Основи економічної теорії . Основні поняття і категорії
1.Суть ек. теорії як науки.
2.Соціально економічні ,та організаційні відносини.
3.Предмнт та метод ек. теорії як науки.
4.Мета і функції ек. теорії.
5.Зародженя ек. теорії і основні етапи розвитку.
Перше понятя «економія» ввів грецький мислитель Арістотель (3 ст.до.н.е) .Він аналізуючи домашнє господарство в маєтку рабовласника обгрунтував суть економіки як науки.
В перекладі з грецької економіка означає «мистецтво веденя домашнього господарства». Грецькою мовою «ойкос»-дім, або господарство ,а «номус»- вчення, або закон.
Трактуваня економіки як науки неоднозначно. В економічні літературі наведені деякі визначення:
--Економіка це наука про діяльність з приводу виробництва та споживання
(обміну) між людьми.
--Економіка це наука яка визначає рух ек. життя(тенденції в розвитку цін,
виробництва, юезробіття).
--Економіка це наука вибору (тобто вона вивчає як люди вибирають спосіб
використання обмежених виробничих ресурсів: землі , праці, технічних
знань , устаткування; для виробництва товарів і розподілу їх між елементами
суспільства.
--Економіка це наука яка вивчає у який спосіб людина розв’язує проблеми
споживання і виробництва.
--Економіка це наука яка вивчає грощі ,норму процента ,капітал і багатство.
Жодне з цих визначень неможна відхилити так як кожне з них відбиває певну сторону економічних відносин, які безпосередньо повязані з процесом виробництва. Тому для визначеня сфери ек. відносин ,необхідно спочатку чітко визначити її місце в суспільному виробництві. Слід мати що суспільне виробництво має два аспекти:
а)технічній аспект.
б)суспільний аспект.
Технічний аспект виражає продуктивні сили ,а суспільний-виробничі відносини.
Продуктивні сили складаються з таких елементів:
1)трудові ресурси ,які приводять врух засоби виробництва(люди).
2)засоби виробництва ,які приводятся врух людьми.
3)прикладна наука.
Продуктивні сили виражають відносини «людина-природа»,ці відносини вивчаются природничими і технічними науками.
Засоби виробництва ,це сукупність предметів праці і знарядь праці.
Предмети праці ,це все на що впливає людина (матеріали ,сировина)
Знарядя праці ,це все те за допоиогою чого людина впливає на предмети праці.
Продуктивні сили ,це засоби виробництва і люди які приводять в рух ці засоби вирибництва.
В безпосередньому виробництві складаються також відносини «людина-людина» ,ці відносини називають виробничими відносинами.
Виробничі відносини ,це відносини які складаються між людьми незалежно від волі і сввідомості в процесі виробництва,розподілу,обміну чи споживаня.
Виробничі відносини показують :
1) хто володіє економічною владою ,тобто привласнює засоби виробництва
2) за яких суспільних умов і скільки працівник працюе на себе і на власника
3) кому дістаються продукти праці працівників, тобто хто привласнюе продукти виробництва.
«Виробництво-виробництво» ,включає в себе:
1) обмін засобами виробництва
2) обмін трудовою діяльністю
3) кооперація праці
4) фінансові відносини
5) кредитні відносини і.тд.
Ці економічні стосуются організації самого виробництва , тому їх називають організаційно економічними.
В свою чергу організаційно ек. відносини поділяються на:
--Конкретно ек. відносини -це господарський механізм окремих галузей (економіка промисломості, економіка сільского господарства, економіка будівництва і.тд.)
--Загально ек.організаційні відносини -це сукупність форм і методів господарювання ,які характерні для всіх галузей народного господарювання (ринкові відносини ,підприємництво, маркетинг, фінанси і кредит і.тд.)
Саме ці відносини вивчаються наукою - економічна теорія.
Таким чином ек. теорія як наука вивчає:
а) соціально економічні відносини
б) загальні організаційно ек. відносини.
Соціально ек. відносини -це відносини які складаються між людьми на всіх фазах виробництва (виробництво, розподіл, обмін, споживання) матеріальних і духовних благ.
Всю систему соц. ек. відносин пронизують відносини властності так, як вони являються основою всіх інших відносин.
Загально організаційно ек. відносини (див. пункт 2 .).
Таким чином ек. теорія як наука вивчає ек. відносини які складаються між людьми в суспільному виробництві, атакож систему ек. законів згідно з якими розвиваєтся той чи інший спосіб виробництва.
Ек.теорія як і всяка інша наука використовує при вивчені ек. явищ і процесів свої специфічні методи :
1) метод наукової абстракції.
2) економіко математичний.
3) аналіз і синтез
4) логічно історичний
5) метод індукції, дедукції.
Найважливіша мета , а отже і функція ек. теорії полягає втому щоб обгрунтувати й відповісти на кардинальні ек. питаня , які цікавлять членів суспільства . Цю ф-ю називають пізнавальною.
Економічна наука відображає три етапи ек. дослідженя:
1) збираня певних фактів.
2) розробка ек. теотії.
3) обгрунтуваня політичної політики.
Збираня фактів-це нагромадженя певних даних їх аналіз, класифікація.
Розробка ек. теорії-це спроба пояснити певні ек. явища.
Досягненя ек. науки ,висновки ек. теорії використовуются при розробці ек. політики. Таким чином основна мета ек. дослідженя-розробка теорії і втіленя її в ек. політиці.
Вивченя ек. теорії в основному ї звидится до пізнаня ек. категорій і явищ.
Економічні категорії-це узагальнюючі поняття які відбивають істотні сторони ек. явищ і процесів.(Щоб охорактизувати ринкову економіку необхідно глибоко знати цілу систему ек. категорій: товар, гроші, капітал, собівартість, вартість, процент і. тд.).
Економічний закон- це стійкий ,істотний, причинонаслідковий звьзок і взаємозалежність в явищах і процесах ек. житя. Система ек. законів це субординована система , субординації зумовлені тим ,що в самі системі виділяются основні ,первині, вихідні з одного боку, а здругого-похідні вторині,третені (закон відповідності виробництва, відносин рівного розвитку прдуктивних сил, закон вартості , закон підвищеня продуктивності праці, закон розподілу і. тд.).
