.: Menu :.
Home
Реферати
Книги
Конспекти уроків
Виховні заходи
Зразки документів
Реферати партнерів
Завантаження
Завантажити
Електронні книги


????????...

 
��������...
Платіжний баланс країни та його регулювання - теорія торгівлі платіжного балансу 


Платіжний баланс країни та його регулювання

Зміст:

Вступ    2

РОЗДІЛ І. Поняття платіжного балансу країни    3
1.1. Визначення та значення платіжного балансу    3
1.2. Структура платіжного балансу    6

РОЗДІЛ ІІ. Основні методи регулювання платіжного балансу    10
2.1. Класична теорія вирівнювання платіжного балансу    10
2.2. Кейнсіанська теорія вирівнювання платіжного балансу    12
2.3. Автоматична адаптація    13

РОЗДІЛ ІІІ. Аналіз платіжного балансу україни    20
3.1. Державна політика коригування платіжного балансу України    20
3.2. Стан платіжного балансу України у 2006 році    23
3.3. Рекомендації щодо економічної політики    24

Висновки    27

Список використаної літератури:    28



Вступ

Поняття "платіжний баланс" було запроваджено у 1767 р. Дж. Стюартом (James Steuart, 1712-1780) — шотландським економістом, одним з найостанніших представників пізнього меркантилізму.
Стан платіжного балансу країни визначається її економічним потенціалом, особливостями структури економіки, участю економічних агентів країни в міжнародній кооперації, зв¢язками із світовим ринком позичкових капіталів, станом державного регулювання екноміки і зовнішньоекономічних відносин. Тому платіжний баланс чітко відображає  економічне становище країни, широко використовується в інтересах прогнозування і макроекономічного регулювання.
Зовнішньоторговельний баланс є різницею між товарним експортом та імпортом. Якщо експорт більший за імпорт, то має місце позитивне сальдо торговельного балансу, якщо ж імпорт перевищує експорт — негативне. Отже, у першому разі маємо активний торговельний баланс, у другому — пасивний. У разі пасивного торговельного балансу у зовнішній торгівлі певної країни виникає дефіцит.
Для усунення дефіциту платіжного балансу використовуються такі методи вирівнювання платіжного балансу, як класична теорія вирівнювання платіжного балансу, кейнсіанська теорія вирівнювання платіжного балансу, автоматична адаптація, ціновий підхід.
Далі ми детальніше розглянемо основні методи вирівнювання платіжного балансу, проаналізуємо платіжний баланс України і подамо основні недоліки і переваги методів вирівнювання платіжного балансу.

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ КРАЇНИ

1.1. Визначення та значення платіжного балансу

Платіжний баланс - це один з головних документів будь-якої країни, оскільки в ньому знаходять своє узагальнююче вираження економічні зв'язки даної країни з іншими державами; на основі платіжного балансу проводиться аналіз зовнішньоекономічної дія¬льності, дається оцінка валютно-фінансовому стану окремо взятої країни.
Складання, вивчення й аналіз платіжного балансу - необхідні дії уряду будь-якої країни, тому що саме за даними платіжного ба¬лансу можна наочно визначити, в якому стані знаходиться той чи інший пункт дуже важливих для кожної країни зовнішньоекономі¬чних відносин.
Варто відмітити, що перші спроби підведення підсумків зов-нішньоекономічної діяльності держави починалися ще в середні ві¬ки, а сам термін "платіжний баланс" увів в обіг у XVIII ст. англій¬ський економіст Дж. Стюарт, що вбачав джерело багатства країни в її активному торговому балансі.
В даному розділі ми ознайомимося з загальною характеристи¬кою платіжного балансу, з його задачами, а також розглянемо пла¬тіжний баланс за 2000 р. і проаналізуємо його динаміку, тобто по¬дивимося, в якому стані та на якому рівні знаходиться зовнішньо¬економічна діяльність України.
У сучасному світі не існує цілком закритих економік. Кожна кра¬їна тисячами ниток економічних відносин зв'язана з іншими країнами світового співтовариства, хоча ступінь інтеграції окремих країн у сві¬тове господарство неоднаковий. Уся сукупність міжнародних еконо¬мічних відносин даної країни зі світовим співтовариством знаходить висвітлення в її платіжному балансі. Платіжний баланс являє собою статистичний запис підсумку операцій між резидентами даної країни й іншого світу за певний період (зазвичай квартал або рік). Він дає кіль¬кісну й якісну характеристику зовнішньоекономічній діяльності краї¬ни, її участі в світовому господарстві. Платіжний баланс виступає джерелом інформації, що розкриває особливості участі країни в між¬народному обміні товарами, послугами та капіталом. Не випадково проблеми платіжного балансу, активного чи пасивного сальдо торгового балансу викликають активний суспільний інтерес і позначаються на прийнятті політичних рішень.
У платіжному балансі держави наводиться систематизований перелік усіх операцій з коштами, що опосередковують зовнішньо¬економічні зв'язки. В ньому відображаються підсумки зовнішньо¬економічної діяльності країни. На його основі можна проводити аналіз цієї діяльності, давати оцінку валютно-фінансовому стано¬вищу країни, визначати, чи ефективно господарює та чи інша краї¬на з погляду її зовнішньоекономічних зв'язків.
У ході складання платіжного балансу велика кількість міжна¬родних угод, які укладаються різними економічними агентами, пе¬вним чином класифікується та зводиться воєдино в окремі статті. Отже, платіжний баланс відбиває не індивідуальні, а агреговані міжнародні угоди, в результаті яких право власності на активи, в якій би формі вони не існували, переходить від резидентів даної країни до резидентів інших країн.
Міжнародні угоди зазвичай припускають обмін: торгівля то¬варами та послугами, бартер, обмін одних фінансових активів на інші. Однак до них відносяться й однобічні переводи. Прикладом можуть виступати гуманітарна допомога чи переоцінка валютних резервів країни в зв'язку зі зміною валютного курсу.
Момент здійснення угоди фіксується таким чином, щоб факт переходу власності на активи знаходив висвітлення в національно¬му рахівництві. Ним може бути, наприклад, момент укладення кон¬тракту, відвантаження товару, проходження митних процедур та ін.
При оцінці зовнішньоекономічних угод пріоритет віддається ринковим цінам чи їх еквівалентам.
Платіжний баланс фіксує стан платежів і надходжень даної країни. Міжнародний валютний фонд характеризує платіжний ба¬ланс як "статистичний запис усіх економічних угод протягом дано¬го періоду між резидентами країн, які надають звітність".
Таке формулювання потребує деяких роз'яснень. По-перше, розгляду поняття "резидент". Дипломати, військові, туристи, навіть якщо вони знаходяться поза територією своєї країни, виступають резидентами тієї держави, громадянами якої вони є. Це відноситься і до фірми. Вона виступає резидентом тієї держави, де вона зареєс¬трована (доміцильована), але не тієї, де вона виконує свої операції. Статус "резидента" залежить від факту реєстрації його постійного місця перебування чи проживання.
Виключення становлять міжнародні організації (ООН, МВФ, Генеральна угода про тарифи і торгівлю й ін.), які не є резидентами тієї країни, де вони розташовані.
По-друге, чітко визначимо, що мається на увазі під поняттям "угода". "Угода" - це будь-який обмін, у якому товар, економічна послуга чи право власності на активи переходять від резидента од¬нієї країни до резидента іншої.
Слід зазначити, що платіжний баланс відбиває фактичний стан платежів. Поряд з ним складається розрахунковий баланс, де відо¬бражають не лише фактичні платежі, а й неоплачувані в даний мо¬мент вимоги та зобов'язання даної країни незалежно від термінів настання платежів.
Облік платежів по всіх зовнішньоекономічних операціях здій¬снюється протягом певного періоду (місяць, квартал, рік). Він ве¬деться в платіжному балансі за принципом подвійної бухгалтерії. Кошти, що надходять у країну за рахунок експорту товарів і послуг, дарунків, припливу капіталу, оприбутковуються в кредитових стат¬тях платіжного балансу зі знаком "+"; імпорт же товару чи закор¬донні інвестиції, позики та кредити, що спрямовуються за кордон, дарунки та пенсії, переказані іноземцями - в дебетових статтях ба¬лансу зі знаком "-".
Різниця між сумарними підсумками кредитових і дебетових статей є сальдо платіжного балансу. Ця різниця може бути позити¬вною, коли надходження перевищують платежі, та негативною - у протилежному варіанті. В останньому випадку країна має дефіцит платіжного балансу.
Платіжний баланс складається з трьох великих розділів. Це -рахунок або баланс поточних операцій, рахунок або баланс поточ¬них операцій з капіталом і розділ, який відбиває розрахунки по офіційних міжнародних резервах. У свою чергу, дані розділи міс¬тять підрозділи й окремі статті.


