Зміст:

Вступ................................................................................................3
Розділ І. Від танго до зустрічі із Армією порятунку...................5
Розділ ІІ. Техніка для блискучих пер?..........................................8
Розділ ІІІ. Особисте враження......................................................11
Розділ IV. Творчий метод.............................................................13
Розділ V. “Don’t tell it - show it!”..................................................16
Розділ VI. Репортаж, написаний методом «feature»..................17
Висновок........................................................................................19
Список використаної літератури.................................................21


Вступ.

Репортаж (від французького reportage, що в свою чергу походить від лат. reportо — повідомляю) — інформаційний жанр журналістики, предметом якого є цікаві події. Автор повинен бути очевидцем, а ще краще — учасником події, що може являти собою яскравий епізод чи факт дійсності (мітинг чи демонстрацію, військовий парад, спортивні змагання, сесію Верховної Ради чи органу місцевого самоврядування, ліквідацію аварії чи наслідків стихійного лиха тощо).
З’явившись в надрах друкованих органів масової інформації, особливого розвитку репортаж набув на радіомовленні та телебаченні, де його часто транслюють в прямий ефір. У такому випадку репортаж — завжди імпровізація, потребує від журналіста глибоких знань, фахових навичок, винахідливості й дотепності. Але імпровізаційний характер не виключає, а навіть передбачає попередню підготовку до репортажу.
Репортаж може включати в себе діалоги (монологи) з учасниками події, авторські відступи і коментарі, мальовничі описи окремих елементів події, характеристики її героїв, пейзажні картини тощо.
Репортер в репортажі виступає головною фігурою, він зображує подію крізь призму власного розуміння. Як правило, репортаж має інформаційно-аналітичне забарвлення.
Режисурою репортажу зазвичай опікується автор сюжету — журналіст, репортер. І принцип цієї режисури можна зосередити у таких моментах процесу написання репортажу:
—    пошук суті події, тобто кульмінації;
—    показ людей, які беруть участь в події;
—    показ людей чи предметів, які створюють атмосферу (вони   другорядні учасники);
—    відображення „розвитку” події („Що відбувається? Як відбувається?)
Бурхливий розвиток засобів масової комунікації, зумовлений демократичними змінами в нашій країні, лібералізацією суспільних процесів, відсутністю політичної цензури, висуває нагальну потребу більш глибокого теоретичного осмислення місця, ролі, фахового рівня, тематичної спрямованості та багатьох інших чинників як газетної, так і журнальної періодики. І якщо діяльність першої все ж таки перебуває в полі зору науковців, то журналам у цьому відношенні поталанило значно менше. У бібліотечних каталогах, по суті, відсутні теоретичні, чи, бодай аналітичні розвідки в царині журнальної періодики.
Журналістика — це система, що динамічно розвивається, маючи своєю кінцевою метою максимальне задоволення інформаційних по¬треб суспільства і наповнення інформаційного простору якісними, об'єктивними повідомленнями. За чотириста років існування про¬фесійної журналістики в ній відбулося багато змін. Особливої інтенсив¬ності вони набули в ХІХ-ХХ століттях. Спочатку журналістика призве¬ла до виникнення усередині кожної країни національних інформаційних просторів, які мало співвідносилися між собою.
Але от уже майже два століття тому почав складатися світовий інформаційний простір, а масово-інформаційна діяльність пережила перший розподіл праці: між джерелами інформації та її розповсюджува-чами з'явилися посередники — ними стали інформаційні агентства.
Кожній газеті було невигідно тримати власного кореспондента в за-рубіжних країнах, дешевше було купити інформацію в спеціалізовано¬му на її постачанні агентстві. Вони тоді називалися агентствами преси і, на відміну від тодішніх газет і журналів, що мали лише національне по-ширення, здобули статус світових центрів по збиранню інформації, по-стачаючи нею передплатників (газети, журнали, а в XX столітті й радіо та телебачення) у різних державах світу.


