Своєрідність української (рідної) мови як навчального предмета полягає насамперед у тому, що вона реалізує дві важливі соціально-буттєві функції розвитку школяра, його навчання та виховання – функцію пізнання і налагодження комунікації з суспільством та функцію забезпечення інтелектуального, духовно-морального та емоційного планів формування особистості. Завдяки рідній мові дитина пізнає, осмислює та сприймає світ, знайомиться з усіма галузями життєдіяльності свого народу, засвоює його духовні та душевні якості, риси характеру, особливості психоустрою. Насамперед мова програмує національну ідентичність дитини, формує її національну свідомість, сприяє національному самоототожненню. Таким чином, рідна мова є основою становлення пізнавальної сфери особистості, забезпечує розвиток її інтелекту, сприяє виробленню й подальшому вдосконаленню понятійного апарату.
Також першорядна роль рідної мови в процесі становлення та розвитку особистості проявляється в тому, що вона слугує головним засобом налагодження її взаємодії з іншими людьми, із суспільством. Особливо роль вивчення української мови зростає в наш час, коли її функції розширюються і на неї покладається важливе завдання консолідації нації, витворення та об’єднання українського суспільства, прилучення якнайбільшої кількості наших співгромадян до колосальних багатств рідного слова та до виявлених у ньому національної духовності, моралі й культури. Це й зумовлює специфіку вивчення рідної мови в середній школі, вибудовує своєрідну систему завдань, які постають перед учителем-мовником. Головне завдання вивчення української мови з цього погляду – підготовка мовно грамотної людини з високим рівнем комунікативної компетентності, що ґрунтується на системі знань про мову та її граматичну будову, самобутньої мовної особистості, яка має значний словниковий запас, засвоїла головні норми літературного мовлення, здатна вільно виражати свої думки та почування в усній і писемній формі, у будь-якому стилі й жанрі, що якнайкраще відповідають ситуації спілкування; також рідна мова формує високий рівень духовності й інтелекту людини, у свідомо-практичній мовленнєвій діяльності формує її світогляд, свідомість і психотип. Саме тому вивчення рідної мови в школі має спрямовуватися на доглибинне освоєння молодими поколіннями мелодики звучання, граматичної будови та лексико-фразеологічного багатства рідної мови, на вироблення в них умінь бездоганно й високомайстерно послуговуватися рідним словом. Його слід вибудовувати з урахуванням цих методологічних та загальнодидактичних особливостей української мови як навчального предмета, тобто передбачати співвідношення засвоєння мовного матеріалу та мовленнєвої діяльності школярів із перевагою саме мовленнєвої практики, вироблення у дітей мовленнєвої компетентності як комплексної якості особистості, що проявляється в умінні вести діалог, сприймати й будувати висловлювання різних видів, типів, стилів і жанрів.
Цими чинниками й зумовлюється докорінна перебудова навчального процесу, передовсім змісту та структури уроків рідної мови й системи розвитку зв’язного мовлення, переорієнтування їх з урахуванням гострої потреби комунікативно-діяльнісної спрямованості вивчення мови, що виявляється в усіх класах і потребує від учителя-мовника значного переорієнтування щодо визначення методологічних засад курсу та добору методик його викладання в школі.
Важливою особливістю вивчення української (рідної) мови в наступному навчальному році буде одночасне використання кількох програм із цього предмета. У 2006/2007 навчальному році вивчення української (рідної) мови у 5-6 класах загальноосвітніх навчальних закладів здійснюватиметься за програмою, затвердженою Міністерством освіти і науки України (лист №1/11-6611 від 23.12.2004 року): Українська (рідна) мова. 5-12 класи./ Автори Г. Т. Шелехова,
В. І. Тихоша, А. М. Корольчук, В. І. Новосьолова, Я. І. Остаф. За редакцією Л. В. Скуратівського. – К.-Ірпінь: Перун, 2005.
У 2006/2007 навчальному році вивчення української (рідної) мови у 7—11 класах загальноосвітніх навчальних закладів здійснюватиметься за однією з двох програм, затверджених Міністерством освіти і науки України:
Рідна мова. 5-11 класи. Програма для загальноосвітніх навчальних заклaдів./ Автори Л. В. Скуратівський, Г. Т .Шелехова, В. І. Новосьолова. – К.: Шкільний світ, 2001.
Рідна мова: 5-11 клас. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. / Автор І. П. Ющук. – К.: Освіта, 2003.
Обидві програми, розраховані на реалізацію в одинадцятирічній школі, мають підручникове забезпечення майже в усіх класах; для тих класів, де підручник до програми відсутній, відповідне навчальне забезпечення готується до друку (наприклад, підручникове забезпечення програми І. П. Ющука в старшій школі).
Нова програма з української (рідної) мови, розрахована на використання у дванадцятирічній школі, має спільні й відмінні риси порівняно з попередніми: спільною є диференціація програмового змісту на чотири змістові лінії; водночас у кожній із змістових ліній є відмінності, які відрізняють їх у новій і попередній програмах і визначають тенденції змін у змісті програм і в процесі його засвоєння, у методиці вивчення шкільного курсу української (рідної) мови. Ці тенденції виявляються насамперед у тому, що мовна змістова лінія залишається основоположною за кількістю навчальних годин, які відводяться на її вивчення. Це зумовлюється тим, що лише системні знання про українську мову, які учні здобувають в основній школі, стають надійною базою для формування правописних умінь і навичок, а також для формування загальної мовної компетенції особистості, потрібної не лише на час навчання в школі, але й для стратегії вдосконалення власного мовлення упродовж усього життя.
З метою посилення розвивального впливу системних знань про мову на мовлення учнів, а також для подолання недоліків лінійного викладу мовних відомостей до нової програми введено новий структурний елемент – внутрішньопредметні зв’язки вивчення кожної навчальної теми з лексикою, фразеологією, пареміями, морфологією і синтаксисом, культурою мовлення і стилістикою, а також текстом. Їх реалізація передбачає систематичне збагачення словника учнів лексико-фразеологічними одиницями, вдосконалення граматичного ладу їхнього мовлення, піднесення майстерності користування мовними засобами, краще оволодіння текстотворчими вміннями. Завдяки цьому мовна змістова лінія за своїм функціональним призначенням зближується з мовленнєвою, що сприяє досягненню основної мети вивчення української мови в загальноосвітній школі – забезпечення належного рівня комунікативної компетенції особистості.
Внутрішньопредметні зв’язки можна реалізувати не лише у 5-6 класах, але й у наступних шляхом запозичення їх із нової програми. Таке запозичення не порушує логіки викладу мовної змістової лінії у 7-9 класах, але посилює її розвивальний вплив на мовлення учнів.
Тематичне оцінювання навчальних досягнень учнів зумовлює потребу процес вивчення кожної з тем курсу рідної мови розподіляти на три етапи:
1) мотиваційний, коли вчитель пояснює, задля чого вивчається певна тема, які знання мають бути засвоєні, які вміння й навички сформовані;
2) операційно-пізнавальний – основний етап, у процесі якого досягаються поставлені навчальні, розвивальні та виховні цілі й ведеться підготовка до завершального етапу;
3) контрольно-оцінний, яким завершується вивчення теми й одержуються об’єктивні дані про якість її засвоєння кожним учнем під час написання диктанту чи проведення тестової перевірки знань, умінь і навичок учнів. Задля оптимізації цього завершального етапу проводиться вивчення передового педагогічного досвіду з цього питання, який буде узагальнено й видано до початку нового навчального року в спеціальному методичному листі.
Зазначені дві змістові лінії (мовна й мовленнєва) є основними, які визначають безпосередній предмет навчання та його структуру, супроводжуються вимогами до навчальних досягнень учнів, кількістю годин, що виділяються на їх засвоєння, а дві інші (соціокультурна і діяльнісна) є допоміжними, спільними з іншими навчальними предметами, але не менш важливими, бо неможливо оволодіти культурою мовлення, не опанувавши основами національної і загальнолюдської культури, а також не виробивши рис культури мислення.
Вимоги до засвоєння змісту мовленнєвої і мовної змістових ліній є спеціальними. Саме вони містять критерії, за якими визначається рівень навчальних досягнень учнів із предмета. А вимоги до соціокультурної і діяльнісної змістових ліній мають загальний характер, що підпорядковується освітнім завданням перших двох змістових ліній, тому їх виконання контролюється опосередковано, через вимоги до засвоєння мовного і мовленнєвого компонентів змісту програми. Водночас володіння цими загальними вміннями й навичками є важливою умовою формування спеціальних компетенцій (мовної, мовленнєвої, комунікативної), умовою та показником загального особистісного розвитку учня.