1.2. Структура платіжного балансу

Перший розділ платіжного балансу - рахунок поточних опе¬рацій - фіксує процес обміну товарами та послугами, а також одно¬сторонні разові платежі. Починається баланс із підведення підсум¬ків по зовнішній торгівлі - експорт і імпорт товарів. Частина платі¬жного балансу, що відбиває експорт і імпорт товарів, називається торговим балансом країни. Торговий баланс - частина балансу, що оприлюднюється найбільш часто. Експорт товарів мінус імпорт то¬варів дає сальдо торгового балансу. Воно буде позитивним, чи ак-тивним, якщо експорт перевищує імпорт, і пасивним, або дефіцит¬ним, у протилежному випадку.
Саме по собі активне чи пасивне сальдо торгового балансу не може бути підставою для остаточних висновків про стан зовнішньої торгівлі країни. Зрозуміло, якщо експорт скорочується через падін¬ня попиту на товари даної країни в інших країнах, це погана ознака. Але якщо негативне сальдо балансу виникає, припустимо, у випад¬ку збільшення імпорту товарів, які інвестуються, та зростання в ре¬зультаті цього внутрішнього виробництва, то в цьому випадку не¬гативне сальдо не може бути підставою для негативних оцінок ста¬ну економіки. Тобто актив або дефіцит платіжного балансу та його розділів можна оцінювати лише на основі аналізу всіх обставин.
Крім торгівлі товарами, у першому розділі платіжного балансу відображається торгівля послугами. Доходи та витрати, що прохо¬дять по статті "Послуги", пов'язані з туризмом, роботою, телерадіокомунікацією, утриманням військових баз, іноземних представ¬ництв, приватними некомерційними організаціями (перекази роди¬чам, спадщина), й ін. У розділі відображаються платежі та надхо¬дження транспортного, страхового й інші неторгові платежі, пов'язані, припустимо, з гуманітарною допомогою, яку держава надає комусь чи одержує від інших, безоплатні субсидії закордон-ним країнам та інші.
У сумі підсумок по торговому балансу, обміну послугами, ра¬зових платежах та інших неторгових операціях дає підсумок або сальдо по поточних рахунках чи сальдо балансу поточних операцій.
Другий розділ платіжного балансу - баланс руху капіталів. Він відбиває купівлю та продаж активів, надання й одержання довго- та короткотермінових позик і позичок. Наприклад, якщо надхо¬дження по експорту недостатні для витрат по імпорту, розрахову¬ватися приходиться за рахунок позик, які відображаються в розділі руху капіталу як приплив капіталу в кредитових статтях. Кошти, надані іншим державам, іноземним підприємствам, будуть відо¬бражатися в дебетових статтях і оцінюватися як відтік капіталу. Відтік капіталу може бути пов'язаний з бажанням власників, на¬приклад гривні, обміняти цю валюту на іноземну та розмістити останню на внески в закордонних банках, придбати акції іноземних
компаній чи інші цінні папери. Пріоритет валют і країн, у які вкла-дається капітал, визначається прогнозами коливань валютних кур¬сів і реальних норм відсотка. За інших рівних умов зберігати свої активи є сенс у тих валютах, обмінний курс яких, за прогнозами, зростає, та навпаки.
Зв'язок між балансом поточних операцій і балансом руху ка¬піталів виражається формулою: ВНП = С +I + G + NХ.
Ми визначили чистий експорт (ЮС) як різницю між експортом і імпортом товарів та послуг, тобто як сальдо рахунка поточних операцій.
Якщо з обох частин рівняння відняти споживання (С) і держа¬вні витрати (О), то ліва частина (ВНП - С - G) є форма вираження національних заощаджень. Формулу можна подати у вигляді: S = І + NX.
Продовжимо перетворення і віднімемо з обох частин рівняння інвестиції. Одержуємо:
S-І = NХ.
Різниця між внутрішніми заощадженнями і інвестиціями - це рахунок руху капіталів платіжного балансу. Якщо інвестиції перевищують внутрішні заощадження країни, то інвестиційні прое¬кти фінансуються за рахунок позик на світових фінансових ринках. Якщо національні заощадження перевищують інвестиції, то реінвестовані всередині країни кошти можуть бути використані для вида¬чі кредитів іншим країнам. Такі кредити можуть використовуватися за цільовим призначенням для оплати товарів і послуг даної країни й в інших цілях.
Інакше кажучи, рахунок руху капіталу має врівноважувати поточний рахунок платіжного балансу. Якщо кошти, одержувані через границю в обмін на чистий експорт товарів і послуг, - вели¬чина позитивна, тобто ми маємо активне сальдо по поточних опе¬раціях, воно врівноважується відтоком капіталів із країни. Якщо країна має дефіцит по поточних операціях, то він компенсується припливом капіталу.
Однак на практиці сумарний підсумок першого та другого розділів платіжного балансу не врівноважується автоматично. Для досягнення рівноваги необхідно використовувати резервні активи центральних банків і урядових органів.
Статті першого та другого розділів платіжного балансу, що відображають рух коштів по поточних операціях і рух капіталів, є основними статтями платіжного балансу. Статті, що залишилися, можна об'єднати в один, третій, розділ. Він відображає розрахунки по офіційних резервних рахунках. У нього також входять купівля та продаж золота.
Відображені в даному розділі зміни іноземних активів держа¬ви за кордоном і активів іноземних урядів у країні виділяються в окремий розділ у силу свого особливого призначення. Вони, як правило, не пов'язані з комерційною діяльністю, а виступають за¬собом урівноваження сальдо платіжного балансу.
Всі три розділи платіжного балансу в сумі мають складати нуль. Кожна угода передбачає платежі в тій чи іншій формі, тобто всі напрямки використання іноземної валюти повинні мати джерела покриття.
Для цілей урівноваження платіжного балансу, зокрема по¬криття його дефіциту, відповідно до інтересів національної еконо¬міки можуть використовуватися продаж золота, залучення нових кредитів, збільшення (якщо згодні кредитори) прострочених плате¬жів з обслуговування поточного боргу та ін.


