1.    Розвиток української педагогіки й шкільництва у першій половині ХІХ ст.
2.    «Руська трійця» і відродження української мови
3.    Історія розвитку «Руської трійці»





















Характеристика системи освітніх закладів в Україні під Російською імперією у першій пол. ХІХ  ст. Вплив освітніх реформ Росії 1804 і 1828 рр. на шкільництво  України. Створення державної системи освіти ;  відкриття на території України нових типів навчальних закладів. Особливості розвитку шкільництва у різних навчальних  округах підросійської України. Становлення  і розвиток університетської освіти. Харківський університет. Кременецький ліцей.

Освіта в Східній Галичині, на Буковині і Закарпатті у першій пол. ХІХ ст.  Австро-угорські шкільні реформи поч. ХІХ ст.і створення на  західно-українських землях державної системи народної освіти. Система  початкових і середніх навчальних закладів. Перехід народних шкіл у відання консисторій. Особливості розвитку шкільництва на Буковині і Закарпатті. Вища освіта на західноукраїнських землях у першій пол. ХІХ ст. Активізація боротьби українського народу ха рідну школу і мову. Особливості педагогічної освіти.

Педагогічна думка в Україні першої пол. ХІХ ст. Педагогічні ідеї Т. Шевченка. Шевченко про виховний ідеал. Проблема народної української школи та її відродження у творах Шевченка. Діяльність Шевченка по створенню підручників для українських шкіл. Відображення у спадщині Шевченка проблеми сімейного виховання. Шевченко про особу  вчителя.

Розвиток прогресивних педагогічних ідей у творчості та діяльності І. Котляревського, П.Куліша, Куліш і проблема створення українського підручника. Створення української абетки, правопису “кулішівка”. Освітні виховні ідеї М. Костомарова. Педагогічні погляди і діяльність М.Драгоманова.Історико-педагогічне значення діяльності діячів “Руської трійці” – М. Шашкевича, Я.Головацького, І.Вагилевича.

Педагогічна діяльність О.Духновича. Історико-педагогічне значення підручників для початкової школи та підручника з педагогіки, створених Духновичем. Ідея народності виховання. Духнович про принцип природовідповідності виховання. Проблеми фізичного, морального, розумового виховання у спадщині Духновича. Дидактичні погляди Духновича. Духнович про роль учителя у формуванні особистості.

Нові ідеї надходили з наддніпрянської України в Галичину і помалу запалювали окремих одиниць. Три молодих патріотичних священики — Маркіян Шашкевич (1811-1843), Іван Вагилевич (1811-1866) та Яків Головацький (1814-1888) заходилися біля воскресіння живої української мови, як мови літературної, і в Галичині. Три ці особи відомі в історії, як "руська трійця", а на чолі їх стояв М. Шашкевич. Вони склали збірника "Русалка Дністровая", але й своя духовна й урядова цензури видати його не дозволили, та Шашкевич таки не спинився й видав цього збірника року 1838-го в Будимі (Будапешті). Цією "Русалкою Дністровою" Шашкевич трохи розворушив своє громадянство, але більше тим, що й сам писав народною мовою, правда, дуже нечистою. Та Яків Головацький, як незабаром виявилося, був проти української мови, як мови літературної. Цього часу Австрія рішуче змінила свою пропольську національну політику, й стала підтримувати своїх "русинів" супроти поляків. Року 1848-го в Австрії вдарила революція, і при Львівському університеті вперше засновано катедру руської мови й літератури, й на неї обрано Якова Головацького. На жаль тільки, Головацький пізніше рішуче став на москофільський бік, свої виклади читав язичієм і пізніше не визнавав за нашою новою мовою жодного права бути мовою літературною — це мова тільки для домового вжитку. Але року 1857-го у своїй праці "Розправа о язиці южноруськім" Я. Головацький писав: "Це не самохвальба, бо й сторонські письменники, знавці мов, признають нашій мові краснозвучність та інші прикмети, що ставлять її вище понад другими слов’янськими мовами. Бандтке називає її найкращою поміж усіма слов’янськими, Міцкевич — між руськими язиками, Бодянський величає її поетичність та музикальність, і велить рівняти її з грецькою та італійською, Ковбек і Мацєйовський іменують її кращою від чеської, Раковецький жалує, що вона не стала пануючою в цілій Росії, а російський письменник Даль-Луганський признає їй першенство над великоруським народнім і книжним язиком". Так писав Я. Головацький замолоду, але незабаром зовсім перейшов на російський бік.

