Неологізми Зої Кучерявої
З М І С Т
Вступ 3
Розділ 1. Неологізми як мовна універсалія: дефініція,
типологія неологізмів 6
Розділ 2. Історія дослідження інноваційної лексики в українському мовознавстві 15
Рзділ 3. Пояснення значень неологізмів у творах Зої Кучерявої. 22
Висновки 25
Список використаної та рекомендованої літератури 28
Вступ
У процесі розвитку суспільства виникають нові поняття, які потрібно називати. Крім того, навколишній світ, відкриває нові явища, котрі теж потребують називання. Нові слова мають назву – неологізми (гр. neos – новий і logos – поняття, слово).
Поява в сучасній українській мові значної кількості неологізмів — цілком закономірне явище. Багато неологізмів з'являється в мові в часи великих, докорінних перетворень у житті того чи іншого народу. Потреба в нових словах зумовлюється насамперед позамовними чинниками, зокрема соціальними і політичними змінами в суспільстві. Але неологізми виникають у мові весь час і не лише в галузі суспільно-політичної лексики. Це й нові терміни науки, літератури, мистецтва, це й виробничо-технічна лексика, пов'язана з розвитком народного господарства, лексика, пов'язана з новими досягненнями в розвитку військової справи та військово-стратегічної науки, слова, що називають нові поняття, які виникають у галузі культурно-побутового обслуговування. До найпродуктивніших належать словотвірні засоби творення неологізмів. Крім того, склад неологізмів поповнюється за рахунок слів іншомовного походження, які позначають науково-технічні терміни, найрізноманітніші предмети виробництва. Треба зазаначити, що переважна більшість термінів – неологізми (до 90%) [2].
Слово не тільки називає предмет, дію, ознаку, поняття, а й оцінює відповідне явище дійсності, сигналізує про нейтрально, підкреслено позитивне або негативне ставлення до нього з боку мовця. Отже, крім номінативної, слово виконує також оцінно-експресивну функцію. Тому неологізми, використані у певному контексті за певних обставин, можуть не тільки надати предмету новизни, а й одразу ж показати авторське ставлення до нього – чи то позитивне, чи негативне.
Статус неологізмів зберігається до того часу, поки вони не стають узуальними, загальновживаними, тобто коли поняття втрачає свою новизну.
Актуальність теми вивчення інноваційної лексики полягає у виникненні нових реалій, і, як наслідок, появі найновішої інноваційної лексики, яка потребує системного аналізу, унормування та закріплення в лексико- і термінографічній літературі. Об'єктом дослідження є неологізми в лексичному складі української мови.
Предмет – функціонування інноваційної лексики в творчості сучасних письменників. Влучне і невдале використання неологізмів проілюстроване за допомогою збірки Зої Кучерявої «Я розбиваюсь об реальність».
Метою дослідження є відстежити появу нових лексичних одиниць та вплив неологізмів на розвиток української мови, чи вносять вони позитивні зміни, чи, навпаки, засмічують її.
Завдання роботи:
дати робоче визначення неологізму;
представити типологію інноваціїної лексики;
проаналізувати стан дослідження неологічної лексики;
розглянути інноваційну лексику у творчості сучасних письменників. Методи дослідження: виступали індуктивний (та описовий).
Для цього було проаналізовано певні сучасні періодичні видання, а атакож праці таких лінгвістів як О.А. Стишов, О.А. Семенко, С. Караванський, Ж.В. Колоїз, за допомогою яких проаналізовано виникнення і функціонування неологічної лексики в мові засобів масової інформації, та зроблено висновки, які саме неологізми переважають в мові мас-медіа на початку XXI століття.
Вплив потужної розмовної стихії, яку називають „кузнею” лексики, відчувають усі стилі сучасної української мови, але найбільше він охопив сферу ЗМІ. Це нові слова, взяті із народної мови без змін або створені під розмовний стиль. Серед них помічено чимало вдалих новотворів, які завдяки ЗМІ можуть стати літературними.
У сучасному суспільстві також стрімко розвивається рекламна індустрія, а це, у свою чергу, формує мову реклами, яка має великий вплив на суспільство – рекламні гасла й заклики, репліки героїв рекламних роликів широко цитуються. Реклама сприяє ознайомленню широкого кола українців із новими реаліями, а між тим і з новими номінаціями. Молодь часто спілкується рекламними гаслами (Не гальмуй – снікерсуй; Шейканемо, Бейбі!). Всі ці неологізми творяться за допомогою різних словотвірних афіксів і змінюються за граматичними законами української мови.
Слід ще зауважити, що англомовні інтелектуальні “збагачення”, які дуже часто зустрічаються у мові засобів масової інформації часто викликають огиду й несприйняття. Кількість англіцизмів в одній фразі часом сягає такого числа, що глядач (слухач, читач) уже не здатен адекватно сприймати інформацію.
Українська мова, як будь-яка інша, має свої недоліки, тому цим дослідженням хочеться показати, де доречне використання неологічної лексики, а де його бажано уникнути, хотілося б розібратися, які з лексичних новотворів є вдалими, виправданими з погляду мовної культури, а які треба вживати дуже обережно, які форми неологізмів ще зберігають свою новизну, а які вже стали узуальними. Бо ці проблеми є надзвичайно важливими і актуальними.
РОЗДІЛ 1: Неологізми як мовна універсалія: дефініція, типологія неологізмів
Виникнення нових слів у мові – процес перманентний. Його перебіг у різні періоди історії літературної мови відбувається нерівно, з неоднаковою інтенсивністю. Кінець XX - початок XXI ст. позначився значними суспільними змінами, економічними, соціальними та політичними катаклізмами, викликав появу величезної кількості нових реалій і понять, які потребували номінації. Так, у порівняно короткий часовий відтинок лексико-семантична система української мови поповнюється великою кількістю різноманітних інновацій, що зумовило справжній неологічний прорив.