Розділ І. Від танго до зустрічі із Армією порятунку

У цьому розділі Бех-Карлсен говорить про метод журналістської роботи, який на заході називають «feature». Про його суттєві риси дещо згодом.
«Танго задурманило його одного осіннього вечора 1963 року. За допомогою радіо підкрадалося до його помешкання трьома довгим плавними кроками і кількома швидкими синкопами. Мелодія була мелан-холійна і агресивна,.. а малювала щось у глибині «душі. Було це аргентинське танго тридцятих років, дике і більш зворушливе, ніж те пригладжене, снобістське, яке танцював Рудольф   Валентино».
Так починається розповідь про одного шведського музичного критика. Він був настільки одержимий, що написав наукову роботу   про танго.
Так ось, Бех-Карлсен вважав, що наукова робота над такою пластичною і живою темою; розповідь про любителя танго від плоті і крові в хорошою базою для «feature».
Не в назві («Танго – це смуток, який можна танцювати») .Бех-Карлсен бачить зразок мислення, характерний для «feature».
У «feature» не визнається поверхова приблизна оповідь. Потрібно проникнути до ядра феномену, поняття, поставити їх з ніг на голову, бачити їх по-новому, дати їм нове життя. Трафаретні, заштамповані фрази можна вживати, але не як трафаретні, заштамповані фрази!
Власне, що зацитований уривок, як і весь репортаж, вважає Бех-Карлсен, написано у манері «feature» чи методом «feature» за його визначенням. Він(репортаж) ґрунтується на тій згаданій науковій роботі про танго і на інтерв’ю із любителем танго. Якщо журналіст не має якогось особливого потягу до танго з минулого, це вже наперед зумовлює, що розповідь буде написано ніби з певної дистанції. Це може бути захоплюючий, матеріал написаний методом «feature», але без глибоких, значних переживань. У "репортажі - «feature» треба працювати ґрунтовно, солідно: мало письмових і усних джерел інформації. Журналіст мусить переживати, спостерігати, і використовувати свої враження. Мабуть, Бех-Карлсен не випадково як приклад взяв розповідь про танго - для репортажу типу «feature».
Те саме, холи журналіст пише про політ. Треба зрозуміти як фізику польоту (ну, скажімо, принципи роботи літального пристрою), так і проникнути у суть того, що людина летить. "Репортаж мусить мати крила, - пише Бех-Карлсен. - Мусите знайти суть поняття «політ» - людську і технічну. Хочете дати репортажеві крила, мусите у першу чергу зрозуміти і що то в літати: інакше можете помилитися.
Бех-Карлсен цитує й інші репортажі. Деякі згадаємо. Але основну увагу ми звернемо лише на характеристики, які він висловлює  з приводу «репортажу-feature» Так ось, писати методом «feature»:  означав - опрацювати матеріал таким чином, щоб читач спочатку і не догадувався, про що ж йдеться; тоді ми його заінтригуємо, захопимо.
«Reature» - це, насамперед, вибір перспективи, місця спостереження, позиції. Насамперед можна спокійно писати репортаж типу «feature» - про драматичні події однієї ночі. Ф.Вандруп пише, як під ногами де-монстрантів сичали гранатами  із газом... Він вдихав разом з іншими цей газ і тікав з іншими від поліцейських собак. Ось чому йому вдалося написати «репортаж-feature». Бо, власне, не стислий опис атмосфери в тим, що робить репортаж типу «feature» Бех-Карлсен пише, що ідея «feature» лежить головно в альтернативній перспективі: (Дійсність, ви бачите і переживаєте зсередини, по-іншому, ніж здалеку. Подія дана, вона є, але ви можете вибрати, як  до неї наблизитися, а це можна зробити двома способами: триматися на дистанції, як у звичайному, інформаційному репортажі або пережити все особисто, як у репортажі типу «feature»; в інформаційному репортажі журналіст охоплює деякі важливі миттєві образи. У репортажі типу «feature» він йде за  тим, що є характерне для ситуації, йде за переживаннями її учасників. Разом із тим у репортажі типу «feature» журналіст ніколи не погодиться із безпристрасною роллю спостерігача. Це не суперечить об’єктивності, але я не означав об’єктивності «інформуючої журналістики».

