Зміст


Вступ    3

1. Життєвий шлях    5
2. Музична творчість Левка Ревуцького    7
3. Шедеври Ревуцького    9
4. Майстер і учні    11

Висновки    15

Список використаної літератури:    17

Вступ

Народився Лев Миколайович Ревуцький 20 лютого 1889 року в селі Іржавець Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині — Чернігівської області) в сім’ї попечителя сільської школи. Батьки майбутнього композитора, окрім того, що були освіченими, інтелігентними людьми, дуже любили музику, що, безперечно, сприяло пробудженню і ранньому розвиткові обдаровання хлопця. Музичний талант Левка проявився дуже рано. Мати почала вчити його гри на фортепіано, коли йому ледь виповнилося п’ять років. Проте справжній потяг до музики розвинувся значно пізніше. Десь з десяти років хлопець виявив хист імпровізування. За те, що він мав абсолютний слух, його прозвали Камертоном. Роки гімназичного навчання розпочалися в Прилуках. У 1903 році батьки вирішили перевести Левка до Київської приватної гімназії Г. Валькера. Незабаром він вступає до музичної школи Н.Тумановського, у фортепіанний клас М.Лисенка. «М.В.Лисенко перший став для мене зразком ставлення до своєї мистецької справи», — згадував пізніше Л.Ревуцький. Закінчивши у 1907 році гімназію, він вступає на фізико-математичний факультет Київського університету. Наступного, 1908 року, Л.Ревуцький переходить на юридичний факультет і тоді ж відновлює заняття фортепіанною грою в музичному училищі Російського Музичного Товариства. «Займався по шість, сім, навіть вісім годин на день, вивчив немало. Однак зрозумів дещо пізніше, що в моїх заняттях був і недолік: я часто брався грати те, за що не слід було братися, і тоді у творах не досягав бажаної довершеності. Але були й успіхи», — писав про ці часи композитор. Незабутні враження, що лишилися після поїздок до Москви та Петербурга і відвідання там театральних вистав і концертів, викликали у Л.Ревуцького ще сильніше бажання до занять музикою. За три роки навчання на молодшому курсі училища Левко досяг значних успіхів. У 1911 році він переходить на вищий курс у клас Г.Ходоровського. Навчання Л.Ревуцького в класі цього майстра тривало кілька років: з 1911 по 1913 рік у музичному училищі, а згодом — у нововідкритій консерваторії. У консерваторії Л.Ревуцький одночасно з заняттям на фортепіано розпочинає студії по класу композиції Р.Глієра. Композитор не полишав заняття і в університеті, а ще — багато і плідно працював творчо. У цей час з’являється перша частина фортепіанної сонати (c-moll), перша симфонія в ескізах, прелюдії опусу четвертого. Перша світова війна внесла свої корективи у плавний і розмірений перебіг подій. Л.Ревуцький прискорено закінчує і університет, і консерваторію у 1916 році, а згодом — вирушає на фронт. Демобілізувавшись на початку 1918 року, Л.Ревуцький оселяється в Прилуках. У 1924 році Л.Ревуцького запрошують у Київ на посаду викладача Музично-драматичного інституту ім. М.Лисенка. З цього часу він сповна віддається педагогічній справі, спочатку як викладач, а потім як професор музично-теоретичних дисциплін і вихователь виконавських та композиторських кадрів. У 30-х роках Л.Ревуцький мав значні досягнення на композиторській ниві. Окрім того, це був час формування музично-педагогічних принципів, період пошуків і знахідок. За значні заслуги у сфері культури Л.Ревуцькому в 1942 році присвоюється звання народного артиста УРСР, а в 1944 році — народного артиста СРСР. У повоєнний період композитор з молодечою енергією береться до відновлення мистецько-культурного життя республіки. Протягом 1944-1948 років Лев Миколайович очолював Спілку композиторів України. Л.Ревуцького було обрано депутатом Верховної Ради України ряду скликань. На 1950-ті роки припадає величезна робота з редагування та підготовки до друку творів М. Лисенка, яку було успішно виконано. У лютому 1969 року у зв’язку з 80-річчям від дня народження та за визначні творчі заслуги Лев Миколайович Ревуцький був удостоєний звання Героя Соціалістично Праці. Помер композитор 30 березня 1977 року, похований на Байковому кладовищі в Києві.


