Зміст:

Вступ....................................................................................................3
І. Поняття «підозрюваний» у кримінальному процесі..............8
ІІ. Підстави і порядок затримання особи, що підозрюється
у вчиненні злочину. Застосування запобіжного заходу........9
ІІІ. Права підозрюваного та гарантії їх реалізації у кримінальному процесі............................................................18
Висновок...........................................................................................23


Вступ.

Історія будь-якої науки в тому числі і криміналістики  - окрема галузь знань. Слід відмітити, що історія криміналістики розглядається  як історія специфічного роду діяльності. В наш час криміналістика являється досить популярною наукою. Уявлення про неї з більшою чи меншою долею повноти і правильності  мають навіть школярі. Це пов’язано з високим ступенем інформатизації, що характеризує наше суспільство. Крім того, криміналістика по своїй суті, є прикладною юридичною наукою, яка більш ніж всі інші науки асоціюються в уяві  пересічного   громадянина з так званим "криміналом", який завжди цікавив, цікавить і мені здається буде цікавити людей. Необхідно також зазначити, що історія криміналістики, як наука виділилась з загального вчення про криміналістику порівняно недавно. Історія криміналістики дозволяє глибше зрозуміти її витоки, соціальну функцію і тенденції її розвитку. Криміналістика  являлась специфічною формою діяльності з часів зародження людського суспільства, виникнення якої пояснювалось необхідністю вирішення тих конфліктних ситуацій ( кримінально-релевантних подій, які час від часу виникали і виникають в суспільстві ). Потрібно сказати, що зародження прийомів і засобів розслідування злочинів, які отримали пізніше назву криміналістичних, безумовно пов’язано з потребами кримінального судочинства, карного розшуку, і судової експертизи. (проблеми, потреби - породжують певні дії способи вирішення.)

Виникнення і розвиток криміналістики в світі і в Україні.
Пізнання події злочину це складна багатопрофільна діяльність, яка потребує як емпіричних ( досвід ) так і наукових знань із різних галузей науки, техніки, мистецтва. Тому ще в давні часи для розслідування злочинів, запрошувались особи, що розумілись на цій справі, які допомагали розв’язувати задачі, що поставали в процесі розслідування.
Необхідно сказати, що окремі способи розслідування  злочинів, експертизи і відкриття датуються ще  XVII століттям, але народження криміналістики як самостійної науки відбулось в кінці XIX століття. Узагальнюючи джерела виникнення криміналістики можна виділити чотири напрямки :

1. Криміналістика - як наука виникла в межах формального кримінального права і процесу.

2. Криміналістика - виникла, як наука в рамках не правового  розшуку злочинних елементів.

3. Криміналістика - виникла як продовження судової медицини.

