.: Menu :.
Home
Реферати
Книги
Конспекти уроків
Виховні заходи
Зразки документів
Реферати партнерів
Завантаження
Завантажити
Електронні книги


????????...

 
��������...
Просвітницька діяльність і педагогічні погляди Шевченка - Іноземні друзі по листуванню знайомства 


Просвітницька діяльність і педагогічні погляди Шевченка

Зміст


Вступ…………………………………………………………………………………3

Розділ. І. Просвітницька діяльність……………………….…………………….4
1.1. Загальні відомості………………………………………………………4
1.2. Кирило-Мефодіївське братство……………………………………….6
1.3. ...Учітесь,  читайте,  і  чужому  научайтесь,  і  свого  не  цуpайтесь...  ( Тарас Шевченко )………………………………………………………..16

Розділ ІІ. Педагогічні погляди Т.Г. Шевченка……….…………..…………..19

Висновки…………………………………………………………………………..26

Список використаної літератури……………………………………………….27

Додатки…………………………………………………………………………….28



Вступ
Важко переоцінити також роль Шевченкової спадщини в розвитку не тільки естетичної, а й соціальної і національної свідомості українського народу. Творчість Шевченка стала новим етапом у розвитку естетичного мислення українського народу. Вона визначила на десятиліття вперед подальший поступ української літератури (не тільки поезії, а й прози і драматургії), прискорила український літературний процес. Шевченко, ім'я якого стоїть нарівні з іменами Пушкіна, Лєрмонтова, Байрона, Міцкевича, підніс українську літературу до рівня найрозвиненіших літератур світу.
Актуальність теми. Назва тема сама говорить про її актуальність. Адже дуже багато людей захоплються діяльністю цієї людини. Його педагогічні погляди вткористовують і досі, а просвітницька діяльність вплинула на  філосовські погляди багатьох науковців та політичне становлення України.
Об’єкт дослідження. Життя та творчість Тараса Григоровича Шевченка.
Предмет дослідження. Просвітницька діяльність та педагогічні погляди Т.Г. Шевченка.
Завдання курсової роботи:
     Зробити загальний огляд життя Шевченка.
    Дослідити просвітницьку діяльність.
    Проаналізувати педагогічні погляди.
    Зробити висновки.
Обсяг роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Містить 30 сторінок.

