Зміст
Вступ    3
1. Загальні поняття про інформацію.    5
1.1 Поняття інформації    5
1.2 Властивості інформації    5
1.3 Інформаційні процеси    7
1.3.1 Пошук інформації    7
1.3.2 Збір інформації    8
1.3.3 Обробка інформації    8
1.3.4 Передача інформації    9
1.3.5 Збереження інформації    12
1.3.6 Захист інформації    12
1.4 Одиниці інформації    13
1.5 Кодування інформації    14
2. Основні відомості про інформатику    17
2.1. Історія розвитку інформатики    17
2.2 Інформатика як єдність науки і технології    19
2.3 Структура сучасної інформатики    21
2.4 Місце інформатики в системі наук    23
Висновки    26
Список використаних джерел    28


Вступ
Ускладнення сучасного промислового виробництва, необхідність оперативного зв’язку між різноманітними підприємствами, потреба в опрацюванні за короткий час величезної кількості інформаціі поставили на порядок денний питання автоматизації багатьох функцій управління різними галузями виробництва, науки, освіти.  Для ефективного управління досить складною системою, наприклад, підприємством чи галуззю виробництва, потрібно в стислі строки обробляти величезні потоки інформації.
Об’єктивна можливість такого управління з’явилась лише завдяки досягненням математики, кібернетики, інформатики, а також розвитку електронно-обчислювальної техніки.
Важко переоцінити ту роль, яку відіграє у розвитку сучасного суспільства інформація. Можна без перебільшення сказати, що сучасне суспільство є суспільством інформації, її ерою. Ця ера настала з ХХ століття. Інформація дозволяє людству активно працювати з природою, допомагає провести інтеграцію людських зусиль. Причому не тільки у певних галузях, а в усій людській діяльності вцілому. Зараз інформація стала основним ресурсом людства, базою соціального і технічного розвитку.
У наш час проблеми інформації одні з найпопулярніших у науці. Зі створенням теорії інформації посилання на неї часто трапляються в працях учених найрізноманітніших спеціальностей.
Проблеми інформації досліджують інженери, історики, біологи, соціологи, журналісти та представники багатьох інших галузей науки. Деякі розглядають інформацію "як соціальне явище, тобто певний феномен, пов'язаний з діяльністю тих чи інших суб'єктів соціальних спільнот (наприклад, груп) чи соціальних інститутів (наприклад, установ і організацій, які функціонують у суспільстві)".
Треба зауважити, що інформація є глобальною проблемою сучасності, бо саме від неї залежить успішний розвиток суспільства. Крім того, інформаційна взаємодія різних груп людства — найважливіша форма соціальної взаємодії. Саме від цього залежить суспільний поступ. Інформаційний чинник в останні роки спричинив революційні зміни. Зараз увесь світ включений в єдину інформаційну систему, причому вона працює фактично в режимі реального часу. Інформація для людства є не тільки умовою, але й стимулом до дії, дезінформація та інформаційний хаос викликають почуття невпевненості і безсилля. Велику роль у самопочутті суспільства відіграє також міра задоволення потреби в інформації. У нездоровому суспільстві, як правило, є почуття інформаційного голоду.

1. Загальні поняття про інформацію.
1.1 Поняття інформації
Навколишній світ складається з речовини й енергії та існує завдяки взаєм¬ним перетворенням енергії в речовину і навпаки. Наприклад, рослини одержують сонячну енергію і ростуть. Рослини стають кормом для багатьох комах, травоїд¬них тварин і т.д. Завдяки корму тварини можуть рухатися, тобто виробляти механічну енергію. Ви можете самі навести приклади інших ланцюжків пере¬творення між речовиною та енергією.
Ще однією важливою складовою навколишнього світу є інформація. Її не можна віднести ні до речовини, ні до енергії, однак вона є дуже вагомою для повноцінного розвитку живих організмів. Наприклад, тварини в череді обміню¬ються інформацією про небезпеку, комахи сповіщають одна одну про зруй¬нований мурашник тощо. Навіть найпростіші одноклітинні організми постійно одержують інформацію (наприклад, про температуру навколишнього середо¬вища) і використовують її для вибору сприятливих умов свого існування.
Інформація (від латинського слова informatio - роз'яснення, виклад)-це відомості про навколишній світ і процеси, що відбуваються у ньому.
1.2 Властивості інформації
Будь-яку речовину можна охарактеризува¬ти за допомогою її властивостей, наприклад тверда, легкоплавка, білого кольору тощо. Ін-формація також має властивості, однак вони не настільки очевидні, як властивості речовини.
Спробуйте замислитися над тим, чому деякі люди відразу реагують на певну інформацію, тоді як інших ця інформація залишає байдужи¬ми. Чому біржовий маклер, почувши про падін¬ня цін на акції, помчить продавати їх, а
пересічний громадянин тільки позіхне на цю звістку? Річ у тому, що інформація буває важливою (корисною) і несуттєвою (у певному розумінні її можна назвати непо¬трібною). Відомості, корисні для однієї людини, виявляються непотрібними для іншої, оскільки вона не може їх використати.
Корисність – це одна з властивостей інформа¬ції. Іншою властивістю інформації є її актуальність. Наприклад, для вас важлива інформація про час відправлення поїзда, на якому ви маєте їхати. Однак ця інформація втрачає свою актуальність після того, як поїзд (на який ви, можливо, не встиг¬ли) уже рушив. Інформація про відправлення ва¬шого поїзда важлива (або корисна) для вас, але є непотрібною для іншої людини.