4. Криміналістика - виникла сама по собі, в силу необхідності  для вирішення проблем ефективної боротьби з злочинністю.  
Отже одним з головних напрямків на мій погляд, був розвиток спеціальних знань, стосовно криміналістики на базі медицини. Ще Папа Інокентій ІІІ (1200 р.) наказував при з’ясуванні причин смерті звертатись до лікарів, а відомий Кодекс "Кароліна" (1532 р.) закріпив обов’язкову участь лікарів при розслідуванні злочинів проти життя і здоров’я. Слід зазначити, що перші спеціальні знання мали більше емпіричний характер ніж теоретичний.
Також необхідно відзначити про широке використання слідчих дій при розслідуванні злочину у ХV ст. за часів Литовсько - Руської держави. Одним із елементів організації внутрішнього життя були - копні округи (своєрідні адміністративні одиниці). Копною округою вважався союз населення певної території який крім керівництва життям в окрузі, виконував функцію охорони від вчинення правопорушень, розслідування злочинів, та їх покарання. Основою для обвинувачення у вчиненні злочину служили сліди злочинця, який пробіг через дворище, що накладало підозру, що член даного дворища може бути злочинцем. Якщо член даного дворища не міг відвести від себе підозру йому доводилось відповідати за вчинений злочин. Крім того згадується також про метод розслідування злочинів по "гарячому сліду" - "гаряча копа".
З часів царювання Олексія Михайловича почали зустрічатись хімічні експертизи (в сучасному розумінні ). Особливо вони проводились для дослідження властивостей різного роду трав і рослин, які розповсюджувались знахарями та чаклунами. Також є згадка датована 26 квітня 1686, про проведення на основі челобітної від Івана Пермякова до Верхохуторського воєводи Григорія Наришкіна почеркознавчої експертизи. До цього часу належать свідчення про виникнення психіатричної експертизи, першими "експертами" були монахи. В зв’язку з розвитком цих напрямків знань в державі виникають спеціалізовані установи. Першими експертними установами були Аптекарський приказ та Іванівська площа в Москві (з другої половини ХVІІ ст. - дослідження підроблених документів та надання "юридичних" послуг). Виникнення першої експертної установи датується 1811 р. Міністерство поліції заснувало Медичну раду, що виконувала судово-медичну експертизу. Експертна діяльність на місцях здійснювалась Лікарськими Управами при губернських управліннях поліції в штаті яких був судовий медик.
Експертизу документів здійснювала Експедиція заготівлі державних паперів. Якщо в документі знаходили ознаки підробки, то документ підлягав фотографічному і хімічному дослідженню для визначення способу підробки. За результатами дослідження складався акт про проведення експертизи.
Криміналістика, як самостійна наука, зародилась в кінці ХІХ ст. її засновниками прибічники тої чи іншої теорії  вважають австрійського професора Ганса Гроса (1847-1915 рр.) та французького вченого Альфонса Бертільона (1853 -1914 рр.)
3 квітня 1920 р. РНК УСРР прийняла "Положення про організацію відділів карного розшуку", яке закріпило в Україні організаційно-правову форму побудови апарату карного розшуку. Тепер він був складовою частиною міліції і переходив у підпорядкування НКВС. Розшук злочинців в основному здійснювався за ознаками словесного портрета, для чого була прийнята «Інструкція по складанню словесного портрета», рекомендовані правила фотографування злочинців і трупів сигналітичним методом. У 1922 р. губернські відділи розшуку були обладнанні засобами дактилоскопіювання і фотографування. В Україні формувалась єдина дактилоскопічна десятипальцева картотека, в якій карти класифікувались за основною і додатковою формулою Гальтона-Генрі. Незважаючи на важкі умови Укрцентррозшук та місцева влада приймали міри по підготовці кадрів, проводили спеціальні курси для підвищення майстерності співробітників карного розшуку з окремих напрямків практичної діяльності, швидкими темпами формувалась професійна бібліотека.
Постановою РНК УСРР від 10 червня 1923 р. у містах Києві, Харкові, Одесі були створені кабінети науково-судової експертизи, які відновили свою роботу на базі раніше діючих кабінетів. Крім виконання експертиз при розслідуванні конкретних злочинів вони були зобов’язані вести науково-дослідну роботу. В 1925 р. ці кабінети були перетворені на інститути науково-судової експертизи.
Можна з впевненістю сказати, що характеризуючи розвиток криміналістики не можна згадати всі віхи історії.
Необхідно, ще в декількох словах дати оцінку сучасному стану криміналістики.
На сьогоднішній день розвиток та впровадження криміналістичних знань пов’язаний з діяльністю науково-дослідних інститутів Міністерства юстиції України, кафедрами окремих університетів, діяльністю експертно-криміналістичних підрозділів Міністерства внутрішніх справ.
Зараз, в системі Міністерства юстиції України функціонує три інститути судових експертиз, одна криміналістична лабораторія і біля десяти філій в яких виконуються різноманітні експертизи. Міністерство внутрішніх справ України має мережу експертних криміналістичних підрозділів. У кожному обласному і міському УВС функціонує експертно-криміналістичний підрозділ (відділ, відділення, група), а в Міністерстві внутрішніх справ України - Експертно-криміналістичне управління і Криміналістичний центр. Співробітники криміналістичних підрозділів Міністерства внутрішніх справ  виступають як експерти в суді або фахівці при виконанні слідчих дій.
Експертні криміналістичні підрозділи є у Служби Безпеки України і військових округах Міністерства оборони України. Ці лабораторії виконують в основному попередні  дослідження при виконанні дізнання і попереднього слідства, а також деякі види нескладних криміналістичних експертиз.

