Зміст:

Вступ............................................................................................................................3

Розділ І. Глобальні проблеми сучасності, їх природа, шляхи вирішення............6
1.1. Глобальні проблеми людства...................................................................6
1.2. Природа та шляхи вирішення глобальних проблем сучасності..........11

Розділ ІІ. Глобалізація світової економіки.............................................................20
2.1. Загальні ознаки глобалізації...................................................................20
2.2. Глобалізація фінансів..............................................................................21
2.3. Транснаціональні корпорації..................................................................23

Висновок....................................................................................................................26

Список використаної літератури.............................................................................29



Вступ
В останній третині ХХ ст. людство усвідомило, що на світовий господарський розвиток усе більший вплив стали робити специфічні проблеми, що одержали назву глобальних, а в науковий побут був уведений термін «глобалистика» як специфічний напрямок міжнародних економічних досліджень.[1, 54]
Особливий набір таких специфічних ознак, як загальносвітовий характер, що загрожує розвитку людства, терміновість і невідкладність рішення, взаємозв'язок і необхідність уживання заходів з боку усього світового співтовариства, дозволили виділити в категорію глобальних наступні проблеми: подолання бідності і відсталості, світу і демілітаризації, продовольчу, екологічну, демографічну.
Світовий економічний і політичний розвиток у 70 – 90-і рр. принесло розуміння того, що набір глобальних проблем не є чимось не підданим змінам. З часом змінюється наповнення і розуміння старих глобальних проблем, визнається поява нових, що переростають у глобальні.
В даний час визнається, що крім чисто економічного, глобальні проблеми роблять колосальний політичний вплив на життя сучасної цивілізації і, будучи тісно переплетеними, у своєму рішенні вимагають зімкнення зусиль усього людства.
Розвиток сучасної світової економіки, перехід до постіндустріальної стадії розвитку вносить корективи в пріоритетність глобальних проблем. Від цього вони не стають менш важливими, однак людство обмежене у своїх фінансових можливостях, що воно може виділити для рішення глобальних проблем. Цей стримуючий фактор цілком може бути переборенийі не шляхи пошуку політичних рішень проблеми і прояви політичної волі окремих держав до налагодження діючого міжнародного співробітництва в рішенні глобальних проблем.[2,87]
Світова продовольча проблема продовжує залишатися досить гострої, незважаючи на серйозний прогрес в області виробництва продуктів харчування. Чисельність нужденних перевищує 800 млн. чоловік.
У багатьох країнах зберігається високий рівень державної підтримки виробництва й експорту продовольства, а також імпортних обмежень. Реформа міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією приведе, як передбачається, до ослаблення протекціонізму в цій області, однак населення країн-імпортерів, у тому числі і Росії, може зштовхнутися з подорожчанням основних продовольчих товарів. У той час у РФ маються широкі можливості для оптимального включення в нову систему світової торгівлі аграрною продукцією.
Міжнародне співтовариство приділяє більшу увагу розширенню продовольчої проблеми в нужденних країнах, включаючи країни з перехідною економікою. Основне значення придается реалізації конкретних проектів, націлених на збільшення сільськогосподарського виробництва. Подібне сприяння виявляється як на двосторонньої, так і на багатобічній основі (насамперед по каналах ФАО). Передбачається, що в результаті цих зусиль у найближчі 20 років населення планети в цілому зможе задовольнити попит на продукти харчування, навіть якщо його чисельність буде щорічно зростати на 80 млн. чоловік.[1,34]
У сучасних умовах мир виявився на грані екологічної планетарної катастрофи.
Існує трохи основних загрязнителей навколишньої природного середовища, прямо зв'язаних з розвитком людської цивілізації.
Усе тверезомисляче людство (як промисловці, так і споживачі) прийшло до висновку про необхідність припинення бездумного, невтримного економічного росту й обліку можливостей навколишнього середовища для подальшого проживання на Землі.
Основна ідея сучасності – дати можливість і нинішньому, і майбутнім поколінням людей  безбідно і здраво проживати на Землі.
Демографічна проблема в сучасному світі має два аспекти. По-перше, це демографічний вибух у ряді країн, що розвиваються,  і регіонів, що, «знецінюючи» нагромадження, перешкоджає  економічному росту й увековечиванию господарську, соціальну, культурну відсталість цих країн. По-друге, суженое відтворення населення в розвитих країнах і депопуляция в ряді постсоціалістичних країн ведуть до демографічного старіння їхнього населення й у перспективі можуть блокувати економічний розвиток цих країн.[5, 117]
Відповідно до концепції демографічного переходу підвищення рівня економічного розвитку в кінцевому рахунку веде до уповільнення приросту населення. Ця тенденція цілком проявилася в розвитих і постсоціалістичних країнах і впливає на демографічні процеси в ряді країн, що розвиваються. Очікується, що в другій половині 21 століття населення Землі стабілізується на рівні приблизно 10,5 млрд. людина, тому перенаселення світовій економіці (але не окремим країнам ) у цілому не загрожує.
Що стосується демографічного старіння населення в розвитих і постсоціалістичних країнах, те цей процес у сучасних умовах можна сповільнити, але не зупинити. Рішення даної проблеми зв'язано з істотним підвищенням ефективності економіки.[3,271]





Розділ І. Глобальні проблеми сучасності, їх природа, шляхи вирішення
1.1. Глобальні проблеми людства

