.: Menu :.
Home
Реферати
Книги
Конспекти уроків
Виховні заходи
Зразки документів
Реферати партнерів
Завантаження
Завантажити
Електронні книги


????????...

 
��������...
Реліг і міфи Китаю 


Реліг і міфи Китаю

Зміст:

Вступ................................................................................................3

Розділ І. Міфологія Китаю.............................................................7

Розділ ІІ. Релігія............................................................................14
2.1. Конфуціанство...............................................................14
2.2. Моїсти.............................................................................20
2.3. Даосизм...........................................................................23
2.4. Законники.......................................................................24
2.5. Імперія Цинь...................................................................25

Висновок........................................................................................28

Список використаної літератури.................................................30


Вступ.

Китай — країна стародавньої цивілізації: на його тери¬торії виявлені залишки первісної культури часів раннього палеоліту та бронзового віку. Первіснообщинний лад існу¬вав тут довго — коли в XIV ст. до н. е. сформувалася пер¬ша рабовласницька держава Інь. Саме в інську епоху заро-дилася культура, яка дала початок китайській цивілізації в усій її специфіці та значущості. Був складений в основних рисах місячний календар та винайдене письмо — праоб¬раз сучасної ієрогліфічної каліграфії. Подальший розвиток культури відбувався у перших централізованих імперіях — династії Цінь (221—207 рр. до н. е.) та династії Хань (206 р. до н. е. — 220 р. н. е.).
Стародавній Китай збагатив світову науку та культуру значними досягненнями: він є батьківщиною таких вина¬ходів, як компас (III ст. до н. е.), спідометр (III ст. до н. е.), сейсмограф (II ст. до н. е.), порох (X ст.н. е.), книгодруку¬вання (VI—VIII ст.), фарфор (III — V ст). У галузі матема¬тики був відкритий метод розв'язання рівнянь першого сту¬пеня з двома і трьома невідомими, обчислено відношення довжини кола до його діаметра — число л. У галузі астро¬номії китайці знали, як вираховувати дату затемнення сон¬ця, склали один із перших каталогів зірок, вели спостере¬ження за плямами на Сонці та ін.
Досить широкого розвитку набула торгівля, цей важли¬вий чинник культури і прогресу. Китайці вели жваву тор¬гівлю з Індією та країнами Середньої Азії Великим шов¬ковим шляхом, а також з Кореєю, Японією, арабськими країнами — морським шовковим шляхом.
На весь світ славиться китайська медицина, яка має тритисячолітню історію. В Стародавньому Китаї вперше було написано "Фармакологію" (Бень цао), вперше стали робити хірургічні операції з застосуванням наркотичного засобу, вперше описали і застосували метод лікування гол-ковколюванням, припеченням, масажем.
Китайські будівничі здобули собі світову славу двома своєрідними пам'ятками. Протягом двох тисяч років, почи¬наючи з VI ст. до н. е., в Китаї будувався найбільший у світі Великий канал, який у XIII ст. з'єднав Пекін з Ханчжоу, — складна гідротехнічна споруда з численними пристроями, цікавими способами перекачування та очищення води. Друга видатна споруда в період династії Цінь — Великий китайсь¬кий мур (IV — III ст. до н. е.) довжиною 4 тис. км для захи¬сту кордонів. У III—VI ст. до н. е. під впливом буддизму зводилися ярусні культові башти—пагоди, печерні храми. Над¬звичайною витонченістю форм й легкістю пропорцій вирі¬зняється "Залізна" пагода доби династії Сун (960—1279).
У духовній культурі Стародавнього Китаю важливе місце посідав феномен буденної свідомості, відомий в історії як "китайські церемонії". Це суворо фіксовані стереотипи етико-ритуальних норм поведінки і мислення, які складалися на основі дотримування культу старовини. В. Полікарпов зазначає, що гіпертрофія цих етико-ритуальних принципів зрештою призвела до того, що вони замінили релігійно-міфологічне сприйняття світу. А деміфологізація й до певної міри десакралізація етики та ритуалу спричинили формування унікальності китайця як представника культури. Насамперед місце культу богів посів культ реальних кланових та сімей¬них предків. З іншого боку, ті боги, які залишилися в пошані, позбавилися найменшого олюднення і стали холодними, абстрактними божествами-символами, як-от Небо, Підне¬бесна, Дао тощо. Ці поняття не мають аналогій в інших ста¬родавніх культурах, бо, скажімо, китайське Небо — не якийсь бог, а вища загальність, холодна, сувора, абсолютно байдужа до людини. Великий Дао — це всеохоплюючий, всезагальний Закон і Абсолют, безформний і безіменний, небачений і не-чуваний, недоступний органам чуттів людини, але всемогутній творець світу. Пізнати Дао, зрозуміти його своїм розумом, спробувати злитися з ним — ось ключові принципи та кінцева мета стародавнього китайця. Найяскравіше ця концепція пояснення світу втілена у філософських системах конфу¬ціанства та даосизму.
Китайська стародавня культура своїми витоками сягає середини II тис. до н.е. її своєрідність, незвичайність по¬лягає у рівні буденної свідомості, яка вже давно отримала назву "китайські церемонії" — етико-ритуальні принципи з відповідними їм нормами поведінки. Етика і ритуал були позбавлені міфологічного й, певною мірою, сакрального (потаємного) та священного змісту. Словом, міфологія і релігія поступалися етико-ритуальним нормам. Цей про¬цес знайшов своє найповніше відображення і завершення у вченні Конфуція (551—479 рр. до н.е.), яке у II ст. до н. е. було канонізовано і покладено в основу офіційної ідеології феодального Китаю.
Вічними цінностями китайської традиційної культури є акцент на розвиток культури, моральне самовдосконален¬ня людини, гармонію взаємовідносин між особистістю і суспільством; повага до старших, допомога ближньому, традиції родинних стосунків та ін.
Визначну роль у китайській культурі відіграв і даосизм, філософсько-релігійний напрям, з яким пов'язаний розви¬ток науки і техніки. Ледь не половина найважливіших відкриттів і винаходів, на які спирається сьогодні наша цивілізація, прийшли із Стародавнього Китаю.
Хронологічні рамки стародавності культури Китаю — се¬редина II тис. до н.е. — III ст. н. е. У цих рамках виділяються такі періоди: Шан (Інь) — ХУІІІ—XII ст. до н. е.; Чжоу — 1027— 256 рр. до н. е.; Цінь і Хань — III ст. до н. е. — III ст. н. е.
У китайському мистецтві особливе місце посідають калі¬графія, поезія та особливо живопис — гохуа — розпис во¬дяними фарбами на шовку чи паперових сувоях. Ієрогліфічна кодова система давала змогу через ці три види мистецтва відображати життя людини в найпотаємніших порухах її душі, найбільш повно відтворювати її прагнення до злиття мистецтва з мистецтвом життя. Музика Китаю — одна з найдавніших у світі (збірник "Книга пісень" датується XI — VI ст. до н. е.).
Серед народів, які стояли біля витоків людської цивілізації, чільне місце посідає і китайський народ. Становлення філософської думки у Стародавньому Китаї спостерігається вже у VII ст. до н.е. Про це свідчить зміст старокитайських трактатів: "Іцзін" ("Книга перемін"), "Шіцзін" (Книга пісень"), "Шуцзін" ("Книга історії") та ін.