І. Поняття «підозрюваний» у кримінальному процесі.

Підозрюваний - особа, затримана  по  підозрі в  здійсненні злочину, а  також особа, до  якої застосований  запобіжний захід до  пред'явлення їй обвинувачення.
Для  визнання  особи підозрюваним  необхідна наявність: доказів, що дають підставу підозрювати особу в  здійсненні  злочину; основ  і  умов, передбачених  законом для  застосування затримки, або для застосування даного запобіжного заходу   до  пред'явлення  обвинувачення; протоколу затримки (або  постанови про затримку) або  постанови про застосування запобіжного заходу  .
У слідчій  практиці  нерідко  зіштовхуються із  ситуаціями, коли кримінальна  справа збуджується проти  конкретної  особи (при неможливості збудити  його  по факті  злочину). У цьому  випадку офіційно, постановою компетентного органа про порушення кримінальної  справи проти  громадянина висувається  підозра в здійсненні  їм  злочину.
По своєму процесуальному положенню підозрюваний (як і  обвинувачуваний) є: суб'єктом обов'язків; особою, положення  якого зв'язано з застосуванням примусових заходів; особою, показання  якого - вид джерел  доказів.


ІІ. Підстави і порядок затримання особи, що підозрюється у вчиненні злочину. Застосування запобіжного заходу.
Підозрюваний як учасник карно-процесуальної діяльності здобуває права і несе обов'язок, у силу визначеного процесуального акта: протоколу про затримку або постанови про обрання запобіжного заходу . Саме так вирішують це питання Основи карного судочинства й кримінально-процесуальний кодекс. Так, згідно ККУ визнана підозрюваною:
І) особа, затримана по підозрі в здійсненні злочину;
2) особа, до якого застосовано запобіжний захід  до пред'явлення обвинувачення.
Затримана по підозрі в здійсненні злочину особа може находитись в положенні підозрюваного не більш 72 годин. Після закінчення цього строку, якщо їй не обирається запобіжний захід, або не пред'являється обвинувачення, затриманий звільняється з-під СТРАЖИ. Особа, до якого застосована, міра припинення до пред'явлення обвинувачення, може знаходитися в положенні підозрюваного не більш десяти діб, після чого йому або пред'являється обвинувачення, або запобіжний захід  скасовується.
Про затримку, як і про застосування запобіжного заходу  у відношенні особи, підозрюваного в здійсненні злочину, слідчий (орган дізнання) виносить мотивована постанова, а суд - мотивоване визначення.
Як було сказано раніше, у положенні підозрюваного особа може находитись не більш десяти діб. Якщо зібрано досить доказів і особі пред'явлено обвинувачення, то вона стає обвинувачуваною.
Якщо ж буде, установлено, що підозрюваний зробив малозначне або злочин не представляє великої суспільної небезпеки, виноситься постанова про припинення кримінальної справи і застосуванні заходів суспільного впливу.
У випадках, коли підозра відпадає і встановлюється непричетність особи до розслідуваного злочину, виноситься постанова про скасування запобіжного заходу . Коли ж буде встановлено, що дії підозрюваного не містять складу злочину, і він підлягає залученню до адміністративної відповідальності, виноситься постанова, а особу при необхідності може бути допитано як  свідка.
Підозрюваний - активний учасник процесуальної діяльності. Зокрема, він користується правом на захист. Обов'язок забезпечити підозрюваному можливість захищатися закон поклав на слідчого (особа, яка проводить дізнання).
Надання підозрюваному право спрямована на охорону його законних інтересів і служить необхідною передумовою встановлення істини в справі.
У статті Основ карного судочинства дається вичерпний перелік основ, при наявності яких даний примусовий захід   може бути застосовано:
1) коли ця особа захоплена при здійсненні злочину або безпосередньо після його здійснення;
2) коли очевидці, у тому числі потерпілі, прямо вкажуть на дану особу як на  злочин, що зробив;
3) коли на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його житло будуть виявлені явні сліди злочину.
При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу в здійсненні злочинів, вона може бути затримано лише в тому випадку, якщо замірялося на втечу або не має постійного місця проживання або не встановлена особистість підозрюваного.