Терміном «глобальні проблеми» (від лат. «гло¬бус» - земля, земна куля) позначаються найважливіші і настійні загальнопланетарні проблеми сучасної епохи, що торкаються людства в цілому. Серед них:
- запобігання світової термоядерної війни;
- подолання зростаючого розриву в рівні економічного і куль¬турного розвитку між розвинутими індустріальними країна¬ми Заходу і країнами, що розвиваються, усунення економічної відсталості, голоду, злиднів і неписьменності;
- забезпечення подальшого економічного розвитку людства необхідними для цього природними ресурсами;
- подолання екологічної кризи;
- припинення «демографічного вибуху» у країнах, що роз¬виваються, і демографічної кризи в розвинутих країнах через більш раціональне регулювання народжуваності;
- своєчасне передбачення і запобігання негативних наслідків НТР;
- стримування міжнародного тероризму й екстремізму, по¬ширення наркоманії, алкоголізму і СНІДу;
- вирішення поставлених сучасною епохою проблем освіти і соціального забезпечення, культурної спадщини й мораль¬них цінностей та ін.
При цьому головне - не упорядкування списку проблем, а виявлення їх походження, характеру й особливостей і, насам¬перед - пошук науково обґрунтованих і реалістичних у прак¬тичному відношенні шляхів їх вирішення.[3, 167]
Будучи наслідком (а не простою сумою) всього попереднього розвитку людства, глобальні проблеми виступають як специфі¬чне породження саме сучасної епохи (а не минулих епох), як наслідок неприпустимої нерівномірності соціальне - економічно¬го, політичного, науково-технічного, екологічного і культурного розвитку в умовах якісно нової, своєрідної історичної ситуації. Всі глобальні проблеми сучасності взаємозалежні, взаємозумовлені, й ізольоване їх вирішення неможливе. Забезпечення подальшого економічного розвитку природними ресурсами не-обхідно передбачає запобігання зростаючого забруднення навко¬лишнього середовища, оскільки це веде до екологічної катастро¬фи. Тому ці проблеми і називаються екологічними, і часто розглядаються як дві сторони однієї екологічної проблеми.[6, 59]
Глобальні проблеми характеризуються певною «ієрархією», тобто пріоритетністю одних з них стосовно інших, їхньою співпідпорядкованістю. Без'ядерний, ненасильницький світ є не тільки г вищою соціальною цінністю, але й необхідною попередньою умовою вирішення всіх інших глобальних проблем. Адже приведення в дію всього 5% нині існуючого в світі ядерного потенціалу дос¬татньо, щоб трапилася непоправна екологічна катастрофа.
Дати реальне уявлення про майбутнє - найважливіше зав¬дання науки. Реалізувати його можливо, лише виходячи з принципів, на яких взагалі тримається весь фундамент науко¬вого знання. Мова йде, насамперед, про принцип об'єктивності, що передбачає: 1) сувору відповідність висновків вихідним передумовам; 2) доказовий аналіз реальності без яких-небудь суб'єктивних доповнень до неї; 3) знання певних закономірно¬стей, тенденцій історичного розвитку. «Проекція в майбутнє» закономірностей суспільного розвитку з урахуванням їх неминучого розвитку й збагачення в ході історичного процесу й означає наукове передбачення майбутнього. Серед основних із відзначених закономірностей, як вважають дослідники, які спираються на матеріалістичну діалектику, - необоротність соціального прогресу в масштабах всесвітньої історії, зростання темпів поступального розвитку суспільства[5, 71]
Швидкість і радикальність соціального оновлення - резуль¬тат зростання ролі народних мас в історії. Адже, за даними вче¬них, у період неоліту населення Землі становило усього близько 25 млн. осіб, на початку нашої ери - біля 250 млн., на початку XIX сторіччя - 1 млрд., а зараз - понад 5 млрд. осіб.
Проте не тільки зростання чисельності населення є причиною прискорення соціального прогресу. Останній є кумулятивним наслідком, сукупністю багатьох об'єктивних чинників - розкрі¬пачення особистості та збільшення ступеню її свободи, накопи¬чення наукових знань, зростання технічної могутності, інтерналізація соціально-економічних зв'язків, політичних і культур¬них процесів. Все це й привело до того, що за насиченістю полі¬тичними подіями й соціальними перетвореннями, економічни¬ми змінами й технологічними нововведеннями, за інтенсивністю міжнародного обміну діяльністю в сфері науки й культури ко¬жен рік кінця XX сторіччя дорівнює 10-ти в XIX сторіччі, 100 у середньовіччі й античності, 1000 у глибокій давнині.[8, 92]
В оцінці майбутнього слід розрізняти підходи представників філософії соціального песимізму і філософії соціального опти¬мізму. Представники філософії соціального песимізму вважа¬ють, що існує «межа росту» для людського суспільства. Для цього е підстави: виснажуються запаси корисних копалин, швидке зростання населення Землі загострює проблему харчу¬вання тощо. Проте такий прогноз заперечують представники філософії соціального оптимізму, вважаючи, що їхні опоненти формально поширюють на майбутнє сучасні тенденції еконо¬мічного, науково-технічного і демографічного зростання, відмовляючись враховувати, що накопичення кількісних змін не може не супроводжуватися перериванням поступовості, стрибками, докорінними якісними змінами.[7, 56]
Потрібно пам'ятати, що кількісне зростання і розвиток у природі і в суспільстві - аж ніяк не тотожні процеси. Удоско¬налення знарядь праці і методів виробництва постійно розши¬рюють рамки економічного зростання, а технологічні революції створюють цілком нові, невідомі до того сфери економічної діяльності, не тільки примножують уже відомі природні ре-сурси, роблячи їх доступними для практичного використання, але й перетворюють у ресурс суспільного розвитку те, що ко¬лись ним не було.
Саме існування «межі зростання» є необхідна передумова для розвитку. Адже якби не було межі для полювання і зби¬рання, на тисячоліття затримався би перехід людини до земле¬робства і скотарства. Якби не було межі для людської пам'яті і фізичних обмежень в усній комунікації між людьми, сповільнився б винахід писемності і друкарства, розвиток техніч¬них засобів комунікації. Якби не було межі запасів деревного вугілля, сповільнився б перехід до використання мінерального палива. Якби не було межі у проведенні подумки і на папері математичних операцій, затрималося б створення комп'ютерів. Немає підстав боятися уповільнення соціального прогресу і через уявну психічну і розумову нездатність людини засвоїти і витримати зростаючий потік нових знань і пристосуватися до всякого роду нововведень у суспільстві. Людська пам'ять здатна вмістити приблизно 10 млрд. біт інформації (тобто 500 багатотомних «Британських енциклопедій»). Крім того, бу¬дуть відкриті й інші можливості.[2, 99]
Наперед встановленого майбутнього не існує. Люди нездатні змінити своє минуле, оскільки свобода, якою володіли минулі покоління, вже перетворилася для наступних поколінь у реаль¬ну дійсність, в історичну необхідність, із якою не можна не ра¬хуватись. Майбутнє ж - це сфера реальних можливостей, серед яких є більш-менш ймовірні. І суспільний розвиток не застрахо¬ваний від зигзагів, кроків убік і навіть від назадніх рухів.
Зміни, що відбуваються сьогодні у світі, - важливий крок на шляху переходу людства до нової цивілізації, що може бути сформована на шляхах вирішення глобальних проблем. Ця нова цивілізація майбутнього, на думку вчених, ліквідує відчуже¬ність людини від людини, суспільства, природи та від про¬дуктів праці, покладе кінець розподілу людства на антагоні¬стичні класи і соціальні групи, створить реальні умови для його самопізнання і вільного самооб'єднання на принципах нового гуманізму. Нова цивілізація у тенденціях свого розвит¬ку являє собою якісно новий щабель у розвитку людини і людських спільнот, які поступово інтегруються в єдине люд¬ство, системність якого можна порівняти в якісному відно¬шенні з природними системами, залученими в сферу людської діяльності. Лише на цьому етапі людство посяде своє гідне, відносно самостійне місце в системі навколишніх космічних процесів і сил, стане специфічно єдиним утворенням.[11, 54]
Розмірковуючи над перспективами людства, слід підкрес¬лити, що мова йде про можливість якогось єдиного демокра¬тичного і гуманного світового співтовариства, у якому будуть співіснувати різні форми власності - і суспільна, і приватна, різноманітні форми суспільних відносин. Проте за єдиної умо¬ви - це повинно бути суспільство демократії, суспільство, де людина буде центром усіх відносин.[12, 45]


