.: Menu :.
Home
Реферати
Книги
Конспекти уроків
Виховні заходи
Зразки документів
Реферати партнерів
Завантаження
Завантажити
Електронні книги


????????...

 
��������...
Маргінальні верстви і середній клас країни 


Маргінальні верстви і середній клас країни

План
Вступ    3
1.Маргінальні верстви країни    4
2.Сучасний маргінес    4
3.Маргінальна культура    5
4.Проблема маргінальної культури    5
5. Проблема сучасного маргінесу    6
6.Міфологічна складова українського маргіналізму    7
7.Середні класи    10
Висновок    13
Література    14

Вступ
Феномен маргінесу - явище притаманне всім історичним епохам, починаючи з сивої давнини й до нашого часу. Суттю його для традиційних історичних спільнот виступало вилучення (зазвичай насильницьке) осіб або груп людей із контексту власної етнокультурної парадигми, що зумовлювало обмежені можливості соціалізації їх у чужому і, як правило, ворожому для цих груп культурному середовищі. Уже в окремих історичних спільнотах минулого маргіналізм міг сягати значних масштабів, як це мало місце, скажімо, у Стародавньому Вавилоні чи Римській імперії, а в часи Нової та Новітньої історії - у процесі становлення таких держав, як США, Австралія, ряду країн Латинської Америки, Африки тощо. Причому маргінальні верстви за певних умов могли справляти значний, як правило, далекий від конструктивних підходів вплив на суспільні процеси аж до загрози соціального розколу суспільства, а часом ставили його на межу самознищення.
Так, держава Чингізидів, зумівши в XIII ст. створити унікальну для свого часу військово-політичну потугу, що виявилася здатною підкорити сотні могутніх країн і народів, в своїй основі формувалась як маргінальна спільнота. Саме це, на нашу думку, стало основною причиною досить швидкого занепаду Золотої Орди, на периферійних уламках якої ще довго давали про себе знати народи, що продовжували жити переважно за рахунок грабіжницьких нападів на сусідів ще впродовж кількох століть, тобто залишалися класичними маргінесами. Однак для традиційних суспільств ще до середини XX ст., маргінесом завжди виступає суспільна група або особа, що, порвавши з етнонаціональними культурними традиціями, в силу певних обставин не зуміла засвоїти аксіологічні орієнтири того суспільства, в якому їй доводиться існувати. "Маргінали, - зазначав Т.Шебутані, - це ті люди, які знаходяться на межі між двома і більше соціальними світами, але не приймаються ні одним з них як повноправні учасники" [1, 475]. Власне, для таких спільнот проблема існування державних інституцій виступає лише в аспекті можливостей задоволення їх обмежених утилітарних потреб, зведених до отримання від управлінських структур певного мінімуму матеріальних благ та набору культурних сурогатів. Саме тому ця спільнота починає задовольняти власні духовні потреби єдино доступним їй чином, а саме - орієнтацією на псевдокультурні цінності, які, на нашу думку, можна в підсумку звести до відомої формули давньоримського плебсу "panem et circenses". Причому на переломних етапах цивілізаційного поступу маргінальні структури тяжіють зазвичай до перетворення на суспільну потугу,    деструктивного    спрямування,    для    стабілізації    якої    згодом витрачаються (часом безуспішно) значні зусилля всього соціуму.








