Вступ

Охорону екосистем, включаючи всі їхні живі компоненти, покликані здійснювати так звані охоронні території. За даними Дж. Рауні, на 1992 рік у світі під охороною різного виду знаходиться приблизно 5% площі суходолу. У ХХ ст. передбачається довести цю величину до 10-12%, тобто подвоїти. Це не просте завдання, оскільки вирішення потребує вилучення з використання частини земель сільськогосподарського та лісового фонду. Чітка класифікація категорій охоронних природних об‘єктів відсутня. Так у Канаді під національним парком розуміють територію, що достатньо велика для підтримання цілих екосистем, там заборонений рух будь-яких видів транспорту і зони повністю закриті для відвідувачів. А у Великобританії національний парк визначають як ландшафт, що охороняється і виділяється своєю красою та стає охороні об‘єкти природи або історичні архітектурні пам‘ятки; він вільний для відвідування населенням і частково використовується для сільськогосподарських потреб.
Розподіл за категоріями охорони природних об‘єктів та територій розроблений у Законі України про природно-заповідний фонд. Ці об‘єкти підрозділяються на природні біосферні заповідники, національні природні парки, заказники, заповідні урочища, пам‘ятки природи та ін.



1. Охорона флори і фауни заповідна справа

Природний заповідник – це територія, яка виділяється для охорони в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони, природних комплексів з усіма її компонентами. Статус природного заповідника передбачає повну заборону на його території господарської діяльності. У світі є понад 2 тисячі природних заповідників.
Біосферний заповідник – це територія міжнародного знання, що виділяється для збереження в природному стані біосфери, проведення фонового моніторингу та вивчення навколишнього природного середовища. Господарська діяльність 4у біосферних заповідниках не дозволяється. За станом на 1990 рік у 76 країнах світу було близько 300 біосферних заповідників. Площа кожного з них коливається від 300 га до 2 млн га.
Національні природні парки – створюються  природоохоронною, рекреаційною, культурно-просвітницькою та науково-дослідницькою метою для охорони та вивчення природних комплексів, особливого значення в місцях, які мають природно-оздоровчу культуру або естетичну цінність. У них виключена господарська діяльність. Концепція національного парку була вперше сформульована в 1872 році при організації в США Йелоуснонського національного парку.
Національний парк – це завжди велика територія, на якій охороняються ландшафтні компоненти. У природних національних парках поєднуються охорона природи з задачами відпочинку людей та їхнього екологічного виховання. Для цього в них створюються системи спеціальних доріг та стежок. До початку ХХ ст. в шести країнах світу вже було 19 національних парків загальною площею 4,6 млн. га.
Регіональні ландшафтні парки створюються з природоохоронною та рекреаційною системою в місцях з унікальним або типовим ландшафтом. При їхній організації господарська діяльність в межах їхніх кордонів не припиняється. Їхнє завдання – зберегти ландшафт як комплекс екосистеми. У світі нараховується зараз близько 300 ландшафтних парків.
Заказник – це природна територія або акваторія, що виділена для збереження окремого природного комплексу. У них дозволяється господарська діяльність, що не завдає коди об‘єкту, який охороняється. Заказники служать для охорони та відновлення чисельності окремих видів рослин або тварин. Залежно від об‘єкту охорони заказники підрозділяють на ландшафтні, геологічні, гідрологічні, ботанічні, зоологічні, палеонтологічні.
Пам‘ятник природи – це окремі унікальні природні ділянки, які мають особливе наукове, естетичне або пізнавальне значення. Пам‘ятниками природи можуть бути об‘єкти живої або неживої природи, окремі водойми, скелі, печери, дерева і т.п.
Заповідні урочища – це ділянки лісу, болота, луків, степу та іншої рослинності, які мають наукове або естетичне значення та охороняються для збереження їхнього природного стану.
Ботанічні сади  служать для охорони та вивчення в спеціально створених умовах деревно-чагарникової рослинності з метою використання їхньої композиції для науково-господарського та естетичного використання.
Зоологічний парк – це місце, де утримуються рідкісні, іноземні та місцеві  види фауни з метою охорони їхнього екофонду та для організації наукової та просвітницької діяльності.
Пам‘ятки садово-паркового мистецтва являють собою ділянки, що мають природну, естетичну або історичну цінність. В Україні прикладами пам‘ятників садово-паркового мистецтва є “Софіївка” в м. Умань та “Олександрія” в м. Біла Церква.
На планеті зараз нараховується близько 20 тис. різноманітних охоронних природних територій у тому числі 1200 великих заповідних територій. Одним із найбільших у світі є національний парк Еташе (Набібія, Африка) та багато малих заповідних територій.

