.: Menu :.
Home
Реферати
Книги
Конспекти уроків
Виховні заходи
Зразки документів
Реферати партнерів
Завантаження
Завантажити
Електронні книги


????????...

 
��������...
Міжнародні відносини як предмет дослідження окремих наук 


Міжнародні відносини як предмет дослідження окремих наук

Упродовж усього історичного розвитку земної цивілізації міжнародні відносини завжди займали і займають суттєве місце в житті кожного суспільства. Такі процеси людської діяльності, як утворення і розвиток держав, формування народностей і консолідація націй, зміна політичних режимів і становлення соціальних інститутів, розвиток економіки, технічного прогресу, науки і культури завжди були пов’язані з певними обмінами і контактами між соціальними групами різних країн, тобто з міжнародними відносинами у найширшому розумінні слова. На рубежі ІІ та ІІІ тисячоліть їх значення значно зросло, що пов’язано з процесом глобалізації світового співтовариства, у якому всі країни світу перебувають у стані різноманітних і багатогранних взаємодій. Ці взаємодії надзвичайно інтенсивно впливають на обсяги і характер виробництва, види створюваних продуктів та ціни на них, на стандарти споживання, на цінності та ідеали людей.
Аналіз ролі й значення міжнародних відносин у житті людського суспільства дозволяє зробити висновок, що міжнародні відносини є специфічною галуззю суспільних відносин, реалізуються як у формах економічних, політичних, культурних, правових і дипломатичних взаємодій, так і у взаємовідносинах між великими соціаль¬ними групами, об’єднаними в держави, союзи держав, суспільні, економічні, політичні рухи та громадські організації. Коротко підсумовуючи вищевикладене, можна констатувати, що міжнародні відносини – це сукупність економічних, політичних, ідеологічних, правових, дипломатичних та інших зв’язків і взаємовідносин між народами у найшир¬шому значенні цього слова.
Багатогранність спектра міжнародних відносин зумовлює те, що вони є предметом дослідження різноманітних наук. Серед дослідників немає чіткої визначеності щодо дисциплін, які так чи інакше вивчають міжнародні відносини. Куіжі Райт, Жан-Батіст Дюрозель та інші фахівці виділяють такі:
–    історія дипломатії;
–    міжнародне право;
–    міжнародна політика;
–    міжнародна економіка;
–    міжнародна торгівля;
–    військові науки;
–    право і міжнародні організації;
–    політична географія;
–    соціологія;
–    антропологія;
–    соціальна психологія;
–    етика.
Кожна з цих наук має свій предмет вивчення та об’єкт дослідження, властивий певному науковому напрямку.
У той же час аналіз міжнародних відносин, теоретичне узагальнення їх закономірностей, структури, функціонування та розвитку певним чином є присутнім у кожній з названих дисциплін у історичному, політичному, правовому, економічному, соціальному та інших аспектах. Але жодна з них не дозволяє охопити всю сукупність міжнародних відносин, оскільки всі вони є її складовими частинами. Систематизоване і цілеспрямоване вивчення міжнародних відносин у рамках відносно самостійної дисципліни розпочалось порівняно недавно. Науковий напрямок з проблем дослідження міжнародних відносин фор¬мально виник у 1919 році. Саме тоді у Вельському університеті в
м. Ейберсвіт (Великобританія) була утворена перша кафедра з історії та теорії міжнародних відносин.
Слід зазначити, що вже в давні часи політична філософія та   історія ставили питання про причини конфліктів і воєн, про засоби та способи досягнення порядку, миру між народами та ін. Але систематичне вивчення існуючих феноменів з метою пояснити поведінку, розкрити типове, що повторюється у взаємодії міжнародних акторів, в основному відбувалось у період між Першою і Другою світовими війнами, а найбільш інтенсивно і широко – після 1945 року, що сприяло формуванню “Теорії міжнародних відносин” як відносно самостійної наукової дисципліни. Як відзначає російський дослідник П.А. Циган-ков, наука про міжнародні відносини ще не являє собою стійкої системи знань, їй з самого початку властиві суперництво, конкуренція, боротьба парадигм, шкіл та теорій. Як показує С. Сміт, сьогодні існує до десяти уявлень про суть і зміст науки про міжнародні відносини, навколо яких точаться дискусії між різноманітними школами, теоріями і напрямками.

1.2. Об’єкт і предмет теорії міжнародних відносин

Для усвідомлення і розуміння особливостей теорії міжнародних відносин важливим є аналіз і розуміння предмета та об’єкта науки. З приводу цього в ТМВ тривалий час точаться дискусії. Як відзначає Б. Ланг, об’єктивна реальність не дана дослідникам у безпосередньому сприйнятті, і об’єкт науки ТМВ не характеризується чітко вираженими контурами, які б відрізняли його від необ’єкта.
Традиційно об’єктом міжнародних відносин вважають
середовище, у якому панує анархічне, невпорядковане поле, що характеризується відсутністю центральної влади і, відповідно, монополії на легітимне регулювання сфери міжнародних відносин різноманітними способами і методами. У зв’язку з цим Р. Арон вважав специфічною рисою міжнародних відносин те, що вони розгортались і розгортаються в тіні війни.
Слід зазначити, що середовище міжнародних відносин – як об’єкт науки – не завжди є повною анархією, адже друга половина ХХ і початок ХХІ століть характеризується виникненням і розвитком міжнародних інститутів, поширенням й посиленням міжнародних режимів, що вносить все більшу впорядкованість і урегульованість у відносини між міжнародними акторами. Але це не означає, що відмінність між ними зникла, – політична локалізація існує й існуватиме у недалекому майбутньому. Виходячи з неї, об’єктом ТМВ можуть виступати будь-які соціальні відносини і потоки, які пересікають кордони і які уникають єдиного державного контролю. Це значно звужує розуміння поняття об’єкта науки про міжнародні відносини до міждержавних взаємодій і зводить до чисто кількісних відмінностей: більшому чи меншому впливові держав на регулювання вказаних потоків та відносин.
Ґрунтуючись на аналізі полеміки між різноманітними школами і теоретичними напрямками у ТМВ, необхідно вказати, що її об’єкт характеризується, по-перше, дуалізмом урегульованості і порядку і, по-друге, значною часткою непередбаченості, яка витікає із плюралізму суверенітетів і психологічних особливостей осіб, що приймають рішення і здатні впливати на хід розвитку подій та процесів. Дуалізм урегульованості й порядку слід розглядати як сукупний і суперечливий результат свідомої діяльності з формування і розвитку міжнародних організацій, інститутів і режимів, а також спонтанного наслідку об’єктивного функціонування міжнародної системи і пов’язаних з ним структурних примусів і обмежень. Як відзначають дослідники М. Жірар і К. Холсті, цей дуалізм не вдається відобразити в рамках єдиної теорії: звідси для науки про міжнародні відносини характерним є теоретичний плюралізм (велика кількість різноманітних течій і теоретичних напрямків), і саме він є можливою відповіддю на багатогранність реального, складного і суперечливого світу. Тому намір встановити якусь одну ортодоксальну теорію, яка б ґрунтувалась на особливій методології і єдиному підході, може призвести до надто спрощеного сприйняття об’єктивної реальності у сфері міжнародних відносин. Крім того, гетерогенність, складність і багатозначність самих міжнародних відносин, багатогранність тенденцій, що відбуваються в них, непередбачений хід їх еволюції, відсутність чітких матеріально-просторових кордонів, які б відділяли їх від внутрішньосуспільних відносин, – все це також підтверджує неможливість створення єдиної всеохоплюючої теорії.
Зазначимо, що з першої половини ХХ ст. і до сьогодні постійно точаться дискусії навколо предмета ТМВ, специфіки предметного поля і основних дослідницьких методів. Про існування предмета теорії міжнародних відносин свідчить наявність різноманітних явищ та видів людської діяльності, які розвиваються за специфічними законами, володіють власною динамікою, і їх суть не зводиться до внутрішньополітичних відносин суб’єктів міжнародних відносин. Ці види діяльності використовують різноманітні засоби (армію, військову стратегію і дипломатію), володіють різними можливостями, здійснюються в різних середовищах. Складовою частиною предметного поля ТМВ, з одного боку, є центральні поняття політології (наприклад, “політична влада”, “політичний процес”, ”політичний режим”, “громадянське суспільство” та ін.), з іншого боку, наукові поняття і проблеми, у яких відображається специфіка міжнародних відносин, а саме “плюралізм суверенітетів”, “баланс сил”, “біполярність” і “мультиполярність”, “дипломатія”, “стратегія” та ін. Вказані поняття розробляються в рамках предметного поля ТМВ, і тому вона є відносно автономною науковою дисципліною, яка має власний предмет дослідження. Не претендуючи на абсолютну істину, можна визначити такі проблеми наукового дослідження, що складають предмет ТМВ:
–    методологічні принципи й основні методи історичного дослідження;
–    основні напрямки історії розвитку теорії міжнародних відносин, їх концептуальні та методологічні особливості;
–    міжнародні відносини як загальносуспільний феномен та їх закономірності;
–    система міжнародних відносин та її середовище;
–    учасники міжнародних відносин, їх цілі та засоби;
–    зовнішньополітична діяльність суб’єктів міжнародних відносин та процес прийняття зовнішньополітичного рішення;
–    національні інтереси й міжнародна безпека;
–    правове та моральне регулювання міжнародних відносин;
–    конфлікти і співробітництво в міжнародних відносинах;
–    міжнародний порядок та його характерні риси.
Таким чином, предметом ТМВ є перш за все теоретичне узагальнення вказаних проблем, які в цілому відображають загальні закономірності, структуру, функціонування і розвиток системи міжнародних відносин. Звідси випливає і специфіка ТМВ: по-перше, це наука, яка має характер багатодисциплінарний і міждисциплінарний, по-друге, наука синоптична, яка за допомогою інших суспільних дисциплін досліджує різноманітні форми і стан міжнародних відносин, закономірності, що правлять ними. Тому теорія міжнародних відносин має відмінну від інших суспільних наук внутрішню структуру і різноманітні зв’язки з цими науками.

