Зміст


Вступ    3

І. Предмет, структура і функції соціології    5
1.1. Об'єкт і предмет соціології    5
1.2. Структура соціологічного знання    9
1.3. Функції соціології та її зв'язок з іншими науками    12

ІІ. Витоки соціологічного знання    18

Висновки    21

Список використаної літератури    23


Вступ

Незважаючи на те, що вік соціології сягає близько двохсот років, ще й нині існує невизначеність предмету соціології як науки і як навчальної дисципліни. З них питань, як і з питань структури і функцій соціології, вчені ведуть актив¬ну полеміку. Разом з тим в умовах нової соціальної реальності, що склалась в Україні після проголошення в 1991 р. державної незалежності, все очевидні¬шою стає необхідність визначення статусу соціології, подальшого розвитку соціологічних досліджень, зростання їх ролі в умовах національного відрод¬ження, у вдалому проведенні економічних і соціально-політичних реформ, трансформації соціальної системи. Особливо важливе значення соціології полягає в її здатності з'ясовувати рушійні сили свідомості і діяльності, дійсної поведінки людей як членів громадянського суспільства, формувати у них соціологічну культуру та мислення, вміння правильно сприймати соціальні процеси, що відбуваються в посткомуністичному суспільстві. Соціологія сприяє формуванню знань про соціальну дійсність, пояснює логіку процесів соціального розвитку, розробляє концептуальний апарат, методологію та ме¬тоди соціологічних досліджень.
Термін "соціологія" походить від латинського "societas" (суспільство) і грецького "1оgos" (вчення). У цьому розумінні соціологія означає не що інше як науку про суспільство. У науковий обіг поняття "соціологія" було введене Огюстом Контом. І хоча воно ототожнювалося ним із суспільствознавством, термін "соціологія" з того часу став активним каталізатором для пошуків предмету й методів нової науки.
Точка зору О. Конта на соціологію як на науку про суспільство панувала в літературі до кінця XIX ст. Але з накопиченням знань про окремі сфери життя суспільства соціологія поступово втрачала роль єдиної універсальної теорії суспільства. В кінці XIX - на початку XX ст. в наукових дослідженнях суспіль¬ства почали виділяти поряд з економічними, демографічними, правовими та іншими аспектами і соціальні. Предмет соціології почав звужуватися до вив¬чення саме соціальних сторін суспільного розвитку. Продовжувач справи О.Конта Е. Дюркгейм в книзі "Правила соціологічного методу" (1895 р.) визначає предмет соціології як, соціальні факти, які існують поза індивідом, а також прагне чітко розмежувати поняття індивідуального і колективного (соціального), доводячи безумовний пріоритет останнього стосовно першого. Соціальні явища, на думку Е. Дюркгейма, це дещо зовнішнє відносно індивидів, і їх можна і потрібно розглядати як об'єктивну даність, як речі.
Отже, рубіж ХІХ-ХХст. характеризується переходом соціології від науки, тотожної суспільствознавству, до самостійної науки, пов'язаної з вивченням соціальних явищ і відносин суспільного життя, тобто такої, що  існує поряд з політичною, економічною теоріями, філософією, історією та іншими науками.
Важливу роль у конкретизації предмету соціологічних досліджень відіграє соціологія США, з якою пов'язують новий і вищий рівень розвитку соціології в цілому. Вона бере свій початок з "класичної школи", або руху за "науковий менеджмент" (1890-1920 рр., провідні представники - Ф. Тейлор, Г. Емерсон, Г.Таун та ін.); школи "людських відносин у промисловості", сформованої у кінці 20-х років та існуючої до цього часу (Е. Мейо, А. Маслоу та ін.); "емпі¬ричної школи" (П. Друкер, Д. Девіс, А. Слоун, Г. Саймон).
Разом з тим і нині багато дослідників прагнуть з'ясувати предметну галузь даної науки, розібратися в системі її основних понять, визначити, до якої сфери дійсності вони можуть бути застосовані, яку саме дійсність здатні відображати що саме ми можемо описати і з'ясувати за їх допомогою.