Інтенсифікація інноваційних процесів зумовлює підвищення інтересу лінгвістів до проблем неології взагалі (Е.І. Ханпіра, О.Г. Ликов, В.В. Лопатін, М.О. Бакіна. О.А. Габінська, О.А. Земська, А.О. Брагіна, А.В. Березовенко та ін.), української зокрема (Г.М. Віняр, О.А. Стишов, Д.В. Мазурик, А. Самойлова та ін.), спонукає до осмислення природи неологізмів і до систематизації неологічного матеріалу .
Досліджуючи процес неологізації, лінгвісти вкладають різний зміст у поняття неологізму. По-перше, неологізмом вважають слово або його лексичний зміст, що, на відміну від загальновідомих і узвичаєних лексичних одиниць чи їхніх традиційних значень, характеризується новизною і сприймається як незвичне. Тобто до неологізмів зараховують лексико-семантичні одиниці, які позначені стилістичним "відбитком свіжості". На цьому свого часу наголошував М.М.Шанський, який відзначав, що нове слово є неологізмом лише доти, доки мовець усвідомлює його предметно-логічну новизну або стилістичну своєрідність.[65] По-друге, у лінгвістиці відоме й інше, хронологічне розуміння неологізмів. Зміст цього поняття значно ширший: воно охоплює всі нові явища в царині лексики або лексичної семантики, які виникли протягом певного, заздалегідь визначеного періоду, незалежно від того, чи відчувається в них стилістичний відтінок свіжості і незвичності, небуденності, чи він уже стерся, чи, може, не відчувався навіть у момент самої появи неологізму.
Ці два розуміння неологізму істотно відрізняються одне від одного.
Найновіші праці, що сконденсовано подають визначення неологізмів, звичайно враховують обидва названі вище підходи, хоч і з певними відмінностями. Зрештою, незважаючи на деякі розбіжності в дефініціях, поняття неологізмів зводяться до двох формулювань: 1) неологізми – це слова або мовні звороти, створені для позначення нового предмета, явища чи вираження нового поняття [5]; і 2) неологізми – слова, а також їхні окремі значення, сполучення слів чи вислови, які або з'явилися в мові на певному етапі її розвитку і новизна яких усвідомлюється мовцями (загальномовні неологізми), або були вжиті тільки в якомусь тексті, ситуації спілкування чи в мові певного автора (стилістичні, або індивідуально-авторські, неологізми – оказіоналізми) [18]. Незважаючи на ґрунтовність цих обох визначень, їх не можна прийняти як повністю вичерпні, оскільки вони охоплюють не всі різновиди інновацій, а також ураховують не всі їхні особливості та нюанси. Активний процес перетворення таких слів в одиниці загальномовного словника підтримується мовною модою, що їх пропагують ЗМІ.
Отже, неологізми – це слова, словосполучення, фразеологізми, окремі їхні значення, що з'явилися на певному етапі розвитку мови для позначення нових реалій і понять, актуалізація яких зумовлена соціальними і територіальними чинниками функціонування літературної мови, а також оказіоналізми (індивідуально-авторські новації), використані одноразово в мовній практиці певного автора, видання, редакції чи в конкретному тексті [15].
Новизну цих номінацій усвідомлюють мовці.
Неологізми – складний і неоднорідний масив лексики. Зосереджуючи увагу на хронологічному змісті поняття неологізм, або інновація, у роботі розглядаємо також нові загальномовні лексичні явища, що зародилися й вживалися в українській мові в попередній період. Крім того, зважаючи на брак в українській лексикографії словників нових слів і значень, непослідовну їхню фіксацію в матеріалах Лексичної картотеки Інституту української мови НАН України, точно визначити час появи тих чи інших нових лексико-семантичних одиниць часто досить складно. Поряд із загальномовними неологізмами виникає також потреба розгляду індивідуально-авторських утворень.
Загальномовні інновації в мові новітньої публіцистики істотно домінують. З-поміж таких неологізмів виокремлено кілька груп. Досить численну з них становлять одиниці на позначення нових понять, явищ чи предметів, тобто позасинонімічні неологізми: консюмеризм/консьюмеризм "боротьба споживачів за якість товарів і послуг", полтергейст "містичні явища та процеси, які неможливо пояснити (стугоніння, пересування предметів тощо)", прайс-лист "список цін на всі товари (а також на акції, цінні папери) та послуги, що надається якоюсь організацією, фірмою, підприємством тощо".
Розрізняють також синонімічні неологізми, що по-новому передають ставлення мовця до вже відомих понять, явищ, предметів, виділяючи в них своєрідну, досі не відому чи не помічену особливість, рису, грань. До них можна віднести такі слова, як: бутік "невелика крамниця з модними дорогими товарами", кілер "професійний найманий убивця", людомор "штучно створений голод; голодомор", поморівок "голод", електорат "виборці" тощо.
Серед нових слів, що активно поповнюють лексико-семантичну підсистему будь-якої мови, помітне місце займають словотвірні неологізми. Кожна лінгвальна система використовує закладені в ній можливості морфемного поєднання, а також постійно залучає іншомовні морфеми: необільшовик, політбомонд, спікерство, працетерапія, червонохрестівець "співробітник організації "Товариство Червоного Хреста", снідоносний, безкредитний та ін.
