Волейбол
ВСТУП
Волейбол – цікава, захоплююча за напруженням боротьби спортивна гра Нею займається значна частина молоді і, звичайно, багато хто прагне досягнути спортивних висот. Але, щоб демонструвати в такій грі майстерність, треба пройти досить великий шлях підготовки. Ця підготовка починається з перших кроків гравця у волейболі і закінчується з його відходом зі спорту. Зрозуміло, що оволодіти майстерністю вдається не з перших занять. Вирішити цю проблему якнайшвидше – завдання, яке хвилює гравця і його тренера. У різний час оволодіння грою йшло різними шляхами.
В роки становлення волейболу як виду спорту ледве чи не єдиним засобом тренування була власне гра. У той час група бажаючих пограти ділилася на команди, які почергово вступали в єдиноборство між собою, дотримуючись правил змагань, що існували Таким чином, рівень підготовки волейболістів при порівняно рівних здібностях практично залежав від кількості зіграних зустрічей Тренувальний, товариських або офіційних.
У грі, що проводиться, як правило, на рахунок і з настановою на перемогу, надто ускладнювався процес вивчення нових прийомів і тактичних дій, виховання спеціальних фізичних якостей, на базі яких здійснювався б ріст майстерності волейболіста.
Це в роки становлення гри. Однак і в наші дні ми із здивуванням спостерігаємо іноді подібну практику, якщо і не в чистому вигляді, то настільки не варіативному у виборі засобів і методів, що говорити про користь такої підготовки не доводиться. У підсумку команди грають з технічними огріхами, обмежене коло їхніх тактичних дій, гравці невиправдано рано набувають ігрову спеціалізацію. Все це в подальшому є головною причиною звуження змагального арсеналу і гравців, і команди в цілому.
Є й інший напрямок: поряд з грою в підготовці волейболістів використовується певне коло техніко-тактичних вправ, але поза зв'язком з етапом і періодом Підготовки команди, без обліку зростаючої кваліфікації учнів. Зрозуміло, що такі вправи згодом стають для гравців цілком посильними або навіть легкими завданнями, тому виявляються не стимулюючим, а стримуючим фактором у підвищенні спортивної майстерності.
Треба зазначити, що універсальних вправ, в однаковій мірі придатних для Навчання новачків і для тренування волейболістів високих розрядів, немає. вправи для новачків повинні відповідати їхнім реальним здібностям і можливостям виконати завдання з вивчення основ техніки і тактики гри. А вправи для добре підготовлених волейболістів повинні бути наближені до ігрових ситуацій. Тим більше це повинно торкатися вправ, що застосовуються у до змагальний Період підготовки гравців.
Кількість вправ, застосовуваних для навчання і тренування волейболістів, теоретично безмежна. Саме достатком засобів можна приблизно відтворити на тренуванні ті ігрові ситуації, що можуть виникнути на змаганнях. Крім того, широко варіюючи вправи, можна цікаво побудувати заняття, а цікавість завжди викликає в гравців усвідомлення своїх дій, що є важливим чинником у реалізації задач підготовки.
Не слід забувати і про емоційну сторону навчального процесу. Тут головну роль відіграє та ж розмаїтість і новизна вправ.
Доцільність використання тієї чи іншої вправи або груди подібних вправ диктується положеннями, що прийняті в спортивних іграх при оволодінні руховими діями. Відповідно до цих положень вивчення прийомів техніки і тактичних дій та їхнє вдосконалення здійснюється в такій послідовності:
ознайомлення з досліджуваним прийомом, дією;
вивчення в спрощених умовах;
вивчення в ускладнених умовах;
закріплення в умовах, близьких до ігрових, і у грі.
Така послідовність вивчення і закріплення практичного матеріалу характерна для будь-якого контингенту волейболістів, незалежно від рівня підготовленості. Правда, для новачків буде примітно більш тривале і рівномірне за часом проходження усіх взаємозалежних між собою етапів. А для гравців високої підготовленості основний час буде переважно віддано двом останнім етапам.
1.1. Передача м’яча вперед-вверх.
Техніка другої передачі вперед-вверх обумовлена незначною зустрічною швидкістю польоту м’яча (5-6 м/с) та вимогами стосовно до траєкторії польоту. До таких вимог відносяться відповідність швидкості польоту м’яча з ритмом і швидкістю розбігу нападаючого і вибір такої траєкторії передачі, при якій атакуючий гравець зможе використати удар з боку або маючи проти себе одного блокую чого гравця суперника.
Друга передача м’яча складається з вихідного положення і трьох послідуючих фаз – зустрічного руху до м’яча супроводжуючим рухом рук.
Найчастіше використовується передача м’яча вперед-вверх із опорного вихідного положення. Цей спосіб передачі застосовується в зоні при атакуючих діях. Техніка і виконання заключається в слідуючому.
У вихідному положенні тулуб гравця розташоване вертикально, ноги зігнуті в колінних суглобах. Степінь їх згинання залежить від висоти траєкторії польоту м’яча: чим вище нисходяща траєкторія, тим менший кут згинання.
Степінь напруги м’язів у вихідному положенні за показниками електроміографічних спостережень, мінімальна.
В першій фазі руху – зміцнення рук на зустріч м’ячу – ноги, туловище і руки випрямляються. Цей рух виконується суцільно на протязі 0,1–0,15 с. Ще до моменту доторкання пальців з м’ячем кути між плече і передпліччям, передпліччям і кистю збішуються. В кінці цієї фази степінь м’язового напруження збільшується. В кінці цієї фази степінь м’язової напруги дещо зростає. При чому в більшій мірі напружуються м’язи передпліччя і в меншій мірі м’язи плеча.