Розділ І. Міфологія Китаю.

Китай - одне з найдавніших цивілізованих держав світу. Філософські ідеї в Китаєві, що беруть початок у глибині століть, надзвичайно багаті по змісту і є величезною коморою ідей в історії пізнання всього людства.
Вже в первісному суспільстві з'явилися перші паростки філософії. Люди в первісному суспільстві, виходячи з власного трудового досвіду, прагнули зрозуміти світ природи, що послужило основою для зародження матеріалістичних поглядів. Крім того, в умовах первіснообщинного ладу зародилося представлення про необхідність поклоніння парфумам предків.
Представлення про існування душі в людини було поширено і на тварин, рослини й увесь світ природи: вважалося, що усі у світі має свою душу, що всі природні тіла і явища: земля, небо, сонце, місяць, грім, вітер, гори, ріки, птахи, дикі звірі і т.д., знаходячись у розташуванні якихось парфумів, виявляють свою силу, у результаті чого виникли тотеїзм і поклоніння багатьом богам.
Однак в умовах первіснообщинного ладу могли з'явитися лише паростки філософської ідеї. Філософія як теорія пізнання навколишнього світу, як порівняно цілісний світогляд, зафіксований у писемній формі, виникла тільки в рабовласницькому суспільстві.
З китайськими міфами європейці вперше познайомилися в XVІІІ в., а до того сам Китай був для європейців міфом. Саме тоді рядові європейських філософів здавалося, що історія цивілізації повинна починати з Китаю. Ця думка спиралася на представлення про те, що Китай-батьківщина самих древніх і мудрих філософів. Тим часом, як це ясно тепер, китайські філософи не древнє грецьких і багато моложе мудреців Єгипту.
До філософії в Китаєві було поетичне осмислення світу і минулого людства у формі міфів. Ці міфи не розповідалися, а пеклися, супроводжувані ударами, гудіннями, рокотом музичних інструментів. Їхніми героями були первопредки і царі-мудреці, творці людської культури. Між зародженням цих пісень, що зберігалися в народній пам'яті, і їхньою фіксацією за допомогою винаходу в другій половині ІІ  тис. до н.е. писемності пройшло багато сторіч. І кілька сторіч знадобилося ще для того, щоб записані пісні були систематизовані й осмислені китайськими мудрецями як документи історичного минулого, як розповіді про щирі події й осіб визначеної території і часу.
Самі пісні, на підставі яких філософами створювалася фіктивна історія, частково збереглися в збірниках "Шицзин" ( "Книга пісень") і "Шуцзин" ( "Книга історії"). Китайський історик Сима Цянь (146-86 р. до н.е.) так сказав про добір цих пісень: "У стародавності пісень (ши) було більш трьох тисяч. Конфуцій відкинув негідні і взяв ті, що відповідає правилам і належному". Оскільки пісень, що дійшли до нас, 305, ясно, що негідними визнано дев'ять десятих поетичної спадщини древніх китайців. Таким чином, китайські пісні донесли до нас упорядковану, препаровану міфологію, що відповідає пануючий у часи Конфуція світоглядові.
Упорядкування китайської міфології ускладнило розуміння її розвитку.  Можна лише догадуватися, що китайці, як і інші народи, почитали: змій, ластівок, ведмедів, слонів, вважаючи їхніми заступниками окремих пологів і племен. Згодом  одна з таких покровительок, придбала в уяві оповідачів міфів вигляд дивовижного змія - дракона, якому було приписане панування над метеорологічними явищами і небесними тілами, водною стихією й особливе заступництво царям. У такий же спосіб шановані китайцями реальні птахи перетворилися у фантастичного птаха Фенхуан, що став символом цариці. Вигляд дракона був доданий також богиням і богам, яким приписали створення світу і створення людства.
Китайці, що жили на рівнинах,  залива часто вихідними з берегів великими ріками, почитали рятівні гори. Одна з них, Куньлунь, мислилася розташованої в центрі світу у виді опорного стовпа неба. Вважалося, що на вершині цієї гори знаходилася резиденція верховного бога й імператора Шан-ди. Одночасно існувало представлення про інший вертикальний віс-світовому древі, що стало житлом десяти сонць.
Саме небо мислилося вищою істотою, що керує усім, що відбувається на землі. При цьому в міфологічній свідомості відбулася підміна Верховного небесного владики і Неба міфологічними Государями Неба. У їхнє число входив верховний владика центра хуанді і його помічник бог землі Хоу-ту, який покровує храмові сонця і пануючий над сузір'ями і планетами Великої Ведмедиці, Сатурном, Юпітером, Меркурієм, Венерою. Кожному з міфічних владик відповідав визначений матеріальний початок: час року, колір, тварина, частина тіла, зброя. Усе це говорить про формування складної міфологічної системи, що включає різні природні і просторові елементи.
По своєму змісті міфи підрозділяються на кілька груп.
Серед космогонічних міфів, що трактують походження природи і людини зі стану первісного хаосу, представлені дві основні концепції: розподіл і перетворення. Відповідно до одній з них, неживі речі і живі істоти виникають у результаті розподілу хаосу на два першоелементе-світле (чоловіче) початки янь і темне (жіноче) початок інь.  Друга концепція припускає виникнення всього сущого в результаті трансформації. Так, людина був створений із глини богинею по імені Нюй Ва. За іншою версією того ж міфу, сама Нюй Ва перетворилася в предмети й істот, що наповняють світ.
Образ Нью Ва ( "Жінка", "Мати Ва") відновлюється по розрізненим і різночасним даним. У споконвічному своєму виді це богиня Землі, звідси її вигляд напівжінки-напівзмії. Також думають, що Нюй Ва шанувалася як прародителька племен, що мали як тотем змієві.
З функціями богині землі зв'язані зображення Нью Ви разом з іншим змієподібною істотою Фусі на кришках кам'яних трун. Нью Ва також ототожнювалась з богинею родючості, що з'єднує юнаків і дівчин у шлюбі. На початку першого весняного місяця в її честь приносилися жертви, улаштовувалися піснопіння, танці і стрілянина з лука. Існують деякі натяки на те, що Нью Ва вважалася не тільки прародителькою людей, але і матір'ю богів. Так, один древній коментатор пише: "Нью Ва-древня богиня й імператриця з людською головою і зміїним тулубом. В один день вона перетерплювала сімдесят перетворень. Її внутрішності перетворилися в богів".