Збагачення словника відбувається також завдяки процесові зміни семантики ряду відомих лексичних одиниць, тобто за рахунок семантичних неологізмів. Майже ніколи неологізми не творяться заново, з невідомих у мові елементів. Найчастіше використовуються відомі слова, семантичний компонент яких (семема) виявляє потенційну здатність до переносного вживання, а згодом усталюється як переносне самостійне значення, пор: саркофаг перен. "спеціальна споруда над ядерними реакторами, установками, призначена для захисту довкілля від радіоактивних речовин", чорнобиль перен. "назва нового комп'ютерного віруса", самосел перен. "той, хто без офіційного дозволу влади, самовільно поселився в Чорнобильській тридцятикілометровій зоні", марафон перен. "тривала і напружена боротьба за щось", тайм-аут перен. "перерва, відпочинок" та ін.
Досить інтенсивно продукуються в українській мові й індивідуально-авторські неологізми, чи, як ще їх називають, оказіоналізми. Їх варто розглядати як складне явище системного (реалізація словотвірних можливостей, закладених у системі певної мови) і асистемного (ненормативність, функціональна й експресивна зумовленість, створення для ситуативних потреб) характеру. Як правило, це позанормативні периферійні лексичні елементи, створені переважно зі стилістичною метою – увиразнення якоїсь ситуації, образу, фрагменту дійсності, на що вказує контекст. Основна сфера функціонування таких одиниць – художній та розмовний стилі, рідше –публіцистичний стиль. Досліджуваний період (початок XXI століття) характеризується збільшенням кількості індивідуально-авторських оказіоналізмів у мові підстилю засобів масової інформації. Це зумовлено взаємодією позамовних і внутрішньомовних чинників. Функціонуючи в мові сучасної публіцистики, оказіоналізми виконують номінативну, когнітивну, експресивно-оцінну функції.
Поряд із терміном індивідуальний новотвір, або оказіоналізм, у мовознавчій літературі паралельно використовують такі назви цього поняття, як індивідуальні слова, авторські, індивідуально-авторські неологізми, стилістичні, індивідуально-стилістичні неологізми, неологізми контексту, одноразові неологізми, літературні неологізми, слова-саморобки, слова-експромти, слова-метеори, неологізми поета, поетичні неологізми, егологізми. На означення незвичних слів, створених відповідно до ситуації, випадку чи контексту з переважною настановою не на номінацію, а на експресію, стилістичну маркованість тощо, у сучасній україністиці закріпився термін оказіональне слово, або оказіоналізм. Серед диференційних ознак оказіоналізмів дослідники називають такі:
1) регулярна відтворюваність (невідтворюваність);
2) словотвірна похідність;
3) некодифікованість;
4) функціональна одноразовість;
5) експресивність;
6) номінативна факультативність;
7) синхронно-діахронна дифузність;
8) індивідуальна належність.
У кожному окремому контексті вони використовуються як виразний малюнок-характеристика кого- або чого-небудь, причому, як позитивно-оцінного (Петлюріана "сукупність творів мистецтва, спогадів та ін., пов'язаних із життям і діяльністю С.Петлюри", святотворення, елітовихована (молодь), серцеокий), так і негативно маркованого характеру (манкуртопарламентар, нац'евнух, інтербезбатченки). Влучність, дошкульність, іронія та інші конотації реалізуються у відповідних контекстах.
Враховуючи дериваційні можливості новотворів, їхні стильові та стилістичні особливості, можна виділити такі групи:
Оказіональні деривати, утворені продуктивними словотвірними типами, моделями, а часто за аналогією: німоязичник, піночетизація, порожньокишеньковість, оскароносний, зеленоюний, залізнорукий тощо, напр.:
Меншу за обсягом групу становлять оказіоналізми, що входять до складу нових, незвичних, нетрадиційних словотвірних типів, моделей, не зафіксованих у попередні періоди розвитку української мови, а також поодинокі лексеми, у словотворчій структурі яких виступають нові форманти.
Відзначені оказіональні утворення не можуть бути об’єктом нормативної лексикографії: теоретично їх у мові може з'являтися безліч. Однак такі слова почасти розглядаються в нашому дослідженні, оскільки вони є продуктом дії тих самих словотвірних тенденцій, які спостерігаємо в процес неологізації.
У сучасній лінгвістиці спостерігаються не тільки різні погляди вчених на неологізми, але й нетрадиційні класифікації цих лексико-семантичних одиниць. Враховуючи те, що новизна може стосуватися або лише семантики слова (новація за змістом), або тільки його матеріальної форми, або одночасно і змісту лексеми, і її форми, розрізняємо такі типи неологізмів (неолексем):
1. Власне неологізми – слова, що характеризуються абсолютною новизною як щодо форми, так і щодо змісту. Цей матеріал засвідчує, що в українській мові початку XXІ ст. значну групу становлять одиниці, які лінгвісти називають ще матеріальними неологізмами. Насамперед це пов'язано зі зростанням необхідності для суспільства дати найменування новим реаліям і поняттям, що виникли в зв'язку з динамічним розвитком соціально-політичного, економічного, науково-технічного, культурного життя, побуту як у світовому масштабі, так і в межах України. До таких слів-"свідків" аналізованої доби можна, зокрема, віднести лексичні одиниці на зразок: дефолт " 1) невиконання законних вимог або взятих на себе зобов'язань; 2) припинення чи відмова держави юридичної або фізичної особи в односторонньому порядку виплачувати борги (переважно з відсотками) кредиторам", іміджмейкер "фахівець, який професійно працює над створенням іміджу (політичному або громадському діячеві, акторові, спортсменові та ін.)", політикум " 1) політична сфера, сукупність усіх політичних інституцій держави; 2) збірн. сукупність політиків", сайт, сингл тощо.