І. Предмет, структура і функції соціології
1.1. Об'єкт і предмет соціології

З'ясовуючи науковий статус соціології (як і будь-якої іншої науки), важливо чітко уявляти її об'єкт і предмет. Той факт, що відбулось досить запізніле відокремлення соціології від інших наук - від філософії (у Франції), економіч¬ної теорії (в Німеччині), соціальної Психології (в США) тощо - і відповідно пізнє становлення її як самостійної науки, можна пояснити саме ототожнен¬ням об'єкта і предмета соціологічного, пізнання.
Об'єктом соціологічного пізнання є суспільство, зокрема, громадянське сус¬пільство. Але виділення даного поняття як вихідного для з'ясування предмету соціології є недостатньо. Суспільство може бути об'єктом усіх .гуманітарних наук. Те ж саме можна сказати і про поняття "соціальна реальність".
Будь-яке явище, процес або відносини об'єктивної реальності можуть бути об'єктами дослідження різних наук. Коли ж йдеться про предмет дослідження конкретної науки, то та чи інша частина об'єктивної реальності (місто, село, культура, людина, освіта тощо) беруться не в цілому, а лише тією її стороною, яка визначається специфікою даної науки. Решта частин конкретної об'єктив¬ної реальності в цьому випадку розглядаються як другорядні або як умови існування даного об'єкту (наприклад, соціальний контекст економіки).  
Усі гуманітарні науки можуть вивчати суспільство, яке характеризується нескінченною різноманітністю явищ і процесів. Однак кожна з них вивчає:
•    свою особливу сторону або сферу об'єктивної реальності;   
•    специфічні тільки для даної науки закони" і закономірності об'єктивної  ре¬альності;    .
•    особливі форми прояву і механізми дії даних законів і закономірностей.
На відміну від інших суспільних наук, соціологія вивчає не суспільство, за¬галом, а громадянське суспільство, в якому загальне знаходиться в органічній єдності з особливим, специфічним.
Предмет науки не може бути тотожним об'єкту (або об'єктам), який вона вив¬чає, тому що, останній - це емпірично дана реальність, що відбиває ту чи іншу сторону об'єктивного світу. Предмет же науки - це відтворення емпіричної реальності на абстрактному рівні шляхом виявлення значущих з практичної точки зору закономірних зв'язків і відносин цієї реальності. Предмет будь-якої науки-це не просто якесь явище чи процес об'єктивного світу, а результат теоретичного обґрунтування, яке дозволяє виділити ті закономірності розвитку і функціонування об'єкта, що вивчається, які є специфічними тільки для даної науки.  
Найпоширенішим серед зарубіжних і вітчизняних соціологів є підхід, коли при визначенні предмету соціологічного пізнання виділяється як ключове те або інше соціальне явище або процес. Так, наприклад, російський соціолог В. Н. Іванов розглядає соціологію як науку, що вивчає соціальні відносини. Інший російський соціолог В. А. Ядов вважає ключовою, основоположною категорію соціології - соціальну спільність.
В українській соціологічній літературі існує думка, згідно якої базовою ка¬тегорією соціології с поняття "соціальна структура ". На наш погляд, збагачує гуманістичну спрямованість наступне визначення предмету соціології: соціо¬логія як наука вивчає реальну суспільну свідомість у всьому її суперечливому розвитку - діяльність, дійсну поведінку людей, які виступають як предметне втілення (за формою та змістом) знань, установок, ціннісних орієнтацій, по¬треб та інтересів, зафіксованих в реальній свідомості; умови, в яких розвива¬ються та здійснюються реальна свідомість, діяльність і поведінка людей.
Відомий польський соціолог Ян Щецинський вважає, що предмет соціоло¬гічних досліджень становлять явища і процеси виникнення різних форм спільного життя людей; структури різних форм людських спільностей, явища і процеси, то виникають із взаємодії людей; сили, які об'єднують і руйнують ці спільності, а також зміни і перетворення, що в них відбуваються.
Висловлювання зарубіжних авторів стосовно предмету соціології можна було б продовжити, але звернемося до визначення Н. Смелзера: соціологія - це наукове дослідження суспільства та соціальних відносин. Воно спирається на дані або факти з реального світу і прагне слідувати за ними, використовуючи наукове обґрунтування.