Серед інших властивостей інформації можна назвати достовірність. Якщо ви дізналися про по¬вінь у Карпатах з інформаційної телепрограми, у якій показано наслідки повені, така інформація, швидше за все, буде достовірною. А якщо ви почули від приятеля про виверження вулкана в українських степах, то цю інформацію мо¬жна відразу визнати недостовірною. Розрізняють недостовірну інформацію, отриману в результаті навмисного перекручування (дезінформацію), і недосто¬вірну інформацію як таку, що зазнала змін внаслідок перешкод.
Інформація може бути об'єктивною або суб'єктивною (може залежати або не залежати від думки будь-кого). Наприклад, повідомлення «вода у морі холодна» є суб'єктивним, тому що комусь вода може справді видатися холодною, а ко¬мусь – якраз. Водночас повідомлення гідрометеослужби «температура води + 17 градусів» надасть цілком об'єктивну інфор¬мацію, що допоможе кожній людині визначитися: піти купатися чи ні.
Істотною властивістю і водночас вимогою до інформації є її розпізнаваність. Інформація стає доступною лише за умови можливості розпізна¬вання знаків і сигналів, за допомогою яких вона передається. У багатьох реальних системах на ко¬рисний інформаційний сигнал накладаються пере¬шкоди – шуми, що погіршують умови розпізна¬вання інформації. Коли у приміщенні вокзалу повідомляють про прибуття або відправлення поїзда, а ви не можете розчути це оголошення через шум у залі – це означає, що інформація не задовольняє вимозі розпізнаваності.
Якщо людина має прийняти рішення, базуючись на якійсь інформації, то вона спочатку оцінює, чи досить цієї інформації. Інакше кажучи, повна або неповна ця інформація. Припустимо, що ви зібралися на південь до моря, але з місцевого прогнозу погоди довідалися про очікуване похолодання. Чи досить цієї інформації, щоб відмінити виїзд? Очевидно, ні, оскільки, по-перше, погода на далекому півдні може не залежати від погоди у вашому місті, а, по-друге, ви поки що не знаєте, наскільки тривалим виявиться похолодання. Тобто у даному разі інформація про погоду є неповною.
Нарешті, інформація є нематеріальною категорією, проте вона може прояв¬лятися тільки через матеріальні процеси – сигнали. Будь-які перетворення ін¬формації вимагають перетворення фізичних об'єктів.
1.3 Інформаційні процеси
Діяльність сучасної людини тісно пов'язана з різними інформаційними про¬цесами. Наведемо приклади таких процесів, у яких ви самі берете участь: запи¬сування домашнього завдання в зошит, прослуховування радіопередачі або магнітофонного запису, пошук телепрограми, яка вас цікавить, у газеті та, звичайно ж, робота на комп'ютері.
До інформаційних процесів належать пошук, збір, обробка, пере-дача і збереження інформації. [1, c. 5 - 8]
1.3.1 Пошук інформації
Найпростішими прикладами пошуку інформації є використання предмет¬ного або алфавітного покажчиків у книзі, телефонному довіднику тощо. Систе¬ми, за допомогою яких здійснюється пошук інформації, називаються інфор¬маційно-пошуковими системами.
Сучасні системи для пошуку існують у мережі Інтернет. Вони дають змогу знайти інформацію практично на будь-яку тему: від вирощування кактусів і прогнозу погоди до конструкцій будинків. Для початку пошуку потрібно ввести слово або словосполучення, що якнайкраще відбиває тему, яка вас цікавить, наприклад «Київська Русь» або «саламандра». Такі слова називаються клю¬човими словами і є запитом. Взагалі із запиту в  інформаційно-пошуковій системі починається будь-яка процедура пошуку. Система виконує пошук у масиві інформації таких документів, які задовольняють зробленому запиту. До того ж, успіх пошуку багато в чому залежить від точності формулювання запиту.
Як було зазначено раніше, до складу пошукової системи звичайно входить масив документів, у якому здійснюється пошук. Сучасні пошукові системи містять у собі не просто масиви документів, а банки даних. У них зберігається різноманітна інформація, необхідна фахівцям для вирішення практичних зав¬дань. У сучасному світі існує величезна кількість банків даних, цікавих для економістів, політиків, інженерів, комерсантів, лікарів тощо.
1.3.2 Збір інформації
Збором інформації можна називати найпростіші дії, які ви вже не раз вико¬нували. Це занесення нових записів до вашої телефонної книжки, щоденне вимі¬рювання температури повітря тощо. Взагалі виконання будь-якого завдання, навіть найпрактичнішого, починається зі збору інформації. Наприклад, діяль¬ність торговельної фірми пов'язана зі збором інформації про товари, що наді¬йшли, і про продані товари, про отриманий виторг тощо. Робота потужного котла на теплоелектростанції обов'язково супроводжуватиметься збором даних про його робочі параметри: тиск пари, температура тощо. Зібрати усі ці дані вручну неможливо, тому це виконують системи, що працюють в авто¬матичному режимі. Такі системи звичайно називаються автоматизованими системами управління, або скорочено АСУ. Інформація, зібрана автоматизо¬ваними системами, записується у відповідні бази даних, на її основі можуть складатися електронні архіви.
