6.1. Фінансові ринки та фондові біржі
6.2. Інновації на світовому фінансовому ринку
6.3. Ринки похідних фінансових інструментів
6.4. Кризи новітньої світової фінансової системи

6.1. Фінансові ринки та фондові біржі

Фінансові ринки традиційно поділяють на ринки капіталу і грошові ринки. На ринках капіталу обертаються фінансові вимоги зі строком виплати довшим за один рік, звичайно їх називають довгостроковими вимогами. Це акції, що репрезентують майнові вимоги та не мають дат строку виплати, а також облігації та довгострокові позики. На грошових ринках обертаються короткострокові вимоги зі строком виплати меншим за один рік. Це придатні до продажу цінні папери (казначейські векселі, строк виплати яких — від тридцяти днів до шести місяців, а також інші короткострокові зобов'язання), випущені банками депозитні сертифікати (CDs) на великі суми, комерційні папери, що репрезентують короткострокову заборгованість корпорацій, та багато інших. Документи грошового ринку за всього їх розмаїття щодо типу закладу-емітента, строку виплати та інших рис мають деякі спільні характеристики: це короткострокові активи, що швидко продаються та купуються з невеликими операційними витратами (тобто ліквідні). Саме з цих причин вони є вигідною сферою інвестування, особливо якщо кошти перебувають у розпорядженні тільки короткий період часу. Завдяки своїй ліквідності короткострокові активи розглядаються як заміна грошей, та часто до них і ставляться майже як до грошей.
Фінансові ринки — це сукупність кредитно-фінансових установ, ринків цінних паперів. Серед них провідною ланкою є фондові біржі.
Функції фондового ринку полягають у переміщенні капіталу в галузі з найвищою нормою прибутку, а також виконанні посередницької ролі в процесі збирання коштів у їхніх власників — внутрішніх та іноземних інвесторів (юридичні особи або громадяни, що купують цінні папери від свого імені і за свій рахунок) та ефективному їх розміщенні як у державному, так і приватному секторах.
Фондовий ринок поділяється на первинний і вторинний. На первинному відбувається розміщення нових випусків цінних паперів. Воно здійснюється або шляхом прямого звернення емітента до інвесторів, або через посередника.
Більшість цінних паперів, придбаних інвесторами при емісії, можуть перепродаватися.
Головна риса первинного ринку — повне розкриття інформації, що дає змогу зробити обґрунтований вибір виду цінного паперу для вкладання коштів. Розкриттю інформації підпорядковано все, що відбувається на первинному ринку: підготовка проспекту емісії, реєстрація та контроль державних органів з позицій повноти представлених даних, публікація проспекту та підсумків підписки і т. п.
Угоди купівлі-продажу раніше випущених цінних паперів укладаються на вторинному ринку, в якому виділяють дві складові частини: фондові біржі та позабіржовий ринок. Головна риса вторинного ринку — його ліквідність, тобто спроможність охоплювати значні обсяги цінних паперів за короткий час, за невеликих коливань курсів та низьких затрат на реалізацію.
Сам механізм торгівлі на вторинному ринку налаштований на підтримання стабільного ринку: на обмеження спекуляції. Біржовий ринок вичерпується поняттям фондової біржі як особливого, інституційно організованого ринку, на якому обертаються цінні папери найвищої якості та здійснюються операції, що їх проводять професійні учасники ринку цінних паперів. Фондова біржа покликана забезпечити ліквідність та регулювання ринку, визначення цін, облік ринкової кон'юнктури. Фондова біржа — торговельне, професійне, нормативне та технологічне ядро ринку цінних паперів.
Позабіржовий ринок охоплює ринок операцій з цінними паперами, що проводяться поза фондовою біржею. На практиці в західному світі через цей ринок проходить більшість первинних розміщень, а також торгівля цінними паперами, що мають найнижчу оцінку за шкалою якості (порівняно із зареєстрованими на біржі).
Варто зауважити, що перехідні форми між біржовим та позабіржовим ринками цінних паперів «змивають» чітку межу між ними.
З позабіржового обороту виникають організовані системи торгівлі цінними паперами, що мають комп'ютерну основу і схожі на територіально розподілені електронні біржі. Як приклад можна навести «National Association of Securities Dealers Automated Quotations» (NASDAQ), «National Market Security» (NMS) та інші позабіржові системи національної асоціації інвестиційних дилерів (США).
