “ Ми – народ...” Із цих слів починаються тексти Конституцій багатьох демократичних держав. Тим самим підкреслено, що основною цінністю тієї чи іншої держави є народ. Ми сьогодні підіб’ємо підсумок з теми “Населення України”. Ці питання хвилюють багатьох, засоби масової інформації це питання висвітлюють постійно, учні нашої школи також їх досліджували.
Подивіться на план (на дошці):
1.    Кількість населення.
2.    Розміщення й густота населення.
3.    Віковий і статевий склад.
4.    Природній рух населення.
5.    Механічний рух.
6.    Трудові ресурси і зайнятість населення.
7.    Демографічні проблеми і шляхи їх вирішення.
(Пропонує учням вибрати питання для обговорення, що будуть стосуватися нашої проблеми).
Учень обводить номери питань.
1.Кількість населення. Учні коментують як змінюється кількість населення починаючи з 90-х років. Чи можна сказати, що Україна стала незалежною?
Учні: Ні, бо це питання набагато складніше, і на кількість населення впливає багато факторів.
2.Природній рух населення.
•    Учні пяснюють, що таке природній приріст і встановлюють, що він впливає на кількість населення. Зараз смертність перевищує народжуваність.
                   Чому нехочуть мати більше дітей?
•    Учні з’ясовують причини використовуючи свої дослідження.
Перший учень: Вважаю однією з причин низького приросту населеня розлучення. (Повідомлює скільки за даними ЗАГСу в 2001р.  зареєстровано розлучень і скількишлюбів. Наголошує на тому, що розлучень більше.) Молоді треба серйозніше підходити до проблеми створення сім’ї.
Другий учень: Ще одна з причин -  це здоров’я людей. (Дорога медицина недоступна для пенсіонерів).  Повідомляє скільки за 2001 р. У Кам’янець-Подільському районі народилося  немовлят, та  говорить, що смертність за цей період значно перевищувала народжуваність.
Третя учениця: Я вважаю, що однією з причин є недостатня освіта і зайнятість жінки. Я зробила аналіз часу мами за декілька днів. (Розповідає про результати аналізу.)  Орієнтовний аналіз:мама не має вищої освіти, 7 годин – сон, 9 годин – робота, 4 години – домашні справи, 4 години вільного часу, за який мама хоче відпочити, приділити увагу собі і сім’ї, і тому вона незмогла народити другу дитину. Яв сім’ї одна.
Четвертий учень:  Наводить ціни і доводить вислів “дорога дитина” – це означає, що до народження дитини треба зібрати до 3-х тис. гривень. Коляска коштує приблизно 500 грн., а ще ліжко, дитяче харчування, придане.
П’ятий учень: Вважаю, що матеріальний стан молодої сім’ї не викликаї бажання заводити дітей, велика також кількість абортів.
Шостий учень: Умови життя в молодих сім’ях. Як правило, молоді сім’ї не мають квартири, а якщо мають, то невелику. Це також впливає на можливість мати дітей. У селі з цією проблемою легше, там мають свій будинок, але в селі мало иолоді.
Учитель: А як пояснити таку ситуацію: Українські Карпати – єдиний удержаві регіон, де природній приріст населення досить значний, але, разом зтим, тут найвищі доходи і найвище безробіття.
Учні пояснюють: демографічна проблема досить складна й актуальна для багатьох країн світу. На природній приріст впливає багато факторів. У більш розвинених капіталістичних країнах природній приріст низький. Вусьому світі шукають шляхи вирішення демографічних проблем.
На запитання учителя, хто вмайбутньому захоче мати трьох дітей, рукуніхто не підняв, усі планують мати 1-2 дитини.
Учитель: Що ще впливає на кількість населення?
Учень: Пояснює, що механічний рух. Сальдо міграцій в Україні від’ємне, від’їжає більше людей, ніж приїздить. Пояснює, що від’їжають люди з вищою освітою, кваліфіковані спеціалісти. Це не вигідно для України. (Розповідає про результати опитування серед учнів школи).
Причини виїзду різні, але переважно економічні. Бажають виїхати до США, великобританії, Німеччини, Франції та інших країн.
Механічний рух населення також впливає на зменшення кількості населення України.
Учитель: кількість населення вплине на кількість трудових ресурсів?
Перший учень: Так. (Пояснює, що трудові ресурси, економічно активне населення, безробіття).
Учениця: Пояснює – якщо людина залишається без роботи, треба звернутися до центру зайнятості. Центри зайнятості є в кожному районі; вони ведуть облік безробітних, матеріально підтримують, готують людейз тих спеціальностей, у яких є потреба.
Учитель: А як пояснити таку ситуацію: населення зменшується – і є безробіття, а до 1991 р. безробіття небуло.
Учень: Це можна пяснити переходом України від командно- адміністративної до перехідної (ринкової) системи.
Учениця: Я досліджувала цю роблему і пропоную:
-    збільшити матеріальну допомогу молодій сім’ї (під час народження дитини);
-    пільгові кредити від держави для придбання сім’єю, у якої народилась дитина, житла. Як, наприклад у Німеччині;
-    зменшення для сімей, у яких діти, прибуткового податку;
-    пільги на комунальні послуги для сім’ї з дітьми;
-    у родині, яка має 2-3 і більше дітей, одному зних надати можливість надати безкоштовну освіту;
-    скоротити робочий день жінки-матері (зберігши платню);
-    створити робочі місця для жінок з дітьми (неповний робочий день,погодинна робота);
-    пропагувати зоровий спосіб життя.
Інші учні висловлюють свої думки, доповнюючи рекомендації.
Учень: Можливе вирішення прблеми безробіття:
-          ввести заохочення для областей, де буде знижуватися безробіття;
-    звільнити працюючих пенсіонерів, але додати до їхніх пенсій кошти, які виділяють для безробітних. Незайняті трудові ресурси можна працевлаштувати на звільнені місця.
Вчитель: Ми бачимо, що демографічні проблеми досить складні, і щоб вирішити питання, треба вивчити всі аспекти.Дякую всім учням за співпрацю і пропоную відповісти на запитання тестів (на вибір І-ІІІ рівень).
ІІ рівень:
1.    Які форми сільського роз селення ви знаєте?
2.    Що таке приріст населення?
3.    Що таке трудові ресурси?
4.    Що таке демографічна політика?
5.    Що таке демографічна криза?
6.    Види безробіття.
ІІІ рівень:
1.    Що тлумачить російсткий вислів “утечка умов”? Наведіть приклади.
2.    Що таке субурбанізація і де її можна состерігати?
3.    Чому багато українців мешкають за межами України?
4.    Як пов’язані між собою рівень розвитку господарства і рівень класифікації, професійний склад, розміщення трудових ресурсів?
5.    Які причини швидкого приросту кількості міського населення? Назвіть проблеми великих міст.
6.    Які причини появи біженців? Назвіть приклади в кркїні і за її межами.
7.    Що таке безробіття? Його види.
8.    Що таке ринок праці, як він діє?
Наприкінці уроку домашнє завдання:
Всім повторити терміни з теми (за бажанням);
-    вирибити рекомендації людині, яка лишилася без роботи;
-    які прфесії, на вашу думку, будуть перспективними у майбутньму?
Підсумок уроку.
Вчитель: Сьгодні ми з вами з’ясували які демографічні прблеми панують на Україні (чому зменшується кількість населення нашої держави), та обговорили можливі шляхи вирішення цих проблем. Гадаю урок пройшов цікаво і продуктивно. Дякую вам за роботу.
Урок закінчено.