1.3.3 Обробка інформації
Довкілля впливає на людину безпосередньо через органи чуттів або через прилади. Органи чуттів дають людині інформацію про навколишній світ, а завдання людини – вчасно цю інформацію обробляти. Спробуйте не встигнути обробити інформацію про рух автомашин, коли переходите вулицю!
Коли ви переходите вулицю, купляєте товар, переказуєте зміст книги, роз¬в'язуєте задачу із заданою умовою, ви виступаєте в ролі тієї самої інформа¬ційної системи, яка обробляє інформацію, що надходить до неї. Інформація, що надійшла, називається вхідною інформацією. З цієї інформації після опрацювання утворюється якісно нова, вихідна інформація. У прикладі з переходом вулиці вхідна інформація – це дані про рух машин, а вихідна – це ваше рішення щодо того, чи варто переходити вулицю в даний момент.
1.3.4 Передача інформації
Інформація передається від джерела до одержувача інформації за допо¬могою сигналів. Точне або наближене відтворення отриманої інформації в якомусь іншому місці називається передачею інформації.
Процес передачі інформації передбачає існування джерела інформації, носія інформації й одержувача інформації. Наприклад, коли ви читаєте книгу, ви є одержувачем інформації, книга – джерело інформації, а папір, на якому вона надрукована, і друкарські фарби – носії інформації.
Передача інформації здійснюється у вигляді повідомлень. Наприклад, у розмові люди обмінюються повідомленнями, що є зву-ковими коливаннями повітря (звук у цьому разі – носій інформації). При теле¬візійному способі передачі повідомлення виражаються зміною кольору та еле¬ментів переданого зображення. Повідомленням на морському флоті може бути певна послідовність знаків, що подається прапорцями. Глухонімі під час розмови розуміють одне одного завдяки тому, що їхні повідомлення виражаються мімі¬кою та жестами. Регулювальник на автошляху повідомляє правила проїзду для водіїв, подаючи знаки руками і жезлом.


Принцип передачі інформації
Сучасні засоби передачі інформації, якими б складними вони не були, діють за простою схемою, запропонованою Шеноном (мал. 1.1). Інформація від дже¬рела інформації надходить до передавача, що звичайно містить кодувальний пристрій. У кодувальному пристрої формується повідомлення, яке по каналах зв'язку передається до одержувача. У декодувальному пристрої одер¬жувача відбувається перетворення повідомлення до вигляду, прийнятного  для нього.
Як канали зв'язку можуть використовуватися комп'ютерні мережі (локальні, Інтернет), засоби телекомунікації (телефонні лінії, радіотелефони), а також зовнішні накопичувачі інформації. Наприклад, на своєму комп'ютері ви скопію¬вали на дискету нову гру і передали її приятелеві. Дискета в цьому разі – це канал зв'язку між двома автономними (тобто не підключеними до мережі) комп'ю¬терами.

Мал. 1.1 Схема передачі інформації
Аналоговий і цифровий способи подання інформації
Щоб повідомлення можна було обро¬бити за допомогою електронної апара¬тури (у тому числі комп'ютера), його пе¬ретворюють в електричний сигнал. Елект¬ричний сигнал звичайно можна подати як залежність напруги від часу, тобто як функцію U(t).
Сигнали бувають неперервними (ана¬логовими) або дискретними (імпульсни¬ми). Неперервний сигнал U(t) описується функцією, що плавно змінюється у часі. На мал. 1.2 така функція показана су¬цільною жирною лінією.







Мал. 1.2 Опис неперервного сигналу дискретними значеннями
Прикладами не¬перервних сигналів можуть бути електричний сигнал від мікрофона, напруга живлення в електромережі, сигнал, підведений до звукових колонок, тощо.
Дискретні сигнали описуються функцією U(t), яка у певні моменти часу змі¬нюється стрибкоподібно. На мал. 1.2 показано функцію дискретного сигналу, вона є послідовністю прямокутних імпульсів і на вигляд нагадує стовпчики діаграми.
Відповідно до видів сигналів розрізняють два способи подання інформації:
- аналоговий – за допомогою неперервних сигналів. Прикладами аналогових способів передачі сигналу є людська мова, радіо, звукозапис на магнітні стрічки тощо;
- цифровий – за допомогою дискретних сигналів. Найяскравішим прикладом дискретного способу зображення інформації є обчислювальні процеси у комп'ютерах.
Майже всі сигнали, що обробляються комп'ютером, є дискретними. Наприк¬лад, при натисканні клавіш на клавіатурі формуються дискретні сигнали, які надходять у комп'ютер. Сигнали, якими комп'ютер обмінюється з іншими пристроями (принтером, монітором тощо), також є дискретними.
Багато сигналів спочатку є неперервними, тому перед обробкою на комп'ю¬тері їх слід перетворити на дискретні. Як відбувається таке перетворення, най¬простіше розглянути на такому прикладі: нехай є аналоговий сигнал – елект¬рична напруга, подана графіком на мал. 1.2. Ця напруга приблизно зображаєть¬ся низкою дискретних значень, тобто у вигляді східчастої функції (стовпчиків). Чим більше стовпчиків і, відповідно, менша відстань між ними, тим точніше дискретний сигнал наближатиметься до початкового аналогового сигналу. Од¬нак збільшення кількості стовпчиків (дискретних значень, що враховуються) зумовлює істотне зростання обсягу обчислень, що виконуються комп'ютером. Отже, для обчислень потрібен комп'ютер більшої потужності, щоб зберігати та обробляти великі масиви інформації.