Розглянемо сучасні біржовий та позабіржовий ринки цінних паперів детальніше. Аналіз ринку цінних паперів доцільно почати з дослідження біржового фондового ринку як організованої структури.
Фондові біржі — це спеціалізовані організації, в приміщенні яких відбуваються зустрічі продавців цінних паперів з покупцями. Об'єднуючи професійних учасників ринку цінних паперів в одному приміщенні, біржі створюють умови для концентрації попиту та пропозиції і підвищення ліквідності ринку взагалі.
Але біржа — це не тільки спеціальне місце для укладання угод, а й спеціальна система організації торгівлі, котра підпорядковується спеціальним правилам і процедурам.
До торгів на біржах звичайно допускаються лише достатньо надійні й високоліквідні цінні папери, що створює можливість безперервного їх обігу. Біржова інформація про курс цінних паперів, про укладені угоди стає доступною для різних верств інвесторів. Тому біржа є чутливим барометром стану ринку цінних паперів, а отже — стану справ в економіці взагалі.
Відмітну рису біржі становить некомерційний характер її діяльності. Головна мета діяльності біржі — створення сприятливих умов для широкомасштабної та ефективної торгівлі цінними паперами. Прибутки біржі обмежуються сумами, необхідними для її нормального функціонування й розвитку, і не використовуються на виплату дивідендів суб'єктам, що внесли свої кошти в статутний фонд біржі.
Головна умова ефективності біржової торгівлі — ліквідність. Ліквідний ринок характеризується малою різницею між ціною продавця та покупця, невеликими коливаннями цін від угоди до угоди та ін. Відхід від цих норм може викликати паніку серед інвесторів. Біржа робить усе можливе, аби підтримувати ліквідність, забезпечуючи стабільність.
Торгівля на сучасній фондовій біржі будується на таких принципах:
•    особиста довіра між брокером і клієнтом (угоди на біржі укладаються усно й оформляються заднім числом);
•    гласність (публікуються дані про всі угоди і дані про внесення акцій у біржовий список, що надаються емітентам за угодою з біржею незалежно від активності емітента);
•    регулювання діяльності біржових фірм, використання адміністрацією біржі й незалежними аудиторами жорстких фінансових, адміністративних, торговельних та бухгалтерських правил.
Цінова залежність виявляється в тому, що менші й слабші біржі починають свої торги, як правило, вже після їх закінчення на провідних національних фондових біржах.
Інформаційна взаємозалежність охоплює потік інформації не тільки про курси цінних паперів, а й про інші показники торгівлі, макроекономічні показники та діяльність окремих великих підприємств. Тому біржі-лідери стають потужними нагромаджувачами інформації про різні аспекти економіки, що дає їм змогу формувати найбільш загальні макроекономічні показники.
Якість (інвестиційні характеристики) допущених до торгівлі цінних паперів на різних біржах неоднакова. Біржі-лідери ведуть торгівлю найбільш якісними цінними паперами, цінні папери, що не пройшли лістинг, задовольняються іншими біржами або позабіржовим ринком цінних паперів.
У розвинутих країнах склалось два типи ієрархічних систем фондових бірж американського типу (моноцентрична) та німецького (поліцентрична).
Перша з них передбачає існування одного лідера та аутсайдерів. Так, у США найбільша Нью-Йоркська фондова біржа охоплює 90% ринку акцій країни, при цьому існують ще шість менших бірж. Поліцентрична система діє в кількох країнах. У Німеччині, наприклад, на чотири великі біржі (із восьми) припадає 95% обігу.
Дедалі більше проявляється тенденція взаємодії національних фондових біржових систем, які в сукупності складають світовий ринок цінних паперів. Ця тенденція є об'єктивною закономірністю і веде до створення універсальної цілісної світової системи фондових бірж.
Головна мета і головна функція фондових бірж у різних країнах — забезпечення умов ефективного проведення операцій з купівлі-продажу цінних паперів, підтримання високого рівня професіоналізму учасників біржової торгівлі, а також довіри інвесторів. Форми організації та діяльності фондових бірж, а також юридичних та фізичних осіб, що професійно займаються операціями з купівлі-продажу цінних паперів, регулюються спеціальним законодавством відповідних країн, оскільки поки що не існує уніфікованої системи регулювання діяльності фондових бірж на світовому рівні.

