.: Menu :.
Home
Реферати
Книги
Конспекти уроків
Виховні заходи
Зразки документів
Реферати партнерів
Завантаження
Завантажити
Електронні книги


загрузка...

 
��������...
Мова та стиль публічного виступу - украінське професійне мовлення 


Мова та стиль публічного виступу

З м і с т

Вступ    3
1. Поняття про публічний виступ    4
2. Види і жанри публічних виступів    4
3. Залежність публічного виступу від стилю мовлення    8
4. Залежність публічного виступу від мови    11
Висновки    12
Список використаної літератури    13




Вступ

Успіх публічного виступу залежить не тільки від його змісту, а й від того, яким стилем викладу ви користуєтеся. Стиль – це спосіб ви¬бору мовних засобів для вираження своїх думок і впорядкування їх в одне ціле.
З плином часу ви зрозумієте, що мова подібна до музичного інструмента, на якому треба навчитися грати. Ви відчуєте і мелодійність, вишуканість і ніжність, побачите, які багатющі можливості дає вона для спілкування й зближення з людьми, що вас оточують. І, можливо, ви переконаєтесь, що досі ставилися до неї не та, як вона того заслуговує. Приділивши їй більше уваги, ви навчитеся краще вправлятися зі словами і тоді вона не відштовхуватиме від вас людей, а навпаки – робитиме їх вашими друзями. Ви зрозумієте, що ра¬ніше не використовували всіх можливостей мови як засобу спілку¬вання для точного вираження думок з їх найменшими відтінками. Говорячи, ми майже завжди зосереджуємося на змісті доповіді або лекції, які готуємо, забуваючи стежити за мовними особливостями, а це часто призводить до погіршення виступу

1. Поняття про публічний виступ

публічний виступ – це різновид усного спілкування. А жанровий різновид публічного виступу – це доповідь (звітна, ділова, політична), промова (агітаційна, мітингова, повілейна), бесіда, лекція, репортаж.

Види публічного виступу:
    публічне повідомлення на означену тему;
    текст такого повідомлення;
    усне або письмове офіційне повідомлення про що-небудь керівникові або начальникові.
Промова – публічний виступ з якого-небудь приводу; текст такого публічного виступу; слова, звернення до кого-небудь; мова, розмова.