Ці економічні закони можна згрупувати на:
-Загальні ек. закони- це закони які характерні для всіх суспільно ек. формацій (закон відповідності виробничих відносин і продуктивних сил , закон підвищеня продуктивності праці).
-Особливі закони - закони характерні деяким способам виробництва (закон вартості, закон грошового обліку).
-Специфічні ек. закони- це закони які характерні одні суспільні формації (закон додаткової вартості).
Наступноя ф-ю ек. теорії є практична яка полягає в розробчі принципів і методів раціонального господарювання, науковому обгрунтувані ек. політики держави.
Методологична ф-я полягає в тому, що ек. теорія як наука єтеоретичною базою , для конкретно ек. наук , тобто вона дає основні визначеня ек. понять і законів які потім використовуются іншими ек. науками.
Розгляд основних етапів ек. науки вимагає усвідомлення того , що утвореня будь якої ек. теорії слід шукати в реальному економічному житі.
--Економічна наука має справу з процесами які постійно розвиваються і міняються.
--Сучасні ек. науці сприяли економічні думки різних епох і періодів.
Еконимічна наука зародилась в стародавньому світі але свого розвитку вона набула епоху робовласництва ,в працях Ксенафонта, Платона, Арістотеля. Але могутнім поштовхом в розвитку ек. думки став розветок капіталістичних відносин у всіх сферах ек. діяльності (розвиток продуктивних сил, формуваня ринку, обмін товарами , розвиток торгівлі).
На певному етапі становленя ек. науки відбулось під назвою «політична економія» -саме цей термін уперше був застосован економістом Антуаном Монкретьє в 1615р. в праці «Трактат політичної економії».
Визначне місце в ек. теорії посіло вченя меркантелістів, зародилось в16-17ст. в каїнах західної Європи. У них обьектом дослиду був обіг, та зовнішна торгівляю .Тобто вони стверджувалі ,що багатство зьявляєтся завдяки обігу і торгівлі ігноруючи процес виробництва.
Історично першими на шлях капіталізму стали Англія і Франція, саме тут зародилась буржуазно політична економіка, засновником якої був В.Петті (анг.) і фізіократ Ф.Кене (фран.). Заслуга їх полягає в тому, що джерело багатства переносится зсфери обігу в сферу виробництва.
Заслуга Адама Сміта і Давіда Рікарта полягае в тому ,що вони досліджували обіг і виробництво в тісному взаємозвязку і зроблено спробу розкрити товарно грошові відносини.
Лекція 2.
Тема: Суспільне виробництво та його результати.
1.Суть суспільного виробництва та його фази.
2.Фактори суспільного виробництва та їх взаємодія.
3.Обмеженісль виробничих ресурсів , та проблема економічного вибору.
4.Суть сукупного суспільного продукту та його структура.
5.Економічна й соціальна ефективність.Показники економічної
ефективності.
Основою житя людського суспільства завжди є виробництво матеріальних і духовних благ . Споживати можна лише те , шо ствворено людською працею , тому суспільство повино виробляти засоби до життя. Суспільне виробництво має дві сторони:
1) взаємодія людини з природою.
2) відносини між самими людьми.
Проблема взаємодії людини з природою вимагає два важливих момента:
а) природні ресурси обнежені і більшисть їх не відтворювані.
б) людина сама є частиною природи.
Ось чому зміна природного середовища є одночасно і зміною самої людини. Таким чином взаємодія людини з природою породила низку екологічних проблем.
Суспільне виробництво включає всебе 4-ри взаємо повьязані між собою фази:
1) виробництво
2) розподіл
3) обмін
4) споживання
Основною з цих фаз являєтся вирибництво, на другому місці споживаня,тому що виробництво існує для споживаня, а споживати можна лише те що виробленолюдиною. Споживання буває:
--виробниче споживаня, це споживаня засобів виробництва і робочої сили впоцесі економічної діяльності людей.
--колективне споживаня, це споживаня колективом певних матетіальних і духовних благ.
--особисте споживаня, це споживаня індивідом певних особистих предметів.
Суспільне виробництво має свою структуру:
а) матеріальне воробництво (матеріальних благ, матеріальних послуг)
б) нематеріальние виробництво (нематеріальні блага, послуги)
Матаріальне виробництво охоплює ті підприемства , що виробляють матеріальні блага ( промисловість, сіліське господарство, ...) ,а також ті що виробляють матеріальні послуги ( транспорт, тпргівля, комунальне господарство, ...).
Нематеріальне виробництво охоплює ті галюзі в яких строрюются нематеріальні блага, а також надаютсю нематеріальні послуги ( медицина, освіта, наука ...).
Сукупність галузей що обслуговують основне виробництво становлять виробничу інфраструктуру (транспорт, звьязок, торгівля, інформація, фінансово кредитна система, реклама ...).
Основне виробництво - це галузі матеріального виробництва , де безпосередньо виготовляються засоби виробництва і педмети споживаня.
Галузі які надають особисті послуги людині, задовільняють її соціальні і духовні потреби становлять соціальну інфраструктуру (охорона здоровя, фіз. культура, система освіти , культура і мистецтво , охорона навколишнього середовища).
Процес виробництва це взаемодія певних факторів виробництва, або виробничих ресурсів , розрізняють матеріально речовий , та особистий фактори виробництва . В свою чергу матеріально речові фактори розділяються на: засоби виробництва створені людиною (капітал) , природні фактори, що обьєднуются понятям Земля.
Особистий фактор виробництва визначається понятям праця , тобто люди які безпосередньо заняті в процесі виробництва.
Особистий фактор виробництва повинен мати основну властивість - робочу силу, тобто здатність до праці.
Робоча сила - це сукупність фізичних і духовних здібностей які характерні живому організмові і розходжуются вроцесі виробництва матеріальних і духовних благ.
Понятя «Земля» як фактор виробництва має широкий зміст: Земля є одночасно базисом виробництва в «виробництві» , сховищем природних ресурсів, природною основою сільско господарського виробництва.
Земля це є основний засоб праці і предмет праці.