Взаємозв’язок змістових ліній програми забезпечується завдяки визначенню двох тем, зв’язок між якими має бути якнайтісніший. Зокрема, поряд із мовною темою, яка вивчається протягом кількох уроків, зазначається соціокультурна, розрахована здебільшого на таку ж кількість навчальних годин. Мінімальним об’єктом дослідження стає система текстів, об’єднаних спільною темою, що вивчаються з кількох основних поглядів. При цьому вивчення мовної і соціокультурної тем може реалізуватися в кількох варіантах.
Перший варіант передбачає, що на кожному з кількох уроків учні знайомляться з текстом (чи текстами), в якому представлено один із аспектів соціокультурної теми, виявляють і вивчають у ньому мовні явища, пов’язані з мовною темою, а також знаходять у ньому незнайомі слова, фразеологізми, з’ясовуючи їх значення, поповнюючи свій лексико-фразеологічний запас, засвоюють пов’язані з обраною темою українські прислів’я, приказки, а також афоризми відомих культурних, політичних діячів України та інших країн світу.
Таким чином на кожному з уроків паралельно опрацьовуються мовна і соціокультурна теми, здійснюється робота над збагаченням мовлення учнів, над запобіганням лексичним, стилістичним, граматичним та іншим помилкам шляхом їх знаходження й усунення, що сприяє вдосконаленню мовленнєвої культури, а в кінці уроку одне з диференційованих за рівнем складності завдань передбачає виконання творчого завдання, в результаті якого складається невеликий за обсягом усний чи письмовий текст.
У кінці вивчення логічно завершеної мовної теми учні, підготувавшись упродовж кількох уроків до висвітлення соціокультурної теми, пишуть твір або готують усний виступ, що передбачає розв’язання певної проблеми, яка стосується котрогось із понять ієрархії вартостей – абсолютних, національних, громадянських, родинних чи особистісних. При цьому позитивним елементом уважається демонстрація у творі чи виступі засвоєних під час опрацювання логічно завершеної теми понять, мовних норм, лексико-фразеологічних одиниць, граматичних засобів тощо.
Варіант другий відрізняється від першого тим, що під час вивчення теми, розрахованої на 6—8 навчальних годин, на першому уроці вся увага звертається на ознайомлення лише з темою мовної змістової лінії з допомогою опорного конспекту, який відображає всі поняття і взаємозв’язки між ними чи правила теми. На наступних уроках первинне ознайомлення поглиблюється й закріплюється: робляться спостереження за вживанням вивченого в мовленні, виконуються вправи із стилістики і культури мовлення, проводиться підготовка до контрольної роботи. Паралельно учні знайомляться з певною соціокультурною темою, виявляють у ній проблему, збагачують своє мовлення мовними засобами, а на завершення виконують контрольну роботу комплексного характеру: пишуть диктант або проходять тестову перевірку, а також готують усний виступ, щоб взяти участь у диспуті, або пишуть творчу роботу, в якій намагаються розв’язати поставлену соціокультурну проблему.
Третій варіант подібний до першого за послідовністю вивчення теми мовної змістової лінії і відрізняється від нього тим, що об’єктом спостережень за функціонуванням мовного явища обираються уривки з тексту літературного твору, який вивчається одночасно на уроці української літератури. У такий спосіб здійснюється цілісна робота з розвитку мовлення учнів на уроках з обох навчальних предметів. Це дає змогу вчителям-словесникам ґрунтовніше підготувати учнів до усної чи письмової роботи творчого характеру, глибше ознайомивши з її проблемою, яку вони мають розв’язати, заощадити навчальний час, успішніше збагачувати їхнє мовлення лексико-фразеологічними і граматичними засобами. Окрім того, виховний вплив творчої роботи школярів, зміст якої перегукується з проблематикою літературного твору, буде потужнішим, оскільки такий зміст буде осмисленішим, і не останню роль тут відіграє естетичний вплив твору письменника.
У процесі реалізації соціокультурної змістової лінії актуальною залишається проблема національної самоідентифікації учнів, формування у них патріотизму, духовної культури, пов’язаних із вибором мови спілкування. Її розв’язання має здійснюватися шляхом засвоєння під час вивчення української мови й літератури та інших навчальних предметів національних, громадських, родинних та особистих цінностей, національних традицій, особливостей ментальності, виявлених в українській культурі.
У новій програмі послідовніше упроваджується комунікативно-діяльнісний принцип навчання мови, який передбачає, зокрема, широке застосування інтерактивних методів навчання, оптимальне поєднання фронтальної, групової та індивідуальної форм організації навчального процесу.
У формуванні й розвитку мовленнєвих умінь і навичок передбачається послідовніша робота над удосконаленням аудіювання (слухання-розуміння) шляхом використання спеціально підготовлених, цілеспрямованих (навчальних і контрольних) завдань з розвитку умінь слухати, розуміти, аналізувати й оцінювати усне висловлювання (його зміст, особливості побудови й мовного оформлення тощо), добору з прослуханої інформації тих її елементів, що потрібні для розв’язання комунікативних завдань.
Посилюється увага до вдосконалення говоріння, формування й розвитку вмінь та навичок монологічного і діалогічного мовлення як на спеціальних уроках, так і на уроках засвоєння мовної системи. Особливої уваги потребує навчання школярів діалогічного мовлення, зокрема, важливо вчити учнів вести діалог-бесіду на будь-яку актуальну тему, що її висуває життя. Для цього треба цілеспрямовано формувати такі вміння: а) добирати основну інформацію в процесі читання; б) формулювати власну думку з певної проблеми; в) обстоювати, аргументувати власні погляди; г) ставити проблемні запитання; ґ) володіти технікою уточнювальних запитань, доповнень; д) швидко переходити з теми на тему; е) дотримуватися норм українського мовленнєвого етикету тощо.
Одним із можливих і досить ефективних способів формування вмінь вести бесіду є розігрування діалогів на основі змісту вивчених літературних творів. Учням можна пропонувати розігрувати діалоги не лише в ролях персонажів одного твору і визначеного автором сюжету, але й персонажів різних творів, можливих, хоч і не здійснених їх сюжетних варіантів, а також діалоги героїв літературних творів, які долають часові відстані і стають співрозмовниками на уроках мови і літератури. Це сприятиме розвиткові уяви, творчих здібностей школярів, посиленню інтересу як до мови, так і до літератури, а також відіграватиме істотну виховну роль.
Значне місце займатиме робота з читання, спрямована на вироблення навичок виразного читання вголос, що передбачає його інтонаційну правильність, достатню швидкість, уміння виражати з допомогою темпу, тембру, гучності читання особливості змісту, стилю тексту, авторського задуму та ін. У цьому аспекті необхідна єдина послідовна система роботи як на уроках мови, так і літератури, тобто мають реалізуватися елементи інтеграції двох навчальних предметів.
Важливим аспектом навчання мови є формування навичок читання мовчки, практичне ознайомлення з його різновидами (ознайомлювальним, вивчальним, переглядовим). Школярі повинні навчитися читати мовчки незнайомий текст швидше, ніж уголос, розуміти і запам’ятовувати після одного прочитання його фактичний зміст, логічні відношення, закладені в тексті, розуміти його основну думку, позицію автора, сприймати зображувально-виражальні засоби прочитаного твору. Щоб виробити вміння відбирати смислову інформацію з прочитаних навчальних текстів, доцільно використовувати комплекс вправ з мовленнєвою спрямованістю, наприклад: визначити тему тексту; виділити в тексті головне і другорядне; поділити текст на закінчені змістові частини; знайти в тексті ключові речення; дібрати заголовки до виділених змістових частин; поставити запитання до окремих висловлювань; визначити основну думку кожного висловлювання; у кожному мікровисловлюванні виділити речення, яке максимально передає його зміст; виділити основні композиційні частини тексту; визначити проблемне запитання, яке постає на основі аналізу змісту тексту; сформулювати запитання до кожної змістової частини; скласти план і оформити його питальними, розповідними або називними реченнями та ін.
Удосконалюючи навички читання, учитель повинен поступово підводити учнів до розуміння того, що для кращого засвоєння інформації, для результативної роботи над матеріалом недостатньо лише прочитати текст. Усвідомлення, запам’ятовування значно покращиться, якщо використовувати план, тези, виписки, конспект. Формування в учнів уміння складати план, тези, конспект забезпечує певною мірою реалізацію діяльнісної змістової лінії чинної програми з рідної мови, зокрема школярі вчаться проводити аналіз і синтез, абстрагувати й узагальнювати, конкретизувати, розмежовувати головне і другорядне тощо.