6.2. Інновації на світовому фінансовому ринку

З розвитком фондових ринків розвиваються й інструменти цього ринку. Це стосується як технічних, так і фінансових нововведень.
Технічні нововведення (маються на увазі нові різновиди цінних паперів) в принципі суттєвої ролі не відіграють, вони є лише привабливими джерелами вкладання коштів для того чи іншого інвестора. Інша річ, коли йдеться про фінансові інструменти, котрі є самою суттю операцій на фондовому ринку.
Фінансова інновація стосовно до міжнародного ринку позичкових капіталів полягає у створенні й поширенні нових форм та гібридів валютно-кредитних, фінансових інструментів або операцій. В ширшому розумінні фінансова інновація охоплює й інші нововведення — нові види банківських рахунків та послуг, зміни та розширення функцій кредитних інститутів, використання у кредитно-фінансовій сфері комп'ютерів, електронних засобів зв'язку, супутників, різноманітної автоматики та ін.
Спочатку розглянемо інновації на світовому ринку цінних паперів. Міжнародні цінні папери, або європапери, євроакції, євроноти та єврооблігації являють собою породження глобалізації ринків цінних паперів через міжнародні фінансові центри.
Євроноти — цінні папери, які випускають корпорації на строк від трьох до шести місяців зі змінною ставкою, яка базується на LIBOR.
Іншим видом міжнародних цінних паперів є єврооблігації, які випускаються з другої половини 60-х років у вигляді єврооблігаційних позик. З їх появою на світовому ринку цінних паперів почали діяти два паралельні ринки: іноземних позик (національних облігацій), які випускаються та розмішуються позичальниками-нерезидентами на національних ринках, і європозик (єврооблігацій), які розмішуються на наднаціональних (міжнародних) ринках капіталів.
У 70-ті роки поширилися облігації з плаваючою процентною ставкою, яка коливається разом з доходом залежно від зміни відсотка на ринку. Зростання відсотка спричинює збільшення емісії облігацій з плаваючим процентом, і навпаки. Аналогічно до плаваючої ставки за еврокредитами плаваюча ставка за облігаціями базується переважно на ставці LIBOR з додатком до неї надбавки залежно від умов ринку.
При використанні облігацій з індексованим відсотком останній прив'язується не до позичкового відсотка, а до індексу цін на відповідні товари. При випуску позики дається фіксований відсоток за облігаціями, який коливається залежно від зміни цін на той чи інший товар (золото, інші дорогоцінні метали, нафту і т. п.).
У 80-ті роки дістали розвиток змішані (гібридні) облігації. Так, якщо плаваюча ставка досягне відповідного рівня, то вона підлягає заморожуванню, і облігації починають приносити фіксований доход. Облігації з нульовим купоном, які поширилися в ті ж роки, дають змогу отримати доход тільки при викупі облігацій один раз, а не щорічно. В цьому виді облігацій відсоток визначається при встановленні емісійного курсу (курсу випуску). Він може досягати не більш ніж 30—40% номіналу. При погашенні за номіналом власник даної облігації отримає доход — різницю між емісійним та номінальним курсами.
Ще один вид єврооблігацій — так звані конвертовані облігації. Така облігація може бути обміняна на акцію, обмінюватися за додаткову плату, утримувач не може продати право придбання акцій за відповідною ціною окремо від облігації. Вони приносять менший доход порівняно з прямими, але дають можливість обміняти їх надалі на акції компанії-позичальника, якщо дивіденди за акціями будуть вищі, ніж відсотки за облігаціями.
Тепер розглянемо фінансові інновації на ринку похідних фінансових інструментів, або дериватів.
Форвардний контракт — це контракт між двома сторонами про майбутню поставку предмета договору. Укладається поза біржею, не є стандартним, тому вторинний ринок для нього або є дуже вузьким, або взагалі відсутній. Ліквідність даних контрактів, як правило, невисока. Всі умови угоди застережуються контрагентами на момент укладання договору. Форвардний контракт — це тверда угода, тобто угода, обов'язкова до виконання.