Розділ ІІ. Техніка для блискучих пер?

Поняття «feature» відоме із кіно, радіо і преси. Воно має багато спільного у всіх засобах масової інформації. Його суттю   є мислення і аналіз, який віддзеркалюється у підходах і намірах.   Це особливий тип мислення, що й характеризує журналістику, написану методом «feature», незалежно від стилю, жанру і засобу масової інформації. «Feature» у першу чергу є методом, а потім технікою.
На радіо «feature» має довгорічну традицію. «Є вид радіопрограми «feature». Ось можна прочитати у Бех-Карлсена, коли він пише про «feature» на радіо: «Feature» є видом (чи формою. - С.К)  програми, який найбільшою мірою використовує переваги радіо: він створює образи у окремих слухачів. Це можна прирівняти до читання книги: бачимо перед собою учасників; бачимо обставини, переживаємо настрій і асоціації, а думки отримують волю... Писати методом «feature» означає також творчість і фантазію. Контрасти і використання музики створюють ритм на радіо чи у написаному матеріалі і не є випадковим. «Feature» є суб’єктивним і розважальним, є як ігровий фільм.
У такому разі, вважає Бех-Карлсен, «feature» перебуває близько від драми і репортажу. В обох цих жанрах теж йдеться про методи і техніку «оживлення». «Feature» можна також прирівняти до роману і до ігрового фільму. Можна знайти, чому «feature» є суб’єктивним і розважливим. «Feature» створює ритм – музикою і звуковим ефектом на   радіо, зоровим рядом і рухом камери у фільмі. У написаному репортажі можете використати засоби і думки як з фільму (наприклад, ракурс і перспективи), так і з драми (контраст і драматургія), з новели і роману (техніка оповіді і стиль). Прийоми відображення змінюються, і вже є настільки індивідуальними, специфічними для кожного окремого засобу масової інформації. У «feature» йдеться про «охоплення», зрозуміння характерного (мається на увазі аналіз і стиль). Можете використовувати методи і техніку не із журналістики до того часу, поки основна праця із джерелами інформації по-журналістському «безпечна». Цим «Feature» відрізняється від решти журналістських форм.
Бех-Карлсен пише про журналістку Анне Торсвік, яка так говорить про центральний принцип методу «feature»: стежте за великим у малому, відображайте значні теми через долю людини, ситуації, деталі, які мають символічне значення і спроможні повідомити те, що з чимось більшим, ніж вони самі. Це стосується суті «feature» як методу - пошук неподібного, іншого, дійного, суттєвого і не має значення, чи воно виступає .в конкретній, чи в символічній формі. Шукайте характерні риси, а це потребує особливого типу мислення та ідейного розвитку. Це опорна ідея, що  є основою методу «feature».
Бех-Карлсен пише, що А. Торсвік у дечому мав рацію, коли твердить, що «feature»  може точніше відобразити дійсність, ніж репортаж із знімками. Сила і переконливість «feature» полягає в аналізі, тим часом як репортаж із знімкам може бути поверховим   продуктом випадкової гри. Ось чому репортаж має що почерпнути із «feature».
Рідко коди можна знайти докладний, опис методу «feature».
Журналісти гадають, ніби «feature» - це   у першу чергу питання форми і стилю.   
Виявляється, що в одному із норвезьких інститутів журналістики читається навіть відповідний курс для тих, хто цікавиться методом «feature». У програмі курсу зафіксовано таку вимогу: «щоб випа¬док (очевидно, описуваний випадок. - С.К.) набув індивідуальної спрямованості та індивідуального стило і форм»
То хоча й правильно, але не говорить нічого ґрунтовного про «feature». Індивідуальні звучання, сталь і форма можуть бути ха-рактерними рисами будь-якого репортажу.
«Репортаж типу «feature» керується нормальними правилами підготовки журналістських матеріалів. «Feature» є ціле, з добрим вступом і підсумком. Не може відкинути останню половику сторінки, не зашкодивши цілому". Але це досить нормальна вимога до композиції, на яку треба зважати в кожному іншому репортажі чи творчому журналістському матеріалі.
Професор Тор-Роксфолд називає журналістику написану методом «feature» «журналістикою характеристики», оскільки «feature» означає знак, характер, особливість. Він вбачає у «feature»спрощену категорію жанру, основний журналістський тип, який описує таким чином: "У журналістиці характеристики знаходимо блискучі пера: журналіст позначає свій продукт за допомогою вміння писати - а саме технікою зображення, яка традиційно побутує у художній літературі. Журналістика характеристики є емоційніша, ніж інші типи журналістики».
Перше:
Односторонній акцент на тому, що журналіст «позначає» і характеризує свій продукт, затушковує те важливе подвійне значення, яке міститься у норвезькому перекладі «feature» Роксфолда: характеристика означає у цьому зв’язку у першу чергу не те, що журналіст характеризує, а те, що шукає особливості речей і ситуацій. Щоб це знайти, журналіст повинен мати певний погляд на те, що вія харак¬теризує.
Його друге заперечення стосується бажання зробити «feature» чимось винятковим, ареною для «блискучих пер», яким довіряється «вміння писати». Це означало б зробити журналістиці, написаній методом «feature», погану послугу. Всі журналісти можуть навчити¬ся методу аналізу у стилі «feature». У цьому   і полягає фундамент роботи, яку треба для цього здійснити. Але потім окремі публікації можуть завдяки «feature» наблизитися від простого щоденного «feature» до справді великого вміння писати.
Нарешті про те, в чому Роксфолд наблизився до суттєвої особливості, «feature», - що цей вид журналістики є емоційнішим, ніж цей інформуюча і досліджувальна журналістика. Бех-Карлсен як позитивну рису, відзначав, що вія шукав це «людське» у подіях і ситуаціях.