І вкінці "руська трійця" таки розлетілася: дошкульно переслідуваний своїми о. Шашкевич рано помер († 1843), Головацький пішов на службу російську, а Вагилевич — на службу польську (став редактором польського журналу)... Москвофільство й полонофільство густою темрявою покривали тоді всю Галичину, і цієї темряви не міг освітити слабенький вогник Шашкевича. І це було тоді, коли в Україні голосно співав уже Т. Шевченко, — але він був "схизматик", тому до його віщої бандури в Галичині не прислухались і він тут якогось ширшого впливу довго не мав.
Язичієм, але з великою домішкою своєї місцевої мови, писали ще письменники й поети: о. Микола Устиянович (1811-1885) та о. Антон Могильницький (1811-1873).

Цензура в Галичині, коли її року 1772-го забрала Австрія, також існувала, але була своя, а не чужинецька, як це було в Україні. Австрійський уряд передав цензуру українських творів Свято-Юрській митрополії у Львові, а що ця митрополія була до кореня сполонізована, тому така "своя" цензура не була кращою від чужинецької. Особливо лютував і знущався над українським словом довголітній митрополит Михайло Левицький (1815-1854), пізніш кардинал. Цензуру провадив його родич о. Венедикт Левицький (1789-1851), ректор Львівської духовної семінарії, — цей часто знущався з українського слова. Так, він не допустив до друку збірки перекладу поезій Анакреонта. Року 1835-го цензура заборонила збірника М. Шашкевича "Зоря" (і він пропав) тільки тому, що писаний українською мовою.
В Угорщині цензура була легша, тому "українська трійця" постановила видрукувати свого славного збірника "Русалка Дністровая" в Будапешті і року 1836-го в грудні "Русалка" вийшла накладом 1000 примірників (на ній зазначений 1837 рік), але в Галичину о. В. Левицький її не допустив і 800 примірників її знищили, а над М. Шашкевичем урядив суворе слідство. Він же року 1844-го заборонив у Львові передрук "Марусі" Квітки-Основ’яненка, ніби за незнаний у Галичині правопис та "незрозумілі галичанам наддніпрянські слова". Року 1847-го сам митрополит Михайло Левицький сконфіскував панегірика А. Могильницького на честь австрійського архікнязя, сконфіскував виключно за те, що був писаний українською мовою, хоч світська цензура дозволила його друкувати; заборонив, "бо ж не можна великого достойника такою простою мовою вітати!"...

Така була в Галичині "своя" цензура. Обидва ці Левицькі, і митрополит і ректор, за довгий час свого урядування безмірно нашкодили розвитку літературної мови в Галичині, чому громадянство звало цього митрополита "іродом", а його ректора — "навіженим"... І тільки революція 1848 року звільнила Галичину від такої Свято-Юрської цензури.
На час створення гуртка „Руська трійця” М. Шашкевич, Я. Головацький та І. Вагилевич були семінаристами. Молоді люди читали „безнастанно” в бібліотеці Оссолінеума, що відкрилася в давньому монастирському комплексі напроти семінарії. Вони приймають давньослов‘янські імена (Шашкевич - Руслан, Вагилевич - Далибор, Головацький - Ярослав) і клянуться, що будуть служити „на користь народу, на благо відродження української словесності”.
Найвідомішим учасником гуртка був, безумовно, М. Шашкевич.
