План:

Вступ......................................................................................................................3

Єгипет у період нового царства........................................................................5
Єгипет знову стає могутнім.....................................................................5
Цариця Хатшепсут...................................................................................7
Фараон Тутмос III.....................................................................................8
Фараон-реформatop Exнaтoн..................................................................8
Рамзес II - воїн і будівничий....................................................................9
Занепад влади фараонів..........................................................................10

Висновки..............................................................................................................11

Список використаної літератури....................................................................13


Вступ
Єгипет, як і інші східні держави виникли в сприятливих природних умовах, їхні великі повноводні ріки “зумовили швидкий перехід людства від кочового осілого землеробського способу життя”. У Єгипті здавна навчились використовувати повноводдя Нілу і використовувати його родючий  намул. Створювались цілі іригаційні системи для зрошення. Підняття рівня води на річці Ніл забезпечувало зрошення цих земель і також покриття шаром родючого мулу.
Досягнувши певного суспільно-економічного розвитку утворюється держава і система права. Спочатку, процес утворення єгипетської держави йшов так: спочатку утворились два царства Північне і Південне. В ІІІ тисячолітті до нашої ери пройшло об’єднання двох царств в єдину державу, яку називали Єгипет. Першим фараоном якої став Менес. На території утвореної держави проживали племена лівійців, нубійців, севітів.
Після війн, переможці - єгиптяни перетворювали захоплених  людей в військовополонених, яких називали рабами. Їх використовували там, де була сама важча робота: будівництво пірамід, храмів, іригаційних систем.
З розвитком сільського господарства стало вигідно використовувати роботу військовополонених, що призвело до виникнення приватної власності, соціального розподілу суспільства, виділення родової знатті і перехід її поступово в класовий експлуатаційний клас.
Приблизно в кінці IV тис. до нашої ери виникають два крупних царства: Верхній та Нижній Єгипет, які пізніше об’єднались. Єгиптяни проводили активну зовнішню політику з Передньою Азією по Суецькому каналу, по Нілу - з країнами Африки, морем - з Аравією.
Історія Єгипту, у тому числі держави і права була поділена на три великі періоди:
1)    Стародавнє царство ( приблизно 3000 - 2400 рр. до н.е.);
2)    Середнє царство ( 2160 – 1750 рр. до н.е.);
3)    Нове царство ( приблизно 1600 - 1100 рр. до н.е.).
Далі наступає в історії єгипетської держави період занепаду.  В 1206 р. на Єгипет наступають одні за одним іноземці, в середині держави виникають повстання, влада стає безсилою і поступово занепадає. Внаслідок цих подій країна розпадається на два царства, тобто дві частини. На півдні панують жреці, а на півночі - фараони.
В період Пізнього царства ( до І ст. до н.е.) Єгипет почав повільно занепадати. Починаються нашестя завойовників на єгипетську державу, ефіопами, асирійцями. Потім в VI ст. до н.е. на країну напали перси і завоювали її. Отже, Єгипет опинився під владою персів ( 525 р. до н.е.).
У 322 р. до н.е. під час правління Олександра Македонського закінчується історія Єгипту, як держави.
Єгипет залишив багато пам’яток своєї культури ( наприклад піраміди, письмові пам’ятки), з яких можна отримати уявлення про державу. Із письмових джерел нам відомі “Аннали Тутмоса ІІІ” записані на стінах храму Амона-Ра в Фівах, також твори жерця Монефона на грецькій мові ( IV-III ст. до н.е.), які описують історію Єгипту з древніх часів. Збереглись також архіви юридичних текстів і документів з храму царя Неферіка “ Поучення” Фараонів, які містять інформацію про державний устрій.
До нас дійшли прояви релігійного характеру – “Книга Мертвих”, “Мемфисский богословный трактат”, - який містить обряди, заклинання, що дозволяли померлому пройти всі труднощі , добитись вічного спокою.
Збереглись предмети матеріальної культури: давні захоронення мумій, предмети побуту, храми, що дозволяло вивчити побут й культуру та міжнародні зв’язки Єгипетської держави.
Єгипет - це загадкова держава, яку не можливо розгадати з зовнішнього боку. Ключем до розгадки є внутрішнє життя Єгипту, тобто суспільний і державний лад, історія розвитку суспільства, право, культура... Якщо ми заглибимось в історію єгипетської держави, то зрозуміємо: глибше давній Єгипет. Отже вивчаючи минуле єгипетської держави, ми духовно й культурно збагатимося у майбутньому.
Єгипет у період нового царства