Розділ ІІІ. Особисте враження

«Feature» часто трактують як особисте, індивідуальне вміння розповідати, Це вмінні розповідати повинно бути більш змістовним, мальовничим і глибоким в орієнтації думок і почуттів читачів, ніж це можна зробити за допомогою іншої техніки, манери журналістської розповіді.
За такого тлумачення головною проблемою стає вміння писати. А тому «feature» зводиться до довільної, досить поверхової форми. Зрозуміло, що «feature» є формою, але журналіст мусить іти в своїй праці далі, глибше, щоб знайти характерні риси та ідеї «feature».
Можна  почати із дефініції у словнику: «feature» походить від латинського олова feсare» , що означав "робити", "моделювати". Якщо, наприклад, якийсь митець повинен змоделювати, передати вираз обличчя людини, він повинен опанувати, вхопити виразне, су ттєве, характерне.
Уже в цьому можна знайти основні риси «feature» нашого часу. Чиста (здається, що Бех-Карлсен вживав це слово у значенні «первісна», так можна зрозуміти із його подальших міркувань. - С.К.) форма «feature»- це портрет і інтерв’ю, де присутній намір змалювати портрет людини - і це легко робиться завдяки опису діяльності та середовища людини. А методом «feature» має бути, пошук характерних деталей, які можуть сказати щось про ціле. Оця здатність шукати особливе, характерні деталі і вирішить, чи портрет буде вдалий. І жодне в світі вміння писати не зможе приховати недоліки в роботі журналіста.
Один сучасний англо-норвезький словник підтверджу в і поглиблює основне значення. Суттєві значення feature перекладається словами: риса, характеристика, а також привабливість. Ця привабливість може означати вершину, апогеї, і показує нам інший аспект мислення у стилі «feature». Саме пошуком вершини, апогею у події, у відношеннях і зв’язках можна знайти квінтесенцію, дійти до суті ситуації чи життя. А заглиблюватися в аналіз типу: «feature» треба якщо журналіст хоче зробити незрозуміле зрозумілим, а непотрібне потрібним. І саме тут, де «feature»  має свої сильні сторони, цей метод може додати «свіжості»,.мобільності навіть чомусь пасивному.
Згаданий переклад слова feature підтверджується і поглиблюється такими суттєвими рисами: демонструвати, експонувати, зобразити, портретувати, окреслити, пізнати, бути подібним. Але   це feature також означає уявляти собі, зрозуміти, але вже суть, якість того, хто буде зображувати, портретувати, окреслювати (йдеться, очевидно, про особу журналіста?.- С.К.).. Не feature   дає змогу фантазії уявити те, що знаходиться на другому плані, що, приховане і зрозуміти значення знаків, сигналів і символів. Знову ж таки, це не ті завдння., які можна вирішити вмінням писати. Для цього потрібні аналіз, спостереження, знання людей і життя.
Бех-Карлсен пропонує цю проблему поставити на голову: що означає featureless? Безхарактерний, нецікавий.
То все дефініції із словника; які говорять дещо суттєве про feature навіть якщо вони і не орієнтовані на журналістику.
Тлумачення слова feature  в журналістських словниках так само малозмістовні: «Особлива стаття, програма промовою (виступом) музика, звукові ефекти», «ілюстрована стаття часто розважального характеру, що у більшості випадків підписана прізвищем письменника», "велика стаття особливого характеру» тощо.
На дефініції згідно з традицією вбачають у «feature» жанр і особливу форму писання. Вони формують поняття, замість того, щоб зробити цей жанр ужитковим для журналістики.
Ще треба доповнити журналістською допитливою, активною, ґрунтовною працею, яка передує техніці відповіді і вмінню писати. Потрібен журналістський аналіз випадку, події, якщо журналіст знайде якусь ідею чи думку для «feature».
Підсумкова думка Беха-Карлсена: у методі «feature» все можливе. Але журналіст мусить добре бачити і мислити.