1.3. Теорія міжнародних відносин як теоретична галузь знань

Об’єктивна реальність у більшості випадків за своєю суттю є складною, масштабною і тривалою, а збір і осмислення емпіричного матеріалу з багатьох її найважливіших проблем може займати десятиліття і навіть століття. Досліджуючи міжнародні відносини, можна об’єктивно не мати можливості науково оцінити всю їх специфіку, і тому можлива абсолютизація деяких граней, аспектів, проявів об’єкта і предмета аналізу, які є важливими або актуальними сьогодні й у недалекому майбутньому, з одного боку, і можлива недооцінка тих, які проявили себе набагато раніше – з іншого. По суті, це проблема того, як наукова теорія бачить і визначає міжнародну реальність і як наукове бачення відображається в її архітектурі та змісті теорії.
Теорія у широкому значенні слова – це комплекс ідей та уявлень, які у сукупності дають тлумачення і пояснення певного явища або класу явищ. Будь-яка теорія включає чотири типи компонентів:
1)    Висхідну емпіричну основу (тобто накопичений досвід, спостереження), яка вимагає теоретичного осмислення.
2)    Висхідну теоретичну основу: різноманітні аксіоми, припущення, постулати, які у сукупності описують ідеалізований об’єкт майбутньої теорії, як він уявляється на початковій стадії його дослідження.
3)    Логіку теорій, або допустимі в рамках даної теорії правила логічного виведення доказів та висновків.
4)    Зміст теорії: всю сукупність створених у даній теорії висновків, концепцій, тверджень разом з усіма їх доказами.
Викладені положення повністю стосуються всіх наук про міжнародні відносини, включаючи історію міжнародних відносин і зовнішньої політики, дипломатії та теорії міжнародних відносин. Кожна з дисциплін і всі вони разом є комплексом ідей, уявлень і дають (окремо та в сукупності) систематизований виклад, тлумачення і пояснення свого предмета. При цьому кожна з них має власну архітектуру.
Особливості сучасного світу (технологічна і політична “освоєність планети”; її перетворення у “глобальне село”) ставлять перед людством принципово нові науково-практичні проблеми:
–    чи можливий глобальний перехід до переважно інтенсивних форм розвитку?
–    якщо такий перехід можливий, то яких політичних форм він вимагатиме?
–    як відображаються обмеженість ресурсів планети та необхідність дотримуватись вимог екології і соціальної мобільності, мотивації і стабільності великих країн, регіонів і системи міжнародних відносин у цілому?
–    якими взагалі будуть функції та роль міжнародних відносин в умовах цілісного світу та ін.?
Ці та інші проблеми, їх вивчення, аналіз та вирішення безпосередньо впливають як на розвиток теорії міжнародних відносин, так і на її архітектуру.
З певними умовностями можна констатувати, що архітектура сучасної науки про міжнародні відносини включає:
–    макродослідження міжнародних відносин у історичних масштабах часу та соціального змісту, у тісному зв’язку з філософією, політекономією, геополітикою, теорією світового розвитку і політичною історією та ін.;
–    вивчення міжнародних відносин у довготривалому, але в реальному масштабі часу, який можна виміряти тривалістю життя людини та потребами зовнішньої політики держав. (Сучасні теоретичні напрямки і серед них, перш за все, політичний реалізм і стратегічний аналіз; комплексні розробки проблем міжнародної стабільності і безпеки);
–    дослідження обмежених у часі або в масштабах конкретних міжнародних взаємодій (теорія конфліктів, переговорів і посередництва; сценарні розробки і планування зовнішньополітичних заходів; прикладні та учбові сценарії за типом ігор і ситуаційних аналізів та інші дослідження);
–    суб’єкти й типи відносин у світовій політиці (різноманітні за внутрішньою природою та міжнародно-правовим статусом суб’єкти міжнародних відносин, рівні відносин між ними, процеси інтеграції та дезінтеграції й інші проблеми);
–    процес формування та здійснення поведінки суб’єктів міжнародних відносин (аналіз структури та змісту зовнішньополітичного процесу; процесів прийняття політичних рішень; рекрутування еліт та керівних груп; порівняння цих процесів у різноманітних країнах, політичних системах і культурах; особливості функціонування міжнародних організацій).
Слід зазначити, що всередині кожного із перерахованих напрямків проходять свої теоретичні і методологічні кордони, питання та проблеми. Спільними для теорії міжнародних відносин кінця ХХ –початку ХХІ століття є розуміння об’єкта та предмета науки: її центрального теоретико-методологічного питання; характеру, місця та ролі в ній емпіричних досліджень тощо. Як відзначає дослідник М. Косолапов, у результаті із усієї сукупності досліджень міжнародних відносин поступово вимальовується образ світового розвитку як складної спіралі, що розкручується в часі, фізичному та соціальному просторі, нижній кінець якої жорстко зафіксований у минулому, а верхній здійснює разом з усією спіраллю широкі коливальні рухи в рамках реально доступних людині та бачених нею альтернатив. Система ця включає складні підсистеми – держави, регіони, міжнародні організації та транснаціональні корпорації, інші утворення, які змінюються в процесі функціонування і під впливом світового розвитку. Такі зміни володіють чітко вираженим циклічним характером і їх кінцевою метою є формування живого цілісного комплексу – світового співтовариства.

1.4. Функції теоретичного узагальнення теорії
міжнародних відносин та її особливості

Як уже раніше зазначалося, теорія міжнародних відносин є теоретичною галуззю знання, яка відображає реальне міжнародне життя і прагне виявити його закономірності з метою наукового пізнання. Звідси випливає одна із найважливіших її функцій – теоретичне узагальнення явищ і процесів у сфері міжнародних відносин, формування на цій основі закономірностей та законів. Але на цьому шляху є ряд проблем і труднощів. Умовно їх можна розділити на дві групи:
–    перша – розпорошеність знань про міжнародні відносини в різних наукових дискусіях;
–    друга – особливий характер цих відносин.
Суспільні науки (право, історія, політологія, соціологія та інші), виконують стосовно до теорії міжнародних відносин службову роль, жодна з них не дозволяє охопити їх сукупність, а навпаки з’ясовує і аналізує тільки окремі аспекти. Так, наприклад, міжнародно-правовий підхід концентрується навколо міжнародних норм та інституцій, а історичний підхід (як з погляду історії дипломатії, так і загальної історії) – навколо історичних явищ і процесів як в регіональному, так і в глобальному масштабах, і розвиток міжнародних відносин розглядає як причинно-наслідковий результат у часі й просторі політичних, суспільних і економічних явищ.
Таким чином, суспільні науки вивчають лише аспекти міжнародних проблем, у той самий час теорія міжнародних відносин охоплює всі явища та процеси, пов’язані з цією гранню суспільних відносин. Вона не є механічним набором різноманітних дисциплін, а самостійною наукою з власним предметом і галуззю досліджень, яка застосовує різноманітні і багатодисциплінарні дослідницькі методи. Наука про міжнародні відносини є наукою синоптичною  і з різнорідних підходів, окремих наук відтворює сукупний образ міжнародних відносин.
Особливий характер цих відносин суттєво впливає на архітектуру теорії міжнародних відносин і створює певні специфіку і труднощі їх аналізу та наукового вивчення:
–    об’єктивна дійсність міжнародних відносин охоплює надзвичайно широку, а тому і важку для розуміння галузь явищ і процесів. Їх повне пізнання, теоретичне впорядкування та аналіз взаємозв’язків майже неможливі;
–    у сфері міжнародних відносин – на відміну від інших явищ суспільного життя – немає центрального ядра влади й управління, а існує поліцентризм та полігархія. Тут важливу роль відіграють стихійні процеси та суб’єктивні фактори, і тому якісь закономірності й повторюваності надзвичайно важко вловити;
–    у дослідників міжнародних відносин немає повного доступу до широкої та об’єктивної інформації, особливо в галузі міжнародної політики, де велику роль відіграє безпека і таємність дипломатії;
–    у міжнародному житті, на відміну від внутрішнього життя держави, виступає перевага гетерогенних факторів над гомогенними, тобто над факторами, що об’єднують. Це значно ускладнює систематичний опис і узагальнення міжнародних явищ та процесів, а також і вивчення причинно-наслідкової діяльності держави;
–    у сфері діяльності міжнародних акторів важливу роль відіграють одночасність багатьох інтеракцій (взаємодій), випадкові події ускладнюють аналіз та оцінку цільових дій і передбачення наслідків.
Усі ці особливості значно ускладнюють реалізацію однієї із основних функцій ТМВ – теоретичного узагальнення явищ і процесів міжнародного життя. Крім того, існує ще ряд факторів, які так чи інакше гальмують процес становлення теорії міжнародних відносин як самостійної галузі наукового пізнання. Це, перш за все:
а) низька стадія розвитку самої дійсності міжнародних відносин (панування анархії, відсутність ефективних засобів для врегулювання міжнародних конфліктів та криз);
б) виникнення в другій половині ХХ ст. багатьох явищ, процесів, цілей, структур та функцій міжнародного життя, які значно змінили процеси міжнародних взаємодій;
в) нездатність традиційних дисциплін до повного охоплення предмета й сфери діяльності міжнародних відносин.
Таким чином, наука про міжнародні відносини, як і всі інші нові науки, формується у певному зв’язку і в залежності від інших дисциплін та теорій, що раніше виникли. Вона прагне до використання їх досягнень і створення власної системи знань про міжнародну діяльність. Оскільки ця дійсність надзвичайно інтегрована, то охопити повно і одночасно всі її аспекти дуже складно, тому функція теоретичного узагальнення в ТМВ носить комплексний характер і інтегрує результати різноманітних наукових дисциплін.