РОЗДІЛ ІІ. ОСНОВНІ МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ

2.1. Класична теорія вирівнювання платіжного балансу

В дусі теоретичних концепцій класичної теорії вирівнювання платіжного балансу пояснювалося рухом грошових активів. Економісти класичної школи припускали, що вільний рух золота і гнучкі ціни самостійно (і оперативно) відновлюють рівновагу доходу на «природному» рівні та вирівнюють платіжний баланс. Безперешкодна корекція рівнів цін і заробітної плати попереджувала виникнення значних платіжних дисбалансів. Простір для доречного державного втручання обмежувався чіткими правилами золотого стандарту: визначення золотого вмісту грошової одиниці, зобов’язання центрального банку або державної скарбниці купувати без обмежень золото згідно із визначеним паритетним курсом, скасування буд-яких обмежень на рух монетарного золота.
Досягнення рівноваги платіжного балансу передбачало узгоджене використання трьох засадних припущень:
1.    Фінансування торговельних дисбалансів наявними грошовими активами.
2.    Щільний причинно-наслідковий зв’язок між пропозицією грошової маси та рівнем цін.
3.    Залежність експорту-імпорту від порівняльних цін у міжнародній торгівлі.
Дефіцит платіжного балансу супроводжується втратою грошових активів, а відповідно – зменшенням пропозиції грошової маси. Навпаки, додатне сальдо платіжного балансу означає приплив грошових активів та збільшення пропозиції грошової маси. Найповніше це виявилося під час золотого стандарту (1870-1914), коли пропозиція грошової маси повністю визначалася готівкою в обігу. Подібним чином зменшення (збільшення) пропозиції грошової маси відбувається за умов фіксованого обмінного курсу в економіках із сучасною банківською системою, хоча у такому разі зв’язок між припливом-відпливом капіталу і пропозицією грошової маси стає складнішим.
Зменшення пропозиції грошової маси обумовлює зниження рівня цін (дефляцію), що поліпшує цінові співвідношення у зовнішній торгівлі. Відповідно зменшується імпорт і збільшується експорт. При цьому номінальний обмінний курс залишається незмінним. Ціновий ефект визначається цілком достатнім для вирівнювання платіжного балансу. Поєднання руху грошових активів та зміни внутрішніх цін створює підстави для визначення даного механізму вирівнювання платіжного балансу як грошово-цінового.
Необхідною умовою функціонування зазначеного механізму вирівнювання платіжного балансу є абсолютна впевненість економічних агентів у дотриманні визначених «правил гри». Варто зауважити, що у 1870-х роках золотий стандарт виник цілком неформально, коли більшість тодішніх країн самостійно визначали золотий вміст власних грошових одиниць і почали дотримуватись низки згаданих вище правил. Золотий стандарт не передбачав міжнародних зобов’язань і не запроваджувався офіційними письмовими угодами.
Золотий стандарт передбачав максимально можливу монетарну дисципліну. Незалежно від валютних резервів, будь-яке збільшення грошової маси нейтралізувалося втратою золотого запасу, що з необхідністю передбачало дефляцію для поліпшення платіжного балансу. У світовому масштабі пропозиція грошової маси визначалася видобутком золота. Ця риса найчастіше критикувалася опонентами золотого стандарту з позиції недостатньої пропозиції золота для забезпечення потреб динамічно зростаючої світової економіки.
Практично у вирівнюванні платіжного балансу теоретичні аргументи класичної теорії заперечували логіку меркантилізму, хоча використовувався спільний наголос на монетарних ефектах платіжного балансу. Меркантилісти вважали, що економічне зростання вирішальною мірою залежить від додатного торговельного платіжного балансу. Приплив грошових активів (золота і срібла) та супутнє підвищення рівня цін розглядалися дієвими чинниками стимулювання національного виробництва. Навпаки, збільшення імпорту вважалося небажаним, оскільки вело до зменшення валютних резервів. Інтенсивне державне втручання мало на меті підтримання додатного сальдо платіжного балансу. Не враховувалося, що підвищення рівня цін внаслідок тривалої монетизації валютних резервів замість стимулювання виробництва може істотно погіршити цінову конкурентоспроможність товарів національної економіки, а відповідно мати протилежні до очікуваних наслідки – погіршення торговельного балансу і спад виробництва.
Принциповий характер вирівнювання платіжного балансу здійснюється через корекцію пропозиції грошової маси та рівня цін. Абсолютна довіра до !правил гри», включно з визначеним золотим вмістом грошової одиниці, розглядалася необхідною передумовою оперативного вирівнювання платіжного балансу.