Розділ IV. Творчий метод

Творчість - це вимогливий метод, те, що в найважливішім клю¬чем для розуміння «feature». В опануванні творчістю, як пише Бех-Карлсен, вам не допоможе жоден підручник із журналістики. Він цитує слова одного фізика: «Кожна творча діяльність випливає із бачення по-новому».
Є одне просте правило (одне із тих правил, яке можна постійно порушувати): ...шукай знайоме в незнайомому, незнайоме у знайомому. До правила в одне зауваження: спробуй побачити більше ніж ясно бачиш. Звичка робить людину байдужою, отже, спробуй подивитися на речі по-новому. Стосується це того, центрального, у творчій праці; Потрібно комбінувати і   бачити нові взаємозв’язки.
Легко бути неуважним до щоденного і добре знайомого. А йдеться про пошук нового шляху, несподіваного кута зору, можливості про яку ніхто не подумів, гумористичного повороту, що все поставить догори ногами. Незнайоме і екзотичне теж може зробити вас сліпим, таким, що не побачите знайомі деталі, головне, ядро, - все те, що допомагає з’ясувати непізнане. Ви творчі, поки намагаєтеся дивитися по-новому. Як бачимо, звертаючись до журналістів, Бех-Карлсен постійно наголошує на необхідності дивитися на світ і речі по-новому, не дивитися на життя в шорах.
Творча журналістська методика, творчий підхід означає спробу знайти нові взаємозв’язки, нові рішення.
Звернімо увагу, пише Бех-Карлсен, на творче мислення великих математиків, фізиків і хіміків.
Архімед був творчою людиною, бо відкрив новій зв’язок і закричав у ванні: «Еврика!».
Дослідження свідчать, що математики мислять візуальними образами. Хіміки говорять, що вони підсвідомо використовують інтуїцію. Фізики говорять про інстинктивну фантазію. Макс Планк твердив, що нові і несподівані ідеї і думки походять із «творчої художньої фантазії».
Мова йде про два головні зв’язки - творчість пов’язана із баченим, із візуальним рядом, так би мовити, і керується скоріше інтуїцією, ніж логікою.
Артур Кестлер описав метод, який міг би мати прикладне значення і для журналіста. Треба знайти приховані зв’язки між окремими фактами, які ймовірно не пов’язані, звести їх до понять, предметів, осіб чи середовища. За допомогою протиставлень і паралелей усе поєднати так, щоб виникла нова дійсність, нові зв’язки. Це і є творчий метод - завдяки таким, комбінаціям і грі асоціацій можна відкрити продуктивні думки, потрібні для «feature».
Але як відбувається цей ментальний процес? Безперечно, що лише логіки не вистачить. Кестлер наголошує на інтуїції і аналогії як на творчих прийомах. Інтуїцією керують підсвідомі ментальні процеси, в той час як у сні можуть з’явитися незвичайні і незнайомі аналогії типу «це мені щось нагадує, але не можу пояснити чому»
Сучасна наука нам пояснює, яке значення має двочастинний мозок для нашого мислення. Ліва півкуля орієнтується на мову, тим часом, як права - на зорове сприймання. Звукове сприймання теж знаходиться у правій півкулі; іншими словами і простіше кажучи, ліва півкуля працює логічно, а права – емоційно. І ще одне, знову схематично: творчий процес вимагає співпраці, взаємодії між інтуїцією та логікою, між правою і лівою півкулями мозку.
Що це означає для журналістської роботи? Не завжди можні раціонально пояснити хорошу думку, матеріал часто опрацьовується протягом певного, часу підсвідомо, Віддамося грі асоціацій - і нам може пощастити, наткнемося на суть явища, події. Але поки цього не сталося, нема потреби себе змушувати. Тоді настає черга логічних аргументів, але ви вже втратили, творчий імпульс... Досвід підказує почати процес, а потім лише знову повернутися до нього. Підсвідомість між тим може виконати роботу за вас.
Раніше творчий процес поділяли на стадії, фази. На стадії підготовки людина ставить і визначає проблему протягом «інкубаційної» фази відбувається підсвідоме опрацювання її, а це означає, що проблема не вирішується насильно і примусово. Потім настає стадія осяяння, відкриття - спонтанного чи як наслідку свідомих зусиль. Стадія верифікації є останньою, де емоційні рішення тестуються логікою. Таке схематичне зображення проблеми вказує на центральний пункт, а саме, що хороші думки не приходять самі по собі.
«Що є «feature» як метод? «Feature» означає знайти характерне, хоча б і за допомогою нових чи незвичних зв’язків. «Feature» - це пошук особливих, характерних деталей які покажуть ціле.