Маркіян Семенович Шашкевич народився 6 листопада 1811 року в селі Підлісся Золочівського повіту на Львівщині в сім(ї священика. Початкову освіту здобув у дяка, потім навчався в Золочівській німецькій школі, у Львівські та Бережанській гімназіях.
З 1829 року юнак навчається у Львівській духовній семінарії і водночас є слухачем філософського відділу університету. Але традиційна наука не цікавила його. Я. Головацький згадував пізніше: “Він все тужив за чимось, чого в школах не вчили, чого не знаходив ні в старих, ні в нових словесностях”. У гімназійний період Маркіян почав писати вірші.
21 лютого 1831 року Шашкевича було виключено з семінарії за порушення семінарського режиму й “вільнодумство”. Розгніваний батько вімовився від сина. Тому Маркіян залишити у Львові в дядька по матері Захара Авдиковського. У ці роки Шашкевич активно займається самоосвітою. Читає все, що стосується слов(янських культур, знайомиться з “Енеїдою” І. Котляревського, граматикою О. Павловського, зі збіркою народних пісень М. Максимовича.
1833 року помер батько Шашкевича, треба було дбати про сім(ю. Він знову поступив у семінарію і потімкін(1838) став попом на селі.
На літературну ниву Шашкевич вступив 1835 року, надрукувавши у Львові оду до Цісаря Франца І “Голос галичан”. Наступного року вийшла в Перемишлі польською мовою полемічна брошура Шашкевича “Азбука і абецадло”. Це була відповідь патріота на намагання української шляхти ввести в українську мову польську абетку. Маркіяну Шашкевичу належать понад тридцять віршів, незавершена поема “Перекинчик бісурманський”, казка “Олена”, переспіви та переклади з давньоруської, чеської, сербської, польської та грецької. Дбаючи про розвиток народної освіти поводир “Руської трійці” склав 1836 року першу “Читанку” українською мовою. Незважаючи на настійну потребу для дітей, її вороже зустріла цензура. Тільки 1850 року “Читанку” видав у Львові Яків Головацький і відтоді вона з успіхом використовувалась в початкових школах Галичини.
Матеріальні нестатки, постійне цькування властей вкрай погіршили здоров(я Шашкевича (з студентських років він хворів на сухоти). 1842 року поет пербрався до Новосілок Новиомилятинського району й остаточно занедужав. Смерть молодшого сина спричинила в нього тяжкі переживання і сприяла загостренню туберкульозу. Втратив зір і слух, паралізований він ще кілька місців страждав. 7 червня 1843 року Маркіян Шашкевич помер.
Для нащадків не збереглося жодного прижиттєвого портрета Маркіяна Шашкевича. Його усний портрет подає Микола Устинович: “Шашкевич був середнього росту, тонкою будови і м(ягеньких рис лиця. Синє і сумнеє око., юно русе волосся і ніжність постави надали його подобі щось дівочого. Високе його чоло було уже в молоді роки пописане плужком глибоких думок... На лиці одбивалась якась-то тужливість і терпіння...”
В особі Шашкевича в українську літературу ввійшов талановитий поет, перекладач, патріот, гуманіст, людина високою культури й громадянської мужності. Провідний мотив Шашкевичевої творчості – заклик до національного єднання на демократичній основі, ідея захисту рідної мови, культури. Маркіян Шашкевич справедливо вважався одним із основоположників громадянської лірики в українській літературі. Тема національного відродження органічно єдналася у нього із закликом до боротьби проти суспільної реакції.
Іван Миколайович Вагилевич народився 2 вересня 1811 року в с. Ясеневі Горішньому (зараз в Рожнятівському районі) на Прикарпатті. Навчався в Львівській семінарії. У двох своїх поетичних творах українською мовою та кількох польською виступив послідовним романтиком. Плідно займався етнографічним дослідженням бойків, гуцулів та лемків. Вагилевич писав як українською, так і польською мовами (наприклад, „Думи” – поезії в прозі, побудовані на ремінісценціях „Слова о полку Ігоревім” – написані саме польською мовою). Письменник досліджував „Слово...”, переклав його українською та польською мовами. Крім того, працював над перекладами з чеської, редагував газету „Дневник руський”. Написав „Граматику малоруського язика”, видану в 1845 р. Вагилевич збирав матеріали для словників, зокрема українсько-німецько-латинського.