«Праця» як фактор виробництва охоплює людскі ресурси:
--фізичні і духовні здібності.
--професійний і кваліфікаційний рівень.
--виробничий досвід.
Капітал як фактор виробництва являє собою майно( основні засоби виробництва , що належать різноманітним власникам і використовуються в процесі створеня товарів та послуг ). Особливістю капіталу є те , що він має бути кимось нагромаджений. Матеріально речову основу капіталу (засоби та предмети праці) становить в процесі виробництва весь той виробничий потенціал , що має те чи інше підприємство , або економіка вцілому.
Крім трьох факторів виробництва ( землі, капіталу і праці ) в економічні літературі можна зустріти точки зору, що існує і четвертий фактор:
--здатність до підприємництва.
Деякі економісти до факторів виробництва відносять і інформацію.
Слід підкреслити ,що розвиток суспільного виробництва має певні межі , що пояснюются тим , що укожний момент часу суспільство володіє лише певним обсягом виробничих ресурсів.
Виробничі ресурси поділяются на:
1) відтворювані
2) невідтворювані
Довідтворюваних виробничих ресурсів належать ті ,що створюются і відтворюются природою ( гругнт, вода, ліс, ...) і суспільством ( засоби виробництва) , до відтворюваних одночасно і природою , і суспільством належать трудові ресурси.
Доневідтворюваних виробничих ресурсів належать перш за все корисні копалини, що споживаются як сировина, крім того час відтвореня деяких ресурсів є таким тривалим , що їх можна віднести до невідтворюваних (нафта, вирублені ліси, знищеня чермозёмів).
Слід зазначити , що виробничі ресурси обмежені, одні-відносно, інші-абсолютно.
Віднлсна обмеженість існує тому , що потреби випереджують можливості виробництва, а остані обмежені наявними ресурсами, обмеживши потреби можна відносно зменьшити й обмеженість ресурсів.
Необхідно також зазначити , що окремі ресурси і насамперед обмежені самою природою, одже раніше чи пізніше настане час їх закінченя (нафта, газ, вугілля). Обмеженими є також площі чернозємів, лісів, водойм, басейнів річок. Що до цих ресурсів можна говорити про їх абсолютну обмеженість.
Результатом суспільного виробництва є суцільний сусупний продукт (ССП) вироблений всіма галузями народного господорства.
Суцільний сукупний продукт - це сукупність матеріальних і духовних благ вироблених суспільством за певний період ( 1 рік ).
ССП можна виразити як в вартісні формі ,так і в натуральноречові.
У вартісні формі їого можна записати таким чином:
ССП=С+V+m
С-вартість основних засобів виробництва.
V-вартість предметів споживаня.
m-вартість додаткового продукту.
В натурально речові формі:
ЗВ-кількість вироблених засобів виробництва.
ПС-кількість вироблених предметів споживаня.
Сукупний суспільний продукт створюєтся як галузями першого підрозділу так і галузями другого підрозділу.Галузі першого підрозділу, це пі галузі які виготовляють засоби виробництва. Галузі другого підрозділу, це ті галузі які виготовляють предмети споживаня.
ССП має свою структуру яку можна виразити таким чином:
ФВ(МЗ)-фонд відшкодуваня (частина ССП яка напавляєтся знову в процес виробництва, для заміщеня спожитих засобів виробництва).
НД-національний доход (знов створена вартість НД=V+m).
ФС-фонд споживаня (частина ССП яка направляєтся на відтвореня населеня).
ФН-фонд нагромадженя ( частина ССП яка призначина для розширеня та вдосконаленя процесу виробництва. Джерелом ФН є додатковий продукт).
НП-необхідний продукт ( частина ССП яка призначена для відтвореня робочой сили занятої в галузях матеріяльного виробництва).
ДП- додатковий продукт ( частина ССП створена робочою силою понад фонд споживаня).
Таким чином ССП можна записати так :
ССП=ФВ+ФС+ФН. (в вартісні формі)
ССП=Матер.Затр.+НП+ДП (матеріально-речова форма)
ССП=ФВ+НД.
Поряд з ССП є також понятя кінцевий продукт . КП завжди буде меньшим за ССП на величину вартості обороту предметів праці.
Кінцевийп продукт, це головним чином готова продукція: засоби виробництва і предмети праці.
Важливе місце в структурі ССП належить чистому продукту . Чистий продукт меньший за кінцевий продукт. Чистий продукт , це головним чином предмети споживаня. Та певна частина засобів виробництва які призначені для фонда нагромадженя. Чистий продукт часто ототожнюють з національним продуктом . Тобто чистий продукт випускаєтся у формі необхідного і додаткового продуктів.
Динамічність розвитку суспільного виробництва найбільш повно проявляєтся у зростані та оновлені національного багатства, що відбуваєтся за рахунок створеного проценту.
Національне багатство - це сукупність матеріальних і духовних благ створених суспільством за всю історію існуваня країни , основну частину його становить матеріальне багатство , тобто сукупність нагромаджених засобів виробництва та предметів споживаня. Національне багатство включає в себе:
1) основні виробничі фонди, які багаторазово беруть участь у виробництві і повністю зношуются протягом декількох виробничих циклів (засоби праці).
2) оборотні фонди, котрі як правило витрачаются протягом одного виробничого циклу (предмети праці).
3) основні фонди соціальної сфери, (школи, лікарні, спортивні обьєкти, житлові будинки,...).
4) особисте майно населеня.
5) природні ресурси (корисні копалини, ліси, вода, землі).
Однією з найважливіших якісних характеристик суспільного виробництва є їого ефективність , слід розділяти соціальну ефактивність і економічну ефективність.
Соціальна ефактивність виражає собою міру задоволеня потреб суспільства і показує наскільки господарська діяльність тієї чи іншої країни спрямована на саму людину , відповідає її потребам і інтересам. Соціальна ефективність виражаєтся такими показниками ,як рівень заробітної плати, умови мед забезпеченя, забезпеченість в житлі, рівень якості харчуваня,освітній рівень.
Економічна ефективність відображає собою результативність суспільного виробництва через порівняня одержаного результату і втрат, її можна виміряти за формулою:
-економічна ефективність.