Література

1.    Косолапов Н. Теоретические исследования международных отношений // Международная экономика и международные отноше¬ния. – 1998. – № 2.
2.    Косолапов Н. Теория международных отношений: предмет анализа и предмет теории // Международная экономика и международ¬ные отношения. – 1998. – № 11.
3.    Кукумач Ю. Проблемы теории международных отношений. – М., 1980.
4.    Цыганков П.А. Международные отношения: Учебное пособие. – М., 2002.
2.1. Роль прикладного аналізу міжнародних відносин у
системі сучасних наукових знань

Проблема методологічних принципів та основних методів теоретичних досліджень – одна із найбільш важливих для будь-якої науки. Адже в підсумку йдеться про те, як отримати нові знання та як застосовувати їх на практиці. При цьому дослідник, за можливістю, повинен дотримуватись певних суворих правил і прийомів, які б відображали, по-перше, дослідження явищ і процесів, що вивчаються, по-друге, роздуми над підсумками спостережень, по-третє, виведення на їх основі деяких висновків, перегляд раніше сформульованих положень та гіпотез. Тільки наявність таких правил та чітке їх дотримання робить результати окремих спостережень і досліджень порівняльними, такими що взаємно перевіряються. Даний підхід дає можливість формувати наукову теорію як систему вивірених певним чином знань, здатних необмежене число разів і з високою надійністю забезпечити отримання передбачених (одноманітних) результатів свого застосування в подібних умовах.
Висунення прикладних досліджень як найбільш важливих у вивченні міжнародних відносин зумовило звернення широкого кола дослідників до особливого наукового інструментарію, який орієнтував би на збір емпіричної інформації, кількісні методи її обробки, підготовку аналітичних висновків у формі прогнозних передбачень. Такий підхід привів у 60-70 роках ХХ ст. до масового впровадження в дослідницьку практику ТМВ понять й прийомів, запозичених із різноманітних суспільних і точних дисциплін і, відповідно, викликав “методичний вибух” та дискусію з проблем методу й методології досліджень, в т.ч. їх предметних кордонів, коректності наукового інструментарію, що застосовується. Слід підкреслити, що ця дискусія продовжується і досі.
Важливо відзначити, що структура майже кожного прикладного дослідження завжди складається із двох розділів – методологічного і методичного. Перший (методологічний) є головним: він формулює основні гіпотези та цілі проекту, а інший (методичний) – є допоміжним. У його рамках застосовуються та вдосконалюються методики (техніка) аналізу інформації на основі тих положень, які висуваються методологічним розділом. Зауважимо, що під терміном “методика” необхідно розуміти суму процедур обробки емпіричного матеріалу. При цьому дослідники в більшості випадків використовують різноманітні методики проведення досліджень, що знаходиться в рамках одного і того ж підходу.
Поки що не існує загального уявлення щодо типології методик у сфері аналізу міжнародних відносин. Більшість дослідників ділять методики на: 1) дослідницькі техніки загального плану і 2) специ¬фічні техніки – прикладний факторний аналіз.
Дещо в іншому аспекті вирішується аналогічна проблема, коли методики аналізу міжнародних відносин дослідники включають у систему єдиного поняття – “політичний аналіз” (аналіз внутрішньої і зовнішньої політики), який ділиться на старі методи вивчення управління (алегоричний, аналітичний, порівняльний, історичний, емпірично-прагматичний, логіко-прогностичний та ін.) і сучасні методичні підходи до аналізу управління (біхевіоризм, комунікаційний, вивчення процесу прийняття рішення, імітаційні ігри, структурно-функціональ¬ний підхід та деякі інші).
Частина дослідників розуміє аналіз міжнародних відносин як поєднання теорії міжнародних відносин з певним видом емпіричних досліджень і відповідних методичних процедур, вироблених і розвинених соціологією в галузі отримання і обробки інформації:
а) статистичний аналіз залежності між суспільними змінними і міжнародними змінними, в тому числі для інтерпретації поведінки в сфері міжнародних відносин;
б) соціологічні методи дослідження думок і позицій для інтерпретації мотивів дій у галузі міжнародних відносин.
Російські дослідники (Гартман В.І. та ін. ) виділяють, з одного боку, такі поняття, як “методичні підходи” до вивчення системи міжнародних відносин, а з іншого – “приватні методики” в дослідженнях міжнародних відносин:
–    статистичні методи (статистичні моделі, кореляційний та факторний аналіз);
–    аналітичне моделювання: П.А. Циганков висловлює думку, що в дослідженнях міжнародних відносин не існує специфічного методу аналізу і можна говорити або про загальнонаукові методи чи методологічні засоби (системний підхід, математичне моделювання), або про соціологічні методи (контент-аналіз і деякі інші).
Виходячи із викладеного, можна зробити висновок, що питання про класифікацію сучасних аналітичних засобів, які застосовуються в прикладних дослідженнях міжнародних відносин, залишається відкритим: існують різноманітні наукові напрямки, й кожен з них має свою класифікацію. Їх аналіз переконливо свідчить, що у сфері міжнародних відносин, де панують стохастичні  процеси, використовуються – хоча і в різних пропорціях – різноманітні методи: загальнонаукові, аналітичні і конкретно – емпіричні.
Посилаючись на висновки Р. Арона та П.А. Циганкова, можна стверджувати, що у фундаментальному плані вивчення міжнародних відносин вимагає поєднання підходів, які спираються на:
–    теорію (дослідження суті, специфіки і основних рушійних сил цього особливого роду суспільних відносин);
–    соціологію (пошуки детермінант і закономірностей, які визначають зміни і еволюцію);
–    історію (фактичний розвиток міжнародних відносин у процесі зміни епох і поколінь, який дозволяє знаходити аналогії та винятки);
–    праксеологію (аналіз процесу підготовки, прийняття та реалізації міжнародно-політичного рішення).
У прикладному плані йдеться про вивчення:
–    фактів (аналіз сукупності інформації, що вже є);
–    пояснення існуючого становища (пошуки причин, які допоможуть уникнути небажаного і забезпечити бажаний розвиток подій);
–    прогнозування подальшої еволюції ситуації (дослідження ймовірностей її можливих наслідків);
–    підготовки рішення (складання переліку засобів дії на ситуацію, оцінка різних альтернатив);
–    прийняття рішення (яке також не повинно виключати необхідності негайного реагування на можливі зміни ситуації).
У цих рівнях (фундаментальному і методологічному) сходяться методичні підходи і навіть перетинаються методи, які властиві їм обидвом: одні із методів, що використовуються, відповідають всім поставленим цілям, інші ефективні лише для тієї чи іншої з них. Не претендуючи на абсолютну істину, пропонуємо розглянути методологічні принципи та основні методи дослідження міжнародних відносин, їх класифікацію.

2.2. Методологічні принципи теорії міжнародних відносин
та класифікація основних методів теоретичних досліджень

З кінця ХVІІІ до початку ХХ століття серед дослідників панувало уявлення, ніби-то кожна з наук має власний метод теоретичного дослідження, адже кількість наук і методів була невеликою, а міждисциплінарні дослідження не стали ще магістральними напрямками розвитку науки. Починаючи з другої половини ХХ століття, нормою стає положення, коли кожна наука має у своєму розпорядженні арсенал власних методів і при цьому розширює ще і коло тих, які може запозичити для розв’язання певних завдань із суміжних сфер знань.
Як відзначає російський дослідник Н. Косолапов, поняття “методу” знаходиться в єдиному понятійному ряду з такими категоріями, як “метод – методологія – методика – техніка експерименту дослідження”. Єдність ряду вказує на наявність спільностей у всіх понять, що входять до нього; багаточисельність останніх – на наявність також і принципово важливих відмінностей.
Метод теоретичного дослідження – це сукупність прийомів та операцій, за допомогою яких або через них здійснюється та чи інша конкретна практична чи теоретична діяльність. З одного боку, метод випливає із практики життя, з іншого – він спирається на досягнуте раніше і стає вихідним пунктом та умовою подальших практичних дій та роздумів.
Розуміння методу в сучасній науці є надзвичайно широким: він є фазою наукового пізнання. Про це свідчить широкий спектр методів експерименту, обробки емпіричних даних, побудови наукової гіпотези або теорії, викладення наукових результатів тощо. Методи діляться на філософські й спеціально-наукові, серед них є якісні (описувальні) та кількісні. За типом причинності вони розділяються на однозначно-детерміністські, вірогідні, багатозначні. Кожна з наук (природничих чи суспільних) на певному етапі свого розвитку здійснює глибоку філософську або практичну ревізію всіх методів теоретичного дослідження, які вона використовує, що сприяє зростанню самосвідомості і самопізнання даної науки. Аналогічна проблема стоїть зараз і перед теорією міжнародних відносин, яка різко розширила, починаючи з 60-х років ХХ століття, арсенал своїх методів.
Якщо метод випливає з практики і навіть науки стихійно, то його правильне використання вимагає наукового осмислення. Цю роль у теорії пізнання виконує методологія. Під методологією слід розуміти, по-перше, вчення про систему принципів та способів організації як теоретичної, так і практичної діяльності, а по-друге, як конкретний набір, комплекс, систему чітко визначених принципів і способів організації такої діяльності. При цьому застосування в теоретичній і практичній діяльності принципів та способів її організації має певні рівні:
– набір – це певний етап організації діяльності, який свідчить лише про її становлення;
– комплекс – це вищий етап, який свідчить про розвиток діяльності;
– система – це висока розвиненість діяльності, яка здійснюється регулярно, охоплює всю сукупність принципів і способів.
Для сучасного етапу розвитку ТМВ характерним є завершення формування в цілому комплексу методологічних прийомів та засобів і поява ознак якісної трансформації цього комплексу в систему.
Частиною науки методології є методика. Це штучно створюваний на базі загальної методології і теоретико-методологічних положень конкретної науки комплекс методів, який призначений для розв’язання певного класу завдань, як правило, особливо важливих або найчастіше повторюваних. Цей комплекс методів повинен забезпечити високий ступінь стандартизації великої кількості конкретних досліджень у всіх їх складових частинах і тим самим високий ступінь стандартизації отриманих результатів і їх використання у фундаментальній, прикладній науці і практиці.
У галузі ТМВ строго визначених методик поки що не існує – йде процес стандартизації критеріїв і виявлення об’єктивних кількісних характеристик явища міжнародного конфлікту і війни (проект “кореляти війни”, здійснений Д. Сінгером з середини 1960-х років, і напрямок “кореляти конфлікту”).
Важливою частиною теоретичної та практичної діяльності є застосування відповідних технік дослідження або експерименту. Це сукупність конкретних прийомів і методів, які характеризують дане дослідження в усіх його частинах, а також специфічні засоби і способи отримання, збору, обробки ключової для даного дослідження інформації. Немає й не може бути дослідження, яке б не володіло власною технікою. Це справедливо можна віднести і до досліджень у сфері міжнародних відносин. Оскільки ТМВ лише вступає в стадію формування своєї теорії, то експеримент та деякі стандарти стосовно організації та проведення конкретного дослідження знаходиться на початковій стадії застосування.
Методологічну базу сучасної науки про міжнародні відносини – підкреслює Н. Косолапов – утворюють загальнонаукові принципи та положення науки методології, а також широкий спектр методів, що історично склалися і перейшли в теорію міжнародних відносин як з інших наук, так і з практики. Узагальнене уявлення про класифікацію таких методів дає рис. 2.1.

