Останні роки життя працював архівістом. На основі біографії Вагилевича Я. Захар‘ясевич написав повість „Учений”. Помер Іван Миколайович 10 травня 1866 р. у Львові.
Яків Федорович Головацький народився 29 жовтня 1814 р. в с. Чепелі, тепер Бродовського району. Одночасно з навчанням в семінарії Головацький був слухачем філософського факультету Львівського університету. Він багато подорожував по Галичині, Закарпаттю та Буковині, збираючи фольклор та вивчаючи народний побут. У 1834-35 рр. Головацький навчався в духовній академії в Кошіці та в університеті в Пешті. У 1842-48 рр. Був сільським священиком. З 1848 р. – викладач, а з 1863 року – ректор Львівського університету. Після революційних подій 1848 року примкнув до табору слов‘янофілів. У 1867 році переїхав до Вільна, де працював головою Археографічної комісії. Перу Якова Головацького належать статті про І. Котляревського та І. Квітка-Основ‘яненка, розвідки про видатних літераторів давнини Лазаря Барановича та Феофана Прокоповича. У 1849 р. письменник видав свою „Граматику руського язика”. Головацький плідно займався історичними дослідженнями та бібліографією, склав „Географический словарь западнославянских и югославянских земельи прилежащих стран” (1847), видавав „Народне песни Галицкой и Угорской Руси” в трьох томах (1878); йому також належить ряд романтичних віршів. Помер Я. Головацький 13 травня 1888 року у Вільно.
Та повернімося до студенсбких років „Руської трійці”.
Перша збірка семінаристів не призначалася до друку. “Син Русі”(1833) - рукописна збірка, про яку Б.Лепкий сказав, що це “перший в Галичині збірний прояв народної думки, як доказ щирої охоти через літературу двигнути нарід з упадку”. До її складу входили вірші народною мовою Шашкевича, Мінчакевича, Левицького з Бовшева і Левицького з Августівки, обробка народної легенди “Хрестец камінний край Любачева”. Її автори намагалися опанувати народною мовою поетичний жанр послання, вірша-алегорії, пейзажу (всього перераховано 13 творів), але загалом поезії цієї збірки відзначаються ще не виробленою формою, характерний синтез фольклорної та книжно-словесної тенденцій, що було властиво для тогочасної української літератури.
У квітні 1834 року до львівської цензури було подано збірку “Зоря”, девізом якої були слова – “Світи, зоре, на все поле, закіль місяць зійде”. Але на той час у Львові не було цензора, який би займався українськими виданнями. Тому “Зорю” було відправлено до Відня, до відомого цензора грецьких і слов’янських книг - Вартоломея Копітара. Він не став брати на себе відповідальність за дозвіл чи заборону опублікування збірки і відправив її до Львова з таким висновком:
“1. Наша Галичина має понад 2 мільйони русняків, а Угорщина мільйон, що дуже прихильно привітають це видання у своїй мові.
2. Так само привітає його 6-7 мільйонів російських русняків тієї самої мови.
3. Отже, його круг діяння простягається на 9-10 мільйонів душ!
4. Але треба брати до уваги, що наші й російські поляки дивитимуться з заздрістю і ненавистю на цю досі не упривілейовану літературу…”
Після повернення збірки до Львова остаточною рецензією була заборона. Її рукопис не зберігся. Відомо, що розпочиналася вона портретом Б.Хмельницьког роботи Івана Вендзіловича. У ній вміщувалися фольклорні записи та оригінальні твори гуртківців, життєпис Б.Хмельницького та літературна обробка колядки “Хмельницького обступленіє Львова” Шашкевича. Гуртківці усунули з правопису збірки Ь та Ы, а замість них послідовно вживали Ь та И.