2.2. Кейнсіанська теорія вирівнювання платіжного балансу

Під час «великої депресії» (1929-33 рр.) тривалий спад виробництва та брак очікуваної гнучкості цін створював аргументи на користь кейнсіанського пояснення причин порушення зовнішньої і внутрішньої рівноваги, яке передбачало корекцію доходу. Погіршення сальдо платіжного балансу зменшує сукупний попит. Відповідно зменшується дохід, що обмежує попит на імпорт. Таким чином зміни доходу самостійно вирівнюють платіжний баланс.
Ціновий чинник не відіграє  помітного значення у кейнсіанській традиції, оскільки заперечується можливість гнучкого ціноутворення. Тобто визнається ідеальною цінова еластичність сукупної пропозиції. Також у перших кейнсіанських моделях не враховувалася пропозиція грошової маси. Натомість підвищену увагу отримали:
а)    Вплив зовнішньої торгівлі на мультиплікатор доходу;
б)    Умови реалізації плаваючого обмінного курсу;
в)    Вплив умов торгівлі на функцію приватного споживання.
Акцептування ролі доходу під час вирівнювання платіжного балансу краще пояснювало перебіг великої депресії, коли ціни виявляли набагато нижчу гнучкість, ніж це передбачалося економістами класичної школи. Іншими характеристиками міжвоєнного періоду були: запровадження грошових одиниць без золотого забезпечення, торговельний протекціонізм, валютний контроль, непоодинокі кризи платіжного балансу, які досить часто супроводжувалися відмовою від обслуговування зовнішніх зобов’язань – дефолтом.
У пізніших кейнсіанських моделях механізм вирівнювання платіжного балансу визначався змінами доходу і грошової маси. Кейнсіанська теорія передбачала активне втручання держави в економіку. Взаємопов’язаними цілями такого втручання були рівновага доходу і платіжного балансу, однак пріоритетним вважалося забезпечення повної зайнятості. Інакше кажучи, міркування доходу мали підвищену вагу порівняно з підтриманням рівноваги платіжного балансу. Обмеження платіжного балансу розглядалися щонайбільше перешкодою для збільшення доходу.


2.3. Автоматична адаптація

Автоматична адаптація – це саморегуляційний процес вирівнювання платіжного балансу і стабілізації доходу на деякому рівноважному (або «природному») рівні YN, що здійснюється через зміни у рівнях цін, заробітної плати, процентної ставки, а також пропозиції грошової маси (фіксований обмінний курс) або номінального обмінного курсу (плаваючий обмінний курс). Автоматична адаптація поєднує окремі елементи кейнсіанської і класичної традиції.