Ім'я Фусі витлумачується як "Той, хто улаштував засідку на жертовник тварин", але під ним розуміється бог, який покровує полюванню і рибальству. Він також вважався божеством сходу, що править під заступництвом стихії і рослинності. Конфуціанські філософи перетворили Фуси в царя, що правив, у період на наше вирахування, з 2852 по 2737 р. до н.е.
Велику групу складають міфи про стихійні лиха і героїв, що врятували від них людей. Найчастіше  фігурують два роди нещасть - повені і посухи. У деяких міфах повінь з'являється як якийсь первісний стан, в інші - повінь послана богом на кару людям. Посуха виявляється результатом появи одночасно десяти сонць, що спопеляла посіви й загрожувала загибель людям. Від повені людей врятував Великий Юй, від посухи - Стрілок И, що збив з лука всі зайві сонця.
Міф про стрільця И - один із самих популярних у китайській міфології. І культурний герой, що вважався як винахідником луку і стріл, так і рятівником за допомогою цієї зброї від безлічі нещасть, у тому числі космічного характеру. Сама форма луку у виді дуги-веселки перетворила героя в мисливця за Сонцями, що порушили порядок. У цій своїй іпостасі И може бути зіставлений з героїчним героєм мисливцем Оріоном також зв'язаним із сонячним міфом.
Чудовиська, з якими він боре, частково зв'язані з природними явищами ( Дафен-"Великий вітер", Баше-"Довгий змій", що уособлює водну стихію). Як очисник землі від чудовиськ И близький до грецького героя Гераклу. Так само як Геракл відвідує країну Заходу і царство мертвих.
Відвідування И країни Заходу мотивується пошуком зілля безсмертя. Тут виявляється подібність з міфом про Гильгамеше. Сама країна заходу в китайських міфах - це не просте царство смерті, але місце обитання дивних тварин, виростання дивних рослин. Господарка цієї країни, що володіє зіллям безсмертя, з'являється у вигляді володарки звірів. Хоча И ці звірі не цікавлять, відвідування їм володарки звірів могло бути спочатку зв'язано саме з його функціями мисливця, а пошук безсмертя служить більш пізнім додаванням до основного сюжету.
Убивство И персиковим кийком розкриває ще одну рису багатопланового образа мисливця. Відповідно до повір'їв китайців, тільки такою зброєю можна було вразити на смерть нечисту силу. Таким чином, надприродні здібності И в стрілянині з луку одержують пояснення: мисливець був зв'язаний з поганню, Цзунбу, у який перетворився після смерті. І, відповідно до визначення знавця китайських міфів Юань Ке, був владикою всіх злих парфумів Піднебесної, що стежили за тим, щоб злі сили не могли шкодити людям.
Міфи про древніх героїв відбивають прагнення древніх китайців знайти персоніфікованих "авторів" найважливіших технічних досягнень глибокої стародавності. Серед тих, хто навчив людей добувати вогонь тертям; уперше побудував курінь з гілок; винайшов способи полювання і рибного лову; виготовив перші землеробські знаряддя і навчив людей вживати в їжу злаки; відкрив спосіб варити зерно на пари і т.д.  Характерно, що багато хто з цих героїв зображувалися китайцями у виді напівлюдей-напівживотних: з тілом змії, з головою бика, що безсумнівно є відображенням древніх тотемичних представлень.
Самостійний цикл складають міфи о первопредках. Усі вони з'явилися на світло в результаті непорочного зачаття. Прародителька іньців випадково проковтнула яйце священного Пурпурного Птаха, а мати першого чжоусца наступила на слід Велетня і т.д. Ці деталі міфів о первопредках зв'язані з представленнями, що мали широке поширення, про те, що ніколи "люди знали матір і не знали батька". Пережиткове відображення у свідомості людей первісної матери лінійної філіації.
Представлення іньців про потойбічний світ були дзеркальним відображенням правопорядку, який існував на землі. Подібно тому, як Піднебесна верховна влада належала Вану, думали іньці, так і на небі всі і вся підкоряється Верховному Божеству (Ди). Ди всемогутній - це він робить людям благодіяння або карає їх нещастям, він дарує їм врожай, посилає посуху, від нього залежать дощ і вітер. Найближче оточення Ди складають покійні предки Вану, що є його "слугами". Предки Вану виконують різні доручення Ди, вони ж передають йому прохання Вану про дарування благоговіння і допомоги. Тому, приносячи жертви своїм предкам, Ван міг умилостивити їх і завдяки цьому заручатися підтримкою Верховного божества. Функції Вану як верховного жреця саме  і полягали в тім, що він міг здійснювати спілкування зі своїми предками, що були посередниками між світом людей і світом богів.
У ранній чжоуський час ця система релігійних представлень не  перетерпіла ще скільки-небудь значних змін. Пізніше відбувається поступовий процес відділення у свідомості людей світу предків і світу богів, що приводить до відокремлення культу предків від культу Верховного Божества. Унаслідок цього функції посередника переходять до жреця або жриці - особі, що володіє здатністю звертатися з парфумами і богами. Виникнення і поширення конфуціанського навчання сприяло з одного боку, посиленню культу предків, з іншого боку - трансформації представлень про Ди і культ Неба. Після перетворення конфуціанства в офіційну державну ідеологію трактування їм значень цих культів стало каноном.
Поряд з цим у ханьський час розвиваються народні вірування, що виявляють значне даоське фарбування. В ІІ-ІІІ в. у Китай проникає буддизм. По переказі, перші буддійські сутри були привезені в Китай на білому коні; у пам'ять про це біля Лояна був побудований збережений дотепер   буддійський храм "Білого Коня". Переклад сутр на китайську мову і поширення буддизму в Китаєві відноситься вже до ІV-VІ вв.

