.: Menu :.
Home
Реферати
Книги
Конспекти уроків
Виховні заходи
Зразки документів
Реферати партнерів
Завантаження
Завантажити
Електронні книги


????????...

 
��������...
Джером Дейвід Селінджер 


Джером Дейвід Селінджер

Зміст            
Вступ………………………………………………………………………3
Розділ I. Повний список творів Джерома Селінджера...........................4
Розділ II. Символіка імен персонажів  повісті “Ловець у житі”……....9
Розділ III. Короткий огляд повістей Селінджера……………………..16
Висновки…………………………………………………………………26
Список використаних джерел…………………………………………..29

Вступ
Актуальність теми:  Творчість Джерома Селінджера є надзвичайно різноманітною та багатою, зі складною тематикою, з багатоманітною символікою, тонкими, ледь помітними мотивами, де ліризм оповіді поєднується з гумором, від сумного стилю він різко переходить до радісного і навпаки, де складна й багатогранна система образів, тонкий психологізм у зображенні внутрішнього світу головного героя та його відношень до інших персонажів. Творчість цього письменника ще не до кінця досліджена, не вивчається в школі. Тільки частково вивчена специфіка його літературної манери написання, символіка, образи та мотиви.

Мета роботи: Дослідити специфіку тематики Селінджера,  символіку та закономірності мотивів його творчості.

Методи дослідження: В даній роботі використані такі методи дослідження: аналіз, синтез, абстрагування та системний методи.

Практичне значення роботи полягає в розширені літературної бази зарубіжної літератури в цілому, зокрема специфіки творчості Джерома Дейвіда Селінджера. Її результати можуть бути використані для літературних досліджень в галузі американської літератури XX ст.

Зв’язок теми з науковими програмами. Дана тема виконується згідно з плану навчальної роботи кафедри зарубіжної літератури.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, а також із висновків і списку використаних джерел.



Розділ І. Повний список творів Дж.Д. Селінджера
Джером Дейвід Селінджер (англ. Jerome David Salinger; народився 1919) — американський письменник, основним твором якого є шедевр "Над прірвою в житі" (1951р.)
Народився 1 січня 1919 року в Нью-Йорку. Його батько був єврейським торговцем м'ясними продуктами та сиром, мати була ірландкою, католичкою. Одержав освіту в нью-йоркських школах, військовому училищі і трьох коледжах. Письменницька кар'єра почалася з публікації коротких оповідань у нью-йоркських журналах. Під час Другої світової війни письменник взяв участь у воєнних діях американських військ у Європі.
Його перше оповідання «Молоді люди» (The Young Folks) було опубліковано в 1940. Першу серйозну популярність Селінджеру принесло коротке оповідання (A Perfect Day for Bananafish, 1948) — історія одного дня в житті молодої людини, Симура Гласа, і його дружини [12, с.318].
Через одинадцять років першої публікації Селінджер випустив свій єдиний роман «Над прірвою в житі» (відомий також під назвою «Ловець у житі», The Catcher in the Rye, 1951), що зустрів схвалення критики і залишається особливо популярним серед старшокласників і студентів, які знайшли у поглядах і поведінці героя, Голдена Колфілда, відгук власним настроям [5, с.67].
У 1953 надруковано збірку «Дев'ять оповідань». У 60-ті роки виходять новели «Френні і Зуї» (Franny and Zooey) і повість «Вище крокви, теслі» (Raise High the Roof Beam, Carpenters).
У 1955 одружився з Клер Дуглас, тоді ж він написав "Френні". У 50-ті Селінджер пише кілька повістей про родину Гласів, й не завершуючи цикл покидає літературу назовсім. Останнім твором є повість "Шістнадцятий день Хепворту 1924 року", надрукована в журналі "Нью-Йоркер" 1965 року.
Після того як повість «Над прірвою в житі» завоювала велику популярність, Селінджер почав вести життя самітника, відмовляючись давати інтерв'ю. Після 1965 припинив друкуватися, пишучи тільки для себе [2, с.109-111]. В останні роки він практично ніяк не взаємодіє з зовнішнім світом, живучи за високою огорожею в особняку у містечку Корниш, шт. Нью-Гемпшир.
Творча спадщина Джерома Девіда Селінджера, якщо слідувати побажанням самого автора, має виглядати так:
The Catcher in the Rye (1951) novelette
Nine Stories (1953) collection stories:
A Perfect Day for Bananafish (1948) story

Uncle Wiggly in Connecticut (1948) story
Just Before the War with the Eskimos (1948) story
The Laughing Man (1949) story
Down at the Dinghy (1949) story
For Esmé with Love and Squalor (1950) story

Pretty Mouth and Green My Eyes (1951) story

De Daumier-Smith's Blue Period (1952) story

Teddy (1953) story
Raise High the Roof Beam, Carpenters (1955) novelette
Franny  (1955) novelette
Zooey (1957) novelette
Seymour: An Introduction (1959) novelette    Ловець у житі (Над прірвою у житі)  повість
Дев'ять оповідань  збірка оповідань
Добре ловиться рибка-бананка  оповідання
Тупташка-невдашка  оповідання
Перед самою війною з ескімосами  оповідання
Людина, що сміялась     оповідання
У човні   оповідання
Для Есме з любов'ю та усілякою бридотою оповідання
Гарненький ротик і очі ці зелені     оповідання
Блакитний період де Дом'є-Сміта     оповідання
Тедді     оповідання
Вище крокви, будівничі     повість

Френні     повість
Зуї     повість
Сеймур: Вступ     повість



Повісті "Френні" та "Зуї" вийшли однією книгою під назвою "Френні та Зуї" у 1961, повісті "Вище крокви, будівничі" та "Сеймур: Вступ" теж вийшли однією книгою у 1963 році. По суті, це  не повісті а великі оповідання, як вважав і сам автор і американська критика. Повістю у повному розуміння можна назвати тільки "Ловець у житі" (хоча її, як правило, вважають романом).
Окрім цього існує ще 21 оповідання, що друкувались у різних журналах протягом 1940-1948 років. Це дуже прикро, бо серед них є дуже досконалі  ("Сумний мотив", "Дівчинка у сорок першому зовсім без попки", "М'якосердий сержант" та ін.).  Селінджер не вважав їх достатньо майстерними  чи збирався у майбутньому їх переробити, тому й заборонив їх перевидавати [2, с.231]. Також я відніс сюди досі офіційно не перевидану повість "Шістнадцятий день Хепворту 1924 року", що була надрукована в Нью-Йоркері у 1965, й є останнім виданим твором автора.
Зрозуміло, що видання цих творів є незаконними, як англійською, так і переклади. Виключення становить дозволена Селінджером книга видана в Японії, що включає переклади п'яти оповідань ("Перевернутий ліс", "Легкий бунт на Медісон-авеню", "Дівчина в сорок першому зовсім без попки", "Знайома дівчина", "Сумна мелодія").