Навчання рідної мови передбачає подальший розвиток навичок письма, написання робіт творчого характеру, серед яких усні й письмові перекази і твори різних типів, стилів і жанрів мовлення. При цьому оцінюється зміст і мовне оформлення (грамотність). Перекази і твори виступають як підготовчі вправи до оволодіння учнями важливими жанрами мовлення (конспект, реферат, доповідь, виступ на зборах, під час дискусії, рецензія тощо). Для активізації мовленнєвої діяльності школярів згідно із соціокультурною змістовою лінією передбачено надавати перевагу таким темам для створення самостійних висловлювань, які були б пов’язані з життєвим досвідом учнів, зацікавлювали б їх, викликали інтерес, прагнення поділитися думками, зближували реальну й навчальну мовленнєву діяльність, мали б виразне виховне спрямування тощо.
Заняття з української мови треба будувати так, щоб кожен із видів робіт виконував свою роль у формуванні певного комунікативного вміння, щоб учні успішно оволодівали і монологічним, і діалогічним мовленням, спираючись на знання про текст, стилі, типи, жанри мовлення, ситуацію спілкування, набували культури мовлення.
Особливої уваги потребує питання про вивчення української мови в п’ятому та шостому класах дванадцятирічної школи з огляду на об’єктивні труднощі впровадження в освітній процес інноваційної за своїми змістом та формою програми. Методичні рекомендації щодо вивчення української мови в 5 класі пропонувалися окремо минулого року (друк див., наприклад: Шабельникова Л., Глазова О. Методичні рекомендації щодо вивчення рідної (української) мови в 5 класі 12-річної загальноосвітньої школи.// Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2005. – №2. Дивослово. – 2005. – №5. – С. 31—33.; Українська мова та література. – 2005. – №16. – С. 3-4 та ін.). Учителеві, який починатиме працювати в шостому класі, слід звернути увагу насамперед на такі особливості вивчення української мови з дітьми цієї вікової групи.
Головна інформація з мовної змістової лінії, яка вивчатиметься протягом усього навчального року, – курс лексикології, словотвору, морфології (іменні частини мови); провідними принципами її освоєння є принцип системності, який передбачає системну організацію навчального матеріалу, виокремлення щонайтіснішого взаємозв’язку всіх аспектів мовної системи, комплексне вивчення мовних одиниць, явищ, понять, та принцип комунікативності, який передбачає створення умов для вивчення питань про сферу застосування мовних одиниць, теми, ситуації та провідні жанри комунікації, особливості функціонування мовних явищ у переломленні через них. Важливим для вчителя при розробці концепції та структури уроку вивчення нового матеріалу, повторення та систематизації (як і розвитку зв’язного мовлення, контролю абощо) є акцентування уваги шестикласників на тих мовних явищах у лексиці та морфології, які можна вважати проявом самобутності нашої мови, її неповторності й неподібності до інших мов, навіть близькоспоріднених (власне українська лексика й ідіоматика, унікальні словотворчі засоби, як демінутиви й пейоративи, а також моделі творення нових слів, своєрідні граматичні категорії, як кличний відмінок, тощо).
Як і в попередньому класі, у шостому лінгвістичний матеріал структурується з урахуванням потреби вивчення дітьми кожної вікової групи лексико-фразеологічних відомостей, збагачення їхнього мовлення новими одиницями цього рівня мовної системи та активізації відомих школярам слів і фразеологізмів. Робота над цим розділом програми має спрямовуватися на вивчення значень питомих та запозичених слів української мови, історії їхнього походження, особливостей побутування та поширення, стилістичної маркованості та її реалізації в процесі мовлення. Освоєння лексико-фразеологічного матеріалу мови має супроводжувати розгортання мовної та мовленнєвої ліній, органічно доповнювати їх, пов’язуватися своїм змістом та провідними формами з їхньою тематикою. Щільність зв’язку вивчення лексико-фразеологічних пластів мови з освоєнням інших розділів зумовлюється насамперед потребою сприйняття мови як цілісної системи, усвідомлення школярами зв’язків між лексикою й фразеологією та граматикою, орфографією, стилістикою. Учителеві слід пам’ятати, що вивчення цих одиниць не має обмежуватися тільки уроками, які безпосередньо присвячуються цій тематиці відповідно до вимог програми, засвоювати нові для себе слова та фразеологізми різних типів шестикласники мають на кожному уроці. Методика вивчення лексико-фразеологічних елементів мови має неодмінно враховувати специфіку цих одиниць, їхню різнорідність, строкатість у класифікуванні, як і вимогу їх насамперед функціонально-стилістичного опрацювання в школі.
Постійну закріпленість у програмі цього класу має також орфографічний напрям вивчення мови, який передбачає звернення до відомостей про правописне оформлення виучуваних мовних одиниць. Особливо значна увага правописному аспектові мови приділяється при вивченні словотвору й морфології, що відображає складність правописного оформлення одиниць цих рівнів мовної системи та важливість розвитку в дітей цього віку правописних навичок щодо їх відтворення на письмі. При вивченні іменних частин мови та повторенні відомостей про неіменні частини мови й службові слова засвоєнню особливостей їх написання слід приділяти не меншу увагу, ніж іншим складникам цілісної навчальної теми. Методика вироблення правописних навичок у шестикласників дещо відрізняється від форм роботи з дітьми попередніх вікових груп – уже більше можна використовувати можливості запам’ятовування правописних правил та здійснювати повторення теоретичного матеріалу з орфографії. Проте домінантними мають залишатися цікаві для дітей форми опрацювання таких складних, насичених відомостями розділів, як правописні теми.
Неодмінно супроводжує вивчення головного матеріалу мовної змістової лінії програми 6 класу також й інформація з фонетики та орфоепії, культури мовлення і стилістики, граматики (з постійним виокремленням роботи над засвоєнням головних понять теорії тексту), яка має вивчатися не ізольовано, а в тісному зв’язку з основними мовними темами, органічно вкраплюючись у них, переплітаючись із цими відомостями. На кожному уроці слід передбачити форми опрацювання цих відомостей і дібрати вправи, які закріплюють вироблення відповідних навичок їх використання на практиці.
Розвиток зв’язного мовлення шестикласників передбачає засвоєння теоретичних відомостей про мовлення (ситуація спілкування, текст, його структурні та функціональні особливості, стилі мовлення), яке має здійснюватися, як це й наголошується в чинній програмі, насамперед на практичному рівні. Теоретичні відомості використовуються під час вивчення офіційно-ділового стилю, його особливостей та жанрів, але й засвоєння цих відомостей має супроводжуватися активними формами навчання, що мотивується віковими особливостями шестикласників. Використовувані на уроках розвитку зв’язного мовлення рецептивні (аудіювання, читання) та продуктивні (говоріння, письмо) види мовленнєвої діяльності повинні гармонізуватися щодо кількості та пропорцій навчальних і контрольних їх форм (переважають поки що навчальні форми) й неодмінно узгоджуватися за своєю тематикою та методиками опрацювання з іншими змістовими лініями курсу мови.
За цією змістовою лінією активно має опрацьовуватися й інформація про український національний мовленнєвий етикет, культуру мовлення та мовної поведінки. У спектрі форм роботи над піднесенням культури мовлення шестикласників з’являються вправи на редагування, тобто усунення різнотипних мовленнєвих помилок із готових зразків мовлення – цілісного тексту або окремих речень і словосполучень.
Реалізація соціокультурної лінії в шостому класі здійснюватиметься за тими самими сферами відношень, що й у п’ятому. Учителеві слід враховувати головний принцип визначення цих сфер – особистісну зорієнтованість, яка передбачає звернення до таких тем і проблем, які будуть цікавими й приступними розумінню шестикласників, важливими в їхньому особистісному становленні й розвитку, а також фокусуватимуться через їхній життєвий досвід, звертатимуться до їхнього особистісного першоелемента. Загалом тематика висловлювань школярів, яка пропонується програмою для реалізації під час вивчення української мови, має орієнтовний характер, що мотивується потребою створення умов для вільної, нічим не обмежуваної методичної творчості вчителів, та виразно україністичне наповнення, яке потребує конкретизації в доборі текстів відповідного тематичного забарвлення для роботи на уроці, використанні відповідного ілюстративного матеріалу при вивченні лінгвістичної теорії, відповідної тематичної спрямованості в матеріалах тренувальних вправ та завдань творчих робіт. Єдина тема висловлювання, яка реалізується на уроці української мови, має не тільки узгоджуватися з програмовими вимогами, але й сприяти формуванню національної свідомості школярів, плекати їхні патріотичні почуття, розширювати межі їхнього світогляду. Такий підхід призвичаюватиме дітей до цілісності сприйняття навчального матеріалу з мови, закріплюватиме в них розуміння того, що мова завжди втілюється в активних формах, реалізується в конкретній мовленнєвій діяльності, а не існує в переліку абстрактних теоретичних узагальнень.