У сучасній соціології найчастіше при визначенні предмету соціологічного пізнання виділяють як ключове те чи інше соціальне явище або процес. До та¬ких явищ чи процесів різні автори відносять: групову взаємодію, людську взаємодію та її результати, людські соціальні відносини, соціальні інститути, соціальні організації та їх ставлення до людської поведінки, систему соціальної дії, людське суспільство і людську поведінку, природу соціального порядку. соціальні групи, форми людських спільностей, основні структури людського суспільства, соціальні процеси тощо.
Так. у Міжнародній енциклопедії соціальних наук предмет соціології визна¬чається як вивчення соціальних агрегатів і груп в їх інституціональній органі¬зації, інститутів та їх організації, а також причин і наслідків змін інститутів та соціальних організацій.
В останньому виданні Вебстерівського словника соціологія трактується як вивчення історії, розвитку, організації і проблем сумісного життя людей як представників соціальних груп. У вищенаведених визначеннях вказано, що є основним об'єктом соціологічного пізнання, але питання про предмет соціоло¬гічного знання залишається невирішеним. Спільним для усіх цих визначень є ототожнення предмета і об'єкта соціологічного знання, нечітке розуміння по¬няття "соціальне", яке є найважливішим, ключовим для соціології. При цьому соціальне може розглядатися на будь-якому рівні (наприклад, на рівні взає¬модії між двома індивідами, на рівні соціальних груп, організацій або сус¬пільства в цілому).
Можна виділити такі основні риси, що характеризують специфіку соціального:
•    загальна якість, притаманна різним групам індивідів, є результатом
інтеграції ними тих чи інших якостей суспільних відносин;
•    воно відбиває обумовлене сучасними суспільними відносинами (економічними, політичними тощо) взаємне становище індивідів та їх груп;
•    соціальне проявляється у відносинах різних індивідів і груп один до
одного, до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного
життя;   
•    результат сумісної діяльності різних індивідів, що проявляється в їх
спілкуванні та взаємодії.
Соціальне явище або процес виникає тоді, коли поведінка навіть одного індивіда підпадає під вплив іншого або групи (спільності) незалежно від того, чи присутні фізично індивід або спільність. Саме в процесі взаємодії індивіди впливають один на одного, сприяють інтеграції тих чи інших якостей суспіль¬них відносин. Соціальне виникає у процесі взаємодії людей, детермінується відмінностями їх місця і ролі в конкретних суспільних відносинах, що прояв¬ляється у різному ставленні індивідів і груп (спільностей) індивідів до явищ і процесів суспільного життя.
У світлі такого підходу до соціального методологічно некоректним є визна¬чення специфіки соціологічного знання на основі виділення як ключового того чи іншого явища чи процесу соціальної дійсності, суспільного життя в цілому. Адже всі явища і процеси суспільного життя незалежно від того, до якої сфери життєдіяльності вони належать - економічної, соціальної, політичної тощо - мо¬жуть бути об'єктами соціологічного пізнання. З іншого боку, будь-яка інша суспільна чи гуманітарна наука пов'язана з вивченням тих чи інших сторін і структур суспільства та суспільних відносин, соціальних інститутів, органі¬зацій і самої людини.
Завдання соціологічної науки полягає у типологізації соціальних систем, дослідженні зв'язків і відносин кожного типологізованого об'єкту на рівні зако¬номірностей, одержанні конкретного наукового знання про механізми їх дій і форми прояву в різних соціальних системах для цілеспрямованого управління ними. Отже, поняття соціального, соціальних зв'язків і відносин та способу їх організації^ вихідними для розкриття особливостей об'єкту соціологічного пізнання. На підставі вищенаведеного можна дати наступне визначення соціо¬логії: це наука про тенденції, закони функціонування і розвитку соціальних систем, про прояви даних законів в діяльності суб'єктів - великих і малих соціальних груп і спільностей людей, а також окремих особистостей.
Поєднуючи теоретичні та емпіричні засоби, соціологія досліджує саме за¬
гальні якості будь-якого прояву соціального. Специфіка соціології полягає в
тому, що кожний прояв людської життєдіяльності вона вивчає в соціальному
контексті, у взаємозв'язку з суспільним організмом як цілісною системою, у
взаємодії різних її сторін, рівнів, підсистем.

