З м і с т :

Вступ......................................................................................................3

Розділ І. Опис перукарні......................................................................4
1.1. Вимоги до приміщень перукарень......................................4
1.2. Освітлення перукарень........................................................7
1.3. Робоче місце перукаря.........................................................9
1.4. Санітарно-технічне обладнання........................................11

Розділ ІІ. Історія розвитку перукарень.............................................12
2.1. Зародження перукарства....................................................12
2.2. Розвиток професійного перукарства в Україні................16
2.3. Сучасне перукарське мистецтво.......................................26

Розділ ІІІ. Дезінфекція інструментів. Перукарі та їх
кваліфікація. Техніка безпеки...........................................................31
3.1. Дезінфекція інструментів і пристосувань........................31
3.2.  Перукарська білизна та одяг.............................................33
3.3. Вимоги до роботи перукаря та практичні поради...........34
3.4. Професійна етика перукаря...............................................36

Висновки.............................................................................................38

Використана література.....................................................................39

Вступ.

Основне завдання перукарського бізнесу — зробити світ пре-краснішим, допомогти клієнтам стати вродливішими, впев¬ненішими. Для залучення клієнтів слід враховувати фактори, які впливають на прийняття клієнтами рішень щодо одержання перу¬карської послуги. Спеціалісти з маркетингу застосовують різні методи класифікації споживачів за категоріями, досліджують процеси купівлі послуг, вивчають тенденції процесів придбання послуг салонів краси.
Створюючи перукарський салон, необхідно пам'ятати, ЩО до¬сягти його стабільності і прибутковості можна лише на основі знань про потенційного клієнта та задоволення його потреб із урахуванням культурних, психологічних, соціальних та інших особливостей.
Для успішного ведення бізнесу потрібна інформація, яка б спря-мовувала зусилля фахівців щодо вірного напряму роботи салону.


Розділ І. Опис перукарні.

1.1. Вимоги до приміщень перукарень
Репутацію перукарського салону визначають рівень сервісу, якість пропонованих послуг і кваліфікація майстрів. Імідж перу¬карні створюють насамперед дизайн інтер'єру та робочих місць, су¬часне обладнання й інструмент.
Визначальною ри¬сою салону може ста¬ти робота в ньому представників однієї професійної школи, послідовників відо¬мого майстра-перукаря або використання препаратів відомої парфумерної фірми-виробника, спеціа¬лізація з виконання дитячих зачісок чи надання повного ком¬плексу перукарських і косметичних послуг (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Робочий зал перукарського салону

Ступінь оснащення, комфортність умов обслуговування, широта переліку послуг забезпечують  відповідно до  вимог  Кабінету Міністрів України від 23 08 1995р. № 67 присвоєння категорії кож¬ному підприємству побутового обслуговування населення  Незалежно від категорії, специфіки, підпорядкування та тривалості Існування закладу, робота кожної перукарні має відповідати Державним санітарним правилам і нормам, встановленим Міністерством охорони здоров'я України.
Перукарні розташовуються в окремих будівлях або в приміщеннях громадських і торговельних центрів, будинках побутових по¬слуг, вокзалах, лазнях, на перших і цокольних поверхах житлових будинків При облаштуванні перукарні необхідно керуватися Дер¬жавними санітарними правилами і нормами для перукарень різних типів - ДСПІН 222 022-99.
Перукарні бувають чоловічі, жіночі, дитячі, змішані Площа ос-новних робочих і допоміжних приміщень визначена згідно з вимогами санітарно-епідеміологічної служби Перукарні на одне-два робочих місця дозволяється влаштовувати в одному приміщенні площею не менше 15 кв. м з наявністю мінімальної кількості допоміжних приміщень їх площі наведено в таблиці.
Розрахунок площі основних і допоміжних приміщень.
Назва приміщення    Розрахунок площі    Площа кв м
Зал очікування    на одне робоче місце    1,5 але не менше 0,75
Гардероб для відвідувачів    на одне робоче місце    не менше 0,3
Жіночий зал    на одне робоче місце    не менше 8 0
Чоловічий зал    на одне робоче місце    не менше 6,0
Універсальні зали    на одне робоче місце    не менше 8 0
Манікюрний кабінет    на одне робоче місце    не менше 6 0
Педікюрний кабінет    на одне робоче місце    не менше 6,0
Склад    на одне робоче місце    не менше 1,0
Кімната персоналу    на одне робоче місце    не менше 0,75
Приміщення для прання    на перукарню    за розрахунком
Санвузол дія персоналу    на перукарню    не менше 2 0
Санвузол для відвідувачів    на перукарню    не менше 2,0
Косметологічний кабінет    на одне робоче місце косметолога    не менше 12,0

Щоденно в приміщеннях перукарні проводяться санітарно-гігієнічні заходи Столи, крісла перед початком роботи та після кожного клієнта слід протирати вологою серветкою Із застосуванням дезинфікуючих засобів Поточне прибирання поверхонь, до яких доторкаються відвідувачі (ручки дверей, ручки крісел, раковини для миття волосся, полиці робочих місць та ін.), здійснюється також дезінфікуючими засобами. Раз на місяць перукарня закри¬вається на одну зміну для проведення дезінфекції та загального прибирання всіх приміщень.
Роботи з прибирання приміщень, дезінфекції меблів слід прово¬дити у гумових рукавичках, щоб запобігти подразненням шкіри рук.


1.2. Освітлення перукарень.

Для правильного визначення кольору та відтінку волосся при його фарбуванні, точного виконання стрижок і укладок перукарю необхідне якісне сильне та рівномірне освітлення.
Найкращим вважається природне освітлення, яке рекоменду¬ють використовувати з максимальною ефективністю.
Забезпечити необхідне освітлення протягом усього часу роботи перукарні, особливо в осінньо-зимовий період, природним шляхом неможливо. Тому виникає потреба у штучному світлі, близькому до природного. Його забезпечують люмінесцентні світильники із розсіювачами або плафонами з матового скла (рис. 1.2).
На робочих місцях, окрім загального освітлення на залу, перед-бачають місцеве освітлення. Як джерело світла використовують лампи розжарювання, галогенні лампи в колбі з молочного скла, які не мають осліплюючого ефекту.
Застосовуються пристрої місцевого освітлення на гнучких кронштейнах, що дає змогу змінити напрямок світлового потоку, та з арматурою, яка забезпечує захисний куг не менше 30°.
Для запобігання зоровому дискомфорту і для захисту від пря¬мого сонячного проміння на вікнах установлюють сонцезахисні пристосування (козирки, жалюзі, штори).