Розширювальному тлумаченню дана норма не підлягає, тому затримку, проведену по будь-яких інших підставах, є свідомо незаконним.
Але  на  практиці  не  рідкі  випадки  необґрунтованої  затримки нібито  підозрюваних у  зробленому злочині. Так, слідчий затримав гр. Л. н М. тільки тому, що вони при наближенні співробітників міліції намагалися сховатися, поводилася, на думку що доставили, підозріло. В іншому випадку оперативний уповноважений ОУР зробив затримку гр. С. і К. лише на тій підставі, що вони знаходилися в дружніх відносинах з П., затриманим раніше по підозрі в здійсненні крадіжки. 
Перш ніж вирішувати питання про затримку, необхідно переконатися в наявності декількох умов, обов'язкових для застосування затримки.
Як уже було відзначено, неприпустимо проводити затримку, не переконавши в тім, що в діях конкретної особи маються ознаки складу злочину. Недотримання цього правила приводить до помилок, що волочуть за собою факти необґрунтованих затримок.
Невміння правильно кваліфікувати зроблене діяння приводить не тільки до випадків затримок при відсутності в діях особи складу злочину, але і до фактів при здійсненні злочину, за яке законом не передбачене позбавлення волі.
Слідчим був затриманий гр. М., що разом з молодшим братом безперешкодно вивіз з території заводу трохи древесностружечних плит. Учинене слідчий кваліфікував по ч. 2 ст. 158 ККУ, не прийнявши міри до своєчасного установлення вартості викраденого, котра, як з'ясувалося в процесі подальшого розслідування, склала 370 карбованців. Дії М. випливало кваліфікувати по ч. 1 ст. 158 ККУ, санкція, якої не передбачає позбавлення волі.
Інша умова, підмет ретельному з'ясуванню при ухваленні рішення про затримку, вік підозрюваного. Недооцінка цієї обставини приводить до фактів грубого порушення законності. У кожнім випадку доставляння в міліцію неповнолітнього необхідно перевірити,  чи досяг він віку, з якого можливе настання кримінальної відповідальності. Варто також мати на увазі, що затримка і висновок під варту як  міру припинення можуть застосовуватися до неповнолітнього лише у виняткових випадках, коли це викликається, вагою зробленого злочину.
Однак слід пам'ятати, що поняття ваги стосовно до затримки і висновку під варту містить у собі сукупність обставин, що відносяться не тільки до ваги вчиненого, але і до особистості неповнолітнього. "Істотне значення мають, зокрема, такі обставини, як повторність злочину, спрямованість наміру, наслідку, зухвалість і агресивність злочинних дій, негативне поводження після здійснення злочину, тривала відсутність визначених занять, міцні зв'язки зі злочинними елементами і т.д. "
Під підставами затримки, за змістом закону, розуміється наявність фактичних даних, що дозволяють затримати особу, запідозрена в здійсненні злочину, за яке може бути призначене позбавлення волі. Досить наявності одного з основ, перерахованих у ст. 32 Основ карного судочинства. Необхідно тільки, щоб фактичні дані були ретельно вивчені і критично оцінені. Розглянемо більш докладно кожне з цих основ.
Особа захоплена при здійсненні злочину або безпосередньо після його здійснення. Дане поняття охоплює не тільки випадки, коли особа захоплена безпосередньо при здійсненні зазіхання, але і на будь-якій іншій стадії реалізації злочинного наміру в процесі готування злочину або замахи на його здійснення.
По цій підставі затримують іноді осіб, захоплених недалеко від місця злочину. Представляється, що затримка по даній підставі можливо, якщо запідозрена особа виявлена на місці злочину або при спробі залишити його. Підпадають сюди і випадки, коли воно намагалося бігти з місця злочину, але було схоплено в ході переслідування. Якщо ж запідозрена особа виявлена неподалік від місця злочину, то затримка можлива лише в тому випадку, якщо на його одязі або на ньому будуть виявлені явні сліди злочину.
У правовій літературі зустрічається судження, що затримка по розглянутій підставі можливо лише, якщо така особа захоплена представником органів внутрішніх справ або іншою особою, у функції якого входить боротьба зі злочинністю й охорона суспільного порядку.
Однак ніяких обмежень на цей рахунок у тексті закону не утримується.
Злочинець, може бути, застигнутий на місці і громадянами, що безпосередньо спостерігали факт здійснення злочину.