Задачі, які б доцільно було запропонувати учням розв’язати
 при вивченні даної теми.

•    Рівень життя населення України за роки незалежності зменшився більше, ніж в 3 рази. Назвіть:                                                                                                              по-перше фактори, які спричинили таку ситуацію;
по-друге, Яку економічну політику повинна проводити держава для виправлення становища?
                          Відповідь довільна.
•    Скоро у вас виникне проблема продовження навчання. Чи допоможуть вам знання з економіки у виборі майбутньої професії?
                       Відповідь довільна.       
•    Валовий внутрішній продукт (ВВП) України мав такі значення: 1991 р. – 295,4 млрд.крб., 1992 р. – 254,9 млрд.крб., в економіці України було зайнято в 1991 р. – 25 млн.чол., а в 1992 р. – 24 млн.чол. Визначте продуктивність праці в 1991 та в 1992 рр. Та наскільки відсотків вона змінилася.
        Продуктивність праці:
    1991 р. =11,82 тис. крб./ на одного працюючого.
    1992 р. =10,62 тис. крб./ на одного працюючого.
•    У 1996 р. НД України становив 79 млрд. Грн., його створювало близько 20 млн.чол. Визначте НД на душу населення, а також середню заробітну плату робітників та службовців, якщо частка її в НД – 55%.
         НД  на душу населення 79000:20=3,95 тис.грн.
    Зарплата 79?55 :100=43,45 млрд.грн
    Середня заробітна плата 43450:20=2172,5 грн. в  рік
    2172,5:12=181,04 Грн. в місяць.
•    Кількість працездатних вкраїні становить 30 млн.чол., а кількість зайнятих – 24 млн. Чол. Визначте кількість безробітних та рівень зайнятості.
         Кількість безробітних 30-24=6 млн.чол.
    Рівень зайнятості  ?100%=80%
 Продуктивність праці зменшилася в 1992 р. відносно 1991 р. на 1,2                     тис. крб./ на одного працюючого.