Розділ ІІ. Релігія.
2.1. Конфуціанство.

Родоначальник древньокитайської філософії Кун Фу-цзи (по-російському Конфуцій) жив у 551-479 р. до н.е. Його батьківщина -царство Лу, батько - правитель одного з повітів цього другорядного царства. Рід Конфуція був знатний, але бідний, і йому в дитинстві довелося бути і пастухом, і сторожем, і він тільки в 15 років, як повідомляє він сам, звернув свої помисли до навчання. Заснував же свою школу Конфуцій у 50 років. У нього було багато учнів. Вони записували думки як свого вчителя, так і свої . Так виникло головний конфуціанський твір "Лунь юй" ( "Бесіди і висловлення") - добуток досконалий несистематичний і часто суперечливий, збірник в основному моральних повчань, у якому дуже важко бачити філософський твір. Цю книгу всякий утворений китаєць учив напам'ять ще в дитинстві, нею він керувався все життя. Сам Конфуцій схилявся перед старовиною і древніми книгами.
У представленнях про небо і парфуми Конфуцій випливав традиції. Небо для нього - вища сила. Небо стежить за справедливістю на землі, стоїть на стражі соціальної нерівності. Розділяючи культ предків, Конфуцій учив разом з тим триматися від парфумів подалі, тому що, "не навчившись служити парфумам, можна служити парфумам?"
Конфуціанці-суспільники. У центрі уваги конфуціанства взаємини між людьми, проблеми виховання. Культ минулого - характерна риса усього древньокитайського історичного світогляду. У стародавності на дріб'язку не звертали уваги і поводилися  гідно, відрізнялися прямотою, училися, щоб удосконалювати себе, уникали людей із грубими вираженнями і некрасивими манерами, уникали суспільства, де немає порядку. Ідеалізуючи стародавність, Конфуцій раціоналізує і навчання про моральність. Думаючи, що він воскрешає старе, він створює нове.
Конфуціанська етика спирається на такі поняття, як "взаємність", "золота середина" і "людинолюбство", що складають у цілому "правильний шлях", якому повинний був випливати кожний, хто бажає жити в згоді із самим собою, з іншими людьми і із самою світобудовою, а виходить, жити щасливо. "Золота середина"(чжун юна) - середина в поводженні людей між нестриманістю й обережність, уміти  знаходити цю середину не легко, більшість людей або занадто обережні, або занадто нестримані. Основа людинолюбства-"жень"-"шанобливість до батьків і поважність до старших братів". У відповідь на побажання одного зі своїх учнів "одним словом", коротко виразити суті навчання Конфуція, той відповів: "Не роби іншим того, чого не бажаєш собі"
Кун Фу-цзи дає розгорнутий образ людини, що випливає конфуціанським моральним заповідям. Це цзюнь-цзи-"шляхетний чоловік". Кун Фу-цзи протиставляє цього "шляхетного чоловіка" простолюдинові, або "низькій людині"-"сяо жень". Це протиставлення проходить через усю книгу "Лунь юй". Перший додержується боргу і законові, другий думає, як би краще улаштуватися й одержати вигоду. Перший вимогливий до себе, другий - до людей. Перший йде на смерть заради людинолюбства і належного, другий кінчає своє життя самогубством у канаві. "Шляхетний чоловік боїться трьох речей: він боїться веління неба, великих людей і слів зовсім мудрих. Нижча людина не знає веління неба і не боїться його; нехтує високих людей, що займають високе положення; залишає без уваги слова мудрої людини"
"Шляхетний чоловік" у конфуціанстві - не тільки естетичне, але і політичне поняття. Він член правлячої еліти.
Ключ до керування народом Конфуцій бачив у силі морального приклада вищестоящих нижчестоящим. Мораль "шляхетного чоловіка" (подібна) вітрові; мораль "низької людини" (подібна) траві. Трава нахиляється туди, куди дує вітер"
"Виправлення імен" ("чжень хо") - кульмінація конфуціанського культу минулого. Кун Фу-цзи визнавав, що "усе тече" і що "час біжить не зупиняючи". Але тим більше треба піклуватися про те, щоб у суспільстві усе залишалося незмінним. Тому конфуціанське виправлення імен означало насправді не приведення суспільної свідомості у відповідність із суспільним буттям, що змінюється, а спробу привести речі у відповідність з їх колишнім значенням. Тому Кун Фу-цзи учив, що государ повинний бути государем, сановник - сановником, батько - батьком, а син - сином не по імені, а реально, насправді. При усіх відхиленнях від норми до неї варто повертатися. Це навчання самого впливового ідеологічного напрямку в Китаєві зіграло чималу роль у застійності Древнього і середньовічного Китаю. Адже бути, наприклад,  сином означало дотримання всього ритуалу синової шанобливості, що містив у собі поряд з раціональним і гуманним багато чого і надмірне. Наприклад, після смерті батька син нічого не міг змінювати в будинку протягом  трьох років.
Для Кун Фу-цзи знати - "значить знати людей" Пізнання природи його не цікавлять. Його цілком задовольняє те практичне знання, яким володіють ті, хто безпосередньо спілкується з природою, і хлібороби і ремісники. Кун Фу-цзи допускає уроджене знання. Але воно рідко.  Сам він їм не володів. "Ті, хто має уроджене знання, стоять вище всіх". А "за ними випливають ті, хто здобуває знання завдяки навчанню". Учиться, на думку Конфуція треба й у древніх і в сучасників. Навчання повинне бути виборчим: "Слухаю багато чого, вибираю краще і випливаю йому". З цих слів видно, що для Кун Фу-цзи навчання - це навчання поводженню.