Ось ці оповідання і повість:

The Young Folks (1940)
Go See Eddie (1940)
The Hang of It (1941)
The Heart of a Broken Story (1941)
Personal Notes of an Infantryman (1942)
The Long Debut of Lois Taggett (1942)
The Varioni Brothers (1943)
Both Parties Concerned (1944)
Soft-Boiled Sergeant (1944)
Last Day of the Last Furlough (1944)
Once a week Won't Kill You (1944)
A Boy in France (1945)
Elaine (1945)
The Sandwich Has No Mayonnaise (1945)
The Stranger (1945)
I'm Crazy (1945)
Slight Rebellion off Madison (1946)    Підлітки
Побачся з Едді
Винен, виправлюсь
Душа нещасливої історії
Неофіційний рапорт про одного піхотинця
Довгий дебют Лоїс Теггетт
Брати Варіоні
За загальною згодою
М'якосердий сержант
Останній день перед останнім прощанням
Раз на тиждень - тебе не вб'є
Хлопець у Франції
Елейн
Як оселедці в бочці
Сторонній
Я божевільний
Легкий бунт на Медісон-Авеню
A Young Girl in 1941 with No Waist at All (1947)
The Inverted Forest (1947)
A Girl I Knew (1948)
Blue Melody (1948)
Hapworth 16 1924 (1965) novel    Дівчинка в сорок першому зовсім без попки
Перекинутий ліс
Знайома дівчина
Сумна мелодія
Шістнадцятий день Хепворту 1924 року повість
Існує також ще одна група оповідань, так звані "втрачені оповідання", що ніде не друкувались, відомі лише їх назви, але вони справді існують, тому втрачені вони не назавжди і не для всіх. Деякі з них можна знайти в архівах бібліотеки Прінстонського університету.

The Last and Best of the Peter Pans
An Ocean Full of Bowling Balls
The Magic Foxhole
Two Lonely Men
The Children's Echelon
Paula
The Survivors
The Kissless Life of Reilly
The Broken Children
Rex Passard on the Planet Mars
Bitsey or Bitsy
Are You Banging Your Head Against the Wall?
Total War Diary
Boy Standing in Tennessee
What Babe Saw, or 'Ooh-La-La!'
A Young Man in a Stuffed Shirt
The Daughter of the Late, Great Man     Останній та найкращий з Пітер Пенів
Океан, повен куль для боулінгу
Магічний окоп
Двоє самотніх чоловіків
Дитячий ешелон
Паула
Ті, що вижили
Безпоцілункове життя Рейлі
Зламані діти
Рекс Пассард на планеті Марс
Бітзі чи Бітсі(малюк)
Чи б'єшся ти головою об стіну?

Щоденник всесвітньої війни
Хлопець, що залишається у Теннесі
Що малюк побачив, або "О -ля-ля"
Молодий чоловік у старій сорочці
Дочка пізньої, великої людини



Розділ ІІ. Символіка імен персонажів повісті “Ловець у житі” Джерома Девіда Селінджера

Повість Селінджера зі складною тематикою, з багатоманітною символікою, тонкими ледь помітними мотивами, де ліризм оповіді поєднується з гумором, від сумного стилю він різко переходить до радісного і навпаки, де складна й багатогранна система образів, тонкий психологізм у зображенні внутрішнього світу головного героя та його відношень до інших персонажів, все це ставить повість “Ловець у житі” на рівень світових шедеврів ХХ століття. Ця повість увібрала найкращі здобутки Селінджера у ранніх оповіданнях, деякі з них майже повністю увійшли до неї (“Легкий бунт на Медісон-Авеню”), він використав прийоми, якими користувався раніше, твір виявився дуже концентрованим і насиченим різними художніми засобами, з дуже багатогранним змістом. У ранніх оповіданнях можна знайти основні мотиви, що вийдуть на перший план у повісті, прототипи характерів, дрібні деталі, що несуть в собі глибоке значення і символіку. У даній розвідці основна увага звертається на імена головних персонажів, їх тісний зв’язок з їх характером та їх роллю у творі [8, с.289]. Імена більшості героїв значущі, дані не просто так, вони несуть у собі прихований зміст, що дозволяє краще зрозуміти персонажа, тому не слід залишати їх поза увагою, вивчаючи чи просто читаючи цей твір.

2.1. Голден Колфілд (Holden Caulfield)

