Депутатська діяльність у ВР
Зміст:
Вступ..................................................................................................................3
Розділ І. Депутатська діяльність.....................................................................6
1.1. Етичні засади політики.............................................................................9
1.2. Основні гарантії депутатської діяльності..............................................14
1.3. Правовий статус депутата і конституційні гарантії його діяльності...17
1.4. Види і зміст гарантій депутатської діяльності......................................18
Розділ ІІ. Статус народного депутата України.............................................27
2.1. Строк повноважень народного депутата України.................................27
2.2. Несумiснiсть депутатського мандата з iншими видами дiяльностi.....27
2.3. Дострокове припинення повноважень народного депутата України..28
2.4. Взаємовiдносини народного депутата України з виборцями..............29
2.5. Депутатська етика....................................................................................29
Розділ ІІІ. Права і обов'язки депутата...........................................................31
Розділ ІV. Питання недоторканності народного депутата України...........36
Висновки..........................................................................................................40
Список використаної літератури...................................................................41
Вступ
Народні депутати України є обрані вiдповiдно до Закону України “Про вибори народних депутатів України” представник Українського народу у Верховній Радi України i уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України.
Народний депутат здійснює свої повноваження на постiйнiй основi.
При виконанні своїх повноважень народний депутат керується Конституцiєю України, законами України та загальновизнаними нормами моралi.
Держава гарантує народному депутату забезпечення необхiдними умовами для здiйснення ним депутатських повноважень.
Звання народного депутата iз зазначенням порядкового номера скликання Верховної Ради України зберiгається за ним довiчно, за винятком дострокового припинення повноважень народного депутата вiдповiдно до пунктiв 1—4, 6 статтi 4 цього Закону.
З'ясування ролі парламенту в демократичному суспільстві, статусу народного депутата України є не тільки політичною, але і правовою проблемою. Ці питання належать до основних, базових цінностей будь-якої цивілізованої держави. А для України вони грають особливу роль, тому що є критерієм демократичних перетворень і ринкових реформ, які мають на основній меті реалізацію основних прав людини і громадянина. Дійсно, від того, наскільки українська нація розуміє роль парламенту і парламентарія, залежить який шлях вона вибере для побудови суспільства і своєї держави.
Найважливішим елементом правового статусу народного депутата України виступає його конституційна регламентація. Відповідно до ст. 75 Конституції України 1996 роки, ведучу роль у формуванні і реалізації системи державної влади грає представницький, постійно діючий орган законодавчої влади – Верховна Рада України, яка є парламентом і єдиним органом законодавчої влади в Україні. Зміст цієї статті має системний характер, що при трактуванні включає положення про те, що виключно до компетенції Верховної Ради України входить прийняття законодавчих актів, які мають вищу юридичну силу і яким повинні співпадати нормативно-правові акти всіх інших органів, і загальновизнане положення про розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову, яке є одним з основних принципів правової держави.
Можливо, тільки з цього витікає та значна роль, яку грають парламентарії в життєдіяльності суспільства і держави. Тому що в основу формування і діяльності Верховної Ради України встановлені ідеї народного представництва, які історично пов'язані із становленням державності. Такі ідеї складали майже чи не найголовніше значення конституційної теорії, яка виникла і домінувала на початковій стадії розвитку державності. Але і на сучасному етапі в умовах демократичного правління вони зберігають характер політико-правового постулату, соціальної і духовної цінності.
Відповідно до Конституції України, конституційний склад Верховної Ради України складає чотириста п'ятдесяти народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки. Важливою особливістю парламенту є те, що крім нього жоден державний орган або суспільна організація не можуть виступати від імені народу, тому парламент справедливо називають «нацією в мініатюрі». Кожний народний депутат представляє у Верховній Раді не себе особисто або кого-небудь він вибраний тим або іншим регіоном, і тому повинен представляти своїх виборців і націю, які довірили йому право відображати їх інтереси і втілювати їх у формі найвищих законодавчих актів.
Руками депутатів, можна сказати, твориться історія, і від того, хто вони, і, що важливе, які їх права, обов'язки, гарантії; іншими словами, який їх конституційно-правовий статус, залежить майбутнє України.
У зв'язку з цим, особливу актуальність постає питання: які ж реальні можливості для того, щоб депутат міг повністю реалізувати свою функцію – функцію народного представництва? Що держава і суспільство можуть йому надати для цього? Адже інтереси української нації можуть бути втілений в законах тільки тоді, коли депутат безперешкодно здійснює свої повноваження, передбачені Конституцією і законами України.
Одержуючи в результаті виборів довір'я громадян України, народний депутат України стає виразником волі народу, особою, яку народ уповноважив на реалізацію законодавчої влади. Тому в умовах сучасності дуже актуальним є питання про гарантії депутатської діяльності.
Розділ І. Депутатська діяльність
Найважливішим видом політичної діяльності в демократичному суспільстві є депутатська, насамперед професійна депутатська, діяльність.
Залежно від конкретних соціально-політичних, економічних і психологічних умов (законодавство, соціально-економічний устрій країни, політична культура та ментальність), рівня представницького органу (парламент, органи місцевого самоврядування) депутатська діяльність може набувати різних форм. Відповідно депутати мають різні повноваження, права та обов'язки.
Наприклад, депутат національного парламенту передусім має займатися законотворчістю. Аналізуючи цей аспект депутатської діяльності, соціопсихологи Одеського педагогічного університету виокремили структуру депутатської діяльності, в якій виділили такі блоки: гностичний, конструктивний, проектувальний, організаційний і комунікативний.
Серед гностичних умінь одеські науковці насамперед виокремили чітку, коректну постановку завдань діяльності, формулювання нових ідей, аналіз причин, що перешкоджають депутатській діяльності, вивчення, аналіз, синтез і узагальнення ідей з наукової та іншої літератури. До проектувальних умінь вони віднесли вибір необхідних методів для вирішення поставлених завдань, формулювання результатів роботи та їх передвиборну оцінку. Найважливішими організаційними змінами науковці вважають організацію проведення роботи депутатського загалу і членів експертних робочих груп, побудову інформаційного банку таким чином, щоб ним можна було користуватися після завершення роботи. До комунікативних умінь були віднесені вміння формулювати чіткі й зрозумілі запитання перед аудиторією, будувати короткі, логічно складені повідомлення про наслідки діяльності, ефективно й коректно висловлювати свою думку про діяльність інших і т. ін.