Позитивне в конфуціанстві бачать у тім, що головний засіб керування народом у силі приклада і навіть у переконанні, а не в голому примусі. На питання: "Як ви дивитесь на убивство людей, позбавлених принципів, в ім'я наближення до цих принципів?" і Кун Фу-цзи відповів: "Навіщо, керуючи державою, убивати людей? Якщо ви прагнете до добра, то і народ буде добрим" У цьому конфуціанці рішуче розійшлися з представниками школи "фа-цзя", законниками, або регистами, що, відкинувши патріархальну концепцію суспільства в Кун Фу-цзи (правитель-батько, народи-діти), намагалися побудувати державу винятково на принципі насильства і страху перед жорстоко караючими навіть за малі провини законами.
Учень онука Конфуція, Мен-цзи (372-289 р. до н.е.) ще більш підсилив навчання про небо як безособовою об'єктивною необхідністю, долі, що стоїть, однак, на стражі добра. Нове в нього полягало в тому, що він побачив найбільш адекватне відображення волі неба у волі народу. Мен-цзи представляв, що світобудова складається з "ци", розуміючи під цим життєву силу, енергію, що підлегла волі і розумові. "Вол-головне, а ци - другорядне. Тому я і говорю: "Зміцнюйте волю  і не вносите хаосу в ци". Найбільш характерний момент навчання Мен-цзи - його теза про природжену доброту людини. Пізнання доброї природи прирівнюється Мен-цзи до пізнання неба. Немає кращого служіння небу, чим відкриття у своїй душі початку добра і справедливості. Учачи про природну рівність людей, Мен-цзи проте виправдував їхню соціальну нерівність нестатками поділу праці. "Одні напружують свій розум. Інші напружують мускули. Ті, хто напружує свій розум, керують людьми. Керовані містять тих, хто ними керує...Такий загальний закон у Піднебесної" Мен-цзи говорив, що мудрий правитель може перемагати людей прагнучи до добра лише після того, як забезпечить засобами до існування.
Як конфуціанець, він ототожнює відносини між членами держави з відносинами між родителями і дітьми. Ван повинний любити народ, як своїх дітей, народ повинний любити государя, як батька. "Шануючи старших, поширюйте (це шанування) і на старших інших людей. Люблячи своїх дітей, любите чужих, і тоді легко буде керувати Піднебесної" Мен-цзи проти диктатури закону. "Хіба, коли у влади людинолюбний правитель, обплутують народ мережами?" - запитує Мен-цзи.
Інший конфуціанець, Сюнь-цзи, ставив у центр уваги проблеми людини і суспільства. Його картина світобудови - основа його етико-політичного навчання. Сюнь позбавляв небо всяких надприродних якостей. Усе в природі відбувається за законами самої природи. Зі сталості явищ природи Сюнь-цзи робить два важливих висновки. По-перше, ніщо не є "происходящим від духу". Те, що люди думають, що речі походять від духу, порозумівається тим, що вони бачать лише результат процесу, а не сам процес, вони не бачать, що відбувається усередині. Не представляючи собі цих невидимих внутрішніх змін, людина зв'язує явні зміни з діяльністю духу або неба. Другий висновок стосується волі неба. Сталість неба, будучи зіставленим з мінливістю громадського життя, говорить про те, що небо не впливає і не може впливати на те, що відбувається з людьми.
Сюнь-цзи на відміну від Мен-цзи учив, що людина від природи зло. Одна з глав трактату "Сюнь-цзи" називається "Про злу природу людини". Суспільство робить людину здатним уживатися з іншими людьми. Суспільство виникло лише тоді, коли перші правителі, "зовсім мудрі після довгих міркувань і вивчення дій людей, увели норми ритуалу і (поняття) почуття боргу і створили систему законів"
Виступаючи проти широко розповсюдженого в Древньому Китаєві преклоніння перед долею як волею неба, Сюнь-цзи говорив, що "замість того, щоб звеличувати небо і міркувати про нього,   чи не краще самим, множачи речі, підкорити собі небо? Замість того щоб служити небу й оспівувати його, чи не краще, переборюючи небесну долю, самим використовувати небо у своїх інтересах?...Чим очікувати самознищення речей, чи не краще, використовуючи можливості людини, самим змінювати речі?"
Сюнь-цзи був упевнений як у пізнаванності світу, так і в здатності людей до його пізнання. Він матеріалістично визначав знання як відповідність здатності до пізнання станові речей. Знання накопичуються в серце. Серце відрізняє істину від неправди, тобто міркує. Сюнь-цзи призиває ліквідувати різнодумство, "безжалісно убивати" тих, хто "хоча і має таланти, але у своїх учинках йде на перекір часу" Діяльність всіх інших, чим конфуціанство, філософських шкіл Сюнь-цзи повідомляє вкрай шкідливої.
Навчання Сюнь-цзи про злу природу людини, про значення в переробці цієї природи держави і правителів, про необхідність однодумності було підхоплено школою "фа-цзя" і спрямовано проти самого конфуціанства. Матеріалістичні ж моменти світогляду Сюнь-цзи були забуті.