П-суспільний продукт виробництва.
З- матеріальні , грошові ,трудові витрати.
Для характеристики ефективності виробництва викиристовуются такі економічні показники:
1. Продуктивність праці :
ПП -продуктивність праці.
П-суспільний продукт виробництва.
Т- затрати живої сили
Продуктивність праці розраховуєтся двома способами:
1) виробництво продукції на одного працюючого.
2) виробництво продукції на одну відпрацьовану людино/годину.
2. Трудомісткість (зворотній показник продуктивності праці):
Ефективність матеріадьно речових факрорів виражается такими показниками:
3. Фондо відача:
це відношеня виготовленого продукту до вартості основних виробничих
фондів (ОВФ).
4. Фондо місткість (зворотній показник фондо відачі):
5. Матеріальна віддача:
це відношеня вартості продукту до вартості предметів праці.
6. Матеріаломісткість (зворотній показник матеріаловіддачі).
Економічні показники які вимірюють ефективність виробництва між собою взаємоповьзані.
Лекція 3.
Тема: Процес відтвореня.
1.Суть відтвореня. Види відтвореня.
2.Найважливіше пропорції простого і розширеного відтвореня.
3.Економічне зростаня і їого типи.
4.Основні критерії і рушійні сили економічного процесу.
Відтвореня як загально ек. категорія є постійним відтвореням і безперервним оновленям процесу виробництва матеріальних і духовних благ (необхідних для задоволеня потреб суспільства)ю
Визначаючи відтвореня необхідно відзначити , що воно визначає відтвореня нетільки матетіальних і духовних благ , а й відтвореня перш за все робочої сили і виробничих відносин , тобто всіеї совокупності відносин властності на засоби виробництва , відносини розподілу і обміну. Крім того найважливішою умовою прноцесу відтвореня виступає природне середовище , екологічні умови. Тому також необхідно відтворити родючисть грунтів , забезпечувати чистоту повітря, води, ...
В звязку з тим, що головноюпродуктивною силою любого суспільства є людина , то перш за все необхідно відтворити безпосередньо виробника.
Процес відтвореня головної продуктивної сили включае в себе:
1) відтвореня самої людини
2) відтвореня фізичних і духовних здібностей (вихованя і підготовка до трудової діяльності).
3) постійне підвишеня кваліффкаційно професійного рівня.
4) забезпечненяраціонального розподілу трудових ресурсів.
Для нормального відтвореня робочої сили необхідні певні умови , матеріальні і духовні блага , че можна визначити за формулою:
Х-щодена кількість товарів ,що споживаєтся робітником
А-маса товарів необхідна щодня для відтвореня робочої сили
В-маса товарів необхідна щотижнево (52-кількість тижнів).
С-маса товарів неохідна кожну чверть року
Важливим елементом єпродуктивних сил є також засоби виробництва , одна частина яких (машини, устаткуваня, будівлі ) зношуются впроцесі виробництва поступово , а інші (сировина, матеріали, паливо ) - повністювикористовуются при сворені нової продукції , тому кожен раз їх необхідно відновлювати на більш якісні основі ( див. тему 2.).
Таким чином процес відтвореня суспільного виробництва включає всебе:
-- відтвореня головної продуктивної сили;
-- відтвореня відносин властності;
-- відтвореня матеріальних благ;
-- відтвореня навколишньго середовища;
Процес відтвореня буває таких видів:
-- звужений
-- простий
-- розширений
Звужене відтвореня - це такий процес відтвореня у якому відбуваєтся виробництво сукупного суспільного продукту у все меньшому обсязі .
Простий вид відтвореня -це такий процес при якому відбуваєтся виробництво ССП в незміному обсязі за кількістю і структурою.
Розширений вид відтвореня - це такий процес при якому відбуваєтся виробництво ССП в зростаючому обсязі.
Перший і другий види відтвореня характарні докапіталістичні формації.
В кожному суспільстві не споживається весь ССП . Із ССП потрібно вирахувати:
1. те що протрібно для заміщеня спожитих засобів виробництва (ФЗ).
2. додаткову частину дає розширеня самого виробництва (ФН ).
3. резервний або страховий фонд для страхуваня від нещастних випадків, стихійних лих .
В системі відтвореня фонд відшкодуваня є основним джерелом відновленя спрацьованих засобів виробництва, за натуральною формою цей фонд становить: засоби виробництва , машинне устаткуваня, будівлі, матеріали , паливо і тд. .
Для того щоб процес відтвореня відбувався безперервно потрібно постійно підтримувати необхідні народно господарські пропорції, які забезпечують реалізацію ССП .
І W=C+V+m
ІІ W=C+V+m ( див. тему 2.4)
W-вартість ССП .
C-фонд відшкодуваня
V-необхідний продукт.
m-додатковийпродукт.
Пропорції які характерні для простого відтвореня.
1) галузі І підрозділу І (С+V+m)= І +ІІ . Весь вироблений продукт галузями першого підрозділу повинен за своїм обсягом і структурою дорівнювати сумі спожитих засобів виробництва в обох підрозділах.
2) галузі ІІ підрозділу ІІ(С+V+m)=I (V+m)+II(V+m) ССП галузей другого підрозділу (предмети споживаня) повинен дорівнювати національному доходу (V+m) створеному в обох підрозділах.
3) I(V+m)=II Чистий продукт створений в галузях І-го підрозділу повинен дорівнювати вонду відшкодуваня для другого підрозділу.
Пропорції які характерні для розширеного відтвореня.
1) I(C+V+m)> I + II . ССП створений в галузях І-го підрозділу повинен бути більшим за фонд відшкодуваня який необхідний для двох підрозділів.
2) II(C+V+m)<I(V+m)+ II(V+m). Чистий продукт створений в галузях обох підрозділів повинен бути більшим за обсяг сукупного продукту створеного в галузях другого підрозділу.
3) I(V+m)>II .Чстий продукт створений в галузях І-го підрозділу повинен бути більшим за фонд відшкодуваня який необхідний для галузей другого підрозділу.