Рис. 1.2. Освітлення салону


1.3. Робоче місце перукаря

Робочі місця перукаря (рис. 1.3) обладнують різними за конст-рукцією туалетними столиками або полицями, настінними дзерка¬лами різної форми, перукарськими кріслами. Розмір дзеркала має бути не менше 60x100 см.
Для розміщення інструментів, препаратів, білизни використовуються тумбочки, візки, шух¬ляди в столиках.

Рис. 1.3 Робоче місце перукаря.

У перукарнях установлюють крісла з ручками, підставками для ніг; вони мають вільно обертатися та регулюватися по висоті (рис. 1.4).
Для дітей передбачаються спе¬ціальні крісла або накладні сидіння до звичайних крісел.
Розміщення робочих місць має узгоджуватися з загальним дизай-нерським рішенням; крісла можуть розташовуватися поодинці чи групу-ватися уздовж стін або в центрі залу.
Вважається, що відстань від стіни до крісла має бути не менше 70 см, відстань між осями крісел сусідніх робочих місць — 1,8 м, а між пара-лельними рядами місць — не менше 3-х метрів. Загальна норма на робо¬че місце — від 4,5 кв. м.
У перукарських за¬лах дозволяється вико¬ристання пересувних сушарок для волосся. Мийки можуть бути вмонтовані в поверхню робочих столиків або бути автономними зі стільцями спеціальної конструкції.

Рис. 1 4. Перукарське крісло


1.4. Санітарно-технічне обладнання

У робочих приміщеннях перукарень за допомогою систем опа¬лення, вентиляції, кондиціювання підтримують температуру повітря 18-20°С. Системи вентиляції регулюють також склад повітря, рівень вологи і газоподібних речовин, що входять до складу препаратів, застосованих для обробки волосся, а також вилучають із приміщення надмірне тепло.
Відповідно до санітарних норм усі перукарні з кількістю робо¬чих місць від трьох до десяти необхідно обладнати припливною вентиляцією, від десяти до двадцяти — припливно-витяжною, а для перукарень з великою кількістю робочих місць бажано передбачати кондиціювання повітря та повітряно-теплову завісу головного вхо¬ду в приміщення.
У перукарнях, де розміщено до трьох робочих місць, допуска¬ється природна вентиляція через кватирки і фрамуги.
За відсутності централізованого гарячого водопостачання в пе-рукарні обов'язково встановлюють електричні проточні нагрівачі або інші нагрівально-опалювальні прилади.



Розділ ІІ. Історія розвитку перукарень.

2.1. Зародження перукарства.

Кожній історичній епосі притаманні особливий стиль і мода. Вже у первісному суспільстві людина виконувала найпростіші перукарські процедури. Завдяки археологічним розкопкам й на¬уковим дослідженням матеріально-культурної спадщини наших далеких пращурів можна дізнатися про перші вияви перукарства. Вкриваючи своє тіло шкурами тварин, пер¬вісні люди розмальовували відкриті його ділянки орнаментами з магічною символі¬кою, носили довге волосся. Перші зачіски чоловіків і жінок були дуже подібні (рис. 2.1). Однак на різних материках і островах земної кулі первісні племена розвивали свій власний стиль.


Рис. 2.1. Зачіски первісних людей

У печерах на рівнях кам'яного віку ар¬хеологами було знайдено стержні для фарбування брів, чубів, гострі риб'ячі кіст¬ки для татуювання, гребінці з кісток і де¬рева. Зачіски підв'язували гілочками, шкіряними смужками. Пер¬шими засобами, які використовували для вкорочування волосся, були вогонь і кремінь. Наші пращури використовували червону глину для фарбування волосся й тіла; носили головні убори і на¬шийні прикраси з мушель, камінців, зубів тварин, на браслетах робили геометричні візерунки. В цей період жіночі зачіски нага¬дували круглі та пишні головні убори (рис. 2.2).
Волосся збивали, накладали на нього обідки з гілок. Абориге¬ни прикрашали своє волосся кістками риб, мушлями, пташиним пухом, пудрили червоною землею і вколювали в нього між пуч¬ками декілька великих пір'їн. На території сучасного Китаю носили волосся, зав'язане у вигляді пучка на маківці. В Заїрі (Африка) туземці використовували рицинову олію для створен¬ня зачісок, а представники багатьох інших племен змазували во¬лосся грязюкою, роблячи з нього свого роду «скульптури»; їх доводили до досконалості протягом місяця. Такі зачіски закріплювали за допомогою тваринного жиру та глини, доповнювали листям, квітами, мохом, мушлями й пір'ям.
У період палеоліту, коли панував матріархат, скульптурні зображення уславлювали жінку-матір. Так звана «Венера» з Вілендорфа (Австрія) — жіноча фігурка з глини, на голові якої зачіска, схожа на вулик. Волосся зак¬ручене джгутом і укладене по колу у вигляді «равлика» (рис. 2.3).
Чоловічі зачіски відзначалися по¬дібністю до деяких жіночих; багато з них були дуже вигадливі й складні. Вони вимагали особливої майстерності й багато часу для створення. Волосся прикрашали рогами та пір'ям, уклада¬ючи таким чином, що зачіска нагаду¬вала тварину або птаха.
Чоловічі головні убори також прикрашалися рогами тварин (рис. 2.4). Первісні люди використовували маски тварин, щоб зласкавити добрих духів напередодні полювання та залякати злих. Втілюючись в образ тварини чи птаха, людина вірила, що спроможна отримати їхню силу.
При вивченні культури та побуту племен, які ще зовсім недавно перебували в первісному стані, вчені-етнографи встано¬вили магічний характер ставлення первісних людей до волосся. Існувало уявлення, що у волоссі зосереджена життєва сила. Хи¬мерні споруди з волосся у чоловіків були не тільки окрасою, а й слугували підпіркою для величезних масок, які вони надягали під час священних танців. Тому в деяких племенах тільки чоловіки носили мистецьки зроблені зачіски, а жінки і діти просто корот¬ко стигли волосся.