1.2. Структура соціологічного знання
Об'єктом вивчення соціології може бути як громадянське суспільство в цілому з притаманними йому багатоманітними соціальними зв'язками і відносинами між людьми, так і будь-яка окрема сфера суспільного життя - економічна, соціальна, політична, духовна. її зацікавленнями можуть бути рушійні сили свідомості і поведінки людей, соціального процесу, великі і малі соціальні групи, етнічні і міжетнічні спільності, окрім того класи, страти, професійні і де¬мографічні групи (молодь, жінки, пенсіонери тощо), окремі особистості; (їх по¬треби, інтереси, ціннісні орієнтації), сім'ї як клітинка суспільства, взаємодії суб'єктів, соціальних інститутів і організацій. Отже, коло зацікавлень соціології як науки є досить широким і різноманітним, що значною мірою визначає струк¬туру соціологічного знання.
Піл структурою соціологічного знання розуміють систему взаємопов'язаних уявлень, понять, поглядів, теорій соціальних процесів різних рівнів (чи то життєдіяльність окремих людей, соціальних груп чи суспільства в цілому). Особливістю структури соціологічного знання є те, що вона є не просто певною сукупністю (обсягом) інформації, уявлень і наукових понять про соціальні явища і процеси, а перш за все певною упорядкованою системою знань про суспільство як динамічно функціонуючий соціальний організм. Структура соціологічних уявлень і наукових знань формується в залежності від кола об'єктів, які вивчаються соціологією, глибини і широти наукових уза¬гальнень і висновків, що здійснюються в межах соціологічних теорій на основі аналізу даних про ті або інші соціальні явища і процеси.
Осипаним структурним елементом соціологічної теорії знання є: знання про громадянське суспільство, систему соціальних відносин, їх зміст і механізми їх взаємодії, про суть взаємодії соціальних суб'єктів. Знання про суспільство включає в себе розуміння законів його розвитку, уявлення про основні сфери життя суспільства і їх взаємодію. Важливою частиною структури соціологіч¬ної науки є: знання про фунціонування і розвиток окремих сфер суспільного жили, в тому числі економічної, соціальної, політичної, духовної, а також про можливості життєдіяльності і соціального самоутвердження в кожній з цих сфер особистості або соціальної групи. Складовими структури соціологічного знання є: наукові уявлення, погляди, теорії соціальної структури суспільства, соціальний склад населення країни, діяльність існуючих у суспільстві соціальних інститутів (таких, як держава, право, релігія, наука, культура, освіта, сім'я і т. д.).
До структури соціологічного знання включаються також уявлення, погля¬ди, теорії, які з'ясовують реальне становище різних соціальних груп суспільства в системі політичних відносин і перш за все в системі відносин влади, характеризують діяльність різних політичних партій і рухів, неформальних груп і організацій, а також життєдіяльність трудових колективів, малих груп, теорії міжособистісного спілкування і окремих особистостей.
В структурі соціологічного знання можна виділити окремі рівні. Йдеться про три рівні соціологічного знання:
•    загальносоціологічні теорії або загальнотеоретична соціологія;
•    спеціальні і галузеві соціологічні теорії або теорії середнього рівня (цей термін ввів у науковий обіг американський соціолог Р. Мертон);
•    первинне узагальнення даних конкретно - соціологічних досліджень.
Загальносоціологічні теорії, спираючись на соціальну філософію, торкаються, як правило, глибинних, сутнісних моментів розвитку того чи іншого сус¬пільства (історичного процесу в цілому) і місця в ньому людини. На цьому рівні кожне соціальне явище розглядається з точки зору його місця і ролі в суспільстві, його багатоманітних зв'язків з іншими явищами.
Спеціальні і галузеві соціологічні теорії мають набагато вужчий пізнавальний ракурс, а ніж загальносоціологічні, торкаються в основному окремих сфер суспільного життя, соціальних груп і інститутів, поєднують в собі теоретичний і емпіричний рівні дослідження. Вони, по суті, займають певне проміжне становище між фундаментальними соціологічними теоріями і емпіричним узагальненням первинної соціологічної інформації, виступаючи у ролі своєрідної зв'язуючої ланки та долаючи наявний між ними розрив.
Виділення спеціальних і галузевих соціологічних теорій (теорій середнього рівня) створює для соціології цілий ряд безперечних зручностей і переваг, основними з яких є: можливість створення міцної і зручної теоретичної основи для досліджень конкретних сфер людської діяльності і окремих складових соціальних груп без використання громіздкого і абстрактного понятійного апарату фундаментальних соціологічних теорій; забезпечення тісної взаємодії з реальним життям людей, яке завжди знаходиться в полі зору теорій середнього рівня; демонстрування переконливих висновків соціологічних досліджень пересічним громадянам.
Разом з тим ці теорії породили досить вузьку спеціалізацію соціологів-спеціалістів в окремих галузях соціології, які збирають емпіричні дані, узагаль¬нюють їх, обґрунтовують теоретичні висновки і будують моделі лише в межах цих галузей соціологічного знання.
Третій рівень соціологічного знання представлений конкретними соціологічними дослідженнями, які проводяться з метою одержання об'єктивних даних стосовно різних сторін соціальної дійсності. Ці дані можуть бути осмисленні на рівні спеціальних, галузевих і загальносоціологічних теорій і використанні у розв'язанні актуальних проблем розвитку суспільства.
Завершуючи розгляд даного питання, зазначимо, що в літературі можна зустріти поділ соціологічного знання на фундаментальне та прикладне. Такни поділ г досить умовним, бо будь-яке з них безпосередньо або опосередковано робить свій внесок у вирішення як наукових, так і практичних завдань. Отже, слід говорити лише про домінування в кожному окремо взятому випадку того чи іншого соціологічного знання: наукового, фундаментального або практич¬ного (прикладного), що є підставою для його віднесення до сфери теоретичної або практичної соціології. Те саме можна сказати і про емпіричні соціологічні дослідження: вони можуть бути орієнтовані на вирішення наукових проблем (наприклад, на створення спеціальної соціологічної теорії) або практичних, по¬в'язаних з удосконаленням соціальних інститутів (сім'ї, освіти, права тощо).