Розділ. І. Просвітницька діяльність
1.1. Загальні відомості
Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії. Його батьки, які були кріпаками багатого поміщика В. В. Енгельгардта, невдовзі переїхали до сусіднього села Кирилівка. У 1822р. батько віддав його "в науку" до кирилівського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати і засвоїв деякі знання з арифметики. Читав він дещо й крім Псалтиря. У поезії "А. О. Козачковському" Шевченко згадував, як він школярем списував у бур'янах у саморобний зошит вірші Сковороди та колядку "Три царіє со дари" (Додаток 1).
Після смерті у 1823р. матері і в 1825р. батька Тарас залишився сиротою. Деякий час був "школярем-попихачем" у дяка Богорського. Вже в шкільні роки малим Тарасом оволоділа непереборна пристрасть до малювання. Він мріяв "сделаться когда-нибудь хоть посредственным маляром" і вперто шукав у навколишніх селах вчителя малювання. Та після кількох невдалих спроб повернувся до Кирилівки, де пас громадську череду і майже рік наймитував у священика Григорія Кошиця.
Наприкінці 1828 або на початку 1829р. Тараса взято до поміщицького двору у Вільшані, яка дісталася в спадщину позашлюбному синові В. Енгельгардта, ад'ютантові віленського військового губернатора П. Енгельгардту. Восени 1829р. Шевченко супроводжує валку з майном молодого пана до Вільно. У списку дворових його записано здатним "на комнатного живописца".
Усе, що ми знаємо про дитину й підлітка Шевченка зі спогадів і його творів, малює нам характер незвичайний, натуру чутливу і вразливу на все добре й зле, мрійливу, самозаглиблену і водночас непокірну, вольову і цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим у боротьбі за існування шматком хліба, а прагне чогось вищого. Це справді художня натура. Ці риси "незвичайності" хлопчика помітив ще його батько. Помираючи, він казав родичам: "Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе". (Додаток 2)
У Вільно Шевченко виконує обов'язки козачка в панських покоях. А у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки. Шевченка віддають вчитися малюванню. Найвірогідніше, що він короткий час вчився у Яна-Батіста Лампі (1775 - 1837), який з кінця 1829р. до весни 1830р. перебував у Вільно, або в Яна Рустема (? - 1835), професора живопису Віленського університету. Після початку польського повстання 1830р. віленський військовий губернатор змушений був піти у відставку. Поїхав до Петербурга і його ад'ютант Енгельгардт. Десь наприкінці лютого 1831р. помандрував до столиці у валці з панським майном і Шевченко.
1832р. Енгельгардт законтрактовує Шевченка на чотири роки майстрові петербурзького малярного цеху В. Ширяєву. Разом з його учнями Шевченко бере участь у розписах Великого та інших петербурзьких театрів. Очевидно, в 1835р. з Шевченком познайомився учень Академії мистецтв І. Сошенко. Він робить все, щоб якось полегшити його долю: знайомить з Є. Гребінкою і конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який дозволяє Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства заохочування художників (1835). Згодом відбувається знайомство Шевченка з К. Брюлловим і В. Жуковським. Вражені гіркою долею талановитого юнака, вони в 1838р. викупляють його з кріпацтва.
21 травня 1838р. Шевченка зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним з його улюблених учнів, одержує срібні медалі (за картини "Хлопчик-жебрак, який дає хліб собаці" (1840), "Циганка-ворожка" (1841), "Катерина" (1842)). Остання написана за мотивами однойменної поеми Шевченка. Успішно працює він і в жанрі портрета (портрети М. Луніна, А. Лагоди, О. Коцебу та ін., автопортрети).
Вірші Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свідченнями, у 1837р. З тих перших поетичних спроб відомі тільки вірші "Причинна" і "Нудно мені, тяжко - що маю робити" (приналежність останнього Шевченкові не можна вважати остаточно доведеною). Пробудженню поетичного таланту Шевченка сприяло, очевидно, знайомство його з творами українських поетів (Котляревського і романтиків). Кілька своїх поезій Шевченко у 1838р. віддав Гребінці для публікації в українському альманасі "Ластівка". Але ще до виходу "Ластівки" (1841) 18 квітня 1840р. з'являється перша збірка Шевченка - "Кобзар".
1.2. Кирило-Мефодіївське братство
У той час, як в Європі ширились ідеї Великої французької революції, соціального і національного визволення, відбувалась політизація національно-визвольної боротьби слов'янських народів, у Російській імперії жорстокий самодержавний режим Миколи І переслідував будь-які прояви лібералізму і вільнодумства.
За таких умов на початку 1846 р. в Києві було створено справжню нелегальну українську політичну організацію — Кирило-Мефодіївське товариство (братство), назване на честь відомих слов'янських просвітителів Кирила та Мефодія. Серед засновників були вчитель з Полтави Василь Білозерський, службовець канцелярії Київського генерал-губернаторства Микола Гулак і професор Київського університету Микола Костомаров. Активну участь у діяльності братства брали Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш та ін.
Головною метою товариство проголошувало боротьбу проти кріпацтва та національне визволення українського народу. Українську державу члени товариства вбачали у федеративній спілці незалежних слов'янських держав, кожна з яких мала б становити штат або розмежовуватися на кілька штатів. Київ повинен був стати центральним містом цієї федеративної спілки, в якому раз на чотири роки збирався б найвищий спільний консультативно-регулюючий орган — собор (або сейм). Для захисту федерації від зовнішніх ворогів передбачалося мати невелике регулярне військо, а кожен штат, окрім того, мав би і свої збройні сили. Ідею визволення слов'янських народів з-під іноземного гніту та їх єднання передбачалося поширювати, головним чином, літературно-просвітницькою діяльністю. Члени братства прагнули перебудувати суспільство на засадах християнської моралі.
Програму діяльності Товариства було викладено в історико-публіцистичному творі «Книга буття українського народу» і «Статуті». У них висвітлено 109 положень релігійно-навчального та історико-публіцистичного характеру. Здебільшого їх зміст стосується подій всесвітньої та вітчизняної історії. У творі йдеться про визвольну боротьбу українського козацтва і розвиток деспотичного самодержавства в Росії, про Велику французьку революцію і подвиг декабристів, про поділи Польщі сусідніми імперіями. Кирило-мефодіївці були переконані, що саме українському народові випала історична місія бути ініціатором боротьби за національне і соціальне визволення слов'янських народів. Крім програми, було розроблено Статут організації. В ньому конкретизувалися ідеї рівноправності народів, держав, громадян майбутньої слов'янської республіканської федерації, викладалися статутні права та обов'язки членів Кирило-Мефодіївського товариства.
Свою практичну діяльність кирило-мефодіївці зосередили на науково-освітній ниві. «Братчики» збирали кошти на видання популярних книжок, складали проекти запровадження в Україні мережі початкових навчальних закладів, укладали шкільні підручники.
Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало трохи більше року. Навесні 1847 р. царські власті заарештували 12 постійних членів товариства і відправили до Петербурга. Усіх учасників Кирило-Мефодіївського товариства було заслано до різних місць Російської імперії. Найтяжче покарали Шевченка, бо під час арешту знайшли рукописи його антицарських та антикріпосницьких творів. Поета заслали на 10 років рядовим солдатом у малозаселені тоді оренбурзькі степи з найсуворішою забороною писати й малювати. Значення Кирило-Мефодіївського братства в тому, що це була перша спроба української інтелігенції перейти до політичної боротьби; братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала прикладом для його наступників.
Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) відіграв виняткову роль в українському національно-визвольному русі. Народившись у сім'ї кріпака, він завдяки своєму таланту і долі зумів здобути волю і глибоку освіту. Його здобутки як художника були значними. Але ще більшим виявився поетичний талант Шевченка. Збірка його поезій «Кобзар», що побачила світ у 1840 р., стала однією з основ української ідеї та українського руху.
Тарас Григорович Шевченко (1814 - 1861)     У літературі кожного народу, серед її великих творців, є поети, імена яких оповиті невмирущою любов'ю і славою. Таким поетом українського народу є Тарас Шевченко, чия безсмертна спадщина - одна з найбільших вершин людського генія. Т. Шевченко - велетень духу, митець могутньої творчої сили, непримиренний борець проти будь-якого гноблення людини людиною. Поезія, мистецтво слова поєдналися в його творах з соціальною боротьбою і становлять з нею суцільний органічний сплав. Боротьбою за визволення народу, за соціальну справедливість і духовне розкріпачення мас Т. Шевченко здійснив найвище суспільне призначення поета. В історію людської культури він ввійшов не тільки як геніальний народний поет України, а й як найбільший, поряд з О. Пушкіним і А. Міцкевичем , поет слов'янства, як поет-гуманіст світового значення.
Т. Шевченко виступив як поет-новатор, приніс з собою в українську літературу «слово нове», новий світ поезії, неповторні образи, картини й барви, небачене раніше багатство й широчінь тем, ідей, мотивів, жанрових форм, вивів українську літературу на шлях реалізму й народності. Писати вірші Тарас Шевченко почав ще до звільнення а кріпацтва. Перша згадка про один із його ранніх віршів, що дійшла до нас, датована 31 березня 1837 року. Про неабиякі художні здібності Тараса свідчить виконаний у Вільно найраніший відомий його малюнок, підписаний: «1830 года рисовал Тарас Шевченко». У доробку Т. Шевченка на кінець 1839 року були поеми «Kатерина», «Тарасова ніч», «Іван Підкова», балада «Тополя», послання «До Основ'яненка», вірші «Перебендя», «Нащо мені чорні брови... ». Вони й склали першу його поетичну збірку - «Kобзар», яка побачила світ у 1840 році. Спеціально для неї Т. Шевченко написав вступний вірш-заспів «Думи мої, думи мої...» - програмний вірш «Kобзаря». Майже одночасно з «Kобзарем», 12 березня 1840 року, був поданий до цензури Є. Гребінкою альманах «Ластівка», до якого він долучив і перший розділ з нового твору Т. Шевченка ,--поеми «Гайдамаки» (розділ «Галайда»). За короткий час «Kобзар» і «Гайдамаки» набули широкої популярності. Листування й спогади сучасників поета дають чимало свідчень того, яке велике й сильне враження справили ці перші твори Т. Шевченка на всіх. Друкованих книжок не вистачало, і твори Т. Шевченка починають копіювати, переписувати. Такі списки, повні й вибіркові, поширюються в численних примірниках не тільки на Україні, а потрапляють і в Білорусію, і на Kавказ, перетинають кордони, їх пересилають у Варшаву, Прагу...
Захоплюючись театром, Т. Шевченко пробує свої сили і в драматургії, створює історичну трагедію «Никита Гайдай» (1841), працює над соціально-побутовою драмою «Слепая красавица». Російською мовою написана й драма «Назар Стодоля», згодом перекладена (частково-самим Т. Шевченком) українською мовою для постановки на сцені аматорського студентського театру Медико-хірургічної академії в Петербурзі. Слава поета росте. В нього просять творів для друку видавець альманаху «Молодик» І. Бецький та видавець «Снопа» О. Kорсун. Першому Т. Шевченко надсилає баладу «Утоплена», «Тяжко, важко в світі жити...», поезію «Н. Маркевичу» та «Песню караульного у тюрьмы» з драми «Невеста», другому - початок поеми «Мар'яна - черниця» та вірш «Вітер з гаєм розмовляє..». Восени 1842 року Т. Шевченко написав поему «Гамалія». Цією поемою завершується перший період творчості поета. 11 травня 1843 року, одержавши відпустку, надану йому Академією мистецтв, Т. Шевченко з Є. Гребінкою вирушив у рідний край, який залишив чотирнадцять років тому безправним підлітком - кріпаком. Тепер він повертався сюди славетним поетом. Провівши близько дев'яти місяців на Україні, лише наприкінці лютого 1844 року він повернувся до Петербурга. Подорож на Україну лишила глибокий слід у свідомості й творчості Т. Шевченка. Свідченням цього є російська поема «Тризна» та соціально - побутова поема «Сова», написана незабаром після повернення з України. 8 липня 1844 року Т. Шевченко завершує поему «Сон» («У всякого своя доля...»), у якій виступає з нещадним сатиричним викриттям самодержавної монархії. Це один з найгеніальніших творів світової революційної поезії. Поїздка на Україну була дуже плідною і для Шевченка - художника. Сотні начерків та етюдів з натури привіз він до Петербурга. У нього визрів задум систематичного видання великої серії офортів під назвою «Живописна Україна» - своєрідної енциклопедії історії, побуту, народної творчості минулого й сучасного життя українського народу. Але здійснити свій задум Т. Шевченкові не пощастило через брак коштів. Наприкінці 1844 року вийшов єдиний випуск «Живописної України», який став визначним здобутком українського мистецтва.
Осінь 1845 року - час виняткової творчої продуктивності для поета. Протягом жовтня - грудня він написав поеми «Єретик», «Сліпий», «Наймичка», вогненну інвективу «Kавказ», послання «І мертвим, і живим...», цикл переспівів «Давидові псалми», вірші «Холодний Яр», «Минають дні, минають ночі...», «Як умру, то поховайте...» («Заповіт») та інші твори. Поет працює з величезним творчим натхненням та енергією. Однією з могутніх вершин революційно - викривальної поезії Т. Шевченка цього часу став «Kавказ» - рідкісної емоційної наснаженості твір, надзвичайно глибокий і значущий своїми суспільно-політичними ідеями. Через одинадцять днів після завершення «І мертвим, і живим...» поет пише нове послання - «Як умру, то поховайте...», звернене вже не до інтелігенції, а до народу, до селянства, яке єдине, за Шевченком, здатне і повинне повалити ненависний самодержавно - кріпосницький лад і натомість створити нове суспільство, суспільство здійснених ідеалів волі, нову, велику, вільну сім'ю вільних народів. У цьому творі, а любов'ю прийнятому народом як його «Заповіт», поет - трибун вже не «усовіщає», а кидає палкий революційний клич:
Поховайте та вставайте,
Kайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.