Голден Колфілд головний персонаж твору, з ним пов’язаний весь сюжет повісті, оцінка інших героїв, їх характеристика дається у його суб’єктивній оцінці. Основні теми твору - тема подорослішання, складного моменту переходу у світ дорослих, крах ілюзій і ідеалів з цим пов’язаний, та тема конфлікту з дійсністю, що випливає з попередньої - дуже прекрасно показані за допомогою цього неординарного підлітка, з його своєрідними поглядами, з його хворобливою і, здається, незвичною психікою. Але він чомусь виявляється надзвичайно близький безлічі читачів у всьому світі, книга й досі продається щороку величезними тиражами. Здається Селінджеру вдалося вловити й описати той складний внутрішній світ підлітка, з його прагненнями і пориваннями, часто не зрозумілими самому собі, з дитячою наївністю і неприйняттям законів старших. Цей незвичайний персонаж виявився насправді реальним прототипів, мільйонів підлітків. Характер Голдена, його ідеали, переконання, все це відбивається на його імені, що має тісний зв’язок з його особистістю.
Ім’я “Голден” (перекликається з “hold” - стримуватись) вказує на те, що він утримується від входження до суспільного життя, він не сприймає всю фальш і облуду світу, який його оточує, проте не бунтує, а тільки стримується, щоб не стати одним з тих, кого він ненавидить [5, с.345]. Слово “holden”, найкраще це помітно на словосполученні “holden back” - той, що стримується, утримується, - характеризує одну з основних рис персонажу і, можливо, концепцію самого автора по відношенню до світу, яку Голден мав би виражати. Він стримується, як і Джейн Галлахер, один з позитивних персонажів, теж стримується, залишаючи свої дамки на краю дошки. Тут важливо зазначити, що Голден зовсім не бунтар, як може здатися на перший погляд, він втілює не бунт, а лише неприйняття світу, правил гри які той нав’язує кожному - лицемірства, облудності і фальші. Як тут не пригадати його нічну розмову з Фібі, коли він оголошує своє відношення до світу: “Гіршої школи ніж Пенсі, я не бачив. Кругом самий фальш і показуха. І пройдисвіт на пройдисвітові [...] Є там кілька путніх вчителів, та й вони все роблять напоказ” [6, с.102-106]. Він протестує проти такого стану речей, не приймає його, але не бунтує від світу, він стримується від рішучих дій, від боротьби, та це йому й не потрібно, це суперечить його характеру.
Інше значення слова “holden” - той, що приховує, ховає, - характеризує ще одну Голденову рису - певну замкнутість у собі, прихованість. Серед дорослих, серед більшості друзів, навіть у своєї дівчини Саллі Гайс, він не знаходить порозуміння, тому свою головну мрію він довіряє тільки Фібі. Брак порозуміння, такий характерний мотив для творчості Селінджера, що наскрізно проходить через його твори, виявляється й у Голдена, хоч найяскравіше це показано в оповіданні про Сімора Гласа [10, c.20; 9, с.467].
Прізвище - Колфілд (Caulfield) - розкладається на дві частини. Перша частина має глибше значення. Слово “caul” (шляпка, анат. водяна оболонка плоду) має пряме відношення до теми дитинства в повісті. З біологічної точки зору це слово означає частину амніону (зародкової оболонки), мембрану, що захищає зародок від механічних ушкоджень та створює умови для його розвитку [3, с.112]. Тут бачимо пряму метафору ідеалу Голдена - бути ловцем у житі, захищати дітей від жорстокості дорослих, від брудної лайки на стінах школи, рятувати їх від прірви подорослішання, у всякому разі до призначеного часу. Друга частина (field - поле) теж викликає асоціацію з його мрією, з полями жита.
Ім’я й прізвище разом створюють стислий, але цілком точний портрет персонажу, де вказані його основні риси і поривання. У іменах інших персонажів теж втілені риси Голдена, через його відношення до них, через символіку їх образів.

2.2. Фібі Колфілд (Phoebe Caulfield)

У образі Фібі найяскравіше втілюється любов Голдена до дітей. Це помітно навіть тоді, коли він злий на неї. З появою Фібі, відкривається зовсім новий бік Голденового характеру, те, що він розуміє як щастя. Призначення Фібі у романі - тримати Голдена прив’язаним до реальності, щоб його фантазії не згубили його. Страх, що робитиме Фібі без нього, стримує Голдена від від’їзду на захід. Коли вона збирається їхати з ним, він повертається до реальності, розуміє ідеалізм цієї подорожі, прекрасно знає, що ця подорож може зруйнувати дитячу невинність Фібі, що його часто змінювана поведінка може зашкодити їй. Він робить рішення залишитись заради Фібі, щоб утримати її від падіння з обриву за житнім полем. Фібі - це світло, що освітлює частину Голденової темної депресії: “Я тихенько, не човгаючи ногами, пішов по кімнаті [де спала Фібі], розглядаючи то те, то се. На душі раптом стало тепло, затишно. Навіть передчуття того, що я захворію на запалення легенів, зникло. Просто мені стало хороше-хороше” [11, с. 67].
В імені Фібі можна знайти три різних значення:
- Слово phoebe давньоанглійською та грецькою значить “сяюча”, що співвідноситься з її функцією просвітлення Голденового настрою у романі.
- У грецькій міфології їй співвідносна Феба, що ототожнювалась з Артемідою, як богиня місяця.
- Також слово phoebe означає маленького птаха (чибіс) для якого характерний постійний рух і стрибання. Це наводить паралель з тим, що Фібі тендітна, вона постійно в русі - танцює, сміється, пише історії, говорить про своїх друзів.
Всі три значення відносять її до небесних висот. Фібі сяє як світило у Голденовому житті, приносячи йому справжнє щастя. Як місячна орбіта навколо Землі, Фібі завжди в Голденових думках, впливає на його рішення, немов місяць на приливи й відливи Землі, підсвідомо утримуючи його від необдуманих рішень. Вона чимось схожа на тендітну пташку: “Фібі ще тільки десять років. Худа, як я, але не худюща, а саме така як треба для роликових ковзанів. Якось я дивився на неї з вікна, коли вона йшла через П’яту авеню до парку, і раптом подумав: “Яка ж Фібі худенька - якраз для роликових ковзанів!”” [7, с. 77-79]. Ім’я дає цілком вичерпний портет цього персонажу.

2.4. Саллі Гайс (Sally Hayes)

Саллі Гайс обмежена світська людина, з якою Голден зустрічався коли навчався в Пенсі. Він каже, що звик думати, ніби вона розумна, бо вона знає чимало про театри та літературу, але коли пройшло достатньо часу, він побачив, що це не так. Та й після цього він був закоханий у неї, хоч і пам’ятав про свої справжні почуття, коли відчував раптовий потяг до неї.
Її прізвище - Гайс - вказує на обманний туман (haze ['heiz]), що символізує те як Голден губиться під її поглядом, як вона затуманює його свідомість: “Сміхота, але коли я побачив її, то мені захотілось із нею одружитись. Скажений якийсь. Саллі мені навіть не дуже подобалась, і раптом я відчув, що закоханий у неї і хочу одружитися! Їй-богу, скажений. Нічого не скажеш” [1, с. 449].