Розрізняють два типи розширеного відтвореня:
1) екстенсивний
2) інтенсивний
Екстенсивний тап відтвореня означає розширеня маштабів виробництва, на незмінні технічні основі за рахунок додаткового залученя матеріальних і трудових ресурсів.
Інтенсивний тип розширеного відтвореня означає розширеня маштабів виробництва шляхом якістного вдосконаленя факторів виробництва:
1. Застосуваня більш прогресивних засобів праці.
2. Підвишеня професійно кваліфікаційного рівня робочої сили.
3. Економія всіх видів ресурсів.
4. Наукова організація праці.
Необхідно розширити фактори інтенсифікації і інтенсивні фактори економічного зростаня. До перших належать ті за рахунок яких відбуваєтся вдосконаленя засобів виробництва і робочої сили. Інтенсивні фактори ек. зростаня - результативні показники які стимулюють збільшеня суспільного продукту, підвищеня продуктивності праці, фондо віддачі, зниженя матеріаломісткості. Тобто найважливішими показниками ефективності виробництва є: продуктивність праці, трудомісткість, фондо віддача, матеріало віддача, матеріало місткість.
Одним з найважливіших критеріїв розвитку системи продуктивних сил є рівень суспільної організації виробництва:
1) поділ праці;
2) спеціалізація;
3) кооперація;
4) комбінуваня виробництва.
Розглянемо три види поділу праці:
а) загальний;
б) частковий;
в) одиничний.
Загальний поділ праці складається в маштабі суспільного виробництва вцілому їого характерезують пропорції на макро рівні:
• між виробництвом засобів виробництва і вартості предметів споживаня;
• містом і селом;
• матеріальним і нематеріальним виробництвами;
• між різними регіонами країни.
Частковий поділ праці характерезуєтся спеціалізацією і кооперацією між різними галузями і великими виробництвами із складним технологічним циклом ( машино будуваням і металургією, сільским господарством і харчовою промисловістю ...).
Одиницний поділ праці являє собою спеціалізацію в рамках окремого підприємства або об’єднаня: між цехами, дільницями, бригадами, окремими виробниками.
Важливою метою будь якого поділу праці виступає необхідність скороченя затрат суспільної праці. Тому поділ праці підпорядкований закону економії часу.
Одним з показників ек. прогресу є зростаня маси і норми додаткового продукту. Норма додаткового продукту ,це выдношеня маси додаткового продукту до вартосты необхыдного продукту ы вомырюэтся за формулою:
m’-норма додаткового розподілу.
m- маса додаткового продукту.
V- вартість необхідного продукту.
Головним критерієм будь якого економічного розвитку повині стати : розвиток особи, розширеня її здатностей і потреб, збагаченя духовного житя.
Джерелом прогресивного руху суспільства є суперечності. Найважливіша з них це суперечність між виробництвом і споживаням її суть полягає в тому, що в кожний даний момент досягнутий рівень виробництва задовільняє певні потреби, а це всвою чергу породжує інші потреби.
Лекція 4.
Тема: Суть і генезис товарного виробництва.
1.Обьєктивні умови переростаня натурального в-ва у товарне. Типи товарного виробництва , спільні та відміні властивості.
2.Товар та їого властивості.
3.Еволюція форм вартості , винекненя та суть грошей.
4.Закон вартості та їого функції.
Історично першою із загально ек. форм суспільного госпадарюваня являлось натуральне господарство. Натуральне господарство панувало у всіх суспільно ек. формаціях до капіталістичного ладу.
В умовах капіталістичних виробничих відносин на перший пла стає товорне виробничтво.
Товарне виробництво, це така організація суспільного господарства, коли продукти виробляются окремими відокремленими виробниками кожен з яких спеціалізуєтся на виробництві якогонебуді продукту і для задоволеня суспільних потреб необхіден обмін в ході якого продукти праці стають товарвми.
Загально ек. основою товарного виробництва являється суспільний поділ праці. Безпосередньою причиною винекненя товарниго виробництва є відокремленя виробників ( на основі суспільного поділу праці), а також поява приватної форми власності на засоби виробництва. У всіх докапіталістичних формаціях панувало просте товарне виробництво, сам був виробником і привласнював результати праці. В умовах капіталістичних відносин виникає ринкове господарство ( підприємниціке товарне виробництво), характерезується тим , що виробник незавжди має у власності засоби виробництва. Результати праці привласнює власник засобів виробництва і основна ознака товаром стає робоча сила.
Товар є річ яка:
• поперше задовільняє яку небудь потребу людини
• подруге виробляється не для самого виробника, а для обміну
Одже товар, це продукт праці який призначений для обміну і задоволеня потреб суспільства. Товар має дві властивості: це споживчу вартість і вартість.
Споживча вартість, це здатність речі задовільняти певні потреби людини. (суспільні).
Друга властивість товару міно вартість яка виражається у вигляді пропорції в якій споживча вартість одного роду обмінюється на споживчу вартість іншого роду. Товари обмінюються між собою маючи однакову вартість, тобто мінова вартість єтовару єформою прояву їого вартості. Вартість є втілена втоварі праця товаровиробника. Дві властивості товара залежать від двоякого характеру праці втіленої в товарі , це конкретна і абстрактна праця. Праця затрачена в відповідні формі є конкретна праця, вона утворює споживчу вартість . Праця товаро виробника , що воступає як затрата людської робочої сили в загалі незалежно від конкретної форми є абстрактна праця.
Абстрактна праця утворює вартість товару.
Конкретна і абстрактна праці це дві сторони одного процесу.
Праця товаровиробників являєтся безпосередньо їх приватною справою, але в той час суспільний характер, тут і закладене основне протирічя товарного виробництва.
Величина вартості товару визначається суспільно необхідною працею затраченою на виготовленя даного товару ( а не індивідуальною ).
Суспільно необхідні затрати праці, це ті затрати , які необхідні для виготовленя якого небудь товару, при середніх суспільних умовах виробництва тобто при середньому рівні техніки, середній вмілості, середній інтенсивності.
Суспільно необхідний час величина змінна , вона залежить від продуктивності праці.
Продуктивність праці, це кількість продукту за одиницю часу. Продуктивність праці залежить від кваліфікації працівників, від рівня організації виробництва, матеріальна зацікавленість працівника, природні умови.