Рис 2.2. Зачіска аборигенів. Барельєф «Жінка з рогом» (XV тис. до н. е.)




Рис. 2.3. Жіноча статуетка             Рис. 2.4. Чоловічий головний убір
з Вілендорфа (палеоліт)                    періоду палеоліту


Більшість індіанців Північної та Південної Америки підрізу¬вали волосся або стригли у «скобку». Деякі посередині голови робили з волосся валики чи широкі локони. А ескімоси і поліне¬зійці сколювали волосся вузлом на потилиці — де найпростіші зачіски людей первісних часів. Вони також змінювали або поси¬лювали природний колір волосся за допомогою вапна та соків рослин різних видів, лужних природних розчинів, глини, вохри.
У могильниках того часу знайдені гребені й шпильки з кісток. Але тоді гребені частіше використовували для господарських по¬треб, ніж для розчісування волосся. Тільки в епоху бронзи (ІV-ІІІ тис. до н. е.) з'являються гребені для спорудження зачісок.
Первісні люди використовували дерев'яні, бамбукові та кіс¬тяні гребені найрізноманітніших форм (рис. 2.5). Наприклад, аборигени Вогненної Землі досі розчісують волосся щелепами дельфінів.
Цілком імовірно, що найпоширенішою формою гребінця була плоска в'язанка жорстких трав'яних стеблин або дерев'яних чи бамбукових паличок, їх зв'язували й робили зручну ручку.

а                     б

Рис. 2.5. Гребінці первісних народів: а — полінезійський; б - західноафриканські

Первісні люди використовували воду і мали засоби для мит¬тя волосся — глину та сік деяких рослин (юка, мильнянка). Але для волосся африканців такий спосіб миття не підходив, тому вони захищали зачіски від бруду і комах, утираючи олію, вапно й змочували їх сечею.
Чоловіки здебільшого носили бороди та вуса, однак наші пра¬щури ще в кам'яну добу навчились голитися примітивною брит¬вою з кременя.


2.2. Розвиток професійного перукарства в Україні

У період становлення вітчизняної перукарської справи (кінець XVII — початок XVIII ст.) перукарями в Росії були пе¬реважно майстри-кріпаки, яких віддавали на навчання іноземцям. У Росії вони називалися цирульниками, або ж «тупейшими ху¬дожниками». Протягом XVIII ст. у столичних і повітових містах були відкриті цирульні. На вивісках таких закладів писали, що тут не тільки роблять зачіски, стрижуть і голять, але й ставлять п'явки, пускають кров.
З XV ст. на території України було поширене Магдебурзьке право, за яким ремісники однієї спеціальності об'єднувалися у цехи — своєрідні професійні спілки в межах міста. Цех як корпо¬рація мав права, обов'язки та привілеї, закріплені у відповідних документах: «жалувана грамота», постанова міських властей, ста¬тут цеху. «Цехове право» давало ремісникам певну гарантію сво¬боди діяльності. Статут регламентував види діяльності, кількість учнів у кожного майстра, ціни на вироби і послуги, розміри і ви¬ди допомоги на випадок розорення чи хвороби, відрахування у державну скарбницю, правила поведінки та ін.
З другої половини XVII ст. історичний розвиток України був тісно пов'язаний із Росією, оскільки перша входила до скла¬ду Російської імперії. Проте Україна завжди зберігала свої особ¬ливості у культурі й мистецтві, зокрема мистецтві професійних перукарів.
На початку XVIII ст. цех майстрів, до якого входили київські цирульники, об'єднував кравців і перукарів. У 1767 р. цирульни¬ки створили власний цех. Вони працювали не тільки як майстри-перукарі, але й як медики. У пункті 10 статуту цеху цирульників було окремо зазначено: «Оное майстерство цирульницкое имеет состоять в том: бреить, кровь жильную й зашкурную пускать, раны гоить рубаные, пробитые й стреляные, а особливо в вырывании зуба и в излечивании французской й шолудней болезней...» Цехи були водночас і військовими організаціями, які брали участь в охороні й обороні міста. Вони виступали як окремі військові одиниці міського ополчення чи утримували своїх опол¬ченців.


Рис. 2.6. Печатка цеху             Рис. 2.7. Печатка братства
цирульників. 1820 р.                      Київських цехів. XVII ст.

Так, київському цеху цирульників магістрат доручив ут¬римувати міську артилерію. Цех мав свою атрибутику і символі¬ку: емблеми із зображенням знарядь праці, прапори (корогви), цехову печатку, скриньку, в якій зберігалися документи та казна (рис. 2.6). Усі цехові організації міст об'єднувалися у братства (рис. 2.7).
Наприкінці XIX ст. в Європі було створено першу корпорацію «перукарів, голярів, майстрів постижерної справи». Корпорація складалася із власників численних дамських і чоловічих перука¬рень. Такі професійні об'єднання стали виникати в усіх містах Єв¬ропи, включаючи Російську імперію.
У цей же час у Парижі та Барселоні почали проводити кон¬курси краси й перукарського мистецтва, в яких брали участь і російські перукарі. Так, Іван Андрєєв на конкурсах 1888 і 1900 років (Париж) за свої прості й елегантні моделі отримав ряд винагород, почесний диплом і звання дійсного заслуженого про¬фесора Академії перукарського мистецтва (рис. 2.8). У 1910 р. він створив альбом зачісок, який викликав велику зацікавленість не лише серед фахівців, а й серед населення.
Вперше на виставці моди у Німеччині (1916) разом з моделя¬ми одягу та аксесуарами було представлено не тільки моделі за¬чісок, а й інструменти перукарів, перукарське приладдя та облад¬нання.
На початку XX ст. в Україні значно розвинулася перукарська справа. Збільшилася кількість перукарень і майстрів. Звичайним явищем стало розміщення кіль¬кох перукарень одна біля одної. У великих містах пе¬рукарі об'єдналися в спілки — артілі.
У Києві на пл. Льва Толстого зберігся будинок (1901), в якому з 1902 р. до середини 90-х років XX ст. розміщувала¬ся найстаріша перукарня міста.
Після жовтневого переворо¬ту 1917 р. у більшості перука¬рень було націоналізовано не тільки меблі, а навіть інстру¬менти. В період НЕПу, коли приватні підприємства на деякий час дістали право на розвиток, перукарська справа трохи пожвавилася.