1.Маргінальні верстви в Україні
Такого роду соціальна колізія починає ставати дедалі помітнішим суспільним фактором і в Україні, хоча на сьогодні вона ще не стала предметом адекватного реагування ані науковців, ані політиків, більше того, це навіть влаштовує декого з останніх, адже маргінальні верстви з надзвичайною легкістю піддаються маніпулюванню і при певному рівні адміністративно-ресурсного та інформаційного забезпечення можуть бути спрямовані в бажаному для певних політичних інституцій руслі. Але така ситуація, яка може бути до певної міри безпечною та прогнозованою за умов стабільного розвитку суспільства, в періоди загострення соціальних відносин (імовірність яких не можна відкидати у будь-якій суспільній організації) здатна перетворити маргінальні структури на визначальний дестабілізуючий чинник, який починає впливати на суспільство відповідно до іманентних маргінесу можливостей. Якщо ж такого роду структури стають об'єктом маніпуляцій безпринципних демагогів, нерідко підтримуваних у власних корисливих інтересах політичними організаціями, то зазначений симбіоз може поставити будь-який державний організм на межу катастрофи з важко прогнозованими для даної країни наслідками.
2.Сучасний маргінес
Х.Ортега-і-Гассет у творі "Повстання мас" вказав на появу принципово нового типу маргінесу XX ст. - людей, які, за формальними ознаками перебуваючи в лоні традиційного культурного середовища та маючи доступ до сучасних цивілізапійних здобутків, водночас нездатні осягнути складнощів власного суспільного буття і тому перетворюються на представників новітнього соціального аутсайдера - особистостей, обмежених у власних соціальних виявах та можливостях самореалізації в суспільстві.
Подальший поступ людської цивілізації підтвердив висновки геніального іспанця. Адже глобалістські тенденції розвитку людської цивілізації у XXI ст. вилучили та продовжують вилучати з власного етнокультурного середовища сотні мільйонів людей, які, ставши жителями урбанізованих мегаполісів, змушені або перетворюватись на пасивних споживачів маскультури, що об'єктивно сприяє їх швидкій та досить ефективній маргіналізації, або ж розв'язувати проблему, яким чином зберегти власну національну та культурну ідентичність і вистояти перед небаченим натиском сучасних інформаційних технологій, космополітичних по своїй суті. Таким чином, сучасний маргінес - це вже не декласований безрідний люмпен, який у силу певних обставин опинився за межами власної етнокультурної спільноти та змушений перебувати на соціальному дні. Сучасний маргінес (у всякому разі найбільш економічно потужних країнах) значною мірою втратив частину своїх видових ознак минулих століть, головною з яких була відторгненість його від соціокультурного середовища, а відповідно — на нинішній час його сутнісними характеристиками залишається часткова або повна абсорбція сурогатною субкультурою, яка за своїми сутнісними характеристиками є своєрідним поверненням до класичного давньоримського "хліба та видовищ".

3.Маргінальна культура
На нашу думку, саме інформаційне суспільство репродукує якісно новий тип маргінесу (меркантилізм маргінальної особистості) - людину, яка зорієнтована на споживацьке ставлення щодо духовних цінностей. Власне, маргінес перестає бути суб'єктом культурного процесу, його учасником, а перетворюється на споживача пропонованих йому псевдокультурних цінностей та орієнтирів, які спрямовані на відтворення в примітивно-спрощеній, доступній для маргіналій формі особливостей його суспільного буття. Саме з вказаної причини маргінальна масова культура зосереджується, як правило, на кількох аспектах людського життя - насильстві, сексі та гуморі, відтворюваному у форматі примітивно-сентиментальних мелодрам. Адже, як було зазначено вище, маргіналізм в умовах глобалізації має космополітичний характер, а звернення до духовних витоків будь-якої національної культури передбачає не лише моральний аспект етнонаціональної самосвідомості, а й ставить певні бар'єри для представників інших національних культур. Загальновідомо: жарт українця може бути сприйнятий арабом як образа, француз може сміятись над тим, над чим японець буде сумувати, пластика індійського танцю для європейця є незрозумілим кривлянням. Все це є свідченням того, що культура будь-якого народу, витоки якої сягають у прадавні часи, передбачає від кожного свого представника співучасть в культурному процесі, особистість тут виступає творцем і одночасно споживачем власної національної культурної спадщини. Зовсім інша ситуація репродукується масовою культурою: по суті, вона передбачає лише споживання специфічного товару, поставленого на виробничий конвеєр - продукції, що зорієнтована на маніпулювання масовою свідомістю. Відповідно такого роду товар повинен бути максимально доступним і зрозумілим переважній кількості споживачів, безвідносно до набутого культурного досвіду. Однак такого роду розуміння може ґрунтуватися лише на певних універсальних символах, до того ж відтворюваних у максимально спрощених формах, доступних для впізнавання маргіналізованою більшістю, та ще й таких, що апелюють переважно до проявів підсвідомого, передовсім насильства та сексу. Власне, тут лоно материнської національної культури виявляється практично витісненим серією психофізіологічних мікростресів, ось чому, скажімо той же А.Шварценегер, стає пізнаваним у найвіддаленіших куточках нашої планети, а про національні витоки кіноактора Джекі Чана нагадують хіба що китайські ієрогліфи, що слугують тлом для головного героя.
4.Проблема маргінальної культури
Проблема міфологічної символіки в сучасному мистецтві вимагає, на нашу думку, окремого дослідження, ми лише зазначимо, що саме друга половина XX ст. актуалізувала проблему глобальних тенденцій розвитку окремих видів мистецтва, які могли б претендувати на наднаціональний (глобальний) характер, а поряд з цим символіка окремих культурних парадигм або взагалі відходить у минуле, або зазнає трансформацій під впливом усе більш зростаючої масової культури.