1. Життєвий шлях

Левко́ (Лев) Микола йович Реву́цький (20 лютого 1889, Іржавець — †30 березня 1977) — український композитор, педагог, музичний і громадський діяч, член АН УРСР, брат Дмитра Pевуцького. Доктор мистецтвознавства (1941). Академік АН УРСР (1957). 3аслужений діяч мистецтв УРСР (1941), Народний артист СРСР (1944), Герой Соціалістичної Праці (1969). Лауреат Державної премії СРСР(1941), Державної премії УРСР м. Т. Г. Шевченка (1966).
Народився у селі Іржавець на Чернігівщині. Батько — Микола Гаврилович — здобув освіту в духовній семінарії, проте священиком не працював, а був сільським вчителем. За дорученням земства, він також проводив постійні спостереження на метеорологічному пункті, систематично готував різні діаграми й статистичні дані. Микола Гаврилович мав також непоганого баса та інколи співав дещо з репертуару для цього голосу. Крім того, Микола Гаврилович грав на скрипці під акомпанемент дружини. Мати — Олександра Дмитрівна (дівоче прізвище Каневська) ще за шкільних років навчилася гри на фортепіано. В пансіоні села Римарівців Гадяцького повіту музичної освіти вона набувала у німецького вчителя Блюмеля. У її репертуарі були твори Бетховена, п'єси Шопена, Шуберта і Шумана. Олександра Дмитрівна також вільно володіла французькою і німецькою мовами.
За спогадами самого композитора, у чотири роки він вивчив ноти, у нього проявився абсолютний слух, за що його жартома прозвали Камертоном, з п'яти років навчається гри на фортепіано. З 1898 року Ревуцький з своїм старшим братом Дмитром навчається у Прилуцькій гімназії. В ці роки він знайомиться із шедеврами світової та української літератури, зокрема під час під час концертів Ревуцький виступав із читанням уривків із «Євгенія Онєгіна» Пушкіна.