Фіксований обмінний курс
Найкращим ілюстративним прикладом може розглядатися золотий стандарт. Рух золота або грошових активів самостійно вирівнював короткочасні дисбаланси – без необхідності коригування основних макроекономічних показників. Для подолання тривалих платіжних дисбалансів вимагалися зміни рівнів цін, заробітної плати і доходу. Пояснення економістів класичної школи передбачали, що згодом доход повертається до «природного» рівня.
Послідовність вирівнювання платіжного балансу для фіксованого обмінного курсу показано на рис.1. Безпосереднім наслідком 1) перевищення обсягів імпорту над експортом або 2) відпливу капіталу стає збільшення попиту на іноземну валюту. Для підтримання фіксованого обмінного курсу центральний банк продає валютні резерви. Наступне стиснення грошової маси підвищує процентні ставки. Це стимулює залучення іноземного капіталу і зменшує сукупний попит, що обмежує обсяги імпорту. Водночас зниження цін і заробітної плати поліпшує цінові співвідношення у зовнішній торгівлі. Амплітуда зазначених змін залежить від структурних характеристик національної економіки та способу прикріплення грошової одиниці.
Наведену схему легко поширити на випадок використання процентної ставки для підтримання фіксованого валютного курсу та оптимальної пропозиції грошової маси. Можливість підтримати фіксований обмінний курс за допомогою змін процентної ставки вперше було помічено наприкінці ХІХ століття у Великобританії часів золотого стандарту. Тенденція до знецінення грошової одиниці вимагала підвищення процентної ставки, тоді  як її надмірне зміцнення – зниження процентної ставки. Відповідно виникала можливість регулювати пропозицію грошової маси.
Зв’язок між обмінним курсом та процентною ставкою посилювали механізми форвардного хеджування у банківській сфері. Різниця між поточним і форвардним обмінними курсами пояснювалася відмінностями у рівнях процентної ставки у даній країні та закордоном.
Розглянемо модель на рис.2., яка показу монетарну рівновагу при сталому валютному курсі.
Пряма WW′ показує розподіл світової номінальної грошової маси 0Wміж країнами. Світова грошова маса   поділяється на грошову масу Батьківщини   і Закордону    . У точці М – монетарна рівновага при якій  =0С і  =0D. Промінь 0N відображає  та  , тому нахил його залежить від торгової рівноваги,  , де р1 – номінальна ціна експортного товару 1 Батьківщини,   - номінальна ціна експортного товару 2 Закордону, Y і Y* - національні доходи відповідних країн. Ситуація нерівноваги: у точці А, коли  >0D і  <0C, у точці В -  <0D і  >0C. Нова монетарна рівновага перебуває у точці M′. При цьому   збільшується на величину FM, а   - на величину FM′ порівняно з точкою М.
Плаваючий обмінний курс
Логіку автоматичної адаптації для плаваючого обмінного курсу показує схема рис.3.
Безпосереднім наслідком від’ємного сальдо платіжного балансу є зниження обмінного курсу грошової одиниці внаслідок перевищення попиту над пропозицією іноземної валюти. Зміни RER зменшують імпорт і збільшують експорт. Оскільки знецінення грошової одиниці збільшує сукупний попит, задля попередження «перегріву» економіки його необхідно доповнити низкою заходів щодо обмеження сукупного попиту: фіскальних і монетарних. У кейнсіанському дусі фіскальна політика є найбільш ефективною для підтримання рівноважного рівня доходу; відповідно підвищення податків або видатків бюджету зменшують доход. Ефект доходу обмежує попит на імпорт, що поліпшує поточний рахунок.
Обмеження пропозиції грошової маси теж зменшує доход: як безпосередньо, так і через підвищення процентної ставки. З іншого боку, підвищення процентної ставки поліпшує рахунок капіталу і фінансових операцій. Варто зауважити, що фіскальні заходи щодо обмеження сукупного попиту ймовірно знизять процентну ставку.
Поєднання трьох ефектів – цінового, доходу і процентної ставки – для плаваючого обмінного курсу не відрізняється від фіксованого обмінного курсу, проте відмінною є їх послідовність під час вирівнювання платіжного балансу. Найголовніше, що для плаваючого обмінного курсу автоматична адаптація розпочинається ціновим ефектом, тоді як для фіксованого обмінного курсу – ним завершується.
Політика адаптації і акомодації
Політика адаптації передбачає зміни засадних макроекономічних показників (доход, процентна ставка, грошова маса, обмінний курс) з метою вирівнювання платіжного балансу. Це може відбуватися в режимі автоматичної адаптації або за допомогою цілеспрямованої економічної політики. Реакція на порушення рівноваги платіжного балансу може обмежитися змінами у фіскальній і монетарній політиці або містити структурні заходи. В дусі класичної традиції автоматична адаптація має переваги, оскільки стабілізаційна політика розглядається здебільшого дестабілізуючим чинником, що перешкоджає поверненню до рівноважного значення доходу. Навпаки, у кейнсіанській традиції державне втручання засобами стабілізаційної економічної політики вважається дієвим чинником запобігання зниженню доходу.
Політика акомодації передбачає внутрішнє (валютні резерви) або зовнішнє фінансування платіжних дисбалансів (зрозуміло, що йдеться про від’ємне сальдо поточного рахунку) – без радикальних змін в економічній політиці. Такий вибір є обґрунтованим для випадків, коли відхилення від рівноваги платіжного балансу є тимчасовими і важливо забезпечити стабільність доходу
При погіршенні сальдо поточного рахунку вибір між політикою адаптації і акомодації передбачає аналіз двох взаємопов’язаних питань:
1.    характер макроекономічного шоку – тимчасовий чи перманентний;
2.    параметри самодостатності від’ємного сальдо поточного рахунку.
Тимчасові макроекономічні шоки дозволяють обмежитися політикою акомодації, адже першопричини платіжного балансу зникають протягом короткого часу і головним завданням економічної політики стає запобігання зниженню доходу. Під час перманентних шоків фінансування платіжного дисбалансу послаблює нестабільність доходу, але цього недостатньо для вирівнювання платіжного балансу. Зрозуміло, що ідентифікація причин погіршення платіжного балансу та можливостей його вирівнювання залежить від оцінки самодостатності від’ємного сальдо поточного рахунку в розумінні безперешкодного обслуговування зовнішнього боргу, що створюється необхідними зовнішніми запозиченнями для фінансування платіжного балансу.
Емпіричні дослідження показують, що у промислових країнах вирівнювання платіжного балансу розпочинається після перевищення від’ємним сальдо поточного рахунку деякого критичного значення на рівні 5% від ВВП і триває у часі 3-4 роки. При цьому спостерігаються як сповільнення темпу зростання доходу, так і зниження RER. Зміни сальдо поточного рахунку значною мірою повторюють цикл ділової активності. Погіршення сальдо поточного рахунку супроводжується зменшенням чистої інвестиційної позиції. Якщо монетарна політика згладжує процес вирівнювання платіжного балансу, то зміни у сальдо бюджету діють у протилежному напрямі. Вирівнювання платіжного балансу позначається деяким прискоренням інфляції.
Для країн, що розвиваються, вважається загрозливим від’ємне сальдо поточного рахунку, що перевищує 2-3% від ВВП. Різноманітні особливості платіжних дисбалансів можна підсумувати таким чином:
1.    Ймовірність критичного погіршення платіжного балансу підвищується тривалим підтримання від’ємного сальдо поточного рахунку, невисокими валютними резервами та несприятливими умовами торгівлі. Менш ризиковими є країни зі значною зовнішньою допомогою та переважно приватним зовнішнім боргом.
2.    Поновлення економічного зростання відбувається швидше у відкритіших економіках та країнах з меншим  початковим завищенням RER.
3.    Погіршення платіжного балансу не завжди супроводжується виникненням валютної кризи. Тобто , девальвація грошової одиниці та платіжний дисбаланс є порівняно самостійними явищами.
4.    У країнах, що розвиваються, немає зв’язку між сальдо поточного рахунку і доходом. Рівновага платіжного балансу відчутніше залежить від потоків капіталу та інших зовнішніх чинників, як умови торгівлі чи настрої іноземних інвесторів.
Повертаючись до інструментів політики адаптації, у випадку погіршення сальдо платіжного балансу варіанти реакції національних урядів передбачають: а)заміщення імпорту, б) стимулювання експорту, в) рестрикцій ні зміни у фіскальній і монетарній політиці, г) зовнішнє фінансування.
Заміщення імпорту виглядає привабливо для країн з порівняно розвиненою промисловістю, однак можливості такої політики не варто перебільшувати. Виробництво в імпортозамінних галузях може бути дорогим і спотворювати розподіл ресурсів. Навіть якщо немає залежності від імпорту сировини  та матеріалів, у довгостроковій перспективі чималі труднощі створюватиме залежність від імпорту обладнання і технологій.
Сучасні прихильники структуралізму далі пропонують для вирівнювання платіжного балансу інструменти заміщення імпорту: торговельний протекціонізм і промислову політику. З погляду структуралізму використання обмежень зовнішньої торгівлі поліпшує сальдо експорту-імпорту і запобігає  зниженню «природного» рівня доходу. Зростання доходу з надлишком компенсує можливі витрати від торговельного протекціонізму. Ефективне використання обмежень зовнішньої торгівлі сприяє розвитку технологій, створенню порівняльних переваг та підвищенню заробітної плати.
Окрім зміни порівняльних цін, збільшення експорту може бути наслідком цілеспрямованих структурних заходів (політика адаптації). Сучасні прихильники структуралізму не заперечують субсидування технологічних галузей і маркетингову підтримку експортерів як елементів промислової політики.
Використання фіскальної і монетарної політики для вирівнювання платіжного балансу відбиває здебільше логіку політики адаптації, коли головним стає створення передумов для довгострокової рівноваги рахунків платіжного балансу і доходу. У типовому випадку промислової країни процентна ставка зростає на 2 процентних пункти протягом 3-х років, коли відбувається погіршення поточного рахунку, а потім знижується на 3 пункти у перші три роки після початку вирівнювання платіжного балансу. Хоча бракує переконливих свідчень, що дефіцит бюджету погіршує поточний рахунок, наступне вирівнювання цього показника супроводжується поліпшенням сальдо бюджету.
Зовнішні запозичення уособлюють політику акомодації. У широкому контексті зовнішні запозичення можуть компенсувати брак внутрішніх заощаджень, проте з часом брак можливостей обслуговування зовнішнього боргу істотно погіршує економічну ситуацію. У «пастку запозичень» потрапляють не лише країни з хронічним торговельним дефіцитом, але й ті, що зазнали істотного поліпшення зовнішньоекономічних показників.
Практично політика акомодації передбачає не лише ідентифікацію макроекономічного шоку як тимчасової події, але й врахування можливостей ефективного використання зовнішніх запозичень. Якщо приплив капіталу використовується не ефективно (надмірне споживання у приватному і державному секторах, збиткові інвестиції), доцільніше відмовитися від політики акомодації. Варто зауважити, що зазвичай зовнішні запозичення підтримують експансій ну економічну політику. Для випадку фінансування від’ємного сальдо поточного рахунку це може поглибити платіжний дисбаланс.