Певною мірою результати цього дослідження, автори якого виходили з постулату, що депутатська діяльність полягає в напрацюванні нових ефективних законів держави, дають уявлення про роботу парламентаріїв. Однак це — лише один аспект депутатської діяльності. Потрібно згадати про роботу депутата з виборцями: прийом громадян, надання їм конкретної допомоги, лобіювання інтересів як виборчого округу, регіону загалом, так і конкретних людей зокрема. Слід сказати і про звітування депутатів перед виборцями, зустрічі з ними, обмін соціальною інформацією. Таке спілкування дуже потрібне депутатові, оскільки під час перебування в законодавчому органі він має підтримувати зв'язок з тими, хто делегував йому свою політичну владу. Це допомагає йому, по-перше, приймати відповідальні політичні рішення (у тому числі під час голосування з конкретних питань), по-друге, виборці, можливо, виявлять бажання продовжити термін його перебування в парламенті. Водночас потрібно пам'ятати й про суто політичні аспекти депутатської діяльності, оскільки парламент є не тільки державним, а й політичним органом, а народні обранці здебільшого є представниками певних політичних партій, рухів, суспільних організацій, які сповідують часом протилежні ідеологічні й політичні погляди.
Виходячи з цього розуміння депутатської діяльності розширюється. Скажімо, до зазначених вище гностичних умінь можна додати аналіз, селекцію та узагальнення ідей і пропозицій, які надходять з різних джерел інформації. (Такими джерелами можуть бути зустрічі депутата з виборцями, звернення виборців до депутата, пропозиції фахівців, колег по політичній партії, суспільній організації і т. ін.) До проектувальних умінь варто додати попередню політичну оцінку можливих парламентських або інших рішень (тобто прогноз можливої ситуації). Організаційні вміння слід доповнити за рахунок організаторських даних щодо згуртування різних верств виборців свого виборчого округу, їх консолідації навколо певних ідей, проектів тощо, розширення впливу на них.
Комунікативні вміння треба доповнити вмінням спілкуватися з виборцями не лише під час безпосереднього контакту, а й у засобах масової інформації (преса, телебачення, радіо). До речі, на цих аспектах депутатської діяльності варто зробити особливий наголос, оскільки імідж політика значною мірою залежить від його вміння працювати саме за допомогою мас-медіа.
Законотворчий аспект (хоч і не в таких обсягах) притаманний і діяльності депутатів місцевих рад народних депутатів.
І це зрозуміло. Тут так само, як і в парламенті, важливо вміти скласти проект рішення або постанови. А для цього, зрозуміло, треба знати закони, бути обізнаним у політології, економіці, зрештою, знати елементарне діловодство та процедури прийняття рішень. Але на місцевому рівні депутатська діяльність потребує більшої уваги до конкретних проблем виборців, виконання їхніх наказів. Оскільки депутати місцевого та регіонального рівня ближчі до людей, життя вимагає від них і більш конкретних, але не менш важливих для виборців рішень. Звичайно, це реалізується в межах повноважень органів місцевого самоврядування та статусу народних депутатів цього рівня.
Комунікативні вміння депутатів різних рівнів відрізняються мало, оскільки знаходити спільні погляди однаково необхідно депутатам як парламенту, так і місцевих органів самоврядування. Цього потребують і процедури прийняття рішень, і процедури узгодження політичних, економічних, регіональних інтересів, і процедури реалізації зазначених рішень і постанов.
Однак замало лише вивчити і врахувати найважливіші проблеми суспільного життя на різних рівнях державного та місцевого самоврядування, а також прийняти відповідні рішення. Не менш важливо контролювати їх виконання. І тут стануть у пригоді такі людські якості, як наполегливість, принциповість, уміння організувати перевірку виконання того чи іншого закону, побудувати дійову систему контролю, певних правових санкцій за невиконання законодавства.
Окрім того, важливо формувати суспільну свідомість, політичну та правову культуру виборців, з тим щоб вони виконували закони не тільки під загрозою переслідування з боку держави та її відповідних інституцій, а й свідомо, розуміючи необхідність дотримання прийнятих у суспільстві "правил гри".
Отже, депутатська діяльність — це важливий чинник суспільного життя, оскільки вона продукує суспільні (насамперед правові) норми поведінки громадян. Тут важливим є професійний підхід, бо участь у суспільному управлінні потребує відповідних знань, умінь і навичок, а також відповідних особистих якостей політичних діячів, яким виборці довірили від свого імені будувати суспільне та державне життя.
1.1. Етичні засади політики
Суспільне життя регулюється трьома видами норм: правовими, соціальними та психологічними. Зрозуміло, що й політична діяльність регулюється у відповідний спосіб. Але якщо з правовими нормами регулювання політичної діяльності все більш-менш зрозуміло, оскільки вона регламентується Конституцією, законами про вибори, парламент, уряд, органи місцевого самоврядування, статус народного депутата і т. ін., то специфічний вплив неюридичних регуляторів потребує особливого розгляду.
З огляду на це виникає потреба введення в політологічний обіг терміна "політична етика", який об'єднує в собі моральні цінності й норми, що безпосередньо стосуються політичних інститутів, відносин, політичної діяльності та світоглядних параметрів суспільства. Політична етика, по суті, є певною неюридичною, проте нормативною основою політичної діяльності, що торкається таких фундаментальних проблем, як справедливий соціальний устрій суспільства загалом і держави зокрема, взаємні права й обов'язки керівників та громадян, основні права людини і громадянина, раціональне співвідношення свободи, рівності, справедливості тощо.
Показово, що ці проблеми були в центрі уваги дослідників політичної сфери ще на перших етапах формування політичного суспільства і нагромадження потенціалу політичної думки.
Згадавши визначення Арістотелем головної мети політики як "вищого блага" громадян полісу та оцінки її морально-виховної ролі, переконаємося в тому, що наші попередники надавали цій проблемі дуже важливого значення. Але якщо в античних традиціях, започаткованих Платоном і Арістотелем, політика й мораль розглядаються як єдине ціле, спрямоване на досягнення справедливості, то християнська традиція вже відокремлює поняття "політика" та "етика", втілені у вислів "Богові — Богове, а кесареві — кесареве".
Етапною стала постановка цієї проблеми відомим мислителем Н. Макіавеллі, який розробив концепцію створення міцної державної влади. Провідною нормою цієї концепції політичного мистецтва стала фраза "мета виправдовує засоби". Отже, правитель мусить поєднувати в собі силу лева і хитрість лисиці в інтересах розбудови держави. Задля реалізації цієї мети він, мовляв, може не тримати свого слова, може бути підступним, лукавим і т. ін.
За етикою макіавеллізму, найвищою цінністю є держава, яка переважає цінності окремої людини. Використання подібної політичної етики, по суті, призвело до заміни етики як такої ціннісно-нейтральним підходом.
Аналогічний підхід продемонстрували й марксисти, які протиставили універсальним гуманістичним цінностям "класову мораль". Послідовник К. Маркса і Ф. Енгельса В. Ленін виводив більшовицьку політичну етику безпосередньо з інтересів класової боротьби пролетаріату.
У цьому випадку мораль, зведена до рівня елемента ідеології, мала служити політичним цілям за тим же макіавеллівським принципом: мета виправдовує засоби. Більше того, ідеологія набула універсального характеру, підкоривши політику, витіснивши зі сфери дослідження не тільки мораль, а й чимало інших чинників, що не відповідали ідеологічним настановам комуністичної доктрини.