Амортизація продовжується від торкання м’яча пальців рук до максимальної втрати швидкості польоту м’яча – приблизно 0,025 – 0,03 с. При цьому загальний центер ваги тіла волейболіста продовжує підніматись в результаті розгинання ніг яка не зупиняється, розгинаючись в ліктьових суглобах, польоті збільшується швидкість свого руху у просторі.
В першій фазі руху внаслідок згинання ніг в суглобах центр ваги знижується, руки підготовлюються до прийому м’яча, а потім в основній фазі слідує випрямлення ніг і зустрічний рух до м’яча.
Друга під фаза робочої фази (надання м’ячу нового руху і виліт його) продовжується 0,25 -0,03 с. Надання м’ячу нового руху по заданій траєкторії вимагає збільшення м’язових зусиль. Ці зусилля проявляються в суцільному, погодженому русі ніг, тулуба і рук. Якщо траєкторія польоу м’яча спрямована під кутом 60° до горизонталі тулуб волейболіста знаходиться вертикально, ноги продовжують розгинатись, загальний центр ваги тіла змінюється вверх-вперед. В наслідок збільшення зусиль, спрямованих на опору, п’яти відриваються від площадки, вага тіла переноситься на носки обох ніг.
Збільшення м’язевих зусиль в цій робочій фазі викликає збільшення швидкості руху рук в просторі. Особливо активне розгинання рук в даному способі передачі відбувається в ліктьовому суглобі внаслідок чого до моменту вильоту м’яча руки повністю розгинаються.
Внаслідок цих рухів м’яч вилітає з середньою початковою швидкістю 11 м/с (при зустрічній середній швидкості 6 м/с). В заключній фазі – супровід м’яча руками – ноги продовжують розгинатися майже до повного виправлення. Тулуб гравця і руки також випрямляються і зміщуються вверх-назад. М’язова напруга поступово знижується і приходить до вихідного рівня. Динамо графічна крива реакції опору також має поступово нарощу вальний, а потім знижувальний хвильовий характер.
Таким чином, поступове збільшення електричної активності м’язів рук до моменту робочої фази і поступове її зниження при супроводі м’яча, а також плавність динамо графічної кривої підкреслюють пластичність рухів волейболіста при передачі м’яча, що летить з незначною швидкістю.
1.2. Передача м’яча зверху при збільшенні швидкості польоту.
Техніка передачі зверху при збільшенні швидкості польоту м’яча до 12 м/с спостерігаються значні зміни в руховій структурі у порівнянні з технікою передачі при польоті м’яча із швидкістю 5-6 м/с.
У вихідному положенні згинання ніг в гомілкостопових і колінних, а тулуба в тазостегнових суглобах збільшується. Це є доказом, що при збільшенні зустрічної швидкості польоту м’яча волейболіст знаходиться в більш низькому вихідному положенні ніж при передачі (другої).
Кут між тулубом і плечем становить 500 (при другій передачі – 950). Саме тому передпліччя опущене нижче і знаходиться під кутом 400 по відношенню до горизонталі.
Кут між плечем і тулубом в момент амортизації збільшується приблизно у два рази. Внаслідок чого передпліччя знаходиться нижче, ніж при виконанні другої передачі. Руки в ліктьових суглобах активно розгинаються і до моменту робочого руху кут між плечем і передпліччям значно збільшується. Разом з тим, не дивлячись на більш активне розгинання рук в ліктьових суглобах променевозап’ястний суглоб і кисть зміщуються у просторі не вперед-вверх, на зустріч м’ячу, а вверх, що свідчить про повну відсутність зустрічного руху приймаючої поверхні рук до м’яча на протязі всієї робочої фази.
Навий поступальний рух після амортизації м’ячу надають головним чином з допомогою короткочасного руху кисті і пальців, який продовжується 0,03 с. Кут між передпліччям і кистю збільшується приблизно на 30-350.
В фазі амортизації і вильоту м’яча спостерігається різке збільшення електричної активності м’язів руки, що пов’язано з активним розгинанням кисті і пальців.
В фазі супроводжуючого руху, продовжується зміщення робочої поверхні рук і всього тулуба волейболіста вверх-назад. Це обумовлено відштовхуванням від опори в підготовчій фазі.
Внаслідок всіх цих рухів середня швидкість польоту м’яча при вильоті менше початкової – 8 м/с. Короткочасність і синхронність доторкання пальців до м’яча при амортизації (0,03 с.), відсутність довготривалого супроводжуючого руху рук, надає можливість рахувати цю передачу придатною для прийому м’ячів з подачі або від нападаючих ударів, що летять з швидкістю 10-15 м/с.
2.1 Методика використання засобів на початковому етапі навчання передачі м’яча.
Передача м'яча – найважливіша і найскладніша ігрова дія у волейболі За допомогою передачі м'яча здійснюється організація нападу. І прикінцева дія атаки – нападаючий удар – багато в чому залежить від якості передачі. За допомогою передачі м'яча команда переходить від захисту до нападу Ось чому цей ігровий прийом є найважливішим в арсеналі дій волейболіста.
Велика різноманітність способів передачі м'яча в грі за різних умовах зумовлює складність їх вивчення.
Передачу м'яча доводиться виконувати двома і однією рукою, верхнім і нижнім способом, при переміщеннях кроком, бігом, кидком, стрибком, при прийомі м'яча, що летить з різною швидкістю в різному напрямку. – при всьому цьому передача м'яча повинна виконуватися дуже чітко без жодних затримок, проводки, подвійних ударів з певним тактичним призначенням і так. щоб були враховані також індивідуальні особливості партнерів, яким адресується передача. Ці навички повинні прищеплюватися з перших занять з новачками.