Рис. 2.1 – Методи теоретичного дослідження, що використовуються в ТМВ

Усі методи, що використовуються у сфері досліджень міжнародних відносин, умовно діляться на дві групи – формальні та неформальні.

2.2.1. Неформальні методи

Під методами неформальними розуміються всі ті, які обходяться без перерахованих вище особливо жорстких самообмежень, хоча кожен з них дотримується своїх правил і принципів. Саме неформальні методи історично лягли в основу сучасної науки про міжнародні відносини. З огляду на їх відносно вільний характер, кожна з груп неформальних методів може включати значне число більш приватних методів і методик.
Провідне місце серед них належить історико-описовому методу. Він є основою таких наук, як загальна історія, історія дипломатії, міжнародних відносин і зовнішньої політики окремих держав, численних робіт з аналізу явищ і процесів поточного міжнародного життя. Його різновидом є політико-описовий метод, завданням якого є реферування документальних джерел. Значення цих методів надзвичайне: вони дають ту первинну фактологічну інформацію, на якій лише можуть ґрунтуватись всі наступні теоретичні роздуми і побудови. Важливе місце в ТМВ належить двом спорідненим методам – нормативно-ідеологічному і нормативно-гіпотезотворчому. Перший виводить положення науки про міжнародні відносини з тієї чи іншої ідеології (цей метод дав концепції “політичного реалізму” і геополітики). Другий – будує на базі тих чи інших концепцій гіпотези, дотримуючись логіки розуму при дефіциті емпіричного чи теоретичного матеріалу.
Також спорідненими методами є інтуїтивно-логічний і формально-логічний. Вони спільні у тому, що в теоретичних дослідженнях керуються логікою, але віддають перевагу різним її видам. Перший метод на момент проведення дослідження керується інтелектуальною інтуїцією, “здоровим глуздом”, “само собою зрозумілим”, а другий – опирається на формальну логіку, або, точніше, на логіку права. Серед неформальних методів найбільшою групою є операційно-прикладний і аналітико-прогностичний. Вони також є спорідненими. При багатьох відмінностях їх об’єднує спрямування на вирішення прикладних завдань і отримання результатів, які могли знайти пряме політичне (і навіть не обов’язково теоретичне) застосування.
До операційно-прикладних можна віднести такі методи:
–    методи аналізу ситуації (нараховують більше тисячі відповідних методик. Серед них: просте і включене спостереження, вивчення документів, порівняльний аналіз, формування банку даних, побудова багатомірних шкал та ін.);
–    методи аналізу змісту (контент-аналіз, івент-аналіз, когнітивне картування);
–    методи аналізу варіантів поведінки (імітації, ситуаційні аналізи, ділові, штабні та стратегічні ігри).
У сучасних умовах розвитку міжнародних відносин прогностика є однією з найбільш важливих сфер методології, що постійно і динамічно розвивається. Тому аналітико-прогностичні методи спрямовані на прогноз більш складних, ніж окремі, ситуацій та варіантів поведінки, процесів і явищ міжнародного життя, (динаміки міжнародної системи в цілому). В кінці ХХ – на початку ХХІ століття отримали визнання і поширення багато теоретичних відгалужень прогностики. Серед них найбільш важливими для вивчення міжнародних відносин є:
–    альтернативістика (ймовірні або можливі реально виконувані варіанти майбутнього);
–    ретроальтернативістика (реально можливі, але упущені варіанти минулого);
–    побудова сценаріїв (побудова сценаріїв гіпотетичного ходу розвитку подій і надання принципових рекомендацій у випадку матеріалізації кожного з сценаріїв);
–    експертний аналіз (мозкова атака, дельфірійський метод та ін.).

2.2.2. Формальні методи

Значення формальних методів має два аспекти. У вузькому розумінні – це застосування формальної логіки та математичного апарату до вивчення або пояснення міжнародних відносин у цілому чи їх окремих явищ та процесів, а в широкому – досить дисципліноване й жорстке використання в методиці дослідження чітко визначених понять і категорій, понятійних рядів, рівнів описування, порівняння та ін.
До числа формальних методів належать, перш за все, моделі міжнародних відносин у цілому або окремих їх граней та явищ. Побудова штучних, ідеальних моделей є відносно новим напрямком у методології. Перехід до моделювання був стимульований не тільки успіхами його застосування в різноманітних сферах суспільної практики, але й зростанням аналітико-прогностичної орієнтації сучасних наукових досліджень.
Якщо одна з перших моделей у галузі міжнародних відносин – модель гонки озброєнь Л. Річардсона – була створена після закінчення Першої світової війни, то на сьогодні прикладне моделювання міжнародних відносин, у тому числі і на базі застосування ЕОМ, проводиться в більшості наукових закладів промислово розвинених країн. Серед них пальма першості належить таким центрам, як Північно-західний, Стенфордський, Чиказький, Каліфорнійський університети, Массачусетський технологічний інститут та інші.
У ході моделювання у сфері міжнародних відносин дослідникові доводиться вирішувати різноманітні типи завдань і відповідно до цього виділяється:
–    логіко-інтуїтивне моделювання (під час традиційної дослідницької практики фахівець, використовуючи свої знання, логіку та інтуїцію, створює модель вмурованих ситуацій чи процесів);
–    формалізоване моделювання (створивши змістовну модель ситуації чи процесу, дослідник її формалізує, в ході чого відбувається значна зміна її форми – перехід від переважно дескриптивної до переважно матрично-графічної, а також її удосконалення;
–    нормативне моделювання (відрізняється жорсткою нормативністю, коли дослідник керується положеннями певної теорії при проведенні наукового дослідження або спирається на концептуальну схему, яка ще не оформилася в теорію).
Квантифікація та формалізація змістовних моделей міжнародних ситуацій і процесів передбачає застосування кількісних методів у дослідженнях.
Формалізація наукових теорій і системи гіпотез, побудова на цій основі моделі ситуації передбачають у рамках формального опису викладення великого числа уявлень за можливістю в більш об’ємній формі. Найбільш важливими моментами формалізації є узагальнення і спрощення міжнародних процесів та явищ.
Квантифікація змістовних моделей міжнародних ситуацій та процесів передбачає застосування математичних засобів обробки й аналізу інформації. До найбільш поширених математичних засобів квантифікації можна віднести:
–    аналіз за допомогою простих і складних індикаторів;
–    аналіз кореляцій;
–    аналіз регресій;
–    аналіз тенденцій;
–    спектральний аналіз;
–    екстраполяція.
Математичні підходи в аналізі міжнародних відносин використовують двояко – для вирішення тактичних (локальних) питань і для аналізу стратегічних (глобальних) проблем. Крім того, математика виступає як корисний інструмент для побудови моделей міжнародних відносин різного рівня складностей.
Метод побудови динамічних моделей виступає як засіб опису поведінки міжнародних систем і суб’єктів відносин у часі. Цінність цього методу полягає в тому, що він дозволяє будувати прогнози не просто з урахуванням діючих тенденцій і факторів, а брати до уваги неоднозначність вагомості конкретних факторів на різноманітних стадіях політичного процесу.
Застосування ЕОМ у галузі досліджень міжнародних відносин почалося з другої половини 50-х років. У цій сфері склалося три основних напрямки:
–    розв’язання обчислювальних завдань;
–    моделювання;
–    розв’язання інформаційно-логічних завдань.
Суть моделювання систем міжнародних відносин на ЕОМ полягає в тому, що дослідник створює прикладний проект, який ґрунтується на описуванні системи міжнародних відносин за допомогою рівнянь. Ці рівняння програмуються на ЕОМ, а сам процес моделювання реалізується послідовним розв’язанням цих рівнянь. Крім того, система міжнародних відносин описується за допомогою формалізованої гри, де ЕОМ використовується для автоматизації посередницьких функцій. Слід зазначити, що вибір математичних засобів та їх практичне використання є хоча й допоміжним, але необхідним етапом у розв’язанні конкретних завдань моделювання та прогнозування розвитку міжнародних відносин.
Одним із найбільш конкретних формальних методів, що використовуються у ТМВ, є теорія ігор. За його допомогою вивчається процес прийняття рішення в конкретному соціальному контексті, він базується на теорії ймовірності та являє собою конструювання різноманітних типів поведінки акторів, що знаходяться в особливих ситуаціях.
На стикові традиційних неформальних і формальних методів з кінця 60-х років ХХ століття утвердився системний підхід до проблем ТМВ. Цей напрямок в методології найбільш інтенсивно розвивається, і багато питань його застосування залишаються дискусійними.
Метод системного підходу, який застосовується в теоретичному дослідженні міжнародних відносин, спочатку виник у біології, потім акліматизувався у кібернетиці, а з розвитком комп’ютеризації інтенсивно й успішно проник у всі сфери теорії та практики, у тому числі й у дослідження міжнародних відносин. Системний підхід дає можливість виявити причинні зв’язки у функціонуванні міжнародних відносин з еволюцією міжнародної системи, виявити детермінанти, які впливають на поведінку держав. Крім того, системне моделювання дає ТМВ можливості теоретичного експериментування, комплексного застосування прикладних методів і технік аналізу в найрізноманітнішому їх поєднанні, розширюючи тим самим перспективи для пояснення і прогнозування міжнародних відносин.
Виходячи із викладеного, можна зробити висновок, що питання класифікації методів і методик, які застосовуються в прикладних дослідженнях міжнародних відносин, є умовними, в багатьох аспектах залишаються відкритими. У зв’язку з цим пропонуємо конкретніше розглянути найбільш поширені серед них у теорії міжнародних відносин.