Розділ V. “Don’t tell it - show it!”

Засадою репортажу є пояснення. “Don’t tell it – show it” - говорять американці. «Не розповідай про це, а покажи його". Загалом, підхід, що властивий і нашим репортерам. Бех-Карлсен розмежовує репортаж та інші журналістські матеріали, наголошує на тому, що репортаж показує події, ситуації, середовище.
Важливою і першою вимогою, на його думку, є те, щоб репортаж «шукав». Писати репортаж - це не кабінетна робота. Журналіст повинен активно шукати те, що хотів би написати і використовує весь свій досвід, здібності. І такий репортаж буде індивідуальним – і за методом і за формою.
Суттю репортажу є зрозуміння суті дійсності. Як правило, ре-портаж орієнтується на подію, але можна описати ситуацію і без події.
Класичний репортаж "входить" у драматичну подію і відображає її розвиток аж до завершення. Скажімо, демонстрація, футбольна зустріч тощо.
Увагу привертають і міркування Бех-Карлсена про тему в репор-тажі. Він вважає, що репортаж, якщо оцінити згрубша, складається з теми і випадку. Тема може бути в центрі уваги журналіста або підпорядкованою – там, де головним є розповісти про випадок. І ще одне. Тему, треба розвивати разом із розповіддю про випадок, тоді вони утворять гармонійну цілісність..
Це проблема композиції, але й шукання міри теж. Тема не повин¬на горувати. Вона повинна узгоджуватися з подією (тобто з розповід¬дю про неї. - С.К.), якою журналіст ілюструє тему. І, зрозуміло, навпаки: потрібно знайти випадки, події, які годяться для пояснен¬ня теми так, щоб тема не була обмежена випадковим вибором події. Поєднання теми і події – вирішальне для того, щоб репортаж був хорошим.