2.2. Моїсти.

Мо Ді (Мо-цзи) народився в рік смерті Конфуція і вмер у 400 році до н.е.. Про його життя відомо мало. Книга "Мо-цзи" - плід колективної творчості моїстів. Моїзм проіснував два століття.
Школа моїстів багато в чому відрізнялася від інших філософських шкіл Древнього Китаю: Мо-цзи залишився єдиним видатним її представником: його філософія не запліднювала інших навчань; при Мо-цзи і пізніше школа була чітко побудованою воєнізованою організацією, що неухильно виконувала накази його глави (членами її здебільшого були, по видимому, вихідці з прошарку бродячих воїнів); після смерті Мо-цзи школа розпалася на три групировки - Сянфу-ши, Сянлі-ши, Денлін-ши, по прізвищах їхніх вождів, кожна з яких відкидала приналежність до Мо-цзи двох інших; нарешті, у діяльності школи, незважаючи на її нетривалість, виділяються два етапи - ранній, коли Моїзм володів визначеним релігійним фарбуванням, і пізній, коли він цілком від неї звільнився.
До неба моїсти відносилися так - небо - зразок для правителя. Зразком же небо може служити завдяки своєму людинолюбству. Небо "бажає, щоб люди допомагали один одному, щоб сильні допомагали слабкому, щоб люди учили один одного, щоб знаючий учив незнаючого, поділяли би майно один одного. Небо також бажає, щоб верхи виявили ретельність у керуванні країною, щоб у Піднебесній панував порядок, а низи були старанні в справах" Моїсти залишаються в межах протофілософії і не зі стані перебороти таких пережитків предфілософії, як антропоморфізм. Тому небо в них здатно "бажати" і "не бажати", воно має волю. Більш того, небо нагороджує і карає, і той, хто спонукує людей до зла, неодмінно понесе покарання.
Моїсти заперечували конфуціанське приречення. Небо нічого конкретно не визначає. Люди вільні. Небо тільки бажає, щоб люди любили один одного.
Моїсти проповідували любов до далекого. Відсутність "загальної" любові - головна причина безладь. "Окрема любов"-"причина взаємної ненависті".
Народ - і вища цінність. Воля неба і воля народу збігаються. Любов неба до колись усього любов неба до простого народу. Тому, наслідуючи небу, випливаючи його волі, правителі повинні любити народ.
Моїсти у своїх соціальних планах не йшли далі навчання про необхідність удосконалювання керування. Правителі повинні почитати мудрість, підбирати служивих людей не по знатності й умінню лестити, а по ділових якостях, шанобливо слухати, коли їм говорять правду. У своїй позитивній програмі моїзм вимагав лише зміни методів керування, не торкався класових відносин. Усі зло в поганих радниках ванов.
Моїсти відносилися до традиції критично, вибираючи відтіля тільки гарне. Вони висміювали конфуціанців, що дорівнюють чесноту проходженню старовині, де було багато зла. Не фетишували вони і закон. Закон - підсобний засіб керування, закони повинні погоджуватися з волею неба, тобто служити загальної любові.
Моїсти - переконані супротивники воєн. Вони проти рішення політичних суперечок між державами військовими засобами. Воля неба вимагає, щоб держави любили один одного.
Моїстське навчання про знання демократично. Джерело знання-народ, його трудова, практична діяльність. Знання критерій істини. Знання повинні мати практичну цінність, служити народу. Велике значення моїсти додавали умінню вести міркування, логіці. Моїсти учили, що поняття порожнє, якщо йому не відповідає та або інша річ. Вони намагалися розділити речі по родах, бачили сутність пізнання в перебуванні причини явища.
Мо-цзи був глибоко переконаний в істинності свого навчання саме як міркування. Він говорив, що спроби інших шкіл спростувати його міркування - це все рівно, що спроба розбити камінь яйцем. Можна перебити всі яйця в Піднебесної, але камінь не зруйнується. Так само незламне навчання мо Ді.


2.3. Даосизм.