РОЗДІЛ ІІІ. АНАЛІЗ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ УКРАЇНИ

3.1. Державна політика коригування платіжного балансу України

Платіжний баланс не може залишатися в стані нерівноваги протягом невизначеного часу. Тому поява досить стійкого платіжного дефіциту змушує уряд  країни здійснювати інтервенцію в економіку. Масштаби, час та інструменти такої інтер¬венції залежать від величини дефіциту та його характеру.
У короткотерміновому плані країна може компенсувати дефіцит платіжного балансу за рахунок офіційних резервів. Це найбільш прос¬тий шлях. Якщо ж резервів недостатньо або через певні умови уряд не хоче користуватися ними, тоді досягти рівноваги платіжного балансу можна за рахунок залучення короткотермінового капіталу в Україну.
Ситуація ускладнюється тоді, коли дефіцит платіжного балансу не можна подолати за рахунок використання зовнішніх джерел фі¬нансових коштів. У цьому випадку уряд може вдатися до одного з таких засобів:
1) провести дефляційну політику, спрямовану на зменшення цін та доходів порівняно з іншими країнами;
2) девальвувати національну валюту;
3) запровадити валютний контроль та обмеження на валютні опе¬рації.
Перші два шляхи реалізуються на суто ринкових засадах через зміни в таких економічних параметрах, як доходи, ціни, валютні кур¬си, пропозиція грошей, відсоткові ставки, тощо. Але це зовсім не означає, що держава не вживає певних заходів: навпаки, ефективність відновлення рівноваги платіжного балансу на ринкових засадах зале¬жить від урядової фіскальної та грошово-кредитної політики, спрямо¬ваної на посилення зрівноважуючих сил ринку. У протилежному ви¬падку урядова політика вступатиме в суперечність з дією ринкового механізму, посилюючи тим самим дефіцит платіжного балансу.
Неринкові методи відновлення рівноваги платіжного балан¬су полягають у запровадженні державного регулювання економіч¬них процесів, яке по суті заміщує дію ринкового механізму. Таке відновлення не можна вважати повноцінним, оскільки хоча симп¬томи нерівноваги й усуваються, проте глибинні причини дефіци¬ту не зникають, а нерівновага просто набуває прихованої форми. Така ситуація складається внаслідок широкого використання ім¬портних квот та валютних обмежень, інших заходів реструктивного характеру.
Ринкове відновлення рівноваги може здійснюватися двома шля¬хами залежно від режиму валютного курсу. Якщо запроваджується фіксований валютний курс (тією чи іншою формою), то відновлення рівноваги відбувається безпосередньо за позиціями платіжного ба¬лансу. За плаваючого валютного курсу рівновага відновлюється на валютному ринку, а валютний курс змінюється доти, доки не вирівнюються попит і пропозиція іноземної валюти в межах поточних і довгострокових капітальних трансфертів.
У цьому зв'язку слід зазначити, що в економічній теорії сформульо-вано п'ять можливих шляхів досягнення рівноваги платіжного балансу.
1. Фінансування загального платіжного дефіциту без зміни ва¬лютного курсу чи стану національної економіки:
а) якщо дефіцит має тимчасовий характер, то уряд може скорис¬татися офіційними резервами, утримуючись тим самим від впливу на пропозицію грошей. Коли сальдо платіжного балансу стане позитив¬ним, то величина резервів поновлюється;
б) «дефіцит без сліз», якщо валюта країни є ключовою в певній системі. У цьому випадку країна має більше можливостей утримува¬тися від коригуючих дій за наявності дефіциту платіжного балансу.
2. Запровадження валютного контролю в тих чи інших формах. Так, уряд може ввести обмеження на придбання резидентами інозем¬ної валюти та її використання, підтримуючи офіційний фіксований валютний курс, або проводити політику множинного валютного кур¬су тощо.
3. Запровадження (збереження) режиму плаваючого валютного курсу. У цьому випадку національна валюта знецінюється доти, до¬ки на валютному ринку не відновлюється рівновага.
4. Установлення режиму фіксованого курсу. Цей шлях вва¬жається «класичними ліками від платіжного дисбалансу» і полягає в тому, щоб привести національну економіку у відповідність до фіксо¬ваного курсу. Якщо ж нерезиденти і надалі не хочуть накопичувати національну валюту, то уряд за рахунок офіційних резервів скорочує пропозицію грошей, знижує ціни, доходи та заробітну плату доти, доки попит і пропозиція іноземної валюти на ринку не встановиться на певному заздалегідь визначеному рівні.
5. Політика валютного компромісу. У даному випадку комбіну¬ються елементи варіантів 3 та 4, причому валютний курс використо¬вується як інструмент стабілізації тільки частково:
а) змінний паритет (система типу Бреттон-Вудськоі) — у цьому випадку країна підтримує фіксований валютний курс (варіант 4) доти, доки це можна робити за рахунок незначних змін у національній еко¬номіці, а коли такі можливості вичерпуються, то національна валюта девальвується, а валютний курс встановлюється на новому рівні.
б) кероване плавання валюти: уряд змінює валютний курс доти, доки не досягається нова рівновага.
В основі розрахунку платіжного балансу лежить концепція пото¬ків платежів. Якщо ж розрахувати суми закордонних активів держа¬ви та її міжнародних зобов'язань на певну дату, то ми отримаємо ба¬ланс міжнародної заборгованості даної країни, який ще називають міжнародною інвестиційною позицією. Якщо активи перевищують зобов'язання, то країна є нетто-інвестором (або кредитором). У про¬тилежному випадку країна вважається нетто-боржником.