Час, який відводиться на вивчення української (рідної) мови в кожному класі, зазначається в чинних програмах. В умовах значного скорочення навчальних годин, які виділяються на вивчення української (рідної) мови, й одночасного ускладнення її шкільного курсу, зростання вимог до знань і вмінь учнів та побільшення завдань, які покладаються на словесника, учителям для якісного освоєння учнями програми та вироблення передбачених Державним стандартом умінь і навичок слід більше використовувати ресурс варіативної частини навчального плану та можливість поділу класів на групи, гарантовану законодавчо й забезпечувану кадрово та фінансово (наказ Міністерства освіти і науки України від 20.02.2002 року № 128 «Про затвердження Нормативів наповнюваності груп дошкільних навчальних закладів (ясел-садків) компенсуючого типу, класів спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів), груп подовженого дня і виховних груп загальноосвітніх навчальних закладів усіх типів та Порядку поділу класів на групи при вивченні окремих предметів у загальноосвітніх навчальних закладах», додаток 2, пп. 2, 5, 11; друк див., наприклад: Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. – 2002. – № 8. – С. 3—6.).
Значною мірою успішність вивчення української мови в загальноосвітній школі залежить від вдало дібраного навчально-методичного забезпечення (підручники та посібники, наукова й методична література, робочі зошити тощо). Підготовлене протягом останніх років та пропоноване до використання в освітньому процесі навчально-методичне забезпечення шкільного курсу української мови відкриває перед учителем можливості добору літератури з урахуванням навчальних можливостей школярів, головних напрямів реалізації освітньої концепції школи, власних педагогічних, методичних та лінгвістичних поглядів. Працюючи в кожному з класів, учитель має змогу вибрати з кількох пропонованих навчальних та методичних видань такі, що найбільше відповідають згаданим вище показникам.
Однією з важливих передумов якісної роботи вчителя є його зорієнтованість у навчальній літературі з предмета й уміння дібрати та ефективно використати її зразки, вибудувати цілісну систему роботи учнів із підручником на уроці та позаурочно відповідно до головних методолого-методичних принципів, закладених у ній. Вивчення української (рідної) мови в п’ятих класах загальноосвітніх навчальних закладів у 2006/2007 навчальному році здійснюватиметься за одним з підручників, затверджених Міністерством освіти і науки України:
Глазова О. П., Кузнецов Ю. Б. Рідна мова: Підручник для 5 класу загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Педагогічна преса, 2005. – 288 с.;
Єрмоленко С. Я., Сичова В. Т. Рідна мова: Підручник для 5-го класу. – К.: Грамота, 2005. – 240 с.;
Заболотний О. В., Заболотний В. В. Рідна мова: Підручник для 5-го класу загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Навчальна книга, 2005. – 288 с.
Кожна з цих навчальних книжок є самобутнім зразком підручникотворення, неповторна у своєму змісті та своїй структурі й відмінна оформленням, оскільки спирається на самобутню дидактичну концепцію, реалізує комплекс оригінальних методичних ідей. Ці підручники розроблено з урахуванням найголовніших сучасних тенденцій у вітчизняній лінгводидактиці, з опертям на найновіші здобутки науки й культури, відповідно до освітніх стандартів та чинної програми. Змістом наведених лінгвістичних та культурологічних відомостей, системою вправ на закріплення знань, формування мовленнєвих умінь і навичок, апаратом організації роботи (запитання й завдання), ілюстративними та довідковими матеріалами ці підручники сприяють формуванню мовної особистості школяра, виробленню в нього основ володіння рідною мовою, які розвиватимуться, збагачуватимуться та поліпшуватимуться в процесі подальшого навчання. Ваговиту представленість у згаданих підручниках мають українознавчий аспект вивчення мови, її інтегрування з іншими навчальними дисциплінами, особистісна зорієнтованість навчання, виявлені в доборі текстів та іншого лінгвістичного матеріалу відповідної тематики. Учитель-словесник відповідно до власних педагогічних поглядів та професійних можливостей і відповідно до специфіки закладу освіти та навчальних можливостей школярів добирає один із затверджених Міністерством освіти і науки України підручників для безпосередньої роботи зі школярами.
Більшість підручників з української (рідної) мови, рекомендованих Міністерством освіти і науки України до використання в п’ятому класі, супроводжуються навчально-методичними комплектами, в яких у конкретних методичних формах реалізовано головні дидактичні принципи, відображені в підручниках. Використання цих комплектів допоможе вчителеві повніше реалізувати закладені в програмовій та підручниковій літературі методологічні принципи й методичні ідеї, вдосконалити й урізноманітити систему опрацювання матеріалу, піднести рівень своєї фахової діяльності на якісно вищий щабель.
Так, наприклад, підручник з рідної мови для п’ятого класу
О. П. Глазової та Ю. Б. Кузнецова доповнюється універсальним посібником для вчителя цих авторів (Глазова О. П., Кузнецов Ю. Б. Уроки рідної мови в 5 класі. – К.: Освіта України, 2005. – 224 с.; 2-е видання – 2006. – 416 с.), у якому вміщено орієнтовне календарно-тематичне планування, плани-конспекти уроків, завдання для тематичних атестацій, тексти для навчальних та контрольних форм роботи, зразки роздаткового матеріалу, ґрунтовні методичні рекомендації щодо використання сучасних методик роботи з підручником. Розвиток зв’язного мовлення школярів, які навчаються за підручником згаданих авторів, доцільно здійснювати за посібником: Глазова О. П. Кольорове слово. Зведений комплект з розвитку зв’язного мовлення. 5 клас. – Х.: Веста, 2005. – 112 с. У посібнику на високому рівні методичної культури й відповідно до головних вимог щодо реалізації мовленнєвої змістової лінії чинної програми до всіх навчальних занять з розвитку зв’язного мовлення п’ятикласників підготовлено теоретичний та дидактичний матеріал, який вибудовується в струнку й оригінальну систему вироблення мовленнєвих навичок учнів шляхом виконання вправ і різноманітних творчих завдань. Комплект супроводжується посібником для вчителя, де розроблено конспекти уроків з розвитку зв’язного мовлення: Глазова О. П. Кольорове слово. Посібник для вчителя. 5 клас: Додаток до зведеного комплекту з розвитку зв’язного мовлення. – Х.: Веста, 2005. – 48 с.
Приблизно таке саме змістове наповнення має та подібне функціональне навантаження виконує навчально-методичний комплект, який супроводжує підручник з рідної мови авторів
С. Я.Єрмоленко та В. Т.Сичової. Цей комплект утворюють такі видання: Ожигова О. В. Рідна мова. Книга для вчителя: календарне планування та розробки уроків. 5 клас. – К.: Грамота, 2005. – 272 с.; Коваленко Л. Т. Рідна мова. 5 клас: Тематичне оцінювання. Зошит. – К.: Грамота, 2005. – 144 с.; Єрмоленко С. Я. Рідна мова. Мова і розмова: Зошит із зв’язної мови.
5 клас. – К.: Грамота, 2005. – 104 с.
Вивчення української (рідної) мови в шостих класах загальноосвітніх навчальних закладів здійснюватиметься за одним з підручників, затверджених Міністерством освіти і науки України; авторами цих навчальних книжок є: Глазова О. П., Кузнецов Ю. Б. (видавництво «Педагогічна преса»), Єрмоленко С. Я., Сичова В. Т. (видавництво «Грамота») та ін. Нині ці підручники готуються до друку в згаданих видавництвах. До кожного з-посеред них розробляється також і відповідне навчально-методичне забезпечення, яке становитиме разом із ним цілісний навчально-методичний комплект, що допоможе налагодити вивчення мови на вищому рівні.
Виробити цілісну й ефективно працюючу систему оцінювання навчальних досягнень учнів 5—6 класів з української мови великою мірою вчителеві-словеснику допоможуть підготовлені видавництвом «Навчальна книга» посібники «Зошит для оцінювання навчальних досягнень учнів з української мови. 5 клас» та «Зошит для оцінювання навчальних досягнень учнів з української мови. 6 клас» (автори обох видань – О. В. Заболотний, В. В. Заболотний), які мають схвалення Міністерства освіти і науки України. Видання призначені для виконання контрольних робіт з української мови, передбачених чинною програмою, зокрема тестування, аудіювання, читання мовчки, диктантів, переказів, творів. Використання цих посібників створюватиме належні умови для проведення контрольного оцінювання навчальних досягнень учнів, а також сприятиме об’єктивності, чіткості, прозорості оцінювання, значно полегшуватиме роботу вчителя щодо підготовки та проведення контрольних робіт з мови.