Рис. 2.8. Іван Іванович Андрєєв (поч. XX ст.)


На початку 30-х років значно зросла мережа перукарень у великих містах і промислових центрах, а також у маленьких містечках і селищах, на будовах, фабриках і заводах, у колгоспах. Всесоюзним Побутпромоб'єднанням було прийнято рішення підготувати 12 тисяч перукарів; для цього розробили першу програму курсів прискореного типу з пе¬рукарської справи. Тобто вперше було зроблено спробу створити навчальні заклади для професійної підготовки майстрів перукар¬ської справи. У школах і на курсах викладали майстри, які нав¬чалися ще в дореволюційні часи. Методика навчання залишалася традиційною — від майстра до учня.
У 1932 р. Всесоюзне кооперативне об'єднання видало брошуру С. М. Черняка «Парикмахерское дело. Пособие для учеников школ и курсов мужского парикмахерского дела». Крім матеріалів із теорії професії, техніки виконання популярних стрижок і сані¬тарних правил, у посібнику вперше було наведено план зразкової перукарні. В залі очікування рекомендувалося мати кількість місць відповідно до кількості туалетів (виробничих місць) у ви¬робничому залі. Площа виробничої зали мала бути розрахована за кількістю працюючих майстрів, тобто не менше ніж 4-4,5 м на кожного майстра, а умивальник — один на п'ять майстрів. У пе-рукарні обов'язково повинні бути механічна витяжка, вентиляція й підсобне приміщення площею не менше 5 кв. м. Підлога в залі мала бути щільною, пофарбованою або вкритою лінолеумом (рис. 2.9. а, б).
Для перукарського туалету чоловічої зали перукарні обов'яз¬ковим вважався такий набір предметів і приладдя: дзеркало, під¬дзеркальний столик, підножник, крісло для сидіння з металевим підголовником, маленька шафа (тумбочка), ящик для інструмен¬тів і полиці для білизни й серветок для гоління (верхня), для пеньюарів й підстрижників (нижня). Піддзеркальний столик покривали скляною дошкою або «мольбритом».
Предмети туалету розташовували таким чином: банка скляна або з порцеляни з 5%-ним розчином карболової кислоти для дез¬інфекції бритв; скляна баночка з розчином галуну («квасцы»); порошечниця з отворами для мильного порошку; пудрениця з пудрою (у перукарській справі використовувалася виключно ри¬сова біла пудра, трохи запашна); металевий флакон для простої води; металевий флакон для фіксатуару; флакончики для бри¬льянтину, вежеталю, хінної води й одеколону. З вежеталю, хінної або інших вод для волосся виготовляли так званий фріксіон. Цією речовиною змочували волосся після миття, обтирали сер-веткою, але не насухо. Після цього закріпляли волосся бріоліном або фіксатуаром, який не так блищав і не був таким масним, як бріолін); банка з бріоліном; тверда щітка для причісування волос¬ся; тверда щітка для бріоліну; м'яка щітка для змахування волос¬ся; щіточка для брильянтину; тютюнниця; ручне дзеркало; таця з чашкою, склянкою, помазком для гоління; гумка для знімання мила з бритви.




Рис. 2.9. Приміщення перукарні 30-х років XX ст.: а — зала промкооперативної перукарні; б — схема перукарні

Під туалетним столиком біля підніжки ставилася плювальни¬ця. У шухляді для інструментів мали розміщуватися: сталеві пря¬мі ножиці, які виготовлялися спеціально для перукарських робіт, розміром від 15 до 20 см; гребінки (спеціальний перукарський гребінь розділявся на дві частини — часту й рідку); машинки для стрижки різних систем — шведські, німецькі, американські (останні вважалися найкращими. Машинки були зі спіральними й кільцеподібними пружинами); бритви та станок і брусок для правлення бритв, а також спеціальна дощечка з мастиками, які використовувалися при правленні бритв.
У жіночих залах перукарень були популярні туалетні столи¬ки із дзеркалами — трельяжі, а сам туалет покривався склом чи мармуровою дошкою. Використовувалися нагрівальні газові та електричні прилади. Газові вважалися найзручнішими, вигідними та надійними. До кожного туалету підводився газ, трубка закін¬чувалася вимикачем. Газ використовувався для нагрівання щип¬ців під час завивки волосся. Електричні прилади не вважалися надійними, але сушуари «фен» і «гігант» (рис. 2.10 а, б, в) широ¬ко застосовувалися.
У 1936 р. Наркомат комунального господарства видав наказ про поліпшення роботи перукарень. У Москві було організовано виставку перукарського реманенту, на якій демонструвалося як вітчизняне, так і закордонне обладнання (рис. 2.11). З 1936 р. перукарі почали проходити «кваліфікаційну експертизу», що дозволило ввести тарифікаційну систему оплати праці. Для перу¬карень не тільки почали розробляти санітарно-гігієнічні норми, спеціальне обладнання, а й проектувати приміщення. Розробля¬лися і популяризувалися нові технології зачісок.
У 1937 р. в Москві відбулася перша Всесоюзна нарада фахів¬ців перукарської справи.
До 1940 р. в Москві існувала дворічна перукарська школа, у вузьких колах фахівців її називали «перукарською академією». В ній навчалися майстри вищої кваліфікації, а заняття проводи¬ли професори. Випускники школи отримували право навчати перукарської справи. Наприкінці 40-х років школу перетворили на 9-місячні курси, а у 1951 р. її було ліквідовано.
Історично так склалося, що досягнення перукарів не знаходи¬ли свого відображення в музейних експозиціях, бо вважалися зазвичайними, повсякденно-побутовими. Проте й досі серед музеїв різного тематичного спрямування музеї перукарського мистецтва є рідкісним явищем.