1.2. Природа та шляхи вирішення глобальних проблем сучасності

Глобальні проблеми, які постали  перед народами різних країн, виникли в різних сферах життєдіяльності людей. В одному  випадку мова йде про ті чи інші сторони розвитку продуктивних сил, стан і якість  навколишнього середовища, в іншому — про кардинальні питання зовнішньої і внутрішньої  політики, в третьому — про стосунки людини і суспільства тощо. Глобальні проблеми  загострились настільки, що без них неможливо нині скласти реалістичне уявлення про  сучасні тенденції суспільного розвитку, про майбутнє людства.
Що охоплюється поняттям "глобальні проблеми"? Які характерні ознаки дають змогу  говорити про них як про явище особливе, що стосується всього людства? Відповіді на ці  запитання важливі не лише в теоретичному, а й у практичному плані. Від того, які саме  проблеми будуть визнані глобальними, якою мірою буде пізнана їхня природа, багато в  чому залежить і вибір рішень, а, отже, й доля багатьох народів і держав, майбутнє планети.[13, 52]
Одні вчені на Заході довільно звужують коло глобальних проблем, зводячи всю їх  багатоманітність до двох-трьох. Інші вдаються до протилежних крайнощів, відносять до них  проблеми, які не мають нічого спільного із світовими процесами, а стосуються тільки  певних країн або окремих соціальних груп.
Усе це зумовлює необхідність докладної характеристики глобальних проблем сучасності. До  них слід віднести ті, які, по-перше, мають справді планетарний, загальносвітовий характер,  зачіпають життєві інтереси всіх народів і держав; по-друге, загрожують усьому людству в  разі, якщо не будуть вчасно вирішені; по-третє, вимагають для свого розв'язання спільних і  невідкладних зусиль усіх держав і народів.[15, 60]
Ще однією характерною рисою глобальних проблем можна вважати їхній динамізм. Він  означає насамперед можливість збільшення кількості проблем, що зараховуються до  глобальних, а також вірогідність ослаблення чи посилення гостроти однієї з них. Тому  важливо вчасно оцінити ті проблеми, які можуть набути глобального характеру, і вчасно  виробити реакції суспільства на гострі питання сучасності.
Виходячи з динамічного характеру і складності глобальних проблем сучасності, можна  припустити, що спільні зусилля держав не обов'язково швидко приведуть до повсюдного і  повного вирішення їх. Зокрема, дедалі зростаючі потреби держав у мінерально-сировинних  ресурсах зумовлюють загострення мінерально-сировинної проблеми протягом найближчих  десятиліть, а господарська діяльність у багатьох країнах поки що не дає змоги домогтися  помітного поліпшення екологічної ситуації.[11, 34]
Для розуміння суті і шляхів вирішення глобальних проблем необхідно з'ясувати їхнє  походження і природу, причини загострення протягом останніх десятиліть. Слід зазначити,  що з ними, але не в глобальному, а в локальному (чи регіональному) масштабі людство  зіткнулося ще за часів своєї молодості і вже тоді змушене було шукати шляхи їх вирішення.  До певного часу спостерігалася якась гармонія у діях протилежних процесів: одні з них  порушували природну рівновагу, інші — відновлювали. Доки незрілими лишалися суспільні  відносини, а також засоби праці, відносна гармонія між людиною і природою зберігалась.  Але з розвитком продуктивних сил людина дедалі більше оволодівала мистецтвом боротьби  із стихійними силами, підкоряючи собі природу, добивалась таких змін у природі, які  відповідали б її зростаючим потребам. Тісний взаємозв'язок у відносинах між людиною і  природою, суспільством і природою та всередині суспільства став виступати як загальна  закономірність.
Перехід людства від кочового скотарства до осідлого землеробства, тобто від споживання до  виробництва продуктів, ознаменувався етапом перетворення природи в предмет і знаряддя  життєдіяльності людини. Але прогрес розвитку продуктивних сил супроводжувався і  негативними результатами, шкідливими і навіть згубними для людини.[10, 183]
У науковій літературі наводяться цікаві історичні приклади. Коли в Греції, Малій Азії та  інших місцях люди викорчовували ліси для одержання в такий спосіб орної землі, вони не  уявляли, що тим самим поклали початок нинішньому запустінню цих країн, позбавляю-чи їх  центрів нагромадження і збереження вологи. Те ж саме відбувалося в Північній Італії, де на  південному схилі Альпійських гір люди вирубували хвойні ліси і не передбачали, що  знищують умови для розвитку місцевого скотарства. Це факти із стародавньої історії. А  період науково-технічного прогресу нового часу, коли людство залучило до своєї діяльності  практично всі ресурси нашої планети, вже дали чимало трагічних прикладів такого типу.
Суперечності у системі "людина — природа" — не єдине джерело глобальних проблем.  Такі самі проблеми виникають і у системі соціальних, суспільних відносин. Стосунки  людини і природи тісно пов'язані з міжособистісними відносинами. Одні немовби  переростають в інші. Соціальні й національні конфлікти загострюють до критичної межі  суперечності між людиною, суспільством і навколишнім середовищем, надають глобального характеру інтерсоціальним проблемам (проблемам  війни і миру, подолання відсталості і т. ін.).[14, 193]
Нарешті, слід зазначити, що переростання названих проблем у глобальні пов'язано з  процесом інтернаціоналізації виробництва, обміну, всього суспільного життя на основі  сучасних продуктивних сил, науково-технічної революції. Проблеми, що раніше  проявлялися в місцевому чи регіональному масштабі, набули нині справді глобального  характеру.
Таким чином, глобальні проблеми мають подвійний соціоприрод-ний ха-рактер. Вони  водночас і природні, і соціальні. При цьому останній елемент відіграє вирішальну роль.  Адже соціальні умови розвитку визначають, по-перше, серйозність і глибину глобальних  проблем, небезпечність їхнього розвитку для людства, по-друге, зміст підходів, методи і  засоби вирішення цих проблем. [14, 198]