Перелік основної науково-методичної літератури, яку можна рекомендувати вчителеві-словеснику, що працюватиме в п’ятому класі, міститься в бібліографічному покажчику «Перехід загальноосвітньої школи на 12-річну систему навчання» (друк див., наприклад: Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2006. – №1. – С.137–143; Дивослово. – 2006. – №4. – С. 60–61. У покажчику наведено дані про джерела, у яких друкувалися програми з української мови, подано бібліографічні довідки про підручники, які використовуватимуться в навчальному процесі, описано склад навчально-методичних комплектів до них, названо найцікавіші методичні матеріали, що друкувалися у фаховій пресі. Такий самий бібліографічний покажчик готується й для вчителів, що працюватимуть за новою програмою в шостому класі.
На допомогу вчителеві української мови підготовлено збірник довідкових матеріалів «Книга вчителя української мови та літератури» (Х.: Торсінг плюс, 2006.), у якому містяться чинні нормативно-правові акти вищих органів влади України, Міністерства освіти і науки України в галузі загальної середньої освіти, що регулюють вивчення цього предмета в школі, методичні матеріали, що сприяють ефективному налагодженню його викладання.
В умовах поступового переходу старшої школи до профільного навчання актуально звучить проблема якісної розробки та наповнення системи вивчення української мови як профільного предмета в класах філологічного профілю та визначення ступеня її представленості як окремої навчальної дисципліни в профілях інших спеціалізацій. Профільна спрямованість вивчення української мови насамперед проявляється в тому, що здійснюється диференціація головних завдань освоєння цього предмета в клaсах різних спеціалізацій. У класах філологічного профілю рідна мова освоюється одночасно як предмет вивчення та засіб навчання, що зумовлює своєрідність побудови змісту навчання та добір відповідних форм його реалізації. Курс мови в класах філологічного профілю містить розширені відомості із загального мовознавства, у ньому здійснюється послідовна реалізація принципу історизму шляхом упровадження методично та науково адаптованих, приступних для розуміння учнями етимологічних матеріалів, він супроводжується використанням завдань дослідницько-пошукового характеру, за допомогою яких формуються вміння самостійно здобувати нові знання, працювати з науковою та довідковою літературою різних жанрів. Загалом поглиблений курс вивчення української мови має стимулювати інтерес старшокласників до слова, створювати належні умови для його щонайглибшого осягнення, сприяти розвитку філологічного мислення майбутніх фахівців-мовників. Також слід зауважити, що поглиблений курс української мови не повинен обмежуватися засвоєнням лише додаткової інформації про мову теоретичного характеру, а вибудовуватися з паралельним поглибленням і вдосконаленням мовленнєвої підготовки школярів, не передбачати самого лишень побільшення обсягів засвоюваного учнями теоретичного матеріалу, а створювати умови для вироблення відповідних практичних навичок з мови, уміння використовувати набуті знання в практичній мовленнєвій діяльності.
У класах нефілологічного профілю українська мова є насамперед засобом освоєння матеріалу інших навчальних дисциплін, мета її вивчення в класах такого типу – дати знання про мову, її виражально-зображальні ресурси, красу й багатство, структуру й форми їх прояву, ознайомити учнів із основами культури мовлення, головними літературними нормами, дати їм уявлення про мовлення як засіб ефективного спілкування, сформувати вміння й навички ділової комунікації, виробити риси красномовства. Тому в класах нефілологічних профілів при вивченні мови на перший план виходить його комунікативна спрямованість, побільшення лексико-фразеологічного запасу учнів, освоєння ними особливостей наукового та офіційно-ділового стилів мовлення, зорієнтованість у сфері укладання ділових паперів тощо.
Згадані вище особливості вивчення української мови в умовах різнопрофільності і слід реалізовувати вчителеві-мовнику. Особливої уваги заслуговує вивчення мови в класах філологічного профілю, оскільки саме їхні випускники в майбутньому характером своєї життєдіяльності будуть так чи інакше пов’язані зі словом.
Елементи допрофільної підготовки школярів з філологічних предметів, зокрема з української мови, можуть мати представленість уже в 5-7 класах і здійснюватися за рахунок, по-перше, активного використання варіативної частини Типового навчального плану (тобто шляхом збільшення кількості навчальних годин, які відводяться на вивчення мови), а по-друге, шляхом упровадження в навчальний процес системи додаткової роботи школярів з української мови (гурткова робота, проведення факультативних занять, здійснення наукових досліджень, реалізація проектів мовної тематики тощо). У 8—9 класах ступінь використання варіативної складової навчального плану має значно зрости за рахунок впровадження факультативних курсів, що зміцнюватимуть філологічну підготовку школярів, озброюватимуть їх фаховою термінологією та методикою здійснення мовознавчого дослідження. Велику роль у процесі професійної зорієнтованості школярів цього віку, у набутті ними чіткіших уявлень про майбутній фах, його специфіку та професіограму спеціаліста з цього фаху, у закладенні основ найголовніших фахових навичок відіграє й керована та спрямовувана вчителем самостійна робота школярів (науково-дослідницька діяльність, опрацювання додаткової літератури, підготовка проектів, участь у різнорівневих змаганнях, конкурсах літературної творчості тощо).
Згідно з Типовими навчальними планами для профільного навчання на ІІІ ступені загальноосвітніх навчальних закладів, затвердженими наказом Міністерства освіти і науки України № 306 від 20 травня 2003 року, на вивчення української мови в загальноосвітніх навчальних закладах має відводитися така кількість годин:   

Профіль    10    11
Універсальний    2    2
Філологічний    2 (+3)    2 (+3)
Спортивний    2    2
Фізико-математичний    2    2
Природничий    2    2
Технологічний    2    2
Суспільно-гуманітарний    2    2
Художньо-естетичний    2    2

Вивчення української мови (рідної) в профільних філологічних класах та в системі поглибленого вивчення цього предмета у 2006-2007 навчальному році здійснюватиметься за програмою, затвердженою Міністерством освіти і науки України: Рідна мова. 8–11 класи. / Автор В. Тихоша. – К.: Педагогічна преса, 2004. – 56 с.
Програму укладено з розрахунку вивчення української (рідної) мови протягом чотирьох годин на тиждень. Типові навчальні плани для профільного навчання на ІІІ ступені загальноосвітніх навчальних закладів передбачають відведення в класах філологічного профілю на вивчення української мови до п’яти годин на тиждень, з яких дві є мінімально обов’язковими. Ясна річ, забезпечити поглиблене вивчення мови (як і будь-якого іншого предмета шкільного курсу) протягом двох годин неможливо, тож опанування цієї навчальної дисципліни потребує більшого часового ресурсу, ніж мінімально передбачені Типовим навчальним планом дві години. Кількість годин визначається рішенням адміністрації навчального закладу відповідно до освітньої концепції і конкретних завдань навчального закладу, часового ресурсу, кадрового й навчально-методичного забезпечення, запитів дітей на допрофесійну підготовку. Якщо вчитель має змогу зреалізувати весь часовий ресурс, передбачений Типовим навчальним планом, то йому слід, ураховуючи безпосередні умови його професійної діяльності (рівень навчальних можливостей школярів, навчально-методичне забезпечення тощо), модифікувати чинну програму для поглибленого вивчення української мови, відводячи більшу кількість навчального часу на освоєння школярами важливіших, на його думку, тем, розвиток зв’язного мовлення, проведення та аналіз контролю за навчальними досягненнями учнів.
Програма має навчально-методичне забезпечення в усіх класах. Можливим також у класах поглибленого вивчення української (рідної) мови є й використання підручників, які реалізують базову програму універсального профілю; за таких умов самий процес поглиблення вивчення предмета має здійснювати безпосередньо вчитель, змінюючи шляхом ускладнення зміст і форму представлених у ньому навчального матеріалу, системи завдань та ін.
Вивчення української мови як профільної дисципліни в класах філологічної спеціалізації неодмінно має супроводжуватися засвоєнням спецкурсів (курси профільного доповнення). Ці курси сприяють кращому засвоєнню школярами основного курсу української мови, зміцненню навичок аналізу різних мовних явищ, підвищують рівень мовного чуття дітей, формують їхні комунікативні компетенції. Вони покликані поглиблювати філологічну підготовку школярів, розширювати їхню лінгвістичну ерудицію, забезпечувати досконаліше володіння мовою, готувати учнів до кращого сприйняття наукових курсів у вищій школі. За їхньою допомогою розвиваються творчі здібності учнів, зростає частка самостійної, індивідуальної, диференційованої навчальної роботи, якнайповніше враховуються здібності кожного школяра.