Якщо марксизм-ленінізм зігнорував морально-етичні засади в політиці, підкоривши її класовій моралі, то фашизм і нацизм досягли таких самих результатів, абсолютизувавши так звану національну мораль і протиставивши її класовій і загальнолюдській моралі.
Особливого розгляду заслуговує місце морально-етичних засад у тлумаченні позитивістів і біхевіористів.
Керуючись раціоналістичною традицією, започаткованою мислителями Нового часу Р. Декартом, Т. Гоббсом та іншими, позитивісти намагалися звести політику до науки вичерпання або пом'якшення політичних конфліктів. Вважалося, що політична наука, вивчаючи закономірності та зв'язки причин і наслідків, дає змогу виокремити чинники, через вплив на які можна досягти бажаних результатів.
Внаслідок панування раціоналізму, сцієнтизму і численних методів дослідження політичних феноменів поступово факти відокремлювалися від цінностей та інших нераціональних чинників, пов'язаних з політичним процесом. А нейтральність політичної науки призвела до проголошення політичної етики "особистою справою" учасників політичного процесу.
Однак політика не може не мати морально-етичного виміру, оскільки вже за своїм визначенням політика та політологія мають, безперечно, особистісні начала.
Функціонування сучасної держави неможливе без чітко встановлених, раціонально обґрунтованих правил, професіоналізації політики та механізму управління. Скажімо, питання співвідношення професійних й морально-етичних характеристик людини, яка займається політичною діяльністю, є надзвичайно актуальними для будь-якого суспільства.
Тут, зокрема, варто розрізняти етику державного чиновника і політичного керівника. Без дотримання чиновником певних правил поведінки (виконання доручень керівника, навіть помилкових) неможливе функціонування державного апарату. Крім того, варто сказати ще й про таке. Якщо державний службовець незгодний з рішенням керівника, він має його переконати, а в разі принципової незгоди — подати у відставку. Лише після цього він має моральне право звернутися з апеляцією чи обґрунтуванням своїх позицій до громадськості, засобів масової інформації і т. ін.
Будь-який політик упродовж життя стикається з проблемами поєднання морально-етичних і ефективних засад своєї діяльності. Крім того, варто згадати той незаперечний факт, що будь-яка суспільно-політична система не може довгий час існувати, по-перше, без легітимізації, а по-друге, без хоча б зовнішніх атрибутів реалізації елементарних норм справедливості. Не випадково ж найбільш жорстокі, тиранічні режими без упину декларують свою прихильність до справедливості та інших етичних цінностей, які насправді вони послідовно знищують. Чого варті, наприклад, вибори народних депутатів у колишньому СРСР, коли виборцям пропонували єдиного кандидата від комуністів і безпартійних! Комуністичний режим вважав такі вибори справедливими, а цивілізований світ — ні.
Отже, на цьому прикладі ми переконуємося, що морально-етичні проблеми представники різних політичних та ідеологічних течій розцінюють абсолютно по-різному. Якщо соціалісти й ліві ліберали виступають за перерозподільну справедливість, то консерватори вбачають у ній ущемлення свободи тих, на кого тиснуть податками задля наповнення розподільних фондів і т. ін.
І ще один аспект політичної діяльності. Політик часто-густо стоїть перед дилемою: ухвалювати непопулярні й жорсткі заходи, які не витримують критики з гуманістичного й морального погляду, чи відмовитися від них, розуміючи, однак, що затримка з їх реалізацією погіршуватиме ситуацію. Необхідність постійно робити такий вибір підводить нас до розуміння політики не тільки як раціонального управління суспільством, а й урахування певних морально-етичних норм і правил. А це, у свою чергу, ставить руба питання поєднання в політичній діяльності водночас і науки, і мистецтва, що, безперечно, є правомірним.
1.2. Основні гарантії депутатської діяльності
Під гарантіями депутатської діяльності слід розуміти умови, які сприяють найефективнішій роботі депутата у відповідному представницькому органі державної влади. Ніхто не має права обмежувати повноваження народного депутата України, за винятками, передбаченими Конституцією України і Законом “Про статус народного депутата України”)
Найважливішою правовою гарантією депутатської діяльності є недоторканність депутата (ст. 27 Закону України “Про статус народного депутата України” ст. 80 Конституції). Депутати володіють недоторканністю протягом всього терміну їх повноважень. Вони не можуть бути затримані, арештовані, обшукані, це торкається і їх житла. Вони також не можуть бути піддані особистому огляду.
Питання про позбавлення депутата недоторканності (ст. 28 Закону України “Про статус народного депутата України”) вирішується за представленням Генерального прокурора України у Верховну Раду України. При цьому дотримуються наступні основні правила. Для отримання згоди на залучення до кримінальної або до адміністративної відповідальності, що накладається в судовому порядку, арешт і обшук депутата. Верховна Рада не пізніше ніж в місячний термін з дня внесення представлення розглядає його, приймає більшістю - 2/3 голосів депутатів по ньому мотивоване рішення і в триденний термін сповіщає про нього Генерального прокурора. Депутат при цьому має право брати участь в розгляді питання про його залучення до кримінальної відповідальності. При необхідності від Генерального прокурора можуть бути витребуваний додаткові матеріали. Про припинення кримінальної справи або про вирок суду, що вступив в законну силу відносно депутата в триденний термін повідомляється Верховну Раду.
Посадовці, які порушують депутатську недоторканність, перешкоджають в будь-якій формі здійсненню депутатських повноважень народним депутатом України, в разі його заяви про такі факти підлягають дисциплінарній, адміністративній або кримінальній відповідальності в порядку, встановленому законодавством України (ст. 31 Закону України “Про статус народного депутата України”), ця норма закону підтримує депутатську гарантію на недоторканність.
До числа соціальних гарантій депутатської діяльності законодавство про статус депутата відносить його обов'язкове державне страхування (ст. 32 Закону України “Про статус народного депутата України”). Життя і здоров'я депутата страхуються за рахунок грошей Верхової Ради на суму 10 - літньої грошової винагороди депутата. При цьому правила державного страхування встановлюються постановою Кабінетом Міністрів в “Про затвердження Умов обов'язкового державного страхування життя і здоров'я народних депутатів України і порядку виплати ним і членам їх сімей сум” страховок від 27 листопаду 1993 р. № 969. Згідно цих умов народні депутати України вважаються застрахованими національною компанією страховки “ОРАНТА”, яка виплачує суми страховок у випадках:
a) загибель депутата, якщо загибель наступила в результаті тілесних пошкоджень або спричинення іншої шкоди його здоров'ю у зв'язку із здійсненням ним депутатських повноважень;
b) спричинення депутату у зв'язку із здійсненням ним депутатських повноважень каліцтва або іншої шкоди здоров'ю як що призвело втрату працездатності.