Вправи, початкового навчання передач двома руками зверху, дозволяють вирішити задачу оволодіння основами техніки виконання передачі вказаним способом, тобто навчитися адресувати м'яч точно партнерові. На цьому етапі навчання необхідно враховувати такі рекомендації.
Дуже важливо, щоб учень навчився приймати правильну стартову позицію на випадок негайного переміщення до м'яча. Якщо в розпорядженні гравця досить часу для переміщення або йому вже відомо, куди треба переміститись, тоді стопи ніг можна розташовувати фронтально. При переміщенні в передніх або задніх напрямах і при обмеженому часі гравець займає діагональну стартову позицію. при якій одна нога виставлена дещо вперед У стартовому положенні \ гравця ноги повинні бути напівзігнуті, тулуб – ледь нахилений уперед, руки – зігнені в ліктях, кисті – перед грудьми.
Така стартова позиція може стати і вихідною, якщо м'яч від партнера летить точно на гравця. Але якщо переміщення було вимушеною попередньою дією, тоді гравець з останнім кроком повинен зайняти стійке вихідне положення. зручне для виконання передачі м'яча.
Не вдаючись в деталі техніки виконання передачі м'яча, потрібно звернути увагу на ряд деталей. При контакті кистей рук з м'ячем при передачі партнерові необхідно, щоб вісь плечей розташовувалася перпендикулярно до напрямку польоту м'яча. Дотримуючись цього правила, гравець завжди зможе симетрично розгинати руки в напрямку до м'яча. Це одна з умов, що забезпечують точну передачу м'яча.
Необхідно підкреслити і значення узгодженості в послідовних рухах ніг тулуба і рук. Вони повинні бути злитими, безперервними Амплітуда і швидкість розгинання їх повинні відповідати довжині передачі.
Чітке торкання пальцями м'яча закінчується супроводжуючим плавним рухом рук за м'ячем, що відлетів.
Найхарактерніші помилки новачків при виконанні передачі м'яча двома руками зверху:
1 Невчасний вихід до м'яча, в результаті чого гравець виконує передачу під час переміщення, що є причиною подальших помилок.
2. Неправильне вихідне положення перед передачею, що характеризується нестійкістю пози, розведеними ліктями, несиметричним положенням кистей
3. Присідання в момент торкання кистями м'яча, що вимагає надмірного зусилля рук при передачі.
4. М'яч передається дуже напруженими або розслабленими пальцями Великі пальці кистей спрямовані вперед, що може призвести до травм. | 3 самого початку навчання новачків передач тренер повинен коректувати всі дії, пов'язані із зайняттям вихідного положення навпроти підлітаючого м'яча з подальшим комплексом рухів.
У переважній більшості випадків при виконанні навіть найпростіших вправ м’яч від гравця летить на партнера неточно. Тому треба відразу вчити уміння після переміщення резервувати якийсь мінімальний час для того, щоб знову зайняти зручне положення для передачі.
У початковій стадії навчання передачі не завжди і не всі волейболісти хоча б задовільно виконують запропоновані вправи. Тому необхідно вибірково для окремих гравців використовувати підготовчі та підвідні вправи, суть яких Полягає в створенні умов для виконання полегшених, але схожих за значенням і структурою рухів з передачею м'яча двома руками зверху.
Вправи для прикладу:
1. Швидке переміщення на 2-3 кроки вперед, назад, в сторони з переходом у вихідне положення.
2. Те ж, але після переміщення бігом на 3-4 м.
3. Підкидання м'яча високе в довільному напрямку, перемішуючись і ловлячи його на рівні голови.
4. Те ж, але м'яч підкидає тренер, що стоїть на 6 м попереду гравця
5. Переміщення на 2-3 м, перехід у в.п., імітація передачі м'яча.
6. Штовхання набивного м'яча (2 кг) двома руками від голови вперед-угору на відстань 4-5 м
Вправа 1 (мал. 1). В п – група гравців стоїть у шерензі, відстань між гравцями – близько 1 м: тренер з м'ячем – перед правофланговим гравцем на відстань 3-4 м.
Тренер і гравець обмінюються передачами Після 2-1 передач м'яча тренер ловить м'яч і переміщується праворуч, щоб продовжити вправу з іншими партнерами
Під час виконання вправи він коректує дії гравців, звертаючи увагу на вихідне положення стосовно м'яча, послідовне плавне розгинання ніг, тулуба, рук, на чітке торкання пальцями м'яча.
Вправа 2 (мал. 2). В.п. – гравці стоять у двох шеренгах, відстань між гравцями в шерензі – 2 м, між гравцями, що стоять один навпроти одною. – 3-4 м. Кожна пара гравців має м'яч. Виконують передачу м'яча, намагаючись точно спрямувати його один одному.
Вправа 3 (мал. 3). В.п. – два гравці стоять на відстані 4-5 м один від одного. Виконують обопільні передачі за трьома траєкторіями високою, середньою, низькою. Доцільно встановити певну послідовність виконання передач ', тією або іншою траєкторією польоту м'яча. Це може стосуватися одночасно двох гравців або окремого виконавця, наприклад, обидва виконують передачі за середньою. потім за низькою і за високою траєкторіями, або один гравець виконує передачу за низькою траєкторією, а його партнер – за високою
Вправа 4 (мал. 4). В п. – дві групи гравців, що стоять в колоні, розташовуються одна проти одної на відстані 5-6 м. Гравець, що стоїть попереду однієї з колон, має м'яч – він і починає вправу. спрямовуючи передачу першому гравцеві в протилежній колони. Після передачі, оббігаючи партнерів, він стає в кінці колони. Гравець, якому був переданий м'яч, в свою чергу посилає його стоячому навпроти гравцеві, після чого також стає в кінці своєї колони і т.д. Гравці почергово передають м'яч з однієї колони в іншу, але після передачі кожний гравець займає місце в кінці протилежної колони. Гравці, що виконують вправу повинні прагнути спрямувати м'яч з досить високою траєкторією польоту точно партнерові. Пересування під час вправи є допоміжною дією, тому воно не повинно відбиватися на точності передачі м'яча. Вся увага гравця зосереджена на виконанні передачі м'яча.