1.3. Функції соціології та її зв'язок з іншими науками
Різноманітність зв'язків соціології із життям суспільства, її суспільне призначення визначаються насамперед тими функціями, які вона виконує. Функції (від лат. function - виконання) соціологічної науки з першого погляду такі самі, як і в інших суспільних науках, проте мають свій конкретний зміст. Основні функції соціології - теоретична, описова, інформаційна, прогностична.
Теоретична функція - це концентрація, пояснення, поповнення та збагачення існуючого соціологічного знання, розробка концепцій, теорій і категорій даної науки на основі дослідження соціальної дійсності. Збагачення наукового соціологічного знання відбувається як на основі вдосконалення теоретичної соціології, так і на базі розвитку спеціальних і галузевих соціологічних теорій, а також зв'язаних з ними досліджень емпіричної соціології.
Описова функція - систематизація, опис, нагромадження дослідницького матеріалу у вигляді аналітичних записок, різних наукових звітів, статей, книг. У них відтворюється ідеальна картина соціального об'єкту, що вивчається. На підставі одержаного матеріалу робляться практичні висновки та приймаються
управлінські рішення. Ці матеріали є джерелом заміру, відліку, порівняння для
майбутніх поколінь.
Інформаційна функція - збирання, систематизація та нагромадження соціологічної інформації, одержаної у результаті проведення досліджень. Соціологічна інформація - найперспективніший вид соціальної інформації. У великих соціологічних центрах вона нагромаджується у пам'яті ЕОМ. її використовують не лише соціологи, а й органи управління та засоби масової комунікації.
Прогностична функція полягає у соціальному прогнозуванні. Соціологічні дослідження завершуються обґрунтуванням коротко або довгострокового прогнозів досліджуваного об'єкта. У соціологічній практиці всі функції "працюють" в єдності, пронизуючи будь-яку її ланку.
Особливе місце соціології в системі суспільних і гуманітарних наук обумовлюється рядом факторів:
•    вона є перш за все наукою про громадянське суспільство, його явища та процеси;
•    включає загальну соціологічну теорію (або теорію суспільства), яка виступає як теорія і методологія всіх інших суспільних і гуманітарних наук;
•    всі суспільні і гуманітарні науки, які вивчають різні сторони життєдіяльності суспільства і людини, завжди включають соціальний аспект, тобто ті закони і закономірності, які досліджуються в тій чи іншій сфері суспільного життя, реалізуються у діяльності людській;
•    техніка і методика вивчення людини та її діяльності, Методи соціального виміру тощо, які розробляються соціологією, використовуються всіма іншими суспільними і гуманітарними науками;
•    склалась певна система досліджень, що проводяться на стику соціології та інших наук, які одержали назву соціальних досліджень (соціально-економічні, соціально-політичні, соціально-психологічні, соціально-демографічні та ін.).
Будучи наукою про суспільство, соціологія водночас структурно включає як загальну теорію соціальної багатоманітності явищ і процесів суспільного життя, що є об'єктами дослідження суспільних і гуманітарних наук, так і соціальні теорії різних специфічних об'єктів, а саме соціальні теорії праці (соціологія праці), освіти (соціологія освіти), релігії (соціологія релігії) тощо. Те, що соціологія займає загальне, а не приватне місце серед суспільних і гума¬нітарних наук, ще не означає її перетворення у філософську науку.
Проте слід зауважити, що у своїй теоретичній частині соціологія пере-плітається з філософією. Мова, зокрема, йде про такий розділ філософії, як соціальна філософія, яка має чимале соціологічне забарвлення. Водночас теоре¬тична соціологія має елементи соціальної філософії. Деякі спеціалісти цілком слушно вважають соціальну філософію вищим теоретичним рівнем соціологіч¬ного знання. Соціальна філософія конструює загальні принципи соціального буття, закони його функціонування і розвитку, які становлять логічну осгіову соціології. Крім того, через соціальну філософію в соціологію переходять і за¬гальні принципи буття (онтологія) і загальні принципи пізнання (гносеологія, логіка, методологія). Отже, кордони між філософією і соціологією є нечіткими. Філософія через соціальну філософію глибоко проникає в соціологію і стає, по суті, частиною її теоретичної системи. В той же час соціологія, здійснюючи , конкретний аналіз суспільного життя у всій його багатоманітності, сприяє збагаченню понятійного апарату і предметного змісту соціальної філософії, а також конкретизації її положень і висновків на основі розширення і поглиблення їх зв'язку з реальним життям, практикою.
Значення соціології для інших наук полягає в тому, що вона дає науково обґрунтовану теорію про суспільство та його структуру, забезпечує розуміння законів і закономірностей взаємодії його різних сфер.
Соціологія має безпосередній вихід на ряд суспільних і гуманітарних наук. Насамперед спостерігається її тісний зв'язок із соціальною психологією. Соціологи, які розробляють проблеми соціальної поведінки індивідів та спільностей, чимало запозичають знань з досліджень у галузі психоаналізу і деяких розділів психіатрії. В свою чергу соціальні психологи поряд з психологічними методами спостереження, лабораторного і природного експерименту, тестування широко застосовують соціологічні методи - анкетні опитування та інтерв'ю, контент-аналіз, соціальний експеримент. Спільними проблемами дослідження для соціології і соціальної психології є потреби та інтереси, соціальні установки і ціннісні орієнтації, думки та настрої людей тощо. Однак для кожної з них характерним є специфічний підхід до вивчення цих явиш. Наприклад, при вив¬ченні громадської думки соціолога цікавлять передусім закономірності фор¬мування громадської думки людей, які належать до певних соціальних груп, тоді як соціально-психологічні дослідження спрямовані на пізнання психоло¬гічних механізмів формування і виразу громадської думки.