1.3.5 Збереження інформації
Для того щоб інформація могла стати надбанням багатьох людей, існують певні способи її збереження. Історія людства знає дуже багато таких способів. Це і наскельні малюнки, що створювалися на стінах печер за часів палеоліту. Це і глиняні таблички в стародавньому Вавилоні, що донесли до нас відомості про культуру шумерів і ассирійців, про перші системи числення. У Давньому Єгипті інформацію зберігали у вигляді рукописів на папірусі – матеріалі, який отримують з однойменної трав'янистої рослини. Словом „папірус" (німецькою мовою – Papier, англійською – paper) згодом був названий сучасніший носій інформації – папір. У XX столітті почали широко використовуватися способи збереження інформації на фото- і кіноплівці, на магнітній стрічці. Нині най¬більші обсяги інформації містяться на електронних оптичних і магнітних дисках.
1.3.6 Захист інформації
За сучасних умов, особливо під час роботи в мережах, існує постійна небезпека псування або втрати інформації. Захист інформації слід здійсню¬вати у кількох напрямах. По-перше, це захист від випадкових чинників, тобто неправильних дій користувача, виходу з ладу апаратури. По-друге, це захист від злочинних дій, що полягають у розкритті конфіденційної (секретної) інфор¬мації, у несанкціонованому доступі до інформаційних ресурсів. Ці завдання виконують служби безпеки, які забезпечують цілісність та надійність даних, засекречування даних, контроль доступу до інформації і захист від збоїв апа¬ратури.
1.4 Одиниці інформації
Основною одиницею інформації в обчислювальній техніці є біт. Що таке біт, найпростіше зрозуміти на прикладах ситуацій, коли вам потрібно зробити вибір із двох варіантів. Скажімо, ви кидаєте монету, що може впасти одним з боків («орел» або «решка»). До підкидання монети інформація про те, яким боком упаде монета, відсутня. Після того як монету підкинуто і ви дізналися про результат, вважайте, що ви отримали інформацію, яка дорівнює 1 біт. Така сама кількість інформації буде міститися у відповідях на запитання: «У якій руці цукерка? », «Хто першим вийде з дверей під'їзду: чоловік або жінка? ».
Біт – це найменша порція інформації, яку одержують при виборі між  двома подіями.
Назву «біт» для одиниці інформації обрано не випадково. Подія, що має два виходи, може бути записана за допомогою двох цифр: 0 і 1. Число, що набуває двох значень, називається двійковим числом, або англійською мовою Binary Digit (скорочено bit – біт). У дослідах із монетою випаданню «орла» можна надати значення 0, а «решки» – 1.
Надалі ми вивчимо двійкові числа, тобто числа, що складаються із нулів і одиниць. Такими числами в обчислювальній техніці подається будь-яка інфор¬мація.
Біт – одиниця досить дрібна, її недостатньо для вимірювання обсягів інфор¬мації, якими оперують сучасні комп'ютери та інші обчислювальні пристрої. Тому використовують більші одиниці, основною із них є байт:
1   байт  =  23 =   8   біт
Байт кратний біту і є послідовністю з восьми двійкових знаків 0 і 1, наприклад, 10110100 або 00101110.
Ще більшими одиницями інформації є одиниці, кратні байту:
1   Кбайт   (кілобайт)   =  210  =   1024   байт
1  Мбайт   (мегабайт)   =   210  =   1024   Кбайт
1   Гбайт   (гігабайт)   =   210  =   1024  Мбайт
Зверніть увагу, що префікс «кіло» означає не 1000, а число 1024. Саме стільки дає піднесення двійки в десятий степінь.
1.5 Кодування інформації
Як сказано раніше, дискретна форма подання інформації забезпечує значні переваги практично у всіх інформаційних процесах. Тому в тих випадках, коли первинний сигнал має аналогову форму, здійснюється його перетворення до дискретного виду. Надалі дискретний сигнал підлягає кодуванню.
Кодування – це відображення дискретного повідомлення у вигляді певних сполучень символів. Сукупність правил, за якими виконується кодування, називається кодом (від французького слова code - кодекс, звід законів). Інакше кажучи, код – це правило відображення інфор¬мації.
Завдяки кодуванню комп'ютер може обробляти різноманітну інформацію: числову, текстову, графічну, звукову, відео. Всім цим видам інформації після кодування надається вигляд послідовності електричних імпульсів, у якій наяв¬ність імпульсу позначається одиницею, а його відсутність – нулем.
Кодування текстової інформації
Кодування тексту, що вводять в комп'ютер, відбувається найпростішим способом: кожному знаку (символу) відповідає двійкове число. Правила відпо¬відності або правила кодування записують до таблиці, що називається кодовою.
Кодова таблиця – це таблиця, що встановлює відповідність між символами алфавіту і двійковими числами. Ці числа називаються кодами символів і відповідають внутрішньому зображенню символів у комп'ютері.
Кодову таблицю називають також кодовою сторінкою. Як працює кодова таблиця? Коли ви натискаєте будь-яку клавішу на клавіатурі, електронна схема клавіатури формує певний двійковий код. Наприклад, якщо ви натиснули на клавішу цифри «1», клавіатура персонального комп'ютера сформує двійковий код 00110001. При натисканні на клавішу «2» утвориться код 00110010 тощо. Залежно від натиснутої клавіші утворюється той чи інший двійковий код, що задається кодовою таблицею.