Вправа 5 (мал. 5). В.п. – один гравець стоїть на відстані 4-5 м від двох інших, у першого з них м'яч.
Гравець з м'ячем виконує передачу партнерові, що стоїть навпроти, а сам швидко просувається услід за м'ячем і займає місце за гравцем Те ж робить, не зупиняючи вправу, гравець, якому була спрямована перша передача і т д
Цю вправу, здійснену в швидкому темпі, можна використати і як засіб спеціальної розминки в передачах перед грою. Своєчасне переміщення гравців і зайняття вихідної позиції тут зумовлюють правильне виконання передачі
Вправа 6 (мал. 6). В.п. – дві групи по три гравці в кожній утворюють два трикутники. Один трикутник вписаний в інший. Відстань між гравцями трикутники близько 4 м. Кожна група має по м'ячеві.
Гравці в своїх групах виконують передачі один одному. Напрямок передач
регулює тренер.
Вправа 7 (мал.7). В.п. – в кутах умовного рівнобедреного трикутника зі стороною 5 м розташовуються гравці: в двох кутах – по одному, в третьому -два, у першого – м'яч.
гравець з м'ячем, починаючи вправу, виконує передач) у бік одного з партнерів, Виконавши точну передачу, він біжить услід за м'ячем і займає позицію партнера, який в свою чергу передає м'яч іншому гравцеві і услід за передачею також біжить, щоб зайняти іншу позицію, і т. д. Для точного виконання вправи гравці повинні виконувати передачу з попереднім поворотом тулуба і переступанням ноги.
2.1.1. Індивідуальні вправи в передачі м’яча.
Індивідуальні вправи в передачах м'яча зверху двома руками є важливим засобом у системі підготовки гравця. Кожна з них виконує контрольну функцію і не тільки визначає рівень підготовленості гравця у виконанні передачі м'яча, але і стимулює до точного виконання його умов. Таким чином, від гравця потрібне безпомилкове виконання передач, переміщень, прийняття вихідного положення перед передачею, і т.д.
Вправи мають різний ступінь трудності, тому і виконувати кожну з них доцільно в залежності від рівня підготовленості гравців у передачах. Умови виконання кожної вправи можна варіювати, підвищуючи або знижуючи висоту передачі (повторно або почергово).
Кожну вправу одночасно виконує весь склад групи. Однак здійснення цього положення залежить від наявності м'ячів, лавок (з розрахунку одна лавка на трьох волейболістів).
Вправа 8 (мал. 8) Гравець послідовно виконує передачі м'яча над собою. Висота передачі – середня і висока, відповідно 1,5 і 2,5 м. Під час виконання вправи можливі переміщення гравця до м'яча, але незначні Це є показником правильного виконання завдання
Вправа 9. Гравець виконує передачі над собою, роблячи попередній удар долонями за спиною Передача повинна бути настільки високою щоби після удару долонями можна було спокійно виконати чергову
Вправа може бути ускладнена серією ударів долонями (за спиною – перед, грудьми або перед грудьми – за спиною – перед грудьми)
Вправа 10 (мал. 9). Гравець виконує передачу вперед-угору в поєднанні рухом уперед. Висоті і напрямку кожної передачі повинні відповідати пересування гравця кроком Причому, приймати м'яч треба не в момент пересування, а після його зупинки
Вправа 11 (мал. 10). Гравець посилає м'яч уперед так і настільки високо, щоб встигнути прийняти його, рухаючись кроком Другу передачу в момент зупинки робить над собою, а потім знов посилає м'яч уперед і т. д.
Гравець може ускладнювати собі виконання передачі над собою, знижуючи траєкторію попередньої передачі
Вправа 12 (мал. 11). Гравець виконує передачу праворуч і, пересуваючись боком у тому ж напрямку до зустрічі з м'ячем, знову виконує подібну передачу і пересування Так рухається до певного орієнтира У зворотну сторону вправу виконують, рухаючись лівим боком уперед.
Вправа 13 (мал. 12). Гравець заздалегідь виконує передачі м'яча за голову, одночасно рухаючись спиною вперед (кроком). Треба прагнути робити однотипні передачі (не більше 1 м).
Вправа 14. Гравець, стоячи, послідовно виконує передачі м'яча над собою У паузах між дотиками м'яча треба, поступово знижуючи стійку сісти на майданчик, а потім так само поступово повернутися у початкове вихідне положення.
Для виконання цієї вправи потрібна виняткова точність передач.
Вправа 15. Гравець, сидячи на майданчику, послідовно виконує передачі над головою. Неможливість пересування примушує виконувати вправи якнайточніше (6-8 передач).
Вправа 16. В.п. – стоячи правим боком біля сітки Переміщуючись кроком уздовж неї, виконувати передачі вперед на 1-1,5 м, але гак, щоб м'яч не відлітав від сітки і був вищим за трос. Пройшовши таким чином усю довжину сітки гравець повертається кругом і повторює вправу, стоячи вже лівим боком до сітки.
Вправа 17. Гравець, рухаючись вздовж сітки, виконує дві різні за характером передачі: першою передачею спрямовує м'яч уперед і вище сітки так, щоб встигнути знов прийняти його після пересування; другою передачею посилає м’яч угору. Обидві передачі повинні бути виконані як передачі м'яча для нападаючого удару. Виконавши вправу в цьому напрямку, гравець повертається кругом і повторює його в зворотному напрямку.