А в 1836 р. нарешті вдалося опублікувати альманах “Руської трійці” під назвою “Русалка Дністрова” (хоча на титульні сторінці стоїть дата 1837). В “Русалці Дністровій” найповніше реалізувалися прогресивно-романтичні та літературно-наукові погляди М. Шашкевича та його товаришів. До її складу ввійшли народні пісні, власні оригінальні твори, переклади з сербського та уривки з “Каледворського рукопису”, а також статті літературно-критичного, фольклористичного й історіографічного характеру. На цей раз гуртківці вирішили піти в обхід львівської цензури і у вересні 1836р. Головацький переслав рукопис “Русалки” сербському культурному діячеві, з яким познайомився під час свого перебування у Пешті, Георгію Петровичу. У Пешті її і було надруковано. Львівський цензор В. Левицький заборонив поширення цієї збірки: 800 примірників, надісланих до Львова, були конфісковані. До читачів потрапило тільки 200 примірників (а інші 600 до 1848 р. зберігалися у львівському цензурному комітеті). Автори активно відстоювали фонетичний правопис, і, хоча в самій назві альманаху вони використали Ь, але читалася вона вже як І. Вони також відмовились від Ъ та Ы, застосували Є, а також вперше вжили ЙО, ЬО, які вживаються й зараз.
Це видання рішуче поривало з церковно-книжною літературою, яка побутувала тоді на Галичині, і започатковувала нову літературу - народною мовою і на народній основі. До її появи переважала церковно-схоластична “високоштильна поезія” та принципи шкільного класицизму. “Русалка Дністрова” відкривала перспективу розвитку прогресивної науково-літературної діяльності на західно-українських землях”. Шашкевич, Вагилевич і Головацький своєю “Русалкою” впроваджували ідеали романтизму.
P
0відштовхувалась від позицій Просвітництва, але на діалектику людини і світу, суб’єкта і об’єкта, часу і вічності, індивідуума і природи вони вже мали яскраво виражений романтичний підхід. Їхня поезія значною мірою вплинула і спонукала до подальшого розвитку усю наступну західноукраїнську поезію, збагативши її новими елементами. У поезії Вагилевича відчувається вплив польського і німецького романтизму періоду “Бурі й натиску”. Через свою поезію діячі “Руської Трійці” знайомили своїх земляків з кращими надбаннями романтизму західного і східного. Все, що вони пропонували, було новим і незвичним: їхня історична концепція, орієнтація на фольклор, використання у творах народної мови, обстоювання народності мистецтва, - але виявилось прогресивним для подальшого розвитку літератури у Західній Україні. Це була нова література на народній основі, і нерідко її героєм виступав сам народ або його представник. У творчості “Руської трійці” (найвиразніше у Шашкевича) втілено три основних типи героя: романтично-історична постать ватажка народних мас; романтично-психологічний тип непересічної індивідуальності, яка страждає у пошуках особистого щастя, і просвітительсько-романтичний тип сучасної освіченої молодої людини, яка прагне служити національно-культурному відродженню рідного народу.