За основу кодування символів у персональних комп'ютерах узята кодова таблиця ASCII (російською мовою абревіатура звучить як «а-с-ц-і», або просто «аскі»). ASCII – це скорочення від American Standard Code for Information Inter¬change (американський стандарт кодів для обміну інформацією). У цій таблиці (табл. 1.1) кожний символ кодується двійковим числом, що складається з семи розрядів.









Таблиця 1.1 Таблиця символів коду ASCII
Скільки символів можна закодувати у семирозрядній кодовій таблиці? Ос¬кільки за допомогою одного розряду (0 або 1) можна присвоювати номери тільки двом символам, семирозрядні числа дають можливість перенумерувати 27 = 128 символів. Такої кількості можливих кодів вистачає для кодування в таблиці ASCII літер одного алфавіту (англійського), і залишаються ще вільні коди для керуючих і різних спеціальних символів: %, #, &, :, -, ", *, $ та ін.
Якщо в комп'ютері потрібно підтримувати два алфавіти, наприклад англій¬ський і російський, то семи розрядів коду (128 символів) уже недостатньо. Тому для кодування символів використовується 8-бітний код. Старші розряди в кодо¬вій таблиці пробігають ряд значень від 0 до 15 (а не від 0 до 7, як у ASCII). Двійковим кодом завдовжки 8 бітів можна закодувати    28 = 256 символів. Кож¬ному символу відповідає своя унікальна послідовність із восьми нулів і одиниць, яка може набувати значення від (00000000)2, до (11111111)2.
Звичайно для кожного алфавіту розробляється своя кодова сторінка. Перші 128 кодів (перша половина таблиці) призначаються для таблиці ASCII – ці коди є стандартними й обов'язковими для всіх кодових сторінок. Наступні коди – з 128 до 255 (друга половина таблиці) – віддаються під національний стандарт, тобто під алфавіт тієї чи іншої мови.
У 90-ті роки було розроблено стандарт Unicode, згідно з яким для подання кожного символу використовуються два байти. Це дає можливість закодувати дуже велику кількість символів з різних алфавітів (теоретично   216 = 65536 сим¬волів). У документах Unicode можуть застосовуватися, наприклад, математичні символи, кирилиця, латинські та грецькі літери і навіть китайські ієрогліфи. При застосуванні стандарту Unicode немає необхідності у кодових сторінках.
Ми описали перетворення символів (або тексту) у двійкові коди, що вико¬нується в пристрої введення. Під час виведення інформації з комп'ютера відбу¬вається зворотне перетворення: двійковий код кожного символу переводиться в звичайне (графічне) зображення так, щоб ця інформація могла бути прочитана людиною. [1, c. 9 - 22]

2. Основні відомості про інформатику
2.1. Історія розвитку інформатики
Інформатика – молода наукова дисципліна, що вивчає питання, пов'язані з пошуком, збором, зберіганням, перетворенням і використанням інформації в самих різних сферах людської діяльності. Генетично інформатика пов'язана з обчислювальною технікою, комп'ютерними системами і мережами, оскільки саме комп'ютери дозволяють породжувати, зберігати і автоматично переробляти інформацію в таких кількостях, що науковий підхід до інформаційних процесів стає одночасно необхідним і можливим.
До теперішнього часу тлумачення терміну «інформатика» (у тому сенсі як він використовується в сучасній науковій і методичній літературі) ще не є сталим і загальноприйнятим. Звернемося до історії питання,  висхідної до часу появи електронних обчислювальних машин.
Після другої світової війни виникла і почала бурхливо розвиватися кібернетика як наука про загальні закономірності в управлінні і зв'язку в різних системах: штучних, біологічних, соціальних. Народження кібернетики прийнято пов'язувати з публікацією в 1948 р. американським математиком Норбертом Вінером, знаменитої книги «Кибернетика или управление и связь в животном и машине». У цій роботі були показані шляхи створення загальної теорії управління і закладені основи методів розгляду проблем управління і зв'язку для різних систем з єдиної точки зору. Розвиваючись одночасно з розвитком електронно-обчислювальних машин, кібернетика з часом перетворювалася на більш загальну науку про перетворення інформації. Під інформацією в кібернетиці розуміється будь-яка сукупність сигналів, дій або відомостей, які деякою системою сприймаються від навколишнього середовища (вхідна інформація X), видаються в навколишнє середовище (вихідна інформація Y), а також зберігаються в собі (внутрішня, внутрішньосистемна інформація Z), мал. 2.1.









Мал. 2.1 Загальна схема обміну інформацією між системою і зовнішнім середовищем
Розвиток кібернетики в нашій країні зустрів ідеологічні перешкоди. Як писав академік А.І.Берг «... у 1955-57 рр. і навіть пізніше в нашій літературі були допущені грубі помилки в оцінці значення і можливостей кібернетики. Це завдало серйозного збитку розвитку науки в нашій країні, привело до затримки в розробці багатьох теоретичних положень і навіть самих електронних машин». Досить сказати, що ще у філософському словнику 1959 року видання кібернетика характеризувалася як «буржуазная лженаука». Причиною цьому послужили, з одного боку, недооцінка нової буржуазно-розвиваючої науки окремими ученими «класичного» напряму, з іншої – непомірне марнослів'я тих, хто замість активної розробки конкретних проблем кібернетики в різних областях спекулював на напівфантастичних прогнозах про безмежні можливості кібернетики, дискредитуючи тим самим цю науку. [4]
Справа до того ж ускладнювалася тим, що розвиток вітчизняної кібернетики на протязі багатьох років супроводжувався серйозними труднощами в реалізації великих державних проектів, наприклад, створення автоматизованих систем управління. Проте за цей час вдалося накопичити значний досвід створення інформаційних систем і систем управління техніко-економічними об'єктами. Потрібно було виділити з кібернетики наукове та технічне ядро і консолідувати сили для розвитку нового руху до глобальних цілей, що давно вже були сформовані.