2.5. Фейс Кавендіш (Faith Cavendish)

На образі Фейс Кавендіш розкривається ще одна грань характеру Голдена. Незважаючи на те, що він болюче переносить розрив з дитинством, колишніми ідеалами, він іноді намагається виглядати дорослим. Він вірить, що може видаватися старшим і більш зрілим ніж насправді. Він вважає, що високий зріст, сиве волосся, куріння та спиртне допоможуть йому справити враження старшого. Перш ніж дзвонити Кавендіш, Голден викурив чимало цигарок в “Едмонтоні”. Це куріння символізує його намагання здаватися старшим. Коли він подзвонив то понизив свій голос з тією ж метою: “Говорити я намагався басом, щоб вона не здогадалась скільки мені років. А взагалі голос у мене й так досить низький”
Прізвище Фейс визначається як підсолоджений жувальний тютюн. Це напряму пов’язане з Голденовим курінням, адже і куріння і розмова з напівповією Фейс пов’язані з намаганням Голдена виглядати дорослим. Ім’я Фейс (Faith) виражає віру Голдена у те, що він може виглядати дорослішим.

2.6. Джеймс Касл (James Castle)

Прізвище Джеймса Касла відбиває його високі ідеали. Він немов знаходиться у замку, підносячись над своїми лицемірними однолітками. Він відмовляється взяти назад свої слова за будь-яких умов і вчиняє самогубство раніше, ніж його змусять це зробити. Джеймс вистрибує з вікна, немов зі свого замку високих ідеалів. Слово “замок” наводить на думку про великі вершини, королів, що підносились над іншими й уявляються неземними і могутніми.

Персонаж Джеймса Касла також має відношення до мотиву падіння, що пронизує усю повість. Смерть Касла викликає паралель з Голденовим поступовим падінням здоров’я, та бійки з Морісом де він, як і Касл, каже, що думає, і бійка ця теж закінчується смертю, щоправда уявною смертю Голдена.

2.7. Роберт Еклі (Ackley)

Ім’я Еклі (Ackley [′æklı]) звучить схоже на acne (вугор) - одну з головних його рис. Також є подібність зі словом hackly ([′hæklı], погано зроблений, зазубрений) та вигуками ouch (зойк болі), ecch та ack (вигуки огиди). Ім’я повністю відповідає характеру персонажа, вказує на його головні риси, на те яку реакцію він може викликати, він і Голдена дратує, але в той же час Голден жаліє його, на його прикладі він вказує на фальш, що панує у Пенсі: “Сидимо, наприклад, у кімнаті, мозолимо язики. І раптом стукає який-небудь вуграстий придурок. Думаєш, його впустять?! І хоч куди бідолашний поткнеться - скрізь двері перед ним замкнені. Там ще було оте дуремарське таємне товариство - я теж побоявся у нього не вступити. А Роберт Еклі, один зануда, весь у вуграх, теж захотів у те товариство. Все ходить і ходить за ними, а вони його не приймають, і квит. Просто через те, що він зануда і весь у вуграх”. Незважаючи на власну відразу до Еклі у кінці повісті Голден каже: “Я знаю тільки одне: мені бракує всіх тих, про кого я розповів. Навіть тих-таки Стредлейтера й Еклі” [4, с. 334].



2.8. Карл Льюс (Carl Luce)

Голден захоплюється Карлом Льюсом, головним чином через його інтелект - він має найвищий IQ у Вутонській школі. Голден вважає, що це єдине, що у ньому варте уваги.

Карлове прізвище Luce іспанською означає “світло”. Знання - світло, незнання - темрява. Це найкраще характеризує Льюса й відношення до нього Голдена [2, с. 98].

2.9. Вард Стредлейтер (Ward Stradlater)

Ім’я одного з негативних персонажів теж добре характеризує його. Прізвище цього героя перекликається зі словом straddle (широко розставляти ноги та ін.), що добре змальовує його вдачу, нахабність і самовпевненість.