2. Охорона фауни

Вирішення проблеми покращання екологічного стану біосфери потребує нового підходу до тваринного світу — фауни. Біомаса тварин становить лише 2 % усього живого на нашій планеті, але через високий рівень енергетичних процесів, величезну різноманітність і високу рухливість роль фауни в біосфері дуже велика.
Нині налічується близько 2 млн видів тварин (рослин — у п'ять разів менше). Найбільш численною групою є без¬хребетні. Цікаво, що в 1 га грунтів лісу середніх широт живе до 2,5 млн особин дощового черв'яка, до
6 млн комах, 1млн молюсків (загальна їх біомаса — близько 1 т). На нашій планеті на кожну людину одних лише комарів і мух припадає не менше
200 млн. У тайзі є райони, де на кож¬ному гектарі живе до 5 кг комарів.
Відомі гігантські зграї сарани в Африці, які налічують мільярди особин. Біомаса диких копитних і гризунів у са¬ванах і степах може досягати 250—400 кг на 1 га, раніше їх було ще більше.
Найважливішу роль у біосфері відіграє найчисленніший і найрізноманітніший клас тварин — комахи. Вони викону¬ють функції опилення, є поживою для птахів, звірів, амфі¬бій, рептилій, беруть участь у формуванні грунтів, розкла¬данні тваринних решток і екскрементів, впливають на склад повітря, вод і грунтів. Наприклад, терміти під час перероб¬ки клітковини виділяють у атмосферу 165 млн т метану на рік (майже половину всього, що надходить у біосферу), 55 млрд т СО2.
Безхребетні становлять до 95—99 % біомаси тварин на Землі; їх значення в біосфері величезне, особливо в круго¬обігу речовин і трансформації енергії.
З давніх-давен тварини були для людей не лише основ¬ним продуктом харчування, з їх шкіри виготовляли одяг, з кісток — знаряддя праці, «будівельні матеріали», а та¬кож технічну, лікарську сировину, прикраси. За рахунок тварин (морських) утворювалися в минулому й формують¬ся нині величезні товщі вапняків, крейди, діатомітів, кремнистих відкладів, фосфоритів та інших осадочних порід на дні океанів і морів. А коралові рифи (Великий Бар'єрний риф поблизу Австралії) за своїми розмірами перевищують Велику китайську стіну.
Величезною є роль тварин в утворенні й житті грунтів (в першу чергу - червів), житті рослин.
Тварини активно формують мікрорельєф (кротовини), рельєф, ландшафти (наприклад, «бобровий», «термітний» і «кораловий» ландшафти).
Руйнування людиною місць мешкання тварин (біото¬пів), як І рослин, стає надто небезпечним. Сьогодні під за¬грозою знищення знаходиться вже близько 600 видів пта¬хів і 120 видів ссавців, багато риб, земноводних, молюсків, комах.
А за останні тисячі років на Землі зникло понад 100 видів звірів, 140 видів птахів. У всіх куточках Землі на всіх континентах нині загострюється проблема знищення місць існування тварин. Найактуальнішою вона є для во¬логих тропічних лісів, але вже відомо багато районів в ін¬ших зонах, які за станом тваринного світу можна назвати районами екологічного лиха. Це Калмицькі степи, де аре¬ал сайгаків — рідкісних і цінних тварин, сучасників маму-та, скоротився за останні ЗО років у шість разів. Нині вони тисячами гинуть у каналах зрошення, на колючих дротах огорож, трубах нафтопрово¬дів, що тягнуться на сотні кілометрів.
Скорочуються ареали слонів і носорогів у Індії та Африці. Великої шкоди тваринам завдають не лише ан¬тропогенні забруднення та пожежі, але й бурхлива активність браконьєрів (за ос¬танні роки ціна на слонові бивні зросла в десять разів, на ріг носорога — в 21 раз), які за рік вбивають від 65 до 75 тис. слонів (Танзанія, Кенія, Замбія, Заїр, Конго, Судан).
Є великі регіони Світового океану, де останнім часом через деградацію середовища й хижацький вилов риби май¬же повністю зникли 25 видів найбільш цінних промислових риб, де щорічно винищують до 250 тис. особин дельфінів, сотні тисяч акул, а кити давно знаходяться під загрозою вимирання.
Річки й річечки Тюмені забруднені нафтою так, що вся риба давно вимерла. Азовське море, колись найбагатше в світі рибою, нині перезабруднене, його екосистема на грані повної деградації (рис. 23).