Платежі страховок виплачуються компанією страховки щомісячно до 25 числа у розмірі 1/12 річної суми.
За сім'єю загиблого депутата зберігається право на отримання житла на підставах, які існували до виникнення цих обставин. Вона користується пільговими умовами оплати житла, визначених Кабінетом Міністрів України.
Депутат на період повноважень звільняється від призову на військову службу і на військові збори (ст. 32 Закону України “Про статус народного депутата України”).
Законодавством встановлені соціальні гарантії для депутатів Верховної Ради під час здійснення ними депутатської діяльності. Вони звільняються від виконання виробничих або службових обов'язків на час роботи у Верховній Раді.
Термін повноважень депутата зараховується в загальний і безперервний стаж роботи по його колишній спеціальності. Депутату після закінчення терміну його повноважень надається колишня посада, а при її відсутності - інша рівноцінна посада по попередньому місцю роботи або з його згоди на іншому підприємстві, в установі, організації.
Крім того, депутату (ст. 34 Закону України “Про статус народного депутата України”) відшкодовуються витрати, пов'язані з депутатською діяльністю (транспортні, поштові, оплата телефонних переговорів і т.п.), виплачуються витрати на відрядження.
Депутату Верховної Ради, в міжсесійний період, надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 45 робочих днів з виплатою допомоги на лікування у розмірі його подвійної щомісячної грошової винагороди.
Свого роду організаційною гарантією депутатської діяльності є право депутата мати референтів-консультантів (ст. 3 Закону України “Про статус народного депутата України”). Депутат має право мати до 10 референтів-консультантів правовий статус яких визначається положенням “Про референта-консультанта народного депутата України” від 21.12.90р.
1.3. Правовий статус депутата і конституційні гарантії його діяльності
Народні депутати України є повноважними представниками народу України у Верховній Раді України і відповідальними перед ним. Вони покликані висловлювати і захищати загальні інтереси і інтереси своїх виборців, брати активну участь у виконанні законодавчої і контрольної функцій Верховної Ради України. При виконанні своїх функцій і повноважень народні депутати України керуються Конституцією, законами України, постановами Верховної Ради України, а також своєю совістю.
Народний депутат відповідно до свого статусу не може:
– притягуватися як експерт органами попереднього слідства, прокуратури, суду;
– одержувати від іноземних урядів і іноземних і українських установ, організацій і підприємств незалежно від форм їх власності подарунки і винагороди, окрім випадків, пов'язаних з викладацькою, науковою і іншою творчою роботою;
– використовувати свій депутатський мандат в цілях, не пов'язаних з депутатською діяльністю.
Депутат повинен також дотримуватися обмежень встановлених законодавством про боротьбу з корупцією.
Недопустимо використовування депутатом свого статусу всупереч законним інтересам суспільства, громадян, держави (ст. 10 Закону “Про статус народного депутата України”).
1.4. Види і зміст гарантій депутатської діяльності
Під гарантіями депутатської діяльності слід розуміти умови, які сприяють найефективнішій роботі депутата у відповідному представницькому органі державної влади.
Частина 4 статті 76 Конституції України передбачає, що повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією і законами України. Це положення свідчить про те, що правовий статус народного депутата визначається не тільки Основним Законом, але і іншими законодавчими актами.
Стаття 80 Конституції України містить положення, які виступають ядром правового статусу народного депутата України. По-перше, народним депутатам гарантується депутатська недоторканність; по-друге, вони не несуть відповідальності за результати голосування або висловлювання в парламенті або його органах; по-третє, народні депутати України не можуть без згоди Верховної Ради України бути притягнутими до кримінальної відповідальності, затримані або арештовані.
Проте більш детально правовий статус народного депутата України врегульований профільним законодавчим актом. Закон України «Про правовий статус народного депутата України» є не тільки профільним законом, але ще і органічним законом, оскільки він регулює відносини, які передбачаються і регулюються Конституцією України. Цей висновок можна зробити на основі систематичного аналізу положень Основного Закону, в якому не передбачена наявність конституційних законів.
Профільність і органічність цього закону витікає з того, що практично всі конституційні положення щодо правового статусу народних депутатів України знаходять в ньому своє конкретне і доповідне роз'яснення».
Розділ IV даного закону іменується «Основні гарантії депутатської діяльності» (ст.26-ст.40). Ці статті Закону містять різні засоби, що вдягнулися в правову форму, для того, щоб народні депутати могли реально, без якої-небудь дії ззовні, здійснювати повноваження, закріплені за ними Конституцією України і законами України.
Я вважаю, всі гарантії депутатської діяльності можна класифікувати по тій підставі, в якій сфері вони забезпечують реалізацію депутатом своїх повноважень.
Ст.26 Закону України «Про правовий статус народного депутата України» містить ключові, для розкриття сутті гарантій, положення. Зокрема вказується, що ніхто не має права обмежувати повноваження народного депутата України, за винятками, передбаченими Конституцією України і цим Законом. Тобто дана стаття служить підставою для виникнення правовідношення, де праву народного депутата безперешкодно здійснювати свої повноваження, відповідає обов'язок необмеженого кола осіб не робити дії, що обмежують це право.
При введенні надзвичайного або військового положення, цивільні права і депутатські повноваження народного депутата України не обмежуються. (ч.2.ст.26 Закону України «Про статус народного депутата України»).
Держава гарантує депутату необхідні умови для ефективного здійснення ним депутатських повноважень. Верховна Рада України і державні органи, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності і підпорядкування забезпечують умови для виконання депутатом своїх повноважень, а об'єднання громадян і їх органи сприяють їм в цьому. (ч.3 ст.26 Закону).
Особливе місце серед депутатських гарантій займає інститут депутатської недоторканності.
Інформаційні гарантії ст.29 даного Закону іменується «Забезпечення народного депутата України інформаційними матеріалами і юридичною допомогою», вона має важливе значення, оскільки депутат повинен бути забезпечений інформацією в тій мірі, в якій цього вимагає здійснення ним своїх повноважень.
Депутат забезпечується актами, прийнятими Верховною Радою України, а також інформаційними і довідковими матеріалами, які офіційно розповсюджуються урядовими і іншими державними органами. Місцеві ж Ради народних депутатів повинні забезпечити його (при його обігу) офіційними матеріалами Порад і їх органів.
Закон покладає обов'язок на державні органи, посадовців державних підприємств, установ і організацій на вимогу депутата забезпечити його консультацією фахівців з питань, пов'язаних з депутатською діяльністю. Крім того, депутат по його вимозі повинен бути забезпечений необхідною інформацією негайно, за відсутності ж такої можливості, не пізніше, ніж в 15-денний термін.
Апарат Верховної Ради України, виконавські комітети органів місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, посадовці державних підприємств, організацій, наукових, учбових і юридичних установ, правоохоронних органів зобов'язані забезпечити народному депутату безкоштовну допомогу з правових питань, які виникають в його діяльності (ч.3 ст.29 Закону України «Про правовий статус народного депутата України»).