2.1.2 Вправи з використанням стіни та іншого допоміжного обладнання
Використання снарядів при передачах м'яча створює орієнтири для оперативного контролю гравцем за точністю дій і забезпечує надійний зворотній зв'язок, що практично виражається як зворотний відскік або попадання м'ячем мішень, в кільце і т.д.
При роботі зі снарядами можна використати методи індивідуального, групового, фронтального виконання вправи одночасно, позмінно і почергово. Можлива і колова організація виконання вправи. Снаряди можна використати і в самостійних заняттях.
Для того, щоб уникнути зниження інтересу до занять, потрібно урізноманітнити завдання, включаючи переміщення, встановлюючи різні дистанції до снаряда і партнера.
Ступінь складності завдання також впливає на інтерес до його виконання.
Складність повинна зростати поступово і відповідати успіхам гравців.
Необхідно розвивати у гравців уміння оцінювати структуру рухів і кінцевий результат. Коли завдання засвоєне задовільно, треба давати їм можливість самостійно вибирати темп виконання передач, посилюючи або зменшуючи вплив на м'яч, підвищуючи або зменшуючи траєкторію передачі.
Періодично тренер проводить контрольне виконання пройдених вправ на точність і кількість технічно правильно зроблених передач.
Вправа 18. (мал. 13). Гравець з м'ячем знаходиться за 2,5-3 м від тренувальної стінки
Гравець виконує серію передач, спрямовуючи кожний раз м'яч у стінка Причому неточності в передачах, що допускаються гравцем, створюють йому додаткові труднощі Тому, тренуючись біля стінки, він вчиться точно виконувати всі дії.
Вправа 19 (Мал.14). В. п. гравця перед стінкою те ж, що і в попередній вправі.
При передачах у стінку в кожній спробі змінюють траєкторію польоту м'яча. При цьому кожний раз змінюється і характер відскоку, м'яча від стінки що зумовлює різні умови виконання чергової передачі У процесі вправи гравець повинен видозмінювати вихідне положення, напрямок передачі і прикладене зусилля.
Вправа 20 (мал. 15). В. п. гравця перед стінкою таке ж що і у вправі 19 Гравець виконує дві передачі першу – в напрямку стінки другу – над собою після відскоку м'яча від стінки.
Вправа 21 В п те ж, що і в попередній вправі Гравець виконує серію передач м'яча в стінку при цьому почергово скорочує або збільшує відстань від стінки.
При віддаленні від стінки необхідно виконувати передачі з кожним разом все сильніше, щоб відскакуючи від стінки м'яч зміг долетіти до гравця при наближенні до неї поступово зменшують зусилля при подальшій передачі м'яча.
Вправа 22 (мал. 16). В п – гравці шикуються в дві колони за 3 м від стінки. Відстань між колонами – близько 4 м Гравець, який стоїть попереду однієї з колон, має м'яч Передачею він посилає його в стінку так, щоб той відскочив на гравця сусідньої колони, який стоїть попереду і виконує те ж завдання і т. д.
Після передачі гравці відходять в сторону, а потім займають місця в кінці протилежних колон.
Вправу можна урізноманітнити після відскоку м'яча від стінки гравець спочатку виконує передачу вгору, а потім посилає м'яч у стінку
Вправа 23 (мал. 17). В. п. – один гравець стоїть за 2-3 м від стінки, інший – з м'ячем дещо збоку і позаду нього.
Гравець з м'ячем із-за спини гравця, який стоїть попереду, посилає м’яч у стінку. Перший гравець, вийшовши на м'яч, що відскочив від стінки, виконує передачу в стінку так щоб той відскочив на партнера. І вправа повторюється.
Перед початком вправи гравець з м'ячем може стати і з іншого боку від гравця, який тренує прийом м'яча, що відскочив від стінки.
Виконавши вправу 5-6 разів гравці міняються місцями і виконають прийом м'яча, що відскочив від стінки.
Виконавши вправу 5-6 разів, гравці міняються місцями і вправа повторюється.
Вправа 24 (мал. 18). В.п. – гравець з м'ячем стоїть за 3 м від стінки, розділеної лініями на шість квадратів, кожний квадрат має порядковий номер. сторона квадрата – 1 м, нижня лінія всієї розмітки креслиться на висоті 1.8-2 м від підлоги.
Гравець, виконуючи серійні передачі, спрямовує м'яч:
- в межі тільки одного квадрата;
- навперемінно в суміжні квадрати, які розташовані поряд, або один під іншим, або по діагоналі:
- навперемінно в різні суміжні квадрати, послідовність яких визначається заздалегідь тренером. (На додаткових малюнках наведені приклади послідовності виконання різних завдань при серійних передачах м'яча в квадрати тренувальної стінки).
Важливою попередньою умовою для виконання передачі є своєчасність пересування гравця до м'яча.
Вправа 24 (мал. 19). В.п. – гравець з м'ячем стоїть за 3-4 м від стінки, що складається з квадратів, кожний з яких має усічену пірамідальну поверхню. Розмір стінки 4x2 м Розмір квадрата – 1x1 м, висота піраміди – 0,25 м.
Гравець посилає м'яч у стінку передачею. М'яч після удару об стінку відскакує дещо праворуч або ліворуч, униз, або вгору, прямо на гравця. Визначивши напрямок відскоку, гравець швидко пересувається до м'яча і виконує передачу вгору, над собою. І вправа повторюється.
Ускладнити умови прийому м'яча, що відскочив від стінки, гравець може, посилаючи його в стінку ударом різної сили.
Вправа 25(мал. 20). В.п. – гравці сидять на кінцях гімнастичної лавки. У одного з них м'яч. Обмінюються передачами між собою. Дозволяється пересування по лавці, але в положенні сидячи.