Вони вболівали за долю рідного народу і піклувались його освітою, що їх самих робило схожими на романтичних героїв, беззастережно відданих своїй справі. Недаремно цю трійцю називають “будителями Галичини”. Їхня діяльність була спрямована на розв’язання багатьох суспільно-політичних та культурних проблем, зокрема поширення освіти народною мовою серед народу. Проте вони не були піонерами у цій сфері діяльності. Вони могли користуватися значним теоретичним матеріалом, накопиченим їхніми попередниками, - М. Левицьким, І. Могильницьким, І. Снігурським. Романтичне розуміння народної літератури Шашкевич висвітлив у статті “Азбука і Abekado”, якою він вступив у т. зв. “азбучну війну”, що розгорілася в Галичині після появи у додатку до “Gazety Lwowskie” “Rozmaitosciach” за 1834р. статті “Про запровадження польського абецадла у письменство руське” українського фольклориста і мовознавця Й. Лозинського. Свою позицію Шашкевич аргументував найбільшою відповідністю кирилиці до передачі фонетичних і граматичних особливостей української мови і, навпаки, - цілковитої непридатності для цього польського чи іншого латинського алфавіту. Шашкевич виступав на захист заокругленої кирилиці, яка мала поступово трансформуватися у “цивільний” шрифт. В цій статті він яскраво засвідчив своє ставлення до літератури: “Література будь-якого народу є образом його життя, його способу мислення, його душі; повинна вколоситися, вирости з власного народу і розквітнути на тій же самій ниві […], якщо будемо впроваджувати до слов’янської літератури чужі звороти і чужий спосіб висловлення […], то будемо втручатись в тіло, що має свою душу, іншою, чужою душею, яка не прихилиться до народу”. Це був перший відвертий виступ на захист народності літератури на Галичині.
Виступи М. Шашкевича, Й. Левицького та деяких інших діячів припинили домагання ввести в українську мову латинський алфавіт. Я. Головацький писав: “Коли б в 30’х роках прийняли польське абецадло - пропала б руська індивідуальна народність, пропав би руський дух і з Галицької Руси зробилась би друга Холмщина”.
І. Вагилевич у 1845 р. написав і опублікував “Grammatyku jezyka maloruskiego w Galicji”. Яків Головацький склав і видав 1849 р. “Граматику руської мови”. Йому також належить один з перших нарисів з історії освіти в Галичині “Про перший літературно- розумовий рух русинів у Галичині”.
Значний внесок був зроблений діячами “Руської трійці” в розвиток етнографії та фольклористики на західноукраїнських землях. На їх етнографічну діяльність значною мірою вплинули твори західних та східних етнографів та фольклористів. Серед них чеські збірки: “Краледворський рукопис”(1818) та “Зеленогорський рукопис”(1819) (чеські підробки під народну поезію) В.Ганки та Й.Лінди (Шашкевич і Вагилевич переклали окремі уривки українською мовою) та збірки російського фольклору К.Данилова, М.Чуркова, М.Попова та ін. М.Шашкевич ативно збирав зразки народнопоетичної творчості, кілька його записів увійшли до збірки В.Залеського. І.Вагилевич займався дослідженням карпатських етнічних груп - бойків, гуцулів та лемків. Йому належать фольклорно-етнографічні та історичні розвідки, присвячені зокрема українській міфології та символиці, збірка легенд і оповідань під назвою ”Kronika Ludu z demologii slowianskiej”. Їх третій товариш, Яків Головацький, був насамперед ученим-славістом - фольклористом, етнографом, літературознавцем, істориком, мовознавцем, бібліографом. Йому належать такі праці як “Поділ часу у русинів”, “Слова вітання, благословенства, чемності і обичайності у русинів“, “Очерк старославянского баснословия, или Мифологии”. Разом з Вагилевичем він також заклав основи українського карпатознавства.
Навчаючись в університеті, діячі “Трійці” активно знайомились з творами європейського відродження. Львів у той час був одним із центрів слов’янської літератури та науки. До їх послуг була бібліотека Інституту Оссолінських, читальний зал якої відкрився у 1832 р., та приватні колекції. Яків Головацький так писав про молоді роки Шашкевича: “Книгохранилища університетские і Оссолинського достарчали не мало поживи для єго все больше лакнучого духа”. Там вони мали змогу ознайомитись з творами Й. Добровського, П. Шафарика, Ф. Челаковського, Ф. Палацького й П. Шафарика. Особливо на їхню творчість вплинула романтична поема останнього “Дочка Слави”, з якої Вагилевич переклав українською мовою окремі сонети, та стаття того ж таки автора “Про літературну взаємність між слов’янськими племенами і говірками” (1836), на яку в свою чергу сильно вплинули преромантичні погляди Гердера. Шашкевич, Вагилевич і Головацький цікавилися історичними, етнографічними, філологічними творами сербських, чеських, польських, російських та ін. дослідників. Їх також цікавила література: творчість “української школи” у Польщі (Шашкевич переклав українською мовою уривок з поеми С. Гощинського “Канівський замок”), творчість Котляревського, Квітки-Основ’яненко, алітературно-етнографічні збірки, які видавалися на Східній Україні.