У 1988 р. через забруднення нафтопродуктами в Пів¬нічному морі загинуло близько 3 тис. тюленів (усього їх там 75 тис.). А скільки тисяч птахів, риби загинуло після аварій танкерів-нафтовозів у океанах! Все скрутніше ди¬ким тваринам і в наших краях.
Незважаючи на те, що в колишньому СРСР з 1920 по 1980 р. було прийнято багато законів про охорону природи, й зокрема тварин, вони як відомо, практично не діяли, ні¬хто їх не дотримувався, що мало фатальні наслідки. Тому останні десятиріччя під тиском передових науковців та гро-мадськості питанням охорони тварин і рослин почали при¬діляти більше уваги.
Дуже важливу роль у охороні диких тварин могли б відіграти мисливські господарства, якби сотні тисяч їх членів-мисливців суворо дотримувалися правил. Адже ці господарства мають добре продумані, екологічно обгрун¬товані статути, правила мисливства на різних звірів і ви-лову риби. Мисливство й рибальство на науковій основі мають не лише велике економічне, але й екологічне значення. З одного боку, вони дають щорічно сотні тисяч тонн м'яса, багато шкіри, хутра, а з іншого — допомагають ре¬гулювати кількість тієї чи іншої дичини в регіоні, створю-ючи оптимальні умови для її існування. Але, на жаль, в усьому світі ще процвітає браконьєрство.
Таке ж становище характерне й для України. Через ве¬лику щільність населення тут ще в XVI ст. були винищені кулани, в XVIII—XIX ст.— сайгаки, тури, тарпани, степові орли, дрофи, олені. Дуже рідкими стали лебеді, летючі миші, корсаки, соколи, деякі види раків і риб.
У 1981 р. в Україні було прийнято Закон «Про охорону й використання тваринного світу», який передбачає збере¬ження середовища мешкання тварин, умов розмноження й шляхів міграції під час виконання різних робіт. Над питан¬ням охорони тварин нині активно працюють фахівці в кіль¬кох науково-дослідних установах НАН України, галузевих інститутах, вузах. Почалися роботи з інтродукції, акліма¬тизації й розведення дичини. В Україну були завезені зубр, лань, муфлон, кеклик, деякі види риб і птахів, переселені зайці, косулі, олені (в райони, де дичини не було), взяті під охорону мурашники, бджоли-запилювачі.
З метою контролю за рідкісними й вимираючими вида¬ми тварин, як уже згадувалося, в нас, як і в усьому світі, видається Червона книга. Над першою Червоною книгою в колишньому СРСР група вчених-фахівців працювала понад 15 років. У 1984 р. вийшло друге видання цієї кни¬ги, вже значно змінене, тому що деякі види тварин відно¬вили свою чисельність (рожева чайка, тундровий лебідь, кавказький тетерев тощо), а інші, котрим раніше ніщо не загрожувало, наблизилися до межі вимирання — чорно-морська афаліна, сірий дельфін, чорний ведмідь, даурський їжак, сахалінська кабарга, карликовий тушканчик тощо, всього — понад ЗО видів ссавців, 14 — рептилій, 17—пта¬хів. Уперше в цю Червону книгу були внесені риби — осетр, лососеві, карпові (всього дев'ять видів), молюски, рако¬подібні, черви, комахи, гриби й навіть лишайники. Всіх тварин в Червоній книзі залежно від їх кількості й ступеня загрози вимирання поділено на п'ять категорій — до пер¬шої віднесено ті, яким загрожує вимирання дуже серйозно й найближчим часом, до п'ятої — ті, що відновлені.
Висновки

У Міжнародну Червону книгу, включено 292 види й під¬види ссавців, 341 — птах, 36 — земноводних, 119 видів пла¬зунів.
Нині встановлено, що швидкість вимирання тварин зро¬стала майже пропорційно збільшенню кількості людей і максимальних значень досягла за останні сто років. Усього за історію людства вимерло понад 150 видів і підвидів птахів і 110 видів ссавців, зокрема тур, тарпан, морська корова, дронт, безкрила гагарка, голуб-мандрівник.
У СНД і в Україні сьогодні більш серйозно підходять до охорони тваринного світу, вживаючи жорстких заходів до браконьєрів і тих, хто шкодить природі. Прийнято нові закони про охорону природи. Проблема збереження фауни турбує не лише вчених-природничників, екологів, але й більшість керівників підприємств, господарств, міністерств, вона береться під контроль народом і урядом. Єдиною, але дуже істотною перепоною на шляху вирішення цієї проб¬леми є брак коштів, тяжкий економічний стан нашої мо¬лодої держави.
Серед найважливіших заходів щодо охорони тварин слід назвати такі: по-перше, виховання природоохронної свідо¬мості у людей з дитинства до похилого віку всіма можли¬вими сучасними засобами; по-друге—найсуворіша бороть¬ба з браконьєрством, посилення інспекторського контролю в лісах, степах, на водоймах і річках; по-третє — допомога звірям: підгодівля їх у скрутні періоди, охорона від епіде¬мій і антропогенних забруднень, розселення в зручних для існування місцях, контроль за кількістю хижаків. Крім того, необхідні ретельне дослідження рідкісних і зникаю¬чих видів, причин їх вимирання, розробка наукових основ для покращання ситуації, екологічних прогнозів на основі результатів екологічного моніторингу.


Список використаної літератури


1.    Фауна в антропогенному середовищі.- Луганськ: , 2006.
2.    Мусієнко М.М., Вервес Ю.Г., Славний П.С., Балан П.Г., Войцехівський М.Ф. Біологія.- К.: Генеза, 2000.- 264с.
3.    Словник - довідник з радіобіології для студентів біологічного факультету спеціальність 6.070400-Біологія.- Запоріжжя: ЗНУ, 2005.- 22с.