2. Види і жанри публічних виступів

Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж.
Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками і пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв’язання проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознацомлені з текстомдоповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргументованої критики, посутніх доповнень і плідно вираженого рішення.
Доповідь звітна містить об’єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні і доречні цитати. Варто також укласти загальний план й усі положення та частини пов’язати в одну струнку систему викеладу.
Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення, як програму майбутніх дій на подальший період.
Промова - це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волу слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця.
Давньоримська ораторська схема: що, для чого, у який спосіб - може і нині бути визначальною для промовця. Отже, ураховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її виголошування.
Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо.
Мітингова промова зазвичай виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблеми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Завдання оратора - виявити нові, нестандартні аспекти теми, спонукавши присутніх по-новому сприйняти уже відомі факти і реалії.
Успішність мітингової промови залежить від індивідуального стилю оратора, його вміння доречно використовувати весь арсенал вербальних і невербальних засобів спілкування та майстерності імпровізувати залежно від реакції аудиторії. Палка, заклична, актуальна, майстерно виголошена мітингова промова, як свідчить історія - дієвий чинник впливу на свідомість слухачів.
Агітаційній промові притаманні практично всі складові промови мітингової. Торкаючись актуальних суспільно-політичних проблем, активно впливаючи на свідомість, промовець спонукає слухача до певної діяльності, до нагальної необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові. В агітаційній промові, як правило, роз’яснюють чи з’ясовують певні питання, пропагують певні думки, переконання, ідеї, теорії тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи втілення в життя.
Ділова промова характеризується лаконізмом, критичністю, спрямування, полемічністю та аргументованістю викладених в ній фактів. На відміну від мітингової та агітаційної ділова промова орієнтована на логічно виражене, а не емоційно схвильоване сприйняття слухача. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні.
Ювілейна промова Присвячується певній даті, пов’язаній з ушануванням людини, групи осіб, урочистостям на честь подій з життя та діяльності організації, установи, закладу тощо. Якщо це підсумок діяльності - до ювілейної промові можна включати в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання подальшого плідного розвою та всіляких гараздів.
Доречна пафосність не повинна переходити в заштамповану, нудну одноманітність. Слушними в ювілейній промові будуть експромти й імпровізації, тактовні жарти та дотепне акцентування уваги слухачів на своєрідних рисах ювіляра, спогади про цікаві й маловідомі факти з його життя та діяльності. Форма та зміст ювілейної промови, попри невимушеність і дотепність її викладу, повінні морально та етично виважені промовцем, щоб не образити ні ювіляра, ні його близьких, ні слухачів.
Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз’яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер.
Навчально-програмові лекції становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни. Обов’язковою складовою частиною цих лекцій має бути огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще не розв’язаних питаннях і проблемах.
Настановча-вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисципліни, познайомити з її предметом, зацікавити слухачів подальшим вивченням запропонованого матеріалу.
Оглядові лекції, як правило, читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета, наштовхнути на подальше самостійне опрацювання якоїсь проблеми, активізувати думку.
Лекції зі спеціального курсу зазвичай призначені певній вузькій галузі науки, дослідження. Вони дають широкі можливості ввести слухачів у науку, збудити їх думку. Такі лекції значно легше побудувати як проблемні в порівнянні з навчально-програмовими.
Ця форма публічного виступу вимагає більшої офіційності й академічності викладу. Як правило, лекція має традиційно чітку структуру - вступ, основна частина, висновки.
Виступ – своєрідний заспів, зачин до теми обраної лекції, її актуальності в часі, місці й аудиторії проведення, мусить бути лаконічним, певною мірою інтригуючи. Згуртувавши й зацікавивши слухачів, лекторові слід докласти зусиль, щоб утримати їхню увагу.
В основній частині повинно буми викладено, послідовно і логічно розкрито стрижневе питання лекції з увиразненням усіх причинно-наслідкових зв’язків кожної смислово-самостійної частини.
Висновки мусять логічно випливати з усього змісту лекції: узагальнювати основне й займати близько 5% часу й обсягу всього виступу. Доречним буде у висновку й підсумковий та настановчий елемент щодо виконання певних дій.
Лектор повинен бути готовий до запитань слухачів за темою виступу. Відповіді його мусять бути коректними, виваженими й лаконічними.
Виступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною реакцією на щойно почуте від промовця, доповідача. У лаконічному виступові промовець може порушити одне-два питання, чи дати на них конкретну відповідь, не відходячи від тематики порядку денного.
Виступ на зборах, нараді, семінарі передбачає:
-  виклад суті певного питання;
-  акцентування на основному;
-  висловлення свого ставлення й оцінки;
-  підкреслення значущості, важливості й актуальності ( чи навпаки );
-  підкріплення своїх доказів прикладами (посиланнями на джерела).
Адресувати своє звернення промовець повинен не лише доповідачеві чи президії, а й до всіх присутніх, побудувавши його таким чином, щоб одержана ними інформація була зрозумілою й лягла в основу їх власних роздумів і висновків.