Вправа 26 (мал. 21). В.п. – дві групи гравців стоять обличчям одна до одної. Їх розділяє простір, що дорівнює довжині гімнастичних лавок плюс 1 м. Відстань між двома лавками -1 м.
Гравці почергово виконують передачі один одному так, щоб м'яч летів над коридором, утвореним лавками. Для виконання цієї умови потрібна обопільна точність передач. Після передачі гравець займає місце в кінці колони своєї групи.
2.1.3 Естафети з використанням передачі м’яча двома руками зверху.
Вправа 27 (мал. 22). В.п. – дві команди по шість гравців в кожній стоять окремо біля штрафної лінії баскетбольного майданчика. Один з гравців кожної команди знаходиться безпосередньо за лінією штрафного кидка з м'ячем. Тут же – ще три запасних м'ячі.
За сигналом керівника гравці підкидають м'ячі невисоко над собою, а потім передачею намагаються попасти в баскетбольний кошик. При попаданні вся команда цього гравця рахує: “один”. Чергову спробу попасти м'ячем у кільце |виконує наступний гравець і т.д. При вдалій спробі команда голосно оголошує рахунок влучень. Гравець, що виконував передачу, біжить за м'ячем, бере його і повертається до команди.
Змагання закінчується, якщо одна з команд перша набере 21 очко, тобто проведе 21 влучення м'яча в кошик.
Вправа 28 (мал. 23). В.п. – три гравці складають команду, розташовуючись в кутах умовного трикутника зі стороною 5 м. Два гравці кожної команди мають по м'ячеві. Таких команд повинно бути не менше двох.
Два гравці з м'ячами за сигналом тренера одночасно починають передачі партнерам в одну сторону. Завдання вправи – якнайдовше виконувати передачі одночасно двома м'ячами.
Вправа 29 (мал. 24). В.п. – дві-три команди по 5 чоловік шикуються в колони за лицьовою лінією майданчика. Відстань між колонами по фронті – 3 м. Гравці кожної команди, що стоять попереду, мають по м'ячеві, вони ж є капітанами команд.
Капітани команд за сигналом тренера починають просування до сітки, виконуючи по ходу серію передач самим собі. Дійшовши до сітки і торкнувшись її рукою, вони повертаються кругом і, продовжуючи передачі, досягають лінії нападу, з меж якої довгою передачею посилають м'яч наступному гравцеві, а самі стають наприкінці своєї колони.
Всі гравці виконують ті ж умови естафети, що і капітан.
Команда закінчує вправу, коли капітан, знову вийшовши вперед, отримає передачу з лінії нападу від свого гравця.
Естафету повторюють ще 3 рази, після чого оголошується команда-переможець.
Вправа 30 (мал. 25). В.п. команд те ж, що й у вправі 29. Капітани команд за сигналом тренера починають вправу. Виконуючи передачі над собою, вони посуваються до сітки, передають м'яч через неї і, пробігши під нею, знову посуваються вперед до протилежної лицьової лінії, продовжуючи виконувати.
Розділ ІІІ Удосконалення техніки передачі м’яча спеціальних вправ.
3.1. Передача м’яча для найдовшого удару.
Передачу м'яча варто розглядати диференційовано, тобто розрізняти першу передачу, спрямовану на підготовку атаки при переході від оборони до нападу, і другу передачу, призначену безпосередньо для виконання нападаючого удару.
Основна тактична задача при виконання передач м'яча – створення таких умов, при яких завершальний удар зустрічає найменший опір гравців супротивника, що блокують. Це значною мірою досягається завдяки точності перших передач, застосуванню активних дій при других передачах і використанню гравцями виходів, що атакують, що імітують нападаючі удари з коротких передач.
3.2.1. Вдосконалення другої передачі.
У сучасному волейболі другу передачу для нападаючого удару зв'язуючий першої лінії здійснює з трьох позицій біля сітки. Але бувають незаплановані ситуації, у яких другу передачу вимушено виконують нападаючі. І цю обставину важливо враховувати при підготовці команди. Тому наведені в розділі вправи доцільні для усіх без винятку гравців, адже добір на роль зв’язуючого починається саме на початковому етапі підготовки майбутніх волейболістів.
Велика частина вправ призначена для вивчення варіантів техніки виконання передачі для удару, якому передують вибір місця й оптимального вихідного положення, послідовний рух (розгинання) ніг, тулуба, рук, гасіння інерції м’яча, що летить, тильним згинанням пальців і кистей рук з подальшим пружним еластичним випрямленням (додає м'ячу поступальний рух у напрямку партнера-нападаючого). Супровідний рух рук при передачі співвідноситься за часом з характером передачі (високої, довгої – припустимий тривалий супровід; низької, короткої – незначний супровід).
Тактика гравця при виконанні другої передачі залежить від умов виконання дії, планових і вимушених взаємодій з нападаючим, з обліком контрдій блокуючих.
Вправа 41 (мал.36 ). Два гравці стоять у кутах майданчика біля стінки; у того, що стоїть в лівому куті. – м'яч.
Гравці почергово (на крок-два) скорочують відстань між собою, рухаючись паралельно сітці. Почергово вони передають один одному м'яч з урахуванням зміни дистанції Після того, як вони виконали передачі, знаходячись за 1 м один від одного, вони починають розходитися, прямуючи до своїх вихідних позицій. Пересування супроводжується обопільними передачами м'яча.
Вправа 42 (мал. 37). В.п. – три гравці розташовуються біля сітки в зонах 2, 3 і 4. У гравців зон 2 і 4 – м'ячі.