На початку 1846 року Т. Шевченко звів усі свої твори, написані протягом трьох попередніх років, у велику рукописну збірку під назвою «Три літа». 1846 року Т. Шевченком були написані балади «Лілея» й «Русалка», на початку наступного року - поема «Відьма». Разом в такими творами збірки «Три літа», які могли витримати цензурний контроль («Сова», «У неділю не гуляла...», «Єретик», «Наймичка» та ін.), вони мали ввійти до нового видання «Kобзаря», над підготовкою якого поет активно працював навесні 1847 року, але якому, одначе, не судилося побачити світ.
5 квітня за участь у Кирило - Мефодіївському товаристві Т. Шевченко був заарештований і відправлений до Петербурга. Було вирішено «Художника Шевченко за сочинение возмутительных и в высшей мере дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский Отдельный корпус, с правом выслуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабы от него, ни под каким видом, не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений». Затверджуючи це рішення III відділу, Микола І власноручно збоку написав: «Под строжайший надзор и с запрещением писать и рисовать». 31 травня 1847 поета в супроводі фельд'єгеря було відправлено до Оренбурга, де містився штаб Окремого Оренбурзького корпусу. Десять років тривало заслання Т. Шевченка. Позбавлений права творити, він, проте, криючись від стороннього ока, продовжує писати поетичні твори. З-під його пера з'являються поеми «Kняжна» та «Варнак», історична поема «Чернець» і ряд ліричних віршів: «Не гріє сонце на чужині…», «Сон» («Гори мої високії…»), «Самому чудно, а де ж дітись?», «А. О. Kозачковському» та інші. Т Шевченко з великою поетичною силою відтворив тягар свого підневільного життя в солдатській казармі. Під час переходу з Орської фортеці до укріплення Раім у складі Аральської описової експедиції Т. Шевченко написав вірш «У бога за дверми лежала сокира...», а під час зимівлі 1848-1849 років на Kосаралі - «Царі», «Марина» і великий цикл ліричних поезій. Творчість була для нього не тільки духовною потребою, а й формою протесту проти царського свавілля. Записуючи рядок за рядком, він підтверджував свої ж слова: «Kараюсь, мучуся… але не каюсь!.. » Одна за одною виникають «захалявні книжечки» - таємні рукописні збірочки «невольничої поезії» Т. Шевченка. На третьому році заслання, після повернення з Аральської описової експедиції до Оренбурга, поет переписав свою «невольничу поезію» у нові маленькі саморобні книжечки, яких набралося двадцять сім. З'єднані разом, вони склали знамениту «Малу книжку» - перше чистове зведення віршів і поем 1847 - початку 1850 років. За доносом одного з офіцерів-«землячків», поета відправили в одну з рот у віддалене Новопетровське укріплення, розташоване на півострові Мангишлак, під якнайсуворіший нагляд. Настали найтяжчі часи Шевченкового заслання, період найбільшої ізольованості поета від світу, коли обірвалися навіть листовні зв'язки з нечисленними друзями на волі, встановлені у попередні роки. Протягом перших двох років перебування в Новопетровському укріпленні Т. Шевченко не писав. Тільки 1853 року, він потай відновив літературну творчість, але звернувся до нового для себе жанру - повісті. В одному з листів 1858 року Т. Шевченко зазначав, що повістей у нього «десятків коло двох набереться», нині відомі тексти лише дев'яти: «Наймичка», «Варнак», «Kнягиня», «Музикант», «Несчастный», «Kапитанша», «Близнецы», «Художник», «Прогулка с удовольствием и не без морали». Усі вони написані російською мовою на засланні, і тільки другу частину «Прогулки с удовольствием и не без морали» поет закінчив 1858 року в Нижньому Новгороді. Місце заслання Т. Шевченко покинув 2 серпня 1857 року. Повернення із заслання викликало в Т. Шевченка приплив нових творчих сил. Він почав переписувати свої твори з «Малої книжки» до «Більшої книжки», значно їх виправив і відредагував, написав поему «Неофіти», вступ до сатиричної поеми «Юродивий», триптих «Доля», «Муза», «Слава».
Злободенним був перший вірш Т. Шевченка, написаний після повернення з заслання,- «Сон» («На панщині пшеницю жала...»). В ньому з великою художньою силою змальовано мрії селян про давно очікуване звільнення з кріпацького ярма, висловлено народне розуміння «сподіваної волі». У вірші «Я не нездужаю, нівроку...» поет, тавруючи антинародну сутність царизму, проголошує революційний шлях розв'язання селянського питання за допомогою «сокири»:

Добра не жди,
Не жди сподіваної волі -
Вона заснула: цар Микола
Її приспав. А щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить;
Та добре вигострить сокиру-
Та й заходиться вже будить.

Влітку 1859 року Т. Шевченко востаннє побував на Україні, де його знову заарештували за «недозволені» розмови. Kиївський генерал-губернатор визнав перебування поета на Україні небажаним і зажадав його повернення до Петербурга. Під час цієї подорожі Т. Шевченко написав ліричні поезії «Ой по горі роман цвіте...», «Ой маю, маю я оченята...», «Сестрі» («Минаючи убогі села...»), «Kолись дурною головою...», а повернувшись до Петербурга, завершив велику поему «Марія», задум якої плекав іще в роки заслання. Наприкінці 1859 року Т. Шевченко написав поезії «Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19» та «Осії. Глава XIV. Подражаніє», в яких висловив глибоку віру в неминучий кінець самодержавного ладу.
Біблійна образність, до якої вдавався поет, була формою звеличення сучасної йому революційної боротьби, вираженням революційно-демократичного пафосу своєї поезії. У вірші «І Архімед, і Галілей...» (1860) Т. Шевченко пророкує торжество майбутнього вільного демократичного суспільства:

Буде бите
Царями сіянеє жито!
А люде виростуть. Умруть
Ще не зачатиє царята..
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.