У системі сучасної глобалістики важливе місце посідають проблеми війни і миру.
Якісно нові умови, нова ситуація владно вимагає нового цідходу до вирішення питань  безпеки. У наш час ядерна війна неприпустима:
її не можна виграти, у ній не буде ні переможців, ні переможених. Тому найскладніші  проблеми, глибокі розбіжності й конфлікти сучасного світу можна і треба вирішувати не  військовою силою, а тільки політичним шляхом.
Разом з тим важливо усвідомлювати, що сьогодні небезпеку для людства становлять не  тільки воєнні конфлікти, застосування сучасної воєнної техніки, а й мирна техніка. У  працюючій мирній технічній системі, наприклад АЕС, випадкове пошкодження ймовірніше,  ніж у "непрацюючій" воєнній техніці. Уявлення про екологічну чистоту АЕС давно  виявилося міфом. Різниця між воєнною і мирною ядерною технікою полягає лише в тому,  що перша знищує все живе швидко, а друга — поступово, але і та й інша неминуче  підривають коріння його існування. Радіоактивне зараження людей і середовища їхнього  проживання відбувається відносно повільно і позначиться повною мірою в майбутньому.[13, 62]
В останній третині XX ст. різко погіршилась якість середовища, що оточує людину:  забруднюються повітря, річки, озера, моря; зростають шумові навантаження, особливо в  містах; захаращуються великі території різноманітними відходами; знищуються багато видів  флори і фауни; деградують грунти та поширюються інші форми порушення цілісності  природи.
Заданими ООН, наприкінці 80-х років у атмосферу щорічно викидалося 150 мільйонів тонн  двооксиду сірки, 50 мільйонів тонн окису азоту, 300 мільйонів тонн окису вуглецю, 15  мільярдів тонн двоокису вуглецю, 700 тисяч тонн фреонів, 100 тисяч тонн ртуті, 500 тисяч  тонн свинцю тощо.
Нагромадження вуглекислоти в атмосфері, запиленість зросли у багатьох містах світу в  десятки разів. Внаслідок утворення навколо Землі шару вулекислого газу виникла загроза  несприятливої зміни клімату із порушенням енергетичного балансу і поступовим  підвищенням температури. Це призведе до танення полярної криги й затоплення великих  прибережних масивів і багатьох міст. Виникла небезпека порушення балансу кисню,  зруйнування озонового екрана в нижній стратосфері при польоті надзвукових літаків.  Збільшилося забруднення Світового океану (близько 0,1% видобутку нафти на морських  шельфах потрапляє в океан). У цілому обсяг забруднюючих відходів виробництва становив у  1970 p. 40 мільярдів тонн, а до 2000 p. він може зрости до 100 мільярдів тонн і більше.  Стосовно обсягу забрудненої води, то він може збільшитися в 10 разів.[15, 39]
Велику загрозу природі і самому існуванню людини становлять "кислотні дощі", які  виникають внаслідок викидів у атмосферу різних хімічних сполук. А запилення атмосфери  відходами видобувної промисловості, сільського господарства, транспорту, енергетики  призводить до непередбачуваних змін кліматичних процесів.
Радіаційні, теплові, шумові, електромагнітні зміни також погіршують умови життя людей.  Усе це в кінцевому підсумку пов'язане з відходами сучасної виробничої технології в усьому  світі. Нині від 90 до 98% речовини, взятої від природи, перетворюється на відходи і  забруднює середовище. За нинішніх тенденцій до 2000 p. обсяг газоподібних забруднювачів  атмосфери може досягти 50 мільярдів тонн, викидів твердих речовин — 725 мільярдів тонн.[16, 78]
Дедалі гострішого характеру набувають на нашій планеті проблеми "водного голоду" і  забезпечення людства мінеральною сировиною та енергією, а також демографічна  проблема.
З середини нашого століття в світі відбувається безпрецедентне зростання чисельності  населення: у 1950 p. воно становило 2,5 млрд чоловік, а в 1987 р. досягло 5 млрд, тобто  зросло за третину століття більше, ніж за попередні півтора століття. Нині народжується  щороку 130 млн чоловік, помирає близько 50 млн., приріст становить майже 80 млн  чоловік. 9/10 приросту зумовлені демографічним вибухом, що спостерігається в країнах  Африки, Азії і Латинської Америки. За даними спеціалізованих організацій ООН, до 2025 p.  населення світу зросте на 3 млрд чоловік, причому в Латинській Америці, наприклад, воно  подвоїться. Це означає, що до наявних фондів споживання треба додати принаймні стільки ж  продовольства, житла, лікарень, шкіл, товарів повсякденного попиту, скільки є нині.  Причому зробити це необхідно лише для того, щоб не знизити сучасного рівня життя. Але  мета розвитку молодих країн — не збереження вкрай низького рівня життя, а його  неухильне піднесення.
Небезпечність тенденцій у демографічній ситуації така, що в третє тисячоліття людство  може вступити з 1 млрд голодуючих і такою ж кількістю людей, що не знаходять  застосування своїй праці в містах, 2 млрд сільських жителів, затиснутих у лещатах аграрного  перенаселення, 1,5 млрд знедолених, що живуть за межею бідності.
Сучасна демографічна ситуація являє собою глобальну проблему передусім тому, що  стрімке збільшення населення відбувається у країнах Азії, Африки, Латинської Америки.  Водночас ці держави через відсгалість в економічній, соціальній, культурній сферах  неспроможні забезпечити населення, що подвоюється кожних 20—30 років, матеріальними  і культурними благами. Безумовно, демографічна політика належить до національної  компетенції незалежних держав. Однак їхні труднощі при вирішенні демографічних проблем  уже нині відбиваються на міжнародних відносинах в цілому і можуть призвести до  катастрофічних наслідків не лише для них самих, а й для світової економіки й політики.[15, 79]
Ці й інші явища свідчать про те, що всі глобальні проблеми,сучасності тісно взаємопов'язані  і взаємозумовлені, тому ізольоване' вирішення їх практично неможливе. Нездатність  людства розв'язати хоча б одну із глобальних проблем надзвичайно негативно вплине на  можливість вирішення всіх інших проблем.