2.3. Методи аналізу ситуації

Аналіз ситуації у сфері міжнародних відносин передбачає використання певної суми методів та процедур міждисциплінарного характеру, які застосовуються для накопичення та первинної систематизації емпіричного матеріалу (“даних”). Як відзначає дослідник П.А. Циганков, на сьогодні відомо понад тисячу таких методик – від найпростіших (наприклад, спостереження ) до досить складних (наприклад, формування банку даних, побудова багатомірних шкал й складання простих (Check, lists), складних (Indices) показників, побудова типологій (факторний аналіз Q) та ін. Пропонуємо для розгляду найбільш поширені із аналітичних методик: спостереження, вивчення документів, порівняння.

2.3.1. Спостереження

Спостереження є одним із найбільш простих аналітичних методів, його елементами є суб’єкт, об’єкт і засоби спостереження. Існують різні види спостережень:
–    безпосереднє: спостерігач отримує інформацію, не застосовуючи те чи інше технічне обладнання;
–    опосередковане (інструментальне): спостерігач отримує інформацію, застосовуючи відповідне технічне обладнання та інструмен¬тарій (телебачення, радіо та ін.);
–    зовнішнє: спостерігач використовує інформацію, наприклад, парламентських журналістів або спеціальних кореспондентів у іноземних державах;
–    включене: спостерігач є прямим учасником тієї чи іншої міжнародної події – дипломатичних переговорів, укладання угод, збройних конфліктів та ін.;
–    пряме: спостерігач безпосередньо отримує інформацію “з перших рук”;
–    непряме: спостерігач отримує інформацію за допомогою інтерв’ю, анкетування та ін.
У міжнародних відносинах в основному можливе застосування непрямого та інструментального спостереження. Головним недоліком даного методу збору даних є велика роль суб’єктивних факторів, пов’язаних з пасивністю чи активністю засобів спостереження.

2.3.2. Вивчення документів

У галузі міжнародних відносин цей метод має певні особливості. З одного боку, у “неофіційного” дослідника здебільшого немає вільного доступу до джерел об’єктивної інформації. У багатьох країнах значна частина документів зовнішньополітичних відомств є засекреченими (принцип таємності дипломатії). Також існує велика кількість документів і літератури, яка передбачена “для службового користування”.
З іншого боку, виникає проблема фінансованих засобів, необхідних для придбання, обробки та зберігання документів, оплати пов’язаних з цим трудових затрат.
Існує умовна класифікація документів, які вивчаються. Серед них необхідно виділити кілька груп. Це:
–    офіційні документи: повідомлення прес-служб диплома¬тичних, військових та інших відомств, інформації про візити державних діячів, статутні документи та заяви міжнародних організацій, декларації і повідомлення владних структур, політичних партій і суспільних організацій та ін. Вони є найбільш доступними у сфері міжнародних відносин;
–    неофіційні писемні, аудіовізуальні джерела: записи думок приватних осіб, сімейні архіви, неопубліковані щоденники, спогади безпосередніх учасників тих чи інших міжнародних подій – війн, дипломатичних переговорів, офіційних візитів. Ці документи можуть сприяти розширенню інформації про події міжнародного життя;
–    іконографічні документи: картини, фотографії, кінофільми, лозунги. Цей вид документів є важливим тоді, коли в тій чи іншій країні панує суворий режим секретності і, відповідно, практичної недоступності неофіційної інформації.

2.3.3. Порівняння

Метод порівняння є загальним для багатьох дисциплін. За твер¬дженням Б. Рассета та Х. Старра, в науці про міжнародні відносини він став застосовуватись лише з середини 60-х років, коли динамічне зростання числа держав та інших міжнародних факторів зробив його можливим і необхідним. Суть методу полягає в тому, що він повторюється у сфері міжнародних відносин. Це дає можливість порівняти між собою держави та їх окремі ознаки (територію, населення, рівень економічного розвитку, військовий потенціал, протяжність кордонів та ін). Адже з історичного досвіду відомо, що великі держави більше схильні до розв’язання конфліктів, у тому числі і військових, і тому важливим є вимірювання величини держави у “просторовому” плані (яка велика держава, а яка мала) і у “часовому” вимірі, тобто вияснення в історичній ретроспективі, яка величина держави посилює її “схильність” до війни.
Порівняльний аналіз дає можливість також отримати науково значущі висновки на основі несхожості явищ і неповторюваності ситуації.
2.4. Прогностичні методи

Для дослідження міжнародних відносин використовуються як відносно прості, так і більш складні прогностичні методи. До першої групи необхідно віднести такі методи, як висновок за аналогією, метод простої екстраполяції, дельфійський метод, побудова сценаріїв та ін. До другої – аналіз детермінант і змінних, системний підхід, моделювання, аналіз хронологічних серій (ARIMA), спектральний аналіз, комп’ютерна стимуляція та ін. Розглянемо коротко деякі з них.

2.4.1. Дельфійський метод

Суть методу полягає у тому, що декілька експертів систематично з елементами контролю обговорюють одну й ту саму проблему. Експерти дають свої оцінки тій чи іншій міжнародній події в центральний орган, який проводить їх узагальнення та систематизацію, а після цього знову повертає експертам. Така операція проводиться декілька разів і тим самим дозволяє констатувати більш чи менш серйозні розходження у вказаних оцінках. З урахуванням проведеного узагальнення експерти або вносять поправки до своїх початкових оцінок, або зміц¬нюються у своїй думці та продовжують наполягати на ній. Вивчення причин розходжень у оцінках експертів дозволяє виявити непомічені раніше аспекти проблеми й зафіксувати увагу як на найбільш (у випадку збігу експертних оцінках), так і найменш (у випадку їх розходження) ймовірних наслідках розвитку аналізованих проблем чи ситуацій. У наслідок цього і виробляється остаточна оцінка та практичні рекомендації щодо досліджуваної проблеми.

2.4.2. Побудова сценаріїв

Суть цього методу полягає в побудові ідеальних моделей ймовірного або можливого розвитку подій. На основі аналізу існуючої ситуації висуваються відповідні гіпотези. Цей процес проходить в де¬кілька етапів. На першому етапі проходить аналіз і відбір головних факторів, які визначають дальший розвиток ситуації. При цьому кількість таких факторів повинна бути незначною, аби забезпечити цілісне бачення різноманітних варіантів майбутнього. На другому етапі висуваються гіпотези щодо можливих фаз еволюції відібраних факторів упродовж наступних 10, 15 і 20 років. На третьому етапі здійснюється зіставлення виділених факторів і на їх основі висувається та більш-менш детально описується ряд гіпотез (сценаріїв), які відповідають кожному з них. При цьому враховуються наслідки взаємодій між виділеними факторами та уявні варіанти їх розвитку. Вже на четвертому етапі робиться спроба створити показники відносної ймовірності описаних вище сценаріїв, які з цією метою класифікуються за ступенем їх реальності.

2.5. Базові методики прикладного аналізу міжнародних
відносин (експлікативні, пояснювальні методи)

Базові методи прикладного аналізу склались і були апробовані в різні періоди розвитку прикладних політологічних досліджень. Серед них контент-аналіз, івент-аналіз, метод когнітивного картування складають тріаду базових засобів прикладного аналізу у сфері міжнародних ситуацій і процесів. Вони володіють широким спектром застосування: можуть виступати у ролі самостійного наукового інструментарію, використовуватися в рамках інших досліджень і добре поєднуються з різноманітними математичними засобами аналізу і системного моделювання.

2.5.1. Контент-аналіз

У політичних науках цей метод уперше був застосований американським дослідником Г. Лассвелом при вивченні пропагандистського спрямування політичних текстів у 1949 році. Суть методу полягає в систематизованому вивченні змісту письмового чи усного тексту з фіксацією словосполучень чи сюжетів, які найчастіше повторюються, в інших письмових чи усних повідомленнях, відомих як нейтральні, на основі чого робиться висновок про політичну спрямованість змісту досліджуваного тексту.
Контент-аналіз у більшості випадків застосовується за наявності значного за обсягом і систематизованого матеріалу. В науковій літературі відрізняються дві основних форми застосування методики контент-аналізу: спрямований і неспрямований. Всі види методик контент-аналізу побудовані на виявленні та оцінці характеристик текстового матеріалу, використовуються з метою дати відповідь на питання, що хоче підкреслити або приховати його автор. М.А. Хрустальов, К.П. Боришполець виділяють такі стадії його застосування:
–    структуризація тексту, що пов’язана з первинною обробкою інформаційного масиву;
–    обробка інформаційного масиву за допомогою матричних таблиць;
–    квантифікація інформаційного матеріалу, яка дозволяє продовжити його аналіз за допомогою ЕОМ.
Додаткові можливості для використання контент-аналізу відкриває застосування психолінгвістичних методів. У цілому методика контент-аналізу дозволяє розширити уявлення про реальні політичні процеси.