Рис. 2.10. Обладнання жіночої зали перукарні (30-ті роки XX ст.):
а — сушильня;
б — сушуар «фен»:
1 — у зібраному вигляді;
2 — гаряче повітря;
3 — нагрівальний елемент;
4 — футляр для нагрівального елемента;
в — сушуар «гігант»

Рис. 2.11. Експонати виставки 1936 р. Обладнання перукарень:
а — сполучення туалетів уздовж стіни;
б — робоче місце (туалет);
в, г — крісла, що крутяться;
д — крісло з відкидною спинкою;
е — відро з кришкою для використаної білизни та сміття

Тому ця тема в її історичному аспекті все більше приваблює сучасних майстрів перукарства, ма¬кіяжу та косметики. Все частіше у музеях різних країн світу ство¬рюються короткочасні експозиції, а у Німеччині, Голландії та Іспанії існують стаціонарні музеї перукарського мистецтва.
В Україні ідея створення музею перукарського мистецтва ви¬никла у 2001 р. в середовищі Спілки перукарів України. Голов¬ною метою цього проекту стали збирання та експонування мате¬ріалів, пов'язаних з естетикою перукарського мистецтва у цілому та за різноманітними напрямами цієї галузі.
Перші експонати музею були представлені в 2003 р. на між¬народній виставці перукарського мистецтва «Бьюти салон» у м. Києві. До структури музею входять матеріали про мистецтво міських майстрів, історію та розвиток народної творчості регіонів і національностей України.
Поряд із цим музей став не тільки збирачем історико-культурних цінностей (рис. 2.12), але й джерелом інформації за різ¬ними історико-тематичними напрямами.
Музей збирає оголошення і рекламу, газети й газеті вирізки, фотографії та афіші, журнали і книги, інструкції та підручники, засоби та інструменти для праці, макети й прикраси, картини та графічні роботи, листи і поштові листівки, інтерв'ю, автобіогра¬фії та спогади, грамоти й почесні нагороди, обладнання і меблі перукарень, а також всю інформацію, пов'язану з темою перу¬карства, косметики, візажу та естетичних смаків народів різних епох.


Рис. 2.12. Щипці для накручування волосся

Серед матеріалів, які нині має музей, цікава колекція лез для гоління початку XX ст. (виробництва Англії, Німеччини), ремені для їх правки; речі, які належали відомому українському архітек¬тору П. Ф. Альошину (були передані музею родиною архітекто¬ра); рекламні оголошення перукарів, косметиків та парфумерів із журналів і газет того часу; книга про догляд за шкірою обличчя (видання 1852 р.) тощо.
Багато матеріалів для музею передали члени перукарських родин і династій, шанувальники історії перукарського мистецтва з багатьох міст України: Миколаєва (салон «Комплемент»), Киє¬ва (салон «Ямпольський»), Тернополя (салон «Інвар»), фахівці з Одеси, Дніпропетровська, Донецька та інших міст України.
Отож, музей започатковано і він чекає на меценатів, збирачів музейних цінностей і шанувальників, у тому числі й молодих.