Особливого значення ця проблема набуває в умовах трансформації сучасного українського суспільства. Адже період бездержавності України зумовлював амбівалентне ставлення до української культурної парадигми - з одного боку, була збережена її автономність та значущість, а з іншого — українська культура не могла розвиватись як повноцінна, адже в ряді сфер духовно-практичного життя застосування української культурної традиції було різко обмежене або мало штучний характер, як, скажімо, у сфері науки, медицини військової справи тощо. Однак така ситуація різко послабила можливості для саморозвитку української духовності та сприяла закріпленню на рівні широкого загалу так званого культурницького поліфонізму. На перший  погляд  зазначений  феномен  може  викликати  лише  позитивну реакцію - варто згадати знаменитий вислів І. Франка, що людина настільки багата власною національною культурою, наскільки вона знає інші. Однак український алгоритм засвоєння нехай і близьких слов'янських (польської чи російської) культурних парадигм, обертався сповільненням розвитку власне культури української, нехай і частковим, але витісненням її на периферію духовного становлення нації. Зазначена проблема особливої гостроти набула в період бурхливого індустріального розвитку України, коли новостворювані промислові центри рекрутували до себе мільйони жителів українського села. Саме останні, потрапляючи в нове для себе культурне середовище та перемішуючись з іншими етнічними групами, починали втрачати національне коріння, що створювало сприятливе підґрунтя для формування маргінальних структур. Свідченням цього є і творчість класиків як вітчизняної, так і російської літератури - П.Мирного, В.Короленка, І.Франка, А.Чехова, М.Горького та інших, де феномен маргінесу висвітлюється досить глибоко, з переважною акцентуацією на соціальних чинниках функціонування даного явища в українському суспільстві.
5.Проблеми сучасного маргінесу
Водночас упродовж першої половини XX ст. маргінальні структури починали посідати все більш вагоме місце, поступово трансформуючись на рівень значущої соціальної потуги. При цьому, вважаємо, його історичний дискурс і на сьогодні є домінуючим як на рівні широкого загалу, так і наукової громадськості. Однак сучасний маргінес набув ряду суттєвих особливостей за умов глобалізації в сучасному інформаційному суспільстві. Передусім до сучасних маргіналій слід віднести не лише десоціалізовані структури у традиційному розумінні, а й ті суспільні верстви, які з різних  причин або не змогли витримати темпу сучасних трансформаційних  процесів, або не були залучені до них. За умов надзвичайно високої динаміки соціальних змін у сучасному інформаційному суспільстві, такого роду верстви, як правило, виявляються нездатними подолати відставання від верств-лідерів у власному соціумі і змушені замикатись на певні, доступні їм види діяльності. В сучасних же розвинутих країнах ця проблема значно посилюється міграцією із країн третього світу, адже кількість іммігрантів (як легальних, так і нелегальних) лише у країнах ЄС, за експертними оцінками, зростає щорічно до 2 млн. осіб щорічно, що призводить до постійного збільшення їх відсотка у структурі населення, насамперед у мегаполісах. До того ж державні програми адаптації мігрантів, як правило, не враховують етнонаціональної специфіки новоприбулих, що сприяє їх швидкій маргіналізації.
Саме зазначені суспільні прошарки, опинившись поза межами традиційного середовища, намагаються віднайти за нових умов адекватні їм культурні орієнтири та цінності, які могли б відповідати реаліям, ще склались. Однак зробити це вдається далеко не всім і значна частина їх, відірвавшись від усталених норм і правил звичаєвої поведінки, які перестають відповідати викликам часу, намагається компенсувати духовний вакуум віднайденими в новому середовищі і такими пізнаваними та близькими для них продуктами масової культури. На перший погляд це не становить  особливої небезпеки,  адже маскульт почасти виконує навіть компенсаторну функцію - її споживачі залишаються все ж таки в межах сурогатного культурницького типу. Поряд з цим зазначений тип духовного споживання створює в сучасних умовах доволі значні можливості для маніпулювання масовою свідомістю, які, напевно, можна порівняти хіба що з тоталітарними режимами. Однак у цілому слід вказати на ряд суттєвих обставин, які власне роблять таку ситуацію вкрай небезпечною для суспільства. По-перше, споживачі масової культури можуть стати об'єктом свідомих маніпуляцій, як скажімо, це має місце в діяльності ряду всесвітньо відомих терористичних організацій початку XXI ст. На нашу думку, в міру зростання впливу інформаційних технологій така небезпека лише посилюватиметься. По-друге, споживання продукції масової культури значними прошарками сучасного урбанізованого суспільства неминуче призводить до перенасичення споживача та постійними намаганнями віднайти новітні засоби впливу на нього. Саме внаслідок цього, вважаємо, що індустрія масової культури дедалі активніше починає апелювати до ницих людських інстинктів (жахи, секс, насильство), що призводить до зростання деморалізації суспільства, а в свою чергу деградуюче суспільство починає орієнтуватися на все більш примітивні форми сурогатної субкультури. І ніякі спроби застосування новітніх інформаційних технологій нездатні приховати цього очевидного факту.