Соціологія активно співпрацює із соціальною статистикою - галуззю ста¬тистики, предмет якої - соціальна сфера суспільства, галузь соціальних відносин і процесів. Соціальна статистика забезпечує соціологію інформацій-ною базою для оперативного аналізу змін у соціальних відносинах і процесах, в орієнтаціях і поведінці верств і груп для підготовки науково обгрунтованих загальнодержавних і регіональних соціальних програм, поточної соціальної політики, розробки надійних прогнозів і проектів соціального розвитку. Од¬нак сучасний стан соціальної статистики в Україні не може задовольнити по¬треби соціології щодо повноти і надійності інформації, її доступності. Щоб змінити цей стан, необхідним є розвиток теорії суспільства, його структури, різних галузей соціологічної науки, покликаний методологічно забезпечити вдосконалення соціальної статистики.
Тісний зв'язок існує між соціологією і правознавством. Відійшло в минуле зневажливе ставлення до права частини соціологів, які схильні були пояснювати соціологію лише як науку про процеси, що спонтанно виникають, і про сили, що спонтанно розвиваються, і водночас зменшилась кількість правознавців, які тривалий час схильні були нехтувати. Дослідженнями соціологів. Нині ці дві на¬уки зближаються: і соціологи, і правознавці дійшли висновку, що повний опис і пояснення сучасних соціальних процесів, вимагають об'єднання зусиль спе¬ціалістів обох наук: Виникла спеціальна соціологічна теорія - "соціологія права".
Соціологія, особливо прикладна, ґрунтується на математичних знаннях і методах. Завдяки розвиткові математичного знання, у тому числі й закону ве¬ликих чисел, на підставі відкриття певних константних залежностей і законо¬мірностей між соціальними явищами, виникають принципово нові ідеї, аргумен¬ти і способи пояснення останніх, що змінює старі парадигми, зумовлює появу нових методологічних і світоглядних уявлень про суспільство. Саме в процесі зближення емпіричної соціології і математики утворилась "математична соціо¬логія" - спеціальна соціологічна теорія, в межах якої розробляються основні компоненти соціального аналізу, стратегія побудови соціальних моделей.
Проте у системі суспільних і гуманітарних наук існує дисципліна, з якою . зв'язок соціології найтісніший і взаємонеобхідний. Йдеться про історію. Об'єктом і предметом досліджень і історії і соціології є суспільство та законо¬мірності його розвитку в їх конкретних проявах. І та і інша наука відтворю¬ють соціальну дійсність в єдності необхідного і випадкового. Якщо історія відтворює (описує і пояснює) соціальні явища і процеси, що мали місце в мину¬лому, то соціологія - ті, що спостерігаються в даний час. Як історія, так і соціо¬логія мають справу, з одного боку, з наявними у суспільстві об'єктивними, не¬залежними від волі і свідомості людей закономірностями, які детермінують зміст, характер і напрям його розвитку, а з другого боку, з існуючими індивіду¬альними, неповторними явищами і процесами, які не можуть бути причинно по¬ясненими, але мають закономірний характер, суттєво впливають на "зигзаги" суспільства та його історії. Саме цей, другий вид закономірностей, і є предме¬том вивчення як історії, так і соціології. Як і соціологія, історія опирається на філософію, зокрема, на соціальну філософію (іноді її називають філософією історії). Разом з соціальною філософією соціологія виступає як загальнотеоре¬тична і методологічна основа історичної науки. Одним із проявів поглиблення взаємозв'язку соціології і історії може бути виникнення соціології історії, по-кликаної дати соціологічний аналіз історичного процесу.
Дуже тісний зв'язок соціології з політологією. Він визначається тим, що:
•    соціальні спільності, соціальні інститути і організації є важливими
суб'єктами і об'єктами політики;
•    політична діяльність є однією з основних форм життєдіяльності особис¬тості і її спільностей, які безпосередньо впливають на соціальні зміни в
суспільстві.Політика як дуже широке, складне і багатоманітне явище проявляється у всіх сферах суспільного життя (економічна політика, соціальна політика, культурна політика і т. д.) і багато в чому визначає розвиток суспільства в цілому. Особливо тісний зв'язок і взаємовплив соціології і політології відоб¬ражається у появі таких спеціальних соціологічних теорій, як соціологія полі¬тики, соціологія влади, соціологія міжнародних відносин та ін. Отже, соціологія не може успішно розвиватися, не спираючись на резуль¬тати досліджень соціальної філософії, економічної теорії, політології, етно¬графії, етнології, культурології тощо. Не випадково творці соціології були людьми з широкою гуманітарною і соціальною освітою, широко окреслювали межі соціологічних досліджень.
Історичний розвиток наук (не лише суспільних), свідчить, про те, що в точ¬ках, де вони стикаються і взаємодоповнюють одна одну, виникають досить цікаві і плідні теорії.Зв'язок соціології з іншими науками потрібно розглядати швидше через призму тенденції до їх інтеграції, зближення і об'єднання, а ніж до їх розмежу¬вання. На сьогоднішній день переважає тенденція до комплексного, всебічного дослідження явищ і процесів суспільного життя,, до спільного дослідження кількома науками, до комбінування (поєднання) їх пізнавальних можливостей.