Ф'ючерсний контракт — це контракт, який укладаєтеся на біржі між двома сторонами про майбутню поставку предмета договору. Такі контракти поширилися відносно недавно. Ф'ючерсний контракт відрізняється від форвардного низкою особливостей. Передусім треба підкреслити, що ф'ючерсний контракт укладається тільки на біржі. Біржа сама розробляє його умови, які є стандартними для кожного конкретного різновиду активу. У зв'язку з цим ф'ючерсні контракти високоліквідні, для них існує широкий вторинний ринок. Ці контракти укладаються головним чином з метою хеджування, гри на курсовій різниці і, як правило, рідко мають своєю метою виконання реальної поставки активу.
Ф'ючерсна ціна — це ціна, яка фіксується при укладанні ф'ючерсного контракту. Вона відображує сподівання інвесторів відносно майбутньої ціни спот відповідного активу. В момент укладання контракту ф'ючерсна ціна може бути вищою (премія) або нижчою (знижка) за ціну спот. До моменту закінчення строку контракту ф'ючерсна ціна має дорівнювати ціні спот, інакше виникає можливість здійснити арбітражну операцію: якщо ф'ючерсна ціна перевищуватиме спотову, то арбітражер продасть контракт і придбає актив, за зворотної ситуації він продасть актив і придбає контракт.
Валютний своп — це обмін номіналу та фіксованого процента в одній валюті на номінал і фіксований процент в іншій валюті. Іноді реальний обмін на номінал не відбувається. Здійснення валютного свопу може зумовлюватися різними причинами, наприклад, валютними обмеженнями з конвертованості валют, намаганням усунути валютні ризики або бажанням випустити облігації у валюті іншої країни, коли іноземний емітент невідомий у даній країні, що унеможливлює для нього прямий доступ до ринку даної валюти.
Процентний своп — це обмін боргового зобов'язання з фіксованою процентною ставкою на зобов'язання з плаваючою ставкою. Особи, беручи участь у свопі, обмінюються тільки процентними платежами, але не номіналами. Платежі здійснюються у єдиній валюті. За умовами свопу сторони зобов'язуються обмінюватися платежами протягом кількох років.
Своп активів — це обмін активами з метою створення синтетичного активу, спроможного дати вищий доход. У рамках такого свопу актив, який приносить фіксований доход, можна обміняти на актив в іншій валюті.
Товарний своп — обмін фіксованих платежів на плаваючі платежі, величина яких прив'язана до ціни товару. Активному поширенню товарних свопів у сучасних умовах сприяло посилення нестабільності цін на товарних ринках. Перевага товарних свопів порівняно з біржовими контрактами полягає в тому, що біржові контракти не є довгостроковими і дають змогу хеджувати позиції учасників економічних відносин тільки на обмежений період часу.
Опціон — це угода між двома сторонами про передання права (для покупця) та зобов'язання (для продавця) купити або продати відповідний актив (цінні папери, валюту та ін.) за відповідною (фіксованою) ціною у заздалегідь узгоджену дату або протягом узгодженого строку. Суть опціону полягає в тому, що він дає одній зі сторін угоди право вибору виконати контракт або відмовитись від його виконання.
Варант —це опціон на придбання певної кількості акцій (варант акцій) або облігацій (варант облігацій) за ціною виконання в будь-який момент часу до закінчення строку дії варанту. Варанти звичайно випускаються як додаток до якогось боргового інструменту, наприклад облігації, щоб зробити його привабливішим для інвестора.

6.3. Ринки похідних фінансових інструментів

В останнє десятиріччя активно розвивається фінансовий сектор економіки. З'явилися нові види фінансових інструментів, нові строкові ринки, наприклад ринок свопів. Обсяг торгівлі похідними інструментами перевищує обсяг торгівлі базисними активами.
Головна функція строкового ринку та його інструментів поляни у страхуванні цінових ризиків. Зростання економіки західних країн в останньому десятиріччі не могло не відбитися і на розвитку строкового ринку. Водночас діяли й інші чинники, що стимулювали його подальший розвиток.
По-перше, розвиток строкового ринку і фінансового ринку західних країн у цілому безпосередньо був пов'язаний з загальною лібералізацією фінансового сектора економіки.
По-друге, з початку 80-х років великі фінансові ресурси стали акумулюватися в різних фондах, таких як інвестиційні, пенсійні та ін.