Розділ VI. Репортаж, написаний методом «feature»

Роботу над репортажем можна поділити на такі головні стадії: журналістська ідея (задум), журналістська методика опрацювання матеріалу і журналістський виклад.
Журналістський виклад охоплює і читабельність – а це вже питання стилю, композиції і техніки викладу (оповіді). Традиційно – це остання стадія, пов’язана з творчістю і мисленням, характерними для «feature». Це стадія для тих, хто талановито викладає свій матеріал.
Основна творча праця відбувається на першій стадії – мова йде
про розвиток журналістської ідеї. Тут журналіст буде шукати і поєднувати нові зв’язки, факти, так, щоб можна було усвідомити собі тему і саму подію.
Творча праця продовжується і на наступній, стадії, де журналіст
опрацьовує джерела інформації і проводить власне спостереження. Тепер треба перевірити свою концепцію на практиці – через аналіз
події, середовища, спілкування з людьми.
Протягом перших двох стадій журналіст здобуває основу для творчого осмислення, для опрацювання матеріалу. На останній стадії журналіст зосереджується на тому, щоб надати темі і розповіді остаточної форми
Не можна написати про щось переконливо, якщо ви самі не все
зрозуміли, застерігає Бех-Карлсен журналістів. Ви не зможете описати середовище, якщо ви зосереджувалися лише на тому, що говорили люди. Ви не зможете побачити зв’язок між очевидними і незначними деталями, якщо ви самі не були обережними і уважними до цих зв’язків.
Приклади із нашої журналістики, які б ілюстрували розмірковування Бех-Карлсена, знайти можна.
Як про репортаж типу «feature» він пише про репортаж Інгеборг Візе «Як ся маєте, мадам?» (Ca va, madam?).
У цьому репортажі йдеться про допомогу голодуючим у Малі. Це показано поверхово, правда, але зате глибше показано спілкування людей. Журналістка хоче розповісти про свою зустріч із сільською жінкою, а відтак про зустріч із африканським селом і його культурою. Незрозумілого для журналісткі звичайно, багато, а тому вона шукає якусь ідею, якийсь, характерний символ, що допоміг   би показати відношення, зв’язок між африканською жінкою і самою журналісткою. Цю ідею журналістка знайшла у привітанні «Ca va, madam?»
У цьому привітанні зосереджується вся подія, її суть. Спочатку африканка з жахом реагує на це привітання. Взаємини змінилися, коли вона вже без подиву підводила обличчя. Подія досягла епогею. Розвиваючи цю ідею, закладену у привітанні, журналістка і вибудовує напружену подію. А потім ще треба було шукати матеріал на другому плані, який теж допоміг поставити описуваний випадок у певну систему взаємозв’язків.
Репортаж типу «feature» вимагає пояснення чи розповіді за допомогою характерного. Якщо  пригадати все, що говорилося вже раніше про ознаки і типи «репортажу-feature», то уявлення про нього скласти вже не важко.


Висновок.