ІІ. Витоки соціологічного знання
Якщо підходити до соціологічного знання із всеосяжної історичної,точки зору, то зародження інтересу до соціальної думки можна простежити з давніх давен. Люди з глибокої давнини (протягом всієї цивілізації) цікавились соціаль¬ними проблемами, тобто питаннями: що являє собою людина, в чому полягає сенс життя, як прожити своє життя гідно, як раціонально організувати суміс¬не життя і працю.
Найдавнішими позанауковими формами відображення та пояснення людського буття були міфологія та епос. Як правило, у міфах історія твориться Богами. Характерним для міфів є :
• зображення дійсності у тій життєвій формі, через яку її творець сприймав навколишній світ;
• розгляд питання про походження людини, ЇЇ фізичний та духовний світ
(кохання, сім'я, доля, походження вогню, ремесел, мистецтв тощо);
• переважання в уявленнях про дійсність не раціонального, а філософського урчання;
• опис подій, що мають зазвичай священний (сакральний) характер і відбуваються поза історичним часом і простором.
Пізніше виникає епос — більш зріла форма соціального знання. Він мав
два значення: як різновид художньо-літературної творчості (оповідання, по-ема тощо) і як героїчний епос. В одних народів він виникає на пізніх стадіях
розпаду родового ладу, в інших - за умов рабовласницьких чи феодальних
відносин. Нам відомі книжні епопеї "Іліада" та "Одіссея" Гомера (ХІІ-VІІ ст. до
н. є., Греція), "Махабхаратта" В'яса (друга половина II тисячоліття до н. є.,
Індія); протягом століть мали місце такі усні епоси, як вірменський героїчний
епос X ст. "Сасунці Давид" ("Давид Сасунський"). У Західній Європі героїч¬
ний епос мав форму балади, слов'янських народів - історичних пісень та опові¬
дей, югославських юнацьких пісень, українських історичних пісень та дум
тощо. Епос істотно відрізняється від міфа:
•    у центрі епосу - людина-герой, історичний чи псевдоісторичний персонаж;
•    епос відтворює картину народного життя, його ідеали, моральні норми,прагнення;
•    в ньому присутній історичний чар. Простір розгортання дії епосу - тери¬торія свого етносу та ворогів;
•    суспільні відносини в ньому описуються такими, якими вони були насправді на час створення епосу, а не віддзеркалюються в перевернутому вигляді, як у міфі, де вигадка і фантазія істотно спотворювали "реальне життя людини.
У процесі соціально-історичного прогресу виникає філософія як первісне санкретичне знання, поступово відбувається становлення математики і природ¬ничих наук. Елементи механіки, астрономії, математики розвивалися через практичні потреби суспільства у зв'язку з розвитком землеробства, зрошення, будівництвом складських споруд, зростанням ролі міст, суднобудування та судноплавства, військової справи тощо. Серед інших причин появи математики і математичних знань були і потреби соціального характеру: облік худоби, за¬міри кількості зерна, вина, олії, відстані, часу тощо.
Важливо зазначити, що в ХІ-ХШ ст. паралельно з індивідуалістичними
концепціями зароджується розуміння значення суспільної власності та колективістських засад у соціальному житті і критикуються порядки, засновані на особистому інтересі, приватнім власності і породжувані ними соціальнім неспра¬ведливості. З'являються концепції утопічного соціалізму, в основі яких лежать комунітарні принципи організації суспільства, основоположниками яких були англієць Т. Мор (1478-1535 рр ) та італієць Т. Каміїаііе.і.та (1568-1639 рр.). У своїх творах вони проповідують ідеї соціальної рівності, братерства і взаємо¬допомоги, можливих на основі суспільної власності.
В епоху пізнього середньовіччя, в ряді європейських країн починають фор¬муватись елементи капіталістичних відносин, заснованих на товарному вироб¬ництві. Токарне виробництво, торговельні відносини між країнами породжува¬ли потребу в точних розрахунках, змушували аналізувати соціальні явища в умовах первісного нагромадження капіталу з точки зору їх економічної до¬цільності. Так. в Іспанії в 1575 р. чи не вперше в Європі епохи середньовіччя ви¬користовувався питальник з 357 питань для вивчення соціально-економічннх явищ. На основі результатів опитування був складений багатотомний статис¬тичний збірник. У середньовічній Європі зрідка практикували переписи насе¬лення, один з яких було проведено в 1338 р. у Венеції. Проте вони мали вузько-обмежений утилітарний характер.
Яскравими представниками європейської соціальної науки XVIII ст. були французький просвітитель, соціолог Шарль Луї Монтеск'є (1689-1755 рр.) та французький просвітитель, філософ-теоретик мистецтва, соціолог Жан Жак Руссо (1712- 1778 рр.).
Про соціологічну теорію суспільства Монтеск'є ми дізнаємося з його праці "Дух законів", над якою він працював майже 20 років. Тут критикується тео¬логічне розуміння історії Августина та Фоми Аквінського, обґрунтовується
об'єктивний характер законів розвитку природи та людської історії, підкреслюється взаємозв'язок між природним і соціальним.   
Аналізуючи побутові, культурні, моральні, політичні та інші особливості життєдіяльності багатьох народів у різних кліматичних зонах землі, Монтеск'є дійшов висновку, що в основі всіх відмінностей лежать природничі фактори. Він аналізує вплив клімату на виробничу діяльність людей, політичну організа¬цію суспільства, принципи державного правління, на духовність, натуру і зви¬чаї народу, розглядає проблеми торгівлі, грошей.
Автор географічної школи в соціології одним з перших розробив послідовну
теоретичну систему поглядів на історію, у якій вбачав об'єктивні природничі,
натуральні, а не містичні детермінанти суспільного розвитку.   