Водночас постає запитання: а чи існує можливість встановлення висхідних параметрів сучасної маргінальної свідомості? Адже розв'язавши дану проблему, ми зможемо принаймні у царині теоретичних досліджень підійти до розуміння сутності зазначеного феномену в сучасному урбанізованому суспільстві. Саме такий підхід, вважаємо, дасть змогу також виявити специфікації українського маргінесу в умовах трансформаційних процесів.
6.Міфологічна складова українського маргіналізму
У цілому ж до сутнісних характеристик духовного світу маргінесу XXI ст. можна віднести те, що в основі їх перебуває міфологічна складова. Адже нездатність осягнути суперечності суспільного розвитку, а відтак намагання осягнути складні соціальні явища на рівні буденного сприйняття передусім виступають основою функціонування сучасного міфу. І визначальним фактором тут виступає спрощене сприйняття плину часу. Якщо, починаючи з доби раннього християнства, поняття історичного часу та місця людини в ньому набуло чітко вираженого лінійного та незворотного характеру, то в межах маргінального світосприйняття поняття "сучасне - минуле майбутнє" має синкретичний характер, розглядається як цілісна, позаісторична субстанція. Відповідно для сучасного маргінесу поняття часу виступає лише як період мого власного існування, а все те, що мало місце в минулому чи станеться в майбутньому, мене цікавить лише як виправдання-мого нинішнього буття. Історичне минуле для маргінальної свідомості виступає передусім як санкція морального обґрунтування її нинішньої діяльності та ілюзорного подолання суперечностей суспільних відносин нинішнього часу. При цьому своє існування маргінальна свідомість тлумачить як абсолютний, найвищий етап розвитку, а історичне минуле розглядається як передісторія людства,  "роди його емпіричного  буття" (К.Маркс). Минуле століття дає нам багаторазове підтвердження такого роду тлумачення історії, досить лише згадати концептуальні підходи таких вождів маргінальних спільнот, як Й.Сталін, А.Гітлер. Адже "тисячолітній рейх" та "комуністичне майбутнє", по суті, є антиісторичними спробами тлумачення розвитку людської цивілізації, хоча потенційно здатні відіграти роль унікального ідеологічного чинника.
Ще однією характерною рисою маргінальної свідомості є орієнтація на одновимірне, спрощене відтворення дійсності. Такого роду свідомість нездатна до сприйняття поліфонізму суспільного існування, вона монологічна за своєю природою та нездатна вийти за межі власного дискурсу. Тому світ розглядається маргінальною спільнотою як двовимірний, тобто "свій" - абсолютно правильний та логічно завершений, і "чужий" - позбавлений внутрішньої логіки та історичної доцільності. І коли "чужий" світ хоча б по дотичній демонструє маргінальній спільноті незрозумілі їй духовні конструкції, це витлумачується як посягання на доцільність її власного існування та порушення соціального "status quo". Адже маргінальна свідомість просто нездатна осягнути закономірності суспільного буття, що викликає в такого типу свідомості внутрішній дискомфорт, подолати який маргінес прагне всіма доступними для неї способами - аж до фізичного знищення носіїв "чужого" світогляду. Маргінальна свідомість перебуває в постійній невпевненості, тривожності, готовності "дати відсіч" реальним чи уявним зазіханням на її існування, а звідси - прояви неадекватної агресивності, яка змінюється рецесією і навпаки. Згадаймо роздуми О.Солженіцина щодо природи масового психозу в СРСР проти інтелігенції у ЗО х роках минулого століття, що, до речі, повторилось у фашистській Німеччині, маоїстському Китаї, в Кампучії часів Пол-Пота тощо. Адже в цілому нормальні люди без помітних садистських нахилів на певний час перетворювались у жорстоких фанатиків, здатних розтерзати іншого за найменшу несхожість з собою. Природа зазначених явищ одна: ватажки маргінальних спільнот досить ефективно перекладали відповідальність за всі негаразди у власних країнах на "гнилу інтелігенцію", яку необхідно або "перевиховати" в світлі ідеологічних доктрин маргінесу, себто надати їй хоча б формальних ознак маргінальності, або безжально (і безкарно) знищити.