Гравці 1 і 3 почергово виконують передачі партнерові, що стоїть в зоні 3. Той виконує основне завдання – другі передачі у відповідь в зони 2 і 4: від кого отримав першу передачу, тому і спрямував у відповідь. Для виконання другої передачі гравець 2 повинен попередньо зайняти позицію обличчям до відповідного партнера.
За вказівкою тренера вправа повторюється в інших побудовах.
Вправа 43 (мал. 38). В.п. гравців таке ж, як і у вправі 42. Вправа виконується за тією ж схемою, що і попередня, але передачі, спрямовані від гравців 1 і 3 у центр, завжди умисне неточні (на 1-2 м). Ця обставина змушує гравця 2 перед виконанням другої передачі своєчасно переміститися до м'яча.
Вправа 44 (мал. 39). В.п. – шість гравців розташовуються на майданчику в дві лінії: гравці першої лінії – біля сітки в зонах 2, 3, 4 (позиції гравців 5 окреслені напівкруглими радіусом 1,5 м), гравці другої лінії – в зонах 1. 6, 5 за 6-7 м від сітки. У кожного з них м'яч.
Гравці другої лінії почергово посилають м'яч на гравця 4. який виконує другу передачу в зону 3 або 4 на власний розсуд, а потім – за попереднім сигналом тренера. Якщо гравець задовільно виконує другу передачу, подальші перші передачі спрямовуються у зону 2 зі скороченим інтервалом часу.
Правильно виконаною другою передачею буде вважатися та, котра не змусить гравців 5 і 6 вийти за межі своїх зон. М'яч, посланий із зони 2, гравці ловлять прямими руками в стрибку. Після цього м'ячі передають гравцям другої лінії.
За вказівкою тренера гравці роблять перехід на одну позицію по колу праворуч, і вправа повторюється.
Вправа 45 (мал. 40). В.п. гравців таке ж, як і в попередній вправі Виконують її за тою ж схемою, що і попередня, але передачі від гравців
другої лінії в зону 2 гравцеві 4 виконують умисно неточно. Це ускладнює виконання другої передачі. Своєчасність переміщення до м'яча, зайняття зручної вихідної позиції для передачі – головні умови для виконання точної другої передачі партнерам. Вправи 44 і 45 виконують так само, тільки другу передачу спрямовують із зони 4 у напрямку гравців зон 3 і 2.
Вправа 46 (мал. 41). В.п. – п'ять гравців розташовуються на майданчик) другої лінії: на першій лінії біля сітки – гравці 4 і 5 відповідно в зонах 2 і 4, а на другій лінії з м'ячами – три гравці за 6 м від сітки. Зона гравця 5 окреслена дугоподібною лінією, як показано на малюнку.
Гравці другої лінії, починаючи з третього, по черзі посилають м'яч точно перед собою до сітки. На кожну з цих передач виходить гравець 4, виконуючи другу передачу гравцеві 5. Після трьох таких передач гравець 4 виконує ще три передачі, але після пересувань спиною вперед.
Гравець 5 щоразу в стрибку ловить м'яч витягнутими вгору руками і віддає його гравцям другої лінії.
Вправу повторюють після зміни позицій. Варіант вправи: виконавець другої передачі перемішується із зони 4 у зону 2.
Вправа 47 (мал. 42). В.п. – шість гравців розташовуються на майданчику у дві лінії: гравці першої лінії – у зонах 2. З і 4: другої – у зонах 1, 6, 5 Зони гравців 4 і 6 окреслені дугоподібними лініями. Гравці другої лінії мають м'ячі
Гравці другої лінії по черзі передачею посилають м'яч гравцеві 5, який виконує другу передачу на власний розсуд у зону 4 чи 2. Потім незалежно від напрямку першої передачі він виконує кілька разів підряд другу передачу в 4, а потім – у зону 2 (передачею назад).
Гравці 6 і 4 ловлять м'ячі, послані в їхні зони, і передають їх гравцям другої лінії. Тренер періодично перешиковує гравців.
Вправа 48 (мал. 43). В.п. гравців таке ж, як і в попередній вправі.
На відміну від попередньої, в цій вправі гравці другої лінії створюють трудність для гравця 5, що виконує другу передачу, умисно неточно роблячи перші передачі.
3.2.2. Вдосконалення першої передачі для нападаючого удару.
Можливості використання першої передачі безпосередньо для нападаючого удару різні: при дуже слабкій подачі, після сприятливого відскоку від рук блокуючих, при нескладному перебитті м'яча через сітку з боку суперника. У таких випадках при відповідній підготовці цю передачу можна виконати двома руками зверху – найточніший і тактично варіативний спосіб передачі.
Техніка виконання передачі м'яча безпосередньо для удару в деталях дещо відрізняється від тої. яка була предметом вивчення на початку цього розділу.
У вихідному положенні гравець знаходиться в більш низькому положенні завдяки зігнутим ногам і опущеним передпліччям. У момент передачі ноги в меншій мірі розгинаються, а в більшій відштовхуються від опори, тулуб випрямляється, кисті прямують до м'яча, м'язи передпліч і кистей мають більш високу міру напруження при дотику з м'ячем, ніж при звичайній передачі, відсутній тривалий супровід м'яча руками.
Висота передачі залежить від відстані до сітки. Якщо, наприклад, передача виконується з трьох метрів від сітки, тоді висота передачі повинна бути середньою (близько 2 м). Дуже висока передача ускладнить дії нападаючого, пов'язані з орієнтуванням щодо сітки і можливими контрдіями блокуючих.
Напрямок передачі повинен сприяти розбігу нападаючого, а тому м'яч повинен летіти до сітки перед нападаючим, а не на нього. Але в тому випадку, якщо нападаючий займає позицію в безпосередній близькості до сітки, необхідно спрямувати м'яч на удар (висота до 1,5 м) прямо на нападаючого.