Єгипет знову стає могутнім.
У XVII ст. до н. е. Єгипет завоювали дикі племена гіксосів.  Вони хазяйнували майже сто років, жорстоко поводилися з мирним населенням, руйнували хра¬ми богів. Єгиптяни кілька разів піднімалися проти завойовників, та безуспішно. Гіксоси билися на колісницях, запряжених кіньми, яких у Єгипті ніколи раніше не бачили. Єги¬петські воїни тоді знали тактику лише пішого бою.  Та поступово вони  перейняли тактику колісниць. Єгиптяни заключили воєнний союз із сусідніми державами і в 1551 р. до н. е. про¬гнали гіксосів зі своєї країни.
Із цього часу починається третій період в історії стародавнього Єгипту — Нове царство. Єгипет досягає світової могутності. Його влада простягається на сусідні країни. Столицею Нового царства стало місто на півдні країни — Фіви. Покровителем Фів вва¬жався бог сонця Амон, який відтоді став голо¬вним богом всього Єгипту.
Боротьба з гігсосами призвела до посилення військової міцності держави. Єгиптяни вигнавши гегсосів захопили значні території Азії (Сирію, Палестину), які перебували під їх пануванням. В цей період Єгипет стає знову великою, могутньою державою з міцною владою фараонів. “Створюється розгалужений, міцний, централізований військово-бюрократичний апарат управління. Країною в той час правили ХVІІІ-ХХ династії”. Знову відбуваються численні загарбницькі походи в Азію і Ефіопію, внаслідок чого зростає число рабів, зміцнюється й збільшується приватне рабовласництво. Рабів стало так багато тому вони продавались так дешево, що навіть єгипетська біднота: ремісники, селяни, пастухи мали по 3-4 раби. 
Єгипетська армія набуває нових якостей і сили. “Великого значення набувають загони найманців, на чолі яких стоять кадрові офіцери. Досить часто військові командири наділяються функціями цивільних чиновників”.
З’явилися бойові колісниці, запряженні кіньми (до нашестя гігсонів єгиптяни коней не знали), бойові слони та інше. Єгипетська держава охоплює величезні території, простягаючись на 3200 км з півночі на південь. Проводиться корінна реорганізація армій, в тому числі вводиться нова система набору в армію: призивається один воїн з 10 дорослих чоловіків.
Правителі номів, місцева знать повністю підпорядковані фараонам. Небаченого розмаху набуває будівництво, розвивається архітектура, наука, живопис. Столицею держави на той час були Фіви, де будують пишні споруди, храми, палаци, усипальниці. Головною метою фараонів було звільнитися від будь-якої залежності світської і духовної знаті. Рішучий крок у цьому напрямку зробив фараон ХVІІІ династії Аменхотеп ХІІІ (1419-1400 рр.), який проводить релігійну реформу. Внаслідок реформи “багатобожжя було замінене на віру одного бога Атона.” Єдиним божеством Єгипту і всесвіту оголошується Атон - сонце, а фараон - його сином. Він прийняв нове ім’я – Ехнатон (“милий Антонові”). Отже, фараон теж був оголошений божеством, його відповідно вшановують, на його честь будують храми тощо.
Культ Атона відображає могутність сонця, великої сили природи і як такий він був без теологічних і міфічних будівель і символіки.”
Реформу підтримав прошарок службової знатті і середній прошарок єгипетського суспільства, проти виступали жрецька і номова знать.
Було збудовано нову столицю Ахетатон за 300 км на північ від Фів, яка стала величезним містом. “ Однак на 17-му році правління Ехнатон помер.” Після смерті Ехнатона культ Атона був відмінений.
Новий фараон обережно реставрував стару систему. Була проведена податкова реформа, яка регулювала збір з населення податків. Відбулися незначні зміни в армії. А вищим органом судової влади стало “присутність тридцяти”.
У Єгипті посилюється натиск численних азіатських племен хетів, які в ХVІІ ст. н.е. утворили могутню державу, відібравши в Єгипту Фінікію, Сірію, Палестину. Тривалу боротьбу з хетами вели фараони ХІХ династії, особливо Ремзе ІІ (1317 – 1251 рр. до н.е.). Після довгої та впертої боротьби між Єгиптом і Хетською державою був укладений договір про припинення воєн і взаємодопомогу.
“З 1206 р. для Єгипту з початком правління ХХ династії настають тяжкі часи. Одні за одним йдуть на Єгипет чужоземці.” В середині країни повстають раби, біднота. В єгипетській державі панує свавілля, корупція, хабарництво серед урядовців. Отже, знать і жерці багатіють, а простий люд дедалі зубожіє під тягарем непомірних податків і поборів. Царська влада поступово слабне і занепадає. Від Єгипту відокремились володіння в Азії.  Падає військова міць Єгипту тому, що в армію набирають все більше найманців.
У кінці Нового царства країна розпалася на дві частини. Під владу  фіванських жерців попали південь і Ефіопія, а на півночі ще зберігається влада фараонів.