Із 1903 був зарахований до київської приватної гімназії Г. Валькера та, одночасно до музичної школи Миколи Аполлоновича Тутковського. Там він навчається грі на фортепіано у М. Лисенка. З 1907 студіював право в Київському університеті. З того часу походять його перші твори для фортепіано: соната, прелюдії, вальси і концерт для фортепіано з оркестром.
У 1913—1916 роках вчився композиції у Київській консерваторії в класі композиції Р. Ґліера та класі фортепіано у С.Короткевича і Григорія Ходоровського. 1916 року Ревуцький паралельно закінчує консерваторію та Київський університет (факультет права).
У 1916-18 роках перебував в армії. 1919—24 викладав у школі і керував сільськими хорами в Іржавці і Прилуках. В цей період була написана кантата «Хустина». З 1924 у Києві викладач Музично-драматичного інституту імені. М. Лисенка, з 1934 — Київській консерваторії. З 1935 - професор.
Гостро критикований за фортепіанний концерт (1934), Ревуцький обмежив свою композиторську творчість, зосередившись майже винятково на професорській діяльності, редагуванні раніше написаних творів та громадській діяльності у Спілці композиторів України. Він — член оргбюро СРКУ (1932-39), оргкомітету СК СРСР (1939-48), голова правління СКУ (1944-48).
Під час Другої світової війни Ревуцький був керівником кафедри історії й теорії музики Ташкентської консерваторії. По закінченню війни — повернувся до Києва і продовжував викладати до 1960 року.
Левка Ревуцького було обрано депутатом Верховної Ради України ряду скликань. На 1950-ті роки припадає величезна робота з редагування та підготовки до друку творів М. Лисенка, яку було успішно виконано. У лютому 1969 року у зв’язку з 80-річчям від дня народження та за визначні творчі заслуги Лев Миколайович Ревуцький був удостоєний звання Героя Соціалістично Праці. Помер композитор 30 березня 1977 року, похований на Байковому кладовищі в Києві.
2. Музична творчість Левка Ревуцького
Ревуцький автор творів великих музучних форм: соната для фортепіано, дві симфонії (друга на теми українських народних пісень 1926, у новій редакції 1940, один з найкращих творів P.), два концерти для фортепіано. Ці твори написані з тонким знанням виконавчого апарату, одні з перших в українській музичній літературі. Також у творах менших форм (фортепіанні прелюдії, твори для скрипки й віолончелі з фортепіано) Ревуцького дуже оригінальний свіжістю музичної мови й технічними прийомами. Серед вокальних творів відзначається кантата «Хустина», як і прекрасні обробки народних пісень для голосу з фортепіано, в яких особливо цікаві фортепіанні партії, трактовані наскрізь самостійно (окремі збірники «Гал. пісні», «Сонечко», «Козацькі та історичні пісні»).
Лев Миколайович Ревуцький творчо розвинув методи Лисенка й Леонтовича, які полягали у нерозривному злитті музичного фольклору з досягненнями гармонічного мислення кінця XIX століття. Він збагатив українську музику індивідуальними стилістичними знахідками. Композиторський стиль Л.Ревуцького формувався на основі глибокого й всебічного пізнання національного народного мелосу та перетворення традицій сучасної професійної музики. Творам митця притаманна життєствердна настроєність, ліризм, стриманість, широта і багатство емоцій. Розмірена, виразна мелодика поєднується з напруженою складною гармонікою. Л.Ревуцький розкривав дійсність і в лірико-драматичному, і в лірико-епічному ключах. Його творчість увійшла до золотого фонду української класики (Друга симфонія і фортепіанний концерт — перші значні твори цих жанрів в українській музиці). Значний внесок Л.Ревуцький зробив і в розвиток жанру обробки народних пісень. У його творчій спадщині близько 120 оригінальних обробок.