Для класів профілю української філології філологічного напряму це можуть бути такі предмети, як літературне редагування, основи журналістики, історія української мови, психолінгвістика, соціолінгвістика, основи науки про мову, риторика, зв’язки з громадськістю, ділове українське мовлення, техніка української мови, методика викладання української мови тощо. Деякі з-поміж них мають надпрофільне значення, тому можуть використовуватися й в інших (суміжних) профілях (наприклад, основи науки про мову, риторика, соціолінгвістика, психолінгвістика, зв’язки з громадськістю – у профілі іноземної філології, риторика, зв’язки з громадськістю, ділове українське мовлення – в будь-якому профілі тощо). Повний комплект профільних програм з української мови та літератури, програм спецкурсів та факультативів готується до друку видавництвами «Педагогічна преса» та «Шкільний світ».
Як спецкурси, що складають профільне доповнення змісту з української філології, на 2006/2007 навчальний рік пропонуються такі предмети:
курс «Основи журналістики» (автор В. М. Владимиров) розрахований на вивчення протягом одного року (з розрахунку одна година на тиждень) і в системі допрофільної підготовки призначений для учнів 9 класів, які прагнуть пов’язати своє майбутнє з журналістикою; курс знайомитиме школярів із основами журналістської діяльності, різними журналістськими професіями, історією виникнення й розвитку цього фаху, головними його засадами й законами;
курс «Основи журналістики» (автор Т. В. Нікішина) розрахований на вивчення протягом двох років у 10–11 класах (1 година на тиждень) і покликаний наблизити школярів до майбутнього фаху, зорієнтувати в термінології, головних поняттях, професійних особливостях праці журналіста, її завданнях і можливостях;
курс «Літературне редагування» (автор О. М. Сьомочкіна) розрахований на вивчення протягом двох років (з розрахунку 1 година на тиждень) і призначений для засвоєння школярами теоретичних основ літературного редагування тексту та вироблення відповідних практичних умінь;
курс «Основи науки про мову» (автор О. В. Заболотний) розрахований на вивчення протягом двох років (10–11 класи) і покликаний зорієнтувати школярів у теоретичній лінгвістиці, головних поняттях і термінах науки про мову, у найважливіших мовознавчих ученнях і теоріях, у доробку найвизначніших лінгвістів світу та України;
курс «Зв’язки з громадськістю» (автори Г. М. Сагач, І. Г. Єрмаков) має вивчатися протягом двох років (10–11 класи) і призначений для розвитку комунікативної сфери школярів, вироблення у них навичок налагоджувати суспільний діалог, взаємодію з соціумом та його сегментами відповідно до завдань професійної діяльності;
курс «Лінгвістичний аналіз тексту» (автор В. Л. Федоренко) розрахований на вивчення протягом одного року в 10 класі й покликаний озброїти школярів філологічної спеціалізації методикою поглибленого аналізу структурно-змістових особливостей тексту, комплексного дослідження його мовних особливостей;
курс «Прикладна лінгвістика» (автор М. О. Вінтонів) розрахований на вивчення протягом двох років (10–11 класи) та спрямовується на озброєння школярів філологічної спеціалізації методикою лінгвістичних досліджень, термінологією мовознавчої науки, інформацією про головні напрями вивчення мови.
Програми факультативних курсів (курсів за вибором), пропоновані Міністерством освіти і науки України, відображають увесь спектр філологічної тематики на сучасному етапі розвитку науки про мову, спрямовані на поглиблення мовної поінформованості учнів, вироблення у них наукового погляду на мовні явища, навичок активного володіння нею, термінологією та понятійним апаратом її глибокого вивчення. За призначенням їх можна поділити на дві групи: призначені для використання виключно в класах філологічного профілю та класах поглибленого вивчення української мови і призначені до використання в класах будь-якої спеціалізації та профільності, зокрема й філологічної. З факультативів першого різновиду на 2006/2007 навчальний рік пропонуються такі курси:
факультативний курс «Лексика української літературної мови» (автор В. Л. Федоренко) призначений для вивчення в 10 класі філологічного профілю й покликаний зорієнтувати школярів у головних поняттях та термінологічній системі лексикології, докладно ознайомити школярів із словом як мовною одиницею, особливостями його значення, походження та функціонування;
факультативний курс «Фразеологія української літературної мови» (автор В. Л. Федоренко) призначений для вивчення в 11 класі філологічного профілю й покликаний орієнтувати школярів філологічної спеціалізації в історії становлення та розвитку фразеологічного фонду української мови, типології та семантико-структурних особливостях українських фразеологізмів, головних джерелах їх походження;
факультативний курс «Синтаксичний і змістовий аналіз речення» (автор І. П. Ющук) призначений для вивчення в 10 (11) класі філологічного профілю й покликаний зміцнювати теоретичну поінформованість школярів щодо особливостей будови та змісту головної одиниці синтаксичного рівня мовної системи;
факультативний курс «Лінгвістичний розбір» (автор Н. М. Поправко) призначений на вивчення в класах філологічної спеціалізації, розрахований на проведення з учнями 11 класу й покликаний систематизувати й узагальнити знання та зміцнити практичні мовні навички старшокласників на завершальному етапі вивчення української мови, комплексно повторити важливі фахові відомості про найголовніші одиниці різних рівнів мовної системи, закріпити в учнів філологічної спеціалізації понятійний апарат лінгвістичної науки;
факультативний курс «Культура мовлення і стилістика української мови» (автор М. І. Пентилюк) проводитиметься у 8-9 класах (з розрахунку 1 година на тиждень) й поглиблюватиме у школярів знання про мову, її структуру й багатства виражальних засобів, формуватиме вміння й навички вільного користування нормами літературної мови та конструювання висловлювань того чи іншого стилю й жанру в усній і писемній формах;
факультативний курс «Стилістика української мови» (автор
О. М. Авраменко) розрахований на вивчення у 10-11 класах, проводиться з розрахунку 1 година на тиждень і покликаний поглибити знання учнів про мову й мовлення, спілкування, норми літературної мови, стилі мовлення та їхні ознаки, розкривати багатство виражальних засобів мови на всіх її рівнях і виробляти вміння їх використовувати;
факультативний курс «Крилаті слова в українській мові» (автор В. Л. Федоренко) пропонує до вивчення матеріал про становлення й формування складу крилатих слів української мови, типологію цих одиниць, особливості значення й форми, побутування в мові. Курс розрахований на учнів 9 класу, його часовий формат – 1 година на тиждень;
факультативний курс «Синтаксис української літературної мови» (автор С. І. Єрмоленко) розрахований на вивчення протягом двох років і даватиме школярам поглиблену інформацію про синтаксичний рівень мовної системи, його одиниці, характер зв’язків і взаємодії між ними, структурно-змістові особливості та форми побутування;
факультативний курс «Ділове українське мовлення» (автор О. П. Оперчук) розрахований на вивчення протягом одного року в 10 (11) класі (35 годин на рік) і має на меті навчити школярів особливостей усного й писемного спілкування за офіційних обставин, сформувати у них практичні вміння складати й оформлювати найпоширеніші види ділових паперів. Курс вивчається протягом 35 на рік (з розрахунку 1 година на тиждень) і може використовуватися в класах будь-якої профілізації, насамперед філологічної (друк див.: Методичні діалоги. – 2006. – № 3. – С.14-21.);
факультативний курс «Основи риторики» (автори О. П. Глазова, Ю. Б. Кузнецов) пропонуватиметься до використання в 10 (11) класі й передбачатиме глибше ознайомлення школярів із основами риторики, її законами, головними видами та жанрами промов, їхніми структурними компонентами, особливостями складання та виголошування тощо.