Цариця Хатшепсут.
Навпроти Фів, на тлі скелястих гір, і нині можна бачити величні руїни храму-гробниці Хатшепсут (XV ст. до н. е.). На терасах навколо храму колись росли рідкісні дерева, які єгиптяни привезли з країни Пунт. Цариця організувала експедицію в цю країну, щоб дістати пахощі. Вона звеліла скульпторам увічнити цей похід на барельєфах свого храму-усипальниці.
Хатшепсут — «Перша серед найвродливіших» — правила Єгиптом 22 роки, не підпуска¬ючи свого пасинка Тутмоса до трону. Вдягнувши подвійну корону Верхнього та Нижнього Єгипту і підв'язавши штучну борідку, цариця з'являлася у тронному залі, де приймала послів і сановників. Та ось юрби плакальниць оголосили про смерть цариці. Розкішний саркофаг з її мумією поставили на полоззя, і бики повезли його по гарячому піску пус¬телі до вже готової гробниці.



Фараон Тутмос III.
Великим завойовником був цар Нового царства Тутмос III. За його прав¬ління територія Єгипту збільшилася утричі. Він мав могутню армію (схе¬ма 2) і завоював країни східного Се¬редземномор'я — Палестину і Си¬рію, країну на південних кордонах Єгипту — Нубію та інші.
Завойовані держави виплачували Єгипту данину.   З  Нубії єгиптяни привозили золото, слонову кістку, приганяли   полонених.   В  усіх за-войованих країнах будувалися фор¬теці і розташовувалися єгипетські військові гарнізони. Всього Тут¬мос здійснив 17 походів. Він перетворив Єгипет на могутню світо¬ву державу.

Фараон-реформatop Exнaтoн.
Серед фараонів не всі бу¬ли завойовниками. Траплялися і фараони-романтики, які не лю¬били проливати кров. У XIV ст. до н. е. царем став юний Аменхотеп IV. Він відмовився від старих богів Єгипту, посварився із жерцями і встановив єдиний культ бога сонця Атона. Аменхотеп збудував собі на новому місці столицю, яку назвав Ахетатон, тобто «Місце сонячного обрію», а собі взяв нове ім'я — Ехнатон, тобто «Любий Атону». Ехнатон складав гімни на честь бога сонця.
Дружиною Ехнатона була цариця Нефертіті (це ім'я означає «Прекрасна прийшла»), її скульптурний портрет знайдено в руїнах Ахетатона під час розкопок. Вона по¬стає перед нами як молода жінка з ніжними рисами об¬личчя, з лебединою шиєю, великими видовженими очи¬ма, сповненими мрійливості та чарівності.
Сам фараон був дуже негарним, та він цього не соро¬мився. Ехнатон царював 17 років. Поки фараон-реформатор тішився радощами сімейного життя та складав вірші, його держава почала потроху розпадатися. Підкорені наро¬ди вже не відчували залізної руки фараона. Після його смерті у 1347 р. до н. е. жерці поновили колишні порядки. Столицею зно¬ву стали Фіви. Жителі Ахетатона розійшлися, і пісок пустелі заси¬пав будинки та храми. Жерці стерли з усіх написів ім'я ненавис¬ного їм царя. А для єгиптянина не було страшнішої кари, ніж по¬збутися написаного імені.

ГІМН ДО СОНЦЯ-АТОНА. Цей гімн написаний Ехнатоном. Звучання єгипетських віршів відрізняється від наших: у них не було рими.
О Ра, ти полонив усі народи світу,
Ти міцно їх зв'язав любов'ю свого серця.
Для нас ти — небожитель недосяжний.
Ти світло життєдайне щедро ллєш
На землю. Кожен день життя людей —
То слід ноги твоєї.

Рамзес II - воїн і будівничий.
Фараон Рамзес II (XIII ст. до н. е.) ще за життя заслу¬жив титул «Великий». Силою зброї він повер¬нув Єгипту втрачені землі. Подібно до інших фараонів він використовував великі маси поло¬нених на примусових державних роботах.
Про це ми дізнаємося з Біблії, де роз¬повідається, як примушував Рамзес працювати в Єгипті мешканців Палестини — євреїв. Коли євреям було дозволено нарешті повернутися додому, то всього їх залишило Єгипет 600 ти¬сяч чоловік.
Рамзес II прославився також як будівничий. За його царювання було побудовано нові храми, які вражають своїми велетенськими розмірами, і прикрашено багато старих.           
До нас дійшло кілька сотень зображень фараона. Рамзес був справжнім велетнем, понад 2 м на зріст. Він прожив довге життя, май¬же 90 років і мав близько 200 дітей. А царем він був 66 років.