З одного боку, дедалі більший обсяг фінансових ресурсів став концентруватися в руках професійних менеджерів, з іншого — посилилися вимоги до прибуткового застосування фінансових ресурсів, які почали розглядатися з погляду хеджування їх вартості та доходності. Слід ураховувати, що операції з похідними активами є досить складними фінансовими інструментами і потребують спеціальних знань для використання їх як об'єктів інвестування. Поза фондами вони недоступні дрібному вкладникові через великий обсяг початкових разових інвестицій та високу ризикованість більшості даних операцій. До того ж широке інвестування коштів фондів в інші фінансові активи звичайно супроводжується паралельною трансакцією з похідними фінансовими інструментами з метою хеджування. Концентрація контролю над великими сумами грошей в умовах конкурентного ринку викликає ще один цікавий ефект: значно посилюється нестійкість фінансових ринків у зв'язку з отриманням нової інформації, оскільки її однозначна оцінка більшістю менеджерів спричинює масову купівлю чи продаж фінансових активів. Це приводить до подальшого розширення ринку похідних фінансових активів, до якого фонди звертаються з метою хеджування.
По-третє, ринки похідних фінансових інструментів висококонцентровані в міжнародному масштабі, тобто існує кілька основних світових центрів торгівлі похідними фінансовими інструментами. У зв'язку з цим ще однією причиною їх розвитку став прогрес у галузі інформаційних технологій. Крім того, вдосконалення техніки та технології спростило та зменшило вартість поліпшення трансакцій, сприяло впровадженню автоматизованих програм торгівлі фінансовими активами та хеджування, збільшенню ліквідності фінансових ринків. Це об'єктивно привело до частішого перегляду портфелів менеджерами і в результаті — до зростання обсягу операцій.
По-четверте, активізації торгівлі похідними фінансовими інструментами сприяла можливість формувати з їх допомогою синтетичні позиції для тих випадків, коли трансакції на спотовому ринку вирізняються більш високими ставками.
Говорячи про структуру строкового ринку, слід згадати такий його елемент, як ринок при випуску (when-issued market). Цей ринок, що діє у передових західних країнах, за винятком Німеччини та Японії, обслуговує торгівлю ще не випущеними цінними паперами. Торгівля починається, коли стають відомими параметри аукціону. Взаєморозрахунки за трансакціями відбуваються вже після випуску цінних паперів. Тривалість контрактів, що укладаються, від початку торгівлі на ринку до дня аукціону становить від двох днів (наприклад, у Франції) до 10 днів (наприклад, у США). Взаєморозрахунки за трансакціями здійснюються також у різні строки — від одного дня після аукціону (у Великій Британії) до ЗО днів (у Франції).

6.4. Кризи новітньої світової фінансової системи

Першою фінансовою кризою, що була продуктом новітньої світової фінансової системи, стала криза в Мексиці 1995 р. Вона виявилась тут не просто хворобою, а справжньою катастрофою, поставивши країну перед загрозою краху всієї економіки. Це мало б руйнівний вплив на весь Американський континент.
Президент Клінтон спочатку звернувся по допомогу до конгресу. Проте для ухвали ним рішення потрібен був час. З огляду на надзвичайну небезпеку зволікання Клінтон прийняв рішення на власний розсуд у межах своїх повноважень. Для подолання кризи 20 млрд. дол. було надано з Фонду валютної стабілізації, 25 млрд. — із спеціального пулу для підтримки американських інвесторів.
Під час розгортання фінансової кризи в Японії у світі переважала думка, що вона матиме найвагоміші негативні наслідки тільки у країнах Південно-Східної Азії і дуже незначною мірою відіб'ється на США, Латинській Америці, Західній Європі, перехідних економіках. І справді, після Японії криза дуже відчутно вразила Корею, Таїланд, Малайзію, Індонезію.