2.3. Сучасне перукарське мистецтво

Аналізуючи роботи провідних зарубіжних майстрів, спочатку потрібно виділити найбільш популярних та найбільш відомих перукарів світу. Ними вважаються Луї Лонгераус, Відал Сасун Олександр де Ларі, Толух Guy, Pivot Point, Альда Копала, Patrick Cameron.
Нагороджений титулом «людина легенда» Відал Сасун. Він справді відомий по всьому світу, навіть поза межами перукарської майстерності.
Patrick Cameron вважається найталановитішим стилістом по виготовленню зачісок з довгого волосся.
На сьогоднішній день перукарі модельєри пропонують лаконічність форм в вікторіанському стилі. Стрижки на основі видовженого квадратного силуета з використанням техніки слайсінга. Виконуються завивки за допомогою різноманітних накруток сворюються оригінальні форми, насичені кольори. Також модними є природні, плавні лінії.
Є нові способи стрижок – це поінтінг, слайсінг, pointeut. Також з’являються нові методи укладки – брамінг, бомбаж, політинг.
Сем Макнайт (Лондон) запропонував завитки, які повинні бути блискучими розділеними. В покрасці I. Bogatti (Aduachic) (Франція) пропонує медові відтінки в співвідношенні з жіночою неповторною лінією.
Jean Marc Joubert (Франція) пропонує чотири варіанти ультра сексуальності для вечора: гладке і пряме, витягнуте за допомогою праски волосся або супернакручене, в безпорядку мілке та хвилясте чи викликаючий контраст між прямою та густою чілкою і по начесаними пасмами які підібрані на потилиці.
Щодо українських центрів моделювання зачіски, то до них можна віднести школи Тарасюка, та Дюденка. В сучасному світі вони найбільш відданіші з усіх інших. Світ моди в 2006 році характеризують чотири тренди: Tehno Nature («Техно природа»), Real Daydream («Сон на яву»), World Fusion («Етно Фюжн), Gothic Luxury («Готична розкіш»).
Ці напрямки символізують зв’язок різних світів, які демонструють дивовижний потяг протилежностей, який подібний багатогранній мозаїці.
Tehno Nature
Тісний взаємозв’язок природи та техніки створює нову естетику. «Техно природа» пропонує чисті пастельні тони і металічні відтінки, які викликають моціацію з прозорою водою, краплинами дощу, блакитним небом, льодовитим вітром чи світлозеленою весняною листвою яка купається в сонячних променях. Матеріали, як природні, так і штучні, передають чуттєвий настрій. Тканини які переливаються, вироблені з урахуванням високих технологій, підкреслюють прочерки тіла. Майже невагоме волосся спадає ніжною хвилею. Обличчя підкреслює стрижка майже ідеальної форми.
Real Daydream
Аромат свіжого хліба, знайомі обриси і звуки можуть переносити з реальності в далекий і майже забутий час дитинства. «Сон вочевидь» - це ностальгія по безбуремності, душевній теплоті і гармонії. Тонкі бавовняні і напівпрозорі тканини символізують стрімкий потяг до комфорту та поезії, легкості та свободи. Вишивка та інші класичні елементи декору переплітаються з дизайнерськими знахідками сучасної моди. Мереживо та бархат делікатно підкреслюють фігуру. Кольори волосся: вигорівший на сонці «блонд», легкі відтінки міді, кориці, шоколаду, горіха та карамелі. Пряме чи кучеряве волосся ігриво спадає на плечі, створюючи легку і чуттєву еру форми і кольору.
World Fusion
Співвідношення різноманітних культурних напрямків Перу, Лапландії, Кенії, Гаваїв і Індії…Образи форми і фарба створює справжній етнічний феєрверк. Сліпучий блакитний, лимонно – жовтий і блискучо – розовий нагадують спекотний гавайський день. Розкішні легкі тканини з малюнком екзотичної тропічної флори гармонує з вишуканими прикрасами з діамантів. Блискучий жалкард викликає асоціацію з атмосферою Сходу: етнічною музикою, ароматами кави та прянощів. Образ доповнюється аксесуарами, які виконані в стилі африканського і індійського мистецтва: кольорові стіклянні бусинки, каміння, ракушки. Для макіяжу використовують: блискучі блідо-жовтуваті і червонясті відтінки.
Подібні тони, але з добавкою інтенсивного коричневого, чорного та мерехтиво синього, підходить і для фарбування волосся. Об’ємні кучері, які підкреслюють рух зачісці, виключать енергію та спокусу.
Gothic Luxury
Надоїдлива раціональність буденного життя приводить нас до таємниць магії. «Готична розкіш» допомагає створити інший, декілька екзальтований та екстравагантний світ, в якому панують розкіш і чуттєвість. Уява полонить чудесні декоровані інтер’єри, витвори мистецтва, рідкісні та дорогоцінні тканини: важкий шовк, легкий бархат, атлас. Чорна шкіра і мереживо, контрастують з сяючою білизною тіла. Шкіру ласкають вільні туніки і дорогі міха. Чудесним доповненням до образу є діаманти, перлини і яскраві срібні кольца. Колір волосся: елегантний чорний, глибокий червоний і холодний платиновий «блонд».
Звертаючи увагу на моду зачісок не можна не звернути увагу на моду та одяг та аксесуари. Жодна зачіска не може існувати без одягу та аксесуарів.
З’явилася мода на кепки – на вершині популярності всі її різновиди – твідовий картуз чи шкіряна фуражка.
Модними залишаються шкіряні куртки, які все більше віддаляються від спортивного стилю і наближаються до елегантності.
Знову в моді твід і полоска.
В сучасній моді в жіночих стрижках почали з’являтись густі чілки та рвані форми; пишні та об’ємні кудряшки, креативні покраски; стрижки видовжені на обличчя та закорочені на потилиці. Також в моді залишаються модними такі зачіски, як консервативні – це ті, які відповідають «вчорашній» моді.
Всі перукарі світу говорять, що сьогодні, так як і у всіх сферах діяльності, чоловіки задають тон в моді на зачіски. Toni & Guy пропонує стиль metrosexuals, який продиктований традиційною культурою brith-pop, яка диктує свій набір чоловічих якостей. Чоловіки носять волосся різної довжини від короткого до довгого. На короткому вибривають різноманітні малюнки та викрашують їх у екстремальні кольори, вибривають ірокези.
Дитячі зачіски повинні виглядати гарно, прикрашати дитину та водночас вони повинні бути простими у виконанні та не заважати дітям при грі чи за уроками. В дівчаток це можуть бути різноманітні стрижки, але без чітких, нависаючих на очі чілок, асиметричних стрижок. А в хлопчиків-короткі стрижки.
Так, як темою дипломної роботи передбачено вечірню зачіску –це зачіска нарядна, яка має складну форму, технологію виконання, виконується на один вечір, її можна доповнювати поступовими виробами, аксесуарами. Зачіску можна доповнити різноманітними джгутами, плетінням, накрутками на бігуді і т.д.
На сьогоднішній день з’явилися нові методи стрижок, таких, як слайтинг, градуїровка, pointcut, поінтінг; нові методи укладок – «бомбашинг», «брашинг», «полішинг».
Хімічна завивка стала простішою у виконанні і не так сильно пошкоджує волосся. Фарбування волосся виконується від простою (хрестоподібний проділ) до самих екстравагантних (риб’яча кістка, у вигляді букви, по діагоналі).
Всі ці технологічні прийоми змінилися завдяки новим технологіям, новим косметичним препаратам, які стали доступними у використанні і легкими у застосуванні.
Так, як темою дипломної роботи передбачено розроблення зачіски на основі стародавньої Греції, то вона буде виконуватись у тренді Real Daydream (Сон вочевидь), тому що він співпадає з модою саме цеї історичної епохи. В ньому присутні легкі напівпрозорі тканини, кучеряве волосся, а також колір волосся.
Таким чином, можна побачити, що перукарська майстерність з кожним роком йде до своїх злетів. Саме завдяки високій майстерності сучасних майстрів, перукарське мистецтво набуло престижності і ввійшло до елітних професій.


Розділ ІІІ. Дезінфекція інструментів. Перукарі та їх кваліфікація. Техніка безпеки.