Народному депутату України забезпечується переважне право виступу з питань його депутатської діяльності в друкарських засобах масової інформації, засновником яких є державні органи і органи місцевого самоврядування, по державному радіо і телебаченню. Редакції газет, засновниками яких є державні органи і органи місцевого самоврядування, які розповсюджуються у виборчому окрузі депутата, повинні публікувати надані депутатом матеріали не менше одного разу на місяць об'ємом до 1/16 газетної площі. Народний депутат України має право подавати матеріали в підготовленому для друку вигляді: офіційного матеріалу, статті, коментарі, інтерв'ю відповідно до передвиборної програми народного депутата з урахуванням норм етики відносно посадовців всіх рівнів. Зміни поданого депутатом тексту без його згоди не допускається.
Періодичні видання, які виходять у виборчому окрузі депутата, а також місцеві радіо і телебачення, повинні давати оголошення про зустрічі виборців з депутатом. Компенсація витрат проводиться за рахунок Верховної Ради України (ч.3 ст. 30 Закону).
Депутат для потреб депутатської діяльності має право на позачергове придбання транспортних засобів, засобів зв'язку, копіювально-розмножувальної техніки, обчислювальної техніки підприємств і організацій, розміщених на території виборчого округу (ч.4 ст.30 Закону). Тобто дані норми Закону України «Про правовий статус народного депутата України» направлені на забезпечення нормальних умов інформаційної забезпеченості. Закон передбачає можливість використовування депутатом всіх засобів масової комунікації: телебачення, радіо, преси. За допомогою їх депутат дістає можливість звернути увагу громадськості на ті або інші проблеми, які знаходяться в полі його діяльності.
Трудові гарантії також займають важливу позицію серед гарантій депутатської діяльності. Ст. 32 Закону направлена на захист трудових прав народного депутата України.
Народному депутату України після закінчення терміну його повноважень, а також у разі дострокового їх припинення за особистою заявою надається попередня його робота (посада), а у разі неможливості цього (ліквідація підприємства, установи, організації) він заноситься в резерв кадрів державної служби або відповідного міністерства, відомства, в системі якого він працював на попередній роботі для заняття посади, яка відповідає його професійному рівню з урахуванням рангу державного службовця.
Верховна Рада України забезпечує колишньому народному депутату України на період його працевлаштування заробітну платню в тому розмірі, в яку її одержують працюючі народні депутати, але не більш 1 року, а у разі навчання або перекваліфікації – не більше 2 років. У разі неможливості працевлаштування за ним зберігається 50% заробітної платні до досягнення ним пенсійного віку, за умови, що трудовий стаж перевищує 25 років для чоловіків і 20 для жінок.
Час роботи депутата у Верховній Раді України, її органах зараховується в його загальний і безперервний стаж роботи, а також в стаж роботи (служби) за фахом, стаж роботи, який дає право на встановлення процентних надбавок до заробітної платні і отримання разової винагороди по вислузі років.
Депутат, який є військовослужбовцем, атестованим працівником МВС, СБУ прикомандировується до Верховної ради України із залишенням на військовій службі в МВС, СБУ. Після закінчення повноважень депутата він прямує в розпорядження відповідного відомства для подальшого проходження служби на попередній, або по його згоді, на іншій, не низькій, ніж попередня, посаді.
Депутат на час виконання своїх повноважень звільняється від заклику на військову або альтернативну службу, а також від заклику на військові збори.
Відносно колишнього депутата протягом п'яти років після закінчення його повноважень, недопустимі: достроковий розрив трудового договору (контракту) в порядку дисциплінарного стягнення за ініціативою власника підприємства, організації, установи або уповноваженого їм органу, його скорочення, звільнення з військової служби, служби в органах СБУ, МВС – за ініціативою командуючого або ж виключення з колгоспу, кооперативу, учбового закладу, пониження на посаді або званні без попередньої згоди Верховної Ради України (ч.7 ст.32 Закону України «Про правовий статус народного депутата України»).
Закон надає народним депутатам право на щорічну відпустку в міжсезонний період тривалістю 45 днів, якщо законом не передбачена можливість надання відпустки більшої тривалості, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі подвійної місячної заробітної платні.
Працюючі члени сім'ї народного депутата України, якщо вони прибувають з ним до Києва, по їх бажанню звільняються від трудових обов'язків на попередньому місці роботи і повертаються назад в порядку переведення. Їм надається допомога в працевлаштуванні відповідно до їх професії або спеціальності. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна платня, але не більше 3х місяців, за рахунок Верховної Ради України.
Чоловіку народного депутата України, звільненому у зв'язку з переїздом депутата для виконання своїх повноважень у Верховній Раді або її постійних органах, у випадку не працевлаштування його перерва в роботі зараховується в загальний і безперервний стаж роботи (служби).
Життя і здоров'я депутата підлягає обов'язковому страхуванню за рахунок засобів Верховної Ради України на суму 10-річного грошового утримання депутата. Умови страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України.
У разі інвалідності, внаслідок виконання депутатом службових обов'язків, народний депутат України залежно від ступеня втрати працездатності одержує компенсацію у розмірі 5-річного грошового утримання, а у разі його загибелі сім'ї виплачується одноразова допомога у розмірі 10-річного утримання.
За сім'єю загиблого зберігається право на отримання житла на підставах, які існували до виникнення цих обставин. Вона користується пільговими умовами оплати житла, визначеними Кабінетом Міністрів України.
Пенсія народним депутатам України призначається у розмірі 80% заробітної платні з урахуванням всіх надбавок, доплат до посадового окладу. За кожний рік зверху 25-річного і 20-річного (для чоловіків і жінок) стажу пенсія збільшується на 1%, але не більше 90% заробітної платні. Пенсія народному депутату України виплачується незалежно від того, який його заробіток після виходу на пенсію. У разі виходу на пенсію народному депутату України виплачується допомога у розмірі 12 місячних посадових окладів.
За депутатом зберігаються кваліфікаційні категорії, розряди, чини на період роботи у Верховній Раді України. Кваліфікаційна атестація проводиться у відповідні терміни з виключенням з них періоду роботи у Верховній Раді України.
Житлові гарантії: на період виконання постійної роботи у Верховній Раді України і її органах депутату створюються належні житлові умови. Депутатам надаються на відповідний період в Києві службові житлові приміщення для мешкання з членами сім'ї (ч.1 ст.38 Закону).
Депутат має право на додаткову житлову площу у вигляді окремої кімнати. За народним депутатом України і членами його сім'ї зберігається право на житлову площу, яку вони займають по місцю їх постійного мешкання, на весь період їх роботи як народний депутат України у Верховній Раді України.
Депутати після переходу на постійну роботу у Верховну Раду України і члени їх сімей, які перебувають на обліку, вимагаючих поліпшення житлових умов по місцю попередньої роботи або постійного мешкання, з обліку не знімаються.