Будь-який журналістський задум здобуває втілення у формі пев¬ного жанру. Щодня розкриваючи газету, читач зустрічається в ній не просто з текстами, а замітками, статтями, нарисами, інтерв'ю, есе та іншими жанрами журналістики. Жанри — це комунікативні канапи для певного роду інформації. Неправильно пов'язувати жанр лише з фор¬мою журналістського твору, хоча б і такою, що склалася в глибинах історії і стабілізувалася в своїх структурних ознаках. Жанр — це певним чином окреслений зміст, що "відшукав" найбільш зручну форму для свого втілення. Жанр — це змістовно-формальна єдність.
А відтак, журналіст мусить навчитися бачити дійсність очима жа-нру, оскільки зрозуміти цю саму дійсність можна лише у зв'язку з пев¬ними способами її вираження. Адже журналіст не втискує матеріал у го¬тову площину твору, а жанровий погляд служить йому для відкриття, бачення, розуміння й відбору життєвого матеріалу.
Для журналіста є важливим як оволодіння конкретними інфор-маційними, аналітичними та художньо-публіцистичними жанрами, висвітлення структури й особливостей яких передбачене в спеціальних курсах, так і розуміння загальних жанрологічних питань, яким і присвя-чений цей виклад. Незважаючи на теоретичну загальність даного ма-теріалу, він має важливе значення для розв'язання суто творчих кон-кретних завдань, що рано чи пізно виникають перед кожним автором, надто тоді, коли він залишає, позаду період учнівства й виходить на шлях власної, самостійної творчості.
Під жанрологією розуміємо ту частину теорії журналістики (й літератури), що вивчає поділ текстів на роди і жанри. Слово "жанр" за-позичене в українську мову з французької, де вживається в двох значен-нях: "рід" і "вид". Це створило певну плутанину в жанрологічній термінологічній системі, де утворилося відразу кілька понятійних рядів для позначення одних і тих самих явищ.
У відповідності із загально філософським законом зміст і форма перебувають у діалектичній єдності, у якій пріоритет належить змістові. Це породжує іноді деяке скептичне ставлення до форми як до чогось другорядного, неістотного. "Дайте мені сенсаційний зміст, — говорить молодий журналіст, — а вже оформити його я як-небудь зумію". На-справді ж, форма не є другорядним чинником у журналістській праці, а досконале оволодіння нею є законом творчості. Зрештою, у творчому змаганні журналістів перемагає той, хто пише яскравіше, вміє знайти нестандартні підходи до матеріалу, глибоко оволодів жанровими типа¬ми мислення.
Отже, метод журналістики мусить визначати¬ся її предметом. А предмет журналістики, як відомо, — це саме соціаль¬не життя без будь-яких винятків чи обмежень, узяте в усій своїй неви¬черпності й розмаїтті. Цей максимально широкий предмет визначає в кінцевому підсумку й особливості методу журналістики.
Очевидно, важливо підкреслити, що ми ведемо мову саме про ме-тод, а не методику, під якою розуміють узагальнення досвіду, способів і прийомів доцільного здійснення будь-якого завдання. Питання мето¬дики журналістської праці розглядаються спеціально в окремому курсі, що називається "Першооснови журналістської творчості". Тут же в нас ідеться про найзагальніше теоретичне поняття методу журналістики.
Як пізнавальна діяльність журналістика спирається на загально філософські методологічні засади, серед яких найважливішими є за¬сади об'єктивності та інтелектуальної чесності. Найвищим загально¬людським обов'язком журналіста є пошук істини і приведення до неї своїх читачів. При цьому слід розуміти, що істина — це процес все більш глибокого осягнення світу, рух від незнання до знання, від непо¬вного знання до більш повного, рух, який не може припинитися, бо світ невичерпний.


Список використаної літератури:

1.    Солганик Г.Я. Стиль репортажа. М., 1970 с.36
2.    Мисонжиков Б.Я. Современный репортаж // Жанры в журналистском творчестве: Материалы науч.-практ. Семинара «Современная периодическая печать в контексте коммуникативных процессов» (19 марта 2003 г., С-Петербург) / Отв. ред. Б.Я. Мисонжиков. СПб., 2004. с.116.
3.    Владимиров В. М. Основы журналистики в понятиях и комментариях. - Луганск: Изд-во Восточноукраинского гос. ун-та, 1998. - 134 с.
4.    Масова комунікація: Підручник / А. З. Москаленко, Л. В. Губерський, В. Ф. Іванов. - К.: Вид-во КНУ імені Т. Шевченка, 1999. - 634 с.
5.    Почепцов Г. Г. Теорія комунікації. - К.: Видавничий центр "Київський університет", 1999. - 308 с.
6.    Різун В. В. Природа й структура комунікативного процесу. Лекційний фонд Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка (лекція друга). - К., 2000. - 28 с.
7.    Богомолова Н. Н. Социальная психология печати, радио и телевиде-ния. — М.: Изд-во МГУ, 1991. — 125 с.
8.    Аналитические жанры газеты: Хрестоматия. — М.: Изд-во МГУ, 1989. — 236 с.
9.    Бочковський О.І., Сірополко С. Українська журналістика на тлі доби (історія, демократичний досвід, нові завдання) / За ред. К. Костева й Г. Кошаринського. — Мюнхен: Український техніко-господарський інститут, 1993. — 204 с.