Із ростом продуктивності праці вартість одониці товару знижується , а вартість всієї маси товару не змінюється.
На велечену вартості товару впливає інтенсивність праці. Інтенсивність праці , це напруженість, це затрата сил, єнергії в одиницю часу.
Ріст інтенсивності праці при інших рівних умовах утворює в одиницю часу більше вартості, тобто підвищєня інтенсивністі праці веде до зростаня вартості всієї маси продукції , тоді як вартість одиниці продукції ( при інших рівних умовах ) залишається незміною.
Обмін товарами зародився давно, ще в період розпаду первісного ладу. Одні общини випадково зустрічались з інщими , обмінювались лишками продуктів, обмін був випадковим і така форма вартості називалась простою, або випадковою
Пр. 1. Вівця = 50 кг. Зерна
відносна форма еквівалентна
вартості
Коли обмін перестав бути випадковим відбувається перехід від простої форми власності до повної , або розгорнутої форми властності, це ознацає , що один товар може обмінюватись на багато видів товарів.
З подальшим розвитком обміну, ця форма вартості стає недостатньою, із всієї маси товарів виділяється якись один товар, який частіше інших вступає в обмін, відбувається перехід до загальної форми вартості.
Ріст продуктивних сил, поява заморської торгівлі вимагають вдосконаленя обміну, відбувається перехід до єдиного еквіваленту. Поступово роль загального еквівіленту закріплюється за такими металами як золото і срібло , відбувається перехід до грошової форми вартості, тобто вартість всіх товарів виражається споживчою вартістю золота, що стає загальним еквівалентом.
Гроші, це товар що постійно виконує роль загального еквіваленту. Ця роль закріпилась за золитом тому, що цей метал має добрі фізичні, хімічні властивості, а саме тому що це працемісткий метал.
Суть грошей більш повніще розкривається в їх функціях:
• міра вартості. Гроші виконують її ідеально. Вартість товару виражена в грошах є їого ціною. Розглядають маштаб цін. Маштаб цін , це вагова кількість металу прийнята в данні країні за грошову одиницю і служить для виміру цін всіх товарів.
• засіб обігу. Обмін товарів здійснюється при допомозі грошей ( тут вже потрібні реальні гроші). Процес обігу товару ( товар - гроші - товар ). Кількість грошей необхідних в обігу визначається законом грошового обігу. Закон грошового обігу показує, що кількість грошей в обігу залежить від суми цін на товари і послуги які призначені для реалізації , та від швидкості обороту грошової одиниці. Якщо грошей в обізі більше ніж товарної маси наступає інфляція.
• засіб нагромадженя і утвореня скарбів.
• засіб платежу.
• світові гроші.
Наявність товарного виробництва обумовлює дію закону вартості , згідно закону вартості суспільна працявиражається у вартості товарів, а обмін товарів здійснюється у відповідності із кількістю втіленої у товарі абстрактної , суспільно необхідниї праці. Але дія закону вартості не означає , що обмін товарів у кожному конкретному випадку відбувається у суворі відповідності із вартістю товарів які обмінюються. В реальні дійсності пропорції обміну в певні мірі відрізняються від їх точних вартисних співідношень. Закон вартості прявляє свою дію через стихійне відхиленя цін товарів від їх вартості, тобто ціна ціна товару являє собою грошовий вираз вартості і не являється цілковито точною мірою велечини цієї вартості. Ціна товару відхиляється від вартості в залежності від попиту і пропозиції. Закон вартості виконує певні функції, так на основі коливаня цін навколо вартості відбувається розподіл робочої сили, засобів виробничтва між різними галузями , в результаті чого досягається певна пропорційність між окремими частинами народного господарства.
1. розподільча ф-я. На основі дії закону вартості .
2. стемулююча ф-я. Розвиток продуктивних сил суспільства.
3. Закон авртості впливає на дифиренціацію товаровиробників, тобто одні збігаються, інші розбігаються.
Лекція 5
Тема: Грошовий обіг та грошові системи.
1.Грошовий обіг та їого закони.
2.Інфляція. Стність, причини, види та наслідки.
3.Грошові системи та їх еволюція.
4.Проблема конвертованості грошової одиниці.
Грошовий обіг, це рух грошей у процесі обороту товарів, наданя послуг, погашеня борговах забовьязань та інших грошових платежів. Основою для грошового обігу є обіг товарів.
В залежності від особливостей функціонуваня грошей і способів платежу грошовий обіг ділеться на безготівковий і готівковий. Основну частину грошового обігу в країні складає безготівковий обіг. Існують такі форми безготівкового розрахунку:
• розрахунки платіжними документами.
• розрахунки чеками.
• розрахунки векселями.
• клірінгові розрахунки.
• міжнародні безготівкові розрахунки (чеки, переводи ....).
Готівковий обіг являє собою сукупність платежів наявними грішми. Сфера вокористаня наявних грошей, які виступають у функції засобу обміну, платежу обмежена.
Основним законом грошового обігу є закон кількості грошей необхідних для обігу. Він показує залежність суми цін товарів та послуг які призначені для реалізації. Швидкість руху грошової одиниці, та необхідна кількість грошової маси в обігу:
Г -кількість грошей.
Wo -швидкість обороьту грошової одиниці.
- сума цін товарів і послуг.
ВП - взаємо .............. платежі.
Інфляція настає тоді, коли відбувається порушеня закону грошового обігу. Якщо кількість грошей в обізі більша ніж сума цін товарів та послуг необхідних для реалізації, тоді настає інфляція.
Існують різні форми інфляції:
• повзуча, коли темпи інфляції не перевищують 10% річного зростаня цін.
• галопуюча , темпи зростаня цін сягають від 10% до 100% річних.
• гіпер інфляція річні темпи приросту цін більше 100%. В межах гіпер інфляції виділяють супер гіпер інфляцію за якої темпи зростаня цін становлять 50% і більше на місяці.
Причини інфляції яка відбувалась в наші країні потрібно шукати ще в колишньому союзі, а також в необдуманих діях уряду в 90-х роках, до таких причин можна віднести:
• невідповідність в темпах зростаня в перших та других підрозділах виробництва.