Поряд з антимонархічними сатирами («Во Іудеї во дні они…», «Саул», «Хоча лежачого й не б'ють...», «О люди! люди небораки!», «Якось-то йдучи уночі...») Т. Шевченко пише сатири на духовенство, серед них - «Гімн черничий», сатирична епіграма на смерть петербурзького митрополита Григорія «Умре муж велій в власяниці...» та інші. До найпалкіших і найгостріших антицерковних творів не тільки української, а й світової поезії належить його вірш «Світе ясний! Світе тихий!»:

Будем, брате,
З багряниць онучі драти,
Люльки з кадил закуряти,
Явленими піч топити,
А кропилом будем, брате,
Нову хату вимітати!(Додаток 3)

23 січня 1860 року в Петербурзі вийшло нове видання «Kобзаря», хоч і понівечене в окремих місцях царською цензурою, проте в цілому значно повніше, ніж «Kобзар» 1840 року. І в Петербурзі, і на Україні «Kобзар» 1860 року був зустрінутий з захватом. Але арешти, переслідування, тяжке заслання підірвали здоров'я поета. 29 січня 1861 року в одному з листів на Україну він писав: «Так мені погано, що я ледве перо в руках держу».
10 березня життя Т. Шевченка обірвалося. У травні 1861 року тіло поета перевезено на Україну й поховано біля Kанева, над Дніпром. Час не став для Т. Шевченка мірилом відстані між ним і наступними поколіннями. Свободолюбні, гуманістичні ідеї, якими пройнята його творчість, мали своїм джерелом настрої селянських мас, зростали на грунті поєднання революційної думки й передової художньої культури з визвольними прагненнями народу. І хоч, здавалося б, царизм зробив усе, щоб приборкати геній Т. Шевченка, він не зміг скувати його революційної думки, відірвати творчість поета від народу. Т. Шевченко з геніальною художньою силою висловив ідеї, які підіймали на боротьбу проти рабського становища все ширші народні маси. Життєвий та літературний подвиг Т. Шевченка, поета, що, вийшовши з найпригніченіших народних низів - кріпосного селянства,-піднісся до вершин передової суспільної думки свого часу і передової світової літератури, не можна не визнати явищем світового значення в історії культури.    Значення «Кобзаря» виходило далеко за межі літератури. Шевченкова мова була не просто відтворенням народної мови; він творив її на основі трьох українських діалектів (південно-східного, північного і північно-західного), елементів церковнослов'янської мови, а також мовного матеріалу ранніх українських літературних творів. Шевченко заклав міцні підвалини сучасної української літератури, а в широкому розумінні — і українського національного відродження.
Ще більше значення мав політичний аспект його творчості. Поеми «Сон», «Кавказ», «І мертвим, і живим...» та «Заповіт» будили національні почуття, давали бачення майбутнього України як незалежної держави. Він, як ніхто інший до нього, звинувачував російських імператорів у поневоленні України.
Іншою великою заслугою Шевченка було те, що у своїй творчості він поєднав два до того часу відокремлені струмені козацької традиції — простолюдний і старшинський. Поетова ненависть до соціальної несправедливості та вболівання за волю і гідність простої людини виводилися з його селянського походження. Але своїми інтелектуальними здобутками він завдячував впливам українського дворянства. Шевченка могли читати усі прошарки суспільства, знаходячи в його поезії відображення своїх інтересів.
Шевченків заклик до національного і соціального визволення став ідеологічною основою нової України.
Творчість Шевченка є визначальною у розвитку української ідеї. Вона заклала основи перетворення етнічної спільноти у політично свідому націю. Увесь пізніший український національний рух тією чи іншою мірою виводився з його поезії. А його мученицька особиста доля стала джерелом для витворення сильного національного міфу, який надихав наступні покоління українських діячів.   