3.1. Дезінфекція інструментів і пристосувань

Знезараження інструментів спрямоване на запобігання поши¬ренню хвороботворних мікробів та на їх знищення. Розрізняють два способи знезараження — хімічну та фізичну дезінфекцію.
До дезінфікуючих хімічних засобів належать перекис водню, йод, формалін, хлорамін та нові сучасні концентровані препарати, які роз-чиняються до потрібної концентрації залежно від призначення. Обов'язковою умовою використання дезінфектантів є сертифікати відповідності. Перед використанням дезінфектанту слід обов'язково ознайомитися з інструкцією про правила його застосування.
Стерилізація, або фізичний спосіб знезараження, — це кип'ятін¬ня у воді, використання приладів, які працюють за методом термічної, ультрафіолетової, ультразвукової або комбінованої дії, а також засобів, призначених для стерилізації інструментарію. Допу¬скається застосування стерилізаторів, що мають сертифікат відповідності і дозволені до застосування Міністерством охорони здоров'я України.
Стерилізація проводиться згідно з інструкціями використання обладнання, затвердженими МОЗ України. Користуватись треба тільки чистими, стерильними інструментами. Усі чисті та стерильні інструменти слід зберігати в шафах або накритими.
Інструменти та пристосування після кожного використання підлягають обов'язковому знезаражуванню дезінфектантами, які мають позитивний висновок державної санітарно-гігієнічної екс¬пертизи. Для цього:
а) ножиці, інструменти для манікюру, педикюру, татуажу, нане¬сення макіяжу, гриму після використання необхідно механічно очи¬щати, промивати проточною водою, дезінфікувати та стерилізувати;
б) інструменти та предмети з пластичних мас (щітки, гребінці та ін.) після використання необхідно дезінфікувати, механічно очищати, стерилізувати засобами, призначеними для виробів з пластмаси. Ніко¬ли не користуйтесь брудними або пошкодженими інструментами;
в) різальну частину електричних машинок для стрижки волосся після використання необхідно дезінфікувати, механічно очищати та стерилізувати, корпус — протирати дезрозчином;
г)  затискачі і бігуді після використання необхідно обробляти дезрозчином, механічно очищати, мити теплою водою;
ґ) змінні насадки для обладнання в косметологічних і педикюр-них кабінетах після використання необхідно дезінфікувати, меха¬нічно очищати та стерилізувати;
д)   кушетки для масажу перед обслуговуванням наступного клієнта повинні накриватися чистим, не вживаним після прання простирадлом.
У кожній перукарні мають бути аптечки з медикаментами для зупинки крові та дезінфекції шкіри.
Якщо ви випадково порізались самі або порізали шкіру клієнта, негайно промийте місце порізу та інструмент холодною проточною водою, продезінфікуйте. Якщо поріз невеликий, заклейте його пла¬стирем. Не допускайте будь-якого контакту з кров'ю.


3.2.  Перукарська білизна та одяг

Перукарська білизна призначена для захисту клієнтів від стриженого волосся, хімічних речовин, для виконання основних операцій під час обслуговування. До неї належать рушники, сервет¬ки, пелерини, пеньюари, комірці.
У кожній перукарні має бути запас чистої білизни, достатній для безперервного обслуговування протягом дня.
Під час стрижки, завивки, укладання користуються бавовняними та синтетичними пеньюарами; при фарбуванні та хімічній завивці — поліетиленовими й синтетичними. Для кращого захисту шкіри пе¬ред одяганням пеньюара шию клієнта прикривають бавовняною серветкою або одноразовим гігієнічним комірцем. Пеньюари теж можуть бути одноразовими.
Рушники потрібні під час миття голови або змочування волосся. Практичніше застосовувати бавовняні рушники, але дозволяється користуватися махровими та одноразовими.
Пелерини з бавовняних і синтетичних матеріалів частіше вико-ристовують наприкінці обслуговування — під час укладання, оформлення зачіски.
Чиста й уживана забруднена білизна зберігається в окремих відведених для цього місцях. Прання використаної білизни прово¬диться у пральнях або у перукарні за наявності спеціально відведених місць. Допускається використання програмованих машин автома¬тичного типу з режимом прання при температурі 90°С у комплекті із сушильними машинами та обладнанням для прасування білизни.
Після закінчення циклу кип'ятіння білизни обов'язковим є використання дезінфектантів. Прання білизни вдома забороняється.

3.3. Вимоги до роботи перукаря та практичні поради

Перукар працює з людьми і для людей. Етичність поведінки, комунікабельність, вихованість, привабливий зовнішній вигляд майстра разом із майстерністю, освіченістю, акуратністю станов¬лять професійну культуру, формують імідж працівника та репута¬цію салону.
Якість наданої послуги — це манера спілкування, організація робочого місця, естетичні рухи та прийоми роботи, дотримання санітарних і гігієнічних норм.
Обов'язковою умовою прийому на роботу є наявність особової медичної книжки. Медичне засвідчення стану здоров'я проводиться систематично, раз у 6 місяців.
Перукар під час роботи тісно контактує з різними клієнтами, тому завжди є загроза інфікування. Насамперед потрібно стежити за шкірою рук, мити їх або здійснювати обробку за допомогою спеціальних одноетапних засобів. Не можна працювати з порізами, наривами на руках або із захворюваннями шкіри.
Професіоналізм майстра підтверджується технічним рівнем інст-рументів, з якими він працює. З гігієнічної точки зору в перукаря має бути не менше двох комплектів інструментів, які почергово зне¬заражують.
Інструмент для роботи кожний майстер підбирає поступово, до нього призвичаюється, цінує його. Якісним і зручним інструментом легко і приємно працювати. Акуратне використання інструменту, утримання його в чистоті та грамотне застосування подовжують термін експлуатації.
Чільне місце в дотриманні гігієни займають одяг і взуття. Як робочий одяг пропонуються костюми, халати, блузони, комбінезо¬ни. За конструкцією, оздобленням і кольором одяг може бути різним, індивідуальним або однаковим для всіх майстрів закладу. Головна умова — одяг має бути естетичним, зручним у ношенні та чищенні.
Якщо одяг доповнюється різноманітними особистими прикра¬сами, потрібно пам'ятати, що вони не повинні заважати майстру і клієнту.
Перукар працює переважно стоячи, тому взуття слід добирати теж зручне, легке, гігієнічне.


3.4. Професійна етика перукаря.