2. Новоутворення – слова, що відзначаються новизною форми. У них відомі морфеми виступають у незвичних поєднаннях, утворюючи слова із зовсім новими значеннями. Проведений кількісний аналіз (понад 3000 слів) дає підстави твердити, що такі одиниці становлять домінантну за обсягом і своєрідну групу. Ілюстрацією можуть служити лексичні утворення: громадянотворення "процес формування свідомого громадянина держави", україноментальний "характерний для ментальності українців", україновиховання "процес систематичного і цілеспрямованого формування особи патріота-українця", европейськість "європейський спосіб житія, ментальність", вуглехолдинг „вугільна компанія, яка сама не має виробничих підприємств, а володіє частиною або контрольними пакетами акцій яких-небудь інших компаній з метою контролю та керівництва їхньою діяльністю" та ін..
3. Трансформації – слова, у яких нова форма поєднується із значенням, яке передавалося раніше іншими лексичними засобами. Власне, це синонімічнінеологізми, які становлять у сучасній українській мові кількісно обмежену групу. Вони з'являються в мові здебільшого з метою надання більшої емоційності найменуванням предметів чи осіб, які мали до цього стилістично нейтральну назву. Такі одиниці відображають тенденцію до активізації вживання експресивніших форм, до необхідності вдосконалення мовного механізму. Так, у XXI ст. у мові ЗМІ (та й в загальнонародній лінгвальній практиці) досить активно вживаються лексеми: кравчучка, кучмовоз (зам. візочок), презентація (зам. представлення), стрижений (зам. рекетир) тощо.
4. Семантичні неологізми – слова, у яких нове значення передається формою, наявною в мові. Серед таких одиниць доцільно виділити два різновиди:
а) слова, що повністю змінюють своє значення, втрачаючи всі властиві їм раніше; б) слова, у семантичній структурі яких виникає ще один лексико-семантичний варіант (ЛСВ) при збереженні всіх попередніх. Тому можна стверджувати, що серед семантичних інновацій досліджуваного періоду переважають одиниці другого типу: гуральня (розм. ірон). "підпільне виробництво, як правило неякісних, спиртних напоїв", гонконг "один із вірусів грипу, штам якого виділено вченими під час останніх епідемій", канікули "перерва в роботі когось/чогось".
О.А. Стишов, наприклад, виокремлює такі групи неологізмів в мові українських засобів масової інформації, як:
3. Недавні входження нових явищ дійсності – предметів, процесів, абстрактних понять.
Одним з найважливіших джерел розвитку словникового складу мови є номінативна діяльність її носіїв. Під номінативною діяльністю розуміють створення слів для позначення нових явищ дійсності — предметів, процесів, абстрактних понять. Важливе значення має також походження інновацій – чи це неологізми-запозичення, чи неологізми на основі питомої лексики. Щодо першої групи відомо, що вони входять до мови-реципієнта разом із реалією або поняттям і відразу ж засвоюються. Інтенсивність процесу освоєння неолексем названої вище другої групи має різні етапи, які визначаються названими чинниками:
Порівняно нове явище у лексичному розвитку мов – абревіатури. Позитивною рисою цього виду лексики є те, що та сама кількість інформації передається набагато меншою кількістю знаків, ніж у текстах без абревіації. Наприклад, замість «Українське державне об'єднання для продажу сільськогосподарської техніки, запасних частин, мінеральних добрив та інших матеріально-технічних засобів, організації ремонту й використання машин» уживаємо Укрсільгосптехніка. Але абревіатурами не слід зловживати. Треба дотримуватися норм, які впорядковують використання складноскорочених слів у різних стилях мовлення. Надуживання абревіатурами робить мовлення штучним, незграбним, а то й незрозумілим.
Неологізми творяться за наявними в мові моделями. Наприклад, за зразком біологія, геологія, зоологія утворено слова вірусологія, дельфінологія, спелеологія, за зразком атмосфера, страто¬сфера утворено слово біосфера – «оболонка Землі, яку заселяють живі істоти» ; за типом бібліотека, картотека утворено фільмотека, дискотека, слайдотека. На взірець давно вживаних у мові слів буряківник, кукурудзівник, лісівник творяться нові назви людей за фахом: звірівник, маралівник, рисівник, чаївник. Утворення зі складником -вод на позначення тих самих понять лісовод, рисовод є дублетами, які нічого нового не додають, атільки засмічують мову. Компонент –вод закономірний в утвореннях типу вагоновод, екскурсовод, пов'язаних з дієсловом водити, а не доглядати, відгодовувати чи вирощувати.
Поява й існування неологізмів виправдана лише тоді, коли є потреба у виконанні певної називної або художньо-зображувальної функції. Коли такої потреби немає, новотвір зайвий і позбавлений перспективи закріпитися в лексичному складі мови. Не прищеплюються в мові ті неологізми, що не відповідають її лексичній системі, граматичній будові або фонетичним закономірностям. Приміром, штучно створені і занесені в деякі словники неологізми гружчик, грузовик, золушка, новомісяччя, щелкунчик у мовній практиці витіснені більш удалими відповідниками: вантажник, вантажівка, попелюшка, молодик (новий місяць), лускунчик.
Отже, поява в сучасній українській мові значної кількості лексичних новотворів — цілком закономірне явище. Помічено, що в періоди докорінних суспільних змін у словнику будь-якої національної мови виникає значна кількість нових слів-понять. Це відбувалося в період так званої "українізації" (1917—1930 рр.), цей процес спостерігається і в 90-х роках XX ст. в Україні, а також він звичайно продовжується і в XXІ ст..
Актуальною проблемою сучасного мовознавства є дослідження такого феномена як інноваційна лексика. У вузівських підручниках із сучасної української літературної мови висвітлюються, як правило, загальні питання, які стосуються основних причин закономірностей поповнення словникового складу мови новими номінативними одиницями, а також подається інформація про індивідуально-авторські, або оказіональні неологізми.
Незважаючи на те, що неологічний матеріал знаходиться під пильною увагою мовознавців, неодноразово був об'єктом аналізу на окремих часових зрізах та на матеріалі різних мов, деякі питання сучасної неології залишаються дискусійними до сьогодні. Це пояснюється насамперед тим. що теорія неології до цього часу не має чітких дефініцій, а неологізм ототожнюється, як правило, з новим словом або його значенням.