3. Залежність публічного виступу від стилю мовлення

Наука про стилі ораторського мистецтва виникла у Дав¬ній Греції. Горгія, який першим почав прикрашати свої промови, вважають творцем стилістичних прикрас прози. Подальший розвиток науки про стиль ораторської мови належить Тразімаху, Аристотелеві і його учневі Теофрасту. У третій книзі «Риторики» Аристотель розглядає проблеми ораторського стилю, зокрема питання про його значення. Він вчив: «Не повинно вислизати від нашої уваги, що для кожного роду мови придатний особливий стиль, не один і той же стиль у мові письмовій і промові під час дискусій, у промові політичній і у промові судовій».
Античні теоретики розуміли ораторський стиль як су¬купність засобів і прийомів, що їх використовує оратор під час складання і виголошення промови. Сюди відносили добір слів, їх розміщення і зв'язок, з'єднування виразів, період, ритм, словесні фігури, фігури думки.
Як визначають стиль наші сучасники? Під стилем (від лат. «stylus» — стрижень для письма) розуміють спосіб використання мови, заснований на виборі з різноманітних мовленнєвих запасів тих засобів, які найкращим чином забезпечують спілкування між людьми її даних умовах.
З цієї характеристики стилю випливає висновок: існують об'єктивна (яка залежить відстану мови) і суб'єктивна (яка залежить від того, хто говорить) сторони стилю. Тому пра¬вомірно говорити про мовленнєві стилі (об'єктивна сторона) і стиль індивідуальної промови (суб'єктивна сторона).
Розпізнають такі стилі: розмовно-побутовий (розмов¬ний); офіційно-діловий; науковий; ораторсько-публіцистичний; літературно-художній. Кожний з них характеризується «набором» певних мовленнєвих засобів, які і складають його особливості.
Розмовно-побутовий стиль «обслуговує» сферу повсякденних неофіційних стосунків людей. Йому притаманні діалогічність, невимушеність і емоційність спілкування, стихійність, знижуваність мовленнєвих засобів.
Офіційно-діловий стиль пронизаний ідеєю «зобов'язаності». Висловлювання точні, однозначні, вираження ін¬дивідуальних особливостей мовця максимально приглуше¬не. Цей стиль притаманний текстам різних державних актів, законів, документів. Лексика таких текстів пере¬важно емоційно нейтральна, як би стандартна, нерідко спеціальна, термінологічна (позивач, відповідач, покаран¬ня, за рахунок засобів фонду соціального забезпечення і т.п.). В лекції можуть зустрічатися слова і звороти офіцій¬но-ділового стилю, але виступ у цілому не може будуватися на використанні подібних мовленнєвих засобів. Зловжи¬вання ними породжує «канцелярист».
Сферу дослідницької діяльності «обслуговує» науковий стиль. Він відображає характер наукового мислення: логіч¬ність, абстрагованість, узагальненість, точність, пошук міфічно-наслідкових зв'язків. Наукові тексти багаті на терміни.
Ораторсько-публіцистичний стиль вельми неоднорід¬ний, бо різні цілі спілкування оратора зі слухачами. Голов¬ні його риси: інформаційність, агітаційно-пропагандистська спрямованість, виразність у сполученні з «публіцис¬тичним стандартом» (внести гідний вклад, стати на трудо¬ву вахту тощо).
Літературно-художній стиль найбільш багатий мовлен¬нєвими ресурсами, багатоплановий і різноманітний.
Стилістична своєрідність ораторської промови визна¬чається вдалим сполученням різних мовленнєвих засобів.
Основна ідея, яку треба засвоїти, — стильові принципи та системи не є чимось мертвим і застиглим. Вони функці¬ональні: залежно від свого завдання оратор може викорис¬тати принципи одного чи іншого стилю, або й скомбінувати їх у своєму тексті. Так само він може уникати певної сти-лістики, якщо інша небажана.
Стиль лекцій, публічного виступу — це завжди пошук, проба, творчість. Недарма кажуть: стиль — це людина.
Отже, проблеми мови і стилю публічної промови достат¬ньо складні й багатогранні, а мовленнєві навички й уміння складають важливу частину ораторської майстерності.



4. Залежність публічного виступу від мови

Мова - як фундамент, на якому побудовано  суспільні відносини, „як один із факторів самоорганізації нації, є важливим критерієм духовності, культури, освіченості народу і студентської молоді зокрема”. Затверджені  8 вересня 1997 року Постановою Кабінету Міністрів України „Комплексні заходи щодо всебічного розвитку і функціонування української мови” передбачають широке впровадження української мови у сферу ділових стосунків, виробництва, науки, освіти. Отже, вивчення літературної мови, її норм, опанування майстерного володіння мовою в усіх практично актуальних для спеціаліста сферах спілкування – це невід’ємна частина професійної підготовки сучасної молоді до майбутньої діяльності. За умов інтенсивного розвитку  науково-технічного прогресу, який постійно насичує професійне мовлення новими поняттями й термінами, основним критерієм визначення рівня культури професійного мовлення є ступінь оволодіння професійною термінологією і лексикою.
Українське професійне мовлення перебуває на етапі становлення, унормування. Йому властиві ознаки, що визначають рівень культури усного й писемного ділового мовлення: правильність, комунікативна досконалість, аргументованість, доцільність, стислість, точність. Специфіка професійного мовлення полягає в обслуговуванні сфери виробничих відносин, потреб спілкування між представниками однієї професії. Добре знання мови фаху „підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в складній професійній ситуації”. Кожна галузь науки має свої мовленнєві особливості, що виражаються в специфічній фаховій термінології, мовних кліше, професіоналізмах і утворюють мову фахової галузі.