3.2. Стан платіжного балансу України у 2006 році

Визначальною рисою платіжного балансу 2006 року став значний приплив валюти за статтями фінансового рахунку, який компенсував скорочення позитивного сальдо поточного рахунку та дозволив удвічі збільшити рівень резервних активі країни.
У 2006 році сальдо поточного рахунку платіжного балансу скоротилося порівняно з 2005 роком у 2,7 рази й становило 2,5 млрд. дол. США (3,1% до ВВП).
Погіршення умов торгівлі, зменшення світового попиту зумовили значне перевищення темпів зростання імпорту товарів (21,8%) над експортом (4,8%), що призвело до формування від’ємного сальдо товарного балансу в розмірі 1,1 млрд. дол. США та різкого скорочення позитивного сальдо зовнішньоторговельного балансу (з 4,9 до 0,8 млрд. дол. США).
Характерною ознакою 2006 року є суттєве уповільнення темпів зростання експорту товарів. Вартісні обсяги експорту у звітному періоді становили 35 млрд. дол. США і збільшилися до попереднього року лише на 4,8% (у 204 році – на 40,8%).
Політика уряду, спрямована на збільшення реальних доходів населення та внутрішнього споживання, разом з активізацією дій по боротьбі з контрабандою та зниження митних тарифів, а також зміцнення реального ефективного валютного курсу з початку року на 15,9%, стимулювали зростання у 2006 році обсягів неенергетичного імпорту вищими темпами, ніж у 2005 році (30,7 проти 26,5%).
Від’ємне сальдо балансу доходів за 2006 рік збільшилося до рівня попереднього року в 1,5 рази  й становило 985 млн. дол. США. Необхідність обслуговувати зростаючі обсяги залучень за приватними середньо- та довгостроковими кредитами, збільшення виплат дивідендів іноземним інвесторам і зростання платежів уряду за прямим та гарантованим боргом були головною причиною зростання обсягів виплат у 2006 році в 1,7 рази. Показник нарахованих відсотків із зовнішнього боргу відносно експорту товарів і послуг збільшився до 2,8 проти 1,8% у 2005 році.
Визначальною рисою фінансового рахунку в 2006 році став значний приплив валюти за такими статтями, як прямі іноземні інвестиції, а також середньострокові та довгострокові негарантовані кредити при одночасному зменшенні відпливу капіталу. Це дозволило збільшити резервні активи до рівня, що забезпечує фінансування імпорту товарів та послуг упродовж 4,7 місяця.
Дані платіжного балансу свідчать про відсутність у 2006 році тенденції до перевищення обсягів платежів за імпорт товарів над обсягами фактичного імпорту .
За рахунок нових негарантованих запозичень зовнішній борг України зріс за 2006 рік на 2,6% і на 01.01.2006 становив 38,8 млрд. дол. США.