РОЗДІЛ 2:. Історія дослідження інноваційної лексики в українському мовознавстві
В історії дослідження лексичних новотворів в українському мовознавстві умовно можна виділити чотири етапи [6].
1. На першому етапі (20-30-і роки XX ст.) здійснюється переважно літературознавчий аналіз мовновиражальних засобів, включаючи інноваційну лексику, якою послугувалися письменники різних літературно-художніх шкіл, напрямів, угруповань. Цим питанням присвячені праці І.Огієнка, М.Зерова, М.Сулими, М.Йогансена, П.Филиповича, І.Капустянського, М.Гладкого, М.Вороного, Я.Савченка, В.Цебенка, Б.Якубського та ін. [6]
В.Цебенко, аналізуючи мову поезій М.Йогансена, особливу увагу звертає на структурно-семантичні ознаки авторських лексичних новотворів (таких, напр., як білопнявий, тихолеліючий, похмуробронзовий, зоряновечірній, кораблиний, лісовиний та ін.), тлумачить значення окремих із них, з'ясовує причини появи і доцільність використання новотворів у тексті. Автор підкреслює, що мова М.Йогансена "відзначається своєю чистотою, вишуканістю та правильністю, й не дивно, бо поет – лінгвіст. Йогансен має глибоке чуття щодо української мови і дав багато цікавих, вдалих новотворів за законами народної мови". Поет "дає зразки вже надговіркової мови, що характерна для високорозвиненої культури. Його можна до деякої міри порівняти з нашим вишуканим щодо мови поетом-критиком Зеровим...".
Не залишилася поза увагою дослідників словотворча практика М.Бажана, котрий, як і належить справжньому майстрові, шукає нового, непритертого й незаклішованого мовно-лексичного середовища для своєї творчості, Б.-І.Антонича, Н.Забіли, Т.Масенка, В.Поліщука та інших поетів.
Глибоко аналізується словотворчість лідера українського футуризму М.Семенка, який, не задовольнившись традиційним поетичним лексиконом, активно створював оригінальні індивідуально-авторські лексичні номінації, розширюючи таким чином словотвірні потенції української мови і водночас стимулюючи своїх сучасників до сміливих філологічних експериментів, що передбачали тонку, клопітливу роботу над першоелементом літератури – словом.
2. Протягом другого етапу дослідження лексичних новотворів (40-60-і роки) з'являються праці, головна увага в яких звертається на аналіз індивідуального словотвору провідних українських поетів — Лесі Українки (зокрема, досліджуються факти індивідуального словотворення в епістолярній спадщині), П.Грабовського, П.Тичини, М.Рильського, М.Бажана, А.Малишка. Визначаються основні завдання вивчення мови письменників, досліджується відповідність/невідповідність індивідуальних новотворів системі українського словотвору, аргументується доцільність кваліфікувати індивідуально-авторські новотвори передусім як характерні мовновиражальні засоби художнього твору.
Здійснюються спроби наукової класифікації нової лексики, визначення її категоріальних ознак. Ю.Шерех, приміром, пропонує розрізняти три типи індивідуально-авторських новотворів: 1) „яскраво-образні" номінації на зразок плодоспад (І.Вирган) у значенні „урожай"; 2) такі, у яких автор „тільки оновляє звичну форму слова, щоб це слово сприймалося свіжіше, не так заяложено", напр., літяний (П.Грабовський) замість літній; 3) неологізми контекстуальні – „ті, що виникають виключно з потреб контексту і поза ним немислимі", такі новотвори нерідко є засобом словесної гри, напр.: “Поки хвалько нахвалиться будько набудеться”. (Народна мудрість)
Окремі наукові дослідження присвячені виявленню характерних тенденцій творення неологічної лексики протягом певних періодів розвитку українського поетичного словника, визначенню перспектив функціонуваня оказіональних лексичних новотворів у складі національної мови.
Аналізуючи наукові праці 40-60-х років, необхідно зауважити, що майже всі вони відзначаються політичною заангажованістю, нерідко – невиправданою категоричністю тверджень, що особливо стосується оцінки творчого доробку поетів-модерністів, напр.:. „В цілому мовна творчість поетів модерністичних течій, дарма що в ній натрапляємо подекуди на нові для поезії лексичні матеріали, нічого не дала для удосконалення української літературної мови в жанрі поезії, для збагачення її стилістичних засобів. Всі ці словесні викрутаси були раз і назавжди відкинуті радянською поезією. Мовна практика поетів-модерністів, без сумніву, у розвитку літературної мови радянського періоду відіграла негативну роль".(О.А. Стишов).[54]. Іноді звинувачення такого характеру висловлювали визнані метри української поезії, що мало вагомий вплив на формування громадської думки і культурний розвиток тогочасного суспільства: „Шкідливу, руїнницьку роботу провадили в нашій мові лихої пам'яті футуристи, конструктивісти та інші „істи", всіх зусиль докладаючи, щоб відірвати мову від живого народного коріння..." (Рильський) .[65]
Закономірно, що одним з актуальних завдань сучасного мовознавства є критичний перегляд і об'єктивна оцінка мовотворчості (зокрема – фактів індивідуального словотворення) провідних письменників 20-30-х років XX ст. Останнім часом ця проблема успішно розв'язується вітчизняними і зарубіжними мовознавцями (Ашер – 1991; Дужик – 1996; Кудряшова – 2000; Браїлко – 2000; Вокальчук – 2001-а, 2001-б, 2001-в, 2002-а, 2002-6, 2002-г, 2003-г; Зіневич – 2002; Гаврилюк – 2002; Братусь – 2002; Мялковська – 2002; Ільницький – 2003 та ін.).