Підійдемо зараз до цього питання з термінологічної точки зору. Незабаром услід за появою терміну «кібернетика» в світовій науці почало використовуватися англомовне «Computer Science», а трохи пізніше, на рубежі шестидесятих і сімдесятих років, французи ввели той, що набув зараз широкого поширення термін «Informatique». У російській мові раннє вживання терміну «інформатика» пов'язане з вузько-конкретною областю вивчення структури і загальних властивостей наукової інформації, передаваної за допомогою наукової літератури. Ця інформаційно-аналітична діяльність, абсолютно необхідна і сьогодні в бібліотечній справі, книговиданні вже давно не відображається сучасне розуміння інформатики. Як відзначав академік А.П. Єршов, в сучасних умовах термін інформатика «вводиться в російську мову в новому і куди ширшому значенні – як назва фундаментальної природної науки, що вивчає процеси передачі і обробки інформації. При такому тлумаченні інформатика виявляється більш безпосередньо пов'язаною з філософськими і загальнонауковими категоріями, пояснюється і її місце в колі "традиційних" академічних наукових дисциплін».
Спробу визначити, що ж таке сучасна інформатика, зробив в 1978 р. Міжнародний конгрес з інформатики: «Поняття інформатики охоплює області, пов'язані з розробкою, створенням, використанням і матеріально-технічним обслуговуванням систем обробки інформації, включаючи машини, устаткування, математичне забезпечення, організаційні аспекти, а також комплекс   промислової,   комерційної,   адміністративної   і   соціальної взаємодії».
2.2 Інформатика як єдність науки і технології
Інформатика – це не тільки «чиста наука». У неї, безумовно, є наукове ядро, але важлива особливість інформатики – найширші застосування, що охоплюють майже всі види людської діяльності: виробництво, управління, науку, освіту, проектні розробки, торгівлю, фінансову сферу, медицину, криміналістику, охорону навколишнього середовища та ін. І, можливо, головне з них – вдосконалення соціального управління на основі нових інформаційних технологій.
Як наука, інформатика вивчає загальні закономірності, властиві інформаційним процесам (у найширшому сенсі цього поняття). Коли розробляються нові носії інформації, канали зв'язку, прийоми кодування, візуального відображення інформації і багато що інше, конкретна природа цієї інформації майже не має значення. Для розробника системи управління базами даних (СУБД) важливі загальні принципи організації і ефективність пошуку даних, а не те, які конкретно дані будуть потім закладені в базу численними користувачами. Ці загальні закономірності є предметом інформатики як науки.
Об'єктом застосувань інформатики є самі різні науки і області практичної діяльності, для яких вона стала безперервним джерелом найсучасніших технологій, званих часто «нові інформаційні технології» (НІТ). Інформаційні технології, що функціонують в різних видах людської діяльності (управлінні виробничим процесом, проектуванні, фінансових операціях, освіті і т. д.), маючи загальні риси, в той же час істотно розрізняються між собою.
Перерахуємо найбільш важливі застосування інформаційних технологій.
АСУ – автоматизовані системи управління – комплекс технічних і програмних засобів, які у взаємодії з людиною організовують управління об'єктами у виробництві або суспільній сфері. Наприклад, в освіті використовуються системи АСУ-ВУЗ.
АСУТП – автоматизовані системи управління технологічними процесами. Наприклад, така система управляє роботою верстата з числовим програмним управлінням (ЧПУ), процесом запуску космічного апарату і т. д.
АСНД – автоматизована система наукових досліджень – програмно-апаратний комплекс, в якому наукові прилади зв'язані з комп'ютером, вводять в нього дані вимірювань автоматично, а комп'ютер проводить обробку цих даних і представлення їх в найбільш зручній для дослідника формі.
АНС – автоматизована навчальна система. Є системи, що допомагають освоювати новий матеріал, проводять контроль знань, допомагають викладачам готувати учбові матеріали і т. д.
САПВ – система автоматизованого проектування – програмно-апаратний комплекс, який у взаємодії з людиною (конструктором, інженером-проектувальником, архітектором і т. д.) дозволяє максимально ефективно проектувати механізми, будівлі, вузли складних агрегатів та ін.
Згадаємо також діагностичні системи в медицині, системи організації продажу квитків, системи ведення бухгалтерсько-фінансової діяльності, системи забезпечення редакційно-видавничої діяльності – спектр застосування інформаційних технологій надзвичайно широкий.