Так, ненасильницький мир без ядерної зброї створює необхідні передумови і гарантії для  практичного вирішення всіх глобальних проблем в умовах міжнародного співробітництва,  зокрема для вирішення продовольчої проблеми, що досить гостро стоїть в багатьох  розвинутих країнах.
Західні вчені пояснюють загострення продовольчої проблеми у світі "природними"  причинами, головною з яких є випереджаюче зростання народонаселення порівняно із  збільшенням продуктів харчування. Перспективи вирішення проблеми голоду в країнах  "третього світу" вони пов'язують із здійсненням політики регулювання приросту населення.  Деякі експерти (Я.Тінберген, Г.Кан, ВЛеонтьєв) акцентують увагу на технологічній  відсталості країн, що розвиваються, яка полягає у примітивному й малопродуктивному  сільському господарстві.[16, 83]
До глобальних проблем слід віднести й майбутнє людини. Проблема людини як особливе  вираження одвічних філософських питань набула ще одного відтінку: нині вона  активізувалась з погляду проблемності людського існування взагалі. Щоб мати майбутнє,  людина має вижити як вид. Питання сенсу людського життя, значення культури, змісту  людської діяльності набувають уже не суто академічного, теоретичного,  суспільно-відповідального звучання, а потребують конкретних соціально-практичних  рішень.
Такі найважливіші і найактуальніші глобальні проблеми сучасної епохи, з якими зіткнулось  людство на порозі нового тисячоліття своєї
історії. У працях багатьох західних вчених вирішення найважливіших проблем людства, як і в  уявленнях про найближче й віддалене майбутнє людства, єдності немає. Ще недавно частина  їх відстоювали позицію "соціально-екологічного песимізму", доводячи, що світ нібито досяг  апогею розвитку виробництва, споживання невідновлюваних ресурсів і в недалекому  майбутньому на нього чекає крах. Чимало західних спеціалістів у галузі екології  (Дж.Форрестер, Д.Медоуз, М.Месарович, Б.Пестель та ін.) вважають, що людство має  вибирати між матеріальним прогресом і продовженням життя на Землі.
Однак з другої половини 70-х років дедалі більше з'являлось публікацій, автори яких  намагалися довести, що нестача джерел енергії, продовольства та інших ресурсів не  абсолютна, а відносна, і людство може ці проблеми вирішити. В одній з останніх доповідей  Римського клубу "Шляхи, що ведуть у майбутнє" (її автор — американський економіст  українського походження Б.Гаврилишин) висувається концепція створення загального  "світового порядку", в рамках якого людство може справитися з уже наявними проблемами  і з тими, які обов'язково виникнуть у майбутньому.[14, 342]
Особливість сучасної історичної ситуації полягає в тому, що макросвіт людства входить у  мікросвіт індивіда. На плечі кожного певною мірою покладається загальна історична  відповідальність. А це вимагає розширення горизонтів соціального й історичного мислення  людей. Але хіба можна сказати, що таке розширення стало повсюдним і загальним  фактором життя? Звичайно, ні. Не можна не бачити разом з тим процесів зміни  самосвідомості людей.
Сучасне і майбутнє розпочатих сьогодні в країні соціальних перетворень перебуває в руках  людини. Проте складається враження, що ми сприймаємо лише позитивні сторони  людського фактора як феномена нашої соціальної практики, навмисне минаючи певні  "небезпечні" висновки і "підводні рифи". Настав час чесно і безпристрасно подивитись на  цю проблему. Людський фактор — це не тільки першооснова нашого подальшого  суспільного розвитку, а й одна з історичних причин наших невдач і поразок. А якщо бачити  перспективу, то ми прагнемо виховати всебічно і гармонійно розвинену людину  майбутнього громадянського суспільства.
Зміни, що відбуваються сьогодні у світі, — важливий крок на шляху переходу людства до  нової цивілізації, яка може бути сформована на шляхах розв'язання глобальних проблем. Ця  нова, майбутня цивілізація, на нашу думку, знищить відчуження людини від людини,  суспільства, природи і від продукту праці, покладе кінець поділу людства на антагоністичні  класи та соціальні групи і створить реальні умови для його самопізнання і вільного  самооб'єднання на принципах нового гуманізму. Нова цивілізація в тенденції свого розвитку  являє собою якісно новий ступінь у розвитку людини і суспільства, що інтегрується в єдине людство, системність якого можна порівняти в якісному відношенні з  природними системами, залученими в сферу людської діяльності. Тільки на цьому етапі  людство займе своє гідне, відносно самостійне місце в системі оточуючих космічних  процесів і сил, стане специфічним єдиним утворенням.
Розмірковуючи про перспективи людства, слід підкреслити, що мова йде про можливості  якогось єдиного демократичного і гуманного світового співтовариства, в якому будуть  співіснувати різні форми власності — і суспільна, і приватна, неоднакові форми суспільних  відносин. Але з однією умовою. Це мають бути суспільства демократії, суспільства, де  людина буде центром усіх відносин.[14, 212]
Зрозуміло, що тільки на цьому шляху можливе подальше розгортання прогресивних  процесів, розквіт нової цивілізації. Зверненість до культури, людини, її духовного світу  диктується необхідністю кардинальної зміни продуктивних сил, раціональним  використанням найновіших досягнень науково-технічного прогресу. При цьому слід маги  на увазі, шо розвиток технічної і технологічної основи суспільства не автоматично впливає  на перетворення соціального життя, а опосередковано, через систему суспільних відносин,  яка зберігає певну самостійність. Тому науковий погляд на перспективи людства у зв'язку з  технічним прогресом може сформуватися на основі всебічного аналізу системи "людина —  наука — технологія — суспільство".