2.5.2. Івент-аналіз

Івент-аналіз (або аналіз подій) є одним із найбільш поширених методичних засобів прикладного вивчення динаміки політичних ситуацій. Методика івент-аналізу ґрунтується на стеженні за ходом та інтен¬сивністю подій з метою визначення основних тенденцій еволюції обстановки в окремих країнах і на міжнародній арені. Метод спрямований на обробку публічної інформації, яка показує “хто каже чи робить, що, стосовно до кого і коли”.
Систематизація та обробка відповідних даних здійснюється за такими ознаками:
–    суб’єкт-ініціатор (хто?);
–    сюжет або “issue-area” (що?);
–    суб’єкт-мішень (стосовно до кого?);
–    дата події (коли?).
На основі систематизації таким чином подій проводяться певні операції:
–    по-перше, складається інформаційний банк даних;
–    по-друге, розчленування цього масиву на окремі одиниці спостереження та кодування за принципом “що-де-коли?”;
–    по-третє, співвідношення виділених фактів та явищ з прийня¬тою відповідно до завдань проекту системою сортування.
Перевага застосування методики івент-аналізу полягає, перш за все, у побудові системи класифікації тих фактів і явищ, які складають досліджувану ситуацію та відповідають завданням дослідження. Найбільш простим прикладом попередньої класифікації може бути сортування даних за принципом “хто це робить: свої/чужі?”.
До переваг методу необхідно віднести високий ступінь об’єк¬тивності інформації про події і, відповідно, надійності як основи для прийняття практичних рішень. Але ця методика є складною і вимагає високої кваліфікації виконавців.

2.5.3. Когнітивне картування

За допомогою цього методу здійснюється аналіз того, як політичні особи, які приймають рішення, сприймають певну політичну проблему. У зв’язку з цим психологічні аспекти зовнішньополітичної діяльності суб’єктів міжнародних відносин починають вивчатись лише після Другої світової війни. Популярними стають такі підходи, як аналіз політичних біографій та складання психологічних портретів. У 70-х роках виникає новий напрямок у вивченні особливостей індивідуального та групового політичного мислення – когнітивне картування.
Родоначальником когнітивного картування є психологія. Вона концентрує свою увагу на особливостях організації, динаміці та формуванні знань людини про навколишній світ. Таким шляхом, стверджують прихильники когнітивного підходу, можливе пояснення та прогнозування поведінки особистості в різноманітних ситуаціях.
Особливим методом дослідження у когнітивній психології є “схема” (карта). Вона являє собою графічне зображення плану (стратегії) збору, переробки та зберігання інформації, що є вже у свідомості людини. Це графічне зображення є основою її уявлень про минуле, теперішнє і ймовірне майбутнє. Фактично когнітивна карта приймає інформацію, спрямовує її аналіз і являє собою розумове зображення навколишнього середовища.
У сфері міжнародних відносин когнітивне картування орієнтоване на встановлення того, як особи, що приймають зовнішньополітичні рішення, бачать ті чи інші політичні проблеми та ситуації. Ще в 1954 році американські вчені Р. Снайдер, Х. Брук і Б. Сепін показали, що в основі прийняття політичними лідерами рішень може лежати не стільки дійсність, що їх оточує, а те, як вони її сприймають. Науковий розвиток методу когнітивного картування у сфері міжнародних відносин отримав розвиток у роботах О. Холсті, Р. Аксельрода, Р. Джервіса та багатьох інших авторів. Так у 1976 році Р. Джервіс у роботі “Восприятие и неверное восприятие (mis-perception) в международной политике”, показав, що, крім емоційних факторів, на рішення, які приймаються тим чи іншим лідером, впливають і когнітивні фактори. З цього погляду, інформація, яку отримують політичні діячі, засвоюється та впорядковується ними з “поправкою” на їх власні погляди на зовнішній світ. Звідси витікає тенденція недооцінювати будь-яку інформацію, яка суперечить їх системі цінностей і образу суперника або, навпаки, надавати перебільшеного значення незначним подіям. Аналіз когнітивних факторів дозволяє зрозуміти певну закономірність: відносна постійність зовнішньої політики держави певним чином залежить і від постійності поглядів її лідерів.
Застосування методу когнітивного картування, перш за все, передбачає:
–    виявлення основних понять, якими оперує політичний діяч;
–    встановлення існуючих між ними причинно-наслідкових зв’язків;
–    оцінку значимості та “суцільності” цих зв’язків.
У результаті дослідник отримує багаторівневу графічну карту-схему, на якій на основі вивчення промов і виступів політичного діяча відображено його сприйняття політичної ситуації.
Для вивчення когнітивних карт використовують різноманітні методики: від простих частотних підрахунків до багатомірного шкалування. На думку дослідника Лебедєвої М.М., у практичному плані дуже ефективним є “читання” когнітивних політологічних понять і найдоступніших математичних підрахунків. Найбільш інформаційними при аналізі результатів когнітивного картування є такі моменти:
–    співвідношення внутрішньополітичної та зовнішньополітич¬ної тематики;
–    співвідношення загальнолюдських цінностей і конкретних політичних проблем;
–    загальний ступінь емоційності, співвідношення числа позитивних і негативних оцінок у емоціях;
–    використання образних порівнянь;
–    характер співвідношення емоційної та пізнавальної сфер мислення даної людини.
Ці та інші показники, значущість яких враховується залежно від ступеня та глибини проаналізованих ієрархічних зв’язків когнітивної карти, можуть використовуватись і для оцінки сприйняття зовнішньополітичних проблем певним діячем, і з метою порівняння його когнітивного стилю із когнітивним стилем інших діячів відповідного рангу.
У сучасних умовах розвитку міжнародних відносин когнітивне картування є апробованим і досить ефективним способом аналізу індивідуального та групового мислення політичних діячів. Але воно є трудомістким і ґрунтується на застосуванні складних підходів, що базуються на логічному сортуванні образних і раціональних конструкцій у висловлюваннях різних осіб, які приймають зовнішньополітичне рішення. По суті, це психологічне портретування. Крім того, метод когнітивного картування може бути більш результативним у випадку поєднання з іншими методами прикладного аналізу.

2.5.4. Експеримент

Суть цього методу полягає у створенні штучної ситуації з метою перевірки теоретичних гіпотез, висновків і положень. Він є основним у природничих науках, а у теорії міжнародних відносин найбільш широкого поширення набув такий його вид, як імітаційні ігри, що є різновидом лабораторного експерименту. Умовно ігри можна розділити на два типи: без застосування комп’ютерної техніки і з її застосуванням.
Перший тип передбачає індивідуальні або групові дії, пов’язані з виконанням певних ролей (держав, міжнародних організацій, урядів, певних політичних діячів та ін.) відповідно до сценарію, який складається попередньо. При цьому учасники повинні суворо дотримуватись формальних умов гри, що контролюється її керівниками. Наприклад, у випадку імітації міжнародного конфлікту учасники повинні жорстко дотримуватися всіх параметрів тих міжнародних акторів, роль яких виконують – військова стратегія, економічна та технологічна могутність, політична стабільність правлячого режиму та ін.
Імітаційні ігри із застосуванням комп’ютерної техніки передбачають більш широкі дослідницькі можливості. Спираючись на відповідну базу даних, імітаційні ігри дають можливість відтворити ту чи іншу модель історичного розвитку міжнародних конфліктів та криз, дипломатичних акцій та ін. На першому етапі створюється найпростіша модель пояснення поточних подій. Далі проводяться дослідження щодо того, як ця проста модель підходить до підібраних раніше історичних прикладів. Наприклад, міжнародний конфлікт, що призвів до Першої світової війни. Шляхом різноманітних проб, змінюючи параметри висхідної моделі, враховуючи різноманітні поправки, пов’язані з військовою та економічною могутністю країн-учасників конфлікту, культурно-історичними цінностями та менталітетом народів, втягнутих у війну, поступово дослідник просувається до досягнення все більшої відповідності відтвореної моделі міжнародного конфлікту до реальної. На основі порівняння цих двох моделей висуваються обґрунтовані гіпотези стосовно можливого розвитку поточних подій у майбутньому. Таким чином, метод експерименту належить і до пояснювальних, і до прогностичних методів аналізу міжнародних відносин.

2.6. Роль математичних засобів у прикладному
вивченні міжнародних відносин

Аналіз наукової літератури свідчить, що в сучасних умовах вчені-міжнародники частіше звертаються до математичних методів  при проведенні політичних досліджень. Це дозволяє їм значно розширити традиційні методи дослідження, здійснювати більш якісний аналіз та підвищити точність прогнозних оцінок.
Математичні засоби, які застосовуються сьогодні в дослідженнях міжнародних відносин, здебільшого запозичені із суміжних соці¬альних наук, які, у свою чергу, почерпнули їх із природничих наук (фізики, біології та ін.). Як відзначає дослідник Ксенія Боришполець,   прийнято виділяти такі типи математичних засобів:
– засоби математичної статистики;
– апарат алгебраїчних та диференціальних рівнянь;
– засоби, які мають “нефізичне” походження – теорія ігор, моделювання на ЕОМ, інформаційно-логічні системи, “некількісні розділи” математики.
Слід зауважити, що розробка даного наукового напрямку стримується недостатнім рівнем розвитку теоретичних уявлень у галузі політології, тобто знань про стан та функціонування політичної системи в рамках окремої держави і системи міжнародних відносин у цілому. Крім того, застосування кількісних методів у дослідженні міжнародних ситуацій ускладнюється рядом обставин. Більшість існуючих концепцій у ТМВ і способів аналізу ситуацій, що випливають з них, надзвичайно важко піддаються формалізації: багато суб’єктивних моментів та об’єктів, які не піддаються розчленуванню і мають великий ступінь невпевненості та високий рівень динамізму.