Разом з Б. Лятошинським Ревуцький вважається найвпливовішим діячем української музичної культури своєї епохи. Він виховав цілу генерацію нинішніх українських композиторів: М. Дремлюгу, В. Гомоляка, О. Андреєва, Г. Жуковського, Г. Майбороди і П. Майбороди, В. Кирейка, А. Филипенка, С. Жданова, А. Коломийця, О. Зноско-Боровського, Л. Левитова, В. Рождественського, Л. Грабовського та ін.
Pевуцький ьагато зробив для популяризації творчості М. Лисенка. Він був редактором повного видання творів М. Лисенка. Л. Ревуцьким була здійснена фундаментальна редакція, а також доповнені й оркестровані деякі номери його опери «Тарас Бульба». Також Л. Ревуцьким здійснена редакція фортепіанного концерту В. Косенка.
Творчий доробок. Вокально-симфонічні твори: кантата-поема "Хустина "(сл. Т.Шевченка, 1923, 2-а ред. 1944), «Ода пісні» (сл. М.Рильського, 1956), «Зима» (сл. О.Олеся, 1924).
Для голосу з оркестром: «Монолог Тараса Бульби» (сл. М.Рильського за повістю М.Гоголя, 1956), чотири укр. нар. пісні — «Червона ружа», «Їхав козак» (1928), «Та ой крикнули журавлі», «Чуєш, брате мій» (1959) та ін.;
Для симфонічного оркестру: Симфонія № 1, ч.1-а і 3-я (1916-20, 2-а ред. 1-ї ч.1957), Симфонія № 2 (1927, 2-а ред. 1940), Козачок (1936), Увертюра до опери «Тарас Бульба» М.Лисенка (1952).
Для фортепіано з оркестром: Концерт (1934, остання ред. 1963).
Камерні ансамблі: Інтермецо для скрипки і фортепіано (1955); Балада для віолончелі і фортепіано.
Для фортепіано: Соната, 7 прелюдій, етюди, Пісня, Гумореска, Канон, Вальс, 2 етюди, дитячі п'єси, транскрипції.
Для голосу з фортепіано: «Дума про трьох вітрів» (сл. П.Тичини, 1925), «Де тії слова» (сл. О.Олеся), «Проса покошено» (сл. М.Рильського), «Тиша» (сл. власні) та ін.
Для хору без супроводу - «На ріках круг Вавілона», «У перетику ходила», «Ой чого ти почорніло» (всі на сл. Т.Шевченка) та ін.;
Для хору з фортепіано: п'ять укр. нар. пісень, три веснянки, хори для дітей та юнацтва та ін.
Обробки народних пісень (понад 120), зокрема: цикли для голосу і фортепіано — «Козацькі пісні» (1925), «Галицькі пісні» (1926), «Пісні для низькою голосу» (1925-27), «Пісні для середнього голосу»(1925-43), «Пісні для високого голосу» (1925-47);
Для мішаного хору — «На кладочці умивалася», «Дід іде», «Їхав стрілець на війноньку», «Єврейські народні пісні» (1934), «Балкарські нар. пісні» (1934) та ін.;
Збірки обробок українських народних пісень для дітей «Сонечко» (1925);
пісні — «Із-за гір та з-за високих» (сл. М.Рильського), та ін.;
Інше: музика до театральних вистав, кінофільмів, радіопередач; редакція 1-ї ч. Концерту для фп. з орк. В.Косенка;
Фундаментальна ред. та доповнення рядом номерів опери «Тарас Бульба» М.Лисенка.
Літературні праці:
Автобіографічні записки// Рад. музика, 1939, № 1;
Виховання композиторської молоді// Мистецтво, 1956, № 1;
Струни Лисенка живі// Мистецтво, 1967, № 4 та ін.
Два симфонічні шедеври