Мешкання в готелі разом з депутатом, який не має службової житлоплощі в Києві, в період роботи сесії оплачується за рахунок кошторису витрат Верховної Ради України (ст.38 Закону).
Гарантії по забезпеченню діяльності народного депутата України ст.35 Закону закріплює, що депутат може мати до 10 помічників-консультантів, правовий статус яких визначається положенням «Про референта-консультанті народного депутата України» від 21.12.90 р. Депутат також може мати помічників-консультантів, які працюють на суспільних початках (ст. 35 Закону).
Інші гарантії: до них можна віднести право народного депутата України на безкоштовний проїзд (ст.39), право народного депутата України на першочергове поселення в готелі (ст.37), компенсація витрат, пов'язаних з депутатською діяльністю (ст.40).
Розділ ІІ. Статус народного депутата України
2.1. Строк повноважень народного депутата України
Повноваження народного депутата починаються пiсля складення ним присяги на вiрнiсть Українi перед Верховною Радою України з моменту скрiплення присяги особистим пiдписом пiд її текстом.
Народний депутат не може брати участi у засiданнях Верховної Ради України та її органiв, а також здiйснювати iншi депутатськi повноваження до того часу, поки вiн не скрiпить присягу особистим пiдписом пiд її текстом. Вiдмова скласти та пiдписати присягу має наслiдком втрату депутатського мандата.
Повноваження народного депутата припиняються з моменту вiдкриття першого засiдання Верховної Ради України нового скликання.
2.2. Несумiснiсть депутатського мандата з iншими видами дiяльностi
Народний депутат не має права:
1) бути членом Кабiнету Мiнiстрiв України, керiвником центрального органу виконавчої влади;
2) мати iнший представницький мандат чи одночасно бути на державнiй службi;
3) обiймати посаду мiського, сiльського, селищного голови;
4) займатися будь-якою, крiм депутатської, оплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової та творчої дiяльностi, а також медичної практики у вiльний вiд виконання обов’язкiв народного депутата час;
5) залучатись як експерт органами досудового слiдства, прокуратури, суду, а також займатися адвокатською дiяльнiстю;
6) входити до складу керiвництва, правлiння чи ради пiдприємства, установи, органiзацiї, що має на метi одержання прибутку.
Народний депутат зобов’язаний додержуватись iнших вимог та обмежень, якi встановлюються законом.
2.3. Дострокове припинення повноважень народного депутата України
Повноваження народного депутата припиняються достроково у разi:
1) особистої письмової заяви про складення депутатських повноважень;
2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
3) визнання його судом недiєздатним або безвiсно вiдсутнiм;
4) припинення його громадянства або виїзду на постiйне проживання за межi України;
5) смертi;
6) порушення вимог частини першої статтi 3 цього Закону.
2.4. Взаємовiдносини народного депутата України з виборцями
Народний депутат постiйно пiдтримує зв’язки з виборцями у порядку, встановленому законом.
Народнi депутати, обранi в одномандатних виборчих округах, зобов’язанi пiдтримувати зв’язок з виборцями своїх округiв. Народнi депутати, обранi в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузi, здiйснюють зв’язок з виборцями, якi мешкають на територiї України, у порядку персонального представництва, визначеному депутатськими фракцiями (групами) Верховної Ради України вiдповiдно до закону.
Народний депутат вiдповiдно до закону розглядає звернення виборцiв, а також вiд пiдприємств, установ, органiзацiй, органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, об’єднань громадян, вживає заходiв для реалiзацiї їх пропозицiй i законних вимог, iнформує виборцiв про свою депутатську дiяльнiсть пiд час особистих зустрiчей з ними та через засоби масової iнформацiї.
Народний депутат вiдповiдальний за свою депутатську дiяльнiсть перед Українським народом як уповноважений ним представник у Верховнiй Радi України.
2.5. Депутатська етика
У своїй дiяльностi народний депутат повинен дотримуватися загальновизнаних норм моралi; завжди зберiгати власну гiднiсть, поважати честь i гiднiсть iнших народних депутатiв, службових та посадових осiб i громадян; утримуватись вiд дiй, заяв та вчинкiв, що компрометують його самого, виборцiв, Верховну Раду України, державу.
Неприпустимим є використання народним депутатом свого депутатського мандата всупереч загальновизнаним нормам моралi, правам i свободам людини i громадянина, законним iнтересам суспiльства i держави.
Народний депутат не повинен використовувати депутатський мандат в особистих, зокрема корисливих, цiлях.
Розділ ІІІ. Права і обов'язки депутата
Права і обов'язки народного депутата України визначені ст. ст. 10-25 Закону “Про статус народного депутата України”, ст. 86, 94 Конституції України.
Депутат, як член Верховної Ради, користується правом вирішального голосу у всіх питаннях, які розглядаються на засіданнях Верховної Ради і її органів, до складу яких він входить, він придбаває це право з моменту визнання його повноважень Верховною Радою. Кожний депутат у Верховній Раді України і її органах, членом яких він є, має один голос.
Народний депутат має право (ст. 10 Закону “Про статус народного депутата України”):
– вибирати і бути вибраним до органів Верховної Ради України;
– пропонувати питання для розгляду Верховною Радою України або її органами;
– законодавчої ініціативи у Верховній Раді України;
– ставити питання про визнання законопроекту терміновим і про той, що виносить його на народне обговорення або референдум;
– вносити проекти постанов, інших актів, поправки до них;
– вносити пропозиції і поправки в проекти законів і інших законодавчих актів, а також пропозиції щодо порядку голосування;
– висловлювати думку щодо персонального складу органів і кандидатур посадовців, які вибираються, призначаються або затверджуються Верховною Радою України;
– поводитися із запитами, брати участь в дебатах, ставити питання доповідачам, Головуючому на засіданні, вимагати відповіді на запит;
– виступати з обґрунтовуванням своїх пропозицій і з мотивів голосування, давати довідки;
– ставити питання про недовір'я складу органів, утворених Верховною Радою України, а також посадовцям, вибраним, призначеним або затвердженим Верховною Радою України;
– порушувати питання про перевірку діяльності підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, щодо яких є дані про порушення ними чинного законодавства;
– передавати головуючому на засіданні Верховної Ради України текст свого виступу, особливої думки, представляти пропозиції і зауваження з питань, які розглядаються Верховною Радою, для включення в протокол і стенографічний звіт засідання;
– одержувати по одному екземпляру офіційних видань Верховної Ради, текстів виступів, які не підлягають публікації, інформаційних матеріалів Верховної Ради і її органів, інформаційні і довідкові матеріали, які офіційно розповсюджуються урядовими і іншими державними органами і органами об'єднань громадян, а також знайомитися з матеріалами архівів, текстами своїх виступів в стенограмах і протоколах засідань Верховної Ради України і її органів до публікації;
– оголошувати на засіданнях Верховної Ради і її органів, заздалегідь погодивши з головуючим, тексти звертання, заяв, резолюцій, петицій громадян або їх об'єднань, якщо вони мають громадське значення, безвідплатно користуватися засобами зв'язку, розмножувальною технікою у Верховній Раді України.