Професія перукаря передбачає дотримання певних етичних норм при спілкуванні з клієнтами під час виконання професійних обов'язків і дотримання правил культури обслуговування.
Етика й етикет у перукарській справі зобов'язують працівників бути ввічливими й уважними до будь-якого клієнта, готовими нада¬ти послуги, максимально використовуючи професійні знання, вміння і навички.
Справжній перукар — особистість, наділена особливими мораль-ними якостями. Для нього важливою є якість обслуговування, тому основний зміст роботи не може зводитися тільки до заробітку. Справжнього перукаря характеризують естетичність, ввічливість, шанобливість, терплячість, здатність до компромісів, позитивне ставлення до клієнта і своїх обов'язків, самоконтроль, дисципліно¬ваність, охайність.
Перукарська справа - це бізнес, де є правило: «Від того, як кожний працівник ставиться до людей, з якими він має справу, залежатиме імідж установи. Думка клієнта або партнера по бізнесу про окремого працівника може стати думкою про фірму взагалі». Починаючи спілкування з новими для себе людьми, спостережли¬вий перукар з добре розвиненою інтуїцією може здогадатися про те, яке враження він справляє на клієнта.
Переважна більшість людей після першого знайомства складає образ партнера за його зовнішнім виглядом. Гарний та охайний одяг перукаря підкреслює повагу до клієнта. Уявлення перукаря про клієнта і клієнта про перукаря складаються не лише за зовнішнім виглядом. Важливою ознакою щодо психологічного портрету є мова жестів, вираз обличчя (міміка), виразність рухів (пантоміміка), динамічність та експресивність мови (інтонації, ритм, вібрації голосу), які можуть бути вирішальними щодо уявлень про особистість.
Перша хвилина зустрічі клієнта з перукарем і перукаря з клієнтом є вирішальною у створенні соціального і психологічного портрета, вона визначає характер їх подальших взаємин. Змінити таку думку потім важко. Тому з появою відвідувача важливо дати правильну оцінку його особистості та намірів щодо послуги.
На прийняття рішення про послугу впливають такі фактори:
— настрій клієнта;
— особливості характеру клієнта;
— вартість послуги та її відповідність моді;
— асортимент послуг і матеріалів, які пропонують. Допомагаючи клієнту прийняти рішення про послуги, можна застосувати метод концентрації уваги (сконцентрувати увагу клієнта на позитивних сторонах моделі), метод компенсації (довести пере¬ваги моделі) і метод демонстрації (використовувати альбоми або наочний показ подібної моделі на іншій особі).
Співробітник салону повинен конкретизувати рекомендації і обґрунтувати вартість послуги, відповідність моделі моді, її прак¬тичність відповідно до віку й особливостей характеру клієнта.
При неможливості надати послугу в даний момент, можна за-пропонувати інший час. Призначаючи нову зустріч, треба чітко домовитись про дату та годину і з приходом клієнта розпочати роботу точно в призначений час.
Відмова клієнта від послуги може залежати від багатьох при¬чин, наприклад, неуважного до нього ставлення, що викликає розчарування і навіть роздратування. Якщо відвідувач відмовився від послуг, не слід виявляти своє невдоволення, щоб не зіпсувати враження. Клієнту слід залишити шанс повернутися до вас ще раз.
Після процесу обслуговування, прощаючись з відвідувачами, важливо наголосити, що в салоні будуть раді бачити його знову.


Висновки.

“Не існує людини поза модою, чи це вчора чи сьогодні, чи в перспективі”. Отже ти людина  сучасна, або старомодна або випереджаєш моду.
З швидкими змінами в моді змінюється  і темп, рух життя людини. Впроваджуються прогресивні технології, обладнання, інструменти та засоби, парфумерно-косметичні засоби, необхідних для розробки перукарського мистецтва та віражу.
Ось, наприклад мобільні машини для миття голови які прикріплюються прямо до робочого крісла. Машина яка пришвидшує дію хімічних та фарбуючих речовин, обертаючись та обігріваючи голову. Ножиці легкі при виконанні стрижки, чим і пришвидшують операцію стрижки, а також дозволяють виконувати новітні методи обробки волосся.
Різноманітні щітки, бігуді різної будови та діаметру.
З матеріалів фарби які гарно зафарбовують волосся, зручні у використанні, мінімально пошкоджують волосся. Хімічні препарати, що полегшують виконання роботи і не пошкоджують сильно волосся. Миючі засоби, які добре очищують волосся одночасно покращуючи його стан.
Сучасні моделі зачісок розробляються в лабораторіях майстрами-перукарями. Але більшість сучасних моделей з різними технологічними і конкурсними особливостями розробляють і виконують майстри на різних конкурсах, майстер-класах.


Використана література:

1.    Ветров А. Парикмахер - стилист. — Ростов-на-Дону: Феникс, 2003.
2.    Вольфрам К. Идеальные ногти: Способы моделирования // Nand & nails. - 2003. - №4. - С. 32-33.
3.    Гутиря Л. Г. Сучасна перукарська справа. — Харків: Фоліо, 1997.
4.    Дрибноход Ю.  Маникюр, педикюр.: Профессиональный курс. (Сер. «cosmetical&professional»). — СПб.: Весь, 2002. — 256 с.
5.    Константинов А. В. Парикмахерское дело. — М.: Высшая школа, 1987.
6.    Корпев В. Д. Мы причесываем женщин. — М.: Стройиздат, 1991.
7.    Кулешкова О. Н. Технология и оборудование парикмахерских работ. — М.: Академия, 2002.
8.    Куприянова И. Н. Современные прически: женские, мужские, дет¬ские. — М.: Эксмапресс, 2002.
9.    Луканова О. В., Федорова Л. В. Технология парикмахерских услуг. — Ростов-на-Дону: Март, 2002.
10.    ЛяпичА.Д. Парикмахерское мастерство. — К.: Будівельник, 1982.
11.    Маникюр. Ростов-на-Дону: Владне, 2001. — 256 с.
12.    Марек Збшнев. Парикмахерское дело. — Минск: Высшая школа, 1996.
13.    Моделирование причесок: Иллюстрированное методическое посо¬бие. - К.: 1990.
14.    Панченко О. А. Прическа. Укладка. Завивка. — СПб.: Папирус, 1999.
15.    Панченко О. А. Мелирование и прическа. — СПб.: Корона-принт, 2000.
16.    Пономарчук А. Ростковые зоны и рост ногтя // Ногтевая эстетика. — 2004. - №5.- С. 38-39.
17.    Смирнова Л. В. Уроки парикмахерского искусства. — СПб.: Парителы, 2002.
18.    Сокол Е. Дезинфекция как наука // Ногтевая эстетика. — 2004. — №1.- С. 48-50.
19.    Энциклопедия парикмахерского искусства. — М.: Веге, 1999.
20.    «Зеркало моды». - К.: - 1999-2004.
21.    Л.Г.Гузиря “Сучасна перукарська справа” (1997)
22.    М.В.Константинов “Перукарська справа”(1988)
23.    І.С.Сиромятникова “Історія зачіски”(1987)
24.    О.Д.Ляпи “Перукарська майстерність”(1982)
25.    В.Д.Корнєв “Моделювання та художнє оформлення зачісок”(1983)
26.    Л.В.Смирнова “Уроки перукарського мистецтва”(2002)