3. Шедеври Ревуцького
Талант Ревуцького спалахував неповторністю, в яких би жанрах він не працював. Чи то був великий симфонічний твір, чи камерний, чи обробка народної пісні. Взяти хоча б один з ранніх його творів - кантату-поему "Хустина" на вірші Тараса Шевченка. Ось фрагмент роздумів відомого хорового диригента, народного артиста України Михайла Кречка: - "З-поміж вокально-симфонічних творів українських композиторів "Хустина" славетного Левка Миколайовича Ревуцького височить, як Говерла над іншими гірськими вершинами. Автор створив безсмертну кантату, продовжуючи справу свого великого вчителя Миколи Лисенка - написання музики до "Кобзаря". Вражає мудра простота композиторського вислову, надзвичайно яскравий національний колорит музики.
Ніколи не забуду день 12 вересня 1972 року, коли до капели "Думка" несподівано завітав Левко Миколайович. Ми всі були схвильовані, підвелися з місць і палкими оплесками зустріли його. Він одразу зніяковів, почав просити вибачення, що порушує повсякденну роботу капели, але вважає обов'язком музиканта завітати і передати в дарунок один примірник своєї "Хустини". На обкладинці композитор написав: "До Державної академічної заслуженої капели "Думка". З великою вдячністю й пошаною дарую вам вашу ровесницю - кантату "Хустина", вірші Тараса Григоровича Шевченка. У 1920 році я написав її, а в 1921-1922 роках вона виконана авторським хором робітників і службовців у місті Прилуки за участю автора. Ревуцький".
Великий художник усім своїм життям прагнув до найбільшого самовираження, до втілення найвищого духовного ідеалу. Підтвердженням цього є музика Другої симфонії Ревуцького. Доктор мистецтвознавства Ніна Герасимова-Персидська свою окрему роботу присвятила дослідженню цієї симфонії. Погляд музикознавця глибоко проникає у філософію твору, її оцінки точні. Зокрема, Герасимова-Персидська відзначає, що в симфонії автор постає в єдності з природою, своїм народом. Музика твору насичена оптимізмом, тут відчувається пантеїстичне (ототожнення Бога з природою) світосприйняття.
Вже перші такти цієї симфонії нагадують раннього Тичину з його світлим, поетичним розумінням світу, тонким відчуттям краєвидів України. Тема твору надзвичайно гарна, вона легко запам'ятовується. Їй притаманний політ, порив вітру, певне втілення мрії. Можна сказати, що Ревуцький проспівав величний гімн своєму народові, підкреслює Ніна Герасимова-Персидська. У цьому йому допомогли народні пісні, що надихнули на більшість тем симфонії. Вони мають ранг вічної краси, яку в них закладено. Але Ревуцький як великий художник переосмислив ці пісні в новій концепції, він ніби переносить народні образи минулого в дійове сучасне.
Один з найкращих учнів Ревуцького, відомий композитор Георгій Майборода також відзначає тісний зв'язок музики свого вчителя з народною творчістю. - "У творчості Ревуцького, - казав він, - зазвучала знайома нам, але немов оновлена іншими барвами українська народна пісня. Вона присутня в його творах не як етнографічний елемент, що втиснутий у звичне для нас гармонійне середовище. Як і Леонтович, Ревуцький звернувся до найглибших її джерел. Це чітко простежується в його Другій симфонії та фортепіанному концерті".