Розділ ІІ. Глобалізація світової економіки
2.1. Загальні ознаки глобалізації

Економікам країн стає тісно у своїх національних рамках. Економіка планети стає справді глобальною. Глобалізація економіки у найширшому значенні цього поняття означає, що державні кордони та відмінності між світовими фінансовими ринками втратили своє колишнє значення. Цьому сприяли передусім такі тенденції:
• глобалізація фінансів;
• підвищення ролі транснаціональних корпорацій;
• розширення експорту прямих інвестицій з Північної Америки, Західної Європи та Східної Азії;
• міжнародна спеціалізація виробництва і торгівлі товарами та послугами;
• глобалізація третинного сектору (сфери послуг) економіки;
• глобалізація управлінських функцій;
• перетворення туризму на галузь світового масштабу;
• глобалізація проблем навколишнього середовища;
• міжнародна економічна інтеграція.

2.2. Глобалізація фінансів

У порівняно недалекому історичному минулому в компаній світу виникали значні проблеми з переказуванням навіть невеликих сум грошей з однієї країни до іншої. Міжнародний валютний обмін супроводжували складні процедури, на дотримання яких витрачався значний час. Особливо жорстко контролювали валютні перекази країни з командно-адміністративною економікою.
Внаслідок революції у сфері телекомунікацій було створено єдиний глобальний ринок капіталу. Завдяки комп'ютеризації нині майже миттєво можна укласти угоди щодо валюти та цінних паперів, які розміщуються у різних місцях планети. Світові фінанси працюють цілодобово, оскільки основні фінансові центри розташовані у різних часових поясах. Щоденний обсяг торгівлі іноземною валютою становив у 1995 р. 90 млрд дол. Це у 100 разів перевищувало щоденний обсяг товарної торгівлі. На основних фондових біржах у 1995 р. було продано акцій на 8 трлн дол.[11, 60]
Банки, які прагнуть уникнути жорсткого урядового контролю, віддають перевагу країнам з ліберальними валютними порядками та офшорним зонам. Наприклад, у британській колонії Кайманові острови (Карибське море) у 1995 р. банки тримали капітал на суму 600 млрд дол. Це астрономічна сума для колонії, де чисельність населення становила лише 25 тис. осіб.
Світовими центрами капіталу вважаються Токіо, Нью-Йорк, Лондон, нафтовидобувні держави Перської затоки.
Як у сполучених посудинах рівень рідин встановлюється на одному рівні, так само й капітал має схильність рівномірно розміщуватися на планеті. Але для цього існують певні перешкоди — зокрема, урядовий контроль і втручання, особисті пріоритети інвесторів, усталені банківські традиції тощо.
Глобалізація фінансової системи охоплює інтернаціоналізацію трьох складових:
• внутрішніх валют;
• банківської справи;
• ринку капіталу.
Міжнародні ринки валют (переважно у формі євровалюти) почали розвиватися в 1973 р. у зв'язку із запровадженням плаваючих обмінних курсів. Євровалюти були банківськими депозитами, на які поширювалося внутрішнє банківське законодавство. Як правило, вони зберігалися у банках, що вважалися офшорними з позиції країни, в якій ці валюти були законним засобом платежу.[10, 43]
Міжнародні банки відомі людству вже кілька століть. Але в минулому їх було небагато і міжнародна діяльність банків не була інтенсивною. Нинішній етап інтернаціоналізації банківської справи характеризується прониканням банків на зарубіжні території слідом за своїми внутрішньодержавними клієнтами. Водночас з обслуговуванням на нових територіях своїх старих клієнтів такі банки надають послуги і місцевим клієнтам, зокрема урядам.
Інтернаціоналізація ринків капіталу охоплює операції фондових бірж, ф'ючерсні угоди та "податкові гавані" (пільги, які уряди встановлюють на доходи, що мають іноземне джерело).