• мілітаризація економики ( неоправдані витрати на ВПК ).
• необдумано пішли на лібералізацію цін в умовах дифиціту.
Наслідки інфляції:
1) Анархія в прочесі виробництва, диспропорційність.
2) Порушеня грошового обігу, порушеня кредитної, фінансової систими.
3) Відбувається зростаня впливу тіньової економіки, спекуляція.
4) Деформація споживчого попиту, падіня добробуту населеня.
Шляхи подоланя інфляції .
В першу чергу потрібно звернути увагу на сферу виробництва в країні, рифармуваня грошової системи. В Україні потрібно робити структурну перебудову народного господарства. Державі необхідно регулювати ціноутвореня, податкову систему.
(Самовтійно : Інфляція попиту, пропозизії. )
Грошова система , це форма організації грошового обігу в дані країні , що складаєтся фсторично і закріплюється законом.
До грошової системи входять :
• назва грошової одиниції.
• маштаб цін.
• види державних грошових знаків, що мають закону плаплатіжну силу.
• регдаментація безготівкового обігу.
• державний апарат який здійснює регулюваня грошового обігу.
• розрізняють слідуючі води грошей:
( дійсні повноціні гроші, неповноціні монети, паперові гроші, кредитні гроші).
Існує три основних типи грошових систем:
• монометалізм
• біметалізм
• паперово грошова система.
Монометалізм , це грошова система при які роль загального еквіваленту виконує один який небудь метал і в обігу функціонують монети з цього металу, або грошові знаки розмінні на нього.
Біметалізм , це така грошова система при які роль загалбного еквіваленту надається двом металам золоту і сріблу монети вільно чеканяться із цих металів і знаходяться в обігу на рівних правах ( XVI - XVIII ст.).
До початку 20 ст. існував золотий монометалізм , або золотий стандарт. В між воєні роки 20 ст. були введені обмеженя золотого монометалізма.
Лекція 6
Тема: Виробництво додаткової вартості. Основний мотив товарного виробництва.
1.Механізм утвореня додаткового продукту:
а) робочий день і їого структура, норма і маса додаткового продукту.
б) абсолютна і відносна додаткова вартість.
2.Розвиток продуктивних сил і необхідність зміни технічної будовивиробнийтва. Вартість та органічна будова виробництва.
В процесі використаня факторів виробництва, люди вступають у відповідні відносини, це означає , що фактори виробництва завжди знвходяться в конкретні соціально ек. формі яка і характерезує суспільний спосіб їх поєднаня. В умовах ринку засоби виробництва і робоча сила поєднуються як елементи капіталу і відповідно набувають форму зміного та постійного капіталу.
Першою формою прояву капіталу виступають гроші , але самі пособі гроші не капітал. Економічною передумовою винекненя капіталу були товарне виробництво і розвинутий товарно грошовий обіг (Т - Г - Т).
З появою капіталізму виникають нові форми обігу грошей, це коли (Г - Т -Г*) -загальна формула капіталу (Г*=Г+ 2).
Надлишок над першопочатковою вартістю називають додатковою вартістю, або самозростаючою вартістю тобто капіталом.
Капітал, це вартість яка приносить додаткову вартість.
В процесі обігу додаткова вартість не виникає, вона тільки переросподіляється. Щоб отримати додаткову вартість властник грошей шукає на ринку такий товар споживча вартість якого має здатність буди джерелом вартості. Таким товаром є робоча сила. Товар «робоча сила» має дві властивості:
• вартість
• споживча вартість
Вартість товару робоча сила визначається вартістю житевих благ які необхідні для відтвореня робочої сили , тобто задоволеня її потреб , а також членів її сімьї.
Споживча вартість товару робоча сила , це їого здатність утворювати додаткову вартість для підприємця.
В любому суспільстві виробництво служить для задоволеня потреб членів даного суспільства і кожні системі господарства придається своя специфічна напрямленість виробництва, тобто мета виробництва, що виражається в основному ек. законі. Метою виробництва в умовах ринкового господарства є виробництво додаткової вартості.
Процес виробництва додаткової вартості залежить від використаня факторів виробництва. Якщо вартість виробленого товару буде набагато більша затрат на нього то ця різниця і буде додатковою вартістю.
Додоткова вартість утворюється працею робітників і вартістю яку вони утворюють більша ніж вартість робочої сили. Таким чином додатковий продукт утворюється в сфері виробництва , але при допомозі сфери обігу.
В процесі виробництва приймають участь фактори виробництва і робоча сила, але ці фактори відіграють різну роль у збільшені зростаня вартості. Засоби виробництва не утворюють ніякої нової вартості, їх вартість незмінює своєї величени , вона зберігається і переносится зразу , або по частинам конкретною працею робітника на новостворений продукт, тому та частона капіталу яка витрачається на засоби виробництва і яка впроцесі виробництва незмінює своєї величини називається постійним капіталом (С), та частина капіталу яка витрачається на купівлю робочої сили і в процесі виробництва робоча сила утворює вартість більшу ніж сама вартість робочої сили то ця частина капіталу називається змінним капіталом і позначається (V) . Якщо вироблений товар (Т) тоді:
Т=С+V+m
m- додатковий продукт.
Якщо робочий день розглядати з точки зору утвореня нової вартості , то він ділеться на необхідний і додатковий.
Відношеня додаткового робочого часу до необхідного і виражєне у відсотках буде показувати степінь експлуатачії виробника ( норма додаткової вартості ).
(m’= )
Маса додатковой вартості : (M=n * V *m’)
n - кількість працюючих.
V - вартість одного прачюючого.
Додаткова вартість яка утворюється за рахунок продоаженя робочого дня називається абсолютною додатковою вартістю.
Додаткова вартість яка одержується в насльдок скороченя необхідного робочого часу і відповідного збільшеня додаткового часу називається відносною додатковою вартістю.
Скороченя необхідного робочого часу можливе шляхом зниженя вартості робочої сили в свою чергу це можливо в результаті зменьшеня вартості товарів які входять в споживаня робітника, це можливо зробити при умові якщо буде зростати продуктивність праці в галузях які виробляють предмети споживаня та в тих галузях , що виготовляють засоби виробництва , для виготоаленя тредметів споживаня.