Проте, як констатує директор федеральної резервної системи США А. Грінспен, «ми ще недостатньо обізнані з комплексною динамікою нашої високотехнологічної фінансової системи з огляду на її безперервний розвиток». Уже влітку—восени 1998 р. дедалі частіше стало чути авторитетні думки, що «азійська» хвороба може поширитися на весь світ. Вибух фінансової кризи в Росії в серпні—вересні 1998 р. прискорив події. Інфекційний процес уже досяг Латинської Америки. Бразилія підвищила норму відсотка до 50 %, щоб ослабити негативні тенденції в економіці. Колумбія здійснила девальвацію своєї валюти. Кризові явища загрожують стабільності ЄВС (євро, запроваджена з 1 січня 1999 p., задумана як сильна, стабільна світова валюта).
Звернімося до проблем подолання сучасних фінансових криз. Процес розгортання фінансової кризи стосується насамперед комплексу «позикодавець—позичальник». На думку більшості аналітиків, за умов розгортання фінансової кризи як позикодавці, так і боржники в країнах, що змушені звертатися за підтримкою до Міжнародного валютного фонду (МВФ), мають уміло й дипломатично пом'якшувати славнозвісні «кондиціоналітіс» (обов'язкові умови, які має виконувати країна — реципієнт допомоги від МВФ), що передбачають жорстку макроекономічну політику. Нині стає панівною думка, що лібералізація руху капіталів не повинна бути самометою. Перш ніж перейти до неї, в умовах розгортання кризи необхідно здійснити інституційні реформи з перебудови економіки і рекапіталізації банківської системи. Саме це має бути пріоритетним напрямом подолання фінансової кризи. Загалом політики багатьох країн вважають, що кредити, надані на здійснення програм МВФ, спроможні завдати більше шкоди, аніж принести користі.
У світових наукових колах та серед політиків давно поширилася думка, що із запровадженням у світову фінансову систему дериватів, які дають змогу відкладати виконання нинішніх угод на будь-який невизначений час у прийдешньому, в неї було закладено елементи невизначеності й великого ризику.
Загалом слід визнати, що на нинішньому етапі імунітету щодо фінансової кризи не має ні світова фінансова система, ні фінансова система будь-якої країни. Це, однак, не означає, що слід відмовитись від економічного регулювання у сфері міжнародних і національних фінансів. Відомий західний економіст Й. Стігліц вважає, що, навпаки, це диктує «необхідність досліджувати шляхи, які дають змогу зменшити вразливість країни до кризових явищ, мінімізувати розмах кризи, якщо вона все ж прийде».
І хоча чимало економістів-лібералів роблять ставку на вільний ринок, гору бере переконання, що в наш час необхідне саме державне і міжнародне регулювання. Певна річ, ідеться про регулювання ринку там, де це потрібно, а не про неефективний всеосяжний жорсткий урядовий контроль. Тут дуже важливо знайти міру регулювання обсягів виробництва, процентної ставки, валютного курсу, торговельного і платіжного балансів (макроекономіки) і поведінки підприємств у середовищі поточної фінансової системи (мікроекономіки). Неприпустимі спрощені рішення. Візьмімо зв'язок валютного курсу й експорту. За нормальних умов девальвація сприяє збільшенню експорту. За умов кризи, коли ланцюг банкрутств фірм, фінансових установ стає звичним явищем, нема підстав вважати, що зміни валютного курсу достатні для стимулювання експорту. За таких умов необхідні реструктуризація фінансового сектора, відновлення його кредитоспроможності.
Нині дедалі більше утверджується переконання, що без регулювання і контролю міжнародних потоків капіталів украй важко запобігти кризовим явищам, а тим більше зменшити збитки від їхньої дії. Тут теж потрібні велика обережність і розважливість. У структурі потоків капіталів слід розрізняти короткострокові капітальні активи, портфельні інвестиції та прямі іноземні інвестиції. Нині головною загрозою для фінансових систем є короткострокові потоки «гарячих грошей», що відповідають ірраціональним очікуванням і легко спричинюють паніку. Саме вони мають бути в центрі заходів із регулювання руху капіталів, щоб не зашкодити рухові й обсягам прямих іноземних інвестицій, без яких не може обійтися більшість молодих ринкових економік світу.
Окреме питання — перехідні економіки України, Роси, інших держав колишнього Радянського Союзу. Вже очевидно, що для них непридатні рекомендації МВФ, які передбачають існування до початку реформування бодай зародкових ринкових процесів і структур. У цих країнах не було бази — початкових ринкових передумов, щоб програма МВФ під назвою «вашингтонський консенсус» спрацювала.