3.3. Рекомендації щодо економічної політики

Україні необхідно відійти від політики нарощування зовнішньої заборгованості держави, яка проводиться останнім часом. Інтенсифікація зовнішніх запозичень в період стрімкого економічного зростання і формування значного позитивного сальдо поточних операцій виглядає ірраціональною.
Орієнтація уряду на зовнішні ринки позичкових капіталів стримує розвиток внутрішнього ринку облігаційних позик та обмежує можливості використання державних цінних паперів для цілей регулювання національної грошово-кредитної системи. Крім того, обсяги короткострокового боргу і боргу в іноземній валюті вважаються основним індикатором вразливості боргової позиції уряду до дії зовнішніх шоків. Передусім, значні обсяги зовнішньої заборгованості підвищують вірогідність розгортання валютної кризи: дисбаланси боргової позиції уряду заохочують спекулянтів до проведення атак на національну валюту.
Для стримування нарощування зовнішнього національного боргу в умовах активізації кредитної діяльності приватних суб’єктів на зовнішніх ринках необхідно більш зважено підходити до залучення зовнішніх позик державою.
Головні результати аналізу чинників українського експорту-імпорту:
1.    немає ознак стабільного зв’язку між зниженням RER і поліпшенням торговельного балансу;
2.    передбачуване зниження RER однаково обмежує як імпорт, так і експорт. У довгостроковій перспективі ціновий чинник стає нейтральним стосовно показників експорту-імпорту;
3.    збільшення пропозиції грошової маси пропорційно зменшує експорт та імпорт;
4.    поліпшення умов торгівлі  обмежує імпорт, але бракує переконливих свідчень збільшення експорту;
5.    обсяги промислового виробництва в Україні не впливають на торговельний баланс. Потенційно це полегшує досягнення рівноваги доходу і платіжного балансу, оскільки збільшення доходу не перешкоджає підтриманню рівноваги зовнішньої торгівлі. Все виглядає на те, що пожвавлення виробництва веде до збільшення експорту, але з одночасним збільшенням імпорту;
6.    пожвавлення виробництва в Росії поліпшує торговельний баланс, однак отриманому результату бракує стійкості до змін у специфікації статистичної моделі та методах оцінювання. Немає підстав вважати, щ збільшення промислового виробництва в Росії надійно стимулюватиме український експорт. Прискорення російської інфляції одночасно збільшує як український експорт, так й імпорт, однак сумарний результат на користь експорту показує, що торговельний баланс ймовірно поліпшиться.
Одночасне зменшення експорту і імпорту відбувається внаслідок девальвації грошової одиниці. Збільшення доходу супроводжується збільшенням імпорту, але не стимулює експорт. Збільшення пропозиції грошової маси є чинником збільшення як імпорту, так і експорту.
Для вітчизняної економіки підтримання додатного сальдо поточного рахунку – незаперечний чинник економічного піднесення, тим більше, що прискорення темпу зростання ВВП не погіршує поточного рахунку.
Підтримання додатного сальдо поточного рахунку передбачає стерилізацію монетарних ефектів платіжного балансу. Монетизація української економіки – 45,7% від ВВП за підсумком 2006 року – досягла значень Польщі та Угорщини, що передбачає посилення інфляційних наслідків від збільшення пропозиції грошової маси. Успішна стерилізація передбачає мікро ревальвації гривні та підтримання профіциту бюджету. Інакше обмеження пропозиції грошової маси потребуватиме підвищенню облікової ставки і резервних вимог, що загрожує підвищенням процентної ставки, зменшенням інвестицій і гальмуванням темпу зростання ВВП.
Профіцит бюджету одночасно допомагатиме як підтриманню додатного сальдо поточного рахунку так і стерилізації його монетарних ефектів та гальмуванню інфляції. У підсумку це стимулюватиме динаміку економічного зростання, що, зі свого боку, посилюватиме тенденцію до поліпшення сальдо поточного рахунку.
Виникає суперечливе «коло зростання», коли поліпшення сальдо поточного рахунку і темп зростання ВВП взаємно підтримуються. Додатково профіцит бюджету слугуватиме надійним «якорем» для очікувань цінової стабільності і подальшого зміцнення гривні до певного вищого рівноважного значення. Профіцит бюджету природним шляхом обмежить потребу у зовнішніх запозиченнях.


Висновки

Отже, проаналізувавши досліджуване мною питання можна дійти висновку, що кожен метод вирівнювання платіжного балансу має свої специфічні особливості.
Економісти класичної школи припускали, що вільний рух золота і гнучкі ціни самостійно (і оперативно) відновлюють рівновагу доходу на «природному» рівні та вирівнюють платіжний баланс. Безперешкодна корекція рівнів цін і заробітної плати попереджувала виникнення значних платіжних дисбалансів.
На думку кейнсіанської школи, погіршення сальдо платіжного балансу зменшує сукупний попит. Відповідно зменшується дохід, що обмежує попит на імпорт. Таким чином зміни доходу самостійно вирівнюють платіжний баланс.
Автоматична адаптація – це саморегуляційний процес вирівнювання платіжного балансу і стабілізації доходу на деякому рівноважному (або «природному») рівні YN, що здійснюється через зміни у рівнях цін, заробітної плати, процентної ставки, а також пропозиції грошової маси (фіксований обмінний курс) або номінального обмінного курсу (плаваючий обмінний курс).
Прихильники цінового підходу головним чинником вирівнювання платіжного балансу визнають девальвацію грошової одиниці.
Однак, методи регулювання платіжного балансу мають як і переваги, так і недоліки.
Щодо України, то сальдо поточного рахунку є негативним. Україні необхідно відійти від політики нарощування зовнішньої заборгованості держави, яка проводиться останнім часом. Для вітчизняної економіки підтримання додатного сальдо поточного рахунку – незаперечний чинник економічного піднесення.

Список використаної літератури:

1.    Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. — К., 1996.
2.    Бураковсъкий І. Теорія міжнародної торгівлі. – К.: Основи, 2000.
3.    Герчикова И. Н. Международное коммерческое дело. Практикум. — М.: ЮНИТИ, 1999.
4.    Грис Т., Леусский А., Лозовская Е. Мировая экономика / Под общ. ред. Л. С. Тарасовича. — СПб.: ПИТЕР, 2001.
5.    Дахно І. І., Бовтрук Ю. А. Міжнародна економіка. – К.: МАУП, 2002.
6.    Савельєв Є. Міжнародна економіка. – Тернопіль: Економічна думка, 2003.
7.    Шевчук В. Міжнародна економіка теорія і практика. – Львів: Каменяр, 2003.
8.    Шевчук В. Платіжний баланс і макроекономічна рівновага в трансформаційних економіках: досвід України. – Львів: Каменяр, 2001.
9.    Вахненко Т. П., Перспективні напрями політики державних запозичень в Україні // Економіка і прогнозування -2005.- №1
10.    Петренко О. М., Методика прогнозування надходжень від зовнішньоекономічної діяльності до держбюджету // Фінанси України. -2004.- №1
11.    Про стан платіжного балансу України у 2005 році // Платіжний баланс України 2005
12.    Шевчук В., Взаємодія зростання ВВП і рахунків платіжного балансу – поточного і фінансового // Вісник НБУ -2006.- №7
13.    Яремко Л. А., Імпорт та його вплив на макроекономічні процеси // Фінанси України -2005.- №7
14.    Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника–Центр, Эльга, 1999.
15.    Бланк И. А. Управление прибылью. — К.: Ника–Центр, Эльга, 1999.
16.    Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.
17.    Беркар Коласс. Управление финансовой деятельностью предприятия. — М.: Финансы, 1997.
18.    Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. — К.: Вища шк., 1997.
19.    Джеймс Ван Хорн. Основы управления финансами. — М.: Финансы и статистика, 1996.
20.    Ефимова О. В. Финансовый анализ. — М., 1996.
21.    Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием. — М.: Финансы и статистика, 1995.




ДОДАТКИ
Додаток А 
Додаток Б



Додаток В

Рис. 3


Search:
????????...

омоніми приклади

що показуе прискорення*

Характеристика Гобсека

князь єремія вишневецький скорочено

автобіографія студента приклад

оборона буші ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ

дрес код для вчителів

Рольові теорії особистості

Значення родини у житті

Цитатна характеристика Одіссея



?????????? ????????? ????
   
Created by Yura Pagor, 2007-2010