Висновки

Насамперед, ораторська промова — промова усна. Вся її побудова, усі мовленнєві засоби, всі виразні можливості мови повинні бути підпорядковані цілям без¬посереднього спілкування зі слухачами. Публічному ви¬ступу повинні бути притаманні всі кращі якості усної про-мови: інтонаційна виразність, гнучкий синтаксис, безпо¬середність переживання думки, єдність слова і жесту, живе відчуття співрозмовника і контакт з ним.
Адресувати своє звернення промовець повинен не лише доповідачеві чи президії, а й до всіх присутніх, побудувавши його таким чином, щоб одержана ними інформація була зрозумілою й лягла в основу їх власних роздумів і висновків
Мова обслуговує комунікативні потреби людей у різних галузях: науці, техніці, виробництві, ділових стосунках, освіті, культурі, побуті. Мовою користуються соціально і професійно неоднорідні групи. Кожна з груп має свої мовні інтереси і виробляє свою власну систему спілкування. Так виникають соціальні, професійні діалекти, жаргони, різновиди загальнонародної мови, так звані субкоди мови.
Гарний оратор завжди прагне до установлення не тільки інтелектуальних, моральних, ідейних контактів з аудито¬рією, але й контактів словесних.

Список використаної літератури:

2.    «Антична література», м. Москва, у «Освіту», 1986 р.
3.    Актуальные проблемы культуры речи. – М., 1970.
4.    Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. – Львів, 1990.
5.    Васильева А. Н. Основы культуры речи. – М., 1990.
6.    Головин Б. Н. Основы культуры речи. – М., 1988.
7.    Дейл Карнегі. Учись виступати публічно і впливати на широке коло людей. – К., 2000.
8.    Ильяш М. И. Основы культуры речи. – Киев – Одесса, 1984.
9.    Історія красномовства. – к., 2000.
10.    “Історія світової культури” Л.Т.Левчук. – Київ: “Либідь”, 1994 р. – ст. 168-192, всього 310 ст.
11.    Культура ведення дебатів. – Харків, 1988.
12.    М. Гаспарова, В. Борухович «Ораторське мистецтво древньої Греції», Москва,  «Художня література», 1985 р.;
13.    Новое в зарубежной лингвистике: Выпуск 20. – М., 1988.
14.    Пилинський М. М. Мовна норма і стиль. – К., 1976.
15.    С.І. Радциг «Історія Давньогрецької літератури», Москва, у «Вища школа», 1999 р.;
16.    Сербенська О. А., Волощак М. Й. Актуальне інтерв’ю з мовознавцем. – К., 2001.
17.    Скворцов Л. И. Теоретические основы культуры речи. – М., 1980.
18.    Струганець Л. В. Теоретичні основи культури мови. – Тернопіль, 1997. – Розділи 1 – 2.
19.    Струганець Л. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль, 2000.
20.    Томан Іржі. Мистецтво говорити. – К., 1998.
21.    Українська та зарубіжна культура. Підручник. – к., 1999.

Search:
загрузка...

старицький не судилось короткий зміст

Що зробило Чіпку пропащою силою

прислівя про білку

як скласти повiдомлення до служби у випадку витоку газу

діалог на рiзнi теми

Створення Ліги націй

твір Уроки Кальдерона

цитати про чипку

соціальний статус населення в шумері вільних громадян, рабів

чергування звуків голосних



Украинская Баннерная Сеть
   
Created by Yura Pagor, 2007-2010