3. У 70-80-і роки (третій етап) з'являються праці, присвячені аналізові місця і ролі неологізмів у лексичній системі мови, уточненню їхніх характеристик, з'ясуванню специфіки т.зв. потенційних слів, які є нереалізованими структурними можливостями мови, виявленню загальних тенденцій розвитку словеснозображальних засобів, дослідженню причин появи саме авторських неологізмів та особливостей їхнього функціонування у художньому творі, способам оказіональної номінації та словотвірній будові неологізмів.
В окремих працях досліджується семантична і словотвірна специфіка неологічної лексики не лише в українській, а й у інших слов'янських мовах, вивчаються функціональні процеси в українському поетичному мовленні, активізація лексичного оновлення якого зумовлена передусім широким використанням новотворів різного характеру.
Дослідники роблять спроби уточнити дефініцію поняття "авторський неологізм". Зокрема, пропонується таке визначення цього явища: "Під авторським новотвором ми розуміємо будь-яку лексичну інновацію – чисто структурну, структурно-семантичну, чисто семантичну". (О. А. Стишов) [87]. Вказані ознаки лексичних новотворів кладуться в основу їх класифікації. Пропонується і такий розподіл оказіоналізмів: 1) дериваційні (на зразок високовольтовий, летятить); 2) семантичні (рожевоаврорний, славуття), 3) стильові (зореходцї).
У 70-і роки здійснюються перші спроби лексикографічного опису індивідуально-авторських новотворів: укладено словник авторських неологізмів П.Тичини, до якого було включено понад 600 одиниць.
4. Інтенсивне різноаспектне дослідження лексичних новотворів розпочинається з 90-х років XX ст. (четвертий етап). Поглиблюється вивчення інноваційних процесів у сучасній українській літературній мові, зумовлених кардинальними змінами суспільно-політичного, економічного та культурного життя, вивчаються шляхи і джерела оновлення лексичного складу мови, уточнюється класифікація лексичних новотворів (Пашко – 1994; Русанівський – 1997; Януш – 1997; Мазурик – 2000; Кочерган – 2001; Стишов – 2003; Турчак – 2003).
Виділяється спеціальний погляд на проблему вивчення індивідуального словотворення – лінгвостилістичний. Посилена увага приділяється дослідженню творчості письменників, чия творчість протягом тривалого часу була штучно вилучена з літературного процесу і, закономірно, не була об'єктом лінгвістичних студій, через що вивчення художньої мови XX ст. не можна було вважати повним і об'єктивним. Так, інтенсивно досліджується мовотворчість (зокрема, словотворча практика) письменників 20-30-х років; поетів-шістдесятників; поетів українського зарубіжжя; поетів-вісімдесятників; провідних українських прозаїків – О.Гончара, П.Загребельного, М.Стельмаха, І.Багряного та ін. Крім того, поглиблюється дослідження особливостей оказіональної номінації у творчості класиків української літератури – Т.Шевченка, Лесі Українки, В.Самійленка, П.Тичини та ін.
Об'єктом наукових досліджень стають лексичні новотвори – відфраземи (на зразок кінецьсвіття, легкорукий), які складають своєрідну підсистему сучасної української літературної мови, котра сформувалася й інтенсивно вдосконалилась протягом останніх десятиріч XX ст. [6]. Досліджуються і т.зв. надскладні оказіоналізми (на зразок студентко-викладачко-доценти), стилістичні функції яких зумовлені передусім зовнішньо-графічною формою; визначається місце індивідуально-авторських новотворів серед інших типів неолексем національної мови, досліджуються оказіональні фраземні деривати, вивчається специфіка оказіональної номінації у поетичному дискурсі 80-90-х років XX століття, описуються особливості експресивних новотворів, розробляється лексикографічний аспект дослідження інновацій.
Отож, в останні десятиріччя у вітчизняному мовознавстві активно опрацьовуються проблеми індивідуально-авторського словотворення. Перспективними щодо розвитку української неології є дослідження насамперед таких питань: взаємодія узуальних та неузуальних лексичних новотворів у складі національної мови; вплив неологічної лексики на розвиток лексичної і словотвірної системи мови; виявлення характерних словотвірних тенденцій у національній мові певного хронологічного періоду, безпосереднім проявом яких є створення оказіональних лексичних одиниць; дослідження факторів, що впливають на появу індивідуально-авторських новотворів; функціонування авторських неологізмів у текстах різних стилів і жанрів, а також у художніх творах окремих майстрів слова; оказіональні лексичні новотвори як номінативні одиниці, що відображають специфіку національно-мовної картини світу; еволюційні процеси у сфері оказіональної номінації.
Для успішного розв'язання зазначених проблем необхідним є теоретичне узагальнення досліджень інноваційних процесів, що відбуваються в українській національній мові, а також аналіз результатів індивідуального словотворення як окремих письменників, так і груп авторів певних хронологічних періодів. Актуальним є і порівняльно-зіставне дослідження специфіки оказіональної номінації у різних стилях сучасної української літературної мови, передусім у публіцистичному і розмовному, де це явище відбивається найбільшою мірою.
РОЗДІЛ 3. Пояснення значень неологізмів у творах Зої Кучерявої.
Для дослідження ми вибрали збірку поезій Зої Кучерявої «Я розбиваюсь об реальність». Серед виявлених неологізмів найбільш представлені іменники. Їх можна поділити на такі лексико-семантичні групи. Вони вживаються у таких значеннях.
Спекота означає дуже жарка погода. (с. 136).
Рань – вжито у значенні час, з якого починається день. (с. 41).
Вишум – вітер у полі. (с. 16).
Яруга – сильна завірюха. (с. 31).