2.6.1. Квантифікація і формалізація змістовних
моделей міжнародних ситуацій та процесів

Одним із важливих напрямків застосування математичних засобів у ТМВ є квантифікація та формалізація змістовних моделей міжнародних ситуацій та процесів.
Основними її напрямками є:
1. Розробка гіпотез і вироблення системи категорій.
2. Вибір способів отримання висновків і логіка перетворень теоретичних знань у практичні наслідки.
3. Вибір математичного відображення, яке відповідає застосованій теорії.
Розроблена гіпотеза повинна являти собою відповідну теоретичну конструкцію, яка б, з одного боку, відображала якісні сторони об’єкта дослідження, а з іншого – передбачала б розчленування цього об’єкта на формалізовані та вимірювальні одиниці. Це необхідно для істинного відображення стану об’єкта та аналізу змін, які в ньому відбуваються.
Формалізація системи гіпотез та категорій і побудова на цій основі моделі ситуації передбачають, що в рамках формального описування необхідно викласти найбільшу кількість уявлень і у більш об’ємній формі. На цій стадії важливими моментами є узагальнення і спрощення міжнародних процесів та явищ.
Квантифіковані методики, які ґрунтуються на застосуванні математичних засобів обробки та аналізу інформації, є одними із найбільш ефективних при проведенні прикладних досліджень міжнародних відносин.
Як вважає дослідник Ксенія Боришполець, найбільш поширеними математичними засобами, що застосовуються у сфері прикладного аналізу міжнародних відносин, є такі:
1. Аналіз за допомогою простих і складних індикаторів. Даний метод покладений у основу створення більшості сучасних інформаційних банків, куди постійно вносяться дані про події, що відбуваються у певній країні, регіоні чи світі. Часто одному абстрактному поняттю відповідають декілька індикаторів, і у такому випадку на базі декількох простих індикаторів формується складний індикатор чи індекс.
2. Факторний аналіз. Застосовується у тих випадках, коли є причини для обстеження кількості індикаторів (змінних). Основна ідея методу полягає у тому, що індикатори, які тісно скорельовані один з одним, вказують на одну і ту саму причину. Серед наявних індикаторів за допомогою комп’ютера відбираються такі групи, які мають високий рівень (значення) кореляції, і на їх основі утворюються комплексні змінні, які об’єднані єдиним коефіцієнтом кореляції. Для виконання якогось різновиду факторного аналізу використовується комп’ютерна техніка зі спеціальною програмою, яка здатна на базі індикаторів
сформувати фактори.
3. Аналіз кореляцій. У ряді випадків виникає необхідність довести наявність чи відсутність залежності між двома змінними. При цьому першочергове значення буде мати сам факт наявності відношень залежності, а також її ступінь. При достатньому обсязі інформації за допомогою комп’ютерної техніки дослідник може вияснити наявність кореляції і вирахувати її коефіцієнт, тобто ступінь взаємодії. На практиці в більшості випадків завдання ускладнюється тим, що вимагається вияснити відношення між трьома, чотирма і більше незалежними змінними або визначити вплив однієї змінної чи цілої групи на іншу групу змінних, що значно ускладнює математичні розрахунки.
4. Аналіз регресій. Цей метод використовується у тих випадках, коли необхідно не тільки вияснити наявність залежності, але і показати її характер, тобто з’ясувати, що є причиною (незалежної змінної), а що – наслідком (залежної змінної). В таких випадках складається рівняння функціональної залежності, де X залежить від Y з відповід¬ними коефіцієнтами регресії. Регресія може бути лінійною (чим більший X, тим більший Y; графік виглядає прямою, що йде вгору). Таким чином, наприклад, розраховується рівень мілітаризації – витрати на оборону є функцією від внутрішнього національного споживання. Але в ряді випадків залежність буває нелінійною, і тоді здійснюється аналіз нелінійних регресій (тобто функції, яка описує більш складні відношення залежності. Звідси, графік має форму параболи).
5. Аналіз тенденцій. Даний метод використовується, в основному, з прогностичною метою для описування майбутніх відношень причини і наслідку (взаємозв’язку двох змінних, одна з яких є не залеж¬ною). Оскільки кількісні показники відношень для характеристики майбутнього невідомі, у рівнянні регресії, яке описує їх відношення у теперішньому часі, незалежна змінна замінюється на час, а числові значення її у майбутньому невідомі. Для аналізу тенденції дослідник збирає за можливістю найбільше число даних з невеликими часовими інтервалами і вираховує швидкість еволюції системи, а після цього будує графік. На основі побудованого графіка складається рівняння регресії і оцінюються його параметри. Далі дослідник приступає до безпосереднього прогнозу, тобто вираховується майбутнє значення показника наслідку з допомогою рівняння регресії і продовжується графік, після того здійснюється інтерпретація результатів.
6. Спектральний аналіз. Ця методика показує функціональні коливання у складних революціонізуючих структурах і обчислює частоту та тривалість фази. Основою методу служить виділення структури коливального процесу (наприклад, популярність тієї чи іншої міжнарод¬ної програми) і побудова графіка синусоїдальних коливань. Для цього дослідник збирає хронологічні дані, обчислює рівень коливання і створює цикли, на базі яких будуються графіки.
7. Екстраполяція. Методика являє собою екстраполяцію подій і явищ минулого на майбутній період. Для цього дослідник збирає дані відповідно до вибраних індикаторів за певними часовими проміжками (тижнями, місяцями, роками та ін.). Після цього проводиться підрахунок середнього значення індикатора, відповідно до якого будується хронологічний графік. Як правило, екстраполяція здійснюється тільки щодо невеликих часових проміжків у майбутньому, оскільки при більш тривалому терміні ймовірність помилки суттєво зростає.
Слід зазначити, що математичні підходи для аналізу міжнарод¬них відносин використовуються двояко – для вирішення тактичних (локальних) питань і для аналізу стратегічних (глобальних) проблем, а також як ефективний інструмент для побудови моделей міжнародних відносин різноманітного рівня складності. Такі моделі залежать не
стільки від абсолютних значень цифр, скільки від їх порядку, їхнє призначення полягає не в отриманні числових результатів, а швидше для пошуку відповідей на питання, чи мають місце ті чи інші властивості у міжнародних відносинах.

2.6.2. Динамічні моделі як засіб описування поведінки
суб’єктів міжнародних відносин у часі

Основоположником методу побудови динамічних моделей є Річардсон. Уперше цей метод він застосував у 40-их роках ХХ століття, і з того часу більшість сучасних динамічних моделей для дослідження міжнародних відносин діють на базі моделі Річардсона. Дослідник Форрестер у 60-70-х роках ХХ ст. ввів у методику динамічного моделювання таке поняття, як врахування запізнювання, а також взаємного впливу параметрів один на одного (зворотні зв’язки). Фактично модель Форрестера являє собою систему 114 взаємозв’язаних рівнянь.
Даний метод дозволяє будувати прогнози не просто з урахуванням діючих тенденцій та факторів, а брати до уваги неоднозначність вагомості конкретних факторів на різних стадіях політичного процесу.
Моделі дослідників Т. Сааті та К.Р. Мітчела є подібними за структурою, і при формулюванні динамічної моделі зовнішньополітичного процесу робляться такі припущення:
–    процес описується кінцевим набором вимірюваних змінних (при цьому передбачається, що для кожної змінної вказується методика її виміру);
–    швидкість зміни кожної (не деяких) із цих змінних (а може бути, що і всіх змінних) як в теперішній, так і в попередній моменти часу. Вид цих функцій може бути знайдено, виходячи із загальних теоретичних гіпотез і уточнень на основі аналізу фактичного матеріалу, який характеризує змінні за деякий проміжок часу.
Дещо іншого типу динамічна модель взаємодії між державами, яка використовувала нелінійні рівняння SIMPEST, була запропонована У. Люттербахером. У її рамках кожна з держав описується певною динамічного моделлю, яка складається із системи пов’язаних між собою диференційних рівнянь, а кінцевим результатом виступає складна крива розвитку в часі об’єкта дослідження (ситуації), яка складається із набору найбільш ймовірних форм протікання політичного процесу.
Незважаючи на деяку небезпеку захоплення дослідником “магією цифр”, динамічне моделювання дозволяє суттєво підвищувати ефективність конкретних досліджень міжнародної проблематики, надає їм більш строгі і точні результати.
Слід зазначити, що впровадження математичних методів у зовнішньополітичні дослідження пов’язане з певними труднощами не тільки методичного, але й організаційного характеру. Часто система визначень, з якою працює дослідник гуманітарного спрямування, володіє достатньою для її формалізації чіткістю і внутрішньою несуперечністю. Тому у певному напрямку дослідження необхідна попередня проробка концептуальної схеми дослідження. Адже без нього математичний аналіз результатів дослідження може виявитись сумнівним.


2.6.3. Використання обчислювальної техніки при
аналізі міжнародних ситуацій і процесів

У сфері застосування комп’ютерної техніки при дослідженні міжнародних відносин з 50-х років ХХ століття до сьогодні сформувалось три основні напрямки:
1) розв’язання обчислювальних задач;
2) моделювання;
3) розв’язання інформаційно-логічних задач.
Ці напрямки (особливо другий і третій) спричинили виникнення різноманітних інформаційно-пошукових систем (ІПС), а також побудову інформаційно-логічних систем (ІЛС).
Однією з перших моделей міжнародних ситуацій на ЕОМ є модель CRISISCOM (Crisis Computers), яка була розроблена ще в першій половині 1960-х років .
У 1960-1970-х роках значного поширення набула іноформаційно-пошукова система з локальних конфліктів GASOM, а перші спроби переходу від інформаційно-пошукових до інформаційно-логічних машинних систем були здійснені в рамках прогнозуючої людинно-машинної системи WORLD EVENT/IHTERACTION SURVEY (WEIS). Процес обробки інформації в системі WEIS полягає у введені в ЕОМ постійного потоку інформації із зовнішньополітичної тематики, який потім перетворюється у форму, зручну для користування і зберігання в пам’яті ЕОМ. На наступному етапі проводиться первинна обробка перетворюваної інформації шляхом розділення її на систематичну і випадкову, а потім спеціально розробленими логіко-математичними процедурами здійснюється подальший аналіз інформації, яка спрямована на виявлення тенденцій та закономірностей.
Зразком машинного моделювання системи міжнародних відносин є такі аналітичні моделі як, наприклад, “Дипломатична гра”, “Баланс сил”, TEMPER та ін.
Варто зазначити, що відсутність досить серйозної концепту¬альної та теоретичної основи моделювання обмежує можливості машинного моделювання. Крім того, вибір математичних засобів та їх практичне використання є допоміжним етапом у розв’язанні конкретних завдань моделювання і прогнозування у сфері міжнародних відносин. А тому моделювання варто розглядати, перш за все, у зв’язку з конкретною соціально-політичною реальністю.