Даосизм виник у чжоуському Китаєві одночасно з навчанням Конфуція у виді самостійної філософської доктрини. Засновником філософії даосу вважається древньокитайський філософ Лао-цзи. Старший сучасник Конфуція, про у джерелах немає достовірних зведень ні історичного, ні біографічного характеру, Лао-цзи вважається сучасними дослідниками фігурою легендарною. Легенди оповідають про його чудесне народження (мати носила його кілька десятків років і родила відкіля й ім'я його "Стара дитина", хоча той же знак ази означав одночасно і поняття "філософ", так що ім'я його можна переводити як "Старий філософ") і про його відхід з Китаю. Йдучи на захід, Лао-цзи люб'язно погодився залишити доглядачеві прикордонної застави свій твір Дао-де-цзин.
У трактаті Дао-де-цзин (4-3 в. до н.е.) викладаються основи даосизму, філософії Дао, загальному Законі й Абсолюті. Дао панує скрізь і в усьому, завжди і безмежно. Його ніхто не створив, але усі походить від його. Невидимим і нечутним, недоступне органам почуттів, постійне і невичерпний, безіменне і безформне, воно дає початок, ім'я і форму усьому на світі. Навіть велике Небо випливає Дао. Пізнати Дао, випливати йому, злитися з ним, мета і щастя життя. Виявляється ж Дао через свою еманацію - через де, і якщо Дао усі породжує, то де вигодовує.


2.4. Законники.

Шан Ян. Це законник-практик. Який вознесся в середині 4 століття до н.е. у царстві Цинь як  радника правителя цього царства, Шань Ян провів реформи, що ввійшли в історію як "реформи шан Яна". Була введена приватна власність на орні землі. В області керування затвердилася система кругової поруки і взаємного виказування. З маєтком ушан Яна зв'язують книгу "Шан цзюнь шу" ("Книга правителя області Шан")
Якщо раніш можна було керувати людьми, виходячи з чесноти, то тепер "необхідно насамперед  мати закони покарання". Тому, відповідає Шань Ян конфуціацам, "той, хто йде всупереч стародавності, не обов'язково заслуговує осуду", і " щоб принести користь державі, не обов'язково наслідувати стародавності", адже "мудрий діє закони, а дурний обмежений ними; обдарований змінює ритуал, а нікчемний зв'язаний ритуалом".
Шан Ян заявляв, що "доброта і людинолюбство-мати провин", що щира чеснота "веде своє походження від покарання" і що до такої чесноти можна прийти лише "шляхом страт  і примирення справедливості з насильством" Щоб можна було наводити порядок ще до того , як спалахнуть безладдя необхідно: 1) мати в державі багато покарань і мало нагород; 2) карати жорстоко, уселяючи трепет; 3) жорстоко карати за дрібні злочини (наприклад, людина, що упустила по дорозі палаюче вугіллячко, карає смертю), тоді великим нівідкіля буде взятися; 4) роз'єднувати людей взаємною підозрілістю, стеженням і виказуванням. Тільки так, затверджував Шан Ян, може скластися "країна, де народ боїться державних законів і слухняний до війни", де "народ піде на смерть за правителя".

2.5. Імперія Цинь.

Після генеральної репетиції в царстві Цинь при Шань Яні програма законників була реалізована в імперії Цинь, що утворилася внаслідок того, що з боротьби царств переможцем вийшло царство Цинь. Періодові " царств, що борются," прийшов кінець. Правитель царства Цинь став китайським імператором Цинь Ши-Хуаном. Він увів єдине для усього Китаю законодавство, єдині грошові одиниці, єдину писемність, єдину майнову і соціальну градацію населення, єдиний військово-бюрократичний апарат, завершив будівництво Великої Китайської Стіни. Після цього перейшли до уніфікації культури.
Новий імператор прийняв законопроект свого  Чи радника Си, раніше колишнього учня Сюнь-цзи. У законопроекті говорилося: "У стародавності, коли Піднебесна перебувала в смуті і роздробленості, ніхто не міг привести неї до єдності і тому панували впливові князі. А всі проповідники вихваляли старе, для того щоб завдати шкоди новому. Вони прибігали до брехливих слів, щоб внести в існуючий порядок плутанину. Люди хвалили ті філософські навчання, що їм подобалися, і визнавали помилковими усе, що встановлювалося зверху.
Але ви, государ, об'єднали Піднебесну, відокремили біле від чорного й установили єдине почетання лише одного імператора. У такий час приватні школи діють беззаконня. Коштує їм довідатися, що видається той або інший указ, вони починають витлумачувати його по-своєму. По-перше, цим бентежать власну душу, а , по-друге, збуджують кривотолки. Вони осміюються засуджувати діяння володаря, збуджують незаконні інтереси і, очолюючи юрбу, сіяють наклеп. Якщо не заборонити ці приватні навчання, то государ може втратити авторитет і серед його підданих будуть збиватися угруповання. Тому закрити приватні навчання благоразумнєй усього.
Я просив би вилучити всі наявні літературні твори, книги віршів, історичні видання і твори усіх філософів. Тих, хто через тридцять днів після опублікування цієї праці не здасть книги, засилати на каторжні роботи. Можна не вилучати лише ворожильні, медичні і сільськогосподарські книги. Люди, що бажають учиться, нехай учаться в наших чиновників." Далі Сима Цянь продовжує: "Цинь Ши-Хуан схвально поставився до  Чи ради Си, вилучив "Ши-цзин", "Шу-цзин" і усі виречення філософів. Цим він плутав народ".
На основі цього законопроекту, що став законом, більшість книг бути спалено, сотні філософів утоплені в нужниках. Однак це  перша "культурна революція" у Китаєві (213 р. до н.е.) не принесла ніяких плодів, крім тих, котрі звичайно приносить деспотизм: страх, обман, виказування, фізичне і розумове виродження народу. За утайку книг кастрували і відправляли на будівництво Великої китайської стіни, що стояло життям сотням тисяч людей. За недоносительство страчували, донощиків нагороджували і підвищували в посаді. Цинь Ши-Хуан занедужав манією переслідування. Коли Цинь Ши-Хуан умер, то були умерщвлени всі його бездітні дружини, а будівельники гробниці замуровані разом з мертвим імператором.
Період Цинь - єдиний період в історії Китаю, коли була перервана традиція. Нова династія Хань відновила традицію. Знищені книги були відновлені по пам'яті. У 136 р. до н.е. ханьский імператор У-ди звів конфуціанство на рівень державної ідеології Китаю. Але це конфуціанство було з домішкою легизму. У цьому неоконфуціанстві "чи" (ритуал) і "фа" (закон) злилися воєдино, методи переконання і приклада, з одного боку, і примуса з іншого, прийшли в стан гармонії. Інші філософські школи (моїсти, школа імен) так і загинули, треті (даоси) розглядалися як неофіційні (поряд з буддизмом, що прийшов з Індії,). Характерні для доциньського періоду явища духовного життя суспільства: плюралізм шкіл, боротьба думок, невтручання влади в область так ніколи відновлені не були. У цьому змісті період Чжаньго дійсно був "золотим століттям китайської філософії".