Депутат має право вносити у Верховну Раду і її органи пропозиції з будь-яких питань, що входять у ведення Верховної Ради і її органів, крім випадків, коли право внесення пропозиції закріплено Конституцією України за певним органом або посадовцем.
В статті 11 Закону України “Про статус народного депутата України” і ст. 93 Конституції України закріплено право депутата на законодавчу ініціативу і позначені форми реалізації і гарантії цього права.
Право законодавчої ініціативи народного депутата України у Верховній Раді України реалізується у формі внесення:
– проекту нового закону, проекту закону про зміну або доповнення діючого закону або про його ануляцію;
– обґрунтованої пропозиції про необхідність прийняття нового закону, закону про зміну або доповнення в діючого закону або про його ануляцію (законодавча пропозиція);
– пропозицій і поправок в документ законодавчої ініціативи, який розглядається Верховною Радою України.
Право законодавчої ініціативи народного депутата України гарантується:
– обов'язковим розглядом внесеного документа законодавчої ініціативи на засіданні Верховної Ради України з ухваленням рішення по ньому;
– забезпеченням виступу ініціатора внесення документа законодавчої ініціативи на засіданні Верховної Ради при його розгляді. По документу законодавчої ініціативи, реалізація якого веде до збільшення державних витрат або зменшення надходжень, то він може бути розглянутий Верховною Радою України тільки в пакеті із змінами і доповненнями до Державного бюджету України за пропозицією Президії Верховної Ради України або з відстроченням вступу його в силу до нового фінансового року.
В ст. ст. 19 - 22 Закони України “Про статус народного депутата України” закріплено права депутатів, які сприяють ефективному здійсненню депутатом своїх функцій по захисту суспільних інтересів і інтересів своїх виборців це такі права, як:
– право на депутатський обіг (ст. 19)
– право на невідкладний прийом посадовцями (ст. 20)
– право вимагати усунення порушення законності (ст. 21)
– право брати участь в роботі місцевих рад народних депутатів (ст. 22)
До основних обов'язків депутата можна віднести: підтримка постійного зв'язку з виборцями; дотримання правил депутатської етики;
Депутат підтримує зв'язки з виборцями, колективами, які висунули його кандидатом в депутати, а також колективами інших підприємств, установ, організацій, державними органами і органами об'єднань громадян, органами місцевого самоврядування, розташованими на території його виборчого округу. Він відповідальний перед виборцями свого округу і їм підзвітний (ст. 7, 23 Закони “Про статус народного депутата України”). Про виняткову важливість цього обов'язку говорить той факт, що депутат, який не виправдав довіру виборців, може бути відкликаний ними на підставах і в порядку, встановлених чинним законодавством.
Статті 6 і 16 Закону “Про статус народного депутата України” зобов'язали депутата дотримуватися норм депутатської етики. Неприпустимою вважається така поведінка депутата, яка суперечить законним інтересам держави, суспільства і виборців він зобов'язаний бути присутній і брати участь в засіданнях Верховної Ради і її органів, до складу яких він вибраний, виконувати їх доручення, дотримувати Регламент Верховної Ради і інші нормативні акти, які визначають порядок діяльності Верховної Ради і її органів; у разі неможливості прибути на сесію або засідання народний депутат повідомляє про це Секретаріат Верховної Ради і голові відповідної постійної комісії.
Розділ ІV. Питання недоторканності народного депутата України
Відповідно до ст.27 Закону України «Про правовий статус народного депутата України» народний депутат України не може притягатися до кримінальної відповідальності, арештований або підданий заходам адміністративного стягнення, які накладаються в судовому порядку, без його письмової згоди або згоди Верховної Ради України.
Не допускаються огляд, обшук, затримання, огляд особистих речей і багажу, транспорту, житлового або службового приміщення депутата, а також порушення таємниці кореспонденції, прослуховування телефонних переговорів і застосування інших заходів, які обмежують свободу депутата.
Депутат після закінчення терміну повноважень може притягатися до кримінальної або адміністративної відповідальності за порушення закону, які вчинені їм в період виконання депутатських повноважень, тільки в порядку, передбаченому законодавством щодо народного депутата України.
Кримінальні справи відносно народного депутата України можуть збуджуватися тільки Генеральним прокурором України.
Ст.28 Закону встановлює порядок отримання згоди Верховної Ради України на залучення народного депутата України до відповідальності. Для отримання згоди Верховної Ради України на залучення депутата до кримінальної або адміністративної відповідальності, арешт або застосування заходів адміністративного стягнення, яке накладається в судовому порядку, Генеральний прокурор України вносить у Верховну Раду представлення, про що негайно повідомляється депутат. Верховна Рада розглядає представлення не пізніше, ніж в строк одного місяця в порядку, передбаченому регламентом Верховної Ради України. При необхідності від Генерального прокурора України можуть бути витребуваний додаткові матеріали.
Верховна Рада України приймає більшістю – 2/3 голосів депутатів від загального складу народних депутатів України – мотивоване рішення і в триденний термін повідомляє про нього прокурора. Депутат має право брати участь в обговоренні Верховною Радою України питання про його депутатську недоторканність. За наслідками цього розгляду Верховна Рада України приймає постанову.
Генеральний прокурор України в триденний термін з дня закінчення виробництва по справі зобов'язаний повідомити Верховну Раду України про результати слідства. Про результати судового розгляду Генеральний прокурор України в триденний термін зобов'язаний проінформувати Верховну Раду України (ч.7 ст.28 Закону України «Про правовий статус народного депутата України»).
Депутатська недоторканність є ядром правового статусу народного депутата України. Вона є необхідною умовою для ефективного і безперешкодного здійснення народними депутатами України своїх повноважень.
Зарубіжний досвід показує, що в різних державах в поняття «депутатська недоторканність» вкладається різний зміст. Цікаво, що майже у всіх країнах депутат позбавляється імунітету у випадках затримання його на місці злочину. У такому разі його арешт проводиться без санкції парламенту.
У Фінляндії арешт парламентарія і порушення проти нього кримінальної справи без санкції парламенту можливий у випадку, якщо його діяння класифікується як злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін не менше 6 місяців. В Швеції 2 роки, в Македонії, Словенії, Хорватії, Югославії – 5 років. Але навіть в цих випадках парламенти до того, що виносить судом вироку можуть вимагати звільнення депутата, посилаючись на наявність у нього імунітету.
Для більшості держав англосакської і континентальної (західноєвропейської) системи права депутатська недоторканність, як правило, розповсюджується на час сесії, а у Великобританії – за 40 днів до відкриття сесії, під час її проведення, 40 днів після її закінчення, і обов'язково припиняється, якщо депутат парламенту затриманий на місці здійснення злочину.