Очевидці, у тому числі і потерпілі, прямо вказують на дану особу як на  злочин, що зробив. Очевидці - це особи, що безпосередньо сприймали факт злочину. Мова йде не тільки про показання, оформлених у відповідних процесуальних документах. Під прямими вказівками очевидців варто розуміти їхнього повідомлення (показання) про те, що дана конкретна особа учинила визначений злочин. Якщо таке повідомлення очевидця одночасно є приводом до порушення кримінальної справи, то воно заноситься до протоколу усної заяви або оформляється письмовою заявою. Надалі  зведення, отримані від очевидця, фіксуються в протоколі затримки і докладно відбивають у протоколі допиту. У повідомленні очевидця повинне бути пряма вказівка на конкретну особу. Можливі показання в основу рішення про затримку особи покладені, бути не можуть.
Слідчим був затриманий гр. И. 14 років. Підставою для затримки послужили показання очевидців про те, що в бійці брала участь людина, схожа на затриманого. Сам підліток участь у побитті потерпілого категорично заперечував. Надалі  його причетність до злочину не підтвердилася, справа у відношенні його припинено за відсутністю складу злочину. Слідчий у цьому випадку неправильно оцінив показання тієї й іншої сторони. 
Обґрунтованість затримки по цій підставі залежить не від кількості очевидців (для затримки досить одного), а від конкретності і вірогідності інформації. Тому у всіх випадках необхідно гранично точно з'ясувати в осіб, що спостерігали факт здійснення злочину, у чому конкретно виражалося діяння, і критично оцінити отримані зведення. Особливо ретельно необхідно аналізувати зведення, отримані від потерпілого, оскільки останній під впливом емоційного потрясіння може сумлінно помилятися щодо оцінки що відбулося або навіть навмисне спотворювати фактичні дані.
Так, потерпілий Ф. пізнав у гр. К. одного з тих, хто брав участь у його побитті. Незважаючи на очевидні протиріччя в його показаннях, а також на висунуті К. переконливі доводи про непричетність до злочину, слідчий затримав його. Незабаром з'ясувалося, що затриманий лише віддалено схожий на дійсного злочинця - Щ. і до злочину відносини не має. Показання потерпілого є підставою для затримки лише в тих випадках, коли злочин відбувався на його очах або злочинному зазіханні був спрямований безпосередньо проти його особистості. 
На практиці процесуальна затримка проводиться іноді на підставі показань обвинувачуваних або підозрюваного про співучасників зробленого злочину. У законі не утримується яких-небудь вказівок щодо допустимості такої затримки. У правовій літературі на цей рахунок єдиної точки зору не існує.
Варто мати на увазі, що обвинувачуваний, підозрюваний, на відміну від осіб, що безпосередньо спостерігали факт здійснення злочину, не несуть кримінальної відповідальності за дачу помилкових показань і нерідко змінюють свої показання.
Так, затримані за квартирні крадіжки - Т. і К. показали, що в крадіжках  брав участь В. Останній, будучи допитаний у якості підозрюваного, підтвердив це і був затриманий. Однак у наступному всі троє від своїх показань відмовилися, і, тому що інших доказів причетності В. до здійснення злочину добуто не було, справа у відношенні його було припинено. 
Тому до показань обвинувачуваних (підозрюваних) про участь у злочині інших осіб варто відноситися критично, ретельно перевіряти них.
Виявлення явних слідів злочину на підозрюваному, на його одязі, при ньому або в його житло. Явність слідів - це їх очевидна причетність до зробленого злочину, установлюваний за допомогою оцінки всієї сукупності обставин кримінальної справи. Це, насамперед  різні ушкодження на тілі підозрюваного: рані, садна й інші сліди на шкірі або на одязі, що свідчать про контакт із потерпілим або про перебування на місці злочину; сліди крові, волос і сліди різних речовин з місця злочину; виявлені при підозрюваному або в його житло знаряддя злочину, викрадені предмети й інші сліди, що виразно вказують на причетність даної особи до здійснення злочину.
Звичайно такі сліди виявляють при обшуку, у тому числі при особистому обшуку, при огляді, іноді - при виїмці.