Найцікавіші та найперспективніші курси другого різновиду (тобто призначені до використання в класах філологічної та нефілологічної спеціалізації й покликані зацікавлювати школярів вивченням української мови, підносити їхню загальну поінформованість у мовній царині) це:
факультативний курс «Основи красномовства» (автор А. П. Булачек) пропонуватиметься до використання в 5–11 класах з часовим форматом 1 година на тиждень і спрямовуватиметься на формування риторичної особистості з високим рівнем комунікативної, мисленнєвої, національно-мовної культури;
факультативний курс «Орфографія в комплексі з іншими розділами науки про мову» /9–10 класи/ (автор Д. Даналакі) розгортає перед школярами синкретичні відомості про правописну систему української мови, сприяє закріпленню в них орфографічних навичок;
факультативний курс «Орфоепія і культура мовлення» /8–9 класи/ (автор Т. Г. Дем’янова) знайомитиме учнів із головними імперативними та диспозитивними орфоепічними нормами української мови, сприятиме виробленню в них навичок літературної вимови й формуванню нормативної дикції;
факультативний курс «Мовленнєвий етикет» (автор В. В. Синюта) вивчатиметься у 5–9 класах, сприятиме побільшенню поінформованості школярів щодо ключових питань української національної деонтології, привчатиме їх до культури поводження в різних ситуаціях спілкування;
факультативний курс «Українська мова: курс довузівської підготовки» /8–11 класи/ (автор Н. В. Старунська) розрахований на поглиблення обізнаності школярів щодо шкільного курсу української мови в системі довузівської підготовки;
факультативний курс «Лексика української мови» (автори О. П. Гла-зова, Ю. Б. Кузнецов) розрахований на вивчення протягом одного року у 8 класі й має на меті поглиблення у школярів знань про лексичну систему української мови, шляхи її становлення та розвитку, її головні поняття й одиниці, характер зв’язків між її компонентами (друк див.: Методичні діалоги. – 2006. – № 1. – С.13–18.);
факультативний курс «Українська фразеологія» (автори О. П. Глазова, Ю. Б. Кузнецов) розрахований на вивчення протягом одного року у 8 класі й має на меті глибше порівняно з базовою програмою ознайомити школярів із складниками фразеологічного фонду української мови, їхніми семантико-структурними різновидами, генезою фразеологічної системи української мови (друк див.: Методичні діалоги. – 2006. – № 2. – С.12–18.);
факультативний курс «Українська лексикографія» (автор М. І. Сиротюк) розрахований на вивчення протягом одного року в 9 класі (з розрахунку одна година на тиждень) й має на меті поглиблення знань школярів про історію становлення та розвитку українського словникарства, ознайомлення їх із головними типами словників, правилами їх використання (друк див.: Методичні діалоги. – 2006. – № 4. );
факультативний курс «Словотвір і морфеміка української мови» (автор М. І. Радишевська) розрахований на вивчення в 10 класі (1 година на тиждень) і спрямований на поглиблення знань школярів про словотвірний рівень мовної системи, його одиниці, найпродуктивніші моделі творення слів в українській мові, найпоширеніші словотвірні елементи та засоби;
факультативний курс «Ділове українське мовлення» (автор С. П. Левицька) може вивчатися в класах будь-якої спеціалізації, розрахований на проведення щотижня (1 година) та сприятиме глибшому засвоєнню учнями відомостей про офіційно-ділове мовлення, головні жанри діловодства та правила оформлення найпоширеніших ділових паперів.
Деякі факультативні курси та курси за вибором мають повне навчально-методичне забезпечення (див., наприклад: Оперчук О. Українське ділове мовлення: Програма. Календарне планування. Плани-конспекти. 10–11 класи. – К.: Любисток, 2004. – 160 с.). Для більшості з таких курсів навчально-методичне забезпечення розробляється й готується до друку, друкуватиме ці матеріали, як і самі програми, також і фахова преса.
Вивчення української мови в класах інших (нефілологічних) профілів здійснюється за програмою універсального профілю, що мотивується потребою глибокого засвоєння шкільного курсу мови кожною дитиною незалежно від її професійних пріоритетів. Навчально-методичне забезпечення вивчення предмета також має універсальний характер, тобто підручникова та методична література з української мови, рекомендована до використання в навчальному процесі Науково-методичною комісією Міністерства освіти і науки України, є надпрофільною й може ефективно використовуватися в класах будь-якої спеціалізації. Учителеві при вивченні мови в класах нефілологічного профілю варто враховувати життєві та професійні зацікавлення школярів і наповнювати уроки пов’язаним із ними тематичним матеріалом. Наприклад, у класах природничого профілю текстуальний матеріал для реалізації змістових ліній уроку варто добирати насамперед із наукової та науково-популярної літератури про розмаїтий світ природи, життя людини як біологічного об’єкта, про життєдіяльність видатних природознавців України і світу тощо, оскільки це розширюватиме дофахову підготовку учнів, сприятиме побільшенню їхньої зорієнтованості в предметах обраного циклу. Те саме стосується й інших профілів. Проте фахова тематика не повинна повністю витіснити інші теми, цікаві для дітей та важливі для їхнього гармонійного, всебічного розвитку.
Останнім часом в освітньому просторі України все більше з’являється навчальних закладів, які обирають головною спеціалізацією поглиблене вивчення української мови. Поки що, на жаль, ні програмового, ні підручникового забезпечення якісного функціонування цих освітніх установ, ні методичних рекомендацій щодо поглибленого вивчення української мови не розроблено. Міністерство освіти і науки України створило робочу групу вчителів-словесників та науковців-методистів, які готуватимуть відповідні матеріали (науково-методичний керівник і координатор проекту – завідувач кафедри методики навчання української мови, кандидат педагогічних наук, доцент О. П. Глазова).
На сучасному етапі розвитку освітньої системи велика увага приділяється особистісній зорієнтованості навчально-виховного процесу, створенню ефективної системи плекання, розвитку та якнайповнішої реалізації природних здібностей школярів, зокрема здібностей мовно-літературних. В українській освіті склалися багаті традиції розвитку природного потенціалу філологічно обдарованих школярів. Головні завдання, напрями, форми й методи роботи з філологічно обдарованими школярами визначено й схарактеризовано у відповідних методичних рекомендаціях Міністерства освіти і науки України, які друкуватимуться до початку нового навчального року у фаховій пресі словесників. Робота в цьому напрямі повинна мати системний характер, здійснюватися продумано й послідовно, закріплювати філологічні пріоритети розвитку талановитих школярів.
В умовах активного впровадження системи зовнішнього оцінювання навчальних досягнень учнів учителям української мови та літератури слід пожвавити роботу з відпрацювання у школярів навичок виконання тестових завдань різної форми й різного ступеня складності, широко практикувати тестування як навчальний прийом та контрольну форму перевірки знань, умінь і навичок школярів.
Тести – давно відома й практикована форма перевірки навчальних досягнень учнів, щодо її використання накопичено чималий методичний досвід, але поки що сама методична підготовка вчителів із техніки використання тестів перебуває на порівняно низькому рівні. До того ж відсутність якісних стандартизованих тестів породжує безсистемність у їх використанні й недооцінку в навчально-виховному процесі. Проте водночас тестові завдання мають суттєві переваги над іншими формами контролю: вони високотехнологічні, можуть розроблятися, проводитися й перевірятися з використанням комп’ютерної техніки, потребують порівняно невеликих часових ресурсів для проведення та перевірки, порівняно нескладні в проведенні, що дає змогу вивільнити час для інших видів роботи, дозволяють учителеві динамічно визначити рівень засвоєння учнями нового матеріалу та відповідно корегувати його. Як порівняно нова й сучасна освітня технологія тести активізують пізнавальну діяльність школярів, а найголовніше – саме за їхньою допомогою процес перевірки навчальних досягнень учнів стає значно об’єктивнішим й убезпечується від суб’єктивної думки вчителя або іншого перевіряльника. Остання перевага тестів над іншими формами контролю є найсуттєвішою, оскільки й учні, і їхні батьки, і керівники навчальних закладів між усіма іншими вимогами до оцінювання на перше місце ставлять саме його об’єктивність.
Тести однаковою мірою надаються до використання при здійсненні поточного, тематичного та підсумкового контролю, можуть пропонуватися учням із різними навчальними можливостями, тобто передбачати градацію завдань за ступенем складності, мати творче спрямування.
Підготовку школярів до виконання тестових завдань з української мови слід здійснювати насамперед за моделями, пропонованими Українським центром оцінювання якості освіти (друковані матеріали УЦОЯО див., наприклад: Зовнішнє оцінювання з української мови. Інформаційні матеріали. – К.: УЦОЯО, 2006. – 40 с.; вичерпну інформацію про становлення й удосконалення системи тестування навчальних досягнень учнів, головні напрями діяльності та конкретні напрацювання згаданого центру, типологію й конкретне наповнення завдань та результати їх виконання учнями різних загальноосвітніх навчальних закладів України можна одержати на офіційному сайті УЦОЯО за адресою: www.ukrtest.org). Ці моделі розроблено відповідно до вимог Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти, вони охоплюють усі головні напрями мовної освіти школярів та репрезентують усі розділи чинної програми, передбачають виконання звичних для них різнотипних завдань. Вони вибудовуються за кількома напрямами:
завдання на перевірку рівня засвоєння школярами лінгвістичної змістової лінії чинної програми (оволодіння граматичними засобами, нормами літературної мови, правилами орфографії та пунктуації, вироблення вмінь розпізнавати, аналізувати, порівнювати, групувати й класифікувати мовні явища, визначати певні граматичні категорії, розрізнювати правильні та помилкові випадки слововживання); як правило, це завдання закритого типу, тобто такі, що потребують короткої однозначної відповіді – вибрати правильне твердження, встановити відповідність між мовним поняттям та його тлумаченням або ілюструванням тощо;
завдання на перевірку вироблення у школярів комунікативних умінь і навичок, тобто на визначення рівня засвоєння ними комунікативної змістової лінії програми; ці завдання потребують формулювання розгорнутої відповіді на запитання до прочитаного тексту, написання твору-роздуму, підготовку ділового документу визначеного жанру.