З розвитком суспільства відбувається підвишеня продуктивної сили суспільної праці , тобто здатність сукупного робітника приводити в рух своєю робочою силою всебільшу масу вартості постійного капіталу, цей процес є підвищеням будови авансованого капіталу (C+V).
Розглядають технічну, вартістну та організаційну будову капіталу (виробництва). Співідношеня між речовим і особистим факторрм виробництва характерезується технічна будова виробництва. Тобто відношеня кількості застосованих засобів виробництва до кількості працюючих.
Технічну будову важко показати в узагальнених натуральних вимірниках. Тому на практиці для її характеристики використовують такі характеристики: кількість етапів , енерго озброєність ...
В умовах ринкової економіки затрати на засоби виробництва і на відтвореня робочої сили отримують узагальнюючий , вартістний вимір , на основі якого визночається показник вартості будови виробництва ( ).
Недоліком даного показника є те, що на нього може вплинути ринкова коньюнктура , зміна вартості факторів виробництва (цін), тому введемо понятя органічної будови. Органічною будовою виробництва називають таку вартістну будову виробництва, яка в повні мірі виражається їого технічною структурою і відбиває їого зміну вартосної будови.
Лекція 7
Тема: Властність в економічні структурі суспільства. Механізм роздержавленя і приватизація.
1.Суть відносин властності. Місце відносин в системі виробничих віднисин.
2.Типи та форми властності.
3.Роздержавленя та приватизація.
Категорія властність є загальною економічною категорією яка разом із тим набуває різні форми, на різних ступенях розвитку матеріального виробництва.
Властність як ек. категорія завжди повьзана з відповідними предметами, речами , тому що без обьєкту привласненя неможе бути властності. Реальним речовим змістом властності є продукти людьскої праці, або дари природи. Але понятя властності не зводиться тільки до її речового змісту , річ сама пособі не властність якщо люди не вступають із приводу неї в відповідні відносини між собою. Властність як ек. категорія являє собою історично відповідні суспільно ек. відносини між людьми, що виражають конкретну форму привласненя матеріальних благ і перш за все засобів виробництва. Властність категорія багатомірна , тобто вона відносится до базису (ек.) і до надбудови (юридична) головними структурними схемами властності вмступають:
• спосіб і характер поєднаня факторів виробництва.
• привласненя продуктів ек. діяльності.
• субєктипривласненя (окремі індивідуми, сімья, обєднаня,...)
• обєкти привласненя (житеві блага, ціні папери, твариний і рослиний світ, робоча сила)
Відносини властності визначають суспільно політичний лад, інтереси соціальних грап, можливість інтеграчії в світову економічну систему. Місце властності в сестемі суспільних відносинслідуюче:
1) властність, це фундамент всієї системи суспільних відносин. Від характеру і форм властності залежать форми розподілу, обміну та споживаня.
2) від властності залежить становище відповідних груп, класів у суспільстві.
3) властність це результат історичного розвитку, її форм міняються із зміною способу виробництва, причому головною рушійною силою є зміна продуктивних сил.
4) в кожен історичний період в межах конкретної ек. системи існувала і існує якась основна , спеціфічна для неї форма властності.
Властність можна розглядати із технічної сторони і соціально економічної.
З технічної сторони властність характерезуєтся відповідною потужністю, табаритом, споживаням енергії.
Соціально економічна сторона властності характерезується тим, що та чи інша .................. має споживчу вартість , що це результат трудової діяльності людини і використовуються ці машини в відповідні суспільні формі, відповівдною організацією праці, де люди вступають у відповідні ек. відносини.
Властність як ек. категорія виражає відносини привлссненя, а привласненя відповідає на питаня : хто господар? Кому належать засоби виробництва?
Властність в юридичному змісті виражає майнові відносини. Тобто власнику належить обумовлене законом майно, він отримає повноправно володіти, користуватися, розпоряджуватися тими речами які їому належать.
В Україні прийнят закон про властність 7 лютого 1991р.
Володіня , це принадлежність властності , тому чи іншому субьєкту. Володіти це практичне пануваня особи над речами.
Розпорядженя ,це понятя вужче ніж володіня. Право розпоряджуватися означає право визначати юридичну доля речі.
Користуваня , це безпосереднє використаня засобів виробництва. Користувачем може бути як властник засобів виробництва, так і особа призначена власником.
Історії відомі різні типи властності на засоби виробництва. Перш за все розглядають два протилежних типи, це спільна і приватна властність.
Спільна властність означає , що всі обьєднані в колектив люди відносятся до вирішальних засобів як до тих що належать їм спільно. Такий вид існував в різних історичних періодах і формах.
Приватна властність передбачає , що окремі особи відносятся , до речових факторів виробництва та їого результатів. Приватна властність виступає в двох видах: трудова приватна властність і трудова.
3-й тип праліня змішана властність , це в різних варіантах можуть поєднуватися типи і форми властності.
Під типом властності розуміється якістно особливий етап в розвитку властності, а під її формою спеціальний характар незалежності матеріальних факторів і результатів суспільного виробництва їого основним субєктам. В залежності від усуспільненя виробництва діють різні типи та різні форми властності. До основних форм властності відносятся: державна, колективна, особиста, приватна.
Похідними від основних є: акціонерна, орендна, спільні підприємства з іноземним капіталом ...
Для того щоб перейти від командно адміністративної системи до ринкової необхідно реформувати в Україні відносини властності , це можливо при допомозі роздержавленя та приватизації.
Під роздержавленям розуміють процес зміни форм властності, передачі державою обьєктів властності в розпорядженя відповідних субєктів.
Проватизація, це роздержавлені підприємства переходять у властність інших юридичних осіб при цьому правовою основою власпності є затрати капіталу.
Існують три основних способи приватизації майна:
1) поверненя майна яке свого часу було націаналізовано (денеціоналізація)
2) продаж тільки з аукціону, чи за конкурсом державного майна. Цея система є доцільною тоді коли держава викупає майно у приватних власників , а згодом роздержавлює майно.
3) ваучерний шлях.