При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особа в здійсненні злочину, воно може бути затримано лише в тому випадку, якщо ця особа замірялася на втечу або коли воно не має постійного місця проживання, або коли не встановлена особистість підозрюваного.
З числа вивчених кримінальних справ затримка на підставі "інших даних" проводилося лише в 8,6% випадків. У той же час саме при затримці по ч. 2 ст. 122 ККУ найчастіше  зустрічаються випадки незаконних і необґрунтованих затримок.
Одна з причин цього в тім, що дана підстава не розкрита в законі так само чітко, як підстави, передбачені частиною першої. За змістом, під "іншими даними" варто розуміти будь-як докази, що вказують на здійснення злочину конкретною особою. До їхнього числа можуть бути віднесені матеріали ревізій, інвентаризаційні описи, різні зведення, отримані в результаті слідчих  дій, у тому числі при допитах свідків і потерпілих, що не є очевидцями злочину.
Однак при наявності "інших даних" підозрювати особу в здійсненні злочину саме по собі ще не є підставою для застосування затримки. Для цього потрібно одне з трьох додаткових умов: а) ця особа замірялася на втечу; б) воно не має постійного місця проживання; в) не встановлена особистість підозрюваного.
Це продиктовано тим, що "інші дані" містять менш визначені зведення про причетність особи до злочину, тому, відповідно до закону, затримка в цих випадках може бути проведено тільки при крайній необхідності, обумовленою імовірністю відхилення підозрюваного від розслідування.
Недотримання зазначених додаткових умов приводить до фактів незаконної затримки.
Розглянемо більш детально кожне з додаткових умов.
Замах на втечу - це спроба врятуватися втечею з місця злочину, сховатися від працівників міліції або інших осіб, що виконують обов'язки по охороні суспільного порядку, а рівно будь-яка спроба перемінити місце проживання або виїхати за межі даного регіону з метою відхилення від наслідку.
Відсутність постійного місця проживання - не має прописки або дану особу по місцю прописки не проживає.
Невстановлення особистості - у запідозреного відсутні    документи, що засвідчують його особистість, або наявні документи викликають сумнів у їхній дійсності або у вірогідності зведень, що утримуються в них. Або при відсутності відповідних документів зведення, повідомлені про себе запідозреною особою, не можуть бути оперативно перевірені.
У випадку, же, якщо така особа посилається на конкретних громадян, що можуть підтвердити його особистість, і якщо зведення, повідомлені цими громадянами про особистості запідозреного, є достовірними, затримка по цій підставі застосовуватися не може.
Будучи невідкладною слідчою дією, затримка найчастіше всього застосовується на первісному етапі розслідування, коли доказів для обрання запобіжного заходу у відношенні запідозреної особи ще недостатньо, а необхідність його ізоляції очевидна.
Підстави і мотиви для затримки як невідкладної слідчої дії виникають раптово і вимагають оперативного реагування. У випадку ж повторної затримки таких раптово відкритих нових обставин, як правило, немає.
Затримка, звичайно, проводиться на початковій стадії розслідування. Надалі  в більшості випадків органи розслідування накопичують достатній матеріал для своєчасного рішення питання про обрання запобіжного заходу .
У той же час в окремих випадках нові обставини, що вимагають невідкладного реагування, стають відомими на наступному етапі розслідування, що може зробити доцільним застосування процесуальної затримки.
Тим часом аналіз практики затримок показує, що не тільки на наступній стадії, але і на етапі порушення кримінальної справи багато слідчих і працівники дізнання відмовляються від застосування затримки, якщо в них відсутня впевненість, що протягом  терміну затримки будуть зібрані достатні докази для наступного пред'явлення обвинувачення. Така "перестраховка" нерідко приводить до того, що в ряді випадків особи, у відносини яких при наявності основ і мотивів затримка не була застосована, роблять нові злочини або ховаються від органів розслідування.
Процесуальна затримка - це самостійна слідча дія, що має власну юридичну природу, а також підстави і мотиви його проведення. За часом воно може передувати обранню запобіжного заходу, але не повинно застосовуватися поряд з ним.