Цілком можливим є й використання вчителем готових зразків тестових завдань, які друкуються в методичній літературі, фаховій пресі, спеціальних збірниках. Такі матеріали слід добирати уважно, аналізуючи їхню відповідність головним дидактичним вимогам до структури та змісту навчальних і контрольних завдань такого типу. Гарним зразком тестових матеріалів з української мови, які ефективно можуть використовуватися в навчальному процесі, є збірник за редакцією професора Н. Гуйванюк: Українська мова. Тести. 5–12 класи: Посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2006. – 376 с. Посібник має відповідний гриф МОН України, укладався відповідно до чинної програми з української (рідної) мови, охоплює теоретичний і практичний матеріал усіх основних розділів курсу сучасної української мови і містить різні за функціональним призначенням завдання. Використання матеріалів посібника на різних етапах контролю та перевірки знань сприятиме актуалізації та систематизації знань школярів з української мови, формуванню в них рис мовної культури, реалізації їхнього інтелектуального потенціалу.
Надаються до використання в навчальному процесі й тести, складені безпосередньо самим учителем, але за умови дотримання головних вимог щодо їх розробки, насамперед зведення до мінімуму такої негативної риси тестування, як можливість відгадування учнем відповіді. Також обов’язково слід передбачати запитання і завдання, які потребуватимуть активної мисленнєвої роботи школярів і передбачатимуть підготовку розгорнутої відповіді на них, тобто матимуть відкритий характер.
Учителеві-словеснику слід пам’ятати, що впровадження системи незалежного оцінювання з української мови, головною формою якого є саме тестові завдання згаданої вище моделі, не передбачає цілковитого згортання або послаблення інтенсивності інших видів навчальної діяльності учнів на уроках української мови. Навіть саме виконання тестових завдань, розроблених центром (а також інших якісних стандартизованих тестів), потребує від школярів глибокої мовно-мовленнєвої підготовки, зорієнтованості в мовній теорії та вміння ефективно застосовувати її в практичній діяльності, як і сформованості навичок використовувати мову в різних ситуаціях спілкування. Система тестування, пропонована УЦОЯО, передбачає всебічне оцінювання досягнень учнів з української мови, враховує всі напрями її вивчення в загальноосвітніх навчальних закладах, розроблялася з обов’язковим урахуванням державного освітнього стандарту та вимог до знань, умінь і навичок з української мови учнів ЗНЗ, визначених чинними програмами. Остаточна модель впровадження зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень учнів з української мови перебуває в процесі розробки, незабаром із нею буде ознайомлено громадськість, зокрема й учительську, що дасть змогу посилити підготовку школярів у цьому напрямі.
Успішність навчального процесу з кожного поміж предметами шкільного курсу великою мірою залежить від продуманості й ефективності системи оцінювання знань та вмінь школярів у предметній галузі, її гнучкості та досконалості. За спільним рішенням департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки України та лабораторії навчання української мови й літератури Інституту педагогіки Академії педагогічних наук України відтепер у навчальному процесі застосовуються лише критерії оцінювання навчальних досягнень учнів з української (рідної) мови, пропоновані для дванадцятирічної школи (друк див., наприклад: Українська мова. 5–12 класи: Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. – К. – Ірпінь: Перун, 2005. – С.156–176.). Таке рішення пояснюється насамперед потребою внормування й уніфікації системи оцінювання навчальних досягнень учнів, її вдосконалення й покращення. Нові критерії більшою мірою відповідають головним тенденціям удосконалення освітньої системи, сучасним завданням мовно-літературної освіти школярів та реаліям шкільної практики, їх вироблено з урахуванням зауважень учительської громади та провідних науковців-методистів до попереднього їх варіанту.
Перелік головних вимог щодо виконання письмових робіт і перевірки зошитів з української мови та літератури й зарубіжної літератури міститься у додатку 1 відповідного методичного листа Міністерства освіти і науки України №1/9-301 від 28.04.2006 року (див. далі С. 55–58). У цьому листі зосереджено найважливішу інформацію про види письмових робіт з української мови, кількість тематичних контрольних робіт, правила їх проведення, кількість та призначення учнівських зошитів й особливості їх перевірки та оцінювання тощо. Вимоги мають рекомендаційний характер, але зорієнтованість на них допоможе вчителеві-словеснику впорядкувати систему виконання учнями письмових робіт та їх перевірку, дисциплінізувати самий процес вивчення мови.
Оформлення в класному журналі результатів навчальних досягнень учнів з української мови в загальноосвітніх навчальних закладах регулюється відповідними методичними рекомендаціями департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки України, розробленими спільно з кафедрою методики вивчення української мови Київського міського педагогічного університету імені Б.Грінченка (вищезгаданий методичний лист, додаток 2; див. далі С. 58–62).
Головні вимоги до ведення документації вчителем-словесником фіксуються у відповідних директивних матеріалах («Інструкція з ведення ділової документації в загальноосвітніх навчальних закладах І–ІІІ ступенів», затверджена наказом Міністерства освіти і науки України № 240 від 23.06.2000 року, та наказ МОН України «Про подолання проявів бюрократизму в освіті» № 297 від 17.05.2005 року).            
Вивчення української мови в сучасних умовах зростання ролі інформаційних технологій має спиратися на їх активне використання, що дозволить пожвавити, оптимізувати й урізноманітити з методичної точки зору навчальний процес, активізувати пізнавальну діяльність школярів, розвинути їхнє творче мислення та зацікавити предметом. Навчальні комп’ютерні програми з української мови роблять приступнішими для засвоєння школярами різних вікових груп значні пласти мовного матеріалу, насамперед орфографічного та пунктуаційного, сприяють логізації й упорядкуванню процесу вивчення ними мови, створюють умови для постійного повторення важливого навчального матеріалу. Серед таких програм Міністерство освіти і науки України схвалило до використання в навчальному процесі програму лабораторії навчання української мови та літератури Інституту педагогіки АПН України «Практикум з української мови: 10-11 класи» (автори Л. Скуратівський, Г. Шелехова; розробник «Квазар-Мікро Техно»). Програму призначено для закріплення набутих на уроках знань з української мови, вона оптимально охоплює матеріал усього її шкільного курсу, побудована на цікавих і змістовних завданнях, які розвиватимуть у школярів навички активного володіння мовою. Використання програми дасть змогу поліпшити мовну підготовку школярів, зацікавити їх вивченням рідної мови, допоможе створити умови для постійного повторення ключових питань шкільного курсу мови.
Доцільним, корисним та ефективним буде також використання в навчальному процесі електронних лексикографічних матеріалів, підготовлених Національним мовно-інформаційним центром НАН України (серія «Словники України»; 2001–2004 роки). Електронні словники сприяють виробленню у школярів навичок словникової роботи, постійного збагачення та вдосконалення свого мовлення шляхом опрацювання словникових матеріалів, сприяють виробленню в учнів комплексного бачення слова як мовної одиниці, оскільки в цих словниках подається комплексна інформація про слово – його правопис, вимову, словозміну, участь в утворенні синонімічних рядів, антонімічних пар, фразеологізмів.
Нині з ініціативи та за сприяння Міністерства освіти і науки України розробляються й інші програмові лінгводидактичні засоби, які дозволять осучаснити методичний інструментарій вивчення рідної мови в середній школі. Цілком можливою є й практика самостійної розробки та послідовного використання вчителями-мовниками таких програм, проте, ясна річ, вона потребує належної фахової підготовки, відповідного технологічного та науково-лінгвістичного досвіду, проведення кваліфікованої експертизи.
Потужний ресурс інформативності містять і можуть сприяти піднесенню обізнаності вчителя в мовному матеріалі та урізноманітненню методичної палітри уроку рідної мови інтернет-сайти мовної тематики (див., наприклад: vesna.sammit.kiev.ua – «Весна» /словники та загалом корисні ресурси української мови/; ingresua.tripod.com/domivka.htm – Ресурси українського слова тощо). Інформаційному та ілюстративному забезпеченню культурологічної лінії уроку значно посприяють матеріали сайтів, наповнені відомостями про класичну та сучасну культуру України (див, наприклад: www.museum.org.ua – Український міжмузейний центр /відкритий музейний інформаційний ресурс/; www.honchar.org.ua –Український центр народної культури /Музей Івана Гончара/ та ін.).