Розділ ІІІ. Короткий огляд повістей Селінджера та передумови їх написання

Вихід повісті "Ловець у житі" (1951) Джерома (Девіда) Селінджера мав вибуховий ефект у США, подібний до виходу п'єси "Озирнись, гніваючись" (1956) Джона Осборна в Англії.
Довгі роки книжка була бестселером, улюбленим чтивом тінейджерів - підлітків, предметом роздумів дорослих, її перекладено багатьма мовами, вона набула розголосу по всьому світу.
"Ловець у житі" - розповідь шістнадцятирічного героя про те, що сталося з ним на Різдво рік тому: його виключили з привілейованої школи (вже з третьої!), і він провів три дні в Нью-Йорку, у "вільному польоті", не насмілюючись зустрітись з батьками. Отже, роман написано в суто американській літературній традиції: герой підліток став чудовою знахідкою ще Марка Твена [9, с. 98]. Водночас твір продемонстрував суттєве розходження із твенівською традицією, яке відобразило суттєві зміни в моральному кліматі країни. Наївні і чисті персонажі Твена, як і належить підліткам, не тільки перебувають у "механічному русі" (Гек, який пливе дорогою життя по Місіссіпі), вони виявляють себе у вчинках, у постійній дії. Голден не здатний ні до дії, ні на вчинок. Нонконформізм - максимально активне вираження його позиції.
Селінджер уміло використовує американський міф про невинного Адама, що будуватиме Місто на Горі, який слугував основою утворення Нового Світу батьками-пілігримами. "Ловець у житі" репрезентує хворобливе сучасне такого міфу. Нічний Нью-Йорк постає замість омріяного міста і в ньому - вразливий чистий підліток, якому просто немає місця в цьому світі "phony" - брехні. У романі йдеться про час формування світогляду героя, початок пошуків ним власної позиції, що означає активізацію уваги як до внутрішнього, так і до навколишнього світу. Тож це не вписаний у механізм дорослого, тобто суспільного життя, відсторонений від нього через свій віковий статус, тінейджер прискіпливо придивляється до нього збоку, а не з середини. Втім, він не може бути і повністю відстороненим, бо, вирісши в цьому ж таки суспільстві, уже є його органічною часткою. Тому і ставлення до навколишнього світу не може бути безсторонньо об'єктивованим, воно неодмінно виявляється емоційним, хай би яка була у хлопчика нервова система [8, с. 45].
Голден Колфілд за своєю природою до товстошкірих не належить. Один із синів процвітаючого нью-йоркського адвоката, він, мабуть, виріс в атмосфері інтелектуальній, духовній, насиченій мистецтвом, творчістю. Про це свідчить його прекрасне знання літератури (англійська мова - єдиний предмет з якого він встигає блискуче, навіть найбільш авторитетні однокласники звертаються до нього за своєрідною допомогою; у його лексиконі проскакують такі вирази як "давідкоперфільдівська муть", що свідчить про знання Діккенса, та ін.); він обізнаний і в театральному світі, і в кіномистецтві, і в сучасному музичному житті - про що свідчать його розповіді про відвідини нью-йоркських вистав тощо. Він почувається природньо, більш того, - охоплений своєрідною ностальгією в музеї, з відвідинами якого пов'язано все його дитинство [5, с. 32-35].
А ще лейтмотивом проходить згадка про померлого молодшого брата Алі, що був надзвичайно душевним і талановитим хлопчиком; про маленьку сестричку Фібі, яка весь час вигадує, уявляє себе поетичним персонажем - Грізелою, живе водночас і в реальному, і в уявному, вимріяному світі. "Вона б вам сподобалась", - звертається Колфілд-оповідач до читачів не раз і не два. А ще ж є і старший брат, що став прекрасним письменником, але зрадив власний талант, продавшись у Голівуд...
Перед нами герой із чутливою душею, розвиненою уявою, культурною основою, - хлопчик із вищих прошарків середнього класу. Три дні, про які йдеться у романі, аж ніяк не були для нього щасливими, це час зламу і випробувань, за яким (згідно авторського задуму) мають наступати зміни в моралі підлітка, якому випадає подорослішати: дія відбувається просто перед Різдвом, і її можна беззастережно назвати ініціацією.
Ситуація зумовлює підвищену нервовість Голдена, його суперемоційність на межі істеричності. У такому стані хлопчина не може обходитися літературною мовою, сленг, тобто тінейджерівський діалект, вклинюється у дискурс, підсилює ефект безпосередності, емоційності, життєподібності, пов'язаності з часом і простором.
Перед нами Америка середини століття, в якій Голденові дуже незатишно, дискомфортно. Очима Голдена ми бачимо школу, потім Нью-Йорк. Усі враження, пригоди, розповіді, зіткнення із зовнішнім світом підсумовуються одним - домінуючим, стрижневим, лейтмотивним, усе пронизуючим визначаючим поняттям "phony" (лицемірство, нещирість). Доброчесність, порядність, рівність - все, що проголошується в суспільстві як чесноти, на які воно спирається, виявляється лицемірством, брехнею, облудою [11, с. 67].
Голден починає сповідь зі згадки про школу. Директор запобігає перед багатими батьками, весь побут розрахований на окозамилювання, в дортуарах панує фізично сильний. Саме такі, нахабні, самовпевнені, брутальні, складають групу лідерів, диктують суспільну мораль, визначають загальну думку. І горе тому, хто не тільки не схожий на цей популярний ідеал, а ще й має сміливість, впертість, чи необережність протистояти йому - адже спогад про хлопчика-однокласника, який в одній із шкіл був доведений до самогубства, - найглибший і найвражаючий. Невипадково він стає одним із заключних в одісеї Колфілда. Саме цей епізод своєрідно висвітлює ставлення Голдена до вчителя Антоліні, до якого хлопчик, вичерпавши власні сили, приходить з надією на допомогу і порятунок, але втікає, наляканий (завдяки своєму великому шкільному досвіду), може, й уявним здогадом про аморальність вчителя [5, с. 56]
У "шкільну раму" немовби вміщено сам процес ініціації, тобто випробування юного героя. В основу її покладено знов-таки традиційний для Америки топос дороги - прибувши в Нью-Йорк, Голден не шукає притулку в рідному домі, а пускається берега, поринає у вільне доросле життя. Голден свідомо влаштовує собі таку зустріч із життям сам на сам, і виявляється не готовим до нього, зазанає поразки. Автор проводить Голдена через ситуації, які за нормальних умов підліткові заборонені: нічний готель, бари, кафе, дансинги, вистави, богемний Нью-Йорк. У цій урбаністичній дійсності все протиприродно. Хлопцеві, народженому тут, закони органічного світу просто не відомі [7, с. 46]. Яка доля качок, що живуть в центральному парку на Манхеттені, в центрі Нью-Йорку? Куди ж вони діваються взимку?!