2.3. Транснаціональні корпорації

Транснаціональними корпораціями (ТНК) вважаються суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють її за межами однієї країни. В економічній літературі також можна зустріти думку, що транснаціональною є корпорація, капітал якої мононаціональний, а сфера діяльності — міжнародна. Термін "багатонаціональні корпорації" іноді застосовується до корпорацій, які багатонаціональні і за природою свого капіталу, і за сферою діяльності. Усі ці визначення можна застосувати до поняття "транснаціональна корпорація". У 1970 р. у 15 найрозвиненіших країнах світу розміщувалися штаб-квартири 7,5 тис. транснаціональних корпорацій. За станом на 1994 р. їх кількість збільшилася до 25 тис. У 1997 р. у світі налічувалося 50 тис. ТНК, які контролювали 40 % приватних капіталовкладень і забезпечували виробництво третини товарів у країнах з ринковою економікою. Безпосередньо на підприємствах ТНК працюють понад 100 млн чол. Транснаціональні корпорації забезпечували зайнятість населення у розвинених країнах на 4 %, а у країнах, що розвиваються, — на 12 %.[16, 283]
На нинішньому етапі саме ТНК, а не країни як такі, вважаються основними учасниками міжнародної торгівлі, переважний обсяг якої стосується торгівлі у межах ТНК напівфабрикатами та компонентами.
Конкурентні переваги ТНК:
• інформаційна обізнаність з економічними і політичними особливостями різних країн;
• володіння значними ресурсами капіталу, технологіями, управлінською майстерністю та здатність до їх оперативного переміщення;
• масштабність економіки.
Вирізняють чотири стадії зовнішньоторговельної експансії ТНК:
• попит певного зарубіжного ринку на товари корпорацій задовольняється за рахунок експорту таких товарів на зазначений ринок;
• ТНК утворює на відповідних зарубіжних ринках виробничі потужності для постачання товарів на ці нові ринки, при цьому експорт товарів з материнської компанії скорочується або взагалі припиняється;
• утворені компанії, продовжуючи постачати товари на місцеві ринки, починають освоювати ринки інших країн;
• утворені компанії починають експортувати до країни материнської компанії товари, виготовлені ними економічно ефективніше, ніж на освоєному ринку материнської компанії.
Стадії експансії ТНК уперше було помічено у сфері так званих первинних матеріалів (зокрема, нафти та міді), потім — в обробних галузях економіки, а нині — в третинному секторі.
Для більшості транснаціональних корпорацій їх зростання та розмір пояснюються диверсифікацією. Великі багатопродуктові компанії, як правило, водночас є багатозаводськими підприємствами. Певний час після закінчення Другої світової війни великі корпорації були мононаціональними. На початку 70-х років ситуація почала різко змінюватися. Великі корпорації, які упродовж десятиліть експортувати товари на іноземні ринки, утворили там свої дочірні компанії і перетворилися з мононаціональних на транснаціональні.
Транснаціональні компанії сприяють розвитку виробництва й експорту країн, у яких відбувається їхня діяльність. Наприклад, наприкінці XX ст. іноземні компанії працевлаштували 45 % робочої сили Сінгапуру, забезпечували 63 % обсягу виробництва обробної промисловості та 90 % експорту її продукції. У Зімбабве ТНК забезпечували 71 % обсягу промислового виробництва, а в Аргентині — 35 % продукції обробної промисловості.[16, 197]
Загалом на частку транснаціональних корпорацій припадає:
• 50 % виробництва (не враховуючи країн з перехідною економікою);
• 60 % зовнішньої торгівлі;
• 90 % прямих зарубіжних інвестицій;
• 80 % технологічних розробок.
Підприємства ТНК формально не залежать одне від одного, у межах корпорацій вони торгують за трансфертними цінами, які не завжди відображають ціни світового ринку.