Вправа 31 (мал. 26). В.п. – три гравці розташовуються біля сітки в зон 2, 3 і 4; три інших з м'ячами – за 1 м за лінією нападу.
Гравці другої лінії, підкинувши м'яч над собою, виконують передачу м’яча по високій траєкторії до сітки, біля якої стоять партнери, ті в стрибку ловлять м'яч на прямі руки. Це буде показником правильно виконаної передачі м'яча сітки.
Після 5-6 передач м'яча до сітки всі гравці переміщуються на одну позицію (як це робиться в грі). Вправа повторюється в новому розташуванні і т.д.
Вправа 32 (Мал.27). В.п. – за 1 м за лінією нападу знаходяться три гравці в зонах 4 і 2 – по одному гравцеві з м'ячами.
Гравці, що стоять біля сітки, почергово посилають м'яч по середній траєкторії в напрямку гравця, що стоїть попереду групи, – той виконує передачу м'яча до стінки по високій траєкторії тому партнерові, що послав йому м'яч від сітки. Передача м'яча до сітки повинна бути спрямована на 1 м перед партнером, який після кроку-розбігу в стрибку ловить м'яч гак, як у попередній вправі Після того, як кожен гравець групи виконає по 5-6 передач м'яча до сітки, за вказівкою тренера гравці займають нові позиції, і вправа повторюється
Вправа 33 (мал.28). В.п. – три гравці знаходяться біля сітки в зонах 2, 3 і 4 гравець третьої зони має 2-3 м'ячі; три інших гравці стоять в колону по одному за 1 м за лінією нападу (зона 6).
Гравець зони 3 посилає один за одним два м'ячі по середній траєкторії гравцеві зони 6, що стоїть попереду: той почергово виконує дві передачі м'яча до
сітки по високій траєкторії в зону 4 і 2. Гравці цих зон після ловлі м'ячів стрибку передають їх гравцеві зони 3.
Вправа 34 (Мал. 29). В.п. гравців – ідентичне попередньому, тільки група, яка розташована за лінією нападу, стоїть в зоні 1. М'ячі знаходяться в гравця зони 2.
Гравець зони 2 починає вправу. Гравець зони 1, який стоїть попереду, виконує передачі м'яча до сітки по високій траєкторії в зони 3 і 4.
Вправа 35 (мал. 30). У в.п. група гравців, що стоїть за лінією нападу, займає позицію в зоні 5. М'ячі знаходяться в гравця зони 4
Вправу починає гравець зони 4. Гравець зони 5, який стоїть попереду, виконує дві передачі до сітки: одну гравцеві зони 3, іншу – зони 2.
Вправа 36 (мал. 31). В.п, – два гравці першої лінії займають позиції в зонах 2 і 4 за 2-3 м від сітки: третій з 2-3 м'ячами розташовується біля сіп зоні 3; інша група гравців займає позицію у центрі майданчика за 5-6 м від сітки.
Гравець зони 3 передає один за одним два м'ячі по високій траєкторії гравцеві зони 6, що стоїть попереду. Він виконує дві передачі м'яча до сітки – в 2 і 4, але так, щоб м'яч на підльоті до сітки виявився перед партнером, що після розбігу і стрибка повинен без перешкод піймати м'яч витягнутими вгору руками. Організація виконання вправи та ж, що у вправі 32.
Вправа 37 (мал. 32). В.п. – три гравці першої лінії розташовуються в зонах 2. З і 4: причому гравець зони 2, що має два м'ячі, стоїть біля сітки; два інших гравці розташовуються біля лінії нападу відповідно в зонах 3 і 4; три гравці розташовуються в зоні 1.
Гравець зони 2 виконує одну за одною дві передачі гравцеві зони 1, що стоїть попереду. Останній виконує передачі м'яча до сітки по високій траєкторії гравцям зон 3 і 4. Характер передач до сітки і дій гравців зон 3 і 4 схожий з уже описаними.
Вправа 38 (мал. 33). Виконання вправи по суті схоже з попереднім, але починає вправу гравець зони 4, а гравці зони 5 почергово виконують по дві передачі до сітки, посилаючи м’ячі праворуч від себе.
Вправа 39 (мал. 34). В.п. – група гравців розташовується в зоні 2: перший стоїть за 1 м від сітки; дві групи нападаючих займають позиції в лінії нападу відповідно в зонах 3 і 4; на протилежній стороні майданчика – гравець з м’ячами на відстані 2,5-3 м від сітки.
Гравець із протилежної сторони майданчика посилає один за одним м'ячі
через сітку (передачею або несильним ударом) гравцеві зони 2. який у свою
чергу виконує дві передачі безпосередньо для удару гравцям зон 3 і 4. Ті після розбігу і стрибка спочатку ловлять м'яч витягнутими руками, а в подальшому виконують нападаючий удар.
За вказівкою тренера гравці періодично змінюють позиції і характер дій Вправу повторюють при іншій побудові, коли передача для удару здійснюється тни 4, а нападаючі розташовуються в зонах 3 і 2.
Вправа 40 (мал. 35). В.п. – в зонах 2 і 4 по троє нападаючих гравців стоять на відстані 2,5-3 м від сітки; у зоні 6 – група гравців; той. що стоїть попереду групи, розташовується за 5 м від сітки: на протилежній стороні майданчика в зоні 1 – два гравці з декількома м'ячами.
Гравець зони 1 двічі посилає м'яч через сітку нескладною подачею на гравця зони 6. який виконує почергово передачу відразу на удар нападаючим зони 4 і 2. Ті виконують удар, посилаючи м'яч через сітку в довільному, а потім і в заданому напрямку.