Окрім ознайомлення з творами діячів слов’янського романтизму, гуртківці налагоджували і особисті стосунки з деякими з них. Вже на початку 1835 року, перебуваючи у Пешті, Яків Головацький близько зійшовся з сербськими діячами Георгієм Петровичем (завдяки якому побачила світ “Русалка Дністрова“), Теодором Павловичем, з хорватом Ф.Курелацом, а його наставником у вивченні слов’янських мов, літератур, фольклору та етнографії став Ян Коллар. Він також підтримував зв’язки з В. Ганкою, Я. Коларом, М. Максимовичем, О. Бодянським, І. Срезневським, П. Лукашевичем та П. Шафариком. З 1836 року розпочалося листування П. Шафарика й І. Вагилевича. У своїх листах Вагилевич подав багатий фактаж стосовно української мови, її особливостей, розвитку та діалектів, зокрема галицьких. Шафарику належить визначна роль у розвитку чесько-українських взаємин. Він листувався з С. Головацьким, О. Бодянським та Могильницьким, систематично публікував у журналі “Casopis ceskego museuma” матеріали з української етнографії, фольклору, палеографії. Вагилевич також листувався з Максимовичем та Погодіним. Шашкевич мав особисті зв’язки з В.Залеським, чеськими письменниками і вченими, на той час львів’янами, Я. П. Коубеком і К. Ф. Запом.
Нерідко твори наших авторів (як “Русалка Дністрова”) друкувалися за кордоном. Але в цілому, нова література на народній мові, яка виникла завдяки діяльності “Руської трійці”, орієнтувалася на Східну Україну. Західноукраїнські діячі пропагували возз’єднання України і створення єдиної літературної мови. Наслідуючи діячів “Трійці” українською мовою почали писати цілий ряд прогресивних українських письменників, найвизначнішим з яких безсумнівно є Іван Якович Франко, предтечею якого Нахлік вважає М. Шашкевича, як митця, що зумів синтезувати у своїй творчості громадські мотиви з ліричними інтонаціями, фольклор та літературу, а також успішно поєднувати літературну та громадську діяльність. Українською мовою писали М. Черемшина, Л. Мартович, В. Стефаник та багато інших. Жанр новели, в якому пізніше так плідно працював Стефаник, започаткував на західноукраїнських землях М. Шашкевич своєю казкою “Олена”, в якій опрацьовано новелістичний фабульний матеріал. Головний герой - легендарний ватажок опришків Медведюк, образ якого гіперболізовано, а весь твір носить на собі печать таємничості.
ВИСНОВКИ
Життя та творчість провідників національного та культурного відродження, "будителів руського духа" в Галичині, учасників гуртка Маркіяна Шашкевича вже з останньої чверті ХІХ століття привертають увагу численних дослідників.