Вись – те, що знаходиться вгорі, на небі. (с. 21).
Темінь – частина простору, що не має освітлення. (с. 105).
Непогідь – погана погода .(с.174).
Небесся – небо. (с. 28).
Вітрик – вітер. (с.83).
Вихром – це частина повітря , яка швидко рухається і утворює після себе великий безлад. (с. 58).
Сльозину – сльозу. (с. 179).
З болінь – з болю. (с. 57).
Самотина – самотність, стан, коли людина залишається сама. (с.172).
Розкрилля – роздоріжжя. (с. 172).
Древа – дерева. (с. 5).
Печища – залишок від згорілої хати. (с.49).
Погуки – звуки десь далеко. (с. 98).
Мисль – думка. (с. 14).
Олжу – неправду. (с. 14).
Покари – покарання за якусь провину. (с. 36).
Всеноша – зібрання людей у церкві перед Пасхою. (с. 41).
Доляри – валюта у США. (с. 75).
Наступну групу становлять дієслова, які мають ось такі значення.
Снив – бачив сни. (с. 19).
Відлюбить, відкохає – перестане любити. (с.180).
Зоріє – мерехтить ранішньою зорею. (с. 171)
Відлунив – зробив подібним до чогось. (с.168).
Отям – повернути когось до здорового розуму. (с. 156).
Догукнуть – докричатися до когось. (с. 130).
Урвав – вкрав. (с. 124).
Сповідується – вірить у Бога. (с.112).
Подіяти – зробити. (с.130).
Не дочах – не погас. (с. 95).
Досіяв – закінчився. (с.95).
Дзуменить- літає. (с.91).
Затепліло – стало теплішим. (с.90).
Почужіли – стали чужими. (с.88).
Прослалась – відлетіла. (с.87).
Зборознили – вкрили. (с.65).
Розговітись – поділитись. (с.41).
Розпласталися – розтягнулися. (с.55).
Вищаю – стаю вищою. (с.24).
Наплакати – наспівати. (с. 39).
Наступними за кількістю вживання ідуть прикметники. Пояснення їх значень.
Справдешню – справжню. (с.121).
Сніговітровий шал – сильна заметіль. (с.103).
Стриножений – дуже швидкий. (с.101).
Пожухле – пожовкле. (с.94).
Чужинський – чужий. (с.60).
Стражденних – страждаючих. (с.54).
Вечорової – вечірньої. (с.5).
Всеземною – що охоплює ввесь світ. (с. 32).
Ядучу – що містить отруту. (с.30).
Непоясниме – те, що не має пояснення. (с. 29).
Далі – прислівники. Наводимо пояснення їх значень.
На оснні – на почаку, при вході. (с. 43).
В юдолю – в обійми. (с. 12).
Усенький –увесь. (с. 118).
На днесь – на колись, на потім. (с. 57).
Ізвідси – звідси. (с. 45).
Доста – досита. (с. 133).
Гінко – згинаючись. (с. 91).
Полотніючи – ніяковіючи. (с. 72).
Навстріч – назустріч. (с.164).
Назирці – йти слідом. (с. 174).
Дієприкметники займають мале місце у поезії Зої Кучерявої. Їх значення.
Вготована – готова. (с.74).
Тривка чи нетривка – довготривали чи корткотривала. (с. 176).
Затаєної – захованої. (с. 176).
Найменшими за частотою вживання є:
- займенник свойого, що означає свого.
- числівник одненького, в значенні одного.
Висновки
Поява в сучасній українській мові значної кількості лексичних новотворів — цілком закономірне явище. Помічено, що в періоди докорінних суспільних змін у словнику будь-якої національної мови виникає значна кількість нових слів-понять. Це відбувалося в період так званої "українізації" (1917—1930 рр.), цей процес спостерігається і в 90-х роках XX ст. в Україні, а також він звичайно продовжується і в XXІ ст..
Актуальною проблемою сучасного мовознавства є дослідження такого феномена як інноваційна лексика. У вузівських підручниках із сучасної української літературної мови висвітлюються, як правило, загальні питання, які стосуються основних причин закономірностей поповнення словникового складу мови новими номінативними одиницями, а також подається інформація про індивідуально-авторські, або оказіональні неологізми.
Незважаючи на те, що неологічний матеріал знаходиться під пильною увагою мовознавців, неодноразово був об'єктом аналізу на окремих часових зрізах та на матеріалі різних мов, деякі питання сучасної неології залишаються дискусійними до сьогодні. Це пояснюється насамперед тим. що теорія неології до цього часу не має чітких дефініцій, а неологізм ототожнюється, як правило, з новим словом або його значенням.
Будь-який семантичний неологізм, як і неологізм узагалі, на момент свого виникнення є оказіональним, продуктом індивідуально-авторської мовотворчості, створеним на замовлення конкретної ситуації, «на випадок». Подальша доля неологізму залежить від прийняття/неприйняття його носіями мови.
Повернена, реабілітована лексика поповнила собою терміносистеми таких сфер як гуманітарні науки, особливо суспільні, культури, освіти, виробництва. Так, наприклад, в освітню систему України повернулись окремі колись традиційні форми навчання й відповідно слова, похідні від них утворення й словосполучення: гімназія, ліцей, бакалавр, магістр.
Поряд із словами, які мають ознаку загальновживаності, у мові аналізованого стилю зустрічаємо певну кількість індивідуально-авторських й оказіональних утворень, що є свідченням намагання письменників нестандартно, оригінально висловитись чи змалювати своєрідність події, ситуації, образів та ін.
У науковій літературі висловлюється думка, що встановлення точних критеріїв розрізнення узуальних та неузуальних лексичних інновацій неможливе, оскільки справа стосується розвитку мови, процесу переходу одного явища (факту мовлення) в інше (факт мови), і доки цей перехід не здійснився (на відбір слова та на засвоєння його узусом потрібен час), — можна говорити лише про ту чи іншу тенденцію.