1.3. ...Учітесь,  читайте,  і  чужому  научайтесь,  і  свого  не  цуpайтесь...  ( Тарас Шевченко )
Вдумаймося  в  ці слова великого сина укpаїнського наpоду. Це духовний  заповіт  усім.  Ці pядки з відомого послання "І меpтвим, і живим  ..."  звеpнені  до тогочасної  інтелігенції.  Шевченко зустpічався з "малоpосійськими" двоpянами,  які  засуджували кpіпосництво, миколаївську  pеакцію.  Значна  більшість  з  них, одеpжавши  за  коpдоном освіту, знаючи іноземні мови, маючи навіть домашні театpи,  все  ж  залишалися  пеpеконаними  кpіпосниками. Шевченко  називає  їх  "землячками".  Він добpе знав, що більшість укpаїнської інтелігенції  відійшла  фактично  від  своєї  мови і культуpи й пpацювала в сфеpі культуpи pосійської.
Таpас  Шевченко  був  високоосвіченою  людиною,  знав античну культуpу,  не  уявляв  життя  без Байpона і Шекспіpа, знав пpаці й діяльність  фpанцузьких  і польських істоpиків, а також істоpичних діячів слов'янських наpодів - Коллаpа і Шафаpика.
Письменник  знав  багатьох  людей,  які  їздили  за  коpдон і пpивезли  "великих  слів  велику  силу  та  й  більш  нічого". Він засуджував тих псевдопатpіотів, які цуpалися всього вітчизняного і схилялися низько пеpед іноземним:
У чужому кpаю
Hе шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тільки
Hа чужому полі.
В своїй хаті своя й пpавда,
І сила, і воля.
Істоpія наpоду і Укpаїна в посланні - недоpіка, сліпа каліка, стаpа  мати,  поема  вольного  наpоду,  яку "землячки" віддають на виучку  німцям,  а  поет  хоче  бачити Укpаїну оновленою, з добpою славою:
І забудеться сpамотня
Давняя година,
І оживе добpа слава,
Слава Укpаїни.
Поет  засуджує  лібеpальну  інтелігенцію,  що  не  знає своєї істоpії ("Hехай скаже німець - ми не знаєм"). Для них істоpія - це поема  вольного  наpоду, наспpавді підневільного, кpаденого панами ("Кpов'ю вона умивалась"). Тому закликає уважно читати ту істоpію:
Од слова до слова,
Hе минайте ані титли,
Hі же тії коми.
Hе  тpеба  все сліпо запозичувати за коpдоном. Письменник мав пpаво  так  говоpити,  бо  сам  вивчав  літописи, пpаці Каpамзіна, Костомаpова,  діяльність  гетьманів.  Ще  у  Вільно дізнається пpо політичну  ситуацію в Польщі і Західній Євpопі, і тут заpоджується думка пpо визволення укpаїнського наpоду з-під влади цаpизму. Тому й осудив тих гетьманів, Які були:
Раби, підніжки, гpязь Москви,
Ваpшавське сміття - ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
Пpоблеми,  які хвилювали поета, залишаються актуальними і для нашого  часу.  Спpавжня  істоpія  нашого  наpоду не вивчалась ні в школах,  ні  у  вузах.  Як  писав  Довженко, навіть фашисти пpо це знали:"Вони  не  вивчають істоpії. У них від слова нація залишився тільки  пpикметник".  Багато з нас пеpестали гоpдитися, що ми діти великої нації. Пpекpасно  пpо  це  сказав  у  пісні-віpші  "До укpаїнців" В.Баpанов:
Укpаїнці мої! То вкpаїнці ми з вами, чи як ?
Чи в могилах і вмеpти судилось нам ще від Таpаса ?
Чи в могили й забpати судилось нам наш пеpеляк,
Що згнітив нашу гідність до pівня пpоданої pаси.
Пpотягом  кількох  століть  поневолювачі укpаїнського наpоду, намагаючись  позбавити його національної свідомості, сіяли вигадки пpо  бідність  і  несамостійність  мови,  а  без  неї  "наш кpай - теpитоpія, а не Вкpаїна".
Командно-бюpокpатична  система  СРСР  багато  зpобила, щоб ми забули  мову  батьків,  стали  Іванами,  без  pоду і племені, яким байдуже,  якою мовою говоpити. А побудову сувеpенної Укpаїни тpеба починати  із  виховання  національної гідності, любові до наpодних святинь.
І сьогодні актуально звучать Шевченкові слова-застеpеження:
Добоpолась Укpаїна
До самого кpаю,
Гіpше ляха свої діти
Її pозпинають.
А хіба ж  не  pозпинають  свою  Hеньку Укpаїну її ж діти, забувши і pідну мову, і чий хліб їдять? І хіба ж не вселяють у нас віpу його пpоpочі слова:
Встане Укpаїна,
І pозвіє тьму неволі...
І буде пpавда на землі.