Водночас характерною особливістю маргіналій є поєднання крайніх форм індивідуалізму з гостро вираженими орієнтаціями на форми колективного дійства. На перший погляд такого роду симбіоз може видатися надуманим, тому дозволимо собі детальніше зупинитися на зазначеній характеристиці сучасної маргінальної свідомості. Як зазначалося, маргінес - це особа, що нездатна усвідомити власне існування як діалектичний процес спадкоємності минулого, теперішнього і майбутнього. Таким чином, він, перебуваючи поза межами домінуючої культурної парадигми, сприймає середовище власного існування як вороже для себе, де небезпека чатує передусім з боку людей, об'єднаних на основі традиційних цінностей. Саме постійне почуття власної відторгненості, а відтак ворожості до навколишнього світу та нестабільності свого існування підштовхує маргіналій шукати підтримки в собі подібних. Але об'єднання такого роду не можуть бути стабільними, вони завжди тимчасові, більше того, маргінальні об'єднання - це завжди стихія, спрямована проти зовнішнього для маргінесів об'єкта. її розмитість та непостійність можна лише на короткий час стабілізувати певною зовнішньою загрозою самому існуванню маргінесу. Однак виникає запитання: а як могло статися, що нетривкі об'єднання маргіналів могли залишати помітні сліди в історії, а часом навіть кардинально змінювати її плин. Достатньо згадати варязьких вікінгів, Чингізхана чи А.Гітлера. На нашу думку, пояснення такого феномену криється в пасіонарності окремих суспільних груп, які зуміли не лише підпорядкувати собі маргінальні спільноти, направивши їх енергію в певне русло, а й опертися на апарат жорсткого примусу - органи державного управління. Саме цим можна пояснити ту обставину, що, скажімо, орди Чингізхана не лише зуміли стати значною військовою потугою, здатною брати штурмом найпотужніші тогочасні фортеці, а й налагодити управління величезними територіями.
При цьому ватажки зазначених спільнот досить ефективно використовували колективістські засади маргінесу, репродукувавши їх у систему спрощених до примітивізму постулатів, що виконували функцію цементуючого ідеологічного чинника. Саме вони, скорельовані жорстоким примусом, сприяли перетворенню маргінесу на серйозну суспільну потугу, здатну радикально впливати на перебіг історичних подій [3, 213]. При цьому основою зазначених постулатів завжди виступає міфологізація суспільних процесів, де центральне місце посідає фігура вождя, образ якого має дуже мало спільного з реальністю, однак саме його особа виконує консолідуючу функцію, на якого покладається персональна відповідальність за стан справ. За умов же значного зростання інформаційних можливостей та забезпечення контролю над ними такого роду процеси набувають надзвичайно динамічного характеру, причому дають можливість як возвеличення міфологізованої особи, так і її демонізаціїї.
Підкреслимо, що саме маргіналії активно долучаються до соціальної міфотворчості, стаючи її провідниками в традиційному суспільстві. При цьому для маргінальної свідомості образ міфологізованого вождя постійно перебуває в динаміці, він або рухається по висхідній, додаючи до вже сформованого позитивного образу додаткову низку надлюдських якостей, або ж образ його починає піддаватись своєрідній корозії і поступово така особа перетворюється на цапа-відбувайла, винного в усіх суспільних негараздах. Саме залежно від ситуації починає оцінюватися будь-який крок міфологізованої особистості, безвідносно до конкретної події. Варто лишень згадати фігуру М.Горбачова, який на початках свого правління був піднесений на небачену висоту народного поклоніння, а його очевидні прорахунки тлумачились мало не як геніальні кроки, недоступні для розуміння звичайних людей. І навпаки, у процесі спаду його популярності навіть продумані й виважені рішення цього політика розцінювались не інакше як облудні. Зазначимо, що далеко не кожний політик потрапляє в орбіту соціальної міфотворчості маргінесу, але якщо це має місце, така людина вже не підлягає традиційним оціночним характеристикам публічного діяча, а її возвеличення чи демонізація виходять за межі власне політичної свідомості та є ірраціональними.