Найбільш глибоко розглядає питання появи неологізмів, їх подальше використання або ж вилучення з мови – О.А.Стишов. У своїй монографії, а також численних наукових статтях він розглядає інноваційну лексику не тільки в загальній системі української мови, а й саме в мові засобів масової інформації. Виокремлює групи неологізмів різних типів. Досліджує інновації політологічного, соціально-економічного характеру, термінотворення у конфесійній лексиці. Розглядає спортивні терміни-інновації в засобах сучасної інформації. Його праці, що вивчають появу та функціонування неологізмів, виходять протягом майже десяти років, і, окрім теоретичної бази завжди вміщують доповнення, що складаються з практичного матеріалу друкованих видань того періоду, який саме аналізується автором. Тому основним джерелом для свого дослідження я взяла саме наукові праці О.А. Стишова.
Можна упевнено сказати, що нелогізми виникали і будуть надалі виникати у мові. Людина розвивається, а тому і розвивається мова, якою вона спілкується, яку використовує у роботі та побуті. Виникнення нових технічних засобів, перебіг змін у суспільстві, розвиток тієї чи іншої нації зажди буде поштовхом для запозичень або виникнення нових слів та термінів у мові.
Список використаної і рекомендованої літератури
1. Андрусяк І. В. Спосіб життя та дозвілля: фрагмент концептуального аналізу англійських неологізмів кінця ХХ століття // Мовні і концептуальні картини світу. — К., 2000. — С.8–18
2. А.П.Грищенко. Сучасна українська літературна мова: Підручник / За ред. А.П.Грищенка. – 2-ге вид. – К.,1997. – С.196-198
3. Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. – К., 1959
4. Вовчук Н.І. Авторські неологізми як спеціальний засіб художньої виразності і як одиниця поетичного тексту //Актуальні проблеми сучасної філології. Мовознавчі студії. Зб. наук праць Рівненьського державного гуманітарного університетту. Вип. 8 – Рівне, 2000. с. 62-66
5. Вокальчук Г.М. Вивчення неологізмів у вузівському курсі сучасної української літературної мови. Пед. Науки: Зб. наук. пр. – Суми, 2002. – 2002, ч.2. – с. 24-29
6. Герман В.В. Індивідуально-авторські неологізми (оказіоназізми) в сучасній поезії (60-90 рр): Автореф. дис.: канд. філ наук. К. 1999. – 22 с.
7. Канова Е. Работа над неологізмами в процессе обучения чтению на материале актуальной публицистики // Studia rossica posnaniensia. — Познань, 1996. — С.267–271.
8. Караванський С. Пошук українського слова, або боротьба за національне «Я». – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 240 с.
9. Колесникова Н.В. Лексичні неологізми в рекламі // Вісник – Запоріжжя,2002. - №3. – с.77-78.
10. Колоїз Ж.В. Семантичні неологізми як результат семантичної деривації //Вісник/Харк. Нац. Ун-т ім. В.Н. Каразіна. – Х., 2005. - №659: Сер: філологія, вип 44. – с.6-11
11. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих навч. закладів освіти. – К.: видавничий центр «Академія», 2002. – 368 с.
12. Мазурик Д. Лексичні інновації 90-х років XX століття в системі української мови //Українська філологія: школи, постаті, проблеми. – Львів, 1999. ч.2. – с. 156-163.
13. Мар'яна Бондар Англіцизми в сучасній українській мові. //Вісник/Харк. Нац. Ун-т ім. В.Н. Каразіна. – Х., 2005. - №659: Сер: філологія, вип 44. – с 213-215
14. Нікітіна Н. Українська мова на телебаченні // Дивослово. – 2004. – № 12. – С.2-7.
15. Плющ М.Я. та ін. Сучасна українська літературна мова: Зб. вправ: [Навч. посібник для студентів вузів, які вивчають дисципліну «Сучас. укр. літ. мова»] / Плющ М.Я., Леута О.І., Гальона Н.П.; [Ред. В.В.Вороніна, Н.А.Симоненко]. — К.: Вища шк., 1995. — 281, [2] с.
16. ПономарівО.Д., Різун В.В., Шевченко Л.Ю. та ін. Сучасна українська мова: підручник. За ред. Пономарева.- 2-ге вид.; перепоб. – К.: Либідь, 2001. – 400 с.
17. Розен Е.В. Некоторые уточнения понятия неологизм //Вопр. Немецкой филологии. Учен. зап. Моск. пед. ин-та им.Ленина. – М. 1968. с.122-126.
18. Семенюк О.А. Язык эпохи и его отражение в сатирико-юмористическом тексте. – Кировоград: РИЦ КГПУ им В.К. Винниченко, 2001 – 368 с.
19. Смирницкий А.И. Лексикология английского языка. – М., 1956
20. Стишов О. Спортивні терміни-інновації в сучасних засобах масової інформації //Укр. Термінологія і сучасність. – К., 1997. – с.58-61.
21. Стишов О.А. Лексичні і стилістичні неологізми в ЗМІ з погляду мовної культури //Культура слова – К. 1999. Вип. 52. с. 3-12.
22. Стишов О.А. Українська лексика кінця XX століття (на матеріалі мови засобів масової інформації): моноргафія. – К.: Вид. центр КНЛУ, 2003. – 388 с.
23. Струганець Л. Динаміка лексичних норм української літературної мови XX ст. – Тернопіль: Астон, 2002. – 351 с.: іл., табл.
24. Фомина М.В. Современный русский язык. Лексикология. – М., 1990
25. Шевченко Л.І. Інтелектуальна еволюція української літературної мови: теорія аналізу: Монографія. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2001. – 478 с.