4. Майстер і учні

Максим Рильський назвав педагогічну діяльність Левка Ревуцького творчим подвигом. Плеяду талановитих українських композиторів виховав видатний майстер. Серед них: Георгій та Платон Майбороди, Аркадій Філіпенко, Вадим Гомоляка, Микола Дремлюга, Сергій Жданов, Анатолій Коломієць, Віталій Кирейко, Яків Липинський та багато інших і не тільки українських. Перебуваючи в евакуації в Ташкенті під час Другої Світової війни, Левко Миколайович щедро віддавав свої знання узбецьким побратимам. Важкі були роки. У Києві хазяйнують фашисти. Син на фронті, а потім важко поранений лежить у шпиталі. Але Ревуцький незмінно чуйний до лиха і турбот своїх вихованців. Цього ніколи не забували заслужені діячі мистецтва Узбецької республіки, композитор Ікрам Акбаров та Ібрагім Хамраєв. Вони любили свого українського вчителя, як рідного батька, і до кінця його життя підтримували з ним теплі стосунки.
Ревуцького цікавила не тільки доля його учнів - представників інших національностей, а насамперед музика братніх народів. Народний артист України, композитор Віталій Кирейко згадує: - "Перша народна мелодія, яку він награв мені, була узбецька. Для мене ця музика була незвичною на той час, і я спробував за його порадою гармонізувати, обробити її. Я ще навчався на першому курсі консерваторії, тому, звичайно, у мене нічого не вийшло. Але це стало для мене великою наукою. Я зрозумів, що на світі, крім української, є ще багато іншої музики, причому оригінальної, самобутньої, опанувати яку не так просто.
Пам'ятаю, як Левко Миколайович грав і показував мені фортепіанний концерт Чайковського, в якому використані українські народні мелодії - "Веснянка", "Вийди, вийди Іванку" та "Лірницька". Показував він обробки Лисенка, Леонтовича. Охоче грав і свої обробки. Вважаю, що обробки Ревуцького народних пісень є найвищим ступенем художньої досконалості і краси. Маю на увазі окремі обробки для хору та голосу з фортепіяно і його знамениті збірки "Галицькі пісні", "Сонечко".
Мудра педагогіка уроків Левка Ревуцького залишилася взірцем справжньої творчості. Можливо, за браком часу, а скоріше зі скромності, він - учений і педагог - не залишив нам книги про свої методи викладання. Про "таїнства" педагогічної творчості Ревуцького можна дізнатися лише з розповідей його учнів.
Знову слово Віталію Кирейку: - "Він якось непомітно цікавився тим, що ми читаємо, як ставимося до тих чи тих напрямків у живописі, скульптурі, архітектурі. Левко Миколайович виховував у нас прагнення до високої художньої майстерності, досконалості і витонченості музичної мови. Найбільше він наголошував на витонченості. Пригадую, як він брав додому мої недозрілі музичні проби і десь за тиждень приносив їх переписані власною рукою. Вони були настільки досконало оброблені, що я вражався. Очевидно, це і стало для мене вищою школою. Ми, учні Левка Миколайовича, вважаємо його за свого духовного батька. Його виняткова доброзичливість, чуйність, увага до них виявлялася навіть у дрібних життєвих деталях. Скажімо, у важкі післявоєнні часи він і фінансово допомагав своїм учням, тобто просто давав гроші без повернення".
- "Я не раз бачив Левка Миколайовича, - писав Максим Рильський, - в колі його учнів, бував і на його лекціях. У ставленні майстра до учнів є щось зворушливе, ніжне. Про це розповідати важко. Скажу одне: він ніколи не прагне засліпити своєю найширшою ерудицією, вчить мислити самостійно і творити по-своєму, поважаючи при цьому всю неосяжну спадщину минулого".
Композитор Яків Липинський - останній учень Левка Ревуцького - також певною мірою відкриває нам його педагогічні прийоми. - "Приходимо ми на лекцію, - розповідав він мені, - і кажемо: - "Левку Миколайовичу, ось тут ми не знаємо, як вийти зі становища, не знаємо, як тут повернути думку". Левко Миколайович покрутить вуса, вміхнеться, погляне на свого учня, а потім починає пояснювати. А ви знаєте, що ви потрапили в ту ситуацію, в якій опинився, скажімо, Берліоз у такім-то творі. Так він у подібному випадку зробив. Ось дивіться: у нього було так, а він повернув так. І ось, дивіться, як чудово. Це один варіант. А Чайковський в "Мазепі" ось так вийшов зі становища. А в мене в подібній ситуації такий варіант виходу. Я вам нічого більше не скажу, не дам конкретного рецепту, подумайте, поміркуйте.
Левко Миколайович так невимушено підводив нас до основних моментів у творчій лабораторії, до вічних естетичних та етичних категорій, що ми якось непомітно перетворювалися на його однодумців, це входило в душу і ставало твоїм".
Знову повертаюся до щоденника Левка Ревуцького, аби процитувати думки самого педагога про ставлення до своїх учнів: - "Кажуть, що чуття творця до свого твору таке ж дуже, як почуття матері до своєї дитини. Але мені відоме й інше почуття - почуття педагога до своїх вихованців, яким він протягом багатьох років віддавав усе своє вміння, свій досвід, своє серце і свою душу, і доводиться розлучатися з ними, коли вони самостійно виходять у світ. Тоді їхня доля стає твоєю долею, їхні радощі - твоїми радощами, їхній біль і печалі - твоїми".
Невіддільною від творчої, наукової була для Левка Ревуцького громадська діяльність як депутата Верховної Ради УРСР. Гадаю, цей епізод, що розповів мені Яків Липинський, додасть кілька штрихів до портрета цієї чудової людини - митця і громадянина: - "На його малій батьківщині був колгосп. Його працівники підтримували з Левком Миколайовичем постійний зв'язок. Якось один з бригадирів-механізаторів надіслав Ревуцькому листа, в якому писав, що колгоспу конче потрібен бульдозер, а обласне начальство зволікає з виконанням заявки селян. Чи не допоможете ви нам? І відкладає Левко Миколайович усі свої справи, усі свої ноти, йде десь у високі інстанції, і бульдозер відправляють у цей колгосп".
Композитор також зустрічався зі своїми виборцями. Мені поталанило почути аудіозапис однієї з таких зустрічей, що відбулася в Чернігові 1967 року. Того вечора щире і сердечне спілкування композитора з людьми тривало довго. Левко Миколайович багато розповідав про себе, відповідав на запитання. І звучала його Перша симфонія, присвячена Р. Глієру. Велика шана вдячного учня видатному майстру, педагогу. Шана, яку, в свою чергу, зберігатимуть усе життя учні Ревуцького до свого вчителя.
Завершуючи розповідь про видатного композитора-педагога, хочу ще раз підкреслити, що все його життя пронизувала ідея народності, служіння народові, віра в людину і любов до людини, а втім, про значення для нас Левка Ревуцького не можна сказати краще, ніж це зробив його учень, відомий композитор Георгій Майборода: - "Образи природи, історії, побуту, пісні, - всього того, що закарбоване в свідомості народній і виражено мистецтвом великого художника, - це і є те неповторне, що відзначає Левка Миколайовича Ревуцького як митця національного. Його музика буде постійним супутником нашого життя, бо вона створена яскравим, самобутнім талантом. Вона не може бути підвладною часовим оцінкам і вимірам, вона завжди буде сучасною".