2.7. Вивчення міжнародних відносин з позицій
прикладного моделювання

У сучасних умовах моделювання стало одним із провідних засобів прикладного вивчення міжнародних відносин. Цей процес був стимульований, з одного боку, успіхами його застосування в різних сферах суспільної практики (військово-технічній, економічній, технологічній та ін.) і зростанням аналітико-прогностичної орієнтації сучасних наукових досліджень – з іншого.
Як відзначає дослідник П.А. Циганков, даний метод пов’я¬заний з побудовою штучних, ідеальних об’єктів, ситуацій, що являють собою системи й елементи, відносини яких відповідають елементам та відносинам реальних міжнародних феноменів і процесів. При побудові таких моделей у сфері міжнародних відносин дослідники, як правило, розв’язують два типи завдань: оціночні та операціональні.
У рамках розв’язання оціночних завдань аналізуються ті чи інші політичні ситуації або політичні процеси в трьох вимірах: завершені, поточні та перспективні. На основі цього аналізу визначається специфіка об’єкта моделювання та рівень інформаційної забезпеченості дослідження. В рамках вирішення операціональних завдань визначається характер та форми моделі, які залежать від ступеня її подібності до об’єкта моделювання.
У ТМВ виділяють кілька послідовних етапів моделювання, яким відповідають і певні класи моделей (табл. 2.1.).

Таблиця 2.1 – Етапи моделювання та класифікація моделей
Етап моделювання    Класифікація моделей
1. Логіко-інтуїтивний аналіз    Змістовні
2. Формалізація    Формалізовані
3. Квантифікація    Квантифіковані

У ході першого етапу моделювання (логіко-інтуїтивний аналіз) створюється на базі знань, логіки та інтуїції змістова модель ситуації чи процесу, що вивчається. Як правило, ця модель конструюється на основі систематизації понять, тісно пов’язаних зі специфікою явища та інформаційних даних, які до нього належать. Безумовно, змістова модель забезпечує отримання значних аналітичних і прогностичних результатів. Але в тих чи інших процесах міжнародного життя відчуваються інколи бурхливі процеси, і для розв’язання завдання стеження за обстановкою необхідне перетворення змістової моделі із статистичної в динамічну.
Це завдання частково вирішується на моделі, в ході формування якої відбуваються значні зміни її форми: перехід від переважно дескриптивної до переважно матрично-графічної, а також її удосконалення. Слід зазначити, що формалізовані моделі володіють високим аналітичним потенціалом, але не в змозі повністю вирішити завдання стеження за явищами та процесами на міжнародній арені, що характеризується, перш за все, динамічними коливаннями і непередбаченістю розвитку. Це завдання вирішується на третьому етапі моделювання: квантифікації розділів формалізованої моделі та її перетворення в кван¬тифіковану. На основі поєднання системного аналізу, математичної техніки дослідження операцій та кібернетичного підходу дослідник будує експериментальні, штучні ситуації, процеси, чи, навіть, “образи штучної реальності”.
Значення квантифікації в ТМВ надзвичайно велике: вона дозволяє, крім створення експериментальних моделей та за наявності системи стеження за подіями, оцінювати темпи еволюції окремих фак¬торів, які формують ту чи іншу міжнародну ситуацію; допомагає на ранній стадії визначати ті з них, які будуть виявляти зростаючу дію на формування конкретних ситуацій не тільки на сучасному етапі, але і в майбутньому.
Таким чином, квантифіковані моделі є ефективними як засіб прикладного аналізу міжнародних ситуацій та процесів, що динамічно розвиваються.

2.8. Системний підхід

Поширення системного підходу в теорії міжнародних відносин пов’язане з досягненнями науково-технічної революції взагалі та використанням комп’ютерної техніки в дослідженнях соціальних наук зокрема. Цей процес інтенсивно розпочався ще в середині 50-х років ХХ ст. і сьогодні широко використовується представниками різних теоретичних напрямків та шкіл у ТМВ. Метод систематичного підходу дає мож¬ливість вивчати об’єкт дослідження в багатьох його параметрах: у єдності та цілісності, в умовах кореляції між взаємодіючими елементами та ін. Це, перш за все, дає можливість виявляти закономірності функціонування міжнародних систем.
Системний підхід суттєво відрізняється від таких категорій, як “системна теорія” і “системний аналіз”.
Системна теорія – це сукупність теоретичних методів, прийомів, способів, за допомогою яких виконуються завдання побудови, опису і пояснення систем та їх елементів, взаємодії системи і середовища, а також внутрішньосистемних процесів.
Системний аналіз – це сукупність практичних методик, прийомів, способів, процедур вивчення міжнародних відносин з метою подальшого впорядкування вивчення їх об’єкта дослідження.
Системний підхід в ТМВ є більш широкою категорією за своїм змістом і масштабами дослідження. Він включає як теоретичне, так і практичне вивчення та аналіз міжнародних систем:
–    закони їх функціонування й трансформації;
–    взаємодію між їх внутрішніми елементами і системами в регіональному та глобальному масштабах;
–    міждержавні взаємодії та взаємодії між різноманітними міжнародними акторами недержавного спрямування і окремих подій, процесів, проблем, ситуацій, які відбуваються на світовій арені та ін.
У широкому розумінні слова даний підхід сприяє вивченню практики та соціології міжнародних відносин на світовій арені.
Виходячи з цього, ряд дослідників (переважно зарубіжних) виділяють різні рівні аналізу міжнародних відносин, які є характерними для системного підходу. Зокрема, Р. Арон окреслює три таких рівні:
1) рівень міждержавної системи; 2) рівень держави; 3) рівень могутності держави (потенціалу).
Дж. Розенау запропонував у 1971 році іншу систему, яка включає шість рівнів аналізу: 1) індивіди – “творці” політики та їх характеристики; 2) пости, які вони займають, і ролі, які вони виконують; 3) структура уряду, в якому вони діють; 4) суспільство, в якому вони живуть і яким керують; 5) система відносин між національною державою та іншими учасниками міжнародних відносин; 6) світова система.
Характеризуючи системний підхід, представлений різними рівнями аналізу, Б. Рассет і Х. Стар підкреслюють, що вибір того чи іншого рівня визначається наявністю емпіричних даних і теоретичним підходом. Тому застосування даного методу вимагає знаходження та визначення кількох різних рівнів. При цьому пояснення на різних рівнях не обов’язково повинні виключати одне одного, а навпаки, вони можуть бути взаємодоповнюючими, поглиблюючи розуміння дослідником суті проблеми.
Як відзначає дослідник П.А. Циганков, метод систематичного аналізу включає аналіз “детермінант”, “факторів” і “змінних”. Один із послідовників Р. Арона Б. Боск у роботі “Соціологія світу” уявляє потенціал держави як сукупність ресурсів, якими вона володіє для досягнення свої цілей. Ця сукупність складається із двох факторів: фізичних (які безпосередньо відчутні) і духовних (які безпосередньо не відчутні).
І. Фізичні фактори включають в себе такі елементи:
1. Простір (географічне розташування, його достоїнства та переваги).
2. Населення (демографічна могутність).
3. Економіка в таких її проявах, як:
а) економічні ресурси;
б) промисловий і сільськогосподарський потенціали;
в) військова могутність.
ІІ. До духовних факторів (або моральних чи соціальних), у свою чергу, входять:
1. Тип політичного режиму та його ідеологія.
2. Рівень загальної та технічної освіти населення.
3. Національна “мораль”, моральний тонус суспільства.
4. Стратегічне становище у міжнародній системі (субрегіональній, регіональній та глобальній).
Вищевказані фактори складають сукупність незалежних змінних, які впливають на зовнішню політику держав. Досліджуючи їх, можна прогнозувати певні їх зміни.
Застосування системного підходу в аналізі розвитку міжнародних відносин є проблематичним і не дає точної картини розвитку світового порядку, який характеризується підвищеною нестабільністю і у якому панують стохастичні процеси, а створює умови для деяких прогнозів у сфері міжнародних відносин.
Тенденції формування світового порядку підвищують значущість досліджень у сфері міжнародних відносин, у тому числі і їх прикладного аналізу. Але, на жаль, незважаючи на різноманітність наукових підходів та методик, практичні результати, які досягаються на основі їх використання, ще повною мірою не відповідають сучасним вимогам.

Література

1. Боришполец К.П. Методы, методики и процедуры прикладного анализа международных отношений // Международные отношения: социологические подходы / Под ред. П. Цыганкова. – М., 1998.
2. Косолапов Н. Международные отношения: эпистемология и методы исследования // Мировая экономика и международные отношения. – М., 1998. – № 3.
3. Кукулка Е. Проблемы теории международных отношений / Перевод с польского. – М., 1980.
4. Современные буржуазные теории международных отношений. Критический анализ. – М., 1996.
5. Хрусталёв М.А. Теория политики и политический анализ. – М., 1991.
6. Цыганков П.А. Теория международных отношений: Учеб. пособие. – М., 2002.
7. Aron R. Peace and war. A.Theory of International Relation. Florida, 1981.
8. Cbarleswortb I. C. 000 Contempoary Political Analisys Indentihable Approaches to Study of politics and Covernment. N.Y., 1-10. – 1997.
9. Faby I., Faby N. Research Metods in International Relations // Croon A., Mitebell C. International Relation Theory. L., 1994.
10. L.D. Singer, P.F.Diehl. Models Methods and Progress in world Politics. Bewerly Hills, 1990.

Search:
????????...

полемічні твори І.Вишенського та їх значення

переклад тексту з англійської на українську

Що таке шина в медицины

Що таке шина в медицины

Що таке шина в медицины

повчання дітям цитати

демографічні проблеми України

твір Зображення покріпачення України в романі П.Мирного "Хіба ревуть воли..."

конституція 1978 року характеристика

my favourite holiday



?????????? ????????? ????
   
Created by Yura Pagor, 2007-2010