Висновок.

ІV-ІІІ тисячоріччя до н.е., в епохи неоліту й енеоліту - це час культу Сонця і небесних світил, появи космогонічних міфів. До цього часу відносять перші поселення на території Китаю і виготовлення керамічних судин Яншао і Лукшань.
ІІ - І тис. до н.е. ( епоха бронзи і початок епохи заліза) - час появи тотемичних і анімістичних вірувань, культу предків, найдавнішої ієрогліфічної писемності. Складаються конструктивні основи дерев'яної архітектури. Багато про державу Інь можуть розповісти підземні поховання знаті, бронзові судини ритуального призначення, зброя, різьблення по нефриті і кісти, кераміка. У період держави Чжоу (Східне Чжоу вв. до н.е., Західне Ячжоу вв. до н.е., період Чжаньго вв. до н.е.) з'являються учення про п'ять першоелементів природи і полярних сил Инь-Янь . З'являється "Книга пісень" (8-9 століття до н.е.) Розвиваються філософські навчання – конфуціанство, легізм, даосизм, моїзм (4-3 століття до н.е.) відбувається розвиток системи містобудування. Виготовляються бронзові судини і дзеркала. Винаходяться кисті і шовк. Створюється зоряний каталог (4 століття до н.е.) Пишуться трактати: "Лунь юй" Конфуція; "Мен-цзи"; "Дао де цзин"; "Чжуан-цзи". Сюди ж відноситься поезія Цюй Юань.
Перші централізовані рабовласницькі імперії складаються в 3 столітті до н.е. і 3 столітті н.е.: Цинь (221-207рр до н.е.) і Хань (206-220 р. н.е.) Відбуваються уніфікація писемності , винахід папера.
Будується Велика китайська стіна, міста Лаонь, Ченду й інші. До цього часу відносяться похоронні ансамблі в Шаньдуні і Сичуані, розписи, похоронна кераміка, перші зразки монументальної пластики, бронзові дзеркала, вироби з різьбленого каменю, трактат про архітектуру "Чжоулі"














Список використаної літератури:

1.    «Малая история искусств» Н. А. Виноградова, Н. С. Николаева М.: «Искусство» 1979 год.
2.    «Мифы и легенды Древнего Востока» А. И. Немировский М.: «Просвещение» 1994 год.
3.    «История Древнего Востока» М.: «Высшая школа» 1988 год.
4.    «Курс лекций по древней философии» А. Н. Чанышев М.: «Высшая школа» 1981 год.
5.    «История религий Востока» Л. С. Васильев М.: «Высшая школа» 1983 год.
6.    «Философский энциклопедический словарь» М.: «Советская энциклопедия» 1989 год.
7.    «История китайской философии» под редакцией М. Л. Титаренко М.: «Прогресс» 1989 год.
8.    «Основы чжень-цзю терапии» А. М. Овечкин, Саранск: «Голос» 1991 год.
9.    История Китая с древнейших времен до наших дней. Под редакцией Симоновской Л.В. – Москва: Изд-во «Наука», 1974.
10.    Никифоров В.Н. Восток и всемирная история. – Москва: Из-во «Наука», 1977.
11.    Л. Любимов. Искусство древнего мира. - М., Просвещение, 1980.
12.    Афанасьева В., Луконин В., Померанцева Н.  Искусство древнего
13.    Востока (Малая история искусств). М., 1976.
14.    Дмитриева Н. А. Виноградова Н. А.  Искусство Древнего мира.
15.    М., 1986.
16.    Древние цивилизации - М.,1989
17.    Введение в культурологию -М., 1995
18.    Культурологи я - Ростов на Дону, 1995
19.    Бонгард - Левин Т.М. «Древнеиндийская цивилизация»,- М., 1993
20.    Культурологи я. История мировой культуры, М., 1998
21.    Всесвітня історія. Бронзове століття. Т. 2. Мінськ, 1998
22.    Стародавній Схід. По ред. акад. У. У. Струве. Учпедгиз. М.,1961 

Search:
????????...

малюємо колобка

моє ставлення до роману п.мирного

повія скорочено

характеристика образу Мотрі матері чіпки

чого навчає нас мольєр

виникнення позакласної роботи в стародавному римі

цитати для характеристики баби Оришки

характеристика образів героїв твору хіба ревуть воли як ясла повні

Орієнтування на місцевості місцеві ознаки

портрет Гобсека



?????????? ????????? ????
   
Created by Yura Pagor, 2007-2010