З розвитком інформатики виникає питання про її взаємозв'язок і розмежування з кібернетикою. При цьому потрібне уточнення предмету кібернетики, строгіше його тлумачення. Інформатика і кібернетика мають багато загального, заснованого на концепції управління, але мають і об'єктивні відмінності. Один з підходів розмежування інформатики і кібернетики – віднесення до області інформатики – досліджень інформаційних технологій не в будь-яких кібернетичних системах (біологічних, технічних і т. д.), а тільки в соціальних системах. Тоді як за кібернетикою зберігаються дослідження загальних законів руху інформації в довільних системах, інформатика, спираючись на цей теоретичний фундамент, вивчає конкретні способи і прийоми переробки, передачі, використання інформації. Втім, багатьом сучасним ученим таке розділення представляється штучним, і вони просто рахують кібернетику однією із складових частин інформатики.
2.3 Структура сучасної інформатики
Залишаючи осторонь прикладні інформаційні технології, опишемо складові частини «ядра» сучасної інформатики. Кожна з цих частин може розглядатися як відносно самостійна наукова дисципліна; взаємини між ними приблизно такі ж, як між алгеброю, геометрією і математичним аналізом в класичній математиці – всі вони хоч і самостійні дисципліни, але, поза сумнівом, частини однієї науки.
Теоретична інформатика – частина інформатики, що включає ряд математичних розділів. Вона спирається на математичну логіку і включає такі розділи як теорія алгоритмів і автоматів, теорія інформації і теорія кодування, теорія формальних мов і граматик, дослідження операцій та інші. Цей розділ інформатики використовує математичні методи для загального вивчення процесів обробки інформації.
Обчислювальна техніка – розділ, в якому розробляються загальні принципи побудови обчислювальних систем. Мова йде не про технічні деталі і електронні схеми (це лежить за межами інформатики як такої), а про принципові рішення на рівні, так званої, архітектури обчислювальних (комп'ютерних) систем, що визначає склад, призначення, функціональні можливості і принципи взаємодії пристроїв. Приклади принципових рішень, що стали класичними, в цій області – нейманівська архітектура комп'ютерів перших поколінь, шинна архітектура ЕОМ старших поколінь, архітектура паралельної (багатопроцесорної) обробки інформації.
Програмування – діяльність, пов'язана з розробкою систем програмного забезпечення. Тут відзначимо лише основні розділи сучасного програмування: створення системного програмного забезпечення і створення прикладного програмного забезпечення. Серед системного – розробка нових мов програмування і компіляторів до них, розробка інтерфейсних систем (приклад – загальновідома операційна оболонка і система Windows). Серед прикладного програмного забезпечення загального призначення найпопулярніші – системи обробки текстів, електронні таблиці (табличні процесори), системи управління базами даних. У кожній області наочних застосувань інформатики існує безліч спеціалізованих прикладних програм вужчого призначення.
Інформаційні системи – розділ інформатики, пов'язаний з вирішенням питань по аналізу потоків інформації в різних складних системах, їх оптимізації, структуризації, принципах зберігання і пошуку інформації. Інформаційно-довідкові системи, інформаційно-пошукові системи, гігантські сучасні глобальні системи зберігання і пошуку інформації (включаючи широко відомий Internet) в останнє десятиліття XX століття привертають увагу все більшого кола користувачів. Без теоретичного обгрунтування принципових рішень в океані інформації можна просто захлинутися. Відомим прикладом вирішення проблеми на глобальному рівні може служити гіпертекстова пошукова система WWW, а на значно нижчому рівні – довідкова система, до послуг якої ми удаємося, набравши телефонний номер 09.
Штучний інтелект – область інформатики, в якій вирішуються складні проблеми, що знаходяться на перетині з психологією, фізіологією, лінгвістикою та іншими науками. Як навчити комп'ютер мислити подібно людині? - Оскільки ми далеко не всі знаємо про те, як мислить людина, дослідження по штучному інтелекту, не дивлячись на півстолітню історію, все ще не привели до вирішення ряду принципових проблем. Основні напрями розробок, що відносяться до цієї області – моделювання міркувань, комп'ютерна лінгвістика, машинний переклад, створення експертних систем, розпізнавання образів та інші. Від успіхів робіт в області штучного інтелекту залежить, зокрема, вирішення такої найважливішої прикладної проблеми як створення інтелектуальних інтерфейсних систем взаємодії людини з комп'ютером, завдяки яким ця взаємодія буде схожа на міжлюдську і стане ефективнішою.
2.4 Місце інформатики в системі наук
Розглянемо місце науки інформатики в системі наук, що традиційно склалася (технічних, природних, гуманітарних і т. д.). Зокрема, це дозволило б знайти місце загальноосвітнього курсу інформатики у ряді інших учбових предметів.
Нагадаємо, що за визначенням А.П. Єршова інформатика – «фундаментальна природна наука». Академік Б.Н. Наумов визначав інформатику «як природну науку, що вивчає загальні властивості інформації, процеси, методи і засоби її обробки (збір, зберігання, перетворення, переміщення, виведення)».
Уточнимо, що таке фундаментальна наука і що таке природна наука. До фундаментальних прийнято відносити ті науки, основні поняття яких носять загальнонауковий характер, використовуються в багатьох інших науках і видах діяльності. Немає, наприклад, сумнівів у фундаментальності таких різних наук як математика і філософія. У цьому ж ряду і інформатика, оскільки поняття «інформація», «процеси обробки інформації» поза сумнівом мають загальнонаукову значущість.
Природні науки – фізика, хімія, біологія та інші – мають справу з об'єктивною суттю світу, що існує незалежно від нашої свідомості. Віднесення до них інформатики відображає єдність законів обробки інформації в системах самої різної природи – штучних, біологічних, суспільних.