Глобалізація ставить наріжним каменем свого становлення потребу вироблення принципово нової системи координат міжнародного спілкування, заснованої на взаємній повазі, ліберальних цінностях та поліфонізмі культур. Без усвідомлення людством важливості такого підходу сучасна цивілізація не зможе далі розвиватись і є реальний ризик розколу її на кілька ворогуючих підсистем зі сплесками тероризму та локальними військовими конфліктами. І в епіцентрі цього можуть опинитися держави, що сповідують демократичні традиції - країни Європи та США. Однак ми повинні зазначити, що навряд чи можна покладати відповідальність за такий перебіг подій лише на країни-ізгої. Адже сучасні світові лідери досить часто прагнуть використати проблемні регіони у своїх власних, далеко не завжди оптимізованих цілях. Саме це викликає неадекватну реакцію досить потужних політичних сил, підживлює терористичні рухи тощо. Адже десятки країн на планеті починають усвідомлювати неспроможність без сторонньої допомоги подолати власні проблеми, скочуючись на позиції світових аутсайдерів, тобто навіть не окремі прошарки, а цілі держави ризикують перетворитися на країни-маргінали, які за означенням матимуть вкрай обмежені можливості брати участь не лише в діяльності світового співтовариства, а навіть справляти вплив на регіональну і почасти на власну внутрішню політику, яка визначатиметься переважно зовнішніми чинниками, скоригованими загальними тенденціями розвитку регіону чи світу в цілому.
7.Середній клас
Поняття середнього класу об'єднує людей найрозмаїтіших занять. Як вважають деякі оглядачі, сьогодні до цього класу належить більшість населення Британії, оскільки у виробництві значно зросла, порівняно з “синіми комірцями ”, частка “білих комірців ”.
Всередині самого середнього класу чітко виділяються три окремі сектори. Давній середній клас складається з власних із невеликих бізнесів, що працюють самі на себе (самозайняті), власників малих крамничок та дрібних фермерів.
Частка самозайнятих людей зменшувалася протягом майже всього століття. Проте за останні п'ятнадцять років ця тенденція повернула навспад. У 1981 р. 6,7 відсотка робочої сили були самозайнятими. На 1991 р. ця цифра зросла до 10 відсотків. Автори одного дослідження відстежили, що робила у 1991 р. група людей, які в 1981 р. були самозайнятими. Не всі з них залишилися на ринку праці, а з тих, хто залишився, самозайнятими виявилися тільки дві третини. Але й вони протягом цього часу, певно, не раз міняли бізнес.
Малі бізнеси набагато менш стабільні, аніж великі, й більшість з них зазнає краху не далі як через два роки після свого заснування. Лише 20 відсотків із тих, що відкриваються щороку у Сполученому Королівстві, працюють і через п'ять років. Невеличкі фірми та крамниці часто неспроможні ефективно конкурувати з великими компаніями, супермаркетами та ресторанними комплексами. І якщо давній середній клас не зменшився до катастрофічно низького рівня, як передбачало чимало дослідників (серед них і Маркс), то лише тому, що не зменшується число людей, яким кортить випробувати свої сили й розпочати власний бізнес. Тож на зміну тим, хто зазнає невдачі, постійно приходять нові й нові люди. Задіяні в малому бізнесі чоловіки та жінки прагнуть мати свій окремий суспільний та політичний світогляд. У деяких країнах, наприклад, у Франції, чимало таких людей постійно підтримують партії крайнього правого крила.
Вищий середній клас складається переважно з людей, що обіймають менеджерські посади або виконують роботу, яка вимагає високої кваліфікації. До цієї категорії належить дуже багато індивідів та сімей, тож узагальнювати їхні погляди та світогляд було б ризиковано. Більшість із них, у тій чи в тій формі, здобули вищу освіту, й частка людей, котрі поділяють ліберальні погляди щодо соціальних та політичних проблем, серед них достатньо висока, передусім серед фахівців високої кваліфікації.
Оксфордський соціолог Джон Ґолдторп уникає означення «вищий середній клас», віддаючи перевагу терміну «службовий клас». Службовий клас має об'єднувати працівників менеджерської, високопрофесійної та технологічної сфер, тобто складає категорію, котра, як ми побачимо згодом, швидко зростає в сучасних суспільствах. Але цей термін потенційно двозначний. Ґолдторп не має на увазі працівників сектору обслуговування. Радше, термін має позначати працівників, які «обслуговують» потреби роботодавців і які утворюють адміністративний апарат для управління їхніми бізнесами або організаціями. Вони забезпечують фірму спеціалізованим знанням та менеджерськими ноу-хау; натомість вони користуються привілейованим становищем, включаючи високу платню, трудові Гарантії та суміжні вигоди, такі, як право на індивідуальну пенсію. Але впродовж  приблизно двох останніх десятиріч, коли фірми різко скоротили свої штати, з тим щоб стати більш конкурентоспроможними, економічні умови службового класу стали менш стабільними, і чимало груп стали працювати самі на себе, організовуючи власний бізнес.
Нижчий середній клас — не неоднорідна категорія, до якої належать люди, що працюють конторськими службовцями, комівояжерами, вчителями, медсестрами і т.д. Здебільшого, хоч багато в чому вони й мають однакові з ними умови праці, члени нижчого середнього класу дотримуються інших соціальних та політичних поглядів, аніж ті, які поділяють більшість так званих «синіх комірців».