ІІІ. Права підозрюваного та гарантії їх реалізації у кримінальному процесі.

Процесуальне положення підозрюваного, також як і процесуальне положення  інших учасників карного процесу, являє собою взаємозв'язок його процесуальних прав і обов'язків.
Процесуальні права підозрюваного.
ККУ називає наступні права підозрюваного:
1.    підозрюваний має право на захист;
2.    підозрюваний вправі знати, у чому він підозрюється:
3.    давати пояснення: представляти доказу;
4.    заявляти клопотання;
5.    знайомитися з протоколами слідчих дій, зроблених з його участю, а також з матеріалами, що направляються в суд у підтвердження законності й обґрунтованості застосування до нього висновку під варту в якості запобіжний захід ;
6.    заявляти відводи; приносити скарги на дії і рішення особи, що робить дізнання, слідчого, прокурора,
7.    брати участь при розглянуті суддею скарг у порядку, передбаченому статтями дійсного Кодексу.
8.    підозрюваний з моменту затримки вправі мати побачення з захисником, родичами й іншими особами.

Проголошуючи право підозрюваного на захист, законодавець наділяє його конкретними процесуальними правами, перерахованими в ч. 2 ст. 52. Якщо ж підозрюваний затриманий або до нього застосовано запобіжний захід  у виді висновку під варту, на його стороні допускається участь захисника.
Стаття 52 повною мірою  не відтворює обсяг прав підозрюваного. Він, зокрема , вправі заявляти клопотання і давати показання  рідною мовою, користуватися допомогою перекладача; власноручно записувати свої показання, дані на допиті. Йому належать визначені права при проведенні слідчих дій з його участю.
Хоча закон орієнтує слідчого (особа, що робить дізнання) на роз'яснення прав, зазначених у ст. 52, він повинний бути обізнаний і про інші процесуальні права, насамперед  - про тих, котрі випливають з його конституційного права на захист.
Однієї з найважливіших гарантій права на захист є обов'язок особи, що веде розслідування, довести до відома підозрюваного про те, у чому він підозрюється. Засобом забезпечення цього обов'язку є, що утримуються в законі вимоги про вказівку:
- у протоколі затримки - основ і мотивів затримки;
- у постанові про застосування запобіжного заходу  до пред'явлення обвинувачення - злочину, у якому підозрюється особа.
Зазначена постанова вилучається, а його копія - вручається підозрюваному. Крім того, перед допитом підозрюваному повинно бути оголошено, у здійсненні якого злочину він підозрюється.
Надання підозрюваному право на оскарження і судову перевірку законності й обґрунтованості змісту його під стражу забезпечується необхідністю роз'яснення йому відразу після винесення постанови порядку оскарження застосованого запобіжного заходу; наданням права знайомитися з матеріалами, спрямованими в суд у підтвердження законності й обґрунтованості застосування до нього висновку під варту як  міру припинення; встановленням обов'язку посадових осіб, до яких надійшла скарга на застосування зазначеної міри перетинання, негайно (але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту надходження скарги) направити неї у відповідний суд; брати участь у закритому судовому засіданні при перевірці скарги поряд із захисником, якщо він бере участь у справі.
Термін затримки підозрюваного обчислюється з моменту складання протоколу затримки, а у випадку застосування зазначеного заходу для постанови слідчого - з моменту фактичної затримки особи.
Установлюючи право підозрюваного на побачення, у частині порядку й умов його проведення відсилає до закону "Про утримання під вартою підозрюваному й обвинувачуваних у здійсненні злочинів". Згідно ст. 18 зазначеного закону побачення підозрюваного з родичами здійснюється під контролем співробітників місць утримання під вартою й у випадку спроби передачі підозрюваному заборонених предметів, речовин і продуктів харчування або зведень, що можуть перешкоджати встановленню істини або сприяти здійсненню злочинів, перериваються достроково.
Дача показань - це лише право, але не обов'язок підозрюваного. Згідно цьому він не несе відповідальності за відмовлення від дачі показань і дачу свідомо помилкових показань. Це положення погодиться з розпорядженнями Конституції, відповідно до якої ніхто не зобов'язаний свідчити проти себе самого, свого чоловіка і близьких родичів.
Нероз'яснення підозрюваному на дізнанні або на попередньому наслідку перед допитом ст. 51 Конституції Верховний Суд України визнає грубим порушенням закону, а показання підозрюваного, одержання при таких порушеннях, на його думку, не можуть бути доказами винності підозрюваного  .
Кримінальний кодекс України формулює основні права підозрюваного в такий спосіб:
1) знать, у чому він підозрюється, і одержати копію постанови про порушення проти нього кримінальної справи, або копію протоколу затримки, або копію постанова про застосування до нього запобіжного заходу ;
2) давати пояснення і показання з приводу наявних у відношенні його підозри або відмовитися від дачі пояснень і показань;
3) користуватися допомогою захисника з моменту, передбаченого пунктами 2 і 3 частини третьої статті 49 дійсного Кодексу, і мати побачення з ним наодинці і конфіденційно до першого допиту підозрюваного;
4) представляти доказу;
5) заявляти клопотання і відводи;
6) давати показання і пояснення  рідною мовою або мові, якою він володіє;
7) користуватися допомогою перекладача безкоштовно;
8) знайомитися з протоколами слідчих дій, проведених з його участю, і подавати на них зауваження;
9) брати участь з дозволу слідчого в слідчих діях, вироблених по його клопотанню, клопотанню його захисника або законного представника;
10) приносити скарги на дії (бездіяльність) і рішення суду, прокурора, слідчого і дознавателя;
11) захищатися іншими засобами і способами, не забороненими сьогоденням Кодексом.