Розділ ІІ. Педагогічні погляди Т.Г. Шевченка
Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) не залишив якихось праць з педагогіки, але його геніальні поетичні й прозові твори наси¬чені проблемами навчання і виховання, вони несуть молоді вихов¬ний потенціал, спрямований на плекання національної свідомості, патріотизму, духовного збагачення особистості; його бентежить ду¬ховна байдужість, змирення з рабським станом свого народу,
Страшно впасти у кайдани.
Умирать в неволі,
А ще гірше - спати, спати
І спати на волі...
Уся творчість Т. Шевченка пронизана ідеєю незалежності України, любові до неї, відданості своєму народу, злагоди в суспільстві:
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Сенсом його життя було служіння рідному народу, Батьків¬щині. Своїм геніальним талантом він намагався виховати і в читачів такої ж сили почуття любові й відданості їм:
Я так її, я так люблю Мою Україну убогу. Що проклену святого Бога, За неї душу погублю!
Шевченка як громадянина і патріота не могли не хвилювати проблеми української школи. Т.Г. Шевченко глибоко знав стан народної освіти. У ряді поетичних творів ("Наймичка", "І мерт¬вим, і живим..."), повістях "Близнецы", "Княгиня", "Прогулка с удовольствием й не без морали", "Щоденнику" та ін.) він запо¬чаткував педагогічні ідеї, які значно вплинули на формування педагогічної думки в Україні.
Перш за все просвітитель обстоював право свого поневолено¬го народу на рідну школу, яка є засобом поліпшення життя на¬роду, його пробудження й усвідомлення свого рабського стану. Народна школа, на думку Т.Г. Шевченка, має бути доступною для всіх дітей. У ній діти мають одержувати міцні й глибокі знання, всебічно розвиватися. Рідна школа має задовольняти по¬треби свого народу і діяти на засадах народності.
Велику роль у народній школі поет надає особі вчителя, спра¬ву якого вважає найвищою мірою благородною і серйозною. На¬родний учитель самовіддано служить людям, своїй батьківщині. Саме таким педагогом був для Шевченка І.П. Котляревський, змальований ним у повісті "Близнецы". На противагу йому поет у ряді своїх творів описує бездарних і обмежених учителів, які своєю нікчемністю не могли сприяти розвитку учнів. Частина з них були садистами, знущалися над дітьми. Так, дяк Совгиря "бьет, бывало, а самому лежать велит, да не кричать, а не борзяся й явственно читать пятую заповедь. Настоящий спартанец".
Народний вчитель має бути доброю, високоморальною люди¬ною, носієм духовності свого народу.
Т.Г. Шевченко розвінчує політику царизму, який дбав не про освіту, а про затемнення народу. Робилося це тим, що шкіл було дуже мало, більша частина дітей не охоплювалася навчанням. А ті діти, яким випала доля навчатися, набували примітивних знань, бо вчилися здебільшого у церковно-приходських школах мало¬грамотними дячками.
Засуджує поет й освіту дворянської молоді. В інститутах шляхетних дівчат, кадетських корпусах у дітей вбивалися їхні задатки, кращі людські якості, одержані від природи та батьків. Освіта в них була збідненою, основна увага приділялася вироб¬ленню дворянських манер та моралі. У своєму знаменитому "Щоденнику" поет записав свої враження, які виніс від відвідання Нижньоновгородського інституту шляхетних дівчат. Він обу-рюється низьким рівнем естетичної культури в навчальному закладі, а з приводу безграмотності кращого випускника кадет¬ського корпусу 22 жовтня 1857 р. залишив такий запис: "Что же посредственньїе й худшие воспитанники, если лучший из них безграмотний й вдобавок пьяница? Проклятие вам, человекоубий-цьі - кадетские корпуса!"
Народність поет розумів як засіб патріотичного виховання, прищеплення їй святого почуття любові до рідного краю, до зне¬доленого українського народу. Досягається це шляхом вивчен¬ня історії своєї батьківщини, безпосереднім життям з народом, боротьбою за його щастя.
Т. Шевченко засуджує українське панство та інтелігенцію, які зрадили свій народ, плазували перед царатом, аби здобути нові привілеї, і ще нещадніше пригноблювати своїх "братів незрящих гречкосіїв". Появі та зростанню таких "земляків" сприяла колонізаторська політика царату в Україні, серцевиною якої була денаціоналізація української школи, русифікація населення. Поет картає інтелігенцію за прояви національного нігілізму, що при¬звело її до повного душевного спустошення, спідлення.
Засуджуючи колоніальну політику в галузі освіти в Україні, Т. Шевченко закликав не до відрубності вітчизняної інколи, а обстоював всебічну широку освіту української молоді.
Не дуріте самі себе,
Думайте, читайте,
І чужому научайтесь,
І свого не цурайтесь.
У повчальному посланні "І мертвим, і живим..." Т. Шевченко звертається до земляків-інтелігентів, аби останні схаменулися і обстоювали народні права, служили трудовому люду. Він засте¬рігає, що тих, хто зрікся свого народу, його історії, культури, мови, чекає зневага і осуд. Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають,
Чужі люди проганяють.
Поет показує, що шлях до національного відродження проля¬гає через усвідомлення своєї історії, національної гідності.
Подивіться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу.
Та читайте
Од слова до слова.
Не минайте ані титли
Ніже тії коми,
Все розберіть... та й спитайте
Тоді себе: що ми?
Чиї сини ? Яких батьків?
Ким? За що закуті?
Ця порада Т.Г. Шевченка як ніколи актуальна й у наші дні, коли відбувається процес духовного відродження та відновлен¬ня суверенної України.
Визначальну роль у вихованні патріотизму, любові до рідного народу, формування самосвідомості, на думку Т. Шевченка, має рідна мова. Вона є невмирущим виразником народних ідеалів, духовного збагачення.
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос - більш нічого.
А серце б'ється, ожива,
Як їх почує...
Ставши охоронцем рідної мови, Т.Г. Шевченко закликав зро¬зуміти, пізнати таїни рідної мови, бо людина без любові до мате¬ринської мови не може бути вірною ні своєму народові, ні державі.
Поруч з правдивою історією свого народу, рідною мовою, які мають займати провідне місце в рідній школі, поет високо цінить народну пісню. На народній пісні зріс геній Т.Г. Шевченка. Пісня для нього була невмирущим джерелом духовності народу, його історією, долею. У поетичній формі він відізвався про неї:
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине...
От де люди, наша слава,
Слава України.
Без золота, без каміню,
Без хитрої мови,
А голосна та правдива,
Як Господа слово.
Велику роль у вихованні дітей Т.Г. Шевченко надавав ма¬тері. Поет глибоко знав, як із благоговінням оспівана у фольк¬лорі жінка-мати ("Па сонці тепло, а біля матері добре", "Нема у світі цвіту яскравішого над маківочки, нема і роду ріднішого над матіночки", "Немає у світі такого краму, щоб купити маму" тощо). У поемі "Наймичка" Т.Г. Шевченко виявив себе співцем материнства, зворушливо розкривав силу материнської любові:
Дитя моє!
...Із самого неба
Долю виплачу сльозами
І пошлю до тебе.
Змальовуючи страждання матері-наймички, поет захоплюється святими материнськими почуттями, її подвижницькою працею і відданістю дітям, чим започаткував в українській педагогіці культ жінки-матері. У пізніших поезіях цю ідею він висловив так:
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим...
... І перед нею помолюся,
мов перед образом святим...
Поета турбував стан жіночої освіти, коли більшість дівчат із селянських родин взагалі не вчилися, а дівчат-дворянок у привілейованих закладах вчили тільки світських манер, не розвивали їхній розум, духовність. Т.Г. Шевченко як гуманіст обстоює рівність хлопців і дівчат у навчанні, стоїть за надання жінці повноцінної освіти.
Високу оцінку надає поет родинному вихованню. У трудовій сім'ї, на його думку, діти зростають працьовитими, духовно бага¬тими. Сім'ї мають створюватися на підставі любові, спільна пра¬ця є основою життя дорослих і дітей. Тому поет вчить молодь, особливо дівчат, обачливості у коханні, застерігає від спокус, зра¬ди. Йому болить доля матерів-одиначок, дітей-безбатченків ("Кате¬рина", "Наймичка"). Твори Т.Г. Шевченка з цього циклу - це стогін народу над сплюндрованою долею, ствердження краси і величі українців засобами викриття їх катів різних мастей...
Захоплюючись вихованням дітей у селянських сім'ях, поет засуджує його у дворянських родинах ("Прогулка с удовольствием й не без морали", "Близнецы" та інші твори). У них часто матері відмовляються від згодування своїх дітей, а робить це наймана жінка:
І не знають, як ті діти
У них виростають,
Бо матері там немає,
А мамку наймають.
Ці жінки не виконують материнських обов'язків і в наступні роки повністю усуваються від виховання своїх дітей:
"Зачем они детей родят, зти амфибии, зти бездушньїе автоматы? С какой целью они выходят замуж, зти мертвые красавицы? Чтобы сделать карьеру, как выражается моя кузина; а дети - зто уже необходимое следствие карьеры, й ничего больше. Бедные бездушные матери! Вы свой долг, свою священную обязанность передаєте наемнице гувернантке й, еще хуже, деревенской неграмотной бабе. Й диво ли после зтого, что порода хорошеньких кукол у нас не переводится? Да й будет ли когда-нибудь конец зтой породе? Едва ли, - она страшно живуча на нашей тучной заматерелой почве".
В останні роки свого життя Т. Шевченко намагався бути ко¬рисним рідній школі. Він радісно зустрів звістку про відкриття в Україні недільних шкіл і для них написав "Букварь южнорусскій"(СПб., 1861), який посідав одне з провідних місць в історії освіти і культури України.
"Буквар южнорусскій" має такі розділи: азбука, склади, циф¬ри, лічба, текстовий матеріал, на якому вчаться читати. Його спра¬ведливо можна вважати новаторським, бо він значно відрізняється від букварів того часу (Шейковського, Гаццука, Золотова), що на¬цілювали дітей на вивчення незрозумілих складів, назв, букв, і заохочує учнів до свідомого читання, осмислення прочитаного. Буквар містив фольклорні твори: приказки та прислів'я, народні думи, на яких Т.Г. Шевченко прагнув формувати юні душі май¬бутніх освічених співвітчизників.
Велика виховна сила Шевченкових творів є невичерпним джерелом у вихованні нових національне свідомих поколінь української молоді.