•    Обчисліть ВНП країни за сумою доходів і за сумою витрат, використовуючи наступні дані:
№ п/п    Показник    Сума, тис. грн.
1.    Заробітна плата    148
2.    Прибуток підприємств    165
3.    Проценти за кредит    98
4.    Інвестиції    196
5.    Ренра    74
6.    Споживчі витрати    201
7.    Державні закупки    109
8.    Імпорт    65
9.    Амортизація    51
10.    Експорт    95


•    У звіті служби зайнятості зазначено, що чисельність зайнятих в країні налічує 1248,0 тс.чол. Однак існує безробіття, до складу якого входять:
особи, звільнені за власним бажанням    2,4 тис. чол.
особи, звільнені у зв’язку із зміною технології    6,8 тис.чол.
особи, звільнені у зв’язку з економічним спадом    45,9 тис.чол.
особи, звільнені через введення довільної техніки    4,3 тис.чол.
особи, що тимчасово виїхали на роботу за кордон    1,8 тис.чол.
Визначте:
    а.Загальний рівень безробіття.
    б.Рівень фрикційного безробіття.
    в.Рівень циклічного безробіття.
             г.Рівень структурного безробіття.
а)   
б)     
в)   
г)   








   
   

















Література
1. Андреев Е.М., Пирожков С.И. О потенциале демографического роста // Насе-ление й окружающая среда. — М., 1975.
2. Антонов А.И. Социология рождаемости. — М., 1980.
3. Белова В.А., Дарский Л.Е. Статистика мнений в изучении рождаемости. — М., 1972.
4. Бойко В.В. Малодетная семья: Социально-психологическое исследование. — М., 1980.
5. Борисов В.А. Перспективы рождаемости. — М., 1976.
6. Боярский А.Я. Население й метоы его изучения. — М., 1975.
7. Буржуа-Пиша Ж. Анализ населення в процессе его стабилизации //Демогра-фические модели. — М., 1977.
8. Буржуа-Пиша Ж. Стабильные, полустабильные населення й потенциал роста //Демографические модели. — М., 1977.
9. Венецкий И.Г. Математические методы в демографии. — М., 1971.
10. Грушин Б.А. Мнения о мире й мир мнений. Проблемы методологии исследования общественного мнения. — М., 1967.
12. Гырдев Д.А. Актуальные проблемы общественного сознания. — М., 1982.
13. Дарский Л.Е. Формирование семьи. — М., 1972.
14. Демография поколений. — М., 1972.
15.Корчак-Чепурковский Ю.А. Перспективнеє начислення населення с применениєм комбинированной таблицы доживаемости й повозрастной интенсивности миграции //Проблемы демографической статистики. — М., 1966.
16. Методы исследования. — М., 1986.
17. Модели демографических связей. — М., 1972.
18 Мольнар Л. Применение социологических методов в демографических исследованиях //Проблемы народонаселення. — М., 1977.
19.Народонаселение. Знциклопедический словарь. — М., 1994.
20.Никитенко В.В. Демографический анализ поколений. — М., 1979.
21.Новикова Т.В. Применение контент-анализа должностньїх инструкций в  решении проблем управлення трудовыми коллективами //Социологические исследования. — 1978. - № 4.
22.Нозль Э. Массовые опросьы — М., 1978.
23.Пирожков С.И. Демографические процессы й возрастная структура населения. — М., 1976.
24.Пирожков С.И. Трудовой потенциал в демографическом измерении. — Киев, 1992.
25.Пресса Р. Народонаселение й его изучение //Демографический анализ. — М.,1966.
26. Роубичек В. Демографические прогнозы й потенциальная демография
//Демографические прогнозы. — М., 1973.
27. Саганенко Г.И. Социологнческая информация. Статистическая оценка
надежности данньїх социологического исследования. — Л., 1979.
28.Сови А. Общая теория населення. — М., 1977. — Т.2.
29.Стешенко В.С. Опыт применения метода когорт для изучения рождаемости на Украине в послевоенный период //Проблемы демографической статистики. -
М., 1966.
30.Таба Л. Взаимосвязи между возрастной структурой, плодовитостью, смертностью и миграцией //Демографические модели. — М., 1977.
31.Туаринов В. П. Философия сознания. — М., 1971.
32.Улицкий Я.С. Демографическое понятие поколения //Проблемы демографической статистики. — М., 1959.
33.Урланис Б.Ц. История одного поколения. — М., 1968.
34.Латер Ю.С., Ящишина І.В., Гільберг Т.Г./Економіка: робочий зошит для вчителя. – К.-П., 2000.- Ч.2