Отже із реального світу Америки середини століття читач переноситься в інші, глибинні виміри. Голдену незатишно в світі phony, він не може змиритися з ним. Але для нього (хіба тільки для нього?!) подвійна мораль є ознакою не певного конкретного суспільного устрою, а "світу дорослих". Проблема полягає у збереженні дитячої чистоти і щирості, не дати "світові дорослих" занапастити невинне дитинство... Саме про це мріє Голден, саме на цьому акцентовано лейтмотив книги, винесений у заголовок: вірші з дитячої пісеньки про невинність серед природи, яку треба зберегти від падіння в прірву дорослості. Невипадково хлопчик знову буде змушений вирушити до чергової школи [12, с. 234].
Мандруючи містом, Голден проходить низку випробувань, серед яких випадок із повією та ліфтером посідає центральне місце, оскільки сексуальна ініціація - це елемент міфології, неодмінний чинник людських уявлень про змужніння. Таким чином увесь епізод із життя американського тінейджера вводиться у загальнолюдський всесвіт. А Голден так і залишається дитиною.
Відтак свідомо надмірно осучаснена, суто лірична оповідь тінейджера набуває метафізичного значення. Голден і Америка - два світи роману "Ловець у житі". При тому, що Голден є її частиною, вони несумісні. Голден "виламується" із системи, зараженої phony. Він символізує чистоту і щирість природнього світу, "світу дитинства". Happy end'а, традиційного для казки про благородного принца, перемоги добра над злом не відбувається, так само як не відбувається і відродження Голдена Колфілда, або його примирення з дорослим життям, залишається дискомфорт, нонконформізм.
У селінджеровському романі нема ані зерна дидактики, йому притаманні ліризм і абсолютна щирість, які породжують повну довіру до оповідача. Взаємопов'язаність суб'єктивного і об'єктивного дотримано доволі оригінально: Голденівські автохарактеристики (домінуюча - "я такий брехун") насправді виявляються продиктовані поглядом з боку, характеристикою суспільною. Поведінка героя свідчить про інше: фантазер, здатний до будь-якої вигадки, щоб зробити приємне хорошій людині... Отже створюється подвійний об'єктивний стандарт: загальноприйнята видимість і справжня сутність, які різнобіжні. Нетиповість Голдена підкреслюється і зовнішніми стигматами (шапочка, зріст тощо).
Тому несумісності щирої особистості із приписами, з подвійною мораллю оточуючого середовища Селінджер продовжує і в наступних творах: збірникові з дев'яти оповідань (1953), та в повісті "Вище крокви, теслі" (1961). Улюблені герої письменника - "близькі родичі" Колфілдів. Уже завдяки тому, що батьки-актори залучають до виступів своїх дітей, вся родина Глассів поставлена нібито поза буденністю, поза соціальним контекстом. І внутрішня організація, і внутрішня мораль цієї родини були б близькі Голденові, вона просякнута любов'ю і щирістю, відсутністю phony. Безпосереднє зіткнення найвразливішого з родини Глассів, Сеймура, з реальністю (він пройшов війну і одружився з дівчиною з "хорошої родини") завершується його самогубством ("Добре ловиться рибка-бананка"). Порівняно зі славнозвісним романом в новелах посилюється трагічність. Їхня стилістика ускладнюється не тільки завдяки орієнтації на символіку, а й інтенції до сугестивного письма, яку вносить Дж.Д. Селінджер, залучаючи індійську філософію як один із наріжних каменів світобачення і наративістики [3, с. 98].
У контексті американської літератури середини віку творчість Селінджера безпосередньо пов'язана зі школою "Нью-Йоркера" - часопису достатньо масового й інтелектуального, який на той час об'єднав талановитих прозаїків, далеких від площинного заземленого соціального реалізму, що були зорієнтовані на традиційні американські цінності, по-новому засвоївши традиційну романтичну естетику. Джон Чівер (1921-1982), Трумен Капоте (1922-1984), Джон Апдайк (1932) - письменники, які передають атмосферу тогочасної Америки з точки зору героя, традиційного американського "невинного Адама", що виявляється чужим у своїй країні, весь суспільний апарат якої спрямований на продукування масовості, отже, на деіндивідуалізацію. Пасивний конформізм призводить до несумісності героя і оточення, близького до романтичного протиставлення. Новела змінює свою структуру: акцент зміщено з дії на психологічну атмосферу, певну ауру, в якій існують персонажі, велике значення надається символіці, яка проростає з буденності, а голос оратора набуває м'якого іронічного забарвлення. Як правило, новелу ("Ангел на мосту", 1953) або повість ("Пловець", 1951 Дж.Чівера; "Лугова арфа", 1978, Т.Капоте) організовано навколо якоїсь однієї ексцентричної події, котра і демонструє несумісність героя із загальноприйнятими нормами.
"Як страшно, коли кажеш: я тебе люблю, а на тому кінці телефонного дроту хтось у відповідь тобі кричить: "Що?"" - говорить один з героїв повісті Джерома Девіда Селінджера "Вище крокви, будівничі!" [6, с. 220].
Таких питань, що свідчать про брак порозуміння, у його творах безліч, ними визначається головна тема письменника. Це - висловлена в найрізноманітніших художніх образах - проблема людського спілкування, людської спільноти, це - заперечення відчуженості людей, що роз'їдає капіталістичний механізований світ, їхньої страшної самотності в бетонно-асфальтових джунглях.
Селінджерові виповнилось тридцять два, коли 1951 року з'явилась його повість "Над прірвою у житі", що уславила письменника. Голден Колфілд стоїть сьогодні у ряді героїв найкращих творів американської літератури - від Гекльберрі Фінна до старого рибалки Сантьяго з повісті Е.Хемінгуея "Старий і море".
Хемінгуей колись казав, що вся американська література вийшла з роману Марка Твена "Пригоди Гекльберрі Фінна". У цьому творі Марк Твен подивився на суспільні виразки очима підлітка, сприймання якого ще нічим не замулене, природне, чисте [7, с. 85].