Проте, багато учених підкреслюють, що інформатика має характерні риси і інших груп наук – технічних і гуманітарних (або суспільних).
Риси технічної науки додають інформатиці її аспекти, пов'язані із створенням і функціонуванням машинних систем обробки інформації. Так, академік А.А. Дородніцин визначає склад інформатики як «три нерозривно і істотно зв'язані частини: технічні, програмні і алгоритмічні засоби». Первинне найменуванні шкільного предмету «Основи інформатики і обчислювальної техніки» в даний час змінено на «Інформатика» (що включає розділи, пов'язані з вивченням технічних, програмних і алгоритмічних засобів). Науці інформатиці властиві і деякі риси гуманітарної (суспільною) науки, що обумовлене її внеском в розвиток і вдосконалення соціальної сфери. Таким чином, інформатика є комплексною, міждисциплінарною галуззю наукового знання, як це зображено на мал. 2.2. [3, c. 9-13]




















Мал. 2.2 Місце інформатики в системі наук

Висновки
На мій погляд, інформація — це знання, яке передається від джерела до приймача інформації. Актуальною проблемою є вивчення взаємодії та взаємовпливу між інформацією та тим, що її викликає. Справді, якісь властивості неживої природи є потенційною інформацією, але стають нею тільки після того, як про них набуває знання людина. Тут можна погодитися з Ю. І. Черняком, який зазначає: "інформація — це не річ, це й не атрибут речей чи явищ. Говорити про інформацію, яка міститься в якомусь економічному документі, який розглядається сам по собі, так само безпідставно, як і про інформацію, яка міститься в якійсь картині, на яку ніхто не дивиться. Правомірно користуватися поняттям інформації тільки у тому випадку, коли ми маємо справу з системою: більше того, інформація є невід'ємною частиною цієї системи".
Узагалі, у людському суспільстві інформація відіграє все важливішу роль. Деякі вчені вважають, що інформація за своїм обсягом і важливістю є продуктом, який можна порівняти з усіма іншими продуктами нашої цивілізації. Від її запасів та впорядкованості залежить спосіб розв'язання тієї чи іншої проблеми. Тобто вона первинний продукт, який треба переробити для отримання інших продуктів. Але постає проблема споживання інформації. Людина не може охопити і маленької частки того потоку, який проходить за різними інформаційними каналами кожного дня. Цю проблему можна вирішити тільки шляхом упорядкування інформації, її сортування і спеціалізації.
За останні двадцять років ми стали свідками корін¬них змін у галузі збирання, збереження і використання інформації. Чимало з цих змін зумовлені доступністю потенціально значущої для нас інформації, високою швидкістю її опрацювання і видачі користувачу. Нам відомо, який величезний обсяг інформації починає над¬ходити з екрана домашнього телевізора, якщо ми торк¬немося лише деяких його кнопок. Купуючи продовольчі товари, на ярликах  яких надруковано маркери, що зчитуються пристроєм   касового апарату, ми одержуємо остаточний рахунок, у якому проставлено кіль¬кість одиниць кожного товару і загальну ціну, підраховану в результаті опрацювання інформації, прочитаної з цих ярликів. Нам відомо, що аналогічні ярлики й маркери ви¬користовуються на складах, підприємствах і навіть у біб¬ліотеках для стеження за поточним станом запасів або фондів. Ми одержуємо рахунки за комунальні послуги у вигляді вузеньких друкованих смужок, які містять інфор¬мацію, видану вимірювальними приладами і вибрану з ве¬ликих масивів даних, що зберігаються в централізованому порядку. Ми слухаємо електронну музику і спостерігаємо відеоефекти в телевізійних програмах — це теж один з видів інформації. Нам відомі годинники з цифровою ін-дикацією і лічильники-індикатори на бензоколонках, автоматичні світлофори й автомати для обліку покупок в універмагах. Ми одержуємо по пошті рахунки або по¬відомлення, надруковані на ЕОМ, ми можемо придбати пральну машину, яка автоматично виконує складну пе¬ріодичну послідовність операцій. Ми чули про роботизо¬вані підприємства і про космічні програми, які значною мірою завдячують своїм існуванням новим технологіч¬ним процесам збирання й опрацювання інформації.
Усе це лише окремі приклади змін, які відбулися останніми роками; немає сумніву, що темп цих змін і далі зростатиме. Застосування нових інформаційних технологій, придбання потрібного обладнання, навчання і підготовка персоналу до його експлуатації мають стати гідними суперниками давніх методів роботи, якщо при цьому враховувати соціальні наслідки змін, що відбуваються.

Список використаних джерел:

1.    Гаєвський О.Ю. Інформатика: 7 – 11 кл.: Навч. посіб. – К.: А.С.К., 2006. – 512 с.: іл.
2.    Глинський Я. М. Інформатика: 8 – 11 кл. Навч. Посібник для загальноосвітніх навчальних закладів. – 3 – тє вид. – Львів: Деол, СПД Глинський, 2003. – 200 с.
3.    Могилёв А. В. и др. Информатика: Учеб. Пособие для студ. пед. вузов/А. В. Могилёв, Н. И. Пак, Е. К. Хеннер; Под ред. Е. К. Хеннера. – М., 1999. – 816 с.