Занепад влади фараонів.
Після Рамзеса II держава поступово втрачала свою міць. Єгипту довелося захищати свої рубежі від ворожих на¬вал.
У цей період, у XIII-XII ст. до н. е. в басейні Середземного моря з'явилися нові племена — «народи моря», як називали їх єгиптяни. Во¬ни нападали на Єгипет.
У VI ст. до н. е. перси завоювали Єгипет і включили його до складу своєї імперії. Єгипет перетворився на одну з найбагатших перських сатрапій.
Коли у V ст. до н. е. його відвідав знаменитий мандрівник і історик Геродот, йому розповідали про вели¬ких царів та їхні діяння як про леген-дарні події далекого і дивовижного минулого.


Висновки

Панівним класом у єгипетському суспільстві були жерці, цивільні і військові чиновники. Жерці ділились на групи відповідно до кількості культів. На чолі кожної групи стояв верховний жрець, який керував усім персоналом, що служив даному богові. Особливий розряд складали царські жерці, які завідували культом царя-бога. Жерці не тільки відправляли релігійні культи, але й займали важливі посади у державі.
З кінця ІІІ тисячоліття до н.е. жрецтво ставало спадковим. Був зроблений важливий крок в формуванні кастової організації.
Жерці в Єгипті мали величезний вплив. Єгиптяни вірили у загробне життя, в існування богів і були впевнені, що жерці зустрічаються з богами, передають їм прохання людей, а боги через жерців оголошують людям свою волю. Слово жерця вважали словом бога. Тому люди несли у храми подарунки, пожертви. До прикладу: “Головному храмові у місті Фівах належало понад 80 тис. рабів.” Щорічно у вигляді податків жерці одержали багато золота, срібла, голів рогатої великої  худоби, птиці та ін.
Жерці звільнялись від усяких робіт на користь царя, від сплати будь-яких податей, від утримання царських гінців і інше.  Жерці нерідко мали великий, визначальний вплив на внутрішню і зовнішню політику держави.
Їм часто належало вирішальне слово при обрані того чи іншого фараона, якщо у нього не було спадкоємців.
Значну роль відігравали в Єгипті писці, з яких виходили вищі чиновники і міська службова знать. Жалування чиновники одержували натурою. Крупні чиновники одержували і земельні наділи, що передавались у спадщину .
Привілейовану, керівну верхівку суспільства становила також єгипетська аристократія, яка складалась з потомків родоплемінної знаті, вищих цивільних і військових чинів. Знать володіла величезними багатствами - палацами, землями, рабами, які постійно збільшувались за рахунок завоювань, пожалувань фараонів. Саме з середовища цієї знаті фараони призначали правителів номів - номархів, усю вищу адміністрацію, військових командирів та інших. Єгипетська аристократія мала також великий вплив на вирішення державних питань.
Значний прошарок у  суспільстві становили крупні купці, торговці, лихварі та інші підприємці. Серед них були впливові люди, які володіли багатствами, землями, рабами. Навіть фараони не раз у них позичали значні суми грошей, золото та ін.


Список використаної літератури:

1.    Тищик Б.Й. “Історія держави і права Стародавнього Світу”, Львів, 1999 р.
2.    “Рабовласницька і феодальна держава і право країн Азії і Африки”,  Харків, 1981 р.
3.    “Історя Древнього Сходу” під. ред. В.І.Кузишина, видав.2, Москва: Вища школа, 1988 р.
4.    Макарчук В.С. “Істрія держави і права зарубіжних країн”, Київ, 2000 р.
5.    А.І.Рогошин, Н.М.Страхова. “Рабовласницька і феодальна держава і право країн Азії і Африки”, Харків, 1981р.
6.    А.Н.Бадин, А.Є.Войнач, Н.М.Волчок “Історія Древнього світу. Древній Схід”, Мінськ, Харвест, 1999 р.
7.    О.О.Шевченко “Історія держави і права зарубіжних країн”, Київ, 1997 р.
8.    О.А.Жидков, Н.А.Крашенінніков “Історія держави і права зарубіжних країн”, Москва, 1988 р.
9.    К.Г.Федоров. “Історія держави і права зарубіжних країн”, Київ, 1994 р.
10.    Макарчук В.С. “Істрія держави і права зарубіжних країн”, Київ, 2001 р.