ККУ прямо закріплює право підозрюваного користуватися допомогою захисника з моменту затримки, пред'явлення йому обвинувачення, застосування до нього запобіжного заходу  і т.д. Крім того, нововведенням є надання підозрюваному праве захищатися засобами і способами, не забороненими ККУ. Здається, що це з'явилося наслідком приведення кримінально - процесуального законодавства у відповідність з Конституцією і закріпленим в Українському законодавстві принципі свободи особи, якщо бути більш точним, одним з його проявів  - " дозволене усе, що прямо не заборонено законом".

Обов'язки підозрюваного.
Підозрюваний, як і більшість інших учасників карно-процесуальної діяльності, зобов'язаний:
1.    З'явитися за викликом особи або органа, у виробництві якого знаходиться кримінальна справа.
2.    Пред'являти за вимогою органу попереднього розслідування використовувані їм під час дачі показань письмові замітки і документи.
3.    Належним чином поводитися відповідно до характеру застосованого запобіжного заходу ;
4.    Зберігати порядок у місцях висновку;
5.    Виконувати законні вимоги адміністрації місць висновку;
6.    Підкоритися постанові:
- про огляд;
- про одержання зразків для порівняльного дослідження.
Обсяг прав і обов'язків обвинувачуваного  ширше обсягу прав і обов'язків підозрюваного, тому обов'язку підозрюваного в ККУ закріплюються за допомогою відсильних норм шляхом переадресації до норм, регулюючих правове положення обвинувачуваного.


Висновок.

У висновку я хочу підбити підсумок, узагальнивши все основне, що стосується підозрюваного.
Підозрюваним визнається:
Особа, затримана по підозрі в здійсненні злочину;
Або особа, до якого застосовано запобіжний захід  до пред'явлення звинувачення.
Підозрюваний має право на захист. Підозрюваний вправі знати, у чому він підозрюється; давати пояснення; представляти доказу; заявляти клопотання; знайомитися з протоколами слідчих дій, зроблених з його участю, а також з матеріалами, що направляються в суд у підтвердження законності й обґрунтованості застосування до нього висновку під варту в якості запобіжного заходу; заявляти відводи; приносити скарги на дії і рішення обличчя, що робить дізнання, слідчого, прокурора; брати участь при розгляді суддею скарг у встановленому порядку.
Підозрюваний з моменту затримки вправі мати побачення з захисником, родичами й іншими особами.
Порядок і умови надання підозрюваному побачень і здійснення їм переписки визначаються законом "Про утримання під вартою підозрюваному й обвинувачуваних у здійсненні злочинів".