Голден Колфілд - типовий американський підліток, хіба що трохи інфантивний як на свої шістнадцять. У цьому героєві письменник ніби зібрав найкраще, найсвітліше із світобачення американських підлітків його віку, намалювавши свого роду збірний, типовий образ, у якому сприйняття "дорослого" світу загострене, але й пронизливо точне.
Найчастіше в своїй оповіді Голден повторює слово "фальш". Скрізь він натрапляє на фальш, на неправду, на сурогат, на обман, знаходячи єдину втіху в щирому й безпосередньому спілкуванні зі своєю маленькою сестричкою.
Не випадково повість "Над прірвою у житі" вийшла у перекладах багатьма мовами світу: в цьому творі з особливо гостротою виявлено сутність "американського способу життя", змальовано сховану за блискучим фасадом бездушність, духовну порожнечу, породжену світом наживи і бізнесу.
Як жертву "злого життя" Голдена критики не раз порівнювали з князем Мишкіним з "Ідіота" Достоєвського і з Дон Кіхотом.
І справді невпинні намагання Голдена хоч якось пробитися крізь загальний фальш життя, що його оточує, хоч на мить дихнути свіжим повітрям, у чомусь нагадують і безкорисливу доброту Мишкіна, і героїчну, хоч і марну боротьбу за свої ідеали лицаря сумного образу.
В певному сенсі можна сказати, що Голден - трагічна постать, бо тягнеться до дитячості, заперечуючи дорослість як стадію обов'язкової моральної деградації людини, і врешті потрапляє до лікарні з нервовим зривом. Але ж зовсім не через свою особливу психіку, не через хворобливість. Проблема-бо в романі стоїть значно ширше, ніж проблема юнака Голдена. Це проблема морального і соціального буття всього американського суспільства.
Та Голден усе ж не втратив ще остаточно віри в життя. Попри всі знегоди і хворобу, лишається в ньому головне й принципове - віра в людину, в те, що повинна-таки існувати справедливість і правда, бо людина за своєю природою добра. І хоч це й приховано під маскою скепсису й удаваного суто підліткового цинізму, по суті навіть у відчаї Голден не втрачає свого оптимізму.
Саме такі, як Голден, і є надією Америки, саме вони виступали проти війни у В'єтнамі, проти агресивних замірів щодо Куби й саме вони зараз підтримують революцію в Нікарагуа, засуджуючи політику "неоголошеної війни" США проти молодої революційної країни.
Інші герої Селінджера - це теж, власне, однодумці Голдена, тільки що старші й, сказати б, вищого інтелектуального рівня.
Більшість творів Селінджера пов'язані сюжетно: героями їх є члени великої родини Гласів.
У родині колишніх акторів Гласів семеро дітей. Між найстаршим Сімором та наймолодшою Френні - 17 років різниці. Всі діти Гласів щедро обдаровані, з надзвичайно тонкою і вразливою психікою, всі вони не знаходять собі місця в суспільстві, в якому змушені жити.
Шукаючи ідейну основу для свого заперечення життя, вони вдаються до східних релігій, до буддизму, індуїзму та окремих християнських догматів. Одне слово, до давно забутих тверджень, надзвичайно далеких від сучасності [9, с. 489].
У повісті "Френні" той самий фальш життя, що стоїть поперек горла Голденові, відштовхує від оточення її героїню. Стандартне мислення, розрахунок, цілковитий конформізм, відсутність власного "Я" у ровесників та у всіх довкола викликає у Френні хворобливе заперечення всього, що вона бачить.
Френні йде шляхом самовдосконалення. Бажаючи позбутися честолюбивих почуттів, вона залишає театральну студію, хоч має акторський хист, але потім впадає в розпач і не може дати собі ради, аж доки її старший брат Зуї не приходить їй на допомогу.
Зуї стверджує гуманістичне начало в будь-якій роботі, в усякій життєдіяльності. Служити вищому ідеалу - всім людям, ось що головне, проголошує Зуї.
У повісті "Вище крокви, будівничі!" головний герой Сімор Глас так і не з'являється на сцені. Оповідь про нього та його одруження ведеться від імені молодшого брата Сімора Бадді Гласа.
Між братами цілковите порозуміння, але ніхто, крім Бадді, не здатен зрозуміти нелогічних вчинків і висловлювань Сімора, про якого весь час точаться розмови. Сімора вважають трохи несповна розуму, диваком, а тим часом він просто у свій спосіб (тут він дуже схожий на Голдена, хоч і значно старший за нього) протестує проти святенництва та фальшу, в яких погрузли його співвітчизники, і намагається виробити в собі правдиве ставлення до світу, а надто до власної долі, до свого кохання.
Весільним гостям кумедною видається розповідь про те, що Сімор не міг приїхати на власне весілля, доки почував себе аж надто щасливим. тим часом Сімор по-своєму має рацію. Не відчуваючи себе спроможним поділити з гістьми свою радість, оскільки життєві цінності в них принципово різні, Сімор аж ніяк не йде на компроміс і нехай таким чином, але все ж виступає проти усталеної громадської думки [10, с.335-337].
В бездушному, затхлому світі живе героїня оповідання "Тупташка-невдашка" Елоїза. Вона розуміє у глибині душі, що давно вже втратила вищі ідеали, і, розмовляючи зі шкільною подругою, марно силкується у минулому своєму, в роках дитинства та юності відшукати себе - справжню, кращу. Тим часом її маленька донька Рамона витворює свій уявний світ, своїх уявних друзів, і якоїсь миті, дивлячись на дитячу гру, мати переконується, що дитинча відтворює той світ у дивовижній, химерній відповідності зі світом дорослим, у якому вона живе.
Жах і відчай проймають Елоїзу - як бути далі? І вона знову безпорадно кидається в спогади, тікаючи від гнітючої дійсності.
Вже багато років Селінджер нічого не пише. Практично завершивши історію Гласів, зокрема старшого з них Сімора, він заглибився у медитацію на теми східних релігійно-філософських учень і не приймає журналістів, не дає інтерв'ю, попри світову свою славу. Пошук його в житті й літературі дав свої наслідки. Ідеалістичні побудови, химерний власний світ, у якому живуть його герої, сприймаються читачами всього світу, бажав цього автор чи ні, як протест, як заперечення норм і усталень фальшивого світу наживи й капіталу, бездушного, антигуманного "американського способу життя".
Поривання героїв Селінджера до чистоти людських взаємин, до добра та справедливості, їхнє заперечення ницості та зла викликає до них симпатію і нашого читача, відкриває перед ним ще одну сторінку в книзі життя сучасної молоді США.