Конституційний інститут депутатської недоторканності повинен, перш за все, означати співвідношення додаткової гарантії і законності. Народний депутат України – повноважний представник своїх виборців, він має особливий статус і повинен свою діяльність здійснювати в межах і на основі закону. Тому деморалізація і криміналізація окремих депутатів, що знаходить свій вираз в здійсненні ними злочинів або правопорушень, повинне служити підставою для припинення їх повноважень. Таке положення відповідатиме ст.24 Конституції України, яка містить положення про рівності конституційних прав і свобод громадян і їх рівність перед законом.
Зрозуміло, що імунітет ані в одній країні не має абсолютного характеру, але разом з цим в кожній з них він розглядається як невід'ємний атрибут статусу парламентаріїв і важливий чинник, який забезпечує необхідні правові умови для безперешкодного і ефективного здійснення ними своїх депутатських повноважень.
«Депутатська недоторканність, як одна з умов спеціальної гарантії, повинна розповсюджуватися тільки по місцю здійснення депутатської діяльності, – тобто під час проведення сесійної роботи у Верховній Раді України». «Це положення не є чим-небудь особливим тому що в державах Європи і Америки інститут депутатської недоторканності як додаткова конституційна гарантія діє у межах парламентської діяльності і припиняється у зв'язку із здійсненням депутатом злочину».
Питання недоторканності народних депутатів України активно обговорюються в українському суспільстві на різних рівнях. Є, як відомо, прихильники її збереження, а є і достатньо тих, хто рішуче виступає за її відміну.
Помічу, що депутатській недоторканності вже позбавилися депутати місцевих порад. Що ж до народних депутатів, то тут підхід повинен бути іншим. Потрібно вести мову тільки про певні обмеження імунітет депутатів Верховної Ради. Адже їх недоторканність зафіксована в Конституції України (ст.80). І піднімати питання про її зняття – це ставити питання про внесення змін в Конституцію. Крім того, можна вести мову про терміни дії депутатської недоторканності. Дискусійним є також процедурне питання – хто вносить, хто вирішує питання про позбавлення депутатського імунітету.
Висновки
Народні депутати України є представниками всього українського народу. Природно, що для того, щоб максимально представляти інтереси своїх виборців, народні депутати України повинні володіти рядом гарантій, що забезпечують неможливість якого-небудь впливу ззовні при здійсненні ними своїх повноважень. Конституція України і закони України створюють для цього відповідну нормативну базу. Народні депутати України володіють гарантіями своїх повноважень в трудовій сфері, у сфері інформаційної, в інших сферах.
Особливе місце у ряді депутатських гарантій займає конституційний інститут депутатської недоторканності. Даний інститут служить бар'єром для незаконного залучення депутатів до кримінальної або адміністративної відповідальності. Але у зв'язку з цим постає інша проблема: що, якщо свою недоторканність депутат використовуватиме в злочинній меті.
Тобто даний інститут не повинен бути абсолютним. Повинен існувати чіткий механізм залучення народного депутата України до кримінальної відповідальності. Дана проблема є дуже гострою, особливо на ґрунті залучення до відповідальності екс-прем'єра Павла Лазаренко. До речі в Росії вирішено питання про необхідність проведення референдуму з питання: чи потрібна депутатська недоторканність. Я вважаю, даний досвід буде дуже корисний для нашої держави.
Список використаної літератури:
1. Баймуратов О.М., Нгуєн Анг Туан. Правовий статус народного депутата України Вісник Одеського Інституту внутрішніх справ, 1999, №4
2. Конституційне право України, Київ, 1998
3. Манчуленко Г., Філіпчук В. Народний депутат: конституційно-правовій статус Віче, 1998, №1
4. Депутатський імунітет: Pro i contra, Юридичний вісник України, 1999 року, 11-17 березня
5. Депутатська недоторканність: український та європейський досвід Право України, 1999, №4
6. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України..-1996.-№30.-Ст.141.
7. Закон України «Про внесення змін до конституції України» від 8 грудня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України .- 2005.- № 2.- Ст. 44
8. Закон України «Про статус народного депутата України» у редакції Закону від 22.03.2001р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №42.- Ст.212
9. Регламент Верховної Ради України від 16 березня 2006р. // Відомості Верховної Ради України.- 2006.- № 23-25.- Ст. 202
10. Авакьян С.А. Депутат: статус и деятельность.- М: Плитиздат., 1991.-288с.
11. Алебастрова И.А., Кашкин С.Ю. Коллективные права, свободы и обязанности // Конституционное право: Словарь. Отв. ред.. В.В. Маклаков. - М., 2001. – 208с.
12. Безуглов А.А. Депутат в Совете и избирательном округе. - М: Юрид. лит., 1978.-80с.
13. Гранкин И.В. Законодательные органы власти субъектов Российской Федерации.- М.: Манускрипт, 1998.- 115с.
14. Григорук Н.Г. Конституційно-правовий статус народного депутата України. //Органи державної влади України / За ред. В.Ф. Погорілка: Монографія. -К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2002.- 592с.
15. Кузнєцова В.Ф. Народний депутат України.// Конституційне право України 4-те видання./ За ред. В.Ф. Погорілка.-К: Наукова думка, , 2003. – 735с.
16. Э. Мухамеджанов Статус депутата парламента РК // Журнал юрист № 6 (36) 2004 г. - http://www.zakon.kz/magazine/archive/2004_06_5.asp
17. Нудненко Л.А. Конституционно-правовой статус депутата законодательного органа государственной власти в Российской Федерации. – Спб.: Издательство "Юридический центр Пресс", 2004.- 475с.
18. С.И. Ожегов, Н.Ю. Шведова Толковый словарь русского языка. - Издательство “Азь”, 1992. - http://lib.ru/DIC/OZHEGOW/ozhegow_m_o.txt
19. И.П. Окулич Проблемы правового статуса депутата законодательного (представительного) органа законодательной власти субъекта Российской Федерации. - Науч. изд.- Челябинск:Околица,2003. – 252с. -
20. Смирнов А.А. Полномочные представители народа.-М., 1975.- С.6.
21. Шайо А. Самоограничение власти (краткий курс конституционализма).- Пер. с венг./Шайо А.-М.: Юристъ, 2001.-292с
22. Гурне Б. Державне управління. — К., 1993.
23. Давид Р. Основные правовые системы современности. — М., 1988.
24. Дай Т. Р. Демократия для элиты. — М., 1984.
25. Даниленко В. И. Современный политологический словарь. — М., 2000.
26. Жискар д'Эстен В. Власть и жизнь. — М., 1990.
27. Иванов В. Политическая психология. — М., 1990.
28. История политических и правовых учений / Под ред. В. С. Нерсе-сянца. — М., 1998.
29. Кон И. С. Позитивизм в социологии. — Л., 1964.
30. Кононенко П. П. Українознавство. — К., 1994.