Висновок.
Глобалізація створює небезпеку поширення гіперінфляції. Лібералізація капітальних статей платіжних балансів створила передумови для міграції усім світом короткострокового спекулятивного капіталу (іноземних депозитів у комерційних банках, вкладень іноземного капіталу в державні цінні папери і акції). У 1993 році загальна кількість перших оцінювалася у 10 трлн. дол., а річне обертання других - у 60 трлн., що вдвічі більше від світового ВВП і майже в 12 разів від світової торгівлі товарами. Світова торгівля акціями на порядок менше від торгівлі облігаціями, але ненабагато поступається світовій торгівлі товарами, становлячи 4 трлн. дол. на рік. Міжнародні трансферти капіталу усе більше переважають світову торгівлю товарами і послугами. Сьогодні річна торгівля валютою складає більше 400 трлн. дол., що у 80 разів перевищує світову торгівлю товарами. Відношення запасу прямих іноземних інвестицій до розміру світової торгівлі з 1980 по 1995 роки збільшилося з 25 до 56,5 відсотків, а його відношення до світового ВВП зросло з 4,6 до 10 відсотків. Вільна міграція світом капіталу дестабілізує національну економіку. Спекулянти можуть підірвати стабільність національних валют, примушуючи уряди вживати дорогих заходів. Більшість держав, за виключенням індустріально розвинутих, безсилі при коливаннях валютних курсів і рухів капіталів, бо не володіють необхідним досвідом і інструментами економічної політики. Спрощується здійснення і розповсюдження шахрайських операцій у глобальному масштабі. Досягнення глобалізації відкривають нові можливості для кримінальних груп, відмивання "брудних грошей", підпільної економіки, торгівлі наркотиками тощо.
Таким чином, глобалізація економіки становить собою якісно нову стадію розвитку ринкових відносин, яка характеризується:
по-перше, виходом на арену світового господарства замість національних монополій транснаціональних корпорацій, які демонструють вищий рівень концентрації виробництва;
по-друге, злиттям міжнародного промислового капіталу ТНК з міжнародним банківським капіталом ТНБ та утворенням міжнародної фінансової олігархії;
по-третє, посиленням у вивозі капіталу ролі міжнародного спекулятивного капіталу (депозити, акції, цінні папери, трансферти, облігації, валюта, інвестиції), а також започаткуванням вивозу виробництва;
по-четверте, участю в економічному перерозподілі світу торговельних блоків, які формуються довкола регіональних лідерів найбільш розвинутих країн;
по-п`яте, територіальним поділом світу вісімкою найбільш розвинутих країн світу.
Негативні наслідки глобалізації - це результат сучасного бурхливого розвитку і непідготовленості суспільства до її регулювання. Викликана ринковими силами, сама по собі вона не забезпечує ні справедливості, ні соціального прогресу, ні усування нерівності і вимагає великої відповідальності як від національних урядів, так і від міжнародних інститутів щодо відвернення негативних наслідків.
Україні притаманні риси та особливості національного розвитку, що роблять перехід до постіндустріальної системи більш тривалим та болісним, поєднаним із значним зниженням добробуту населення. За основними економічними показниками і за деякими показниками глобалізаційних зв’язків Україна помітно поступається не тільки розвинутим країнам з перехідною економікою Центральної Європи, а й країнам балканської групи (див. табл. у додатках). Однак в Україні, на думку науковців, і сьогодні є економічні передумови, необхідні для впровадження центральноєвропейської моделі розвитку, - потужна економіка, успіхи в проведенні малої приватизації, відносно стійка валюта, дешева і кваліфікована робоча сила, природні багатства тощо.
Економічні аспекти є лише одним компонентом результатів глобалізації, яка має наслідки і неекономічного характеру, пов’язані із величезними ризиками, потенційними витратами і навіть можливістю катастрофи. Однією із таких сфер є сфера безпеки, де глобалізаційні процеси можуть спричинити виникнення конфліктів. Інша сфера - це політичні кризи, що можуть перерости із локальних на великомасштабні події, а якщо їх вчасно не позбутися, то спричинити катастрофу. Третьою сферою може стати екологія та охорона здоров’я. Глобальні взаємозв’язки сповнені стихійними лихами, пов’язаними, наприклад, із загальним потеплінням та зміною клімату, широкомасштабними епідеміями.
Тоді яким же може бути "чистий" результат глобалізації, якщо враховувати усі її плюси та мінуси? Відповідь на це запитання залежить від характеру світової системи. Якщо світ сповнений конфліктами, то глобалізація буде мати, мабудь, абсолютно негативні наслідки. І навпаки, якщо світ прагне до співпраці, глобалізація принесе виключно позитивні результати. Завдання полягає в тому, щоб в умовах посилення глобалізаційних процесів створити таку світову систему, яка дозволила б дістати від глобалізації максимально позитивний ефект, знизивши до мінімуму втрати. Основою такої системи може стати співробітництво між країнами та динамічні інновації у цій сфері, включаючи формування міжнародних інститутів. Отже, все більш потрібною стає праця економістів-аналітиків, здатних приймати правильні рішення у процесі глобалізації.


Список використаної літератури.
1.    Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: ІЗМН, 1997. 
2.    Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. – Київ: Вища школа, 1995.
3.    Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – Київ: Основи, 1994. – 336 с.
4.    Климко Г.М., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії. – Київ: Вища школа, 1998. – 396 с.
5.    Куликов Л.М. Основы экономических знаний. – Москва: Финансы и статистика, 1998. – 375 с.
6.    Авдокушкин Е. Ф. Международные экономические отношения: Учеб. пособие. — М.: Маркетинг, 2000.
7.    Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підруч. для студ. вузів. — К.: Знання, 1999.
8.    Дахно І. І. Міжнародне економічне право: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2000.
9.    Евстигнеев В. Р. Валютно-финансовая интеграция в ЕС и СНГ: Сравнительный систематизированный анализ. — М.: Наука, 1997.
10.    Економіка зарубіжних країн: Підруч. / А. С. Філіпенко, В. А. Вергун, І. В. Бураківський та ін. — 2-ге вид. — К.: Либідь, 1998.
11.    Киреев А. П. Международная экономика: Учеб. пособие для вузов: В 2 ч. — М.: Междунар. отношения, 2000.
12.    Международные экономические отношения / Под общ. ред. В. Е. Ры-балкина. - М., 1998.
13.    Миклашевская Н. А., Холопов А. В. Международная экономика: Учебник. — М.: Изд-во МГУ; Дело и сервис, 1998.
14.    Мировая экономика / Под ред. В. К. Ломакина. — М.: АНКИЛ, 1998.
15.    Мировая экономика: Учебник / Под ред. А. С. Булатова. — М., 1999.
16.    Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. для студ. вузів / В. В. Козик та ін.— Львів: Львівська політехніка, 1999.