Висновки

Загадковість Селінджера не перестає вражати навіть через тридцять років після його фактичного відходу з літератури. Так і не з'ясовані причини, що спонукали до такого рішення: відчуття вичерпаності своїх письменницьких можливостей? Побоювання повторювати і тиражувати себе? Але, можливо, вірніше припустити якийсь глибокий перелом в поглядах, щось споріднене пережитому Толстим, який до старості знаходив нікчемними і ганебними свої художні твори. Або відлюдництво, яке імовірно повинне увінчатися геніальною, всеосяжною книгою. Так вже бувало в історії літератури. Пригадаємо другий том «Мертвих душ», над яким Гоголь бився стільки років і навіть неначе досяг мети, в усякому разі, повідомив молодший Щепкину, що робота закінчена, - але лише з тим, щоб в той же вечір висміяти «цю дурницю».
Існував чи ні хоча б начорно закінчений рукопис злощасного тому, ми достовірно ніколи не взнаємо, і схоже, не менше таємною залишиться доля «великої книги» Селінджера, якщо, звичайно, вона не міф. Періодично повідомлення про його сенсаційний роман, неначебто вже майже готовому для друку, з'являлися в газетах до середини 80-х років. Але кожного разу з'ясовувалося, що це чергова вигадка журналістів, що погарячкували. На відміну від Гоголя, Селінджер не обурювався, не спростовував, даючи зрозуміти, що його взагалі не зачіпає світська суєта. Чутки в'янули самі собою. Потім вони припинилися зовсім. Селінджеру дали спокій, хоча час від часу поновлюються розмови про його дивне життя в місті Корніш на березі ріки Коннектікуту.
Перевірити ці пересуди неможливо, тому що Селінджер категорично відмовляється від інтерв'ю і публічних виступів, не підтримуючи ніяких контактів ні з літературною, ні з читацьким середовищем. Наполегливо тримається думка, що відлюдником він став після того, як звернувся до буддизму, і що нова віра примусила його відмовитися від творчості як дуже світського заняття. В Корніше у Селінджера будинок з садом, обнесеним високою огорожею. Ніхто з сусідів там не буває, але, втім, будинок стоїть на путівці, провідному з міста до дальніх ферм.
Відомо, правда, що посеред саду побудовано щось на зразок літнього будиночка. Говорять, своїми контурами він нагадує замок Мюзо, старовинний маєток в Швейцарії, яке купили для Рільке друзі відразу після першої світової війни. Там, старіючий німецький поет, пережив надзвичайний прилив натхнення, якому світова лірика зобов'язана «Дуїнезськімі елегіями», написаними за декілька тижнів.
Селінджер, що схиляється перед Рільке, - про це є декілька достовірних свідоцтв, - в своєму замку провів вже декілька десятиріч, але поки з-під його пера не вийшло нічого помітного. Взагалі нічого. З чуток, мало не щодня він з ранку закривається у флігелі, проводячи там багато годин, присвячених - чому? Рукопису, якому, як тому гоголівському, спаленому, призначено стати одкровенням, виявивши світу абсолютну етичну істину? Або медитації, внутрішньому самопізнанню і самовихованню? Швидше друге, оскільки і творчість завжди була для Селінджера пошуком того, що в міфопоетичних індійських текстах іменується «сатья» - цінностей, дарованих єдністю буття і істини. Але народиться або не народиться з подібних медитацій текст, який міг би стати одним з найзначніших документів духовної історії нашого часу, - про це залишається тільки здогадуватися.
Поступово надія вгасає навіть у найбільших шанувальників американського прозаїка. Та і як інакше? Останній художній твір, який ним опубліковано, фрагмент «Шістнадцятий день Хепворта 1924 року», датується 1965 роком. Тридцять років - термін більш ніж достатній, щоб пригасити будь-який ентузіазм. А Селінджер за всі ці роки нагадав про себе всього один раз, висловившися в 1974-м на сторінках «Нью-Йорк таймс», схоже, з єдиною метою, щоб його більше не турбували. І висловився він так: “Письменник - істота з дуже крихкою психікою, його треба сприймати як людину, за звичайними поняттями, не цілком нормального. Про те, що складає для нього сенс життя, жоден серйозний письменник говорити не стане, немає чого задавати йому дурні питання, над чим він працює.” Що ж до публікацій, хай від нього нічого не чекають, Селінджер про це просто не думає. Йому набагато дорожче власний душевний спокій.
Після цього окріпнула підозра, що Селінджер і справді не цілком нормальний. Навіть в медичному відношенні, не кажучи про критерії звичайної розсудливості.
Подейкували, що й дім насправді пустий, а господар знаходиться в лікарні, звідки йому не вийти. Напевно, це не більше ніж здогадки, навіть, можливо, спровоковані самим Селінджером, який нарешті досягнув бажаної цілі: про нього припинили гомоніти, припинили підстерігати біля воріт садиби і запрошувати на престижні симпозіуми. Він залишився на самоті, залишився жити сам для себе Хто знає чи принесе це усамітнення щось дуже значне для літератури ?


Список використаної літератури

1.    Анненков П. В. Литературные воспоминания / Вступ. статья В. И. Кулешова; Коммент. А. М. Долотовой и др. — М.: Худож. лит., 1983. — 694 с.
2.    Дж. Селинджер. Собрание сочинений / Под ред. С.А.Венгерова, - т.П. 1975 р. – 501 с.
3.    Айзерман Л. С. Уроки литературы сегодня.- М.: Просвещение, 1974.
4.    Корст Н. О. Очерки по методике анализа художественного произведения. М., 1964. – 890 с.
5.    Кудряшев Н. И. О творческом изучении литературного произведения./ За творческое изучение литературы в школе.- М.:Просвещение,1963.
6.    Кропоткин П.А. Русская литература. Идеал и действительность/ - М.: «Век книги», 2003.- 320с.
7.    Положення про типові навчальні плани для організації профільного навчання у освітніх закладах // Управління освітою. - 2003.- №.10.
8.    Український педагогічний словник - К: Либідь. - 1997.- 376с.
9.    Аникст А. А. Творчество Селинджера. – М.: Худ. лит.,1983. – 616 с.
10.    Полторацкий А. И. Адам Смит о Селинджере //Вестник Моск.ун-та. Сер.9, Филология. – 1989. - №4. – С. 567.
11.    Смирнов А. А. Селинджер Дж. – М.: Исскуство, 1993. – 195 с.
12.    Шевчук В. «Дорога в багато років.»  К., 1990. – 512 с.



Search:
????????...

оповідь про Фараона

що таке магнітна компонента сила лоренца

прості суспільства

екібани з овочів

слово про похід ігорів зміст

гобсек українською мовою читати

твір на тему чіпка пропаща сила

транскрипція слова гедзь

правопис слів з подовженням

твір на тему легенда про створення світу



?????????? ????????? ????
   
Created by Yura Pagor, 2007-2010