Висновки

Творчість Лева Миколайовича Ревуцького є одним з етапних досягнень української культури. Він увійшов у її історію як видатний композитор, педагог, вчений, музично-громадський діяч. На кожному з цих поприщ митець посідає своє осібне, неповторне і значуще місце. Творча спадщина Л.М.Ревуцького стала гідним продовженням великої справи його славних попередників — Лисенка, Стеценка, Леонтовича, Степового. Високий професіоналізм, яскраво виражений національний характер творчості, чесність, сумлінність і відданість улюбленій справі зробили його самобутнім, унікальним явищем в українській культурі. Шанобливе ставлення до праці, повага до людей, постійна готовність допомогти, розділити чужий біль та радість були закладені в моральні підмури особистості ще з дитинства і розвивалися протягом усього життя. «Виховання, яке я дістав від своїх батьків, демократичні погляди, прищеплені мені з дитинства, лягли в основу мого світогляду. Вони завжди були надійною підпорою в житті і допомагали мені подолати ті чи інші утруднення або суперечності, з якими доводилося стикатися». Спадщина Лева Миколайовича витворює собою своєрідний світ національної музики, що вигідно вирізняється на загальному тлі художньої культури своєю неповторною гармонічною красою. Неперевершені мелодійні взірці (зокрема, у «Пісні», кантаті-поемі «Хустина», низці пісень для хору, концерті № 2 для фортепіано з оркестром) стали такими завдяки організаційному поєднанню індивідуального образного світовідчуття з інтонаційно-ладовими та ритмічними засобами народних ліричних пісень, дум, плачів. Вимогливість, прагнення вивести власне мистецтво на рівень найкращих зразків європейської та світової класики вирізняють творчий почерк великого майстра у всіх його починаннях. Лев Миколайович ніколи не йшов шляхом простого запозичення, наслідування чи синтезування. Його роботи — це глибоке переосмислення, це всебічне простеження історичного утвердження своїх художніх ідеалів. Його роботи над народною піснею в кінцевому результаті відкривали надзвичайно широку і повну картину народного життя взагалі, з традиціями, вірою, прагненням. Л.Ревуцький повторив у нових історичних умовах те, що свого часу зробив наш класик Микола Віталійович Лисенко, — органічно поєднав народне і професіональне. Лев Миколайович Ревуцький творчо розвинув методи Лисенка й Леонтовича, які полягали у нерозривному злитті музичного фольклору з досягненнями гармонічного мислення кінця XIX століття. Він збагатив українську музику індивідуальними стилістичними знахідками. Композиторський стиль Л.Ревуцького формувався на основі глибокого й всебічного пізнання національного народного мелосу та перетворення традицій сучасної професійної музики. Творам митця притаманна життєствердна настроєність, ліризм, стриманість, широта і багатство емоцій. Розмірена, виразна мелодика поєднується з напруженою складною гармонікою. Л.Ревуцький розкривав дійсність і в лірико-драматичному, і в лірико-епічному ключах. Його творчість увійшла до золотого фонду української класики (Друга симфонія і фортепіанний концерт — перші значні твори цих жанрів в українській музиці). Значний внесок Л.Ревуцький зробив і в розвиток жанру обробки народних пісень. У його творчій спадщині близько 120 оригінальних обробок. Життя і творчість Л.М.Ревуцького по праву може бути прикладом беззавітного служіння своїй Вітчизні і своєму народові для багатьох поколінь.

Список використаної літератури:

1.    Бялик М. Л. Ревуцький. Риси творчості, К., 1963. 1973;
2.    Герасимова-Персидська Н. Друга симфонія Л.Ревуцького, К., 1963;
3.    Горюхіна Н. Симфонізм Л.Ревуцького, К., 1965; Клин В. Л. М. Ревуцький — композитор-піаніст, К., 1972;
4.    Енциклопедія українознавства: В 10 томах / Головний pедактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
5.    Кисельов Г. Л. М. Ревуцький. К. 1949;
6.    Клин В. Л. Ревуцький. Композитор-піаніст. К. 1973.
7.    Лев Николаевич Ревуцкий. Статьи, воспоминания (зб., упор. В.Кузик), К., 1989;
8.    Лісецький С. Л. М. Ревуцький, К., 1989;   
9.    Муха Антон Композитори України та української діаспори. — К.: 2004.
10.    Поставна А. Становлення творчого методу Л.Ревуцького, К, 1978;
11.    Шеффер Т. Л. М. Ревуцький. К. 1958;