Висновки

На початку XIX ст. філософія історії втрачає своє домінуюче становище в розвитку суспільного знання. Паралельно з нею відбувається становлення но¬вих галузей і напрямів у розвитку суспільної науки. Помітним кроком вперед у розвитку пізнання суспільства та його закономірностей був поступ в еконо¬мічних знаннях. У XVII ст. з'являється нова наука, названа класичною політичною економією. Одним з перших ї представників, який показав, що не грошова політика, а виробництво є основою економічної і політичної могутності дер¬жави, був англійський учений Уільям Петті (1623-1687 рр.). У праці "Політична арифметика" (1683 р.) він вбачає джерело багатства не в грошовому обігу, а у виробництві. У. Петті, А. Сміт (1723-1790 рр.), Д. Рікардо (1772-1823 рр.) запо¬чаткували основи теорії трудової вартості, розкрили деякі закони капіталі¬стичного виробництва, показали, що вартість товару створюється працею ви¬робника. Це було нове слово в науці про суспільство та його економіку.
Вперше в історії науки поряд з економічними закономірностями виявля¬ються соціальні. Наука досліджує масові соціальні факти, між якими матема¬тично точно констатуються постійні взаємозалежності і зв'язки. Математика знаходить широке прикладне застосування у сфері соціальних досліджень, які стали основою формування таких нових галузей соціального знання, як де¬мографія та соціальна статистика. До речі, вперше поняття "статистика" вжито в лекціях німецького вченого Германа Конрінга (1606-1682 рр.), в яких розгля¬даються матеріали про склад населення, економічні ресурси держави тощо.
Особливо яскравою фігурою в статистичних дослідженнях демографічних процесів с німецький армійський священик Йоганн Петер Зюссмільх (1707 - 1769 рр.). який на основі аналізу та систематизації масового емпіричного мате¬ріалу відкриває закономірності у співвідношенні новонароджених дітей чолові¬чої та жіночої статі, співвідношення чоловіків та жінок у шлюбному віці, в по¬стійності числа смертності як загальної, так і за віком, у тому числі і внаслідок вбивства та самогубства. Зюссмільх констатує наявність постійної більшості новонароджених над померлими.
Наприкінці XVIII ст. широкого розголосу набирає штучно сконструйоване вчення англійського економіста і священика Томаса Мальтуса (1766-1834 рр). Воно є своєрідним синтезом теорії, в якій переплелися елементи тогочасних уявлень з політекономії, демографії та географічного детермінізму. Ідеї Маль¬туса про постійно зростаючі диспропорції між процесами зростання населення та засобами існування людини, зниження родючості землі, зростання населення в геометричній, а засобів існування, необхідних для фізичного прожиття людей, в арифметичній прогресії, що нібито призводить до "абсолютного перенаселен-ня", та інші пізніше були дещо скореговані і доповнені дослідниками в США, Англії, Франції та інших країнах і існують під назвою неомальтузіанство.


Список використаної літератури

1.    Андреенков В. Г. Логика социологического исследования. — М., 7.
2.    Бутенко Н. А. Анкетний опрос как общение социолога с респон-дентами. — М., 9.
3.    Воловин В. Соціологічна освіта в Україні // Соціологія: теорія, мето¬ди, маркетинг. — 8. — № 1.
4.    Как провести социологическое исследование. — М., 0.
5.    Клайн П, Справочное пособие по конструированию тестов. — К., 4.
6.    Королев Ю. Г. Выборочный метод в социологии. — М., 5.
7.    Математико-статистические методы анализа данных в социологических исследованиях. — М, 0.
8.    Математические методи в социологическом исследовании. — М, 1.
9.    Миллс Р. Интеллектуальное мастерство // Социол. исследования. — 4. — №1.
10.     Осипов Г. В., Андреев 3. П. Методи измерения в социологии. — М.
11.     Паниотто В. К, Максименко В. С. Количественные методы в  социологическом исследовании. — К., 2.
12.     Паніна Н. В. Технологія соціологічного дослідження. — К., 6.
13.     Рабочая книга социолога. — М., 5.
14.     Смелзер Н. Социология. — М., 4.
15.     Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. — М., 2.
16.     Социологическая информация в ЗВМ: сбор, хранение, контроль, редактирование. — Л., 3.