Висновок
Неоднорідний характер середнього класу до певної міри можна означити поняттями, які запропонували Райт і Паркій. Люди середнього класу перебувають у «суперечливих» ситуаціях «подвійного перекриття» в тому розумінні, що вони знаходяться в лабетах конфліктних відносин. Наприклад, багато людей із нижчого середнього класу ідентифікують себе з тими самими цінностями, як і ті, котрі перебувають у значно вигіднішому становищі, але водночас вони часто змушені жити на нижчі доходи, аніж Маргіналізація країн-аутсайдерів та цілих регіонів, різке зростання маргінальних спільнот в урбанізованих мегаполісах сучасних передових країн уже в найближчі десятиліття можуть створити серйозні проблеми для світового співтовариства, причому саме маргіналії можуть стати каталізатором політичної нестабільності та спалахів соціального протистояння. Цьому значною мірою може сприяти зростаюча автономність функціонування окремих сегментів сучасних інформаційних технологій, які в своїх інтересах можуть використовувати організації радикального спрямування.
Особлива ж небезпека чатує на перехідні суспільства, що не встигли набути усталених демократичних традицій, до яких, без сумніву, можна віднести Україну. Небезпека політичної активізації маргінальних спільнот тут особливо велика, адже спокуса розв'язання соціальних проблем силовими методами може за певних умов підштовхнути окремі сили до спроб використання маргінальних спільнот у політичній боротьбі зі своїми опонентами, що може мати важко прогнозовані наслідки для всього українського суспільства.

Search:
????????...

Характеристика образу Жульєна сореля

Ф. Прокопович

гобсек анализ

Ра-бог сонця у єгиптян

які бувають спрощені слова

Революції Франція, Німеччина , Австрія , Угорщина , Італія

Письмове оповідання на тему Життя фараона в давньому Єгипті

частота обертання формула

Опис Боги давнього Єгипту

гобсек план



?????????? ????????? ????
   
Created by Yura Pagor, 2007-2010