Для творчості Шашкевича, Вагилевича та Головацького, як і для всіх тогочасних романтиків, характерне звернення до славного минулого свого народу: “Болеслав Кривоустий під Галичем, 1139”, фольклорні стилізації “О Наливайку”, “Хмельницького обступленіє Львова” М. Шашкевича, “Dumy”, легендарно - історична балада “Мадей” Вагилевича. Ці твори не відзначалися історичною достовірністю, а лише символічно виражали інколи абстрактну віру у відродження українського народу. Подібні твори писали М. Устиянович, А. Могильницький та ін. Новим якісним етапом у змалюванні історичного минулого стали вже твори Т. Шевченка (“Іван Підкова”, “Тарасова ніч” та ін.). Також для Шашкевича, Вагилевича й Головацького характерне замилування природою, що вилилось у чудову пейзажну лірику: “Підлиссє”, “Сумрак вечерній” Шашкевича, “Весна”, “Річка” (які мають алегоричний зміст) Головацького. Значний у них доробок і любовної лірики: “Туга”, “Вірна” Шашкевича, “Wspomnienie”, “Spotkanie” Вагилевича, “Два віночки” Головацького. Але найпродуктивнішим щодо подальших наслідувань був напевно започаткований ними жанр послання: “Слово до чтителей руського язика”, “Руська мати нас родила” Шашкевича, “До L***” Вагилевича, “Руський з руським повстрічався…”, “Братові з-за Дунаю” Головацького. Пізніше до цього жанру зверталися М.Устиянович (“До перемишлян”, “До “Зорі галицької”) , А. Могильницький (“Ученим членам Руської Матиці”), Ю. Федьковича(“Оскресни, Бояне”) та багатьох, багатьох інших.
Етнографічні дослідження “Трійці” започаткували українське карпатознавство, їм належать перші у Галичині твори з історії культурного розвитку рідного краю та бібліографічні видання.





ЛІТЕРАТУРА

Нахлік Є.К, Нова література в Західній Україні// Історія української літератури 19 століття. Кн.1. - Київ, 1995.
Кирчів Р.Ф., Етнографічно-фольклористична діяльність “Руської Трійці” - Киів,1990.
Шапірко І., “Руська Трійця” і проблеми народної освіти в Галичині// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1-2. Львів-Броди-Вінніпег, 1996.
Вальо М., Літературно-критичні ідеї “Русалки Дністрової” і розвиток літературно-наукової думки на західноукраїнських землях у 30-40’х рр. 19 століття// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1-2. Львів-Броди-Вінніпег, 1996.
Горинь В., Естетичні погляди “Руської Трійці”(До генези українського романтизму)// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1-2. Львів-Броди-Вінніпег, 1996.
Стеблій Ф., “Руська Трійця” в концепції українського національного відродження М.Грушевського// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1-2. Львів-Броди-Вінніпег, 1996.
Гольберг М.Я., Південнослов’янські зв’язки “Руської трійці”// Міжслов’янські літературні взаємини. - Київ, 1961.
Франко І., Твори: у 50-ти томах. Том 29. - Київ,1980.
Шах С., О.Маркіян Шашкевич та Галицьке відродження. - Париж-Мюнхен, 1961.
Комаринець Т.І., Ідейно-естетичні основи українського романтизму. - Львів, 1973.
Бовсунівська Т., Феномен українського романтизму. - Київ,1997.
Плющ П.П., Нариси з історії української літературної мови. - Київ,1958.
Колесса Ф., Фольклористичні праці. - Київ.
Українські поети-романтики 20-40’х рр. 19 століття. - Київ, 1968.
Українські поети-романтики 20-60’х рр. 19 століття. - Київ, 1987.
Нахлік Є. Пантелеймон Куліш і “Руська трійця”. До проблеми ідеологічних шукань серед української інтелігенції ХІХ століття. – Львів, 1994.
Розумний Я. Маркiян Шашкевич - символ нацiонального вiдродження.//Сучаснiсть. - К.,1992, N6
Грушевський М. Ілюстрована історія України. Київ-Львів, 1913. Ст.481.
Головацкий Я. Воспоминание о Маркияне Шашкевиче и Иване Вагилевиче//Литературный сборник.-Львов, 1885.- Вып.1/3- ст.11.
Возняк М. Століття “Зорі” Маркіяна Шашкевича//Діло.-1934.-5трав.
М.Шашкевич. Азбука і абецадло// Шашкевич Маркіян. Твори.- К.,- 1973.- Ст. 126.
Горак Р. Д. Задля празника. У сутінках: Романи-есе.- К., 1989.- Ст. 287- 288.
Я. Головацький. Пам’ять Маркіяну Руслану Шашкевичу// Вінок русинам на обжинки.- Ч. 2.- Відень.- 1846.- Ст. 5.