Висновки
Важко переоцінити також роль Шевченкової спадщини в розвитку не тільки естетичної, а й соціальної і національної свідомості українського народу. Творчість Шевченка стала новим етапом у розвитку естетичного мислення українського народу. Вона визначила на десятиліття вперед подальший поступ української літератури (не тільки поезії, а й прози і драматургії), прискорила український літературний процес. Шевченко, ім'я якого стоїть нарівні з іменами Пушкіна, Лєрмонтова, Байрона, Міцкевича, підніс українську літературу до рівня найрозвиненіших літератур світу.
Великий вплив мала творчість Шевченка на літератури слов'янських народів (болгарського, чеського, польського та ін.), який був виразно помітним уже в другій половині XIX ст.
Шевченкова поезія стала етапом і в розвитку української літературної мови. Шевченко завершив процес її формування, розпочатий ще його попередниками (Котляревський, Квітка-Основ'яненко, поети-романтики та ін.), здійснивши її синтез з живою народною мовою і збагативши виражальні можливості українського художнього слова.




Список використаної літератури:

1.    Енциклопедія українознавства. В 6-ти томах. – К., 1994-1996.
2.    Енциклопедія українознавства. В 6-ти томах. – К., 1994-1996.
3.    Історія світової та української культури. – К., 2000.
4.    Лекції з історії світової та вітчизняної культури. – Л., 1994.
5.    Літературна енциклопедія. – К., 1996.
6.    Літературна енциклопедія. – К., 1996.
7.    Лосєв І.В. Історія і теорія світової культури: Європейський контекст. – К., 1995.
8.    Любимов Л. Искусство Западной Европы. – М., 1986.
9.    Огієнко І. Історія української літературної мови. — К., 1995.
10.    Огієнко І. Історія української літературної мови. — К., 1995.
11.    Основи художньої культури. Ч.1.: Теорія і історія світової художньої культури. – Х., 1997.
12.    Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури. – Х.,  1999.
13.    Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій. – К., 1992.
14.    Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.: В 3 кн. — К., 1994.
15.    Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.: В 3 кн. — К., 1994.

Додатки
Додаток 1


Додаток 2


Додаток 3


Search:
????????...

кальдерон життєвий шлях

параметри комп ютера

Історичні джерела про походження назви україна

Що зробило Чипка Варениченко пропащою силою

Образи Ахіла і Гектора як уособлення ідеалу людини, воїна, героя

не судилось критика

Учення Томаса Гобса про державність ,право і закон

урок списки word

не судилось критика

не судилось скорочено



?????????? ????????? ????
   
Created by Yura Pagor, 2007-2010